2.11.3. Суб’єкти міжнародного туризму, специфіка їх цілей та

2.11.3. Суб’єкти міжнародного туризму, специфіка їх цілей та діяльності

У туризмі, зокрема міжнародному, є дві суб’єктні сторони — ті, хто надає туристичні послуги, й ті, хто цими послугами користується. Відповідно до цього має бути подвійний погляд на міжнародний туризм.

По-перше, з точки зору cуб’єкта надання послуг, міжнародний туризм є видом комерційної, міжнародної економічної діяльності, змістом якого є надання туристичних послуг (рекреаційного, історико-пізнавального, естетико-видовищного характеру), а також реалізація товарів туристичного попиту з метою задоволення різноманітних духовно-культурних та фізіологічних потреб іноземного туриста.

Основними напрямами господарської діяльності туристичних агенцій та пов’язаних із туризмом фірм, які є суб’єктами туристичної діяльності, інакше кажучи — видами послуг, є такі:

• доставка туристів до країни, місця призначення, а також перевезення по країні візиту протягом періоду перебування різними видами транспорту;

• розміщення (поселення) туристів у готелях, кемпінгах тощо;

• забезпечення харчуванням;

• задоволення потреб в оздоровленні та відпочинку;

• задоволення потреб у культурній та видовищній програмі, організація екскурсійної діяльності;

• організація умов для реалізації ділових інтересів (зустрічей, участі в ярмарках та виставках, наукових конференціях, симпозіумах, конгресах);

• організація продажу сувенірної продукції, карт, довідково-рекламних матеріалів;

• забезпечення належного зв’язку, поштового сервісу;

• медичне обслуговування;

• страхування різних видів;

• забезпечення індивідуальних вимог та ексклюзивних пакетів послуг;

• організаційно-адміністративна підтримка (оформлення документів, віз, інформування, проведення консультування).

По-друге, з точки зору споживачів туристичних послуг — туристів — міжнародний туризм є засобом задоволення таких індивідуальних потреб, які пов’язані з прагненням залучитися до духовно-історичної спадщини, культурного життя певної країни, ознайомитися з її природними краєвидами, ландшафтами, здійснити відпочинок та оздоровлення за умов відповідної грошової компенсації.

Конкретніше, цілями іноземних туристів у країні тимчасового перебування (націленого на отримання туристичних послуг, а не на завдання тимчасово-іміграційного характеру) можуть бути:

• культурна програма або неорганізоване тимчасове проживання в певній країні з метою ознайомлення з історичною спадщиною, духовним, повсякденним життям людей;

• активний відпочинок та розваги;

• оздоровлення та отримання комплексу медичних послуг;

• відпочинок, який засновується на природних особливостях місцевості, зокрема курортний відпочинок;

• етнічний туризм, залучення до національних умов життя народу або етнічної групи країни перебування та налагодження контактів між спорідненими спільнотами людей;

• проведення ділових зустрічей та налагодження бізнесових контактів;

• участь у наукових заходах, налагодження контактів з метою обміну інформацією та проведення спільних досліджень, а також спілкування відповідно до широкого спектру завдань і проблем.

З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)

Іноземним туристом є будь-яка людина:

а) яка збирається здійснити подорож і/або здійснює подорож у будь-яку іншу країну, крім тієї, яка є його або її постійним місцем мешкання;

б) основною метою подорожі якої є поїздка або перебування, що не перевищує трьох місяців, за винятком тих випадків, коли дозволено перебування терміном більше трьох місяців або відновлено тримісячний дозвіл;

в) яка не буде здійснювати якої-небудь оплачуваної діяльності у країні, що відвідується, незалежно від того, було йому це запропоновано чи ні;

г) яка наприкінці вказаної поїздки або перебування обов’язково покине країну, що відвідується, або для повернення в країну його чи її постійного мешкання, або для поїздки в іншу країну.

Природним інструментом регулювання та регламентації прав та обов’язків суб’єктів туристичної діяльності в різних країнах світу є контракт. В Україні це положення зафіксовано в Законі «Про туризм» (Ст. 18). У цьому правовому акті відзначається, зокрема, що договір (контракт) на надання туристичних послуг укладається між суб’єктами туристичної діяльності, а також між ними та споживачами туристичного продукту (туристами). Зазначений договір (контракт) повинен визначати обсяг, умови та якість надання послуг, порядок оплати та розрахунків, термін дії, права й обов’язки сторін, їх відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Контрактна форма відносин використовується і на «боці пропозиції», між туристичними фірмами (агентствами) та безпосередніми виробниками туристичних послуг (готелями, транспортними організаціями, закладами харчування, екскурсійними агентствами). Такими контрактами можуть бути:

• агентські угоди (ліцензії), які передбачають надання принципалом (базовим виробником) права на певні види діяльності у сфері послуг агентам, включаючи проведення ексклюзивних турів від імені та за рахунок принципала;

• договори франшизи, згідно з якими принципал-франшизодавець передає агентові навіть право користуватися своєю торговельною маркою, що означає і більші обов’язки та вимоги до якості робіт останнього.

Туризм стає новим джерелом зростання національної економіки Китаю

Генеральна асамблея Всесвітньої туристської організації 2003 р. відбудеться в Пекіні. Рішення про проведення в Китаї ГА Всесвітньої туристської організації має важливе значення для підвищення репутації китайського туризму. Це свідчить про те, що туризм, який бурхливо розвивається в Китаї, привертає все більшу увагу туристських агентств інших країн і регіонів світу.

В останні роки в Китаї зберігається тенденція сприятливого розвитку туризму. Згідно з даними Державного управління у справах туризму КНР, в 2000 р. прибутки Китаю від туристичного бізнесу становили 451,9 млрд юанів (1 дол. США = 8,2769 юаня), тобто 5 % ВВП країни.

У 2000 р. число туристів, що відвідали Китай, з-за кордону уперше перевищило 10 млн осіб. Валютна виручка від міжнародного туризму досягла 16,2 млрд дол. США, що становило 6,5 % від загального обсягу експорту країни. За цими двома показниками Китай посів 5-те і 7-ме місця у світі.

У країні спостерігається бум внутрішнього туризму. У зв’язку зі збільшенням числа офіційних вихідних днів, пов’язаних зі святом Весни, святом Першого травня і Національним святом Китаю, в країні неухильно зростає число китайців, що скористалися цими днями для екскурсій. Турпоїздки китайців у ці дні відіграють помітну роль у стимулюванні зростання внутрішнього попиту, сприянні зростанню споживання, розвитку суміжних галузей і підвищенні якості рівня життя населення. У 2000 р. у Китаї число «зоряних» готелів досягає 10 481, що на 49 % вище за показник, який було зареєстровано в 1999 р. Коефіцієнт заповнюваності готелів досяг 55,9 %. На кінець 2000 р. основні фонди китайського туристичного бізнесу становили 647,362 млрд юанів.

За прогнозом відповідних відомств, перспективи розвитку китайського ринку туризму величезні і надихають на великий оптимізм. Згідно з даними Всесвітньої туристської організації, у 2020 р. Китай посяде перше—четверте місця у світі відповідно до числа прийнятих туристів з-за кордону і числа вітчизняних туристів, що здійснили закордонні турпоїздки. На думку співробітників Державного управління у справах туризму КНР, проведення Олімпійських ігор 2008 р. у Пекіні створить нові можливості для розвитку туризму в Китаї.

Згідно з планом розвитку туризму, розробленим Державним управлінням КНР у справах туризму, протягом майбутніх 20-ти років валові прибутки від туризму становитимуть 8 % ВВП країни

< Назад Вперед >
Содержание