Вплив самоточних захворювань на психiку людини

План.

Вступ

РЖ. Вплив самоточних захворювань на психiку людини.

РЖРЖ. Дiпазон варiантiв усвiдомлення хвороби.

РЖРЖРЖ. Реакцiя особливостi на соматичне захворювання.

РЖV. Вплив серцево-судинних захворювань на психiку людини.

Висновки.

Вступ.

Пердметом дослiдження моii курсовоi роботи i вплив соматичних захворювань, а саме серцево-судинних, на психiку людини. Мета - дослiдити рiзноманiтни психiчних порушеннь при даному соматичному захворюваннi.

Задачi :

1. Довести, що немаi соматичних хвороб без витiкаючих з них психiчних вiдхилень.

2. Визначити вплив характерних особливостей на протiкання хвороби.

3. Прослiдити залежнiсть розвитку серцево-судинних захворювань вiд негативних емоцiй.

В наш час все бiльша "щiльнiсть" стресових ситуацiй, астенiзацiя населення в звтАЩязку з майже щорiчними грипозними iпiдемiологiчними захворюваннями, екзогенними патологiчними впливами, все значнiше зловживання лiками сприяi збiльшенню депресивних станiв у всiх цивiлiзованих краiнах. Саме "злоякiснi" емоцii стають фактичними причинами несподiаноi смертi при iнтактних венечних артерiях, або компенсованому пороцi серця - паталогiчному станi, яке саме по собi нi в якому разi не загрожуi цих хворих.

Тому на мою думку проблема порушена в моiй курсовiй роботi i дуже актуальною в наш час.

Глава 1. Вплив соматичних захворювань на психiку людини.

Можливiсть соматичних психосоматичних взаiмовпливiв встановлена давно. Вiдомо , що життiрадiснi люди, оптимiсти, гумаристично оцiнюючи життiвi ситуяцii менш хворiють i довше живуть. Вiдомо, що рани у воiнiв загоюються швидше, якщо iх надихають великi iдеi, якi супроводжуються пiдняттям настрою. Психосоматичнi взаiмовпливи, як психосаматичнi хвороби, являють собою об'iктивну реальнiсть. Серед складових хвороби синдромальних картин постiйно спiвiснують ознаки соматичного неблагополуччя i симптоми змiни психiки. Люба хвороба, навiть якщо вона не супроводжуiться руйнiвними змiнами мозковоi дiяльностi, обов'язково змiнюi психiку хворого внаслiдок появи нових, вiдсутнiх до хвороби форм реагування хворого на хворобу. В цих випадках мова пiде про вплив страхiв, неспокою, хвилювання хворого за наслiдок хвороби (своiрiдних аутопсихогенiй) на його особистiсть. Таке хвилювання маi , як правило, складний характер i включаi хвилювання суто iндивiдуальнi (чим загрожуi меi ця хвороба?), якi завжди тiсно взаiмопов'язанi з хвилюваннями, якi мають суспiльний (соцiальний ) характер, в зв'язку з вiдношеннями до даноi хвороби, якi склалися в суспiльствi, з особливостями ii соцiального звучання. Останнiй варiант опасiнь найбiльш яскраво виявляiться при заразних , соцiально небезпечних хворобах (чума, холера, сифiлiс). Порушення , якi вiдбуваються в результатi розвитку соматичноi хвороби, встановленого в органiзмi гомеостазу дiяльностi систем i органiв супроводжуiться змiнами характера нервовоi iмпульсацii, яка надхолдить вiд таких систем (органiв) в головний мозок, змiною вiсцерально церебральноi (соматопсихiчноi) рiвноваги. В результатi змiнюiться фiзiологiчнi параметри вищоi нервовоi дiяльностi, що i складаi фiзiологiчний механiхм вiдхилень в психiчнiй дiяльностi. Зворотнiй зв'язок вносить новi якостi, видозмiнюючи сомато-психiчну рiвновагу в цiлому i специфiку психiки хворого.

Глава 2. Дiапазон варiантiв усвiдомлення хвороби.

Взаiмовiдносини мiж об'iктивним змiстом хвороби i усвiдомленням ii розкриваiться краще на вiдносно простiй моделi. Рiзна рана на долоннiй поверхнi останньоi фаланги вказвного пальця правоi руки. Поверхня ii чиста, кровотеча припинилася швидко, це звичайне, як правило, нешкiдливе пошкодження тканин. Разом з тим зовнiшня типовiсть такоi рани у рiзних хворих супроводжуiться неоднаковою оцiнкою, усвiдомленням ii : вiд повного душевного спокою i байдужостi, сприйняття такоi рани як незначного явища до панiчноi охопленностi страхом з супроводжуючимим вегетативними порушеннями . У одного хворого спостерiгалась саме така невгамовна реакцiю ю Його уява малювала картини катастрофи, спочатку через " мождивостi повторноi кровотечi", а пiзнiше у зв'язку з "можливiстю зараженям правцем". Протягом тижня, коли вже зникли слiди самоi рани, в хворiй змiнi свiдомостi його продовжували змiнюватись уявлення про котастрофiчнi наслiдки. В "усвiдомденнi хвороби" розрiзнябть ряд iстотних взаiмопов'язаних аспектiв. По-перше, все новi для iндивiда змiни в органiзмi, вiдображенi в свiдомостi. З часом, в результатi аналогiчних або близьких хворобливих станiв або затiжного перебiгу хвороби, накопиченi в суб'iктивному досвiдi знання про хворобу, спiввiдносяться, хвороба усвiдомлюiться все бiльш повним i детальним. Маннасейн В.В. вважав, що в умовах, коли група уявлень була пов'язана з хворобливими явiщами в органiзмi, легко виникаi схильнiсть до того, щоб при повтореннi цих явищ повторювались i вiдомi уявлення. По-друге, в неперервнiй iдностi з таким процесом хвороби в свiдомостi хворого формуiться iндивiдуальне вiдношення до змiн , якi вiдбуваються в органiзмi , до самоi хвороби, ii можливим iндивiдуальним i суспiльним наслiдкам. Такi вiдношення спочастку знаходить вiдображення в особливостях загального суб'iктивного переживання хвороби , в змiнах самопочуття хворого. Воно може зберiгатися лише в межах внутрiшнiх преживань або набувати рiзних форм виявлення зовнi (слова, жести, скарги, поради, прохання, вчинки). Спочатку усвiдомлення хвороби , яка i новим досвiдом для хворого, може iстотно не змiнювати психiку. Але, як правило, бiльш, або менш подовжене вiдображення хворобливих змiн, якi вiдбуваються у внутрiшнiх органах, в свiдомостi i супроводжуюче ускладнення вiдношення до хвороби вносiть змiннi або стiйкi змiни в клiнiку. Цi змiни при однiй i тiй же хворобi i при однакових об'iктивних зрушеннях в сиситемах (органах) органiзму виявляються рiзними в зв'язку з преморбiдними особливостями його особистостi. Вiдображення в свiдомостi виникаючих хворобливих змiн у внутрiшнiх органах вiдбуваiться в iдностi з формуванням з вiдношенням хворого до них. Так як мiж вiдображенням в свiдомостi хворого i обтАЩiктивним характером ii також нiколи не виникаi повноi вiдповiдностi. Дiапазон варiантiв усвiдомлення хвороби представлений таким рiзноманiтям, в себе включене безмежне рiзноманiття iндивiдуальностi людей. Явища анагнозii (субтАЩiктивна недооцiнка, заперечення обтАЩiктивно iснуючоi хвороби). Гiперногнозiя (рiзнi форми субтАЩiктивноi переоцiнки обтАЩiктивних соматичних порушень). Мiж ними знаходиться велика кiлькiсть промiжниж станiв усвiдомлення хвороби. Аногнозii частини спостерiгаються при повiльному, поступовому розвитку хвороби, симптоми якоi формуються непомiтно (хронiчний турбекульоз легень). Гiперногнозii супроводжуються гстро, катастрофiчно розвиваючимся соматичним захворюванням (напади стенокардii, iнфаркти мiокарда). Особибливостi усвiдомлення хвороби, i впершу чергу гiперногностичного варiанту його, отримують вiдображення не лише в змiстi переживання хвороби, а i усiй поведiнцi, особливо повно представленi в скарагах: в iх змiстi, емоцiйнiй зафарбованостi, ступенi близькостi, акутальностi для хворого. Так, хворi на виразку шлунка, охопленi страхом, часто вперто гастоюють на тому, що в них стiйкi виснажливi кровотечi, тодi, як при динамiчному дослiдженi вмiсту гемоглобiну в кровi не виявляiться його зниження. Образно явище аногнозii порiвнюють з "втечею вiд хвороби", а гiперногнозii - з "заглибленням в хворобу". "Усвiдомлення хвороби", "внутрiшня картиина" ii охопюi, таким чином всi хвилювання хворого, навтАЩязанi зi своiм станом. Сюди входить уявлення про значення для нього раннiх виявiв хвороби, особливстi змiни самопочуття в звтАЩязку з ускладненням порушення на iтапi зворотнього розвитку хвороби i вiдновлення стану здоровтАЩя пiсля ii припинення, уявлення про можливi наслiдки хвороби для себе, сiмтАЩi, подальшоi продуктивностi професiйноi дiялбностi, про вiдношення до нього в перiод хвороби членiв сiмтАЩi, спiвробiтникiв, медичних працiникiв. Практично немаi таких бокiв життя хворого, якi б не знаходили вiдображення у видозмiненому хворобою станi. РЖнакше кажучи, хвороба - це життя в змiнених умовах, якi повиннi розглядатись уважно, забеспечуватись допомогою. Всi особливостi усвiдомлення хвороби можна подiлити на двi групи: звичайнi форми усвiдомлення хвороби предстають собою лише особливостi психiки хвороi людини, а саме вiн потреюуi повсякденного розумного, турботливого пiдходу лiкаря. Стан хвороби, який супроводжуiться аномальними реакцiями на неi, якi виходять за рамки типових для даноi людини, а тим бiльш породжуiмi внутрiшньою хворобою стiйкi порушення психiки хворого i вже хворобливим станом психiки, яку доповнюють i ускладнюють клiнiчну картину основноi хвороби. Найбiльш частими психологiчними конфлiктами i виникаюча в ходi хвороби невiдповiднiсть мiж зберiгаючимися або навiть ростучими потребiми хворого i його зменшуваними можливостями. Клiнiчнi варiанти змiни психiки при соматичних хворобах можуть бути систематизованi:

1. Масивнi розлади психiки, виникаючi на висотi хвороб, якi супроводжуються лихоманкою, що нерiдко набуваi характеру психоза. Найбiльш частою i типовою формою таких порушень i стан делiрiя, гострий страх, дезорiiнтування в оточуючому середовищi, що супроводжуiться зоровими iлюзiями i гiлюцiнацiями. Граничнi форми нервово-психiних порушень - найбiльш поширена клiнiчна картина порушень психiки при хворобах внутрiшнiх органiв. Вони можуть бути соматичного походження (неврозоподiбнi) або психiчного (невротичнi порушення). Хворий вiдрiзняiться вiд здоровоi людини тим, що в нього поряд iз змiнами функцiонування внутрiшнiх органiв i самопочуттям якiсно змiнюi сприйняття i вiдношення людини до оточуючих подiй, до самого себе, створюi особливе положення серед близьких людей i в суспiльствi. Спостерiгаiться перебудова iнтересiв вiд зовнiшнього свiту до власних вiдчуттiв, функцiй власного тiла, обмеження iнтересiв. При цьому змiнюiться особливость з усiх бокiв: ефективна налаштованiсть, момторика, мова. При сенсорнiй загрозi для життя i благополуччя людини можуть порушитись сприяйняття часу у виглядi його прискорення або уповiльнення. Великого значення набувають спогади, вираженiсть i деяке насильництво яких можуть бути повтАЩязанi з iнтоксикацiiю, викликаною хворобою. Психiка хворого з початку захворювання перебуваi в незвичному станi, бо в звтАЩязку з хворобою порушуiться звичайний ритм життя, працi, вiдпочинку, сну i бадьоростi. Вiдбуаiться перебудова в значеннi вiдчуттiв. Велике значення для хворого мають обходи. Часто в присутностi хворого користуються незрозумiлими термiнами, не знаючи, яку реакцiю це викликаi у людини.

Не менш складний перiод видужування, коли у хворого повинна настати компенсацiя або примирення з дефектом, який виник з цим новим положенням в сiмтАЩi, суспiльствi.

Пiдхiд до стану хвороби на основi цiлiсного розумiння органiзму завжди враховуi складнi взаiмовiдношення, якi iнсують мiж психiчним станом людини, настоiм сприяйняття оточуючого свiту, поведiнка i плани. Затяжне соматичне захворювання, необхiднiсть мiсяцями i роками знаходитись в стацiанарi, "особливе положення хворого", в деяких випадках призведе до змiни особистостi у виглядi патологiчного розвитку, при якому виникають риси характеру, ранiше не властивi цiй людинi. Цi риси характеру можуть перешкоджати або утруднювати лiкування, призводити до iнвалiдностi, створювати конфлiкти в лiкувальних закладах, викликати негативне становлення оточуючих. При зростаючiй iнтоксикацii у хворих порушеiться сон, апетит, зтАЩявляiться роздратованiсть, пiдвищена вразливiсть, плаксивiсть. Сон поверхневий, свiтло, шум, розмови стають неприiмними. На фонi астенiчних симптомiв (дратлива слабкiсть) iнодi зтАЩявляються навтАЩязливi страхи за своi здоровтАЩя iбо не властивi ранiше iстеричнi реакцii. Деякi хвороби супроводжуються станом депресii - це з проявiв такою захворювання як виразковий колiт. Варажнiсть i якiсть змiн психiчноi дiяльностi при соматичному захворюваннi залежать вiд багатьох причин, в першу чергу вiд природи самого захворювання, яи впливаi воно прямо або посередньо на мозкову дiяльнiсть; вiд типу протiкання, гостроти розвитку хвороби. Так, при гострому i бурхливому початку, наявностi вираженiй iнтоксикацii спостерагiються порушення, якi досягають запаморочення свiдомостi, при повiльному, пiдгострому, хронiчному протiканнi частiше - невротичнi симптоми, яким характернi гострота, виражнiсть хвробливих переживань, яскравiсть, образнiсть останнiх, хвороблива уява, пiдсилена фiксацiя на тлумаченнi змiнного самопочуття, внутрiшнього дискомфорта, охопленiсть хвилюванням за своi майбутнi, збереженiсть критики, тобто розумiння цих порушень як хворобливих. Невротичнi порушення мають часовий звтАЩязок з попередньою травмою i конфлiктом. Змiст хворобливих хвилювань часто повтАЩязаний з формулою психотравмуючоi обставини. В гострому перiодi розвитку хвороби - порушення свiдомостi i астенiчнi симптоми, потiм можуть спостерiгатись змiни характера, особистостi, психоорганiчнi симптоми,астенiя. Важлиiу роль в змiнi психiчноi дiяльностi соматиного хворого вiдiграють реактивнiсть органiзму, його звичнi форми реагування на оточуючi подii.

Глава РЖРЖРЖ. Реакцiя особистостi на соматичне захворювання.

Реакцiя особистостi на соматичну хворобу може мати патомологiчний характер або виявлятись психiчно адекватими сприйнятними факту хвороби. Нервово-психiчнi порушення при соматичних захворюваннях звичайно складаються з психiчних соматичних порушень, з реакцii особистостi на хворобу. Реакцiя особистi на хворобу заледижить вiд гостроти i темпу розвитку захворювання, уявлення про нього у самого хворого, характера лiкування i психотерапевтичного оточення, особстостi хворого, вiдношщення до хвороби родiчiв, спiвробiтникiв.

По рохлiну Л.Л. iснують рiзноманiтнi варiанти вiдношення до хвороби, в цiлому визначенi особливостi особистостi: астенодепресивний, психоастенiчний, iпохондричний, iстеричний, ейфорично-анозогнозичний.

При астенодепресивному варiнтi - емоцiйна нестiйкiсть, нетерпимiсть до подразнювачiв, послабдення спонукання до тривожностi. Такий стан сприяi неправильному вiдношенню до хвороби, сприйняттю в сумеречних вiдтiнках усiх подiй, що звичайно несприятливо впрливаi на перебiг захворювання i знижуi успiх лукiвання.

Психоастенiчний варiант - хворий переповнений переконанням в найлiпшому результатi, чекаi тяжких неаслiдкiв, постiйно задаi питання, ходить вiд одного лiкаря до iншого, принадуi симптоми хвороби, якi були у рiдних, знайомих, знаходить iх ознаки у себе.

В iпохiндричному варiантi менш виявлена тривога i сумнiви, а бiльше переконання в наявностi хвороби.

При iстеричному варiантi все оцiнюiться з перебiльшенням. Надто iмоцiйнi, схильнi до фантазiй особистостi, начабто "живуть" хворобою, надають iй значення надхвичайностi, особибливого, неповторного страждання. Вони потребують до себе пiдвищеноi уваги, звинувачують оточуючих в нерозумiннi, недостаньому спiвчуттi до iх страждань.

Ейфорично-анозогнозичний варiант - неувага до свого здоровтАЩя, заперечення хвороби, вiдмова вiд дослiджень i медичних призначень.

На реакцiю особистостi i пiдтримку цiii реакцii впливають:

1. характер дiагнозу;

2. змiна фiзинчноi повноцiностi i зовнiшностi;

3. змiна положення в сiмтАЩi, суспiльствi;

4. життiвi обмеження, позбавлення, повтАЩязанi з хворобою;

5. необхiднiсть лiкуватись, операцii.

На поведiнку i реакцiю хворого пiд час хвороби перш за все впливаi структура особистостi до хвороби. Багато авторiв вважають, що адекватiсть реакцii залежить вiд ступеня зрiлостi особистостi i ii унстеоектуальних можливостей. Так у iнфатильних, незрiлих особистостей з рисами дитячностi, частi витiснення i заперечення хвороби або "втеча у хворобу". У астенiчних, тривожних людей дуже важливi захворювання викликають бурхливу реакцiю тривоги, хвилювання з наступними депресивно-iпохондричними i стiйкими порушеннями. Реакцiя на хворобу залежить вiд вiку хворого. Тобто, реакцiя особистостi рiзнi, вiд повного iгнорування хвороби до трагiчного сприяняття, "втечi в хворобу" i iпохондриноi фiксацii. Настроювання iндивiда на видужування чи хворобу отримуi важливе, якщо не головне, значення для розвитку i протiкання рiзних хвороб.

Глава РЖV. Вплив серцево-судиних захворювань на психiку людини.

Вирiшальну роль у розвитку серцево-судиних захворювань належить негатиним емоцiям. Саме вони стають фактичною причиною несподiваноi смертi при iнтактивних венечних артерiях або компенсованому пороцi серця - патологiчному станi, яке сме по собi не загрожуi життю цих хворих. Вiдомо, що iшемiчна хвороба серця найчастiше розвиваiться у цiлеспрмованих, волових особистостей, якi глибоко i довго переживають негативнi емоцii. Описаний так званий коронарний тип людей, яким притаманнi особливi риси хаарктеру: вiдсутнiсть задоволення вiд роботи, цiлеспрямованiсть. РЖнфаркт мiокарда як тяжке соматичне захворювання справляi iнтенсивну психотравму, стресову дiю передусiм своiю гостротою, несподiванiсть, субтАЩiктивнiсть тяжкiсть, невизначенiсьт i можливiстю транiчного кiнця ймовiрнiсть iнвалiлiдностi. Результат дослiджень (В.П. Блохiна), РЖ.П. Сидельникова) свiдчать, що психiчнi рiзноманiтнi i складнi, вони можуть розвиватись гостро, пiдгостро або поступово. Слiдом за гострим перiодом iнфаркта мiокарда може зтАЩявитися стiйке безсоння, на фонi якого можуть виникать психiчнi епiзоди з iлюзорно-галюциноторними розладами i руховим неспокоiм, з втратою кртичного осмислення навколишнього i оцiнка стану як хворобливого. У гострому перiодi iнфаркта мiокарда можливi ефективнi змiни у виглядi тривоги, пригнiченостi, iнодi з руховим неспоiм. Хворий, охоплений передчуттям майбутньоi бiди, катастрофи, не знаходить собi мiсця, в нього находить собi мiсця, в нього накопичуiться пiдсвiдомий страх смертi. Хворi скаржаться, що барви зблякли, всi явища дiйсностi стратили свою яскравiсть i нбули якось особливого, переважно повiльного ритму. Змальована симптоматика постiйно поiднуiться з симтомами загальноi анастезii, визначенням уваги, млявiстю.

У пiдгострому перiодi iнфаркта мiокарда здебiльшого спостерiгаються змiни психiчного стану людини. Найчастiше виявляються стiйкi iпохондричнi порушення: ранiше активна особистiсть дуже обмежуi коло своii дiяльностi, iнтересiв, намагаючись уникнути навiть необхiднiсть медичних рекомендацiй, занять лукiвальною гiмнастикою. У бесiдi з такими пацiiнтами звертаi на себе увагу надмiрна зосередженiсьт на своiму захворюваннi, його моживих наслiдках.

Пригнiченiсть, туга, почуття вкороченоi перспективи, безпорадностi у хворих iнфарктом мiокарда сприяi виникненню рiзноманiтних порушень серцевого ритму, зумовлених пiдчас не стiлькi безпосереднiм пошкодженням мiокарада, скiлькi нейрогуморальним порушенням серцевоi дiяльностi при зростаючiй афективнiй напрузi i кризах гострого страху. Бiльш або менш замаскована гнiвнiсть iз запереченням хвороби, рiзке психомоторне збудження пацiiнтiв, не дотримання необхiдностi постiльного розпорядку, надмiрна пасивнiсть. Очевидна для оточуючих "втеча вiд хвороби" з гiперболiчно песимiстичною оцiнкою свого стану - основний тип реакцii на патологiчний процес в госрому перiодi iнфаркта мiокарда. Явнi депресивно-iпохондричнi порушення, виникаючi в звтАЩязку з нападками стенокардii або в гострому перiодi iнфаркту мiокарда, i основною стiйкою невротизацii, визначений хворобою, тобто iпохондричного розвитку особистостi при вже задовiльному соматичному станi пацiiнтiв. Тужливiсть, депресiя розвиваються практично i всiх випадках стану невротичного кола в клiнiцi iнфаркта мiокарда. Надзвичайно велика кiлькiсть "реактивноi депресii" i ii особлива (iнодi фатальна) роль в перебiзi i результатi хвороби iнфаркта мiокарда змушують ставити питання недопущенiсть "залякування" хворого цим дiагнозом. Навiть найоптимiстична картина захворювання i сприятливий (з точки зору терапевта) його прогноз не виключають можливiсть соцiальноi iнвалiзiцii внаслiдок невротизацii особистостi. Саме масова неврозоподiбна симтматика i нерiдко основною, навiть iдиною причиною затримки одужування i iх соцiальноi iнвалiзацii. Обтяжливве усвiдомлення хвороби, начебто неминучоi iнвалiзацii або смертi; вiдчуття повного краху усiх планiв i сподiвань, втрата престижу, катасрофiчна ломка складених за десятирiччя життiвого стереотипу. Втрата "вiдчуття щастя", гумору i смака до життя, вiдсутнiсть душевних сил i бiжань, моральна пасивнiсть, "капiтуляцiя" людини, яка вiддаi в руки хвороби. Ставка на фiзичнi ресурси, яких нечебто вже зовсiм не залишилось, створюi вiдчуття "начеб то заплив в море й бачиш, що берег далекоо". Депресивна оцiнка своiх перспектив ставить вже позаду, майбутнього може й не бути, а навтАЩязуване вiдчуття втрати життiстiйкостi i зниження загального життiвого тонуса породжуi лякаюче вiдчуття власноi змiнностi, внутрiшноi i зовнiшньоi. Люба неприiмнiсть, велика чи мала, сприяi тому, що людина все бiльше замикаiться у свою душевну тривогу. Клiнiчнi прояви депресii: вповiльненi рук, одноманiтна мова, надто спокiйний стан, вiдгородженiсть вiд життiвих подiй або неадекватнiсть соматичному стану "невгамовнiсть", гiперактивнiсть. Свiдотством афектичних порушень i як повна вiдсутнiсть цiкавостi до прогнозу страждання, так i постiйна невгомовна потреба у спiлкуваннi з лiкарем. Не тiльки "втеча в хворобу", але i " втеча вiд хвороби" з саморуйнiвною поведiнкою характернi дл я гострого перiоду iнфаркта мiокарда. Особливого значення набувають добовi коливання стану, стiйкi порушення сну зi страхiттями, частi виклики лiкаря, погiршення стану в звтАЩязку з випискою. Цi порушення обумовленi страхом "за серце", яке виникаi частiше по вечьорах або вночi. На верхiвцi цього вiтального страху, яке досягаi панiчного жаху, хворий застигаi в однiй позi. Хоча б раз пережитий, цей страх лягаi в основу своiрiдного, як правило, дуже стiйкого стану з iпохондричними порушеннями. Тривожна боязливiсть, туга, пригнiченiсть (з страхом за життя i всепоглинаючим очiкуванням повторного нападу), зберiгаiться протягом довгого часу на фонi зниження загального життiвого тонуса i рiзко змiнюють свiтосприйняття хворого. На змiну "коронарному страху" приходитьь вже "свiдомий" страх, виникаючий психiчно пiд впливом усвiдомлення тiii небезпеки, яку представляi собою хвороба для життя. Вiдверта кардiофобiя, в яку трансформуiться вихiдна депресивна реакцiя, стаi в результатi причиною соцiальноi iнвалiзацii хворих, якi перенесли iнфаркт мiокарда.

Ведуче мiсце в загальному комплексi iпохондричного хвилювання i страхiв хворих займаi страх повторення нападу, який вони не переживуть. Порушення сну вiдбуваiться чекрез страх "заснути i непрокинутись", характерно вживання захисних заходiв (судинорозширюючих засобiв на нiч, боротьба зi сном, потiм стiйке безсоння з тривожною фiксацiiю на найменьших змiнах пульсу i "вiдчутнi серця") розгортаiться по типу "невроза очiкування" повтрного iнфаркту мiокарда. Рiзке звужування iнтересiв хворого свiт якого наче фокусуiться тепер в областi серця, егоцентризм обумовлюють утсановлення на все бiльш рослинне iснування. Особливе значення набуваi страх рiзкого руху, вiтальна установка на гiподинамiю, постiльний режим. Хворi повтАЩязують розвиток нападiв з хвилюванням, розумовою напругою. Система захисних заходiв будуiться на оберiганнi себе вiд емоцiйних навнтажень i "шкiдливих" враженью не залишаюче таких хворих вiдчутя постiйноi тривоги на фонi рiзкого зниження загального життiвого тонусу породжуi страх найменьшоi змiни розпорядку дня. Одним з яскравих прявiв страху смертi вiд шкiдливого навантаження на серце стаi змiна сексуальноi поведiнки таких хворих, що в результатi призводить до психiчноi iмпотенцii. Розвиток стiйкоi кардiофобii у людей, що перенесли iнфаркт мiокарда, повтАЩязують з переморбiдними особливостями особистостi (тривожнiсть, млявiсть, вiдомий егоцентримзм, вiдвищена навiюванiсть, вразливiсть), психопатичними або психодпатоподiбними порушеннями в анамнезi. РЖнфаркт мiокарда виступаi в цьому випадку в якостi своiрiдного каталiзатора, що виявляi переховане, закладене в структурi особистостi невротичний початок. Але вiн не свiдчить про невротичну або психопатичну структуру особистостi як такоi i не оботАЩязкове дл я розвитку невротичних порушень пiсля хвороби. Вирiшальне значення у формуваннi кардiофобii мабть не тiльки преморбiднi особливостi особистостi, а й зниження загального життiвого тонуса, зумовлене або рiзкопiсилена iнфарктом мiокарда, i вiдповiднi функцiональнi змiни центральноi нервовоi системи. Сенептоматично-iпохондричний синдром виникаi в таких випадках впереше в життi i у енергитичнiих, працездатних людей, якi раптом починають постiйно рахувати свiй пульс i чекати смертi вiд повторного нападу.

Дуже частими в медичнiй практицi i кардиофобii, коли любе неприiмне вiдчуття в областi серця, трансформуюiться у свiдомостi хворою в симптоми передiнфарктного стану з iзохвильною загрозою зупинки чи розриву серця. Вирiшальне значення в оформленнi iпохондричних страхiв отримують власний i опосередкований досвiд хвороби. Один i той же симтом пiдлягаi рiзному тлумаченню. Все бiльше втрачаючи довiру до лiкаря i до практичноi медицини взагалi, цi хворi починають активно вiдвiдувати не лише науково-популярнi лекцii, але навiть анатомiчнi музеi, намагаються потрапити на конференцii, зтАЩiзди лiкарiв. Головними заннятями цих "вростаючих в себе" пацiiнтiв стаi точне дотримання лiкарських (або своiх власних) гiгiiнiчних i лiкувальних рекомендацiй. Охопленi непомiрним страхом за своi життя i здоровтАЩя, цi хворi вiдмовляються вiд найменьших фiзичних наватнажень або починають "загартовувати" себе вправами.

Психоматичне страждання хворого стаi прiрвою мiжтеперешнiм i майбутнiм. Лише вигляд здорових людей з iх життiвими турботами викликаi у них роздратування; смiх або гучна музика - лють. Напади гнiву, ненавистi до оточуючих можуть змiнюватись слiзьми з вiдчуттям незручностi i жалкування з приводу "зриву".

Вiдомо, що бiль в груднiй клiтцi вiдчувають напрятзi життя бiльшiсть людей, але далеко не всi стають iпоходндриками. Хворих робить такими пережитий хоча б раз страх смертi, який супрводжуiться соматичними вiдчуттями. РЖпохондричнi страхи з постiйним "самоконанням" у власних вiдчуттях помiтно поширюють стан хворих, сприяючи виникнення анагнозних нападiв не лише при фiзичних навантаженнях, але й лише вiд одноi думки про iх необхiднiсть.

При гiпертонiчнiй хворобi адекватно оцiнюють свiй стан здоровтАЩя, правильно сприймають рекомендацii i призначення лiкаря. Частина хворих з тривожно-пiдозрилими рисами пiдвищення артерiального тиску сприймаi як трагедiю, катастрофу. Настрiй у таких хворих знижений, увага фiксуiться на вiдчуттях, коло iнтересiв звужуiться, обмежуiться захворюванням. У iншоi групи хворих нiякоi реакцii, вони iгнорують хахворювання, вiдмовлюяються вiд лiкування. Таке становлення до хвороби спостерiгаiться у осiб, якi зловживають алкоголем.

Хворi, якi тривалий час страждають вiд гiпертенiзii, можуть звикнути до неi, не звертати уваги на серйохнiсть захворювання, на необхiднiсть лiкування. Прогресуючи, необхiднiсть захворювання може зумовлювати наростання чiткого астетичного симптомокомплексу, що передуi органiчнiй змiнi психологiчноi дiяльностi, яка виявляiться в порушенi памтАЩятi, коливаннях настрою, слабкодухостi, стомлюваностi. Хворi стають вразливими, у нихi зтАЩявляються iпохiндрична фiксацiя увага на рiзних вiдчуттях.

Нестерпний, вiтальний страх, що його вiдчувають хворi у звтАЩязку з серцево-судинними порушеннями, не можна порiвнювати iз звичайними людськими вiдчуттями i переживаннями нi за iнтенсивнiстю, нi за характером. Вiдчуття не загрози навiть, а близкостi смертi, що насуваiться, стаi для хворого iдиною iснуючою реальнiстю. Той, здавалось б, факт, що десятки вже пережитих ним ранiше подiбних нападiв не призвели нi до iнфаркту, нi до серцевоi недостатностi, не маi для нього нiякого значення. Вiдчуваючи страх за серце в перiод мiж нападами хворi постiйно рахують пульс, старано аналiзують будь-якi змiни серцевоi дiяльностi.

Висновки.

Розглянувши вплив соматичних, а саме серцево-судинних захворюваннь на психiку людини, я отримала пiдтвердження того, що немаi соматичних хвороб без витiкаючих з них псичних вiдхилень.

Я прослiдкувала складнiсть соматопсихiчноi кореляцii.

Отже, iстинно наукове розумiння соматопсихiчних симтомi i успiшне iх усування диктуi необхiднiсть остаточно позбутися вiдмежування психiчного вiд соматичного,i йти по шляху фiзиологiчноi обумовленостi реакцii цiлiсного органiзму з усiма ii наслiдками.

Дiйсно, негативнi емоцii, викликанi серецево-судинними захворюваннями, створюють сприятдивi умови для розвитку невротичного стану i стають однiiю з прични (а iнодi майже iдиною) довгоi непрацездатностi хворих, навiть рпи повнiй, здавалось б, нормалiзацii соматичного статусу.

Тому психiчну реакцiю хворого визначаi вже сам момент поступання в стацiонар. Переконання в гарному прогнозi хвороби, доброзиливiсть оточуючих, нормалiзацiя режиму, дiiти, сну i лiкування у взаiмозвтАЩязку сприяють попердженню психiчних порушень соматичних хворих.

РЖ почута хворим фраза "дивись, а нам-то вже краще", iнодi надаi дуже вирiшальний вплив на процес iидужування.

Отже, я отримала пiдтвердження впливу соматичних хвороб на психiку людини, в чачностi серцево-судинних.

Буду продовжувати дослiдження в цьому напрямку, тому що ця тема виявилася i актуальною в наш час.

Лiтература.

1. Айвазян Т.П. Всесоюзна нарада "Психологiчнi методи дослiдження в кардиологii" (Москва, листопад 87р.)// Бiол. Всесоюз. кардiол. наук. Центру АМНСРСР - М. : "ЗдоровтАЩя" 1988.

2. Блейхер В.М., Крук РЖ.В. Патопсихологiчна дiагностика - К. : "ЗдоровтАЩя", 1983.

3. Бурлачук Л.Ф. Дослiдження особистостi в клiнiчнiй психологii. - К.: "Медицина". 1979.

4. Вiтенко РЖ.С. Загальна та медична психологiя - К. "ЗдоровтАЩя", 1994.

5. Вiтенко РЖ.С., Пискун К.О. Основи загальноi i медичноi психологii- К.: " Вища школа", 1984.

6. Губачов Ю.М., Каган В.Е., Якубзон А.М. статевий диморфiзм переживання хвороби при невротичних кардiоамофобiях// Психол. Ж. - К. : "ЗдоровтАЩя", 1988.

7. Гуляровський В.А. Про взаiмовiдношення соматичного i психiчного в медицинi // Лiкувальна справа,47, №8.

8. Каган В.Е. Внутрiшня картина здоровтАЩя i психосоматичний потенцiал iндивiда.// психогеннi i психосоматичнi порушення. Тези науковоi конференцii. - М, 1988.

9. Карварський Б.Д. Медицина психологiя. - Л.: "Медицина" , 1982.

10. Квасенко А.В. Зубарiв Ю.Т. психологiя хворого. - : Мед. Ленiнград вiд-я, 1980.

11. Конечний Р.М., Боухан М.В. Психологiя в медицинi - Авщенум. : Медичне видання Прага, 1983.

12. Лакосiна Н.Д. Ушаков Г.К. Науковий посiбник з медичноi психологii - М. "Медицина", 1976.

13. Лобачова В.Р. Основи загальноi та медичноi психологii - К. : "ЗдоровтАЩя", 1969.

14. Ломов. Б.Ф. Проблеми взаiмовпливу медичноi i психологiчноi наук.// Фiлософськi питання медицини i бiолгii - К., 1983.

15. Лурiя А.Р. психологiчна наука i ii мiсце в клiнiчнiй медицинi// Вiстi: Акад. Наук.СРСР, 70, №1.

16. Мяслецев В.Н., Карварський Б.Д. Основи загальноi i медичноi психологii - М. "Медицина", 1968.

17. Романова О.Л. Дослiдно-психологiчнi дослiдження особистостi хворих, страждаючих фiзичними недолiками// Журн. Невропатологii, психiатрii iм. Корсакова, 1982.

18. ТОполянський В.Д., Струковська М.В. Психосоматичнi порушення - М."Медицина", 1986.

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

А. Маслоу. Самоактуализирующиеся личности