РЖсторiя i топонiмiка с. Тиманiвка

Вiнницький державний педагогiчний унiверситет

iменi Михайла Коцюбинського

РЖнститут iсторii, етнологii i права

Кафедра етнологii

РЖсторiя i топонiмiка

с. Тиманiвка

Курсова робота

студентки РЖРЖРЖ-А курсу

музично-педагогiчного

факультету (спецiальнiсть

ВлМузична педагогiка та виховання,

украiнознавство.В»

Солдатовоi Ольги Геннадiiвни

Науковий керiвник

старший викладач

Косакiвський В.А.

Вiнниця 2008

Змiст

Вступ

1. РЖсторiя

2. Топонiмiка

Висновок

Лiтература

Вступ

Наше рiдне село, найдорожча святиня,

З дiда тАУ прадiда рiдна i вiчна колиска,

Для усiх поколiнь ти свята берегиня

В тобi тАУ памтАЩять i дух наших рiдних i близьких..

Станiслав Сауляк

Села, як i люди, мають своi бiографii. РЖ у кожного вона своя, неповторна. Тiльки в селi людина може так тiсно спiлкуватися з природою, розумiти ii душею i серцем, милуватися неповторною красою.

Наше село тАУ це наша маленька рiдна Батькiвщина. В кожного i своя хата, стежка, яка рано чи пiзно всiх веде в далекий непiзнаний свiт.

Сучасне орденоносноi Тиманiвки.. Воно усе на виду. А минуле? Про нього також памтАЩятають у селi. Було горе, була кривда, було крiпацтво, була неволя.

Але з ходом iсторii кожен несприятливий етап переборювався волею мешканцiв села, воно знову i знову вiдновлювалось i ставало загартованiшим до нових перешкод на шляху свого розвитку.

Моiм рiдним селом, де я народилася i де пройшло моi безхмарне дитинство i юнiсть i с. Тиманiвка, Тульчинського району, Вiнницькоi областi, на Подiллi.

Подiлля дослiджували багато етнографiв, починав РЖсая КамтАЩянецький, Герасим i Мелетiя Смотрицькi, мандрiвник Челебi. Справжнi наукове вивчення регiону було завдяки працям М. Грушевського, В. Антоновича, П. Чубинського, Ю. Сiцiнського, М. Симашкевича та iнших подiлезнавцiв. [1, с. 5] Також маiмо багато матерiалiв завдяки працям Дашкевича Л. тАЬПодiлля виникнення i значення назвитАЭ, Жупановський Л., Кроль В., Джаман В. тАЬДо питань про межi ПодiллятАЭ. [1, с. 5]

Вiнниччину дослiджували i продовжують дослiджувати: Отамановський В., Гнат Танцюра, Сторожук А., Дмитренко М., Косакiвський В., Зiнченко Л., Стельмах М. та iн. До дослiджень Тульчинського краю звертались такi вченi як Завальнюк А. [2], Кушнiр РЖ. - вивчали фольклор, Трачук Т., Пустоцвiт - етнографи та iншi вченi. Тиманiвку дослiджували багато науковцiв, такi як: Н. О. Кащук, В. Терещенко, Швець, О. Вовк, В. Святелик, Р. Арсеньiв, О. П. Тимошенко, М. Олiйник, М. Зарудний, П.О. Желюк. Етнографiчнi дослiдження села проводила Козак Н. Про iсторичнi подii в Тиманiвцi писали: М. Костомаров, , Н.Н. Лещенко, В. Кучер, П. Новiков, Т.РЖ. Деревянкiн, В.К. Вовк, М. Дроздов, Р. О. Галiза, Н.С. Блажевський, М. Дроздов, А.В. Яремчик, А.В. Бондаревськ, Н. Козак.

ОбтАЩiктом дослiджень i iсторiя та топонiмiка села Тиманiвки Тульчинського району Вiнницькоi областi.

Предметом виступають особливостi iсторичного розвитку села та його топонiмiки.

Мета тАУ вивчення аспектiв розвитку села з часiв його заснування i до сьогоднiшнiх днiв.

Завдання:

1. опрацювати лiтературу в якiй описана iсторiя та топонiмiка села.

2. Записати вiд старожилiв села

3. Проаналiзувати iсторiю.

4. Проаналiзувати топонiмiку.

1. РЖсторiя

Моя земля, мiй край, моя кохана сторона тАУ мовить кожна людина про свою Батькiвщину. Певне, так само виспiвуi прудкокрилий птах, коли повертаi до рiдного гнiзда. Це Божий закон любовi до роду тАУ прароду, до мiсця, де ти пустив своi корiння у чистi джерела рiдноi землi.

Такою рiдною землею для нас i земля нашого села, яке маi свiй iсторичний початок ще в далекому 17 столiттi.

Туманiвка тАУ Тиманiвка тАУ мальовниче подiльське село, розташоване на берегах невеликоi рiчки Козарихи , що впадаi в рiчку Сiльницю тАУ праву притоку Пiвденного Бугу. Розташоване село в 12 км вiд Тульчина та в 10 км на пiвнiчний схiд вiд вузловоi станцii Вапнярка . Населення станом на 1. 01. 06. р. складаi 1830 чоловiк, дворiв 806. топонiмiка село тиманiвка

Час заснування села точно не встановлено. Перша письмова згадка про Тиманiвку вiдноситься до 8 травня 1606 р. в звтАЩязку iз позовом шляхтича Яремського до тодiшнього власника села Тихона Шашкевича про повернення бiглих селян. [3, c. 640]

В деяких документах вiдзначаiться, що Тиманiвка в 1606 роцi вже була досить великим мiстечком, що вiдносилось до населених пунктiв РЖ тАУ РЖРЖ групи. РД данi про те, що власники Тиманiвки перейменували село на Улангород, але ця назва не прижилася.

Жителi села займалися землеробством , скотарством, бджiльництвом, бондарством. Лiсовi багатства стали базою для розвитку таких промислiв, як смолокурiння, випалювання поташу й бондарство. Розвивалась також торгiвля. У договорi Шашкевича з одним гданським купцем (1623 р.) йдеться про зобовтАЩязання поставляти останньому поташ i клепки, вироблюванi у Тиманiвцi.

Умови життя трудящого населення були важкими. Складнiсть iх становища посилювалась постiйними чварами власникiв села з сусiднiми можновладцями, в ходi яких господарства тиманiвських селян руйнувались i грабувалися. В документах за 1609 рiк згадуiться про наiзд на землi Тиманiвки челядi канцлера Замойського. В наслiдок чого тАЮбуло забрано рiзноi рогатоi худоби на велику сумутАЭ.

Село зазнавало набiгiв, пограбувань, знущань з боку польськоi шляхти, литовських магнатiв, шведiв, туркiв та татар. [3, с. 641]

В перiод Визвольноi вiйни украiнського народу пiд проводом Богдана Хмельницького проти польськоi шляхти та турецьких яничар 1648 тАУ 1654 рр. Населення села Тиманiвки брало активну участь у загонах Максима Кривоноса.

На Тиманiвку, яка знаходилась на пiвденному кордонi Украiни тих часiв часто нападали татари, турки, грабували та знищували село, i воно знову вiдроджувалося. Про це свiдчить i не стiйка форма назви села, бо при постiйному населеннi воно навряд чи змiнювалося. Традицiйно, починаючи вiд польського iсторика Олександра Яблоновського, вважаiться, що перша згадка про Тиманiвку датуiться 1606 р. Вiн знайшов 4 записи про село, якi дають нам деякий матерiал про життя Тиманiвки тих часiв. В першому мова йде про позов Миколая Варшавського на Тихона Шашкевича в справi про втiкачiв до власностi Шашкевича. В цьому документi Тиманiвка названа мiстечком Тимонова.

Але iснуi ще один - iдиний документ, в якому Тиманiвка згадуiться набагато ранiше. Мова йде про грамоту киiвського князя 1459р., якою вiн надаi значнi земельнi надiли на Подiллi своiму боярину РЖiремii Шашку. Грамота була надрукована в книзi В. Розова тАЮ Украiнськi грамотитАЭ у 1928 р. та в тАЮСловнику староукраiнськоi мовитАЭ (1977 р.)

Ця грамота надзвичайно цiкава. Ми маiмо змогу встановити, що перша назва села була Тимолов. Закiнчення тАУ ов характерне для так званих посесорних назв, тобто воно повинно походити вiд власного iменi першого поселенця. Але в украiнськiй мовi немаi власного iменi Тимол , тому можна припустити що селище i лiс мали однакову назву тАУ Томилов, що походить вiд власного давньоруського iменi Томило. А в грамотi 1623 р., яка надрукована в книзi вiдомого украiнського iсторика Отаманського тАЮВiнниця в 14 тАУ 17 ст." пишеться: тАЮРоку 1623 шляхтичi Шашкевичi вiддають гданським купцям своi лiси Гнiлецькi, Печенiжецькi та iншi приналежнi до Тиманiвки, на палення попелiв клепок, поки вистачить придатного дерева.тАЭ

Як бачите, в документi киiвського князя 1459 р. i в документi за 1623 р. назви лiсiв однаковi. Але гданськi купцi так завзято взялися палити лiси на попiл та виготовляти клепки, що вiд тих лiсiв не залишилось навiть назв. А як тягне вiд тих назв сивою старовиною! Чого вартий лише Печенiжець! Ця назва свiдчить про те, що печенiги, тюркоязичнi племена мешкали на нашiй територii, доки не злилися з мiсцевим словтАЩянським населенням, та розчинилося в ньому.

В 1725 князь Четвертинський через тягу до гри в карти, поставив в одну чергову гру на кон зеленого стола маiток тАЮТиманiвкатАЭ Князь Бахметьiв заволодiв селом, вiн i розпочав будiвництво маiтку, а також насадження парку. Головна палацова споруда була збудована в стилi стародавньоi готики.

Довгий час маiтком володiв Володимир Толь, сам вiн за фахом був iнженером - будiвельником. По його проекту, або при його активнiй участi та при допомозi земства в Тиманiвцi було збудовано лiкарню, школу з курантами на баштовiй надбудовi.

Останнiм володарем маiтку був один з династii росiйських вельмож граф Шереметьiв. За його панування заднiй фасад палацу прикрасив ще один фронтон. Для прикраси парку було завезено саджанцi бiлого сибiрського ясена та екзотичного рiжкового дерева. Також в парку було створено штучне озеро, бiля якого граф, зi слiв лiтнiх людей, велiв випустити ведмедя, щоб похизуватися перед друзями.

Особливо трагiчна доля спiткала цей живописний куточок Тиманiвки пiсля 1917 р. В 1918 р. в днi безвладдя палац було пограбовано i понiвечено. В 1922 р. в палацi поселили дiтей, евакуйованих з голодуючого Поволжя. До кiнця двадцятих рокiв палац було перетворено в сiльський клуб. В 1930 р. територiю було подiлено пополам: одну частину зайняв тубсанаторiй, а другу новоорганiзований бурякорадгосп. Посеред садибноi площi було викопано широкий i глибокий рiв. В 1937 р. директор радгоспу i завгоспу були репресованi i радгосп припинив своi iснування. Всi будiвлi на територii були зруйнованi i уламки цегли вивезли на будiвництво цукрового заводу в Кирнасiвку.

Пiсля остаточного приiднання Подiлля до Росiйськоi держави, Тиманiвка стала мiсцем розташування частин росiйськоi армii пiд командуванням Олександра Васильовича Суворова . В лiтнiх таборах, на полях i в лiсах Тиманiвки видатний полководець проводив тактичнi заняття, навчаючи своiх солдат штурмувати фортецi, форсувати воднi рубежi тощо. В лiсi були викопанi три криницi, якi збереглися дотепер i носять назву Суворовських криниць.

О. В. Суворов часто приiжджав у Тиманiвку. Ще й сьогоднi зберiгся будинок на помiщицькому подвiртАЩi, в якому жив генерал-фельдмаршал 1796-1797рр. (нинiшнiй музей О. В. Суворова, якiй було вiдкрито в 1947 р.). [3, с. 641]

В 1838 р. Тиманiвка була вiднесена в розряд мiстечок. В сорокових роках ХРЖХ ст. тиманiвський помiщик будуi цегельний завод i винокурню, а пiзнiше був збудований пивоварний i спиртовий заводи. Цi пiдприiмства дiяли до 1917 р. Були зруйнованi за 1917 тАУ 1921 рр.

РЖсторiя Тиманiвки описуi не один страйк селян. Революцiйна хвиля прокочуiться з боку Росii i до Тиманiвки. 1848 рiк, 1861 рiк, коли селяни обманутi реформою органiзовано виступили проти Протасова тАУ Бахметьiва.

1906 р. - страйкують поденнi робiтники та батраки графа Шереметiва. Вони вимагали пiдвищення заробiтноi плати, скорочення робочого дня, лiквiдацii штрафiв та заборонення тiлесних покарань. Очолював страйкарiв Захар Степанович Дмитрик, матрос, що прибув iз Балтiйського флоту у вiдпустку. Страйкували селяни. Свою непокору вони виявляли тим, що вирубували панський лiс, розгромили маiток. Граф частково задовольняi потреби селян. Але повстання потерпiло поразки. Графськi володiння налiчували 828 десятин землi, а у церкви тАУ 90.

В 1914 р. страйкували жiнки, чоловiки яких були забранi на вiйну. Вони вимагали хлiба i палива.

На початку червня 1915 р. застрайкували наймити тАУ страйкарi. Вони вимагали якiсного харчування, пiдвищення зарплати. Страйк продовжувався два тижнi. Управитель маiтком пiдвищив оплату працi, але зачинщики страйку, в тому числi мiсцевi селяни, були звiльненi з роботи.

На початку березня 1917 р. робiтники залiзничноi станцii Вапнярка принесли в село звiстку про повалення царизму.

В кiнцi 1917р. в селi вiдбувся мiтинг, на якому прибулi в село матроси розповiли про жовтневу революцiю i про директиви тАУ Землю i Мир. [3, с. 643]

Взимку 1918 р. в Тиманiвцi створюiться волосний Ревком на чолi з Йосипом Шестопальком. Ревком до кiнця лютого мiсяця розподiлив мiж селянами помiщицьку i церковну землi.

1918 р. Тиманiвку захопили австро - угорцi i нiмцi. Вiдновилися старi порядки в селi.

Влiтку 1919 р. в село ввiрвалися петлюрiвцi, восени 1919 тАУ денiкiнцi. В сiчнi село звiльнила бригада Г. Котовського. Вiдновлюiться робота ревкому, органiзовуiться навчання в школi. Роботою ревкому керував Степан Никандрович Вовк

В квiтнi 1920 р. в село вступили поляки. Активiсти села створили групу червоних партизанiв.

В червнi 1920 р. вiйська 14 тАУ РЖ звiльнили Тиманiвку. В селi була вiдновлена радянська влада.

В 1921 р. в сiчнi було створено парторганiзацiю, ii вожаком був Сiльницький Данило.

В 1922 р. почав роботу сiльський медичний пункт, а через два роки в колишньому графському маiтку вiдкриваiться санаторiй.

У 1924 р. у селi вiдкрито поштове вiддiлення.

25 жовтня 1924 р. було створено сiльськогосподарську артiль тАЮЧервоний ЖовтеньтАЭ тАУ це перше соцiалiстичне виробниче обтАЩiднання селян Тиманiвки. Очолив артiль Захар Степанович Дмитрик.

У травнi 1925 р. з iнiцiативи жiнделегаток i з допомогою держави вiдбулося урочисте вiдкриття дитячих ясел, яким надано iмтАЩя Н. К. Крупськоi.

Медицинська амбулаторiя в Ти манiвцi вiдкрита в 1926 р. А ще ранiше в 1925 р. було вiдкрито консультацiю матерi й дитини. В цьому ж роцi запрацювала жiноча консультацiя [3, с. 645]

В груднi 1928 р. головою артiлi колгоспники обрали комунiста Пилипа Желюка. Вiн 48 рокiв очолював колгосп з тАЮКомiнтерномтАЭ. А в 1951 р. з тАЮПаризькою комуноютАЭ було перейменовано iм. Суворова. З 1976 р. колгосп носить iмтАЩя двiчi Героя Соцiалiстичноi Працi П.О. Желюка.

Голод 1932 тАУ 1933 рр. зачепив Тиманiвку порiвняно мало. П.О. Желюк особисто органiзував харчування працюючих на роботi. Дiтей харчували тричi на день. Пiд час голоду померло 15 чоловiк.

Люди з надiiю потяглося до свого голови. РЖ П. О. Желюк не пiдвiв сподiвань односельчан. Тиманiвка однiiю з перших в областi стаi на рейки нових технологiй в рослинництвi i тваринництвi. Колгосп перетворюiться в потужне механiзоване господарство з прибутковим тваринництвом, рослинництвом, стаi оазисом добробуту i соцiального благополуччя. Виростають сучаснi ферми, прокладаються дороги з твердим покриттям. Вводиться чекова система внутрiшньоколгоспних розрахункiв, запроваджуiться грошова оплата працi колгоспникiв, хоча скрiзь ще фiгурують трудоднi.

РД своя сторiнка i розкуркулення села.

Куркулi, куркульство, розкуркулення.. Такi поняття нам вiдомi з iсторii. Селяни тАУ трударi, працювали на землi, вирощували добрi врожаi, працювали великими сiмтАЩями, а жили в однiй хатi 2 - 3 поколiння i було дорослих 5 - 6 чоловiк. РЗх почали обкладати податками: спочатку половину врожаю потрiбно було вiддати, а потiм тАУ весь. Та цього виявилось замало тАУ треба ще й майно, худобу забрати, а самих людей виселити, депортувати в Сибiр, на Урал, на Колиму.. Як ворогiв народу.

Чорним крилом розкуркулення накрило i тиманiвських господарiв, завдало неповторного удару селянству. Забиралося все з хати: одяг, начиння, врожаi, худобу. Це вважаiться економiчним пограбуванням i порушенням прав селян, якi нiкого не наймаючи, заробляли все добро кровтАЩю i потом, а залишились нiзчим. Пiд керiвництвом влади, цi дii чинились односельчанами. РЖсторiя iмен керiвникiв розкуркулення з етичних мiркувань не вказуi, тому що залишились iх дiти, внуки, правнуки, з яких дехто навiть не здогадуiться про роль iхнiх родичiв в iсторii.

1932 тАУ 1933 рр. в Тиманiвцi зруйнували одну церкву (Тиманiвську) повнiстю, а в другiй (Липiвськiй) збили хрести, купола i дзвiницю. Сама будiвля залишилася, хоч внутрiшнi обладнання, все було пограбоване. 1942 р. при Руминах дiяльнiсть церкви була вiдновлена. Батюшка був старенький i дуже благородний, люди дуже вiрили йому. Пiсля його смертi в Тиманiвку прислали попа, який вiдзначився пиятикою i аморальнiстю. ЗвтАЩязався з наймичкою своiю, кинув дружину з сином i виiхав з села. Тож i не дивно, що в такий саме час дуже легко було закрити церкву. Вона була гарно оформлена з сильною дзвiницею. В церквi спiвав чудовий хор. Але в 60-х роках церковне майно пограбували, саму церкву розвалили. Зараз вiд неi залишилися слiди фундаменту.

Фельдшерсько - акушерський пункт в Тиманiвцi було вiдкрито в 1935 р. В 1936 р. при допомозi правлiння колгоспу було вiдкрито родильний будинок ( перше в областi i районi село) на 5 лiжок. Обслуговування i харчування породiть проводилось за рахунок за рахунок колгоспу. Була видiлена спецiально завiдуюча родильним будинком.

Протягом 1935 тАУ 1936 рр. У Тиманiвцi побудовано двоповерхове примiщення для середньоi школи.

1936 тАУ 1938 рр. побудували цегляний корiвник на 300 корiв, гараж для автомобiлiв, ремонтували санаторськi будiвлi, школи, лiкарнi.

В 1938 р. рiшенням Тульчинського виконавчого комiтету в Тиманiвцi вiдкрито дiльничу лiкарню i призначено лiкаря для обслуговування населення сiл Тиманiвка, Липiвка, Дранка, Одая. Така система медичного обслуговування iснувала до початку Великоi Вiтчизняноi вiйни (1941 року).

22 липня 1941 р. в Тиманiвку вступили нiмецько - ромунськi вiйська. З перших днiв вiйни в Тиманiвцi створено партизанське пiдпiлля, керiвником якого обрали молодого юнака Кокошко Якова Семеновича. Тиманiвська пiдпiльна група створила продовольчу базу в лiсi, збирали зброю, писали i розповсюджували листiвки, допомагали армii визволяти рiдну землю.

15 березня 1944р. Тиманiвка була звiльнена вiд окупантiв пiдроздiлами 35 гвардiйського стрiлкового корпусу.

20 березня 1944 р. була вiдновлена i вiдкрита дiльнича лiкарня, а заодно i родильний будинок.

Навчання в школi розпочалося 1 квiтня 1944 р. У 8 -10 клас ходили учнi iз сусiднiх сiл. Поступово повертались з вiйни вчителi, навчання набувало обертiв. Село швидко вiдновлювалось у пiслявоiнний перiод.

1946 - 1948 рр. було вiдремонтовано цегельний завод, млин, олiйню, пiдвали та сховища. Проведено ремонт будiвель санаторiю, школи, контори колгоспу, та iнших будiвель. Також було вiдремонтовано будинок для вiдкриття музею Суворова.

1949 р. вiдремонтували суворовськi криницi, а також встановили обелiск.

Пiсля вiйни в Тиманiвцi стало одне укрупнене господарство: колгосп iм. Суворова.

1950 р. побудовано конюшню. Збудовано постамент для памтАЩятника Суворову.

Одним з перших в областi колгосп став на шлях спецiалiзацii у розвитку тваринництва. 1962 р. на основi високопродуктивних симентальських корiв. Якi зтАЩявились тут ще в 1954 р., створено ферму, що вирощувала молодняк для колгоспiв усього району. [3, с. 647]

На базi артiлi у 1962 тАУ 1965 рр. Працювала обласна школа пiдготовки керiвних колгоспних кадрiв. Досягнення передового колгоспу узагальнено в хронiкально тАУ документальному фiльмi тАЮМiльйон складаiться з копiйкитАЭ.

У 1966 р. тут вiдкрито новий будинок культури з великим залом на 500 мiсць при ньому працюють хоровий, танцювальний, музичний i драматичний самодiяльнi гуртки, що налiчують близько 200 учасникiв. Сiльському хору присвоiно звання народного. [ 3, с. 648 ]

До послуг трудящих 15 торговельних закладiв, побутовий комбiнат, у якому була кравецька i шевська майстернi, фотоательi, перукарня, лазня. У 1968 р. на колгоспнi кошти збудовано хлiбозавод, який працюi й дотепер. Частина вулиць тротуарiв вимощена твердим покриттям, озеленена. ПтАЩять дорiг, що ведуть до села, обсадженi фруктовими деревами. Першу фруктову алею закладено ще на початку 30 тАУ х рокiв. У 60 тАУ х роках побудовано шосейну дорогу Тиманiвка тАУ Вапнярка.

Тиманiвцi пишаiться iсторiю свого села, повтАЩязаною з героiчною боротьбою за щастя, свободу i владу трудящих. Протягом пiслявоiнного часу вони створили три музеi.

Невдовзi пiсля закiнчення Великоi Вiтчизняноi вiйни колгоспники села Тиманiвка пiдготовлюючи дiлянку пiд фруктовий сад, натрапили на чималий арсенал зброi тАФ стару кременево - порохову гвинтiвку, багнети, ядра, пiдкови тощо. Цi знахiдки наштовхнули мiсцевих ентузiастiв на думку створити в селi музей Олександра Суворова. Восени 1947 р. в будинку, де в свiй час жив i працював О. В. Суворов, заснували музей, в якому налiчувалось близько 800 експонатiв.[ 3, с. 469] Експозицiю музею в основному зiбрали з подарункiв iсторичних музеiв колишнього Радянського Союзу. РД тут книги з будинку Суворова, фотографii членiв родини фельдмаршала, рiзноманiтнi документи, зброя, солдатськi мундири. Проте найцiннiшим музейним експонатом директор Любов Варварук називаi особистi книги Олександра Васильовича з пiдписом власника. Особливу увагу пiд час екскурсii завжди звертають на один iз портретiв полководця тАФ пензля австрiйського художника Крейсерберга. Рiч у тiм, що Олександр Васильович був далеко не красень, тож художники всiляко намагалися надати його обличчю бiльшоi привабливостi. РЖ тiльки Крейсерберг зобразив Суворова правдиво. Це другий народний музей в Украiнi. Ще один дii в РЖзмаiлi Одеськоi областi.

На початку 60 - х рокiв почалось збирання експонатiв для мiсцевого художнього музею. Тиманiвчанам допомагала Спiлка художникiв Украiни, Харкiвський художнiй iнститут, Львiвське художнi училище, Ленiнградське вище художньо-промислове училище iм. Мухiноi, дирекцiя художнiх виставок Украiни, Вiнницький обласний будинок народноi творчостi. Чимало своiх творiв подарували музею украiнськi метцi В. Г. Непийпиво, О. О. Мельничук, ленiнградськi художники М. РЖ. РЖванов, i Ю. М. Титов, скульптор Д. П. Попович. Музей вiдкрито в груднi 1963 р., йому присвячено iмтАЩя Т. Г. Шевченка. У 6 кiмнатах експонуiться понад 300 творiв живопису, графiки, скульптури, декоративно - ужиткового мистецтва.

РЖ нарештi у 2 великих кiмнатах будинку культури 1966 року вiдкрито музей iсторii села та колгоспу, а зараз вiн розташований саме в тому будинку, де понад сорок рокiв працював П. О. Желюк. Його робочий кабiнет збережено в первiсному видi: стiл, за яким збиралося колгоспне керiвництво, шафа з книгами, особистi речi, портрет Ленiна на стiнiтАж РЖншi кiмнати будiвлi, яка через деякий час i сама претендуватиме на статус памтАЩятки iсторii, бо збудована 1912 р. для канцелярii власника села графа Шереметьiва, вiдведено пiд експозицiю, що розповiдаi про славне минуле Тиманiвки. [3, с. 649]

Скiльки вiдвiдувачiв побувало в тиманiвських музеях з часу iх утворення, мабуть, не скаже нiхто. Статистика радянських часiв констатуi 50 тис. осiб на рiк. В усякому разi тiльки музей Суворова вiдвiдали делегацii зi 120 краiн свiту. Про це свiдчать записи у велетенськiй книзi вiдгукiв, подарованiй цьому закладовi в 1947 р. Ленiнградським музеiм О. Суворова. Для нових записiв у нiй залишилося вже дуже мало мiсця, тож треба буде починати нову. Вiриться, що i вона буде заповненатАж

А село справдi було багате тАФ його колишнi господарi володiли цегельним, пивоварним, спиртовим заводами, тож зразки iхнiх виробiв збереглися й до наших днiв.

Чудовi досягнення села в економiцi, культурi, освiтi, в зростаннi добробуту i духовному збагаченнi його людей тАУ це насамперед, наслiдок наполегливостi i натхненноi працi.

2. Топонiмiка

В моiму рiдному селi i по за його межами i багато мальовничих куточкiв, якi милують око кожного хто приiжджаi до нього.

В кожному населеному пунктi i мiсця якi шануються всiма жителями i про якi розповiдають рiзнi цiкавi iсторii та легенди. Дуже часто такi розповiдi можна почути вiд старожилiв. Деякi люди навiть не здогадуються про походження назви свого мiсце - проживання. Тому в моiй роботi я дослiджувала топонiмiчнi особливостi свого населеного пункту.

РЖснуi легенда повтАЩязана з назвою села Тиманiвка. За народними переказами з самого початку воно мало назву тАЮТуманiвкатАЭ. Це через те, що ранками над долинами, ставками та й саме сило куталося в легкi тумани i туманчики. Вони як хмари пропливали над селом, i зникали далеко над луками, коли пiднiмалося сонечко. Але в одному важливому документi в назвi Туманiвка було частково стерто хвостик букви тАЮутАЭ i з тих пiр село носить назву тАЮТиманiвкатАЭ.

Все в життi маi свою назву. Так i люди, за час розвитку села, давали назву своiм лiсам, водоймам, полям, вулицям.

Так першi поселенцi на вулицях залишали своi назви тАЮОлексiiвкатАЭ вiд Олекси, тАЮКирилiвкатАЭ вiд Кирила, тАЮБуiлiвкатАЭ вiд Буiла. Велика частина села носить назву Липiвка. Колись на цiй територii села росло багато лип, iх вирiзали i потiм з них в сусiдньому населеному пунктi робили дранцi, якими згодом накривали хати. Це село i до сьогоднi носить назву тАЮДранкатАЭ.

В селi i тАЮПалацова горатАЭ , таку назву вона одержала вiд графського палацу графа Шеремiтьiва. Цей палац зберiгся до нашого часу, навколо нього розкинувся парк з вiковiчними деревами.

На пiвденнiй частинi села i горби, вiд цього i носить ця частина назву тАЮГоранкатАЭ. Мiж тАЮГоранкоютАЭ i тАЮПалацовою гороютАЭ розташувався видолинок, який носить назву тАЮЯртАЭ

В селi на мiсцi колишньоi панськоi ТСуральнi, де був панський спиртовий завод, росте сосновий лiсок. Це мiсце в селi називають тАЮГуральнятАЭ. Чим цiниться у наш час тАЮТРуральнятАЭ, то це тим, що тут i велика криниця. З цього джерела беруть цiлющу воду i продають ii. А називаiться ця вода тАЮШереметьiвськатАЭ.

З пiвнiчного боку селу, теж на видолинку протiкаi маленька рiчечка тАУ тАЮКопiйкатАЭ. Це мiсце i долина i ставочки ( iх аж два ) i поля називаються тАЮЗакопiiвськетАЭ.

Через село, сполучаючи два ставки, протiкаi рiчка тАЮКозарихатАЭ. Один iз ставкiв носить назву тАЮЛисийтАЭ. Мабуть через те, що на ньому не росло нiяких очеретiв, а був вiн чистим i росло по водi бiле латаття. А iнший ставок називаiться тАЮТиманiвськийтАЭ, тому що розташований в центрi села.

На захiд вiд села колись робили балки. Вiд цього частина села яка до них прилягаi, носить назву тАЮБалкитАЭ. Поля, якi розкинулись нижче вiд балок, носять назву тАЮЗа РудкоютАЭ. Це через те, що з джерел витiкають маленькi струмочки , вони не впадають нi в якi рiчечки i утворюють болiтця ( так званi тАЮродовищатАЭ). От вiд цього пiшла назва тАЮРудкатАЭ.

Далi на захiд вiд села ростуть лiси. Багатьом знайомий лiс тАЮТри криницiтАЭ. А носить цей лiс таку назву тому, що О. В. Суворов, перебуваючи в Тиманiвцi писав свою книгу тАЮНаука перемагатитАЭ . Солдати його i викопали неподалiк вiд села, в лiсi, три криницi. Там ще й досi ростуть два старих тАЮСуворiвськихтАЭ дуби вiком понад 250 рокiв.

На пiвнiчний захiд вiд села росте лiс, який носить назву тАЮХутiртАЭ. В давнину бiля нього люди побудували три хати. Дожили вони в них свого вiка, i так нiчого крiм назви не залишилося.

В Тиманiвцi i i такi мiсця якi шануються усiма жителями, це памтАЩятник загиблим воiнам односельчанам якi загинули пiд час Великоi Вiтчизняноi вiйни. 465 чоловiкiв залишили своi родини i бiльше нiколи не повернулись до них. ПамтАЩятник було вiдкрито в 1985 роцi, на честь сорокарiччя перемоги над вiйськами фашистами. Перед музеiм О. Суворова височii памтАЩятна стела на честь воiнам якi загинули визволяючи Тиманiвку вiд фашистських загарбникiв. Бiля памтАЩятника височii рука воiна, що тримаi факел вiчного вогню, також тут розташована братська могила в якiй похованi воiни тАУ односельчани. В цьому ж мiсцi був похований П. О. Желюк та перший голова колгоспу Шестопалько. До цих памтАЩятникiв, на всi свята, жителi покладають квiти та з великою пошаною ставляться до них.

РД в нашому селi криницi, якi мають свою назву. Поблизу будинку П. О. Желюка i поляна, яка називаiться тАЮБузниктАЭ i притiкаi тут струмочок вiд криницi, яка називаiться тАЮЖелюковатАЭ, вода в нiй надзвичайно чиста та смачна. В долинi i ще одна криниця, яка носить назву тАЮПарахоньковатАЭ, а викопав ii колись, ще дуже давно чоловiк на прiзвище Парахонька. До цiii криницi сходились люди з усiii Горанки, тому що там води не було.

Бiля Шереметiвського парку, i ще одне дуже цiлюще джерельце, люди беруть з нього воду, щоб лiкувати нею рiзнi недуги.

У моiму краi легенди про чарiвнi скарби не вiдомi, але з розповiдей лiтнiх людей, я дiзналась про ще один не менш цiкавий факт: стало вiдомо що бiля Липiвськоi церкви було поховано багато шанованих людей, зокрема священики та князь Олександр Бахметiв Протасов. РЖ пiсля того як в 60х роках церква була повнiстю розвалена, люди вирiшили, що в могилi князя повиннi знаходитись родиннi скарби. Та коли вiдсунули бетонну плиту то побачили, що тiло князя нiби щойно поховане, вiн лежав у мундирi, та нiяких цiнностей бiля нього не було, а тiло розсипалось прахом за лiченi хвилини. Люди намагались вiдчинити iншi поховання, але не змогли зрушити з мiсця бетоннi плити. Тому досi не вiдомо чи i цiнностi в цих могилах. На даний час на цьому мiсцi будуiться нова церква i огороджуiться територiя поховань.

В селi нiхто не памтАЩятаi про пiдземнi ходи, тому на мою думку iх i не було.

Щоб викликати дощ, на час коли була засуха, люди ходили до джерел i криниць та чистили iх промовляючи слова тАЮРЖди, iди дощику, зварю тобi борщику у новому горщику. Тобi каша менi борщ, щоб iшов великий дощтАЭ. Пiсля цих дiй завжди, через декiлька днiв починався дощ.

На старому кладовищi i курган насипаний з могил наших предкiв, бiля нього стоiть памтАЩятна колона на якiй висить дзвiн. Ця увiковiчена колона символiзуi вiчну памтАЩять про наших предкiв якi будували Тиманiвку i робили все можливе для ii процвiтання.

З плином часу все змiнюiться, так i деякi вулицi в Тиманiвцi перейменували. Колись була вулиця тАЮСадоватАЭ на нiй росло багато плодових дерев, але згодом стала носити назву тАЮ ЖелюкатАЭ на честь П. О. Желюка, двiчi героя Соцiалiстичноi Працi, а також голови колгоспу iм. Суворова. Вулиця тАЮГорянськатАЭ була названа тАЮШестопалькатАЭ на честь першого Тиманiвського голови колгоспу. Також була вулиця тАЮНижнятАЭ яка стала носити назву тАЮЧапаiватАЭ.

В моiму селi i ще дуже багато мiсць про якi люди почали забувати iсторii iх давно втраченi.

Висновок

У своiй науково-дослiднiй роботi я дослiдила iсторiю та топонiмiку села Тиманiвки Тульчинського району Вiнницькоi областi.

В iсторii я описала тиманiвку вiд самого ii заснування в 1606 роцi до теперiшнього часу. У своiй роботi я вiдобразила всi етапи розвитку села. РЖ вiдмiтила, що Тиманiвка багата своiм iсторичним минулим. Село стрiмко розвивалося i росло. РЖ хоч селянам довелось багато пережити, та вони все рiвно не опускали руки до низу та йшли в перед. Тиманiвка завжди прославлялась своiми знаменитими людьми. Ще починаючи з князя Четвертинського, який проживав в нашому селi i володiв маiтком тАЮТиманiвкатАЭ, згодом палац перейшов до рук iншого правителя, генерал-губернатора Подiлля, Бахметiва. Проживав у нашому мальовничому селi й iнженер-будiвельник за фахом Володимир Толь. Та останнiм володарем маiтку був граф Шереметьiв. Ще й досi височii в селi царський будинок в якому колись проживали визначнi постатi для iсторii. Але це ще не всi знаменитi люди якi жили в Ти манiвцi. В 1796 тАУ 1797 роках в село приiздив генерал фельдмаршал О.В. Суворов. За собою вiн залишив багато згадок, якi й до тепер приваблюють туристiв.

Великий внесок в розвиток села зробив П.О.Желюк, на його честь в Ти манiвцi названо вулицю та криницю, в центрi височii його памтАЩятник до якого люди що свята покладають квiти. Його внесок в розвиток села i дiйсно дуже вагомим. Саме завдяки цiй людинi Тиманiвка стала на шлях процвiтання та злету.

Також почесне мiсце в нашому селi займають три музеi тАУ РЖсторii села та колгоспу, Художнiй iм. Т.Г. Шевченка, та музей О.В. Суворова. Про них в свiй час писали в багатьох газетах та книжках, сотнi туристiв приiжджали на екскурсii по музеях.

РЖ по сьогоднiшнiй день село не занепадаi, в ньому працюi лiкарня та школа. В сiльському будинку культури проводяться рiзнi культурнi програми та сiльськi збори. В селi що мiсяця випускаiться газета пiд назвою тАЮТиманiвськi вiстiтАЭ. Працюють рiзнi розважальнi заклади.

Топонiмiчноi iнформацii нажаль дуже мало, тому що залишилось зовсiм не багато людей якi памтАЩятають i знають iсторiю та походження назв рiзних мiсць в селi та по за його межами. Проте iнформацiя яка збереглась i дуже цiкавою. За час своiх дослiджень, я дiзналась дуже багато цiкавоi iнформацii про яку ранiше не доводилось чути. Дiзналась звiдки пiшли назви рiзних куткiв в селi, чому саме такi назви мають ставки в i поля поза межами Тманiвки.

Загалом Тиманiвка багата своiю чудовою природою, прикрасою села i велика кiлькiсть дерев та квiтникiв якi ростуть в центрi. В ньому протiкаi рiчка Козариха з якоi утворилось два ставочка. Один в центрi села так i називаiться Тиманiвський, iнший Лисий.

Люди в селi вирiзняються своiю працьовитiстю та добротою. Вони окультурюють Тиманiвку i не дозволяють iй занепасти.

Село назавжди залишиться рiдним i близьким моiму серцю, адже тут я народилась i тут промайнули кращi роки мого життя. Я нiколи не забуду природи яка мене оточувала тАУ поля, сади, гаi , спiв соловейка пiд вiкном. Будучи маленькою я разом зi своiми друзями гуляли по парку бiля маiтку i уявляли як пан Шереметьiв iздить на бричцi по алеях своiх володiнь та розкидаi своi пiдданим мiднi грошi. Бiля палацу ростуть чудовi квiти та дерева. Перед фасадом маiтку розкинувся розкiшний фонтан, в якому плавають рiзнi рибки.

Ця вся краса назавжди закарбувалась в моiй памтАЩятi. РЖ я нiколи не забуду цих чудових моментiв свого життя, адже тут живуть моi рiднi та близькi. А хiба можна забувати про своi корiння.

Не дарма кажуть, що тАЮлюдина без минулого, не може мати свого майбутньоготАЭ.

Тому я завжди буду цiкавитись долею своii маленькоi Батькiвщини, i не цуратися ii не забувати iсторiю, цiнувати звичаi та обряди, берегти памтАЩятки i шанувати святi мiсця.

Використана лiтература

1.Баженова Л. Подiлля в працях дослiдникiв i краiзнавцiв ХРЖХ тАУ ХХ столiття. тАУ К тАУ П., 1993. тАУ 479 с.

2.Вiнничина фольклорна ( довiдник ). тАУ В., 2004. тАУ 1000 с.

3.Орлов В. М. РЖсторiя мiст i сiл УРСР в 26 томах Вiнницька область. тАУ К., 1978.

4.Н. Козак, РЖ. Яремчук Три музеi села Тиманiвка. тАУ Одеса тАЮМаяктАЭ тАУ 1987.

5. Липа О.Л. Федоренко А. П. Заповiдники природи Украiни Реiстр довiдник. К., тАЮ УрожайтАЭ, 1969.

6. Запис 22 грудня 2007 року вiд Бугай Ольги Ананiiвни 1943 р. н. Жительки с. Тиманiвки.

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Культура": типология определений

ВлМадонна АннунциатаВ» Симоне Мартини из Государственного Эрмитажа

Абстрактное искусство

Аккадская мифология и ее отображение в литературных текстах