Адаптацiя засуджених до умов позбавлення волi
ПЛАН
Вступ
Теоретична Частина
Роздiл РЖ. Проблема психологiчноi адаптацii та теоретико-методологiчнi засади дослiдження процесу адаптацii засуджених до умов позбавлення волi
РЖ.1 Поняття та види адаптацii людини
РЖ.2 Теоретико-методологiчнi засади дослiдження процесу адаптацii засуджених до умов позбавлення волi
Роздiл РЖРЖ. Психологiя особистостi засудженого, як чинник до успiшноi адаптацii до умов позбавлення волi
РЖРЖ.1. Адаптацiя засуджених до умов позбавлення волi
РЖРЖ.2. Змiна психiчного стану засудженого вiдповiдно до етапiв адаптацii
РЖРЖ.3. Середовище засуджених та його вплив на адаптацiю новоприбулих до виправноi установи
Практична Частина
РЖ. Органiзацiя та методи дослiдження процесу адаптацii до умов позбавлення волi
РЖРЖ. Дослiдження провiдних тенденцiй динамiки психологiчних змiн засуджених пiд час пристосування до умов позбавлення волi
РЖРЖРЖ. Методика прогнозування поведiнки засуджених, якi знаходяться на стадii адаптацii до умов позбавлення волi
Висновки
Додатки
Список використаноi лiтератури
Вступ
Одним iз прiоритетних напрямкiв дiяльностi психологiчноi служби кримiнально-виконавчоi системи Мiн'юсту Украiни i психологiчне забезпечення роботи iз засудженими. У Концепцii розвитку психологiчноi служби Мiн'юсту Украiни поставленi наступнi конкретнi завдання: надання психологiчноi допомоги засудженим у перiод iхньоi адаптацii до умов iзоляцii, соцiального середовища й режиму утримання; розробка рекомендацiй з iндивiдуалiзацii процесу iхнього виправлення й ресоцiалiзацii.
Вiдбування покарання у виглядi позбавлення волi неминуче спричиняi iстотнi особистiснi змiни в мотивацiйнiй сферi засудженого, пов'язанi з переоцiнкою установок, цiннiсних орiiнтацii, переконань i т.д. Всi цi змiни визначають пристосування засудженого до нових правил i норм, умовам життя. Таким чином, з моменту прибуття у виправну установу засуджений переживаi складний перiод адаптацii, який включаi фiзiологiчнi, психологiчнi й соцiально-психологiчнi механiзми. Даний процес багато в чому залежить вiд особливостей iнтересiв, iдеалiв, переконань, життiвих планiв, складеноi системи вiдносин особистостi засудженого, тобто пiдструктур спрямованостi особистостi, якi визначають перевагу сфер життiдiяльностi й лiнiю поводження в умовах вiдбування покарання, що представляi теоретичну й практичну значимiсть для виправлення й ресоцiалiзацii засуджених.
Процес адаптацii засуджених обумовлений особливостями мотивацiйних пiдструктур спрямованостi особистостi, в остаточному пiдсумку визначаi позитивну або негативну адаптацiю в мiсцях позбавлення волi. При позитивнiй адаптацii засуджений включаiться в групи позитивноi спрямованостi, адаптуiться до вимог режиму, бере участь у громадських органiзацiях колонii, загону, бригади. У цьому випадку можна вважати, що в нього проявляються й закрiплюються позитивнi iнтереси, прагнення, переконання, вiдносини, цiлi й життiвi плани. При негативнiй адаптацii засуджений входить у групи негативноi або нестiйкоi спрямованостi, що сприяi поглибленню й закрiпленню кримiнальноi орiiнтацii особистостi. Таким чином, мотивацiйнi пiдструктури, якi складуться у засуджених припускають ту або iншу iхню адаптацiю у виправнiй установi.
Актуальнiсть дослiдження. Полiтичнi, економiчнi, соцiальнi перетворення на шляху побудови правовоi держави характеризуються, з одного боку, лiбералiзацiiю i демократизацiiю всiх сфер суспiльного життя, що супроводжуються вiдповiдними правовими реформами, а, з iншого, загостренням соцiальних протирiч, мiжетнiчних, мiж групових i мiжособистiсних конфлiктiв. Все частiшими стають акти насильницького протистояння, агресii, жорстокостi. Саме через це зростаi загальна значимiсть дослiдження проблем правопорушноi поведiнки, особистостi злочинця, психологii засудженого, в тому числi проблем адаптацii до умов позбавлення волi.
Результат дослiджень осiб, що перебувають в мiсцях позбавлення волi, свiдчать що наявнiсть прямого взаiмозвтАЩязку мiж процесом адаптацii до зазначених умов i настанням особистiсних змiн: зокрема, пiдвищуiться рiвень агресii, частiшають мiжособистiснi конфлiкти та iншi форми вiдхилень у поведiнцi.
Пошук засобiв психологiчного впливу на особистiсть, що перебуваi у мiсцях позбавлення волi, набуваi особливоi гостроти, в звтАЩязку з тим, що ефективнiсть виправного впливу прямо повтАЩязуiться з проблемою ресоцiалiзацii засуджених.
Перспективним у цьому напрямку i дослiдження проблеми адаптацii засуджених до умов позбавлення волi, особистiсних змiн в умовах впливу пенiтенцiарного стресу.
Науковi дослiдження у вiтчизнянiй (В.Ф. Пирожков, О.РЖ. Папкiн, В.РЖ. Поздняков i iн.) i закордонноi психологii (В. Франкл, V.R. De Rosia, L. Goodstene, A.U. Kirkpatrick, E. Zambl iн.) показують, що первiсний перiод адаптацii у виправнiй установi для засуджених i найбiльш складним. На цьому етапi засудженi стикаються iз численними труднощами, новими вимогами до iхнього поводження й вчинкiв. У цей перiод у засуджених формуiться певне вiдношення до режиму, представникiв адмiнiстрацii, конкретним засудженим i групам засуджених, виробляiться стратегiя поводження вiдбування покарання у виправнiй установi.
Система психологiчного супроводу цiii категорii осiб, що включаi дiагностику й корекцiю мотивацiйноi сфери, дозволяi, на наш погляд, позитивно розвивати процес адаптацii засуджених до умов виправноi установи, засуджених i персоналу.
У сучаснiй психологii надаiться значна увага дослiдженню делiнквентноi поведiнки (О.Д. Глоточкiн, Н.С. Гук, К.С. Лебединська, В.М. Оржихiвська, О.В. Пирожков, В.М. Синьов, В.А. Худик,), зокрема дослiдженню психологiчного стану людини, позбавленоi волi.
Натомiсть проблема адаптацii до мiсць позбавлення волi, i як наслiдок до особистiсних змiн у засуджених в умовах позбавлення волi, розробки засобiв корекцiйного впливу на них залишаються до сьогоднi недостатньо вивченими. Виходячи з актуальностi зазначеноi проблеми, недостатнього розроблення ii у сучаснiй психологii, в тому числi i пенiтенцiарнiй, а також ii вагомостi у розвтАЩязаннi практичних завдань психологiчноi допомоги особистостi, було визначено тему бакалаврського дослiдження ВлАдаптацiя засуджених до умов позбавлення волiВ».
ОбтАЩiкт дослiдження: процес особистiсних змiн, який вiдбуваiться внаслiдок адаптацii до умов позбавлення волi.
Предмет дослiдження: аналiз адаптацii засуджених до мiсць позбавленнi волi, характеристика ii етапiв, динамiка особистiсних змiн у правопорушникiв в умовах позбавлення волi.
Мета дослiдження полягаi у теоретичному й емпiричному дослiдженнi змiстово-процесуальних характеристик процесу адаптацii засуджених до умов виправного закладу, особистiсних змiн в умовах позбавлення волi, а також у розробцi програми психолого-педагогiчних впливiв, спрямованих на оптимiзацiю та полегшення процесу адаптацii засуджених до умов закладiв позбавлення волi.
Для досягнення поставленоi мети дослiдження були поставленi такi завдання:
1. Проаналiзувати i узагальнити теоретико-методологiчнi пiдходи до проблеми адаптацii засуджених до перебування у закладах позбавлення волi;
2. Визначити змiст i особливостi протiкання адаптацii та динамiки психiчних особистiсних змiн у засуджених до умов позбавлення волi;
3. Розробити дослiдницьку модель i засоби емпiричного дослiдження, а також встановити провiднi тенденцii процесу адаптацii до умов позбавлення волi та динамiки особистiсних змiн, якi виникають у засуджених пiд час процесу адаптацii до умов виправних закладiв;
4. Розробити й обТСрунтувати експериментальним шляхом програму психологiчноi корекцii та полегшення протiкання процесу адаптацii засуджених до умов позбавлених волi.
Теоретико-методологiчну основу дослiдження склали:
Концепцiя дiяльнiсного опосередкування особистiсного розвитку (М.Й. Боришевський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьiв, С.Д. Максименко, А.В. Петровський, Л.С. Рубiнштейн, Н.В. Чепелева ); положення про динамiчнiсть особистiсних утворень (Л.РЖ. Анциферова, К.О. Абульханова-Славська, РЖ.С. Кон, П.В. Лушин, Л.РД. Орбан-Лембрик, М.РЖ. Пiрен, В.Т. Циба), зокрема, в умовах життiвоi кризи (Л.РЖ. Анциферова, Б.С. Братусь, У.Т. Короленко, Т.М. Титаренко); положення та принципи субтАЩiктно-дiяльнiсного пiдходу (Ю.А. Александровський, Г.О. Балл, Ф.Б. Березiн, А.В. Брушлiнський, К.М. Гуревич, РД.О. Климов, В.РЖ. Лiбiдiв, Б.Ф. Ломов, В.М. Оржехiвська, В.О. Татенко), а також положення гуманiстичноi психологii (Е. Берн, М. Ерiксон, К. Роджерс), та основнi засади теорii та практики психологiчноi допомоги (Б.Д. Карвасарський, О.Ф. Бондаренко, Ф.РД. Василюк).
Ступiнь розробки теми дослiдження. Питання адаптацii засуджених до умов позбавлення волi розглядалися росiйськими вченими-пенiтенцiаристами О.Д. Глоточкиним (1974), В.Ф. Пирожковим (1974), О.С. Михлiним (1975), О.РЖ. Мокрецовим (1979), О.Г Перегудовим (1982), В.РЖ. Поздняковим (1983) i iн. У закордоннiй психологii проблемами адаптацii ув'язнених до умов закладiв позбавлення вiолi займалися A.U. Kirkpatrick (1970), L Goodstene (1979), Е. ZambI (1984), V.R. De Rosia (1998) i iн. (Окремi аспекти процесу адаптацii та мотивацiйних змiн особистостi засуджених у вiтчизнянiй пенiтенцiарнiй науцi i юридичнiй практицi розробляли В.М. Бехтiрьов (1912), Л.М. Мерлiн (1912), Л.РД. Владимиров (1912), М.Н. Гернет (1925), С.В. Познишев (1925), В.О. Внуков (1930), Ю.Ю. Бехтiрьов (1930), М.Н. Кесслер (1930), Б.С. Утевський (1930), О.Г.Ковальов (1968), Г.Г. Бочкарьова (1972), О.Д. Глоточкiн (1974), В.Ф. Пирожков (1974), К.РД. РЖгошев (1974), О.РЖ. Папкiн (1974), О.С. Михлiн (1975), В.Г. Дiiв (1976), О.РЖ. Зотова (1976), О.Р. Ратинов (1976), А.Р. Лурiя (1977), К.К. Платонов (1977), Л.А. Висотина (1977), В.Н. Кудрявцев (1986), А.РЖ. Ушатиков (1990), М.Г. Дебольський (1994), О.В. Наприс (1997) i iншi.
У ходi розв'язання поставлених завдань використовувались такi методи та методики дослiдження: дiагностика картини життiвого шляху (РД.РЖ. Головаха, О.О. Кронiк), методика "цiннiсних орiiнтацiй" (М.Рокич), характерологiчний опитувальник (К.Леонгард), дiагностика показникiв i форм агресii Басса Даркi, методика оцiнки динамiки особистiсних трансформацiй (Д.О.Олдхем, Л.Моррiс), а також самооцiнки мотивацii схвалення (Д.Марлоу).
Органiзацiя i база дослiдження. Дослiдження проводилось з групою засуджених чоловiкiв вiком 20-30 рокiв, що вiдбувають покарання в виправнiй колонii посиленого режиму. На рiзних етапах дослiдження взяло участь 345 осiб. Зокрема, на етапах констатуючого експерименту тАУ 225; на етапi здiйснення корекцiйноi роботи у звтАЩязку з адаптацiiю до умов позбавлення волi тАФ 80 осiб, з яких було сформовано двi групи: контрольну та експериментальну. Статистичне оброблення результатiв здiйснювалося за допомогою пакету статистичних програм SPSS 10. Дослiдження здiйснювалось впродовж 2007-2008 рокiв.
Наукова новизна дослiдження полягаi у тому, що в ньому вперше обТСрунтовано концептуальну модель трансформацii рiзних психологiчних особистiсних характеристик, якi виникають у засуджених пiд час адаптацii до нових умов життя, а саме до умов позбавлення волi; розроблено i апробовано методику психологiчноi дiагностики особистiсних змiн на рiзних етапах процесу адаптацii, у розробленнi програми психологiчного впливу шляхом втiлення ефективних засобiв психокорекцiйноi роботи.
Теоретичне значення дослiдження полягаi у зтАЩясуваннi психологiчних особливостей негативноi трансформацii особистостi в перiод адаптацii до умов позбавлення волi, та визначеннi психологiчних засобiв впливу на особистiсть для запобiгання цим змiнам.
Практичне значення дослiдження полягаi у розробленнi дiагностичного iнструментарiю виявлення психiчних вiдхилень та змiн в умовах адаптацii та комплексного корекцiйного тренiнгу, спрямованого на полегшення процесу адаптацii засуджених до умов позбавлення волi та розвиток здатностi до особистiсних змiн в цей перiод.
Надiйнiсть i вiрогiднiсть результатiв забезпечувалась застосуванням комплексу взаiмодоповнюючих методiв дослiдження, адекватних об'iкту, предмету, метi та завданням дослiдження: достатньою репрезентативнiстю вибiрки, поiднанням кiлькiсного та якiсного аналiзу отриманих емпiричних даних, застосуванням методiв математичноi статистики, сучасних програм обробки даних.
Структура та обсяг дослiдження: бакалаврська робота складаiться зi вступу, двох частин, перша, з яких тАФ теоретична, складаiться з двох роздiлiв, якi подiленi на пiдроздiли, друга тАФ практична, складаiться з одного роздiлу та психологiчного експерименту, висновкiв, додаткiв та списку використаноi лiтератури, який налiчуi 41 найменування.
Роздiл РЖ. Проблема психологiчноi адаптацii та теоретико-методологiчнi засади дослiдження процесу адаптацii засуджених до умов позбавлення волi
РЖ.1 Поняття та види адаптацii людини
Адаптацiя (вiд латинського слова adaptatio тАФ приладжування, пристосування) тАФ це властивостi органiзму пристосовуватися до дii факторiв навколишнього середовища. Проблема адаптацii притягаi останнiм часом увагу багатьох дослiдникiв i розглядаiться у фiзiологii, соцiологii, психологii, педагогiцi.
Це пов'язане з тим, що полiтична, економiчна, соцiальна й навiть екологiчна ситуацiя швидко змiнюiться не тiльки в нашiй краiнi, але й у свiтi викликаi в життi сучасноi людини велику кiлькiсть стресiв. РЖ для того, щоб вижити в таких умовах, вiд кожноi людини потрiбна максимальна гнучкiсть у пристосуваннi до нових умов життя. Змiни, що супроводжують адаптацiю, зачiпають всi рiвнi: вiд молекулярного (мобiлiзацiя захисних сил органiзму) до морального (психологiчна стiйкiсть до рiзних впливiв) i професiйного (професiйнi навички, умiння, професiйна орiiнтацiя).
Ця проблема може бути розглянута на процесуальному й змiстовному рiвнях. Адаптацiя проявляiться як механiзм вхождення суб'iкта в рiзнi об'iднання, формальнi й неформальнi групи. Адаптацiя може бути показником професiйного навчання й розвитку людини (О.О. Головей, РД.А. Климов, О.Н. Коржова, К.К. Платонов, З.О. Решетова).
Проблема адаптацii людини i однiiю з основних у системi сучасного психологiчного знання. Проте, багато концептуальних положень довгий час розроблялися переважно у фiзiологiчно орiiнтованих дослiдженнях i акцент робився, насамперед, на фiзiологiчних i психофiзiологiчних закономiрностях адаптацii до окремих факторiв зовнiшнього середовища, до рiзних видiв професiйноi дiяльностi або в цiлому до екологiчноi системи.
Соцiальна адаптацiя тАФ iнтегративний показник станiв людини, що вiдбиваi ii можливостi виконувати певнi бiосоцiальнi функцii:
- адекватне сприйняття навколишньоi дiйсностi й власного органiзму;
- адекватна система вiдносин i спiлкування з навколишнiми;
- здатнiсть до працi, навчання, до органiзацii дозвiлля й вiдпочинку;
- здатнiсть до самообслуговування й взаiмообслуговування родинi й колективi;
- мiнливiсть адаптивнiсть поводження вiдповiдно до рольових очiкувань iнших.
Важливим аспектом соцiальноi адаптацii i прийняття iндивiдом соцiальноi ролi. Цим обумовлене вiднесення соцiальноi адаптацii до одного з основних соцiально-психологiчних механiзмiв соцiалiзацii особистостi. Ефективнiсть соцiальноi адаптацii в значнiй мiрi залежить вiд того, наскiльки адекватно iндивiд сприймаi себе й своi соцiальнi зв'язки.
Останнiм часом у концептуальнi моделi всi частiше включаiться людина як суб'iкт адаптацii, тобто як усвiдомлюi й переживаi змiни у своiму власному "Я", як активно й самостiйно формуi необхiднi iй стратегii адаптацii не тiльки до динамiчного зовнiшнього свiту, але й до освоюваних ролей i позицiй, що тягнуть змiни "Я".
Питання про структурнi й динамiчнi прояви адаптацii до рiзних аспектiв власного "Я", яке пiддаiться змiнам, все частiше зачiпаi гуманiстично-орiiнтована психологiя особистостi, що включаi адаптивнiсть у феномен самоактуалiзацii й самореалiзацii.
Адаптацiя маi кiлька аспектiв. Бiологiчний (загальний для людини й тварин) мiстить у собi пристосування органiзму до умов середовища, якi змiнюються i якi i стiйкими: температурi, атмосферному тиску, вологостi, освiтленостi й iн.; фiзичним умовам, а також до захворювання, втрати якогось органу або обмеженню його функцiй. До прояву бiологiчноi адаптацii вiдноситься ряд психофiзiологiчних реакцiй. РЖнакше кажучи, адаптацiя тАФ це пристосування будови й функцiй органiзму, його органiв i клiтин до умов середовища. Бiологiчнi механiзми адаптацii вивченi поки недостатньо, але П.К. Анохiн, РЖ.А. Аршанський, К.М. Биков i iн. показали, що будь-якi пристосувальнi реакцii в органiзмi здiйснюються пiд контролем центральноi нервовоi системи, де формуються спецiальнi фтасцiональнi системи адаптацii.
Отже, процеси адаптацii спрямованi на збереження гомеостаза: стiйкостi органiзму до перепадiв температури, недолiку кисню, змiнi барометричного тиску й т.п.
Психiчну адаптацiю розглядають як результат дiяльностi цiлiсноi самокерованоi системи (на рiвнi тАЬоперативного спокоютАЭ), пiдкреслюючи при цьому ii системну органiзацiю. Але при такому розглядi картина залишаiться не повною. Необхiдно включити у формулювання поняття потреби. Максимально можливе задоволення актуальних потреб i, таким чином, важливим критерiiм ефективностi адаптацiйного процесу.
Отже, психiчну адаптацiю можна визначити як процес встановлення оптимальноi вiдповiдностi особистостi й навколишнього середовища в ходi здiйснення властивоi людинi дiяльностi (процесу), що дозволяi iндивiдууму задовольняти актуальнi потреби й реалiзовувати пов'язанi з ними значимi цiлi, забезпечуючи в той же час вiдповiднiсть максимальнiй дiяльностi людини, ii поводженню, вимогам середовища. Психiчна адаптацiя i суцiльним процесом, що, поряд iз властиво психiчною адаптацiiю (тобто пiдтримкою психiчного гомеостазу), мiстить у собi ще два аспекти:
1. оптимiзацiю постiйного впливу iндивiдуума з оточенням;
2. встановлення адекватноi вiдповiдностi мiж психiчними й фiзiологiчними характеристиками.
Вивчення адаптацiйних процесiв тiсно пов'язане з уявленнями про емоцiйну напругу й стрес. Це послужило пiдставою для визначення стресу як неспецифiчноi реакцii органiзму на пропонованi йому вимоги, i розгляд його як загального адаптацiйного синдрому.
Вiдомий закордонний психолог Ганс Сельi, основоположник захiдного вчення про стреси й нервовi розлади, визначив наступнi стадii стресу як процесу:
1) безпосередня реакцiя на вплив (стадiя тривоги);
2) максимально ефективна адаптацiя (стадiя ресистентностi);
3) порушення адаптацiйного процесу (стадiя виснаження).
У широкому змiстi цi стадii характернi для будь-якого адаптацiйного процесу.
Одним з факторiв стресу i емоцiйна напруженiсть, що фiзiологiчно виражаiться в змiнах ендокринноi системи людини. Примiром, при експериментальних дослiдженнях у клiнiках хворих було встановлено, що люди, якi постiйно перебувають у нервовiй напрузi, важче переносять вiруснi iнфекцii. У таких випадках необхiдна допомога квалiфiкованого психолога.
Основнi риси психiчного стресу:
1) стрес тАФ стан органiзму, його виникнення припускаi взаiмодiю мiж органiзмом i середовищем;
2) стрес тАФ бiльш напружений стан, нiж звичайний мотивацiйний; вiн вимагаi для свого виникнення сприйняття погрози;
3) явища стресу мають мiсце тодi, коли нормальна адаптивна реакцiя недостатня.
Тому що стрес виник головним чином саме вiд сприйняття погрози, то його виникнення в певнiй ситуацii може виникати по суб'iктивних причинах, пов'язаних з особливостями даноi особистостi. Взагалi, тому що iндивiдууми не схожi один на одного, вiд фактору особистостi залежить дуже багато. Примiром, у системi тАЬлюдина-середовищетАЭ рiвень емоцiйноi напруженостi наростаi в мiру збiльшення розходжень мiж умовами, у яких формуються механiзми суб'iкта, i умовами якi тiльки створюються. Таким чином, тi або iншi умови викликають емоцiйну напругу не в силу iхньоi абсолютноi твердостi, а в результатi невiдповiдностi цим умовам емоцiйного механiзму iндивiда.
При будь-якому порушеннi збалансованостi тАЬлюдина-середовищетАЭ недостатнiсть психiчних або фiзичних ресурсiв iндивiдуума для задоволення актуальних потреб або неузгодженiсть самоi системи потреб i джерелом тривоги.
Тривога, позначувана як:
- вiдчуття невизначеноi погрози;
- почуття дифузiйного побоювання й тривожного очiкування;
- невизначене занепокоiння,
представляi iз себе найбiльш сильно дiючий механiзм психiчного стресу. Це випливаi з вiдчуття погрози, що представляi iз себе центральний елемент тривоги й спричиняi ii бiологiчне значення як сигнал неблагополуччя й небезпеки. Тривога може грати охоронну й мотивацiйну роль, порiвнянну з роллю болю. З виникненням тривоги зв'язують посилення поведiнковоi активностi, змiна характеру поводження або включення механiзмiв iнтрапсихiчноi адаптацii. Але тривога може не тiльки стимулювати активнiсть, але й сприяти руйнуванню недостатньо адаптивних поведiнкових стереотипiв, замiщенню iх бiльше адекватними формами поводження.
На вiдмiну вiд болю тривога тАФ це сигнал небезпеки, яка ще не реалiзована. Прогнозування цiii ситуацii носить iмовiрнiсний характер, а в остаточному пiдсумку залежить вiд особливостей iндивiда. При цьому особистiсний фактор граi найчастiше вирiшальну роль, i в такому випадку iнтенсивнiсть тривоги вiдбиваi скорiше iндивiдуальнi особливостi суб'iкта, нiж реальну значимiсть погрози.
Тривога, по iнтенсивностi й тривалостi неадекватна ситуацii, перешкоджаi формуванню адаптацiйноi поведiнки, приводить до порушення поведiнковоi iнтеграцii й загальноi дезорганiзацii психiки людини. Таким чином, тривога лежить в основi будь-яких змiн психiчного стану й поводження, обумовлених психiчним стресом.
Професор Березiн визначив тривожний ряд, що представляi iстотний елемент процесу психiчноi адаптацii:
1) вiдчуття внутрiшньоi напруженостi тАФ не маi яскраво вираженого вiдтiнку погрози, служить лише сигналом ii наближення, створюючи тяжкий щиросердечний дискомфорт;
2) гiперестезичнi реакцii тАФ тривога наростаi, ранiше нейтральнi стимули здобувають негативне фарбування, пiдвищуiться дратiвливiсть;
3) саме тривога тАФ центральний елемент розглянутого ряду. Проявляiться вiдчуттям невизначеноi погрози. Характерна ознака:
неможливiсть визначити характер погрози, пророчити час ii виникнення. Часто вiдбуваiться неадекватна логiчна переробка, у результатi якоi через недостачу фактiв видаiться неправильний висновок;
4) страх тАФ тривога, конкретизована на певному об'iктi. Хоча об'iкти, з якими зв'язуiться тривога можуть i не бути ii причиною, у суб'iкта створюiться уявлення про те, що тривогу можна усунути певними дiями;
5) вiдчуття невiдворотностi катастрофи, що насуваiться, тАФ наростання iнтенсивностi тривожних розладiв приводить суб'iкта до уявлення про неможливiсть запобiгання прийдешнiй подii;
6) тривожно-боязке порушення тАФ викликувана тривогою дезорганiзацiя досягаi максимуму, i можливiсть цiлеспрямованоi дiяльностi зникаi. При пароксизмальному наростаннi тривоги всi зазначенi явища можна спостерiгати пiд час одного пароксизму, в iнших же випадках iхня змiна вiдбуваiться поступово.
Посилення тривоги приводить до пiдвищення iнтенсивностi дii двох взаiмозалежних адаптацiйних механiзмiв:
1) аллопсихiчний механiзм тАФ дii, коли вiдбуваiться модифiкацiя поведiнковоi активностi. Спосiб дii: змiна ситуацii або вiдхiд з неi.
2) iнтрапсихiчний механiзм тАФ забезпечуi редукцiю тривоги завдяки переорiiнтацii особистостi.
РЖснуi кiлька типiв захистiв, якi використовуються iнтрапсихiчним механiзмом психiчноi адаптацii:
1) перешкода усвiдомленню факторiв, що викликають тривогу;
2) фiксацiя тривоги на певних стимулах;
3) зниження рiвня спонукання, тобто знецiнювання вихiдних потреб;
4) концептуалiзацiя.
Тривога, незважаючи на достаток рiзних значеннiвих формулювань, являi собою iдине явище й служить облiгаторним механiзмом емоцiйного стресу. Виникаючи при будь-якому порушеннi збалансованостi в системi Вллюдина-середовищеВ», вона активiзуi адаптацiйнi механiзми, i разом з тим при значнiй iнтенсивностi лежить в основi розвитку адаптацiйних порушень. Пiдвищення рiвня тривоги спричиняiться включення або посилення дii механiзмiв iнтрапсихiчноi адаптацii. Цi механiзми можуть сприяти ефективнiй психiчнiй адаптацii, забезпечуючи редукцiю тривоги, а у випадку iхньоi неадекватностi знаходять своi вiдбиття в типi адаптацiйних порушень, яким вiдповiдаi характер прикордонних психопатологiчних явищ, якi формуються при цьому. Органiзацiя емоцiйного стресу припускаi утруднення реалiзацii мотивiзацii, блокаду мотивованого поводження, тобто фруструацiю. Сукупнiсть фруструацii, тривоги, а також iхнiй взаiмозв'язок з аллопсихiчною i iнтрапсихiчною адаптацiями й становить основне тiло стресу.
Ефективнiсть психiчноi адаптацii напряму залежить вiд органiзацii мiкросоцiальноi взаiмодii. При конфлiктних ситуацiях у сiмейнiй або виробничiй сферi, утрудненнях у побудовi неформального спiлкування порушення механiчноi адаптацii вiдзначалися значно частiше, нiж при ефективнiй соцiальнiй взаiмодii. Також з адаптацiiю прямо зв'язаний аналiз факторiв певного середовища або оточення, Оцiнка особистiсних якостей навколишнiх як фактору приваблюючого в переважнiй бiльшостi випадкiв сполучалася з ефективною психiчною адаптацiiю, а оцiнка таких же якостей як фактору вiдразливого тАФ з ii порушеннями.
Але не тiльки аналiз факторiв навколишнього середовища визначаi рiвень адаптацii й емоцiйноi напруженостi. Необхiдно також брати до уваги iндивiдуальнi якостi, стан безпосереднього оточення й особливостi групи, у якiй здiйснюiться мiкросоцiальна взаiмодiя.
У процесi аналiзу iснуючих пiдходiв до дослiдження проблеми протiкання процесу адаптацii засуджених до умов позбавлення волi було визначено основнi фактори трансформацii пiд впливом так званого пенiтенцiарного стресу (М.РД. Сандомирський). Процес адаптацii до мiсць позбавлення волi приводить до значних особистiсних трансформацiй. Останнi проявляються, зокрема, у пiдвищеному рiвнi тривоги, агресивностi, низькому рiвнi соцiальноi адаптацii тощо.
У лiтературi видiляють два рiвнi адаптованостi: адаптацiю i дезадаптацiю. Адаптацiя полягаi в досягненнi оптимального взаiмовiдношення мiж особистiстю i середовищем. Дезадаптацiя характеризуiться вiдсутнiстю динамiчноi рiвноваги мiж особистiстю i середовищем внаслiдок домiнування деяких реакцiй або невiдповiдностi конструктивних пiдходiв.
Пенiтенцiарний стрес в бiльшостi випадкiв характеризуiться саме реакцiями дезадаптацii (Сандомирський М.РД., Скрипко Л.В., Альошина Ю.РД., Р. Гоулд, Д.Т. РЖванов, Д. Левiнсон, Т.М. Мiшина, РД.Ф. Рибалко).
Як вiдомо, у звичайних життiвих умовах особистiсть характеризуiться вiдносно стабiльними психофiзiологiчними рисами. Однак пiд новим цiлеспрямованим впливом мiкросоцiального середовища, в даному випадку середовища виправноi колонii, пiд тиском його вимог вiдбуваiться поступова адаптивна перебудова психологiчноi органiзацii особистостi.
Адаптацiя iндивiда до нових соцiально-психологiчних умов, яких неможливо уникнути, вiдбуваiться у двох напрямках. В одному ¾ психологiчна адаптованiсть особистостi проявляiться в гармонiйнiй рiвновазi, а в iншому ― у формi конфлiкту. Це вiдбуваiться тодi, коли захиснi реакцii iндивiда i недостатнiми (Е. Ерiксон, Н.В. Гришина, О.А. Донченко, М.РЖ. Пiрен, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелiва).
В тому разi, коли адаптацiя до екстремальних умов вiдбуваiться утруднено, проявляються певнi вiдхилення в поведiнцi. Цi вiдхилення протiкають нерiдко у формi межових психопатологiчних явищ, що носять характер неврозiв, функцiональних порушень, iнтрапсихiчних конфлiктiв. За цих умов виникаi неадекватна поведiнка, яка полягаi у порушеннi мiжособистiсних стосункiв, а рiвень цих порушень перебуваi у звтАЩязку iз особливостями особистостi (К.О. Абульханова-Славська, Л.РЖ. Анциферова, Ф.Б. Березiн, О.О. Кронiк).
Особистiснi змiни, якi вiдбуваються пiд час адаптацii до умов позбавлення волi, мають у своiй основi складний процес взаiмодii внутрiшнiх (бiологiчнi, бiопсихiчнi, психологiчнi) i зовнiшнiх (соцiальних) чинникiв. Водночас, як зазначаiться у вiдповiднiй лiтературi, дiiвiсть зовнiшнiх впливiв залежить вiд того, наскiльки вони вiдповiдають так званим правилам внутрiшнього реагування конкретного iндивiда. За психологiчним законом конвергенцii (В. Штрек), принципом детермiнiзму (С. Рубiнштейн), психологiчний розвиток i не механiчним сприйняттям особистiстю зовнiшнiх впливiв, а результатом конвергенцiй внутрiшнiх даних iз зовнiшнiми умовами розвитку.
НевiдтАЩiмною складовою особистiсноi динамiки засудженого пiд час адаптацii до нових для нього умов позбавлення волi i постiйне вiдчуття тривоги, що i переважаючим емоцiйним станом. Почуття тривоги виникаi в разi, коли iндивiд стикаiться з критичним, негативним ставленням до себе з боку оточуючих, ставлення, яке сприймаiться як загроза власному ВлЯВ», коли вiн вiдчуваi свою неефективнiсть в щоденному життi (Р. Лозарус, З. Фрейд).
На основi уявлень К. Юнга, О. Шострома, К. Леонгарда, П. Ганушкiна видiляються кримiногеннi типи особистостi, якi здiйснюють негативний вплив на особистiсть новоприбулих засуджених, накладають серйознi обмеження на iх психологiчну адаптацiю в установi виконання покарань.
В зарубiжнiй пенiтенцiарнiй психологii прийнятий пiдхiд до типологii засуджених, що ТСрунтуiться на чотирьох вимiрах: делiнквентнiсть, порушення соцiалiзацii; психопатизацiя, агресивнiсть; пригнiченiсть, тривожнiсть, невротизацiя; психологiчна незрiлiсть, неадекватнiсть сприйняття навколишнього.
Як свiдчить статистика, лише четверта частина увтАЩязнених адаптуiться. Всi iншi протягом усього термiну увтАЩязнення перебувають в станi хронiчного стресу.
Узагальнюючи поданий аналiз теоретичних пiдходiв до проблеми процесу адаптацii засуджених до умов позбавлення волi, констатуiмо, що механiзми адаптацii у переважноi бiльшостi засуджених не сформованi.
Роздiл РЖРЖ.
Психологiя особистостi засудженого, як чинник до успiшноi адаптацii до умов позбавлення волi
Вивчення iндивiдуально-психологiчних особливостей засуджених, акцентуацiй i iнших рис iхнього характеру показуi, що по цих параметрах вони iстотно не вiдрiзняються вiд правослухняних громадян. Розходження виявляються в особливостях прояву цiннiсних орiiнтацii, психiчних станi й статусно-груповоi приналежностi засуджених. Саме цi параметри, на думку фахiвцiв, визначають Влтюремний синдромВ» поводження засудженого. Адже сам факт здiйснення злочину, арешт, взяття пiд варту в процесi попереднього розслiдування й судового розгляду, вiдбування покарання в пенiтенцiарнiй установi впливають на психiку й поводження людини. Проiлюструiмо сказане результатами одного з експериментiв, проведеного закордонними психологами, який одержав назву Влексперимент, з модельованою в'язницеюВ».
На етапi пiдготовки до експерименту було вiдiбрано 24 випробуваних учнiв коледжу. РЗх роздiлили на двi рiвнi групи, якi по своiх соцiально демографiчних i психологiчних властивостях iстотно не вiдрiзнялися, але одна виконувала роль наглядачiв, а друга тАФ ув'язнених. Пiд примiщення Влв'язницiВ» був вiдведений пiдвал будiвлi. Тут були обладнанi три камери iз ТСратами, нарами й iншими вiдповiдними атрибутами, а також карцер. Унiформу ув'язнених становив халат з особистим номером на грудях i спинi. На щиколотцi однiii з нiг був закрiплений металевий браслет, з ланцюгом. Всi зовнiшнi атрибути ВлнаглядачiвВ» (форма, кийок i т.д.) також сприяли iдентичностi особистостi з виконуваною соцiальною роллю. ВлНаглядачiВ» працювали позмiнно, а ВлувтАЩязненiВ» повиннi були провести в камерах два тижнi.
Вiдеозапис зафiксував, що вже з перших годин спiлкування мiж ВлувтАЩязненимиВ» i ВлнаглядачамиВ» стали встановлюватися вiдносини ворожостi, агресивностi. У бiльшостi Влув'язненихВ» спостерiгалися такi симптоми, як втрата особистiсноi iндивiдуальностi (всi стали схожi один на одного), зниження почуття власного достоiнства, пригнiченiсть, ворожiсть стосовно ВлнаглядачiвВ». Ситуацiя виявилася настiльки складною, що п'ятьох Влув'язненихВ» довелося звiльнити через п'ять дiб, тому що вони впали в стан депресii, часто кричали, сильно озлобилися й проявляли крайнi занепокоiння. Один Влув'язненийВ» був звiльнений пiсля того, як у нього на шкiрi з'явилися плями в результатi психiчноi напруги. Експеримент, розрахований на два тижнi, довелося призупинити через сiм днiв.
ВлМодельована в'язницяВ» наочно пiдтвердила, що соцiальна iзоляцiя у виглядi позбавлення волi впливаi на психiку людини, причому набагато сильнiше, нiж уявляють собi багато працiвникiв правоохоронних органiв. Як вiдзначаi американський учений X. Зер, традицiйна в'язниця й атмосфера в нiй Влпозбавляi людину власного достоiнства.. По сутi тюремнi норми передбачають постiйну слухнянiсть, умiння додержуватися наказiв. Покiрнiсть i слухнянiсть тАФ от той урок, який покликана дати в'язниця, але найменше цей урок згодиться, щоб освоiтися на волiВ». Тому одна з важливих проблем сучасноi пенiтенцiарноi науки й практики тАФ встановлення точноi вiдповiдностi мiж вагою зробленого злочину й мiрою покарання. Строк карного покарання, вид режиму i його атрибути, з одного боку, повиннi викликати в засудженого переживання, здатнi втримати його вiд здiйснення нових злочинiв, а з iншого боку тАФ не повиннi згубно позначатися на його здоров'i й станi психiки. Не випадково в процесi сучасного реформування кримiнально-виконавчоi системи у всiх краiнах iстотна увага звертаiться на гуманiзацiю умов утримання засуджених.
Знаходження в мiсцях позбавлення волi вiдбиваiться на психологii людини. Особливостi психологii засуджених насамперед проявляються в певному комплексi психiчних станiв, якi розвиваються в мiсцях позбавлення волi. До найбiльш типових з них варто вiднести: стан очiкування змiн (перегляду справи, звiльнення); стан нетерпiння. РЖ те й iнше характеризуiться пiдвищеною напруженiстю, що iнодi приводить до рiзких зривiв у поводженнi. Може розвиватися й стан безнадiйностi, приреченостi, що викликаi апатiю, пасивнiсть у всiх дiях.
Соцiальна iзоляцiя пiдсилюi пригноблений стан. Вiн i результатом фрустрацii, наслiдком повного краху життiвих планiв, цiлей, катастрофи надiй. У засудженого може з'явитися невiр'я у своi сили, у можливiсть знову знайти нормальне життя. До моменту прибуття в колонiю (в'язницю) деякi засудженi вже випробовують стан пригнiченостi, пригнiченостi вiд визнання своii провини перед суспiльством, родиною. Цi засудженi не порушують режим, добре працюють, виконують вимоги адмiнiстрацii виправноi установи.
У пенiтенцiарнiй психологii найбiльш глибоко вивчений вплив позбавлення волi на суть i динамiку психiчних станiв засуджених (М.Н. Гернет, О.Д. Глоточкiн, В.Ф. Пирожков, В.О. РДлеонський). На думку М.Н. Гернета (1925), фундаментом тюремного життя i стан туги (за домом, рiдними, близькими): Вл..Вiку добре уявляю. Адже вона моя улюблениця. Але краще б, Свiтлана (дружина), вас нiколи не було. Менi було б набагато спокiйнiше. Подивлюся я на тих, у кого, як говорять, анi рiдних, анi знайомих, вони тримаються спокiйно. Не переживають, нiкому не пишуть, у них нiякоi вiдповiдальностi перед своiм майбутнiм. Так у них i час швидше проходить. Але чорт iз ним..В».
Саме туга за домом, рiдними, близькими, волi з особою силою дii на засуджених. У результатi з'являiться дратiвливiсть, збудливiсть, внутрiшнi напруження. "Туга, тАФ вiдзначав М. Н. Гернет, тАФ це нарiжний камiнь, фундамент тюремного життя". Такий стан сприяi нагромадженню негативних емоцiй, якi раптово проявляються в афектах, агресивних дiях. На ц
Вместе с этим смотрят:
Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв
Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age
Positive and negative values of conformism
РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини
Абрахам Маслоу о потребностях человека