Земельний сервiтут

ЗМРЖСТ

ВСТУП.........................................................3

1 ЗЕМЕЛЬНИЙ СЕРВРЖТУТ.........................................5

1.1 Поняття та види земельного сервiтуту. .......................5

1.2 Виникнення права сервiтуту................................6

1.3 Припинення права земельного сервiтуту......................8

1.4 Проблеми законодавчого регулювання сервiтуту...............10

2 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ САМОВРЖЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ

ЗЕМЕЛЬНИХ ДРЖЛЯНОК...........................................15

3 ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ОРЕНДНИХ ВРЖДНОСИН ............23

3.1. Поняття оренди землi.....................................23

3.2 Проблемнi питання оренди земельних дiлянок................27

ВИСНОВКИ.....................................................31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ...........................35

ВСТУП

Земля тАУ це основа основ самого iснування i буття людини, найголовнiше мiсце для господарськоi та всякоi iншоi дiяльностi. Земля виступаi як найважливiший природний ресурс, основа життя, загальнолюдське i загальнонацiональне надбання, як компонент природи i бiосферна категорiя.

Предметом правового регулювання нормами земельного права i суспiльнi земельнi вiдносини. Характерною особливiстю предмета земельного права i те, що вiн охоплюi собою як матерiально - правовi, так i процесуальнi норми, створюючи тим самим механiзм (процедуру) реалiзацii земельно-правових норм.

У Конституцii закрiплюiться право власностi украiнського народу на землю та iншi природнi ресурси (ст.13), забезпечуiться державний захист прав усiх субтАЩiктiв права власностi i господарювання , iх рiвнiсть перед законом, гарантуiться непорушнiсть права власностi на землю, яке набуваiться i реалiзуiться громадянами , юридичними особами та державою виключно вiдповiдно до закону, право громадян Украiни на свободу обтАЩiднання громадян Украiни у громадськi органiзацii для здiйснення i захисту своiх прав i свобод та задоволення економiчних, соцiальних та iнших iнтересiв, право на пiдприiмницьку дiяльнiсть, визначаiться механiзм реалiзацii захисту права власностi, в тому числi на землю, iнших прав майнового характеру.

Оскiльки iсторично так склалося, що земля досить довго була лише власнiстю держави, то сучасному украiнському законодавцю треба дуже пильно i серйозно вiдноситись до цих питань. Навiть i пiсля 14 рокiв незалежностi Украiни та проголошення ii демократичного розвитку, питання земельних вiдносин стоять досить гостро i потребують пильноi уваги i най скорiшого вирiшення.

Оскiльки суспiльство нарештi зрозумiло, що земля i коштовним товаром, то почастiшали випадки самовiльного захоплення землi, або порушення орендних вiдносин. Тому тема тАЮПроблеми регулювання користування чужою земельною власнiстютАЭ i однiiю з найактуальнiших на даний момент i потребують дуже часто судового розгляду. Тема роботи напрямлена на розкриття стану земельного законодавства Украiни, його функцiональностi щодо питань, якi пiднимаються в даному дослiдженнi.

Метою роботи i виявлення та розкриття досягнень та проблемних питань Земельного кодексу Украiни, Цивiльного кодексу та iнших законодавчих актiв про земельнi вiдносини щодо користування чужою земельною власнiстю.

Завдання дослiдження тАУ розкрити сутнiсть понять сервiтуту, оренди та самовiльного захоплення землi та компетенцiю земельного законодавства у вирiшеннi питань земельних вiдносин та проблеми, якi воно не може вирiшити на сьогоднiшнiй день.

ОбтАЩiктом дослiдження i правовi вiдносини, якi виникають при користуваннi чужою земельною власнiстю.

Предметом дослiдження i частина земельного законодавства, яка регулюi питання користування чужою земельною власнiстю.

Методи дослiдження: метод правового аналiзу, дiалектичний, синтетичний, порiвняльний.

1 ЗЕМЕЛЬНИЙ СЕРВРЖТУТ

1.1 Поняття та види земельного сервiтуту.

Цивiльний кодекс Украiни даi загальне поняття сервiтуту як одного з одного з видiв речових прав на чуже майно, що полягаi в правi користування цим майном iншою особою, що не i його власником (ст.ст. 195 i 401 ЦК).

Традицiйно земельнi сервiтути пiдроздiлялись на сiльськi i мiськi. Принцип такого дiлення грунтувавВнся на характерi використання пануючоi дiлянки. Якщо вона використовувалась для сiльськогосподарських цiлей (маiться на увазi не тiльки обробка земель), мав мiсце сiльський сервiтут, а якщо дiлянка використоВнвувалась пiд забудову тАФ мiський сервiтут. Звичайно, абсолютноi межi мiж ними не iснувало, оскiльки забуВндова здiйснювалась i в сiльських населених пунктах.

Сiльськi сервiтути подiляються на дорожнi, воднi та iншi.

До дорожнiх можна вiднести:

- право проходу та проiзду на велосипедi;

- право проiзду на транспортному засобi по наявному шляху або прогону худоби по ньому.

Своiрiдним сучасним земельним дорожнiм сервiВнтутом треба визнати право прокладання та експлуаВнтацii лiнiй електропередач, зв'язку, трубопроводiв, iнВнших лiнiйних комунiкацiй, якщо такi дii здiйснюютьВнся без викупу (вилучення) земельних дiлянок.

При умовi реального здiйснення передбаченоi ст. 59 Земельного кодексу можливостi набуття у власнiсть замкнутих природних водойм (площею до 3 гектарiв), украiнськiй земельнiй практицi може стати в нагодi iснування давнього дорожнього сервiтуту тАФ права пеВнрепливти чуже озеро з метою сполучення iз своiю зеВнмельною дiлянкою.

До водних сервiтутiв належать:

- право прокладати водопровiд з чужоi дiлянки або через неi;

- право забору води з природноi водойми, розташоваВннiй на сусiднiй земельнiй дiлянцi та вiдповiдне право проходу;

- право напування худоби з такоi водойми та вiдпоВнвiдне право прогону;

- право вiдводу води на сусiдню або через сусiдню дiлянку.

Власники землi та землекористувачi, що дiють на пiдставi водних сервiтутiв, повиннi узгоджувати своi дii iз ст.ст. 46-48 Водного кодексу Украiни 1995 року, який визначаi чiткi межi мiж правом загального водокорисВнтування, яке здiйснюiться без дозволу, та спецiального водокористування з видачею вiдповiдного дозволу.

З мiських сервiтутiв ст. 99 мiстить лише один тАФ право встановлення будiвельних риштувань та склаВндування матерiалiв на сумiжнiй дiлянцi з метою реВнмонту будiвель та споруд. Насправдi, такi сервiтути можуть бути навiть рiзноманiтнiшими, нiж сiльськi. Це, наприклад, право заборони будiвництва певних споруд на сумiжнiй дiлянцi, право використання сумiжноi стiни при вiдсутностi iншого будiвельного рiшення, право заборони надбудови додаткових поверхiв та iншi.

Мiськi сервiтути доцiльно визначити i хоча б принВнципово сформулювати у регiональних та мiських ПраВнвилах забудови, розробка i прийняття яких i обов'язВнковою для органiв влади i мiсцевого самоврядування на пiдставi Закону Украiни ВлПро планування i забуВндову територiйВ» [1].

1.2 Виникнення права сервiтуту

В свiтовiй практицi сервiтути встановлювались за домовленiстю сторiн на пiдставi договору, за рiшенням суду, по успадкуванню, в разi набувальноi давностi.

Сервiтут може бути встановлений за договором, що пiдлягаi державнiй реiстрацii в порядку, установленому для державноi реiстрацii прав на нерухоме майно (стаття 402 ЦК).

У вiдповiдностi зi статтею 98 ЗК: ВлПраво земельного сервiтуту тАФ це право власника або землекористувача земельноi дiлянки на обмежене платне або безкоштовне користування чужою земельною дiлянкою (дiлянками). Право земельного сервiтуту i одним iз прав на землю, передбачених роздiлом III ЗК тАФ ВлПрава на землюВ». Земельний сервiтут установлюiться за домовленiстю мiж власниками сусiднiх земельних дiлянок на пiдставi договору або за рiшенням суду. Право земельного сервiтуту виникаi пiсля його державноi реiстрацii в порядку, установленому для державноi реiстрацii прав на земельну дiлянку (стаття 100 ЗК).

Державна реiстрацiя прав на земельну дiлянку здiйснюiться вiдповiдно до Закону Украiни ВлПро державну реiстрацiю речових прав на нерухоме майно i iхнi обмеженняВ» вiд 4 липня 2004 року. У преамбулi цього Закону встановлено, що вiн визначаi правовi, економiчнi, органiзацiйнi основи створення в складi державного земельного кадастру iдиноi системи державноi реiстрацii речових прав на земельнi дiлянки й iнше нерухоме майно, обмежень цих прав. Так, вiдповiдно до статтi 5 цього Закону, систему органiв державноi реiстрацii прав складають центральний орган виконавчоi влади з питань земельних ресурсiв, що забезпечуi реалiзацiю державноi полiтики в сферi державноi реiстрацii прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолiдованим балансом (Центр державного земельного кадастру) i ii вiддiлення на мiсцях, що i мiсцевими органами державноi реiстрацii прав. Центр державного земельного кадастру при Держкомземi створений за наказом Держкомзему № 110 вiд 4 листопаду 1997 року з метою впровадження автоматизацii ведення державного земельного кадастру на Украiнi на базi широкого використання комп'ютерноi технiки для забезпечення органiв державноi влади i мiсцевого самоврядування, громадян, пiдприiмств, установ, органiзацiй достовiрною iнформацiiю про землю для iнформацiйного забезпечення ведення державного земельного кадастру.

Таким чином, аналiзуючи норми ЦК i ЗК, можна зробити висновок: у випадку коли земельний сервiтут установлюiться за договором, право земельного сервiтуту виникаi з моменту державноi реiстрацii такого договору. Нi Земельний, нi Цивiльнi кодекси не мiстять обов'язкових вимог до форми договору про встановлення земельного сервiтуту, однак через необхiднiсть його подальшоi державноi реiстрацii логiчним було укладення такого договору в письмовому видi. Нотарiальне посвiдчення таких договорiв можливо, але прямо не передбачено.

1.3 Припинення права земельного сервiтуту

Стаття 102 ЗК встановлюi вичерпний перелiк обставин, внаВнслiдок яких дiя земельного сервiтуту пiдлягаi припиВнненню. Але в цей перелiк не ввiйшли деякi очевиднi випадки, при настаннi яких земельний сервiтут не може продовжуватись. Так, в разi припинення iснування як фiзичного об'iкта земельноi дiлянки однiii з сторiн або обох (наприклад, зсуву) або вичерпання водойми i т.iн., дiя сервiтуту повинна пiдлягати безумовному припиВнненню.

Неможливо встановити сервiтут на власну земельВнну дiлянку, оскiльки власник може використовувати дiлянку у всiх вiдношеннях не на правi сервiтуту, а на пiдставi права власностi. Внаслiдок цього, якщо в однiй особi поiднуються суб'iкт права земельного сервiВнтуту i власник дiлянки, дiя сервiтуту пiдлягаi припиВнненню.

Вiдмова особи, яка володiла правом земельного серВнвiтуту, вiд такого права i формою ii добровiльного воВнлевиявлення i i безумовною пiдставою припинення дii сервiтуту.

Як зазначалось, земельнi сервiтути доцiльнiше встаВнновлювати не в календарнi строки, а до настання пеВнвноi подii чи обставини. Однак стаття в якостi пiдВнстав припинення сервiтуту зазначаi закiнчення його термiну або невикористання його протягом трьох роВнкiв. В обох випадках термiни обчислюються з часу дерВнжавноi реiстрацii земельного сервiтуту.

Ст. 102 наводить пiдстави припинення дii земельВнного сертифiкату, але не чiтко зазначаi органи чи осоВнби, якi приймають рiшення щодо його припинення. ОчеВнвидно, такi рiшення правомочнi приймати тАФ в залежВнностi вiд суб'iкта власностi на землю тАФ приватнi влаВнсники, органи мiсцевого самоврядування, вiдповiднi державнi адмiнiстрацii у формi акцепту, згоди на приВнпинення сервiтуту.

У судовому порядку дiя земельного сервiтуту може бути:

- скасована внаслiдок неправомiрних дiй при. його встановленнi, виявлення вiдсутностi пiдстав, неналежВнних сторонах тощо;

- припинення при порушеннi, власником сервiтуту умов користування ним; при припиненнi пiдстав його встановлення;

- при неможливостi подальшого цiльового викорисВнтання земельноi дiлянки внаслiдок встановленого на неi сервiтуту.

Обов'язковою умовою настання юридичних наслiдВнкiв припинення дii земельного сервiтуту i повiдомлення органiв державноi реiстрацii земельних прав.

Статтею 100 ЗК закрiплено: ВлВласник або землекористувач земельноi дiлянки маi право вимагати встановлення земельного сервiтуту для обслуговування своii земельноi дiлянкиВ». ЦК визнаi основним призначенням сервiтуту задоволення нестаткiв осiб, здаiться бiльш правильним, нiж варiант, що мiститься в ЗК, що метою призначення сервiтуту визнаiться можливiсть обслуговування своii земельноi дiлянки. Пiдхiд ЦК знiмаi цiлий ряд питань, що виникають у результатi аналiзу видiв земельного сервiтуту, закрiплених у статтi 99 ЗК.

1.4 Проблеми законодавчого регулювання сервiтуту

Тепер звернемося до деяких видiв земельного сервiтуту. Пункт ВлеВ» статтi 99 ЗК у якостi одного з видiв земельного сервiтуту встановлюi Влправо напувати свою худобу з природноi водойми, розташованоi на сусiднiй земельнiй дiлянцiВ». Тут i виникаi питання пiдстави i мети встановлення земельного сервiтуту. Якщо звертатися до ЗК, то навряд чи можна говорити, що даний вид сервiтуту спрямований на обслуговування земельноi дiлянки. Прикладiв таких сервiтутiв можна привести безлiч, особливо з огляду на той факт, що перелiк видiв земельних сервiтутiв, визначений ЗК, нескiнченний. Проблема невiдповiдностi мети встановлення сервiтуту фактичним способам користування зазначеним правом може бути вирiшена двома шляхами [2].

По-перше, потрiбно змiнити мету встановлення земельного сервiтуту, не обмежуючи лише необхiднiстю обслуговування власноi земельноi дiлянки. По-друге, узагалi не визнавати подiбнi випадки пiдставою встановлення земельного сервiтуту, адже вони безпосередньо не зв'язанi з нестатками щодо обслуговування земельноi дiлянки. Останнiй варiант, напевно, бiльш доцiльний, оскiльки, ВлрозмиваючиВ» поняття земельного сервiтуту, ми втрачаiмо його специфiчний змiст, що маi сугубо земельно-правове регулювання. У розглянутiй статтi законодавець таки не вiдiйшов вiд своiх традицiй уживання конструкцiй типу Влi т.д.В», Влi iн.В», закрiпивши нескiнченний перелiк видiв земельного сервiтуту. З одного боку, явище це позитивне, що збiльшуi можливостi застосування даного iнституту, оскiльки не можна свiдомо передбачити, якi потреби можуть виникнути у власникiв або користувачiв земельних дiлянок i яким чином вони можуть бути задоволенi. Тому запропонований у статтi 99 ЗК перелiк варто вважати своiрiдним орiiнтованим прикладом, зразком того, що може бути земельним сервiтутом. Адже, як уже пiдкреслювалося, визначення земельного сервiтуту, наведене в статтi 98 ЗК, не дозволяi цiлком розкрити i зрозумiти його змiст. З iншого боку, така воля у визначеннi основ установлення земельного сервiтуту може привести до визначених зловживань з боку зацiкавлених осiб. Отже, найбiльш правильним варiантом було би закрiплення в ЗК визначення, що формуi визначений ВлобразВ» земельного сервiтуту. При наявностi такого визначення будь-який вигаданий особою спосiб користування чужою земельною дiлянкою повинний був би чiтко вписуватися в загальну ВлконструкцiюВ» земельного сервiтуту.

Аналiзуючи положення ЗК, а саме частину другу статтi 100, можемо визначити, що земельний сервiтут установлюiться мiж власниками сусiднiх земельних дiлянок. Разом з тим положення частини другоi статтi 404 ЦК знову розширюють можливiсть застосування даного iнституту, говорячи наступне: ВлОсоба маi право жадати вiд власника (землекористувача) сусiдньоi земельноi дiлянки, а в разi потреби тАФ вiд власника (землекористувача) iншоi земельноi дiлянки надання земельного сервiтутуВ». Якщо проаналiзувати види сервiтутiв, закрiпленi в ЗК, то, безумовно, правильним варiантом буде застосування пiдходу ЦК. Адже, наприклад, потреба в заборi води з природноi водойми i права проходу до неi (пункт ВлдВ» статтi 99 ЗК) або потреба прогону худоби по наявному шляху (пункт ВлеВ» статтi 99 ЗК) можуть виникнути не тiльки у власникiв сусiднiх (прилягаючих одна до одноi) земельних дiлянок. Застосовуючи пiдхiд, запропонований ЗК, ми тим самим порушуiмо принцип рiвностi прав громадян.

Не знайшли свого вiдображення в ЗК норми, якi б врегулювали особливостi надiлення земельним сервiтутом кiлькох людей щодо однiii земельноi дiлянки. Напевно, з огляду на пiдхiд, вiдповiдно до якого земельний сервiтут може бути встановлений лише щодо сусiдньоi земельноi дiлянки, законодавець бачить можливiсть сусiдства мiж собою тiльки двох земельних дiлянок. Хоча i украй важко представити ситуацiю, коли десять ВлсусiдiвВ» будуть постiйно, щодня вiдвiдувати близьку до них земельну дiлянку на правi земельного сервiтуту, так ще i проганяти через неi свою худобу або, наприклад, складувати на нiй будiвельнi матерiали. Адже ЗК не встановлюi обмежень щодо кiлькостi осiб, що можуть користуватися правом земельного сервiтуту щодо однiii земельноi дiлянки.

При такiй ситуацii говорити про абсолютностi права власностi власника земельноi дiлянки, щодо якоi встановлений сервiтут, принаймнi, складно.

Остаточно не визначене питання суб'iктного складу осiб, що виступають сторонами в сервiтутнi вiдносини. Непослiдовнiсть уживання термiнiв ВлвласникВ» i ВлземлекористувачВ» у ЗК не даi нам можливостi затверджувати, що данi вiдносини в однаковiй мiрi поширюються як на власникiв, так i на користувачiв земельних дiлянок. Частина друга статтi 100 ЗК говорить ВлЗемельний сервiтут установлюiться за домовленiстю мiж власниками сусiднiх земельних дiлянок..В». Разом з тим в iнших статтях поняття ВлвласникВ» i ВлкористувачВ» стоять через кому. Така ситуацiя може викликати труднощi в рiшеннi питання щодо вiдшкодування збиткiв, що можуть вiдбутися унаслiдок установлення земельного сервiтуту. Адже частина четверта статтi 101 ЗК закрiплюi: ВлВласник земельноi дiлянки, щодо якоi встановлений земельний сервiтут, маi право на вiдшкодування збиткiв, заподiяних установленням земельного сервiтутуВ». Незрозумiло, чи виникаi право на таке вiдшкодування в особи, що володii земельною дiлянкою, щодо якоi установлено сервiтут, не на правi власностi, а на правi користування, наприклад, на пiдставi договору оренди.

Вiдповiдно до статтi 101 ЗК, сервiтут як право не пiдлягаi вiдчуженню. Поряд з цим дiя земельного сервiтуту зберiгаiться у випадку переходу прав на земельну дiлянку, щодо якоi встановлений земельний сервiтут, до iншоi особи. Щодо особи, що здобуваi право на пануючу земельну дiлянку (земельна дiлянка, для обслуговування якоi встановлюiться сервiтут), питань не виникаi. Вона знаходиться в бiльш вигiдному положеннi, нiж особа, до якоi переходить право на обслуговуючу земельну дiлянку (дiлянка, щодо якоi встановлюiться земельний сервiтут). Виникаi ситуацiя, коли особа, що намiряiться придбати земельну дiлянку, змушено вибирати, здобувати ii з обтяженнями у видi земельного сервiтуту або не здобувати ii взагалi. Тому бiльш правильним варiантом було б автоматичне збереження дii земельного сервiтуту при переходi права власностi лише на пануючу земельну дiлянку, оскiльки це нiяк не обтяжуi нового власника пануючоi дiлянки i не встановлюi для власника обслуговуючоi дiлянки додаткових обмежень. При переходi ж права власностi на обслуговуючу земельну дiлянку автоматичне збереження дii земельного сервiтуту недоцiльне. Адже особа здобуваi абсолютне право власностi на земельну дiлянку, i саме за ii волi (згоди) можуть установлюватися будь-якi обмеження або обтяження.

Не менш цiкавим питанням i припинення дii земельного сервiтуту. Стаття 102 ЗК роздiляi всi пiдстави припинення на двi групи, критерiiм вважаючи ступiнь обов'язковостi припинення земельного сервiтуту. Так називанi безумовнi пiдстави, закрiпленi в частинi першоi статтi 102 ЗК, при наявностi яких дiя земельного сервiтуту беззаперечно пiдлягаi припиненню. Частина друга статтi 102 говорить про випадки, при наявностi яких за вимогою власника дiя земельного сервiтуту може бути припинена в судовому порядку. Такими випадками i припинення основ установлення земельного сервiтуту i виникнення обставини, коли встановлення земельного сервiтуту унеможливлюi використання земельноi дiлянки, щодо якоi встановлений земельний сервiтут, за ii цiльовим призначенням. З положень зазначеноi статтi випливаi, що рiшення про припинення дii сервiтуту повинний прийняти суд. Виходить, воно може бути як позитивним, так i негативним. Виникаi питання, наскiльки розумним i справедливим буде рiшення суду про незадоволення вимоги власника земельноi дiлянки, щодо якоi встановлений земельний сервiтут, про припинення дii останнього при обставинах, коли основ для його установлення вже не iснуi. Подiбне питання виникне i при аналiзi iншоi пiдстави припинення дii земельного сервiтуту тАФ коли його iснування унеможливлюi використання земельноi дiлянки по цiльовому призначенню, адже принцип цiльового використання земель i одним з основних принципiв земельного права. У той же час стаття 406 ЦК Влприпинення обставини, що стала пiдставою для встановлення сервiтутуВ», визначаi як безумовну пiдставу, що тягне безальтернативне рiшення про припинення дii земельного сервiтуту. РЖ знову ЦК Украiни даi нам вiдповiдь на питання, поставлене його ВлконкурентомВ».

Роздiл 16 ЗК не мiстить положень, що регулюють питання можливостi встановлення земельного сервiтуту щодо земель державноi або комунальноi власностi. Подiбне питання виникаi i з приводу можливостi встановлення земельного сервiтуту щодо окремих категорiй земель, визначених статтею 19 ЗК.

Так, аналiзуючи главу 16 ЗК, слiд зазначити, що питань виникаi при цьому значно бiльше, нiж вiдповiдей. Але найважливiшим питанням усе-таки, залишаiться питання вибору: ЦК або ЗК Украiни. З огляду на принцип розумностi i справедливостi, проголошений ЦК, доцiльно було б застосовувати саме його, але, з огляду на правила конкуренцii, виробленi правовою доктриною, змушенi звертатися до положень спецiального закону, яким у даному випадку i ЗК [3].

2 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ САМОВРЖЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ДРЖЛЯНОК

На сучасному етапi в умовах реалiзацii земельноi реформи одним iз найпоширенiших порушень земельного законодавства i самовiльне зайняття земельних дiлянок.

Питання, якi стосуються сутностi та хаВнрактеру цього правопорушення, а також правових наслiдкiв його вчинення, як свiдВнчить практика, на сьогоднi набувають практичноi значущостi та актуальностi.

Характерною рисою самовiльного зайВнняття земельноi дiлянки i те, що воно завжди спрямоване i безпосередньо пов'язане з порушенням належних власнику земельВнноi дiлянки правомочностей щодо володiнВння, користування та розпорядження нею, якi становлять змiст права власностi. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною дiлянкою, яке може бути реалiзовано лише ii власником.

Розпорядження землею тАФ це основна правомочнiсть, яка в повному обсязi може належати лише ii власниковi i не може буВнти повнiстю передана iншiй особi без змiВнни самого суб'iкта права власностi. ВолодiВнти ж та користуватися земельною дiлянкою може i невласних, наприклад орендар зеВнмельноi дiлянки.

Право розпорядження земельною дiлянВнкою тАФ це право власника визначати юриВндичну долю. Воно передбачаi такi дii власВнника, як надання земельноi дiлянки в коВнристування та вилучення ii, вiдчуження зеВнмельноi дiлянки на пiдставi цивiльно-праВнвових угод, встановлення та змiну цiльовоВнго призначення земельноi дiлянки та деякi

У разi самовiльного зайняття земельноi порушник або присвоюi собi правомочнiсть щодо розпорядження чужою зеВнмельною дiлянкою, або створюi перешкоди власнику щодо розпорядження нею.

Самовiльне зайняття земельноi дiлянки нерозривно пов'язане з самовiльним коВнристуванням нею. Самовiльно можуть виВнкористовуватися як земельнi дiлянки, що не наданi в користування, так i тi, якi вже використовуються належним суб'iктом. У другому випадку порушуються права не тiльки власника, а й землекористувача, який використовуi земельну дiлянку на заВнконних пiдставах.

Сутнiсть самовiльного зайняття земельноi дiлянки, як правило, вбачають у самовiльноВнму зайняттi особою чужоi земельноi дiлянки i використаннi ii без наявностi законних пiдВнстав, тобто за вiдсутностi оформленого у встаВнновленому порядку права власностi чи iншоВнго передбаченого законодавством права на землю [4].

РЖнодi самовiльним зайняттям земельноi дiлянки вважають таке заволодiння нею, яке не спираiться на закон i вiдбуваiться з поВнрушенням визначеного порядку надання зеВнмельних дiлянок, що здiйснюiться без вiдвеВндення землi в натурi й одержання докуменВнта, що посвiдчуi право на землю. Одним iз способiв самовiльного зайняття вважають самовiльне захоплення землi, тобто заволоВндiння дiлянкою без дозволу органiв, уповноВнважених виносити рiшення про надання зеВнмельних дiлянок у користування [5].

Визначення поняття самовiльного заняття земельноi дiлянки мiститься в Законi Украiни тАЮПро державний контроль за використовування та охороною земельтАЭ вiд 19.06.2003 року. Згiдно iз зазначеним Законом самовiльне заняття земельних дiлянок тАУ це будь якi дii особи, якi свiдчать про фактичне використання не наданоi iй земельноi дiлянки чи намiр використовувати земельну дiлянку до встановлення ii меж у натурi (на мiсцевостi), до одержання документа, що посвiдчуi право на неi, та його державноi реiстрацii.

Аналiз наведеного визначення зазначеного правопорушення , яке фактично включаi два вiдносно самостiйних аспекти, дозволяi зробити певнi припущення та висновки.

По-перше, йдеться про фактичне використання порушником не наданоi йому земельноi дiлянки. Маiться на увазi чужа земельна дiлянка як об'iкт використання, яку у встановленому порядку не надано в користування чи не передано у власнiсть. В особи немаi законних пiдстав для ii експлуатацii.

По-друге, суб'iктом самовiльного зайняття земельноi дiлянки може бути будь-яка фiзична чи юридична особа, що здiйснюi фактичне використання, тобто безпосередню експлуатацiю цiii дiлянки з метою вилучення ii корисних властивостей i задоволення своiх iнтересiв.

По - третi, Закон не виключаi будь-якi дii особи, що свiдчать про фактичне використання земельноi дiлянки. Законодавець не наводить перелiку цих дiй, але за своiм характером вони мають бути активними. Самовiльне зайняття земельноi дiлянки завжди i навмисним порушенням закону, воно не може бути результатом бездiяльностi. Здiйснення вказаних дiй повинно свiдчити про вилучення корисних властивостей iз конкретноi земельноi дiлянки i задовольняти будь-якi iнтереси незаконного фактичного користувача.

По -четверте, самовiльне зайняття земельноi дiлянки Закон пов'язуi з ii фактичним використанням. Якщо ж бути логiчно послiдовним, то можна стверджувати, що сам факт незаконного заволодiння особою земельною дiлянкою, яку у встановленому порядку не надано в користування чи передано у власнiсть, не може вважатися самовiльним зайняттям земельноi дiлянки. Незаконне заволодiння земельною дiлянкою ще не свiдчить про ii фактичне використання, тобто про ii безпосередню експлуатацiю.

Мiж тим, треба мати на увазi, що самовiльне фактичне заволодiння земельною дiлянкою створюi серйозну загрозу не тiльки правам власника цiii земельноi дiлянки, а й правам iнших заiнтересованих осiб. Тому воно повинно включатися в поняття самовiльного зайняття земельноi дiлянки.

У лiтературi слушно пiдкреслювалося, що для самовiльного використання природного об'iкта не обов'язково, щоб мала мiсце безпосередня його експлуатацiя. Достатньо, щоб природним об'iктом незаконно заволодiли, наприклад встановили огорожу. На думку Ю. О. Вовка, незаконне заволодiння i визначальним моментом для характеристики самовiльного використання природного об'iкта. Якщо такого заволодiння не було, то немаi i пiдстав говорити про самовiльне використання природного об'iкта [6].

Вiдносно самостiйним рiзновидом самоВнвiльного зайняття земельноi дiлянки Закон вважаi також будь-якi дii особи, якi свiдчать про намiр використовувати земельну дiлянку до встановлення ii меж у натурi (на мiсцевосВнтi), до одержання документа, що посвiдчуi право на неi, та до його державноi реiстрацii. У цьому випадку йдеться про самовiльне використання земельноi дiлянки потенцiйВнним носiiм земельних прав щодо конкретноi земельноi дiлянки. При цьому треба враховуВнвати таке. За загальним правилом, самовiльВнне використання земельноi дiлянки i поруВншенням встановленого порядку передання ii у власнiсть чи надання в користування. Але рiч у тiм, що цей порядок включаi кiлька вiдносно самостiйних стадiй виникнення зеВнмельних прав: права власностi на земельну дiлянку чи права землекористування. У меВнжах цих стадiй уповноважений орган виноВнсить рiшення про передачу земельноi дiлянки у власнiсть чи надання ii в користування, вiдВнводиться земельна дiлянка в натурi (на мiсцевостi), видаiться документ, який посвiдчуi виникнення земельних прав та пiдлягаi дерВнжавнiй реiстрацii.

У разi ж виникнення права власностi на зеВнмельну дiлянку в результатi придбання ii, напВнриклад, на пiдставi цивiльно-правовоi угоди, вона пiдлягаi нотарiальному посвiдченню, що i в подальшому пiдставою для видачi державВнного акта на право власностi на земельну дiВнлянку та його державноi реiстрацii.

Наявнiсть лише рiшення компетентного органу про передачу земельноi дiлянки у власнiсть чи надання ii в користування або укладення цивiльно-правовоi угоди про придбання права власностi на земельну дiВнлянку ще не створюi права користування нею чи права власностi на неi. Це лише обов'язкова умова для потенцiйного виникВннення такого права. Безпосередня експлуатаВнцiя земельноi дiлянки i допустимою тiльки пiсля фактичноi передачi ii у вiдання законВнного власника чи землекористувача, одерВнжання вiдповiдного документа та його дерВнжавноi реiстрацii.

Винесення вiдповiдного рiшення i передача земельноi дiлянки у власнiсть чи надання ii в користування тАФ два органiчно пов'язаних мiж собою моменти, якi означають реалiзаВнцiю приналежного власнику права розпоряВнджатися землею. Дещо iншими за своiм хаВнрактером i дii щодо оформлення документiв, якi посвiдчують право, що виникаi, та iх дерВнжавноi реiстрацii. Цi дii до права розпорядВнження землею з боку ii власника безпосереднього вiдношення не мають. Наприклад, у разi вiдчуження приватним власником зеВнмельноi дiлянки на пiдставi договору купiвлi-продажу вiн реалiзуi належне йому право розпорядження цiiю дiлянкою. Реалiзацiя права власностi завершуiться в цьому випадВнку пiсля пiдписання власником земельноi дiВнлянки договору. Видачу ж документа, що посвiдчуi право власностi на земельну дiлянВнку (державного акта на право приватноi власВнностi), та його державну реiстрацiю здiйснюВнють iншi суб'iкти, якi не i власниками цiii дiлянки.

У зв'язку з цим у лiтературi зроблено обВнгрунтований висновок, що з принципового погляду не можна визнавати самовiльним виВнкористання земельноi дiлянки тiльки на тiй пiдставi, що немаi вiдповiдних документiв, якi посвiдчують право, чи вони оформленi неналежним чином [7].

Фактично при здiйсненнi безпосередньоi експлуатацii земельноi дiлянки до одержання документа, що посвiдчуi право на неi та його державноi реiстрацii, маi мiсце самостiйне зеВнмельне правопорушення. Воно не пов'язане нi з привласненням правомочностей компетентного органу чи самого власника щодо розпорядження конкретною земельною дiлянкою, нi з самовiльним заволодiнням нею. Ознаки та характер цього правопорушення потребують спецiальноВнго дослiдження [8].

Самостiйнi види правопорушень вчиняВнються i в тих випадках, коли право власностi чи користування земельною дiлянкою надаВнiться некомпетентним органом, у пiдвищених розмiрах, особам, яким це Законом не дозволено, тощо.

Вiдповiдальнiсть тут повинна наставати не за самовiльне зайняття земельноi дiлянки, а за незаконне надання ii в користування чи передачу у власнiсть i за порушення самого порядку такого надання (передачi).

Якщо землекористувач чи новий власник земельноi дiлянки не знав i не повинен був знати про неправомiрнiсть дiй вiдповiдних органiв i посадових осiб, то вiн взагалi не моВнже притягуватися до вiдповiдальностi. В iнВншому ж випадку його слiд розглядати як спiвВнучасника неправомiрних дiй.

У наведених прикладах взагалi немаi поВнрушень прав власника земельноi дiлянки, осВнкiльки належне йому право розпорядження земельною дiлянкою нiким не привласнюiтьВнся, воно лише неправильно чи неналежним чином здiйснюiться ним самим, його ж оргаВннами чи за його дорученням iншими суб'iкВнтами.

Пiд час аналiзу поняття самовiльного зайняття земельноi дiлянки, яке закрiплено в Законi, звертаi на себе увагу ще одна обсВнтавина. Вiдповiдно до Закону для визнанВння будь-яких дiй особи самовiльним зайВнняттям земельноi дiлянки достатньо, щоб цi дii свiдчили про намiр використовувати зеВнмельну дiлянку до встановлення ii меж у натурi (на мiсцевостi), до одержання документа, що посвiдчуi право на неi, та до йоВнго державноi реiстрацii. Уявляiться, що наВнмiр використовувати земельну дiлянку тАФ це поняття оцiночне. У кожному випадку уповноважений орган, який, наприклад, здiйснюi контроль за використанням та охороною земель, повинен враховувати всi фактичнi обставини. Цей намiр маi бути якимось чином уже матерiалiзованим. Про намiр самовiльно використовувати земельну дiлянку можуть свiдчити дii, якi спрямоВнванi на незаконне заволодiння земельною дiлянкою (скажiмо, ii огородження тощо).

Насамкiнець слiд пiдкреслити, що для саВнмовiльного зайняття земельноi дiлянки спеВнцифiчними ознаками i особиста заiнтересоВнванiсть суб'iкта правопорушення в отриВнманнi певних благ матерiального чи iншого характеру, корисливий мотив тощо.

У зв'язку з цим не можна вважати праВнвопорушниками осiб, якi з власноi iнiцiаВнтиви здiйснюють благоустрiй, наприклад, прибудинковоi територii шляхом висаВндження квiтiв та зелених насаджень, не претендуючи на якусь вигоду [9].

Вiдповiдальнiсть за самовiльне захоплення земельних дiлянок передбачаiться статтею 115 Земельного кодексу Украiни. Метою даноi статтi i забезпечення адмiнiстративно-правовими засобами виконання земельного законодавства в сферi дотримання i захисту прав землевласникiв i землекористувачiв.

Об'iктом правопорушення i суспiльнi вiдносини, що складаються з приводу прав володiння i користування земельними дiлянками. Предметом правопорушення i земельнi дiлянки, наданi у володiння i користування громадянам i органiзацiям (ст.ст. 6 i 7 Земельного кодексу Украiни вiд 18.12.90).

Громадянам Украiни земля надаiться в довiчне наслiдуване володiння для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого пiдсобного господарства; будiвництва й обслуговування житлового будинку i господарських будiвель; садiвництва; дачного i гаражного будiвництва; традицiйних народних промислiв; у випадку одержання житлового будинку або його придбання. У постiйне володiння земля надаiться державним, кооперативним, суспiльним пiдприiмствам, установам i органiзацiям, релiгiйним органiзацiям для ведення сiльського i лiсового господарства. У користування земля надаiться: громадянам Украiни для городництва, сiнокосiння i випасу худоби; промисловим, транспортним i iншим несiльськогосподарським державним, кооперативним, суспiльним пiдприiмствам, установам i органiзацiям; сiльськогосподарським державним, кооперативним i суспiльним пiдприiмствам, установам i органiзацiям для використання в несiльськогосподарських цiлях; релiгiйним органiзацiям; спiльним пiдприiмствам, мiжнародним об'iднанням i органiзацiям за участю украiнських i iноземних юридичних осiб; для нестаткiв оборони Органiзацiям, зазначеним у Земельному кодексi Украiни. Право володiння i право користування земельною дiлянкою виникають пiсля встановлення землевпорядними органiзацiями границь цiii дiлянки в натурi (на мiсцевостi) i одержання документа, що засвiдчуi це право. Приступати до використання земельноi дiлянки до встановлення границь цiii дiлянки в натурi (на мiсцевостi) i одержання документа, що засвiдчуi право володiння або користування землею, забороняiться.

З об'iктивноi сторони правопорушен

Вместе с этим смотрят:

Cостояние полезащитных лесных полос в северном Приднестровье

РЖнтегрований захист озимоi пшеницi

РЖнтенсифiкацiя та ii економiчна ефективнiсть у сiльському господарствi

РЖнфекцiйнi захворювання тварин

РЖсторiя селекцiйноi роботи по виведенню нових сортiв мтАЩякоi озимоi пшеницi