ВзаiмозвтАЩязок пияцтва, як форми девiантноi поведiнки у пiдлiткiв, з акцентуацiями характеру

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Вiдкритий мiжнародний унiверситет розвитку людини тАЮУкраiнатАЭ

Херсонська фiлiя

Кафедра психологii

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: тАЮВзаiмозвтАЩязок пияцтва, як форми девiантноi поведiнки у пiдлiткiв, з акцентуацiями характерутАЭ

студентки спецiальностi тАЮПсихологiятАЭ

освiтньо-квалiфiкацiйного рiвня тАЮСпецiалiсттАЭ

денна форма навчання

Кабалюк Марини Валерiiвни

Науковий керiвник:

АдтАЩюнкт-професор психологii Голiв С.В.

Робота допущена до захисту в ДЕК

протокол № ____ вiд тАЮ___тАЭ_______2008 р.

Завiдувач кафедри тАЮПсихологiятАЭ

кандидат фiлософських наук, професор Бондаренко Л.В.

Робота захищена____________2008 р. з оцiнкою тАЮ________________тАЭ

Херсон 2008

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Девiацii як соцiально-психологiчна проблема

1.1 З iсторii наукових дослiджень проблеми вiдхилення в поведiнцi

1.2 Пияцтво в пiдлiтковому вiцi

Роздiл 2. Характеристика типiв акцентуацiй характеру i сптАЩянiння у пiдлiткiв

2.1 Типологiя акцентуацiй характеру

2.2 Особливостi сптАЩянiння при рiзних типах акцентуацiй характеру у пiдлiткiв

2.3 Психологiчна профiлактика схильностi до алкоголю i психокорекцiя роботи с пiдлiтками

Роздiл 3. Спiввiдношення типiв акцентуацii характеру i рiвня пияцтва у пiдлiткiв

3.1 Цiлi, завдання, обтАЩiкт та предмет психодiагностичного дослiдження

3.2 Дiагностика рiвня пияцтва та акцентуацiй характеру у пiдлiткiв

3.3 ВзаiмозвтАЩязок рiвня пияцтва та акцентуацiй характеру у деяких типiв акцентуйованих пiдлiткiв

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Актуальнiсть теми. Багатоаспектна увага дослiдникiв до вивчення проблеми психологiчноi профiлактики наркоманii, токсикоманii та алкоголiзму створила умови для визначення фундаментальних психологiчних засад фаховоi дiяльностi вчителiв, вихователiв, соцiальних педагогiв i робiтникiв, психологiв, органiв внутрiшнiх справ, викладачiв та iнших педагогiчних i науково-педагогiчних працiвникiв у цьому напрямi дослiджень.

Зокрема, Н.Ю.Максимовою [48,49] ТСрунтовно розробленi основнi форми, змiст, принципи i напрями превентивноi освiти неповнолiтнiх i iх батькiв, Т.РЖ.Губiною i Н.М.Тищенко [49] проведено вивчення системи чинникiв формування здорового способу життя пiдлiткiв та юнакiв, Д.РЖ.Балагутою [5] - вивчений психологiчний аспект асоцiальноi поведiнки у старшому шкiльному вiцi, П.П.Горностаiм [6] - психологiчна проблема готовностi особистостi до самореалiзацii. Поряд з багатоаспектними пiдходами до розв'язання проблем психологiчноi профiлактики та, особливо, умов, що детермiнують неможливiсть появи наркоманii, токсикоманii та алкоголiзму, питання динамiки психологiчного благополуччя учнiв в освiтньому процесi ТСрунтовно висвiтленi О.Ю.Осадько [48], а профiлактична робота зi студентською молоддю щодо здорового способу життя - РЖ.Г.Цемрюк [76].

Дотичними i водночас значущими для цiлiсного охоплення проблеми психологiчного обТСрунтування заходiв профiлактичноi роботи з метою профiлактики наркоманii, токсикоманii й алкоголiзму i роботи РЖ.М.Бушай, Н.О.Видолоб [16], О.В.Дубчак, А.РЖ.Коцюби, О.Р.Охременко, Л.О.Подкоритовоi, В.Д.Потапожн, A.M.Прищепи, К.В.Савченко, Н.В.Хансцькоi, РЗ.Д.Щербан, О.Р.Щiпановськоi, Н.О.Яцюка [48-49]. Це, з одного боку, проблематика формування образу свiту та украiнськоi ментальностi, визначення iндивiдуально-психологiчних особливостей делiнквентiв, взаiмозв'язкiв функцiональних систем вiдображення з самооцiнкою i рiвнем домагань особистостi, моральноi рефлексii, а з iншого - психологiчнi компоненти пiдвищення квалiфiкацii педагогiв, психотерапевтичнi засоби впливу i взаiмодii, проблеми пiднесення рiвня суб'iктностi навчання, активного соцiально-психологiчного навчання.

В загальному обсязi сучасних психологiчних дослiджень згадана проблематика сягаi 16% усiх опублiкованих результатiв дослiдницькоi роботи в Украiнi, iх впровадження у формi монографiй, навчально-методичних посiбникiв, матерiалiв дослiджень, рекомендацiй, збiрникiв нормативно-правових документiв психологiчноi служби освiти Украiни, книжечок для пiдлiткiв i про пiдлiткiв як спроб психологiчноi пiдтримки у скрутних життiвих ситуацiях здiйснюiться як самими дослiдниками, так i психологами-практиками, соцiальними, педагогiчними i науково-педагогiчними працiвниками (В.М.Нiкiтiн, В.Г.Папок, Н.Ю.Максимова, А.Й.Капська, О.Г.Карпенко, Н.Л.Лук'янова, Н.Б.Пiдлiсна, О.П.Коструб, О.В.Вiпда, РЖ.Г.Сомова, М.М.Галябарник, РЖ.РЖ.Цушко, С О.Повiк, А.М.Шевченко, О.В.Самойлова, К.Г.Булгакова, Н.О.РДгонська, РЖ.М.Кирилюк, С.Л.Мазан, Р.В.Гребсниченко, О.Д.Шинкаренко, Л.О.Литвинепко, О.О.Вовчик-Блакитна [48-49, 74].

Слiд вiдмiтити, що не досить вивчене питання спiввiдношення пияцтва у пiдлiткiв з особливостями iх акцентуацiй характеру.

Актуальнiсть проблеми зумовила вибiр теми дослiдження.

Мета роботи тАУ обТСрунтувати взаiмозвтАЩязок рiвня пияцтва серед неповнолiтнiх, зокрема пiдлiткiв старшого вiку, з iх акцентуацiями характеру, а також узагальнити досвiд психологiв в профiлактицi зловживання алкоголем у дiтей.

Завдання дипломноi роботи.

1.Показати поступовий процес формування асоцiальноi поведiнки пiдлiтка, що згодом переходить в колективну асоцiальну поведiнку i, як правило, супроводжуiться зловживанням спиртними напоями.

2.Розкрити причини девiантноi (аддиктивноi) поведiнки.

3. Виявити особливостi акцентуацii девiантного пiдлiтка.

4. Розкрити зв'язок акцентуацii з алкоголiзацiiю та мотивами вживання алкоголю.

5. Розробити рекомендацii щодо профiлактики та корекцiйноi роботи з пiдлiтками, що зловживають алкоголем.

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ пияцтво i акцентуацii характеру у пiдлiткiв вiком з 13-14 до 15-16 рокiв.

Предмет дослiдження тАУ спiввiдношення пияцтва з акцентуацiями характеру у пiдлiткiв.

Гiпотеза: Пiдлiтки гiпертимного та iстероiдного (демонстративного) типу акцентуацii характеру мають високу схильнiсть до пияцтва, а сенситивного (тривожного) i психастенiчного (педантичного) типу тАУ низьку.

Пiдтвердження гiпотези дозволить розробляти специфiчнi форми впливу на пiдлiтка, опираючись на знання того, який тип акцентуацii характеру у нього переважаi. Психолог зможе визначити осiб схильних до швидкого формування високого рiвня алкоголiзацii, знаючи тiльки мотив чи акцентуацii характеру.

Практична значимiсть. Отриманi данi можуть бути використанi при вивченi студентами-психологами курсiв тАЮПсихологiя девiантноi поведiнкитАЭ та тАЮЮридична психологiя.

Надiйнiсть i вiрогiднiсть одержаних результатiв забезпечувалися: теоретичним аналiзом проблеми, вiдповiднiстю методiв цiлям та завданням дослiдження; використанням стандартизованих методик, валiднiсть i надiйнiсть яких доведена; поiднанням кiлькiсного та якiсного аналiзу результатiв дослiдження; математико-статистичною обробкою експериментальних даних.

Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складаiться iз вступу, трьох роздiлiв, висновкiв, рекомендацiй, списку використаноi лiтератури та додаткiв. Основний змiст дипломноi роботи викладено на 68 сторiнках комп'ютерного набору тексту. Список використаних наукових та лiтературних джерел включаi 80 найменувань. Робота мiстить таблицi, графiки, гiстограми та дiаграми.

Роздiл 1. Девiацii як соцiально-психологiчна проблема

1.1 З iсторii наукових дослiджень проблеми вiдхилень в поведiнцi

Коли мова йде про важковиховуванiсть та вiдхилення в поведiнцi, причини яких не завжди бувають зрозумiлими, на наш погляд, доцiльно викласти суть питання в iсторичному планi, показати, як в процесi розвитку педагогiки, психологii, фiзiологii, психоневрологii, кримiнологii й iнших галузей наукових знань, що вивчають розвиток особистостi, складався погляд на вiдхилення вiд норм поведiнки.

Будь-яка галузь наукових знань, та чи iнша проблема науки маi свою iсторiю, ознайомлення з якою дозволяi розглянути й зрозумiти ii в комплексi. Тому iсторичний аналiз важливий для правильного рiшення теоретичних i практичних завдань не тiльки психологii, але й iнших галузей наукових знань, що займаються пiзнанням особистостi.

Передова думка Росii давно виявила наукову зацiкавленiсть до пiдростаючого поколiння з аномалiями психологiчного розвитку та вiдхиленнями в поведiнцi. З 50-60-х рокiв XIX ст. починаiться перiод прогресивного суспiльного руху, який мав прояв у критицi й протестi проти схоластики i муштри у вихованнi дiтей, у вимогах диференцiйованого пiдходу в навчаннi та побудови психолого-педагогiчних принципiв, де враховувались би фiзiологiчнi особливостi.

Прогресивнi представники того часу (М.О.Добролюбов, В.Г.Бiлiнський, М.Г.Чернишевський, Д.РЖ.Писарiв, М.РЖ.Пирогов, К.Д.Ушинський, Л.М Толстой, РЖ.М.Сiченов, О.С.Симонович, РД.РЖ.Конрадi, П.П.Малиновський, О.М.Острогорський, М.В.РЖсаков та iн.) активно висловлювали iдеi з проблем виховання дiтей, ратували за доступнiсть навчання, охорону здоров'я дiтей, в тому числi психiчного.

Поряд з педагогами, бiологи, фiзiологи i медики також висвiтлюють питання теорii i практики навчання дiтей i пiдлiткiв. З 1857 року починаi видаватися журнал ВлВихованняВ», ВлРосiйський педагогiчний вiсникВ», з 1860 року - ВлУчительВ», з 1861 року - ВлЯсна полянаВ», з 1864 року - ВлПедагогiчний збiрникВ», який видавався Головним управлiнням вiйськово-навчальних закладiв, з 1866 року - ВлДитячий садокВ» та iн. У 1863 роцi виходить вiдома робота РЖ.М.Сеченова ВлРефлекси головного мозкуВ», що поклала початок експериментальнiй розробцi фiзiологiчних основ психiчноi дiяльностi людини.

К.Д.Ушинський дав яскравий опис типологiчних особливостей школярiв, iх темпераменту i характеру, аналiзував поведiнку Влнервових i ледачихВ», дiтей з Влвiдхиленнями вiд нормального шляху розвиткуВ», що маi безпосереднi вiдношення до розглянутоi нами проблеми. Будучи пiд впливом фiзiологiчних iдей РЖ.М.Сiченова, К.Д.Ушинський писав про так званi Влзасвоiнi рефлексиВ» i намагався фiзiологiчно обТСрунтувати ВлпереробкуВ» аномальних рис характеру. У цьому вiдношеннi вiн випередив деякi положення умовно-рефлекторноi теорii РЖ.П.Павлова.

Зусиллями РЖ.П.Павлова та його найближчими однодумцями i послiдовниками доведено, що у формуваннi типу нервовоi дiяльностi велика роль належить зовнiшньому середовищу, умовам виховання. Проблема важковиховуваного правопорушника складаiться не стiльки в тому, що вiн народився вiд социально-занедбаних батькiв, скiльки в тому, що вiн змушений жити з ними.

Педагогiчна дiяльнiсть К.Д.Ушинського, М.РЖ.Пирогова дуже вплинула на клiнiко-фiзiологiчну спрямованiсть психiатрiв i фiзiологiв, що працювали в той перiод в галузi шкiльноi гiгiiни та дитячоi психоневрологii i внесли своiми науковими пошуками значний внесок у розвиток як загальноi, так i спецiальноi педагогiки. До них варто вiднести РЖ.А.Сикорського, М,О.Ковалевського, Я.М.Дроздова, Н.МЛопова, РЖ.В.Маляревського, СНЛанило, Б.М.Бехтерева, П.ФЛесгафта, О.С.Грибоедова, П.П.Кащенка, А.Б.Владимирського та iн. Вплив дiяльностi К.Д.Ушинського i М.РЖ.Пирогова поширився i на наступнi перiоди. Вiдомий психiатр i педагог Г.Я.Трошин свою фундаментальну працю ВлПорiвняльна психологiя нормальних i ненормальних дiтейВ» у 2-х томах (1915) супроводжуi пiдзаголовком ВлАнтропологiчнi основи вихованняВ».

Дiяльнiсть представникiв вiтчизняноi педагогiки, психологii i психопатологii, якi пiдкреслювали значення не тiльки соцiальних, але i бiологiчних факторiв у вихованнi пiдлiткiв i дiтей, сприяла розгляду поведiнки з вiдхиленнями у взаiмозв'язку соцiального i бiологiчного факторiв.

В другiй половинi XIX ст. психологи i психiатри iнтенсивно вивчають дитячу психiку. У Петербурзi В.М.Бехтерев органiзуi спецiальну лабораторiю з вивчення психiки дитини. Пiзнiше з'являються дослiдження в цiй галузi А.Ф.Лазурського, Г.РЖ.Россолiмо, Н.РЖ.Поварина, М.М.Щелованова, О.С.Грибоiдова та iн., а також дослiдження причин неуспiшностi, другорiчництва, важковиховуваностi. Перший вiтчизняний психоневрологiчний журнал вiдкрився в 1883 роцi статтею ВлМатерiали для психопатологii юнацького вiкуВ». У 1904 роцi в петербурзькому Суспiльствi психiатрiв директор В'ятськоi виправноi колонii П.Бекламiшев робить доповiдь про необхiднiсть обстеження правопорушникiв. Створюiться спецiальна комiсiя для розробки й апробацii методiв дослiдження. Як бачимо, ученi виявляють значну цiкавiсть до дисгармонii розвитку пiдлiткiв i дiтей, вiдхиленням у характерi i поведiнцi. Саме 60-80-i роки XIX ст. i початком становлення вчення про причини вiдхилень в поведiнцi, емоцiйно-вольовiй сферi, дисгармонii в становленнi особистостi.

В той час у захiдноiвропейських краiнах, а також в Росii до вивчення вiдхилень в поведiнцi пiдходили по закоренiлiй схемi Влприроджений бурлакаВ» i Влприроджений злочинецьВ». Цей пiдхiд до проблеми приводив до того, що органiзовувалися Влколонii малолiтнiх злочинцiвВ», де дiяв метод Влвзаiмного навчанняВ» i вiдкiля вони виходили цiлком ВлзрiлимиВ» злочинцями. Досить сказати, що в 1911 роцi в Росii офiцiйно нараховувалося близько 2,5 млн. безпритульних дiтей i малолiтнiх злочинцiв [61-62].

Важливо пiдкреслити, що вже в той перiод, при недостатньому ще запасi фiзiологiчних i загальних психологiчних знань, передовi педагоги i психологи розумiли, що обмежуватися лише описовою стороною не можна, оскiльки сутнiсть Влхворобливоi уродженоi нервовостiВ», Влстiйкоi моральноi дефективностiВ» залишаiться непiзнаною, i без всебiчного вивчення i розкриття цiii сутностi обТСрунтовано здiйснювати педагогiчнi впливи неможливо. Вони виявляли цiкавiсть до психопатологiчноi сторони важковиховуваностi, до питань спадкоiмного обтяження, перенесених захворювань, несприятливих бiологiчних i соцiальних факторiв у формуваннi i розвитку особистостi.

Згаданi вище педагоги-дослiдники i психiатри пiдкреслюють, що вихованцям шкiл з особливим режимом притаманнi брутальнiсть, iгнорування педагогiв, перекрученiсть характеру, облуднiсть, нестiйкiсть емоцiй, театральнiсть i позерство, винахiдливiсть i спритнiсть у досягненнi аномальних цiлей.

На наш погляд, iз усього викладеного випливаi, що, власне кажучи, мова йде не про психiатричнi, клiнiчнi патологii особистостi дослiджуваних дiтей i пiдлiткiв. В наявностi - психологiчнi вiдхилення в поведiнцi й педагогiчна занедбанiсть. Причину таких вiдхилень автори обумовлювали переважно бiологiчними, спадкоiмними факторами, однак робилися спроби пояснити iх i з соцiальних позицiй.

У 1918-1930 роках вченi (П.РЖ.Люблинський, В.РЖ.Куфаiв, А.Б.Залкiнд, В.П.Кащенко, Д.С.Футер, РД.К.Краснушкiн, М.С.Богуславський, Е.Лiвшиць та iн.) пiдкреслювали насамперед несприятливi соцiальнi фактори як головнi причини вiдхилень в поведiнцi й важковиховуваностi. Бiльш того, багато психопатологiчних розладiв, що приводили до цих вiдхилень, вони найчастiше пояснювали соцiальними причинами.

Багато успадкованих вiд народження чи придбаних вiдхилень, стверджували вони, не i раз i назавжди даними, незмiнними. У залежностi вiд зовнiшнього i внутрiшнього середовища цi вiдхилення можуть виявлятися в бiльшому чи меншому ступенi. Особливо позначаiться вплив соцiального середовища на виховання дiтей i пiдлiткiв iз психологiчними вiдхиленнями в поведiнцi й розвитку.

Особливо слiд зазначити внесок у роботу з неповнолiтнiми правопорушниками А.С. Макаренка, який на практицi довiв можливiсть змiни поглядiв, установок, прагнень, i, як результат, перевиховання молодоi людини. Визнаючи значення бiологiчних передумов розвитку, вiн вважав, що вирiшальна роль належить соцiальному спiлкуванню. Ним розроблена цiла система педагогiчного впливу на особистiсть також в умовах сiм'i та колективу, що набула широкого застосування в психолого-педагогiчнiй практицi.

Девiацii та правопорушення - це результат взаiмодii багатьох елементiв (соцiальних, психологiчних i бiологiчних), що утворюють складний комплекс проявiв особистостi, ii мотивiв i потреб. Але в цiй взаiмодii треба розрiзняти головнi й другоряднi, вирiшальнi i допомiжнi причини й умови, що формують антигромадськi мотиви. Головними й вирiшальними у виникненнi вiдхилень, правопорушень, злочинiв i соцiальнi причини. Прояви середовища, рiзнi процеси, що вiдбуваються в суспiльствi, впливають на психологiю особистостi, ii нервову дiяльнiсть, динамiку процесiв збудження i гальмування, змiнюють рухливiсть i урiвноваженiсть нервових процесiв, що i виявляiться у вiдповiднiй поведiнцi людини.

Таким чином, соцiологiчний пiдхiд до вивчення причин вiдхилень доповнюiться психологiчним. Бiльш пiзнi науковi дослiдження показали, що вiдхилення в поведiнцi, в тому числi здiйснення правопорушень i злочинiв, i проявом порушення процесу соцiалiзацii особистостi. Це порушення вiдображуi, з одного боку, несформованiсть або деформацiю соцiальних властивостей пiд впливом несприятливих умов життя (середовища й виховання), з другого - випадання особистостi iз сфери соцiально корисних зв'язкiв i вiдносин, а нерiдко й сфери суспiльно корисноi дiяльностi.

Всi вищерозглянутi науковi напрямки створили передумови для розробки певного механiзму захисту особистостi вiд виникнення вiдхилень. Тому закономiрними були першi згадування про необхiднiсть профiлактики цих вiдхилень, якi вже зустрiчаються в психолого-педагогiчнiй лiтературi 30-х рокiв XX ст. Питання, пов'язанi з ii сутнiстю, органiзацiiю й ефективнiстю, дослiджуються вченими рiзних наук дотепер.

Поняття девiацii. Дiтей, поведiнка яких вiдхиляiться вiд прийнятих у суспiльствi правил, норм поведiнки, називають важковиховуваними. Пiд важковиховуванiстю розумiють опiр педагогiчним впливам. Це може бути обумовлено рiзними причинами, пов'язаними iз засвоiнням певних соцiальних знань, умiнь, навичок, програм, вимог i норм у процесi цiлеспрямованого навчання i виховання.

Важковиховуванiсть, не дотримання норм i правил, встановлених у суспiльствi, в науцi розглядаiться через явище, яке називають девiацiiю.

Девiацiя (вiдхилення) i однiiю iз сторiн явища мiнливостi, яке притаманне як людинi, так навколишньому свiту. Мiнливiсть в соцiальнiй сферi завжди пов'язана з дiяльнiстю i виражаiться в поведiнцi людини, що представляiться як ii взаiмодiя з навколишнiм середовищем, опосередкована зовнiшньою i внутрiшньою активнiстю людини. Як було сказано ранiше, поведiнка може бути нормальною (згiдно з нормами i правилами суспiльства) i з вiдхиленнями.

Нормальна поведiнка припускаi взаiмодiю людини з мiкросоцiумом, що адекватно вiдповiдаi потребам i можливостям ii розвитку i соцiалiзацii. Якщо оточення здатне вчасно й адекватно реагувати на тi чи iншi особливостi людини, то ii поведiнка завжди (чи майже завжди) буде нормальною.

Звiдси вiдхилення в поведiнцi може бути охарактеризоване як взаiмодiя людини з мiкросоцiумом, що порушуi ii розвиток i соцiалiзацiю внаслiдок вiдсутностi адекватного урахування особливостей ii iндивiдуальностi i виявляiться в поведiнковiй протидii встановленим моральним i правовим суспiльним нормам.

Вiдхилення в поведiнцi i одним iз проявiв соцiальноi дезадаптацii.

Девiацii включають девiантну, делiнквентну i кримiнальну поведiнку.

Девiантна поведiнка - це один iз видiв вiдхилень в поведiнцi, пов'язаний з порушенням вiдповiдних вiку соцiальних норм i правил поведiнки, характерних для мiкросоцiальних вiдносин (сiмейних, шкiльних) i малих соцiальних груп. Типовими проявами девiантноi поведiнки i: ситуацiйно обумовленi дитячi i пiдлiтковi поведiнковi реакцii, такi як демонстрацiя, агресiя, виклик, систематичнi вiдхилення в навчаннi чи трудовiй дiяльностi, втеча з дому i бродяжництво, алкоголiзм, вживання наркотикiв, антигромадськi дii антисоцiального характеру, спроби суiциду.

Делiнквентна поведiнка, на вiдмiну вiд девiантноi, характеризуiться як повторюванi асоцiальнi провини, що складаються у визначений стiйкий стереотип дiй, якi порушують правовi норми, але не тягнуть кримiнальноi вiдповiдальностi через iх обмежену суспiльну небезпеку чи недосягнення пiдлiтком вiку, з якого починаiться кримiнальна вiдповiдальнiсть.

Кримiнальна поведiнка визначаiться як протиправний вчинок, що по досягненню вiку кримiнальноi вiдповiдальностi служить пiдставою для порушення кримiнальноi справи i квалiфiкуiться за певними статтями кримiнального кодексу. Кримiнальнiй поведiнцi, як правило, передують рiзнi форми девiантноi i делiнквентноi поведiнки.

Негативнi форми девiацiй i соцiальною патологiiю: пияцтво й алкоголiзм, токсикоманiя i наркоманiя, проституцiя, суiцид, правопорушення i злочиннiсть. Вони дезорганiзують систему, пiдривають ii основи i завдають значноi шкоди, у першу чергу, особистостi самого пiдлiтка.

В залежностi вiд типу норми, що порушуiться, девiантна поведiнка класифiкуiться за наступними характеристиками:

видами злочину (карнi, адмiнiстративнi) i аморальних вчинкiв (пияцтво, проституцiя);

рiвнем чи масштабнiстю вiдхилення (iндивiдуальне чи масове вiдхилення);

внутрiшньою структурою вiдхилення, коли вiдхилення повтАЩязують iз приналежнiстю до тiii чи iншоi соцiальноi групи, статевими та вiковими особливостями;

орiiнтованостне вiдхилення на зовнiшнi середовище (сiмейнi сварки, насильницькi злочини й iн.) чи на самого себе (суiцид, алкоголiзм та iн.)

Причини девiантноi поведiнки молодi. Вiдхилення в поведiнцi маi складну природу, обумовлену рiзними факторами, що знаходяться в складнiй системi взаiмодii i взаiмовпливу. Тут маi мiсце взаiмодiя багатьох факторiв: спадковiсть, середовище, виховання, власна практична дiяльнiсть людини.

Можна видiлити основнi фактори, що обумовлюють девiантну поведiнку.

1. Бiологiчнi фактори виражаються в iснуваннi несприятливих фiзiологiчних чи анатомiчних особливостей органiзму людини, якi ускладнюють ii соцiальну адаптацiю. Мова йде не про спецiальнi гени, що фатально обумовлюють девiантну поведiнку, а лише про тi фактори, що поряд з соцiально-педагогiчною корекцiiю вимагають також i медичноi. До них вiдносяться:

-генетичнi, що передаються в спадщину. Це можуть бути порушення розумового розвитку, дефекти слуху i зору, тiлеснi пороки, ушкодження нервовоi системи. Данi поразки дiти здобувають, як правило, ще пiд час вагiтностi матерi в силу ii неповноцiнного i неправильного харчування, вживання алкогольних напоiв, палiння; захворювань (фiзичнi i психiчнi травми пiд час вагiтностi, хронiчнi i соматичнi iнфекцiйнi захворювання, черепно-мозковi i психiчнi травми, венеричнi захворювання); впливу спадкоiмних захворювань, а особливо спадковостi, обтяженоi алкоголiзмом;

психофiзiологiчнi, пов'язанi з впливом на органiзм людини психофiзiологiчних навантажень, конфлiктних ситуацiй, хiмiчного складу навколишнього середовища, рiзних видiв випромiнювань, що призводять до рiзного роду соматичних, алергiйних, токсичних захворювань;

фiзiологiчнi, що включають в себе дефекти мови, зовнiшню непривабливiсть, недолiки конституцiйно-соматичного складу людини, що у бiльшостi випадкiв викликаi негативне ставлення з боку навколишнiх, як наслiдок - перекручування системи мiжособистiсних вiдносин дитини в середовищi однолiткiв, колективi.

2. Психологiчнi фактори, до яких вiдносять: наявнiсть у людини психопатологii або акцентуацii (надмiрне посилення) певних рис характеру. Цi вiдхилення виражаються в нервово-психiчних захворюваннях, психопатii, неврастенii, пограничних станах, що пiдвищують збудливiсть нервовоi системи й обумовлюють неадекватнi реакцii людини.

Дiти з акцентуацiями певних рис характеру, що i крайнiм варiантом психiчноi норми, надзвичайно уразливi для рiзних психологiчних впливiв i вимагають, як правило, соцiально-медичноi реабiлiтацii та заходiв виховного характеру.

У кожен перiод розвитку людини формуються певнi психiчнi якостi, риси характеру та якостi особистостi. У пiдлiтка спостерiгаiться два процеси розвитку психiки: або вiдчуження вiд того соцiального середовища, де вiн живе, або прилучення. Якщо в родинi дитина вiдчуваi недолiк батькiвськоi ласки, любовi, уваги, то захисним механiзмом у цьому випадку буде вiдчуження. Проявом такого вiдчуження можуть бути: невротичнi реакцii, порушення спiлкування з навколишнiми, емоцiйна наполегливiсть i холоднiсть, пiдвищена уразливiсть, обумовленi психiчними захворюваннями вираженого чи пограничного характеру, вiдставанням чи затримкою психiчного розвитку, рiзними психiчними патрологiями.

Характерологiчнi пiдлiтковi реакцii, такi як вiдмовлення, протест, групування, i, як правило, наслiдком емоцiйно залежних, дисгармонiйних сiмейних вiдносин.

У випадку не сформованостi системи моральних цiнностей пiдлiтка сфера його iнтересiв починаi приймати переважно корисливу, насильницьку, паразитичну чи споживчу спрямованiсть. Для таких пiдлiткiв характерний iнфантилiзм, примiтивнiсть у судженнях, перевага розважальних iнтересiв.

Езопова позицiя пiдлiтка з демонстрацiiю зневажливого ставлення до iснуючих норм i прав iншоi людини приводить до Влнегативного лiдерстваВ», нав'язування фiзично бiльш слабким однолiткам системи iх ВлпоневоленняВ», бравадi кримiнальною поведiнкою. У таких пiдлiткiв низька вiдповiдальнiсть за своi вчинки. Своi дii вони виправдовують зовнiшнiми обставинами.

3. Соцiально-педагогiчнi фактори виражаються в дефектах шкiльного, сiмейного чи суспiльного виховання, в основi яких лежать статево-вiковi й iндивiдуальнi особливостi розвитку дiтей, що призводять до вiдхилень в раннiй соцiалiзацii дитини в перiод дитинства з нагромадженням негативного досвiду.

Жорстокому ставленню дiти пiддаються в сiм'i, на вулицi, у школi, дитячих будинках, лiкарнях та iнших дитячих закладах. Дiти, що пiддалися таким дiям, позбавленi почуття безпеки, необхiдного для iх нормального розвитку. Це приводить до усвiдомлення дитиною того, що вона погана, непотрiбна, нелюбима. Любий вид жорстокого звертання з дiтьми веде до рiзних наслiдкiв, але iх поiднуi одне - збиток для здоров'я дитини чи небезпека для життя i соцiальноi адаптацii.

Тип реакцii дiтей i пiдлiткiв на жорстоке ставлення залежить вiд вiку дитини, рис особистостi, соцiального досвiду. Поряд iз психiчними реакцiями (страх, порушення сну, апетиту та iн.), спостерiгаються рiзнi форми порушення поведiнки: пiдвищення агресивностi, битливiсть, жорстокiсть (або непевнiсть у собi), боязкiсть, порушення спiлкування з однолiтками, зниження самооцiнки. Для дiтей i пiдлiткiв, що зазнали сексуального насильства (чи зазiхання), характерним i порушення сексуальноi поведiнки: порушення статево рольовоi iдентифiкацii, страх перед будь-якими видами прояву сексуальностi та iн. Бiльшiсть дiтей, що пережили в дитинствi жорстоке ставлення (насильство) з боку дорослих, схильнi вiдтворювати його, але виступаючи вже в ролi ТСвалтiвника, мучителя.

4.Соцiально-економiчнi фактори включають соцiальну нерiвнiсть; розшарування суспiльства на багатих i бiдних; зубожiння значноi маси населення; обмеження соцiально прийнятних способiв одержання гiдного заробiтку; безробiття; iнфляцiю i, як наслiдок, соцiальну напруженiсть.

5.Морально-етичнi фактори виявляються, з одного боку, у низькому моральному рiвнi сучасного суспiльства, руйнуваннi цiнностей, у першу чергу духовних, падiння моралi; з iншого боку - у нейтральному ставленнi суспiльства до девiантноi поведiнки.

Таким чином, девiантну поведiнку можна розглядати як реакцiю дитини на певнi умови (соцiальнi чи мiкро соцiальнi), в яких вона опинилась, i в той же час як мову спiлкування iз соцiумом, коли iншi соцiально прийнятнi способи спiлкування вичерпали себе чи недоступнi.

1.2 Пияцтво в пiдлiтковому вiцi

Алкоголiзм i сьогоднi однiiю iз серйозних соцiально-психологiчних проблем. Ця проблема маi глибокi культурнi, полiтичнi i соцiально-економiчнi коренi, i для вживання ефективних заходiв для ii подолання необхiдно знати iсторiю цiii проблеми.

Вживання спиртних напоiв почалося понад вiсiм тисяч рокiв тому. Вiдкриття арабським хiмiком i лiкарем Альбуказiсом Коза етилового спирту спричинило поширення i вживання цiii речовини.

Винахiд горiлки вiдносять до VI ст., ii винахiдцями вважають монахiв-бенедиктинцiв, якi поширили цей напiй у всiй системi iснування монастирiв.

На Русi вживання спиртних напоiв почалося з моменту державотворення i було розповсюджено серед усiх шарiв населення: князiв, бояр, духiвництва, простого люду, але готування i продаж спиртних напоiв знаходились в руках князiв i вищих станiв.

Нi починання РЖоанна Калити по попередженню народного пияцтва, нi затоплення шинкарiв у Волховi Василем III, нi жорсткi постанови Стоглавого Собору при РЖоаннi Грозному i заборони на торгiвлю спиртним Бориса Годунова, нi знищення шинкiв Катериною II, нi виникнення суспiльств тверезостi та антиалкогольний рух не привели нi до зникнення спиртних напоiв, нi до зникнення самоi проблеми алкоголiзацii населення.

Цьому i ряд причин. По-перше, пияцтво як соцiальне явище вiдволiкаi вiд iснуючих у суспiльствi проблем. По-друге, торгiвля спиртним приносила i приносить значний прибуток державi. Виробництво алкоголю було i залишаiться однiii з провiдних галузей промисловостi й експорту будь-якоi краiни.

Виробництво i споживання алкоголю в нашiй краiнi постiйно росте. Так, за пiдрахунками статистикiв, у 1980 р. у порiвняннi з 1950 р. воно виросло в 11,4 рази. РЖ це без облiку Влдомашнiх винВ», самогону та iнших рiдин, що мiстять алкоголь.

РЖснуi кiлька визначень алкоголiзму. З медичноi точки зору алкоголiзм - це хронiчне захворювання, що характеризуiться нескоримим потягом до спиртних напоiв. РЖз соцiальних позицiй алкоголiзм - форма девiантноi поведiнки, яка характеризуiться патологiчним потягом до спиртного i, як наслiдок, наступною соцiальною деградацiiю особистостi.

Початкова стадiя розвитку алкоголiзму, яка вiдрiзняiться особливим хворобливим станом людини, що розвиваiться в результатi непомiрного i систематичного вживання спиртних напоiв, називаiться пияцтвом.

Особливiсть пияцтва й алкоголiзму як форми девiантноi поведiнки полягаi в тому, що цi явища визначають взаiмозалежнi з ними iншi соцiальнi вiдхилення: злочиннiсть, правопорушення, соцiальний паразитизм, аморальнi вчинки, самогубства.

Особливостi алкоголiзму в пiдлiтковому вiцi. Якщо першi ознаки алкоголiзму виявляються у вiцi до 18 рокiв, то говорять про пiдлiтковий (дитячий) алкоголiзм. У цьому вiцi алкоголiзм маi ряд характерних рис:

1. Швидке звикання до спиртних напоiв. Якщо у дорослоi людини перехiд вiд пияцтва до алкоголiзму займаi 5-10 рокiв, то в пiдлiтковому та юнацькому вiцi формування хронiчного алкоголiзму вiдбуваiться в 3-4 рази швидше. Це пояснюiться анатомо-фiзiологiчними особливостями органiзму в цьому вiцi. Мозкова тканина в пiдлiткiв знаходиться в процесi формування i на вiдмiну вiд дорослого бiльше мiстить води i бiднiша на бiлок. У водi алкоголь добре розчиняiться i засвоюiться органiзмом, тiльки 7% його виводиться легенями i нирками. РЖншi 93% дiють як отрута, впливаючи на роботу всiх органiв i систем, викликаючи швидке звикання органiзму до цiii отрути.

Злоякiсний хiд хвороби. Це пояснюiться тим, що в цей перiод вiдбуваiться становлення органiзму i стiйкiсть центральноi нервовоi системи до дii алкоголю знижена, унаслiдок чого вiдбуваються глибокi i необоротнi процеси ii руйнування.

Прийняття великих доз алкоголю. Це пов'язано з тим, що прийняття алкоголю не схвалюiться суспiльством, тому пiдлiтки, як правило, п'ють тайкома, звичайно не закушуючи, приймаючи велику дозу одночасно.

Швидкий розвиток запiйного пияцтва. Для пiдлiткiв стаi нормою пити по будь-якому приводi, при цьому в станi легкого сп'янiння вони починають почувати себе невпевнено. Бiльш того, тверезiсть стаi для них дивним станом. Тому характерно прагнення до повного сп'янiння - тiльки в цьому випадку випивка розцiнюiться як удала, повноцiнна.

Низька ефективнiсть лiкування. У широкого кола пiдлiткiв вживання алкоголю включаiться в структуру потреб, про що свiдчить: високий рiвень поширеностi вживання спиртних напоiв серед неповнолiтнiх; висока активнiсть (у тому числi i протиправна) у пошуках алкогольних напоiв чи засобiв для iх придбання; широкий набiр приводiв для вживання алкоголю; систематичне вживання алкогольних напоiв.

Пияцтво серед неповнолiтнiх тiсно зв'язано з iх поведiнкою. В основi цього зв'язку лежить головна для пiдлiткiв небезпека алкоголiзму - рiзке послаблення самоконтролю. Взаiмозв'язок пияцтва i злочинностi неповнолiтнiх з'являiться в декiлькох напрямах:

бiльшiсть злочинiв неповнолiтнiми скоюються в нетверезому станi;

пияцтво сприяi формуванню у неповнолiтнiх мотиву i намiру на здiйснення багатьох злочинiв (у кримiнологii навiть маiться термiн Влп'янаВ» мотивацiя);

пияцтво сприяi створенню кримiнальноi ситуацii;

пияцтво виступаi як засiб прилучення неповнолiтнiх до групи однолiткiв з антигромадською поведiнкою;

пияцтво i способом залучення неповнолiтнiх у злочинну дiяльнiсть, органiзаторами якоi виступають дорослi.

Причини i наслiдки алкоголiзму. До проблеми алкоголiзму зверталися рiзнi вченi: медики, педагоги, психологи, що видiляли причини цього явища, а також його наслiдки.

Про негативний вплив пияцтва батькiв на потомство знали ще в давнинi. Грецька мiфологiя розповiдаi, що богиня Гера родила вiд сп'янiлого Зевса кульгавого бога Гефеста.

Певний iнтерес представляють добутки фiлософiв i лiкарiв стародавностi. Так, наприклад, основоположник античноi медицини Гiппократ винуватцями iдiотизму й iнших нервово-психiчних захворювань вважав батькiв, що вживають алкоголь у день зачаття. У Швейцарii на початку столiття були обстеженi бiльш 8 тисяч дiтей-iдiотiв, що мiстяться в спецiальних будинках-притулках. Виявилося, що усi вони зачатi батьками в перiод весiль, карнавалiв i iнших свят, що супроводжуються споживанням алкоголю.

Накопиченi наукою данi показують, наскiльки важкими i наслiдки вживання спиртного вагiтною жiнкою, оскiльки при ньому вiдбуваiться безпосереднiй контакт плоду, що розвиваiться, з алкоголем. Оскiльки плiд беззахисний перед алкоголем, алкоголь проникаi в головний мозок, в результатi чого спостерiгаiться його недорозвинення. Такi дiти якщо не гинуть у ранньому вiцi, то на все життя залишаються розумово вiдсталими.

Другий перiод - дошкiльний i молодший шкiльний вiк. В цей перiод найбiльш суттiвими причинами i двi - педагогiчна неграмотнiсть батькiв, що призводить до алкогольного отруiння дитячого органiзму, i сiмейнi традицii, що призводять до формування iнтересу до спиртного.

Психолого-педагогiчна неграмотнiсть батькiв виявляiться в iснуючих забобонах i оманах про цiлющу дiю алкоголю: алкоголь пiдсилюi апетит, вилiковуi бiлокрiвтАЩя, полiпшуi сон, полегшуi прорiзування зубiв. Серед батькiв iснуi уява, що вживання невеликих доз спиртного в ранньому дитинствi запобiгаi можливiсть пристрастi до алкоголю в зрiлому вiцi. Розплачуються батьки за свою неграмотнiсть алкогольним отруiнням дiтей, що iнколи призводить до смертельного результату.

Алкоголiзацii дiтей i пiдлiткiв сприяi алкогольне оточення, яке складають питущi найближчi родичi, а також стiйкi алкогольнi традицii, зв'язанi звичайно з урочистими, радiсними або сумними подiями. В укорiненнi алкогольноi традицii фатальну роль граi виховання дiтей в сiм'i в умовах систематичного вживання спиртних напоiв з частуванням дiтей. Коли споживання алкоголю в сiм'i не вважаiться злом, прилучення до спиртного не викликаi занепокоiння.

Бiологiчними дослiдженнями доведено, що сам алкоголiзм генетично не передаiться, передаiться тiльки схильнiсть до нього, що випливаi з особливостей характеру, отриманого вiд батькiв. В розвитку пияцтва у дiтей вирiшальну роль грають дурнi приклади батькiв, обстановка пияцтва в сiм'i.

Третiй перiод - пiдлiтковий i юнацький вiк. Основними причинами i наступнi: неблагополуччя сiм'i; позитивна реклама в засобах масовоi iнформацii; незайнятiсть вiльного часу; вiдсутнiсть знань про наслiдки алкоголiзму; вiдхiд вiд проблем; психологiчнi особливостi особистостi; самоствердження. У цей перiод вiдбуваiться формування потягу до алкоголю, що переростаi в звичку, призводячи в бiльшостi випадкiв до алкогольноi залежностi.

Алкоголь

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Абрахам Маслоу о потребностях человека