Креативность и ее диагностика

Змiст.

Вступ.

Актуальнiсть проблеми обдарованостi.

Основнi аспекти проблеми обдарованостi.

РЖ. Теоретичний огляд та аналiз проблем креативностi та мотивацiйно-особистiсних рис особистостей.

1.1. Значення проблеми обдарованостi у вiтчизнянiй та зарубiжнiй психологii.

1.2. Явище обдарованостi.

1.3. Явище креативностi.

1.4. Основнi пiдходи до проблеми творчостi.

1.5. Концепцii креативностi.

1.6. Теорiя соцiального научiння Дж. Роттера.

1.7. Розумiння поняття тАЬМотивтАЭ.

РЖРЖ. Емпiричне вивчення мотивацiйно-особистiсних особливостей креативiв пiдлiткового вiку.

1.1. ОбТСрунтування експериментальноi програми дослiдження.

1.2. Умови дiагностики креативностi та мотивацiйно-особистiсних особливостей.

1.3. Збiр психо-дiагностичних даних.

1.4. Аналiз результатiв дiагностики пiдлiткiв.

Висновки.

Список використаноi лiтератури.

Додатки.

Вступ

Дослiдження проблеми обдарованостi маi довготривалу iсторiю у вiтчизнянiй та зарубiжнiй психологii, але до цього часу iснуi багато тАЬбiлих плямтАЭ у цiй областi психологiчних знань, що робить актуальним подальше проведення як теоретичних, так i методологiчних дослiджень, вдосконалення концептуального апарату i методiв вивчення даноi проблеми. В практичному планi, однiiю з важливих задач i соцiальний захист обдарованих дiтей за допомогою створення соцiально-структурних умов, при яких здiбностi мали б одержати максимальний розвиток.

Одна з проблем полягаi в тому, що в реальних життiвих умовах в наше в наше тАЬполе зорутАЭ попадають лише тi обдарованi дiти, якi вже змогли в чомусь себе проявити, в деякiй мiрi реалiзувати, актуалiзувати своi природнi можливостi.

Дiти для яких життiвi соцiокультурнi умови склались несприятливо, на сьогоднiшнiй день мають досить низькi можливостi реалiзацii життiвоi активностi.

Фактично ми втрачаiмо таланти, з причин ще iснуючоi думки про те, що першочергову увагу заслуговують дiти, якi можуть спинитися у своiму розвитку тАЬнижче нормитАЭ, а тi, якi знаходяться тАЬвище нормитАЭ здатнi самi спрямовувати свiй розвиток у потрiбне русло.

Обдарованi дiти найбiльш чутливi до неадекватних оцiнок, несправедливих i негативних впливiв зi сторони дорослих та ровесникiв.

Найбiльш негативний вплив групи ровесникiв на обдарованих дiтей проявляiться у прагнення привести iх до тАЬсередньоготАЭ рiвня, зробити iх схожими на всiх iнших. Таким обдарованим дiтям необхiдна квалiфiкована консультацiя i допомога психолога.

Слiд звернути увагу на те, що iнодi не тiльки емоцiй, але i переживання невдач, загострена емоцiйна реакцiя на виникаюче протирiччя самооцiнки i обтАЩiктивних результатiв дiяльностi може виступати важливим стимулом для серйозних занять, в яких i розвиваються здiбностi.

Обдарованi дiти вiдчувають тАЬдискримiнацiютАЭ при вiдсутностi диференцiйованого навчання, через надмiрну унiфiкацiю програм, в яких погано, або зовсiм не враховуються iндивiдуальнi можливостi засвоiння знань.

Таким чином, проблема обдарованостi ще далеко не i розвтАЩязаною повнiстю але iснуючi в сучаснiй психологiчнiй науцi вiдповiднi надбання дозволяють в деякiй мiрi практично вирiшувати наведенi проблеми. Реалiзацii даноi мети служать адекватностi системи методик.

Отже, проблема розвитку творчоi обдарованостi iндивiдуума в останнi роки стаi однiiю з центральних проблем психологii здiбностей. Великого iнтересу заслуговуi поведiнка, очiкування, установки креативiв, мотивування ними своiх дiй i вчинкiв. Саме цi компоненти обумовили те, що метою моii роботи стало дослiдження взаiмозвтАЩязку рiвня мотивацiй досягнення i проблемностей локалiзацii субтАЩiктивного контролю у потенцiйних креативiв пiдлiткового вiку.

Досягнення такоi мети передбачаi постанову i вирiшення наступних задач:

1. Розглянути iсторiю i сучасний стан дослiджень обдарованостi в зарубiжнiй i вiтчизнянiй психологii.

2. Розiбрати концептуальну модель креативностi, яка ТСрунтуiться на розведеннi потенцiальноi i актуальноi креативностi.

3. Теоретично обТСрунтувати дослiдження взаiмозвтАЩязку рiвня мотивацii досягнення i особливостей локалiзацii субтАЩiктивного контролю у потенцiальних креативiв пiдлiткового вiку.

4. Розробити програму дослiдження взаiмозвтАЩязку рiвня мотивацii досягнення i особливостей локалiзацii у потенцiйних креативiв пiдлiткового вiку i обТСрунтувати адекватнiсть застосування методик, якi використовувались у даному дослiдженнi.

5. Провести дослiдження, спрямоване на вивчення взаiмозвтАЩязку рiвня мотивацii досягнення i особливостей локалiзацii субтАЩiктивного контролю у потенцiйних креативiв пiдлiткового вiку.

6. Зробити аналiз одержаних результатiв дослiдження взаiмозвтАЩязку рiвня мотивацii дослiдження i особливостей локалiзацii субтАЩiктивного контролю у потенцiальних креативiв пiдлiткового вiку.

Гiпотеза дослiдження: у креативiв пiдлiткового вiку не проявляiться взаiмозвтАЩязок мiж рiвнем мотивацii досягнення i iнтернальними альтернативами.

ОбтАЩiктом дослiдження виступили мотивацiйно-особистiснi особливостi потенцiальних креативiв пiдлiткового вiку.

Предметом дослiдження був взаiмозвтАЩязок рiвня мотивацii досягнення i особливостей локалiзацii субтАЩiктивного контролю у потенцiйних креативiв пiдлiткового вiку.

Як основнi методи роботи були застосованi наступнi дослiдницькi засоби:

1. Теоретико-методологiчний аналiз вiдповiдних науково-лiтературних джерел який використовувався для теоретичного обТСрунтування дослiдження.

2. Основними методами дослiдження виступили тести на креативнiсть Д. Гiльфорда, методи експертних оцiнок, шкала оцiнки потреби в досягненнi Ю. Орлова i тест-опитувальник субтАЩiктивноi локалiзацii контролю.

3. Основними методами обробки та iнтерпретацii отриманих даних виступили методи кiлькiсноi порiвняльноi оцiнки i якiсного аналiзу результатiв дослiдження.

Теоретична i практична значимiсть дослiдження.

В процесi дослiдження ми можемо визначити роль, специфiку взаiмозвтАЩязку рiвня мотивацii досягнення i особливостей локалiзацii субтАЩiктивного контролю у потенцiйних креативiв пiдлiткового вiку. Результати дослiдження поглиблюють розумiння взаiмозвтАЩязку рiвня мотивацii досягнення i особливостей локалiзацii субтАЩiктивного контролю у потенцiйних креативiв пiдлiткового вiку.

Проведенне дослiдження даi можливiсть використовувати його результати в психологii креативностi, в поведiнковiй та iнших галузях психологii для подальшого практичного застосування при вивченнi явищ креативностi.

Роздiл 1.

Теоретичний огляд та аналiз проблем креативностi та мотивацiйно-особистiсних рис особистостей

Значення проблеми обдарованостi у вiтчизнянiй та зарубiжнiй психологii.

Обдарованiсть вивчалась i дослiджувалась тисячами вчених, але актуальностi своii дана проблема не втратила i до нашого часу, оскiльки ii складнiсть не дозволила дослiдникам цю проблему вичерпати.[13;3].

Першовитоки вчення цього явища губляться у сивiй давнинi. Однiiю з перших спецiалiзованих психологiчних праць у iвропейськiй традицii в данiй галузi можна вважати книгу iспанського лiкаря Хуана Уарте (1529 тАУ 1592) тАЬДослiдження здiбностей до науктАЭ, яка побачила свiт у 1575 роцi. В цiй роботi Хуан Уарте порушив чотири основних питання: тАЬ..якi види обдарування i притаманними людському роду .. якi мистецтва i науки вiдповiдають кожному обдаруванню, зокрема .. за якими ознаками можна упiзнати вiдповiдне обдаруваннятАЭ. [41;60]

Нiмецький вчений-енциклопедист Крiстiан Вольф (1679 тАУ 1754) повтАЩязував поняття про здiбностi з iдеiю спонтанноi активностi душi, розглядаючи у iдиному контекстi те, що сучаснi психологи вiдносять до здiбностей та мотивiв. [13;3]

РЖсторiя розвитку дослiджень i практики навчання обдарованих i талановитих дiтей у вiтчизнянiй психологii охопила всю систему проблем i завдань, якi вивчаються у нашi днi. Причому, на початковому дореволюцiйному i першому пiслявоiнному етапах, цi дослiдження були включенi в систему мiжнародних i iвропейських дослiджень.

Проте, психолого-педологiчнi дослiдження були тАЬзакритiтАЭ разом з наукою педологiiю в 1936 роцi видатною постановою тАЬПро педологiчнi перекручення в системi НаркомпросутАЭ. Однак, нi одна постанова не може повнiстю зупинити рух науки. У вiтчизнянiй лiтературi з психологii широко вiдомi працi В.М. Теплова, А.Г. Ковальова, В.Н. Мясiщева, Н.С. Лейтеса та iнших, присвяченi вивченню i дослiдженню рiзних аспектiв проблеми обдарованостi. [23;3]

В 60-70 тАУ тi роки психологами були проведенi дослiдження, якi дозволили, отримати багатий матерiал з проблем психологiй творчостi, запальних i спецiальних здiбностей, психологii i психофiзологii iндивiдуальних вiдмiнностей творчого розвитку особистостi на рiзних етапах ii становлення. [23;3]

80 тАУ тi роки - вiдбуваiться практичне використання знань про природу обдарованостi, психологiчних законiв i засобiв стимулювання творчостi для вдосконалення змiсту i методiв навчання обдарованих дiтей. [23;4]

В США вже в 50-60 роках була розпочата розробка дорогоцiнних програм, призначених забезпечити повноцiнний розвиток творчого потенцiалу обдарованоi дитини, розробленi програми у галузi диференцiйованого навчання (Д. Гiльфорд, П. Торранс, К. Тейлор, Л. Термен, С. Майлз та iн). [29] В 70-тi роки психологiчнi дослiдження ще бiльше перемiстились в галузь освiти, що в подальшому дало вiдчутнi результати. Однак, до цих змiн пройшов чималий час.

Явище обдарованостi.

У поглядах рiзних вчених, зокрема психологiв, на дане явище обдарованостi i чимало розбiжностей.

Так, за Б.М. Тепловим, тАЬобдарованiсть .. якiсно своiрiдне поiднання здiбностей, вiд якого залежить можливiсть досягнення бiльшого чи меншого успiху у виконаннi тiii чи iншоi дiяльностi.тАЭ [39;22]

В.Д. Шадриков видiляi спецiальну обдарованiсть та обдарованiсть загальну: тАЬ.. спецiальна обдарованiсть тАУ якiсно своiрiдне поiднання здiбностей, яке створюi можливiсть успiху в дiяльностi, загальна обдарованiсть тАУ обдарованiсть до широкого кола дiяльностей чи якiсно своiрiдне поiднання здiбностей вiд яких залежить успiшнiсть рiзних дiяльностейтАЭ. [45;8]

На основi аналiзу великого масиву теоретичних та емпiричних даних було видiлено потенцiйну обдарованiсть (котра i вродженим утворенням) та обдарованiсть актуальну (котра i продуктом взаiмодii iндивiдуума зi свiтом).

Обдарованiсть тАУ це близька до оптимальноi, система полiприродних (психiчних, фiзiологiчних, тощо) особливостей iндивiдуума, система, котра i одним з продуктiв взаiмодii iндивiдуума зi свiтом. Тому для досягнення визначеностi в iнтерпретацii явища обдарованостi необхiдним i встановлення iнтегрованоi (комплекс тАУ блоковоi) структури обдарованостi, яка мiстить: [13;8]

1) iнтелектуально тАУ когнiтивний (iнтелектуально-пiзнавальний) компонент обдарованостi, який включаi в себе тi диференцiйованi компоненти обдарованостi, якi вiдносяться до тих чи iнших когнiтивних (пiзнавальних) особливостей обдарованих iндивiдуумiв (повтАЩязаних з мисленням, сприйманням, памтАЩяттю..); наприклад, володiння значним обсягом iнформацii;

2) мотивацiйно-особистiсний iнтегрований компонент, який включаi тi iнтегрованi компоненти обдарованостi, якi вiдносяться до тих чи iнших особистiсних, енергетичних, термiнальних (сенсово-цiльових), мотивацiйних особливостей обдарованих iндивiдуумiв. Наприклад, схильнiсть до змагальностi, що може набувати наполегливостi при виконаннi рiзноманiтних завдань;

3) творчо-продуктивний (креативний) iнтегрований компонент обдарованостi включаi тi диференцiйованi компоненти, якi вiдносяться до творчих особливостей обдарованих iндивiдiв (повтАЩязаних зi спроможнiстю продукувати щось нове). Наприклад, здатнiсть до продукування оригiнально-конструктивних, несподiваних iдей.

Явище креативностi.

За визначенням Е. Фрома, креативнiсть тАУ це здатнiсть дивуватися, вiдшукувати рiшення в нестандартнiй ситуацii, спрямованiсть на нове i вмiння глибоко усвiдомлювати власний досвiд. тАЬВсерединiтАЭ феномену креативностi видiляють його потенцiйнi i актуальнi тАЬiпостасiтАЭ, а також принципово iх роздiляють. Це повтАЩязано з процесами освоiння носiiм потенцiйноi креативностi того чи iншого(нового для нього) соцiальнозначимого виду дiяльностi. [13;11]

Зовнiшнi фактори можуть мати iстотний формуючий вплив на такi компоненти креативностi, як мотивацiйний, когнiтивний i поведiнковий.

Мотивацiя креативноi поведiнки складаiться в ранньому дитинствi; вона повтАЩязана з переживанням почуття демiурга (тАЬЯ можутАЭ, тАЬ У мене не виходитьтАЭ), з прийманням (не вiдторгненням) власних недоцiльних бажань. Мотивацiя доцiльноi поведiнки, яка також формуiться в дитинствi, передбачаi бажаними лише реально здiйсненнi обставини, подii. Таким чином, мiкросередовище може перешкоджати або сприяти розвитку мотивацiйного блоку креативностi. [20;7]

Когнiтивний бiк креативностi мiстить такi характеристики творчого мислення:

- продуктивнiсть тАУ багатство iдей, асоцiацiй, варiантiв вирiшення проблем;

- гнучкiсть тАУ здатнiсть швидко змiнювати способи дiй, переходити вiд одного класу обтАЩiктiв до iншого;

- оригiнальнiсть тАУ рiдкiснiсть, незвичайнiсть, унiкальнiсть способу розвтАЩязання певноi проблеми. [10;76]

Вироблення полiварiантностi сприйняття, гнучкостi мислення обумовлюються складнiстю i рiзноманiтнiстю мiкросередовища. Крiм цього, розвитку творчого мислення сприяi деяка екстравагантнiсть ситуацii.

Поведiнковий аспект креативностi припускаi реалiзацiю креативних властивостей на поведiнковому рiвнi: вироблення певних поведiнкових автоматизмiв, вироблених способiв дiй. Вони виробляються за рахунок научiння: наслiдування деяких дiй, повторення i закрiплення iх. Тому мiкросередовище, яке сприяi формуванню креативностi на поведiнковому рiвнi, маi мати зразки креативноi поведiнки i способи iх предтАЩявлення. Важливо, однак, щоб зразки креативноi поведiнки були тiльки присутнiми у мiкросередовищi, але не навтАЩязувались.

Таким чином, можна видiлити фактори мiкросередовища, якi мають формуючий вплив на креативнiсть:

1) не регламентованiсть поведiнки;

2) предметно-iнформацiйна збагаченiсть;

3) наявнiсть зразкiв креативноi поведiнки.

Також слiд наголосити, що творчим людям притаманнi наступнi особистiснi риси:

1) незалежнiсть тАУ особистiснi стандарти важливiшi за стандарти групи, неконформнiсть оцiнок i суджень;

2) вiдкритiсть розуму тАУ готовнiсть повiрити своiм i чужим фантазiям, сприйняття нового i незвичного;

3) висока толерантнiсть до невизначених i нерозвтАЩязних ситуацiй, конструктивна активнiсть в цих ситуацiях;

4) розвинуте естетичне вiдчуття, прагнення до краси [23].

Гуманiстичнi психологи стверджують, що творчi люди характеризуються емоцiйною i соцiальною зрiлiстю, високою адаптивнiстю, врiвноваженiстю, оптимiзмом i т. д., але бiльшiсть експериментальних результатiв протирiчать цьому.

Згiдно моделi творчого процесу, креативи можуть бути схильнi до психофiзичного виснаження пiд час творчоi активностi, так як творча мотивацiя працюi за механiзмом позитивного зворотного звтАЩязку, а рацiональний контроль емоцiйного стану пiд час творчого процесу послаблений. Таким чином, iдине, що обмежуi творчiсть тАУ це виснаження психофiзiологiчних ресурсiв (ресурсiв безсвiдомого), що призводить до крайнiх емоцiйних станiв.

Дослiдження показали, що обдарованi дiти, чиi реальнi досягнення нижчi iх можливостей, переживають серйознi проблеми в особистiснiй i емоцiйнiй сферi, а також в сферi мiжособистiсних вiдносин. [24].

Ф. Баррон стверджуi, що для того, щоб бути творчим, треба бути трохи невротиком; як наслiдок емоцiйнi порушення, якi викривляють нормальне бачення свiту, створюють передумови для нового пiдходу до дiйсностi.[25]. В.Н. Дружинiн вважаi, що тут переплутанi причини i наслiдки: невротичнiсть i побiчним результатом творчоi активностi. На основi дослiджень К. Тейлера i Р. Б. Кеттела було виявлено чiткий розподiл особистiсних проявiв творчоi поведiнки в мистецтвi та науцi. Крiм цього дiяльнiсть бiзнесмена бiльш подiбна до дiяльностi вченого (за своiми творчими проявами), потiм до дiяльностi художника, артиста, лiтератора i т.д. Причому, особистiснi прояви креативностi поширюються на багато областей людськоi активностi. Як правило, творча продуктивнiсть в однiй основнiй для особистостi областi супроводжуiться продуктивнiстю в iнших областях. Вченi i бiзнесмени в середньому краще контролюють свою поведiнку i менш емоцiйнi i чутливi, нiж дiячi мистецтва (Дружинiн В.Н.).

За результатами дослiджень, з точки зору вiдношення рiвня iнтелекту i креативностi, в тому випадку, коли високий iнтелект поiднуiться з високим рiвнем креативностi, творча людина, частiше всього, адаптована до середовища, активна, емоцiйно-врiвноважена, незалежна i т.д. Навпаки, при поiднаннi креативностi з невисоким рiвнем iнтелекту, людина частiше всього невротична, тривожна, погано адаптована до вимог соцiального оточення. Поiднання iнтелекту i креативностi передбачаi вибiр рiзних сфер соцiальноi активностi.

Рiзнi дослiдники, приписуючи зовсiм протилежнi риси творчим особистостям, мають справу з рiзними типами людей (за класифiкацiiю Когана i Воллаха) i приносять висновки, якi справедливi для одного типу, на всю сукупнiсть творчих людей минулого, теперiшнього i майбутнього. Можливо боротьба двох однаково-сильних начал: свiдомого (iнтелектуального, рефлексивного) i безсвiдомого (творчого) переноситься з екзопсихiчного плану в ендопсихiчний (або iнтрапсихiчний тАУ боротьба з самим собою). Дослiдженнями вiковоi динамiки творчостi займалися М. Зощенко, Я. Парандовський [28], Е Клег, Г. Леман. Серед росiйських вчених до цiii проблеми звернулись РЖ.Я. Перн тАЬРитми життя i творчостiтАЭ, Я.А. Рушкевич i У.Ф. Рибалко [43].

Я.А. Пономарьов наголошував, що для творчоi людини найбiльшу цiннiсть мають побiчнi результати дiяльностi, дещо нове i незвичне, для нетворчоi - важливi результати по досягненню цiлi, а не новизна.

З точки зору В.М. Вiльченка, природа творчостi ТСрунтуiться на природi людини як виду, який втратив в результатi мутацii iнстинктивну видову програму дiяльностi. Звiдси виникли дефекти , порушення основних взаiмозвтАЩязкiв: дефект дiяльностi (звтАЩязок тАЬлюдина тАУ природатАЭ) i дефект вiдношення (звтАЩязок тАЬлюдина тАУ людинатАЭ). Наслiдком цього стало вiддiлення людини вiд природи i свiту вцiлому. В першопочатковому вiддiленнi творця вiд свiту багато дослiдникiв бачать причину фантазiй, ментальноi творчостi, а потiм i практичноi творчостi тАУ втiлення мрii в дiйснiсть.

Польський лiтературознавець Ян Парандовський вважаi, що в основi творчостi лежить звiльнення вiд страждань i важких думок, тАЬдух втечiтАЭ (Вовенарг), компенсацiя ударiв долi, матерiальноi незабезпеченостi, прагнення до незалежностi; тобто творчiсть тАУ це спосiб виявлення першопочатковоi дезадаптацii.[ ; 158].

Творчiсть на вiдмiну вiд рiзноманiтних форм адаптивноi поведiнки, здiйснюiться не за принципами тАЬтому щотАЭ, або тАЬдля того щобтАЭ (каузальним i теологiчним), а тАЬне дивлячись нi на щотАЭ, тобто творчий процес i реальнiстю, яка спонтанно виникаi i завершуiться.[ ;159].

Вiдношення до творчостi в рiзнi епохи змiнювалося. В Стародавньому Римi в книжцi цiнився лише матерiал i робота людини, яка переплiтала книгу, а автор був безправним тАУ не переслiдувались нi плагiат, нi пiдробки. В середнi вiки, як i значно пiзнiше творець прирiвнювався до ремiсника, а якщо вiн намагався проявити свою iнiцiативу, то вона нiяк не схвалювалась. Творець змушений був заробляти на життя iншим шляхом: Спiноза шлiфував лiнзи, Ломоносов цiнувався за оди при дворi i створення святкових феiрверкiв.

РЖ лише в ХРЖХ ст. Художники, лiтератори, вченi та iншi тАЬпредставники творчих професiйтАЭ отримали можливiсть жити за рахунок продажу свого творчого продукту: тАЬне продаiться натхнення але можна рукопис продатитАЭ (О.С. Пушкiн).

В ХХ ст. Реальна цiннiсть будь-якого творчого продукту визначалась не вкладом в тАЬскарбницю свiтовоi культуритАЭ, а тим, в якiй мiрi вона може служити матерiалом для тиражування (в репродукцiях, телефiльмах, радiо i т.д.). Тому iснують неприiмнi для iнтелектуалiв рiзницi в доходах представникiв так званого тАЬвиконавчого мистецтватАЭ (балет, музичне виконання та iн.). Але завжди спiльна закономiрнiсть перекриваiться iндивiдуальними розмежуваннями. Якщо О.С. Пушкiн i Дж. Байрон успiшно торгували своiми творiннями, а В. Гюго був мiльйонером, то Флобер не заробляв на своiх працях, а видання деяких навiть оплачував.

Суспiльством, однак, роздiлялись в усi часи двi сфери людськоi активностi: тАЬактивнiсть у вiльний частАЭ i тАЬсоцiально регламентована дiяльнiстьтАЭ. Причому соцiальна значимiсть цих сфер мiнялась iз часом.

В Стародавньому Римi vita activa тАУ дiяльне життя вважалось обовтАЩязком i основним заняттям кожноi людини i голови сiмтАЩi, а vita contemplative тАУ життя споглядальне i взагалi вiльний час мало цiнувались.

В Древнiх Афiнах bios theoretikos тАУ теоретичне життя тАУ вважалось бiльш тАЬпрестижнимтАЭ для вiльного громадянина, нiж bios practices тАУ життя практичне. Можливо саме тому всi генiальнi iдеi античностi народились в Древнiй Грецii, а римляни лише втiлили iх в статтi Римського права, iнженернi споруди i лiтературнi твори.

В епоху Вiдродження практична дiяльнiсть слугувала лише джерелом засобiв для розвитку особистостi у вiльний вiд виконання соцiальних i практичних завдань час. Новий час поставив на перше мiсце Дiло, а otium звузив до хобi.

РЖнтерес до особистостi творця i творчостi в ХХ ст. повтАЩязаний, можливо, з глобальною кризою, проявом тотального вiдчуження людини вiд свiту, iррацiональними вiдчуттями, що цiлеспрямованою дiяльнiстю люди не вирiшують основних проблем свого буття.

Розвиток цивiлiзацii, пiдвищення складностi життя, особиста вiдповiдальнiсть, множиннiсть вибору, тАЬтиск свободитАЭ, не витримавши якого розколовся розум тАЬмасовоi людинитАЭ, тАЬлюдини натовпутАЭ, необхiднiсть самостiйно вибирати зразки поведiнки пiсля розпаду традицiйного суспiльства тАУ все це призвело до виникнення рiзних видiв руйнiвноi активностi: як саморуйнування, так i руйнування оточуючого свiту.

Основнi пiдходи до проблеми творчостi

У вiтчизнянiй психологii найбiльш цiлiсну концепцiю творчостi як психiчного процесу запропонував Я.А. Пономарьов [32]. Вiн розробив структурно-рiвневу модель центральноi ланки психологiчного механiзму творчостi. Вивчаючи розумовий розвиток дiтей i розвтАЩязання задач дорослими, Пономарьов прийшов до висновку, що тАЬрезультати дослiдiв .. дають право схематично зобразити центральну ланку психологiчного iнтелекту у виглядi двох сфер, якi проникають одна в одну. Зовнiшнi границi цих сфер можна уявити як абстрактнi межi (асимптоти) мислення. Знизу такою межею буде iнтуiтивне мислення (за ним простягаiться сфера строго iнтуiтивного мислення тварин).Зверху тАУ логiчне ( за ним простягаiться сфера строго логiчного мислення сучасних ЕОМ).

Критерiiм творчого акту, за Пономарьовим, i рiвне вий перехiд: потреба в новому знаннi складаiться на вищому структурному рiвнi органiзацii творчоi дiяльностi, а засоби задоволення цiii потреби на вищих рiвнях. Вони включаються в процес, який вiдбуваiться на вищому рiвнi, що призводить до виникнення нового способу взаiмодii субтАЩiкта з обтАЩiктом i виникненню нового знання. Тим самим творчий продукт передбачаi включення iнтуiцii (роль несвiдомого) i не може бути отриманим на основi логiчного висновку.

Основою успiху рiшення творчих задач, за Пономарьовим, i тАЬздатнiсть дiяти в умiтАЭ, яка визначаiться високим рiвнем розвитку внутрiшнього плану дiй.

З креативнiстю повтАЩязанi двi особистiснi риси: iнтенсивнiсть пошуковоi мотивацii i чутливiсть до побiчних утворень, якi виникають пiд час мислительного процесу.

Пономарьов розглядаi творчий акт як включений в контекст iнтелектуальноi дiяльностi за схемою:

1 етап тАУ постановка проблеми, активне усвiдомлення;

2 етап тАУ етап рiшення (несвiдоме);

3 етап тАУ вiдбiр i перевiрка рiшення тАУ тут знову активiзуiться свiдоме.

Якщо мислення першопочатково логiчне, тобто доцiльне, то творчий продукт може зтАЩявитися лише в якостi побiчного. Але цей варiант процесу i лише одним iз можливих.

Таким чином, творчiсть спонтанна, непланована; недоцiльна, мимовiльна, iррацiональна, не пiддаiться (в момент творчого акту) регуляцii зi сторони свiдомостi. В основi творчостi лежить глобальна iррацiональна мотивацiя вiдчуження людини вiд свiту, яка спрямовуiться тенденцiiю до подолання, функцiонуi за типом тАЬпозитивного зворотного звтАЩязкутАЭ: творчий продукт перетворюi процес в переслiдування за горизонтом.

Психiчне життя тАУ це процес змiни двох форм внутрiшньоi i зовнiшньоi активностi: творчостi i дiяльностi. Локально в повсякденному життi домiнуi процес дiяльностi: ми ставимо мету, досягаiмо ii або не досягаiмо, але здаiться, що цей процес вiчний.

Глобально ж в життi людини перемагаi якщо не творчiсть, яка пробуджуiться епiзодично, то процес дезадаптацii: бiологiчна смерть припиняi будь-яку дiяльнiсть.

Мабуть, щоб творити, потрiбно засвоiти зразок активностi творчоi людини, шляхом наслiдування вий ти на новий рiвень оволодiння культурою i направитись самостiйно далi. Для творчостi необхiднi власнi пiзнавальнi зусилля. Але, якщо немаi сил, зразки адаптивноi поведiнки дискредитованi, а до творчостi людина не пiдготовлена (зразкiв такоi поведiнки в ii оточеннi не було), вона зриваiться в прiрву руйнування.

Творчiсть, як i руйнування, амотивна, спонтанна, безкорисна. Це не цiлеспрямована дiяльнiсть, а спонтанний вияв людськоi сутностi. Але i творчiсть, i руйнування мають певну соцiально-культурну оболонку, так як людина i руйнуi, i творить не в природному, а в соцiокультурному середовищi. Однак, засоби i результати процесiв творення i руйнування протилежнi.

Головне в творчостi не зовнiшня активнiсть, а внутрiшня тАУ акт створення тАЬiдеалутАЭ, образу свiту. Зовнiшня активнiсть i лише експлiкацiя продуктiв внутрiшнього акту.

Видiляючи ознаки творчого акту, практично всi дослiдники творчостi i самi творцi пiдкреслювали його безсвiдомiсть, спонтаннiсть, не контрольованiсть волею i розумом, а також змiненiсть станiв свiдомостi.

Наприклад, М. Арнаудов [7] пiдкреслюi, що багато поетiв i художникiв наголошували на безсвiдомiй активностi духу в творчому процесi.

Можна навести деякi найбiльш характернi вислови А. де Вiньi: тАЬЯ свою книгу не роблю, а вона сама робиться. Вона дозрiваi i росте в моiй головi як великий плiдтАЭ; В. Гюго: тАЬБог диктував, а я писавтАЭ; блаженний Августин: тАЬЯ не сам думаю, а моi думки думають за менетАЭ; Мiкеланджело: тАЬЯкщо мiй важкий молот надаi твердим скелям то один, то iнший вигляд, то його приводить в рух рука, яка тримаi його, спрямовуi i керуi ним: вiн дii пiд тиском побiчноi силитАЭ тАУ i так далi.

З головною роллю безсвiдомого, домiнуванням його над свiдомим в творчому актi, повтАЩязаний i ряд iнших особливостей творчостi включаючи ефект тАЬбезсилля волiтАЭ при натхненнi.

В момент творчостi, мимовiльноi активностi психiки, людина абсолютно не здатна керувати потоком образiв, довiльно вiдтворювати образи i переживання. Художник не може вiдтворити прогалини творчоi фантазii. Образи зароджуються i зникають спонтанно, борються з первинним задумом художника (рацiонально створеним планом твору), бiльш яскравi i динамiчнi образи витiсняють зi свiдомостi менш яскравi. Тобто свiдомiсть стаi пасивним екраном, на якому людське безсвiдоме вiдображаi себе.

Творець завжди вiдчуваi неможливiсть пояснити причину, джерело своiх фантазiй. С.О. Грузенберг видiляi декiлька варiантiв пояснення художниками творчого натхнення [8].

Найбiльш поширенi тАЬбожественнатАЭ i тАЬдемонiчнатАЭ причини творчостi. Причому художники i письменники приймали цi версii в залежностi вiд свого свiтогляду. Якщо Байрон вважав, що в людину вселяiться тАЬдемонтАЭ, то Мiкеланджело вважав, що його рукою водить Бог: тАЬГарна картина наближаiться до Бога i зливаiться з нимтАЭ.

Наслiдком цього i тенденцiя, яка спостерiгаiться у багатьох художникiв, до вiдмови вiд авторства. Оскiльки писав не я, а бог, диявол. дух, тАЬвнутрiшнiй голостАЭ (у П.РЖ. Чайковського), то творець усвiдомлюi себе як, наприклад, Моцарт, iнструментом побiчноi сили: тАЬЯ тут нi до чоготАЭ.

Версiя неособового джерела творчого акту проходить через епохи, культури. РЖ в наш час вона вiдроджуiться в думках великого Йосифа Бродського: тАЬтАж Починаючи вiрш поет, як правило. не знаi, чим вiн закiнчиться, i iнодi буваi дуже здивований тим, що вийшло, адже часто виходить краще, нiж вiн передбачав, часто думка заходить далi, нiж вiн розраховував тАж Той, хто пише вiрш, пише його передусiм тому, що складання вiршу тАУ колосальний прискорювач свiдомостi, мислення, свiтоспоглядання. Вiдчувши це прискорення одного разу, людина вже не в станi вiдмовитись вiд цього досвiду, вона впадаi в залежнiсть вiд цього процесу, тАЬяк впадаi в залежнiсть вiд наркотикiв i алкоголютАжтАЭ

Цей стан вiдмови вiд власного тАЬЯтАЭ, коли вiдсутнi вiдчуття власноi iнiцiативи i особистоi заслуги в створеннi творчого продукту, в людину нiби вселяiться якийсь дух, iй внушаються думки, образи, вiдчуття ззовнi. Це переживання призводить до неочiкуваного ефекту: творець починаi з вiдразою вiдноситись до своiх творiнь. Виникаi так звана посттворча сатурацiя. Автор вiдчужуiться вiд своii працi. А при виконаннi цiлеспрямованоi дiяльностi, в тому числi трудовоi, присутнiй протилежний ефект, а саме тАУ тАЬефект вкладеноi дiяльностiтАЭ. Чим бiльше людина затрачаi сил для досягнення мети, створення продукту, тим бiльшу емоцiйну значимiсть цей продукт для неi набуваi.

Я. Парандовський, на основi аналiзу багатьох випадкiв, стверджуi: тАЬРД письменники, для яких видана книга нiби перестаi iснуватитАЭ i наводить вiдповiднi приклади: Кафка заповiдав спалити своi рукописи, Кiплiнг один iз своiх творiв (тАЬRecessionalтАЭ) кинув у корзину i т.д.[8a].

Спонтаннiсть, раптовiсть, незалежнiсть творчого акту вiд зовнiшнiх ситуативних причин тАУ друга основна його ознака.

Потреба в творчостi виникаi тодi, коли вона небажана або неможлива iз-за зовнiшнiх обставин: свiдомiсть нiби провокуi активнiсть безсвiдомого. При цьому авторська активнiсть знищуi будь-яку можливiсть логiчноi думки i здатнiсть до сприйняття оточуючого. Багато авторiв приймають своi образи за реальнiсть. Творчий акт супроводжуiться збудженням i нервовою напруженiстю. На долю розуму залишаiться лише надання закiнченоi, соцiально прийнятноi форми продуктам творчостi, вiдкидання лишнього i деталiзацiя.

Отже, спонтаннiсть творчого акту, пасивнiсть волi автора i змiненiсть стану його свiдомостi в момент натхнення, активнiсть безсвiдомого говорять про особливе вiдношення свiдомого i безсвiдомого.

Свiдомiсть (свiдомий субтАЩiкт) пасивна i лише сприймаi творчий продукт. Несвiдоме (несвiдомий творчий субтАЩiкт) активно породжуi творчий продукт i представляi його свiдомостi.

Подiбне трактування вперше було запропоноване психологом В.Н. Пушкiним.

Таким чином, головна особливiсть творчостi повтАЩязана зi специфiкою протiкання процесу в цiлiснiй системi психiки, яка породжуiться активнiстю субтАЩiкта. РЖнша справа тАУ оцiнка продукту як творчого. Тут в силу вступають соцiальнi критерii: новизна, осмисленiсть, оригiнальнiсть i т. д.

РЖснуi як мiнiмум три основнi пiдходи до проблеми творчих здiбностей. Вони можуть бути сформульованi наступним чином: [49]

1. Як таких творчих здiбностей немаi. РЖнтелектуальна обдарованiсть виступаi в якостi необхiдноi, але недостатньоi умови творчоi активностi особистостi. Головну роль в детермiнацii творчоi поведiнки вiдiграють мотивацii, цiнностi, особистiснi риси (А. Танненбаум, А. Олох, Д.Б. Богоявленська, А. Маслоу та iн.). До числа основних рис творчоi особистостi цi дослiдники вiдносять когнiтивну обдарованiсть, чутливiсть до проблем, незалежнiсть в невизначених i складних ситуацiях. Окремо стоiть концепцiя Д.Б. Богоявленськоi, яка вводить поняття креативна активнiсть особистостi, вважаючи, що вона обумовлена певною психiчною структурою, притаманною креативному типу особистостi. Творчiсть, з точки зору Богоявленськоi, i ситуативною нестимульованою активнiстю, яка проявляiться в прагненнi вийти за межi заданоi проблеми. Креативний тип обдарованостi притаманний всiм новаторам, незалежно вiд роду дiяльностi: художникам, музикантам, винахiдникам.[10].

2. Творча здiбнiсть (креативнiсть) i самостiйним фактором, незалежним вiд iнтелекту (Дж. Гiльфорд, К. Тейлор, Г. Грубер, Я.А. Пономарьов) тАУ мiж рiвнем iнтелекту i рiвнем креативностi i незначна кореляцiя.

Найбiльш розвинутою концепцiiю i тАЬтеорiя iнтелектуального порогутАЭ Е.П. Торранс: якщо IQ нижче 115-120, iнтелект i креативнiсть утворюють iдиний фактор, при IQ вище 120 творчi здiбностi стають незалежною величиною, тобто немаi креатинiв з низьким iнтелектом, а i iнтелектуали з низькою креативнiсть.[11].

Припущення Торранс вiдповiдаi даним Д. Перкiнса [12]: для кожноi професii iснуi нижнiй допустимий рiвень розвитку iнтелекту. Люди з IQ нижче певного рiвня не можуть оволодiти певною професiiю, але якщо IQ вище цього рiвня, то прямого звтАЩязку мiж iнтелектом i рiвнем досягнень не маi. Головну роль у визначеннi успiшностi роботи вiдiграють особистiснi цiнностi i риси характеру.

3. Високий рiвень розвитку iнтелекту передбачаi високий рiвень творчих здiбностей i навпаки. Творчого процесу як специфiчноi форми психiчноi активностi немаi (Д. Векслер, Р. Уайсберг, Г. Айзенк, Л. Термен, Р. Стернберг та iн.).

Термен тАУ iнтелект не лише перешкода, але й необхiдна умова досягнення успiху в демократичному суспiльствi. Однак високий i надвисокий рiвень iнтелекту не гарантують творчих досягнень. Можна бути iнтелектуалом i не стати творцем. Вiдсутнiсть однозначного звтАЩязку мiж iнтелектом i креативнiстю стала основою дослiдницьких пiдходiв, альтернативних редукцiонiстському. РЗх можна назвати як особистiсно-мотивацiйний i психометричний.

Не iснуi особливих творчих здiбностей, а i особистiсть, яка володii певною мотивацiiю i рисами.

Творчiсть тАУ це вихiд за межi заданого. Перше, що кидаiться в очi тАУ це подiбнiсть поведiнки творчоi людини i людини з вiдхиленнями. Поведiнка тiii i iншоi людини вiдхиляiться вiд стереотипноi, загальноприйнятоi.

Виникаi запитання: чи спадковi творчi здiбностi, точнiше - креативнiсть?

Численнi iсторичнi приклади: сiмейства математикiв Бернуллi, композиторiв Бахiв, росiйських письменникiв i мислителiв (сiм'я Соловйових i iншi) - на перший погляд, переконливо свiдчать про переважний вплив спадковостi на формування творчоi особистостi.

Критики генетичного пiдходу заперечують проти прямолiнiйноi iнтерпретацii цих прикладiв. Можливi ще два альтернативних пояснення: по-перше, творче середовище, утворюване старшими членами сiм'i, iхнiй приклад впливають на розвиток творчих здiбностей дiтей i онукiв (2-й пiдхiд). По-друге, наявнiсть однакових здiбностей у дiтей i батькiв пiдкрiплюiться творчим середовищем, що укладаiться стихiйно, адекватно генотипу (гiпотеза генотип-середовищноi взаiмодii).

У докладi Нiколаса [I], що узагальнив результати 211 дослiджень близнюкiв, говориться, що внесок спадковостi в детермiнацiю iндивiдуальних розходжень за рiвнем розвитку дивергентного мислення дуже невеликий. Росiйськi психологи Е. Л. Григоренко i Б.РЖ.Кочубей у 1989 роцi провели дослiдження МЗ i ДЗ близнюкiв (учнiвських 9-10-х класiв середньоi школи) [27]. Головний висновок, до якого прийшли автори: iндивiдуальнi розходження в креативностi i показниках процесу перевiрки висування гiпотез визначаються чинниками середовища. Високий рiвень креативностi зустрiчався в дiтей iз широким кругом спiлкування i демократичним стилем взаiмовiдносин iз матiр'ю.

Таким чином, психологiчнi дослiдження не пiдтверджують гiпотезу про спадковiсть iндивiдуальних розходжень у креативностi (точнiше - рiвня розвит

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

А. Маслоу. Самоактуализирующиеся личности