"РЖзборник Святослава 1073 року" як лiтературний пам'ятник доби Киiвськоi Русi

ЗМРЖСТ

Завдання на курсову роботу

Реферат

Вступ

РОЗДРЖЛ РЖ. Лiтературнi памтАЩятки стародавньоi Русi та Украiни

1.1 Загальна характеристика лiтературних памтАЩяток перiоду Киiвськоi Русi

1.2 Роди та жанри давньоруськоi лiтератури

РОЗДРЖЛ РЖРЖ. тАЬРЖзборник Святослава 1073 рокутАЭ як найдавнiший зразок писемностi Киiвськоi Русi

2.1 тАЬРЖзборник Святослава 1073 рокутАЭ та тАЬРЖзборник Святослава 1076 рокутАЭ тАУ найдавнiшi украiнськi енциклопедii

2.2 Змiст та структура тАЬРЖзборнику Святослава 1073 рокутАЭ

РОЗДРЖЛ РЖРЖРЖ. Лiтературно-теоретичне знання в тАЬРЖзборнику Святослава 1073 рокутАЭ

3.1Лiтературознавча термiнологiя в тАЬРЖзборнику Святослава 1073 рокутАЭ

Висновки

Список викорстаних джерел

РЕФЕРАТ

текст курсовоi роботи 35 ст., 22 джерел

ОбтАЩiктом дослiдження в цiй роботi i найдавнiшi памтАЩятки давньоруськоi лiтератури, а саме тАЬРЖзборнiк Святослава 1073 рокутАЭ та вмiщена в ньому стаття Хировоска тАЬОб образахтАЭ.

Метою роботи i :

- описати та проаналiзувати лiтературу Киiвськоi Русi;

- дати характеристику тАЬРЖзборнiку Святослава 1073 рокутАЭ, проаналiзувати його змiст та структуру ;

- дослiдити трактат Хировоска тАЬОб образахтАЭ та розкрити питання лiтературно-теоретичного знання в цьму трактатi.

Методи дослiдження тАУ метод системного аналiзу , опису, систематизацii, аналiзу, синтеза, формальний метод.

Науковою новизною цiii роботи i спроба зтАЩясувати та детально вивчити вмiщенi в тАЬРЖзборнiку Святослава 1073 рокутАЭ лiтературнi термiни, iх трактування та пояснення.

Область застосування: викладання на уроках украiнськоi мови в школi та вищiх закладах.

РЖЗБОРНИК, ПЕРЕКЛАДНА ЛРЖТЕРАТУРА, АПОКРРЖФИ, ЖИТРЖЙНА ЛРЖТЕРАТУРА, ТРОПИ, РЖРОНРЖЯ, АЛЕГОРРЖЯ, РИТОРИКА, ЛРЖТЕРАТУРОЗНАВСТВО, ГЕНЕЗИС.

ВСТУП

Актуальнiсть дослiдження полягаi в тому, що воно даi змогу:

- проаналiзувати лiтературно-теоретичне знання та термiнологiю в тАЬРЖзборнiку Святослава 1073 рокутАЭ в контекстi лiтературного та куоьтурного процесу тiii доби ;

- систематизувати знання та вiдомостi про один з найдавнiших зразкiв енциклопедичноi лiтератури;

- проаналiзувати лiтературознавчi термiни якi описуються та характеризуються автором Хировоском у трактатi тАЬОб образахтАЭ .

Актуальнiсть вивчення лiтературознавчого знання i важливим для зтАЩясування розвитку протягом столiтть вiдомостей з тропiки та риторики.

Особливо заiнтригували пiд час виконання роботи статтi вiдомого росiйського вченого Г. Хазагерова. Вiн досить детально вивчав не тiльки змiст статтi Хировоска, а й шукав iнтертекстуальнi та iсторичнi звтАЩязки. Ось що вiн пише в однiй з своiх публiкацiй: тАЬФiлологiчний трактат тАЬОб образахтАЭ тАУ це переклад твору православного автора Хировоска тАЬО тропахтАЭ. Цей трактат був предназначений для обслуговування гомiлетики, а не для ораторiки. Саме тому ця праця не i посiбником з ораторського мистецтва. Усi тропи метафоричноi групи видвинутi в трактатi на перше мiсце i поданi диференцiйовано, в той час, як тропи метонiмiчноi групи представленi дуже скупо.. тАЭ

Також Г. Хазагеров i автором статтi тАЬОб образахтАЭ: РЖоан, Хировоск, Трiфон (до дiахронii тропiв та фiгур в греко-словтАЩянськоi традицii). Ця стаття присвячена проблемi дiахроних тропiв та фiгур в греко-словтАЩянськоi традицii. Матерiалом для зiставлення та аналiзу слугували два трактати з рiторики: текст хировоска i текст Трiфона. Перший текст належить болгаро-давньоруськiй культурнiй спадщинi, а другий тАУ елiно-вiзантiйськiй. В статтi спостерiгаiться наступнiсть термiнологii риторiки i в той же час розглядаiться рiзниця во вживаннi та в осмисленнi термiнiв.

Результатом синезу i аналiзу в нашiй роботi повиннi бути не широкi теоретико-типологiчнi узагальнення, а й конкретний аналiз лiтературознавчого знання яке мiститься в тАЬРЖзборнiку Святослава 1073 рокутАЭ.

ОбтАЩiктом дослiдження в цiй роботi обрана iсторiя виникнення, змiст та структура тАЬРЖзборнiка Святослава 1073 рокутАЭв контекстi лiтературного процесу тiii доби, а також безпосередньо трактат Хировоска тАЬОб образахтАЭ .

Метою роботи i зтАЩясування специфiки тлумачення тропiв давнiми авторами.

Досягнення поставленоi мети зумовлюi розвтАЩязання таких завдань:

1) зтАЩясувати жанрову специфiку i розмаiття лiтератури Киiвськоi Русi;

2) проаналiзати вiдомостi про найдавнiшу памтАЩятку перекладноi лiтератури - тАЬРЖзборнiк Святослава 1073 рокутАЭ;

3) зтАЩясувати iсторiю виникнення, змiст, структуру iзборника, а також мету появи твору;

4) проаналiзувати лiтературознавчi термiни вмiщенi в статтi Хировоска тАЬОб образахтАЭ.

Наукова новизна роботи. В роботi i спроба систематизовано й комплексно описати лiтературознавчi термiни вмiщенi в iзборнику, прослiдити iсторичний звтАЩязок з бiльш раннiми творами iнших авторiв, дати iм оцiнку i визначити ступiнь впливу.

РОЗДРЖЛ РЖ ЛРЖТЕРАТУРНРЖ ПАМтАЩЯТКИ СТАРОДАВНЬОРЗ РУСРЖ ТА УКРАРЗНИ

1.1 Загальна характеристика лiтературних памтАЩяток перiоду Киiвськоi Русi

Запровадження християнства на Русi сприяло змiцненню державностi, поширенню писемностi, створенню визначних пам'яток лiтератури. Пiд його впливом розвивалися живопис, кам'яна архiтектура, музичне мистецтво, розширювалися i змiцнювалися культурнi зв'язки Русi з Вiзантiiю, Болгарiiю, краiнами Захiдноi РДвропи. Разом з християнством на схiднослов'янських землях були запровадженi церковний вiзантiйський календар, культ "чудотворних" iкон, культ святих.

Християнство внесло позитивнi змiни у свiтогляд людей. Якщо в основi полiтеiстичних релiгiйних вiрувань стародавнiх слов'ян мiстився страх перед стихiйними силами природи, ворожими i панiвними, то християнство плекало надiю на порятунок, почуття захоплення навколишнiм свiтом. У процесi поширення й утвердження християнство на Русi поступово втрачало вiзантiйську форму, вбираючи в себе елементи мiсцевих слов'янських звичаiв, ритуалiв, естетичних запитiв схiдних слов'ян [1; 56]. Вiзантiйськi церковнi канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас зазначимо, що у боротьбi з "поганством" християни знищили безцiннi пам'ятки стародавнього язичницького свiту, зокрема шедеври дерев'яноi скульптури, забороняли старовиннi танцi, скоморошi дiйства тощо. Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовноi культури Киiвськоi Русi. З його запровадженням лiтературною мовою на Русi стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 рокiв до прийняття християнства болгарськими просвiтителям Кирилом i Мефодiiм. З нею поширювалась освiта також на Балканах i в Моравii. Коли християнство стало державною релiгiiю Киiвськоi Русi, виникла потреба ознайомити вiруючих з Бiблiiю, житiями святих, проповiдями, а також з iсторiiю християнства та його свiтоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруськоi лiтератури було перенесення з Вiзантii та Болгарii культовоi лiтератури.

Наголосимо, що до лiтератури-посередницi давньоруськi книжники пiдходили творчо: редагували тексти, вставляли власнi зауваження, цитати тощо. До перекладноi лiтератури належали: богослужебнi книги тАФ Святе Письмо, Трiодi, Октоiхи, Мiнеi, Требники тощо; житiя святих тАФ апографи, патерики тАФ збiрники коротких розповiдей про ченцiв, аскетiв; кормчi книги тАФ пам'ятки церковного права, церковнi статути; фiлософськi твори на зразок "Шестодневу"; iсторичнi хронiки; гомiлетика тАФ урочистi "слова" на церковнi свята [2; 10]. Важливi полiтичнi й iсторичнi проблеми висвiтлювалися у творах оригiнальноi руськоi лiтератури, що ТСрунтувалася на досвiдi усноi дохристиянськоi культури. Вченi дослiдили, що в 10 тис. церков i монастирiв, побудованих на Русi з кiнця X до початку XIII ст., налiчувалось близько 85 тис. перекладних та оригiнальних книг. Специфiка релiгiйного змiсту, можливостi доступу до досягнень свiтовоi культури сприяли тому, що першими руськими письменниками були переважно священнослужителi: киiвський митрополит РЖларiон, митрополит Климент Смолятич, монах-лiтописець Нестор, iпископи Кирило Туровський та Лука Жидята, дяк Григорiй, iгумен Печорського монастиря Феодосiй, iгумен Сильвестр та iн.

Основним джерелом викладу фiлософських соцiальних i морально-етичних проблем на Русi була Бiблiя, зокрема Новий Завiт. З бiблiйних книг найчастiше перекладалися РДвангелii, Апостол ("Дii Святих апостолiв" i "Послання апостолiв"), Псалтир, П'ятикнижжя Мойсеiве, Бутя [2; 26]. Збереглося чимало спискiв РДвангелiй, але лише два з них складають тетра-РДвангелiя, тобто всi чотири РДвангелiя (вiд Матвiя, Марка, Луки, РЖоанна) разом. Перший руський список РДвангелiя виконав дяк Григорiй у 1056тАФ1057 pp. на замовлення новгородського воiводи i посадника Остромира, родича великого князя РЖзяслава. Звiдси i назва тАФ "Остромирове РДвангелii". Деякi дослiдники вважають, що форма письма цього твору засвiдчуi про його киiвське походження, а дяк Григорiй, ймовiрно, був з духовенства, яке приiхало з Киiва до Новгорода. РЖнше важливе джерело давньоруськоi християнськоi фiлософсько-лiтературноi думки становила вiзантiйська лiтература, зокрема патристична тАФ твори "отцiв церкви": Василiя Великого, Григорiя Богослова, РЖоанна Дамаскiна, РЖоанна Златоуста, Афанасiя Александрiйського, РДфрема Сiрина та iнших, а також матерiали перших Вселенських соборiв (325 тАФ 787 pp.). У них обТСрунтованi основнi догмати християнства. Найдавнiшою пам'яткою писемностi Киiвськоi Русi вважаiться "РЖзборник Святослава", укладений 1073 та 1076 pp. для киiвського князя Святослава Ярославича. Поряд з творами церковно-релiгiйного характеру, зокрема уривками з патристичноi лiтератури, вiн мiстить публiцистичнi твори давньоруських письменникiв, де роз'яснюються норми поведiнки людини за рiзних побутових обставин. В "РЖзборнику" 1073 р. подано перший "РЖндекс книг iстинних i хибних", в якому йшлося про книги, якi слiд читати i якi забороненi ("вiдреченi", апокрифiчнi книги). В "РЖзборнику" 1076 р. згадувався автор тАФ "грiшний РЖоанн", розповiдалося, якими джерелами користувався укладач книги, коли була закiнчена робота, хто замовив "РЖзборник" тощо. Цi публiкацii були першими на Русi бiблiографiчними довiдниками [3; 48]. Для характеристики епохи виникнення оригiнальноi лiтератури Киiвськоi Русi найкраще пiдходить афоризм з "РДвангелiя вiд РЖоанна": "Спочатку було слово". "Словами" називалися тодi твори церковно-повчального характеру. Сюжетом для iх написання могла слугувати iсторична подiя, злободенна суспiльна проблема, постановка моральноi теми.

Першим вiдомим письменником з мiсцевого населення був у Киiвськiй Русi митрополит РЖларiон. Роки його народження i смертi невiдомi, творив вiн у XI ст. за часiв княжiння Ярослава Мудрого. Вiн автор визначноi пам'ятки вiтчизняноi писемностi тАФ церковно-богословського твору "Слово про закон i благодать", написаного мiж 1037 i 1050 pp., в якому наголошено на величi руського народу, руськоi землi, руськоi церкви. Зауважимо, що пiд "Законом" стародавнi письменники розумiли Старий Завiт тАФ першу частину Бiблii (iудаiзм), а пiд "Благодаттю" тАФ Новий Завiт тАФ другу частину Бiблii (християнство) [3; 45]. Митрополит РЖларiон висунув перед собою складне iсторико-фiлософське завдання тАФ довести iдею рiвностi всiх народiв, пiдвести читачiв до iдеi введення давньоруського народу до всесвiтньоi РЖсторii, показати, що руська земля "славиться в усiх чотирьох кiнцях Землi". Автор акцентуi на вiльному i самостiйному виборi релiгii князем Володимиром, що повнiстю вiдповiдало полiтичному курсу Ярослава Мудрого, який вiв боротьбу за полiтичну, церковну i культурну незалежнiсть вiд Вiзантii. В особi Володимира Святославича РЖларiон вперше в давньоруськiй лiтературi створюi образ iдеального князя тАФ "правдивого славного та мужнього". Вiн першим на Русi обТСрунтовуi iдею княжоi влади, яка дана вiд Бога, вiдстоюi принцип прямого престолонаслiдування. Як церковний дiяч митрополит РЖларiон, безумовно, на перше мiсце висуваi "божественну мудрiсть" [4; 13].

У Киiвськiй Русi достатньо швидко виник свiй жанр лiтератури тАФ лiтописання (як жанр, а не iсторичнi записи), у такому виглядi не вiдомий нi у Вiзантii, нi в Болгарii. Лiтописи тАФ це не лише iсторичнi, а й лiтературнi твори, сказання, билини, народнi перекази, посольськi нотатки, легенди. Збереглося близько 1500 лiтописних спискiв, що i величезним надбанням культури схiднослов'янських народiв. Загалом давньоруськi лiтописи тАФ це надзвичайно цiнне iсторичне джерело, з якого можемо дiзнатися про окремi подробицi подiй i процесiв, бiльше нiде не висвiтлених. Однак у тексти лiтописних зведень часто вносилися зумовленi полiтичною кон'юнктурою змiни. При змiнi полiтичного курсу чи ситуацii лiтописи повнiстю переписувалися, iнколи поспiшно, а подекуди, можливо, i ТСрунтовно. Робилося це майже так часто, як часто змiнювалася влада на великокняжому столi, а за умов невпинних усобиць з кiнця 30-х рокiв XII ст. це стало буденною подiiю. Ворогуючi князi й цiлi князiвськi лiнii, зокрема, "мономаховичi" й "ольговичi", котрi виступали замовниками пiдготовки лiтописних редакцiй, не могли байдуже оминати процесу лiтописання i наполягали на необхiдностi iдеалiзацii своii династичноi гiлки та осуду своiх конкурентiв. Лiтописи створювалися на пiдставi багатьох рiзноманiтних джерел, а укладачами таких хронiк найчастiше були монахи. Передусiм вони намагалися використовувати Бiблiю, а тому дуже часто розпочинали опис з короткого переказу основних старозавiтних подiй: про перших людей, Великий потоп, розселення синiв Ноя по свiту тощо. Ця стабiльна частина iсторичного передання, незалежна вiд змiн у суспiльному життi, мала на метi надати такий самий авторитет стабiльностi подальшим подiям, аж до сучасних лiтописцям включно [4; 21]. Найвидатнiшим iсторичним твором Киiвськоi Русi й найвидатнiшим вiтчизняним лiтописом серед збережених часом i "Повiсть временних лiт", написана ченцем Киiво-Печерського монастиря Нестором 1113 р. Нею починаються майже всi давньоруськi лiтописи, що дiйшли до нашого часу. До цього лiтопису ввiйшли всi попереднi зводи та рiзнi доповнення, зробленi самим Нестором та його попередниками. Вперше зроблено спробу визначити мiсце Киiвськоi Русi в загальноiсторичному процесi, пов'язати ii iсторiю зi свiтовою.

РЖсторична заслуга лiтописця Нестора полягаi в тому, що вiн створив другу, пiсля РЖларiона концепцiю осмислення давньоруськоi iсторii та висунув питання про введення iсторii Русi до всесвiтньоi iсторii. В центрi полiтичноi iсторii епохи Нестора актуальним залишалося питання про незалежнiсть Русi вiд Вiзантii, ii культурну самобутнiсть [4; 50]. Цiнною пам'яткою староукраiнського письменства i "Повчання Володимира Мономаха своiм дiтям", написане на початку XII ст. Князь Володимир Мономах тАФ одна з найвидатнiших постатей княжих часiв, син високоосвiченого князя Всеволода, який славився знанням п'ятьох мов. Вiд батька Володимир перейняв велике захоплення до книжок i до освiти. На киiвському престолi вiн перебував 1113тАФ1125 pp. У творi можна видiлити три окремих частини. В першiй автор вiд iменi князя Ярослава Мудрого звертаiться з посланням до його синiв, закликаi жити у мирi та любовi, не переступати кордонiв. "Якщо будете жити у ненавистi та в роздорах, тАФ зазначаiться у посланнi, тАФ то самi загинете та загубите землю батькiв i дiдiв своiх, придбану iх власною працею". У другiй частинi твору автор розглядаi обов'язки щодо ближнього та повинностi доброго господаря. Вiн наказуi допомагати бiдним, опiкуватися вдовицями i сиротами, забороняi карати смертю: "Нi невинного, нi винного не вбивайте й не кажiть убивати". В третiй частинi Володимир Мономах розповiдаi про рiзнi пригоди та небезпеки у своiму життi, з яких вiн вийшов цiлий i здоровий. Причиною, на його думку, i те, що без волi Божоi у свiтi нiщо не вiдбуваiться. Отже, у "Повчаннi Володимира Моно-маха" простежуiться свiтський, хоча i запозичений з Псалтиря, варiант християнськоi моралi. Багатством художнiх прийомiв красномовства вирiзняються твори iпископа Кирила Туровського. Автор багатьох казань i повчань вiдверто висловлюiться за свободу волi людини, розумiючи ii як свободу вибору мiж добром i злом. Видатним фiлософом i лiтератором Стародавньоi Русi був Даниiл Заточник (кiнець XII тАФпочаток XIII ст.), гаданий автор "Слова Даниiла Заточника" (в iншiй редакцii тАФ "Моленii Даниiла Заточника"). Вiн високо цiнуi розум i мудрiсть людини, часто посилаiться на притчi царя Соломона зi "Старого Завiту", використовуi афоризми античних фiлософiв тАФ Плутарха, Демокрiта, Дiогена, Геродота, Арiстотеля, Пiфагора та iн [5; 70]. Пiсля запровадження на Русi християнства з'явився новий вид лiтератури тАФ житiя святих (агiографiя). У цих релiгiйно-бiографiчних творах розповiдалось про життя мученикiв, аскетiв, церковних i державних дiячiв, оголошених церквою святими: РЖоанна Златоуста, Афанасiя Александрiйського, князiв Бориса i Глiба, вбитих братом Святополком, засновника Киiво-Печерського монастиря Антонiя Печорського. У житiях вiдбивалися iсторичнi подii тих часiв, моральнi, фiлософськi, естетичнi уявлення, вони становлять цiннi iнформацiйно-iсторичнi джерела. Наприклад, у "Житii Феодосiя Печерського" яскраво вiдображенi монастирський побут кiнця XI ст., норови, звичаi тощо. На початку XIII ст. склався "Киiво-Печерський патерик" тАФ збiрник розповiдей про життя ченцiв Киiво-Печерського монастиря, заснованого у серединi XI ст. Антонiiм. У ньому вмiщено уривки з "Повiстi временних лiт", зокрема розповiдi Нестора-лiтописця про печерських монахiв Дамiана, РДремiю, РЖсаакiя, Матвiя, а також описуються деякi iсторичнi подii: про взаiмовiдносини князiв, феодальнi мiжусобицi, торгiвлю Киiва з Галичем, Перемишлем, похiд руських князiв на половцiв. Справжнiм шедевром, своiрiдною перлиною давньоруськоi лiтератури i "Слово о полку РЖгоревiм", створене невiдомим автором близько 1187 р. За художнiм рiвнем цей твiр не маi аналогiв у вiзантiйськiй та iвропейськiй лiтературах. Важливим джерелом для цього лiтературного шедевру стала усна народна творчiсть, що вiдображала цiлий пласт художньоi культури русичiв. "Слово о полку РЖгоревiм" присвячене опису невдалого походу руських князiв пiд проводом новгород-сiверського князя РЖгоря Святославича проти половцiв 1185 р. Автор твору яскравими фарбами змальовуi образи князiв РЖгоря, Романа, Мстислава, Всеволода, Святослава, Ярослава Осмомисла та iн. Звертаючись до них, нащадкiв Ярослава Мудрого, вiн закликаi iх "вкласти в пiхви мечi", помиритися мiж собою.

За князя Ярослава (XI ст.) книжно-писемна справа i вченiсть особливо пiднеслися. Вiдомо, що сам Ярослав проводив ночi за читанням, мав величезну бiблiотеку. Характерний складений книжником РЖваном ВлРЖзборникВ» тАФ хрестоматiя з кращих повчальних творiв вiзантiйських авторiв [6; 12]. За Ярослава на митрополичий престол Киiва вперше було поставлено не грека, а русича тАФ РЖларiона, вченiсть якого засвiдчена блискуче написаною проповiддю ВлСлово про Закон i БлагодатьВ», що збереглася до наших часiв. Тут патетично стверджуiться, що новозаповiтна вiра вища за старозаповiтну, бо ВлблагодатьВ» i вiльний вияв любовi до Бога, а не страх перед Ним, як у часи Мойсеiвi. РЖларiон знаходить красномовну алегорiю: закон подiбний до рабинi Агари, що поступилася Саррi як законнiй дружинi й панi своiй. Автор проповiдi радii, що слов'яни отримали свiтло вiри саме Влза благодаттюВ». Вiдомi й iншi видатнi книжники Киiвськоi Русi, вченiсть яких захоплювала сучасникiв, а часом викликала й заздрiсть. Це тАФ Климент Смолятич i Кирило Туровський (XII ст.) [6; 18]. ВлПовiсть временних лiтВ» була написана найвiдомiшим iз вiтчизняних лiтописцiв тАФ- Нестором, ченцем Киiво-Печерського монастиря, що жив у другiй половинi XI тАФ на початку XII ст. Вона отримала назву за першими словами: ВлСе повесть времiнних лет..В». У повiстi, крiм власне лiтопису тАФ опису подiй рiк за роком тАФ Нестор зв'язуi iсторiю слов'ян зi свiтовою iсторiiю, описуi iх побут, обряди, звичаi, вiрування тощо. Наприклад, iз ВлПовiстi..В» ми дiзнаiмося про iснування в 945 р. у Киiвi кам'яного палацу князя Святослава, стiни якого були прикрашенi фресками, мозаiкою, iнкрустацiями з мармуру [6; 21]. З'являiться новий для слов'ян жанр лiтератури тАФ житiя святих, у яких розповiдаiться про життя церковних i державних дiячiв, оголошених церквою святими; тут фiгурували як персонажi свiтовоi церковноi iсторii (Алексiй тАФ чоловiк Божий, РЖоан Золотоустий та iн.), так i героi давнього киiвського життя (мученики-князi Борис i Глiб, вбитi своiм братом Святополком Окаянним у боротьбi за владу; засновники Киiво-Печерського монастиря Антонiй i Феодосiй Печерськi й iн.). У житiях вiдтворено iсторичнi подii тих часiв, релiгiйно-моральнi та естетичнi погляди суспiльства. Отже, в цiй частинi нашоi роботи ми заглибились в iсторичну, культурну i мистецьку добу Киiвськоi Русi, прослiдили появу перших лiтературних памтАЩяток.

1.2 Роди та жанри давньоруськоi лiтератури

Давняя украiнська лiтература бере свiй початок вiд часiв давньоруськоi феодальноi держави тАФ Киiвськоi Русi. За вiсiм столiть своii iсторii пройшла кiлька якiсних етапiв розвитку. Перший тАФ становлення i розквiт лiтератури часiв Киiвськоi Русi, або давньоруськоi лiтератури. Виникла вона на ТСрунтi усноi народноi словесностi, слов'янськоi мiфологii, засвоiння (пiсля запровадження 988 р. християнства) вiзантiйсько-болгарського лiтературного досвiду. До наших днiв дiйшло два види пам'яток давньоруськоi лiтератури: перекладнi та оригiнальнi. РЖз прийняттям християнства, будiвництвом храмiв i запровадженням шкiльноi освiти зростаi попит на християнську церковну лiтературу, богослужебнi книги, що й обумовило виникнення перекладноi лiтератури (бiблiйнi книги, апокрифи, ВлжитiяВ», патерики й iн.). Перекладна лiтература приходила на Русь головним чином iз Вiзантii. Процес перенесення, ВлвживленияВ» чужоземних пам'яток сприяв не тiльки культурному збагаченню наших предкiв, засвоiнню ними фiлософського, культурного, морально-етичного досвiду iнших народiв, а й стимулював розвиток оригiнальноi творчостi [7; 15].

Оригiнальна давньоруська лiтература представлена у жанрах лiтописання (ВлПовiсть минулих лiтВ», ВлКиiвський лiтописВ»), ВлповчаньВ» (ВлПоученiiВ» Володимира Мономаха), ораторсько-моралiзаторськоi прози (ВлСлово про закон i благодатьВ» РЖларiона), агiографiчних творiв, або життiписiв святих (ВлСказання про Бориса i ГлiбаВ», ВлКиiво-Печерський патерикВ») та iн. Найвидатнiшою пам'яткою лiтератури Киiвськоi Русi i анонiмне ВлСлово о полку РЖгоревiмВ». У тi часи спiвiснували мови давньоруська та старословянська, або церковнослов'янська. Давньоруською мовою писалися лiтературнi твори, а також державнi документи, скажiмо, ВлПоученiiВ» Володимира Мономаха, ВлСлово о полку РЖгоревiмВ», збiрник правових документiв ВлРуська ПравдаВ», рiзнi грамоти, дiловi акти, договори руських князiв (Олега, РЖгоря, Святослава) з греками. Пiсля прийняття християнства поряд з давньоруською мовою вживалася i церковнослов'янська, якою перекладалися книги, потрiбнi для вiдправлень християнського культу [7; 19].

Основнi жанри давньоруськоi лiтератури: повiстi, повiдання, сказання, лiтописи, житiя, слова, повчання, поеми та хождiння. Бiблiйнi книги, канонiзованi християнською церквою як тАЮсвяте письмотАЭ не вичерпували легенд, створених вiками навколо старозавiтних i новозавiтних героiв. За такими поза бiблiйними творами закрiплена назва апокрифи (грецьк. тАУ таiмний, прихований).

Первiсна церква апокрифiв не забороняла. Ними користувалися рядовi християнськi проповiдники i тАЮвчителiтАЭ та тАЮотцiтАЭ церкви. Коли ж апокрифiчну лiтературу почали брати на озброiння рiзноманiтнi iретичнi секти, що були в опозицii до iснуючого ладу i висловлювали погляди уярмлених класiв, багато апокрифiв потрапляють пiд заборону церкви. Апокрифи жанрово неоднорiднi. Це i гадальнi книги, сонники, громник, i твори ораторська епiстолярного та катехiзисного характеру тАУ промови, казання, пророцтва, заповiти, послання. Велику групу становлять новозавiтнi апокрифи. Оскiльки навколо постатi РЖсуса Христа витворилося безлiч переказiв i лише частина з них увiйшла до чотирьох канонiчних iвангелiй, а решта побутували за рамками святого письма.

Апокрифiчнi iвангелii iстотно вiдрiзняються вiд канонiчних. Останнi багато уваги придiляють ученню Христа. Апокрифiчнi тАУ переповiдають подii про його життя [8; 41].

Три апокрифiчнi РДвангелiя тАУ РЖакова, Хоми, Никодима.

тАЮРДвангелiiтАЭ РЖакова тАУ або тАЮСлово на рождество ХристовотАЭ. В ньому розповiдаiться про батькiв богородицi тАУ Йоакима й Анну, про дитинство Марii, про одруження (вiддання тАЮна соблюдiннятАЭ) Йосиповi, про народження РЖсуса Христа. Головна мета цього твору тАУ возвеличити Марiю, про яку говорилося в канонiчних РДвангелiях дуже мало.

тАЮРДвангелiiтАЭ Хоми являi продовження тАЮРДвангелiятАЭ РЖакова: воно розповiдаi про дитячi роки Христа. Хома обтАЩiднуi окремi легенди про чудеса, якi чинив Христос, будучи дитиною. Всi оповiдання показують божественнiсть цього незвичайного хлопчика, вiн зцiлюi хворих, воскрешаi померлих. У багатьох епiзодах Христос тАУ не проповiдник любовi до ближнього, а злостивий хлопчик. Никодимове РДвангелii тАУ поiднання трьох тематично спорiднених творiв тАУ тАЮПiлатових актiвтАЭ Пiлатового листа до Клавдiя та оповiдання Йосипа Аримафейського про сходження Христа в пекло i визволення душ праотцiв (тАЮСлово про збурення пеклатАЭ тАЮСлово о Лазареве воскресiннятАЭ. Розрiзняють апокрифiчнi оповiдання про мандри i пригоди апостолiв. З-помiж новозавiтних апокрифiв есхатологiчного змiсту цiкавий тАЮХожденii богородицi по мукамтАЭ [8; 23]. Прямим продовження бiографiчних традицiй Бiблii, була християнська агiографiя, або житiйна лiтература, яка звеличувала подвиги найдавнiших християнських дiячiв тАУ святих, описуючи iх життя i тi чудеса, що iх вони творили з ласки божоi за життя i по смертi. Житiйна лiтература зароджуiться зразу по виникненнi християнства. Особливо сприяло ii розвитковi жорстоке переслiдування прихильникiв новоi релiгii. Щоб закрiпити iхнi подвиги в памтАЩятi людей, iдеологи християнства починають створювати i записувати оповiдання про муки i смерть християнських героiв. У Киiвськiй Русi були вiдомi Житiя Сави Освященного, Антонiя Великого, Нiфонта, Андрiя Юродивого, Василя Нового, Георгiя Побiдоносця, РЖоанна Златоуста, Миколая Мирликiйського, Олексiя, чоловiка божого, Федора Стратилата. В цiй частинi нашоi роботи ми проаналiзували i систематизували рiзноманiття творiв давньоруськоi лiтератури, а також дали характеристику i навели приклади жанрiв, iснуючих в ту добу.

РОЗДРЖЛ РЖРЖ тАЬРЖЗБОРНИК СВЯТОСЛАВА 1073 РОКУтАЭ ЯК НАЙДАВНРЖШИЙ ЗРАЗОК ПИСЕМНОСТРЖ КИРЗВСЬКОРЗ РУСРЖ

Першою давньоукраiнською книгою енциклопедичного характеру вважаiться тАЬРЖзборник Святослава 1073 рокутАЭ. Цей унiкальний рукопис разом з Остромировим РДвангелiiм ( 1056-1056 рр.) та другим тАЬРЖзборником Святослава 1076 рокутАЭ належить до найдавнiших точно датованих памтАЩяток писемностi Киiвськоi Русi, якi збереглися до нашого часу. тАЬРЖзборник Святослава 1073 рокутАЭ тАУ чудово оформлений рукопис, який вiдзначаiться високою якiстю пергаменту, ретельним кирилiвським письмом та мистецтвом оздоблення рiзнобарвними заставками, малюнками, iнiцiалами з використанням фарб i золота. Це список з болгарського оригiналу, що являi собою переклад з грецького (до нашого часу не зберiгся) для болгарського царя Симеона (893-927). тАЬРЖзборник 1073 рокутАЭ був перекладений на тогочасну лiтературну мову i присвячений киiвському князю Святославу Ярославичу (1027-1076), сину Ярослава Мудрого [9; 24].

Рукопис мiстить понад 380 статей щонайменше сорока авторiв з християнського богословтАЩя, фiлософii, логiки, поетики, граматики, етики, iсторii, ботанiки, зоологii, медицини, мiнералогii, фiзики, математики, астрономii тощо. Основну частину збiрника складають тАЬВiдповiдi Анастасiя СинаiтатАЭ тАУ зведення виписок зi Святого Писання та творiв найавторитетнiших вiзантiйських богословiв: Кирила Олександрiйського, РЖустина Фiлософа, Василя Великого, Григорiя Нiського, РЖоанна Златоуста, Кирила РДрусалимського, РЖоанна Лiствiчника, Дiодоха, Орiгена, Марка Чернеця, Максима РЖсповiдника, Нила Синайського та багатьох iнших. У формi питань та вiдповiдей порушено широке коло проблем християнського свiтогляду, церковноi догматики та моральних норм поведiнки. Енциклопедичний склад збiрника засвiдчуi i сам заголовок: тАЬСъбор от мног отець: тълкованiя о неразумных словесах в еуангелiи и в апостолРВ и в инРВх книгах вкратцРВ съложено на память и на готов отвРВттАЭ (тобто тАЬЗбiрник, складений з творiв багатьох отцiв церкви, тлумачення незрозумiлих слiв в РДвангелii i в Апостолi i в iнших книгах, складених коротко для памтАЩятi й для готовоi вiдповiдiтАЭ) [10; 11].

В тАЬРЖзборникутАЭ вмiщена популярна стаття РДпiфанiя Кiпрського про чудодiйну силу дорогоцiнного камiння, довiдки календарного характеру, медичнi рекомендацii. Так, наприклад, в одному з рецептiв з метою запобiгання хвороб рекомендувалось звертати особливу увагу на харчування: в березнi iж i пий солодке, в квiтнi не iж рiпи, в травнi поросят не iж i т. д. Увiйшов у збiрник навiть трактат з поетики тАЬО образРВхтАЭ Георгiя Хировоска.тАУ короткий опис тропiв i риторичних фiгур.

Енциклопедичний змiст збiрника полягаi i в тому, що в ньому i список 94 книжок тАЬiстенних i ложнихтАЭ (канонiчних i апокрифiчних) тАУ 34 старозавiтних, 24 новозавiтних, 9 книг тАЬелико вне 60тАЭ i 25 книг тАЬськровьныихьтАЭ, тобто апокрифiчних, заборонених церквою. Цей список значною мiрою свiдчить про коло лiтератури, яка уже в серединi ХРЖ ст. була вiдома в Давнiй Русi. тАЬРЖзборник Святослава 1073 рокутАЭ слугував метi утвердження християнськоi догматики та сприяв змiцненню князiвськоi й церковноi влади. Вiн був орiiнтований на коло людей, котрi любили книги, в першу чергу, на великого князя, державного володаря, i його найближче оточення. Ймовiрно, що вiн правив за навчальний посiбник для княжих дiтей або для навчальних закладiв. На протязi багатьох вiкiв i тАЬРЖзборниктАЭ, i болгарський кодекс багато разiв переписувались. Сьогоднi у рiзних книгосховищах зберiгаiться близько 30 спискiв цiii памтАЩятки, переписаних у XVI тАУ XVII ст. Сам же рукопис тАЬРЖзборника Святослава 1073 рокутАЭ на сьогоднiшнiй день знаходиться в Москвi в iсторичному музеi. Його вивчають i украiнськi, i зарубiжнi дослiдники, зокрема болгарськi, якi хочуть реконструювати втрачений збiрник царя Симеона. У 1978-1981 рр. було здiйснено ТСрунтовну реставрацiю рукопису, а в 1983 р. видано його факсимiльне вiдтворення у супроводi наукового апарату. Таке факсимiльне видання представлене i в Киiвi в експозицii Музею книги i друкарства Украiни [11; 67]. Встановлено, що тАЬРЖзборник Святослава 1073 рокутАЬ переписувався двома писарями. Один з них тАУ диякон РЖоанн: своi iмтАЩя вiн вказав в кiнцi книги. РЖмтАЩя другого книжника залишилось невiдоме. Рукопис ряснii чисельними пiвденними русизмами. Устав письма прямий, подекуди ледь нахилений вправо, почерк калiграфiчний з деякими особливостями написання окремих лiтер. Дослiдники вважають мiсцем виготовлення рукопису Киiв, де були вiдомий скрипторiй по переписуванню книг та велика князiвська бiблiотека. Вiдкриваi тАЬРЖзборниктАЭ похвала Святославу Ярославичу, в якiй вiн називаiться тАЬвеликыи въ князъхъ князьтАЬ. Та ж похвала повторюiться i в кiнцi книги, але тут iмтАЩя та титул князя, а також iмтАЩя писаря написанi на пiдчищеному мiсцi. Тож частина дослiдникiв, включаючи Б. Рибакова, Я. Запаска, рахують, що рукопис виготовлявся на замовлення киiвського князя РЖзяслава Ярославича, а iмтАЩя його брата, князя Святослава, було написано пiзнiше на витертому мiсцi. РЗх думку пiдкрiплюi i кiнцева дата написання рукопису тАУ 1 березня 1073 року, а Святослав, змiстивши РЖзяслава, сiв на киiвський престол 22 березня 1073 року. Але не можна не враховувати того, що в реченнi, яке слiдуi за витертим мiсцем, знову повторюiться iмтАЩя князя Святослава, написане вже на чистому полi. Цiлком можливо, що писар початково переписав з оригiналу iмтАЩя царя Симона, а потiм виправив свою помилку. Але де ж тодi переписувався рукопис? Чернiгiвськi дослiдники Г. Кузнiцов та Ю. Новицька висувають гiпотезу про те, що тАЬРЖзборник Святослава 1073 рокутАЭ мiг бути написаний в Чернiговi в Болдинському монастирi. Святослав Ярославич був властолюбним i сильним володарем, вплив якого поширювався на величезний простiр: вiд Новгородськоi землi до Тмутараканi. Вiн мав контакти з захiдними правителями, володiв декiлькома мовами, шанував книги, був поборником християнства i вмiв лагодити з духовенством. Князь особисто знав преподобного Антонiя, який був родом з Любеча, розташованого на чернiгiвськiй землi. За благословенням Святоi гори Антонiй заснував Печерський монастир у Киiвi та благословив на будiвництво церкви Успiння Святоi Богородицi. У Лiтописi Руському (РЖпатському) записано, що коли у 1069 роцi киiвський князь РЖзяслав розгнiвався на Антонiя, то тАЬСвятослав, приславши, уночi забрав Антонiя до Чернiгова. Антонiй же, прибувши до Чернiгова, уподобав Болдинську гору i, викопавши печеру, тут вселився. РЖ iсть (печерний) монастир Святоi Богородицi на Болдiних горах i до сих днiвтАЭ. В 1072 роцi преподобний Антонiй повертаiться до Киiва, а створений ним монастир продовжуi розширятися. Тут будуiться РЗльiнська церква тАУ iдиний безстовпний хрестово-купольний храм, який зберiгся до нашого часу. Також Святослав закiнчив будiвництво Спаського Собору в Чернiговi. Вiрогiдно, що вiн став збирати свою бiблiотеку та започаткував перепис книг у Чернiговi. Перебуваючи близько чотирьох рокiв на киiвському престолi, князь Святослав прагнув встановити iдиновладдя, також зiграв важливу роль для посилення ролi церкви. За його сприяння був заснований Успенський собор Киiво-Печерського монастиря. Лiтопис Руський пiд 1073 р. пише: тАЬТого ж року основана була церква Печерська Святославом князем, сином Ярославовим, iгуменом Феодосiiм (i) iпископом (юртАЩiвським) МихаiломтАЭ. Киiво-Печерський патерик також пiдтверджуi: тАЭЗасновано було цю божественну церкву 6581 (1073) року в днi благовiрного князя Святослава Ярославича. Сам князь своiми руками заклав ii пiдвалини, дав сто гривень золота на допомогу блаженному i, за гласом з неба, чутому на морi, золотим поясом РЖсуса розмiтив мiсце, де маi бути церкватАЬ . В 1076 роцi було упорядковано другий тАЬРЖзборник СвятославатАЭ, який мiстить релiгiйнi та повчальнi оповiдання [12; 17].

тАЬРЖзборник Святослава 1073 рокутАЭ прикрашений шiстьома мiнiатюрами, серед яких дуже вартiсна за мистецьким та iсторичним значенням мiнiатюра з зображенням родини князя Святослава. Це рiдкiсний випадок в iсторii давньоруського мистецтва тАУ прижиттiве зображення людей, не зарахованих до лику святих. Перший подiбний прецедент тАУ зображення Ярослава Мудрого з родиною на фресках Софiйського собору. Встановлено, що портрет князя Святослава, його дружини i птАЩяти синiв намальований без попереднього протирання пергаменту кiстковим порошком, тонким пензлем густими фарбами i золотом, нанесеним на кiноварну пiдкладку. Дослiдники назвали цей сiмейний портрет тАЬпершим руським рисункомтАЭ. З нього можна судити, як одягалися князi: на головах тАУ своiрiднi тАЬтюркськiтАЭ соболинi шапки, у княгинi тАУ оздоблена золотом сукня, на шиях у синiв надiтi золотi гривнi, талii пiдперезанi поясами, на ногах саптАЩяновi чобiтки, на великому князi парчевий плащ з фiбулою. Очевидно, що в руках Святослав тримаi тАЬРЖзборниктАЭ. На наступнiй мiнiатюрi тАУ тАЬСпас на престолiтАЭ. Далi тАУ чотири фронтиспiснi мiнiатюри виконанi у виглядi стилiзованих густо орнаментованих храмiв, в серединi яких зображенi групи тАЬотцiв церквитАЭ. З бокiв храмiв намальованi рiзнi птахи та тварини. В рукописi i також малюнки 12 знакiв Зодiаку. Двi великi заставки теж прикрашенi рослинним та геометричним орнаментами. РЖнiцiали збiрника тАУ великi й малi тАУ старовiзантiйського типу. Усi мiнiатюри й заставки виконанi фарбами та золотом, переважають теплi кольори тАУ жовтi, оранжевi, нiжнi червонi, пiдкресленi золотом, багато використанi блакитнi й синi кольори та вiдтiнки зеленого. Як бачимо, всi цi кольори стали для украiнцiв традицiйними. тАЬРЖзборник Святослава 1073 рокутАЭ тАУ важлива памтАЩятка усього словтАЩянського письменства, шедевр свiтового мистецтва. Це тАУ наша духовна спадщина, гiдна уваги й пошани [13; 54].

ВлРЖзборникВ» 1076 року тАФ одна з найдавнiших давньоруських рукописних книг. В науковiй лiтер

Вместе с этим смотрят:

"РЖсторiя русiв" - яскравий твiр бароковоi лiтератури

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского