"РЖсторiя русiв" - яскравий твiр бароковоi лiтератури
Змiст
Вступ
Роздiл I. Лiтературне бароко в Украiнi
1.1 Специфiка бароко
1.2 Становлення новоi жанровоi системи в украiнськiй лiтературi
Роздiл II. "РЖсторiя русiв" - памтАЩятка украiнськоi iсторичноi прози
2.1 Головний змiст книги
2.2 "РЖсторiя русiв" - яскравий твiр бароковоi лiтератури
Висновки
Список використанноi лiтератури
Не маючи певного погляду на украiнську барокову лiтературу (17-18 ст), стара украiнська iсторiя лiтератури не могла помiтити в ii формi та змiстi нiякоi внутрiшньоi iдностi, та вважала через те ii основнi риси просто за вияв якоiсь особистоi сваволi, примхи, чудернацтва авторiв. Незважаючи на виразний характер свiтогляду барокових письменникiв, старi iсторики украiнськоi лiтератури та культури мiряли iдеологiчний змiст бароковоi лiтератури масштабами власного часу. Тому цю лiтературу засуджували, як тАЮдалеку вiд життя", чужу iнтересам народу, тАЮсхоластичну", нiкому не потрiбну. А щодо форми, то ii засуджували як переобтяжену подиву гiдними чудернацтвами, недоладну, безпорадну й т. iн. До мотивiв цього суворого засудження приiднувалося ще й те, що мова украiнськоi бароковоi лiтератури зробилася пiсля мовноi реформи Котляревського тАЮперестарiлою", архаiчною, та знову ж таки - тАЮненародною".
Хоч наука вже досягнула великою мiрою iдностi щодо характеристики барокового стилю в його конкретних рисах, але пануi ще чимала розбiжнiсть у розумiннi основних, провiдних мотивiв, що зумовлюють характер барокового стилю. Ще й досi дуже розповсюджене розумiння бароковоi культури як культури католицькоi протиреформацii. Таке розумiння проходить без уваги повз той факт, що й протестантськi краiни та народи розвинули - iнодi досить блискучу - барокову культуру. На Украiнi православнi кола далеко бiльшою мiрою брали участь у твореннi бароковоi культури, зокрема лiтератури, нiж католицькi. Вже ближчий до правди погляд тих, хто вбачаi в бароковiй культурi тАЮсинтез", поiднання культур середньовiччя (тАЮГотики") та ренесансу. Бо, справдi, культура бароко, не вiдмовляючись вiд досягнень епохи ренесансу, повертаiться багато в чому до середньовiчних змiсту та форми; замiсть прозороi гармонiйностi ренесансу можна зустрiти в бароко таку саму скомплiковану рiзноманiтнiсть, як у готицi; замiсть можливоi простоти ренесансу можна зустрiти в бароко ускладненiсть готики; замiсть антропоцентризму, ставлення людини в центр усього в ренесансi, можна зустрiти в бароко виразний поворот до теоцентризму, до придiлення центрального мiсця знову Боговi, як у середньовiччi; замiсть свiтського характеру культури ренесансу, можна побачити в часи бароко релiгiйне забарвлення всiii культури - знову, як у середньовiччi; замiсть визволення людини вiд пут соцiальних та релiгiйних норм, можна побачити в бароко знову помiтне посилення ролi церкви й держави. Але бароко де в чому переймаi й спадщину ренесансу: зокрема, воно цiлком приймаi тАЮвiдродженнятАЭ античноi культури; воно, щоправда, цю культуру розумii iнакше, анiж ренесанс, та робить спробу з'iднати античнiсть з християнством; бароко не вiдмовляiться i вiд тiii уваги, яку ренесанс звернув на природу: лише ця природа i для нього важлива як шлях до Бога; бароко не вiдкидаi навiть культу тАЮсильноi людинитАЭ, лише таку тАЮвищу" людину воно хоче виховати та й справдi виховуi для служби Боговi. Але те, що своiрiдне для культури, та зокрема для мистецтва бароко, що надаi бароко його власного iндивiдуального характеру, це - рухливiсть, тАЮдинамiзм" бароко в пластичному мистецтвi це - любов до складноi кривоi лiнii, на вiдмiнувiд простоi лiнii та гострого кута чи пiвкола готики та ренесансу; в лiтературi та життi - це потреба руху, змiни, мандрiвки, трагiчного напруження та катастрофи, пристрасть до смiливих комбiнацiй, до авантюри; в природi бароко знаходить не стiльки статику та гармонiю як напруження, боротьбу, рух; а головне - бароко не лякаiться найрiшучiшого тАЮнатуралiзму", зображення природи в суворих, рiзких, часто неестетичних рисах, - поруч iз зображенням напруженого, повного життя, можна знайти в бароко i тему смертi; бароко не вважаi найвищим завданням мистецтва пробудження релiгiйного почуття; для нього важливiше зворушення, сильне враження. З цим змаганням розворушити, схвилювати, занепокоiти людину пов'язанi головнi риси стилiстичного вмiння бароко, його прагнення сили, перебiльшень, гiпербол, його кохання в парадоксi та любов до чудернацького, незвичайного тАЮгротеску", його любов до антитези та,мабуть, i його пристрасть до великих форм, до унiверсальностi, до всеохопливостi. Зi своiрiдними рисами бароко зв'язанi й тi небезпеки, що загрожують бароковiй культурi та зокрема, бароковому мистецтву часом надто велика перевага зовнiшнього над внутрiшнiм, тАЬчистатАЭ декоративнiсть, за якою зникаi або вiдходить на другий план глибший сенс та внутрiшнiй змiст; ще небезпечнiше змагання перебiльшити, посилити всяке напруження, всяку протилежнiсть, усе вразливе, дивне, чудне, - це приводить бароко до надмiрного замилування в мистецькiй грi, в мистецьких, поетичних iграшках, у чудернацтвi, в оригiнальностi; твори бароко часто перевантаженi, переобтяженi, переповненi формальними елементами; цьому сприяi i школа поетики ренесансу, що передала бароко всю витонченiсть античного вчення про поетичнi форми та поетичнi засоби (тАЮтропи i фiгуритАЭ). В певних галузях лiтератури (напр., проповiдь) маiмо перевагу декламацii, театральнiсть.
Не треба, одначе, забувати, що барокове мистецтво та барокова поезiя зокрема призначенi не для iншого часу, а саме для тАЮлюдей барокотАЭ. Чужий для нас стиль бароковоi поезii, яким i ми можемо захоплюватися як витонченим консеквентним та розкiшним, був для тАЮлюдини барокотАЭ справдi зворушливим, захоплював ii, промовляв до ii естетичного почуття, а через це й до ii розуму та серця. Любов до натуралiзму, до зображення природи також i в ii тАЮнизькихтАЭ елементах, до конкретного, за яким бароко завжди бачило духовне, божественне, iдеальне, привiв барокове мистецтво та поезiю i до уваги до занедбаноi доти народноi поезii, до фольклору. В поезii бароко вiдбуваiться перший пiдхiд до тАЮнародностi". РЖ бароко знайшло живий iнтерес та симпатiю серед народу: не дивно, що надзвичайно сильнi впливи бароко залишилися в усiй народнiй поезii та народному мистецтвi РДвропи й досi.
Зокрема, не треба зменшувати значення епохи бароко для Украiни. Це був новий розквiт - пiсля довгого пiдупаду - мистецтва та культури загалом. В iсторii народiв епохи розквiту мають не лише суто iсторичне значення; вони накладають певний вiдбиток на всю дальшу iсторiю народу, формуючи нацiональний тип. Так, здаiться, було i з епохою бароко на Украiнi. Бароко залишило тут багато конструктивних елементiв, якi ще збiльшив вплив романтики що в багатьох рисах спорiднена з бароко. Конструктивнi елементи, якi бароко залишило в украiнськiй культурi, не всi позитивнi; багато з них можна вважати й негативними. Але культура бароко немало спричинилася до сформування украiнськоi тАЮiсторичноi долi".
Духовий змiст окремих iсторичних епох здебiльшого характеризуi не лише одна якась духовна течiя, а кiлька напрямiв, що групуються коло двох полярно протилежних пунктiв духовного всесвiту. Так i в епоху бароко: одним з полюсiв була природа, другим - Бог. Епоха бароко, з одного боку, - епоха великого розквiту природознавства та математики (бо основа пiзнання природи для людини бароко - мiра, число та вага), а зiншого боку - епоха розквiту богословii, епоха спроб богословського синтезу, епоха великоi релiгiйноi вiйни (тридцятилiтньоi), епоха великих мiстикiв. Людина бароко або втiкаi до усамiтнення з своiм Богом, або, навпаки, кидаiться в вир полiтичноi боротьби (а полiтика бароко - полiтика широких всесвiтнiх планiв та жадань), перепливаi океани, шукаючи нових колонiй, береться до планiв полiпшити стан усього людства чи то полiтичною, чи то церковною, науковою, мовною (проекти штучних мов) чи якоюсь iншою реформою.
В iдеалi обидва для людини бароко можливi шляхи ведуть до тiii самоi мети: через тАЮсвiт" (природу, науку, полiтику i т.д.) людина приходить завше до того самого - до Бога. Хто надто довго залишився у свiтi, той лише заблукав у ньому. Отже, якщо культура Готики принципово релiгiйна та навiть церковна, якщо культура ренесансу принципово свiтська (хоч би ii творили i духовнi), культура бароко мусить мати обидвi - релiгiйну та свiтську сфери; але можлива - i реально зустрiчаiться нерiдко - барокова культура з великою перевагою або й виключним пануванням релiгiйноi сфери.
Вiсторii украiнськоi лiтератури чимале мiсце займаi цiлий комплекс творiв, автори яких стояли на естетичних позицiях, вiдмiнних вiд реалiстичних, - маiться на увазi лiтературна спадщина XVII-XVIII ст. Тим часом далеко не завжди визнавалась законнiсть естетичних засад, яких дотримувалися митцi XVII-XVIII ст. Насамперед дослiдники шукали в iхнiх творах елементи реалiзму, вiдображення життя у формах самого життя, а оскiльки таких елементiв знаходили тут замало, то переважна бiльшiсть творiв XVII-XVIII ст. справляла на дослiдникiв враження безнадiйно схоластичних, чужих вогню життя. Подеколи доходило навiть до повного несприйняття, заперечення цiii спадщини - як релiгiйноi, схоластично-реакцiйноi тощо. Маючи на увазi саме такий пiдхiд, О. Бiлецький писав ще в 1927 p.: тАЮТреба переглянути встановлену iсторично лiтературну традицiю про тАЮкиiвську схоластичну лiтературу". Пiсля такого перегляду й iсторiя окремих лiтературних жанрiв i характеристики окремих письменникiв, може бути, виграють в своiй змiстовностi й перестануть викликати в оглядачiв тi почуття нацiональноi й естетичноi пригнiченостi, якi часто викликають вони до цього часу".
Сьогоднiшнi дослiдники лiтератури керуються принципом марксистсько-ленiнського iсторизму; про це беззаперечно свiдчить восьмитомна "РЖсторiя украiнськоi лiтератури". Для проникнення в сутнiсть складного, нерiвномiрного iсторичного розвитку мистецтва необхiдна чiтка методологiчна основа - вiдповiднi теоретичнi критерii, поняття, категорii, якi правитимуть за дослiдницький iнструмент i без яких iсторiя мистецтва i лiтератури нерiдко перетворюiться на iнвентарний опис пам'яток, а не з'ясування справжнiх закономiрностей лiтературного процесу.
Вiрний методологiчний ключ необхiдно пiдiбрати i до аналiзу iсторично зумовлених особливостей художньоi спадщини XVII-XVIII ст.д.ля характеристики цих особливостей iсторики лiтератури вже давно вживають поняття "стиль бароко". Тривалий час вважали, що ознаки цього стилю характеризують лише лiтературу i мистецтво Захiдноi РДвропи, але поступово цi риси стали виявляти i в слов'янських лiтературах, згодом про бароко почали говорити як про загальноiвропейський лiтературний стиль. Вченi рiзних краiн, що пiдходять до проблеми з погляду рiзних нацiональних лiтератур, сходяться на тому, що бароко характеризуi значний перiод розвитку лiтератури як в iвропейських неслов'янських краiнах, так i в краiнах слов'янських. Не слiд гадати, що поняття бароко i якоюсь чудесною вiдмичкою, що раптово вiдкриi для дослiдникiв iдейно-естетичне багатство спадщини XVII-XVIII ст. На сьогоднiшнiй день немаi бiльш прийнятного поняття, яке дозволяло б краще з'ясувати сутнiсть стилю i в цiлому поетики украiнського мистецтва XVII-XVIII ст.
Складнiсть i заплутанiсть питання про украiнське лiтературне бароко натикаiться й на вiдсутнiсть чiткоi вiдповiдi на питання, що таке бароко взагалi.
РЖснують, принаймнi, три рiзнi концепцii бароко. Ще й досi знаходить прихильникiв тенденцiя поза iсторичного тлумачення цього стилю, що розвинена швейцарським вченим Г. Вельфлiном та його учнями. Бароко трактувалося ними як зворотна сторона ренесансу, занепадницька, формалiстична течiя, - на зразок тих, що характеризують кiнцевий етап розвитку кожноi мистецькоi епохи. Е. Курцiус йде ще далi i, по сутi, пiдмiнюi бароко маньiризмом (стиль iвропейського мистецтва XVI ст., в якому зловживання декоративнiстю, прикрашування, витонченiсть форм поiднувалися з мiстикою). Маньiризм у лiтературi спорiднений з ранньою формою бароко, але вiдмiнний вiд пiзнiших, особливо в слов'янських краiнах. Таке позаiсторичне розумiння бароко спонукало шукати зв'язок цього стилю з явищами формалiзму й декадансу взагалi.
Прихильники iншого погляду намагаються вже пов'язати бароко з певним iсторичним перiодом - контрреформацiiю в РДвропi i характеризують як напрям переважно клерикальний та аристократичний. Щодо схiднослов'янських лiтератур цю точку зору найбiльш послiдовно одстоював буржуазний нацiоналiст Д. Чижевський.
Пильне зацiкавлення бароко дослiдниками формалiстичного орiiнтування, а також нацiоналiстичними колами украiнськоi емiграцii якоюсь мiрою, сказати б, тАЮдискредитувало" цей стиль, i в радянському лiтературознавствi надовго був втрачений iнтерес до нього.
Тривалий час над свiдомiстю багатьох вчених тяжить погляд на бароко як на художнiй вираз католицькоi реакцii. Радянськi дослiдники, здебiльшого дотримуючись погляду на бароко як на реакцiйне мистецтво, заперечували приналежнiсть вiтчизняних лiтератур до цього стилю або виносили за його межi всi бiльш-менш визначнi пам'ятки.
Та, незважаючи на цi ускладнюючi обставини, протягом останнiх рокiв у вивченнi бароко намiтилися певнi зрушення, свiдченням яких i працi багатьох радянських дослiдникiв зокрема РЖ. РДрьомiна, О. Бiлецького, С. Маслова, Д. Лихачова та iнших. Останнiм часом багатьма дослiдниками за рубежем, зокрема, О. Морозовим, висуваiться концепцiя бароко як своiрiдного етапу духовного розвитку, що подiбно до Ренесансу, охоплюi мистецтво, лiтературу, фiлософiю, iсторiю, культуру в цiлому i характеризуiться сукупнiстю тих поглядiв i уявлень, якi в РДвропi мали мiсце в перiод вiд занепаду Ренесансу аж до початку Просвiтительства. Естетика бароко формувалася в перiод боротьби рiзноманiтних соцiально-економiчних умов та iдейно-естетичних принципiв, в iсторичну епоху первiсного нагромадження, соцiальних криз, перших буржуазних революцiй, пiднесення нацiонально-визвольних рухiв. Оптимiзм i гуманiзм, сувора простота i прозора яснiсть, властивi творчостi митцiв Вiдродження, перестають задовольняти. Ця епоха виробила своi свiтосприймання, знаходила своi способи вiдображення дiйсностi, якi й оформились у стиль бароко. Отже, бароко - це художнi свiтосприймання перiоду первiсного нагромадження капiталу, зародження в надрах феодалiзму буржуазних вiдносин, перiоду ускладнення суспiльного життя i зростання соцiальних суперечностей.
Спираiться цей стиль на фiлософську основу пантеiзму. Елементи iррацiоналiзму у барочних творах уживаються з виразним прагненням до рацiоналiзму, осмислення дiйсностi часто набуваi форм емблематично-символiчного характеру. Бароко, як своiрiдна система естетичного освоiння життя, вiдбиваi суперечливий стрiмкий рух духовного розвитку людства, - рух, смисл якого прихований в безмежнiй рiзноманiтностi речей, властивостей, в неосяжнiй строкатостi явищ, що вiдкривалися свiдомостi.
Бароко було мистецтвом синтезу, примирення суперечностей: земного i небесного, духовного i свiтського, античностi i християнства; барочнi митцi намагалися синтезувати протиборчi тенденцii, що ранiш розвивалися вiдокремлено. Тут дивовижно сполучаються мiфологiчнi й бiблiйнi образи, християнськi й язичеськi уявлення; зрештою, можливо, це вiдбиття спроб примирити культуру дохристиянського свiту з культурою християнства. Для стилю цього характернi протиставлення протилежностей, поiднання чуттiвостi й аскетизму, абстрактноi думки й натуралiстичноi конкретностi, фантастики й правдоподiбностi. Порiвняно з попередньою епохою розвитку мистецтва бароко розширюi ареали письменства, захоплюi новi сфери життя, ранiше не освоiнi художньо.
Барочне мистецтво зосереджуi свiй iнтерес навколо трагiчних суперечностей дiйсностi: життя i смертi, тлiнностi i вiчностi, суiти i щастя. Прагнучи розкрити непримиреннiсть антиномiй у самiй природi, митцi бароко часто вдаються до натуралiстичних описiв, аж до естетизацii огидного й потворного, протиставлення йому краси вiчного, духовного. Цим зумовлюiться характерний космiзм бароко-намагання осмислювати все в космiчних масштабах, прагнення до всеохоплення та унiверсальностi.
Такий нахил до синтезу, до унiверсальностi в лiтературi бароко вiдбитий як в тематицi, так i в формах, зокрема у прагненнi увiбрати, освоiти все вiдоме на той час багатство естетично-художнiх прийомiв - вiд ренесансноi поетики до художнiх засобiв середньовiчного мистецтва. Стиль бароко не тiльки сполучаi старi художнi засоби з новими, а також демонструi нове, несподiване сполучення ранiше вiдомих прийомiв. Митцям бароко властивий специфiчний пiдхiд до античностi, алегорично-символiчне переосмислення мiфологiчних уявлень.
Бароко успадкувало i удосконалило вироблену в попереднi часи алегорику, емблематику i символiку. Емблематичнiй поезii вiдводилося важливе мiсце в давнiх поетиках. Але барочнi письменники задовольняються елементарними схематичними емблемами, символами i алегорiями, якi, на вiдмiну вiд символiки пiзнiшого мистецтва, були загальнозрозумiлими. Талант того чи iншого митця виявлявся у тонкощах тлумачення цих емблем i символiв. Витонченiсть наслiдування попередникiв цiниться не менше, а навiть бiльше, нiж наслiдування природи, вiдображення дiйсностi. Наскiльки сучасна естетична свiдомiсть вимагаi вiд художника самостiйного неповторного бачення свiту, настiльки естетика часiв бароко вимагала поваги до традицiй, певного трафарету думки, почуттiв, ситуацiй. Ця традицiйнiсть i регламентованiсть дивовижно спiвiснуi з прямо-таки безмежними пориваннями фантазii.
Митцiв бароко цiкавить не стiльки зрима, зовнiшня реальна сторона речей скiльки вiдшукування духовноi iх сутностi, використання з повчальною дидактичною метою. Прагнення перетворити кожний предмет на джерело повчання, видобути мораль з кожного явища навколишнього свiту, всеохоплюючий дидактизм, - все це знаходить для свого вираження ускладненi, вишуканi форми - параболи, рiзнi види притч, незвичайнi зiставлення образiв, гiперболи, парадокси, антитези, напружений метафоризм. Алегорично-символiчному витлумаченню пiдданi рiзноманiтнi властивостi рослин, звички й риси тварин тощо.
Бароко якнайтiснiшим чином спираiться на схоластичну логiку i риторику i переносить прийоми й засоби ораторського красномовства в лiтературу. Митцi бароко виявляли бiльше турботи про зовнiшнiй стиль, нiж про змiст творiв, iм властиве захоплення зовнiшньою стороною мистецтва, майстернiстю, вiртуознiстю форми. Але це не формалiзм тАЬчистого мистецтва" модернiстських течiй кiнця XIX - поч. XX ст., що були свiдомими спробами вiдiрвати мистецтво вiд життя, а своiрiдна складна форма вiдображення суперечливоi дiйсностi на певному етапi iсторичного розвитку суспiльноi свiдомостi.
Питання про украiнське бароко не i новим. На початку XX ст. на сторiнках украiнськоi перiодичноi преси жваво велася дискусiя щодо приналежностi до стилю бароко визначних пам'яток давньоi украiнськоi архiтектури та живопису, в ходi якоi народилася думка про те, що бароко i i найхарактернiшим виразом украiнського нацiонального стилю в мистецтвi. В пожовтневий перiод, зокрема в 20-i роки, це твердження ще користувалося успiхом. Зокрема, твори представникiв школи украiнських монументалiстiв iнтерпретувалися як продовження традицiй бароко, а саме бароко розглядаiться як винятково нацiональний стиль. У такiй постановцi питання було надзвичайно багато наiвностi i теоретичноi плутанини, та розiбратися в сутi тодi не довелося, бо проблема ця була незабаром знята з обговорення взагалi.
РЖнтерпретацiя украiнського лiтературного бароко буржуазно-нацiоналiстичними iсториками лiтератури цiлком справедливо викликала у радянських iсторикiв-лiтератури рiшуче заперечення. Але нерiдко це було не тiльки запереченням шкiдливих i хибних концепцiй бароко, а й вiдкиданням самоi можливостi застосувати поняття бароко i до характеристики украiнськоi лiтератури. В лiтературознавствi виробився i закрiпився погляд на бароко як на мистецтво реакцii й занепаду. Одiозним, несприйнятним став навiть сам термiн бароко, i у свiдомостi пересiчного лiтературознавця чи вчителя лiтератури виключилась будь-яка дотичнiсть цього поняття до украiнськоi лiтератури XVIРЖ-XVIII ст. Всe це й спричинилося до повного заперечення або, принаймнi, замовчування цiii проблеми в нашiй естетицi та лiтературознавствi. Скептицизм щодо застосування термiну "бароко" зустрiчаiться i в авторитетних спецiалiстiв з давньоi украiнськоi лiтератури.
Та все ж погляд на бароко як на щось чуже украiнськiй лiтературi продовжуi тяжiти над свiдомiстю багатьох iсторикiв лiтератури. Водночас у працях багатьох лiтературознавцiв вже наявнi моменти позитивного ставлення до бароко, вiд яких слiд вiдштовхуватися при розглядi цiii важливоi проблеми. Проблема украiнського лiтературного бароко якнайтiснiше пов'язана з проблемою бароко в росiйськiй лiтературi XVII - початку XVIII ст. Вперше поняття бароко до аналiзу фактiв схiднослов'янських лiтератур було застосоване РЖ. РДрьомiним та О. Бiлецьким.
Проблема бароко в украiнськiй лiтературi цiкавила також С. Маслова, який пов'язував появу стилю бароко в украiнськiй лiтературi XVII-XVIII ст. з захiдноiвропейськими та польськими впливами. До висновку про прогресивну роль барочного стилю прийшов i дослiдник украiнськоi риторичноi прози В. Крекотень: "Стиль, що його умовно називають бароко, вiдiграв у схiднослов'янських лiтературах важливу i безсумнiвно прогресивну роль. Вiн прискорив у схiдних-словтАЩян процес становлення "нових" лiтератур, збагатив iхнi письменство незнаними ранiше темами, сюжетами, способами художнього зображення, прищепив на схiднослов'янському грунтi новi роди i види словесноi творчостi; вiн значною мiрою спрямував i дальший розвиток схiднослов'янських лiтератур. Тому вивчення цього стилю в схiднослов'янських лiтературах i одним з важливих завдань радянськоi фiлологiчноi науки".
Негативне ставлення до украiнського бароко спиралося на рядi помилкових мiркувань. Насамперед твердилось, що начебто бароко як художнiй вираз контрренесансу i консервативним, придворно-аристократичним напрямом i охоплюi невелику частину художнiх пам'яток переважно релiгiйного характеру (церковнi проповiдi та духовнi вiршi).
Друга причина негативного ставлення до бароко в украiнськiй лiтературi живиться думкою, що воно, мовляв, було цiлком запозиченим, принесеним ззовнi явищем, яке начебто не вступало у взаiмодiю з мiсцевими традицiями, не мало нiчого спiльного з мiсцевими потребами i отже, суперечило демократичним тенденцiям украiнськоi лiтератури, ii зв'язкам з народною творчiстю. На цьому питаннi слiд наголосити, оскiльки погляд на барочне мистецтво, як на неоригiнальне, цiлком запозичене, ще поширений i серед iсторикiв лiтератури, i серед iсторикiв мистецтва. Специфiка бароко в деяких слов'янських краiнах пов'язана з тим, що твори цього стилю певною мiрою несли функцii Ренесансу i сприяли засвоiнню ренесансних iдей i мотивiв. Це спричинялося до активiзацii та iнтенсивного використання мiсцевих засобiв староi книжностi i народноi творчостi i спонукало письменникiв-полемiстiв до вивчення i оволодiння барочною ораторською майстернiстю, щоб громити противникiв iхньою власною зброiю.
Все це й визначало своiрiднiсть украiнського лiтературного бароко, яке насамперед зустрiло сприятливий ТСрунт у формально спорiдненому давньоруському риторичному стилi. Не байдужим щодо бароко виявилося i народне мистецтво: воно збагачувало нову поетику своiми художнiми засобами, мотивами. Внаслiдок такоi взаiмодii лiтература бароко на Украiнi не була аристократично-консервативною, церковно-релiгiйною в цiлому, а й ввiбрала в себе значну кiлькiсть елементiв народноi культури. Це простежуiться на творчостi багатьох украiнських барочних письменникiв i в свою чергу спростовуi думку про бароко як цiлком запозичене, реакцiйне й вузьке явище, котре захопило буцiмто тiльки периферiю художнього процесу.
Визнаючи органiчнiсть явищ украiнського лiтературного бароко, слiд пiдкреслити ще раз всю безпiдставнiсть спроб нацiоналiстичних iсторикiв лiтератури оголосити цей загальноiвропейський лiтературний стиль формою виразу так званого украiнського духу.
РД всi пiдстави твердити, що з середини XVII майже до кiнця XVIIIст. бароко залишалось стильовою домiнантою творчостi бiльшостi украiнських письменникiв; стиль цей позначився на величезнiй кiлькостi пам'яток письменства, що вiдносяться до рiзних лiтературних видiв.
Нинi вже немаi сумнiвiв у тому, що бароко - це одна з великих культурно-iсторичних епох, якiй належить принципово важливе мiсце в поступi iвропейськоi культури загалом i украiнськоi культури зокрема. Воно прийшло на змiну Вiдродженню, проте аж нiяк не було лише його запереченням, до того ж однозначно реакцiйним, як трактувалася у нас ця проблема ще пiвтора-два десятилiття тому. Справдi, у чомусь бароко заперечувало Ренесанс, у чомусь його проблематизувало, але разом з тим розвивало й поглиблювало чимало започаткованих ним процесiв i тенденцiй в сферi духовноi культури. Словом, спадкоiмна пов'язанiсть Ренесансу й бароко не суперечить загальнiй дiалектицi розвитку, зокрема й культурного.
Важливо зафiксувати, що в добу бароко складаiться перша дiйсно всеiвропейська художня культура. Як вiдомо, Ренесанс розквiтнув переважно в "латинськiй", тобто католицькiй РДвропi, i лише спорадично проявився в межах вiзантiйсько-слов'янськоi культурноi спiльностi, причому чи не найзначнiшi його прояви виникли тодi на Украiнi, передусiм у Галичинi. Однак процес масштабного взаiмозближення художнiх культур Захiдноi i Схiдноi РДвропи, iх iдентифiкацii значного розмаху набув уже в добу бароко. За визначенням вiдського польського Вченого Ю. Кжижановського "бароко завершило справу, не доведену Вiдродженням до кiнця, воно гуманiзувало культуру всiii РДвропи i всупереч перешкодам, якi породжувалися полiтичним i релiгiйним антагонiзмом, витворило спiльну iнтелектуальну й художню культуру, значення якоi належним чином починаi розумiти й оцiнювати тiльки наука наших днiв".
Серед краiн православно-слов'янськоi культурноi спiльностi бароко найранiше почало сформуватися й найзначнiшого розвитку набуло в Украiнi й в Бiлорусii, якi входили до складу Речi Посполитоi i тiснiше стикалися з польською та захiдноiвропейською бароковою культурою. Цей процес вiдбувався на рiзних рiвнях i в рiзних аспектах, зокрема й на рiвнi глибинних, константних структур художньоi творчостi, на рiвнi формування новоi жанрово-стильовоi системи. Не можна сказати, що цей процес не привертав уваги дослiдникiв, але тут спостерiгаiться явна нерiвномiрнiсть в розподiлi уваги. Давно вже помiчено й описано входження в украiнську лiтературу XVII - XVIII ст. барокових засобiв художнього вираження - ускладнених метафор i риторичних фiгур, контрастiв й антиномiя, емблематики, копчетто, оксюморонiв тощо, тобто формування барокового стилю, який цiлком визначено проявляiться у багатьох письменникiв - вiд Софронiя Почаського до Григорiя Сковороди. Слушно вказувалося також, що на формування цього стилю великий вплив мала лiтература польського i неолатинського бароко, хоча це не заперечуi локальних i регiональних джерел украiнського бароко.
Набагато менше уваги придiляiться принципово важливим змiнам у жанровiй системi тогочасноi украiнськоi лiтератури. Але ж саме через цi змiни розвиток лiтератури розкриваiться як дух довготривалих, константних структур. Сучасна наука розумii жанри не як результат зовнiшньоi формальноi класифiкацii, а як вияв внутрiшнiх властивостей i закономiрностей лiтературного процесу. За визначенням М.М. Бахтiна, "жанр за самою своiю природою вiдбиваi найбiльш стiйкi, "вiковiчнi" тенденцii розвитку лiтератури".
Вiдродження можна вважати епохальною вiхою на шляхах розвитку iвропейських лiтератур ще й тому, що ним була витворена якiсно нова система жанрiв i стилiв; ця система, що формувалася з рiзнорiдних елементiв, як класичних, тобто античних, так i середньовiчних та фольклорних, була якiсно новим утворенням, жанрово-стильовою системою iвропейських лiтератур нового часу. Тим самим доба Вiдродження сформувала кiстяк макроструктури iвропейських лiтератур нового часу, який згодом зазнавав певних змiн i доповнень, але радикально не перебудовувався аж до наших днiв. Тi ж iвропейськi лiтератури, якi, подiбно до украiнськоi, пiзнiше переживають свiй перехiдний перiод, теж поступово переходять до цiii новоi системи, зрозумiла рiч, зi своiми регiональними й нацiональними вiдмiнностями.
На Украiнi давня жанрова система середньовiчних лiтератур православно-слов'янського регiону iстотно розхиталася, якоюсь мiрою розширилася й доповнилася у XVI ст., але ii перебудова вiдбувалася вже в XVII - XVIII ст., тобто в епоху бароко. Здiйснювалася вона двома шляхами: шляхом засвоiння вже сформованих в iвропейських лiтературах жанрiв та жанрових форм i шляхом трансформацii традицiйних, якi протягом вiкiв iснували в лiтературах православно-слов'янського кола.
Але тут необхiдно брати до уваги той фактор, що в середньовiчних схiдно - i пiвденнослов'янських лiтературах склалася iнша система жанрiв i стилiв, iнша макроструктура, нiж у лiтературах "латинськоi РДвропи". Характерна ii особливiсть полягаi у тому, що iз трьох поетичних родiв - епiки, лiрики й драми - в нiй набув розвитку лише епiчний ряд, представлений великою кiлькiстю своiрiдних жанрiв. Причому своiрiднiсть цих середньовiчних утворень настiльки велика, що жанрами iх можна назвати скорiше умовно: в бiльшостi своiй вони не мають визначеноi структури й досить чiтких контурiв, вони легко множаться, витворюючи комплекси, що виходять iз певних жанрових "моделей" або "еталонiв" (термiн Р. Пiкко), залежать вiд тематики й практичного використання. Ця жанрова система була досить широкою i розгалуженою, найбiльш репрезентованими в нiй виявилися жанри лiтопису, iсторii, воiнськоi повiстi, житiй, сказань, повчань, молiнь тощо.
Звичайно, було б грубим спрощенням твердити, що лiричний рiд поезii вiдсутнiй у давньоруськiй та iнших лiтературах православно-слов'янського свiту. Самобутнiм лiризмом пройняте все "Слово о полку РЖгоревiм", з кiнця X ст. в церковнiй обрядовостi значного розвитку набула гiмнографiя, i, хоч нечисленнi, свiдчення знайомства в XI - XII ст. з грецькою метричною системою вiршування. Однак усi цi починання в наступнi столiття, до XVI включно, не знайшли продовження й розвитку, i можна констатувати, що лiрика як розроблена система поетичних жанрiв i форм у тогочаснiй украiнськiй лiтературi не iснувала, а потреба суспiльства в нiй задовольнялася фольклором. Щодо третього лiтературного роду драми, то вiн теж не набув розвитку в середньовiчних схiдно - й пiвденнослов'янських лiтературах, iснували лише ембрiональнi форми драми у фольклорi й церковнiй обрядовостi.
Внаслiдок вiдомих несприятливих умов iсторичного й культурного розвитку украiнського народу ця макроструктура його лiтератури надовго законсервувалася. Однак на XII ст. в лiтературi нагромадилося стiльки змiн i зрушень, що вiдмова вiд цiii системи й створення новоi, тотожноi iвропейськiй, стаi необхiдною i неминучою. Процес перебудови був складним та тривалим i визначався такими двома основними аспектами: по-перше, рiшучим розширенням жанровоi системи шляхом включення до неi жанрiв лiричного й драматичного родiв, по-друге, поступовою вiдмовою вiд одних традицiйних жанрiв, переважно церковноi лiтератури, i трансформацiiю iнших вiдповiдно до потреб нового часу.
Важливу роль у формуваннi новоi жанровоi системи в украiнськiй та iнших лiтературах православно-слов'янського кола вiдiграли Киiво-Могилянська академiя та iншi навчальнi заклади, що створювалися за ii зразком. Заснування Киiвськоi академii (колегii) 1632 р. знаменувало завершення тривалого й болючого перелому в ставленнi до "латинськоi вченостi", який вiдбувався в Украiнi наприкiнцi XVI i в першiй третинi XVII ст. Як i в iвропейських колегiях та академiях того часу, в киiвськiй школi значне мiсце вiдводилося класам поетики й риторики. РЗхнi призначення полягало в тому, щоб давати студентам знання з словесностi, якi розумiли широко, з включенням елементiв фiлологiчноi науки й теорii красномовства. Цi класи прилучали до тiii наднацiональноi системи лiтературних знань i уявлень, зокрема до жанровоi системи, що були розробленi в учено-гуманiстичних колах ренесансноi РЖталii i в XVI - XVII ст. поширилися по всiй РДвропi. Основу ii становила спадщина античноi лiтературно-теоретичноi думки й антична, переважно римська, лiтература та ii жанрова система.
Цiкавi наслiдки даi зiставлення украiнських поетик XVII-XVIII ст. iз захiдними, передусiм iталiйськими поетиками пiзнього Вiдродження. Воно перш за все показуi, що своi походження киiвськi поетики ведуть не вiд "середньовiчних латинських керiвництв", як це вважали вченi дожовтневого часу, а вiд поетик i трактатiв iталiйських гуманiстiв XVI ст. У трактуваннi найважливiших питань "загальноi поетики", тобто в розумiннi природи поезii та ii призначення, ii завдань, функцiй тощо, розкриваiться генетичний зв'язок киiвських поетик з ренесансними лiтературними теорiями. А це означаi, зрештою, що через шкiльнi поетики вiдбувалося прилучення до типу та моделей лiтературно-теоретичного мислення, яке склалося в РДвропi в ренесансну добу, до новоi системи жанрiв i стилiв, барокових й класицистичних.
Найбiльш плiдною була роль тiii частини поетик, котру прийнято називати "прикладною поетикою'". Вже внаслiдок своii специфiки вона активно сприяла утвердженню новоi системи жанрiв i стилiв. Але головне завдання "прикладноi поетики" полягало у викладi теоретичних постулатiв i практичних настанов щодо жанрiв, канонiзованих пiзньоантичними й ренесансними теоретиками. Цi жанри подiлялися за iiрархiчним принципом, i за ними закрiплювалися вiдповiднi стилi з таким самим нормативним характером. Прозовi жанри не вiдносили тодi до власне художньоi словесностi, тому поетики всю увагу зосереджували на поетичних i драматичних жанрах, що мало особливе значення для украiнськоi та iнших схiднослов'янських лiтератур, якi не знали цих жанрових пiдсистем. Для них це були новi жанри й жанровi форми, котрi необхiдно було освоiти й асимiлювати. Поетики ж давали моделi таких жанрiв i настанови практичного характеру, супроводжуючи iх демонструванням взiрцiв i прикладами для вправ та "наслiдувань у трудi". Як правило, киiвськi поетики багато уваги придiляли епопеi, трагедii i комедii, в них стислiше подавалися вiдомостi про поетичнi жанри - елегiю, iдилiю, лiрику (пiд якою розумiли оду й близькi до неi жанровi рiзновиди), сатиру, епiграму та iн.
На вiдмiну вiд класицизму бароко не належить до художнiх систем iз розробленою теоретичною основою, викладеною у формi поетик, з поважно шкiльною традицiiю, - воно було напрямом i стилем художньоi практики, i саме в такому планi чинило вплив на художнiй розвиток XVII, а на iвропейському сходi й XVРЖРЖРЖ ст. З часом бароко починаi проникати i в поетики, але у виглядi барокових нашарувань на класицистичну фундаментальну основу. Все це повною мiрою стосуiться й украiнських поетик XVII - першоi половини XVIII ст. В них теж маiмо i ренесансно-класицистичну основу, i бароковi нашарування, нерiдко оформленi у виглядi окремих роздiлiв.
Водночас в украiнськiй та iнших схiднослов'янських лiтературах вiдбуваiться не менш важливий процес трансформацii старих, "традицiйних" жанрiв, якi поступово наповняються новим змiстом, виконують новi завдання та функцii i, зрештою, набувають новоi структури. Цей процес був особливо складним та багатогранним. Цим шляхом вiдбувалося в украiнськiй та iнших схiдно - й пiвденнослов'янських лiтературах становлення новочасних епiчних жанрiв повiстi (роману) й новели, якi не визнавалися пану
Вместе с этим смотрят:
"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)
"Донские рассказы" Михаила Шолохова
"Живопись слова" в японской поэзии
"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского
"Мальчик у Христа на елке" как святочный рассказ в творчестве Ф.М. Достоевского