Особистiсть та дiяльнiсть

Мiнiстерство охорони здоровтАЩя Украiни

РЖвано-Франкiвський нацiональний медичний унiверситет

Реферат на тему:

Пiдготувала студентка

РЖРЖ курсу 15 групи

Стоматологiчного факультету

Вацик Юлiя Юрiiвна

м. РЖвано-Франкiвськ 2011 рiк

План

Вступ

1.Поняття про особистiсть, ii розвиток та формування

2. Поняття про дiяльнiсть, ii види

Висновок

Використана лiтература

Вступ

Особистiсть i обтАЩiктом вивчення рiзних наук тАУ фiлософii, соцiологii, етики, бiологii, педагогiки, психологii тощо. Розумiнню природи особистостi сприяють лiтература, музика, образотворче мистецтво. Особистiсть вiдiграi значну роль у вирiшеннi полiтичних, економiчних, культурних, наукових, технiчних проблем, загалом у пiднесеннi рiвня людського буття.

Категорiя особистостi посiдаi в сучасних наукових дослiдженнях i в суспiльнiй свiдомостi одне з центральних мiсць. Завдяки категорii особистостi постають можливостi для цiлiсного пiдходу, системного аналiзу та синтезу психологiчних функцiй, процесiв, станiв, властивостей людини.У психологiчнiй науцi не iснуi загальноприйнятого визначення природи особистостi.

Епоху активного наукового вивчення проблеми особистостi можна умовно роздiлити на два етапи. Перший охоплюi перiод з кiнця ХРЖХ до середини ХХ ст. i приблизно збiгаiться з перiодом становлення класичноi психологii. У цей час були сформульованi фундаментальнi положення про особистiсть, закладенi головнi напрями психологiчних дослiдження особистостi. Другий етап дослiджень проблем особистостi розпочався у другiй половинi ХХ ст.

1. Поняття про особистiсть, ii розвиток та формування

Дитина уже зi свого народження всiма своiми особливостями (будова тiла забезпечуi можливiсть прямого ходiння, структура мозку тАФ можливiсть розвитку iнтелекту, будова руки тАФ перспективу використання знарядь працi тощо) пiдтверджуi свою належнiсть до людського роду, що фiксуiться в поняттi ВлiндивiдВ».

РЖндивiд (лат. individuum тАФ недiлимий) тАФ людина як представник людськоi спiльноти, соцiуму (групи, класу, нацii тощо).

За сучасною класифiкацiiю людей iндивiд займаi промiжне становище (людина, iндивiд, особистiсть, iндивiдуальнiсть). Це поняття, не будучи ще суто соцiальним, все-таки мiстить у собi бiльше соцiальних особистостей, нiж ним володii бiологiчна сутнiсть. РЖндивiд i суспiльно-iсторичним утворенням, здатним дiяти усвiдомлено. Характеристика його передбачаi сукупнiсть природних задаткiв, набутих знань, соцiального досвiду, якi виявляються у поведiнцi та дiяльностi.

У дитини, як i в дорослоi людини, спiвiснують бiологiчнi й соцiальнi якостi, що характеризують ii як бiологiчну iстоту.

Бiологiчнi якостi тАФ все те, що охоплюiться поняттям ВлорганiзмВ». Вивчаiться дитячою фiзiологiiю, яка виявляi причиннi зв'язки мiж функцiями органiзму в перiод його росту.

У розвитку дитини i два перiоди iнтенсивного росту тулуба i формування скелета. Перший вiдбуваiться у 6тАФ7-рiчному, другий тАФ у 13тАФ14-рiчному вiцi. Пiд час першого перiоду хлопчики ростуть швидше, нiж дiвчатка, пiд час другого тАФ дiвчатка випереджають хлопчикiв на 1тАФ1,5 року, але згодом хлопчики знову випереджають дiвчаток за показниками фiзичного розвитку тАФ стають вищими, сильнiшими.

Паралельно з ростом органiзму вiдбуваiться процес статевого дозрiвання. У 6тАФ7-рiчному вiцi спостерiгаiться перше зацiкавлення своiю та протилежною статтю, у 13тАФ14 рокiв настаi перiод статевого дозрiвання. Вiн проходить три стадii: допубертатну (лат. pubertos тАФ статева зрiлiсть), якiй властивий усталений iнтерес до протилежноi статi, пубертатну (поява здатностi до заплiднювання у хлопчикiв i дiтонародження в дiвчаток), постпубертатну (здатнiсть до нормального статевого життя). До бiологiчного в людинi вiдносять i процес акселерацii (прискореного розвитку; лат. aseleratio тАФ прискорення).

Бiологiчний розвиток тiсно пов'язаний з виявом якостей та особливостей, якi не належать до бiологiчноi природи людини. Так, з 1,5-мiсячного вiку дитина починаi усмiхатися, коли бачить iнших людей, потiм поступово вчиться розмовляти, набуваi навичок поводження з рiзними предметами. Згодом вона починаi засвоювати знання, моральнi норми та правила. Характерно, що мова, навички, звички, поведiнка у дiтей, якi живуть у рiзних соцiальних та побутових умовах, вiдрiзняються. Це свiдчить про те, що риси i якостi людей не програмуються бiологiчно, а формуються в процесi життя, характеризуючи ii соцiальний розвиток.

Соцiальною iстотою людина стаi в процесi формування особистостi дитини як майбутнього члена суспiльства. Вiдбуваiться цей процес паралельно з бiологiчним розвитком людини. Наприклад, у 7тАФ8-рiчному вiцi соцiальною якiстю бiльшостi дiтей i рефлексiя тАФ самооцiнювання вчинкiв та дiй. У 13тАФ14 рокiв у зв'язку з фiзичним розвитком i статевим дозрiванням виникаi основна соцiальна якiсть пiдлiткового вiку тАФ почуття дорослостi, а звiдси i криза вiку тАФ неслухнянiсть, так звана ВлавтономнаВ» моральнiсть, вiдрив вiд батькiв, прагнення проводити час серед однолiткiв.

Поняття ВлособистiстьВ» характеризуi суспiльну сутнiсть людини, пов'язану iз засвоiнням рiзноманiтного виробничого i духовного досвiду суспiльства. Бiологiчна характеристика людини в нього не входить.

Особистiсть тАФ соцiально зумовлена система психiчних якостей iндивiда, що визначаiться залученiстю людини до конкретних суспiльних, культурних, iсторичних вiдносин. Виявляiться вона i формуiться в процесi свiдомоi дiяльностi й спiлкування. Поiднуi в собi риси загальнолюдського, суспiльнозначущого та iндивiдуального, неповторного.

Структура особистостi багатогранна. Найхарактернiшими ii компонентами i скерованiсть (вибiркове ставлення людини до дiйсностi); можливостi (сукупнiсть здiбностей, яка забезпечуi успiх дiяльностi); характер (комплекс сталих психiчних властивостей людини, що виявляються в ii поведiнцi та дiяльностi, у ставленнi до себе, до суспiльства); самоуправлiння (утвердження самосвiдомостi особистостi, що здiйснюi саморегуляцiю: пiдсилення або послаблення дiяльностi, самоконтроль, корекцiю дiй i вчинкiв, планування життя й дiяльностi).

Особистiсть характеризують такi ознаки:

тАФ розумнiсть (визначаi рiвень iнтелектуального розвитку);

тАФ вiдповiдальнiсть (рiвень розвитку почуття вiдповiдальностi, умiння керувати своiю поведiнкою, аналiзувати своi вчинки i вiдповiдати за них);

тАФ свобода (здатнiсть до автономноi дiяльностi, прийняття самостiйних рiшень);

тАФ особиста гiднiсть (визначаiться рiвнем вихованостi, самооцiнки);

тАФ iндивiдуальнiсть (несхожiсть на iнших).

Особистiсть визначають неповторнi фiзичнi якостi, психiчнi процеси, темперамент, риси характеру, здiбностi, ii потреби, iнтереси. Вони позначаються на ii пiзнавальнiй дiяльностi, навчаннi, працi, вчинках, ставленнi до себе, взаiминах з iншими.

Своiрiднiсть психiки, особистiсна неповторнiсть iндивiда визначаi iндивiдуальнiсть.

РЖндивiдуальнiсть тАФ сукупнiсть зовнiшнiх та внутрiшнiх особливостей людини, що формують ii своiрiднiсть, вiдмiннiсть вiд iнших людей. Вона постаi як цiлiсна характеристика людини тАФ оригiнальнiсть, самобутнiсть ii психiчного складу, тАФ будучи тим особистим ВлЯВ», за яким пiзнають, характеризують та оцiнюють людину як особистiсть. Виявляiться у здiбностях людини, в основних потребах, iнтересах, схильностях, рисах характеру, у почуттi власноi гiдностi, у свiтобаченнi, системi знань, умiнь, навичок, у рiвнi розвитку iнтелектуальних, творчих процесiв, в iндивiдуальному стилi дiяльностi та поведiнки, в типi темпераменту, в особливостях емоцiйноi та вольовоi сфер тощо. Передумовою формування людськоi iндивiдуальностi i анатомо-фiзiологiчнi задатки, якi перетворюються в процесi розвитку i виховання, породжуючи широку варiативнiсть виявiв iндивiдуальностi.

Розвиток людини тАФ процес становлення особистостi, вдосконалення ii фiзичних та духовних сил пiд впливом зовнiшнiх i внутрiшнiх, керованих i некерованих чинникiв, серед яких найважливiшими i цiлеспрямоване виховання й навчання.

Вiн маi рiзнi форми (анатомо-фiзiологiчну, психiчну та соцiальну) i вiдбуваiться на основi взаiмодii дитини з середовищем. Розвиток супроводжуiться кiлькiсними змiнами людськоi iстоти, тобто збiльшенням одних i зменшенням iнших ii ознак (фiзичного росту органiзму, розмiрiв його окремих органiв, ваги тiла, м'язовоi сили тощо). Кiлькiснi змiни зумовлюють змiни якiснi тАФ виникнення нових ознак, особливостей i зникнення старих. Найпомiтнiшi цi змiни в утробному перiодi розвитку людини, коли ii органiзм за короткий час iз зародковоi клiтини перетворюiться на людську iстоту.

У психiчному розвитку кiлькiснi змiни виявляються у збiльшеннi з вiком кiлькостi навичок, асоцiацiй, розширеннi уявлень, знань про навколишнiй свiт, пасивного й активного словника, обсягу уваги, сприйняття, пам'ятi, швидкостi реакцiй тощо. Розвиток психiчних функцiй вiдбуваiться нерiвномiрно, в ньому чергуються фази прискорення й уповiльнення, подiбно до фiзичного розвитку.

Якiсних змiн зазнають як окремi психiчнi процеси, так i психiка загалом. Виявляються вони у процесах запам'ятовування i вiдтворення, створеннi уявлень про ситуацii, яких не було у попередньому досвiдi дитини. Якiсних змiн зазнають мислення, мовлення, емоцii, потреби тощо. На основi засвоюваних знань i суспiльного досвiду виникають та розвиваються новi якостi особистостi тАФ самостiйна дiяльнiсть, самопiзнання, моральнi, естетичнi та iнтелектуальнi почуття, ускладнюються i вдосконалюються психiчнi процеси, розвиваються здiбностi. Успiшний розвиток дитини великою мiрою залежить вiд змiсту, спрямованостi мотивiв, якими вона керуiться у навчаннi та працi.

Близький до розвитку людини iнший процес тАФ формування особистостi, в якому основним i соцiальний чинник.

Формування особистостi тАФ процес соцiального розвитку молодоi людини, становлення ii як суб'iкта дiяльностi, члена суспiльства, громадянина. Вiдбуваiться цей процес завдяки засвоiнню гуманiтарних дисциплiн, виховному впливу сiм'i, школи, суспiльства, взаiмодii з мистецькими явищами, здатностi людини пристосовуватися до зовнiшнього оточення, участi у громадському життi, свiдомiй ii пiдготовцi до самостiйного дорослого життя.

2. Поняття про дiяльнiсть, ii види

Дiяльнiсть тАФ одна iз основних категорiй психологiчноi науки.

Дiяльнiсть визначаiться як специфiчна форма активного ставлення людини до навколишнього свiту, змiстом якого i доцiльна змiна i перетворення свiту на основi освоiння i розвитку культури. У дiяльностi людина створюi предмети матерiальноi та духовноi культури,перевтiлюi своi здiбностi, зберiгаi та вдосконалюi природу, будуi суспiльство, створюi те, що без ii активностi не iснувало б в природi. Проблема дiяльностi органiчно повтАЩязана з проблемою особистостi та свiдомостi. Особистiсть i формуiться i проявляiться в ii дiяльностi.

Дiяльнiсть тАФ це процес взаiмодii людини зi свiтом, але процес не пасивний, а активний, свiдомо регульований, завдяки чому вона досягаi свiдомо поставленоi мети, яка виникаi внаслiдок прояву певноi потреби.

Людська дiяльнiсть тАФ це не ВлсумаВ» дiй, а складне динамiчне утворення, маi складну органiзацiйну психологiчну структуру органiзацiйна група включаi такi елементи: субтАЩiкт, процес, предмет, умови i продукт дiяльностi; соцiально-психологiчна група включаi елементи: цiль, мотив, спосiб,результат.

Компоненти структури iндивiдуальноi дiяльностi мають певнi взаiмозвтАЩязки та взаiмовiдношення. Дiяльнiсть характеризуiться певною циклiчнiстю i неперервнiстю взаiмоповтАЩязаних елементiв. Це характернi особливостi взаiмозвтАЩязкiв та вiдношень, наприклад:спiввiдношення Влцiль тАФ мотивВ» тАФ вiд певного розумiння цiлi, непiдкрiпленого бажання ii досягти, або i розумiння, i бажання ii досягти; iнварiантнiсть щодо субтАЩiктiв дiяльностi, де Влпродукти дiяльностiВ» одних субтАЩiктiв будуть ВлпредметомВ» дiяльностi iнших, але всiх субтАЩiктiв обтАЩiднують iхнi засоби (досвiд): знання, навички, вмiння та такi елементи, як цiль, мотив, процес, предмет, результат; видiлення в структурi дiяльностi такого компонента, як Влпсихiчний результатВ» даi можливiсть говорити про ВлприрiстВ» субтАЩiкта дiяльностi, що в свою чергу визначаi рiвень творчоi дiяльностi; де ВлприрiстВ» досвiду великий, там i вiдповiдний рiвень ВлквалiфiкацiiВ» творчоi дiяльностi, а де тАФ мiнiмальний, там дiяльнiсть стаi тягарем, нудною, рутинною, бо досвiд субтАЩiкта не збагатився анi знаннями, анi навичками, анi вмiннями. Дiяльнiсть не можлива без людськоi активностi та доцiльностi. Людська активнiсть маi усвiдомлений характер (свiдома органiзацiя i саморегуляцiя дiяльностi та поведiнки, що спрямовуiться на подолання перешкод у досягненнi мети). Це приводить до суттiвоi ознаки дiяльностi тАФ ii усвiдомленого i цiлеспрямованого характеру.

Дiяльнiсть людини i рiзноманiтною, тому потрiбно розрiзняти:

Види дiяльностi, якi забезпечують iснування та формування людини як особистостi;

До основних видiв дiяльностi належать:

1. Гра тАФ це дiяльнiсть в умовних ситуацiях, що спрямовуiться на вiдтворення в доступнiй формi працi i навчання, i процесом соцiалiзацii дитини, пiдготовкою ii до майбутнього дорослого життя. Дослiдження показують, що у дитини гра i формою реалiзацii ii активностi, формою ii життiдiяльностi. РЖгровi дii дiтей розвиваються на базi людських форм практичноi поведiнки, що засвоюються у спiлкуваннi з дорослими i пiд керiвництвом дорослих. Паралельно з предметами-знаряддями дитина стикаiться у своiй практицi з iграшками. Дорослi вчать дiтей, як користуватися iграшками. Але само ставлення до iграшки як до зображення Влсправжньоi речiВ» зтАЩявляiться у дитини завдяки введенню в iгрову дiяльнiсть слова. До середини третього року життя у дитини виникаi протиставлення своiх дiй чужим, вирiзняiться ВлЯВ». Виникають рольовi iгри. У рольовiй грi дитина вiдтворюi спостереженi нею суспiльнi функцii дорослих, поведiнку дорослих як особистостей.

Здебiльшого це сюжети на побутовi теми (ВлмамаВ», ВлвихователькаВ», ВлводiйВ», ВлпiлотВ»). Потiм виникають сюжети на громадсько-полiтичнi теми (ВлвiйнаВ», ВлпарламентВ»). На наступному етапi тАФ iгор за правилами тАФ риси поведiнки дiтей отримують свiй подальший розвиток. Дii дiтей регулюються правилами, вимогами, заборонами i т. iн. На цьому етапi гра за психологiчною структурою наближаiться до працi (метою вже i результат) i до учiння (метою i освоiння правил гри).

Таким чином iгрова дiяльнiсть для дiтей i процесом соцiалiзацii iндивiда, пiдготовки його до майбутнього дорослого життя, входження у соцiальнi ролi, оволодiння соцiальним досвiдом людства. У життi дорослих iгри виступають знаряддями спiлкування, зняття напруження, розрядки. Деякi форми iгровоi дiяльностi набувають характеру ритуалiв, навчально-тренувальних занять, спортивних змагань. Наприклад, у дiлових iграх дорослi вiдшлiфовують певнi вмiння i навички, скажiмо, в технологiчному чи органiзацiйному управлiннi.

2. Навчання тАФ це дiяльнiсть, спрямована на засвоiння знань, вироблення навичок, вмiнь, звичок. Процес навчання розглядаiться як спецiальна форма передавання i засвоiння суспiльно-iсторичного досвiду. Це дiяльнiсть, яка криi в собi два протилежнi, але iдинi та внутрiшньо звтАЩязанi моменти навчання тАФ викладання та учiння. Викладання та учiння являють два аспекти того самого процесу i нерозривно повтАЩязанi мiж собою. Це означаi, що процес навчання фактично роздвоюiться, розпадаiться на двi дiяльностi, якi i одночасно дiючими актами, аспектами чи складовими частинами його.

3. Викладання тАФ цiлеспрямований вид дiяльностi, здiйснюваний педагогом, органiзатором педагогiчного процесу. Викладання i активним процесом, бо в його здiйсненнi намагаються не лише передати учневi (студентовi) певнi знання, а й розвивати у нього прагнення i вмiння самостiйно, без учителя, набувати нових знань, досвiду.

4. Учiння тАФ цiлеспрямоване засвоiння знань, умiнь, навичок, соцiального досвiду з метою наступного використання iх у практичному життi. Учiння i однiiю зi складових педагогiчного процесу, що охоплюi дiяльнiсть учня (студента) пiд керiвництвом учителя (викладача). Конкретно учiння виступаi у формi iнтелектуальних дiй учня (читання лiтератури, слухання i засвоiння того, що викладаi вчитель, розвтАЩязання рiзних навчальних завдань тощо), а також у формi фiзичних дiй (лабораторнi роботи, уроки працi, робота в майстернях, на пришкiльнiй дiлянцi, посильна праця пiд час проходження виробничоi практики). Кiнцевою метою учiння i мiцне засвоiння знань, вироблення практичних умiнь, доведення навичок до автоматизму iх виконання.

5. Спiлкування тАФ це дiяльнiсть, яка полягаi в обмiнi iнформацiiю мiж людьми, в результатi якоi створюiться продукт (психiчний). Наприклад, дiяльнiсть педагога, лектора, актора, екскурсовода та iнших. Головна особливiсть дiяльностi спiлкування тАФ те, що вона наявна у будь-якому основному видi дiяльностi, бо анi гра, анi навчання, анi праця не можуть реалiзовуватись без обмiну iнформацiiю.

Головними компонентами засобiв субтАЩiкта дiяльностi i його вмiння, навички, знання щодо сфери дiяльностi та звички.

Крiм того, в психологii прийнято виокремлювати ще й iншi види рухiв: мовленнiвi, соматичнi, виразнi, психомоторнi. У всiх випадках необхiднi координацiя рухiв та погодженiсть iх одне з одним. Рiзноманiтнi дii людини, якi виконуються у внутрiшньому планi свiдомостi, називаються розумовими дiями. Кожна розумова дiя обовтАЩязково включаi моторнi руховi компоненти.

Розумова дiяльнiсть людини розподiляiться на:

1) перцептивну, за допомогою якоi формуiться цiлiсний образ сприйняття предметiв чи явищ;

2) мнемiчну, за допомогою якоi здiйснюiться запамтАЩятовування, утримання та згадування якогось матерiалу;

3) iнтелектуальну, за допомогою якоi здiйснюiться вирiшення iнтелектуальних проблем;

4) iмажитивну (вiд image тАФ образ), за допомогою якоi здiйснюiться творчий процес.

особистiсть iндивiд iндивiдуальнiсть дiяльнiсть

Висновок

Отже, соцiально-психологiчнi, психологiчнi та iндивiдуально-психологiчнi властивостi особистостi доцiльно розглядати цiлiсно як такi, що становлять iдиний ряд, який можна позначити термiном соцiально-психолого-iндивiдуальнi властивостi особистостi. У цьому ряду видiлимо такi складовi, як спiлкування, спрямованiсть, характер, самосвiдомiсть, досвiд, iнтелектуальнi або психiчнi процеси, психофiзiологiчнi якостi.

Використана лiтература

1. Гамезо МВ., Домашенко ИА. Атлас по психологи: Информ.-метод. материалы к курсу ВлОбщ. психологияВ»: Учеб. пособие для студентов пед.

ин-тов. тАФ М.: Просвещение, 1986. тАФ С. 83тАФ96.

2. Климов ВаА. Основы психологии: Учеб. для вузов. тАФ М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1997. тАФ С. 196тАФ206.

3. Козаков В.А. Психологiя дiяльностi та навчальний менеджмент: Пiдруч.: У 2-х ч. тАФ Ч. 1. Психологiя субтАЩiкта дiяльностi. тАФ К.: КНЕУ, 1999. тАФ С. 13тАФ26, 80тАФ83.

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

Агрессивное разрушение личности тоталитарной сектой

Агрессия у человека и животных