Проблеми взаiмовiдносин США та краiн Латинськоi Америки кiнця ХХ - початку ХХРЖ столiття
ЗМРЖСТ
ВСТУП
РОЗДРЖЛ 1. РЖСТОРРЖЯ РОЗВИТКУ ВРЖДНОСИН МРЖЖ США РЖ ЛАТИНСЬКОЮ АМЕРИКОЮ КРЖНЦЯ ХХ тАУ ПОЧАТКУ ХХРЖ СТОЛРЖТТЯ
1.1 Лiвий поворот в краiнах Латинськоi Америки
1.2 Болiварiанська альтернатива для краiн Латинськоi Америки
РОЗДРЖЛ 2. ШЛЯХИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМ У ВРЖДНОСИНАХ МРЖЖ США РЖ КРАРЗНАМИ ЛАТИНСЬКОРЗ АМЕРИКИ
2.1 Економiчна спiвпраця: МЕРКОСУР, НАФТА
2.2 Полiтична кооперацiя
РОЗДРЖЛ 3. ВРЖДНОСИНИ МРЖЖ США РЖ КРАРЗНАМИ ЛАТИНСЬКОРЗ АМЕРИКИ В ХХРЖ ст.
3.1 Змiни в полiтицi США
3.2 Полiтика краiн Латинськоi Америки вiдносно США
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛРЖТЕРАТУРИ
латинський америка штат полiтика
ВСТУП
Актуальнiстьтеми. Латинська Америка, яка i величезним регiоном з великим потенцiалом для розвитку, як i США - один з найголовнiших полiтичних центрiв, мають великий вплив на економiчнi та полiтичнi процеси у свiтi. Процеси iнтеграцii в сучасному свiтi досягли такого рiвня, що полiтична нестабiльнiсть в одному регiонi або краiнi може негативним чином вплинути на економiку майже всього свiту. Латинська Америка маi великi запаси майже всiх видiв природних ресурсiв, яких не вистачаi США. Проте сьогоднi латиноамериканськi краiни вже не бажають бути Влсировинним придаткомВ» економiчно розвинених краiн i залежати вiд них. Це викликаi певнi складнощi у вiдносинах мiж краiнами Латинськоi Америки i США, якi поки не можуть повнiстю змiнити своi ставлення до регiону.
Незважаючи на те, що в данiй роботi розглядаються тiльки вiдносини мiж США i краiнами Латинськоi Америки, за викладеними в нiй фактами можна судити в цiлому про характер вiдносин мiж економiчно розвиненими i краiнами, що розвиваються.
РЖсторiя вiдносин мiж США i краiнами Латинськоi Америки налiчуi близько двохсот рокiв, проте в рамках даноi роботи розглядаiться невеликий вiдрiзок часу - кiнець XX-початок XXI столiття. 90-i рр. XX столiття використанi в якостi вiдправноi точки тому, що в цей перiод вiдбуваiться змiна свiтового порядку, розпад бiполярноi системи i посилення процесiв сепаратизму. Поступово починаi складатися багатополярний свiт, в якому Латинська Америка граi важливу роль.
Об'iктом вивчення i краiни Латинськоi Америки та безпосередньо США, а предметом - розгляд вiдносин мiж Латинською Америкою i США на сучасному етапi.
Метою роботи i вивчення змiн у вiдносинах мiж краiнами Латинськоi Америки i США. Завдання - вивчити розвиток краiн Латинськоi Америки в зазначений перiод часу, простежити зменшення залежностi краiн регiону вiд США, створення власних iнтеграцiйних об'iднань, а також змiни у зовнiшнiй полiтицi Сполучених Штатiв Америки стосовно краiн Латинськоi Америки.
Джерельна база. Для написання роботи важливими були окремi угоди та конвенцii. Основнi умови договору про вiльну торгiвлю, механiзми та структуру митного союзу i спiльного ринку краiн Латинськоi Америки (Аргентина, Бразилiя, Уругвай, Парагвай) визначив Асунсьонский договiр [3]. Сприяння торгiвлi та кооперацii мiж краiнами Латинськоi Америки та Карибського басейну на основi Болiварiанського альянсу тАУ висвiтлено в Торговому договорi народiв [4]. Детальнiше визначенi проблеми безпеки та шляхи iх подолання у Мiжамериканськiй конвенцii проти тероризму [5].
Пiд час опрацювання матерiалiв та написання курсовоi роботи було використано такi методи дослiдження як, пошук, аналiз джерел, iсторичний, класифiкацii та перiодизацii.
Структура курсовоi роботи. Робота складаiться зi вступу, трьох роздiлiв, якi в свою чергу подiленi на пiдроздiли, висновкiв та списку використаноi лiтератури.
РОЗДРЖЛ 1
РЖСТОРРЖЯ РОЗВИТКУ ВРЖДНОСИН МРЖЖ США РЖ ЛАТИНСЬКОЮ АМЕРИКОЮ КРЖНЦЯ XX тАУ ПОЧАТКУ XI СТОЛРЖТТЯ
1.1 Лiвий поворот в краiнах Латинськоi Америки
На сьогоднiшнiй день в бiльшостi краiн Латинськоi Америки при владi перебувають полiтики лiвоi орiiнтацii. Багато дослiдникiв вiдзначають, що лiвi рухи в Латинськiй Америцi за змiстом i спрямуванням своii дiяльностi вiдрiзняються вiд схiдно-та захiдноiвропейських аналогiв, де лiвi партii, звичайно, присутнi в полiтицi, але не i визначальними. За одинадцять рокiв - з 1998-го - по 2009-й роки у чотирнадцяти краiнах Латинськоi Америки (у Венесуелi - тричi, Бразилii, Чилi, Аргентинi - двiчi, Уругваi, Болiвii, Еквадорi, Нiкарагуа, Перу, Коста-Рiцi, Панамi, Гватемалi , Парагваi, Сальвадорi) до влади приходять лiвi уряди, причому демократичним, конституцiйним шляхом.[11]
Тим не менш, незважаючи на характерну для всiх вище перелiчених держав, лiву орiiнтацiю, спектр полiтичних режимiв в них варiюiться вiд лiвоцентристських до революцiйних вкрай лiвих. Винятком i лише невелика група краiн, зокрема, Колумбiя, Перу i Мексика, хоча, що стосуiться Мексики, то перемога консерваторiв на останнiх виборах була досягнута при тому ж рiвнi законностi, що i перемога Буша на президентських виборах 2000 року. Але насправдi питання не в тому, чи полiвiшала Латинська Америка, а в тому, наскiльки вона влiво вона вiдiйшла.[8]
Зараз, можна надати чотири аргументи на користь того, що в Латинськiй Америцi вiдбувся Вллiвий поворотВ». По-перше, всi згаданi краiни в тiй чи iншiй мiрi дистанцiювались вiд США. Адмiнiстрацiю Буша анiскiльки не засмутила перемога iхнiх полiтичних суперникiв в Латинськiй Америцi, скорiше навiть навпаки. Тодi як, у минулому варто б в якiй-небудь латиноамериканськiй краiнi встановити режим, що не вiдповiдав iнтересам США, як Вашингтон вiдразу ж починав кампанiю з повалення новоспеченого лiдера i змiни державного ладу. Проте втрата певноi частки полiтичного впливу США у свiтi, супроводжуiться наростаючою стурбованiстю з приводу вiйськових дiй на Близькому Сходi, де подii останнiм часом розвиваються не в iх користь, схоже, позбавила США тих важелiв тиску, якi вони колись використовували у вiдношеннi Латинськоi Америки . Провал спроби повалення режиму У. Чавеса в 2002 роцi тому пряме пiдтвердження. У 2003 роцi США не змогли домогтися пiдтримки двох латиноамериканських держав у рамках Ради Безпеки (на той момент Латинська Америка була представлена Чилi i Мексикою) з питань резолюцii, легiтимiзуi вторгнення американських вiйськ до РЖраку. Пiд час останнiх виборiв Генерального Секретаря Органiзацii Американських Держав (ОАД), вперше в iсторii органiзацii кандидат,якого пiдтримував Вашингтон, зазнав поразки. Коли ж цього року у Колумбii, у одного з небагатьох найбiльш вiрних союзникiв США в Латинськiй Америцi, виникли серйознi розбiжностi з Еквадором i Венесуелою, вся Латинська Америка стала солiдарна з саме двома останнiми державами. В даний час Еквадор вiдмовляiться пролонгувати договiр про розмiщення американськоi вiйськовоi бази на своiй територii.[14]
По-друге, безпосередньою причиною Вллiвого поворотуВ» в Латинськiй Америцi став повсюдне зростання активностi полiтичних рухiв корiнного населення, в першу чергу в Мексицi, Болiвii i Центральнiй Америцi. Корiнне населення латиноамериканських краiн багато рокiв було одним з найбiльш гноблених верств населення i, природно, нiяким чином не брало участi в полiтичному життi своiх держав. Але сьогоднi президент Болiвii i представником саме корiнного населення, що в черговий раз доводить, що в Латинськiй Америцi сталася справжня соцiальна революцiя. Змiцнення позицiй цих рухiв у краiнах Центральноi Америки стало чiткою, стiйкою внутрiшньополiтичною тенденцiiю.[11]
По-третi, необхiдно вiдзначити вiдродження теологii визволення в Латинськiй Америцi. Три останнiх понтифiки були вiдзначенi ярою боротьбою Ватикану з поширенням подiбних iдей у суспiльствi, по сутi, настiльки ж запеклою, що й боротьба Вашингтона з урядами лiвого спрямування в 50-60-тi роки ХХ столiття. Прихильники теологii звiльнення не мали нiякоi можливостi вiльно пропагувати своi iдеi, а симпатизують iм священнослужителi змiщувалися, поступаючись своiми постами ставленикам Ватикану. Тим не менш, великий вплив теологiя визволення справила на католицькi руху в Бразилii, де вони в значнiй мiрi процвiтали. Президенти Еквадору та Парагваю виявилися вихiдцями саме з цього середовища. Враховуючи, наростаючу активнiсть протестантських iвангельських груп в Латинськiй Америцi, Ватикан, в кiнцi кiнцiв, дещо послабив тиск на теологiв.[14]
РЖ нарештi, по-четверте, не можна не вiдзначити той факт, що Бразилiя всiма силами намагаiться стати лiдером регiону Пiвденноi Америки. Саме по собi це звичайно не означаi поворот Латинськоi Америки влiво, але в контекстi процесiв формування багатополярноi системи виникнення таких полюсiв знижуi полiтичний вплив не тiльки США, але в цiлому краiн глобального пiвночi, в рамках осi Пiвнiч-Пiвдень. Активна дiяльнiсть Бразилii в роботi групи краiн G-20, за великим рахунком, позбавила СОТ можливостi проводити полiтику в неолiберальному руслi.[11]
Отже , полiтичний центр ваги в Латинськiй Америцi змiстився влiво, повернувшись в положення десятирiчноi давностi, при цьому в цiлому не можна не вiдзначити, що цi подii вiдбулися не метафiзично, але в силу глобальних тенденцiй. Малося на увазi Вллiвий поворотВ», що вiдбувся в краiнах Близького Сходу та Схiдноi Азii. Бiльше того, справжнi тенденцii спостерiгаються навiть у США. Беручи до уваги той факт, що наслiдки свiтовоi економiчноi кризи в недалекому майбутньому виявляться ще бiльш гнiтючими, Вллiвий поворотВ» стане цiлком можливим i в США.
1.2 Болiварiанська альтернатива для краiн Латинськоi Америки
Симон Болiвар, завойовуючи незалежнiсть для латиноамериканських республiк, вiрив, що на мiсцi iспанських колонiй з'явиться не безлiч розрiзнених i часто ворогуючих мiж собою держав, а iдина сiм'я народiв, що будують свою долю самостiйно, але спiльно.
Болiварiанська модель зародилася в кiнцi 1990-х рр. у Венесуелi. У 1998 роцi президентом Венесуели був обраний Уго Чавес (пiсля перемоги на виборах до Нацiональноi Асамблеi новоi полiтичноi органiзацii - Рух V республiки), який проголосив себе послiдовником Симона Болiвара i запропонував нову ВлболiварiанськуВ» iдеологiю, в основi якоi лежали iдеi захисту нацiональних iнтересiв i соцiального справедливостi. У полiтичнiй сферi передбачалося встановити демократiю з реальним, а не формальним участю народу у прийняттi рiшень. У першу чергу були проведенi полiтичнi реформи (введена нова Конституцiя, створенi новi гiлки влади тощо). Пiсля повторноi перемоги У. Чавеса на виборах 2001 року, стали проводитися перетворення в соцiальнiй та економiчнiй сферах (мета - створення соцiально орiiнтованоi економiки)[22]. Призупинення приватизацii алюмiнiiвоi та нафтовоi промисловостi торкнулася iнтересiв великого i приватного iноземного капiталу, невдоволення яких призвело до спроби путчу 11 квiтня 2002 року, який був органiзований проамериканськоi опозицiiю i технологiчно дуже нагадував Влкольоровi революцiiВ» у краiнах СНД. Слiдом за Венесуелою в краiнах Пiвденноi Америки один за одним до влади стали приходити лiдери, якi вiдкидали неолiберальну iдеологiю, "вашингтонський консенсус", i вiрили в альтерглобалiстске гасло "РЖнший свiт можливий!" [11]. У жовтнi 2002 р. президентом Бразилii був обраний Лула, ветеран профспiлкового руху i лiдер Партii трудящих; в травнi 2003 р. в Аргентинi яка знаходилася в глибокiй економiчнiй кризi, президентом став Нестор Кiршнер; в березнi 2005 р. Табаре Васкес став першим лiвим президентом в iсторii Уругваю , у 2006 роцi соцiалiстка Мiшель Бачелет очолила Чилi, а захисник прав корiнного населення Ево Моралес - Болiвiю.
З 2004 року президент Венесуели У. Чавес починаi робити кроки, спрямованi на економiчну iнтеграцiю Латинськоi Америки. З Бразилiiю та Аргентиною були пiдписанi угоди про спiвробiтництво в галузi торгiвлi та енергетики.
Венесуела, Куба i Болiвiя оголошують про створення потрiйного союзу для боротьби з iмперською полiтикою США. Президент Венесуели Уго Чавес заявив, що цi держави "йдуть шляхом побудови соцiалiзму i розгрому капiталiзму". Вiдповiдно до слiв У.Чавеса, Болiварiанська альтернатива i договiр про вiльну торгiвлю для латиноамериканських краiн i складовими частинами стратегii боротьби з американським iмперiалiзмом. Президент Венесуели попередив США, що у випадку якщо Вашингтон наважиться зробити якiсь силовi дii проти будь-якоi з трьох краiн, Бiлий дiм зiткнеться з лютим опором. Уго Чавес знаходиться в Ла-Пасе, де бере участь в зустрiчi глав держав Болiвii, Венесуели i Куби. Кубу на самiтi представляi вiце-президент краiни Карлос Лахе [13]. Болiварiанська альтернатива для латиноамериканських краiн, була створена в травнi 2005 року Кубою i Венесуелою на противагу американськiй Зонi вiльноi торгiвлi.
У 2006 р. пiсля приходу до влади Ево Моралеса до проекту приiдналася Болiвiя. Сьогоднi в неi входять Венесуела, Куба, Болiвiя, Гондурас, Нiкарагуа i Домiнiканська республiка, а також Еквадор (маi статус спостерiгача).
АЛБА кладе в основу своii дiяльностi принцип "кооперативних переваг", який протиставляiться концепцii "порiвняльних переваг". Модель "кооперативних переваг" передбачаi усунення нерiвностi у розвитку через рiзнi компенсацiйнi механiзми. Так Венесуела поставляi Кубi нафту за зниженими цiнами (також як i багатьом iншим краiнам Карибського басейну), а Куба в свою чергу розгорнула у Венесуелi сотнi безкоштовних медичних установ, у тому числi обладнаних самим передовим медичним обладнанням [22]. Переважну пiдтримку з боку держав АЛБА у виглядi кредитiв, технiчноi i юридичноi експертизи, отримують соцiально важливi проекти, такi як створення нових робочих мiсць, будiвництво житла, харчова промисловiсть, екологiчнi проекти та iн. У груднi 2008 року мiнiстри фiнансiв краiн-членiв АЛБА зробили першi кроки щодо створення iдиноi валютноi зони (сукре) у регiонi (рiшення про ii запровадження було прийнято 26 листопада в Каракасi учасниками третього позачергового самiту краiн-членiв АЛБА для протидii фiнансовiй кризi). Учасники АЛБА розраховують використовувати сукре для реалiзацii спiльних економiчних проектiв, порятунку вiд доларовоi залежностi. [11]
Для розробки новоi валюти створено шiсть комiсiй: перша, очолювана Еквадором, займаiться загальними питаннями i конвертованiстю, друга, що знаходиться пiд контролем Болiвii, розробляi центральну палату з виплати компенсацiй, якi повиннi покрити можливi витрати вiд переходу на нову грошову одиницю. Найвiдповiдальнiша частина - створення стабiлiзацiйного фонду - належить комiсii Венесуели. Комiсiя з Гондурасу керуi роботою регiонального грошового ради, а комiсiя пiд керiвництвом Нiкарагуа займаiться розробкою законодавчоi бази. Шоста комiсiя веде координацiю мiжрегiональноi торгiвлi.
Введення ВлРДдиноi регiональноi системи взаiморозрахункiвВ» (з переходом на валюту сукре) заплановано на 1 сiчня 2010 р. На думку експертiв, iдина валюта дозволить краiнам убезпечитися вiд фiнансових спекуляцiй i нестабiльних ринкiв, уникнути загроз, викликаних кризою, яка торкнулася свiтову фiнансову систему i свiтовi економiки, в тому числi i економiки краiн АЛБА.[13]
Отже, можна припустити, що краiни Латинськоi Америки, економiка яких спираiться на експорт сировини, навряд чи зможуть повнiстю вiдмовитися вiд доларових розрахункiв i позбутися залежностi вiд стану економiки США.
РОЗДРЖЛ 2
ШЛЯХИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМ У ВРЖДНОСИНАХ МРЖЖ США РЖ ЛАТИНСЬКОЮ АМЕРИКОЮ
2.1 Економiчна спiвпраця: МЕРКОСУР, НАФТА
Першi iнтеграцiйнi угруповання почали з'являтися в Латинськiй Америцi (наприклад, органiзацiя краiн Центральноi Америки, що розвиваються (ЦАСР) була створена в 1961 р.). Головною метою таких органiзацiй був захист внутрiшнього ринку, в першу чергу вiд США, за допомогою митних бар'iрiв.
До початку 90-х рр. iнтеграцiйнi процеси в регiонi починають посилюватися, видiляються два напрямки iнтеграцii: перше спрямовано на спiвпрацю з США (до нього вiдносяться органiзацii, створенi 60-70-i рр. - ЦАСР, КАРРЖКОМ), а друге - на змiцнення вiдносин мiж краiнами регiону, створення економiки , незалежноi вiд США (сюди можна вiднести МЕРКОСУР i НАФТА) [16].
У 1986 Аргентина i Бразилiя - двi найбiльш економiчно розвинутi держави Латинськоi Америки - висунули спiльний проект розвитку економiчного спiвробiтництва та подальшоi iнтеграцii, проголосивши його вiдкритим для приiднання iнших краiн. Цей проект пiдтримали Уругвай i Парагвай. У березнi 1991 був пiдписаний чотиристороннiй договiр у мiстi Асунсьйонi (Парагвай) про створення митного союзу i спiльного ринку МЕРКОСУР. Однак реально торговельний блок оформився лише до 1995 р. У 1996 р. в якостi асоцiйованого члена до органiзацii приiдналася Болiвiя, а в 2000 - Чилi. [17]
Стратегiчна мета МЕРКОСУР, за визначенням його учасникiв, - об'iднання в iнститут, здатний гарантувати економiчне зростання на основi масштабноi торгiвлi всерединi зони та ефективного використання iнвестицiй, пiдвищення мiжнародноi конкурентоспроможностi економiк субрегiону. Економiсти вiдзначають, що створення блоку допомагаi стабiлiзувати економiки тих краiн, якi до нього входять. У 1990-i стримування iнфляцii здiйснювалось збiльшенням iмпорту, регулювання тарифноi полiтики сприяло ВлгальмуваннюВ» темпiв економiчного спаду (в Аргентинi та Бразилii). Зазначалося, що в перiод економiчного застою в Бразилii в 1991-1993 рр. мiсцева промисловiсть змогла вижити в значнiй мiрi завдяки доступу на ринок Аргентини, економiка якоi в той час була на пiдйомi. А в 1994-1995, в умовах економiчного спаду в Аргентинi, рятiвним колом для неi став доступ на динамiчно розвивався ринок Бразилii. [13]
Можна сказати, що сьогоднi латиноамериканцi бачать в МЕРКОСУР ВлбуферВ» проникненню США в Латинську Америку.
Латиноамериканська полiтика США при Б. Клiнтонi не носила Влдоктринального характеруВ», властивого багатьом вашингтонським адмiнiстрацiям. Тим не менш, iнтеграцiйнi процеси, дiяльнiсть регiональних i субрегiональних угруповань постiйно перебували у полi зору Бiлого дому i державного департаменту. [17]
Основою латиноамериканськоi полiтики США в 1990-i рр. став Пiвнiчноамериканський договiр про вiльну торгiвлю (НАФТА). На базi НАФТА за задумом американськоi адмiнiстрацii маi бути створено найсильнiше iнтеграцiйне об'iднання в свiтi, що забезпечуi Америцi економiчне i полiтичне лiдерство спочатку в Новому Свiтi за допомогою Альянсу трьох провiдних пiвнiчноамериканських краiн (США, Мексика, Канада), з подальшим приiднанням iнших краiн Латинськоi Америки. Угода про створення Пiвнiчноамериканськоi асоцiацii вiльноi торгiвлi набула чинностi 1 сiчня 1994 р. У значнiй мiрi воно було iнiцiйовано адмiнiстрацiiю США пiд впливом американських ТНК, якi в умовах зростаючоi конкуренцii розраховували поiднати науково-технiчнi i пiдприiмницькi потенцiали США i Канади з низькими витратами виробництва, характерними для Мексики. У цiлому цей договiр виявився бiльш вигiдним США i Канадi, якi змогли перенести трудомiсткi, матерiаломiсткi виробництва в Мексику i завдяки цьому знизити витрати виробництва i пiдвищити конкурентоспроможнiсть своiх товарiв на внутрiшньополiтичнi процеси ринку. Ставлення до Латинськоi Америки як до Влсировинного придаткуВ» в 1990-i рр. майже не змiнилося. [13]
Отже, участь у НАФТА повернула Мексику до такоi програми торговоi лiбералiзацii i реструктуризацii економiки, яка в майбутньому робить вiдхiд вiд неi скрутним, а повернення до економiчноi самостiйностi тАУ практично неможливим. Крiм того, за час iснування МЕРКОСУР вiдбулося розширення торговельно-економiчного спiвробiтництва з iншими регiональними торговими угрупуваннями Латинськоi Америки, i на даний час, залишаiться найбiльшим iнтегрованим ринком Латинськоi Америки, де зосереджено 50% сукупного ВВП, 40% прямих зарубiжних iнвестицiй, бiльше 60% сукупного обсягу товарообiгу i 33% обсягу зовнiшньоi торгiвлi пiвденноамериканського континенту.
2.2 Полiтична кооперацiя
Можна чiтко видiлити двi полiтично-дипломатичнi проблеми: неминуча криза переходу або передачi влади на Кубi i тривалий розвиток Влдвох лiвих течiйВ» у регiонi: перша - представлена президентом Венесуели Хьюго Шавезом, i друга - в особi здобуваi усе бiльший вплив президента Бразилii Луiса РЖнасiо Лули да Сiльва. Майбутнiй уряд США досягне успiху тiльки в тому випадку, якщо вiн усвiдомлюi, що Латинська Америка переживаi момент своii iсторii, який об'iднуi в собi одночасно i кращi, i гiршi ii аспекти: найвищий пiсля 1970-х рокiв темп розвитку економiки при тому, що рiвень бiдностi i нерiвностi знижуiться, i демократичнiсть i права людини дотримуються бiльшою мiрою, нiж будь-коли до цього. З iншого боку, в регiонi посилюiться полiтична роз'iднанiсть. [7]
Остаточний вiдхiд Фiделя Кастро з полiтичноi сцени Куби становить неабияку проблему. Сполученi Штати вже не можуть шукати виходу в проведеннi полiтики, що обертаiться невдачею протягом останнього пiвстолiття. Вимога повного демократичного переходу в якостi умови для нормалiзацii вiдносин США та Куби було б як нереалiстичним, так i несправним для Латинськоi Америки.
Страх перед черговим масовим результатом бiженцiв з Куби через Флоридську протоку може спонукати США до застосування ВлкитайськихВ» або Влв'iтнамськихВ» заходiв по вiдношенню до Куби: почати врегулювання дипломатичних вiдносин в обмiн на економiчнi реформи, вiдкладаючи питання внутрiшнiх полiтичних змiн. Однак США не варто було б вдаватися до таких дiй. З метою захисту демократii i прав людини США, Канада, РДвропа i Латинська Америка створили регiональну правову систему, вiдступ вiд якоi i неприйнятним. [11]
Кубi необхiдно знову стати частиною регiонального полiтичного альянсу, проте iй доведеться грати за встановленими ним правилами. Можливо, проведення вiльних i справедливих виборiв не i питанням першорядноi важливостi, але, в той же час, це питання не варто вiдкладати в iнтересах стабiльностi та ефективностi. Замiсть цього, вибори повиннi стати частиною покрокового процесу врегулювання: не стаючи нi причиною скасування угоди, нi перетворюючись на Влзнятий питанняВ». Сполученi Штати повиннi зняти торгове ембарго, як тiльки в Кубi почнеться процес переходу, але при цьому все iнше маi бути обумовлено тим, що Куба почне вирiшення питань зовнiшньоi полiтики. [10]
Куба, втiм, i всього лише частиною того, що може бути названо проблемою Влдвох лiвих сторiнВ» Латинськоi Америки. За останнiй час багато було написано про пiдйом руху лiвих партiй в Латинськiй Америцi минулого десятилiття.
За минулi два роки зробилося ясно, що ВлсучаснiВ», або ВлпомiркованiВ», лiвi партii в цiлому управляють непогано. Партii iншоi лiвоi галузi виявилися, всупереч очiкуванням багатьох, бiльш екстремiстськими i нестабiльними. Першi не вiдчувають бажання ВлекспортуватиВ» свою ВлмодельВ», у той час як останнi мають для цього не тiльки стратегiiю, але i коштами.
У цьому полягаi дилема перед США: як звернутися до проблеми очевидного розколу мiж двома лiвими течiями так, щоб сприяти полiпшенню вiдносин мiж США i краiнами Латинськоi Америки, посиленню сучасного лiвого спрямування та ослаблення реакцiйного, i одночасно уникнути невдач полiтики втручання в минулому. Кроки, сфокусованi саме на Латинськiй Америцi, якi б було краще всього зробити, очевиднi, хоча важко здiйсненним. Вони включають в себе необхiднiсть посилення тих помiрно-лiвих, чи центральних, або центрально-правих урядiв, яким загрожуi радикально лiве протягом, якого слiд одночасно продемонструвати, що порушення основних принципiв демократii, прав людини i закону не проходить даром. [12]
Вiдвертатися вiд подiбних труднощiв вже не представляiться альтернативою для Америки. Сполученi Штати гостро потребують союзництво з Латинською Америкою не тiльки з-за перетину особливих областей зацiкавленостi (нафта, зброя, повстанцi, наркотики). В даний час всюди в свiтi ставлення до США вiдрiзняiться найбiльшим протистоянням з часiв закiнчення Другоi свiтовоi вiйни. Отже, щоб сприяти полiпшенню вiдносин мiж США i краiнами Латинськоi Америки, посиленню сучасного лiвого спрямування та ослаблення реакцiйного, i одночасно уникнути невдач полiтики втручання в минулому, наступний президент США повинен вiдродити вiдносини, якi будуть готовi до першоi iстотноi трансформацii з тих пiр, як сiмдесят рокiв тому Франклiн Рузвельт почав проведення Влполiтики доброго сусiдаВ». [11]
Роздiл 3
ВРЖДНОСИНИ МРЖЖ США РЖ КРАРЗНАМИ
ЛАТИНСЬКОРЗ АМЕРИКИ В ХХРЖ СТ.
3.1Змiни в полiтицi США
Латинська Америка починаi грати все бiльшу роль у свiтовiй торгiвлi. Частка цього регiону в свiтовому експортi збiльшилася з 3,5 до 5 вiдсоткiв, причому половина всього експорту йде в США.
Проте якщо брати чисто кiлькiснi показники, то вiйськовi витрати краiн Латинськоi Америки виросли з 16 до 26 млрд. дол, тобто зрiс ii питома вага у свiтових вiйськових витратах. Регiон стаi одним з найбiльш привабливих ринкiв для мiжнародних торговцiв зброiю. РЖ тут Вашингтон виявив досить важливу iнiцiативу, знiмаючи тi обмеження, якi iснували протягом багатьох рокiв на постачання новiтнiх озброiнь в цей регiон.
Адмiнiстрацiя США усвiдомлюi, що сьогоднi в цiлях збереження своiх провiдних позицiй у регiонi до латиноамериканським краiнам необхiдно ставитися як до рiвноправних партнерiв. Активнiсть США в насильницькому поширення демократii в регiонi, не дивлячись на бажання самих цих народiв, зменшуiться. [6]
Важливо, що в США досить добре розумiють витоки антиамериканських настроiв як у всьому свiтi, так i в латиноамериканському регiонi зокрема.
Увага США сьогоднi головним чином акцентуiться на антинаркотичних i контртерористичних напрямках - в Андському регiонi, а також розвитком вiльноi торгiвлi. Проблеми безпеки набули актуальностi, зрозумiло, пiсля 11-го вересня - США фiнансуi антитерористичну дiяльнiсть в регiонi, особливо - у Колумбii У червнi 2002 США i iншi члени Органiзацii Американських Держав пiдписали Мiжамериканську Конвенцiю проти Тероризму [5].
У торговельнiй сферi США здiйснюють рiзнi програми пiд егiдою Агентства Мiжнародного Розвитку (USAID). Воно активно спонсоруi освiту, охорону здоров'я, екологiю та iншi вiдсталi галузi.
Наразi, США проявляють все бiльшу стурбованiсть проблемами виробництва наркотикiв в Андськоi Областi. Протягом бiльш нiж двох десятилiть, американська полiтика в цьому регiонi зосередилися майже виключно на зусиллях щодо проведення антинаркотичних акцiй (тобто, боротьба з культивуванням листа коки i його перетворенням на кокаiн). Вiдзначаiться 15% зниження культивування коки в Колумбii, проте, з 2002 його знову почали вирощувати в Болiвii i Перу. Деякi чиновники Адмiнiстрацii вважають дану допомогу марною. [11]
З тих пiр, як в сiчнi 1994 укладено Пiвнiчноамериканське Торговельна Угода (NAFTA) Адмiнiстрацiя вирiшила створити подiбний же формат щодо Латинських краiн. У ходi багаторiчних переговорiв вийшло три проекти, що перебувають зараз у рiзному ступенi готовностi.
США-Чилi FTA. 11 грудня 2002 пiсля двох рокiв i 14 раундiв переговорiв, це угода про Вiльноi Торгiвлi (Free Trade Agreement) i, ймовiрно, самим швидким. Вiдповiдно до домовленостi 85% споживчих i промислових товарiв не пiдлягають митному обкладенню. Також, 75% тарифiв на сiльськогосподарськi товари та автомобiльнi податки повиннi бути усуненi в межах перших чотирьох рокiв. [15]
. 8 сiчня 2003, Адмiнiстрацiя Буша оголосила, що Сполученi Штати почали домовлятися про FTA з п'ятьма центральноамериканських краiн-учасниками Загальних ринку (SASM) - Коста-Рiка, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, i Нiкарагуа. Перший з дев'яти намiчених раундiв переговорiв почався 27 сiчня 2003 в Сан-Хосе (Коста-Рiцi), i обидвi сторони висловили оптимiзм, що угода може бути укладена до кiнця року.
Однак, незважаючи на всi зусилля Адмiнiстрацii, регулярнi вiзити президента США до краiн регiону (Дж. Буш за 8 рокiв свого президентства побував там 9 разiв), вплив США падаi. У Венесуелi, Болiвii, Еквадорi i Нiкарагуа до влади прийшли лiвi режими, а уряди бiльшостi iнших краiн Латинськоi Америки якщо не пiдтримують антиамериканiзм вiдкрито, то вже точно не i союзниками США. Практично всi вiзити президента Дж. Буша супроводжувалися великими акцiями протесту.
Новий президент США, Б. Обама обiцяi вiдкрити нову сторiнку у вiдносинах з Латинською Америкою. Так, наприклад, на зустрiчi з лiдером Мексики Фелiпе Кальдероном в РЖнститутi культури Мексики у Вашингтонi вiн заявив: ВлНезважаючи на те, що в останнi роки вiдзначалися напруженi вiдносини мiж США i Латинською Америкою, майбутнi роки мого президентства вiдкриють нову сторiнку, нову главу спiвпрацi з цим регiоном В»
19 квiтня в Порт-оф-Спеiн завершився П'ятий самiт краiн американського континенту. [6]
У своiй промовi на вiдкриттi самiту Б. Обама заявив:
Вл.. Ми можемо разом подолати нашi загальнi проблеми або й далi залишатиметься пiд впливом минулого. Заради процвiтання наших народiв ми повиннi вибрати майбутнi. [2]
Ранiше Сполученi Штати не прагнули до встановлення i пiдтримання мiцних зв'язкiв з нашими сусiдами. Нас вiдволiкали iншi прiоритети, i ми не розумiли, що розвиток США безпосередньо пов'язано з розвитком всього Американського континенту. Ми будемо розширювати нашi партнерськi вiдносини з краiнами захiдноi пiвкулi, щоб добитися процвiтання для наших краiн .. В».
У цiлому, вся промова Б. Обами присвячена питанням встановлення мiцних зв'язкiв з латиноамериканськими краiнами (в тому числi з Кубою), в першу чергу для спiвробiтництва в галузi безпеки, боротьби з фiнансовою кризою.
Напередоднi самiту вiн зняв обмеження на поiздку американських громадян до родичiв на Кубу i грошовi перекази на острiв. Його рiшення отримало широке схвалення латиноамериканських краiн. Лiдер Куби Рауль Кастро потiм зазначив, що Куба готова "на рiвних правах" налагодити дiалог з США з питань демократii, свободи i прав людини.
Разом з цим, в американо-венесуельських стосунках також намiтилася тенденцiя полiпшення. Пiд час самiту президент Уго Чавес провiв бесiду з Б. Обамою i оголосив про повернення посла в США.
У торгово-економiчних вiдносинах Б. Обама пообiцяв надати 448 млн. доларiв краiнам, серйозно постраждали вiд економiчноi кризи, включаючи латиноамериканськi держави, а також створити фонд мiкрокредитування Захiдноi пiвкулi для надання допомоги мiсцевим пiдприiмствам. [11]
Торкаючись боротьби з наркотранзитом i злочиннiстю, Б. Обама пообiцяв активiзувати роботу з лiквiдацii наркоторгiвлi всерединi краiни i припинення контрабанди зброi, а також сприяти обмiнам i спiвпрацi з Мексикою в цьому напрямку. Крiм того, Б. Обама також готовий видiлити 33 млн. доларiв для посилення спiвпрацi з краiнами Карибського басейну в забезпеченнi громадськоi безпеки та спiльного нанесення ударiв по злочинностi.
Незважаючи на те, що пiд час самiту керiвники США i латиноамериканських краiн висловили готовнiсть до полiпшення двостороннiх вiдносин, на думку мiсцевих експертiв, вiдносини з латиноамериканськими краiнами в майбутньому ще досить тривалий час не зможуть стати прiоритетним напрямом у зовнiшнiй полiтицi США, i iх неможливо полiпшити за один день. [2]
Отже, можна припустити, якщо Вашингтон насамперед враховуi нацiональнi iнтереси, то адмiнiстрацiя Б. Обами не приступить до серйозних змiн у полiтицi щодо Латинськоi Америки i продовжить прагматичну полiтику США в латиноамериканських питаннях. Вiдповiдно до слiв Обами на прес-конференцii 19 квiтня, прояв дружнього пiдходу до Уго Чавесу не завдасть шкоди iнтересам США, але "мiж двома краiнами, як i ранiше iснують величезнi розбiжностi".
3.2 Полiтика краiн Латинськоi Америки вiдносно США
Вiдносини зi Сполученими Штатами зберiгають своi прiоритетне значення для краiн латиноамериканського регiону. США залишаються головним торговельним партнером, експорт товарiв з США складаi 150 млрд. доларiв на рiк. США також займають провiдне мiсце за розмiрами iнвестицiй.
Однак можна вiдзначити деяку протидiю американському курсом. Перш за все, воно виходить з Куби, Венесуели i Болiвii. Новi полiтичнi лiдери вiдмовляються вiд практики своiх попередникiв. Вiдомо, що на самiтi Органiзацii американських держав (ОАД) в Аргентинi не було пiдтримано американську пропозицiю про створення зони вiльноi торгiвлi в Латинськiй Америцi. В якостi самого яскравого прикладу, можна навести полiтику президента Венесуели У. Чавеса, яка вiдрiзняiться неприкритим антиамериканiзмом. Постiйною темою його виступiв i критика дiй США на мiжнароднiй аренi, як у вiдношеннi краiн регiону, так i в усьому свiтi. Його виступи зазвичай носять дуже емоцiйний характер, вiн не соромиться у висловлюваннях, то називаючи Дж. Буша ВлдияволомВ», то обiцяючи в XXI столiттi Влпоховати АмерикуВ». У. Чавес прагне зменшити залежнiсть Венесуели вiд США шляхом змiцнення вiдносин з iншими краiнами, такими як Китай i Росiя, в усiх сферах, аж до вiйськового спiвробiтництва, що викликаi стурбованiсть в американськiй адмiнiстрацii. [16]
Тим не менш, пiсля змiни президента в Сполучених Штатах позицiя У. Чавеса по вiдношенню до них змiнилася, були повернутi посли i в цiлому президент Венесуели в кулуарах П'ятого самiту краiн американського континенту заявив, що чекаi полiпшення вiдносин мiж краiнами, але при цьому не збираiться вiдмовлятися вiд болiварiанськоi моделi. [12]
Полiтика Мексики, навпаки, спрямована на подальше зближення з США. Зараз з 300 млрд. доларiв товарообiгу цiii краiни 280 припадаi на США. "До бога далеко, а США пiд боком", - кажуть у Мексицi, пiдкреслюючи цим, що благополуччя Мексики безпосередньо залежить вiд США.
Сьогоднi, зростання американського впливу в одних краiнах (наприклад, в Колумбii) викликаi вiдповiдну реакцiю у виглядi посиленого озброiння ряду латиноамериканських краiн. Крiм Венесуели, демонстративно закупили 100 тисяч автоматiв АК-103 i АК-104, а також технологii виробництв ряду озброiнь, свiй вiйськовий бюджет збiльшили Бразилiя i Уругвай. [12] Вiйськовi фахiвцi латиноамериканських держав посилюють розробку нових вiйськових доктрин, враховуючи досвiд американських вторгнень в РЖраку i Афганiстанi, а також можливiсть Влвнутрiшнiх конфлiктiвВ». РЗх основою стала концепцiя Влспiльноi безпекиВ», яка передбачаi iдинi дii по вiддзеркаленню гiпотетичноi Влагресii ззовнiВ». Пiдкреслюiться, що така агресiя може бути Влкрайньою спроби втручання з метою нав'язати колишнiй економiчний курсВ». [16]
Отже, незважаючи на наявнi розбiжностi, США залишаються основним торговим партнером i головним iмпортером венесуельськоi нафти. Щодня Венесуела поставляi в США 1,5 млн. барелiв нафти i покриваi десяту частину ii потреби. У зв'язку з цим можна сказати, що, незважаючи на всi наявнi полiтичнi та iдеологiчнi розбiжностi, в економiчному планi краiни Латинськоi Америцi найближчим часом продовжуватимуть багато в чому залежати вiд США.
Висновки
Сьогоднi Латинська Америка розвиваiться швидкими темпами, незважаючи на iснуючi всерединi регiону проблеми, i збiльшуi свiй вплив на процеси в свiтi. Зрозумiло, що при цьому латиноамериканськi краiни вже не хочуть прямо залежати вiд полiтики iнших держав, тим бiльше, якщо ця держава розглядаi краiни регiону як власний Влсировинний придатокВ». Сполученi Штати Америки, навпаки, поступово втрачають свiй вплив як у всьому свiтi, так i в латиноамериканському регiонi. Частково, в цьому винна свiтова фiнансова криза, що вибухнула останнiм часом, збiльшення зовнiшнього боргу США, внутрiшнi проблеми, з якими адмiнiстрацiя попереднього президента, Дж. Буша, не змогла впоратися.
Тому за останнi кiлька рокiв США починають усвiдомлювати необхiднiсть змiн у своiй зовнiшнiй полiтицi по вiдношенню до Латинськоi Америки, якщо вони й надалi хочуть мати доступ до природних i потенцiйних економiчним багатств регiону. Рiвноправне спiвробiтництво, зрозумiло, найближчим часом не буде досягнуто, але кроки в цьому напрямi здiйснюються. США прагнуть впливати на процеси, що вiдбуваються в регiонi, не так явно i наполегливо, як це вiдбувалося в попереднi роки, роз
Вместе с этим смотрят:
Просування iмпортованого товару на територii Украiни