Агресивна поведiнка та самооцiнка пiдлiтка

ЗМРЖСТ

Вступ

Роздiл 1. Теоретичне дослiдження проблеми порушення поведiнки у пiдлiтковому вiцi

1.1 Психологiчнi особливостi пiдлiткового вiку

1.2 Теоретичне дослiдження особливостей розвитку особистостi пiдлiтка в працях вiтчизняних та закордонних психологiв

1.3 Причини виникнення i форми прояву агресивноi поведiнки пiдлiткiв

Роздiл 2. Експериментальне дослiдження проблеми агресивноi поведiнки у пiдлiтковому вiцi

2.1 Завдання та методи дослiдження

2.2 Дiагностуючий експеримент

2.3 Корекцiйна програма по зменьшенню агресii та пiдвищення рiвня самооцiнки

Висновки

Лiтература

Додатки

Вступ

Важке економiчне становище та соцiальнi кризовi процеси привели наше суспiльство до серйозних труднощiв, конфлiктiв, злочинностi. Особливо важко в цей перiод виявилося пiдлiткам.

В пiдлiтковому вiцi одним iз видiв вiдхильной поведiнки i агресивна поведiнка, нерiдко приймають ворожу форму (бiйки, зневаги ). Для деяких пiдлiткiв участь в бiйках, затвердження себе з допомогою кулакiв являiться устоявшейся лiнiiй поведiнки, на це все може впливати низький рiвень самооцiнки. Ситуацiя усугубляiться нестабiльнiстю суспiльства, мiжособистих та мiжгрупових конфлiктiв. Знижаiться вiк виявлення агресивних дiй. ЗтАЩявляються все новi види поводження, що вiдхиляiться: пiдлiтки беруть участь у полiтичних органiзацiях, в органiзацiях екстремiстiв, спiвробiтничають з мафiiю, займаються проституцiiю i сутенерством.

Рiст агресивних тенденцiй у пiдлiтковому середовищi вiдбиваi одну з найгострiших соцiальних проблем соцiального суспiльства, де за останнi роки рiзко зросла молодiжна злочиннiсть пiдлiткiв. При цьому тривожить факт збiльшення числа злочинiв проти особистостi, що волочуть за собою тяжкi тiлеснi ушкодження. Участилися випадки групових бiйок пiдлiткiв, що носять запеклий характер.

Дорослим незнаючим вiкову психологiю, представляiться, що в умовах життя i дiяльностi дитини, що стали пiдлiтком, нiчого iстотного не змiнилося, але ж вони чекають вiд них розумiння, довiри. Якщо ж дорослi не вважаються з тим, що пiдлiток уже не маленька дитина, то з його боку виникають образи i рiзноманiтнi форми протесту тАУ брутальнiсть, упертiсть, неслухнянiсть, замкнутiсть, негативiзм. Для виховання впевненостi в собi, захищеностi, здатностi сприймати себе членом родини, колективу, суспiльства в цiлому необхiдна достатня iнтенсивнiсть спiлкування, взаiмодii з навколишнiми. Пiдлiток повинний зазнавати почуття, що навколишнi його пiдтримують, що i даi йому впевненiсть у собi. Але це можливо лише в тому випадку, якщо дорослi з дитинства оточують дитини увагою i пiдтримкою. Якщо це почуття з дитинства не сформувалося, то замiсть нього формуiться невпевненiсть, тривожнiсть, агресiя. Цi риси стають характерними для особистостi i впливаi на весь лад думок, хiд мислення, характер сприйняття й оцiнки навколишнього.

Це обусловлюi актуальнiсть нашоi проблеми, тому що пiдлiтковий вiк тАУ це вiк кипучоi енергii, бурхливоi активностi, iнiциативностi, допитливого розуму, жадiбного прагнення до пiзнання нового середовища спiлкування, що супроводжуiться проявом самооцiнки i рiзних форм агресii.

Цiль дослiдження полягаi в проведенi порiвняльного аналiзу рiвня самооцiнки та прояву агресii у пiдлiткiв, що навчаються в загальноосвiтнiй школi та пiдлiткiв, що навчаються в ПТУ.

Гiпотеза дослiдження Ми припускаiмо, що у пiдлiткiв якi навчаються в ПТУ i тих, якi навчаються у школi вiдрiзняiться рiвень самооцiнки i агресii.

Предмет:

Об'iкт: агресивна поведiнка та самооцiнка пiдлiтка.

Задачi дослiдження:

- теоретичне дослiдження проблеми агресивноi поведiнки у пiдлiткiв;

- експериментальне дослiдження проблеми агресивноi поведiнки у пiдлiткiв;

- розробка корекцiйноi програми.

Глава I. Теоретичне дослiдження проблеми порушення поведiнки у пiдлiтковому вiцi

1.1 Психологiчнi особливостi пiдлiткового вiку

Даючи характеристику психологii пiдлiткового вiку, треба мати на увазi додатковi обставини. У кожного поколiння i характеристики, що належать тiльки визначеному вiку. Однак бiльшiсть цих характеристик у рiзних поколiнь може змiнюватися. РД такi характеристики, що властивi саме тiльки тому чи iншому поколiнню молодi й обумовленi зовнiшнiми факторами розвитку. У процесi iсторичного розвитку суспiльства окремi характеристики раннього юнацького вiку можуть зрушуватися чи донизу чи догори. РЖ, нарештi, як би глибоко i всебiчно ми нi намагалися охарактеризувати вiкову групу людей, наша характеристика завжди залишиться лише абстрактною моделлю, тому що рiзноманiття людських типiв настiльки велико, що будь-яка загальна характеристика вiку в цiлому може розглядатися лише як канва, по якiй кожен педагог у кожнiм конкретному випадку повинний вишити сугубо iндивiдуальний вiзерунок психологii конкретного учня.

Сьогоднi в раннiй юностi як правило завершуiться фiзичний розвиток людини. Так було не завжди. Ще наприкiнцi XIX в. люди росли до 22-25 рокiв. Наше столiття стало свiдком явища рiзкого прискорення фiзичного розвитку людей, що нiмецький вчений Е. Кох назвав акселерацiiю. Що означаi акселерацiя?

У пiдлiткiв збiльшуiться вага (особливо в юнакiв), дуже швидко росте мускульна сила. Бiльшiсть юнакiв i дiвчин уже досягають половоi зрiлостi. У цьому вiцi йде велика внутрiшня робота з завершення дозрiвання рiзних систем органiзму, по усуненню диспропорцiй у iхньому розвитку, викликаних нерiвномiрнiстю iхнього дозрiвання, що приводить до серйозних перевантажень органiзму в цiлому й особливо нервовоi системи. Тому поряд з енергiiю, що б'i через край, у юнакiв i дiвчин можна зустрiтися iз сильно вираженою лiнню. Це не та лiнь, що стала рисою характеру (хоча звичайно зустрiчаiться i вона), а так сказати органiчна лiнь. Йде настiльки iнтенсивний фiзичний рiст, що органiзм прагне заощаджувати сили на всьому iншому й у результатi юнака i дiвчини часом можуть багато спати, iм просто фiзично важко що-небудь робити..

Психологiчно цей вiк у край суперечливий, вiн характеризуiться максимальними диспропорцiями в рiвнi i темпах розвитку. Найважливiша психологiчна особливiсть тАУ почуття дорослостi.

Тривалiсть пiдлiткового перiоду часто залежить вiд конкретних умов виховання дiтей, вiд того, наскiльки великий розрив у нормах i вимогах пропонованих до дитини i дорослому.

Контрастнiсть дитинства i зрiлостi, мiж якими вiн ВлзнаходитьсяВ», утруднюi пiдлiтку засвоiння дорослих ролей i породжуi багато зовнiшнiх i внутрiшнiх конфлiктiв.

Пiдлiтковий вiк тАУ це вiк допитливого розуму, жадiбного прагнення до пiзнання, вiк кипучоi енергii, бурхливоi активностi, iнiцiативностi, спрага дiяльностi. Помiтний розвиток у цей перiод здобувають вольовi риси характеру тАУ наполегливiсть, завзятiсть у досягненнi мети, умiння переборювати перешкоди i труднощi.

Увага пiдлiтка характеризуiться не тiльки великим обсягом i стiйкiстю, але i специфiчною вибiрковiстю. У цей перiод уже може бути навмисна увага.

Виборчим, цiлеспрямованим, аналiзуючим стаi i сприйняття. Значно збiльшуiться обсяг пам'ятi, при чому не тiльки за рахунок кращого запам'ятовування матерiалу, але i його логiчне осмислювання. Пам'ять пiдлiтка, як i увага поступово здобуваi характер органiзованих, регульованих i керованих процесiв.

Бурхливо розвиваються почуття пiдлiткiв. РЗхнi емоцiйнi переживання здобувають велику стiйкiсть. При значнiй схильностi до романтичного у пiдлiткiв бiльш реалiстичним i критичноi стають уяви. У пiдлiтка зтАЩявляiться пiдвищений iнтерес до своii особистостi, потреба усвiдомлення й оцiнки своiх особистих якостей. Аналiзуючи й оцiнюючи свою поведiнку , пiдлiток поступово порiвнюi його з поведiнкою оточуючих людей, насамперед своiх товаришiв.

Можливiсть усвiдомити, оцiнити своi особистi якостi, задовольнити властиве йому прагнення до самовдосконалення пiдлiток все це одержуi в системi взаiмодii з Влсвiтом людейВ». Пiдлiток чекаi вiд них розумiння, довiри. Якщо ж дорослi не вважаються з тим що пiдлiток уже не маленька дитина, то з його боку виникають образи i рiзноманiтнi форми протесту тАУ брутальнiсть, упертiсть, неслухнянiсть, замкнутiсть, негативiзм. Для виховання впевненостi в собi, захищеностi, здатностi сприймати себе членом родини, Дорослим незнаючим вiкову психологiю, представляiться, що в умовах життя i дiяльностi дитини, що стали пiдлiтком, нiчого iстотного не змiнилося. Тому, що iх успiхи та невдачi в навчаннi залишаються як i ранiше критерiями оцiнки дiтей дорослими.

Молодший пiдлiтковий перiод являiться одним з ключових етапiв у процесi становлення емоцiйно тАУ вольовоi регуляцii дитини. Переживання пiдлiтка стають глибшими, з'являються бiльш стiйкi почуття, емоцiйне вiдношення до деяких явищ життя стаi довшим та стiйкiшим. Для дуже багатьох людей пiдлiтковий перiод представляi собою вiк, коли вплив емоцiй на духовне життя стаi найбiльш очевидним.

Психологи не можуть дiйти згоди з питання, чи i пiдлiтковий перiод специфiчним. За твердженням РД. Доусона та А. Адельсона, для пiдлiткового перiоду зовсiм не характернi особистi кризи, нi крах тАЬЯ-концепцiiтАЭ i прихильностей. Критикуючи прибiчникiв кризового розвитку, смороду докоряють iх у тому, що бiльшiсть висновкiв заснованi на вивченнi двох нетипових груп: неповнолiтнiх правопорушникiв та iнтелектуально розвинутих пiдлiткiв, вихiдцiв з заможних сiмей.

Для цього можна додати сумнiви культуроантропологiчного характеру. Якщо кризовi форми розвитку характернi пiдлiтковому перiоду, те смороду повиннi спостерiгатися у всiх народiв, етносiв та культур. Однак дослiдження М. Мiд, проведе на островах Самоа, доводять iнше. Поняття пiдлiтковоi кризи на цих островах не можна вiднести до мiсцевих пiдлiткiв.

Алi все-таки таки iснуi багато незаперечних доказiв специфiчностi цього вiку, його критичностi протiкання. Першим запропонував розглядати пiдлiтковий перiод як перехiдний вiд дитинства до дорослостi С.Хол у рамках розробленоi iм теорii рекапiтуляцii. Вiн уперше описавши кризовий характер розвитку дитини в цьому вiцi, сформував його негативнi аспекти. Характерною рисою пiдлiткового вiку i, на його думку, амбiвалентнiсть та парадоксальнiсть психiчного життя пiдлiтка. Ця риса проявляiться у випадковiй змiнi веселощiв нудьгою, упевненостi в собi - сором'язливiстю, егоiзм тАУ альтруiзмом, товариство тАУ замкненiстю.

Головне завдання пiдлiтка тАУ це формування самосвiдомостi, iдентичностi, якi можна розглядати в якостi основних психологiчних придбань у цьому вiцi.

Е. Шпрагнер розробив культурно - психологiчну концепцiю пiдлiткового вiку та описавши три можливi типи розвитку особистостi пiдлiтка.

Для першого типу розвитку характерний рiзка, бурхлива та кризова течiя, зазнаваiма пiдлiтками як другу народження, результатом якого i становлення нового тАЬЯтАЭ. Розвиток дитини по iншому типi припускаi плавнi, повiльнi та поступовi змiни пiдлiтка, без глибоких потрясiнь та зрушень у власнiй особистостi. Третiй тип розвитку припускаi активний та свiдомий процес самовиховання, шлях самостiйного подолання внутрiшнiх тривог та криз, що можливо за рахунок розвинутих у пiдлiтка самоконтролю та самодисциплiни. Е. Шпрагнер вважав вiдкриття тАЬЯтАЭ, виникнення рефлексii, усвiдомлення пiдлiтком своii особистостi тАУ головними психологiчними нововведенями цього вiку.

На думку Ш.Мюллер, специфiка психiчного розвитку пiдлiтка може бути пояснена з позицii пубертатна. Вiдомо, що пубертат тАУ це перiод рiзкого прискорення фiзичного та статевого розвитку. Разом з фiзичним пубертатом Мюллер видiлила i психiчну пубертатнiсть, а в серединi неi тАУ три фази розвитку.

Перша з iх тАУ це прелюдiя до перiоду психiчноi пубертатностi, окремi симптоми якоi виявляються в 11-12 рокiв, коли пiдлiтки дражливi, коли дитячi iгри здаються iм нецiкавими, а iгри бiльш старших пiдлiткiв iм ще незнайомi. тАЬПрелюдiятАЭ змiнюiться наступною, негативною фазою, продовження якоi вiд 12 до 13 рокiв у дiвчат та вiд 14 до 16 рокiв у хлопцiв, а основними рисами i пiдвищена чутливiсть, стурбованiсть та легкий збуджений стан, незадоволенiсть собою, яка переноситися пiдлiтками на навколишнi середовище. Томовi нерiдко можна бачити в пiдлiтка одночасну присутнiсть неповаги до собi i до навколишнього середовища, що спонукаi його вiдчувати собi самотнiм, чужоi та незрозумiлим оточуючими людьми. Дитина на цьому етапi найбiльш чуттiва до сприйняття негативного, що пiдштовхуi ii або до агресивного самозахисту або до пасивноi меланхолii. Результатом цього стаi зниження працездатностi, iзоляцiя або активне вороже вiдношення до навколишнiх. Закiнчення негативноi фази спiвпадаi iз завершенням фiзичного дозрiвання.

Позитивна фаза починаiться з того, що пiдлiток стаi сприятливим до позитивних аспектiв оточення. Перед ним вiдчиняються джерела радостi, серед яких на перше мiсце виходить свiдоме вiдчуття прекрасного. При сприятливих умовах розвитку такими джерелами можуть статi мистецтво та наука. До цього приiднуються i любов, яка даi вихiд тяжкому напруженню.

Е. Штерн вважав, що специфiка психiчного розвитку в пiдлiтковому вiцi обумовлена, з однiii позицii тАУ направленiстю думок та почуттiв дитини, його спрямованостi та iдеалiв, з iншоi тАУ особливим чином його дiй. Особистiсть пiдлiтка розвиваiться, у першу чергу, у залежностi вiд той, яка цiннiсть переважаiться iм, як найвища, що встановлюi його життя. Е. Штерн видiлив шiсть типiв особистостi. Всi напрямки теоретичноi особистостi спрямованi на обтАЩiктивне пiзнання дiйсностi. Естетичному типу, навпаки, незнайоме обтАЩiктивне пiзнання дiйсностi, така особистiсть намагаiться зрозумiти iдиний випадок. Економiчним типом особистостi манiпулюi iдея користi, спрямованiсть досягти результату з найменшими витратами. Сенс життя соцiальноi особистостi складаi спiлкування та життя для iнших людей, а полiтичноi тАУ спрямованiсть до влади. Релiгiйна особистiсть спiввiдносить усяке одноразове явище зi спiльним сенсом життя.

Для опису поведiнки та дiяльностi пiдлiтка Е. Штерн використовував поняття тАЬСерйозна гратАЭ, яка займаi, на його думку, середнi положення мiж дитячою грою i вiдповiдальнiстю дорослих. Дiйсно, вусi за що береться пiдлiток, носити для нього важливий характер, але при цьому всi що вiн робить, це тiльки попередня спроба сил. Прикладом таких тАЬсерйозних iгортАЭ i кокетство, заняття спортом, доля в молодiжних органiзацiях, вибiр професii.

Очевидно, що приведенi емпiричнi психологiчнi характеристики пiдлiткового вiку не втратили свого значення i до сьогоднiшнього дня. Алi в бiльшостi своiй смороду лише iлюструють хiд психiчного розвитку пiдлiтка та неповно пояснюють заподiй такого руховi дiй.

У зв'язку з цим особливий iнтерес представляi культурно тАУ iсторична концепцiя Л.С. Виготського, яка даi ключ до зрозумiння механiзму психiчного розвитку дитини, у тому числi i пiдлiтка. Ключовою проблемою цього перiоду Виготський називав проблему iнтересiв дитини, коли маi мiсце розруха та одмирання попереднiх груп (домiнант) iнтересiв та розвиток нових. До них вiн вiдносив егоцентричну домiнанту - iнтерес пiдлiтка до своii особистостi, домiнанту далини - домiнування широких iнтересiв, спрямованих у майбутнi над теперiшнiми iнтересами, домiнанту романтики тАУ потяг до незвiданого, героiчного. Поява нових iнтересiв призводить до перебудови староi та виникненню новоi системи мотивiв, що мiняi соцiальну ситуацiю розвитку пiдлiтка. Змiна соцiальноi ситуацii розвитку веде до змiни ведучоi дiяльностi, результатом якоi стають новi психологiчнi нововведення пiдлiткового вiку.

На фонi всього вищесказаного можна особливо вiдмiтити одну деталь, на якiй роблять акцент багато дослiдникiв тАУ це ризьке погiршення поведiнки. Це проявляiться в негативiзмi, упертостi, протиставленнi собi батькам та вчителям. Усi це вказуi на тi, що пiдлiтки схильнi до прояву агресивноi поведiнки.

Агресивнi пiдлiтки, при всьому розходженнi iх особистих характеристик i особливостей поводження, вiдрiзняються деякими загальними рисами. До таких рис вiдносяться бiднiсть цiннiсних орiiнтацii, iхня примiтивнiсть, вiдсутнiсть захоплень, вузькiсть i нестiйкiсть iнтересiв. У цих дiтей, як правило, низький рiвень iнтелектуального розвитку, пiдвищене навiювання , наслiдування, недорозвиненiсть моральних представлень. РЗм належiть емоцiйна брутальнiсть, озлобленiсть, як проти однолiткiв, так i проти навколишнiх дорослих. У таких пiдлiткiв спостерiгаiться крайня самооцiнка (або максимально позитивна, або максимально негативна), пiдвищена тривожнiсть, страх перед широкими соцiальними контактами, егоцентризм, невмiння знаходити вихiд з важких ситуацiй, перевага захисних механiзмiв над iншими механiзмами, що регулюють поведiнку. Разом з тим серед агресивних пiдлiткiв зустрiчаються i дiти добре iнтелектуально i соцiально розвиненi. У них агресивнiсть виступаi засобом пiдняття престижу, демонстрацii своii самостiйностi, дорослостi.

Стосовно офiцiйного керiвництва в деякiй опозицii, що виражаiться в iхнiй пiдкресленiй незалежностi вiд учителiв. Вони претендують на неформальну, але бiльш авторитетну владу, спираючи на свою реальну фiзичну силу. Цi неформальнi лiдери володiють великою органiзуючою силою, можливо тому, що за свiй успiх вони можуть використовувати привабливий для всiх пiдлiткiв принцип справедливостi. Не випадково бiля них збираються не дуже розбiрливi з метою i засобами, компанii пiдлiткiв. Сприяють успiху таких лiдерiв i умiння безпомилкове визначати слабких, тих, хто виявляiться беззахисним перед нахабнiстю i цинiзмом, особливо, якщо цей цинiзм представлений пiд видом морального принципу Влвиживають сильнi, слабкi вимираютьВ».

Великi матерiали, добутi Л.М. Семенюк на основi аналiзу документацii шкiл, бесiд iз учителями, батьками, сусiдами про iнтереси, вiдносини кожного конкретного пiдлiтка з однолiтками, дорослими, його особливостях, поглядах, рiзних сторонах поводження, у процесi тестування, анкетування, обстеження дiтей за допомогою опитувальникiв, творiв i спостережень, дозволили iй видiлити чотири групи:

1. Пiдлiтки зi стiйким комплексом аномальних, аморальних, примiтивних потреб, що мають деформацiю цiнностей i вiдносин, що прагнуть до споживчого проводження часу. РЗм властивi егоiзм, байдужiсть до переживань iнших, нелагiднiсть, вiдсутнiсть авторитетiв, цинiзм, озлобленiсть, брутальнiсть, запальнiсть, зухвалiсть, драчливiсть. У iхньому поводженнi переважаi фiзична агресивнiсть.

2. Пiдлiтки з деформованими потребами i цiнностями, що володiють бiльш-менш широким колом iнтересiв, що вiдрiзняються загостреним iндивiдуалiзмом, що бажають зайняти привiлейоване положення за рахунок утиску слабких i молодших. Прагнення до застосування фiзичноi сили виявляiться в них ситуативно i лише проти тих, хто слабкiше.

3. Пiдлiтки, у яких конфлiкт мiж деформованими i позитивними потребами, що вiдрiзняються однобiчнiстю iнтересiв, пристосовництвом, удаванням, облуднiстю. У iхньому поводженнi переважають непряма i вербальна агресiя.

4. Пiдлiтки, що вiдрiзняються слабко деформованими потребами при вiдсутностi визначених iнтересiв i дуже обмеженим колом спiлкування, що вiдрiзняються безвiльнiстю, помисливiсть, боягузтвом i мстивiстю. Для них характерно запобiгливе поводження перед старшими i бiльш сильними товаришами. У iхньому поводженнi переважають вербальна агресивнiсть i негативiзм.

Сучасний пiдлiток живе у свiтi, складному по своiму змiстi i тенденцiям соцiалiзацii. Це зв'язано, по-перше, з темпом i ритмом технiко-технологiчних перетворень, що пред'являють до зростаючого людям новi вимоги. По-друге, з насиченим характером iнформацii, що створюi масу ВлшумiвВ», що глибинно впливають на пiдлiтка, у якого ще не вироблено чiткоi життiвоi позицii. По-третi, з екологiчними й економiчними кризами, що вразили наше суспiльство, що викликаi у дiтей почуття безнадiйностi i роздратування. При цьому у молодих людей розвиваiться почуття протесту, часто неусвiдомленого, i разом з тим росте iхня iндивiдуалiзацiя, що при втратi загально-соцiальноi зацiкавленостi веде до егоiзму. Пiдлiтки бiльше iнших вiкових груп страждають вiд нестабiльностi соцiальноi, економiчноi i моральноi обстановки в краiнi, утративши сьогоднi необхiдну орiiнтацiю в цiнностях i iдеалах,- старi зруйнованi, новi не створенi.

Особистiсть пiдлiтка формуiться не сама по собi, а в навколишнiй його середовищi. Особливо важлива роль малих груп, у яких пiдлiток взаiмодii з iншими людьми. Насамперед, це стосуiться родини. Рiзнi автори видiляють рiзнi типи неблагополучних родин, де з'являються дiти з вiдхиленнями в поведiнцi. Цi класифiкацii не суперечать, а доповнюють, iнодi повторюючи один одного.

Алексiiва Л.С. розрiзняi наступнi види неблагополучних родин: 1)конфлiктна: 2)аморальна: 3)педагогiчно некомпетентна: 4)асоцiальна. Бочкарева Г.П. видiляi родини: 1)з неблагополучною емоцiйною атмосферою, де батьки не тiльки байдужi, але i грубi, неповажнi стосовно своiх дiтей: 2)у який вiдсутнi емоцiйнi контакти мiж ii членами, байдужнiсть до потреб дитини при зовнiшньоi благополучностi вiдносин. Дитина в таких випадках прагне знайти емоцiйно значимi вiдносини поза родиною: 3)з нездоровою моральною атмосферою, де дитинi прищеплюються соцiально небажанi потреби й iнтереси, вона утягуi в аморальний спосiб життя.

Баерунас З.В. видiляi варiанти виховних ситуацiй, що сприяють появi поводження, що вiдхиляiться: 1) вiдсутнiсть свiдомого виховного процесу на дитину: 2) високий рiвень придушення i навiть насильства у вихованнi, що вичерпуi себе, як правило, до пiдлiткового вiку: 3)перебiльшення з егоiстичних розумiнь самостiйностi дитини: 4)хаотичнiсть у вихованнi через незгоду батькiв.

Личко А.Е. видiляi 4 неблагополучнi ситуацii в родинi: 1) гiперопiка рiзних ступенiв: вiд бажання бути спiвучасником усiх проявiв внутрiшнього життя дiтей (його думок, почуттiв, поводження) до сiмейноi тиранii: 2) гiперопiка, що нерiдко переходить у бездогляднiсть: 3)ситуацiя, що створюi ВлкумираВ» родини тАУ постiйна увага до будь-якого спонукання дитини i непомiрна похвала за дуже скромнi успiхи: 4)ситуацiя : у родинi тАУ з'явилося багато родин, де батьки придiляють багато уваги собi i мало дiтям.

РЖнтенсивний розвиток самосвiдомостi i самокритичностi приводить до того, що дитина в пiдлiтковому вiцi виявляi протирiччя не тiльки в навколишньому свiтi, але i власного представлення про себе.

На першiй стадii пiдлiткового перiоду ( у 10 тАУ 11 рокiв) дитини характеризуi дуже критичне вiдношення до себе. Близько 34% хлопчикiв i 26% дiвчинок (за даними Фельдштейна Д.И.) дають собi цiлком негативнi характеристики, вiдрiзняючи перевагу негативних рис i форм поводження, у тому числi брутальностi, жорстокостi, агресивностi. При цьому в дiтей цього вiку переважаi фiзична агресивнiсть i менш за все виражена агресивнiсть непряма. Вербальна агресiя i негативiзм знаходяться на однiй ступiнi розвитку.

Ситуативно, негативне вiдношення до себе зберiгаiться i на другiй стадii пiдлiткового вiку (у 12-13 рокiв), обусловлюючи, значною мiрою, оцiнками навколишнiх, як дорослих, так i однолiткiв. У цьому вiцi найбiльш вираженим стаi негативiзм, вiдзначаiться рiст фiзичноi i вербальноi агресii, тодi як агресивнiсть непряма, хоч i даi зрушення в порiвняннi з молодшим пiдлiтковим вiком, усе-таки менш виражена.

На третiй стадii пiдлiткового вiку (у 14-15 рокiв) спостерiгаiться зiставлення пiдлiтком своiх особистiсних особливостей, форм поводження з визначеними нормами, прийнятими в референтних групах. При цьому на перший план у них виходить вербальна агресивнiсть, що на 20% перевищуi показники 12-13 рокiв i майже на 30% у 10-11 рокiв. Агресивнiсть фiзична i непряма пiдвищуються несуттiво, також як i рiвень негативiзму.

Стихiйно складаються компанii однолiткiв поiднують пiдлiткiв, загальних за рiвнем розвитку, iнтересам. Група закрiплюi i навiть культивуi девиантные цiнностi i способи поводження, впливаi на особистiсний розвиток пiдлiткiв, стаючи регулятором iхнього поводження. Почуття, що втрачаiться пiдлiтками, дистанцii, вiдчуття припустимого i неприпустимого приводить до непередбачених подiй. РЖснують особливi групи, для яких характерна установка на негайне задоволення бажань, на пасивний захист вiд труднощiв, прагнення перекладати вiдповiдальнiсть на iнших. Пiдлiткiв у цих групах вiдрiзняi зневажливе вiдношення до навчання, погана успiшнiсть, бравада невиконанням обов'язкiв: всiляко уникаючи виконувати якi-небудь обов'язки i доручення по будинку, готувати домашнi завдання, а те i вiдвiдувати заняття, подiбнi пiдлiтки виявляються перед обличчям великоi кiлькостi Влзайвого часуВ». Але для цих пiдлiткiв характерно саме невмiння змiстовне проводити дозвiлля. У гнiтючого бiльшостi таких пiдлiткiв вiдсутнi якi-небудь iндивiдуальнi захоплення, вони не займаються в секцiях i кружках. Вони не вiдвiдують виставки i театри, украй мало читають, а змiст прочитаних книг звичайно не виходить за рамки пригодницько-детективного жанру. Беззмiстовно проведений час штовхаi пiдлiткiв на пошук нових Влгострих вiдчуттiвВ». Алкоголiзацiя i наркотизацiя найтiснiшим образом вплiтаються в структуру девiантного способу життя пiдлiткiв. Часто пiдлiтки розпиванням спиртного як би вiдзначають своi ВлзаслугиВ»: удалi пригоди, хулiганськi вчинки, бiйки, дрiбнi крадiжки. Пояснюючи своi поганi вчинки, пiдлiтки мають неправильне представлення про моральнiсть, справедливiсть, смiливiсть, хоробростi.

На всьому протязi пiдлiткового перiоду спостерiгаiться чiтко виражена динамiка агресивностi:

Прояв рiзних форм агресивностi в пiдлiткiв 10-15 рокiв.

Аналiз приведених даних свiдчить про те, що 10-11 лiтнiх дiтей переважають фiзичнi форми агресивностi. Особливо швидкими темпами з вiком росте негативiзм. В мiру дорослiшання в пiдлiткiв усе сильнiше виявляiться вербальна агресiя.

1.2 Теоретичне дослiдження особливостей розвитку особистостi пiдлiтка в працях вiтчизняних i закордонних психологiв

До XVII-XVIII в. пiдлiтковий вiк не видiлявся в життiвому циклi людини в особливий перiод. Етап дитинства закiнчувався разом з половим дозрiванням, пiсля якого бiльшiсть молодих людей вiдразу вступали в дорослий свiт. Внаслiдок акселерацii полове дозрiвання вiдбуваiться в сучасних умовах декiлькома роками ранiш чим у минулому, у те час як психологiчне i соцiальне дорослiшання вiдстрочився, вирiс промiжний перiод мiж дитинством i дорослiстю. Займающiйся проблемами дитинства французький iсторик культури П. Арье вважаi, що на цю змiну вплинули наступнi соцiальнi явища: створення масових шкiл, рiст числа середнiх i вищих навчальних закладiв i обов'язкова вiйськова повиннiсть. Таким чином, видiлення пiдлiткового вiку як промiжного перiоду життя людини вiд полового дозрiвання до тiii пори, що соцiально характеризуiться як дорослiсть-продукт часу. Сьогоднi в психологii iснуi безлiч теорiй пiдлiткового вiку, але яке б нi було визначення цього перiоду розвитку, нiхто в наш час не сумнiваiться в його реальностi, хоча три сторiччя назад вiн ледь вимальовувався.

Наприкiнцi XIX в. був оформлений юридичний статус пiдлiтка, прийнявши дитяче трудове законодавство i спецiальнi закони про права молодi, ввiвши обов'язкове утворення й установивши границi пiдлiткового вiку мiж досягненням половоi зрiлостi i вiком, що закон визначаi як обов'язковий для трудовоi дiяльностi i правовоi вiдповiдальностi.

Професiйний iнтерес психологiв до рiзних видiв i рiвнiв змiн особистостi неповнолiтнiх i iх характерологiчних особливостей дуже високий i стiйкий багато рокiв. Про це свiдчить спрямованiсть i кiлькiсть робiт, присвячених проблемi поведiнки, що вiдхиляiться.

Родоначальник цього напрямку тАУ американський психолог Стенлi Хол (1884-1923)- головним законом психологii розвитку вважав бiогенетичний Влзакон рекапiтуляцiiВ», згiдно якого iндивiдуальний розвиток тАУ онтогенез тАУ повторюi головнi стадii фiлогенезу. Вiн вважав, що пiдлiтковий перiод тАУ це перiод Влбури i натискуВ», внутрiшнiх i зовнiшнiх конфлiктiв, у ходi яких у людини з'являiться Влпочуття iндивiдуальностiВ». Хол звiв воiдино великий фактичний матерiал, що сприяло подальшiй розробцi психологii пiдлiтка. Але його теорiя вiдразу ж зазнала критики з боку психологiв що вказували, що зовнiшня подiбнiсть дитячоi гри з поводженням тваринних чи первiсних людей не означаi психологiчноi тотожностi iхнього поводження.

РЖнший варiант бiогенетичноi концепцii представлений нiмецькою Влконституцiональною психологiiюВ». Э. Кречмер (1888-1964) родоначальник типологii особистостi на основi деяких бiологiчних факторiв (тип статури i т.п.), припустив, що мiж фiзичним типом людини й особливостями його розвитку повинен iснувати взаiмозвтАЩязок. Кречмер вважав, що всiх людей можна розташувати по осi, на одному полюсi якого стоiть циклоiдний (легкозбуджуваний , безпосереднiй, украй хитливий по настроi), а на iншому тАУ шизоiдний (замкнутий, неконтактний, емоцiйно скований) типи. Антипод бiогенетичноi теорii тАУ концепцiя персонологiчноi (особистiсноi) орiiнтацii, вiдповiдно до якоi внутрiшнiй свiт iндивiда принципово незводиться яким би те не було природним чи соцiальним детермiнантом. Яскравiше всього ця орiiнтацiя виражена в нiмецькiй Влрозумiючiй психологiiВ» 1920-1930 тАУх рокiв.

На думку нiмецького фiлософа i психолога Едуарда Шпрангера (1882-1963), автора впливовоi книги ВлПсихологiя юнацького вiкуВ» (1924), головна задача психологii тАУ пiзнання внутрiшнього свiту особистостi, тiсно зв'язаного з культурою й iсторiiю.

Юнацький вiк, що тягнеться у дiвчинок з 13 до 19, а в хлопчикiв з 14 до 22 рокiв, - насамперед стадiя духовного розвитку, хоча воно i зв'язано з комплексом психофiзiологiчних процесiв. Головнi новотвори цього вiку, по Шпрангеру, - вiдкриття ВлЯВ», розвиток рефлексii, усвiдомлення власноi iндивiдуальностi i ii властивостей; поява життiвого плану, установки на свiдому побудову власного життя; поступове вростання в рiзнi сфери життя. Процес цей йде зсередини зовнi: вiд вiдкриття ВлЯВ» до практичного включення в рiзнi види життiдiяльностi. Шпрангер подiляi юнiсть на двох фаз. Головна проблема 14-17-лiтнiх тАУ криза, зв'язана з прагненням до звiльнення вiд дитячих вiдносин залежностi; у 17-21-лiтнiх на перший план виступаi Влкриза вiдiрваностiВ», почуття самотностi i т.д. Шпрангер докладно описуi iсторичнi умови i соцiальний стан юнацтва його моральний розвиток, формування правосвiдомостi полiтичну активнiсть, вибiр професii, становлення свiтогляду.

Теорiя Шпрангера була конкретизована i розвита Шарлоттой Бюллер (1893-1982), що придiлила особливу увагу розмежуванню бiологiчного i культурного дозрiвання , що не збiгаються нi по термiнах, нi по змiсту. Зв'язуючи бiологiчне i культурне дозрiвання з особливостями протiкання психiчних процесiв , Бюлер (1933) видiляi двох фаз перехiдного вiку: негативну i позитивну.

Негативна фаза починаiться ще в допубертатний перiод. РЗi характернi риси тАУ занепокоiння, тривога, дратiвливiсть, диспропорцiя у фiзичному i психiчному розвитку, агресивнiсть i т.д.

Позитивна фаза настаi поступово i виражаiться в тiм, що пiдлiток починаi вiдчувати близькiсть iз природою , по-новому сприймати мистецтво, у нього з'являiться новий свiт цiнностей, потреба в iнтимнiй людськiй близькостi , вiн випробуi почуття любовi, мрii i т.д.

У пiзнаннi внутрiшнього свiту особистостi Бюлер надаi вирiшального значення бiографiчному методу, особливо вивченню щоденникiв. Зiбравши понад 100 юнацькi щоденники, вона знайшла дивну стiйкiсть iхньоi тематики (iнтерес до власноi особистостi, почуття самiтностi, проблема часу, пошук iдеалу, спрага любовi i т.п.), незважаючи на розходження мiж поколiннями.

Важливий внесок у розумiння юнацькоi психологii внiс представник гештальтпсихологii Курт Левiт (1890-1947). Вiн виходив з того, що людське поводження i функцiя, з одного боку, особистостi, з iншого боку тАУ навколишньоi ii середовища.

Перехiдноi вiк (12-15 рокiв) характеризуiться, по Пiаже, тим, що в пiдлiтка дозрiваi здатнiсть абстрагувати розумовi операцii вiд об'iктiв, над якими цi операцii виробляються. Ускладнення розумових дiй впливаi на всi iншi сторони життя, включаючи емоцii.

Самим впливовим представником неофрейдiзма в психологii розвитку взагалi пiдлiткового i юнацького вiку був вiдомий американський психолог Ерiк Ерiксон (1902-1982). Розвиток людини, по Ерiксону, складаiться з трьох взаiмозалежних, хоча автономних процесiв: соматичного розвитку, дослiджуваного бiологiiю, розвиток свiдомого ВлЯВ», дослiджуваного психологiiю, i соцiального розвитку, дослiджуваного суспiльними науками. Основний закон розвитку - Влепiгенетичний принципВ», вiдповiдно до якого, на кожнiм новому етапi розвитку виникають новi явища i властивостi, яких не було на попереднiх стадiях процесу. Перехiд до новоi фази розвитку протiкаi у формi Влнормативноi кризиВ», що зовнi нагадуi патологiчнi явища, але насправдi виражаi нормальних труднощiв росту. Перехiд у нову фазу розвитку можливий тiльки на основi дозволу основного протирiччя, властивого попередньоi фазi. Якщо протирiччя не зруйноване, це неминуче позначиться пiзнiше.

Серед вiтчизняних психологiв проблему дослiджували: Л.С. Виготський, И.С. Кон, Д.Б. Ельконiн, Л.И. Божович, А.Н. Леонтьев i iншi.

Як писав Л.С. Виготський, перехiдниi вiк мiстить у собi два ряди процесiв. Натуральний ряд складають процеси бiологiчного дозрiвання органiзму , включаючи полове дозрiвання: соцiальний ряд тАУ процеси навчання, виховання, соцiалiзацiя в широкому змiстi слова.

А.Н. Леонтьев i його послiдовники поклали в основу перiодизацii принцип послiдовноi змiни трьох Влведучих видiв дiяльностiВ» - гри, навчання i працi. Але схема виявилася занадто абстрактноi, а тричленна класифiкацiя видiв дiяльностi неповноi i догматичний. Крiм того, виникли розбiжностi: яка саме дiяльнiсть i ведучоi, специфiчноi для того чи iншого вiку, i чи охоплюi дана перiодизацiя весь життiвий чи шлях тiльки перiод формування особистостi, до настання дорослостi? Коли ж цю перiодизацiю стали конкретизувати, вийшло ще гiрше.

Л.И. Божович вважаi, що в юнацькому вiцi увага зосереджена на розвитку мотивацiйноi сфери особистостi: визначення свого мiсця в життi, формуваннi свiтогляду i його вплив на пiзнавальну дiяльнiсть, самосвiдомiсть i моральну свiдомiсть. Вирiшальне значення надаiться динамiцi Влвнутрiшньоi позицiiВ» особистостi, що формуiться. ВлВнутрiшня позицiяВ» складаiться з того, як дитина на основi свого попереднього досвiду, своiх можливостей, своiх ранiше виниклих потреб i прагнень вiдноситься до того об'iктивного положення, яке вiн займаi в життi в даний час i яке положення вiн хоче займати. Саме ця внутрiшня позицiя обусловлюi визначену структуру його вiдносини до дiйсностi, до навколишнiх i до самого себе. ВлЧерез цю внутрiшню позицiю i переломлюються в кожен даний момент впливу, що йдуть вiд навколишнього середовищаВ».

Поведiнка дiтей, що вiдхиляiться, i пiдлiткiв маi складну багатофакторну природу, його вивчення вимагаi, по-перше, реалiзацii системного пiдходу, що виявляi iiрархiю i взаiмозв'язок несприятливих факторiв, по-друге, - застосування порiвняльного аналiзу, що зiставляi умови сприятливого соцiального розвитку з процесом соцiопатогенеза, по-третi, реалiзацii мiждисциплiнарного пiдходу, що не дозволяi замикатися в рамках однiii спецiалiзацii, а навпроти, припускаi використання досягнень таких галузей психологii, як вiкова, соцiальна, педагогiчна, медична.

1.3 Причини виникнення i форми

Вместе с этим смотрят: