Зовнiшня полiтика сучасноi Росii

Змiст

Вступ

1. Основнi етапи еволюцii теорii зовнiшньоi полiтики сучасноi Росii

2. Полiтична практика сучасноi Росii

3. Загрози в зовнiшньополiтичних вiдносинах

Висновок

Зовнiшня полiтика держави належить, як вiдомо, до однiii з найскладнiших сфер дiяльностi. Але так само, як у випадку з внутрiшньою полiтикою, ефективнiсть цiii дiяльностi у величезнiй мiрi залежить вiд ii реалiстичностi, цiлеспрямованостi i послiдовностi. Всi цi характеристики значною мiрою закладаються вже на етапi вироблення теорii полiтики, що приймаi в кiнцевому рахунку форму доктрин, концепцiй, конкретних програм i т.д.

Але якою б досконалою i вивiреною не була теорiя, практична полiтика завжди буде вiд неi вiдрiзнятися, оскiльки жодна теорiя не здатна врахувати всi тi конкретнi проблеми, якi ставить життя. Незважаючи на це не можна не визнати справедливiсть виразу "Немаi нiчого практичнiше гарну теорiю" i не вiддати належне високiй ролi хорошоi стратегii. Без реалiстичною фундаментальноi теорii практика просуваiться вперед на дотик, як би наослiп, знаходиться в необмеженiй владi методу "проб i помилок". Тому, перш нiж розглянути питання, пов'язанi з еволюцiiю практики зовнiшньоi, полiтики сучасноi Росii, розглянемо, як в останнi роки вiдбувалося становлення теорii цiii дiяльностi.

1. Основнi етапи еволюцii теорii зовнiшньоi полiтики сучасноi Росii

РЖнтенсивний пошук новоi зовнiшньополiтичноi концепцii (про теорiю на цьому етапi говорити ще не доводиться) Росii почався незабаром пiсля розпаду СРСР i здобуття нею повного суверенiтету. Перша спроба сформувати та подати ii свiту була зроблена Президентом Росii Б. РДльциним вже 31 сiчня 1992 р. виступила в цей день на спецiальному засiданнi Ради Безпеки ООН перед главами держав i урядiв 15 краiн - членiв цiii Ради, росiйський Президент запропонував перетворити програму Стратегiчноi оборонноi iнiцiативи (СОРЖ) у мiжнародний проект з урахуванням технологiчних розробок оборонного комплексу Росii. У результатi такого об'iднання могла б бути створена глобальна система космiчноi захисту. Заявивши, що Росiя розглядаi США та iншi захiднi держави не тiльки як партнерiв, але, швидше, як союзникiв, Б. РДльцин висунув цiлу низку iнiцiатив. Вiн запропонував, зокрема, створити механiзм швидкого реагування, який мiг би бути оперативно задiяний Радою Безпеки ООН в будь-якому районi планети, де виникаi загроза миру i стабiльностi. "Ми, - говорив президент Росii у промовi на засiданнi РБ, - виключаiмо будь-яке пiдпорядкування зовнiшньоi полiтики iдеологiчним доктринам, ii самодостатнiй характер. Нашi принципи простi i зрозумiлi: верховенство демократii, прав i свобод людини, законностi та моральностi".

Виступу росiйського Президента в РБ ООН передувало його спецiальне Послання Генерального секретаря ООН Бутрос Галi. У ньому було викладено основнi напрямки росiйськоi полiтики в областi скорочення озброiнь та роззброiння: стратегiчних наступальних озброiнь, тактичноi ядерноi зброi, протиракетноi оборони та космосу, заборони випробувань ядерноi зброi та заборони виробництва розщеплюються, для цiлей зброi, нерозповсюдження зброi масового знищення та засобiв ii доставки, звичайних озброiнь, хiмiчноi i бiологiчноi зброi, оборонних бюджетiв, конверсii вiйськового виробництва. Двома тижнями пiзнiше мiнiстр закордонних справ Росii А. Козирiв виступив у Женевi на конференцii з роззброiння i в Комiсii ООН з прав людини, роз'яснивши i доповнивши пропозицii Б. РДльцина, що мiстилися у згадуваному вище його Посланнi Генеральному секретарю ООН.

Паралельно з виконавчими структурами влади над зовнiшньополiтичною доктриною працювали i в представницьких владних органах. У результатi вже в кiнцi лютого 1992 свiт побачила паралельна, точнiше кажучи, альтернативна зовнiшньополiтична концепцiя. Це була концепцiя Верховноi Ради Росii. Виступаючи на науково-практичнiй конференцii в МГРЖМО "Перетворена Росiя в новому свiтi" голова Верховноi Ради Р. Хасбулатов виклав ii основнi аспекти. У конференцii брали участь також РД. Примаков, що був тодi генеральним директором зовнiшньоi розвiдки Росii, А. Козирiв, мiнiстр закордонних справ, i iншi державнi дiячi.

Змiст концепцii Р. Хасбулатова багато в чому збiгався з головними положеннями президентськоi доктрини. Обидвi виходили з вiдмови зовнiшньоi полiтики новоi Росii вiд бiполярностi, тобто вiд звичного подiлу свiту на двi протиборчi свiтовi суспiльнi системи; обидвi декларували вiдмову вiд переважноi опори на вiйськову силу як засiб зовнiшньоi полiтики, обидвi визнавали важливiсть "формування в Росii дiiздатноi економiки", "допомоги нацiональнiй промисловостi, нацiональному пiдприiмництву загалом у виходi на зовнiшнi ринки i т.д. Обидвi концепцii визнавали також важливiсть для новоi Росii дружнiх та конструктивних вiдносин з США, краiнами РДвропейського Спiвтовариства, Японiiю, Китаiм, РЖндiiю, Туреччиною та iншими державами.

Однак в концепцiях Б. РДльцина i Р. Хасбулатова мiстилися не тiльки однаковi або спiвзвучнi пiдходи, але й помiтнi вiдмiнностi, що явно вказувало не тiльки на розбiжностi, але i на певне протистояння мiж двома гiлками влади. Так, у концепцii голови Верховноi Ради особливо акцентувалися тi напрями зовнiшньоi полiтики Росii, якi були традицiйними для СРСР у минулому, а саме вiдносини з краiнами Центральноi та Пiвденно-Схiдноi РДвропи i, зокрема, з краiнами, що входили у свiй час в РЕВ i ОВД. Арабський Схiд i Азiя i Африка також згадувалися як особливо важливi напрямки зовнiшньоi полiтики новоi Росii. На думку Р. Хасбулатова, цього вимагали геополiтичнi мiркування i економiчнi iнтереси Росii. У концепцii Хасбулатова, крiм того, мова йшла також про перевагу та прiоритетностi вiдносин з державами - членами СНД i краiнами, що межують з СНД.

Концепцiя виконавчоi влади, навпаки, припускала помiтну переорiiнтацiю зовнiшньоi полiтики Росii на США i iншi краiни Заходу.

Практика наступних рокiв показала, що "проамериканська" i "прозахiдна" зовнiшня полiтика Росii не виправдала себе в очiкувалася ступеня i ще раз пiдтвердила ту iстину, що в силу багатьох об'iктивних причин ця полiтика повинна бути рiзно векторноi i рiзно характерноi. Ця обставина була врахована на наступних, бiльш високих стадiях роботи над зовнiшньополiтичною концепцiiю Росii.

У кiнцi квiтня 1993 розпорядженням Б. РДльцина був затверджений документ пiд назвою "Основнi положення концепцii зовнiшньоi полiтики Росiйськоi Федерацii". У його пiдготовцi брала участь група висококвалiфiкованих експертiв вiд МЗС, МЗЕЗ, Мiноборони, Служби зовнiшньоi розвiдки, апарату Ради Безпеки i двох комiтетiв Верховноi Ради - за мiжнародними справах i зовнiшньополiтичним зв'язкiв, а також з питань оборони i безпеки. Керував цiiю роботою голова Мiжвiдомчоi зовнiшньополiтичноi комiсii Ради Безпеки Юрiй Скоков. Документ пройшов всю процедуру погодження та затвердження в рамках нового механiзму пiдготовки i прийняття зовнiшньополiтичних рiшень. Вiн був схвалений Мiжвiдомчоi зовнiшньополiтичноi комiсiiю i затверджений на засiданнi Ради Безпеки краiни.

Концепцiя, як вiдзначали ii творцi, розроблялася виходячи з "життiво важливих iнтересiв краiни i ii громадян", а не з iдеологiчних установок або пристрастей тих або iнших сил у росiйському суспiльствi. У числi цих iнтересiв - "забезпечення процесiв формування державностi Росiйськоi Федерацii та захист ii територiальноi цiлiсностi, створення умов для забезпечення стабiльностi i незворотнiсть полiтичних та економiчних реформ; активне i повноправна участь Росii в будiвництва новоi системи мiжнародних вiдносин, в якiй iй було б забезпечено гiдне мiсце".

2. Полiтична практика сучасноi Росii

Одним з головних полiтичних крокiв i зближення з НАТО, як майбутнього прообразу iдиних збройних сил РДС. Але ми повиннi працювати саме в "двадцятцi", оскiльки i ризики i з боку, ново вступили до РДС краiн - Польщi, Чехii, якi несуть стару iдеологiю i можуть перешкодити Росii.

Непогано б створити полiтичну консультативну групу Росiя - РДС - США, яка буде працювати незалежно вiд змiни президентiв, оскiльки Росii, щоб вiдновитися необхiдно близько 50 рокiв. Якщо ця зовнiшньополiтична система проiснуi 50 рокiв можна говорити, що Росiя збережена. Ризики Проведення полiтики "збереження i розвиток" пов'язане з низкою ризикiв, що криються перш за все всерединi нашоi краiни, i можуть завадити вiдновленню Росii як великоi держави.

Перш за все, це радикальнi полiтичнi i суспiльнi рухи, наприклад КПРФ як носiй iдеологii "староi держави" (за сталiнськоi моделi напружуються всi ресурси краiни для ривка i протистояння). Китайська проблема, хоча можна спробувати поставити Китай в те ж положення, в якому знаходитися РДС по вiдношенню до Росii i США, можливий неуспiх цiii полiтики - Китай уже вважаi себе великою державою, що володii збройними силами. До речi, не дарма лiдери КПРФ так активно закликають до китайського досвiду, це ризики одного поля. РД ще одне питання - наскiльки довго Росiя буде iм потрiбна? А це залежить вiд самоi Росii, ii зовнiшньоi полiтики, головне знати i розумiти нашi цiлi.

Особливу тривогу викликаi ситуацiя навколо Грузii. Напад на яку неприпустимо з точки зору пiдрахунку наших плюсiв i мiнусiв. У результатi (стратегiчному пiдсумку) ми програiмо. А з проблемою переходять кордон бойовикiв розбереться Федеральна прикордонна служба. Росiйський кордон весь час хтось турбуi, але не починати ж через це вiйну?

Президент Путiн може розгубити весь свiй зовнiшньополiтичний багаж через цiii ситуацii. Вирiшувати проблему бойовикiв можна тiльки помiнявши полiтичний режим у Тбiлiсi на бiльш сприятливий для нас.

Гарантii тiльки монарх може забезпечити спадкоiмнiсть полiтики "збереження i розвиток". Тому присутнiсть Глави Росiйського РЖмператорського Дому з офiцiйним статусом на територii Росii i гарантiя того, що, в крайньому випадку, ця полiтика може бути продовжена майбутнiми росiйськими iмператорами. РЖнший гарантiiю, i побудова громадянського суспiльства, "вирощування" у його середовищi нових полiтикiв, вихованих на iдеологii "великоi держави-посередника" та полiтики "збереження i розвиток". Тiльки з цього середовища i повиннi з'являтися новi управлiнцi. Наявнiсть громадянського суспiльства дозволить нам згладити i проблему радикалiзму.

3. Загрози в зовнiшньополiтичних вiдносинах

Зовнiшня полiтика Росii при Путiнi - це логiчне продовження полiтики РДльцинського режиму. Рiзниця лише в тому, що iй доводиться дiяти в умовах, коли лiмiт можливих подальших поступок Заходу скорочуiться, як шагренева шкiра, що робить необхiдним для росiйськоi дипломатii проявляти бiльшу гнучкiсть i спритнiсть, показну твердiсть i винахiдливiсть, ширше використовувати в своiх цiлях методи iнформацiйного прикриття i пропаганди, залучати пiд виглядом "професiоналiв" доморощених i чужоземних фахiвцiв для обдурення народу i паралiзацii його волi. Треба вiдразу сказати, що чималу допомогу росiйському iстеблiшменту надають у цiй справi Зюганова, якi в прагненнi наблизитися до влади вже рiк, як "роздумують" над тим, чи вiдповiдаi зовнiшня полiтика Путiна нацiональним iнтересам Росii, всiляко намагаються вигородити президента i списати всi його очевиднi огрiхи в цiй областi на уряд i МЗС, приписати собi те, що вони вважають "досягненнями зовнiшньоi полiтики президента".

Як же насправдi формуiться зовнiшня полiтика Росii на ii нинiшньому етапi? Цiлком очевидно, що найбiльший вплив на ii проведення продовжують надавати прозахiднi угруповання, тi, що в адмiнiстрацii президента, урядi, Радi Безпеки, в МЗС, в економiчних, вiйськових, наукових та iнших вiдомствах з часiв Горбачова i контрреволюцiйного перевороту 1991 р. Ним як би протистоять з бiльшим чи меншим успiхом групи вболiвальникiв "нацiональних iнтересiв Росii", набраних президентом в основному з числа колишнiх високопоставлених дiячiв КДБ, якi зрадили Радянську Батькiвщину, а зараз пiд виглядом "патрiотiв" намагаються опанувати ключовими позицiями у владi. Зрозумiло, що обидва цi угруповання, якi в рiзних iпостасях називаються ще й "московськими" i "петербурзькими", прямо або побiчно вiдображають iнтереси компрадорського i нацiонального капiталу Росii.

Не дивно, що при такому положеннi справ зовнiшня полiтика Росii, будучи до того ж пов'язаноi цiлком певними зобов'язаннями щодо партнерства з США i НАТО i постiйно пiддаiться з iхнього боку тиску, а то i неприкритим загрозам, вiдрiзняiться крайньою неврiвноваженiстю, а вживаються нею акцii на мiжнароднiй аренi часто-густо мають досить суперечливий i двозначний характер. Було б, однак, глибокою помилкою не бачити при всьому цьому ii антинародного, про iмперiалiстичного i капiтулянтського характеру.

Це особливо наочно проявилося в ратифiкацii Державною Думою з подачi президента i уряду Договору СНО-2. Детальна оцiнка цього дiйства, як акту нацiонального зрадництва, дана в Заявi ЦК ВКПБ та Всесоюзного iнформацiйного центру з питань боротьби проти iмперiалiзму i неоколонiалiзму (ВРЖЦ) вiд 14 квiтня 2000 Минулий пiсля цього перiод показав правильнiсть наших оцiнок.

зовнiшня полiтика росiя

Недавнi пропозицii Росii (кiнець лютого ц. р.), спрямованi США i мiстять план створення iвропейськоi нестратегiчноi ПРО, яка передбачаi захист вiд ракет меншоi i середньоi дальностi в обмiн на вiдмову США вiд виходу з договору щодо ПРО вiд 1972 р., як i слiд було очiкувати, були Вашингтоном проiгнорованi. Бiльше того, вони були витлумаченi таким чином, що Росiя, загалом, тепер визнаi небезпеку нанесення ракетних ударiв по РДвропi краiнами-"iзгоями", а значить тим самим, як би послаблюi своi заявлене ранiше категоричне неприйняття планiв будiвництва НПРО США. Так само нова адмiнiстрацiя США iгноруi заяви росiйських вiйськових про можливостi адекватних заходiв, якщо США вийдуть з Договору по ПРО вiд 1972 р. Взято чiтко виражений курс на зведення системи НПРО, i Вашингтон лише шукаi шляхи до втягування Росii в переговори, сподiваючись, i не без пiдстави, так чи iнакше змусити ii змиритися з цим рiшенням.

Не можна пройти i повз той факт, що в останнi мiсяцi Росiя повнiстю нормалiзувала своi вiдносини з НАТО, порушенi пiсля американськоi агресii в Югославii в березнi 1999 р. Вiдкриття в Москвi РЖнформацiйного Центру НАТО в лютому ц. р. як би завершило цей процес, що з захопленням було прийнято про захiдно налаштованими колами в Росii.

У всiх своiх контактах на Заходi i Сходi президент РФ проявляi виняткову обережнiсть, щоб ненароком не зачепити США. РЖ не випадково, що в Концепцii зовнiшньоi полiтики РФ, пiдписанiй Путiним у липнi 2000 р., йдеться про прагнення Росii до "збереженню створилася протягом майже 10 рокiв iнфраструктури росiйсько-американського спiвробiтництва", про прагнення стосовно США "не допускати пауз у вiдносинах, збоiв у переговорних процесах щодо основним полiтичним, вiйськовим та економiчних питань".

Висновок

Важливим (якщо не найважливiшим) моментом у зовнiшнiй полiтицi Росii минулого року було прагнення "перейти до формули, бiльш вiдповiдаi i статусу Росii у свiтi, i нашим нацiональним iнтересам: рiвноправне партнерство". Такий пiдхiд принiс своi результати. "На глобальному рiвнi - через очевидне змiцнення наших позицiй в" великiй вiсiмцi". Потужним" союзником "Росii, що сприяi утвердженню почав рiвноправностi у вiдносинах з провiдними державами свiту служить об'iктивна тенденцiя до формування багатополярного свiту. Це означаi, що" у Росii з'являiться широке поле для маневру, для багато векторноi дипломатii".

Другий новий акцент зовнiшньоi полiтики Росii останнього року - це "лiнiя на диверсифiкацiю мiжнародних зв'язкiв Росii. Така краiна, як Росiя, не може ходити на однiй," захiдноi нозi. Диверсифiкацiя зовнiшньополiтичних зв'язкiв вже принесла своi плоди. Вона призвела до просування у вiдносинах з КНР (вiд рiвноправного партнерства до довiрчого, причому зi стратегiчною перспективою взаiмодii в XXI ст.), З РЖндiiю. Пiсля застiйного перерви намiтився прогрес у вiдносинах з латиноамериканськими краiнами.

Пiдводячи пiдсумок аналiзу питання про теорii зовнiшньоi полiтики сучасноi Росii, слiд зазначити, що за минулi з сiчня 1992 мiсяцi i роки, коли була зроблена перша спроба представити краiнi i свiту зовнiшньополiтичну доктрину новоi Росii, i до середини 2002 р. було сформульовано декiлька концепцiй, помiтно вiдрiзняються один вiд одного. Кожен поворот у полiтичному життi всерединi краiни, змiна спiввiдношення сил у нiй, кожна значна змiна в мiжнародних вiдносинах вiдбивалися на утриманнi доктрини зовнiшньоi полiтики Росii. У кiнцевому рахунку зовнiшньополiтична концепцiя середини 2002 р. виявилася вельми вiдрiзняiться вiд всiх попереднiх. Стаючи бiльш реалiстичною i бiльш зорiiнтованою на нацiональнi та державнi iнтереси Росii, вона разом з тим стаi бiльш рiзно векторноi i бiльш жорсткою.

До такого висновку можна вiднести те, що на нинiшньому етапi, на вiдмiну вiд першого, тобто вiд етапу 1992-1993 рр., законодавча влада РФ вже практично не бере участi у формуваннi зовнiшньополiтичноi концепцii краiни. Невелика участь в подiбного роду дiяльностi та рiзних партiй чи рухiв, за винятком тих з них, якi реально претендують на владу. Але i iх активнiсть у цiй областi обмежуiться в основному передвиборними кампанiями.

Неупереджений аналiз пiдводить до ще одного висновку. Сенс його в тому, що, оскiльки перехiдний перiод в Росii не закiнчився, розстановка полiтичних сил раз у раз змiнюiться i нова система мiжнародних вiдносин теж ще тiльки складаiться, остiльки потрiбно ще не одне оновлення зовнiшньополiтичноi концепцii Росii.

Список використаноi лiтератури

1. Зовнiшня полiтика Росii. - М., 1999

2. Зовнiшня полiтика Росii. Збiрник документiв. - М., 1997

3. Незалежна газета. 1997.29 квiтня.

4. Про сучасну мiжнароднiй обстановцi i зовнiшнiй полiтицi правлячих кiл Росii. // Пропаганда. № 3, 2002

5. Протопопов А.С. РЖсторiя мiжнародних вiдносин i зовнiшньоi полiтики Росii 1648-2000. Пiдручник " [БОЛЕРО]., 2001.

6. Протопопов А.С. Козьменко В.М. РЖсторiя мiжнародних вiдносин i зовнiшнiй полiтики Росii вiд Вестфальського миру до наших днiв (пiдручник). - М., 2002

Вместе с этим смотрят:

Regulation of international trade within the framework of the world trade organization (WTO)

The Experience of transnational corporationsтАЩ development in the conditions of world financial crisis

РЖнтеграцiйнi процеси в РДвропi та участь в них Украiни

Анализ основных тенденций социально-экономического развития Индии

Балканский узел