Видове рiзноманiття ящiрок фауни Украiни

КУРСОВА РОБОТА

"Видове рiзноманiття ящiрок фауни Украiни"

Киiв 2010

Вступ

Плазуни (Reptilia) i одним iз класiв типу хордових (Chordata), якi в процесi еволюцii тваринного свiту були суто наземними хребетними тваринами.

Незважаючи на певну подiбнiсть до земноводних, плазуни докорiнно вiдрiзняються вiд них низкою iстотних рис своii органiзацii, обумовлених цiлковитим переходом до наземного життя. Насамперед це стосуiться ембрiогенезу, оскiльки розвиток плазунiв зовсiм з водою не повтАЩязаний. Можливiсть цього забезпечена наявнiстю спецiальних ембрiональних пристосувань, перш за все особливих зародкових органiв тАУ алантоiса, амнiона, серози.

Фауна Украiни налiчуi 20 видiв плазунiв, серед яких 9 представникiв пiдряду Ящiрки тАУ Sauria (Lacertilia), якi розповсюдженi по всiй ii територii. Пiдряд Ящiрки вiдзначаiться дуже великою рiзноманiтнiстю форм, вiдмiнних за будовою тiла, розмiрами i екологiчними особливостями. Наприклад, i багато видiв з добре розвиненими ногами i зовсiм без нiг.

Вивченням ящiрок займались М.М. Щербак (зокрема видами, якi поширенi в украiнських Карпатах), В.РЖ. Таращук (детально вивчав морфологiю, динамiку чисельностi, поширення та екологiю ящiрок).

Актуальнiсть теми полягаi у вивченнi видовоi рiзноманiтностi ящiрок фауни Украiни, виявленнi видiв, занесених до Червоноi книги Украiни, зтАЩясуваннi динамiки чисельностi i поширення, особливостi трофiчних звтАЩязкiв, добовоi i рiчноi активностi.

ОбтАЩiкт дослiдження: ящiрки фауни Украiни.

Предмет дослiдження: видове рiзноманiття ящiрок фауни Украiни.

Метою i завданням дослiдження i вивчення:

В· особливостей будови i морфологiчних характеристик ящiрок;

В· поширення видiв;

В· динамiки чисельностi представникiв;

В· рiчний i добовий цикл активностi;

В· виявлення видiв, занесених до Червоноi книги Украiни.

ящiрка фауна трофiчний

1. Особливостi бiологii представникiв родини ящiрковi тАУ lacertidae

1.1Ящiрка зелена тАУ LacertaviridisLaur. (Рiд Lacerta)

Зелена ящiрка найбiльша з ящiрок фауни Украiни. Загальна довжина старих самцiв, пiйманих на територii Украiни, перевищуi 380 мм: довжина тулуба становить понад 130 мм, довжина хвоста тАУ понад 250 мм. Мiнiмальнi розмiри молодих ящiрок, якi щойно вилупились, близько 100 мм (довжина тулуба 35 мм, довжина хвоста 63,6 мм).

Довжина ступнi задньоi ноги бiльша, зрiдка дорiвнюi i, як виняток, незначно менша вiд довжини голови. Хвiст приблизно вдвоi довший вiд тулуба з головою. Вiдношення довжини тулуба до довжини хвоста становить 0,45тАУ0,57, у самок та молодi це спiввiдношення звичайно бiльше, нiж у самцiв, тобто самцi в бiльшостi випадкiв мають вiдносно довший хвiст. У молодих ящiрок хвiст коротший: вiдношення довжини тулуба до довжини хвоста становить 0,55тАУ0,68.

Досить добре виражений статевий диморфiзм. Крiм зазначеноi рiзницi у вiдношеннi довжини тулуба до довжини хвоста, характерна також рiзниця у вiдносних розмiрах голови (у самцiв голова вiдносно бiльша). Так, вiдношення довжини голови до довжини тулуба у самок коливаiться в межах 0,19тАУ0,22 (останнi дуже рiдко), а у самцiв вiд 0,21тАУ0,22 (дуже рiдко) до 0,25. Не менш характерна також форма стегнових пор. У самцiв стегновi пори значно бiльшi, нiж у самок, i мають форму косо розташованого, витягненого овалу. Весною, в перiод парування, пори бувають бiльшими, i тодi кожна з них займаi майже всю порову лусочку. У самок стегновi пори дрiбнi, круглi, нерiдко мають вигляд невеликих цяток, розташованих по однiй на кожнiй поро-вiй лусочцi.

Забарвлення старих зелених ящiрок можна звести до двох основних типiв. Ймовiрно, що вiдмiни мiж цими типами i наслiдком рiзницi у вiцi ящiрок.

Спина та зовнiшнi поверхнi кiнцiвок темно-зеленi (чорно-зеленi) з дрiбними жовто-зеленими або свiтло-жовтими крапками. Такий малюнок i наслiдком того, що кожна лусочка забарвлена у два кольори: темний основний з одним або двома сегментами жовтого. На попереку та заднiх кiнцiвках збiльшуiться кiлькiсть цiлком зелених, свiтлiших, нiж на спинi, лусочок, темнi плями розташованi рiдше; iнодi поперек маi буруватий вiдтiнок. Голова зверху темно-зелена, iнодi (особливо у самок) бурувата (бурувато-зелена), вкрита свiтлими жовтуватими рисочками. Нижня поверхня тiла жовта. Голова знизу та горло у ящiрок в шлюбному вбраннi яскраво блакитного кольору. РЖнодi голова знизу (якщо не блакитна) маi мармуроподiбнi блакитно-зеленi розводи та райдужний вiдблиск (iррадiюi). Хвiст зверху бурувато-сiрий, ближче до тулуба цей колiр поступово замiнюiться на зелений часом з чорними крапками. Нерiдко вздовж хвоста по його серединi тягнеться темна пунктирна смужка.

Забарвлення другого типу вiдрiзняiться вiд описаного тим, що зазначенi вище темнi та свiтлi дiлянки малюнка бiльшi, захоплюють по кiлька лусочок кожна, що справляi враження чорних плям неправильноi форми, розкиданих на свiтло-зеленому фонi, або ж свiтлоi сiтки на темному фонi. РЖнодi згаданi чорнi плями зв'язанi мiж собою темними смужками, внаслiдок чого утворюiться чорна сiтка на свiтло-зеленому фонi. В залежностi вiд розмiрiв i розташування темних та свiтлих дiлянок можуть бути рiзнi варiацii. В напрямку до попереку темнi плями бiльшi i розташованi рiдше, жовто-зелений вiдтiнок фону переходить в темнiший зелений колiр. В iншому забарвлення таке, як i попереднього типу, але передня частина хвоста замiсть крапок вкрита бiльш або менш великими чорними плямами. РЖнодi, крiм середньоi, вздовж хвоста тягнуться двi бiчнi смужки. Крiм того, синiй колiр горла менш iнтенсивний, а на головi краще помiтний буруватий вiдтiнок.

Цей тип забарвлення властивий переважно самкам i залежить вiд вiку: з вiком вiн наближаiться до першого типу. Таким чином, забарвлення старих самок дуже нагадуi забарвлення самцiв.

Молодi особини, якi вже стали статевозрiлими, але ще не досягли розмiрiв старих, мають ряд вiдмiн у забарвленнi. Спина у них рiзноманiтних вiдтiнкiв зеленого кольору, що на боках, попереку та зовнiшнiй поверхнi заднiх кiнцiвок переходить у свiтло бурий (у бiльш молодих екземплярiв бурий колiр краще розвинений i лише передня частина спини зелена). Голова зверху бурувато-зелена. Верх та боки тiла бiльш або менш густо поцяткованi чорними плямками, часом рiдше розташованими на середнiй частинi спини; iнодi вздовж хребта утворюiться широка одноколiрна смуга, обмежена по боках темними крапками та плямками. Часто на боках тiла буваi ряд бiлих (iнодi жовтуватих) овальних плямок, що в деяких випадках зливаються у бiлу смужку. Зрiдка таких смужок може бути по двi з кожного боку. На заднiй сторонi стегон порiвняно молодих екземплярiв (переважно тих, у яких i серii бокових плямок) часто i овальнi бiлi або жовтуватi крапки. Горло не буваi блакитним. Низ тiла бiлувато-жовтий; хвiст буруватий.

Забарвлення та рисунок у ящiрок цiii групи найбiльш мiнливi i залежать вiд вiку.

У зелених ящiрок черево завжди одноколiрне тАУ жовте (у старих) з усiма переходами до бiлого (у молодих) i на ньому нiколи не буваi темних плям. Лише комiр та груди по боках iнодi вкритi нечiткими розпливчастими синювато-зеленими плямами.

Усi типи забарвлення зеленоi ящiрки добре гармонiюють з навколишнiм середовищем i можуть бути залiченi до категорii захисних забарвлень.

Цьоголiтки бурого кольору з рiдко розкиданими чорними крапками та плямками. На боках i по серii бiлих крапок або плямок, розташованих однiiю лiнiiю. Цi плямки краще виявленi на другому роцi життя. Тодi ж з'являються i свiтлi крапки на стегнах.

Яйця розмiром 15,5тАУ18X12тАУ14 мм, матово-бiлого кольору, в шкiрястiй м'якiй оболонцi.

Ареал типовоi форми L. viridis viridis, до якоi належать ящiрки з Степу та Лiсостепу Правобережноi Украiни.

Вона населяi передгiр'я та вiдроги Карпат (Закарпатська, Станiславська та Чернiвецька областi), далi мiж Прутом та Днiстром зустрiчаiться скрiзь, крiм безлiсних степiв. Мiж Днiстром i Бугом зустрiчаiться всюди, де i гаi або скелi, але мiж Березанським лиманом та Бугом (район м. Очакова), за даними А. Браунера, ii нема. Мiж Бугом та РЖнгулом поширена до м. Миколаiва, в районi якого зустрiчаiться не рiдко, але досить локалiзовано. В Миколаiвськiй областi звичайна також вздовж рiчок басейну Бугу, де i виходи гранiтiв та кущi.

Далi на пiвнiч зелена ящiрка зустрiчаiться в правобережнiй частинi Запорiзькоi областi, в Кiровоградськiй областi. РЖз захiдних областей Украiни знайдена в Тернопiльськiй та Львiвськiй. В Хмельницькiй та Вiнницькiй областях зустрiчаiться у вiдповiдних стацiях, звичайна в Черкаськiй областi. В Киiвськiй областi звичайна в пiвденнiй частинi (Таращанський, Ржищiвський райони), доходячи на пiвнiч майже до околиць Киiва (Конча-Заспа). Дуже ймовiрно, що на Лiвобережжя зелена ящiрка розселилась саме в районi порогiв, про що свiдчить знахiдка цього виду на островi Хортиця.

Таким чином, населяючи Степ та Лiсостеп правобережноi частини Украiни, зелена ящiрка доходить навiть до пiвденноi межi Полiсся.

Вiд зимовоi сплячки ящiрки цього виду прокидаються трохи пiзнiше, нiж iншi види, якi живуть в Украiнi: в залежностi вiд ходу весни тАУ в кiнцi квiтня тАУ на початку травня в умовах Киiвськоi та Черкаськоi (Канiв) областей i трохи ранiше, в кiнцi березня тАУ на початку квiтня на пiвднi (в районi Одеси).

Стацii зеленоi ящiрки в загальних рисах можна схарактеризувати так. Це сухi, сонячнi, переважно горбкуватi або скелястi дiлянки, порослi кущами або рiдкими деревцями. Зовсiм вiдкритих степових просторiв, а також густого лiсу зеленi ящiрки уникають.

Вибагливiсть цього виду до умов ландшафту зумовлюi його поширення окремими, часто локалiзованими популяцiями. Незабаром пiсля залишення зимових сховищ ящiрки починають паруватися. Шлюбний перiод триваi 1тАУ1,5 мiсяця. В Киiвськiй та Черкаськiй областях парування припадаi на травень, особливо другу його половину, i першу половину червня. В пiвденних районах строки вiдповiдно змiщенi на бiльш раннiй час, зокрема бiля Одеси тАУ на 15тАУ20 днiв. В цей час у самцiв дуже збiльшуються сiм'яники, що досягають 11тАУ12 мм проти 4тАУ7 мм поза перiодом розмноження, а у самок починають розвиватися яйця. Самцi запекло б'ються мiж собою i вiдносно мало живляться. Активнiсть як самцiв, так i самок сильно пiдвищуiться.

Будучи типовою денною твариною, зелена ящiрка активна вiд сходу i до заходу сонця. Ранком ящiрки звичайно з'являються, коли спаде роса i земля трохи нагрiiться. Незадовго перед заходом сонця вони зникають на ночiвлю.

Пiд час негоди, в похмурi або сильно вiтрянi днi ящiрки не виходять iз сховищ або зустрiчаються дуже рiдко. Але ящiрки уникають мiсць, якi знаходяться пiд безпосереднiм впливом сонячного промiння.

Зранку ящiрка ловить здобич, а потiм, наiвшись, грiiться на сонцi.

Пiд час полювання, а також якщо ii налякати, ящiрка може робити стрибки майже до 1 м в довжину.

В нори ящiрки ховаються рiдко, лише в разi крайньоi необхiдностi, i вдень довго там не залишаються.

Приблизно в другiй декадi або навiть в другiй половинi червня самки починають вiдкладати яйця. В районi Канева початок вiдкладання яiць припадаi приблизно на 18тАУ20 червня, в пiвденнiших районах настаi ранiше. В залежностi вiд стану погоди цi строки можуть дещо змiнюватись. Перiод вiдкладання яiць триваi цiлий липень.

Одна самка вiдкладаi 5тАУ13, найчастiше 8тАУ12 яiць. Ця кiлькiсть залежить вiд вiку самки: старшi екземпляри вiдкладають бiльше яiць. Яйця вiдкладаються в круглу ямку глибиною 7тАУ8 см не щiльно одне бiля одного, а з невеликими промiжками i засипаються землею або пiском. Для вiдкладання яiць самки вибирають добре прогрiванi сонцем i захищенi вiд вiтру мiсця з м'яким незадернованим ТСрунтом, досить часто на оброблених дiлянках.

У серпнi починаi з'являтись молодь. Масова поява молодi зеленоi ящiрки в Киiвськiй областi припадаi на кiнець серпня тАУ першу декаду вересня. На пiвднi Украiни та в Закарпатськiй областi масова поява молодих ящiрок спостерiгаiться трохи ранiше.

Протягом лiта приблизно один раз на мiсяць зеленi ящiрки линяють.

З середини вересня в пiвнiчнiй частинi ареалу i з початку жовтня на пiвднi починаiться зимова сплячка. Зимують зеленi ящiрки в норах, закривши вихiд землею, або в iнших сховищах, наприклад в дуплах дерев. Найчастiше використовують як зимовища нори мишовидних гризунiв, природнi щiлини в ТСрунтi, щiлини пiд камiнням, iнодi вiдповiдно iх пристосувавши, але риють нори i самостiйно.

Ящiрки використовують нори i влiтку: ночують, ховаються пiд час негоди та вiд ворогiв.

Живлення зеленоi ящiрки тiсно пов'язане з ii поведiнкою протягом дня. Як уже зазначалось, влiтку ящiрки активнi до i пiсля полудня. Опiвднi, коли настаi сильна спека, вони ховаються у сховища. Винятком i лише весняний перiод, перiод парування, коли активнiсть у ящiрок пiдвищена та й особливоi спеки ще не буваi. Вiдповiдно i живляться ящiрки в першiй i пiсля бiльш-менш тривалоi перерви в другiй половинi дня.

Основу живлення складають комахи, iнодi зустрiчаються й iншi безхребетнi: молюски, багатонiжки, павуки, а зрiдка i хребетнi, зокрема молодь ящiрок. В складi поживи зелених ящiрок переважають жуки, прямокрилi, далi йдуть клопи, гусiнь метеликiв, перетинчастокрилi та павуки.

Серед ворогiв зеленоi ящiрки зазначають деяких хижих птахiв, зокрема канюка i боривiтра, змiю мiдянку, яка часом знищуi молодих ящiрок, проте з дужими дорослими екземплярами впоратись не може, лисицю, кам'яну куницю, нарештi, поблизу садиб та людського житла зеленi ящiрки нерiдко стають здобиччю домашнiх кiшок.

Серед комах та iнших тварин, якими живиться зелена ящiрка, i значна кiлькiсть шкiдникiв сiльського господарства. Найголовнiшi з цих шкiдникiв тАУ рiзнi сарановi, довгоносиковi, листогризовi, коваликовi, вусачевi, жук-кравчик, хрущ травнений, жук-кузька, хрущ червневий, мiдляк пiщаний, оленка, гусiнь метеликiв та iн.

Оскiльки щiльнiсть популяцii ящiрок може бути значною i зустрiчаються вони досить часто на оброблюваних землях (садки, виноградники), цей вид може вiдiгравати значну роль у знищеннi шкiдникiв.

1.2Ящiрка прудкатАУLacerta agilis L

Прудка ящiрка менша, нiж зелена, але бiльша за ящiрок iнших видiв, поширених на Украiнi. Довжина тiла понад 10 см. Хвiст порiвняно короткий i становить тАУВадовжини тулуба з головою (вiдношення довжини тулуба до довжини хвоста коливаiться в межах 0,53тАУ0,77).

Черевнi щитки розташованi шiстьма поздовжнiми рядами. Навколо середини тiла 34тАУ54 лусочки, не рахуючи черевних щиткiв. Комiр сильно зубчастий. Анальний щиток великий, його ширина в 1,1тАУ3,5 рази перевищуi довжину. Стегнових пор 10тАУ21 (найчастiше 14тАУ17), iх ряд доходить до колiнного згину. Знизу на четвертому пальцi задньоi кiнцiвки 16тАУ23 пластинки.

Забарвлення i особливо рисунок дуже мiнливi. В бiльшостi випадкiв у порiвняно молодих екземплярiв та у самок основний колiр сiро-бурий або сiро-коричневий. По боках тулуба розташованi ряди (найчастiше по два) свiтлих овальних вiчок, облямованих темними кiльцями. Нижче них може бути ще по ряду свiтлих плямок без облямiвки. На спинi найчастiше розкиданi темнi плями неправильноi форми, якi групуються по обидва боки хребта i переходять на хвiст. РЖнодi спина однобарвна, бура або навiть яскраво-руда.

Старi самцi вiдрiзняються зеленим основним забарвленням, особливо в переднiй частинi та по боках тiла, лише хвiст у них буруватий. Вздовж хребта теж i подвiйна серiя бурих плям. Там, де поширений пiдвид L. agilis agilis L., зустрiчаються екземпляри з суцiльним зеленим забарвленням спини або з широкою рудою смугою вздовж хребта (мал. 1).

Поширення зеленого кольору на поверхнi тiла ящiрки залежить вiд ii вiку: старшi екземпляри бiльш зеленi. Зелений вiдтiнок по боках i на переднiй частинi тiла починаi з'являтися i у старих самок [4].

Зелений колiр прудкоi ящiрки маi синюватий, а не жовтуватий, як у зеленоi ящiрки, вiдтiнок.

Голова зверху бурувато-оливкова. Черевце i горло у самцiв i у самок свiтлi: у самок бiлувате або жовтувате, а у самцiв зеленувате, iнодi досить iнтенсивно зелене; у самок черевце найчастiше без плям, у переважноi бiльшостi самцiв, навпаки, густо поцятковане темними плямками [1].

Цьоголiтки мають забарвлення, схоже на забарвлення самок, з бiльш чiтко розвиненими свiтлими смужками на спинi.

Яйця овальнi, вкритi шкiрястою оболонкою. iхнi розмiри коливаються в межах 12тАУ18x7тАУ10 мм, найчастiше 12тАУ18x7,5тАУ8 мм.

В межах Украiни зустрiчаються два пiдвиди. Номiнальна форма L. agilis agilis L. вiдзначаiться наявнiстю найчастiше лише одного задньоносового щитка, вiдсутнiстю або дуже малою (не бiльше п'яти) кiлькiстю зерняток мiж верхньоповiковими i надорбiтальними щитками, наявнiстю 34тАУ46 лусок навколо середини тiла, однаковими розмiрами преанальних щиткiв, якi розташованi одним рядом, наявнiстю 10тАУ17 стегнових пор i вiдсутнiстю свiтлоi смужки вздовж хребта. Цей пiдвид поширений на захiд вiд лiнii, що проходить приблизно вiд ст. Ворожба в пiвнiчнiй частинi Украiни до Днiпропетровська, потiм iде трохи далi на захiд вiд оз. Ленiна, залишаючи вздовж, нього вузьку смугу, перетинаi Днiпро i звертаi на пiвденний схiд в напрямку Скадовська.

В середньому по Украiнi при нормальному ходi весни прудка ящiрка залишаi зимовi сховища на початку квiтня.

Прудка ящiрка i найевритопнiшим видом з усiх плазунiв фауни Украiни. Вона населяi найрiзноманiтнiшi стацii усiх ландшафтних смуг краiни i уникаi лише дуже вологих темних лiсiв (наприклад, грабовi груди в Лiсостепу), мокрих болiт та лукiв i сипких, позбавлених рослинностi або лише дуже слабо задернованих дюнних пiскiв. В лiсових районах прудкi ящiрки локалiзуються переважно на узлiссях, галявинах, порубках, вздовж шляхiв i т. п. У вiдкритих мiсцевостях вони звичайнi повсюди, в тому числi на заплавних луках, де концентруються на пiдвищених мiсцях, якi звичайно не заливаються водою, а на високих сухих луках, по балках, перелогах та РЖнших цiлинних дiлянках бувають дуже численними. На розораних землях найчастiше зустрiчаються по межах, лiсосмугах, обочинах шляхiв та iнших мiсцях, де зберiгаiться трав'яний покрив. У районах, що прилягають до узбережжя Чорного i Азовського морiв, ii можна зустрiти на старих задернiлих дюнах i навiть бiля солончакiв.

Прудка ящiрка i звичайним елементом фауни населених пунктiв, в тому числi великих мiст, де в значнiй кiлькостi живе по городах, баштанах та садках околиць, на кладовищах i в парках [2].

Парування прудких ящiрок вiдбуваiться переважно в травнi. В цей час, як i iншi види, вони особливо активнi. Спостерiгаються запеклi бiйки самцiв i настирливе переслiдування ними самок. За окремими спостереженнями (Даревський, 1946), прудкi ящiрки утворюють бiльш-менш постiйнi пари; самка i самець живуть разом протягом цiлого сезону, а iнодi й кiлька рокiв.

Характер денноi активностi прудкоi ящiрки цiлком залежить вiд пори року i метеорологiчних умов. Весною ящiрки виходять з нiчних сховищ через тАУВагодин пiсля сходу сонця, коли земля нагрiiться i висохне роса, i активнi цiлий день. З другоi половини або з кiнця травня i протягом цiлого лiта ящiрки стають активними iз сходу сонця. Якщо лiто жарке i сухе (особливо в пiвденних степових районах), мiж 12-ю i 16-ю годинами спостерiгаiться зниження або повне припинення активностi. Навпаки, восени активний перiод, тривалiсть якого дедалi скорочуiться, припадаi на час близько полудня (вiд 10тАУ12 до 15тАУ17 год.). В дощ ящiрки зовсiм не виходять iз своiх сховищ.

Сховищами прудкоi ящiрки можуть бути як рiзнi трiщини в землi та старi нори мишовидних гризунiв, так i нори, викопанi самими ящiрками. Ящiрка копаi нору переднiми лапками, поперемiнно то однiiю, то другою, допомагаючи собi свердлячими рухами голови. Бiльшу частину часу активностi (крiм перiоду парування) ящiрки придiляють здобуванню поживи. Найiнтенсивнiше вони полюють протягом двох-трьох ранкових годин. Здобич, як i iншi види ящiрок, прудка ящiрка ловить, швидко i раптово кидаючись на неi, i, перш нiж проковтнути, звичайно мне щелепами.

Вiдкладання яiць у прудких ящiрок триваi приблизно з другоi половини травня до кiнця червня. В затишному сонячному мiсцi самки викопують ямки глибиною 6тАУ7 см, в якi вiдкладають яйця, а потiм засипають iх землею. Одна самка вiдкладаi вiд 2 до 12 яiць, найчастiше 4тАУ6. Для розвитку яiць потрiбна певна вологiсть ТСрунту (за експериментальними даними, не нижче 3%).

Молодi ящiрки починають з'являтися у середньому в липнi. Масовий iх вихiд припадаi на липеньтАУсерпень, але iнодi продовжуiться i у вереснi.

В кiнцi вересня тАУ в жовтнi прудкi ящiрки ховаються на зиму.

Основу живлення прудкоi ящiрки складають комахи. Крiм того, до ii рацiону входять павуки, наземнi молюски, багатонiжки, дощовi черви. Зрiдка зустрiчаються також хребетнi тАУ молодь ящiрок.

Ворогiв у прудкоi ящiрки досить багато. Вона стаi здобиччю деяких плазунiв (звичайний вуж), птахiв (бiлий та чорний лелеки), ссавцiв (лисиця).

Значну частину здобичi прудкоi ящiрки становлять шкiдники сiльського господарства, серед них на першому (за кiлькiстю) мiсцi стоять жуки, насамперед рiзнi види хрущiв.

Кiлькiсть шкiдливих форм у вмiстi шлунка перевищуi 50% при майже 100% зустрiчальностi, в той час як кориснi становлять менше 1%, а iх зустрiчальнiсть не перевищуi 3тАУ5% (Пащенко, 1954).

Беручи до уваги, що цей вид на Украiнi дуже поширений i численний, його слiд вважати одним з найкориснiших елементiв нашоi фауни, який поряд з птахами вiдiграi значну роль в обмеженнi кiлькостi шкiдникiв.

З другого боку, слiд мати на увазi можливе епiдемiологiчне значення прудкоi ящiрки як тимчасового хазяiна iксодових клiщiв-перенощикiв трансмiсивних захворювань свiйських тварин i людини. Саме чисельнiсть прудкоi ящiрки i ii повсюдне поширення вимагають особливоi пильностi у цьому вiдношеннi.

1.3Ящiрка живородяща тАУ LacertaviviparaJacg.

Живородяща ящiрка i найменшою з ящiрок фауни Украiни. Довжина тiла досягаi 70тАУ73 мм, але звичайно не перевищуi 60тАУ65 мм. Хвiст довший за тулуб в 1,5тАУ2,0 рази. Вiдношення довжини тулуба до довжини хвоста становить 0,50тАУ0,75 (0,78).

Довжинi одного черевного щитка вiдповiдають двi бiчнi лусочки; навколо середини тiла 26тАУ37 лусок. Верхнi луски хвоста з реберцями. Заднiй край кожноi лусочки загострений. На спiднiй сторонi хвоста луска гладенька (лише бiля кiнця хвоста з реберцями) з тупими заднiми краями. Луска хвоста утворюi по черзi то широке, то вузьке кiльце. На середнiй лiнii горла, рахуючи вiд комiра, 14тАУ23 луски. Дорослi ящiрки зверху бурого, горiхового, жовтуватого, iнодi зеленуватого або темнооливкового кольору з дрiбними чорними плямками. По боках тiла темнi смуги, знизу та зверху обмеженi рядами свiтлих, облямованих чорним плямок. Вздовж хребта звичайно i темна смуга. У екземплярiв з гiрських районiв Карпат спина здебiльшого майже чорна.

Черевце у самцiв оранжеве, у самок тАУ бiлувате, жовтувате або зеленувате.

Молодi ящiрки зверху майже чорнi або темно-коричневi. Щойно народженi досягають довжини 34тАУ42 мм.

В Украiнi живородяща ящiрка (типова форма тАУ L. vivipara vivipara Jaq.) поширена переважно в полiських районах як на Правобережжi, так i на Лiвобережжi та в гiрських районах Карпат. Питання про наявнiсть цiii ящiрки в околицях Харкова, на що вказували деякi старi автори (А. Чернай, М. Сомов), залишаiться поки що вiдкритим, оскiльки новiших даних про знахiдки там живородящоi ящiрки нема. Зовсiм вiдокремленою вiд основного ареалу i знахiдка в районi с. Степанiвки Магдалинiвського району Днiпропетровськоi областi (Цемш, 1937). Вказiвки про знахiдку у Чорному лiсi Кiровоградськоi областi та в околицях Херсона слiд вважати помилковими як такi, що не ствердилися.

Живородящi ящiрки залишають своi зимовi сховища ледве розтане снiг тАУ в березнi, а в особливо пiзнi весни тАУ на початку квiтня. Нерiдко бувають активними, коли снiг ще не зовсiм зiйшов, але сонце вже почало пригрiвати.

Населяють вологi дiлянки в лiсах або в горах. Найхарактернiшими стацiями живородящих ящiрок в межах Украiни i вологi мiсця серед листяних лiсiв, переважно вiльховi болота, береги лiсових рiчок та струмкiв, узбережжя сфагнових болiт у соснових лiсах з купинням, заростями клюкви та брусницi; моховища бiля торфових болiт, а iнодi й по схилах пiщаних дюн на Полiссi; буковi та ялиновi лiси Карпатських гiр, галявини, береги струмкiв; гiрськi луки-полонини в Карпатах переважно з брусничниками, заростi гiрськоi сосни та вiльхи, а також кам'янистi розсипища на полонинах. В Карпатах живородяща ящiрка знайдена на висотi до 2000 м н. р. м.

Тварина, що звикла до вологих мiсць, живородяща ящiрка добре плаваi, може бiгати по дну водойм i навiть закопуватися у мул.

Вона значно краще вiд iнших видiв плазунiв фауни Украiни пристосована до низьких температур. Так, в Карпатах активнi ящiрки спостерiгались при температурi повiтря до 0,5В° i ТСрунту до 5В° (при iнтенсивнiй сонячнiй радiацii).

Незабаром пiсля виходу iз зимових сховищ, в кiнцi квiтня тАУ у травнi, вiдбуваiться парування. Як i у попереднього виду, самцi переслiдують самок i запекло б'ються мiж собою.

В кiнцi липня тАУ в серпнi живородящi ящiрки в залежностi вiд iх вiку народжують вiд 2тАУ5 до 8тАУ12, найчастiше 5тАУ8 малят розмiром 34тАУ42 мм. Таким чином, вагiтнiсть триваi близько 90 днiв. Малята вiдразу ж добре пристосованi до самостiйного життя i на кiнець сезону виростають до 50тАУ55 мм.

В жовтнi, коли починаються приморозки, ящiрки ховаються на зимiвлю. Зимують пiд корою пнiв, мiж корiнням, в щiлинах скель або ТСрунту, пiд сухим купинням i т.п. В особливо теплi зими пiд час тривалих вiдлиг часом прокидаються i виходять iз сховищ.

Живородящi ящiрки живляться переважно комахами.

Як ii вороги вiдомi гадюка, прудка ящiрка, яка знищуi молодь живородящоi, деякi хижi птахи, лисиця, iнотовидний собака.

1.4Ящiрка кримська тАУ Lacertataurica (Pall.)

Кримська ящiрка бiльша вiд живородящоi, але менша за прудку i особливо зелену. Максимальна довжина тулуба досягаi 80 мм. Хвiст порiвняно довгий: вiдношення довжини тулуба з головою до довжини хвоста становить 0,5тАУ0,6.

Дорослi екземпляри зверху зеленуватого або буруватого (переважно самки) кольору з чорними плямами, якi звичайно групуються в поздовжнi ряди (найчастiше таких рядiв шiсть); вздовж хребта плям нема. Часто середина спини значно свiтлiша, салатного кольору. По обидва боки хребта та по боках тiла проходять вузькi зеленуватi поздовжнi смужки (всього таких смужок чотири); з кожного боку голови i по смужцi, що тягнеться вздовж верхнього краю рота до кiнця морди. Груди та горло найчастiше зеленуватi, черево i нижня сторона хвоста у самцiв рожевi, червонуватi або жовтуватi, у самок тАУ бiлуватi або зеленуватi. На бiчних краях черевних щиткiв блакитнi плями. Молодi ящiрки темнiшi. Темнi плями на спинi i бiчнi свiтлi смужки малопомiтнi. В Украiнi поширений пiдвид Lacerta taurica taurica Pall.

В межах краiни, крiм Кримськоi областi, кримська ящiрка зустрiчаiться на узбережжi Чорного моря вiд Дунаю до Днiпра.

Бiологiя цього виду дуже мало вивчена. Типовою стацiiю i гори, але на Украiнi кримська ящiрка живе i на рiвнинах, вибираючи глинистi дiлянки з рiдкою трав'янистою рослиннiстю, часто ховаiться пiд сухим бур'яном. Нерiдко зустрiчаiться на кладовищах, де ховаiться пiд могильними плитами, та на вiдкритих схилах балок. В районi Берислава знайдена навiть в щойно насаджених полезахисних смугах, де провадиться обробка мiжрядь. В Криму найхарактернiшою стадiiю цього виду i щебенистий степ у передгiр'ях.

Зимовi сховища кримська ящiрка залишаi у квiтнi. Парування вiдбуваiться в квiтнi тАУ травнi. Самка вiдкладаi дватАУшiсть яiць, але найчастiше три.

Кримськi ящiрки живляться майже виключно комахами, зокрема в шлунках виявлено довгоносикових, клопiв, цикадоподiбних тощо. В 16 шлунках цих ящiрок була виявлена така пожива: павуки, комахи, в тому числi прямокрилi, зокрема сарануватi; клопи, зокрема з родини ромбовикових; цикадоподiбнi, жуки: жужелицi, зокрема тускляк, чорнотiлковi, в тому числi мiдляк i кукурудзяний жук, та довгоносиковi; перетинчастокрилi, зокрема мурашковi, бджолинi й осинi, а також лускокрилi тАУ метелики i гусiнь совкових i п'ядунозих та двокрилi.

Оскiльки кримська ящiрка знищуi таких серйозних шкiдникiв, як пiщаний медляк, кукурудзяний жук, гусiнь нiчниць тощо, i зважаючи на те, що в рядi мiсць вона регулярно зустрiчаiться в наймолодших посадках, зокрема в полезахисних смугах, цей вид, хоч i маi досить обмежене поширення, може вiдiгравати певну роль в захистi молодих насаджень вiд шкiдникiв [5].

1.5Ящiрка скельна тАУ LacertasaxicolaEversm

Скельна ящiрка приблизно таких самих розмiрiв, як i кримська, тобто трохи бiльша за живородящу, менша вiд прудкоi i значно менша вiд зеленоi.

Характерною рисою цього виду, як i попереднього, i струнке тiло i вiдносно довгий тонкий хвiст. Довжина тулуба з головою досягаi 80 мм. Хвiст приблизно вдвоi довший за довжину тулуба з головою; вiдношення довжини тулуба до довжини хвоста становить 0,45тАУ0,54.

Забарвлення досить мiнливе. У екземплярiв з Криму, яких залiчують до пiдвиду Lacerta saxicola saxicola Eversm., спина найчастiше блiдо-зеленого (iнодi з блакитним вiдтiнком) основного кольору, боки iнколи дещо темнiшi, на головi зеленуватий колiр стаi буруватим. На цьому фонi розкиданi численнi чорнi плямки, дрiбнiшi на головi i бiльшi на тулубi, якi на спинi досить часто, а на боках майже завжди зливаються, утворюючи на спинi складний примхливий вiзерунок, а по боках по темнiй, досить широкiй смузi. Хвiст оливкового кольору з рiдкими темними плямами як зверху, так часто i знизу. Черево свiтле тАУ бiлувате, зеленувате, жовтувате або червонувате.

Молодi ящiрки вiдзначаються темнiшим буруватим кольором тiла, рiвномiрнiшою плямистiстю, що складаiться з витягнених впоперек дрiбних плямок, якi найчастiше утворюють хвилястий вiзерунок, i блiдо-зеленим забарвленням хвоста. Довжина молодих особин досягаi 3,6 тАУ 4,5 см.

Скельна ящiрка поширена в межах Украiни тАУ лише в гiрськiй частинi Кримськоi областi, в районах, що лежать на пiвдень вiд Сiмферополя. Найчастiше зустрiчаiться на пiвденних схилах Кримських гiр.

Даних щодо екологii цього виду в умовах Украiни поки що мало.

Стацiями скельноi ящiрки i скелi, кам'янi завали, розсипища, навiть мурованi кам'янi стiни з щiлинами мiж окремими каменями, причому не тiльки в горах, а й безпосередньо на узбережжi, де цю ящiрку досить часто можна зустрiти на галькових пляжах пiд час полювання на комах. Нерiдко зустрiчаiться також по обочинах гiрських шляхiв, зокрема восени (кiнець вересня) в подiбних мiсцях трималися майже виключно молодi екземпляри, якi, можливо, тут виводяться. За спостереженнями М.М. Щербака (усне повiдомлення), зустрiчаiться також в букових лiсах i iнодi ховаiться в дуплах та пiд корою дерев. Загалом можна сказати, що скельна ящiрка i порiвняно вологолюбним видом.

Точних вiдомостей про час появи скельних ящiрок навеснi в умовах Криму нема, але вже в квiтнi вони зустрiчаються у великiй кiлькостi.

Вiдкладання яiць припадаi на середину лiта тАУ вiд травня до початку серпня, а молодь з'являiться переважно у вереснi. Наприкiнцi ж вересня скельнi ящiрки починають ховатися на зиму, хоч i вiдомостi, що на активних скельних ящiрок при теплiй погодi натрапляли навiть у груднi. Першими ховаються старi особини.

Скельна ящiрка живиться комахами та павуками (в трьох шлунках ящiрок з Кара-Дагу виявлено 3 павукiв, 2 екземплярiв прямокрилих, 8 довгоносикiв, 6 гусениць нiчниць, 1 муху).

Господарське значення незначне, оскiльки ящiрки цього виду, хоч i живляться комахами, бiльшiсть яких i шкiдниками, зустрiчаються найчастiше не на господарських дiлянках (за винятком деяких дiлянок лiсу та окремих мiсць, що прилягають до виноградникiв).

1.6Ящiрка пiщана тАУ EremiasargutaPall

РЖншi назви: ящiрка рiзнобарвна, ящiрка рiзноколiрна.

Пiщана ящiрка належить до числа дрiбних видiв украiнських ящiрок; вона, мабуть, трохи менша, нiж навiть живородяща. Довжина тiла особливо великих екземплярiв досягаi 10 см, але розмiри ящiрок в Украiнi не перевищують 80 мм, та й такi зустрiчаються дуже рiдко. Тiло коротке й широке, нiби трохи приплюснуте. Хвiст дуже потовщений при основi, а далi рiзко звужуiться; його довжина приблизно така сама, як довжина тулуба з головою (вiдношення довжини тiла до довжини хвоста становить 0,70тАУ1,10). Голова коротка, клиноподiбна, масивна в потиличнiй частинi i рiзко звужуiться на кiнцi, але морда тупа. Перед передлобними щитками ще можуть бути дрiбнi щитки. У екземплярiв з територii Украiни, якi належать до пiдвиду Eremias arguta deserti (Gmel.), мiж передлобними звичайно i додатковий щиток.

Яйця бiлi, в шкiрястiй оболонцi, розмiром 12тАУ16x7тАУ8 мм. Основний тон забарвлення верхньоi сторони тiла сiрий з попелястим, буруватим, коричневим або оливковим вiдтiнком. Вздовж спини та бокiв розташованi поздовжнi ряди бiлих плям чи вiчок, облямованих чорними або темно-бурими кiльцями. Середнi ряди цих плям (два або чотири) заходять на хвiст. Самцi i самки забарвленi однаково. У бiльших старих екземплярiв облямiвка навколо бiлих плямок ширша i часом справляi враження рядiв чорних плям мiж рядами бiлих.

У молодих ящiрок облямiвки майже нема i по спинi та боках проходять шiсть бiлих крапчастих смуг. В усiх ящiрок черево свiтлетАУсiрувато тАУ або жовтувато-бiле.

У вiдповiдних стацiях пiщана ящiрка поширена в пiвденнiй частинi Украiни, включаючи й степовий Крим.

В Украiнi мешкаi в степовiй (включаючи i рiвнинну частину Кримськоi областi) та почасти в лiсостеповiй смугах. Найпiвнiчнiший пункт знахiдки на Украiнi тАУ околицi Миргорода мiж с. Сорочинцi та х. Хатки (Малий Перевiз) Полтавськоi областi.

Даних щодо екологii пiщаноi ящiрки порiвняно мало. Найтиповiшою стацiiю цього виду в умовах Украiни i бiльш-менш закрiпленi пiщанi горби другоi тераси рiчок.

Зовсiм iнший характер маi другий тип стацiй пiщаноi ящiрки. Це глинистi або лесовi дiлянки, лише подекуди вкритi невеликим гумусовим шаром, з дуже бiдною рослиннiстю, представленою переважно рiдкими кущиками низького полину. В рядi випадкiв у таких мiсцях i виходи вапнякiв; цi дiлянки мають характер крем'янистого степу. Подiбнi стацii типовi для рiвнинноi частини Кримськоi областi, але зустрiчаються i в iнших пунктах степовоi зони Украiни (в Одеськiй областi, Криворiзькому район Днiпропетровськоi областi та деякi iншi).

Вiдразу ж пiсля залишення зимових сховищ у квiтнi починаiться парування. Перiод розмноження дуже розтягнений: вагiтнi самки з яйцями на рiзних стадiях розвитку зустрiчаються з кiнця квiтня i до початку липня. У однiii самки буваi вiд двох до шести яiць: у 40% випадкiв зустрiчаiться три яйця, у 25% тАУ два i лише в 2,5% тАУ шiсть.

Молодi ящiрки з'являються з червня (в незначнiй кiлькостi) до початку вересня. Найбiльша iх кiлькiсть виплоджуiться в останнiй декадi серпня.

На початку вересня старi особини вже ховаються на зиму. Молодь зникаi трохи пiзнiше.

Пiщана ящiрка тАУ денна сонцелюбна тварина. Це, мабуть, найтеплолюбнiший вид серед усiх ящiрок фауни Украiни. За даними польових дослiджень, проведених в травнiтАУчервнi, найактивнiшими пiщанi ящiрки бувають при температурi повiтря близько 42В° i ТСрунту 32i. Своi сховища вони залишають звичайно при температурi повiтря i ТСрунту близько 22тАУ23В°, але при таких умовах ще порiвняно млявi, лише молодi екземпляри з'являються при температурi ТСрунту 17В° i повiтря 20В°. При температурi 16тАУ18В° активних пiщаних ящiрок не виявлено. За тими ж спостереженнями, при таких самих температурах влiтку пiщанi ящiрки рухливiшi, нiж рано восени, в кiнцi перiоду активностi.

Бiгаi пiщана ящiрка надзвичайно швидко i безшумно, причому хвiст тримаi над землею, а не волочить. В разi небезпеки i на нiч ховаiться в нiрки, якi найчастiше робить сама десь пiд кущиком шелюги, молочаю, пiщаноi осоки та iн., де пiсок краще закрiплений i менше осипаiться. Вхiд у нiрку маi вигляд поперечноi щiлини з трохи навислим верхнiм краiм i характерною вигрiбкою пiску знизу, далi йде

Вместе с этим смотрят:

Бiологiчне рiзноманiття людських рас

Биологические ритмы человека

Биосфера и предельные возможности Земли

Бодрствование - нейрофизиологический процесс человека

Виробництво кормового бiлка