Поняття та структура полiтичноi свiдомостi

Поняття та структура полiтичноi свiдомостi

Як вважав вiдомий росiйський письменник Ю. Нагiбiн, матерiал пiддаiться аналiзу, коли ми знаходимо йому точну форму. Аморфнiсть слабка та нежиттiздатна.

Постаi питання щодо вибору методологiчного iнструментарiю для аналiзу. Розглядаючи це питання, слiд насамперед, зазначити, що у цiй царинi стикаiмося iз специфiчними для Украiни проблемами вироблення методологii соцiальних дослiджень як таких. В умовах плюралiзацii iдеологiчного i полiтичного життя дуже важливим i момент особистоi культури, позицii вченого. Тут не зарадять заклики до обтАШiктивiстських позицiй, тобто розгляду предмета дослiдження з тАЬпозалюдських позицiйтАЭ. Завдання полягаi в необхiдностi розвтАШязати суперечностi мiж обтАШiктивною логiкою зовнiшнього для людини свiту i позицiiю соцiального субтАШiкта. Останнiй пiдлягаi вивченню, хоч яких би iдейно-полiтичних позицiй не дотримувався, оскiльки кожен дослiджуваний елемент суспiльства i складовою частиною украiнського народу, масовим явищем, соцiальним феномен iз своiм правом на iснування.

Подiляiмо позицiю В. Кременя i В. Ткаченка, якi у цьому контекстi зауважують, що, дослiдник тАУ завжди людина серед людей, а отже й невiльний вiд поширених стереотипiв, групових цiнностей, уподобань свого професiйного середовища. Але саме тому не слiд забувати, що позицiя дослiдника соцiальних явищ маi бути завжди етичною. Культура дослiдника виявляiться в тому, яке рiшення вiн приймаi в ситуацii, коли його власнi полiтичнi симпатii суперечать висновкам його наукового дослiдження. Тут, як мовиться, й виявляiться момент iстини. Адже завдання надзвичайно вiдповiдальне тАУ усвiдомити шляхи вдосконалення механiзмiв соцiального управлiння Украiною як суспiльством перехiдного типу, що стало на шлях модернiзацii.

Навiть якщо науковець-гуманiтарiй цiлком рацiонально i критично зважуi певнi наслiдки, якi виникають iз творення i вибору тих чи iнших цiнностей, вiн, зрештою, шляхом рацiонального аналiзу не одержуi остаточноi вiдповiдi щодо того, якi з деяких альтернативних цiнностей вiн повинен пiдтримувати i захищати. Доки вiн описуi факти, прагнучи, аби його цiннiснi орiiнтацii не впливали на те тлумачення iсторичних фактiв, вiн може твердити, що прагне встановити iстину (i маi на те пiдстави). Але як тiльки вiн поставить собi за мету дати настанови для полiтичноi практики, не може уникнути вибору цiннiсних орiiнтацiй: адже вiн, як i будь-яка людина, в цьому разi виступаi спiвтворцем iсторii. Навiть розумiння наслiдкiв вибору, тих чи iнших життiвих перспектив, якi повтАШязанi з певними цiнностями, не дозволяi йому уникнути власного вибору. Тобто, вiн змушений зайняти певну громадянську, полiтичну позицiю.

Бiльш того, цей вибiр науковцем-гуманiтарiiм цiннiсних орiiнтацiй впливаi, як правило, i на шляхи дослiдження минулого та сучасного. Його громадянська i полiтична позицiя впливаi на ту концепцiю, яку вiн застосовуi в науковому дослiдженнi. РЖнакше кажучи, дослiдження у суспiльних та гуманiтарних науках не i цiннiсно-нейтральним.

тАЬРЖсторiя не i чимось готовим, завершеним. Ми продовжуiмо ii творити i науковець-гуманiтарiй, хоче вiн того чи нi, не може обрати для себе роль статиста, аби описувати те, що було в iсторii чи те, що вiдбуваiться сьогоднi. Вiн неминуче мусить застосувати своi знання, аби дати вiдповiдь на питання, яким варiантом iсторичного розвитку вiн вiддаi перевагу. Як учасник творення iсторii вiн не може послатися на тАЬзакони iсторичного розвиткутАЭ (як це робив Маркс), щоб перекласти вiдповiдальнiсть з себе на науку. Вiн не може зняти з себе вiдповiдальностi за майбутнi i, обстоюючи той чи iнший варiант майбутнього, мусить iднатися з iншими людьми, аби успiшно впливати на перебiг подiй тАУ тобто, в дiалозi iдей вiн мусить обирати свою позицiютАЭ.

В Украiнi традицiя теоретично-прикладного аналiзу стану суспiльноi свiдомостi, полiтичноi поведiнки, полiтичного процесу та його регуляторiв, на думку Л.П. Нагорноi, щойно складаiться.

Якщо говорити про основнi напрями наукового аналiзу феномену полiтичноi свiдомостi, у тому виглядi як вони вимальовуються протягом останнiх рокiв в сучаснiй полiтичнiй науцi i i використаними у нашiй роботi, то тут можна видiлити три пiдходи. Перший зводиться до аналiзу переважно соцiологiчними методами сучасного стану полiтичноi свiдомостi, при цьому основна увага звертаiться на когнiтивнi та практичнi (поведiнковi) компоненти ii формування та iх засвоiння на рiвнi суспiльства, групи, особи. Другий ТСрунтуiться на дослiдженнi взаiмозвтАЩязкiв i взаiмодii ментальностi, нацiональноi свiдомостi з полiтичною свiдомiстю. Третiй виходить iз розумiння полiтичноi свiдомостi як сфери взаiмодii полiтики, культури, моралi, тобто вкладаi в поняття полiтичноi свiдомостi те, що на Заходi становить предмет полiтичноi фiлософii чи полiтичноi етики.

Найбiльш результативним серед названих пiдходiв виявився соцiологiчний. Авторським колективом РЖнституту соцiологii АН Украiни (РД. Головаха, Н. Панiна, Ю. Пахомов та iншi) у 1991 р. було дослiджено полiтичну культуру та полiтичну свiдомiсть населення Украiни за такими показниками: рiвень задоволення i ступiнь полiтичного довiртАШя; полiтична поiнформованiсть i компетентнiсть; полiтична активнiсть i залученiсть; полiтична ефективнiсть i готовнiсть до соцiального протесту; полiтична (тАЬвертикальнатАЭ) iдентифiкацiя; нацiональна i соцiально-класова толерантнiсть (тАЬгоризонтальнатАЭ iдентифiкацiя).

Дослiдження виконане на прикладах вивчення полiтичноi культури у краiнах Схiдноi РДвропи. Воно виявило амбiвалентнiсть оцiнок, суперечнiсть орiiнтацiй, характерних для перехiдного 1991 р. Досить цiкавими були запропонованi цим же iнститутом макросоцiальнi пiдходи до дослiдження перехiдного стану украiнського суспiльства. Аналiз динамiки змiн соцiальноi поведiнки за показником iнтенцiональнiсть (екзекутивнiсть) проводився у 1992-1995 рр. у спiвробiтництвi з мiжнародною соцiологiчною службою тАЬСоцiс-ГеллаптАЭ. Здiйснений монiторинг показав, що у 1992 i 1993 рр. психосоцiiтальну суспiльну якiсть визначала ознака екзекутивностi (тАЬжiноче началотАЭ); його спiввiдношення до iнтенцiональностi (тАЬчоловiчого началатАЭ) виражалися пропорцiiю 62:38. Починаючи з 1994 р., ця пропорцiя почала змiнюватися у напрямi iнтенцiональностi, у червнi 1995 р. перейшовши межу 50:50. Симетричний стан дослiджуваного показника, за висновками соцiологiв i критичною для суспiльства межею, перехiд через яку означаi змiну напряму розвитку i вихiд iз фази загострення економiчноi i полiтичноi кризи.

Ряд дослiджень стану полiтичноi свiдомостi проведено центром тАЬСоцiальний монiторингтАЭ разом з Украiнським науково-дослiдним iнститутом проблем молодi, Украiнським iнститутом соцiологiчних дослiджень (тАЬГромадська думка населення Украiни: соцiальне самопочуття i полiтичнi орiiнтацiiтАЭ (червень 1994 тАУ травень 1995 рр.), тАЬСоцiально-полiтичнi орiiнтацii населення Украiни (сiчень тАУ лютий 1996 р.)тАЭ, тАЬСоцiально-полiтичнi орiiнтацii населення Украiни (вересень 2000)) тощо.

Певним пiдсумком дослiджень, якi проводилися Украiнським науково-дослiдним iнститутом проблем молодi у 1994тАУ1996 рр., i монографiя про полiтичну культуру сучасноi молодi.

Авторам вдалося помiтити деякi суттiвi вади домiнуючих у краiнi пiдходiв до аналiзу полiтичноi культури та свiдомостi (своiрiдний тАЬкультурологiчний прогресизмтАЭ, ототожнення реальноi полiтичноi свiдомостi i культури з iх теоретичними моделями), дати короткий iсторичний огляд розвитку полiтичноi культури молодi в Украiнi.

Питання полiтичноi свiдомостi у контекстi украiнськоi ментальностi вивчають В. Бебiк, РД. Бистрицький, П. Гнатенко, РЖ. Кресiна, В. Лiсовий, Л. Нагорна, В. Ребкало, О. Рудакевич та iншi. Дослiдники особливу увагу звертають на специфiку украiнського iндивiдуалiзму, яка впродовж багатьох вiкiв украiнськоi iсторii виявлялася у рiзних формах партикулярного прагнення до особистоi свободи. Сформована на цiй основi своiрiдна бiполярна модель полiтичноi культури поiднуi лицарсько-козацький та пасивно-споглядальний типи ставлення до довкiлля. Вченi зазначають, що украiнська ментальнiсть та украiнська нацiональна свiдомiсть загалом мають суперечливий характер, у культурi нацii одночасно проявляються рiзнi i навiть протилежнi якостi: героiзм i пасивнiсть, волелюбнiсть i конформiзм, довiрливiсть i пiдозрiлiсть тощо, якi сформувалися пiд впливом певних iсторичних реалiй.

Полiтичною вадою обох цих пiдходiв i те, що полiтична свiдомiсть в Украiнi слабко дослiджуiться у загально-цивiлiзацiйному контекстi; для ii аналiзу майже зовсiм не застосовуються методи та емпiричнi надбання зарубiжноi науки.

Наступний пiдхiд у дослiдженнi полiтичноi свiдомостi представлений такими iменами, як Е. Баталов, В.М. Михальченко, В. Мшвенiiрадзе, В. Ребкало, РЖ. Надольний, котрi розглядають полiтичну свiдомiсть як форму суспiльноi свiдомостi. Однак все ж таки не маiмо фундаментальних дослiджень щодо полiтичноi свiдомостi у контекстi полiтичноi етики.

На сьогоднi йде активний процес накопичення емпiричного матерiалу за проблемами полiтичноi свiдомостi, комплексне, суто полiтологiчне осмислення. Важливим чинником цього процесу i той факт, що рiзноманiтнi принципи структурування полiтичноi свiдомостi у контекстi кiлькох наукових дисциплiн дають можливiсть дослiдити це поняття з кiлькох сторiн, так би мовити сферично. Вони показують, що лiнiйна модель полiтичноi свiдомостi не розкриваi всього багатства ii змiсту, що визрiла потреба вийти за межi цiii моделi.

Як пiдтвердженням цього i формування у вiтчизнянiй та зарубiжнiй лiтературi нових наукових напрямiв, у межах яких дослiджуються процеси формування полiтичноi свiдомостi, зокрема, полiтичноi топологii, яка вивчаi просторовi особливостi полiтичного життя, специфiку просторового включення громадян у полiтику. До того ж, у сучаснiй науцi iснують фундаментальнi методологiчнi та спецiальнi теоретичнi розробки, якi, на наш погляд, допомагають полiпшити дослiдженнi полiтичного хронотипу (просторово-часових особливостей полiтичного життя). Маються на увазi, зокрема, працi фiлософiв-феноменологiв, якi дослiджують проблему iнтенцiональностi, тобто тАЬспрямованостiтАЭ свiдомостi на обтАЩiкт: роботи К. Манхейма та його послiдовникiв, фiлософсько-фiлологiчнi експерименти М. Бахтiна, Ю. Лотмана, К. Левi-Строса та iнших. Тобто дослiдження полiтичноi свiдомостi виходять за традицiйнi межi i потребують нових методiв та засобiв дослiдження).

Деякi автори, зокрема О. Валiвський, Д. Видрiн, В. Журавський, В. Согрiн, К. Холодковський, розумiють полiтичну свiдомiсть як вiдображення класових iнтересiв, полiтичних вiдносин, полiтичного життя загалом. Значення цiii позицii полягаi в тому, що в нiй наголошуiться на визначнiй ролi класових iнтересiв i полiтичних вiдносин. Наприклад, К.Холодковський зазначаi, що полiтичнi вiдносини у постсоцiалiстичних краiнах, зокрема у Росii, формуються у контекстi протистояння тАЬдемократiя-авторитаризмтАЭ.

РЖншi автори (К. Гаджиiв, А. Улiдов, Г. Щедрова) розглядають полiтичну свiдомiсть крiзь призму полiтичноi влади. Вони виокремлюють саме стрижень предмета вiдображення полiтичноi свiдомостi тАУ проблему державноi влади, полiтичного панування та управлiння. Наприклад, даючи характеристику тоталiтарнiй владi, К. Гаджиiв зауважуi, що вона породжуi такий тип свiдомостi, тАЬякий доводить недовiру та ненависть до рiвня свiтоглядного кредотАЭ.

А такi дослiдники, як В. Бебiк, Л. Гордон, М. Михальченко, при визначеннi сутностi та специфiки полiтичних iдей, поглядiв та уявлень особливо видiляють iх органiчний звтАШязок з економiчними вiдносинами, потребами та iнтересами рiзних прошаркiв населення. РЖнакше кажучи, полiтичну свiдомiсть визначають як вiдбиття полiтичних та економiчних вiдносин.

Всi означенi вище точки зору, на нашу думку, в певному розумiннi обмежують змiст поняття тАЬполiтична свiдомiстьтАЭ. Разом з тим, це можна пояснити свiдомим звуженням предмета дослiдження (полiтичноi свiдомостi) тАУ цього потребував контекст iх дослiджень. У той же час на визначення поняття тАЬполiтична свiдомiстьтАЭ впливаi також iсторичний чинник: наприклад, у сучасному суспiльствi класи та класовi вiдносини вже не мають такоi ваги, як ранiше, тому обмежувати визначення полiтичноi свiдомостi сферою класових вiдносин вже немаi сенсу).

Вiдстоюiмо точку зору про цiннiсну iдею цiлiсного вiдображення суспiльного буття в полiтичнiй свiдомостi, бо зосереджуiться увага на всiй глибинi змiсту полiтичноi свiдомостi. Це не зводиться тiльки до вiдображення економiки чи полiтики, чи тiльки духовноi сфери життя. Змiст полiтичних уявлень, орiiнтацiй чи цiнностей будь-якого субтАШiкта обовтАШязково вбираi в себе вiдображення всiх сфер суспiльних вiдносин. Тому полiтична свiдомiсть так чи iнакше включаi в себе все вiдображене соцiальне буття.

Крiм того, полiтична свiдомiсть тАУ це не просто дзеркальне вiдбиття суспiльного буття, а певний спосiб вiдображення. Його специфiка полягаi в тому, що всi сфери життя (а не тiльки полiтика) вiдображаються скрiзь призму полiтичних iнтересiв i полiтичних вiдносин. Тобто, iнакше кажучи, окрема особа чи то група осiб обовтАШязково матиме думку про полiтичну дiйснiсть, якщо ця дiйснiсть зачiпаi iх iнтереси.

Отже, полiтична свiдомiсть тАУ одна з центральних категорiй полiтологii, яка входить в систему ii понятiйних координат i означаi сприйняття та вiдображення субтАЩiктом навколишньоi дiйсностi крiзь призму полiтичних вiдносин та iнтересiв.

З цього огляду теоретичних та прикладних проблем полiтичноi свiдомостi, на наш погляд, можна зробити висновок про необхiднiсть пошуку нових пiдходiв до ii аналiзу. Традицiйних пiдходiв, коли дослiдники розпочинають з понять, iх взаiмозвтАШязку i т. п., недостатньо. До цього висновку приходять як вiтчизнянi, так i зарубiжнi автори. Духовнi явища повиннi розглядатися у iдностi з практичною життiдiяльнiстю людей. Це потребуi аналiзу, по-перше, того, як буття вiдображаiться у полiтичнiй свiдомостi людей, яке iх ставлення до процесiв, котрi вiдбуваються в полiтичному життi, по-друге, суперечностей розвитку самоi полiтичноi свiдомостi (в першу чергу масовоi). Цiлiсне, суто полiтологiчне вивчення полiтичноi свiдомостi в першу чергу включаi дослiдження ii субтАШiктiв-тАЬносiiвтАЭ (мас, груп, iндивiдiв), динамiки розвитку та основних ii функцiональних форм.

У той же час вияв сутностi будь-якого явища передбачаi дослiдження його структури.

Багатомiрнiсть полiтичноi свiдомостi, складнiсть та динамiзм дiйсностi, яку вона вiдображуi, а також рiзнi умови для формування та функцiонування складових компонентiв, зумовлюють необхiднiсть структурування цього поняття за рiзноманiтними принципами. (Пiд принципами у цьому разi розумiiться основи для структурування тiii чи iншоi моделi полiтичноi свiдомостi). У лiтературi вже давно вiдмiчено, що дослiдження та моделювання структури полiтичноi свiдомостi тАЬзалишаiться постiйною теоретичною проблемою, тобто завданням, яке на кожному новому етапi соцiально-полiтичного розвитку потребуi новоi постановки та нових рiшеньтАЭ Одним з перших запропонував модель типологii видiв суспiльноi свiдомостi Ф. Константинов у 1951 роцi. Як вважаi дослiдник, спочатку iх було птАШять: наука, фiлософiя, релiгiя, мистецтво та моральнiсть. Надалi вiн додав ще полiтичну та правову форми свiдомостi, а також економiчну свiдомiсть.

Рiзнi принципи побудови структури полiтичноi свiдомостi дають ii рiзнi моделi, якi вiдображують реальнi взаiмозвтАШязки та взаiмозалежностi внутрiшнiх характеристик цього феномену. Слiд враховувати, що будь-яка структура i певною iдеальною системою. Це стосуiться i полiтичноi свiдомостi, структурнi компоненти якоi не i абсолютно розмежованими та замкненими, а взаiмоповтАШязанi.

У фiлософськiй лiтературi вiдомий стiйкий вислiв про те, що найважливiшими структурними складовими полiтичноi свiдомостi i полiтична iдеологiя та полiтична психологiя. Остання охоплюi головним чином емоцiйно-вольову, емоцiйно-чуттiву сфери вiдображення, в яких мiстяться безпосереднi iнтереси, прагнення рiзноманiтних субтАШiктiв суспiльно-полiтичного життя Полiтична психологiя тАУ це сукупнiсть настроiв, звичок, почуттiв, мотивiв поведiнки та типових рис характеру, а також соцiально-полiтичних орiiнтацiй, уявлень тощо.

Полiтична iдеологiя у вузькому значеннi тАУ це вiдносно систематизована сукупнiсть понять, iдей та уявлень, в яких рiзноманiтнi субтАШiкти полiтичних вiдносин тАУ iндивiди, соцiальнi групи, класи, нацii, суспiльство тАУ усвiдомлюють своi полiтичнi позицii та iнтереси, якими вони пояснюють своi полiтичнi прагнення. Ця iдеологiя виробляiться не всiiю соцiальною верствою (класом, групою), а особливою категорiiю тАУ iдеологами. Тiльки ця сфера даi можливiсть класу, верствi, державi, нацii сформувати та поглибити свою полiтичну самосвiдомiсть. Сутнiсть полiтичноi iдеологii та полiтичноi психологii полягаi не стiльки у глибинi вiдображення та вираження iнтересiв, скiльки в тому, що вони тАУ продукти дiйсного життiвого процесу, складнi багатофункцiональнi суспiльно-полiтичнi явища, якi вiдiграють однаково важливу роль в полiтичному життi соцiальних субтАШiктiв та суспiльства загалом. Полiтична психологiя та полiтична iдеологiя тАУ це двi сфери полiтичноi свiдомостi.

Слiд вiдмiтити, що у системi свiдомостi рiзних соцiальних субтАШiктiв вони вiдносно самостiйнi, вирiзняються один вiд одного i за засобом вiдображення дiйсностi (емоцiйно-чуттiвий та понятiйно-логiчний), i за способом формування (соцiально-практичний та рацiонально-теоретичний), i за структурою (комплекс установок, орiiнтацiй, настроiв, мотивiв тощо i система iдей, поглядiв, концепцiй), i за роллю у життiдiяльностi класу, верстви групи, нацii тощо.

Структура тАЬполiтична психологiя тАУ полiтична iдеологiятАЭ важлива i для полiтичноi науки. Практика свiдчить, що iдеологiчнi концепцii, якi не враховують конкретнi потреби та iнтереси мас, дуже обмежено впливають на суспiльну поведiнку та орiiнтацii. Процес вивчення механiзмiв формування i функцiонування суспiльноi (у тому числi i полiтичноi) психологii у вiтчизнянiй полiтологii тiльки розпочався. Дослiдники наголошують, що посилення суперечностей суспiльно-полiтичноi реальностi веде до ускладнення структури украiнськоi полiтичноi свiдомостi, до посилення ii внутрiшньоi неоднорiдностi, до збiльшення рiзноманiтних за своiм змiстом компонентiв. З одного боку, вiдбуваiться поляризацiя суспiльноi психологii i свiдомостi мас, в результатi якоi чiткiше формуються протилежнi за своiми соцiально-психологiчними й iдейно-полiтичними характеристиками типи свiдомостi. З iншого тАУ виникаi специфiчний тип тАЬбагатомiрноiтАЭ свiдомостi, особливiстю якоi i синкретичнiсть, одночасне iснування (спiвiснування) суперечливих соцiальних поглядiв, оцiнок навколишньоi дiйсностi.

Разом з тим, М. Михальченко зазначаi, що полiтична свiдомiсть складаiться не з двох, а трьох елементiв: полiтичноi iдеологii, полiтичноi психологii та полiтичноi науки. Кожний з яких одночасно i внутрiшньою формою суспiльноi свiдомостi другого порядку.

Ще однiiю основою структурування полiтичноi свiдомостi у полiтологii i подiл ii на компоненти за ступенем систематизованостi змiсту та внутрiшньоi побудови (як в межах однiii соцiальноi спiльностi чи групи, так i поза нею). Тому виокремлюють спецiалiзовану та масову свiдомiсть.

Спецiалiзована свiдомiсть тАУ це, як правило, iдеологiчно однорiдна свiдомiсть, притаманна спецiалiстам тiii чи iншоi галузi полiтичного знання. РЗi носiями виступають полiтичнi партii, полiтичнi органiзацii. Вони фiксують необхiднiсть цiлеспрямованоi дiяльностi по формуванню та розвитку масового руху у вiдповiдному напрямку. Саме головне для цього виду свiдомостi тАУ це продукування та розвиток тiii чи iншоi iдеологii (концепцii, доктрини i т.д.).

Партiйних iдеологiв вирiзняi, головним чином, позитивiстськи-прагматичний спосiб сприйняття реальноi дiйсностi, який полягаi у продукуваннi форм практичноi дii, розрахованих на отримання безпосереднього прибутку, тАЬуспiхутАЭ, i таких, що спрямованi у загальному напрямi впливу на владу (або ii досягнення, розширення, утримання).

Зi спецiалiзованою полiтичною свiдомiстю пов'язана масова полiтична свiдомiсть. У результатi iх взаiмодii дiстають широкого поширення будь-якi полiтичнi погляди та iдеi. Вони поступово оволодiвають масами, слугують для них мотивом поведiнки та ставленням до полiтики.

Г. Дiлiгенський вказував, що масова полiтична свiдомiсть тАЬвиражаi опосередковано рiвень i змiст потреб мас i разом з тим характер iх знань про суспiльно-полiтичну дiйснiсть тАУ як таких, якi виробленi рiзноманiтними iдеологiями i закрiпленi у полiтичнiй культурi, так i здобутих у ходi власноi практики масових соцiальних груптАЭ. Масову свiдомiсть iнодi ототожнюють з буденною полiтичною свiдомiстю. Це не зовсiм правильно. Поняття тАЬбуденна свiдомiстьтАЭ i тАЬмасова свiдомiстьтАЭ виражають рiзнi характеристики суспiльноi свiдомостi, i, як такi, вони розрiзняються за своiми носiями i змiстом. Буденна полiтична свiдомiсть маi конкретних носiiв тАУ iндивiди, соцiальнi групи та спiльностi, життiдiяльнiсть яких з полiтикою повтАШязана опосередковано. У складi буденноi свiдомостi спiвiснують елементи iстини тАУ здорового глузду та полiтичнi iлюзii, знання, досвiд та вiрування, сформованi пiд впливом полiтичного середовища. Сприйняття полiтичноi реальностi на рiвнi буденноi свiдомостi маi здебiльшого поверховий характер, явища оцiнюються за зовнiшнiми ознаки i в бiльшостi випадкiв з точки зору повсякденних потреб та iнтересiв. Специфiка ж власно масовоi свiдомостi, ii змiст та функцiональнi якостi обумовленi природою ii носiя тАУ маси.

Взагалi масовi уявлення, орiiнтацii, почуття, настроi вельми динамiчнi, мають конкретно-iсторичний характер i постiйно проходять перiоди тАЬспадутАЭ та тАЬпiдйомутАЭ, протягом яких набуваiться соцiальний досвiд (як позитивний, так i негативний). Досвiд вiдiграi важливiшу роль у формуваннi та розвитку масовоi свiдомостi. Без його врахування не можна зрозумiти конкретнi модифiкацii та форми певних масових настроiв, уявлень та почуттiв. Бiльшiсть дослiдникiв, характеризуючи особливостi масовоi свiдомостi, вказують на такi ii риси, як нестiйкiсть, iррацiональнiсть, алогiзм, вiдсутнiсть здорового глузду, функцiонування у режимi пiдсвiдомого, а також тАУ примiтивiзм, спрощенiсть у поясненнi явищ, подiй, процесiв.

Практичною та теоретичною проблемою (в тому числi i в контекстi нашого дослiдження) i взаiмозвтАШязок масового та спецiалiзованого видiв свiдомостi, особливостi, характер iх функцiонування на рiзних етапах розвитку полiтичноi системи.

Полiтичну свiдомiсть загалом можна, на наш погляд, структурувати i за характером стiйкостi його змiстовних компонентiв.

До вiдносно стiйких за своiм характером утворень можуть належати полiтичнi теорii, iдеi, стереотипи полiтичного мислення, психологiчнi установки, традицii тощо. Стiйкими елементами полiтичноi свiдомостi вважаються тi, якi склалися пiд впливом явищ, що систематично повторювалися протягом тривалого часу, процесiв суспiльно-полiтичного життя, перевiрених та засвоiних у результатi цiлеспрямованого впливу або (i) тАУ спiввiдношення з набутим досвiдом.

Менш стiйкими чи нестiйкими утвореннями i емоцii (наприклад, страх, радiсть), психологiчнi настроi, почуття, думки, оскiльки на них безпосередньо впливають будь-якi змiни в полiтичному життi суспiльства, спiввiдношення партiйно-полiтичних сил. Менш стiйкi чи нестiйкi компоненти полiтичноi свiдомостi тАУ це, як правило, короткотермiновi, швидкоплиннi, мобiльнi, мiнливi характеристики, що вiдображають загалом динамiку полiтичних явищ, iх розвиток. Слiд зазначити, що виокремлення в полiтичнiй свiдомостi компонентiв за характером стiйкостi тАУ вiдносне; межа мiж ними i дуже гнучкою.

За рiвнями вiдображення полiтичноi реальностi полiтичну свiдомiсть подiляють на теоретичну та буденну. Наприклад, В. Мшвенiiрадзе виокремив в нiй два рiвнi: суто теоретичний та державницько-бюрократичний, тобто рiвень прийняття рiшень. Але у цьому випадку, за межами аналiзу залишаiться мiкрорiвень, тобто полiтична свiдомiсть на рiвнi особистостi.

А у навчальному посiбнику тАЬФiлософiятАЭ за редакцiiю доктора фiлософських наук, професора РЖ. Надольного подаiться така структура полiтичноi свiдомостi, яка обтАШiднуi по сутi всi перерахованi вище:

1) полiтична психологiя i полiтична iдеологiя;

2) полiтична самосвiдомiсть, полiтичнi знання й оцiнки субтАШiктом полiтичноi дiяльностi потреб та iнтересiв рiзних суспiльних груп i обтАШiднань;

3) спецiалiзована свiдомiсть (передусiм партiй) i масова полiтична свiдомiсть, полiтична свiдомiсть окремих верств;

4) полiтичнi теорii, iдеi, стереотипи мислення, психологiчнi установки, традицii, переконання i полiтичнi емоцii, настроi, почуття, думки.

Стосовно щодо рiвнiв дослiдження полiтичноi свiдомостi, то найбiльш вдалий аналiз у контекстi украiнського суспiльства можна здiйснити на рiвнi полiтичноi iдеологii та масовоi полiтичноi свiдомостi, на якi найбiльше впливають трансформацiйнi процеси. Демократичнi цiнностi хоча поступово i поширюються на рiвнi масовоi полiтичноi свiдомостi, але цей процес далекий вiд завершення. На наш погляд iснуi певний тАЬжиттiвий циклтАЭ складання демократичноi полiтичноi культури i вiдповiдноi полiтичноi свiдомостi, темп якого не може бути у перехiдний перiод вище можливостей цього суспiльства адаптувати та засвоювати новi процедури, установки, правила тощо. Однак певнi вольовi зусилля у цьому напрямi вельми можливi, а саме в контекстi формування полiтичноi iдеологii, про суперечливiсть якоi буде наголошено у дослiдженнi.

Одним з вiдкритих питань у контекстi розвитку полiтичноi науки i проблема спiввiдношення поняття полiтичноi свiдомостi з такими поняттями, як полiтичний режим, полiтична система, полiтична поведiнка та дiяльнiсть, нацiональна свiдомiсть, полiтична культура. Вирiшення цiii проблеми дасть можливiсть бiльш глибоко проаналiзувати полiтичнi процеси, якi вiдбуваються в суспiльствi.

Зокрема, розкриття окресленоi проблеми актуальне i для сучасноi вiтчизняноi полiтичноi науки, в якiй лише вiдбуваiться становлення понятiйного апарату. Не менш важливе i для вирiшення практичних завдань полiтичного життя сучасноi Украiни. РЖ, нарештi, для подальшого аналiзу полiтичноi свiдомостi у цiй роботi, бо дослiднику вкрай необхiдно знати, у якому полiтико-культурному просторi вiн працюi.

Як зазначаi Б. Куркiн, тАЬзначущiсть культурологiчних пiдходiв до проблем соцiально-полiтичноi теорii зумовлюiться тим, що навiть самi рацiональнi заходи, закони, реформи, соцiально-полiтичнi тАЬмодернiзацiiтАЭ, якi здiйснюються та приймаються без врахування людського фактора, фактора тiii чи iншоi культури, ii основних передумов та механiзмiв, чи не дають бажаного результату чи викликають соцiальнi потрясiннятАЭ.

Отже важливим чинником для визначення полiтико-культурного простору i полiтична система суспiльства. Дiалектика взаiмозвтАШязку полiтичноi свiдомостi й полiтичноi системи складна i своiрiдна. Полiтична система як вiдображення економiчних вiдносин та соцiальноi структури формуiться водночас з полiтичною свiдомiстю i на ii основi, справляючи на неi зворотний вплив, який виявляiться у трьох основних аспектах. По-перше, полiтична система культивуi ту полiтичну свiдомiсть, котра забезпечуi ii функцiонування. По-друге, полiтична система прагне не допустити полiтичних поглядiв, iдей i уявлень, що суперечать iй або розкладають ii цiльовi, структурнi i цiннiснi елементи. По-третi, вона тАЬзадаiтАЭ саме ту спрямованiсть розвитку свiдомостi, яка вiдповiдаi ii природi i цiлям. Безумовно, стiйкiсть та життiздатнiсть будь-якоi полiтичноi системи залежать вiд ступеня вiдповiдностi ii цiнностей цiнностям полiтичноi культури, i кiлькiсть тАЬпозитивнихтАЭ цiнностей, якi подiляють усi члени суспiльства, визначаi ступiнь консенсусу мiж його окремими компонентами, його стабiльнiсть та життiздатнiсть.

Взаiмовiдносини полiтичноi системи i полiтичноi свiдомостi залежать вiд рiвня полiтичноi свiдомостi. Розробка i обТСрунтування офiцiйноi полiтики здiйснюiться передусiм на державному рiвнi полiтичноi свiдомостi, головною рисою якоi i вiдображення загального iнтересу правлячих полiтичних сил i водночас пристосування iнтересiв мас, суспiльноi думки до полiтики. Державна свiдомiсть регулюi полiтичнi вiдносини шляхом вироблення рiзних законопроектiв, програм, рiшень, конституцiй тощо. Найбiльш повно i послiдовно вона виявляiться у захистi iснуючих полiтичних порядкiв i принципiв управлiння.

Також в особливому спiввiдношеннi такi феномени, як полiтична свiдомiсть, полiтична дiяльнiсть, полiтична поведiнка. Змiст полiтичноi свiдомостi проявляiться в формах полiтичноi дiяльностi, зокрема, полiтичних iнститутiв, масових органiзацiй, рухiв тощо; i одним з внутрiшнiх регуляторiв полiтичноi поведiнки крiзь призму потреб, мотивiв, цiнностей. На думку Ф. Бурлацького та А. Галкiна, полiтична свiдомiсть, у тому числi ii зовнiшнiй, змiстовний компонент тАУ полiтична орiiнтацiя, незмiнно мiстить в собi чiтко виражену поведiнкову спрямованiсть, тобто готовнiсть практично дiяти у напрямку зафiксованого ставлення до дiйсностi. Саме через таку тенденцiю орiiнтацiя i перетворюiться у дiю. Хоча цей процес здаiться цiлком природним та очевидним, вiн вiдбуваiться досить складно i потребуi для свого здiйснення певних цiлей.

Полiтична свiдомiсть не дзеркально вiдображуi полiтику, а органiчно вплетена в будь-який фрагмент полiтичноi дiяльностi, надаючи можливiсть вiдстежити, яким чином полiтичнi погляди, думки проявляються у поведiнцi певних груп населення, якi проблеми турбують суспiльство, виявити дiiвiсть тих чи iнших крокiв уряду тощо. Прикладом тому слугуi початковий перiод перебудови в СРСР, коли iдея неминучостi корiнних змiн йшла з боку керiвництва краiни, хоча суспiльство до таких змiн не було пiдготовлено. Тобто вона i засобом полiтичноi тАЬрозвiдкитАЭ. З iншого боку, дослiдження полiтичноi свiдомостi i одним з iнструментарiiв надання дiям полiтичних акторiв певноi спрямованостi. Зрештою це даi змогу для трансформацii суспiльноi думки в менш небезпечний для iснуючого суспiльства стан.

В. Додонова взагалi визначаi тАЬполiтичнетАЭ через категорii полiтичноi свiдомостi та полiтичноi дiяльностi: це взаiмовiдношення полiтичноi свiдомостi та полiтичноi дiяльностi у формi суперечливого руху, фундаментом якого i вiдношення з приводу полiтичноi влади, а формою розвтАШязання слугуi полiтична система суспiльства. На ii думку, полiтична система детермiнуi форми та типи полiтичноi свiдомостi, в межах яких, в свою чергу, вона функцiонуi. Змiст полiтичноi свiдомостi проявляiться в формах полiтичноi дiяльностi, вона органiчно вплетена в полiтичну структуру i i реальною ланкою ii функцiонування. Змiст полiтичноi свiдомостi, як вважаi дослiдник, не може бути правильно зрозумiлим, якщо трактувати його лише як вiдбиток полiтичних вiдносин. Така постановка питання заздалегiдь передбачаi, що полiтична свiдомiсть стоiть, так би мовити, за межами полiтичних вiдносин.

Окрiм того, дослiдник пiдтримуi тезис щодо активностi впливу полiтичноi свiдомостi на характер полiтичних подiй у суспiльствi, трактуючи його значно ширше. Зокрема зазначаi, що полiтична свiдомiсть впливаi на всю духовну сферу суспiльства: полiтична дiяльнiсть спрямована на розвтАШязання найбiльш важливих соцiальних завдань та слугуi чинником свiдомого вирiшення суспiльних суперечностей та реалiзацii обтАШiктивних iсторичних законiв, тому вплив полiтичноi свiдомостi виходять за межi сфери суто тАЬполiтичноготАЭ. Отже полiтична свiдомiсть стаi ефективним стимулятором рiзноманiтних видiв дiяльностi людей.

Одними з важливiших понять, з якими корелюi на теоретичному рiвнi поняття тАЬполiтична свiдомiстьтАЭ i прояви яких у реальному полiтичному життi впливають на характер формування полiтичноi свiдомостi, зокрема, украiнського суспiльства на сучасному етапi, i нацiональна свiдомiсть та нацiональна самосвiдомiсть.

Багато явищ полiтичного характеру сприймаються скрiзь призму нацiональноi свiдомостi, вони, так би мовити, тАЬнакладаютьсятАЭ на неi. З iншого боку, поширення тих чи iнших стереотипiв щодо особливостей нацiональноi психологii залежить вiд рiвня зрiлостi полiтичноi свiдомостi. Водночас певнi умови формування полiтичноi свiдомостi та свiтогляду впливали на нацiональний характер та поведiнковi стереотипи. Тому здiйснення аналiзу взаiмозвтАШязку цих понять i вельми необхiдним завданням в контекстi цього дослiдження.

Треба зазначити, що проблема спiввiдношення полiтичноi й нацiональноi свiдомостi в методологiчному аспектi недостатньо дослiджена у вiтчизнянiй лiтературi. Проте такий аналiз потрiбен, хоча б тому, що становлення украiнськоi державностi супроводжуiться бурхливим зростанням як нацiональноi самосвiдомостi мас, так i окремих iндивiдiв. А деформована нацiональна свiдомiсть може стати передумовою виявлення нацiоналiстичних почуттiв. Саме тут великого значення набувають полiтична свiдомiсть та полiтична самосвiдомiсть.

На думку вiдомого дослiдника нацiональноi свiдомостi РЖ. Кресiноi, нацiональна свiдомiсть тАУ це складна модернiзована система духовних феноменiв та iх утворень, якi сформувалися в процесi iсторичного розвитку нацii i вiдображають основнi засади ii буття та розвою. Нацiональна свiдомiсть i цiлiсною системою духовних феноменiв нацii, в яких дiстають вiдображення ii сутнiснi потенцii та смисложиттiвi iнтенцii.

Найбiльш наочно можна продемонструвати звтАШязок полiтичноi та нацiональноi свiдомостi на рiвнi формування свiтогляду. Як вiдомо, визначальну роль у формуваннi свiтогляду особистостi вiдiграi полiтична свiдомiсть. У спецiальнiй лiтературi поняття тАЬсвiтоглядтАЭ визначаiться як система принципiв, поглядiв, цiнностей та переконань, яка визначаi напрямок дiяльностi та вiдношення до дiйсностi окремоi людини, соцiальноi групи, класу чи суспiльства в цiлому.

Саме у свiтоглядi тiсно взаiмодiють полiтичнi та нацiональнi аспекти свiтосприйняття, полiтична та нацiональна свiдомiсть.

Структура свiтогляду вiдображуi складну й суперечливу сутнiсть навколишнього буття. Структурними елементами свiтогляду i знання та почуття.

Саме почуття, на нашу думку, як елемент свiтогляду у формуваннi нацiональноi самосвiдомостi набувають великого значення. Вони сприяють проникненню у свiтогляд особистостi рiзноманiтних емоцiй, настроiв, переживань, якi залишаються в особистостi на значно тривалiший час, нiж знання, бо вони мають особистiсне забарвлення, особливо коли вони перетворюються на переконання.

Таким чином, переконання вiдiграють важливу роль у формуваннi свiтогляду, вони гармонiйно взаiмодiють з цiннiсними настановами, без яких свiтогляд не зможе сформуватися. Велике значення маi для перетворення почуттiв на переконання також навколишнi середовище, панiвнi в суспiльствi моральнi норми i принципи, полiтичнi iнститути, якi в сукупностi з рiзного роду соцiальними чинниками витворюють полiтичну самосвiдомiсть особистостi, а отже i суспiльства. Тобто вiд сформованоi в суспiльствi полiтичноi свiдомостi, наприклад, залежить, чи перетвориться в особистостi почуття нацiональноi ненавистi у переконання пiсля тАЬневдалоготАЭ зiткнення з представником iншоi нацiональностi. На тлi якоi полiтичноi свiдомостi вiдбувалося це зiткнення: де сформовано толерантне ставлення до iнших нацiональностей, етнiчних груп чи культивуються почуття нацiональноi ненавистi та ворожнечi?

Також слiд наголосити, що свiтогляд маi два рiвнi. Перший рiвень повтАШязаний iз повсякденною життiдiяльнiстю людей, вiн ТСрунту

Вместе с этим смотрят:

Виды монархий в современном мире

Выявление основных проблем молодежной политики КПРФ и поиск путей их решения

Громадянсько-правовий вимiр полiтичноi системи Польщi

Грузино-абхазский тупик

Евроскептицизм в структуре европейской внутренней политики