Аграрне право зарубiжних краiн

Аграрне право зарубiжних краiн.

ПЛАН

Вступ. 3

1.Поняття, змiст аграрного права зарубiжних краiн. 4

2.Джерела аграрного права зарубiжних краiн. 5

3.Правове становище сiльськогосподарських пiдприiмств в зарубiжних краiнах. 10

Висновок. 12

Список використаноi лiтератури. 13

Вступ

В умовах переходу до ринковоi економiки в Украiнi виникла нагальна потреба розробки i здiйснення великоi сукупностi правових, органiзацiйних, економiчних, наукових, соцiальних та iнших заходiв з метою забезпечення такого розвитку аграрноi сфери економiки, який би повнiстю вiдповiдав потребам краiни, забезпечував ii продовольчу безпеку.

Вирiшення цих питань неможливе без обТСрунтованоi i виваженоi аграрноi полiтики. Стратегiчна мета такоi полiтики полягаi у формуваннi реального власника i господаря землi, соцiально-економiчнiй розбудовi села, проведеннi аграрноi i земельноi реформ.

Аграрнi перетворення стали, таким чином, реальною необхiднiстю. Цi перетворення потребують вiдповiдного правового забезпечення, нормативного регулювання у сферi суспiльних вiдносин, пов'язаних з виробництвом, переробкою i реалiзацiiю сiльськогосподарськоi продукцii. Здiйснення аграрноi полiтики, а також аграрноi i земельноi реформ в Украiнi i необхiдним i важливим фактором в установленнi економiчного порядку в суспiльствi. Це викликаi потребу перегляду i удосконалення права i законодавства Украiни в цiлому i аграрного зокрема.

В цьому контекстi постаi нагальна потреба вивчення зарубiжного досвiду правового регулювання аграрних правовiдносин, що i i основною метою даноi роботи.

1.Поняття, змiст аграрного права зарубiжних краiн

Аграрне право зарубiжних краiн характеризуiться своiрiдним предметом правового регулювання. Це i аграрнi правовiдносини, якi, по-перше, випливають iз спецiальноi правосуб'iктностi суб'iктiв аграрного права, iз специфiки iхнiх завдань та предмета дiяльностi; по-друге, складаються в сферi виробництва продуктiв харчування, продовольства i сировини рослинного i тваринного походження, переробки i реалiзацii останньоi суб'iктами аграрноi пiдприiмницькоi дiяльностi. Аграрнi правовiдносини як предмет аграрного права являють собою взаiмопов'язанi iнтегрованi вiдносини майнового, земельного, членського, учасницького, корпоративного, управлiнського й трудового характеру в усiй багатогранностi iх прояву в процесi здiйснення завдань дiяльностi суб'iктiв аграрного пiдприiмництва.

РЗм притаманний певний суб'iктний склад, надiлений спецiальною правосуб'iктнiстю, а також об'iктний склад, тобто засоби виробництва продуктiв харчування, сировини й продовольства рослинного i тваринного походження. Тому особливiстю дiяльностi суб'iктiв аграрного пiдприiмництва i властивостями об'iктiв аграрного права визначаiться своiрiднiсть предмета аграрного права як галузi нацiонального права.

Предметом аграрного права i тi суспiльнi (в тому числi виробничi, пiдприiмницькi та соцiального спрямування) вiдносини, що виникають у зв'язку з утворенням (заснуванням) i статутною дiяльнiстю суб'iктiв аграрного пiдприiмництва всiх форм власностi та легальних органiзацiйно-правових форм господарювання. Вони являють собою складний комплекс вiдносин як за складом суб'iктiв (зокрема громадян, якi беруть участь i i членами чи акцiонерами або учасниками суб'iктiв аграрного пiдприiмництва, кооперативного чи корпоративного типiв), так i за предметом та змiстом. Суб'iктами цих вiдносин i кожний аграрний пiдприiмець зi статусом юридичноi особи приватного права кооперативного чи корпоративного типiв i вiдповiдно його члени чи акцiонери або учасники. У пiдприiмствах кооперативного типу мiж цiiю юридичною особою (кооперативом) та його членами виникають складнi, заснованi на правi членства, внутрiшньогосподарськi трудовi, управлiнськi, майновi та земельнi правовiдносини. Як родове поняття всi вони складаються з окремих видiв i зумовлюються характером виробничо-господарськоi, фiнансовоi, соцiально-побутовоi дiяльностi аграрного суб'iкта пiдприiмництва. Кожний з видiв цих вiдносин маi притаманний йому суб'iктний склад (наприклад, орган управлiння), об'iкт та змiст правового регулювання. Майновi вiдносини, що складаються при цьому, своiю соцiально-економiчною основою мають власнiсть i право власностi, засноване на членствi. Останнi позначаiться як на характерi трудових, управлiнських вiдносин, так i на сутностi майнових вiдносин, Що виникають при розподiлi прибуткiв мiж членами утворення, зокрема при одержаннi членами колективного сiльськогосподарського пiдприiмства, сiльськогосподарського виробничого кооперативу чи спiлки селян свого паю в разi виходу зi складу такоi юридичноi особи. Усi цi вiдносини за своiм предметом i суттю i аграрними.

Самостiйним видом аграрних вiдносин як рiзновиду предмета аграрного права i вiдносини, що виникають внаслiдок утворення мiжгосподарських пiдприiмств (об'iднань). Предметом аграрного права в даному разi i вiдносини щодо створення цих державно-колективних суб'iктiв пiдприiмництва, майновi вiдносини щодо утворення iх статутного фонду, визначення правового режиму майнових фондiв, розподiлу одержаних прибуткiв, а також визначення правового становища часток учасникiв як суб'iктiв права спiльноi частковоi власностi. За своiю правовою природою i аграрними i управлiнськi вiдносини, що утворюються в процесi управлiння ними на засадах самоврядування i демократii.

2.Джерела аграрного права зарубiжних краiн

Джерела аграрного права тАФ це результат правотворчостi державних органiв як зовнiшнiй вираз волi народу, закрiпленоi в унiфiкованих i диференцiйованих нормативно-правових актах, а також локальних актах сiльськогосподарських товаровиробникiв, що регулюють аграрнi вiдносини в процесi сiльськогосподарського виробництва, переробки та розподiлу сiльськогосподарськоi продукцii.

До джерел аграрного права належать закони, пiдзаконнi акти, постанови, положення, правила, iнструкцii, примiрнi статути, статути. Аграрнi правовiдносини багатограннi i характеризуються рiзновидами суб'iктiв, до яких належать сiльськогосподарськi кооперативи, iншi пiдприiмства, об'iднання, фермерськi господарства, мiжгосподарськi утворення. Норми аграрного права визначають iх суб'iктивнi права, юридичнi обов'язки, правове становище, умови та порядок iх утворення i лiквiдацii.

Аграрне законодавство складають нормативно-правовi акти, якi регулюють органiзацiйно-управлiнське забезпечення рацiонального використання земель сiльськогосподарського призначення суб'iктами аграрного права. До нього належать акти, спрямованi на належну органiзацiю ведення основних i допомiжних галузей сiльськогосподарського виробництва: тваринництва, рослинництва, iх складових частин (насiнництво, селекцiя сiльськогосподарських культур, племiнна справа). Вони визначають нормативно-правовi вимоги щодо охорони здоров'я працiвникiв сiльського господарства, дотримання правил технiки безпеки та виробничоi санiтарii у процесi сiльськогосподарського виробництва. Положення цих актiв окреслюють правосуб'iктнiсть кола виробничо-господарських пiдприiмств та iнших органiзацiйно-правових формувань як суб'iктiв сiльськогосподарських виробничих вiдносин. Дiя цих актiв поширюiться на товаровиробникiв усiх форм власностi.

Аграрне законодавство охоплюi нормативнi акти щодо повноваження державних органiв, якi здiйснюють управлiння сiльським господарством, це тАФ положення, постанови, iнструкцii та iншi акти, що мiстять перелiк органiзацiйно-правових i матерiально-технiчних заходiв по виконанню програм економiчного i соцiального розвитку в галузi сiльського господарства. Сюди також належать нормативнi акти, що визначають правове становище науково-дослiдних установ у сферi сiльського господарства, акти, якi мiстять технологiчнi правила залежно вiд галузей сiльськогосподарського виробництва, нормативнi акти, що стосуються матерiально-технiчного постачання сiльськогосподарських товаровиробникiв.

Розглянемо бiльш детально джерела агарного права деяких зарубiжних краiн.

Сполученi Штати Америки. Створення законодавчоi бази для розвитку сiльського господарства посiдаi важливе мiсце в економiчнiй полiтицi США, i саме тому тут ранiше, нiж в iнших краiнах свiту, проявився суттiвий вплив держави на аграрну сферу дiяльностi.

У 1980 роцi сiльськогосподарське законодавство вийшло на перше мiсце, оскiльки йому придiлялося найбiльше уваги з боку держави. Новi обставини, що склалися як у самiй краiнi, так i на свiтовiй аренi, привели до того, що необхiдно було переглянути деякi попереднi принципи пiдходу до вирiшення проблем сiльського господарства i забезпечення продовольчоi безпеки. Цi проблеми стали одними з найважливiших для Конгресу, що й знайшло своi вiдображення в законах, прийнятих у той перiод.

До 80-х рокiв все сiльськогосподарське законодавство орiiнтувалося на пiдтримку сiмейного фермерства. Закон 1985 року ВлПро продовольчу безпеку СШАВ» започаткував юридичнi засади нового етапу розвитку сiльського господарства. Вiн пiдтвердив пiдхiд до сiльського господарства як до особливоi галузi економiки, яка маi стратегiчне значення для США, а також узятий краiною курс на збереження широкого субсидiювання сiльського господарства за рахунок бюджету.

Цей нормативний акт легалiзував новi погляди в пiдходi до розвитку сiльського господарства. На вiдмiну вiд попередньоi полiтичноi лiнii, закрiпленоi в законодавствi, в ньому визначилися такi два напрямки: 1) стабiлiзацiя комерцiйного сiльського господарства краiни, що означаi орiiнтацiю держави на розвиток великих господарств, i 2) забезпечення належного рiвня в сiльських районах, що, з огляду на збереження соцiальноi стабiльностi в сiльськiй мiсцевостi, а також введення нового механiзму державного субсидiювання сiльського господарства, передбачаi пiдтримку середнього фермера.

Закон 1990 року ВлПро охорону сiльськогосподарського забезпечення продовольчими товарамиВ» поiднав зусилля фермерiв i суспiльства для вирiшення важливих завдань у сiльському господарствi. Подальшого розвитку набули програми регулювання обсягiв виробництва сiльськогосподарських культур. Витрати на сiльське господарство почали розглядатися як довгостроковi iнвестицii для стабiльного розвитку сiльського господарства США.

Закон 1996 року ВлПро удосконалення та реформування сiльського господарстваВ» надав фермерам бiльшоi свободи в плануваннi обсягiв сiльськогосподарського виробництва.

Вищезазначений Закон включаi нову програму пiдтримки аграрного ринку та субсидiювання виробництва головних сiльськогосподарських продуктiв. Ця програма маi назву Влпродовольчi товари для свiтуВ». Вона спрямована на надання пiдтримки уряду i неурядовим органiзацiям краiн, що розвиваються (краiни СНД, Схiдноi та Центральноi РДвропи), при переробцi та продажу дешевих товарiв з США, пiдтримку вiльного пiдприiмництва i буде дiяти до 2002 року.

Нiмеччина. Економiчний устрiй, який склався на сьогоднi в Нiмеччинi, звичайно називають соцiальним ринковим господарством. Основними його засадами i: приватна власнiсть на засоби виробництва при посиленiй юридичнiй вiдповiдальностi власникiв за використання капiталу; вiльна конкуренцiя та вiдкритiсть ринку з державним впливом; забезпечення стабiльноi валюти та стабiльностi господарськоi полiтики; пiдтримка iнтеграцiйних процесiв в економiцi як у краiнi, так i в межах РДС; система соцiального захисту населення вiд негативного впливу ринку.

Про питання приватизацii йдеться в Законi ВлПро структурну адаптацiю сiльського господарства до соцiальноi та економiчноi ринковоi економiки в НДРВ». В ньому зазначено, що приватна власнiсть на землю та виробництво будуть вiдновленi. В цьому ж законi наголошуiться на основному завданнi тАФ перетвореннi сiльськогосподарських пiдприiмств Схiдного регiону Нiмеччини на такi господарськi форми, якi вiдповiдають ii законам.

Основнi положення цього Закону такi: повна гарантiя власносi; рiвнi можливостi для всiх форм власностi в процесi конкуренцii; створення засад для виробництва конкурентноздатних сiльськогосподарських пiдприiмств; пiльговi кредити для пiдтримки товаровиробникiв; визначення заходiв стимулювання експорту схiдно-нiмецькоi продукцii; видача субсидiй на закупiвлю сiльськогосподарськоi продукцii.

Францiя. У французському сiльському господарствi набули найбiльшого поширення два основних способи ведення господарства: прямий, коли земля сiльськогосподарського призначення оброблюiться ii власником, i непрямий, коли обробка землi здiйснюiться особою, яка орендуi господарство в одного або кiлькох власникiв, протягом останнього столiття половина сiльськогосподарських площ оброблялася методом прямого ведення господарства.

У сiльському господарствi Францii певне мiсце посiдають груповi форми ведення господарства. Вони мають суттiвий вплив на процес сiльськогосподарського виробництва. Розвиток групових форм пов'язаний з поглибленням процесiв його спецiалiзацii та концентрацii. Головне мiсце серед них посiдають кооперативи.

РЖснують й iншi колективнi форми органiзацii сiльськогосподарського виробництва, такi як фактичнi товариства, цивiльнi товариства сiльськогосподарського виробництва, а також об'iднання сiльськогосподарських виробникiв, якi забезпечують виробництво та збут сiльськогосподарськоi продукцii певного виду на договiрних засадах.

Аграрнi правовiдносини у Францii регулюються Аграрним кодексом, який закрiплюi iснування рiзних форм власностi у сiльському господарствi, наявнiсть рiзноманiтних форм управлiння сiльськогосподарськими пiдприiмствами, розвиток орендних вiдносин, орiiнтацiю на великi фермерськi господарства.

Велика Британiя. В останнi роки у Великiй Британii спостерiгаiться тенденцiя поiднання аграрного сектора з промисловим капiталом; створюються великi формування агропромислового комплексу; практикуються концентрацii виробництва окремих продовольчих товарiв.

Забезпечення та гарантii володiння землею, контроль за рентою i компенсацiйнi умови регулюються Актом про сiльськогосподарське землеволодiння, прийнятим у 1990 роцi.

У розвитку аграрних вiдносин у Великiй Британii беруть участь фермери, землевласники, найманi працiвники.

Найчастiше британська ферма являi собою сiмейний бiзнес. Фермери об'iднуються в кооперативи. В цiй краiнi кооперацiя здiйснюiться в таких основних формах:

1) кредитнi кооперативно-державнi системи, представленi традицiйними кооперативами по збуту та переробцi сiльськогосподарськоi продукцii i постачання господарствам засобiв виробництва;

2) великi кооперативнi об'iднання унiверсального характеру;

3) кооперативнi об'iднання на основi верти кальноi та горизонтальноi iнтеграцii, якi мають нацiональне регiональне значення;

4) виробничi кооперативи на основi партнерства (товариства).

РЖзраiль. Земельнi вiдносини в РЖзраiлi регулюються Основним законом ВлПро земельне володiнняВ».

Якщо звернутися до етапiв становлення аграрного сектора в РЖзраiлi, то передусiм слiд зазначити, що першими почали викуповувати землi в Палестинi iвреi з Росii за кошти, якi були зiбранi серед iврейськоi частини населення краiни. Купленi землi не мали персональноi належностi (iх купували для сiмей переселенцiв, якi оселилися групами тАФ кибуцами), у зв'язку з чим був створений РДврейський нацiональний фонд (РДНФ), до якого перейшли усi кредити, купленi землi та всi наступнi надходження. РДврейський нацiональний фонд дii на основi статуту, вiдповiдно до якого землi, купленi на об'iднанi кошти фонду, i невiд'iмною власнiстю цього iврейського народу, невiд'iмною частиною держави.

РЖзраiльське сiльськогосподарське виробництво маi високу насиченiсть технiкою, яка поповнюiться й обновлюiться в мiру необхiдностi. Це обмежило кiлькiсть осiб, зайнятих у цiй галузi.

Держава маi досить значний вплив на сiльськогосподарську галузь, майже понад 90 вiдсоткiв усiх сiльськогосподарських пiдприiмств i державними. Це повною мiрою привело до того, що РЖзраiль тАФ одна з краiн з найбiльш розвиненим аграрним сектором.

Польща. Багатосекторне сiльське господарство i в основному iндивiдуальним. У Польщi близько 70 вiдсоткiв сiльськогосподарських надiлiв.

Держава стимулюi розвиток iндивiдуального сiльського господарства прийняттям низки нормативних актiв тАФ головним чином законiв.

Серед них слiд звернути увагу на:

В· Закон ВлПро змiни в Цивiльному кодексiВ»;

В· Закон ВлПро змiни в Цивiльному процесуальному кодексiВ»;

В· Закон ВлПро захист сiльського господарства та лiсних угiдьВ»;

В· Закон ВлПро зведення до одного мiсця земельних надiлiвВ»;

В· Закон ВлПро поземельнi книги та iпотекуВ»;

В· Закон ВлПро Кооперативне правоВ».

Цi нормативнi акти закрiплюють досягнення продовольчоi незалежностi шляхом збiльшення експорту, зменшення iмпорту в кiлькiсному асортиментi, отримання позитивного сальдо торгiвлi сiльського господарства, динамiчного та ефективного розвитку сiльського господарства краiни, стабiлiзацii темпiв його зростання, зменшення витрат та збиткiв. Держава забезпечуi себе продовольчими товарами, водночас покращуiться харчування населення.

Росiя. Федеральна цiльова програма стабiлiзацii та розвитку агропромислового виробництва в Росiйськiй Федерацii на 1996-2000 роки, затверджена Указом Президента Росiйськоi Федерацii вiд 18 червня 1996 року, передбачала закiнчити у вiдведенi для ii реалiзацii строки приведення органiзацiйно-правових форм господарювання у вiдповiднiсть з новим Цивiльним кодексом РФ. При цьому результати багатьох наукових розробок говорять про те, що в умовах переходу до ринковоi економiки важливою формою господарювання на селi можуть i повиннi стати сiльськогосподарськi кооперативи рiзноманiтних типiв та iх об'iднання (асоцiацii, спiлки).

Держава спрямовуi свою полiтику на вiдхiд вiд державноi власностi та перехiд до приватноi власностi на землю.

Аналiзуючи аграрний сектор економiки Росii, слiд зазначити, що краiна перебуваi на шляху стабiлiзацii сiльськогосподарськоi галузi, але через загальну економiчну кризу iй бракуi грошових коштiв, саме тому процеси в аграрному секторi вiдбуваються досить повiльно, а iнодi й гальмуються.

Основнi завдання аграрноi полiтики держави полягають у тому, щоб:

В· забезпечувати продуктами харчування власного споживача;

В· захистити внутрiшнiй ринок;

В· стабiлiзувати сiльськогосподарську дiяльнiсть;

В· зменшити збитковiсть галузi;

В· зменшити iмпорт товарiв;

В· виробляти конкурентоздатну продукцiю;

В· втiлити програми розвитку аграрного ринку в життя;

В· поновити механiзаторський парк;

В· перейти на новi технологii;

В· створити пiльговi засади кредитування i т. iн.

Усе це свiдчить про те, що аграрне законодавство зарубiжних краiн маi ряд новел порiвняно з аграрним законодавством Украiни. Аграрним законодавством i правом зарубiжних краiни визначаiться законною вимога цiльового використання сiльськогосподарських земель, обов'язковiсть iх обробiтку (обов'язок належним чином використовувати свою власнiсть) пiд загрозою експропрiацii. Великого поширення набули iнститути неподiльностi сiльськогосподарських земель, недопущення iх надмiрноi експлуатацii, принципи придбання права власностi на землю за давнiстю iх володiння або користування. Гарантii та захист прав приватноi власностi на землю здiйснюiться в зарубiжному законодавствi через установлення складних процедур ii вiдчуження. Важливого значення надаi законодавство та право цих краiн участi держави в здiйсненнi аграрних реформ.

3.Правове становище сiльськогосподарських пiдприiмств в зарубiжних краiнах

Останнiми роками перед багатьма краiнами постаi питання про необхiднiсть посилення регулюючоi ролi держави щодо сiльськогосподарського виробництва. Основними важелями державного регулювання вважаються:

В· цiнове регулювання виробництва сiльськогосподарськоi продукцii;

В· система оподаткування;

В· кредитно-фiнансовий механiзм;

В· антимонопольна полiтика;

В· регулювання зовнiшньоекономiчноi дiяльностi;

В· спецiальнi цiльовi програми.

Застосування цих важелiв у рiзних краiнах здiйснюiться по-рiзному. Якщо, наприклад, для краiн колишнього СРСР характерна державна пiдтримка слабких неприбуткових господарств, то в США пiдтримку дiстаi ефективне високотоварне виробництво (близько половини субсидiй отримують 15 вiдсоткiв великих фермерських господарств).

В РЖталii державне регулювання сiльського господарства (точнiше тАФ втручання, адже Конституцiя використовуi саме цей термiн) можливе щодо розмiрiв земельних дiлянок, режиму сiльськогосподарських земель, iх полiпшення та перетворення, а також надання допомоги дрiбним та середнiм землевласникам.

Цiкаво, що для краiн Захiдноi РДвропи характерним i не стiльки внутрiшнi державне регулювання вiдносин у сiльському господарствi, скiльки регулювання на рiвнi РДвропейського Союзу. РДдина аграрна полiтика краiн РДС стосувалася перш за все регулювання експорту та iмпорту. Передбачено, наприклад, стягнення спецiальних платежiв при iмпортi в краiни РДС зернових культур; введена система iмпортних та експортних лiцензiй на торгiвлю яловичиною, зерновими, молоком та молочними продуктами за межi РДС; передбачена виплата рiзницi мiж свiтовими цiнами та цiнами Союзу. Бiльш високi цiни порiвняно зi свiтовими встановлюються з метою пiдтримки своiх товаровиробникiв, але це стало обтяжливим для бюджету РДС та окремих його членiв. Тому нещодавно переглянуто сiльськогосподарську полiтику Союзу. З метою зменшення дотацii аграрному сектору та припинення зросту бюджетних коштiв на дотацii сiльськогосподарським товаровиробникам були змiненi квоти на окремi види продукцii, введенi фiнансовi санкцii за перевиробництво деяких продуктiв тощо. Таким чином, здiйснився перехiд вiд цiновоi пiдтримки виробництва та експортних дотацiй до прямоi пiдтримки безпосередньо фермерiв, що пов'язано зi скороченням використання виробничих факторiв (землi, худоби) та передчасним виходом на пенсiю.

У краiнах Захiдноi РДвропи регулювання виробництва сiльськогосподарськоi продукцii здiйснюiться також через квотування. Наприклад, у Великiй Британii застосовуiться встановлення квот на деякi види продукцii, такi як хмiль (до 1982р.), картопля. Це регулюiться актами про сiльськогосподарський маркетинг. Згiдно з внутрiшнiм законодавством квоти стосуються особисто товаровиробникiв, а не земельних дiлянок.

Для краiн Схiдноi РДвропи початку перебудови було характерне суттiве обмеження втручання держави в розвиток аграрного сектора з метою досягнення так званого Влринкового саморегулюванняВ» сiльського господарства. Результатом такоi полiтики i рiзке загострення аграрноi кризи в регiонi. Тому зараз створюiться нова система державного регулювання сiльськогосподарськоi сфери, спрямована як на впорядкування внутрiшнього аграрного ринку, так i на регулювання зовнiшньоекономiчних зв'язкiв.

Висновок

Список використаноi лiтератури

1. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Учебное пособие. Под редакцией докт. юрид. наук, профессора Погребного А.А. и.канд. юрид. наук, доцента Каракаша И.И.тАФ X.: ООО ВлОдиссейВ», 2000.тАФ 350 с.

2. Запорожець А. М. Аграрне право зарубiжних краiн. тАФ Харкiв: Фiрма ВлКон-умВ», 2005. тАФ 230 с.

3. Янчук В.З. Аграрне право Украiни. К.: Юрiнком РЖнтер. 2000 тАУ 681 с.

Вместе с этим смотрят:

Cостояние полезащитных лесных полос в северном Приднестровье

РЖнтегрований захист озимоi пшеницi

РЖнтенсифiкацiя та ii економiчна ефективнiсть у сiльському господарствi

РЖнфекцiйнi захворювання тварин

РЖсторiя селекцiйноi роботи по виведенню нових сортiв мтАЩякоi озимоi пшеницi