Полiтичнi погляди Нiколо Макiавеллi

План

Вступ

Бiографiя

Полiтична картАЩiра

ВлМаккiвеалiзмВ»

Свiтогляд та iдеi

Лiтературна дiяльнiсть

Висновок

Додатки

Лiтература

Вступ

Нiколо Макiавеллi (1469-1527) i одним з перших теоретикiв новоi епохи. Макiавеллi - суспiльний дiяч, iсторик, видатний полiтичний мислитель. Вiн народився у Флоренцii в епоху складання нацiонально-згуртованих i полiтично незалежних держав. Його творами встановлений початок полiтико-правовоi iдеологii Нового часу.

Своi погляди про державу i полiтику Макiавеллi висловив в таких своiх працях, як ВлГосударВ», ВлМiркування на першу декаду Тiта ЛiвiяВ», ВлПро вiйськове мистецтвоВ».

Головний об'iкт вивчення Макiавеллi - держава. Це вiн вперше ввiв термiн ВлдержаваВ». До нього мислителi спиралися на такi термiни, як: мiсто, iмперiя, королiвство, республiка, князiвство i т.д.

Актуальнiсть роботи :

Мета: в ходi пiдготування реферату вивчити бiографiю Нiколо Макiавеллi ,як засновника свiтськоi полiтичноi науки ,а також ознайомитися з твором ВлЗолотий ОселВ».

Завдання:

1. Дослiдити бiографiю Нiколо Макiавеллi;

2. Виявити сутнiсть та основнi прояви полiтичноi думки Макiавеллi;

3. Простежити загадку Макiавеллi.

Бiографiя

Нiколо народився в селi Сан-Кашано, поруч з мiстом-державою Флоренцiя, РЖталiя, в 1469 роцi, i був другим сином Бернардо дi Нiколо Макiавеллi (1426-1500), адвоката, i Бартоломмеi дi Стефано Нелi (1441 - 1496). Його освiта дала йому повне знання латинськоi та iталiйськоi класики.

Нiколо Макiавеллi народився 3 травня 1469 року в сiм'i юриста. Його батько, Бернардо Макiавеллi, отримував також невеликий прибуток вiд своiх земельних дiлянок. Мати Нiколо - донна Бартоломеа, була жiнкою релiгiйною, вона складала гiмни i канони на честь Дiви Марii i спiвала в хорi в церквi Санта Трiнiта.

Вл. Топор тАУ Рабчинский в своiй книзi ВлМакiавелллi та епоха ВiдродженняВ» зазначаi,що в сiм рокiв Нiколо поступив в школу магiстра Маттео, потiм його вiддали у мiську школу. До кiнця навчання вiн дуже добре знав латинь i пройшов курс латинськоi стилiстики.

Середнiй достаток сiм'i Макiавеллi не дозволив Нiколо вступити до унiверситету. Його вчителями стали древнi автори Тiт Лiвiй, Тацит, Цицерон, Цезар, Вергiлiй, Светонiй, Овiдiй, а також Тiбулл i Катулл. Мабуть, Бернардо Макiавеллi ознайомив сина з основами юридичноi науки i практики.

18 лютого 1498 Макiавеллi балотувався на пост секретаря другоi канцелярii республiки i був переможений кандидатом партii монаха-домiнiканця Савонароли. Але вже в квiтнi партiя Савонароли зазнала краху, а сам домiнiканець 23 травня був страчений на площi Синьйорii ..

Через п'ять днiв пiсля цiii подii Макiавеллi, перемiгши кандидата вiд партii Медичi, був намiчений, а 18 червня затверджений секретарем другоi канцелярii; 14 липня йому була також довiрена канцелярiя комiсii Десяти, що вiдала закордонними i вiйськовими справами. Дуже скоро флорентiйська Синьйорiя пересвiдчилася в тому, що не помилилася у своiму виборi. 29-рiчний Нiколо Макiавеллi успiшно справлявся зi своiми обов'язками. За чотирнадцять рокiв вiн склав тисячi дипломатичних листiв, донесень, урядових розпоряджень, вiйськових наказiв, проектiв державних законiв; здiйснив тринадцять дипломатичних i вiйськово-дипломатичних поiздок з вельми складними дорученнями до рiзних iталiйських государiв i урядiв республiк, до папи, iмператора i чотири рази до французького короля ; як секретар комiсii Десяти вiн був органiзатором i учасником вiйськових кампанiй та iнiцiатором створення республiканського ополчення.

У березнi 1499 року Макiавеллi вiдправився в Понтедера до володаря Пьомбiно, розташованого за сто кiлометрiв на пiвденний захiд вiд Флоренцii. 30-рiчний секретар комiсii Десяти зумiв переконати д'Аппiано, цього коронованого воiначальника, не вимагати збiльшення плати за вiйськову службу Флорентiйськiй республiцi, яка i без того витрачала колосальнi кошти на найманцiв-кондотьiрiв.

У липнi того ж року Макiавеллi був посланий до правительки важливого для республiки стратегiчного пункту - Форлi, дочки Галеаццо Сфорца, Катарiне з офiцiйним листом першого канцлера Флоренцii Марчелло Вiрджiлiо Адрiанi, учня Полiцiано, унiверситетського професора лiтератури. Незважаючи на все хитрування пiдступноi i досвiдченоi правительки, перший дипломатичний екзамен флорентiйський посланець здав на вiдмiнно: дружбу з правителькою Форлi вдалося зберегти, що було вкрай важливо в умовах напруженоi боротьби за найважливiший торговий центр Пiзу.

У жовтнi 1499 року французькi вiйська увiйшли в Мiлан, а на початку наступного року його правитель Лодовiко Моро був ув'язнений i вiдвезений у Францiю. Доля iталiйських держав тепер залежала вiд Людовiка XII, до якому Флорентiйська республiка в липнi 1500 року i направила дипломатичну делегацiю в складi Нiколо Макiавеллi i Франческо Каза. Ранiше питання про Пiзу вирiшувала Флоренцiя, вiдтепер його вирiшував французький двiр, що вимагав величезних грошей за вiйськову допомогу. Макiавеллi не належав до числа парадних послiв, яких посилали в урочистих випадках, а був оратором-дипломатом, який, за його власним висловом, "готуi шляхи Господу" i, не маючи "коштiв i ваги", домагаiться всього своiми талантами i розумом.

Великий флорентiiць не тiльки виконував офiцiйнi iнструкцii, але уважно спостерiгав i оцiнював обстановку, людей, звичаi. Макiавеллi вiдвiдав Лiон, Невер, Мелiя, Париж. Його повiдомлення флорентiйськiй Синьйорii були не менш важливi, нiж ведення переговорiв. "Французи заслiпленi своiю могутнiстю, - писали Макiавеллi i Каза, - i зважають лише на тих, хто володii зброiю або готовий давати грошi". Незабаром Каза захворiв, i Макiавеллi залишився iдиним представником республiки при дворi. Вiн не тiльки вивчав французьку полiтику, але також намагався впливати на неi вплив. Коли одного разу кардинал Руанський заявив, що iталiйцi нiчого не розумiють у вiйськовiй справi, Макiавеллi вiдповiв йому, що "французи нiчого не розумiють у полiтицi, тому що якщо б розумiли, то не дозволили б папству досягти такоi могутностi". Порада флорентiйця примусила французький двiр серйознiше ставитися до полiтики папства.

Пiд час цiii ж мiсii у Францii вiн виявив себе як тонкий психолог. Про знаходився при французькому дворi з табору арагонцiв Джулiо де Скручiатiо, майбутнього папського iнквiзитора, вiн повiдомляв Синьйорii: "при першому ж вашому листi сюди вiн зiграi роль блискавки .. вiн красномовний, надзвичайно смiливий, настирливий, жахливий, не знаi мiри в своiх пристрастях i тому здатний у всiх своiх починах досягти певного результату ".Пiсля повернення з Францii, в 1501 роцi, секретар комiсii Десяти займався справами, пов'язаними з пiдлеглою, але вiчно непокiрною Пiстойiю: вiв листування, писав накази, тричi iздив в бунтiвний район для улагодження конфлiкту. У цьому ж роцi вiн виконав ряд доручень в Сiiнi i Кашiнi.

У 1502 року Макiавеллi зустрiвся з Цезарем Борджа - герцогом Валентiно, який справив на нього сильне враження - жорстокий, хитрий, не зважаi на будь-якi норми моралi, але смiливий, рiшучий i проникливий правитель. Вiн не iдеалiзував Цезаря Борджа, а вивчав його дii, коли той намагався пiдпорядкувати й об'iднати цiлi областi РЖталii. Макiавеллi ще кiлька разiв зустрiчався з цим героiм шпаги i отруiного вина, i в своiх донесеннях вiдмiчав якостi цього державного дiяча, гiднi послужити матерiалом для теоретичних узагальнень.

Разом з iпископом Вольтерри Франчесько Содерiнi Макiавеллi прибув у захоплений Цезарем Борджа Урбiно. Содерiнi i Макiавеллi були прийнятi о другiй години ночi 24 червня 1502 року. РЗхнi загальне враження було викладене в донесеннi: "Герцог настiльки смiливий, що найбiльша справа здаiться йому легкою. Прагнучи до слави i нових володiнь, вiн не даi собi вiдпочинку, не знаi втоми, не визнаi небезпек. Вiн приiжджаi в одне мiсце ранiше, нiж встигнеш почути про його вiд'iзд з iншого. Вiн користуiться прихильнiстю своiх солдатiв i зумiв зiбрати навколо себе кращих людей РЖталii. Крiм того, йому постiйно таланить. Все це разом узяте робить герцога переможним i страшним ". Цей портрет воiначальника i полiтика можна вважати першим нарисом знаменитого трактату "Государ", закiнченого Макiавеллi 1513 року.

У вереснi 1502 року у Флорентiйськiй республiцi була уведена посада довiчного гонфалоньiра, яким став П'iро Содерiнi, брат iпископа Вольтерри, який iздив в Урбiно разом з Макiавеллi. Вiн був главою Синьйорii, мав право законодавчоi iнiцiативи i втручання в судовi справи. Содерiнi був хорошим оратором, але не володiв будь-якими значними обдаруваннями. Вiд iменi комiсii Десяти Макiавеллi поспiшив повiдомити нового гонфалоньiра про обрання i висловив надiю на успiшну його дiяльнiсть. Незабаром Макiавеллi придбав необмежену довiру Содерiнi, став його постiйним радником.

Хоча другий канцлер республiки i був першою людиною при главi уряду, вiн продовжував виконувати складнi дипломатичнi доручення, адже нiхто не мiг точнiше i вiрнiше оцiнити полiтичну атмосферу в чужiй краiнi i дати характеристику ii дiячам. Коли Синьйорiя квапила його з присиланням донесень, вiн вiдповiдав: ".. серйознi речi не вiдгадуються .. якщо не хочеш викладати вигадок i сновидiнь, необхiдне все перевiрити". РЖ Синьйорiя переконувалася, що Макiавеллi правий: "Воiстину, в останнiх двох ваших листах стiльки сили, в них настiльки яскраво позначаiться Ваш розум, що iх навiть не можна похвалити так, як вони того заслуговують. Зокрема, я говорив про це з П'iро Содерiнi. Вiн вважаi абсолютно неможливим вiдкликати Вас звiдти .. Вашi мiркування i описи викликають найутiшнiшу похвалу. Тепер всi визнають те, що я особисто помiтив у Вас: яснiсть, точнiсть, достовiрнiсть ваших вiстей, на яку можна цiлком покластися ".

У 1503 роцi вiн знаходився у вiйську Цезаря Борджа, який зайняв Перуджу, Ассiзi, сiiнськi замки. Потiм його термiново направили в Рим у зв'язку зi смертю Олександра VI i виборами нового папи Юлiя II.

У 1504 роцi вiн повторно прибув у Францiю, в Лiон, з новими iнструкцiями флорентiйському послу при Людовiку XII Нiколо Валорi, який у листах до Десяти утiшно вiдгукувався про Макiавеллi, який допомагав йому порадами.

У наступному роцi вiн був посланий з дипломатичними дорученнями до синьйора Перуджi Бальонi, до маркiза Мантуi i синьйора Сiiни Пандольфо Петруччi, а ще за рiк представляi республiку при Юлiю II, який на чолi своiх вiйськ виступив проти Перуджi i Болоньi. Флорентiйський посол повинен був в дипломатичнiй формi повiдомити войовничому папi, що Флоренцiя, хоча i i його союзником, поки не може надати допомоги в його "святiй справi".

У груднi 1507 року Макiавеллi направлений у Тiроль до iмператора Максимiлiана з новими iнструкцiями для флорентiйського посла. Результатом його ознайомлення з обстановкою в нiмецьких землях була доповiдь "Опис подiй, що вiдбуваються у Нiмеччинi".

У 1509 роцi вiн був посланий до Мантуi для сплати грошового внеску республiки королю Максимiлiану, а потiм у Верону, звiдки спостерiгав за ходом вiйськових дiй мiж Венецiiю i союзниками Флоренцii.

Наступного року Макiавеллi втретi вiдправився з дипломатичною мiсiiю у Францiю для переговорiв про спiльну боротьбу проти Венецiанськоi республiки. Пiсля цiii поiздки з'явилися його "Описи подiй у Францii". Через кiлька мiсяцiв його знов послали у Францiю через Мiлан для обговорення питання щодо Пiзанського церковного собору, органiзованого Людовiком XII проти папи Юлiя II. Цей собор вiдкрився в листопадi 1511 року, i Макiавеллi був посланий туди республiкою, щоб спостерiгати за розвитком подiй.

Виконуючи численнi i складнi обов'язки, Макiавеллi не перетворився на занудного чиновника. Вiн мав живий, товариський характер, любив добре одягатися i не шкодував на це грошей, навiть коли iх було не дуже багато. Особливо пiклувався вiн про свiй одяг, коли представляв республiку перед чужоземними государями. Вiн був дотепним i любив повеселитися, i на вечiрках, якi iнодi влаштовували члени комiсii Десяти, завжди ставав душею компанii.

Макiавеллi одружився у тридцять три роки на Марiiттi Корсiнi, у тридцять чотири - став батьком першоi дитини. Вiн дуже пiклувався про сiм'ю, жартома називаючи ii своiю "командою".

Багато зробив Макiавеллi як секретар вiйськовоi комiсii Десяти, виявивши себе на цьому тернi не тiльки виконавцем, скiльки органiзатором. У 1512 роцi вiдбулися драматичнi подii, якi призвели до загибелi Флорентiйськоi республiки i поклали край бурхливiй полiтичнiй дiяльностi Нiколо Макiавеллi. 11 квiтня iспанське вiйсько захопило Прато, учинивши там безпощадну рiзанину i грабежi. П'iро Содерiнi утiк з Флоренцii, де була вiдновлена синьйорiя Медiчi; в результатi перевороту Макiавеллi був позбавлений посади i висланий на рiк з мiста.

У наступному роцi був розкритий Медичi змову на чолi з Боско. Запiдозрений у спiвучастi Макiавеллi у березнi 1513 року був кинутий до в'язницi, пiдданий тортурам - йому нанесли шiсть ударiв батогами. Вiн вийшов з в'язницi лише завдяки амнiстii, оголошенiй у зв'язку з обранням на папський престол Джованнi Медiчi, який прийняв iм'я Льва Х. Як неблагонадiйному засланого Макiавеллi дозволили проживати у власному невеликому маiтку Сант-Андреа в Перкуссiно, розташованому недалеко вiд Флоренцii.

Макiавеллi був приречений на вимушену бездiяльнiсть. Вiн листувався зi своiми друзями - Содерiнi i Ветторi. "Так довго продовжуватися не може, - писав Макiавеллi, - таке бездiяльне життя пiдточуi моi iснування". Однак вiн готовий був служити тiльки своiй державi, а не кому завгодно i де завгодно. Про це свiдчить його вiдмова вiд запрошення стати секретарем кардинала Просперо Колони 1521 року, що пояснювалося його неприйняттям папства i церковникiв. Вiдмовився вiн також вiд служби французькiй монархii, заявивши в кiнцi свого життя: "Вважаю за краще померти з голоду у Флоренцii, анiж вiд нетравлення шлунку в Фонтенбло".

Проте Медичi не довiряли Макiавеллi i протягом п'ятнадцяти рокiв не допускали його до полiтичноi дiяльностi.

Макiавеллi зайнявся творчiстю. У перiод заслання (1513-1520) вiн написав "Государя", "Мiркування про першу декаду Тита Лiвiя", "Мiркування про способи упорядкування справ у Флоренцii пiсля смертi герцога Лоренцо", "Опис подiй в мiстi Лукка", була почата "РЖсторiя Флоренцii "..

Вiн не вiдмовлявся вiд незначних дiлових доручень, на зразок поiздок у Карпi у францисканський монастир, який у листi до Гвiччардiнi назвав "республiкою дерев'яних сандаль", або у Венецiю для захисту iнтересiв флорентiйських купцiв.

4 травня 1527 Рим був захоплений нiмецьким ландскнехтами. Флоренцiя вiдповiла на це повстанням проти Медичi i вiдновленням республiки. 58-рiчний Макiавеллi висунув свою кандидатуру на пост канцлера Флорентiйськоi республiки. Питання вирiшилося на Великiй Радi республiки 10 травня 1527 року. Однак роки правлiння Медичi зробили свою справу: за Макiавеллi було подано лише 12 голосiв, проти - 555.

21 червня 1527 Нiколо Макiавеллi помер, а ще через день його поховали в церквi Санта-Кроче, що стала флорентiйським пантеоном. Поруч з Макiавеллi покояться Мiкеланджело, Галiлей та iншi великi iталiйцi.

Полiтична картАЩiра

Незалежний в своiх цивiльних симпатiях i полiтичних поглядах, Макiавеллi не був прихильником Медiчi, вигнаних з Флоренцii в 1494, не став вiн i прихильником Савонароли. Лише пiсля його падiння в 1498 Макiавеллi почав активну полiтичну дiяльнiсть: був обраний секретарем Другоi канцелярii, а пiзнiше - Ради Десяти, що вiдав дипломатiiю i вiйськовими справами. Протягом 14 рокiв вiн виконував безлiч доручень флорентiйського уряду, iздив з посольствами в рiзнi iталiйськi держави, Францiю i Нiмеччину, вiв листування, становив звiти та доповiдi з питань поточноi полiтики, про положення справ в РЖталii та РДвропi. Досвiд державного людини i спостереження дипломата, а також вивчення античних письменникiв дали Макiавеллi багатий матерiал при розробцi його полiтичних i соцiальних концепцiй.

У 1512 Медичi повернулися до влади у Флоренцii. Макiавеллi як прихильник республiки був усунений вiд справ i засуджений до рiчноi висилку з мiста. На початку 1513 вiн за пiдозрою у змовi був арештований i пiдданий катуванню. Проте невдовзi, у зв'язку зi вступом Джованнi Медiчi на папський престол пiд iм'ям Лева X, Макiавеллi був помилуваний i вiдправлений у своi маленьке маiток у Сант'Андреа.

В книзi ВлОрганiзоване суспiльствоВ» Андрущенко В. вiдзначаi,що пiдкреслюючи роль Н.Макiавеллi як великого реформатора соцiально-фiлософськоi теорii, хотiлося б звернути увагу ще на одне його вiдкриття, яке чомусь у лiтературi не популяризують ,йдеться про розумiння фiлософом спiввiдношення двох реальностей: ВлсуспiльстваВ» (соцiуму) та ВлдержавиВ». Фiлософська традицiя вiд античностi до Вiдродження цi реальностi ототожнювала. Н.Макiавеллi першим показав, що це тАУ рiзнi речi, що суспiльне життя i реальнiстю бiльш широкого масштабу, нiж держава, що держава i однiiю iз складових суспiльства, його органiзацiйним стрижнем, що вона виконуi iншi (притаманнi лише iй) функцii.

Зазначене вiдкриття дало поштовх для розвитку новоi теоретичноi дисциплiни тАУ полiтологii, виходу останньоi з предметного кола соцiальноi фiлософii. Н.Макiавеллi часто характеризують як полiтолога. Й це правильно, хоча, звичайно, вiн тАУ постать бiльш широкого фiлософського пошуку.

Ми називаiмо Н.Макiавеллi соцiальним фiлософом, залишаючи за ним право бути батьком-фундатором полiтологii. Як соцiальний фiлософ вiн здiйснив революцiю в суспiльствознавствi: розiрвавши бiльш нiж 1500-рiчну традицiю теологiчних iлюзiй, повернув пiзнання до реальностi. Як полiтолог Н.Макiавеллi був сином свого часу. Його полiтичнi настанови мають конкретно-iсторичний характер i саме в цьому контекстi пiдлягають теоретичному розглядовi.

Як вiдомо, РЖталiя доби Н.Макiавеллi переживала перiод роздробленостi, суперництва окремих держав та провiнцiй, вторгнення французьких, iспанських, нiмецьких завойовникiв, низки народних повстань, безсилля i злодiянь духiвництва, розбещеностi дворянства. Для виходу з соцiальних катаклiзмiв, а головне - для збереження свого статусу як самостiйноi держави вона потребувала iнтеграцii, об'iднання земель, мобiлiзацii зусиль, новоi внутрiшньоi та зовнiшньоi полiтики. Н.Макiавеллi добре розумiв, що в цiй ситуацii i лише один засiб: змiцнення державностi.

Понад те, опанувавши полiтичний досвiд Францii та РЖспанii, Н.Макiавеллi дiйшов висновку, що ключовою проблемою застосування цього засобу i проблема сильного володаря. Змiцненню державностi та посиленню ролi володаря Н.Макiавеллi й пiдпорядковуi свою полiтичну концепцiю. Його полiтична наука,як зазначав Н.Грамшi, i своiрiдною фiлософiiю часу, який прагне до створення абсолютних нацiональних монархiй тАУ полiтичноi форми, що допускаi й полегшуi подальший розвиток буржуазних продуктивних сил.

Суспiльно-громадське життя, стверджував Н.Макiавеллi, визначаi ВлфортунаВ» тАУ тобто об'iктивна закономiрнiсть. Людина (як розумна iстота) може пiзнавати ii, використовувати (закон) з метою осягнення ВлблагаВ». РЖсторiя рухаiться Влвiд несвободи до свободиВ», до бiльш глибокого блага людей. Водночас розвиток iсторii, на думку Н.Макiавеллi, йде суперечливо. Адже його Влдiйовi особиВ» тАУ люди тАУ переслiдують не тiльки загальноiсторичнi, але й власнi цiлi. Для впорядкування рiзноспрямованих прагнень потрiбна сильна держава, а для керiвництва тАУ досвiдчений i твердий у своiх рiшеннях полiтик.

За переконанням фiлософа, духiвництво (папство) нездатне до керiвництва державою. Воно розбещене багатством, брехливiстю, хабарництвом. Християнська iдея не чинення опору злу насильством також не може вiдiгравати роль iнтегративноi духовноi настанови. Зi злом треба боротися iншими засобами, особливо тодi, коли йдеться про iнтереси держави та народу.ВлДосвiд нашого часу показуi, тАУ писав фiлософ, тАУ що великi справи творили саме тi володарi, котрi мало зважали на обiцянки, вмiли хитрiстю крутити людям голови i врештi-решт перемагали тих, хто покладався на чеснiсть.. Володарю необхiдно володiти духом настiльки гнучким, щоб обирати напрямок, указаний вiяннями та мiнливiстю фортуни, i, як я зазначив вище, не ухилятися вiд шляху добра, якщо це можливо, але вмiти стати й на шлях зла, коли це необхiдноВ» (Макiавелли Н. ВлГосударьВ». тАУ М., 1990. тАУ С.52). Володар повинен уособлювати якостi людини та звiра, писав Н.Макiавеллi, а серед звiрiв слiд уподiбнитися до лева i лисицi. Це допоможе володаревi Влрозiгнати вовкiвВ», перемогти ворогiв i убезпечитися вiд поразки.

Звичайно, такi настанови Н.Макiавеллi, як Вллюдей потрiбно або пестити, або знищуватиВ», Влгоре тому, хто змiцнюi чужу величнiстьВ», Влтой, хто володii державою, повинен передбачати всi образи, щоб розквитатися за них одразуВ», Влякщо вже потрiбно вибирати, то треба вибирати страхВ», не можуть не викликати в сучасника негативноi моральноi оцiнки. Проте, справа полягаi саме в тому, що Н.Макiавеллi ВлвиводитьВ» полiтику iз сфери морального пiдпорядкування та оцiнки. Вiн узагальнив полiтичну практику свого часу, сконструював своiрiдну абетку полiтичноi поведiнки володаря в обставинах цiii iсторичноi реальностi, й не бiльше.

Маккiавеалiзм

макiавеллi державна полiтика

Макiавеллiзм - термiн у полiтологii, що позначаi державну полiтику, засновану на культi грубоi сили, нехтування нормами моралi i тому подiбне. ВлДля змiцнення держави допустимi будь-якi засоби - насильство, вбивство, обман, зрадаВ». Термiн проведений вiд iменi iталiйського мислителя Нiколо Макiавеллi, i зв'язуiться з iдеями, викладеними ним у його книзi ВлГосударВ». У побутовому вживаннi вiдповiдаi поняттям пiдступнiсть, вiроломство [1], набуваючи (якщо характеризуiться суб'iкт i цiлi впливу поза сферою державноi полiтики) переносне значення. Надалi цей стереотип поведiнки був дослiджений у психологii як феномен, i термiн був використаний як сукупне позначення вiдповiдних особистiсних характеристик, вже поза зв'язку з полiтикою.

Державець не може робити все те, що люди вважають хороших, так як заради збереження держави вiн часто вимушений йти всупереч добра i справедливостi. Вiн не маi права дати зайвоi обiцянки, в очах оточуючих повинен виглядати милосердним, вiрним, простодушним, людяним i благочестивим, оскiльки люди оцiнюють завжди ззовнi, не знаючи iстини, яка схована всерединi. Насправдi ж, правитель маi бути зрадливим, корисливим, скупим, безсердечним i егоiстичним. Якщо треба пiти на злочин, не можна оголошувати про це завчасно, оскiльки вороги можуть знищити тебе до того, як ти знищиш iх. Не можна оточувати себе надто могутнiми помiчниками, а вiд переможних воiначальникiв краще позбуватися, адже з часом вони становитимуть серйозну загрозу [2; 164]. Не зважаючи на це, якi б засоби государ не використовував для збереження влади i здобуття перемоги, народ завжди iх схвалить, якщо це не зачiпаi iх особистi iнтереси i приватну власнiсть. Саме тому, непопулярнi в народi справи державець маi доручити своiму оточенню, а справи, якi народу до вподоби - робити самому.

В порадах Нiколо Макiавеллi немаi нiчого аморального i несправедливого, адже його погляди реально iлюструють полiтичну культуру суспiльства як минулого, так i сьогодення. Проблема негативного вiдношення до цього фiлософа деяких критикiв базуiться лише на уявнiй вуалi, якою бажане хочуть видати за дiйсне. Як не прикро, але наше суспiльство маi лише абстрактну мораль, яка iснуi в уявi, а не в життi. На мiй погляд iдеi Макiавеллi слiд виправдати, адже помiркована жорстокiсть, винахiдливiсть, хитрiсть i егоiзм - iдинi чинники, якi зможуть привести до влади i утримати ii. В фiлософii Макiавеллi такi засоби повнiстю виправдовують мету - досягнення суспiльного блага i побудова iдеальноi держави. Проблема лише в утворенiй дихотомii, коли поряд з полiтичним макiавеллiзмом виник iндивiдуальний: люди почали використовувати поради для державця у власних цiлях, перетворили загальне благо на особисте. Засуджувати таку реальнiсть безглуздо, тому що кожну людину хвилюi тiльки особисте благополуччя, а не iнтереси третiх осiб, якi хоча i вiдносяться до одного соцiуму, але гiпотетично i ворогами i зрадниками.

Свiтогляд та iдеi

РЖсторично Макiавеллi прийнято зображати тонким цинiком, який вважаi, що в основi полiтичноi поведiнки лежать вигода i сила, i що у полiтицi слiд спиратися на силу, а не на мораль, якою можна i знехтувати при наявностi благоi мети.

У роботах ВлЕнеiдаВ» (ВлКнязьВ») i ВлМiркування на першу декаду Тита ЛiвiяВ» Макiавеллi розглядаi державу як полiтичний стан суспiльства: ставлення пануючих i пiдвладних, наявнiсть вiдповiдним чином влаштованоi, органiзованоi полiтичноi влади, установ, законiв.Макiавеллi називаi полiтику Влдосвiдченоi наукоюВ», яка роз'яснюi минуле, керуi сьогоденням i здатна прогнозувати майбутнi.

Макiавеллi один з небагатьох дiячiв епохи Вiдродження, хто у своiх роботах порушив питання про роль особистостi правителя. Вiн вважав, виходячи з реалiй сучасноi йому РЖталii, яка страждала вiд феодальноi роздробленостi, що краще сильний, нехай i позбавлений докори совiстi, государ на чолi iдиноi краiни, нiж конкуруючi питомi правителi. Таким чином, Макiавеллi поставив у фiлософii та iсторii питання про спiввiдношення моральних норм та полiтичноi доцiльностi.

Автор iдеi про загальний вiйськовий обов'язок - у трактатi ВлПро вiйськове мистецтвоВ» закликав до переходу вiд найманоi до набираемой за призовом з громадян держави армii.

Макiавеллi протиставляв античну доблесть християнському смирення. В останньому вiн бачив зло, що робить свiт слабким i вiддаi його у владу не зустрiчаючим опору негiдникам

Лiтературна дiяльнiсть

О.Ф. Кудрявцев у статтi про лiтературну дiяльнiсть Макiавеллi простежив ,що у селi Макiавеллi багато i напружено трудився у 1513 вiн почав роботу над ВлМiркуваннями про першу декаду Тита ЛiвiяВ» (1531), в кiнцi того ж, 1513, року був створений трактат ВлГосударьВ» (1532), обезсмертив iм'я письменника. У ньому проголошувалося як норма полiтичноi дii положення про те, що мета виправдовуi засоби, вжитi для ii досягнення, а проте справжньою метою Влнового государяВ» маi стати, за Макiавеллi, не приватний, суто особистий iнтерес, але Влзагальне благоВ», що припускаi об'iднання РЖталii в сильну нацiональну державу. У ВлМiркуваннях про першу декаду Тита ЛiвiяВ», завершених, мабуть, в 1516, Макiавеллi доводив переваги республiканського способу правлiння.

У наступнi кiлька рокiв вiн написав поему ВлЗолотий оселВ» (1549), ВлКазку про архiдьяволе БельфагореВ» (1549), комедiю ВлМандрагораВ» (третi ii видання з'явилося в 1524), трактат ВлПро вiйськове мистецтвоВ» (1521), ВлЖиття Каструччо Кастраканi з Лукки В»(1532). У 1520 Макiавеллi почав писати ВлРЖсторiю ФлоренцiiВ» (1532), в 1525 першi вiсiм книг цього твору були пiднесенi його замовнику, татовi Клименту VII.

Висновок

У ходi дослiдження свого реферату Макiфвеллi це був виходець iз збiднiлого дворянського роду ,був секретарем флорентiйськоi республiки, дипломатичним дiячем. Багато уваги Макiавеллi придiляв лiтературнiй творчостi. Характеризуючи добу Вiдродження, зокрема,вiдзначаючи всебiчнiсть розвитку дiячiв цього часу, Ф. Енгельс згадував i про нього: ВлМакiавеллi був державним дiячем, iсториком, поетом i, крiм того, першим вартим згадування воiнним письменником нового часуВ».

Макiавеллi висунув полiтичну програму, в основi якоi лежала iдея сильноi державноi влади, його мрiiю була сильна iталiйська держава, яка могла б протистояти чужоземним загарбникам i економiчному занепаду. Вона i надихаi його на створення трактату ВлКнязьВ». Написаний у 1513 - 1515 pp., а надрукований уже пiсля смертi автора, у 1532 p., трактат невдовзi набув величезного резонансу в iвропейськiй лiтературi.

У творi аналiзуються тi реальнi засоби, якi, на думку Макiавеллi, можуть забезпечити здiйснення величноi iдеi нацiонального об'iднання. Такою силою, за Макiавеллi, i влада особистостi, надiленоi волею, силою духу, енергiiю. Всi засоби, якi служать метi державця,- допустимi, i нiяким моральним нормам вiн не пiдвладний, йому дозволенi жорстокiсть, насильство, вiроломство, обман i навiть убивство. Макiавеллi створюi сугубо iндивiдуалiстичну полiтичну доктрину, пройняту нездоланною для письменника суперечнiстю мiж аморальнiстю засобiв i величнiстю мети. Письменник хотiв благополуччя батькiвщинi i людинi, але пропонував для досягнення цього благополуччя антигуманiстичнi засоби, протилежнi високiй метi. На основi створеного Макiавеллi iндивiдуалiстичного iдеалу державця, для якого не iснуi жодноi заборони, пiзнiше сформувалося поняття макiавеллiзму як втiлення безсоромностi, цинiзму i нестримного егоiзму в полiтицi.

Додатки

Цитати

В· Цель оправдывает средства тАФ часто приписываемая к авторству Макиавелли, но, согласно другим источникам, эта цитата могла принадлежать и Томасу Гоббсу (1588тАФ1679) и Игнатию де Лойоле (но официально принято считать, что эта цитата была принята иезуитами уже после высказывания Макиавелли).

В· Войны нельзя избежать, её можно лишь отсрочить к выгоде вашего противника. (1502 год.)

В· В наши времена уже очевидно, что те государи, которые мало заботились о благочестии и умели хитростью заморочить людям мозги, победили в конце концов тех, кто полагался на свою честность.

В· Добрыми делами можно навлечь на себя ненависть точно так же, как и дурными.

В· Кто хочет жить в мире, тот должен готовиться к войне.

В· Лучше проиграть со своими, чем выиграть с чужими, ибо не истинна та победа, которая добыта чужим оружием.

В· Люди всегда дурны, пока их не принудит к добру необходимость.

В· Люди по натуре своей таковы, что не меньше привязываются к тем, кому сделали добро сами, чем к тем, кто сделал добро им.

В· Государь должен также выказывать себя покровителем дарований, привечать одаренных людей, оказывать почет тем, кто отличился в каком-либо ремесле или искусстве. Он должен побуждать граждан спокойно предаваться торговле, земледелию и ремеслам, чтобы одни благоустраивали свои владения, не боясь, что эти владения у них отнимут, другие - открывали торговлю, не опасаясь, что их разорят налогами; более того, он должен располагать наградами для тех, кто заботится об украшении города или государства.

В· Не отклоняться от добра, если это возможно, но всегда вставать на путь зла, когда это необходимо

В· Войны начинают, когда хотят, но заканчивают, когда могут

В· Наименьшее зло следует почитать благом

Лiтература

1. Андрущенко В. Органiзоване суспiльство / РЖнститут вищоi освiти АПН Украiни. тАФ К., 2006

2. Никколо Макьявелли. История Флоренции. М. Наука. 1973

3. Юсим М. А. Этика Макиавелли. тАУ М., 1990

4. М.С. Шаповалова ВлЛiтература доби Вiдродження: РЖталiя (1982)В»

5. Стаття О. Ф. Кудрявцева в ВлБольшой энциклопедии Кирилла и МефодияВ»

Вместе с этим смотрят:

Виды монархий в современном мире

Выявление основных проблем молодежной политики КПРФ и поиск путей их решения

Громадянсько-правовий вимiр полiтичноi системи Польщi

Грузино-абхазский тупик

Евроскептицизм в структуре европейской внутренней политики