Принципи, цiлi й завдання сiмейноi психотерапii
Принципи, цiлi й завдання сiмейноi психотерапii
План
Введення
Вимоги до терапевта, що працюi з родиною
Сiмейна психотерапiя й сiмейне консультування
Сiмейне консультування й психотерапiя в психологiчнiй практицi О.О. Бодальова й В.В. Столiна
Загальнi висновки про сучаснi напрямки й принципи сiмейноi психотерапii
Висновок
Список лiтератури
ВведенняСiмейна психотерапiя у своiму розвитку пройшла два етапи як i психотерапiя в цiлому: медичний i психологiчний.
РЖз другоi половини 20 столiття стали iнтенсивно розвиватися психологiчне консультування й психологiчна сiмейна терапiя, що не ставлять медичних цiлей i спрямованi на нормалiзацiю вiдносин i особистiсний рiст членiв родини.
Особливо велике значення для розвитку вiтчизняноi сiмейноi психотерапii зiграла перша монографiя Е.Г. Ейдемиллера зi спiвавтором "Сiмейна психотерапiя" (1990). У нiй автори пiдсумували досвiд багаторiчних дослiджень методiв, процесу й механiзмiв лiкувальноi дii сiмейноi психотерапii при нервово-психiчних захворюваннях. Запропонували новi методологiчнi пiдходи, що послiдовно розглядають родину як багаторiвневу й багатофункцiональну систему. Вони переконливо показали, що у випадках, коли хто-небудь зi членiв родини страждаi нервово-психiчними захворюваннями, порушуiться цiлiсне функцiонування родини й починають формуватися груповi механiзми психологiчного захисту, що часто носять патологiчний характер.
Сьогоднi розвиток сiмейноi психотерапii вiдбуваiться в тiснiй взаiмодii з iншими галузями психотерапii, насамперед iндивiдуальноi й груповий, що цiлком закономiрно. В останнi десятилiття вiдбуваiться iнтенсивний розвиток служби родини; виникаi широке коло установ i органiзацiй всiлякого профiлю, що ставлять своiю метою сприяння родинi, допомога в подоланнi ii труднощiв.
Головним принципом психотерапевта можна вважати таке висловлення: "Я не можу за Вас вирiшити багато Ваших проблем, особливо сiмейних. Вам обов'язково потрiбно навчитися самим вирiшувати цi проблеми, придбати для цього потрiбнi знання й навички. Але зате, коли Ви все це придбаiте, моя допомога може виявитися для Вас досить корисноi. Я зможу Вам щось пiдказати, порадити, пiдтримати".
У результатi такоi постановки питання вдаiться уникнути вкрай несприятливоi ситуацii, коли родина пасивно чекаi допомоги вiд терапевта. Замiсть цього вона настроюiться на активний пошук рiшення своiх проблем за допомогою терапевта.
Вимоги до терапевта, що працюi з родиноюРiзнi дослiдники прагнуть узагальнити рiзноманiтнi вимоги до терапевта, що працюi з родиною, звести iх у iдину систему. Е.Г. Ейдемиллер i В. Юстицкис приводять одну з найбiльш вiдомоi систематизацii - систематизацiю Ентони Зипла. Вiдповiдно до неi, терапевт повинен:
1) Освоiти педагогiчний пiдхiд.
Зiштовхуючись iз проблемами при взаiмодii з родиною, необхiдно насамперед установити, якою мiрою вони пов'язанi з недолiком у родини знань, а в який - i проявами опору або "сiмейноi проблеми". Дати родинi вiдсутнi знання, зробити це вмiло, уникаючи рiзноманiтних педагогiчних помилок, точно спiввiдносячись методи навчаннi особистостями, з пiдготовленiстю членiв родини й суттю питання.
2) Умiти проясняти мети родини. Практичний досвiд i дослiдження показали: думка терапевта про те, чого хоче родина, i те, чого вона дiйсно хоче, - зовсiм рiзнi речi. Терапевт повинен навчитися проясняти мети родини. Для цього вiн повинен умiти бути вiдкритим, умiти глушать i адекватно вiдповiдати.
3) Не схиляти родину нi до якого конкретного типу взаiмин.
Терапевт не повинен намагатися радити членам родини, як iм жити, яким повинне бути розподiл ролей. Його цiль - пiдказати iм, як можна самим знайти потрiбний тип вiдносин.
4) Чесно визнавати границi своiх можливостей Терапевтовi необхiдно показати членам родини реальну складнiсть проблеми, суть рiшень, якi доводиться приймати, а також сумнiву, якi залишаються при кожному такому рiшеннi. У членiв родини не повинне бути нi iлюзiй, нi невиправданого скепсису.
5) Працювати в iдинiй командi з родиною. Терапевт повинен розвивати iдеологiю спiвробiтництва. Вiн робить все можливе, щоб допомогти родинi якнайкраще зрозумiти, що вiдбуваiться з iдентифiкованим пацiiнтом, сам же намагаiться вчитися в родини.
6) Акцентувати можливостi родини, ii позитивну роль у терапевтичному процесi.
РЖснуi чимало родин, якi навчилися справлятися iз труднощами, розвили терапевтично кориснi вiдносини зi членом родини, що випробовуi бiль. Терапевт повинен побачити можливiсть таких вiдносин у кожнiй родинi й на цiй основi формувати в членах родини самоповага й вiру у своi сили.
7) Умiти правильно реагувати на iнтенсивнi емоцiйнi прояви в родинi.
Почуття членiв родини, що випробовують бiль, напруженi до межi. Розчарування, страхи, агресiя, - можуть бути глибоко схованi, подавленi й у будь-який момент вирватися назовнi - у приступах розпачу й лютi, в образах i обвинуваченнях. Терапевт повинен умiти вiдповiдати на цi почуття спiвчуттям i розумiнням, а не захисною реакцiiю.
8) Допомагати здоровим членам родини думати про себе, про свiй особистiсний розвиток.
9) Дати членам родини найбiльш повну iнформацiю про всiлякi можливостi насiнноi психотерапii. Така iнформацiя допомагаi членам родини перебороти свiй опiр психотерапii.
10) Допомогти в психологiчнiй самоосвiтi. Терапевт повинен добре знати лiтературу (пiдручники, статтi, рекомендацii й т.п.), написану для неспецiалiстiв. Вiн повинен мати ясне подання про курси й семiнари, де члени родини можуть придбати необхiднi iм знання й навички.
11) Забезпечувати iнформацiiю про мiсцевi можливостi.
Необхiдно всiляко стимулювати родини максимально використовувати всi наявнi можливостi: консультацii, групи взаiмодопомоги, пiдтримки й т.п.
12) Особисто брати участь.
Терапевт повинен бути готiв до того, що випадкових короткочасних вiзитiв недостатньо для того, щоб успiшно працювати з родиною, вiн повинен стати "своiю людиною" у родинi, готовим у будь-яку хвилину прийти на допомогу.
Сiмейна психотерапiя й сiмейне консультуванняСтворення психологiчноi служби, закрiплене в системi утворення офiцiйними документами 1989, 1993 р., пiдготовка практичних психологiв, поява психологiчних центрiв i консультацiй дало рiзкий поштовх до розвитку психологiчноi галузi вiтчизняноi психотерапii як груповий i iндивiдуальноi, так i сiмейноi.
У психологiчнiй службi й психологiчнiй практицi сiмейна психотерапiя затребувана у зв'язку з консультуванням родин i створенням сiмейних консультацiй. Сiмейна психотерапiя спрямована на наступнi завдання:
збiльшення спонтанностi висловлень членiв родини про своi бажання, почуття, iдеалах, цiнностях, побоюваннях, тобто збiльшення вiдкритостi комунiкацii;
закрiплення нових способiв спiлкування в родинi;
руйнування внутрiсiмейних стереотипiв;
усвiдомлення членами родини ролей, якi вони грають, iхнi закрiплення або замiна;
розумiння родиною своii iдностi, взаiмозалежностi;
можливiсть родини виражати гаму почуттiв, емоцiйно абстрагувати iх.
Сiмейне консультування як рiзновид психологiчноi допомоги родинi, маi своi вiдмiтнi ознаки, границi й обсяг втручання. Воно розвивалося паралельно iз сiмейною психотерапiiю, i цi два види професiйноi дiяльностi взаiмно збагачували один одного. Сiмейне консультування ставить своiю метою вивчення разом з консультантом запиту або проблеми члена (членiв) родини для змiни рольовоi взаiмодii в родинi й забезпечення можливостей особистiсного росту.
сiмейна психотерапiя столiн бодальов
Принципова вiдмiннiсть психологiчного консультування вiд психотерапii полягаi у вiдмовi вiд концепцii хвороби, в акцентi на аналiзi ситуацii й аспектiв рольовоi взаiмодii в родинi, на пошуку особистiсного ресурсу суб'iктiв консультування й на обговореннi способiв дозволу ситуацii - "вiяла рiшень" (Т.М. Мишина, 2003, Карабанова О.А., 2001).
Рiзноманiття прийомiв i методiв сiмейного консультування обумовлено рiзними теоретичними концепцiями, серед яких ведучими в цей час i когнiтивно-поведiнкова психотерапiя, один з варiантiв якоi - рацiонально-емотивна терапiя Альберта Еллиса, системний напрямок (Б.Ф. Скиннер, С. Минухин) i емпiричне (К. Витакер, В. Сатир).
РЖнтегруючи практичнi прийоми проведення сiмейного консультування представниками рiзних шкiл сiмейноi терапii, сформулювали наступнi принципи й правила сiмейного консультування:
1) Установлення контакту (раппорта) i приiднання до пацiiнтiв. Досягаiться за допомогою дотримання конструктивноi дистанцii, що допомагаi оптимальному спiлкуванню, прийомiв "мимезиса", використання предикатiв мови, що вiдбивають домiнуючу репрезентативну систему того, хто робить повiдомлення про сiмейну проблему.
2) Збiр iнформацii про проблему пацiiнта з використанням прийомiв й терапевтичних метафор (Гордон Д., 1994). Суб'iктування психотерапевтичноi мети сприяли такi питання: "Чого ви хочете?", "Якого результату ви хочете досягти?" i т.п.
3) Обговорення психотерапевтичного контракту. Обговорюiться розподiл вiдповiдальностi: консультант звичайно вiдповiдаi за умови безпеки консультацii, за технологiю доступу до дозволу проблем клiiнта, а клiiнт вiдповiдаi за власну активнiсть, щирiсть, бажання здiйснити змiни свого рольового поводження й т.п. Потiм учасники консультування обговорюють тривалiсть роботи, тривалiсть одного сеансу (сесii), а також перiодичнiсть зустрiчей.
4) Уточнення проблеми клiiнта й тестування ресурсiв родини в цiлому й кожному ii членi окремо.
5) Проведення властиво консультування. Необхiдно змiцнити вiру клiiнтiв в успiшнiсть i безпеку процедури консультування за допомогою тверджень такого змiсту: "Ваше бажання здiйснити змiни, ваш колишнiй досвiд, активнiсть i щирiсть у сполученнi з бажанням консультанта спiвробiтничати з вами, його професiйнi якостi й досвiд будуть надiйною гарантiiю успiшностi роботи".
а) Обговорення з учасниками консультування позитивних i негативних сторiн сформованих стереотипiв поводження. Тут можливi такi питання: "Що найгiрше для вас у сформованих обставинах?", "Що саме гарне в обговорюванiй ситуацii?" i т.п.
6) Спiльний пошук нових шаблонiв поводження - "вiяла рiшень". Консультант пропонуi наступнi питання: "Чого ви ще не робили, щоб вирiшити проблему?", "Що ви змогли б зробити ще для ii рiшення? i т.п.
б)"Екологiчна перевiрка" (Бендлер Р., Гриндер Д., 1995); консультант пропонуi членам родини представити себе у вихiднiй ситуацii через 5-10 рокiв i дослiджувати свiй стан (Психотерапевтична енциклопедiя. 1998, с.301).
7) Наближаючись до завершення консультування, консультант уживаi зусилля по "страхуванню результату". Клiiнти одержують вiд консультанта домашнi завдання, запрошення на повторну консультацiю через якийсь час для обговорення отриманих результатiв.
У цей час уже i значне число всiляких видiв допомоги родинi: сiмейнi консультацii, служби знайомств, консультацii з питань родини й шлюбу й багато чого iншого. Крiм системи охорони здоров'я, сiмейнi консультанти з'явилися й у системi утворення - у психологiчних центрах, безпосередньо в школах.
Ряд авторiв вiдводять роботi шкiльного психолога з родинами учнiв значне мiсце. Для цього розробляються програми, план-схеми проведення сiмейних зустрiчей, занять та iн. Так, Овчарова Р.В. (1996) в обов'язковому порядку вводить у план роботи шкiльного психолога на день iндивiдуальнi консультацii з родителями, груповi обговорення сiмейних проблем ("Школа для батькiв"), пропонуi використовувати корекцiйнi батькiвськi групи. Дубровина И.В. (1998) пiдкреслюi необхiднiсть психологiчноi освiти батькiв, спрямованого на пiдвищення психолого-педагогiчноi грамотностi батькiв, обов'язковiсть групових i iндивiдуальних консультацiй з питань правильного спiлкування й виховання дiтей.
Сiмейне консультування й психотерапiя в психологiчнiй практицi О.О. Бодальова й В.В. СтолiнаО.О. Бодальов i В.В. Столiн видiляють у роботi родиною наступнi фази:
1. Фаза концентрацii на дитинi. Цiль цiii фази - дати зрозумiти дитинi, що в особi психолога вiн маi сильну пiдтримку, i повинен висловити своi проблеми. Пiд час перших зустрiчей психолог у бесiдi з родителями визначаi суть проблеми-обiгу, мiстить загальну угоду з родиною про змiст i характер наступних зустрiчей, виявляi суть вiдносин у родинi, ii проблематику.
Ще до першоi фази вiн робить дитинi потужну емоцiйну пiдтримку, бере обiцянку з батькiв не перебивати дитину, не переслiдувати його за прямi висловлення на iх адресу.
Пiдсумком першоi фази i пошук комунiкацiй, на якi могли б пiти батьки, задовольняючи тi або iншi прохання дитини, бажано, щоб уже до другоi зустрiчi в родинi вiдбулися позитивнi зрушення. На початку кожноi зустрiчi психолог з'ясовуi почуття дитини й батькiв, цiкавиться змiнами в родинi.
2. Фазавiдносин дитина - дорослий
На цiй фазi батьки висловлюють своi претензii дитинi. Завдання психолога - додати iм гуманний характер. До другоi фази батьки бувають уже досить напруженi й роздратованi претензiями дитини, поiднуються у своiх скаргах на нього й прагненнi взяти реванш. Основне завдання психолога на цiй фазi полягають у тiм, щоб дати можливiсть для висловлень дiтям i батькам. Кожний член родини, що не може висловити своi думки й почуття, пiдтримуiться психологом. О.О. Бодальов i В.В. Столiн рекомендують у таких випадках використовувати прийом "пiдставноi особи", тобто висловлюються вiд iменi цього члена родини.
Результативнiсть цього етапу залежить вiд того, наскiльки члени родини розкрили, вiдреагували своi негативнi переживання й при цьому не виявилися у владi власноi некерованоi агресii.
3. Фаза прояснення комунiкацiй у родинi, з'ясування батькiвських (подружнiх) вiдносин.
Переломною фазою, фундаментом сiмейноi психотерапii i перехiд на батькiвськi й подружнi вiдносини, прояснення яких приводить батькiв до розумiння того, що причина порушення поводження дитини лежить у всiм комплексi сiмейних взаiмин.
Завдання психолога - утримувати батькiв на другiй фазi доти, поки не визначеннi негативнi емоцii; не дозволяти занадто рано переходити на третю фазу; пiдтримувати баланс висловлень у ходi дискусiй i не давати занадто рано iнтерпретацiй усього почутого. Цю роботу вiн проводить на заключному етапi, прибiгаючи до рiзних способiв аналiзу: логiчному ланцюжку зi слiв i подiй, логiчного зв'язку сьогодення й минулого, аналогii з iншими родинами й загальними нормами.
Якщо в родинi трохи дiтей, то пiсля фази батькiвських вiдносин психолог переходить до наступноi - дитячих iнтеракцiй, тобто вiдносин мiж дiтьми.
Кiнцева фаза визначаiться наявнiстю певних ознак:
симптоми, з якими звернулася родина, поступово зникають;
всi частiше на зустрiчах члени родини смiються, оживленi;
всi частiше члени родини обговорюють будинку своi проблеми, у родинi вiдбуваються приiмнi подii;
всi члени родини починають визнавати й розумiти незалежнiсть один одного;
родина вiдзначаi, що в нiй усе налагодило, i вiдпадаi необхiднiсть зустрiчей.
Загальнi висновки про сучаснi напрямки й принципи сiмейноi психотерапiiУ цiй роботi зроблена спроба узагальнити напрямки рiзних напрямкiв сiмейноi психотерапii. Зробимо короткий огляд того, як представники цих шкiл визначають мети сiмейноi терапii, а також у чому вони бачать завдання сiмейного терапевта в процесi ii проведення.
Так, В. Сатир (1992, 1993) бачить мета сiмейноi терапii в тiм, щоб члени родини мали вiльний вибiр рiзних способiв комунiкацii, могли рухатися до вiдкритостi, природностi й чесностi у вiдносинах один з одним, тобто рухатися в напрямку до гармонiзацii сiмейних вiдносин, якi характеризують зрiлу родину. При цьому, головним завданням терапевта i - направляти своi зусилля на пiдвищення активностi й зацiкавленостi членiв родини в навчаннi щирому й природному вираженню своiх почуттiв.
Р. Бендлер, Д. Гриндер (1993, 1995) солiдарнi з В. Сатир i вiдзначають, що метою сiмейноi терапii повиннi бути змiни в системi того, як люди в родинi передають i одержують послання один одного, тобто змiни в системi мiжособистiсних вiдносин, що ведуть до повнiстю вiдкритоi системи. Вони вiдзначають, що одна з основних цiлей терапевта в процесi сiмейноi терапii - це наближення, приiднання до клiiнта через використання його провiдноi репрезентативноi системи.
К. Витакер (1997, 1998) визначаi мета сiмейноi терапii в допомозi родинам досягти бiльше адаптивного рiвня iснування. При цьому всi зусилля терапевта повиннi бути спрямованi на активiзацiю сил i можливостей родини для iхнього власного росту й бажання вирiшувати своi проблеми.
В.К. Мягер, Т.М. Мишина (1976, 1983) визначають сiмейну психотерапiю як особливу форму психотерапii, спрямованоi на змiну мiжособистiсних зв'язкiв; ii цiль - усунення емоцiйних порушень.
Е.Г. Ейдемиллер i В. Юстицкис (1990, 1999) розглядають сiмейну психотерапiю як область психотерапii, що охоплюi вивчення родини й впливу на неi з метою профiлактики психогенних захворюваннi, а також наступноi соцiально-трудовоi реабiлiтацii осiб, що виписалися iз клiнiк. Вiдповiдно до цього визначення в центрi уваги сiмейного психотерапевта перебуваi родина як фактор психiчноi травматизацii особистостi i ii роль у корекцii наслiдкiв психiчноi травми.
О.О. Бодальов i В.В. Столiн (1981, 1989) розглядають сiмейну психотерапiю як систему психологiчних впливiв на окремих членiв родини з метою досягнення бажаних позитивних змiн у iхньому життi, а так само в спiлкуваннi з дiтьми. Як ми бачимо, iз представлених точок зору можна видiлити наступне загальне положення: будь-якi внутрiсiмейнi порушення i результат сiмейних вiдносин. Дii сiмейного терапевта потрiбно направляти, у першу чергу, на змiну мiжособистiсних вiдносин у родинi, а також прищеплювання дитинi й членам його родини соцiально прийнятних навичок поводження й способiв особистiсного реагування.
Представники рiзних шкiл сiмейноi терапii, по-своiму вирiшують такi питання, як:
Як довго необхiдно вести терапiю?
Працювати вiдразу з усiiю родиною або спочатку з окремими ii членами?
Працювати з родиною одному або створювати групи психотерапевтiв?
Як часто влаштовувати зустрiчi з родиною?
Як довго проводити кожну з них?
Дотримуватися директивного стилю ведення або, навпаки, вiддати перевагу не директивний?
чи мати докладний, ретельно розроблений план дiй або дiяти "по обстановцi"? i багато iн. Можна вiдзначити рiзнi тенденцii в тiм, як представники рiзних шкiл вирiшують всi цi питання в ходi сiмейноi психотерапii. Карл Витакер (1997) наполягаi на тому, що працювати треба обов'язково з усiiю родиною, iз самого початку й до закiнчення сiмейноi терапii, щоб уникнути "перекосу" убiк якогось одного члена родини. Е.Г. Ейдемиллер i В.В. Юстицкис (1990) не виключають можливостi проведення iндивiдуальних зустрiчей зi членами родини якщо буде потреба.
Дотримання таких вимог нерiдко розглядаiться як вiдмiтна риса тiii або iншоi психотерапевтичноi школи. Наприклад, для такоi вiдомоi школи сiмейноi психотерапii, як "стратегiчна сiмейна психотерапiя", характерна розробка ретельного й докладного плану роботи, що передбачаi рiзноманiтний вплив на родину. Психотерапевти школи Вiрджинii Сатир, навпроти, волiють безупинно сполучити дiагностичнi й психотерапевтичнi заходи й рiшуче вiдмовляються вiд створення яких-небудь планiв роботи з родиною.
По-рiзному вирiшуiться питання про ступiнь директивностi ведення сiмейноi психотерапii. Ряд дослiдникiв, наприклад, С. Минухин, наполягаi на директивних методах роботи з родиною. Директивна форма занять, активна роль психотерапевта розглядаiться при цьому як вiдмiтна риса сiмейноi психотерапii взагалi. У той же час iснуi ряд шкiл у сiмейнiй терапii, де настiльки ж переконано вiдстоюють необхiднiсть недирективного ведення родини. Мова йде про "психотерапiю центрованоi на клiiнтi" (К. Роджерс, 1994).
Популярна в психотерапевтiв позицiя Е.Г. Ейдемиллера й В. Юстицкиса, що полягаi в тому, що вибiр того або iншого способу органiзацii й проведення сiмейноi терапii залежить вiд особливостей родини, а не визначаiться теоретичними порадами сiмейного психотерапевта.
Ведення родини одним психотерапевтом або рiзними (паралельно), органiзацiя мiсця проведення психотерапii, iнтенсивна й часта, або додаткова й рiдка сiмейна психотерапiя - все це визначаiться складною сукупнiстю умов, якi потрiбно враховувати й гнучко вирiшувати.
Основним, що повинне визначати органiзацiю процесу сiмейноi терапii, повинне бути забезпечення можливостей для застосування найрiзноманiтнiших стилiв i iхньоi швидкоi змiни якщо буде потреба. Ейдемиллер i Юстицкис говорять про необхiднiсть сполучення будь-яких способiв органiзацii й ведення сiмейноi психотерапii, що вiдповiдають умовам i дають позитивним результатам.
Ми повторюiмо, що слiдом за В. Сатир, О.О. Бодальовим, В.В. Столiним i iн. розумiiмо пiд сiмейною психотерапiiю систему психологiчних впливiв, спрямованих на змiну мiжособистiсних вiдносин у родинi а також прищеплювання дитинi й членам його родини соцiально прийнятних навичок поводження й способiв особистiсного реагування.
При цьому передбачаiться, що в основi методу спiльноi сiмейноi психотерапii лежить допущення про те, що причини психологiчних проблем i шляхи iхнього рiшення нерозривно пов'язанi з функцiонуванням родини як цiлiсноi структури. Проблеми, що приводять родину до сiмейного терапевта, зачiпають кожного члена родини, набувають особистiсного сенсу для кожного, переломлюючись через риси, якостi й стиль життя. Тому в сiмейнiй терапii робота проводиться з усiiю родиною, а не з кожним ii представником окремо. Ми вважаiмо, що окремо допомогти одному члену родини, не допомагаючи близьким, рiдним людям, практично неможливо.
На даний момент бiльшiстю дослiдникiв пiдтримуiться така точка зору, при якiй присутнiсть на сесii всiх членiв родини, саме по собi розглядаiться як фактор, що пiдвищуi ефективнiсть сiмейноi психотерапii. Це ще раз свiдчить про необхiднiсть проведення сiмейноi терапii з усiiю родиною.
На пiдставi вивчених лiтературних даних ми прийшли до наступних висновкiв:
По-перше, сiмейна терапiя маi ефект у родинах, члени яких об'iднанi близькими, хоча й перекручених зв'язках. По-друге, психологiчно сiмейна психотерапiя веде до руйнування того або iншого стереотипу, сiмейного мiфу, що вже дав трiщину. Терапевт при цьому опираiться на здорового члена родини, людини, на який найбiльше можна покластися, хто найменше перекручений дисгармонiйними вiдносинами. По-третi, терапевтовi дуже важливо визначити реального пацiiнта, тобто того члена родини, хто найбiльше страждаi. Чашi всього вiн не звертаiться по допомогу, i реально i "козлом вiдпущення".
Вiрджинiя Сатир уводить у контекст сiмейноi терапii таке поняття, як "бiль" родини, тобто головну ii проблему, Р. Бендлер i Д. Гриндер розглядають "бiль" у внутрiсiмейних вiдносинах як сигнал для терапевтичного втручання, тобто вона виступаi як симптом, що свiдчить про необхiднiсть психотерапевтичноi допомоги. Карл Витакер уважаi, що бiль у родинi усунути не можна, ii можна тiльки творчо використовувати.
Виходячи iз цих мiркувань, сiмейному терапевтовi необхiдно вмiти чiтко визначати головну проблему родини, i направляти своi зусилля на те, щоб вона (бiль) сприяла росту як родини в цiлому, так i окремих ii членiв.
РЖнтегрувавши розглянутi нами рiзнi пiдходи в органiзацii й проведеннi сiмейноi терапii, ми систематизували основнi принципи сiмейноi психотерапii:
1) Концентрацiя терапевта на всiй родинi в цiлому (хоча найчастiше обiг пов'язане iз проблемою дiтей).
2) Не можна встановлювати сепаративнi стосунки зi членами родини, члени родини не можуть i не повиннi мати секретiв друг вiд друга.
3) Будь-якi внутрiсiмейнi порушення - результат сiмейних вiдносин, а не чия-або персональна провина, почуття провини не повинне фiгурувати в ходi роботи з родиною.
4) Працюючи з родиною, треба виходити з того, що будь-якi сiмейнi проблеми мають не тiльки негативнi, але й позитивнi причини.
5) Необхiдно пам'ятати, що в будь-якiй родинi i потенцiал для змiн i росту.
6) Взаiмне прийняття терапевта й родини
ВисновокУзагальнивши теоретичнi положення й практичнi рекомендацii, можна зробити висновок, що сiмейна психотерапiя спрямована насамперед на:
1) Збiльшення спонтанностi висловлень членiв родини про своi бажання, почуття, iдеалах, цiнностях, побоюваннях, тобто: збiльшення вiдкритостi комунiкацii.
2) Закрiплення нових способiв спiлкування в родинi, що означаi усвiдомлення й вiльне прийняття нових рiзноманiтних способiв взаiмодii, можливостей змiни свого поводження, вiльний вибiр рiзних способiв комунiкацii.
3) Руйнування внутрiсiмейних стереотипiв, що створили неблагополуччя у вiдносинах.
4) Усвiдомлення членами родини ролей, якi вони грають, iхнi закрiплення або замiна.
5) Пiдвищення психолого-педагогiчноi грамотностi батькiв.
6) Розумiння родиною своii iдностi, взаiмозалежностi.
7) Пiдвищення сенситивностi батькiв до дитинi.
8) Можливiсть родини вiдкрито виражати гаму почуттiв.
На пiдставi проаналiзованих даних ми вiдзначили наступнi загальнi положення в органiзацii й проведеннi сiмейноi психотерапii:
1) Вивчення ресурсiв родини за допомогою психологiчноi дiагностики; збiр анамнезу родини "очима всiх ii членiв".
2) Установлення бажаного стану в процесi психотерапевтичноi бесiди.
3) Психотерапевтична робота - органiзацiя психологiчного впливу на окремих членiв родини й родину в цiлому з метою досягнення бажаних змiн у iхньому життi.
4) Закрiпляючi дii терапевта, спрямованi на пiдтримку нових форм взаiмодii, досягти яких удалося в ходi сiмейноi терапii.
У процесi сiмейноi терапii психотерапевт:
1) направляi своi зусилля на встановлення довiрчих вiдносин зi членами родини;
2) головне завдання терапевта - вивiльнення потенцiйних можливостей, якi i в членiв родини;
3) створюi вiдносини, що допомагають (суть таких вiдносин базуiться на конгруентностi терапевта, емпатii, прийняттi родини такий, яка вона i - "трiада Роджерса").
4) акцентуi увагу на почуттях родини по вiдношенню друг до друга;
5) залучаi всю родину до участi в обговореннi сiмейних проблем;
6) стимулюi висловлення членами родини своiх переживань, тривог, побоювань - "тут i тепер".
До теперiшнього часу сформувалося значне число всiляких видiв допомоги родинi: сiмейнi консультацii, служби знайомств, рiзнi види сiмейноi освiти, сексологiчнi, психологiчнi, педагогiчнi кабiнети. Надзвичайно рiзноманiтна iхня дiяльнiсть: допомога в створеннi родини (служби знайомств для самотнiх) i ii змiцненнi (консультацii для конфлiктуючих i чоловiкiв, що розводяться), у вихованнi дiтей (консультацii й центри для батькiв), сiмейна профiлактика, сiмейна психологiчна допомога неблагополучним родинам, консультування з питань родини й шлюбу й т.д. Здiйснюiться пошук взаiмозв'язку й шляхiв взаiмодii мiж всiма цими численними формами. На допомогу родинi приходять фахiвцi рiзних профiлiв: сексологи, психологи, психiатри, педагоги.
Список лiтератури1. Альошина Ю.Е. РЖндивiдуальне й сiмейне консультування. - К., 2004
2. Бендлер Р., Гриндер Д., Сатир В. Сiмейна психотерапiя - К., 2003
3. Витакер К. Мiркування психотерапевта. - К., 2004
4. Грановська Р.М. Елементи практичноi психологii. - К., 1998
5. Дружинiн В.И. Психологiя родини. - К., 2003
6. Ковальов С.В. Психологiя сiмейних вiдносин. - К., 1997
7. Роджерс К.Р. Погляд на психотерапiю. Становлення людини. - К., 1994
9. Сатир В. Як будувати себе й свою родину. - К., 1992
Вместе с этим смотрят:
Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв
Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age
Positive and negative values of conformism
Агрессивное разрушение личности тоталитарной сектой
Агрессия у человека и животных