Полiтичнi вiдносини та глобальнi проблеми людства

План

1. Полiтичнi вiдносини як компонент полiтичноi системи

2. Полiтичне управлiння. Його субтАЩiкти, функцii, типи. Пiдготовка та прийняття полiтичних рiшень

3. Глобальнi проблеми сучасностi та шляхи iх розвтАЩязку

Список використаноi лiтератури

1. Полiтичнi вiдносини як компонент полiтичноi системи

На певному етапi розвитку суспiльства виникаi полiтична система як одна iз форм соцiального руху матерii, пов'язана з особливою формою дiяльностi людей -полiтикою. На вiдмiну вiд iнших систем (економiчних, соцiальних, духовних), полiтичну систему суспiльства характеризуi ряд рис: ii участь у розв'язаннi таких загальнолюдських завдань як iнтеграцiя суспiльства, розподiл у ньому матерiальних i духовних цiнностей; монополiя на державний примус у масштабах усього суспiльства i використання для цього спецiального апарату; досить складна внутрiшня будова, що включаi рiзноманiтнi полiтичнi органiзацii, принципи, норми, механiзми комунiкацiй, якi забезпечують прямий i зворотний зв'язок соцiальних груп i членiв суспiльства з полiтичною владою. У рамках полiтичноi системи виробляiться полiтична лiнiя, економiчна, соцiальна, культурна й iншi форми полiтики. Через ii iнститути здiйснюiться полiтичне управлiння суспiльством.

Отже, полiтична система суспiльства визначаiться як органiзований вираз полiтичного керiвництва домiнуючоi частини населення, полiтична форма iснування будь-якого соцiально-неоднорiдного суспiльства; сукупнiсть органiзацiй i установ, якi виражають iнтереси наявних у суспiльствi класiв та нацiй; система державних i недержавних органiзацiй, якi здiйснюють регулювання соцiально-полiтичних вiдносин у краiнi; взаiмопов'язана сукупнiсть партiй, держави i громадських органiзацiй, комплекс полiтизованих органiзацiй, якi здiйснюють управлiння справами суспiльства; механiзм здiйснення народовладдя i управлiння справами суспiльства й держави. РЖнакше кажучи, у широкому розумiннi - це система всiх полiтичних явищ, сукупнiсть матерiальн их i нематерiальних компонентiв, зв'язаних полiтичними вiдносинами з приводу здiйснення полiтичноi влади, якi iснують у соцiально-неоднорiдному суспiльствi. А у вузькому розумiннi - це система всiх державних i недержавних утворень (органiзацiй), громадських об'iднань i трудових колективiв, що здiйснюють функцii з реалiзацii полiтичноi влади у соцiальнонеоднорiдному суспiльствi.

Аналiз полiтичноi системи даi змогу розкрити ii структуру. Це внутрiшня органiзацiя цiлiсноi системи специфiчного способу взаiмозв'язку i взаiмодii компонентiв, що ii утворюють; стiйка впорядкованiсть елементiв; закон зв'язку мiж елементами.

До структури полiтичноi системи входять: полiтичнi вiдносини, полiтичнi суб'iкти - iнститути (органiзацii), полiтичнi й правовi норми, полiтична свiдомiсть i полiтична культура. Тiльки сукупно цi компоненти (пiдсистеми) можуть забезпечити полiтичну дiяльнiсть, функцiонування полiтичного життя.

Полiтичнi вiдносини - це вiдносини мiж соцiальними групами, нацiями i народностями, мiж полiтичними iнститутами, мiж державою i громадянами з приводу влади у зв'язку з виробленням i здiйсненням полiтики. Полiтичнi вiдносини показують, яким чином соцiальнi суб'iкти можуть реалiзовувати полiтичну дiяльнiсть через систему полiтичних iнститутiв, норм i процедур, визначати засоби i методи, регламентувати цю дiяльнiсть. Успiх перебудови полiтичного життя визначаiться тим, наскiльки новi методи полiтичноi дiяльностi, створенi колективним розумом, будуть втiленi у практику, якою мiрою пiд iх впливом оновиться функцiонування iнститутiв полiтичноi системи (держави, полiтичних партiй, громадських органiзацiй тощо).

Носiями полiтичноi дiяльностi i полiтичних вiдносин виступають полiтичнi iнститути (органiзацii) - держава, полiтичнi партii, громадськi органiзацii, рухи, об'iднання тощо. Це система всiх iнститутiв, органiзацiй, установ, включаючи людей (особистостей), а також механiзм керiвництва i управлiння, за допомогою яких здiйснюiться полiтична влада. Через них соцiальнi суб'iкти здiйснюють свою функцiю суб'iкта полiтичноi дiяльностi.

Невiд'iмним компонентом будь-якоi полiтичноi системи i полiтичнi й правовi норми. Вони становлять ii нормативну основу. До провiдних полiтичних норм належать державнi норми, головним чином правовi, а також тi, що мають юридичну обов'язковiсть; норми громадських органiзацiй, трудових колективiв, кооперативiв, якi регламентують iх внутрiшнi життя i норми громадських органiзацiй, що стосуються iх взаiмовiдносин з iншими органiзацiями -державними, партiйними, громадськими; звичаi; традицii полiтичного життя. У системi нормативного регулювання полiтичних вiдносин важлива роль вiдводиться правовим нормам. Полiтика i право нерозривно пов'язанi мiж собою. Проте право i не тiльки вираженням полiтики, а й закрiпленням ii. Воно активно впливаi на полiтичну дiяльнiсть, нiби зливаiться з нею. Отже, правовi норми - це загальнообов'язковi правила поведiнки, встановленi державою з метою регулювання суспiльних вiдносин, забезпеченi всiiю ii силою, в тому числi примусовою. Система правових норм не тiльки може впливати на полiтичнi вiдносини у напрямку iх змiцнення i розвитку, а й чинити певний деструктивний вплив.

До полiтичноi системи суспiльства входять як пiдсистема, елемент - полiтична свiдомiсть, полiтична i правова культура та iх духовнi компоненти.

Полiтична свiдомiсть включаi в себе iдеi, теорii, погляди, уявлення, почуття, традицii, що i вiдображенням полiтики i полiтичних вiдносин. Змiст полiтичноi свiдомостi виявляiться у формi полiтичноi дiяльностi, зокрема дiяльностi полiтичних iнститутiв, класiв, партiй, масових органiзацiй, рухiв.

Полiтична культура передбачаi придбання й нагромадження суб'iктами полiтичноi системи спецiальних знань i досвiду у полiтичнiй сферi дiяльностi, сприйняття та засвоiння системи полiтичних цiнностей, вироблення визначеного зразка поведiнки.

2. Полiтичне управлiння. Його субтАЩiкти, функцii, типи. Пiдготовка та прийняття полiтичних рiшень

Полiтичне управлiння i особливим механiзмом, який постаi з природи суспiльного процесу, значною мiрою визначаючи якiсть сучасного полiтичного, соцiальноекономiчного життя. В Украiнi, де радикальнi перетворення необхiднi у найважливiших сферах суспiльства, полiтичне управлiння набуваi особливоi ваги.

Прогрес суспiльства, використання його потенцiалу значною мiрою залежать вiд рiвня управлiння соцiальними процесами. Усвiдомлення цiii залежностi зумовило значну трансформацiю науки про управлiння, яка була спершу в основному наукою про органiзацiю технологiчних процесiв i лише з часом стала наукою про управлiння людьми. Вважають, коли об'iктами управлiння i люди, колективи, соцiальнi групи, то воно набуваi форми керiвництва (тому поняття ВлуправлiнняВ» i ВлкерiвництвоВ» надалi розглядаються як тотожнi).

Вихiд на рiвень регулювання суспiльних вiдносин, тобто вiдносин мiж класами, нацiями та iншими соцiальними групами, надаi управлiнню полiтичного характеру.

Це означаi, що полiтика i конкретним рiзновидом управлiння, здiйснюваного владою для вдосконалення суспiльних вiдносин.

Полiтичне управлiння тАФ цiлеспрямований вплив людей i владних структур на суспiльство в цiлому або на окремi його сфери з метою iх оптимiзацii (впорядкування, вдосконалення i розвитку) та досягнення певних цiлей.

Найвiдчутнiшi суспiльнi витрати (як матерiальнi, так i моральнi) i наслiдком недосконалостi управлiнськоi дiяльностi. Не випадково, пояснюючи крах певноi структури, американцi називають три причини: погане управлiння, погане управлiння, погане управлiння.

Радикальна перебудова системи управлiння i складовою загального процесу оновлення украiнського суспiльства, в якому вкоренилися командноадмiнiстративнi форми i методи управлiння. Стримуючи розвиток продуктивних сил, демократii та особи, цi форми й методи були нерацiональними й антигуманними навiть за тоталiтаризму. Цiлком анахронiчними стали вони в умовах науковотехнiчноi революцii та переходу до громадянського суспiльства. Проте ще й досi немало елементiв командноадмiнiстративноi системи управлiння сприймаються багатьма як iдино правильнi, що живить ностальгiю за Влтвердою рукоюВ».

Справдi, керувати суспiльством демократичними методами значно складнiше, нiж командновольовими. У багатьох краiнах давно вже зрозумiли, що управлiння вимагаi постiйноi уваги i величезного напруження. Намагання законсервувати ВлспрощенiВ» методи управлiння, властивi командноадмiнiстративнiй системi, i великою небезпекою для суспiльства.

Щодо розумiння ролi й мiсця управлiння не можна абсолютизувати дiю об'iктивних закономiрностей у суспiльному життi, оскiльки це послаблюi свiдому дiяльнiсть людей, в тому числi й управлiння. Але науково неспроможними i й спроби розглядати суспiльство як об'iкт всеохопного, ВлтотальногоВ» управлiння й планування.

Як свiдчить практика, полiтичне управлiння ефективне не тодi, коли намагаiться охопити все до найменших деталей, а коли здiйснюi свiй вплив на людей через регулювання ключових соцiальних процесiв. Труднощi оновлення суспiльства значною мiрою можна пояснити дiiю принципу Ле Шательi-Брауна, згiдно з яким складна система, що стаi об'iктом зовнiшнього впливу, намагаiться так перебудуватися, щоб максимально зменшити цей вплив.

Основнi завдання полiтичного управлiння:

тАФ реалiзацiя iнтересiв певних полiтичних сил i соцiальних груп;

тАФ регулювання суспiльних вiдносин i суперечливих iнтересiв рiзних класiв i соцiальних груп;

тАФ захист державних iнтересiв на мiжнароднiй аренi;

тАФ вироблення оптимальних форм органiзацii та стимулювання дiяльностi людей;

тАФ забезпечення полiтичноi стабiльностi та правопорядку;

тАФ регулювання економiчноi дiяльностi;

тАФ стимулювання науковотехнiчного прогресу тощо. Ефективнiсть управлiнськоi дiяльностi значною мiрою залежить вiд ii соцiотехнiки.

Соцiотехнiка тАФ сукупнiсть форм, методiв i засобiв, якi використовуються суб'iктами управлiння для досягнення поставлених цiлей; стиль управлiння, який i суб'iктивноособистiсною формою реалiзацii певних методiв.

Один i той самий метод даi рiзнi результати, якщо використовуiться рiзними суб'iктами управлiння. Вперше типологiю управлiнських методiв i стилiв дослiдив у 30тi роки XX ст. Курт Левiн, запровадивши в науковий обiг поняття ВлавторитарнеВ», ВланархiчнеВ» i ВлдемократичнеВ» управлiння.

Авторитарне управлiння здiйснюiться з допомогою вольових, твердих i навiть жорстких засобiв, коли один суб'iкт, використовуючи всю повноту влади, керуi всiм, нехтуючи думкою iнших. За анархiчного типу управлiння всi намагаються управляти всiм, виходячи за межi своiх повноважень. Нерiдко цей тип управлiння називають лiберальним, пасивним, м'яким, млявим, що базуiться на потураннi. Демократичне управлiння передбачаi взаiмодiю всiх суб'iктiв управлiння на основi рацiонального розмежування функцiй i сфер регулювання. Цей тип називають ще гнучким, унiверсальним, змiшаним, симбiозним, що поiднуi риси авторитарного й лiберального методiв.

РЖсторичний досвiд, соцiологiчнi дослiдження свiдчать про згубнi наслiдки для суспiльства як авторитарнокомандного, так i анархiчного типiв управлiння. Вони дискредитували себе в моральнополiтичному, матерiальному аспектах, оскiльки всi сфери суспiльного життя вимагають гнучких методiв i постiйноi демократизацii управлiння. Про найвищу ефективнiсть демократичного типу керiвництва свiдчать дослiдження К. Бiрта, X. Прiльвiтца, Ф. Генова, А. Хараша, X. Рiхтера, В. Терещенка та iн. РЖснують й iншi класифiкацii типiв управлiння. Залежно вiд результативностi розрiзняють ефективний i неефективний, позитивний i негативний типи управлiння. Виокремлюють також волюнтаристський, директивний i товариський (авторитетний), прагматичний i моралiзаторський, парадний i дiловий типи.

Основними елементами процесу управлiння i збiр та оцiнка iнформацii, ухвалення рiшення, органiзацiя його виконання, здiйснення контролю, координацiя i регулювання дiй, перевiрка виконання та оцiнка результатiв. Стрижнем управлiнськоi дiяльностi i ухвалення рiшень. Вибiр цiлей i способiв iх досягнення, визначення завдань i головними в полiтицi, оскiльки якiсть обраного рiшення значною мiрою зумовлюi результативнiсть управлiння. Саме тому його нерiдко характеризують як цiлеспрямовану дiяльнiсть щодо вироблення i втiлення в життя полiтичних рiшень.

На вiдмiну вiд iнших видiв полiтичноi дiяльностi, полiтичнi рiшення належать до типу позапрактичних дiй, якi i абстрактним уявленням про бажанi або можливi результати й безпосереднiм iмпульсом просування до них. Проте, як i вся полiтика, ухвалення полiтичних рiшень маi орiiнтуватися на два рiвнi оцiнок i прогнозiв: 1) рiвень громадськоi думки (як розумiють процеси i якими бачать iхнi майбутнi широкi верстви населення); 2) оцiнки експертiв, спецiалiстiв (економiстiв, соцiологiв, полiтологiв, юристiв та iн.). На жаль, часто полiтичнi рiшення ухвалюють не тiльки без урахування оцiнки експертiв, а й навiть iгноруючи громадську думку, що негативно позначаiться на iхнiй результативностi.

Полiтичнi рiшення, торкаючись певною мiрою iнтересiв рiзних категорiй людей, можуть сприяти як узгодженню, примиренню цих iнтересiв, так i iх загостренню, переростанню суперечностей у конфлiкт. Правильнi полiтичнi рiшення гармонiзують рiзнобiчнi iнтереси класiв, нацiй та iнших соцiальних груп, поiднують локальнi iнтереси iз суспiльними. Для вироблення такихрiшень суб'iкт управлiння повинен знати: ооставини, якi можуть вплинути на реалiзацiю рiшення; думки й настроi тих, хто маi виконувати рiшення; ставлення до рiшення соцiальних груп, потреби та iнтереси яких воно маi задовольнити. Для цього кожна полiтична система володii каналами передачi суб'iктовi управлiння, який ухвалюi рiшення, сигналiв про динамiку суспiльних потреб та iнтересiв. Таку передачу можна здiйснювати, наприклад, через представницькi органи, полiтичнi партii та громадськi органiзацii, iншi спецiальнi структури, пiд час зустрiчей депутатiв iз виборцями тощо. Сигнали в центри ухвалення рiшень можуть надходити i через неофiцiйнi канали.

Великий вплив на такi центри можуть здiйснювати рiзнi форми вияву громадськоi думки (органiзацiя суспiльних починань; комiтети за участю осiб, кi користуються великим суспiльним авторитетом; делегацii вiд громадян; подання органам влади петицiй; публiкацiя в пресi вiдкритих листiв; поширення листiвок i прокламацiй). У критичних ситуацiях громадськiсть може вдаватися i до масових акцiй (маршi протесту, демонстрацii, страйки i навiть протизаконнi дii тАФ захоплення примiщень, блокування дорiг та iн.).

Врахування суб'iктами управлiння iнтересiв i потреб рiзних категорiй населення повинно доповнюватися залученням до процесу вироблення рiшень широкого кола спецiалiстiв, експертiв, представникiв зацiкавлених соцiальних груп i полiтичних сил. Тiльки завдяки цьому можна виявити сильнi та слабкi аспекти пропонованих рiшень.

Груповий, колегiальний принцип вироблення рiшень суб'iктом управлiння тАФ атрибут полiтичного життя за демократii. Звiсно, вiн не виключаi, а навпаки, передбачаi персональну вiдповiдальнiсть кожного за певну роботу або ii частину. РЖгнорування колективного характеру управлiнськоi дiяльностi призводить до помилок i прорахункiв, негативних наслiдкiв. Проте, як свiдчать дослiдження, висока згуртованiсть групи, яка виносить рiшення, може спричинити порушення правил рацiональностi. Саме тому до складу груп, з ких складаiться суб'iкт управлiння, обов'язково мають входити особи рiзних поглядiв i позицiй, здатнi обстоювати iх.

Полiтичнi рiшення i актом вибору одного з можливих варiантiв полiтичноi дiяльностi. Такий вибiр здiйснюiться на практицi двома методами: голосуванням за бiльшiстю голосiв i консенсусом. Голосування за принципом бiльшостi тАФ один iз найпоширенiших способiв вироблення полiтичних рiшень, який цiлком вiдповiдаi демократичним процедурам.

Проте нерiдко ухваленi в такий спосiб полiтичнi рiшення не дають бажаного результату, не знiмають гостроти суспiльних проблем. Ефективнiшими i рiшення, ухваленi методом консенсусу (тобто згоди всiх завдяки компромiсовi). Виробити таке рiшення значно складнiше, нiж голосуванням за бiльшiстю голосiв. Для цього необхiднi хоча б частковий збiг iнтересiв i наявнiсть спiльноi або вищоi цiнностi. На нацiональному рiвнi такою вищою цiннiстю, що об'iднуi всiх, i досягнення або збереження незалежностi й цiлiсностi держави.

Вироблення полiтичних рiшень супроводжують такi труднощi:

тАФ обмеження вiльного i всебiчного аналiзу всiх мож4 ливих варiантiв рiшень i зведення iх до одного, який подаiться як iдино можливий i правильний;

тАФ блокування iнформацii про умови й чинники, якi спричинятимуть перешкоди для реалiзацii обраноi альтернативи;

тАФ перебiльшення чи нехтування можливих наслiдкiв обраного рiшення, тенденцiйне акцентування на позитивних результатах i замовчування негативних наслiдкiв. ;

Отже, тiльки гласнiсть про процес вибору альтернати! вного варiанта рiшення, повне уявлення про умови, в яких це рiшення буде реалiзовуватись, i вiдкрита iнформацiя про ймовiрнi наслiдки можуть забезпечити пiдВ» тримку рiшення громадськiстю, дати йому шанс на втiлення в життя.

Значною мiрою це залежить вiд умiлого використання суб'iктами управлiння полiтичних iнструментiв органiзацii та регулювання соцiальних вiдносин. Сучасна соцiотехнiка управлiння охоплюi комплекс iнструментiв впливу, основними серед яких i правовi норми, засоби тиску i заохочення, умовляння i манiпулювання. Рiзняться вони мiж собою способом, який використовують суб'iкти управлiння, щоб домогтися схвалення iндивiдом чи соцiальною групою виробленого рiшення та бажаноi моделi поведiнки.

Правовi норми i найефективнiшим засобом впливу на людей з високим рiвнем правовоi та полiтичноi культури. Проте в усiх краiнах, у тому числi й тих, де вже сформовано правовi держави, як додатковий чинник для стимулювання поваги до правових норм використовують i примус. Схилити до пiдтримки полiтичних рiшень органiв влади можна також засобами тиску: позбавленням роботи, забороною на професii, позбавленням певних прав, якими користуються слухнянi або здатнi до компромiсiв люди (можливостi iздити за кордон та iн.). З цiiю метою використовують i засоби заохочення: доступ до послуг та благ (спецiалiзованих магазинiв, майстерень i полiклiнiк), надання iнших переваг. Використання суб'iктом управлiння свободи розпоряджатися рiзними благами, що мають притягальну для людей силу, ставить iх часто перед непростим вибором: мiж поведiнкою, що вiдповiдаi iхнiм принципам, але спричиняi покарання або ж вiдсутнiсть заохочення, i поведiнкою, яка iгноруi цi принципи, але натомiсть даi блага й привiлеi.

Часто суб'iкти управлiння для здiйснення впливу на людей вдаються до умовлянь, якi створюють враження доцiльностi рiшення, а отже, i вигiдним iндивiдам i соцiальним групам, вiдповiдаi iхнiм iнтересам. Соцiотехнiка умовлянь складаiться з двох основних груп: рацiональна аргументацiя (логiчнi докази, використання статистичних даних, фактiв, прагматичних аргументiв тощо) i нерацiональна аргументацiя (використання не сили аргументiв, а сили авторитету осiб, якi пiдтримують обранi рiшення; апеляцiя до думки бiльшостi; формування емоцiйного чинника завдяки висмiюванню, використанню нацiональних почуттiв тощо).

Одним iз видiв регулятивного впливу i манiпулювання, яке використовують для корекцii поведiнки окремих громадян або соцiальних груп. Робиться це без iхнього вiдома шляхом утаювання iнформацii, яка могла б вплинути на людей, створенням, а потiм насаджуванням стереотипiв (класових, нацiональних, релiгiйних та iн.) для деформованого сприйняття дiйсностi.

Сучасна соцiотехнiка управлiння охоплюi комплекс апробованих у рiзних краiнах засобiв, методiв i способiв пiдвищення ефективностi управлiнськоi дiяльностi. Особливо важливе значення маi оптимiзацiя його iнформацiйного забезпечення, оскiльки будьяка керована система не спроможна функцiонувати i виробляти вiдповiднi рiшення без повноi, достовiрноi та оперативноi iнформацii. Вiдсутнiсть такоi iнформацii позбавляi суб'iктiв управлiння можливостi виносити адекватнi рiшення. Недостовiрний характер iнформацii, намагання прикрасити ii, породжують рiзноманiтнi суспiльнi проблеми. Помилковим i також властиве деяким суб'iктам управлiння прагнення мати якомога бiльше iнформацii з мiсць, що утруднюi процес вироблення рiшень, оскiльки iнформативними i лише сигнали (данi, повiдомлення), якi дають знання для зменшення ентропii (невизначеностi ситуацii). В Украiнi, наприклад, циркулюють сотнi мiльярдiв рiзних документальних матерiалiв (щорiчно до 4 тис. на кожну людину). Майже 90 вiдсоткiв такоi ВлiнформацiiВ», що надходить у центральнi органи, експерти визнали непотрiбними.

Необхiдною умовою ефективного управлiння i органiзацiя дiiвого контролю за виконанням рiшень. Вiдсутнiсть такого контролю призводить до того, що навiть усебiчно продуманi та обТСрунтованi рiшення нерiдко залишаються лише на паперi (Влу сферi чистого мисленняВ») i не знiмають гостроти наявних проблем. Проте контроль не повинен перетворюватися на потiк всiляких перевiрок, iнспекцiй i ревiзiй, якi вiдривають людей вiд практичноi роботи, створюють на мiсцях ситуацiю нервозностi. Контрольна дiяльнiсть маi бути органiзована так, щоб у разi виявлення порушень i вiдхилень представники суб'iктiв управлiння допомагали шукати способи iх усунення, як це робиться, скажiмо, у багатьох захiдних краiнах. Крiм того, нормою демократичного суспiльства i правовоi держави i здiйснення контролю за центрами вироблення рiшень з боку громадян або органiзацiй.

Неможливо пiдвищити ефективнiсть управлiнськоi дiяльностi, якщо не покласти край ii надмiрнiй централiзацii. Звiсно, стратегiчнi функцii центру необхiднi в будьякiй полiтичнiй системi. Проте, як свiдчить досвiд, неможливо правильно i своiчасно вирiшувати всi питання з одного центру. За командноадмiнiстративноi системи пiд прикриттям принципу Влдемократичного централiзмуВ» управлiння всiма бiльшменш важливими справами здiйснювалося на рiвнi вищих центрiв влади, що перетворювало об'iкти управлiння в слухняне знаряддя виконання.

На ефективнiсть полiтичного управлiння суттiво впливаi участь в управлiнськiй дiяльностi рiзних категорiй населення. Все це вимагаi вироблення демократичного механiзму залучення до управлiнських процесiв народу, розкриття його iнiцiативи. Водночас необхiднi докорiнна перебудова органiзацiйних структур управлiння, лiквiдацiя зайвих ланок, скорочення управлiнського апарату й пiдвищення його ефективностi. Цей процес вимагаi пiдпорядкування апарату представницьким органам, оптимiзацii управлiння шляхом рацiонального розподiлу функцiй, висуненню або вiдбору вмiлих i талановитих органiзаторiвпрофесiоналiв, iх змiнюваностi з огляду на вiковий ценз або згiдно з демократичною процедурою, вiдкликання осiб, якi не виконують своiх обов'язкiв.

Управлiння суспiльством неможливе без особливоi категорii управлiнцiв.

Життя не пiдтвердило марксистських прогнозiв, що управлiння людьми буде замiнене управлiнням речами. Проте апарат управлiння маi ТСрунтуватися на високому професiоналiзмi та глибокому знаннi основ науки управлiння. Працiвники такого апарату мають володiти сучасною iнформацiйною технологiiю, постiйно пiдвищувати рiвень квалiфiкацii, освоювати управлiнський досвiд в iнших краiнах.

Створення цiлiсноi, ефективноi та гнучкоi системи управлiння маi важливе значення для функцiонування демократичноi полiтичноi системи, формування громадянського суспiльства i правовоi держави. Перехiд вiд командноадмiнiстративних до демократичних методiв управлiння сприятиме пiдвищенню ефективностi полiтичноi дiяльностi та реалiзацii творчого потенцiалу суспiльства.

3. Глобальнi проблеми сучасностi та шляхи iх розвтАЩязку

полiтичний управлiння рiшення глобальна проблема

Глобалiстика - це система наукових знань про життiво важливi загальнолюдськi проблеми.

Особливостi глобальних проблем мають планетарний характер, тобто зачiпають iнтереси усiх народiв свiту, загрожують деградацiiю й загибеллю усього людства, потребують невiдкладних рiшень та вимагають колективних зусиль, спiльних дiй усiх народiв.

Пiсля вивчення матерiалу студенти повиннi вмiти визначити предмет, структуру, категорii полiтичноi глобалiстики, розкрити полiтичнi аспекти глобальних проблем сучасностi, охарактеризувати проблему пiдтримки миру на планетi, розкрити специфiку демографiчноi проблеми та можливостi ii розв'язання полiтичними методами, а також розкрити проблему подолання вiдсталостi i висвiтлити загрозу розвитку глобальноi екологiчноi проблеми.

Глобалiстика - це система мiждисциплiнарних наукових знань про життiво важливi загальнолюдськi проблеми. Полiтична глобалiстика i одним iз напрямкiв глобалiстики. Вона виникла на початку 90-х рр. ХХст. для вивчення полiтичних аспектiв глобальноi проблематики, полiтичних причин виникнення i загострення загальнолюдських проблем, а також для пошуку шляхiв iх розв'язання, якi пов'язанi з полiтичною сферою життiдiяльностi суспiльства.

У полiтичнiй глобалiстицi видiляють чотири основнi пiдходи до пiзнання феномена глобальних проблем людства пiд полiтологiчним кутом зору:

1) дослiдження полiтичних аспектiв загальнолюдських проблем в цiлому;

2) полiтологiчний аналiз глобальних проблем;

3) вивчення проявiв глобальних проблем у конкретних регiонах свiтового спiвтовариства та iх впливу на розвиток там полiтичноi ситуацii;

4) формування теоретико-методологiчних основ полiтико-глобалiтичних дослiджень.

Розвиток полiтичноi глобалiстики розширюi й збагачуi спектр полiтичних наук, а також даi новий iмпульс до розширення й поглиблення глобалiстики як системи мiждисциплiнарного знання. Полiтична глобалiстика здатна нетрадицiйно й iнновацiйно висвiтлювати чимало важливих проблем мiжнародних вiдносин i свiтового розвитку.

2.Полiтичнi аспекти глобальних проблем сучасностi

Особливостi iнтеграцiйних процесiв, що охоплюють найрiзноманiтнiшi сфери життя людей, найгострiше проявляють себе в так званих глобальних проблемах сучасностi. Глобальнi проблеми сучасностi - це проблеми, якi зачiпають життiво важливi iнтереси усього людства, усiх держав, народiв, кожного мешканця планети, виступають в якостi об'iктивного чинника розвитку сучасноi цивiлiзацii, набувають надзвичайно гострого характеру й загрожують не тiльки позитивному розвитку людства, а й загибеллю цивiлiзацii у випадку незнаходження конструктивних шляхiв iх вирiшення, та потребують для свого вирiшення зусиль усiх держав i народiв, усiii мiжнародноi спiльноти.

Поняття "глобальнi проблеми" в сучасному його розумiннi увiйшло у широкий обiг наприкiнцi 60-х рр. XX ст., коли вченi багатьох держав розпочали дослiдження змiн, котрi вiдбуваються в глобальнiй системi, й можливi iх наслiдки. У стислий час сформувалося нове наукове поняття - "глобалiстика".

Ученi-глобалiсти видiляють три основнi групи глобальних проблем:

1. Проблеми, пов'язанi зi сферою мiжнародних вiдносин, що вiдображають протирiччя i об'iктивно необхiднi перетворення.

2. Глобальнi проблеми, сферу виникнення та прояву яких складають взаiмовiдносини особи та суспiльства.

3. Глобальнi проблеми взаiмодii людини та природи. Це проблеми незбалансованостi потреб життiдiяльностi людей i можливостей довкiлля.

Отже, до найгострiших глобальних проблем можемо вiднести:

- екологiчну проблему;

- пiдтримання миру;

- освоiння космосу та свiтового океану;

- продовольчу проблему;

- проблему народонаселення;

- проблему подолання вiдсталостi;

- сировинну проблему;мiжнацiональну проблему та iн.

У науковiй лiтературi значне рiзноманiття пiдходiв до характеристики особливостей виникнення глобальних проблем. Однi дослiдники пов'язують iх появу з останнiм десятилiттям. РЖншi - вважають, що iх генеза проходила впродовж усiii iсторii людства, але глобальними вони стали у XX ст. Ще одна група дослiдникiв наголошуi, що чимало глобальних проблем виникли первинно, деякi визрiвали достатньо давно, але проявились виразно й на глобальному рiвнi лише з утвердженням в ХУП-ХУШ ст. капiталiзму. На нашу думку, бiльшiсть проблем, якi сьогоднi ми пов'язуiмо з глобальними проблемами сучасностi, супроводжували людство впродовж усiii iсторii. До них, насамперед, вiдносяться проблеми екологii, збереження миру, подолання бiдностi, голоду, неграмотностi. Але пiсля Другоi свiтовоi вiйни, в результатi небачених масштабiв дiяльностi людини, всi цi проблеми стали глобальними, виразили протирiччя цiлiсного сучасного свiту i поставили людство перед потребою спiвробiтництва. Можна видiлити такi особливостi глобальних проблем:

- вони мають планетарний, загальносвiтовий характер, за чiпають iнтереси усiх народiв свiту;

- загрожують деградацiiю й загибеллю усьому людству;

- потребують невiдкладних та ефективних рiшень;

- вимагають колективних зусиль усiх держав, спiльних дiй усiх народiв.

Для розв'язання цих питань всесвiтнього масштабу поруч iз полiтичними вельми важливе значення набувають й науково-технiчнi передумови. Ефективна науково-технiчна полiтика i важливою умовою розв'язання екологiчноi, сировинноi, енергетичноi та iнших глобальних проблем.

3.Проблема пiдтримки миру.

РЖсторiя доводить, що рiст взаiмодii мiж народами, обмiн продукцiiю промисловостi i сiльськогосподарського виробництва постiйно супроводжувалися гострими збройними сутичками. За перiод з 3500 р. до н. i. вiдбулося 14530 воiн; лише 292 роки людство жило в мирi. У ХУРЖРЖ ст. у вiйнах загинуло 3,3 млн. осiб, у ХУРЖРЖРЖ - 5,5 млн. осiб, у XIX - 16 млн. осiб. За двi свiтовi вiйни XX ст. загинуло понад 70 млн. осiб; цi вiйни i позначили початок перетворення проблеми вiйни i миру в глобальну.

XX ст. показало, наскiльки досвiдченим стало людство в умiннi вбивати. Протягом iсторii розвиток виробництва новоi зброi йшов повiльно, але у XX ст. його можна порiвняти з лавиною. Сьогоднi за допомогою комп'ютеризованих систем наведення i супутникових датчикiв реактивнi снаряди можуть робити свою руйнiвну дiю з величезною точнiстю.

Звичайно, погляд i а вiйну з столiттями змiнювався. У XIII ст. Чингiзхан казав: "Щастя полягаi в тому, щоб пiдкорити ворогiв, змусити iх схилятися перед тобою, захопити iхню власнiсть, утiшатися iхнiм розпачем, знущатися над iхнiми дочками i жiнками". Сьогоднi складно уявити свiтового керiвника, який би заявив щось схоже; практично неможливо знайти доказiв на пiдтримку думки про те, що вiйна - справедливе заняття. Великомасштабнi вiйни вважаються "дорогою примхою", i економiсти це обТСрунтовують так: могутнi, багатi держави свiту надзвичайно користають з економiчноi спiвпрацi i матерiальноi вигоди, якими вони користуються в мирний час, набагато перевищують будь-якi вигоди, котрi може принести вiйна, тому, у могутнiх держав i вагома причина пiдтримувати мир мiж собою, у iх iнтересах - об'iднувати сили для стримування будь-якого конфлiкту мiж менш могутнiми державами, що загрожуi економiчному статус-кво.

Бажання припинити вiйни висловлено в преамбулi до Статуту ООН, де держави-учасницi постановили "оберiгати наступнi поколiння вiд лиха вiйни, котрi двiчi за нашого життя приносили горе людству". Це лягло у основу концепцii загальноi безпеки, суть якоi полягаi в об'iднаннi держав проти краiни-агресора.

Проблема забезпечення безпеки займаi центральне мiсце в глобалiстицi.

4. Демографiчна проблема

Населення Землi зростаi надзвичайно нерiвномiрно. За 1975-2000 рр. з 2,2 млрд. приросту населення близько 90% приходиться на краiни, що розвиваються.

У iвропейських, пiвнiчно-американських державах, навпаки, смертнiсть вища за народжуванiсть, корiнне населення зменшуiться i старii. Основна дилема, яка постала перед керiвниками держав - чи потрiбно адаптувати нацiональнi економiки, соцiальнi програми до меншоi кiлькостi населення i бiльшоi частки громадян похилого вiку, чи варто компенсувати вiд'iмний природний прирiст населення за рахунок емiграцii. Реально багатшi держави не можуть припинити потiк емiгрантiв з менш багатих держав i отримати роботу в полiтично стабiльних державах Захiдноi РДвропи та Пiвнiчноi Америки прагнуть сотнi мiльйонiв осiб. Мiграцiйнi потоки в напрямку до Захiдноi РДвропи та Пiвнiчноi Америки щороку зростають бо:

1) з кожним роком збiльшуiться розрив в рiвнi життя мiж найрозвинутiшими й найбiднiшими державами;

2) у розвинутих державах одержують перемогу правозахисники, в результатi чого керiвництво цих краiн не може повнiстю заборонити в'iзд емiгрантiв;

3) високий природний прирiст населення в багатьох краiнах "четвертого свiту";

4) в основi масових мiграцiй населення можуть лежати й мiжетнiчнi, мiжконфесiйнi протирiччя.

Уже нинiшнiй рiвень мiграцii жителiв Азii в краiни РДвросоюзу та Пiвнiчноi Америки викликаi стурбованiсть у полiтикiв. Чимало роботодавцiв, економiстiв закликають уряди своiх краiн збiльшити квоти на надання легальноi роботи емiгрантам, натомiсть профспiлки вiдстоюють протилежну точку зору, а крайнi правi органiзацii все частiше здiйснюють терористичнi акти проти емiгрантiв.

Чимало нелегальних емiгрантiв з Азii - торговцi наркотиками, зброiю, людьми, члени терористичних органiзацiй. Збiльшення кiлькостi нелегальних емiгрантiв призводить до росту рiвня злочинностi. Тому емiграцiйна полiтика сьогоднi стаi прiоритетним напрямком державного управлiння. Один iз найважливiших сучасних напрямкiв iвропейськоi емiграцiйноi полiтики - технiчне та кадрове укрiплення кордонiв РДвросоюзу з метою недопущення потокiв нелегалiв та iмпорту злочинностi.

Демографiчна криза чiтко проявляiться й в Украiнi. Так, упродовж останнього десятилiття XX ст. в Украiнi рiвень смертностi перевищуi рiвень народжуваностi.

За прогнозами експертiв - демографiв ООН демографiчнi тенденцii призведуть до зниження чисельностi жителiв Украiни до 44 млн. осiб уже до початку 2010 р. Зменшення частки дiтей та молодi автоматично призводить до зменшення потреб у виховних, освiтнiх, розважальних та iнших органiзацiях та закладах, якi орiiнтуються у своiй дiяльностi на дiтей та молодь. Природно, зменшуються i потреби у вiдповiдних кадрах, а це в основному - жiнки з вищою освiтою: вчителi, лiкарi та iн.

Демографiчна депресiя загрожуi пiдвищенням середнього вiку працюючих, а це означаi зниження здатностi кадрiв та пiдвищення i змiни квалiфiкацii. Збiльшення в структурi населення частки осiб старшого працюючого i пенсiйного вiку лягаi важкою ношею на економiку краiни.

Населення Украiни зменшуiться не тiльки внаслiдок зменшення народжуваностi i росту смертностi, але й в результатi емiграцii, що рiзко зросла з початку 90-х рокiв. Окрiм виiзду на постiйне мiсце проживання велетенських масштабiв досягла нелегальна трудова емiграцiя в Росiю, Польщу, РЖталiю, РЖспанiю. За даними соцiологiчних опитувань, кожен п'ятий респондент готовий виiхати на роботу за кордон на кiлька рокiв, а кожен десятий - готовий залишити Украiну назавжди.

5. Проблема подолання вiдсталостi

Демографiчна проблема безпосередньо пов'язана iз проблемою вiдсталостi. Економiки краiн, якi розвиваються, сильно вiдстають вiд рiвня виробництва розвинутих держав, i скоротити цей розрив поки ще не вдаiться. Держави з низьким рiвнем доходiв складають близько 40% всiх держав i зосередженi в "чорнiй" Африцi, Пiвденно-Схiднiй i Центральнiй Азii. В краiнах з високим рiвнем доходiв, якi складають близько 10% всiх держав, ВНП

Вместе с этим смотрят:

Presidential еlections in the USA

Анализ значения Средней Азии в работах учёных геополитиков

Вiги i торi в полiтицi Британii

Взаимоотношение государства и личности в тоталитарном государстве

Виды монархий в современном мире