"Золотий вiк" росiйськоi лiтератури. Романтизм, реалiзм

ВлЗолотий вiкВ» росiйськоi лiтератури. Романтизм, реалiзм

Змiст

Вступ

1. Романтизм як вiдображення росiйськоi нацiональноi самосвiдомостi

2. Реалiстичний пiдхiд до проблеми iсторичного вибору Росii

Висновок

Список використаноi лiтератури

Вступ

Для розумiння особливостей росiйськоi культури XIX ст. iстотне значення маi знання характеру полiтики, економiки та права Росiйськоi РЖмперii. У результатi петровських реформ у Росii вiдбулося затвердження абсолютноi монархii i законодавче оформлення бюрократii, що особливо яскраво проявилося в Влзолотий вiкВ» Катерини II. Початок XIX ст. ознаменувалося мiнiстерськоi реформою Олександра I, який на практицi проводив лiнiю на змiцнення феодально-абсолютистського порядку, враховуючи новий Влдух часуВ», в першу чергу вплив Великоi французькоi революцii 1789 р. на уми, на росiйську культуру. Одним з архетипiв цiii культури i любов до свободи, оспiвана росiйською поезiiю, починаючи з Пушкiна i закiнчуючи Цвiтаiвоi. Установа мiнiстерств знаменувало собою подальшу бюрократизацiю управлiння та вдосконалення центрального апарату Росiйськоi iмперii. Одним з елементiв модернiзацii та iвропеiзацii росiйськоi державноi машини i започаткування Державноi ради, функцiя якого полягала в централiзацii законодавчого справи та забезпеченнi однаковостi юридичних норм. Мiнiстерська реформа та освiта Державноi ради завершили реорганiзацiю органiв центрального управлiння, що проiснували до 1917 р. Пiсля скасування крiпосного права в 1861 р. Росiя мiцно вступила на шлях капiталiстичного розвитку.

Актуальнiсть даноi теми визначаiться колосальним впливом, що мають цим перiодом росiйськоi культури, як на сучасну культуру Росii, так i на культуру захiдних краiн.

Метою цiii роботи i дослiдження основних особливостей росiйськоi культури 19 столiття.

У зв'язку з поставленою метою можна формулювати такi завдання дослiдження:

тАв розглянути особливостi становлення росiйськоi культури в 19 ст.;

тАв через великого матерiалу, розглянути лише творчiсть найбiльших росiйських письменникiв, iх погляд на iсторичний вибiр Росii i проблему людини.

Реферат складаiться з 5 роздiлiв. У першому сформульованi мета i завдання дослiдження, у другому описуються особливостi становлення росiйськоi нацiональноi iдеi, в третьому даiться огляд творчостi Л.М. Толстого i Ф.М. Достоiвського, в четвертому зробленi основнi висновки за змiстом роботи, у п'ятому вказанi першоджерела за темою роботи.

1. Романтизм як вiдображення росiйськоi нацiональноi самосвiдомостi

Значимiсть XIX столiття для розвитку росiйськоi культури обумовлена процесами, якi зумовлюють характер умонастроi Росii i його основних протирiч. До таких процесiв слiд вiднести становлення росiйськоi нацiональноi самосвiдомостi, складання нацii, вiдображення цих процесiв i громадськоi думки XIX столiття.

Якщо для Захiдноi РДвропи XIX столiття - столiття розвитку капiталiстичного суспiльства, повного краху абсолютистських монархiй, знищення станового подiлу суспiльства, то для Росii це час створення умов для знищення феодальних вiдносин. В.Г. Бiлiнський бачить у Росii краiну, Влде люди торгують людьми, не маючи й того виправдання, яким користуються американськi плантатори, стверджував, що негр - не людина .. де люди самi себе називають не iменами, а кличками: Ванько, Стешко, Палажка; .. де .. немаi не тiльки нiяких гарантiй для особистостi, честi i власностi, але немаi навiть i полiцейського порядку, а i тiльки величезнi корпорацii рiзних службових злодiiв i грабiжникiв. "Громадська страту краiни, розвиваiться в умовах деспотизму i всевладдя держави, станового подiлу суспiльства, абсолютного безправ'я населення , iснування крiпосного права.

Росiйська нацiональна самосвiдомiсть виковуiться з протирiччя "мiж iдеiю iмперii, могутньоi держави вiйськово-полiцейського типу, i релiгiйно-месiанськоi iдеiю царства, яке йшло в пiдземний шар, шар народний". Для росiйськоi духовностi характерно розумiння державностi не етнiчне, геополiтичне, географiчне, тобто держава - це не влада, яка поширюiться на певну територiю, що маi чiтко окресленi межi, державнiсть для росiйськоi духовностi - явище релiгiйне, в народнiй лексицi одержало назву Свята Русь, за цим поняттям "коштуi аж нiяк не, висловлюючись по-нинiшньому, нацiональна iдея, не географiчне i не етнiчне поняття. Свята Русь - категорiя чи не космiчна. Принаймнi, в ii межi (або ii безмежнiсть) вмiщаiться i старозавiтний Едем i iвангельська Палестина ". У Святоi Русi немаi локальних ознак. У неi тiльки двi ознаки: перший - бути в деякому сенсi усiм свiтом, що вмiщуi навiть рай, другий - бути свiтом пiд знаком справжньоi вiри. Росiйська нацiональна самосвiдомiсть ХРЖХ столiття вбираi цi два несумiсних феномена: Землю свято - руську i уявлення про Росiю як нацiональну державу. Росiйське самосвiдомiсть зумiло побачити в Росii, iдентифiкованоi географiчно й етнографiчно, "особливу стати" Свiт Русi.

Гоголь писав з РЖталii: "Русь! Русь! Бачу тебе, з мого дивовижного, прекрасного далека тебе бачу бiдно, розкидано i незатишно тобi: Не розвеселять, не злякають поглядiв зухвалi дiва природи, вiнчанi зухвалими дiвами мистецтва, мiста з багато вiконний високими палацами, врiсшими в кручi, картиннi дерева i плющi, вросли в доми .. Вiдкрито безлюдно й рiвно в тобi, як точки, як значки, непримiтно стирчать серед рiвнин твоi непримiтнi мiста: нiщо не звабить i не зачаруi погляду ". Але яка ж незбагненна, таiмна сила тягне до тебе? Що кличе, i. ридаi, i. хапаi за серце? .. Чи тут в тобi чи не народитися безцiльноi думки, коли ж ти сама без кiнця? .. У! яка вiруюча, дивовижна, незнайома землi далечiнь! Русь! Ця двоiстiсть у сприйняттi Росii накладе особливий вiдбиток на росiйське самосвiдомiсть, породить в ньому протирiччя, часто нерозв'язнi, створить особливу росiйську лiтературу, яка, будучи чисто росiйським нацiональним явищем, пiднiме питання глобальнi, космiчнi.

Особливу роль у розвитку росiйськоi свiдомостi XIX столiття вiдiграло масонство. Росiйське масонство ставило своiм завданням пошук iстинного християнства, християнства iнтер конфесiонального. Масонськi ложi стали першими формами самоорганiзацii суспiльства початку ХРЖХ столiття. Саме через масонськi ложi в суспiльну думку Росii проникають iдеi загальноi рiвностi, в органiзацiях вiльних каменярiв формуiться моральний iдеал особистостi, iдеi гуманiзму, благородство. Саме всерединi масонських лож дозрiвали майбутнi таiмнi товариства.

Формуванню росiйськоi нацiональноi самосвiдомостi сприяi вiйна 1812 року i закордонний похiд. Вiтчизняна вiйна згуртувала людей рiзних станiв, виявила витоки нацiонального iднання. М.РЖ. Муравйов-Апостол писав: "Ми були дiти 1812 року, саме 1812 рiк, а зовсiм не закордонний похiд створив подальше громадський рух, який було в своiй сутi не запозиченою, не iвропейським, а суто росiйським. '' Саме зростання нацiональноi самосвiдомостi, почуття iдностi i близькостi зi своiм народом, пiдйом загальнонацiонального патрiотизму не могли не створити новоi духовноi атмосфери в середовищi найбiльш совiсних росiйських людей, що розглядали росiйськi проблеми як своi особистi. Шар цих людей був нечисленним, це був вузький шар росiйського освiченого дворянства, що опинився мiж самодержавноi монархiiю i темноi селянською масою. Декабристський рух був суто росiйським. Нацiя не може скластися в умовах станового подiлу суспiльства. Середньовiчне уявлення про божественну освiтленостi соцiальноi нерiвностi людей остаточно зруйновано буржуазними революцiями ХVII-ХVIII ст. Росiйська свiдомiсть вбираi цi вистави пiд впливом подiй 1812-1815 рр.

Зростання нацiональноi самосвiдомостi знаходить своi вираження в росiйськiй романтизмi. Якщо захiдноiвропейський романтизм був реакцiiю на епоху розуму, кривавi наслiдки Великоi Французькоi революцii, то росiйський романтизм вiдбив процес перетворення росiйського народу в нацiю, тому вiн i стаi цiлком оригiнальним явищем. Естетичним виразом романтизму було прагнення зобразити нацiональний характер i нацiональний колорит життя народу. "Так створиться для слави Росii поезiя чисто росiйська, нехай буде Свята Русь не тiльки у цивiльному, а й у моральному свiтi першою державою у всесвiтi! Вiра праотцiв, звичаi вiтчизнянi, лiтописи, пiснi й оповiдi народнi - найкращi, найчистiшi джерела для нашоi словесностi" - це програма росiйського романтизму початку XIX столiття, сформульована Б.К. Кюхельбекер.

Романтизм зумiв вийти за межi станiв оцiнки людей, переключитися на моральнi характеристики, проявити iнтерес до людськоi особистостi, знайшов у собi смiливiсть визнати однакове право на моральне гiднiсть i в селяни, i в дворяни, В.М. Карамзiн В.А. Жуковський, А.С. Пушкiн, М.Ю. Лермонтов, М. Кольцов склали потужний напрям лiтературного романтизму в росiйськiй культурi, вiдбило становлення нацii.

2. Реалiстичний пiдхiд до проблеми iсторичного вибору Росii

Велику роль у розвитку нацiональноi самосвiдомостi зiграло поставлення працi Н.М. Карамзiна ВлРЖсторiя держави РосiйськоiВ». Пiдставою цього процесу пройнятi ВлФiлософськi листиВ» П.Я. Чаадаiва, який створив першу фiлософiю iсторii Росii. Початок полемiки мiж захiдниками i слов'янофiлами поклали статтi А.С. Хомякова ВлПро старому i новомуВ» i Киреiвського РЖ.В. ВлУ вiдповiдь А.С. Хомякову В», надрукованi в 1939 роцi. Пафос цiii полемiки полягав у пошуку шляхiв перетворення росiйського народу в росiйську нацiю.

Вiдповiдь на це питання лежав через рiшення проблеми про мiсце i долю Росii у свiтовому культурному процесi. Хто ми такi? РДвропейцi i наш шлях - це повторення шляху Захiдноi РДвропи: або нова, молода цивiлiзацiя, що йде своiю дорогою i здатна показати свiту зразки моральностi. Засновниками захiдницького напрямку можна вважати як революцiйно - демократично налаштованих А.РЖ. Герцена i В.Г. Бiлiнського, так i мислителiв лiберального толку Д.Л. Крюкова, Т.М. Грановського, РЖ.С. Тургенiва, К.Д. Кавелiна, Б.РЖ. Чичерiна. Захiдники вважали, що росiйський народ - народ iвропейський i його шлях пов'язаний з розвитком свободи людськоi особистостi, також як i шлях Захiдноi РДвропи. Росiя - вiдстала краiна, вона потребуi освiтi, саме в цьому своiрiднiсть Росii. На думку М. Бердяiва, захiдники дуже мало представляли особливостi реальному життi сучасноi РДвропи i орiiнтувалися на утопiчний iдеал iвропейського життя.

Слов'янофiли пов'язували надii на особливе, iнакший розвиток Росii з тим, що росiйська культура формуiться на унiкальнiй духовному ТСрунтi - православ'i. Саме вiдмiну вiд РДвропи основи росiйськоi духовностi дозволяi зайняти особливе мiсце у свiтовiй цивiлiзацii. Православ'я забезпечуi росiйськiй культурi цiлiснiсть, тодi як роздвоiнiсть iвропейськоi культури спочиваi на католицизмi. Католицизм i католицька схоластика, що призвели РДвропу до релiгiйного, позбавляють iвропейську культуру цiлiсностi, необхiдний для iснування цивiлiзацii. РДвропа з ii рацiональнiстю, механiзованою, насильницькоi державнiстю глибоко ворожа росiйськiй культурi. Тому, оцiнюючи петровськi реформи, слов'янофiли бачать в них дiяння, що несуть небезпеку органiчностi та цiлiсностi росiйського життя. Допетровська Русь володiла цими якостями з точки зору слов'янофiлiв.

Майбутнiсть Росii слов'янофiли пов'язували тiльки з простим народом, так як освiчена частина суспiльства заражена захiдним рацiоналiзмом i державним абсолютизмом. Джерелами здоров'я росiйського народу слов'янофiли оголосили три принципи: православ'я, народнiсть, самодержавство. Неспотворена православна вiра i справжня народнiсть збереглися тiльки в селянствi. Будучи антидержавниками, слов'янофiли вiдстоювали монархiю, так як влада представлялася iм абсолютним грiхом, злом, а тому, чим менше людей буде замаранi владою, тим бiльше пiдстав не турбуватися про моральне здоров'я народу. Демократичне ж правлiння залучаi на зло народ, тому воно менш переважно, нiж самодержавство, де одна людина бере на себе грiх полiтичноi влади. У росiйського народу немаi прагнення до утворення державностi, у нього iнше покликання - релiгiйне, духовне. Слов'янофiли вважали, що грiха власництва немаi у росiйського селянина, на вiдмiну вiд iвропейця. Це пов'язано з особливим укладом росiйська життя - з громадою.

Табiр слов'янофiлiв склали такi мислителi, як А.С. Хомяков, РЖ.В. Киреевский, Б.РЖ. Керiмов. РЗх погляди не були iдинi, вони рiзному ставилися до характеру росiйськоi культури та ii мiсця в iсторii, але об'iднувало iх критичне ставлення до захiдноiвропейськоi цивiлiзацii, переконання в принциповому своiрiдностi росiйськоi iсторii i культури, загальна православно-християнська культурологiчна орiiнтацiя, гаряча захист свободи особистостi, свободи совiстi, думки, слова.

Роздуми про мiсце Росii у свiтовому культурному процесi тiльки починаються в полемiцi захiдникiв та слов'янофiлiв. Друга половина ХРЖХ столiття знаменуiться бурхливим розвитком культурологiчноi думки, де проблема розвитку Росii дослiджуiться i такими мислителями, як Б.С. Соловйов, Б. РЖ. Чичерiн, С.М. Соловйов, Г.В. Леханов, Н.Я. Данилевський.

Багато фiлософiв i iсторики пов'язують з Росiiю особливi надii розвитку свiтового процесу, так, для Н.Я. Данилевського саме слов'янський культурно-iсторичний тип може зв'язати воiдино чотири сфери соцiокультурного життя (релiгiйну, власне культурну, полiтичну, економiчну), що не вдавалося ще жодному народу в досяжному iсторичному процесi. С.М. Соловйов бачить у Росii "зразок християнськоi держави", центр свiтового розвитку, В. С. Соловйов у трiадi ''Схiд-Захiд-Росiя "вважаi, що особливостi нацiонального характеру росiйського народу можуть перетворити росiйську цивiлiзацiю з нацiональноi в загальнолюдську.

Духовна атмосфера Росii ХРЖХ столiття пройнята вiрою в особливе призначення Росii, вiрою в особливий шлях росiйського народу, чия духовнiсть моральний вигляд повиннi показати приклад створення нового суспiльства, позбавленого недолiкiв суспiльств Заходу i Сходу. Ця думка пронизуi росiйську лiтературу ХIХ столiття, яка йде шляхом болiсних пошукiв царства любовi i правди.

Особливе мiсце в культурi ХРЖХ столiття займаi росiйська; лiтература, саме в росiйськiй лiтературi ХРЖХ столiття були пiднятi важливi питання, якi мучать людини: питання життя i смертi, цiнностi людського життя, мiсця та ваги духовного життя i загальнолюдських цiнностях. Всi питання моральноi i полiтичноi життя осмислюються саме в художньому словi. Лiтература набуваi статусу унiверсальноi форми суспiльноi самосвiдомостi. Це надавало письменникам в суспiльствi особливоi ваги i особливi функцii. Письменник ставав учителем життя, його думка не була просто думкою приватноi особи, вiн формував уми людей, створював iдеали, яким намагалася наслiдувати молодь того часу.

Романтична iдея перетворення свiту через мистецтво була найбiльш близька великому росiйському письменнику. Н.В. Гоголю. Преображення життя можна досягти, вказуючи суспiльству на його недолiки, тому "Ревiзор" i "Мертвi душi" - це шлях, по якому суспiльство йти не повинно. З-пiд його пера виходять фантасмагоричнi, подiбно гофманскiм, образи "мертвих душ". Але вiра в перетворення свiту втрачаiться Гоголем вiн розчарований у своiй творчостi. ВлВибранi мiсця з листування з друзямиВ», що викликали таке обурення Бiлiнського, це пошук шляхiв досягнення кращого життя, яка неможлива без особистого морального досконалостi. В основi його проповiдi лежить iдея соцiального християнства. Гоголiвська теократична утопiя несе на собi печатку релiгiйно-морального вчительства, настiльки властивого лiтературi XIX столiття. Освiченого свiту представляiться письменниковi як авторитетне суспiльство, де як i ранiше пануi крiпосне право, але якщо зовнiшнiй вигляд утопiй нiчим не вiдрiзняiться вiд сучасноi йому Росii, то люди, якi в нiй живуть, управляються доброчесними генерал - губернаторами, а нижчi шари вiдрiзняються покорою i послухом . Суть iдеi Гоголя полягаi в тому, що саме Росiя була одягнена i визнана нести людям братство i повинна стати прикладом морального досконалостi для людей усього свiту. Гоголь - справжнiй носiй росiйськоi духовностi, для якоi так характерно шукати Царство Боже на землi. Гоголь закладаi основу релiгiйно-моральних пошукiв росiйськоi лiтератури, ii месiанського служiння.

Достоiвський сказав про Гоголя, що його твори Влтиснуть на розум найглибшими непосильними питаннями, викликають у росiйськiй думцi самi неспокiйнi думкиВ».

40 росiйських письменникiв XIX столiття склали свiтову славу росiйськiй лiтературi, яка прагне до творчого досконалостi життя, пiднiмаi проблему соцiальноi мiсii мистецтва, закликаi письменника словом служити суспiльному справi. Вся росiйська лiтература перейнята пошуками соцiальноi правди. Особливе мiсце плеяди великих правдолюбцiв займають Ф.М. Достоiвський i Л.М. Толстой. Обидва титану росiйськоi лiтератури прагнули до соцiальноi правдi, шукали Царство Боже на землi, так як тiльки в нього i може входити соцiальна правда. Для них соцiальна тема не вiддiльна вiд релiгiйноi.

Особливе почуття справедливостi штовхаi Достоiвського до проблеми теодицеi. Чи можна поiднати всеблагого Бога i свiт, створений на зло i страждання? У романi "Брати Карамазови" РЖван Карамазов мучиться проблемою цiни, яку можна заплатити за створення свiтовоi гармонii. Чи можна будувати гармонiю, принiсши в жертву нiчим не винних людей, для РЖвана, як i для Достоiвського, вiдповiдь очевидна: "Вiд вищоi гармонii зовсiм вiдмовляються. Не варто вона не сльозинки хоча б тiльки одного замученого дитини ".

Найпотаiмнiшi струни людськоi душi, ii висоти впадання привертають увагу письменника. У самому занепалий людинi шукаi письменник образ Божий, в яких би вади не загруз людина - вiн творiння Боже. Останнiй з людей маi абсолютне значення, але тiльки тому, що вiн подобу бога. Тiльки вiра дозволяi людям зберегти в собi людське. Достоiвський бачить, що з невiри виростаi само обожнювання людини, ця безбожна свобода виливаiться в не людянiсть та жорстокiсть, для яких окрема людська життя дрiбниця, яку легко принести в жертву загального благоденства. Це iдея загального щастя перетворюiться в, кровожерливого Молоха, який вимагаi все бiльше людських жертв в iм'я великоi iдеi.

Нi в кого немаi права розпорядитися чужим життям, як би не здавалася вона непотрiбноi й незначною, нiщо не може виправдати вбивство людей - нi висока iдея загального благоденства, нi особиста користь чи спроможнiсть окремоi особистостi. Для Раскольникова, героя роману "Злочин i кара", сумнiв в цiй iстинi призводить до знищення власноi душi.

Достоiвський шукаi правду i знаходить ii в росiйськiй народi. Буржуазний свiт, капiталiстичнi вiдносини не несуть у собi правди, тому письменник виступаi проти буржуазних вiдносин, бо ситiсть не замiнить свободу духу. Але й революцiйна дiяльнiсть видаiться Достоiвському як заперечення свободи i особистостi. Там, де вiдрiкаються вiд свободи духу, там починаiться царство Антихриста. Це початок бачить вiн як в авторитетному християнствi, так i в авторитарному соцiалiзмi. Насильство не повинно бути шляхом всесвiтнього iднання. "Легенда про Великого РЖнквiзитора" - зате генiальне ясновидiння письменника про те, яке горе i руйнування приносить як авторитарний католицизм, так i авторитарний комунiзм i фашизм, всi тоталiтарнi режими. "Легенда про Великого РЖнквiзитора", "Бiси", "Записки з пiдпiлля" пiднiмають страшне питання те, яка може бути цiна прогресу; якщо цей прогрес веде до побудови свiтовоi гармонii, де мiльйони щасливi, вiдмовившись вiд особистостi i свободи. Всi царства свiту заснованi на примусi i на запереченнi свободи духу.

Достоiвський створюi свою утопiю, теократичну утопiю, в якiй церква повнiстю поглинаi державу i здiйснюi царство свободи i любовi. Для письменника питання про перебудову суспiльства лежить не в площинi полiтики чи економiки, а в галузi релiгii. Письменник виявляi три шляхи вирiшення питання про свiтовоi гармонii, про рай, про рай про остаточне торжество добра:

перший шлях - це досягнення гармонii, раю, життя в добрi без свободи обрання, без свiтовоi трагедii, без страждань, але й без творчоi працi;

другий шлях-це гармонiя, рай, життя в добрi на вершинi земноi iсторii, куплена цiною незлiченних страждань i слiз всiх приречених па смерть людських поколiнь, перетворених на засiб для прийдешнiх щасливцiв;

третiй шлях - це гармонiя, рай, життя в добрi, до якого прийде людина через свободу i страждання в планi, до якого увiйдуть всi коли-небудь жили i страждали, тобто а Царствi Божому. Достоiвський може прийняти тiльки третi рiшення про свiтовоi гармонii.

Не було про свiтовiй лiтературi письменника, який так оголено, особисто, з такою душевним болем сприймав соцiальнi та моральнi конфлiкти i, з iншого боку, настiльки загальнолюдських, в масштабах свiту переживав своi особистi трагедii, як Ф.М. Достоiвський.

Л. М. Толстой - великий шукач правди, пристрасно i радикально виступаi проти iсторичного християнства, iсторичноi церкви, пристосовуються заповiти Христа до закону цього свiту, пiдмiняють Царство Боже царством кесаря.

Навiщо людина живе, яке ii призначення в цьому свiтi? Цi питання мучать письменника, вiн шукаi на них вiдповiдi в своiх трактатах "Сповiдь", "У чому моя вiра?", "Царство Боже всерединi нас", "Про життя". Люди дуже часто женуться за примарами, за хибними цiнностями, не шкодуючи при цьому нi своiх, нi чужих. Толстой вважаi, що життя, яке людина витрачаi в iм'я користi, кар'iри, придбання багатства, розтрачена марно. Люди живуть, не замислюючись про смерть, вони котяться на полозку життя, не помiчаючи, що летять в прiрву. Вони штовхають один одного, сваряться мiж собою, не думаючи про сенс всього, що вiдбуваiться. Але людинi самiй важко розiбратися в моральних орiiнтирах i цiнностях. РЖ допомогти в цьому нелегкому процесi вироблення iдеалiв покликанi вчителя життя - письменники, фiлософи, дiячi культури, так як iх обов'язок перед суспiльством вказувати людинi дорогу в його нелегкому шляху морального вибору.

У трактатi "У чому моя вiра?" Толстой писав i тому, що людина повинна жити так, щоб смерть не могла порушити життя. Для цього потрiбно звести до мiнiмуму життя "тiлесну", тiлеснi потреби. Справжнi життя - життя духовне, в добрi й моральному досконало. Якщо людина не змогла знайти шлях вiд механiчноi й незначною життя до життя душi, то вiн так i залишиться на порозi людського життя, так i не переступивши його.

Проблема смертi й безсмертя пов'язана у Толстого з проблемою сенсу життя. Смерть - це доля нижчого свiдомостi. "Життя в тiлi" i закiнчуiться смертю тiла. Подолання смертi пов'язано з подоланням життя, пов'язаноi тiльки про матерiальними потребами. Подолати смерть можна тiльки про допомогою справи любовi, тобто дiяльностi, спрямованоi на милосердя i спiвчуття. У процесi життя, за Толстим, людина проходить три ступенi самосвiдомостi: перший ступiнь - це життя рослинна, несвiдома, друга - життя iндивiдуальна, що усвiдомлюi себе окремою iстотою, третя - життя божественна, справжня. Перший ступiнь - це життя, позбавлена будь-яких духовних iнтересiв. Друга - це життя заради насолоди i слави. Тiльки третя ступiнь - життя в духовнiй дiяльностi, роботi з удосконалення себе i навколишнього життя. Саме це життя Толстой називаi "розгадкою таiмницi i полярною зiркою для рухомого людства, тому що вона даi справжнi благоВ». ("Шлях життя")

Толстой пов'язуi майбутньоi людства зi зростанням моральностi, бездуховнiсть губить життя. Тiльки самовдосконалення людини створюi умови для справжнього перелому в обставинах життя, без само змiни, зовнiшнi змiни - просто перекладання "без вапна, але на новий лад" розвалюiться будiвлi з необтесаних каменiв. Ця думка пронизуi всю росiйську культуру ХIX, закликають до моральностi досконалостi людства.

Висновок

Крiпосне право, яке тримало в темрявi i затурканостi селянство, царський свавiлля, що пригнiчуi всяку живу думку, загальна економiчна вiдсталiсть Росii в порiвняннi з захiдноiвропейськими краiнами перешкоджали культурному прогресу. Незважаючи на цi несприятливi умови i навiть всупереч iм Росiя в XIX ст. зробила воiстину гiгантський стрибок у розвитку культури, внесла величезний внесок у свiтову культуру. Такий злет росiйськоi культури був зумовлений низкою факторiв. У першу чергу вiн був пов'язаний з процесом формування росiйськоi нацii в переломну епоху переходу вiд феодалiзму до капiталiзму, зi зростанням нацiональноi самосвiдомостi i був його виразом. Величезне значення мав i той факт, що пiдйом росiйськоi нацiональноi культури збiгся з початком революцiйно-визвольного руху в Росii.

Важливим фактором, що сприяв iнтенсивному розвитку росiйськоi культури, було тiсне спiлкування i взаiмодiю ii з iншими культурами. Свiтовий революцiйний процес i передова захiдноiвропейська громадська думка чинили сильний вплив i на культуру Росii. Це був час розквiту нiмецькоi класичноi фiлософii i французького утопiчного соцiалiзму, iдеi яких користувалися широкою популярнiстю в Росii.

Росiйська культура сприймала досягнення культур iнших краiн i народiв, не втрачаючи при цьому своii самобутностi й у свою чергу впливаючи на розвиток iнших культур. Чималий слiд залишила в iсторii iвропейських народiв, наприклад, релiгiйна росiйська думка. Пiдйом патрiотизму у зв'язку з Вiтчизняною вiйною 1812 р. сприяв не тiльки зростанню нацiональноi самосвiдомостi та формування декабризму, а й розвитку росiйськоi культури. В. Бiлiнський писав: Вл1812 рiк, що потряс всю Росiю, порушив народну свiдомiсть i народну гордiстьВ».

Список використаноi лiтератури

1. Гуревич П.С. Людина i культура М.: ВлДрофаВ», 1998 р.

2. РДрасов Б. С. Соцiальна культурологiя: У 2-х ч. Ч.1 - М.: АТ ВлАспект ПрессВ», 1994. - 384 с.

3. Культурологiя. Курс лекцiй за ред. А.А. Родугiна Вид. "Центр" Москва 1998 р.

4. Культурологiя / За ред. О.М. Марковоi М., 1998 р.

5. Левiнас Е. Фiлософське визначення iдеi культури. / / Глобальнi проблеми та загальнолюдськi цiнностi. - М.: Прогрес, 1990. - С.86-97

6. Полiкарпов В.С. Лекцii з культурологii. М.: ВлГардарикиВ», 1997. - 344 с.

Вместе с этим смотрят:

"РЖзборник Святослава 1073 року" як лiтературний пам'ятник доби Киiвськоi Русi

"РЖсторiя русiв" - яскравий твiр бароковоi лiтератури

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии