Украiнська полiтична думка ХРЖХ ст

Реферат

З предмету ВлПолiтологiяВ»

На тему

ВлУкраiнська полiтична думка ХРЖХ стВ»

На початку XIX ст. украiнськi землi були подiленi в основному мiж двома континентальними iмперiями РДвропи тАФ Австрiйською iмперiiю Габсбургiв та Росiйською iмперiiю Романових. На пiдросiйськiй Надднiпрянськiй Украiнi пiсля лiквiдацii гетьманщини, Запорозькоi Сiчi та залишкiв мiсцевого самоврядування полiтична думка переживала перiод занепаду. Осмислення ситуацii, що склалася, вiдбувалося в прихованих формах таiмних товариств i творiв анонiмних авторiв. Такими товариствами були, зокрема, товариство дворянських революцiонерiв (Пiвденне товариство), Товариство об'iднаних слов'ян (1823тАФ1825), Малоросiйське товариство (1821 тАФ 1825).

Дiяльнiсть таiмних товариств активiзувалася в серединi XIX ст., коли нагальне постали проблеми лiквiдацii крiпацтва, вiдстоювання iнтересiв i прагнень селянськоi маси, поширення та втiлення в життя iдей iвропейського лiбералiзму i просвiтництва. Важливою вiхою в розвитку украiнськоi полiтичноi думки цього часу стала дiяльнiсть Кирило-Мефодiiвського братства та полiтичнi iдеi його учасникiв. Братство виникло наприкiнцi 1845 на початку 1846 рр. з iнiцiативи чиновника канцелярii Киiвського генерал-губернатора М. Гулака, ад'юнкта Киiвського унiверситету М. Костомарова та студента унiверситету В. Бiлозерського. Пiзнiше до них приiдналися Т. Шевченко, П. Кулiш, О. Маркевич, Г. Андрузький, О. Навроцький та iн. Братство ставило своiю метою об'iднання всiх слов'янських народiв у iдину федеративну республiку. Воно обстоювало iдеали свободи, рiвностi i братерства усiх слов'янських народiв, вiдкидало всi форми соцiального поневолення, виступало проти самодержавства та крiпосного права. Проiснувавши не бiльше 15 мiсяцiв, братство було розгромлене полiцiiю пiсля зради одного з нових членiв. За результатами слiдства члени братства були засудженi до рiзних термiнiв ув'язнення, але iх iдеi лягли в основу подальшого розвитку украiнськоi полiтичноi думки.

Серед програмних документiв Кирило-Мефодiiвського братства був статут, у якому визначалась основна мета тАФ духовне та полiтичне iднання слов'янських народiв. При цьому зазначалось, що в разi створення слов'янськоi федерацii кожен народ збереже свою самостiйнiсть i матиме народне правлiння. Форми правлiння, законодавство, право власностi та освiта базуватимуться на християнських цiнностях.

Микола Костомаров. Автором головного програмного документа Кирило-Мефодiiвського братства пiд назвою ВлЗакон БожийВ» (Книги буття украiнського народу)В» був Микола Костомаров (1817тАФ1885). Провiдною iдеiю цього твору i iдея украiнського месiанiзму, за якою Украiна мала виконувати волю Божу тАФ рятувати слов'янство. ОбТСрунтовуючи цю iдею, М. Костомаров робить короткий екскурс в iсторiю, розглядаючи ii крiзь призму iсторичних народiв. Першими з них були iвреi, якi отримали вiд Бога закон, за яким усi були рiвнi i не мали царя. Але iвреi обрали собi царя, i Бог вiдвернувся вiд них. Греки не мали царiв, були вiльнi й рiвнi, але не мали i справжньоi свободи, бо не знали iдиного Бога. Пiсля спокутування Христом первородного грiха благодать перейшла вiд iвреiв до грекiв, романцiв, нiмцiв та слов'ян. Слов'яни були наймолодшими i бiльше за всiх любили Бога, та попали в неволю до нiмцiв, татар i туркiв. З часом постали три незалежних слов'янських царства тАФ Польща, Литва й Московщина, якi витворили собi царiв i панiв. Лише Украiна Влне любила нi царя, нi пана, а сотворила собi козацтвоВ». РЖстинний украiнець будь-якого роду мав любити не царя, не пана, а лише Бога. Звiдси випливаi iсторична мiсiя украiнського народу тАФ рятувати слов'янство. Почавши боротьбу за власне звiльнення й не прагнучи до панування над iншими, вiн сприятиме звiльненню всiх народiв вiд будь-яких форм гноблення i становленню форм спiвжиття, що базуватимуться на християнських принципах.

У поглядах на державу М. Костомаров виходив з того, що всяка влада походить вiд Бога й не може бути абсолютною, самодержавною. ОбТСрунтовуючи цю позицiю, вiн знов-таки посилаiться на iсторiю. Старi слов'янськi поняття про суспiльний устрiй, на його думку, визнавали iдиним джерелом загальноi народноi правди волю народу, присуд вiча. При цьому давно вже виникла i вкоренилась iдея князя тАФ правителя, третейського суддi, встановлювача порядку, захисника вiд зовнiшнiх i внутрiшнiх загроз. У Киiвi й Новгородi князь вважався атрибутом держави, але вiн обирався i мiг бути вигнаний, якщо не задовольняв вимог народу або зловживав владою. На Сходi, навпаки, особиста свобода звужувалась i в кiнцевому пiдсумку була знищена, поступившись мiсцем самодержавству.

Засуджуючи самодержавство, М. Костомаров водночас бачив i недолiки республiканського устрою, який не даi гарантiй захисту вiд свавiлля влади Влбагатьох царкiвВ». Перевагу вiн вiддаi такому республiканському устрою, де влада i виборною, змiнною та пiдзвiтною народним зборам, а вiдносини мiж народами будуються на федеративних засадах. Для М. Костомарова, як i для бiльшостi членiв Кирило-Мефодiiвського братства, федерацiя в поiднаннi з республiканською формою правлiння була найдоцiльнiшою формою державного устрою. Вiн вважав ii традицiйно слов'янською формою, що маi своi початки ще в Киiвськiй Русi i даi змогу поiднати прагнення украiнського народу до полiтичноi самостiйностi та застерегти його вiд появи експлуататорських класiв.

Суть слов'янськоi федерацii М. Костомаров вбачав у тому, Влщоб кожен народ скомпонував свою Рiч Посполиту i управляв незмiсимо з другимиВ» i водночас щоб були Влодин сейм або рада слов'янська, де сходились депутати од усiх Речей Посполитих i там розважали i порiшали такi дiла, котрi б належали до цiлого союза слов'янськогоВ». Тобто, щоб кожна слов'янська держава тАФ польська, литовська, украiнська, бiлоруська, росiйська тАФ була самостiйною та щоб у них був спiльний виборний орган для вирiшення загальних справ.

За М. Костомаровим, в усiх суб'iктах федерацii мали бути впровадженi однаковi основнi закони, система мiр, iдина грошова система, свобода торгiвлi та лiквiдацiя внутрiшнiх митниць, iдина центральна влада, якiй належить управлiння збройними силами та зовнiшнiми зносинами при збереженнi повноi автономii кожного суб'iкта федерацii щодо внутрiшнiх установ, внутрiшнього управлiння, судочинства та народноi освiти.

Тарас Шевченко (1814тАФ1861) справив великий вплив на полiтичнi погляди членiв Кирило-Мефодiiвського братства насамперед силою свого поетичного слова. У його творах немаi цiлiсноi полiтичноi концепцii, йдеться про погляди на окремi проблеми державностi, соцiально-полiтичних вiдносин, суспiльного ладу в цiлому.

Полiтичний свiтогляд Т. Шевченка у своiму розвитковi пройшов кiлька етапiв. Перший етап позначаiться романтизмом та певною iдеалiзацiiю козацького минулого. Але вже й тодi вiн намагаiться з'ясувати причини тяжкого становища украiнського народу. В поемi ВлГайдамакиВ» серед таких причин вiн називав, зокрема, внутрiшнiй розбрат i чвари.

У другий, найплiднiший перiод творчостi, який тривав з часу повернення в Украiну пiсля звiльнення з крiпацтва й до розгрому Кирило Мефодiiвського братства, Т. Шевченко пристрасно працюi над проблемою вiдсутностi iдностi украiнського народу. Вiн рiзко засуджуi не тiльки самодержавство, що було притаманним для всiii його творчостi, а й класове розшарування всерединi самого украiнського народу. Зокрема, тавруi тих ВлземлячкiвВ», якi, поiхавши на чужину, повертаються в Украiну визискувачами та гнобителями, пiдручними колонiзаторiв. Причини рабського становища украiнського народу тепер вiн вбачаi не лише в дiях зовнiшнiх сил та у внутрiшнiх чварах, а й у невiдповiдностi украiнськоi правлячоi елiти тАФ гетьманiв i козацькоi старшини тАФ завданням нацiонального й соцiального визволення. Оцiнюi iх поет досить презирливо: ВлРаби, пiднiжки, грязь Москви, варшавське смiття тАФ вашi пани, ясновельможнii гетьманиВ». Неприязнь Т. Шевченка до козацькоi старшини багато в чому зумовлена тим, що вона замiсть того щоб шукати опори у власному народовi, намагалась якнайшвидше знайти собi iноземного покровителя. Неоднозначним було ставлення поета й до Б. Хмельницького. Вiддаючи належне державотворчiй дiяльностi гетьмана, вiн не мiг простити йому союзу з царем Олексiiм Михайловичем: ВлОтаке-то, мiй Богдане, Олексiiв друже, ти все оддав москалевi, а йому й байдужеВ».

Значне мiсце в полiтичних поезiях Т. Шевченка посiдаi проблема боротьби народiв за нацiональне визволення. Сутнiсть колонiзаторськоi полiтики царизму глибоко розкрита, зокрема, в поемi ВлКавказВ». У цьому творi симпатii поета однозначно на боцi поневолених кавказьких народiв.

Рiзко засуджуючи самодержавство, крiпаччину, соцiальне розшарування, колонiзаторство, Т. Шевченко мрiяв про утвердження соцiальноi рiвностi й полiтичноi свободи. Вiддаючи перевагу буржуазнiй республiцi перед самодержавством, вiн, однак, не розглядав ii як iдеальний суспiльний лад, бо i в нiй i соцiальна нерiвнiсть i насильство. Полiтичним iдеалом Т. Шевченка була демократична республiка тАФ суспiльство iз самоврядуванням народу, колегiальною формою реалiзацii влади як гарантiiю вiд ii сваволi. Вирiшальна роль у такому суспiльствi мала належати трудiвникам, що працюють на своiй землi.

Т. Шевченко не тiльки рiзко засуджував крiпаччину, самодержавство, а й закликав народнi маси до його повалення насильницьким, революцiйним шляхом: Вл..вставайте, кайдани порвiте i вражою злою кров'ю волю окропiте!В». Вiн виступав як послiдовний революцiйний демократ, творчiсть якого справила величезний вплив на боротьбу украiнського народу за своi соцiальне й нацiональне визволення. Не останню роль творчiсть Т. Шевченка та iнших революцiонерiв-демократiв вiдiграла у скасуваннi в Росii 1861 р. тАФ останньому роцi життя поета тАФ крiпосного права.

Михайло Драгоманов. Демократичнi традицii Кирило-Мефодiiвського братства продовжив i розвинув визначний украiнський iсторик, етнограф, лiтературознавець i публiцист Михайло Драгоманов (1841 тАФ 1895).

Полiтичнi погляди М. Драгоманова формувалися пiд значним впливом поширених у тогочаснiй РДвропi лiберальних i особливо соцiалiстичних iдей. М. Драгоманов не подiляв марксистську тезу про визначальну роль матерiального виробництва в суспiльному розвитку. Вiн вважав, що економiчна дiяльнiсть задовольняi лише одну з потреб людини тАФ ВлживленняВ», тодi як iснують iншi не менш важливi потреби тАФ розмноження, пiзнання, розваги. Люди прагнуть до спiлкування та об'iднання, основними формами яких i громада й товариство.

Поняття ВлгромадаВ» i ключовим у полiтичних поглядах М. Драгоманова. На його думку, головним критерiiм оцiнки дiяльностi держави i служiння суспiльному благу. Суть держави полягаi не в ii формi, а в тих правах i свободах, якими надiленi громадяни. Полiтична iсторiя людства i кругообiгом трьох основних форм держави тАФ аристократii, монархii й демократii. Людство втратило первiсну свободу й постiйно прагне ii повернути, але цьому заважаi держава, навiть демократична, бо за такоi форми депутати стають головуючими над народом i вирiшують державнi справи, не враховуючи його волю. У зв'язку з цим М. Драгоманов пропонуi радикальний, на його думку, крок: замiсть введення народоправства (демократii), що i лише однiiю з форм державного правлiння, впроваджувати самоврядування, щоб була Влсвоя воля кожному i вiльне громадство й товариство людей i товариствВ».

Головну причину подiлу суспiльства на багатих i бiдних М. Драгоманов убачав у приватнiй власностi. Покiнчити зi злиденнiстю i гнобленням можна тiльки шляхом органiзацii колективноi працi за умови колективноi власностi громади на землю та знаряддя працi. Здiйснення переходу до нового ладу (Влгромадiвського соцiалiзмуВ») можливе еволюцiйним шляхом демократизацii, пiднесення культури i свiдомостi народу. М. Драгоманов виступав проти революцiйних перетворень.

Принцип федералiзму був визначальним у поглядах М. Драгоманова й на нацiональне питання. Вiн заперечував iдею нацiональноi державностi, вважав, що полiтичною формою органiзацii суспiльного життя маi бути федерацiя, що складаiться iз самоврядних громад. Украiна також маi бути федеративним утворенням, яке складаiться з 20 земель (Киiвськоi, Одеськоi, Харкiвськоi, Полiськоi та iн.) i, у свою чергу, входити до побудованоi на федеративних засадах Росii. Вiн писав: ВлЗдобути ж полiтичну волю в Росii, на мою думку, украiнська нацiя може не шляхом сепаратизму, а тiльки вкупi з iншими нацiями й краiнами Росii, через федералiзмВ». У зв'язку з цим М. Драгоманов вiдкидав нацiоналiзм i сепаратизм, виступаючи з позицiй iнтернацiоналiзму.

Сергiй Подолинський. На бiльш радикальних позицiях, нiж М. Драгоманов, у питаннi побудови нового суспiльства стояв громадiвець Сергiй Подолинський (1850тАФ1891). На формування його полiтичних поглядiв значний вплив справив гурток, очолюваний перекладачем першого тому ВлКапiталуВ» К. Маркса М. Зiбером. У подальшому, перебуваючи за кордоном, С. Подолинський особисто знайомиться з К. Марксом i Ф. Енгельсом, однак марксистом не стаi, вважаючи iх учення непридатним для умов Росii.

Критикуючи самодержавство в Росii, С. Подолинський ставив за мету довести необхiднiсть знищення його революцiйним шляхом, завоювання трудящими полiтичноi влади та утворення соцiалiстичноi республiки. Виникнення держави вiн вважав iсторично прогресивним явищем i доводив, що подальший ii розвиток iшов шляхом поглиблення майновоi нерiвностi та посилення панування одного класу над iншим. У майбутньому суспiльствi мала бути забезпечена рiвнiсть не лише полiтична, а й економiчна. РЖдея соцiально-полiтичноi рiвностi i центральною у полiтичних поглядах С. Подолинського. Формально зафiксованi в полiтико-правових документах буржуазних держав свободу i рiвнiсть вiн вважав неiстинними, тому що реально народнi маси позбавленi свободи. Складена ним програма соцiалiстичного перетворення Украiни передбачала надання всiм трудящим рiвних полiтичних та економiчних прав, свободи слова i совiстi, рiвних можливостей для всебiчного культурного розвитку.

На вiдмiну вiд М. Драгоманова, котрий виступав за еволюцiйний шлях переходу до соцiалiзму, С. Подолинський засобом цього переходу вважав революцiю у формi збройного повстання: в Захiднiй РДвропi тАФ пролетарiату за пiдтримки селянства, а в Схiднiй тАФ селянства за пiдтримки найбiднiшого мiського населення.

Таким чином, суспiльно-полiтичним iдеалом С. Подолинського був громадiвський соцiалiзм тАФ суспiльство, в якому народ сам управлятиме й керуватиме всiма економiчними, полiтичними та культурними процесами.

РЖван Франко Видатний украiнський поет, письменник, публiцист i громадсько-полiтичний дiяч РЖван Франко (1856тАФ1916) був одним iз органiзаторiв Русько-украiнськоi радикальноi партii, брав участь у виданнi ii друкованих органiв, видавав журнал ВлЖитi i словоВ». За полiтичну дiяльнiсть переслiдувався австрiйською владою. РД автором близько 3000 лiтературних творiв, публiцистичних i наукових праць. Полiтичнi погляди РЖ. Франка еволюцiонували вiд громадiвського соцiалiзму й захоплення марксизмом до позицiй нацiональноi демократii та критики марксизму. Свiтогляд поета формувався в умовах загострення боротьби трудящого селянства й робiтництва Захiдноi Украiни проти соцiального гнiту.

Погляди РЖ. Франка на державу були близькими до марксистських. Виникнення держави вiн пов'язував з виникненням приватноi власностi та суспiльних класiв. Найважливiшою ознакою держави вважав вiдокремлений вiд суспiльства управлiнський апарат, що виступаi як чинник насильства стосовно суспiльства. Всi експлуататорськi держави були i i вiдчуженою вiд народу полiтичною силою, яка протистоiть народовi й пануi над ним. Буржуазна держава також не i винятком. Характерними ii рисами i наявнiсть мiцноi армii як опори iснуючого полiтичного ладу, бюрократичного апарату, посилення виконавчоi влади i зниження ролi представницьких органiв. У такiй державi вiдбуваiться концентрацiя багатства в руках нечисленноi пануючоi верхiвки, тодi як мiльйони трудiвникiв не можуть задовольнити своi елементарнi життiвi потреби. Конституцiйнiсть, парламентаризм не лiквiдують соцiальноi нерiвностi, бо парламент насправдi представляi iнтереси заможних верств суспiльства, а буржуазне право захищаi цi iнтереси i робить трудящих фактично безправними. Слiд розрiзняти формальну i реальну рiвнiсть, бо юридична рiвнiсть, що не спираiться на економiчну та освiтню рiвнiсть, залишаiться на паперi, а в повсякденному життi вона для нижчих верств нездiйсненна.

Велику увагу РЖ. Франко придiляв нацiональному питанню. Вiн закликав iнтелiгенцiю сприяти формуванню украiнськоi нацii, здатноi до самостiйного культурного й полiтичного життя i спроможноi активно засвоювати загальнолюдськi культурнi здобутки. РЖ.Франко виступав за полiтичну незалежнiсть нацiй. Однак така незалежнiсть, на його думку, не передбачаi обов'язкового вiдокремлення всiх нацiй, що входили до складу Росiйськоi держави. Формою полiтичноi незалежностi соцiальне звiльнених народiв може бути демократична автономiя у складi федерацii. РЖ. Франко обстоював iдею федерацii полiтичне рiвноправних народiв з демократичною, республiканською формою правлiння, заснованою на громадi як первинному самоврядному територiальному об'iднаннi. На його думку, вiльний розвиток народiв без будь-якого верховенства однiii нацii над iншою здатнi забезпечити соцiалiзм i федерацiя. На федеративних засадах мають будуватися вiдносини мiж народами як у межах окремих краiн, так i у всесвiтньому масштабi.

Вiдстоюючи федералiзм, РЖ. Франко водночас виступав як проти космополiтизму М. Драгоманова, так i проти iнтернацiоналiзму марксизму. У працях останнiх рокiв вiн рiзко критикував тих дiячiв, для яких загальноiвропейськi iдеали соцiальноi рiвностi заслонили iдеал нацiональноi самостiйностi, та тих, хто за гаслами iнтернацiоналiзму приховуi нелюбов до власного народу.

украiнський товариство полiтичний iдея учасник

Список використаноi лiтератури

1. Шляхтун П.П. Полiтологiя (теорiя та iсторiя полiтичноi науки). К.: Либiдь, 2002.

2. В.Г. Поставний. тАЬОсновы политологиитАЭ. Киев, 1992.

3. А. Бондар. тАЬОсновы политологиитАЭ. Киев, 1991.

4. Ф.М. Кирилюк. Основи полiтологii. Киiв, 1995.

5. О.РЖ. Семкiв. Полiтологiя. Львiв, видавництво тАЬСвiттАЭ, 1994.

6. О.РЖ. Семкiв. Полiтологiя. Хрестоматiя. Львiв, 1996.

7. Ю.С. Шемитученко. Полiтичний енциклопедичний словник. Киiв, 1997.

Вместе с этим смотрят:

Анализ значения Средней Азии в работах учёных геополитиков

Виды монархий в современном мире

Внешняя политика Республики Казахстан на современном этапе

Выявление основных проблем молодежной политики КПРФ и поиск путей их решения

Генезис института многопартийности в РФ