Дитячi лiкарськi форми
ВступУ наш час важко знайти дитину першого року життя, яка б не одержувала тих або iнших лiкувальних засобiв. Частота прийняття медикаментiв зростаi з вiком.
До дитячих лiкарських препаратiв вiдносяться лiкарськi препарати, дозволенi до застосування в дитячiй практицi у вiдповiдних вiку дозах i лiкарських формах, що забезпечують терапевтичний ефект i зручнiсть застосування.
Анатомо-фiзiологiчнi особливостi дитячого органiзму вимагають створення лiкарських форм, що мають високу бiодоступнiсть, фармако-терапевтичну ефективнiсть i мiнiмальний побiчний ефект.
Дитячий органiзм маi специфiчнi особливостi, якi визначають його особливу чутливiсть до лiкарських засобiв i своiрiдну реакцiю органiзму на iх введення, результатом чого i розвиток токсичних чи небажаних побiчних явищ.
Лiкарська терапiя в дитячому вiцi iстотно вiдрiзняiться вiд лiкування дорослих не тiльки в кiлькiсному, але й у якiсному вiдношеннi.
У дитячому вiцi лiкарська терапiя повинна враховувати всi анатомо-фiзiологiчнi особливостi органiзму, якi визначають його реакцiю на введення лiкарських препаратiв. Органiзм дитини характеризуiться малою масою при великiй поверхнi тiла, великим обсягом позаклiтинноi рiдини, своiрiдним зв'язуванням бiлкiв з лiкарськими речовинами, незрiлiстю i недостатнiстю ферментних систем, що метаболiзують лiки в кровi, незрiлiстю регуляторних механiзмiв i т. п.
Серед iнших фiзiологiчних факторiв, що впливають на фармакокiнетику лiкарських речовин, маi велике значення вiк дiтей.
Особливу увагу варто придiляти застосуванню лiкарських засобiв недоношеним дiтям, у яких перiод адаптацii до самостiйного життя триваi набагато довше.
Перiод дитячого вiку характеризуiться швидким ростом, прибавленням маси дитини, а також iнтенсивним водним обмiном. Тому важливо правильно визначати дозування. Доцiльно використовувати лiкарськi засоби в дiапазонi мiнiмальних i середнiх терапевтичних доз i по можливостi короткими курсами. Дозу пiдбирають строго iндивiдуально.
Також важливо правильно вибрати спосiб введення i лiкарську форму з урахуванням маси i вiку дитини, характеру захворювання i фiзико тАУ хiмiчних властивостей лiкарських речовин.
У ранньому вiцi для дiтей часто використовують iн'iкцiйне введення лiкарських препаратiв, перевага якого тАУ швидкiсть настання терапевтичного ефекту, повнота всмоктування лiкарських речовин, можливiсть регулювання вмiсту лiкарськоi речовини в кров'яному руслi. Однак цей метод маi серйознi недолiки: болючий фактор, ушкодження нервово-м'язового апарата, високi концентрацii лiкарських засобiв, здатнi викликати iнтоксикацiю при швидкому введеннi препарату. Виходячи з цього, вiддають перевагу пероральному прийому лiкiв. При пероральному прийомi важливе значення маi смак i запах лiкарського препарату. Гiркi, кислi, солонi, неприiмнi на вид i запах лiки викликають у дiтей негативнi емоцii, що може рiзко знизити терапевтичну дiю лiкарських засобiв. Тому дитячi лiкарськi форми повиннi бути коригованими. Але необхiдно пам'ятати, що надмiрне i нерозбiрливе додавання коригентiв може привести до зниження терапевтичноi активностi дитячих лiкарських препаратiв.
В останнi роки широко використовуiться ректальне призначення лiкарських препаратiв, що знiмаi проблему смаку i запаху, а також сприяi зменшенню побiчних дiй i особливо алергiйних реакцiй.
Отже виготовлення лiкарських форм для дiтей досить складний процес, тому його вивчення та удосконалення i актуальною проблемою.
1. Особливостi дитячого органiзму.
1.1 Особливостi фармакологii лiкувальних засобiв у дитячому вiцi
Вiдомо, що взаiмодiя препарату з органiзмом вiдбуваiться трьома етапами:
1) фармакологiчний, до якого належить вивiльнення речовини з лiкарськоi форми;
2) фармакокiнетичний, до якого належать процеси вбирання, розподiлу та виведення лiкiв з органiзму;
3) фармакодинамiчний, в процесi якого здiйснюiться взаiмодiя препарату з рецептором в бiофазi.
Фармакологiчний ефект залежить вiд ступеня насичення специфiчних рецепторних структур молекулами лiкувального препарату. Адже кiлькiсть специфiчних рецепторiв, ступiнь iх зрiлостi, диференцiювання можуть бути рiзними в залежностi вiд вiку, преморбiдного фону, доношуваностi дитини та iн. Крiм того, дiя введеного препарату залежить не тiльки вiд дози, але й вiд об'iму розподiлення, ступеня зв'язування препарату з бiлками кровi та лiпофiльностi лiкувальних засобiв. Поряд з урахуванням уведених доз препаратiв, характеру та особливостей розподiлу iх в органiзмi неабияке значення мають стан i повноцiннiсть метаболiчних процесiв у печiнцi та iнших органах, а також нирковоi екскрецii, якi забезпечують видалення, елiмiнацiю лiкiв з органiзму.
Органiзм дитини, особливо новонародженоi, характеризуiться багатьма особливостями як кровi, так i функцiй систем та органiв, що забезпечують всмоктування, розподiл, взаiмодiю з рецепторами та елiмiнацiю лiкiв. У зв'язку з цим процеси кiнетики та динамiки лiкiв в органiзмах дiтей i дорослих iстотно вiдрiзняються.
1.2.1 Шляхи введення лiкiв
1. При ентеральному шляху введення необхiдно враховувати розчиннiсть ЛР в лiпiдах, здатнiсть до дисоцiацii, характер та об'iм харчовоi маси, перистальтику кишечника, наявнiсть та характер патологiчного процесу в органах травлення, стан секрецii травних залоз, мiкробну флору кишечника, циклiчнi процеси (здатнiсть до багатократного видiлення ЛР в ротову порожнину, шлунок та кишечник з наступним всмоктуванням в кров). Недолiками ентерального шляху введення i складнiсть урахування наведених факторiв, кiлькiсноi оцiнки руйнування лiкувальноi речовини в кишечнику, печiнцi, а також включення ii в циклiчнi процеси (повторна резорбцiя).
2. При парентеральному введеннi забезпечуються бiльш швидке надходження препарату в кров в незмiнному виглядi та точнiсть дозування. Недолiками i травмування тканин пiд час iн'iкцii, больова реакцiя, небезпека утворення тромбiв, емболii судин, необхiднiсть ретельного додержання правил асептики та бiльш виражена небезпека непередбачуваних реакцiй (анафiлактичний шок, колапс, серцева аритмiя, судороги та iн.).
3. РЖнгаляцiйний шлях дозволяi вводити газоподiбнi, пароподiбнi, рiдкi й твердi (у формi азрозолiв) речовини, якi надходять у кров в незмiнному виглядi. Недолiком i реакцiя подразнення, що супроводжуiться спазмами гладких м'язiв гортанi, бронхiв, кашлем, рефлекторним впливом на серце та iн.
4. Крiзь шкiру можна вводити деякi жиророзчиннi речовини (у формi мазей, лiнiментiв) та електролiти (методом електрофорезу). Цей шлях маi обмежене значення.
1.2.2 Механiзми всмоктування
Всмоктування лiкувального препарату залежить вiд шляху введення. При парентеральному шляху лiки надходять безпосередньо в кров (при внутрiшньовенному та внутрiшньоартерiальному введеннi) або з пiдшкiрноi основи, м'язiв (при пiдшкiрному та внутрiшньом'язовому введеннi), з порожнин (при введеннi в плевральну та очеревинну порожнини, в спинномозковий канал, в порожнину суглоба та iн.), з легеневих альвеол (при iнгаляцii), минуючи печiнку.
Всмоктування електролiтiв i пропорцiональним до iх розчинностi в лiпiдах. РЖонiзованi лiкувальнi засоби погано розчиняються в лiпiдах i погано всмоктуються. Тому всмоктування електролiтiв вiдповiдаi розчинностi в лiпiдах неiонiзованоi форми речовини.
При призначеннi препарату процеси його засвоiння та розподiлу у великiй мiрi залежать вiд його фiзичних властивостей. Як правило, вiн маi пройти крiзь стiнку капiляра вiд мiсця введення в русло циркуляцii, а звiдти знов перетнути капiлярну стiнку, щоб дiстатися до мiсця прикладення його дii. Здатнiсть лiкiв проникати крiзь стiнки капiляра, клiтиннi мембрани та iншi бар'iри залежить вiд розмiрiв та форми його молекули, його розчинностi в воднiй та лiпiднiй фазах.
З усiх молекулярних механiзмiв всмоктування лiкiв провiдне мiсце належить чотирьом:
1. пасивна дифузiя водорозчинних лiкiв;
2. пасивна дифузiя жиророзчинних лiкiв;
3. активний транспорт;
4. пiноцитоз/фагоцитоз;
Найбiльш розповсюдженим механiзмом всмоктування i дифузiя, яка йде лише за градiiнтом концентрацii.
На всмоктування лiкувальноi речовини в шлунково-кишковому трактi впливають такi фактори:
1. рН вмiсту шлунка. У кишечнику середовище маi слаболужну реакцiю (7,3тАУ7,6). В зв'язку з цим у новонародженого й дiтей раннього вiку утруднене всмоктування лiкiв, що мають слабокислу реакцiю, бо вони бiльше iонiзуються (ацетилсалiцилова кислота, барбiтурати, налiдиксова кислота та iн). Лiки, що i слабкими основами (амiдопiрин, алкалоiди), навпаки, менше дисоцiюють i тому краще всмоктуються. В слабокислому середовищi шлунка менше розщеплюються деякi пенiцилiни, внаслiдок чого зростаi iх бiодоступнiсть при прийняттi всередину.
2. Великий вплив на всмоктування ЛР мають характер та об'iм iжi, яка може змiнювати рН вмiсту ШКТ. РЖстотне значення маi також хелатоутворення. Хелатнi сполуки погано всмоктуються в кишечнику. Вони утворюються при взаiмодii ЛР з молочними продуктами, якi мiстять багато казеiнату кальцiю, деякими овочами, якi мiстять залiзо, та iн. Жири, навпаки, пiдвищують всмоктування деяких жиророзчинних речовин (вiтамiни К, А
3. У ранньому вiцi спостерiгаiться низький вмiст мiкробноi маси в кишечнику, що впливаi на всмоктування деяких лiкiв.
4. У дiтей раннього вiку слабо розвинена жовчовидiлювальна функцiя печiнки, що також впливаi на процес всмоктування лiкiв.
5. Неоднаково функцiонують ферментнi системи кишечника: ферменти активного всмоктування та ферменти, що утворюють полярнi метаболiти, розвиненi слабо, а ферменти, що розщеплюють ефiрнi зв'язки, функцiонують краще.
6. Пасивна дифузiя деяких лiкiв через особливостi структури слизовоi оболонки в дiтей раннього вiку вiдбуваiться швидше, тому iх концентрацiя в кровi може бути бiльшою, нiж у дорослих, при прийняттi тiii ж дози на 1 кг маси тiла (наприклад, в новонароджених дiтей концентрацiя ампiцилiну в 2тАУ3 рази вища, нiж у дiтей шкiльного вiку). В той же час у дiтей раннього вiку через низьку ферментативну активнiсть кишечника утруднене активне всмоктування, внаслiдок чого речовини, що активно всмоктуються (вiтамiни, похiднi пуринiв, пiримiдинiв, амiнокислот, тетрациклiни та iн.), проникають у кров повiльнiше (наприклад, рибофлавiн у новонароджених дiтей всмоктуiться за 16 год, а в старших дiтей тАУ за 3 тАУ 4 год). Всмоктування лiкiв у дiтей уповiльнюiться при порушеннi гемодинамiки та запаленнi слизовоi оболонки кишечника.
7. На всмоктування лiкiв впливаi комбiнацiя лiкувальних засобiв. Наприклад, антациди, пiдвищуючи рН, сприяють iонiзацii кислих сполук та уповiльнюють iх всмоктування (оральнi антикоагулянти, сульфанiламiди, нiтрофурани, фенобарбiтал). ПАСК зменшуi всмоктування рифампiцину. Будь-яке проносне у великих дозах викликаi втрати бiлка й калiю, що пiдвищуi ризик дигiталiсноi iнтоксикацii.
8. Всмоктування лiкувальних препаратiв порушуiться при захворюваннях ШКТ, якi змiнюють рН середовища, перистальтику, мiкробну флору, вмiст ферментiв в кишечнику.
9. У дiтей раннього вiку всмоктування в шлунку iнтенсивнiше, нiж у дiтей пiсля 1 року, що пов'язане з особливостями структури слизовоi оболонки.
10. При призначеннi лiкiв усередину велике значення маi лiкарська форма. Загальним правилом i те, що розчини всмоктуються краще, нiж порошки, всмоктуванiсть яких залежить вiд ступеня дисперсностi часток, а порошки, в свою чергу, всмоктуються краще, нiж таблетки, драже й гранули. У вiцi до п'яти рокiв перевагу слiд вiддавати рiдким лiкарським формам. Усi перелiченi фактори, на якi iстотно впливають також гострi iнфекцii, гарячка, захворювання ШК.Т, порушення водно-електролiтного балансу, гемодинамiки та КОС, вiдiграють важливу роль швидкостi всмоктування, а отже й бiодоступностi лiкiв, пiд якою розумiють ту частку (в процентах) вiд прийнятоi дози, що надiйшла в кров.
1.2.3 Розподiл лiкувальних препаратiв
Розподiл лiкiв в органiзмi дiтей здiйснюi система кровообiгу. Велика роль належить альбумiну плазми, який виконуi зв'язуючуi транспортну функцii. Нерозчиннi у водi сполуки транспортуються лише в зв'язному станi. Тiльки незв'язана форма може зазнати бiотрансформацii та видiлення й чинити тривалий ефект.
При проведеннi фармакотерапii необхiдно враховувати наведенi нижче особливостi розподiлу лiкiв у ранньому дитячому вiцi.
Зв'язування лiкiв з бiлками кровi в дiтей раннього вiку знижене через нижчий вмiст загального бiлка, гаммаглобулiнiв та лiпопротеiнiв, знижену здатнiсть альбумiнiв до зв'язування, а також пiдвищений вмiст ендогенних речовин, що конкурують з лiками за мiсця зв'язування в молекулах бiлкiв (вiльнi жирнi кислоти, бiлiрубiн).
ЛР можуть зв'язуватися не тiльки з альбумiнами та глiкопротеiнами, але й з форменними елементами кровi. Активнiсть вiдновлюючих ферментiв еритроцитiв (наприклад, глютатiонредуктази) в кровi новонароджених значно нижча, нiж у дорослих. Крiм того, в кровi новонароджених мiститься фетальний гемоглобiн, який легко оксидуiться. В зв'язку з цим рiзнi оксидацiйнi ферменти, що мiстяться в еритроцитах новонароджених, викликають утворення метгемоглобiну або гемолiз при введеннi таких препаратiв, як фенацетин, парацетамол, метиленовий синiй, вiкасол.
Проникнення ЛР у тканини залежить вiд iх лiпоiдорозчинностi, яка визначаiться ступенем полярностi та iонiзацii молекул лiкiв. Чим нижчi полярнiсть та iонiзацiя, тим краще речовина розчиняiться в лiпоiдах та проходить у тканини. Ось чому, наприклад, концентрацiя дигоксину в плазмi у новонароджених вища, нiж у старших дiтей, при введеннi тiii ж дози на 1 кг тiла новонародженого.
Таким чином, в новонароджених та дiтей старшого вiку медикаменти розподiляються iнакше, нiж у дорослих, що обумовлене бiльш високим вмiстом води, особливо зовнiшньоклiтинноi, меншою масою лiпiдiв i бiлка, а також незрiлiстю багатьох ферментних систем.
1.2.4 Елiмiнацiя лiкiв
Елiмiнацiя лiкiв тАУ це сумарний результат бiотрансформацii препаратiв та iх виведення з органiзму рiзними шляхами. Елiмiнацiя здiйснюiться в процесi першого проходження речовини крiзь ШКТ та печiнку (пресистем тАУ на елiмiнацiя) та в процесi розподiлу iх в органiзмi (системна елiмiнацiя). Два основнi органи, елiмiнуючi лiки, тАУ це печiнка i нирки.
Бiотрансформацiя лiкiв вiдбуваiться переважно в печiнцi, а також в нирках, легенях, стiнцi кишечника та в iнших органах. Органи й системи дитячого органiзму можна розташувати за ступенем зниження iх участi в бютрансформацii так: печiнка, шлунок, кишечник, нирки, легенi, шкiра, мозок. Видiляють два етапи бiотрансформацii лiкiв, кожен з яких може мати й самостiйне значення
Перший етап здiйснюiться за участю монооксигеназних систем, основними компонентами яких i цитохроми Р-450 та НАДФН.
Другий етап тАУ це утворення парних сполук з залишком глюкуроновоi, сiрчаноi та оцтовоi кислот i кон'югатiв з глутатiоном та iншими амiнокислотами. В результатi утворюються високополярнi, добре розчиннi у водi метаболiти (фармакологiчно неактивнi), якi майже не проникають у тканини та швидко виводяться нирками. Результатом цього процесу i припинення фармакологiчного ефекту лiкiв.
Бiотрансформацiя лiкiв у дiтей вiдбуваiться повiльнiше, нiж у дорослих, i змiнюiться в широких межах пiд впливом рiзних факторiв: порушень гемодинамiки, мiкроциркуляцii, гiпоксii, харчування, КОС та iн.
Необхiдно вiдзначити, що ряд лiкiв здатнi iнгiбiрувати ферменти печiнки (еритромiцин, лiвомiцетин, iндометацин та iн.), внаслiдок чого знижуiться iнактивацiя iнших лiкiв i зростаi iх концентрацiя в кровi. Ряд iнших лiкiв (фенобарбiтал, дифенiн, ноксирен, амiдопiрин, бутадiон, хлозепiд, кофеiн, камфора, теофiлiн, рифампiцин та iн.) здатнi стимулювати ферменти печiнки, прискорювати метаболiзм лiкiв та знижувати iх ефективну концентрацiю в кровi.
Екскрецiя лiкiв нирками вiдiграi важливу роль в iх терапевтичному ефектi. Виведення лiкiв нирками характеризуiться трьома процесами: фiльтрацiiю, секрецiiю та реабсорбцiiю. Чим молодше дитина, тим гiрше ii органiзм справляiться з навантаженням ЛР, хоча це зовсiм не означаi, що нирки дитини будь-якого вiку не пристосованi до пiдтримання гемостазу в фiзiологiчних умовах.
1. Зниження функцii нирок i одним з найважливiших факторiв, що провокують iнтоксикацiю медикаментами.
2. Застосування препаратiв з основними властивостями (натрiю гiдрокарбонат, дiакарб та iн.) потенцiюi та подовжуi ефекти основ (алкалоiди та iн.) i знижуi ефекти слабких кислот (салiцилати, iндометацин, фенобарбiтал та iн.), а кислi сполуки (амонiю хлорид, аскорбiнова кислота, метiонiн) дiють в протилежному напрямку.
3. Швидкiсть екскрецii нирками залежить вiд спiввiдношення внутрiшньо та зовнiшньоклiтинноi фракцii лiкiв, яке змiнюiться при порушеннях КОС, гемодинамiки й мiкроциркуляцii.
4. Екскрецiя лiкiв нирками в новонароджених здiйснюiться повiльнiше, нiж у старших дiтей.
5. Швидкiсть дозрiвання видiлювальноi функцii нирок коливаiться в широких межах тАУ вiд 2 мiс. до 2 рокiв. Тому заздалегiдь передбачити швидкiсть екскрецii нирками ЛР неможливо, ii необхiдно визначати.
6. ЛР, якi елiмiнуються переважно шляхом нирковоi екскрецii, виводяться в дiтей раннього вiку повiльнiше, нiж у дорослих (особливо в першi 7тАУ14 днiв життя), i iх необхiдно вводити як можна рiдше. Перш за все це стосуiться антибiотикiв, що широко застосовуються в практицi лiкування дiтей.
1.3 Особливостi фармакодинамiки в дитячому вiцi
Фармакологiчнi ефекти медикаментозних засобiв залежать не тiльки вiд наведених факторiв, але й вiд ступеня морфологiчноi, функцiональноi зрiлостi клiтин, тканин, систем та органiв, що являють собою точки прикладення лiкiв. Анатомо-фiзiологiчнi особливостi органiзму, що росте, i одним з найважливiших факторiв, що лежать в основi змiни чутливостi дитини до лiкувальних речовин на протязi ii життя.
Серед цих факторiв треба вiдзначити в першу чергу особливостi обмiнних процесiв, зокрема вищий рiвень основного обмiну. Дiти чутливiшi до втрат рiдини, порушень водно-сольового обмiну, недостатнього надходження в органiзм вуглеводiв, бiлкiв, вiтамiнiв та iн.
Слiд указати також на особливостi функцiонування в дiтей в рiзнi вiковi перiоди ендокринних залоз, якi визначають як рiвень та ефективнiсть регуляторних механiзмiв органiзму, що росте, так i iнтенсивнiсть метаболiчних процесiв у дiтей. Для дiтей раннього вiку характернi недостатня продукцiя вазопресину, недостатня функцiя кори надниркових залоз, статевих залоз, що нерiдко призводить до посилення дii одних фармакологiчних засобiв, наприклад наркотичних, i ослаблення iнших.
Яскравим прикладом впливу морфологiчноi, бiохiмiчноi функцiональноi зрiлостi органiв на фармакодинамiку лiкiв i вiковi особливостi легенiв, шкiри. Наприклад, шкiра новонароджених та дiтей раннього вiку бiльш проникна, захисна функцiя ii нижча, що пов'язане з бiльшим вмiстом в нiй води й меншим тАУ колагенових волокон. Крiм того, в новонароджених площа поверхнi тiла вiдносно маси тiла бiльша. В зв'язку з цим мiсцеве застосування рiзних лiкiв у виглядi мазей, лiнiментiв може призвести до того, що в дiтей виникнуть загальнi ефекти, аж до iнтоксикацii i навiть отруiння внаслiдок резорбцii крiзь пошкоджену (i навiть непошкоджену) шкiру, що спостерiгаiться при застосуваннi салiцилатiв, розчинiв фенолу, борноi кислоти або iнших медикаментозних засобiв.
Аналогiчнi приклади можна навести i стосовно органiв дихання. Морфофункцiональна незрiлiсть альвеолярних клiтин щодо синтезу сурфактанта, яка знаходиться в основному в прямiй залежностi вiд гестацiйного вiку та зрiлостi новонародженого, iстотно впливаi на адаптацiю легенiв внутрiшньоутробного життя. Виражена васкуляризацiя слизовоi оболонки носа та iнших вiддiлiв верхнiх дихальних шляхiв забезпечуi схильнiсть до набряку, що при пiдвищенiй чутливостi до лiкiв може викликати в дитини набряк гортанi, а при iнтраназальному введеннi створити небезпеку резорбтивноi дii, наприклад, нафтизину.
Повнокрiв'я, щiльнiсть та менша еластичнiсть легенiв у дiтей раннього вiку, менший об'iм грудноi клiтини та легенiв вiдносно всього тiла провокують схильнiсть до запальних та застiйних явищ. З урахуванням викладеного використання для дiтей лiкiв, що призводять до порушення дихання, може посилювати кисневу заборгованiсть органiзму та сприяти розвитковi метаболiчних розладiв.
Залежнiсть фармакодинамiки вiд морфофункцiональноi зрiлостi структур ще сильнiше простежуiться за впливом лiкiв у дiтей на центральну нервову систему. Цi особливостi визначенi недостатнiм розвитком у новонародженого кори мозку, пiрамiдних шляхiв, смугастого тiла, низьким вмiстом в мозку медiаторiв (норадреналiну, серотонiну та iн.). Регулюючий вплив кори головного мозку на iншi, нижчi вiддiли ЦНС, недостатнiй. Промiжний мозок в основному регулюi життiво важливi функцii новонародженого. Функцiонально дихальний та серцево-судинний центри працюють в умовах iстотно обмежених компенсаторних можливостей, тому в новонароджених i дiтей раннього вiку за несприятливих умов вони швидко виснажуються, що слiд мати на увазi при проведеннi реанiмацii та iнтенсивноi терапii цьому контингенту хворих. Слiд ще раз пiдкреслити роль пiдвищеноi проникностi для лiкiв у дiтей раннього вiку гематоенцефалiтного бар'iра, що створюi умови для утворення в головному мозку високих i навiть токсичних концентрацiй ЛЗ, особливо огаатiв, барбiтуратiв та iн.
Однак в найбiльшiй мiрi вплив ЛР, що надiйшла в органiзм, залежить вiд зрiлостi, розподiлу та густоти рецепторiв як у ЦНС, так i в iнших системах i органах, оскiльки самий ступiнь насиченостi рецепторiв молекулами лiкiв забезпечуi повноцiннiсть фармакологiчного ефекту. Кiлькiсть же рецепторiв, зрiлiсть та густота цих структур знаходяться в прямiй залежностi вiд вiку дитини, ступеня доношуваностi, преморбiдного фону, повноцiнностi генетичних факторiв, якi контролюють iх утворення й розвиток.
Вiковi особливостi фармакодинамiки та фармакокiнетики слiд ураховувати при виборi лiкiв та визначеннi iх дози для дiтей.
Питання вибору дози лiкiв для дiтей i одним з найскладнiших у педiатричнiй фармакологii. Головним завданням при цьому i визначення такоi дози, яка б пiдтримувала стабiльну терапевтичну концентрацiю в органiзмi. Багато якi з запропонованих формул та коефiцiiнтiв були розрахованi на пошуки оптимальних варiантiв перерахування маси дорослого на масу дитини. В iсторичному аспектi можна вказати на першi таблицi таких коефiцiiнтiв в терапевтичних довiдниках Юнкера (1723), Гауба (1738), таблицi Гуфеланда, Зейферта, Багинського, а також ряд формул, серед яких особливою популярнiстю довгий час в XIX вiцi користувалася формула Юнга (1813): доза для дитини визначалася за дробом, чисельником якого i кiлькiсть рокiв дитини, а знаменником тАУ те ж число, збiльшене на 12, наприклад, для дитини 4 рокiв: 4 / (4 + 12) = 1/4.
На початку ХХ столiття користувалася популярнiстю формула Фукс (1928):
доза дорослого * сиква дитини
доза дитини = тАУ
сиква дорослого
Пропонуючи цю формулу, Фукс поклала в ii основу твердження Пiрке, згiдно з яким квадрат висоти тiла в положеннi сидячи (Sitzhohequadrat, або скорочено Siqua) вiдповiдаi iнтенсивностi обмiну речовин та потребi органiзму в iжi тАУ цей термiн у вiтчизнянiй фармакологii перекладений як Влквадрат висоти тiлаВ» тАУ скорочено ВлсикваВ».
У наш час бiльш точними при визначеннi дози для дитини вважаються два методи:
а) визначення дози в залежностi вiд маси тiла;
б) визначення дози в залежностi вiд площi поверхнi тiла.
При цьому багато авторiв вiддають перевагу спiввiдношенню доза / площа поверхнi тiла, оскiльки ряд важливих фiзiологiчних показникiв дитячого органiзму (значення водно-сольового обмiну, хвилинний об'iм серця, рiвень нирковоi фiльтрацii та iн.) краще корелюють з поверхнею, нiж з масою тiла. А стан фiзiологiчних параметрiв багато в чому визначаi розподiл лiкувальних препаратiв в органiзмi дитини. В гiдролабiльних дiтей з нестiйким водним обмiном при перевищеннi маси тiла розрахунок доз в залежностi вiд площi поверхнi тiла маi особливе значення, бо застосування лiкiв таким дiтям з розрахунком дози на базi маси тiла може призвести до прояву токсичних ефектiв.
А. 3. Маневич (1970), визначаючи пiдходи до вибору доз лiкувальних препаратiв для дiтей, вважаi доцiльним урахування таких принципiв:
1. Дiти бiльш чутливi, нiж дорослi, до одних речовин i менш чутливi до iнших. В основу цього положення покладенi висновки Mole (1963) стосовно чутливостi дiтей до лiкувальних препаратiв.
2. Дiтям молодшого вiку потрiбнi вiдносне бiльшi дози препаратiв, нiж дорослим.
3. При обчислюваннi доз препаратiв для дiтей слiд ураховувати вiдносно бiльшу поверхню тiла, бiльший об'iм циркулюючоi кровi та бiльш високi обмiннi процеси. Цi положення в. Нагпаск (1960) поклав в основу дозування лiкiв для дiтей;
Схеми для дiтей з нормальним фiзичним розвитком та з надлишком або недостатнiстю маси тiла наведенi в табл. 1 та 2 вiдповiдно.
Таблиця 1. Дозування лiкувальних препаратiв для дiтей
| Вiк | Частка дози дорослого |
| 1 мiсяць | 1/10 |
| 6 мiсяцiв | 1/5 |
| 1 рiк | 1/4 |
| 3 роки | 1/3 |
| 7 рокiв | 1/2 |
| 12 рокiв | 2/3 |
Вместе с этим смотрят:
РЖсторiя виникнення та розвитку масажу
Аборты
Аденовирусная инфекция
Азотные и кислородные ванны, нафталановая нефть
Акушерська операцiя - накладання акушерських щипцiв