Мiжнароднi акти регулювання сучасних мiграцiйних процесiв в РДвропi

План

Вступ

1. Характеристика основних мiграцiйних процесiв РДвропи

2. Сучасна мiграцiйна полiтика захiдних держав.

3. Положення, що регламентують порядок в'iзду громадян 3-х краiн на територiю будь-якоi держави РДС

4. Проблема спiльного вироблення мiграцiйноi полiтики

5. Спiльна мiграцiйна полiтика РДС в контекстi РДвро iнтегральних устремлiнь Украiни

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Початок ХХРЖ ст. в РДвропi вiдзначаiться двома основними демографiчними тенденцiями: зростанням кiлькостi краiн, де зменшуiться кiлькiсть мiсцевого населення, i зростанням кiлькостi краiн з позитивним мiграцiйним балансом. У результатi цього в багатьох випадках розмiр мiграцiйного сальдо визначаi рiвень зростання чи зменшення населення в тiй чи iншiй краiнi. Так, на 2003 р. зростання населення тiльки за рахунок iммiграцii спостерiгалось в Австрii, Чехii, РЖталii, Нiмеччинi, Грецii, Словенii та Словаччинi. Перспектива розширення РДвропейського Союзу i приiднання десяти нових членiв (Латвiя, Литва, Естонiя, Польща, Чехiя, Угорщина, Словаччина, Кiпр, Мальта, Словенiя) з 1 травня 2004 р. викликала занепокоiння щодо рiзкого зростання мiграцiйних потокiв з нових краiн тАУ членiв РДС до краiн Захiдноi РДвропи. Пiсля тривалих дискусiй було виокремлено кiлька причин, якi унеможливлювали масову iммiграцiю до старих краiн тАУ членiв РДС. По-перше, як зазначалось, найбiльша iммiграцiйна хвиля до краiн Захiдноi РДвропи вже вiдбулась, i тепер мiграцiйний тиск буде перенесений на нових краiн тАУ членiв РДС.

Статистика 2003 р. показала позитивний мiграцiйний баланс у Чехii, Словаччинi, Словенii та Угорщинi. По-друге, бiльшiсть старих краiн тАУ членiв РДС запроваджували тАЬперехiдний перiодтАЭ для громадян нових краiн, що передбачав обмеження свободи пересування на iх територiях протягом 7 рокiв. Пiсля розширення Велика Британiя, Швецiя та РЖрландiя вiдкрили робiтникам з 8 нових краiн тАУ членiв РДС доступ до своiх ринкiв працi. Австрiя, РЖталiя, Нiдерланди i Португалiя хоча й залишили попереднiй iммiграцiйний режим, але запровадили квоти для робiтникiв з нових краiн тАУ членiв РДС. По-третi, передбачалось зменшення економiчного пiдТСрунтя для емiграцii в результатi рiзкого зростання рiвня життя в нових краiнах-членах РДС пiсля розширення. Нарештi, аналiз демографiчного потенцiалу нових краiн тАУ членiв РДС свiдчив, що вони не можуть бути джерелом масовоi емiграцii до краiн Захiдноi РДвропи в довготривалiй перспективi через невпиннi процеси старiння мiсцевого населення та його скорочення. Зважаючи на запровадженi обмеження, спостерiгаються значнi мiграцiйнi потоки з Центральноi та Схiдноi РДвропи до старих краiн тАУ членiв РДС. Уже за перший рiк пiсля розширення Велика Британiя прийняла 175 тис. працiвникiв з 8 краiн, що приiдналися, РЖрландiя тАУ 85 тис., Швецiя тАУ бiля 22 тис. Навiть на територii Нiмеччини у 2004 р. працювали 500 тис. робiтникiв з 8 нових краiн тАУ членiв РДС. Наявнiсть значноi кiлькостi працiвникiв з нових краiн тАУ членiв РДС у 15 краiнах Захiдноi РДвропи, особливо в тих краiнах, де дii перехiдний перiод, свiдчить про велику потребу в робочiй силi з Центральноi та Схiдноi РДвропи.

На сьогоднi не iснуi iдиноi, добре вiдпрацьованоi й загальновизнаноi мiжнародно-правовоi бази для врегулювання проблем мiжнародноi трудовоi мiграцii, незважаючи на наявнiсть паспортних та iммiграцiйних законiв i значного перiоду роботи МОП щодо встановлення норм трудових вiдносин. Однак дii чiтка тенденцiя досягнення правового врегулювання кадрового аспекту мiжнародних угод.

Комiсiя РДвропейського Спiвтовариства запропонувала Радi РДвропи узгодити полiтику надання пiльгового торговельного режиму краiнам, в яких забезпечуiться дотримання трудових норм, у т. ч. 48-годинного робочого тижня, мiнiмального вiку у 14 рокiв для прийому на роботу, охорони здоровтАЩя працюючих дiтей i рiвних можливостей працевлаштування незалежно вiд статi, раси та вiросповiдання

1. Характеристика основних мiграцiйних процесiв РДвропи

До середини 80-х рокiв держави РДвропейського Союзу досить спрощено регламентували питання iммiграцii. Однак до початку 90-х рокiв у зв'язку з вiдомими соцiально-економiчними процесами в краiнах колишнього соцiалiстичного табору становище принципово змiнилося. Потоки iммiгрантiв у розвиненi захiдноiвропейськi краiни прийняли масовий характер, це викликало серйозну стурбованiсть громадськостi та полiтичного керiвництва краiн Спiвтовариства.

У цьому зв'язку, у краiнах РДС з усiiю гостротою встало питання щодо можливих наслiдкiв цього процесу для iх ринку робочоi сили. Усвiдомлюючи можливiсть появи серйозних диспропорцiй у використаннi трудових ресурсiв у випадку об'iднання нацiональних економiк, уряди краiн РДС обговорюють питання про припинення або значне обмеження використання працi iммiгрантiв. На введення найсуворiших обмежень наполягають у першу чергу влади Нiмеччини, Францii та Великобританii, де проживаi до 90 вiдсоткiв переселенцiв. Особливу наполегливiсть виявляi Нiмеччина, перед якою стоiть задача працевлаштування етнiчних нiмцiв, що прибувають з Схiдноi РДвропи i з колишнього СРСР, а також зниження безробiття на сходi краiни.

Фахiвцi iммiграцiйних вiдомств держав-членiв РДС проаналiзували також наслiдки подiй в Югославii, громадяни якоi дотепер продовжують залишати батькiвщину, а також проблеми, повтАЩязанi з албанськими бiженцями. В узагальнених документах i записках парламентами i урядами краiн РДС була зроблена спроба дати прогноз розвитку подiбних процесiв на континентi i визначити наслiдки можливих аналогiчних подiй в державах Схiдноi i Центральноi РДвропи, у тому числi i у краiнах СНД. На думку експертiв, очiкувана хвиля iммiграцii населення з цього регiону представляi серйозну загрозу полiтичнiй стабiльностi i досягнутому рiвню добробуту Заходу.

До того ж ситуацiя загострюiться тим, що до кiнця 80-х рокiв загальна чисельнiсть iммiгрантiв у краiнах РДС перевищила 12 млн. чоловiк, а реальнi темпи росту ВВП сповiльнилася до 1-1,5 % на рiк.

Тому питання про перегляд основних принципiв iммiграцiйноi полiтики захiдноiвропейських держав вимагаi негайного розв'язання. Аналогiчний пiдхiд, на думку ряду захiдних експертiв, необхiдний при розглядi нових конституцiйних положень про надання захисту по полiтичних мотивах.

До причин, що обумовили необхiднiсть iстотних змiн в iммiграцiйнiй полiтицi краiн РДС варто прирахувати i те, що досить недвозначно було виражено ексканцлером ФРН Г. Колем: ВлПроблема iммiграцii виросла до такого масштабу, що може зробити серйозний стримуючий вплив на весь процес захiдноiвропейськоi iнтеграцiiВ».

Подiбнi побоювання висловив i колишнiй прем'iр-мiнiстр Великобританii Д. Мейджор на зустрiчi глав iвропейських держав у Люксембурзi: ВлРЖммiграцiя - як легальна, так i нелегальна вийшла на 1-ше мiсце в полiтичнiй повiстцi краiн РДСВ».

Змiст цих заяв стаi ясним, якщо взяти до уваги, що процес вiльного перемiщення капiталiв i технологiй, як це i передбачалося провiдними захiдними економiстами, викликав iнший процес - модернiзацii виробництв у бiльшостi краiн РДС. Внаслiдок цього на iвропейському ринку працi став поступово наростати надлишок робочоi сили. Це приводить до росту соцiальноi напруженостi у суспiльствi, антиiммiгрантським настроям i як наслiдок, екстремiстським проявам i расовим переслiдуванням.

Аналiз професiйного складу осiб, клопотання яких були задовiльнi, показуi, що переважна бiльшiсть являi собою квалiфiковану робочу силу, тобто вченi та iнженерно-технiчнi працiвники. Великi компанii, дослiдницькi iнститути, концерни та iншi виступають з клопотанням про оформлення iм втАЩiзних вiз, максимально скорочуючи процедуру розгляду вiдповiдних заяв. Значно спрощенi iммiграцiйнi вимоги у вiдношеннi Влключових робочихВ», до яких вiдносяться особи, що володiють технiчними або спецiальними знаннями i досвiдом. У цьому диференцiйованому пiдходi виражаiться чисто прагматичний iнтерес захiдних краiн, спроба витягти максимум вигоди, на рубежi тисячорiч вiдбираючи потрiбнi кадри в загальному iммiграцiйному потоцi.

Особливу зацiкавленiсть у цьому виявляi Нiмеччина, яка хотiла б грати ведучу роль в управлiннi мiграцiйними процесами в регiонi. Це явно не влаштовуi iншi краiни. Висунутий колишнiм президентом Францii Ф. Мiтераном на iвропейськiй конференцii з мiграцiйних процесiв проект передбачаi вирiшення проблем мiграцii в iнтересах усього загальноiвропейського простору, причому мiжнароднi-правовi основи регулювання в цiй сферi повиннi бути виробленi в ходi проведення форумiв ОБСРД. Принципове рiшення, закладене в цьому проектi, досить просто: гармонiзацiя iммiграцiйноi полiтики i виробiтка iдиного пiдходу по регулюванню потокiв iммiгрантiв при врахуваннi iнтересiв усiх держав Спiвтовариства, тобто своiрiдне квотування розподiлу висококвалiфiкованих кадрiв з Схiдноi РДвропи, Украiни та iнших краiн СНД.

Таким чином Францiя маi на метi не дати Нiмеччинi скористатися перевагою географiчноi близькостi з краiнами Схiдноi та Центральноi РДвропи i стати Влпершим мiграцiйним фiльтромВ», отримавши тим самим значноi економiчноi i полiтичноi переваги. Зокрема, нiмецькi пiдприiмцi, одержуючи доступ до бiльш дешевоi квалiфiкованоi робочоi сили, виграють у конкурентнiй боротьбi, наприклад, з тiiю ж Францiiю.

В цiлому iммiграцiйна полiтика краiн РДС, незважаючи на деякi розходження i нацiональнi особливостi, характеризуiться в даний час наступними принципами: проведенням полiтики по обмеженню в'iзду в краiну низько квалiфiкованоi робочоi сили, боротьбою з нелегальною iммiграцiiю, проведенням полiтики реемiграцii.

Однiiю з основ у системi безпеки, що компенсують керування внутрiшнiх меж РДС ( як це передбачаiться Шенгенською угодою), поряд iз створенням РДвропола i Шенгенськоi iнформацiйноi системи (СРЖС), i унiфiкацiя нацiональних правових норм краiн Спiвтовариства у вiдношеннi iноземцiв, якi знаходяться на iх територii. Зазначена проблема була предметом серйозного аналiзу в рамках РДС, а ухвалення рiшення по ним вiдбувалося в контекстi Шенгенськоi, а пiзнiше i Маастрихтськоi угоди.

Важливим кроком у регулюваннi iммiграцiйноi полiтики i пiдписана наприкiнцi 1990 року в Дублiнi дванадцятьма краiнами РДС Конвенцiя про право притулку та поводження з бiженцями (Дублiнська конвенцiя). Вона являi собою першу мiжнародну угоду, яка даi бiженцю певнi гарантii того, що його заява повинна бути розглянута владою тiii держави, куди вiн ii направляi. Для бiженцiв, якi проникли на територiю РДС нелегально, компетентною являiться краiна первинного в'iзду. Це правило не дii в тому випадку, якщо бiженець перебував ранiше в iншiй державi РДС i там подавав клопотання про надання притулку.

Конвенцiя регламентуi також правила розгляду та обробки заяв про надання захисту, однозначно визначаючи, що тi хто звертаiться мають право подавати заяву тiльки в однiй з краiн, якi пiдписали Конвенцiю. Бiженцi одержують можливiсть самостiйно визначати бажану краiну притулку на всьому просторi Спiвтовариства.

Крiм Дублiнськоi конвенцii в регiонi дii також Конвенцiя про перетинання зовнiшнiх кордонiв, яка передбачаi координацiю по питанню видачi вiз i накладення санкцiй на осiб, якi нелегально перевозять людей, та не мають необхiдних супровiдних документiв.

Однак проблема перебуваi в тому, що наявна мiжнародна-правова база не вiдповiдаi сформованим у цьому регiонi реалiям. Внаслiдок цього багато держав - членiв РДС починають одностороннi заходи вiдносно жорсткостi нацiональних законiв про iммiграцiю та надання захисту, це привело до окремих, але дуже iстотних невiдповiдностей iз ранiше прийнятими мiжнародними актами. Наприклад, через розходження в принципах, якi застосовуються у краiнах Спiвтовариства, та сама особа, що звернулася з клопотанням про надання притулку, в однiй iз цих краiн може бути визнаною бiженцем, а в iншiй iй в цьому буде вiдмовлено. Через значнi розбiжностi в законодавствах з питань в'iзду i перебування iноземцiв пiсля скасування прикордонного контролю всерединi РДС виникли додатковi складностi по регулюванню в'iзду-виiзду. Без виробiтки iдиного пiдходу при видачi вiз будь-якi суворi мiри iммiграцiйного контролю однiii з краiн можуть бути обiйденi шляхом в'iзду на територiю РДС через краiну з бiльш сприятливим режимом в ii межах. Зокрема, до таких краiн можливо вiднести, наприклад, Австрiю, яка в силу iсторичних причин, тiсних економiчних, полiтичних, культурних i iнших зв'язкiв маi безвiзовий в'iзд з деякими колишнiми соцiалiстичними державами - Угорщиною, Чехiiю, Словаччиною. Таким чином, у iноземцiв i можливостi безперешкодного проникнення на територiю РДС через Австрiйську Республiку.

На думку експертноi ради краiн РДС, найбiльш ефективним i унiверсальним методом регулювання потоку бiженцiв та iммiгрантiв являiться введення унiфiкованих втАЩiзних документiв для всiх держав регiону. Це питання i стало ключовим пунктом Шенгенськоi угоди. Система заходiв для Влефективного прикордонного контролю i вибiркового обмеження iммiграцiiВ», названа Влполiтикою контрольованоi iммiграцiiВ», та була схвалена всiма краiнами-членами Шенгенськоi групи у якостi бази для спiльних дiй.

Пiд полiтикою Влконтрольованоi iммiграцiiВ» маiться на увазi: гармонiзацiя i розроблення iдиного поняття полiтичного притулку, а також норм i правил його надання; узгодження законодавств краiн РДС стосовно до iноземцiв взагалi, i до економiчних, етнiчних i iнших мiграцiй зокрема; визначення квот на робочi мiсця для робочих мiгрантiв: унiфiкацiя вiзовоi полiтики як у вiдношеннi вiльного пересування в межах РДС краiн-учасниць, так i в'iзду на територiю держав Спiвтовариства та пересування в ii межах громадян третiх краiн. Протоколи Шенгенськоi Угоди передбачають ряд заходiв для координацii дiй у цiй областi.

Водночас нинiшня концепцiя iммiграцiйноi полiтики РДС все частiше зазнаi критики. У Европарламентi серед представникiв лiвих партiй iснуi думка, що розробленi заходи, виключають можливiсть проникнення потенцiйного бiженця в краiну передбачуваного притулку. Вони вважають, що необхiдним i перегляд деяких положень, а можливо iх повне скасування. Але ця думка не знаходить широкоi пiдтримки серед парламентарiiв.

У цьому зв'язку певний iнтерес представляють результати аналiзу демографiчноi ситуацii в краiнах Захiдноi РДвропи, що свiдчать про те, що держави Спiвтовариства потребують постiйного притоку iммiгрантiв. РДвропейцi тепер живуть довше i мають менше дiтей, в наслiдок чого тягар утримання старих лягаi на бiльш молоде поколiння. Крiм того, на думку американських дослiдникiв РДвропа могла б прийняти значно бiльше переселенцiв. Наприклад, у краiнах РДС усього лише 2,3 % складають iноземцi, у той час як у США тАУ 3,7 %. Але навряд цi доводи приведуть до змiн в iммiграцiйнiй полiтицi захiдноiвропейських краiн, оскiльки страх перед негативними наслiдками масовоi iммiграцii, особливо зi Сходу, у даний час значно сильнiше, нiж розумiння необхiдностi постiйного притоку визначеноi кiлькостi iммiгрантiв.

Зовнiшня трудова мiграцiя вiдноситься до одного з видiв мiжнародноi мiграцii населення, яка характеризуiться перемiщенням робочоi сили, як правило, з менш розвинутих економiчно в бiльш розвинутi краiни на тимчасову роботу з наступним поверненням на батькiвщину.

2. Сучасна мiграцiйна полiтика захiдних держав

Незважаючи на те, що уряд кожноi краiни суверенний у своiму правi визначати напрямки i цiлi мiграцiйноi полiтики, при розробцi комплексу заходiв, якi регулюють процеси зовнiшньоi трудовоi мiграцii, доцiльно притримуватися визначених правових стандартiв, закрiплених у документах мiжнародних органiзацiй.

Ратифiкуючи мiжнароднi конвенцii краiни, якi регламентують процес трудовоi мiграцii, визнають прiоритет норм мiжнародного права над нацiональним законодавством, яке маi важливе значення як для самоi краiни з погляду ii iнтеграцii у свiтове спiвтовариство, так i для мiгрантiв, чиi права за кордоном iстотно розширюються.

Вивчення та використання вiдповiдних правових документiв мiжнародних органiзацiй маi велике значення стосовно украiнського законодавства, оскiльки при формуваннi нацiональноi полiтики в областi зовнiшньоi трудовоi мiграцii повиннi бути врахованi вимоги мiжнародних конвенцiй.

У самому загальному видi змiст мiграцiйноi полiтики визначаiться економiчними, полiтичними i соцiальними задачами, якi стоять перед краiнами. Водночас вироблення мети, концепцiй i засобiв мiграцiйноi полiтики носить територiально-диференцiйований характер, що випливаi, у першу чергу, iз положення краiн стосовно спрямованостi потоку трудових мiгрантiв. При цьому мiграцiйна полiтика краiн iмпортерiв i краiн-експортерiв робочоi сили маi значнi розходження.

Як правило, мiжнародна мiграцiя виникаi при наявностi значного контрасту в рiвнях економiчного розвитку i темпах природного приросту краiн, якi приймають i вiддають робочу силу. Тому географiчними центрами iммiграцii i найбiльше економiчно розвинутi краiни, такi, як США. Канада, Австралiя, бiльшiсть захiдноiвропейських краiн, а також краiни, де у зв'язку з бурхливим економiчним ростом у результатi високих прибуткiв вiд продажу нафти спостерiгаються масовi iммiграцii робочоi сили (Бахрейн, Кувейт, Катар, Саудiвська Аравiя, Об'iднанi Арабськi Емiрати).

Мета iммiграцiйноi полiтики може бути розглянутою в трьох аспектах: забезпечення захисту нацiональноi економiки вiд небажаного притоку трудових мiгрантiв як по масштабах, так i по якiсному складу; рiшення найбiльше гострих проблем в областi зайнятостi населення в серединi краiни, що приймаi, за рахунок гнучкого регулювання чисельностi iноземноi робочоi сили (ВлекспортВ» безробiття); рацiональне використання прибуваючих у краiну трудових мiгрантiв в економiчних i полiтичних iнтересах краiни-iмпортера.

При виборi концепцii мiграцiйноi полiтики велике значення мають нацiонально-iсторичнi особливостi краiни. Так, уряди краiн РДвропейського спiвтовариства, ставлячи своiю метою створення iдиного, мiжнародного ринку робочоi сили, виходять iз концепцii iнтеграцii. Для полiтики Сполучених Штатiв Америки, Канади або Австралii бiльш типовою i концепцiя асимiляцii, або натуралiзацii, тому що масовий приiзд iноземноi робочоi сили в цих державах в основному збiгався з процесом формування нацii. Очевидно, що дана концепцiя не вiдповiдала умовам Захiдноi РДвропи з ii iсторично сформованими нацiями i високою густотою населення.

Незважаючи на очевиднi ВлвигодиВ» для пiдприiмцiв краiн, приймаючих у сучасних умовах концепцiю ротацii, вона не може претендувати на офiцiйне визнання урядами краiн РДС, тому що ii вiдрито недемократичнi та адмiнiстративнi принципи суперечать iдеям iнтеграцii Захiдноi РДвропи.

На прикладi Нiмеччини розглянемо, яким способом iдея iнтеграцii прийшла на змiну широко поширенiй концепцii ротацii iноземноi робочоi сили. Як показало соцiологiчне дослiдження, проведене науково-дослiдним iнститутом iм. Ф. Еберта в 1994 р. у Нiмеччинi, серед бiльшостi обстежених груп робiтникiв-iммiгрантiв частка осiб, що не планують повернення на батькiвщину, досить висока i коливаiться в межах 6,7 тАУ 40,1 % .

Таким чином, у середньому кожний четвертий мiгрант у Нiмеччинi припускаi залишитися в краiнi перебування. При цьому, як вiдзначають захiдноiвропейськi дослiдники, частка мiгрантiв, яка не планувала повернення на батькiвщину, продовжуi зростати не тiльки в Нiмеччинi, але й у рядi iнших краiн Спiвтовариства.

Зросла кiлькiсть довгостроково працюючих у Нiмеччинi (до 1990 р. у краiнi 52% мiгрантiв проживали понад 8 рокiв) це сприяло тому, що пiдприiмцi стали розумiти переваги використання на виробництвi того самого контингенту мiгрантiв: робiтники звикають до специфiки пiдприiмства, у пiдсумку пiдприiмець економить на тому, що iх не потрiбно наново навчати i вводити в курс справи[ ]. Поступово все бiльше полiтикiв i економiстiв стали приходити до думки, що використання працi iноземних робiтникiв не вiдноситься до числа тiльки тимчасового явища, пов'язаного з напруженим становищем на ринку працi i що в разi потреби робiтникiв нелегко буде вiдправити на батькiвщину.

Створення РДС стало якiсно новим етапом, який характеризуiться бiльш глибоким проникненням держави в проблеми мiжнародноi мiграцii, зростанням ролi мiждержавних органiв, що контролюють дiяльнiсть нацiональних урядiв. У спiввiдношеннi мiжнародноi мiграцii регулююча функцiя мiждержавних органiв виражаiться в цiлеспрямованому впливi не тiльки на обсяги, але i на нацiонально-державний склад залучаiмо робочоi сили.

Розширення числа краiн-учасниць РДС приводило до все бiльшого поширення тенденцii до iнтеграцii. У кiнцi кiнцiв перемогла концепцiя iнтеграцii робочоi сили, яка не передбачаi жорстких термiнiв перебування трудових мiгрантiв в краiнi приймання, припускаiться возз'iднання iх з сiм'iю, залишаi за ним певнi права, полегшуi адаптацiю в нових соцiальних умовах.

В основi практичних рiшень Ради РДС з питань трудовоi мiграцii лежить iдея про те, що масштаби iммiграцii повиннi визначатися не чисельнiстю робочих на ринку працi, якi шукають роботу, а реальними потребами нацiональноi економiки у робочiй силi.

В даний час у рамках загального ринку робочоi сили краiн РДС мiграцiйна полiтика формуiться пiд впливом двох визначальних чинникiв:

тАв розглянута в недавньому минулому як Влтимчасове явищеВ», робоча сила трудових мiгрантiв знайшла статус одного з важливих компонентiв, що робить вплив на економiку, незалежно вiд стану господарськоi кон'юнктури в краiнах-iмпортерах;

тАв вiдбуваiться постiйне збiльшення середньоi тривалостi перебування мiгрантiв у краiнi, яка приймаi робочу силу. Працюючий мiгрант стаi в бiльшiй мiрi довгостроковим жителем краiни-iмпортера, i сам змiнюi характер мiждержавноi трудовоi мiграцii.

Одночасно в мiграцiйнiй полiтицi захiдноiвропейських краiн намiтилися значнi змiни стосовно держав, що не i членами РДС. У результатi дii довгострокових чинникiв економiчного, соцiального i полiтичного характеру у серединi 70-х рокiв сформувалася нова iммiграцiйна полiтика у вiдношеннi краiн не членiв РДС, що виражалася в наступному:

- був заборонений необмежений в'iзд iноземноi робочоi сили з метою працевлаштування, у зв'язку з чим зросло значення якiсних характеристик трудових мiгрантi;

- почалося розроблення заходiв для скорочення чисельностi мешкаючого в краiнах-iмпортерах iноземного населення;

- стали прийматися заходи для соцiальноi iнтеграцii давно мешкаючих у краiнi iммiгрантiв.

Основнi причини рiзкоi жорсткостi iммiграцiйноi полiтики економiчно розвинених краiн пов'язанi з економiчним спадом, зростом чисельностi робочих iммiгрантiв, якi перебувають у краiнi, у тому числi i членiв iх сiмей, високою концентрацiiю iноземцiв у найбiльших промислових центрах.

На фонi посилення тенденцii до жорсткостi iммiграцiйного законодавства у вiдношеннi краiн, що не i членами РДС, особливо помiтною стала змiна прiоритетiв у поглядах на проблеми мiграцii серед краiн-учасникiв РДвропейського спiвтовариства, яка вiдбулася у 80-тi роки. Саме в цей перiод стала втрачати свою актуальнiсть суперечка про те, наскiльки необхiдно використовувати iноземну робочу силу в значних масштабах або краще взагалi вiд неi вiдмовитися. А у концепцii мiграцiйноi полiтики все бiльше набуваi значення принцип адаптацii iммiгрантiв (не тiльки робiтникiв, але i членiв iхнiх сiмей) до умов працi i життя в iншому соцiальному i полiтичному середовищi краiни-iмпортера робочоi сили.

Таким чином, у сучаснiй мiграцiйнiй полiтицi формула Вл гуманiзацiя iммiграцiiВ», виражаi собою новий пiдхiд нацiональних урядiв i органiв РДС до проблем мiграцii iноземних робiтникiв i iхнiх сiмей у вiдношеннi краiн-учасниць РДС, поiднуiться з жорсткiстю iммiграцiйного законодавства у вiдношеннi краiн, що не i членами Спiвдружностi.

Визначення цiлей i концепцii мiграцiйноi полiтики i основою для розробки системи заходiв або засобiв, спрямованих на ефективне вирiшення мiграцiйних проблем, найбiльше актуальних для сучасного етапу соцiально-економiчного розвитку. Класифiкацiя засобiв мiграцiйноi полiтики може здiйснюватися по рiзноманiтних критерiях: за iхнiм утриманням (економiчнi, правовi), за характером впливу на об'iкт управлiння (органiзацiйнi, адмiнiстративнi) i т.д. .

Структура та iiрархiя засобiв здiйснення мiграцiйноi полiтики маi виражену нацiональну специфiку, пов'язану з розмаiтiстю конкретно-iсторичних, полiтичних, соцiальних, економiчних i т.п. умов розвитку краiни. Водночас у комплексi застосовуваних рiзними краiнами заходiв можна видiлити деякi характернi для бiльшостi з них пiдходи до регулювання процесу зовнiшньоi трудовоi мiграцii.

Найважливiшою метою iммiграцiйноi полiтики i захист нацiонального ринку працi вiд неконтрольованого притоку iноземноi робочоi сили, держави iмпортера робочоi сили, тому широко застосовують заходи, направленi на запобiгання iммiграцii i скорочення числа iноземноi робочоi сили в краiнi перебування.

До числа цих заходiв вiдносяться:

1. Припинення несанкцiонованого законодавством в'iзду в краiну (нелегальноi iммiграцii). Нелегальна iммiграцiя одержала широке поширення практично у всiх краiнах-iмпортерах робочоi сили. Наприклад, у США, за рiзними оцiнками, проживаi бiля 13 млн. незареiстрованих мiгрантiв.

Для боротьби з нелегальною iммiграцiiю широко застосовуiться метод депортацii та iнтернування iноземцiв, якi незаконно проникли в краiну. Так, у США в 1994 роцi було прийнято президентське розпорядження №12473 про створення для незаконно прибулих iноземних таборiв, куди вони повиннi бути iнтернованi. На дану акцiю з державного бюджету було асигновано 8 млн. 262 тис. доларiв для будiвництва десяти таборiв, розрахованих у цiлому на 200 тис. осiб. Подiбна депортацiя ВлнелегалiвВ» проводилася аж до 1986 р., коли був прийнятий iммiграцiйний закон ВлСимпсонаВ» .

Положення нового законодавства i взаiмодоповнюючими: надання права на легалiзацiю частини незаконних iммiгрантiв супроводжуiться обмеженням новоi нелегальноi iммiграцii. Даний закон ввiв санкцii проти пiдприiмцiв, якi укривають нелегальних iммiгрантiв - у виглядi штрафу в розмiрi вiд 250 до 10 тис. доларiв або тюремного ув'язнення на термiн до 6 мiсяцiв.

Здiйснюються заходи для змiцнення Служби iммiграцii i натуралiзацii (СРЖН) з метою забезпечення бiльш жорсткоi охорони кордону. У 1994 р. уряд США приступив до здiйснення програми, вартiстю 550 млн. доларiв, яка передбачаi установку нових систем радарного i телевiзiйного спостереження на деяких дiлянках кордону з Мексикою, збiльшене число прикордонникiв.

Одночасно з посиленням полiтики стосовно нелегальних iммiгрантiв, законодавство США передбачаi право на легалiзацiю для частини iноземцiв, це i гуманним актом i свiдчить про демократичнi тенденцii в здiйсненнi сучасноi iммiграцiйноi полiтики. Враховуючи iнтереси великого агробiзнесу, був зроблений виняток для сезонних сiльськогосподарських робiтникiв. Легалiзованими також вважалися тi iноземцi, що могли пiдтвердити документально, що вони проробили в США бiля - 90 днiв i прожили безвиiзно не менше 180 днiв.

В даний час легалiзацii незареiстрованих iммiгрантiв у США перешкоджаi довгий ряд бюрократичних перепон: одержання дозволу на конкретну трудову дiяльнiсть, розгляд клопотань про надання пiльг, тяганина з судовим розглядом, затримки з встановленням квот, засвiдчення про знання англiйськоi мови та американського законодавства.

У Великобританii вiдповiдно до цiлого ряду законiв про iммiграцiю державi були наданi бiльш широкi повноваження по депортацii i виселенню незаконно прибулих у краiну мiгрантiв. Депортацii, вiдповiдно до британського законодавства, пiдлягають всi особи, якщо iх присутнiсть розглядаiться яка Влне i сприятливою суспiльному добробутуВ». Особи, що вважаються нелегальними iммiгрантами, можуть бути виселенi в будь-який час i без зайвоi бюрократичноi тяганини.

Спроби ввести рiзнi форми iммiграцiйного контролю розпочинають не тiльки промисловi центри Пiвночi. Аналогiчним способом дiють i Влкраiни, що недавно встали на шлях промислового розвиткуВ». Наприклад, у 80-тi роки вiдбулося посилення iммiграцiйних процедур стосовно нелегальних iммiгрантiв у краiнах Перськоi затоки: збiльшилося число вiдмов у проханнях про видачу дозволу на роботу, пiдсилилися полiцейськi заходи проти iноземцiв, яки не мають належних документiв, значно виросли масштаби депортацii.

Метод депортацii широко застосовуiться i у Нiгерii. У перiод економiчного пiдйому нiгерiйська влада мирилися з присутнiстю у краiнi великоi кiлькостi нелегальних iммiгрантiв (точнiше, що стали нелегальними пiсля закiнчення 90-денного термiну безвiзового перебування в краiнi). Однак спад в економiцi на початку 80-х рокiв змусив уряд Нiгерii посилити свiй iммiграцiйний контроль i здiйснити масову висилку нелегальних iммiгрантiв, це торкнулося бiльш 2 млн. осiб.

Крiм методiв прямого впливу на скорочення чисельностi нелегальних iммiгрантiв, до яких вiдноситься депортацiя i судове переслiдування iноземцiв, якi незаконно знаходяться в краiнi перебування, iммiграцiйне законодавство мiстить також заходи впливу, що мають вiдношення до наймачiв, використовуючих працю нелегальних iммiгрантiв, у видi штрафних i судових санкцiй. Подiбнi мiри широко практикуються в Нiдерландах, Нiмеччинi, Бельгii, Люксембурзi та iн. краiнах.

Наприклад, вiдповiдно до бельгiйського законодавства, наймач, який використовуi працю неофiцiйних мiгрантiв, повинен крiм штрафу в 500 тис. бельгiйських франкiв оплатити витрати по вiдправленню iммiгранта та членiв його сiм'i на батькiвщину. Крiм того, у судовому порядку може бути закрита вся або частина компанii наймача. У Нiмеччинi сума штрафу з iноземця, що працюi без дозволу, складаi вiд 500 до 1000 марок. Одночасно з цим з власника пiдприiмства, що використовуi працю незареiстрованих iноземцiв, стягуiться штраф у розмiрi 5 тис. марок .

Особливо суворi заходи приймаються стосовно посередникiв, якi займаiться постачанням нелегальних iммiгрантiв. Так, французьким законодавством за такий злочин передбачене покарання позбавленням волi на термiн вiд двох до п'ятьох рокiв або накладання штрафу вiд 10 тис. до 200 тис. франкiв.

У якостi одного з засобiв здiйснення обмежувальноi iммiграцiйноi полiтики використовуються мiри, спрямованi на скорочення чисельностi iноземного населення, що перебуваi в краiнах-iмпортерах.

Бiльшiсть краiн-iмпортерiв робочоi сили прийняли державнi програми стимулювання репатрiацii офiцiйно зареiстрованих iноземцiв. На вiдмiну вiд методу депортацii i судового переслiдування iммiгрантiв, заходи, спрямованi на стимулювання репатрiацii, не i чисто адмiнiстративними, тут переважають економiчнi стимулятори.

Прийнятi програми носять селективний характер, тому що розрахованi на заохочення репатрiацii тiльки визначених категорiй iммiгрантiв, а саме: осiб, нацiональностi яких i небажаними для краiни-iмпортера; професiй якi не користуються попитом на нацiональному ринку працi i т.п. Данi програми передбачають спiльне будiвництво засобами краiн-iмпортерiв i експортерiв робочоi сили пiдприiмств у краiнах походження з використанням грошових заощаджень робiтникiв-мiгрантiв. Результатом подiбних заходiв повинно було стати, з одного боку, уповiльнення росту новоi емiграцii, а з iншого боку - забезпечення робiтниками мiсць визначеноi частини реемiгрантiв.

Прикладом такого спiвробiтництва i Нiмеччина i Туреччина, якi пiдписали двосторонню угоду про створення кооперативiв розвитку, а в подальшому й акцiонерних товариств iз притягненням коштiв працюючих у Нiмеччинi турецьких громадян. У Нiдерландах також розроблений державний проект, розрахований на стимулювання вiд'iзду iноземцiв iз краiни i забезпечення iх зайнятостi на батькiвщинi, що передбачаi надання кредитiв робочим мiгрантам, якi бажають вiдкрити, власнi невеликi пiдприiмства на батькiвщинi. У рамках даноi програми в Югославii був створений спецiальний фонд для фiнансування зайнятостi в економiчно вiдсталих районах масовоi емiграцii.

Закон про робiтникiв-мiгрантiв, прийнятий в Австрii. Закон передбачаi, зокрема, що гастарбайтери можуть бути прийнятi на австрiйськi пiдприiмства лише в тому випадку, якщо не постраждають iнтереси австрiйських робiтникiв з погляду надання iм робочих мiсць i створення необхiдних умов працi. РЖноземцям може бути вiдмовлено в прийомi, якщо в тiii або iншiй галузi економiки або в адмiнiстративному районi вже зайняте велике число мiгрантiв.

Незважаючи на жорсткiсть iммiграцiйного законодавства i посилення заходiв, направлених на захист нацiональних ринкiв робочоi сили вiд притоку неконтрольованих потокiв мiгрантiв краiни iмпортери постiйно вiдчувають потребу в обмеженому притоцi робочоi сили визначеного кiлькiсного i якiсного складу. Вiдповiдно до даноi мети мiграцiйноi полiтики можна видiлити заходи, направленi на регулювання чисельностi i якiсного складу прибуваючих трудових мiгрантiв.

Що стосуiться регулювання якiсного складу прибуваючих мiгрантiв, в iнтересах краiни-iмпортера, скорочення чисельностi трудящих мiгрантiв у приймаючих краiнах, супроводжуiться одночасним зростанням вимог до iхнього якiсного складу. Регулювання складу прибуваючих мiгрантiв здiйснюiться за рахунок активного використання державою селективноi функцii мiграцii, за допомогою якоi можна впливати на якiсний склад населення i трудових ресурсiв краiни в необхiдних напрямках у даний iсторичний перiод.

В iммiграцiйнiй полiтицi краiн спостерiгаiться велике число рiзноманiтних ознак, щодо яких регулюiться якiсний склад трудящих iммiгрантiв, а саме:

тАФ наявнiсть дефiцитноi професii на нацiональному ринку працi. Вiдповiдно до американського законодавства 6 основних груп (преференцiй) iммiгрантiв, якi можуть розраховувати на першочергове одержання втАЩiзноi вiзи, видiляються двi, що мають безпосереднi вiдношення до трудящих iммiгрантiв. До них вiдносяться: особи визначених професiй, в яких i потреба на ринку працi США в даний момент; представники рiдких професiй; фахiвцi високого класу або надiленi винятковим талантом; робiтники (квалiфiкованi i неквалiфiкованi), що претендують на вакансii, якi не заповнюються громадянами США (як правило, це мало оплачуванi, не престижнi, важкi або шкiдливi для здоров'я види робiт). Автори цього американського iммiграцiйного законодавства вважають, що приплив висококвалiфiкованоi робочоi сили буде сприяти розвитку передових високотехнологiчних галузей промисловостi i тим самим збiльшить конкурентноздатнiсть американськоi продукцii на мiжнародному ринку;

тАФ наявнiсть освiти або квалiфiкацii, визнаноi в краiнi iмпортерi. Про високi вимоги до якостi прибуваючоi робочоi сили свiдчить необхiднiсть проходження процедури визнання наявних у мiгранта документiв про освiту або професiйну пiдготовку.

Проблема порiвнянностi професiйних дипломiв виникла в зв'язку з посиленням мiграцiй квалiфiкованих фахiвцiв. Тому в РДвропейському спiвтовариствi було прийняте рiшення, вiдповiдно до якого, починаючи з 1991 р. на всiй територii РДС признаються всi дипломи про вищу освiту, отриманi в однiй iз краiн-членiв. Дипломи, отриманi в третiх краiнах (якi не входять у РДС), можуть бути визнанi за умови, що iх власники як мiнiмум три роки працювали за даними дипломам в однiй з краiн РДС. Для вирiшення про остаточну порiвняннiсть дипломiв був вироблений ряд критерiiв, одним iз яких, наприклад, i вимога одержати вищу освiту будь-якого типу протягом не менше 3 рокiв. Крiм цього, з недавнього часу дiють секторальнi директиви визнання дипломiв, що включають докладний перелiк професiй i галузей, де дипломи признаються рiвноцiнними у

Вместе с этим смотрят:

"Холодная война": идеологические и геополитические факторы ее возникновения

Regulation of international trade within the framework of the world trade organization (WTO)

The Experience of transnational corporationsтАЩ development in the conditions of world financial crisis

The UK as a member of the EU

РЖнтеграцiйнi процеси в РДвропi та участь в них Украiни