Характеристика окремих форм неврозiв, напрямки психотерапевтичноi i корекцiйноi роботи

Курсова робота на тему: ВлХарактеристика окремих форм неврозiв, напрямки психотерапевтичноi i корекцiйноi роботиВ»

План

Введення

I. РЖсторична довiдка

II. Характеристика окремих форм неврозiв, напрямку психотерапевтичноi й корекцiйноi роботи

2.1 Неврастенiя

2.2 Невроз страху й тривожного очiкування

III. Профiлактика, психотерапiя й психокорекцiя неврозiв

IV. Психодiагностичне дослiдження ВлДитячий тест неврозiвВ»

Висновок

Додаток

Список лiтератури

Введення

Цiль роботи

1) зрозумiти причини й особливостi порушень у станi й поводженнi дiтей i пiдлiткiв

2) виявити головнi психотравмуючи ситуацii в дiтей i пiдлiткiв

3) професiйно визначати необхiднi методи психотерапii

Робота складаiться iз двох частин - теоретичноi й практичноi.

У теоретичнiй частинi розглянутий досвiд рiзних психотерапевтiв i психологiчних шкiл по напрямках психотерапевтичноi й корекцiйноi роботи. У практичнiй проведене психодiагностичне дослiдження з виявлення пiдлiткiв iз проявами рiзних неврозiв. Використано методику ВлДитячий тест неврозiвВ». Текст методики викладений у додатку.

РЖ. РЖсторична довiдка

Термiн невроз був уведений у другiй половинi XVIII столiття для позначення ряду захворювань нервовоi системи. Вiдтодi мiнялися точки зору на сутнiсть неврозу. РЖз другоi половини XIX столiття закрiпилася точка зору, що невроз - це психогенне захворювання, що не супроводжуiться органiчними ушкодженнями мозку. Це захворювання прикордонне мiж нормою й патологiiю. Воно характеризуiться не рiзко вираженими порушеннями психiчноi дiяльностi.

В XX столiттi, особливо наприкiнцi його, спостерiгаiться збiльшення неврозiв у зв'язку iз прискоренням темпу й ритму життя, iнформацiйними й емоцiйними перевантаженнями, шквалом соцiальних змiн i iн. факторами. Не кожна людина може вчасно адаптуватися, перешикуватися, виникають порушення типу психогений.

Науковi досягнення в областi неврозiв належать багатьом украiнським та росiйським ученим. РЖ.П. Павлов i його школа вивчали психофiзичнi механiзми неврозiв. Великий внесок у розробку проблеми неврозiв у дорослих внесли В. Мясищев, В. Карвасарський i iхньоi школи. Дослiдженням неврозiв у дiтей присвяченi роботи А.РЖ. Захарова (1988, 1998), Д. РЖсаiва, А.Е. Личко, А.РЖ. Селецького, Д.Д. Еникiiвоi (1997, 1998 i iн.).

Зупинимося на бiльше повному визначеннi неврозу.

Невроз - це психогенне захворювання, причиною якого i дiя подразникiв i ситуацiй, психiчних травм.

Невроз проявляiться у формi оборотних порушень нервовоi дiяльностi з домiнуванням емоцiйних i сомато-вегетативних розладiв. Цi порушення звичайно усвiдомлюються особистiстю й переживаються нею як хворобливi явища.

У якостi самостiйноi, хворобливоi форми невроз частiше виникаi в дiтей 6-7 рокiв, коли вони проявляють усвiдомлене вiдношення до себе й навколишньоi, розумiють соцiальнi мотиви поводження, моральнi оцiнки, значимiсть конфлiктних ситуацiй. У дiтей бiльше молодшого вiку розвиваються реакцii невротичного типу у вiдповiдь на емоцiйно неприiмнi впливи намагнiтити середовища.

Захворюванiсть неврозами в пiдлiтковому вiцi створюiться за рахунок тих пiдлiткiв, якi страждають iз дитинства. У перiод вiсiмдесятих рокiв у психоневрологiчних диспансерах по даним Личко А.Е. на облiку складалося близько 15% пiдлiткiв. В 90-х роках цей вiдсоток збiльшився. Перiод полового дозрiвання, Влпубертатноi кризиВ» не даi рiзкого зростання захворювання неврозами. Деякi автори (А.Е. Личко, 1985) уважають, що ймовiрно в цьому вiцi невротичнi симптоми ВлзамiняютьсяВ» порушеннями поводження. Тi ж психогеннi фактори, якi в дiтей i дорослих викликають невроз, у пiдлiткiв у перiод становлення характеру ведуть до доброчеснiсть поводженню.

До виникнення неврозiв привертають iндивiдуальнi особливостi особистостi: особливостi характеру й темпераменту, тип вищоi нервовоi дiяльностi (ВНД) i iн. Велике значення мають вiдхилення у вихованнi дитини, що приводять до формування Влневротичноi диспозицiiВ» - пiдвищеноi чутливостi до певних психогенних подразникiв. Мають значення й багато iнших факторiв: церебрально-органiчна недостатнiсть, як наслiдок патологiчних пологiв або перенесених черепно-мозкових травм. Соматичне ослаблення також привертаi до неврозу.

Патофiзiологiчною сутнiстю неврозiв i зривши ВНД у результатi перенапруги основних нервових процесiв, наявнiсть конкуруючих вогнищ порушення й гальмування.

Нашi спостереження пiдтверджують, що напружена робота в школi, вузi, на виробництвi, пофарбована позитивними емоцiями й стимулами не приводить до неврозiв. Але бiльшi перевантаження без позитивного емоцiйного тла можуть привести до неврозiв.

РЖснують рiзнi форми неврозiв: неврастенiя, невроз страху й нав'язливих станiв, iстеричний, депресивний невроз, моносимптомнi (моно симптоматичнi) неврози.

РЖРЖ. Характеристика окремих форм неврозiв, напрямку психотерапевтичноi й корекцiйноi роботи

2.1 Неврастенiя

Неврастенiя найпоширенiша форма неврозiв у дiтей, дорослих i пiдлiткiв. Як уважаi Личко, вона частiше розвиваiться в представникiв астеноневротичного й лабiльного типiв акцентуацiй характеру. Виникаi при надмiрних iнтелектуальних i емоцiйних перевантаженнях.

Основнi симптоми: пiдвищена стомлюванiсть, дратiвливiсть, порушення сну, головнi болi, зниження настрою.

А.Е. Личко видiляi два типи неврастенii - гиперстеничний i астеноiпохондричний.

Гиперстеничний тип:

Провiдний симптом - крайня дратiвливiсть, що пiдсилюiться при стомленнi й у напруженiй обстановцi. Спалаху подразнення виникають по незначних приводах.

Проявляються також нестерпнiсть шуму, рiдше яскравого свiтла й рiзких заходiв. Виражено вегетативну лабiльнiсть i рiзноманiтнi вегетосимптоми: змiни з боку ССС, шкiрних покривiв, потовидiлення, кишковi спазми, запаморочення й т.д.

Порушення сну характеризуiться труднощами засипання, iнодi неспокiйним сном з тяжкими сновидiннями й повторними пробудженнями. Головний бiль характеризуiться почуттям стягування, стиску, хворобливiстю колii голови. Головнi болi сильнiше по ранках (недiльнi ранковi болi). У пiдлiткiв спостерiгаються труднощi зосередження пiд час занять.

Астеноiпохондричний тип:

Характеризуiться пiдвищеною стомлюванiстю, млявiстю, зниженим настроiм, схильнiстю к. бажанню постiйно лежати й вiдпочивати. Спостерiгаiться слiзливiсть у жiнок i апатiя в чоловiкiв. Поганий сон, вiдсутнiсть свiжостi пiсля сну, млявiсть, сонливiсть протягом дня. Маса соматичних скарг: серцебиття, перебоi, неприiмнi вiдчуття в областi серця; перейми в животi й iн.

У хлопчикiв-пiдлiткiв провiдним соматичним симптомом i неприiмнi вiдчуття в областi серця, а в дiвчинок-змiни з боку ЖКТ.

Плин неврастенii звичайно тривале, мiсяцями, роками. Спостерiгаiться погiршення стану при нових психогенних травмах.

Диференцiальний дiагноз: виключити хронiчнi соматичнi захворювання, церебрастенiю пiсля черепно-мозкових травм.

Цiль психотерапii - дозволити психогенну ситуацiю рацiональним шляхом (психологiчну терапiю студенти вивчають у курсi: "Основи психотерапii").

Психотерапiя в пiдлiткiв завжди починаiться iз установлення контакту, аналiзу типу акцентуацiй характеру (Личко, i iншi). Потiм з'ясовуiться сутнiсть внутрiособистiсного конфлiкту (використовуються методи психодiагностики).

Вибiр типу психотерапii (iндивiдуальна, групова, сiмейна) здiйснюiться iндивiдуально.

Напрямку психотерапевтичноi й психокорекцiйноi роботи:

1. Головний засiб лiкування неврозiв - психотерапiя.

2. Виключення перевантажень.

3. Вiдпочинок, вiдпустка, напрямок у санаторii неврологiчного профiлю, напрямок до психоневролога.

Медикаментозне лiкування здiйснюi тiльки лiкар.

Психолог медикаментозно не лiкуi, у нього своi професiйнi функцii:

1) Психодiагностика психiчного стану в цей момент;

2) Психотерапiя: рацiональна терапiя, аутогена терапiя, музикотерапiя, трансактний аналiз, психосинтез i iн.;

3) Психореабiлiтацiя пiсля лiкування в клiнiцi;

4) Психоосвiта (бесiди, лекцii) i психопрофiлактика;

5) Психокорекцiя зi членами родини.

2.2 Невроз страху й тривожного очiкування

Невроз страху й тривожного очiкування i одним з найпоширенiших проявiв неврозу в дiтей. Страх (фобiю) можна визначити як негативний емоцiйний стан, що з'являiться перед певними подiями i як би передвiщаi наступаючу психогению. Отже, людина вiдчуваi страх не просто в небезпечнiй ситуацii, а тодi, коли вiн не вериг в успiх своii спроби уникнути небезпеки. Таким чином, страх - почуття, зв'язане iз прагненням уникнути небезпека, обумовлене iнстинктом самозбереження в його обороннiй формi.

Визначальним симптомом неврозу страху i наявнiсть вiльного страху - загальна невизначена боязкiсть. Крiм цього до невротичного страху також ставляться наступнi форми:

- Рiзноманiтнi фобii, коли страх зв'язуiться з певними змiстами подань.

- Спонтаннi напади страху, що проявляються при iстерii й iнших формах важких неврозiв, а також у будь-яких умовах порушення, у виглядi афекту або нападу вiльного страху.

Високий ступiнь загальноi невизначеноi боязкостi, готова на час прив'язатися до будь-якоi можливостi, що з'явилася, i, що виражаiться в станi Влстраху очiкуванняВ» або Влбоязкого очiкуванняВ» завжди маi вiдношення до захворювання неврозом страху або тривожного очiкування. При неврозi страху внутрiшнiй конфлiкт полягаi в нездатностi захистити себе, зберегти своi ВлЯВ» вiд внутрiшнiх i зовнiшнiх погроз. Це конфлiкт самовизначення: упевненостi в собi, мiцностi свого ВлЯВ» при зустрiчах з уявлюваною або реальною небезпекою.

Фактори, що беруть участь у виникненнi страхiв, можна згрупувати в такий спосiб:

- наявнiсть страхiв у батькiв, головним чином у матерi. У бiльшостi випадкiв страхи, випробовуванi дiтьми, минулого властивi матерям у дитинствi або проявляються зараз. Хоча мова не йде про генетичну передачу страхiв, певна схильнiсть до почуття занепокоiння все-таки може мати мiсце. Потрiбно пам'ятати, що мати, що перебуваi в станi тривоги, мимоволi намагаiться оберiгати психiку дитини вiд подiй, так чи iнакше нагадують про ii страхи. Тим самим дитина попадаi в штучне середовище, не виробляючи в собi навичок психологiчного захисту й уникаючи всього, що викликаi страх, замiсть того, щоб активно переборювати його. Пiдвищене занепокоiння iз приводу уявлюваних i реальних небезпек батькiв також приводить до мимовiльноi передачi страху дитинi;

- велика кiлькiсть заборон з боку батька тiii ж пiдлоги або повне надання волi дитинi батьком iншоi пiдлоги, а також численноi нереалiзованоi погрози всiх дорослих у родинi i чинником виникнення страху;

- конфлiктнi вiдносини мiж родителями;

- психiчнi травми типу переляку, що загострюють вiкову чутливiсть дiтей до тих або iнших страхiв (напад, убивство на очах дитини, пожежi й iн.).

У тому випадку, коли страхи спостерiгаються в дiтей дошкiльного вiку переважно в нiчний час, iх не слiд розглядати як хворобливий стан. Але якщо вони зберiгають максимальну частоту, здобувають тривалий характер провiдноi ознаки, то мова вже йде про невроз страху й тривожного очiкування.

Невроз виникаi або гостро, раптово, при наявностi очевидноi й безумовноi психiчноi травматизацii, коли навколишнi дитини й сам дитина усвiдомлюють причину його виникнення. При цьому спостерiгаiться:

тАв нетривала загальмованiсть, дитина полохлива;

тАв ховаiться в кут;

тАв скрикуi при несподiваному шумi, стукотi;

тАв метушливий, неспокiйний;

тАв озираiться по сторонах.

РЖнодi невроз виникаi поступово й непомiтно, поволi, як би без зовнiшнього приводу. Нi дитина, нi навколишнi його особи не можуть назвати причину неврозу. У цьому випадку важливу роль граi неправильне виховання, неуспiшнiсть у школi, порушення сну. Пiсля незначноi загальмованостi з'являються:

тАв неуважнiсть;

тАв капризно-дратiвливий настрiй;

тАв пiдвищена стомлюванiсть;

тАв лабiльний пульс:

тАв лякливiсть.

Невротичнi страхи не i якими-небудь принципово новими видами страху. Головне в якiсному характерi: афективне загострення: остраху смертi, нападу, вогню, пожежi, страшних снiв, хвороби (у дiвчинок), стихii (у хлопчикiв). Всi цi страхи мають виражений i стiйкий, а не просто вiковий характер i являють собою вiдбиття страху смертi.

Робота психолога-практика з фобiями клiiнтiв представляi бiльшу складнiсть, тому що основу патологiчних страхiв становить глибоко схована тривожнiсть. Сутнiсть механiзму формування фобiй полягаi в зсувi тривожностi вiд первинноi ситуацii або об'iкта, що викликали занепокоiння на iншу ситуацiю або об'iкт. Людина починаi боятися речей, якi i лише заступниками об'iктiв первинного занепокоiння. Такий зсув вiдбуваiться внаслiдок нерозв'язних внутрiшнiх конфлiктiв.

Приклад: "Шестирiчний хлопчик вiдмовлявся iсти, незважаючи на всi угоди вихователiв, iз працею ковтав i приймав тiльки рiдку iжу. У бесiдi робив враження заляканого, що не реагуi на зауваження вiдразу й у той же час украй рухливого й метушливого дитини. Страх у нього розвився пiсля того, як вiн поперхнувся кiсточкою. Прямо вiн не говорив, що боiться вмерти, але про це свiдчили вiдмову вiд твердоi iжi та й неспокiйне поводження в цiлому. Чому ж хлопчик з настiльки банальноi подii зробив таку драму? Про його емоцiйну чутливiсть i вразливiсть було вiдомо всiм навколишнiм. Але нiхто не догадувався, що незадовго до випадку з кiсточкою вiн зробив хвилююче вiдкриття про своiй рано або пiзно неминучоi смертi. Але одного цього було б недостатньо для розвитку неврозу страху. Два роки тому мати сама подавилися кiсточкою й страждала якийсь час вiд утрудненого подиху, обстежилася в рiзних лiкарiв. Син був свiдком розмов про передбачувану пухлину й бачив тривогу матерi. Було йому в той час 4 роки, але вiн дуже любив матiр, роздiляв багато хто ii переживання. Коли з ним вiдбулося подiбне, вiн злякався подвiйно, згадавши те, що було з матiр'ю. А вона, ще повнiстю не оправившись вiд страху своii смертi, злякалася ще бiльше. От чому вiдбулася стiйка фiксацiя страху в хлопчика, i вiн у результатi його гострого почуття, що охопило, занепокоiння став вiдрiзнятися вiд однолiткiв".

Консультант-Психолог не повинен проявляти поспiшнiсть в iнтерпретуваннi внутрiшнiх конфлiктiв клiiнта на пiдставi його конкретноi фобii. За одною й тiiю же фобiiю в рiзних людей можуть ховатися рiзнi конфлiкти.

Стрижнем невротичного поводження з перевагою фобiй i посилене уникання тривоги, прагнення обiйти ii конфлiкт, що породив. Тому клiiнт нерiдко спокiйно говорить про свiй страх, але заперечуi iснування будь-яких внутрiшнiх конфлiктiв, пов'язаних iз цим страхом. Консультант повинен бути готiв до такого поводження. Спроби уникнути обговорення конфлiкту можуть виявитися найрiзноманiтнiшими способами. Звичайно клiiнти вкрай обережнi у вiдносинах з консультантом. Вони схильнi пручатися прагненню консультанта говорити про речi, що провокують тривожнiсть. Опiр знову ж приймаi рiзнi форми. Клiiнт забуваi деталi передiсторii своiх проблем, якi проливають свiтло на суть психологiчного конфлiкту. Наприклад, виникнення фобii якось пов'язане зi змiнами життя клiiнта, системи вiдносин його особистостi, але клiiнт про цьому навiть не згадуi, хоча така iнформацiя iстотна для розумiння природи фобii. Можливо взагалi уникання розмови про себе.

Консультант повинен мати на увазi цi типовi риси поводження клiiнтiв з фобiями. Дорослi клiiнти часто займаються самолiкуванням, купують медичнi книги, прагнуть випробовувати усiлякi методи лiкування, однак уникають безпосереднього звертання до своiх внутрiшнiх конфлiктiв. Консультантовi-Психологовi важливо розiбратися, чому клiiнт це робить.

Для корекцii й психотерапii страхiв у дiтей можна використовувати метод десенсибiлiзацii (поведiнкова психотерапiя).

Метод десенсибiлiзацii

Метод десенсибiлiзацii був запропонований Д. Вольпом.

Десенсибiлiзацiю можна розглядати як варiант методу поетапних змiн, що використовуiться при роботi з негативними емоцiйними станами, у першу чергу з явищами тривожного ряду, страхами (фобiями).

Десенсибiлiзацiя передбачаi систематичний рух по iiрархii зухвалу тривогу ситуацiй, вiд найменш до найбiльше стресогенним ситуацiй. Другим механiзмом забезпечуi дiiвiсть цього методу, i сполучення зухвалу тривогу стимулiв з переживанням релаксацii й задоволення, якi деякою мiрою не сумiснi з почуттям страху. Змiст корекцii полягаi в просуваннi через серiю невеликих ретельно градуйованих крокiв, що допускають у дитини лише легеня стан хвилювання. Щораз, коли дитина просуваiться на один крок i виявляiться в ледве бiльше страшнiй для нього ситуацii, йому виявляiться, певна допомога, що спрямована на зменшення виниклоi тривоги.

Послiдовнiсть предметiв i ситуацiй, що викликають тривожнi побоювання, вiдтворюiться й спрацьовуiться доти, поки дитина не стаi в станi пройти всi цi кроки, не випробовуючи тривоги. Дуже важливо, щоб тривога втримувалася на мiнiмумi. Головна iдея полягаi в замiщеннi тривожних реакцiй у ситуацii, що викликаi страх i тривогу на релаксацiю (розслаблення).

Десенсибiлiзацiя може проводитися у двох варiантах:

1. Ситуацii, що викликають страх i тривогу, пред'являються в реальному життi, (in vivo). Прикладом такоi роботи може бути робота з Мартiном, описана Раттером, що випробовуi страх перед собаками. Його проблема носила вiдособлений характер i причини ii виникнення були пов'язанi з несприятливим досвiдом спiлкування iз цими тваринами. У Мартiна зовсiм не викликали тривоги зображення собак. Легка напруга викликали маленькi пухнатi тварини. Побачивши ж будь-якого живого собаки в хлопчика виникало сильне занепокоiння, що досягало свого пiка, якщо тварина була бiльшим i швидко рухаючись, наближалося до дитинi. При роботi з Мартiном використовувався метод систематичноi десенсибiлiзацii, що полягав у тiм, що йому показували живих тварин, розмiр i подiбнiсть iз собаками яких поступово зростали. Це були морськi свинки, пацюки, кролики, мавпи, вiвцi, кози. У кожному випадку для зменшення тривоги використовувався або шоколад, або поглаживання тварини. Пiд час п'ятоi iз щоденних зустрiчей дитинi показали маленького слухняного собаку, поступове наближення до якоi добре сприймалося терапевтом. У бiльше пiзнiх заняттях використовувалися маленькi живi собачки, а в останнiх - бiльшi пси. Спочатку собаки перебували на повiдцi, що тримав знайомий дорослий, потiм iх спускали з повiдця, а потiм за повiдця iх тримав уже сам Мартiн.

2. Робота може проводитися з уявними поданнями, коли дитинi пропонуiться як можна бiльш чiтко представить образ (картинку) тiii ситуацii, що викликаi напруженiсть. Дитинi пропонують закрити очi, розслабитися й уявити собi ситуацiю або предмет, що перебуваi на нижньому щаблi iiрархii тривоги. Як тiльки в нього виникаi почуття тривоги, психолог пропонуi йому припинити уявне подання й розслабитися. При проведеннi цiii процедури психолог повинен бути впевнений у тiм, що дитина перебуваi в станi релаксацii, iнакше ця робота може дати протилежний результат. Тому попередньо необхiдно навчити дитини прийомам швидкого й ефективного розслаблення (аутогенне тренування).

Як уже говорилося, необхiдним елементом при роботi iз цього методу i обов'язкове переживання дитиною задоволення або релаксацii. Потужним джерелом позитивних емоцiй може бути iгрова ситуацiя. Тому моделювання страшноi для дитини ситуацii в грi може мати психотерапевтичний ефект але механiзму десенсибiлiзацii.

При складаннi покроковоi програми роботи iз ситуацiями, що викликають тривогу, можна використовувати як етапи зазначенi вище форми моделювання ситуацii: уявне подання, програвання, зiткнення з такою ситуацiiю в реальному життi.

Чистяковою М.РЖ. описана робота з Пашей, що випробовуi страх темряви. При спробi пiдвести його до дверей у темну кiмнату вiн давав яскраву вегетативну реакцiю: з'являлася блiдiсть, тремтiння, затримка подиху. Для Пашi була намiчена птАЩяти ступiнчата програма по подоланню страху перед темрявою. Спочатку вiн у присутностi дiтей у дитячому садку в яскраво освiтленому залi уявляв себе самотньо сидячим у темнiй кiмнатi. На наступному заняттi вiн брав участь у сюжетно-рольовiй грi "У темнiй норi", по ходу якоi двоi друзiв, Каченя й Зайча попаслися в лабети до хитроi Лисицi, що заманила iх у свою нору. Хлопчик вiдiгравав роль боязкого Каченяти. При повтореннi гри Паша був призначений на роль смiливого Зайчати, що не плакав, як Каченя, а шукав вихiд iз ситуацii. На третiм заняттi хлопчик виконував роль страхаючi в етюдi "Нiчнi звуки". Паша незвично розгальмувався, став дуже голосно кричати (як сова) i енергiйно розгойдуватися (як дерево в буру). Коли вiн повнiстю перевтiлився в iгровий образ, його вiдправили за дверi в темний коридорчик перед залом, де вiн повинен був чекати музичного сигналу, а дiти в залi жваве домовлялися, як вони його будуть лякати, коли вiн увiйде. Хлопчик настiльки був поглинений тим, що дiiться у залi, що не усвiдомив той, що йому довелося кiлька хвилин стояти в повнiй темрявi за дверима. У ходi подальшоi роботи Паша призначався на цю роль кiлька разiв i час його перебування в темному коридорi щораз збiльшувалося.

РЖРЖРЖ. Профiлактика, психотерапiя й психокорекцiя неврозiв

Профiлактика психогенних захворювань полягаi в створеннi умов середовища, що знижують можливiсть травматизацii психiки. Полiпшення умов середовища, трудове виховання, загартовування, нагляд за здоров'ям учнiв у навчально-виховних установах, психологiчну освiту, що озброюi батькiв розумiнням особливостей психiчного розвитку дiтей, правильний режим, чергування навчальноi, навантаження й вiдпочинку, а також прищеплювання iнiцiативи й самостiйностi - все це заходу, що перешкоджають розвитку психогенних захворювань. В абсолютнiй бiльшостi випадкiв неврози вилiковнi завдяки лiкувально-психологiчними й психолого-педагогiчним заходами й потенцiйними можливостями дитячого органiзму.

Корекцiя психогенного захворювання передбачаi, у першу чергу, усунення факторiв, що травмують хворого. Такi хворi звичайно бiдують iз початку в лiкуваннi в спецiальнiй психоневрологiчнiй установi, а потiм у тривалiй психологiчнiй реабiлiтацii.

Лiкування неврозiв представляi значнi труднощi, тому що поряд iз психiчною травматизацiiю (iнодi не зовсiм вираженоi), яку необхiдно виявити, спостерiгаiться соматичне виснаження, при якому показане загальзмiцнювальне лiкування. Профiлактика неврозiв полягаi в спецiальноi тренинговоi роботi.

З фiзiологiчноi точки зору процес навчання й виховання i насамперед процесом утворення умовних зв'язкiв, стереотипiв i навичок. Вiн забезпечуi тренування нервових процесiв. Необхiдне формування цiлеспрямованоi активностi, витримки й самовладання, що забезпечують стiйкiсть i опiрнiсть органiзму впливу психогенних факторiв.

Сполучення занять по загальноосвiтнiх предметах з виробничим навчанням, виховання працьовитостi, почуття боргу, боротьба з тепличною обстановкою, егоiзмом, тенденцiiю до переваги над iншими i факторами, що тонiзують кору бiльших пiвкуль головного мозку, що перешкоджають розвитку неврозiв. Надмiрна увага, постiйна тривога про дитину, виконання всiх його бажань i примхливих спонукань позбавляють дитини самостiйностi, знижують витримку й культивують у ньому риси егоцентризму. Шкiдливо, зрозумiло, i недооцiнювати iнтереси дитини, що маi свiй власний внутрiшнiй мир, iгнорування якого може привести до вiдчуття занедбаностi, самiтностi. Придiляючи дитинi увага, батьки, вихователi не повиннi йти на приводу всiх його бажань.

При лiкуваннi неврозiв необхiдно з'ясувати iхню причину й спробувати неi усунути. Даючи захворiлоi рекомендацii, не слiд фiксувати його увага на психопатологiчних проявах, що спостерiгаються в нього. Застосовуються методи психотерапii, спрямованi на вiдновлення сили коркових процесiв, вироблення нових i гальмування старих зв'язкiв, усунення вогнища iнертного застiйного порушення й iн. Велике значення в лiкуваннi мають спокiй, тривалий сон, перебування в психоневрологiчному стацiонарi, школi санаторного типу або санаторii. Пiдхiд до хворим неврозом повинен бути строго iндивiдуальним. Якщо, наприклад, при неврастенii основними в лiкуваннi i вiдпочинок, спокiй, то при деяких iнших формах неврозу вiн застосовуiться як допомiжний метод лiкування й у рядi випадкiв стаi навiть небажаним, тодi дiтей, пiдлiткiв включають в активну групову дiяльнiсть.

При моносимптоматичном неврозi насамперед з'ясовуiться чи була причина хвороби.

Оскiльки мононевроз досить часто виникаi в результатi порушення педагогiчного такту або неправильного виховання, те одними з ефективних методiв його лiкування i педагогiчне втручання, психотерапiя, рацiональна бесiда, спрямованi на перевиховання особистостi.

Дитина, пiдлiток занурений у свiй внутрiшнiй мир, зi своiми проблемами, що мають для нього важливе значення, вiн маi потребу в увазi навколишнiх його дорослих, роз'ясненнi питань, що цiкавлять, задоволеннi його потреб. Все це необхiдно дати дитинi, але не тодi, коли вiн домагаiться своii мети обманом, лементом, судорогами, блювотою й iншими подiбними реакцiями. Цi реакцii варто iгнорувати, щоб вiдучити вiд них дитини. При анорексii, наприклад, дитини годують насильно. Тим часом голод i кращим фiзiологiчним стимулятором апетиту. При вiдмовi вiд прийому iжi, якщо вiн не обумовлений соматичним захворюванням, треба, не фiксуючи уваги забрати iжу.

При нервовому кашлi, афонii, лементi, падiннi на пiдлогу, як протестi проти режиму, дитини краще залишити в спокоi, поки в нього не припиняться цi iстеричнi стигми. Поза цими реакцiями дитина, звичайно, маi потребу в увазi навколишнiх. Залежно вiд лiкування мононевроза лiкувально-педагогiчне втручання маi своi особливостi.

При психогеннiй заiкуватостi (логоневрозе) необхiдно комплексний вплив. Воно повинне впливати не тiльки на мовну функцiю, але й на особистiсть у цiлому. Дитина з гостро виниклою заiкуватiстю бiдуi спочатку в повному мовному спокоi, мовчаннi. Лiкування повинне бути спрямоване на вiдновлення нормального плину коркових процесiв шляхом збiльшення тривалостi сну.

Логопедична корекцiя проводиться на iгровому або навчальному матерiалi, спрямована на вироблення плавноi мови, усунення судорожноi готовностi, нормалiзацiю умовних мовних зв'язкiв. Цi заняття обопiльного терпiння - як вiд учня, так i вiд психолога, дефектолога, учителi.

Корекцiя неврастенii повинна бути етиологическою. У першу чергу усувають несприятливу ситуацiю, що травмуi психiку, у тому числi зменшують або повнiстю виключають навчальне навантаження, проводять заходу, спрямованi на пiдвищення соматичного тонусу. Поряд зi зменшенням навантаження й введенням режиму, що щадить, застосовують засоби, що пiдсилюють процес гальмування в корi бiльших пiвкуль. У випадку, коли немаi можливостi усунути несприятливу ситуацiю й перебiг хвороби приймаi затяжний характер, необхiдно тривале загальзмiцнювальне лiкування й переорiiнтацiю. Останнi полягаi в прищеплюваннi дитинi, пiдлiтковi, дорослому навичок i вмiнь пристосування до сформованоi дiйсностi, подолання даноi неприiмноi ситуацii. При цьому варто враховувати як вагу ситуацii, так i можливiсть ii усунення, вiк, розумовий розвиток.

Лiкувально-педагогiчне й психологiчне втручання при неврозi нав'язливих станiв повинне бути комплексним (загальзмiцнювальна терапiя, рацiональна психотерапiя, спрямована на придушення нав'язливостi). Якщо при неврастенii рекомендуiться санаторний режим, то при неврозi нав'язливих станiв вiн може зробити негативний вплив. Психологовi й педагоговi-вихователевi потрiбно враховувати, що звiльнення дитини з нав'язливим станом вiд занять, зменшення навчального навантаження, переклад на постiльний режим лише пiдсилять у нього нав'язливiсть. Вiдпочинок, сполучаючись iз неробством, приводить до збiльшення вогнища порушення, фiксацii iпохондричних тенденцiй. Такi хворi краще себе почувають при достатнiм робочому навантаженнi.

Зменшення нав'язливого стану можна досягти шляхом залучення дитини в цiкаву навчальну, iгрову й трудову дiяльнiсть, що створюi новi вогнища порушення в корi великого мозку. При неврозi тривожного очiкування й страху застосовуються методи поведiнковоi терапii, вiтамiнiзацiя.

Велике значення маi рацiональна психотерапiя у виглядi роз'яснення хворому необТСрунтованостi страхiв, переконання його в тiм, що iхня причина усунута, а сьогодення почуття тривоги обумовлене самонавiянням. Для подолання почуттiв тривоги й нав'язливостi можна використовувати тренування, поступово розширюючи поставленi завдання. Всi рекомендацii повиннi бути строго iндивiдуальними.

При корекцii всiх форм неврозiв важливу роль граi з'ясування ситуацii, у якiй виникла фрустрацiя, характеру фрустрацii й конфлiкту. Якщо ситуацiя, що робить психотравмуючи дiю, не дозволена, варто допомогти хворому знайти вихiд iз цiii ситуацii. Цього можна досягти або шляхом змiни зовнiшнiх обставин, або шляхом переорiiнтацii особистостi, що змiнюi мети поводження. Така переорiiнтацiя дозволяi лiквiдувати фрустрацiю, хоча обставини, у яких вона виникла, i залишаються незмiнними.

Переорiiнтацiя особистостi досягаiться за допомогою психотерапii. Психотерапiя показана не тiльки при лiкуваннi щирих неврозiв, але й при лiкуваннi неврозоподiбних станiв як важлива складова частина комплексноi терапii.

неврастенiя невроз психотерапiя страх

IV. Психодiагностичне дослiдження ВлДитячий тест неврозiвВ»

Перший етап роботи психолога з дiтьми тАУ психодiагностика. Цiль моii роботи - виявлення дiтей, пiдданих невротичним розладам.

Дiагностичне дослiдження було проведено в 8 -х класах КЗ ЛСШ I-III ст. №1 р. Луганська. У дослiдженнi взяли участь 70 чоловiк.

Для виявлення схильностi до неврозiв учнем була запропонована дiагностика: ВлДитячий тест неврозiвВ». Див. додаток. Твердження тесту - систематизованi в шести основних аспектах прояву невротичних розладiв у дiтей - депресii, астенii, порушень поводження, вегетативних розладiв, порушень сну й тривоги.

Необхiдно особливо вiдзначити, що перерахованi розлади можуть бути присутнiм у дитини в комплексi, депресiя не виключаi вегетативних розладiв або порушень сну.

Були отриманi наступнi результати:

Таблиця 1

Таблиця 2

Результати: З 70 чоловiк, що прийняли участь в обстеженнi в 26 чоловiк були виявленi невротичнi порушення. В 10 чоловiк - депресiя, в 10 - Астенiя, в 8 - порушення сну, в 4 - тривожнiсть, в 1- порушення поводження. Як було вiдзначено вище, тест допомагаi виявити комплекснi порушення. В 5 учнiв виявленi такi порушення:

Депресiя - астенiя 2 учнiв

Депресiя - порушення сну 3 учнiв.

За пiдсумками психодiагностики була проведена бесiда з родителями учнiв, що мають невротичнi порушення, а також проведена бесiда iз класними керiвниками. Проведено ознайомлювальну лекцiю серед педагогiчного колективу. З дiтьми, пiдданим неврозам, була призначена психотерапiя, складена iндивiдуальна психокорекцiйна робота.

Висновок

Для успiшноi роботи з дiтьми й пiдлiтками пiдданих невротичним станам необхiдно виробити чiткi рекомендацii необхiднi для усунення всiх форм неврозiв.

Загальнi принципи психотерапii й психокорекцii неврозiв у дiтей i пiдлiткiв у психологiчнiй службi навчально-виховних установ i дитячих психоневрологiчних вiддiлень:

1. Перший етап тАУ психодiагностичний. Попереднi ретельне вивчення особистiсних i психiчних властивостей дитини або пiдлiтка.

2. Другий етап - вивчення особистiсного розвитку дiтей в онтогенезi. Вивчення анамнезу й усього рiзноманiття мiжособистiсних вiдносин у родинi, у школi, у компанiях i угрупованнях однолiткiв.

3. Третiй етап - iндивiдуальний пiдбор методiв психотерапii, складання iндивiдуальноi програми психокорекцiйноi роботи.

4. РЖндивiдуальна психотерапiя й корекцiя повинна сполучатися з роботою з родителями й всiй родинi. Чим менше вiк, тим бiльше неухильно повинен дотримуватися цей принцип, тому що власнi невротичнi розлади батькiв, атмосфера неблагополучноi родини, неправильне виховання i провiдними факторами походження неврозiв у дiтей i пiдлiткiв.

5. Паралельна робота iз учителями.

Додаток

ТЕСТ ВлДТНВ» (Дитячий тест неврозiвВ»)

Цiль: Дiагностика рiвня загальноi тривоги й проявiв невротизацii

Лiтература: Дiагностика невротичних розладiв у дiтей молодшого й середнього шкiльного вiку / Практична психологiя та соцiальна робота №2, 1999. - з 17 - 20

РЖнструкцiя:

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

Агрессивное разрушение личности тоталитарной сектой

Акцентуации характера