Дослiдження менеджерського шляху Лi Якокки

Вступ

Управлiння з'явилося разом iз людьми. Там де хоча б двi людини об'iднувалися в прагненнi досягти якоiсь спiльноi мети, виникало завдання координацii iхнiх спiльних дiй, розв'язання якого хтось iз них повинен був брати на себе. У цих умовах хтось з них ставав керiвником, що управляi, а iнший - його пiдлеглим, виконавцем.

На всiх етапах становлення суспiльства проблема управлiння стояла досить гостро i багато людей намагалися вирiшити ii, але iхнi зусилля носили розрiзнений характер.

РЖ тiльки в другiй половинi минулого столiття пiсля перемоги промисловоi революцii на Заходi ситуацiя рiзко змiнилася. Ринковi вiдносини охопили всi сфери життя суспiльства. Почали зтАЩявлятися потужнi фiрми, що потребували великого числа керiвникiв вищого i середнього рiвнiв, здатних приймати грамотнi рацiональнi рiшення, що вмiли працювати з масами людей. Вiд керiвникiв вимагали високого професiоналiзму, компетентностi, умiння спiвставляти свою дiяльнiсть з iснуючими законами. РЖ тому зтАЩявлялися групи людей, якi спецiально займалися управлiнською дiяльнiстю, вподальшому iх почали називати менеджерами. Головним iх завдання i шоденна органiзацiя i управлiння виробництвом з метою забезпечення найбiльшого прибутку власникам фiрми.

Роль менеджерiв вести за собою команди людей, якi йдуть до спiльноi мети. До провiдних менеджерiв XX столiття належить Лi Якокка.

Метою роботи i дослiдження менеджерського шляху Лi Якокки. В процесi дослiдження вирiшувались такi завдання : аналiзувалося становлення особистостi, людський потенцiал i вмiння працювати з ним часто визначають все iнше: майбутню структуру органiзацii, ii систему управлiння, технологiю роботи, стилi керiвництва та лiдерства, мотивацiю та органiзацiйну культуру. Також метою i видiлення професiйних якостей конкретного менеджера, що i визначним у своiй сферi.

Завданням:виявити особистiснi якостi, ключi i методи управлiння.

ОбтАЩiктом дослiдження i особистiсть Лi Якокки видатного менеджера з його особистими i професiйними якостями, типами мислення та темпераменту.

Предметом дослiдження i професiйнi дiяльнiсть та якостi менеджера, для вивчення яких використовувалися методи аналiзу, синтезу, порiвняння.

Роздiл 1. Становлення особистостi Лi Якокки

1.1Правильне виховання тАУ фундамент успiшностi будь-якоi людини

Вiд простого iнженера до живоi легенди свiтового менеджменту - саме такий шлях пройшов всесвiтньовiдомий американський бiзнесмен i пiдприiмець Лiдо Ентонi Якокка, бiльше вiдомий як Лi Якокка , давно вже розмiняв свiй девтАЩятий десяток i провiв майже сорок рокiв в авто iндустрii. Однiiю з його заслуг стало вмiння вибиратися з самих, здавалося б , найскладнiших, а часом безвихiдних фiнансових ситуацiй, що i пiдтвердилося, коли в 1980-х роках Якокка зумiв повернути до життя корпорацiю ВлКрайслерВ», яка знаходилася на межi банкрутства . Не дивлячись навiть на те, що починав Лi Якокка свiй шлях звичайним iнженером в компанii ВлФорд Мотор КомпанiВ».

Наполегливiсть i завзятiсть у подоланi труднощiв i досягнення успiху, Якокка успадкував вiд свого батька - iмiгранта. Батько Лi Якокки тАУ Нiкола Якокка прибув до Америки з мiстечка Сан-Марко розташованого на пiвднi РЖталii. Потрапивши до Америки вiн деякий час жив у свого зведеного брата в Гарреттi, штат Пенсiльванiя. Там найнявся на роботу, на вугiльну шахту, але вона викликала в ньому таку вiдразу, що вiн залишив ii вже на наступний день. Незабаром вiн переiхав до Аллентауна , де жив його iнший брат. До 1921 року вiн, працюючи в рiзних мiсцях, переважно в якостi учня шевця. Назбирав достатньо грошей, щоб вiдправитися до Сан-Марко i забрати звiдти свою овдовiлу матiр, там же вiн знайшов свою майбутню дружину. Лi Якокка народився через три роки в Америцi 15 жовтня 1924 року. У матерiальному планi сiмтАЩя Лi переживала своi злети i падiння. Подiбно багатьом американцям, вони цiлком процвiтали в 20-тi роки. Декiлька рокiв вони були по-справжньому багатi, але потiм вибухнула криза i в цей час його сiмтАЩi довелося пережити великi труднощi. Незважаючи на важкi часи, вони не падали духом i знаходили час для жартiв та смiху. Для його батька криза виявилася великим потрясiнням на все життя. Пiд час кризи чеки батька Лi не раз поверталися до нього з вбивчим надписом Влнедостатньо коштiв на рахункуВ». Це завжди приводило його в стан безнадiйностi, так як вiн глибоко вiрив у те, що висока кредитоспроможнiсть служить невiд'iмною властивiстю чесноi людини i надiйного пiдприiмства. Вiн постiйно вчив Лi та його сестру свято дотримуватися принципу платоспроможностi i наполягав, щоб вони нiколи не витрачали бiльше грошей, нiж заробляють. Пiсля того як наступили важкi часи, саме його батько не давав родинi падати духом. Що б не траплялося, вiн незмiнно опинявся поруч з ними i пiдтримував у них гарний настрiй. Вiн переконував дiтей, що життю властивi злети i падiння i що кожнiй людинi слiд примиритися з негараздами, що випадають на його долю. Його батько казав: ВлЗапасися терпiнням, - сонце повинно знову зiйти. Воно завжди так чинить В»[4]. Вiн постiйно нагадував Лi, що життям потрiбно насолоджуватися, i сам вiн на дiлi дотримувався цього. ВлМи з батьком були дуже близькi. Менi подобалося приносити йому задоволення, а вiн завжди страшенно пишався моiми успiхами В», - пише Лi Якокка в своiй книзi ВлКар'iра менеджера В».

Батько завжди вбивав йому в голову два правила: по-перше, нiколи не братися за капiталомiсткий бiзнес, так як справа закiнчиться тим, що потрапиш у лапи банкiрiв, по-друге, коли настають важкi часи, треба займатися ресторанним бiзнесом, оскiльки, як би погано не йшли справи, люди повиннi iсти. Кiлька рокiв по тому Лi вiдкрив власну справу, невелику бутербродну в Аллентаунi пiд назвою ВлFour chiefsВ», яку обладнав батько, а грошi вклав вiн сам. Справа пiшла дуже добре, навiть занадто, в перший рiк виручка становила 125000 $.

Коли йому було десять рокiв в Алентаунi вiдкрився один з перших в краiнi супермаркетiв. Пiсля шкiльних занять i по вихiдних Лi з друзями ставали бiля його дверей з червоними вiзками i пропонували покупцям за невелику плату довезти iх сумки до дому. В цьому був певний сенс так як Лi прийняв участь в органiзацii кiнцевоi фази торгiвлi продовольчими товарами тАУ доставки продуктiв додому.

Цiнним вченням батька було твердження про те, що нiколи не треба обтАЩiднувати сили двох невдах. Спочатку один з них повинен виправити своi становище, а вже потiм повернутися до обговорення пропозицii щодо обтАЩiднання. Батько казав Лi ВлТи вважаiш, що робити грошi важко? Почекай i ти побачиш, як важко з ними розлучатися!В». У спогадах Лi батько постаi як людина, сповнена великоi сили i невгамовноi енергii, людина, як вважав Лi, яка Влвинна в моiму iнстинктi комерсантаВ», який завжди проповiдував: ВлНавiщо ходити, якщо можна бiгатиВ».

1.2 Роки навчання

У школi Лi вчився серед приiжджих нiмцiв, тому з самого початку йому довелося зiткнутися з шовiнiзмом i це залишило слiд у його душi на все життя. РЖнодi вiн кидався в бiйку з дiтлахами, якi ображали його образливими прiзвиськами. Але завжди вiн тримав у пам'ятi батькове застереження: ВлЯкщо вiн бiльше тебе, не встрявай у бiйку. Користуйся не кулаками, а мiзками В». Однак в усьому iншому в школi вiн вiдчував себе щасливим. Вiн був старанним учнем i улюбленцем вчителiв. За словами Лi найважливiше, чому вiн навчився в школi тАУ це спiлкування з iншими людьми. ВлНаша вчителька в девтАЩятому класi змушувала нас кожного понедiлка писати твiр на задану тему розмiром в 500 слiв. Нам доводилося з недiлi в недiлю писати цi чортовi твори. Але вже до кiнця навчального року ми навчилися формулювати своi думкиВ»[4]. Так вiн придбав навички виступу перед аудиторiiю, спiлкуватися з людьми, на його думку тАУ це все i вся.

Так як вiн був старанним учнем, по закiнченню школи йому вдалося зайняти по успiшностi 12 мiсце серед 900 випускникiв в школi.

До того моменту, коли вiн збирався вступати до коледжу , у нього вже була солiдна пiдготовка з загальноосвiтнiх дисциплiн. Але невдовзi прийшла вiйна, почуття патрiотизму горiло в юнаковi i вiн рвався на фронт, але туди його не взяли через нещодавно перенесенi хвороби. До цього часу Лi Якокка перейнявся iнтересом до iнженерноi справи i почав придивлятися до кiлькох коледжiв технiчного профiлю. Вiн вибрав Лiхайнский унiверситет, тому що вiн знаходився в пiвгодини iзди вiд його будинку в Аллентаунi. В певнiй мiрi йому пощастило. Так як вiйна затягувалася все бiльше студентiв призивали до армii, чисельнiсть в групах унiверситету ставала все меншою. Тому викладачi придiляли все бiльше уваги студентам i Лi отримав добру освiту. Вiн поставив собi за мету домогтися середнього коефiцiiнта оцiнок 3,5 , щоб закiнчити унiверситет з вiдзнакою i йому це вдалося.

Вже в унiверситетi Лi вмiв зосереджуватися i рацiонально користуватися своiм часом, так як вiн вважав це найголовнiшим, для того щоб досягти успiхiв в бiзнесi. Щоб цiлеспрямовано використовувати свiй час, потрiбно твердо усвiдомити, що i головним у твоiй роботi, а потiм вiддати себе всього для здiйснення цього головного.

Пiсля закiнчення унiверситету вiн завжди наполегливо працював весь тиждень i намагався вивiльняти уiкенди для сiмтАЩi i вiдпочинку. Щоб знову привести себе в робочий стан вiн ввечерi в недiлю незмiнно накидав план тих справ, якi мав намiр виконати на наступному тижнi.

Як студенту iнженерного факультету йому видали посвiдчення з лiтерою ВлСВ», яке пiдтверджувало, що його навчання мало вiйськове значення.

Мрiя працювати в компанii "Форд" прийшла до Лiдо ще на першому курсi. Щорiчно до центрального входу в навчальний центр пiд'iжджав розкiшний "Лiнкольн" ручноi збiрки (марка, що належить компанii Форда). Ця машина вражала уяву студента. Нiкельованi блискучi ручки, дорогий вбудований годинник з позолоченим циферблатом, шикарний салон, обтягнутий тонкою шкiрою. За кермом перебував заступник генерального менеджера компанii "Форд-Моторс" по роботi з персоналом Маккормiк-Гурдхарт. З усього випуску вiн вiдбирав лише одного студента. По унiверситету вже давно ходили чутки про те, що справи у другоi в свiтi великоi автомобiльноi компанii йдуть не кращим чином: мовляв, старий Генрi вже давно в маразмi, i пiдприiмство не розорилося лише завдяки вiйськовим замовленням. Але Лiдо Якокка не звертав уваги на плiтки. Вiн сконцентрував всi зусилля на тому, щоб колись вибiр легендарного Маккормiка-Гурдхарта зупинився на ньому, i незабаром вiн став першим по успiшностi. Одночасно вiн вiдвiдував драматичний гурток i дискусiйний клуб, щоб навчитися говорити i не боятися аудиторii. У 1945 роцi Лiдо Якокка досяг мети.

Головний вербувальник ВлФордВ» навiть дозволив кращому студенту Лiхайнського унiверситету сiсти за кермо жаданого ВлЛiнкольнаВ» i зробити коло пошани. Але коли випускник уже збирав валiзи до Детройта на його iмтАЩя надiйшов запит з знаменитого Прiнстонського унiверситету тАУ Лiдо пропонували за державний рахунок отримати науковий ступiнь магiстра. Вiн одразу ж порадився з Маккормiк-Гурдхартом i той пообiцяв зарезервувати за ним мiсце в компанii. Сповнений радостi Лi не здогадався отримати письмове пiдтвердження, тому коли вiн зателефонував в компанiю ВлФордВ» про нього там нiхто не знав. Довелося звтАЩязуватися з головим менеджером Бобом Денемом. Користуючись навичками здобутими в дискусiйному клубi Лi Якоккi вдалося домогтися зарахування до штату компанii. Так 16 липня 1946 року з 50 доларами в кишенi вiн зiйшов на станцii Форт-стрiт, запитавши у першого зустрiчно як доiхати до Дрiдборна, де знаходився завод, вiн отримав вiдповiдь : ВлЮначе, вам потрiбно пройти 10 миль на захiд!В»[4].

Роздiл 2. Ключi до успiху управлiння

2.1 Дiяльнiсть в компанii ВлФордВ»

В серпнi 1946 року Лi Якокка розпочав роботу в компанii ВлФордВ» iнженером-стажером. Вiн працював у кожному вiддiлi компанii по декiлька днiв, а iнколи навiть i тижнями. До кiнця стажування вiн знав всi стадii виробництва легкового автомобiля.

Компанiя йшла на будь-якi витрати для того, щоб допомогти стажерам набути практичних навичок. Завод в Рiвер-Руж найбiльший в свiтi промисловий комплекс був для цього найкращим мiсцем на планетi, саме туди Лi Якокка та вся група стажерiв потрапила для стажування. В той час компанiя володiла вугiльними шахтами та вапняними картАЩiрами, тому iм вдалося простежити весь технологiчний процес вiд початку до кiнця тАУ вiд видобутку сировини в надрах до виплавки сталi i потiм перетворення ii в автомобiль. Нарештi Лi побачив практичне втiлення всього того, про що читав в пiдручниках.

Перший рiк для Лiдо був не найвдалiшим. Нудна робота в креслярському бюро не приваблювала молодого спецiалiста. ВлЯ дуже хотiв працювати в компанii ВлФордВ» , але не в якостi конструктора. Мене тягнуло туди де, вiдбувалася справжня справа тАУ в маркетинг, в збут. Менi бiльше подобалося працювати з людьми, нiж з машинамиВ»[4].

Пiсля цього Лi Якокка iде до Честера, штат Пенсiльванiя. Там вiн отримуi маленьку посаду службовця. В його обовтАЩязки входило вести переговори з агентами по закупiвлi автомобiлiв для прокатних фiрм, щодо розподiлу серед них партiй нових автомобiлiв. Вл Це виявилося нелегкою справою. Я в тi днi був ще соромтАЩязливим i скутим, i щоразу як доводилося починати розмову, мене починало всього трусити. Дехто вважав, що хорошим торговцем треба народитися, що самому виробити в собi необхiднi якостi не можна. Але я не мав для цього природного таланту. Бiльшостi моiм колег, була властива значно бiльша розкутiсть, розв'язнiсть. У першi рiк два я тримав себе дуже офiцiйно, навiть бундючно. З часом я набув деякого досвiду i став себе почувати впевненiше. Освоiвши фактичну сторону справи, я став вчитися тому, як пiдносити ii клiiнтам. РЖ незабаром люди почали прислухатися до мене. Для оволодiння мистецтвом торгiвлi потрiбнi час i зусилля. Необхiдно знову i знову практикуватися в цьому мистецтвi, поки воно не стане вашою другою натурою. Сьогоднi не всi молодi люди це розумiють. Бачачи перед собою процвiтаючого бiзнесмена, вони не замислюються над тим, як багато помилок вiн допускав у молодостi. Помилки становлять невiд'iмну частину життя, повнiстю уникнути iх неможливо. Слiд сподiватися лише на те, що вони не обiйдуться дуже дорого i що одну й ту ж помилку ви не зробите двiчiВ»[4].

Згодом Лi Якокка вiдiрвався вiд телефона i , покинувши контору став працювати розтАЩiздним агентом зi збуту. В 1949 роцi його призначили керуючим зональноi контори Уiлкс Барре, штат Пенсiльванiя. Його робота полягала у тому, щоб пiдтримувати звтАЩязок з 18 дилерами. Ця робота вiдiграла важливу роль у отриманi ним практичного досвiду. Саме дилери завжди вiдiгравали вирiшальну роль в автомобiльному бiзнесi США. Пiдтримуючи тiсний робочий зв'язок з батькiвською компанiiю, вони становлять справжню квiнтесенцiю американського пiдприiмницького корпусу. Саме вони виражають дух капiталiстичноi системи. РЖ звичайно, саме вони фактично здiйснюють продаж та технiчне обслуговування всiх автомобiлiв, що сходять iз заводських конвеiрiв.

В 1953 роцi Лi зайняв мiсце помiчника управляючого збутовоi фiрми Фiладельфiйського округу.Збувають дилери чи нi , автомобiлi продовжували сходити з конвеiра. Продажi моделей ВлФордВ» в 1956 роцi всюди йшли погано i навiть при цьому збутовий округ був на останньому мiсцi. Саме тодi Лi Якокка запропонував : будь-якому покупцевi, який виявить бажання купити автомобiль 1956 року, потрiбно допомогти, дозволивши йому оплатити лише 20% вартостi автомобiля, а за тим протягом 3-х рокiв щомiсячно виплачувати по 56$. Така купiвля в розстрочку давала можливiсть купити автомобiль будь-кому i саме це мало допомогти стимулюванню продаж в окрузi. Такий план отримав назву Вл56 за 56В».

Пiсля цього Фiладельфiйський округ за три мiсяцi по обтАЩiму продажiв в краiнi перемiстився з останнього на перше мiсце. В Дiрборнi Роберт Макнамара вiце - президент, пiд керiвництвом якого був вiддiл , був в захватi вiд такого плану i зробив його складовою маркетинговоi стратегii фiрми по всiй краiнi. Згодом було пiдраховано , що план Вл56 за 56В» забезпечив додатковий продаж 75 тисяч нових легкових автомобiлiв. Менеджеру запропонували переведення у Вашингтонський округ. Якокка вирiшив, що в столицi затримаiться надовго.

Вiн отримував солiдну платню i вiдсотки вiд продажiв. Тепер Лi мiг купити будинок i нарештi одружитися. Зi своiю нареченою Мерi Маклiр вiн був знайомий уже вiсiм рокiв. Але постiйнi розтАЩiзди заважали втiлити iм це в життя. Тихий Вашингтон був iдеальним мiсцем для облаштування сiмейного гнiздечка. Наречений i наречена знайшли потрiбний особнячок i призначили дату весiлля. Але за тиждень до весiлля прийшла звiстка про нове пiдвищення i переiздi в головну штаб-квартиру компанii в Детройтi. У своiму будинку молодята провели лише одну нiч. Вже на наступний день Лi Якокка мiг споглядати самого Генрi Форда-другого.

У 36 рокiв Лiдо Якокка був призначений генеральним керуючим найбiльшого вiддiлення компанii Форда в Детройтi. До того часу справи в компанii пiшли на лад. Успiх корпорацii принесли успiшнi продажi моделi ВлФальконВ». Окриленi успiхом менеджери розпочали розробку новоi моделi, нею повинен був стати ВлФорд-ЕдселВ». Якокка бачив що ВлЕдселВ» приречений на невдачу, але як новачок в Скляному Домi ( так називалася головна резиденцiя фiрми) поки не мiг вплинути на процес прийняття рiшення. Маркетологи прогавили дуже важливий момент: вони не помiтили, що в Америцi виросло нове поколiння. Дiти Влдемографiчного бумуВ» , який припав на 1946 тАУ1948рр., досягли 15 рокiв, а це дуже небезпечний вiк i iм не подобаiться те, що вибирають для себе батьки. Здавалося, не звертай уваги на нахабного нащадка, але кому з батькiв хочеться стати посмiховиськом в очах любоi дитини? Модель ВлФорд-ЕдселВ» була не поганою за багатьма показниками, але ii старомодна форма тут же стала мiшенню для юнацьких насмiшок.

Як i думав Якокка, продажi не пiшли i компанiя понесла колосальнi збитки. На зборах акцiонерiв вiн виступив з промовою в якiй стверджував, що компанii потрiбна машина нового поколiння i головним нововведенням маi стати дизайн. Виступ не викликав у присутнiх ентузiазму, i тодi Якокка утворив всерединi фiрми неофiцiйне угруповання пiд назвою ВлКомiтет ФерденаВ». Провiднi дилери, психологи, дизайнери визначили основнi принципи автомобiля нового поколiння покупцiв: елегантний зовнiшнiй вигляд, високi експлуатацiйнi якостi, прийнятна цiна. Але що таке Влновий дизайнВ»? Лiдо згадав себе в 17 рокiв, що справило на нього враження? В памтАЩятi одразу виник той самий ВлЛiнкольнВ», на якому в його унiверситет приiхав Маккормiк-Гурдхарт. Лi зрозумiв, що привернуло його увагу в першу чергу тАУ форма. Подовжений капот i укорочений кузов - саме уособлення стрiмкостi. Пiсля провалу "Едсел" мало хто запропонував би Генрi Форду ще одну ризиковану iдею, адже розробка новоi моделi зазвичай обходиться в 300-400 млн. доларiв. Генiальний менеджер i тут зумiв знайти вихiд: вiн вирiшив використовувати ходову частину "Фалькона", змiнивши лише дизайн. Багато хто сприйняв таку пропозицiю не дуже: "Зробити з" Фалькона "спортивну машину - все одно, що приробити молодi ноги старенькiй", але iдеi Якокки базувалися на суворому прорахунку. Генрi Форд погодився ризикнути. Автомобiль готували до виробництва до квiтня 1964 року. У цей час у Нью-Йорку повинна була вiдбутися всесвiтня виставка тАУ найкращий час для презентацii нового авто. У запасi залишалося 2 роки.

За сiм мiсяцiв дизайнери створили 17 глиняних макетiв, найбiльш вдалою була модель, представлена ​​Дейвом Ешем. ВлЯ був вражений побаченим. На пiдлозi майстернi стояв корпус автомобiля, вилiпленого з коричневоi глини. У мене ж було вiдчуття, що я бачу його в русiВ»[4]. Творцi уявляли собi автомобiль у виглядi дикоi кiшки. Вони назвали його "Кугуар". Макет пофарбували у бiлий колiр, колеса в червоний, заднiй бампер пiдняли, а на радiаторних гратах помiстили силует пантери. У такому виглядi майбутню машину зiбралися представити самому Форду. Але на мiнi-презентацii трапився конфуз: лише увiйшовши до зали Генрi Форд-молодший навiть не глянув на машину i кулею вилетiв геть. Всi були у вiдчаi. Недруги тихо радiли. Але виявилося, що у Форда в цей момент просто скрутило живiт. Через кiлька днiв вiн знову зайшов у майстерню, зробив кiлька незначних зауважень i зажадав список можливих назв новоi машини. У перелiку фiгурували: "Монте-Карло", "Монако", "Торiно" i "Кугуар". Форд жирно пiдкреслив слово "Торiно". Якокка почав було будувати стратегiю рекламноi компанii, як раптом надiйшов дзвiнок вiд керiвника вiддiлу зi зв'язкiв з громадськiстю. Той зажадав, щоб у назвi нi в якому разi не було нiчого iталiйського: у Форда з iталiйкою Ветторi Остiн якраз почався бурхливий роман. Преса у всю смакувала амурнi пригоди автомагната, i iталiйська назва машини могла бути розцiнена, як присвячення коханцi. У пуританськоi Америцi цього не можна було дозволити. Пiсля довгих дебатiв новий автомобiль отримав назву "Мустанг".

Дослiдний зразок потрiбно було показати потенцiйним покупцям. Фахiвцi представили дослiдний зразок потенцiйним покупцям середньостатистичного достатку, i iхнi вiдгуки записували на плiвку. Машина сподобалася всiм. Коли ж людей попросили назвати приблизну цiну, називалася цiна на 1000 доларiв бiльше, нiж передбачувана. Дiзнавшись реальну цiну, 3 з 4 потенцiйних покупцiв готовi були виписати чек одразу. Один з покупцiв сказав: ВлКоли я припаркую свiй автомобiль бiля будинку, то сусiди будуть думати, що мене взяли на високооплачувану роботуВ»[4].

9 березня 1964 року з конвеiра зiйшов перший ВлМустангВ». До 17 квiтня (дати презентацii автомобiля) було випущено 9000 машин. За 4 днi до офiцiйного дебюту вiдбулося ралi для журналiстiв. 70 ВлМустангiвВ» подолали вiдстань вiд Дiрборна до Нью-Йорка: 1120 км i жодноi поломки.

Пiсля презентацii марки по краiнi пронеслася хвиля ВлмустангоманiiВ». У мiстечку Гарденд на iдиний виставковий екземпляр було 15 покупцiв. Машина дiсталася самому наполегливому, який провiв у машинi всю нiч поки перевiрялася справжнiсть чеку. За всiма розрахунками у перший рiк сподiвалися продати 75 000 машин, проте незабаром цифра збiльшилася до 200 000.

Якокка став божевiльно популярним, його фото зтАЩявилися в журналi ВлForbs TimesВ». У 1965 роцi вiн отримав посаду вiце-президента компанii. У його розпорядженi був кабiнет з меблями з червоного дуба i ванною з золотими кранами.

Разом з постом вiце-президента Якокка отримав надзавдання тАУ зробити прибутковим вiддiлення компанii ВлЛiнкольн-МерктАЩюрiВ». Лiнкольни були хорошими машинами, але ВлДженерал МоторсВ» зi своiми ВлКадилакамиВ» майже витiснили iх з ринку. Протягом двох рокiв Якокка зумiв налагодити випуск двох вдалих моделей - "Мерк'юрi -Маркiз" та "Мерк'юрi - Кугуар".

РЖ перша i друга модель добре продавалися, але iх не можна було назвати хiтами сезону. Щоб пiдтримати свою репутацiю, Якокка мав зробити супер автомобiль елiтного класу. Розробка нового автомобiля обiйшлася в смiшну, за масштабами авто iндустрii, суму тАУ 35млн $. За рiк модель що отримала назву ВлМарк-3В», принесла фiрмi 1 млрд. чистого прибутку.

У рiк трiумфу вiддiлення ВлЛiнкольн-МерктАЩюрiВ», Лiдо Якокка виповнилося 44 роки. Пiсля успiху ВлМустангаВ» i ВлМарка-3В» у нього були пiдстави сподiватися на мiсце президента компанii. Кiлька мiсяцiв Лiдо чекав дзвiнка вiд Генрi Форда i, нарештi, не витримавши, сам попросився на прийом. Шеф знав для чого до нього прийшов пiдлеглий i з порогу сказав: ВлЯкокка ти ще дуже молодий у тебе все попередуВ». Виявилося, що Форд-молодший вже декiлька мiсяцiв вiв переговори з генеральним керуючим ВлДженерал МоторсВ» Саймоном Кнудсеном, який був не поганим фахiвцем i досяг вершини та знав, що президентське крiсло йому не свiтить. РЖ раптом розкiшна пропозицiя вiд ВлФорд МоторсВ». Спадкоiмець iмперii вважав себе великим стратегом i вважав, що з талановитим менеджером до нього перетече бiльшiсть секретiв ВлДженерал МоторсВ», тому Форд-молодший не дуже дивувався тiй обставинi, що керiвництво компанii нiяк не перешкоджаi цьому переходу. Як зтАЩясуiться пiзнiше, вони самi давно хотiли позбутися Кнудсена, так як той вичерпав свiй творчий потенцiал.

Якокка був убитий подiбною несправедливiстю. Вiн почав подумувати про те, щоб залишити компанiю, але незабаром стало очевидним, що Кнудсен довго не затримаiться. Робота у нового президента не клеiлась. Провал слiдував за провалом i нарештi Форду це набридло. Протягом кiлькох мiсяцiв вiн нищив президента прищiпками, натяками, доводив його, щоб той сам написав заяву про вiдставку. Не дочекавшись цього, атомагнат вчинив зовсiм низько. Про своi звiльнення Саймон Кнудсен дiзнався не в кабiнетi шефа, а з газет. Як не прагнув Якокка в президентське крiсло, подii навколо цього звiльнення насторожили його. Якщо так вчинили з одим, то чому завтра не розтопчуть iншого? Близькi друзi, якi добре знали шефа, застерiгали: "Не думайте, що Вас звiльнять через втрати мiльярда доларiв. Все набагато простiше. Одного разу вночi, коли Генрi буде п'яний, вiн причепиться до вас через дурницi, обiзве ВлiтальяшкоюВ» i справа закiнчиться бiйкою "[4]. Дружина також радила чоловiковi не боротися за президентство, але аж надто ласим був шматок. Якокка любив i цiнував грошi.Оклад президента перевищував мiльйон доларiв, а головне, Лiдо мiг працювати самостiйно.

10 грудня 1970 року Форд пiдписав указ про призначення нового президента. Якокка згадував про цю подiю, як про найкращий рiздвяний подарунок. Вiн, син iталiйського емiгранта, тепер очолював одну з найбiльших компанiй свiту.

Влада птАЩянила. На пiдприiмствах Форда працювало 430 тис. робiтникiв, фонд заробiтноi плати становив 3,5 млрд. доларiв. Весь обтАЩiм продажiв становив в 1970 роцi майже 14,9 млдр. доларiв, а прибуток дорiвнював 515 мiльйонiв доларiв.

Крiм того, хоч 515 мiльйонiв не маленька сума, вона складала лише 3,5 вiдсотка обтАЩiму продажiв, тодi як в 60-х роках цей показник був не менше 5. Якокка був сповнений рiшучостi повернутися до цього рiвня прибутку.

ВлЯк усiм вiдомо, iснуi тiльки два способи робити прибуток: або продавати бiльше товарiв, або скорочувати витрати. Обсяг продажiв я вважав достатнiм, як на той час. Але чим бiльше я вникав в оперативну дiяльнiсть компанii, тим бiльше переконувався в можливостi досить iстинного зниження витратВ»[4]. якокки управлiння особистiсть успiшнiсть

Одним з перших його крокiв на посадi президента було скликання наради вищих менеджерiв для затвердження програми скорочення собiвартостi продукцii. Вiн назвав ii Вл чотири по птАЩятдесятВ», яка ставила за мету знизити операцiйнi витрати на 50 мiльйонiв доларiв в кожнiй з наступних чотирьох областей: порушення графiка, складнiсть конструкцii виробу, витрати, повтАЩязанi з дизайном i застарiлi методи господарювання. Вл Якби нам вдалося досягти цiii мети за три роки, - казав Лi Якокка, - можна було б збiльшити прибуток на 200 мiльйонiв доларiв на рiк, тобто майже на 40 вiдсоткiв, навiть не продаючи нi на один автомобiль бiльшеВ».

Можливостi для цього були. Покращувати потрiбно було багато чого. Наприклад, компанiя витрачала щороку 2 тижнi для пiдготовки виробництва моделей для наступного сезону. В цей час заводи стояли, тобто простоювали i люди i машини.

За допомогою бiльш широкого введення нових комптАЩютерних технологiй i вдосконалення графiкыв виробництва, стаi можливим скоротити перiод переоснащення вiд двох тижнiв до двох днiв. Наступним етапом був перегляд залiзничних тарифiв на перевезення машин. Виявилося, що компанii беруть грошi не за вагу товару, а за обсяг. Вл Ми стали завантажувати платформи i вагони бiльш компактно. Менi згадуiться випадок, коли ми змiнили дизайн i вкоротили на два дюйми крила, щоб на кожну залiзничну платформу можна було вмiстити бiльше автомобiлiв. За таких колосальних транспортних витрат, менi найменше хотiлося платити за перевезення повiтря. Коли справа стосуiться такоi суми як 500 мiльйонiв доларiв, навiть незначна економiя в пiв вiдсотка обернеться в 2,5 мiльйона доларiвВ»[4].

РЖ останнi тАУ слiд було позбутися збиткових пiдприiмств. Це виявилося найбiльш складним. Бiльша частина збиткових пiдприiмств купувалася за розпорядженням Генрi Форда. Закупiвлi були прямим продовженням стратегii його дiда, який хотiв мати повнiстю завершений виробничий цикл. Але те, що було вигiдно ранiше, в 70-х стало безглуздою тратою грошей. Доходило до смiшного: у виробничий цикл стали входити пральнi машини, якi прали унiформу робочих. Якокка наполягав на скороченi, але Форд не хотiв чути про iх продаж.

З цього моменту мiж з президентом i ВлкоролемВ» пробiгла кiшка. Форд звiльняв найцiннiших спiвробiтникiв просто так, з антипатii.

На початку 70-х рокiв вибухнула нафтова криза. Цiни на бензин зросли в декiлька разiв. У цей момент активний наступ на американський ринок почали японцi. РЗх малолiтражки користувалися шаленим успiхом. Якокка вже давно намагався пояснити шефовi, що настав час перейти на випуск бiльш економiчних автомобiлiв. Але Генрi повторював свою стару приказку: ВлМаленький автомобiль тАУ маленький прибутокВ». Нарештi президентовi вдалося переконати Форда почати випуск невеликого легковика для ринку Захiдноi РДвропи. Автомобiль назвали "Форд Фiiста" i вiн чудово продавався. Здавалося, саме час почати його виробництво i в Америцi. Запуск лiнii малолiтражок вимагав величезних капiталовкладень, але Якокка знайшов вихiд. У той перiод найвiдомiша корпорацiя "Хонда" займалася тiльки мотоциклами, але у неi були виробничi потужностi для випуску невеликих за обсягами двигунiв. Американець i японець швидко знайшли спiльну мову. Якокка домовився про постачання до Америки 300 000 трансмiсiй i двигунiв за цiною 711 доларiв, конструктори пристосували японськi силовi агрегати пiд американськi шасi, дизайнери вiдпрацювали форму кузова. У самий останнiй момент Генрi заявив: "Нiколи нi на одному автомобiлi з японським двигуном не буде стояти iм'я Форда!"[4].

Причиною сварки Генрi i Якокки були аж нiяк не професiйнi розбiжностi, справа була в характерi шефа. Сьогоднi вiн пiдносить тебе на птАЩiдестал, а завтра ревнуi до твоii слави. Якокку не можна було назвати людиною скромною. Його призвiще стало уособленням успiху, а Форд злякався успiху свого пiдлеглого. Незважаючи на те, що призвiще Форда красувалося на емблемi корпорацii, його позицiя не була мiцною. Вiн став пiдозрювати своiх пiдлеглих у тому, що його хочуть усунути вiд влади, а на чолi компанii поставити щасливого та успiшного Лi Якокку.

Генрi оголосив вiйну i першим дiлом гнiв обрушився на союзникiв президента. РЖ так з 1975-1978 рр. були звiльненi всi незгiднi. Заступитися за легендарного президента компанii не було нiкому: ВлТепер, озираючись назад, думаю, в менi була якась слабинка. Люди, якi знали мене добре, стверджували, що я твердий як кремiнь i лише завдяки цiй якостi мiг брати верх в рiшучих сутичках. Чому я жодного разу не намагався завдати Генрi удару у вiдповiдь? Бажання отримувати мiльйон доларiв на рiк було настiльки сильним, що мене зрадило вiдчуття реальностi. Жадiбнiсть один з найстрашнiших смертних грiхiв. Я був покараний за те, що зрозумiв це занадто пiзноВ», - пояснював подiбну метаморфозу сам Якокка.

Розправившись з друзями президента, Форд взявся за Раду Директорiв, в хiд пiшли хабарi. Директорат закривав очi на те, що вчорашнього улюбленця Америки все далi вiдтiсняють вiд керiвництва компанiiю. Нарештi 13 липня 1978 року на засiданнi Ради Директорiв Генрi Форд закричав: ВлАбо я, або вiн!В». Найбiльшi акцiонери компанii ухвалили рiшення на користь Генрi. Через кiлька днiв Лi викликали в кабiнет шефа, де вiн почув про те, що його звiльнено. Розпорядження повинно було набути чинностi з 15 жовтня, на 54 день народження президента компанii (це впливало на розмiр пенсii). Почувши остаточний вердикт Лi Якокка вирiшив сказати все: Вл Подивiться на мене, Генрi, я хочу, щоб ви добре запамтАЩятали моi слова. Зараз ви на вершинi успiху. Компанiя ще нiколи не отримувала такого божевiльного прибутку тАУ 1,8 млрд. доларiв другий рiк поспiль. За останнi два роки тАУ 3,5 млрд. доларiв! Але цього бiльше не буде, тому що цього домоглися я i багато iнших людей, якi працювали на вас. А ви, Генрi, не маiте поняття, як заробляти грошi. Ви на це просто не здатнi!В»[4].

Помста була миттiвою. Вже наступного дня Якокка довiдався про те, що до 15 жовтня вiн буде допрацьовувати не на посадi президента компанii, а директором складу автозапчастин, а iнакше йому пенсii не бачити. Тепер в розпорядженнi колишнього президента була маленька кiмната, встелена потрiсканим лiнолеумом, маленький стiл i телефон на ньому. Вл Для мене це була Сибiр, заслання. . .В», - писав вiн. В перший же день о 10 годинi Лi Якокка пiшов звiдти, щоб бiльше туди не повернутися.

2.2 Виведення корпорацii ВлКрайслерВ» з кризи

Падiння з Олiмпу тАУ не найприiмнiше, що може статися в життi бiзнесмена. В 54 роки Лi Якокка був занадто молодий, щоб пiти на спокiй, але вже надто старий, щоб знайти собi заняття в iншiй сферi.

Як тiльки про звiльнення було офiцiйно оголошено, до Лi стали надходити пропозицii i деякi з них були дуже привабливими, але так як вiн пропрацював все життя в авто iндустрii, то хотiв там залишитися.

Правду кажуть, що не людина вибираi роботу, а робота людину. У листопадi 1978 року голова Ради Директорiв Вл Крайслер КорпорейшнВ» Джон Рiкард запросив Якокку на пост президента цiii компанii. Справи в ВлКрайслерiВ» у той перiод йшли далеко не блискуче, збитки становили 158,8 млн. доларiв. Пiзнiше Якокка напише: ВлБуло б у мене хоч би найменше уявлення про те, що мене чекаi, коли я зайняв мiсце в компанii, я б нi за якi грошi в свiтi туди б не пiшов!В»[4]. На щастя вiн цього не знав i без вагань, взявся за розробку плану виходу з кризи.

Розробляючи теорiю i практику антикризового управлiння, якомога краще використовувати той позитивний досвiд , який накопичено кращими закордонними менеджерами на рiвнi фiрми, не повторюючи iх помилок, творчо примiряючи кращi зразки i методи органiзацii господарськоi дiяльностi до сучасноi економiчноi дiйсностi.

Лi хотiв точно знати на що вiн йде: ВлСкiльки коштiв готiвкою ви маiте? Який оперативний план на наступний рiк? Якi вашi майбутнi моделi? РЖ особливо я хочу знати, чи впевненi ви в тому, що становище можна виправити?В»[22]. Головна проблема полягала в тому, що навiть вище керiвництво не мало уявлення про ii справжнiй стан. Йому потрiбна була повна свобода дiй, щоб перебудувати корпорацiю i повернути ii до життя. Лi став босом у вереснi 1979 року. Хоча корпорацiя ВлКрайслерВ» до кiнця 70-х i опинилася у важкому станi, вона все ж зберегла давнi традицii в розробцi нових конструкцiй i дизайну, на якi можна було покластися. Корпорацiя вже володiла надiйною дилерською мережею та першокласними конструкторськими кадрами. Так як Лi вже почав працювати в ВлКрайслерiВ» i визначив для себе, що слiд робити, у нього жодного разу не виникло бажання i думки про звiльнення.

Вивчення стилю управлiння колишнього керiвництва показало, що у верхнiх ешелонах влади вiдсутня органiзацiйна дисциплiна i елементарний порядок. Корпорацiя функцiонувала аж не як одне цiле. Вона складалася зi скупчення малих фiрм, кожною з яких управляв свiй директор, причому жоден з них не звертав на те, що роблять iншi.

Тут не iснувало нiякоi системи комiтетiв, не було практик нарад, на яких люди б могли обмiнюватися думками, тобто кожен дiяв сам по собi. Збут i виробництво знаходились пiд наглядом одного вiце-президента. Виробники будували автомобiлi, нiскiльки не зацiкавившись думкою вiддiлу збуту, у результатi накопичувались великi запаси i виникав фiнансовий кошмар. Нiхто у всiй корпорацii не мав повного уявлення про те, як складаються фiнансовi плани i проекти, а Рада Директорiв фiрми ВлКрайслерВ» не отримувала нiяких фiнансових звiтiв.

У корпорацii склався нездоровий моральний клiмат. Люди були заляканi, морально пригнiченi, моральнi цiнностi у багатьох втраченi. Вiдсутнiй контроль за збереженням промислових секретiв, породив промислове шпигунство значних розмiрiв. Безпека в частинi збереження с

Вместе с этим смотрят:

Аксiологiчнi проблеми управлiнськоi дiяльностi робiтника освiти в умовах модернiзацii освiтньоi галузi в Украiнi

Американская система менеджмента на предприятии

Анализ основных этапов построения и решения математических моделей оптимизации организационных структур в системе менеджмента качества

Анализ системы найма и отбора персонала в организации

Анализ системы управления качеством и разработка организационных мероприятий по повышению ее эффективности на ООО "Фрегат"