Розширення РДвропейського Союзу

ЗМРЖСТ

ВСТУП

1. Розширення РДС: основнi цiлi

2. Етапи розширення РДС

3. Економiчнi наслiдки розширення РДС

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ

атомний економiчний iнтеграцiя полiтичний

ВСТУП

На територii РДвропи iдиними державними утвореннями, порiвнянними по розмiрах з РДвросоюзом, були Захiдна Римська iмперiя, Франкська держава, Священна Римська iмперiя. Протягом останнього ж тисячорiччя РДвропа була роздроблена. РДвропейськi мислителi намагалися придумати спосiб об'iднати РДвропу. РЖдея створення Сполучених штатiв РДвропи спочатку виникла пiсля Американськоi революцii.

Ця iдея одержала нове життя пiсля Другоi свiтовоi вiйни, коли про необхiднiсть ii здiйснення заявив Уiнстон Черчiлль, що призвав 19 вересня 1946 у своiй мовi в Цюрихському унiверситетi до створення "Сполучених штатiв РДвропи", аналогiчних Сполученим Штатам Америки. Як результат, в 1949 була створена Рада РДвропи - органiзацiя, що iснуi дотепер (ii членом i й Украiна). Рада РДвропи, однак, була (i залишаiться) чимсь начебто регiонального еквiвалента ООН, що зусередила свою дiяльнiсть на проблемах забезпечення прав людини в iвропейських краiнах.

В 1951 ФРН, Бельгiя, Нiдерланди, Люксембург, Францiя, РЖталiя створили РДвропейське об'iднання вугiлля й стали (ECSC - European Coal and Steel Community), метою якого стало об'iднання iвропейських ресурсiв по виробництву сталi й вугiлля, що, по думцi його творцiв, повинне було запобiгти черговiй вiйнi в РДвропi. Великобританiя вiдмовилася брати участь у цiй органiзацii по мiркуваннях нацiонального суверенiтету.

З метою поглиблення економiчноi iнтеграцii тi ж шiсть держав в 1957 заснували РДвропейське економiчне спiвтовариство (РДЕС, Загальний ринок) (EEC - European Economic Community) i РДвропейське спiвтовариство по атомнiй енергii (Euratom - European Atomic Energy Community). РДЕС був створений у першу чергу як митний союз шести держав, покликаний забезпечити свободу перемiщення товарiв, послуг, капiталiв i людей. РДвратом повинен був сприяти об'iднанню мирних ядерних ресурсiв цих держав. Найважливiшим iз цих трьох iвропейських спiвтовариств було РДвропейське економiчне спiвтовариство, так що пiзнiше (в 1990-i роки) воно стало йменуватися просто РДвропейським спiвтовариством (EC - European Community). РДЕС було засновано Римським договором 1957 року, що набув чинностi 1 сiчня 1958. В 1959 членами РДЕС був створений РДвропейський парламент - представницький консультативний, а пiзнiше й законодавчий орган.

Процес розвитку й перетворення цих iвропейських спiвтовариств у сучасний РДвропейський союз вiдбувався шляхом одночасноi структурноi еволюцii й iнституцiональноi трансформацii в бiльше згуртований блок держав з передачею все бiльшого числа функцiй управлiння на наднацiональний рiвень (так званий процес iвроiнтеграцii, або поглиблення союзу держав), з одного боку, i збiльшення числа учасникiв iвропейських спiвтовариств (i пiзнiше РДвропейського союзу) з 6 до 27 держав (розширення союзу держав).

1. Розширення РДС: основнi цiлi

Першi етапи поглиблення iвропейськоi iнтеграцii характеризувалися тим, що вони протiкали на вiдносно обмеженiй територii, яка охоплювала лише шiсть краiн. В економiчному сенсi цi краiни керувалися принципами досить сильного колективного протекцiонiзму, який протягом певного перiоду сприяв становленню РДвропейських Спiвтовариств як одного з найбiльш потужних центрiв Глобальноi економiчноi системи, перетворенню пiдприiмств цих краiн на конкурентоспроможних суб'iктiв господарювання, здатних протистояти почужним американським транснацiональним корпорацiям. Економiчне пiднесення Спiвтовариств створювало передумови i для змiцнення полiтичних позицiй краiн-членiв, якi значно пiдсилювалися но пiдсилювалися започаткуванням формування спiльних полiтичних iнститутiв, а згодом тАУ i формування спiльноi зовнiшньоi полiтики та полiтики безпеки.

Таким чином, прогресуючий процес поглиблення iвропейськоi iнтеграцii, досягнення ii первiсних цiлей створив передумови для територiального розширення РДвропейських Спiвтовариств, в згодом тАФ i РДвропейського Союзу. Ця мета диктувалася геополiтичними та геоекономiчними iнтересами змiцнення своiх позицiй в епоху, коли почали формуватися новi риси свiтовоi економiки, якi зараз прийнято характеризувати як процесс глобалiзацii.

Слiд також вiдзначити, що минулi етапи розширення вiдбувалися на бiльш низьких етапах iнтеграцii: перший i другий тАФ на стадii iснування спiльного ринку, за вiдсутностi елементiв полiтичного союзу; третiй тАФ на початку переходу до формування iдиного внутрiшнього ринку, при лише поставлених цiлях формування спiльноi зовнiшньоi полiтики; четвертий тАФ вже пiсля утворення iдиного внутрiшнього ринку, але за вiдсутностi економiчного та валютного союзу, остаточно сформованих спiльноi зовнiшньоi полiтики та полiтики безпеки, спiвробiтництва у сферi юстицii i внутрiшнiх справ. П'ятий етап розширення тАФ це розширення, що вiдбуваiться безпосередньо на стадii завершення формування економiчного та валютного союзу, значного прогресу на шляху формування полiтичного союзу, поглиблення спiвпрацi у сферi безпеки. РЖ це робить питання такого розширення особливо складним тАФ як у полiтичному, економiчному, так i в правовому та процедурному аспектах [3, с. 102].

Таким чином, до нового етапу розширення РДС пiдiйшов, перебуваючи фактично на завершальнiй стадii економiчноi iнтеграцii тАФ створення економiчного та валютного союзу, а також значною мiрою здiйснивши цiлi полiтичного союзу. Такий результат був досягнутий протягом понад 50 рокiв, через складний i поступовий процес iнтеграцii, формування правовоi бази та механiзмiв спiвпрацi. Краiни, що приiднувалися до РДС на попереднiх чотирьох етапах його розширення, входили до об'iднання на промiжних етапах розвитку Союзу й могли брати участь у формуваннi його стратегii та iнституцiйноi структури. Вступ нових членiв здiйснювався через компромiси при зустрiчних корективах з боку РДС, тобто за сценарiiм, який навряд чи можна повторити на новому етапi розширення.

2. Етапи розширення РДС

У теорii будь-яка РДвропейська краiна може приiднатися до РДвросоюзу. Рада РДС консультуiться з Комiсiiю i РДвропарламентом i виносить рiшення про початок переговорiв по вступу. Рада вiдхиляi або схвалюi заявку тiльки одностайно.

Принципова можливiсть для iвропейських краiн стати повноправними членами РДС була визнана ще Римським договором. У червнi 1993р. па засiданнi РДвропейськоi Ради в Копенгагенi краiни РДС визнали можливим приiднання нових членiв з числа краiн Центральноi РДвропи тАФ пiсля досягнення ними вiдповiдних критерiiв (отримали назву "Копенгагенських критерiiв") Щоб одержати схвалення заявки, краiна повинна вiдповiдати наступним критерiям:

повинна бути "iвропейською державою";

повинна дотримувати принципiв свободи, демократii, поваги до прав людини й фундаментальних свобод, верховенства закону.

Для одержання членства потрiбно наступне:

вiдповiднiсть Копенгагенським критерiям, визнаних Радою в 1993 р.:

стабiльнiсть iнститутiв, що гарантують демократiю, верховенство закону, людськi права, повагу й захист меншин;

iснування функцiональноi ринковоi економiки, так само, як i здатностi впоратися з конкурентним тиском i ринковими цiнами в межах Союзу;

здатнiсть прийняти зобов'язання членства включаючи прихильнiсть полiтичним, економiчним i грошово-кредитним цiлям союзу.

У груднi 1995 року Мадридським саммiтом були переглянутi критерii членства, щоб включати умови для iнтеграцii держави-члена через вiдповiдне регулювання його адмiнiстративних структур: тому що важливо, щоб законодавство РДвросоюзу вiдбивалося в нацiональному законодавствi, важливо, щоб переглянуте нацiональне законодавство здiйснювалося ефективно через вiдповiднi адмiнiстративнi й судовi структури.

Перш нiж краiна подасть заявку на вступ, вона звичайно повинна пiдписати угоду про асоцiйоване членство, щоб допомогти пiдготувати краiну до статусу кандидата й, можливо, члена. Багато краiн не задовольняють навiть критерiям, необхiдним для того, щоб почати переговори ранiше, нiж вони почнуть застосовуватися, тому вони мають потребу в довгих роках, щоб пiдготуватися до процесу. Угода про асоцiйоване членство допомагаi пiдготуватися до цього першого кроку. У випадку iз Захiдними Балканами спецiальний процес, Стабiлiзацiйний i Асоцiативний процес iснують для того, щоб не вступати в протирiччя з обставинами. Коли краiна офiцiйно запитуi про членство, Рада просить Комiсiю висловити думки щодо готовностi краiни почати переговори. Рада може прийняти або вiдхилити думка Комiсii. Рада лише раз вiдхилила думку Комiсii - у випадку iз Грецiiю, коли Комiсiя вiдговорювала Раду вiд вступних переговорiв. Якщо рада вирiшуi вiдкрити переговори, починаiться процес перевiрки. Це процес, протягом якого РДС i краiна-кандидат дослiджують своi закони й закони РДС, визначаючи iснуючi розходження. Пiсля цього Рада рекомендуi почати переговори вiдносно "глав" закону, коли вирiшуi, що i досить точок спiвробiтництва для конструктивних переговорiв. Переговори звичайно полягають у тiм, що держава-кандидат намагаiться переконати РДС, що ii закони й адмiнiстративне управлiння i досить розвиненi, щоб виконувати РДвропейськi вимоги, що може здiйснюватися, полiтичний процес властивий державам-членам [4, с. 170].

9 жовтня 2002 РДвропейська комiсiя рекомендувала 10 держав-кандидатiв на вступ у РДС в 2004: Естонiю, Латвiю, Литву, Польщу, Чехiю, Словаччину, Угорщину, Словенiю, Кiпр, Мальту. Населення цих 10 краiн склало близько 75 млн.; iх спiльний ВВП по ППС (Паритет купiвельноi спроможностi) - приблизно 840 млрд. доларiв США, приблизно рiвний ВВП РЖспанii.

Це розширення РДС можна назвати одним iз самих амбiцiйних проектiв РДС на теперiшнiй час. Необхiднiсть такого кроку була продиктована бажанням пiдвести риску пiд роз'iднанням РДвропи, що вiдбувались iз моменту закiнчення Другоi свiтовоi вiйни, i мiцно прив'язати до Заходу краiни Схiдноi РДвропи, щоб не допустити iхнього вiдкоту назад до комунiстичних методiв правлiння.

Кiпр був включений у цей список, оскiльки на цьому наполягла Грецiя, що у противному випадку загрожувала накласти вето на весь план в цiлому.

По завершеннi переговорiв мiж "старими" i майбутнiми "новими" членами РДС позитивне остаточне рiшення було оголошено 13 грудня 2002. РДвропейський парламент затвердив рiшення 9 квiтня 2003.

16 квiтня 2003 в Афiнах 15 "старими" i 10 "новими" членами РДС був пiдписаний Договiр про приiднання. В 2003 у дев'яти державах (за винятком Кiпру) були проведенi референдуми, а потiм пiдписаний Договiр був ратифiкований парламентами [5, с. 77].

1 травня 2004 Естонiя, Латвiя, Литва, Польща, Чехiя, Словаччина, Угорщина, Словенiя, Кiпр, Мальта стали членам РДвросоюзу. Вступ Кiпру в РДС вiдбулося пiсля референдуму, що проводився одночасно в обох частинах острова, i в той час як населення невизнаноi Турецькоi Республiки Пiвнiчного Кiпру здебiльшого проголосувало за реiнтеграцiю острова в iдину державу, процес об'iднання був заблокований саме грецькою стороною, у пiдсумку вступив у РДС поодинцi.

Таблиця 1. Етапи розширення РДС

Рiк	Краiна	Загальна кiлькiсть членiв
25 березня 1957	Бельгiя, Германiя, РЖталiя, Люксембург, Нiдерланди, Францiя	6
1 сiчня 1973	Великобританiя, Данiя, РЖрландiя	9
1 сiчня 1981	Грецiя	10
1 сiчня 1986	РЖспанiя, Португалiя	12
1 сiчня 1995	Австрiя, Фiнляндiя, Швецiя	15
1 травня 2004	Угорщина, Кiпр, Латвiя, Литва, Мальта, Польща, Словакiя, Словенiя, Чехiя, Естонiя	25
1 сiчня 2007	Болгарiя, Румунiя	27

Вместе с этим смотрят:

"Холодная война": идеологические и геополитические факторы ее возникновения

Regulation of international trade within the framework of the world trade organization (WTO)

The Experience of transnational corporationsтАЩ development in the conditions of world financial crisis

The UK as a member of the EU

РЖнтеграцiйнi процеси в РДвропi та участь в них Украiни