Виникнення та використання невербального спiлкування

Реферат

на тему:

ВлВиникнення та використання невербального спiлкуванняВ»

Наприкiнцi ХХ ст. ми стали свiдками виникнення новоi спецiальностi тАФ вчений-невербалiст. Як спецiалiсту, що вивчаi птахiв, цiкаво стежити за iх поведiнкою, невербалiсту цiкаво стежити за невербальними проявами людей. Вiн спостерiгаi за людьми на рiзних прийомах, на пляжах, по телевiзору, у будь-яких мiсцях, де вони спiлкуються. Вiн вивчаi поведiнку людей i хоче знати бiльше про те, як дiють люди в тiй чи iншiй ситуацii, для того щоб довiдатися бiльше про себе й полiпшити вiдносини з iншими людьми.

Майже неймовiрно, що за весь перiод еволюцii людини невербальнi аспекти комунiкацii почали активно вивчатися тiльки з 60-х рр. минулого столiття. Суспiльство довiдалося про мову жестiв тiльки з праць Джумуса Фаста, книга якого побачила свiт у 1970 р. Вона являi собою короткий виклад дослiджень, зроблених фахiвцями з невербальних комунiкацiй. Але навiть сьогоднi бiльшiсть людей не уявляють, що iснуi така мова, як мова жестiв, i не знають, наскiльки вона важлива у iхньому життi.

Чарлi Чаплiн i багато iнших акторiв нiмого кiнематографа були пiонерами невербальноi комунiкацii, тому що в той час це був iдиний спосiб сказати що-небудь з екрана. Кожен актор квалiфiкувався як гарний чи поганий по тому, як вiн умiв використовувати жести чи iншi сигнали, щоб повiдомити дещо з екрана. Коли почали знiмати звуковi фiльми i придiляти менше уваги мовi жестiв, то багато акторiв нiмого кiнематографа просто зникли, а цiнуватися стали тi, якi вмiли добре говорити.

Можливо, найбiльш важливою з праць з мови жестiв, створених до ХХ ст., була праця Чарльза Дарвiна ВлВираження емоцiй тваринами i людиноюВ», опублiкована в 1872 р. Ця праця вплинула на багато сучасних дослiджень мiмiки й жестiв, i багато iдей Дарвiна були продовженi в працях учених у всьому свiтi.

Вiдтодi дослiдники зафiксували i знайшли майже мiльйон невербальних сигналiв. Альберт Мiробян знайшов, що в актi комунiкацii безпосередньо слова займають лише 7 %, 38 % тАФ це звуки та iнтонацii i 55 % тАФ невербальна комунiкацiя.

Професор Бердвiстел провiв цiкавi дослiдження: за його пiдрахунками, у середньому людина говорить 10тАФ11 хвилин на день i середнi речення звучить близько 2,5 секунди.

Так само, як i Мiробян, вiн знайшов, що вербальний компонент розмови займаi 35 %, а невербальний тАФ 65 %.

Бiльшiсть дослiдникiв погоджуiться, що за допомогою слiв передаiться в основному iнформацiя, а за допомогою жестiв тАФ рiзне ставлення до цiii iнформацii, iнодi жести можуть замiняти й слова.

Незалежно вiд рiвня культури мовця слова й жести настiльки залежать однi вiд одних, що добре пiдготовлена людина може сказати, який саме жест чи який саме рух робить iнша людина, не бачачи ii, а тiльки чуючи ii слова. Так само Бердвiстел навчився визначати, якою мовою говорить людина, тiльки дивлячись на ii жести.

Багатьом людям i дотепер важко прийняти думку, що люди тАФ це тi самi тварини. Homo sapiens тАФ це лише вид приматiв, це безволоса мавпа, що навчилася ходити на двох кiнцiвках i маi добре розвинутий мозок.

Подiбно до iнших бiологiчних видiв нами керують бiологiчнi закони, що контролюють нашi дii, нашi реакцii та нашi жести, тому людина рiдко замислюiться над тим, якi рухи вона робить пiд час розмови, i може статися так, що вона говорить одне, а ii жести показують, що вона маi на увазi зовсiм iнше.

Коли ми називаiмо людину сприйнятливою або такою, що маi iнтуiцiю, ми, фактично, говоримо про те, що вона може читати жести iншоi людини i порiвнювати iх зi словами.

РЖнакше кажучи, коли ми говоримо про те, що пiдозрюiмо, що хтось збрехав нам, ми насправдi маiмо на увазi, що жести й слова цiii людини не збiгаються.

Наприклад, якщо пiд час виступу лектор бачить, що його слухачi сидять, вiдкинувшись у крiслах, схиливши голови i схрестивши на грудях руки, це означаi, що його пропозицiя не заслуговуi на увагу чи його промову практично не слухають.

Жiнки зазвичай бiльш сприйнятливi, нiж чоловiки, що характеризуiться як Влжiноча iнтуiцiяВ». Жiнки мають уроджене вмiння бачити й розшифровувати невербальнi сигнали та звертають бiльше уваги на рiзнi дрiбнi деталi, нiж чоловiки. Тому тiльки невелика кiлькiсть чоловiкiв може брехати своiм дружинам, не боячись того, що ця неправда буде розкрита, тодi як жiнки практично завжди можуть обдурити чоловiкiв. Особливо яскраво жiноча iнтуiцiя виявляiться в молодих мам, тому що першi кiлька рокiв життя дитини жiнка спiлкуiться з нею в основному жестами, а не словами. Це вважаiться причиною того, що жiнки, як правило, у переговорах бiльш успiшнi, нiж чоловiки.

Велика кiлькiсть дослiджень була проведена для того, щоб визначити, чи i невербальнi сигнали уродженими або придбаними, чи передаються вони генетично або будь-яким iншим способом.

Для дослiджень запрошували людей слiпих чи глухонiмих, якi не могли проаналiзувати жести iнших людей. У дослiдженнях також розглядалися жести рiзних народiв i жести наших найближчих антропологiчних родичiв тАФ мавп. За результатами дослiджень встановлено, що жести можна подiлити на кiлька категорiй.

Наприклад, бiльшiсть приматiв народжуiться зi здатнiстю до ссання. Це показуi, що цей жест i вродженим, чи генетичним.

Нiмецький учений Ейбесфельд знайшов, що дiти посмiхаються незалежно вiд того, чують вони чи нi, i слiпими чи нi. Таким чином, цей жест також i вродженим.

Низка вчених пiдтримали деякi з висновкiв Дарвiна пiсля того, як вони вивчили мiмiку й вираз обличчя людей, що належать до рiзних культур. Вони знайшли, що рiзнi культури використовують тi самi вирази обличчя для показу емоцiй. Швидше за все цi жести також i вродженими.

Багато жестiв набуваються нами впродовж життя, а iх значення рiзне, залежно вiд того, де iх вживають, тАФ у РДвропi, в Америцi чи Африцi.

Одна з найсерйознiших помилок, якоi можна припускатися, тАФ це неправильна iнтерпретацiя окремого жесту без урахування iнших жестiв чи обставин. Завжди треба зважати на сполучення жестiв для правильного прочитання послання. Як у будь-якiй iншiй мовi, у мовi жестiв i слова, речення й роздiловi знаки. Кожен жест тут подiбний до окремо взятого слова, а кожне слово може мати кiлька рiзних значень. Тiльки коли ви вводите слово в речення разом з iншими словами, ви зможете зрозумiти його значення. Жести складаються в речення i говорять нам усю правду про справжнi почуття людини чи ii ставлення до тiii чи iншоi подii. Прониклива людина тАФ це людина, яка може читати невербальне речення та спiввiдносити з тим, що говорить його спiврозмовник.

Трапляiться, що в процесi спiлкування невербальнi сигнали не повнiстю збiгаються, а можуть i суперечити тому, що говориться. Дослiдження показують, що невербальнi сигнали впливають у птАЩять разiв бiльше, нiж вербальний канал i тому, коли вони не збiгаються, то люди звичайно покладаються на те, що вони бачать, незважаючи на те, що вони чують. Таким чином, спостереження за жестами й вiдповiднiсть жестiв i слiв i ключами до правильноi iнтерпретацii мови жестiв. Важливо не тiльки сполучення жестiв i рухiв тiла, а й те, що всi жести розглядаються в контекстi тiii ситуацii, у якiй вони зробленi.

РД також низка iнших чинникiв, що впливають на iнтерпретацiю жестiв. Наприклад, якщо ви потискуiте людинi руку, а враження начебто потискуiте котлету, то звичайно про таку людину говорять, що в неi дуже слабкий характер. Але якщо у цiii людини артрит, то дуже ймовiрно, що таке рукостискання тАФ це обережнiсть проти болю. Так само художники, музиканти, хiрурги (тi, кому потрiбнi чутливi руки), схильнi уникати сильних рукостискань. Якщо людина носить дуже обтАЩiмний одяг чи навпаки дуже вузький, вона iнодi уникаi деяких жестiв, що також ускладнюi ii невербальне прочитання.

Дослiдження в галузi лiнгвiстики показали, що iснуi пряма вiдповiднiсть мiж службовим становищем людини та ii лексикою. Чим вище людина перебуваi на соцiальних сходах, тим бiльше вона здатна спiлкуватися за допомогою слiв i фраз.

Було проведено дослiдження жестiв, що застосовуi людина залежно вiд ii соцiального чи службового становища. Людина, яка перебуваi на вершинi службових сходiв, у розмовi бiльше використовуi слова, тодi як менш освiченi люди бiльше покладаються на жести. Як правило, чим вище службове чи суспiльне становище людини, тим менше жестiв i рiзних рухiв тiла вона робить.

Швидкiсть деяких жестiв i те, наскiльки явно вони помiтнi оточуючим, спiввiдноситься також з вiком людини. Данi показують, що в мiру того, як людина старii, багато жестiв ii стають бiльш витонченими i менш очевидними для оточення. Тому завжди набагато складнiше розгадати жести лiтньоi, зрiлоi людини, нiж молодоi.

Наскiльки можна контролювати мову жестiв i чи можна ii пiдробити? Це зробити дуже важко, практично неможливо, тому що вiдразу буде помiтно невiдповiднiсть мiж словами та жестами людини.

Наприклад, вiдкритi долонi, як правило, асоцiюються з чеснiстю, але коли людина, яка намагаiться пiдробити мову жестiв, тримаi своi долонi вiдкритими i одночасно посмiхаiться вам, коли насправдi вона говорить вам неправду, то ii видають iншi мiкрожести: ii зiницi можуть скорочуватися, одна брова може бути вище iншоi чи куточок рота буде смикатися. Цi сигнали суперечать жесту вiдкритих долонь i чеснiй посмiшцi. Результатом цього i те, що слухач не вiрить людинi, яка го- ворить.

Здаiться, що людський мозок маi деякий захисний механiзм, який реiструi збiй, невiдповiднiсть мiж словами та невербальними жестами.

Труднощi з неправдою полягають в тому, що наша пiдсвiдомiсть працюi автоматично i незалежно вiд того, що ми сказали, через те нашi невербальнi сигнали видають нас. Люди, якi рiдко брешуть, можуть дуже швидко попадатися на цьому незалежно вiд того, як переконливо вони говорили.

Для того щоб сховати неправду, найчастiше використовуiться обличчя. Ми посмiхаiмося, киваiмо головою, пiдморгуiмо, намагаючись сховати неправду, але на нещастя наше тiло робить ще й iншi рухи, що не вiдповiдають рухам нашого обличчя.

Тiльки-но людина починаi брехати, ii тiло мимовiльно робить деякi рухи, за якими ми можемо визначити, що ця людина бреше. У процесi викладу неправдивоi iнформацii пiдсвiдомiсть посилаi певну нервову енергiю, що виявляi себе у виглядi жесту, який суперечить тому, що сказала людина.

Однак деякi люди, якi повиннi говорити неправду за характером своiх занять (наприклад, полiтики, суддi, актори, телевiзiйнi ведучi), дуже добре знають мову жестiв, i визначити, коли вони говорять правду, а коли нi, практично неможливо. Тому слухачi часто потрапляють до них на гачок.

Вони домагаються цього двома способами. Перший тАФ практикують те, що називаiться правильними жестами, коли говорять неправду (для цього потрiбна постiйна практика). РЖ другий спосiб тАФ вони можуть виключити бiльшiсть жестiв. Тому коли вони говорять неправду, то не роблять нi позитивних, нi негативних жестiв, що i надзвичайно складним завданням.

Навiть коли ви силою свiдомостi придушуiте основнi рухи тiла, численнi мiкрожести проявляються. Серед мiкрожестiв, якi говорять про неправду, можна виокремити такi: рухи мускулатури обличчя, скорочення зiниць, почервонiння щiк, збiльшення кiлькостi моргань за хвилину, iншi маленькi жести.

Тобто для того щоб брехати успiшно, треба сховати куди-небудь ваше тiло чи вивести його з поля зору спiврозмовника.

Таким чином, пiдробити мову жестiв дуже важко, принаймнi, на довгий перiод часу. Однак корисно освоiти деякi жести, що привертають вашого слухача до вас. Для успiшного спiлкування з iншими треба також виключити деякi жести, якi можуть викликати негативну реакцiю слухача.

Отже, невербальна комунiкацiя як своiрiдна мова почуттiв i таким самим продуктом суспiльного розвитку, як i мова слiв.

У процесi спiлкування часто виникають такi види жестiв:

жести оцiнки тАФ почiсування пiдборiддя; витягування вказiвного пальця уздовж щоки; вставання i ходiння туди-сюди тощо. Жести, що мають вiдношення до замисленостi i мрiйностi: жести Влрука бiля щокиВ» (люди, що спираються щокою на руку, звичайно глибоко зануренi в роздуми); жести критичноi оцiнки тАФ пiдборiддя спираiться на долоню, вказiвний палець витягуiться уздовж щоки, iншi пальцi тАФ нижче рота (позицiя Влпочекаiмо тАФ подивимосяВ»); людина сидить на краiчку стiльця, лiктi тАФ на стегнах, руки вiльно звисають (позицiя Влце чудово!В»); нахилена голова (жест Влуважного слуханняВ»); почiсування пiдборiддя (жест Влдобре, давайте подумаiмоВ») тАФ використовуються, коли людина приймаi рiшення; жести з окулярами (протирання стекол, беруть у рот дужку окулярiв тощо) тАФ це паузи для мiркування, людина хоче одержати час для обмiрковування своii поведiнки перед тим, як зробити бiльш рiшучий опiр, вимагаючи пояснень чи ставлячи запитання; ВлходiнняВ» тАФ жест, що позначаi спробу людини розвтАЩязати складну проблему чи прийняти важке рiшення; пощипування перенiсся тАФ цей жест, що звичайно сполучаiться з закритими очима, говорить про глибоку зосередженiсть i напруженi мiркування;

жести впевненостi тАФ зтАЩiднання пальцiв у купол пiрамiди; розгойдування на стiльцi;

жести нервозностi й непевностi тАФ переплетенi пальцi рук; пощипування долонi; постукування по столу пальцями, торкання спинки стiльця перед тим, як на нього сiсти; покахикування, прочищення горла; лiктi ставляться на стiл, щоб утворити пiрамiду; посмикування себе за вухо тощо;

жести фрустрацii тАФ короткий подих, часто поiднаний iз рiзними неясними звуками, типу стогону, мукання тощо; тiсно зчепленi, напруженi руки тАФ це жести недовiри й пiдозри; руки тiсно потискують одна одну тАФ спостерiгаiться, коли людина Влвскочила в халепуВ»; захисне погладжування шиi долонею (у багатьох ситуацiях, коли людина займаi захисну позицiю);

жести самоконтролю тАФ руки заведенi за спину, одна при цьому стискаi iншу; поза людини, що сидить на стiльцi i схопилася руками за пiдлокiтники тощо. Такi пози i сигналами про бажання людини впоратися iз сильними почуттями та емоцiями;

жести чекання тАФ потирання долонь; повiльне витирання вологих долонь об тканину;

жести заперечення тАФ складенi руки на грудях; вiдхилений назад корпус; схрещенi руки; торкання кiнчика носа тощо;

жести прихильностi тАФ прикладання руки до грудей; переривчастий дотик до спiврозмовника тощо;

жести домiнування тАФ жести, повтАЩязанi з виставленням великих пальцiв напоказ, рiзкi змахи зверху вниз тощо. Перевага може бути виражена в привiтальному рукостисканнi тАФ коли людина мiцно потискуi руку i повертаi ii так, щоб ii долоня була зверху вашоi, вона намагаiться виразити щось подiбне до фiзичноi переваги. РЖ навпаки, коли людина протягуi руку долонею нагору, вона демонструi готовнiсть прийняти роль пiдлеглого. Коли людина пiд час розмови недбало засунула руку в кишеню пiджака, при цьому великий палець знаходиться зовнi тАФ це виражаi ii впевненiсть у перевазi над вами;

жести нещиростi, пiдозри та скритностi тАФ рука прикриваi рот (спiврозмовник старанно ховаi свою позицiю з обговорюваного питання); погляд убiк (показник скритностi); ноги (чи все тiло), зверненi до виходу, тАФ це явний знак того, що людина хоче закiнчити зустрiч чи бесiду; торкання чи потирання носа (вказiвним пальцем) тАФ знак сумнiву (може бути потирання вуха, ока);

жести вiдкритостi тАФ розкритi руки долонями вгору (жест, повтАЩязаний зi щирiстю й вiдкритiстю); знизування плечима, яке супроводжуiться жестом розкритих рук (позначення вiдкритоi натури); розстiбування пiджака (люди вiдкритi й прихильнi до вас часто розстiбають чи навiть знiмають пiджак у вашiй присутностi);

жести захисту (жести, якими ми реагуiмо на можливi погрози, на конфлiктнi ситуацii) тАФ руки, схрещенi на грудях (використовуються для вираження оборони); руки, стиснутi в кулаки;

жести готовностi тАФ руки на стегнах. Варiацiя даноi пози в положеннi сидячи тАФ людина сидить на краю стiльця, лiкоть однiii руки i долоня iншоi спираються на колiна;

жести довiри тАФ пальцi зтАЩiднуються на зразок купола храму (жест ВлкуполВ»), що означаi довiрливiсть, але часто й деяке самовдоволення, чи егоiстичнiсть, гордiсть;

жести авторитарностi тАФ руки зтАЩiднанi за спиною, пiдборiддя пiдняте вгору. Якщо ви хочете дати зрозумiти свою перевагу, треба лише фiзично пiднятися над даною людиною (сiсти вище, якщо ви обоi сидите, чи встати);

жести нудьги тАФ постукування по пiдлозi ногою чи клацання ковпачком ручки; голова спираiться на долоню; машинальне малювання на паперi; порожнiй погляд (Вля дивлюся на вас, але не слухаюВ»).

жести залицяння (чи ВлпричепурюванняВ») тАФ пригладжування чи поправляння волосся, одягу (жiнки); поправляння краватки, запонок (чоловiки).

Пiд час мiжнацiонального спiлкування, якщо немаi мовного розумiння, на перший план можуть виходити мiмiка й жести. Сукупнiсть мiмiки, жестiв i поз тАФ це справжня, хоча й безсловесна мова. Але в кожного народу вона своя.

Той самий жест у рiзних народiв може мати зовсiм рiзне тлумачення.

Наприклад, жест запрошення в японцiв збiгаiться з нашим жестом прощання. Вказiвний жест японця i жестом жебрака для американця. Через це американцi нерiдко скаржаться на вимагання портьi в японських готелях, хоча японськi портьi тим i вiдрiзняються вiд усiх портьi свiту, що не беруть чайових.

Майже половина арабiв, латиноамериканцiв i представникiв Пiвденноi РДвропи торкаються один одного в процесi спiлкування, тодi як це нехарактерно для народiв Схiдноi Азii i практично виключено для iндiйцiв та пакистанцiв. З погляду латиноамериканцiв, не торкатися партнера пiд час бесiди означаi поводитися холодно. РЖталiйцi переконанi, що так поводяться недружелюбнi люди. Японцi ж вважають, що торкатися спiврозмовника людина може тiльки у разi повноi втрати самоконтролю або виражаючи недружелюбнiсть чи агресивнi намiри. Тому, якщо пiд час переговорiв з японцями ви надумали по-дружньому поплескати партнера по плечу, ви ризикуiте нажити собi ворога.

Жест, яким росiянин демонструi пропажу чи невдачу, у хорвата означаi ознаку успiху й задоволення.

У тих, хто сповiдуi iслам, лiва рука вважаiться нечистою. Те ж саме стосуiться й нiг, вони також вважаються нечистивими силами. Тому у мусульманських народiв не дозволяiться пiд час бесiди, сидячи на стiльцi, закидати ногу на ногу.

РЖснують суттiвi розбiжностi у сприйняттi рiзними народами простору.

Так, японцi звикли працювати всi разом у великих примiщеннях, харчуватися разом тАФ i начальники, i пiдлеглi. Тому для японця можливiсть працювати в престижному окремому кабiнетi не маi особливого значення в мотивацii до працi.

Американцi люблять окремi кабiнети. Вони люблять також працювати з вiдкритими дверима, оскiльки вважають, що Вламериканець на службi повинен бути вiдкритим для оточенняВ». По-американськи вiдкритий кабiнет свiдчить про те, що хазяiн на мiсцi i йому не маi чого ховати вiд стороннiх очей. Багато хмарочосiв у США побудованi зi скла i проглядаються майже наскрiзь. Тут усi, вiд директора фiрми i до посильного, постiйно на очах. Це створюi у службовцiв цiлком певний стереотип поведiнки, викликаючи вiдчуття, що всi Влспiльно роблять одну справуВ».

У нiмцiв подiбне викликаi лише здивування. У них кожне робоче примiщення повинно мати надiйнi (нерiдко подвiйнi) дверi. Розкритi навстiж дверi символiзують крайнiй ступiнь безладдя. Нiмець, коли йде з офiсу, може навiть закривати в сейф телефон i ксерокс.

Для американця вiдмовитися розмовляти з людиною, яка знаходиться з ним в одному примiщеннi, означаi крайнiй ступiнь негативного до нього ставлення. В Англii тАФ це загальноприйнята норма. Тут узагалi не вважаiться грубим зберiгати мовчання; навпаки, грубим вважаiться занадто багато говорити, тобто силомiць навтАЩязувати себе iншим. Якщо ви говорите занадто багато, у шокованих англiйцiв вiдразу зтАЩявляiться пiдстава не довiряти вам. Отже, в Англii не бiйтеся показатися мовчазним.

В Англii вважають, що американцi говорять дуже голосно, вiдзначають iх iнтонацiйну агресивнiсть. Пояснюiться це тим, що американцiв змушуi висловлюватися привселюдно iх повна прихильнiсть до спiврозмовника, а також тим, що iм нiчого ховати. Англiйцi ж, навпаки, регулюють звук свого голосу рiвно настiльки, щоб iх чув у примiщеннi тiльки спiврозмовник. В Америцi ж подiбна манера ведення дiловоi розмови розглядаiться як ВлшепотiнняВ» i не викликаi нiчого, крiм пiдозри.

Основа звичайноi розмови мiж iгиптянами тАФ протести. Двоi респектабельних iгиптян можуть голосно кричати один на одного, причому створюiться враження, що валиться iхня багаторiчна дружба. Насправдi ж вони вирiшують, хто до кого повинен прийти пообiдати. Якщо вас запрошують зайти в гостi на чашку кави, ви повиннi чемно вiдхилити пропозицiю принаймнi з десяток разiв, перш нiж дати згоду.

Ми в процесi спiлкування нерiдко уподiбнюiмося тому вчителю, що з гiркотою вiдзначав: ВлНу що ж за безглуздi учнi пiшли. Пояснюю, пояснюю, сам уже все зрозумiв, а вони не розумiютьВ».

Доти, доки ви пояснюватимете щось не партнеру, а собi, вiн вас не зможе зрозумiти так, як хотiли б цього ви.

Розумiння вас партнером залежить вiд багатьох чинникiв i умов. РЖ не останню роль при цьому граi мовлення. Зупинимось на деяких правилах зрозумiлого для партнера мовлення.

1. Грамотнiсть мовлення. Не секрет, що грамотне мовлення партнера викликаi бажання слухати його, а вiд неграмотного тАФ однi неприiмностi. Неграмотну мову важко слухати, але ще важче зберегти приiмне враження про людину, яка говорить з помилками (iноземцю вибачаiмо, своiму тАФ нi). Чому ж, знаючи, що неграмотно говорити погано, багато людей iз завзятiстю, гiдною бiльш цiкавого застосування, продовжують робити помилки, причому, як правило, набiр помилок у людини той самий. Можна було б перелiчити масу причин неграмотного мовлення, але, виходячи з того, що виховання для даноi людини тАФ це вже минуле, а оточення, що формувало його мовлення i багато чого iншого, для нього вже iсторiя, зупинимося на головнiй причинi. Що ж заважаi людинi перестати говорити неграмотно, особливо якщо вона розумii, що для неi говорити грамотно тАФ це просто необхiдно? Лiнощi та зневажливе ставлення до партнера тАФ ось головна причина, через яку людина не бажаi контролювати власне мовлення, вносити в нього корекцiю, домагаючись ii граматичноi та стилiстичноi чистоти. Якщо ви хочете навчитися говорити грамотно, навчiться уважно слухати самого себе. Можна скористатися диктофоном для запису своii промови. До речi, той, хто вперше записуi, а потiм аналiзуi свою мову, нерiдко просто жахаiться вiд того, що вiн чуi на плiвцi. Подiбна робота над собою завжди вiдплатить сторицею. РЖ як не згадати з цього приводу героiв птАЩiси Б. Шоу ВлПигмалiонВ» професора Хiггiнса i Елiзу Дулiтл.

Як вiдомо, видатний давньогрецький полiтик i судовий оратор Демосфен вiд природи не був надiлений жодною з якостей, необхiдних вождю й трибуну. Частий подих, нервовий тик i дефекти мовлення тАФ ось чим нагородила його природа. Вiн улаштував собi в пiдземеллi кiмнату для занять, що цiла й сьогоднi, де займався щодня, а нерiдко усамiтнювався в нiй на 2тАФ3 мiсяцi. Вiн тренував голос i подих, голосно декламуючи вiршi, коли пiднiмався на гору; вiн виправляв свою дикцiю за допомогою камiнчикiв, якими наповнював рот, i так говорив, перекрикуючи шум прибою; вiн годинами стояв перед дзеркалом, вiдпрацьовуючи мiмiку й жести; вiн позбувся мимовiльного посмикування лiвого плеча, повiсивши над ним меч, який щораз колов неслухняне тiло.. Вiн лiпив себе сам, доводячи до досконалостi те, що так недбало виконала природа.

Якщо ви зловживаiте словами-паразитами, то краще говорити повiльнiше, нехай спочатку паузи мiж словами будуть трохи бiльшими, нiж хотiлося б, але зате ви поступово позбудитеся цiii шкiдливоi звички.

Якщо деякi слова ви вимовляiте з неправильним наголосом, намагайтесь частiше використовувати iх у мовленнi, але контролюючи те, як ви ставите наголос, i поступово почнете робити правильнi наголоси.

Перш нiж використовувати у своiй мовi якесь нове слово, Влдуже науковий термiнВ», не полiнуйтеся заглянути у вiдповiдний словник, можливо, тодi ви побачите, що воно означаi не те, що ви думали.

2. Експресивнiсть мовлення. Якщо ваш партнер говорить з вами монотонно, невиразно, спiваi свою ВлпiснюВ» на однiй нотi, то навряд чи його буде приiмно слухати. З iншого боку, надмiрно експресивне мовлення теж може викликати негативну реакцiю, особливо в людини, що звикла до бiльш спокiйноi мови партнера.

Повна вiдсутнiсть жестикуляцii, як i ii надлишок, теж може створювати труднощi в розумiннi мовлення партнера. Затиснута поза, вiдсутнiсть жестикуляцii може сприйматися партнером як невiдвертiсть, закритiсть вiд нього, як елемент недовiри. Надмiрно велика кiлькiсть рухiв може сприйматися партнером як ваша непевнiсть у собi чи в тому, про що ви говорите.

Найкраще тАФ бути самим собою, але з орiiнтацiiю на особливостi особистостi партнера: з одним варто бути трохи стриманiшим, з iншим тАФ трохи експресивнiшим.

3. Рiвень iнтелекту. Якщо ви говорите з партнером незрозумiлою з погляду термiнологii мовою, зловживаiте спецiальними висловами, то навряд чи доможетеся прихильностi партнера.

ВлУ iнтровертованих осiб екстравертованi реакцii не спостерiгаються навiть у разi амбiвалентного ставленняВ» тАФ для професiйних психологiв ця фраза зрозумiла, а як бути партнеру тАФ не психологу?

Стежте за своiм мовленням, зiставляючи його з реакцiями партнера, i, можливо, зможете вчасно визначити, якi з ваших слiв йому незрозумiлi.

Разом з тим, розмовляючи з високоiнтелектуальним партнером, не спрощуйте своi мовлення: це може дати йому пiдставу запiдозрити у вас низький рiвень iнтелекту.

4. Логiчнiсть викладу iнформацii. Треба стежити, щоб вашi мiркування були логiчними, послiдовними, доказовими.

Звичайне порушення логiки викладу вiдбуваiться в результатi того, що людина погано знаi матерiал, не готова до обговорення. Можливо, ii емоцiйний стан у даний момент не дозволяi досить логiчно викладати власнi думки.

Крiм того, ваш партнер може сприйняти ваше мовлення як алогiчне, якщо ви надмiрно занурились у свiй внутрiшнiй дiалог. РЖнодi люди не договорюють фразу до кiнця, тому що самi ii вже чiтко уявляють, а партнер, як правило, про це не здогадуiться.

Логiчнiсть викладу, звичайно ж, вiдбиваi i рiвень iнтелекту, але, крiм того, ii вiдсутнiсть може сформувати у партнера думку, що вiн вступив у дiловi вiдносини з людиною, у якоi спостерiгаються паталогiчнi вiдхилення.

Так що не можна зневажати строгою логiкою викладу iнформацii партнеру.

А чому iнодi партнер говорить з вами так, що ви його абсолютно правильно розумiiте, але бажання продовжувати спiлкування з ним у вас не виникаi?

В ефективнiй дiловiй комунiкацii велику роль вiдiграi прихильнiсть, довiра партнерiв один до одного.

РЖснуi безлiч шляхiв формування сприятливих взаiмин з партнером, а кожна людина практично завжди прагне до досягнення таких вiдносин, використовуючи накопичений у процесi життя досвiд спiлкування з iншими людьми.

Для того щоб ваша дiлова комунiкацiя була ефективною i не обтяжувала вас, необхiдно насамперед сформувати в собi установку на психологiчний контакт iз партнером:

готовнiсть до хоча б тимчасовоi згоди. Якщо ви з якоiсь причини не зацiкавленi в продовженнi контактiв з даним партнером чи у переговорах протирiччя досягли такого рiвня, що в даний момент iх розвтАЩязати неможливо, то вiд ступеня вашоi готовностi до тимчасовоi згоди залежатиме успiх даного етапу вашоi комунiкацii;

повага до партнера, навiть якщо, на вашу думку, вiн не правий. Ця установка вiдiграi важливу роль у дiловiй комунiкацii. По-перше, кожна людина маi право помилятися; по-друге, можливо, те, що ви вважаiте помилкою партнера, зовсiм не помилка; по-третi, навiть якщо вiн свiдомо не правий, це зовсiм не означаi, що з ним не можна домовитися, щоправда, на це буде потрiбно бiльше часу й сил;

вiдмова вiд критики особистостi спiврозмовника i всього того, що стосуiться його внутрiшнього ВлЯВ». Критикуйте, та й то обережно, iдею, а не особистiсть. Якщо ви проведете цю установку через весь контакт iз партнером, то зможете завоювати його симпатiю й уникнути створення конфлiктноi ситуацii;

щирий iнтерес до проблеми партнера. Взагалi установка на щирiсть тАФ справа добра, хоча ii межi повиннi бути розумними. Якщо ви надто щиро цiкавитиметеся деякими деталями, якi партнер не хотiв би в даний момент обговорювати, то наполегливiсть може бути сприйнята ним зовсiм iнакше, нiж ви це собi уявляiте.

Разом з тим насправдi щире ставлення до проблем партнера завжди викликаi позитивну реакцiю з його боку, сприяi встановленню довiри у вiдносинах.

Саме такi установки на спiлкування з партнером, особливо якщо ви проявлятимете щиро, а не награно, допоможуть вирiшити багато проблем дiловоi комунiкацii.

РЖнодi в спiлкуваннi партнери поведiнкою, словами немов спецiально риють яму, у яку провалюiться те, заради чого вони вступили в контакт.

Продуктивним прийомом встановлення психологiчного контакту з партнером i вживання його iменi (iменi та по батьковi). Знеособлене звертання, як правило, використовуiться у вiдносинах, якi не мiстять особистiсного компонента. У партнера, iмтАЩя якого ви в дiалозi з ним практично не використовуiте, може скластися думку, що вiн як особистiсть для вас нiчого не уявляi, що вiн цiкавить вас лише тiльки як носiй якоiсь необхiдноi для вас iнформацii, не бiльше.

Коли ж ви вживаiте iмтАЩя партнера, то даiте можливiсть йому задовольнити потребу самоствердження як особистостi, що, у свою чергу, не може не викликати позитивних емоцiй у вашого партнера. А оскiльки саме ви в даному разi i джерелом цих позитивних емоцiй, то у вашого партнера вiдбуватиметься формування позитивного ставлення до вас.

Дуже неприiмними можуть бути наслiдки, ситуацii, коли ви, вживаючи iмтАЩя партнера, спотворюiте його. Якщо вам воно вiдомо до зустрiчi, можна записати його в зручному для вас мiсцi, щоб при нагодi можна було б непомiтно для партнера пiдглянути, як його правильно вимовити. Якщо ви чуiте iмтАЩя партнера пiд час зустрiчi з ним уперше, постарайтесь вiдразу ж повторити його: ВлДуже приiмно познайомитися, Олена ЛьвiвнаВ». У такий спосiб ви закрiплюiте у своiй памтАЩятi правильне звучання iменi партнера.

Прийом Влдобра посмiшкаВ» чудово формуi довiрчiсть у вiдносинах мiж партнерами, знiмаi багато бартАЩiрiв недовiри, непорозумiння. На щиро усмiхнену людину завжди приiмно дивитися, i бажання з нею говорити бiльш вiдверто. Добрий вираз обличчя, мтАЩяка приiмна посмiшка нiби дають сигнал партнеру, що вас немаi чого боятися, ви не завдасте йому нiяких прикростей.

Ми поступово привчаiмося до спiлкування без посмiшки, у деяких людей навiть викликаi подив те, що пiд час зустрiчi з партнером йому треба посмiхатися. Вiдсутнiсть посмiшки на вашому обличчi може iнтерпретуватися партнером як недоброзичливiсть, а можливо, i агресивнiсть щодо нього.

Ми побоюiмося довiряти людинi, яка спiлкуiться з нами без посмiшки.

Особливiсть посмiшки полягаi ще й у тому, що вона маi ефект зараження, i партнер у вiдповiдь на вашу посмiшку обовтАЩязково посмiхнеться. Звичайно, йдеться про природну посмiшку, а не про маску на обличчi. Якщо не маi бажання посмiхатися, то краще цього не робити тАФ можливо, буде менше ускладнень у комунiкацii.

Прийом комплiменту вiдомий так давно, що навряд чи хто може з упевненiстю сказати, кому й коли було уперше сказано комплiмент. Цим прийомом ми часто користуiмося в спiлкуваннi з партнером, прихильнiсть якого хочемо завоювати.

Слiд вiдразу ж обмовитися, що пiд комплiментом ми маiмо на увазi деяке перебiльшення позитивних якостей партнера. Лестощi ж тАФ це чи надмiрне збiльшення яких-небудь позитивних якостей, чи приписування партнеру переваг, яких у нього зовсiм немаi.

Вiд вдалого комплiменту ваш партнер сповниться почуттям власноi значущостi, навiть якщо вiн твердо усвiдомлюватиме, що ви йому робите комплiмент. Не шкодуйте для гарного партнера добрих слiв тАФ це потiм вiдплатиться.

РЖнодi в спiлкуваннi з iншими людьми застосовуються прийоми, що руйнують позитивний процес розвитку вiдносин. Як саме iнодi поводяться цi комiкадзе дiловоi комунiкацii?

У дiалозi з партнером припускають такого висловлення: ВлЦе зовсiм неправильно, як же ви цього не розумiiте, це ж дурiстьВ».

Розраховувати на позитивний розвиток вiдносин пiсля такого твердження все одно, що чекати, коли проросте смажене насiння соняшника.

Давати партнеру або тому, про що вiн говорить, негативну оцiнку тАФ шкодити собi.

Не менший негативний ефект маi також iгнорування партнера. Якщо ваш партнер помiчаi, що все, що вiн вам говорить, абсолютно вас не цiкавить, бiльш того, ви тiiю чи iншою мiрою зневажаiте його висловленнями, а можливо, ваша зневага стосуiться й особистостi партнера, то навряд чи таку мiжособистiсну взаiмодiю можна назвати вдалою.

Прояв егоцентризму з вашого боку в спiлкуваннi з партнером може також iстотно ускладнити процес формування довiрчостi у ваших вiдносинах.

Якщо ви намагаiтеся знайти в партнера розумiння тiльки тих проблем, що хвилюють вас, i не берете до уваги того, що хвилюi партнера, то й вiн може побудувати своi спiлкування з вами вiдповiдним чином.

Неаргументоване випитування нерiдко створюi серйозний бартАЩiр у розумiннi партнерами один одного. Партнер розумii, що, ставлячи одне запитання за iншим, ви явно переслiдуiте якусь мету, але вiн ще нiяк не може зрозумiти, чого ж ви домагаiтеся. Це може викликати недовiру, а нерiдко й роздратування щодо вас. Отже, не зловживайте кiлькiстю запитань, а стосовно деяких з них необхiдно пояснити, чому й навiщо вас цiкавить саме ця iнформацiя.

Добрi поради як встановлювати й пiдтримувати позитивнi вiдносини з iншими, даi Дейл Карнегi:

виявляйте щирий iнтерес до iнших людей;

посмiхайтесь;

памтАЩятайте, що для людини звук його iменi i найсолодшим i найважливiшим звуком у людському мовленнi;

будьте гарним слухачем, заохочуйте iнших розповiдати про себе;

ведiть розмову в колi iнтересiв вашого спiврозмовника;

давайте людям можливiсть вiдчути значущiсть тАФ i робiть це щиро.

Можна рекомендувати таку послiдовнiсть використання рiзних типiв запитань:

для першого етапу, на якому пiднiмаються новi проблеми, характернi вiдповiдi Влтак тАФ нiВ»;

на наступному етапi, коли розширюються межi сфери передачi iнформацii i вiдбуваiться збiр фактiв та обмiн думками, варто ставити переважно вiдкритi та дзеркальнi запитання;

пiсля етапу передачi iнформацii настаi етап закрiплення й перевiрки отриманоi iнформацii, на якому переважають риторичнi запитання i запитання на обмiрковування;

насамкiнець, намiчаючи новий напрям iнформування, ми використовуiмо переломнi запитання.

Чого ми домагаiмося такими запитаннями? У будь-якому разi ми уникаiмо чи iстотно знижуiмо небезпеку Влбесiди-сваркиВ». Адже будь-яке твердження чи констатацiя, особливо не пiдкрiпленi очевидними фактами, викликають у спiврозмовника протест, дух протирiччя i контраргументи у вiдкритiй чи прихованiй (внутрiшнiй) формi. Якщо ж ми модифiкуiмо цi твердження i надаiмо iм форми запитання, тим самим значною мiрою iх помтАЩякшуючи, то спiврозмовник сприйме iх легше, iнодi навiть як свою власну думку (завдяки риторичним запитанням та запитанням на обмiрковування).

Передача iнформацii та пiдготовка до аргументування вiдбуваються вiльнiше, легше, якщо спiврозмовник стаi бiльш щирим i виявляi своi слабкi сторони ще до того, як ми пiдготували аргументи, якi враховують його цiлi й побажання. Зрозумiло, що застосування технiки опитування прийнятно тодi, коли нам потрiбно одержати вiд спiврозмовника професiйну iнформацiю i коли наша мета полягаi в тому, щоб краще пiзнати й зрозумiти його.

Крiм того, за допомогою запитань ми максимально активiзуiмо спiврозмовника i даiмо йому можливiсть самоствердитися, чим полегшуiмо розвтАЩязання свого завдання.

Важливу роль у регулюваннi розмови вiдiграють реплiки, якi можна подiлити на творчi та руйнiвнi.

Творчi реплiки:

застережливi (ВлНе будемо вирiшувати всi проблеми вiдразу! Краще обговоримо iх окремоВ»);

заспокiйливi (ВлПомилитися може кожен, i ми з вами тАФ не виняток! Проаналiзуiмо краще ситуацiю ще разВ»);

схвальнi (ВлВи так добре все обТСрунтували, що з вами не мож

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Абрахам Маслоу о потребностях человека