Допомiжнi речовини в аптечнiй технологii лiкiв

Для створення лiкарськоi форми практично у всiх випадках необхiдне застосування тiii чи iншоi допомiжноi речовини.

Допомiжнi речовини бувають природного, синтетичного i напiвсинтетичного походження. При готуваннi лiкарських форм вони можуть виконувати рiзнi функцii: розчинникiв, солюбiлiзаторiв, стабiлiзаторiв, основ, ПАР, загущувачiв, емульгаторiв, консервантiв, коригентiв, барвникiв i т.д.

До таких речовин вiдносяться: крохмаль, глюкоза, вода очищена, спирт етиловий, вазелiн, олiя какао, тальк, бентонiти, аеросил, парафiн, пшеничне борошно, полiетиленоксиди, рiзнi похiднi целюлози й iн.

Бiльш того, завдяки успiхам синтетичноi хiмii i лiковедення створенi препарати гормонального або аналогiчного типу дii. Разовi дози таких препаратiв складають мiлiграми чи навiть частки мiлiграмiв, а це приводить до необхiдностi обов'язкового використання допомiжних речовин у лiкарськiй формi i пiдсилюi iхня роль у фармакокiнетицi лiкарськоi речовини.

Такi допомiжнi речовини, як розчинники, основи для мазей, основи для супозиторiiв, речовини, використовуванi в порошках, таблетках i пiгулках, речовини для покрить, поверхнево-активнi речовини, речовини для збiльшення в'язкостi, стабiлiзатори, консерванти, що коригують речовини, що фарбують речовини i гази знаходять широке застосування як у лiках аптечного виготовлення, так i у тих, що випускаються фармацевтичним виробництвом.

Протягом усiii багатовiковоi iсторii фармацii допомiжнi речовини розглядалися як iндиферентнi речовини у фармакологiчному i хiмiчному вiдношеннях, що виконують роль формоутворювачiв. Вони додавалися до лiкарських речовин з метою додання iм вiдповiдноi форми, зручноi для застосування, транспортування i збереження. У виробництвi лiкарських препаратiв використовувалися найбiльш доступнi i дешевi речовини. При цьому не враховувався вплив природи i кiлькостi допомiжних речовин на бiологiчну активнiсть лiкарських речовин.

Разом з тим жоден фармацевтичний фактор не робить настiльки iстотного i складного впливу на дiю лiкарського препарату як допомiжнi речовини. Бiофармацiя вперше дала наукове обТСрунтування застосуванню допомiжних речовин i показала цiлковиту неспроможнiсть емпiричного вiдношення до них, успадкованого фармацiiю ще з далекого минулого.

Завдяки быофармацевтичним роботам було встановлено, що допомiжнi речовини тАУ це не iндиферентна маса, використовувана в чисто технологiчному вiдношеннi. Вони володiють визначеними фiзико-хiмiчними властивостями й у залежностi вiд природи субстанцii можуть пiдсилювати, знижувати, змiнювати характер дii лiкарських речовин пiд впливом рiзних причин i сполучень (комплексообразования й адсорбцii, молекулярних реакцiй i так далi), у результатi чого може рiзко змiнюватися швидкiсть i повнота усмоктування лiкарського препарату. Взаiмодiя мiж лiкарськими i допомiжними речовинами вiдбуваiться як у процесi готування лiкарських препаратiв, так i в процесi iхнього збереження.

Таким чином, механiзм впливу допомiжних речовин на бiодоступность може бути рiзним. Основною причиною змiни бiологiчноi активностi i хiмiчна взаiмодiя мiж iнгредiiнтами в системi Вллiкарська речовина тАУ допомiжна речовинаВ» з утворенням комплексiв полiмерiв, мiцел, асоцiатiв мiцел, макромолекул ВМС, хемосорбцii й iн. З'iднання, що утворюються, можуть бути дуже мiцними чи, навпаки, руйнуватися легко, характеризуватися високою поверхневою активнiстю чи збалансованою енергiiю системи, пiдсилювати чи послабляти основну фармакологiчну реакцiю лiкарськоi речовини i т.д.

Таким чином дослiдження властивостей допомiжних речовин i дуже актуальним питанням i вимагаi ретельного вивчення.

1. Допомiжнi речовини як необхiднi складовi компоненти лiкарського препарату, що впливають на його бiологiчну доступнiсть

Допомiжнi речовини тАУ це додатковi речовини, необхiднi для готування лiкарського препарату. Допомiжнi речовини повиннi бути дозволенi до медичного застосування вiдповiдною нормативною документацiiю.

Створення ефективних лiкарських препаратiв вимагаi застосування великого числа допомiжних речовин. Донедавна до допомiжних речовин висували вимоги фармакологiчноi i хiмiчноi iндиферентностi. Однак з'ясувалося, що цi речовини можуть у значнiй мiрi впливати на фармакологiчну активнiсть лiкарських речовин: пiдсилювати дiю лiкарських речовин чи знижувати iхню активнiсть, змiнювати характер дii пiд впливом рiзних причин, а саме комплексоутворення, молекулярних реакцiй, iнтерференцii й iн.

Допомiжнi речовини впливають на резорбцiю лiкарських речовин з лiкарських форм, пiдсилюючи ii чи сповiльнюючи, тобто при використаннi допомiжних речовин можна регулювати фармокодинамику лiкарських речовин (сукупнiсть ефектiв, викликуваних лiкарською речовиною) i iхню фармакокiнетику (змiни в часi концентрацii лiкарських речовин в органах i тканинах). Без цього неможлива ефективна лiкарська терапiя. Так, наприклад, мазi, що мiстять антибiотики, i виготовленi на вазелiнi, у силу поганоi резорбцii малоефективнi. У даному випадку необхiдна основа, що включаi 6 частин вазелiну i 4 частини ланолiну, що i використовують у теперiшнiй час для виготовлення багатьох мазей з антибiотиками. Пiгулки iз солями алкалоiдiв (наприклад, з атропiну сульфатом) неефективнi, якщо як допомiжнi речовини використовувати порошки з лiкарськоi рослинноi сировини (через мiцну адсорбцiю алкалоiдiв рослинною клiтковиною). Правильним пiдбором допомiжних речовин можна локалiзувати дiя лiкарських засобiв. Наприклад, для дii мазi на епiдермiс шкiри використовують вазелiн, тому що вiн не маi здатнiсть проникати в бiльш глибокi шари шкiри. Навпроти, для таких лiкарських речовин, як гормони (адiурекiн), калiю йодидi iн., що повиннi робити загальна дiя на органiзм, необхiдне проникнення iхнiй через шкiру, пiдшкiрну жирову клiтковину в кров'яне русло. З цiiю метою як мазеву основу використовують вiдповiднi речовини, найчастiшеiхньоi комбiнацii, що пiдвищують проникнiсть клiтинних мембран. Допомiжнi речовини можуть прискорювати чи сповiльнювати усмоктування лiкарських речовин з лiкарських форм, впливати на фармакокiнетику. Наприклад, диметилсульфоксид (ДМСО), доданий в очнi краплi, прискорюi проникнення антибiотикiв у тканинi ока. Використання ж целюлози дозволяi утримувати лiкарськi речовини в тканинах тривалий час, що забезпечуi пролонговану дiю, який необхiдно при багатьох хронiчних захворюваннях. Так, в офтальмологii при глаукомi (пiдвищений внутрiочний тиск) для лiквiдацii гострого приступу використовують очнi краплi пiлокарпiну гiдрохлориду, приготовленi тiльки на водi. Потiм з метою пiдтримки лiкувальноi концентрацii застосовують (протягом визначеного часу) очнi краплi, але з додаванням компонентiв, що пролонгують: целюлози, полiвiнiла й iн.

Допомiжнi речовини впливають не тiльки на терапевтичну ефективнiсть лiкарськоi речовини, по i на фiзико-хiмiчнi характеристики лiкарських форм у процесi iхнього виготовлення i збереження. Додавання рiзних стабiлiзуючих речовин забезпечуi високу ефективнiсть лiкарських препаратiв протягом тривалого часу, що маi не тiльки велике медичне, але й економiчне значення, тому що дозволяi збiльшити термiн придатностi лiкарських препаратiв.

Допомiжнi речовини i обов'язковими iнгредiiнтами майже всiх лiкарських препаратiв i при використаннi вступають у контакт з органами i тканинами органiзму, тому до них пред'являються визначенi вимоги. При цьому необхiдно враховувати, що багато допомiжних речовин надходять вiд рiзних пiдприiмств мiнiстерств i вiдомств (хiмiчноi, харчовоi промисловостi й iн.), тому вимоги до допомiжних речовин повиннi бути iдиними. Багато допомiжних речовин включенi до Державного реiстру лiкарських засобiв (документ, у який вносяться зведення про дозволенi до застосування i виробництва в краiнi засобiв), фармакопейнi статтi, що регламентують якiсть допомiжних речовин,

До допомiжних речовин повиннi пред'являтися наступнi вимоги:

1. Вiдповiднiсть медичному призначенню лiкарського препарату, тобто забезпечення прояву належноi фармакологiчноi дii лiкарського засобу з врахуванням його фармококiнетики. Допомiжнi речовини не повиннi робити впливу i змiнювати бiологiчну приступнiсть лiкарського засобу;

2. Використовуванi кiлькостi повиннi бути бiологiчно нешкiдливi i бiосумiснi з тканинами органiзму, а також не робити алергiзуючоi i токсичноi дii;

3. Вiдповiднiсть формотворних властивостей виготовленiй лiкарськiй формi. Допомiжнi речовини повиннi додавати лiкарськiй формi необхiднi властивостi: структурно-механiчнi, физико-хiмiчнi i, отже, забезпечувати бiодоступнiсть. Допомiжнi речовини не повиннi робити негативного впливу на органолептичнi властивостi лiкарських препаратiв: смак, запах, колiр i iн.;

4. Вiдсутнiсть хiмiчноi чи фiзико-хiмiчноi взаiмодii з лiкарськими речовинами, пакувальними й закупорювальними засобами, а також матерiалом технологiчного устаткування в процесi готування лiкарських препаратiв i при iхньому збереженнi. Наслiдком рiзних взаiмодiй може бути зниження ефективностi, а в окремих випадках навiть прояв токсических властивостей лiкарського препарату;

5. Вiдповiднiсть у залежностi вiд ступеня мiкробiологiчноi чистоти виготовленого препарату (як кiнцевого продукту) вимогам гранично припустимоi мiкробноi контамiнацii; можливiсть пiддаватися стерилiзацii, оскiльки допомiжнi речовини iнодi i основним джерелом мiкробного забруднення лiкарських препаратiв;

6. Економiчна доступнiсть i забезпечення вiтчизняною промисловiстю. Необхiдно скорочувати список речовин, використовуваних у харчовiй промисловостi й iнших галузях народного господарства.

Номенклатура допомiжних речовин, використовуваних у технологii лiкарських форм, дуже численна, тому з метою систематизацii i полегшення подальшого iхнього вивчення i правильного пiдбора доцiльна iхня класифiкацiя.

В основi класифiкацii допомiжних речовин лежить ряд ознак: природа (у тому числi хiмiчна структура), вплив на технологiчнi характеристики i фармакокiнетику лiкарських форм.

За хiмiчною структурою допомiжнi речовини i високомолекулярними сполуками (ВМС), що утворюють розчини рiзноi в'язкостi в залежностi вiд концентрацii. З цим зв'язане й основне iхнi використання в рiзних лiкарських формах: рiдких, втАЩязко-пластичних i твердих, тобто в розчинах, мазях, таблетках i iн. До ВМС вiдносяться природнi i синтетичнi речовини, що мають молекулярну масу не менш 10 000. РЗх молекули (макромолекули) являють собою довгi нитки, що переплiтаються мiж собою чи сконденсованi в клубки. Вiд будiвлi молекул часто залежить специфiка виготовлення розчинiв (в основному ВМС у технологii лiкарських форм використовуiться у видi розчинiв).

Властивостi ВМС i iхнього розчинiв розглядаються в курсах органiчноi, фiзичноi i колоiдноi хiмii. При використаннi ВМС у технологii лiкарських форм необхiдно базуватися на ранiше отриманих знаннях.

ВМС використовуються в технологii практично всiх лiкарських форм: як основи для мазей, суппозиториев, пiгулок i iн.; як стабiлiзатори; як пролонгують компоненти; як речовини, що виправляють смак; крiм того, як пакувальнi й закупорювальнi матерiали. Введення в технологiю нових ВМС дозволило створити новi лiкарськi форми: багатошаровi таблетки тривалоi дii; спансулi (гранули, просоченi розчинами ВМС); мiкрокапсули; очнi лiкарськi плiвки; дитячi лiкарськi форми й iн.

Широке застосування ВМС у технологii лiкарських форм засновано також i на iх поверхово-активних властивостях. У залежностi вiд хiмiчноi структури розрiзняють типи поверхнево-активних речовин (ПАР): катiоннi, анiоннi, неiоногеннi. Усi типи в тiм чи iншому ступенi використовуються у фармацевтичнiй технологii як гiдрофiлизатори, солюбiлiзатори, емульгатори, стабiлiзатори та iн. Це обумовлено властивiстю iхнiх молекул: дифiльнiсть, визначена величина гiдрофiльно-лiпофiльного балансу (ГЛБ) i поверхнева активнiсть.

Однак найбiльше застосування останнiм часом знаходять неiоногеннi ПАР (НПАР), насамперед як з'iднання, що володiють найменшою токсичнiстю i не роблять дратiвного дii на слизуватi оболонки i тканини, а також мають ряд iнших переваг. Групу НПАР складають оксиетильнi похiднi ряду органiчних соединений, моноефирi сахарози, глiцериди високомолекулярних жирних кислот, ефiри жирних кислот i багатоатомних спиртiв i iхнiй оксиетильнi похiднi, що одержали назву спенов i iн.

Серед рiзних груп ПАР катiоноактивнi ПАР тАУ найбiльш сильнi бактерициднi засоби. Завдяки сполученню поверхнево-активних i бактерицидних властивостей вони перспективнi для застосування у фармацевтичнiй технологii. Це солi моночетвертичнiх амонiiвих сполук (етонiя хлорид, тiонiя хлорид).

Погiршення бактерiостатичних властивостей катiоннi ПАР при добавцi до них неiоногенних ПАР, видимо, зв'язано з iх спiльним мiцелоутворенням. Включення в лiкарськi форми представникiв цих 2 класiв ПАР одночасно нерацiонально, тому що вимагаi пiдвищення концентрацii четвертинних амонiiвих сполук, що буде приводити до збiльшення токсических властивостей лiкарськоi форми.

Пiд дiiю ПАР (у силу дифiльного будiвлi молекул) рiзко мiняються молекулярнi властивостi тiii поверхнi, на якiй вони адсорбируются. Позитивна адсорбцiя молекул веде до зниження поверхневого чи межфазного поверхневого натягу, З адсорбцiйною здатнiстю ПАР зв'язанi iхнi технологiчнi властивостi. У розведених розчинах молекули ПАР пiддаються максимальноi гiдратацii, що сприяi утворенню щирого розчину. З пiдвищенням ГЛБ полiпшуються гiдрофiльнi властивостi ПАР, що супроводжуiться зростанням iхньоi розчинностi у водi. Неполярнi групи молекул ПАР при пiдвищенiй критичнiй концентрацii мiцелоутворення (ККМ) дегiдратуються, з'iднуються один з одним пiд дiiю мiжмолекулярноi взаiмодii й утворюють мiцели. Збiльшення довжини алiфатичного ланцюга сприяi мiцелоутворенню (з цим зв'язана солюбiлiзацiя олеофiльних сполук). Сильно розведенi розчини неiоногенних ПАР подiбнi звичайним електролiтам. Однак при пiдвищеннi концентрацii до ККМ рiзко змiнюються багато iхнiх фiзико-хiмiчних властивостей: електропровiднiсть, осмотичний тиск, поверхневий натяг, солюбiлiзуюча дiя, в'язкiсть i iн.

Бiофармацевтичнi дослiдження показали, що ПАР, змiнюючи фiзико-хiмiчнi властивостi лiкарських форм, можуть робити також помiтний вплив на терапевтичну ефективнiсть лiкарських препаратiв. Низькi концентрацii ПАР збiльшують всмоктування сульфанiламiдiв, барбiтуратiв, деяких ефiрiв кислоти салiциловоi, гiдрокортизону, i, навпаки, високi концентрацii багатьох ПАР знижують резорбцiю лiкарських речовин з розчинiв. Залежнiсть, що спостерiгаiться, пояснюють змiною пiд дiiю ПАР проникностi клiтинних мембран i пiдвищенням розчинностi лiкарських речовин, мiцелоутворенням, зниженням поверхневого натягу i коефiцiiнта розподiлу на границi роздiлу фаз.

Таким чином, використання ПАР у фармацевтичнiй технологii дозволяi розробляти лiкарськi форми з необхiдними фiзико-хiмiчними властивостями, пiдвищувати агрегативную стiйкiсть рiзних дисперсних систем i запобiгати розкладання лiкарських речовин, регулювати процеси iхнього вивiльнення, розподiли й усмоктування при рiзних шляхах уведення.

Класифiкацiя допомiжних речовин по природi i хiмiчнiй структурi доцiльна для знання i подальшого використання iх фiзичних, фiзико-хiмiчних i фiзико-механiчних властивостей.

Розвиток синтетичноi хiмii, особливо хiмii полiмерiв, в останнi десятилiття створило можливiсть для спрямованого пошуку нових допомiжних речовин. До них вiдносять целюлозу i ii похiднi, полiвiнiл, полiетиленглiколi, полiвiнiлпiролiдон, полiакриламiд, силiкони, рiзнi емульгатори й iн.

По своiй природi допомiжнi речовини можна роздiлити на природнi, синтетичнi i напiвсинтетичнi. Природнi допомiжнi речовини доцiльно пiдроздiлити на сполуки органiчнi i неорганiчнi.

Допомiжнi речовини природного походження одержують шляхом переробки рослинноi i тваринноi сировини, сировини мiкробного походження i мiнералiв. Природнi допомiжнi речовини мають перевага в порiвняннi iз синтетичними завдяки високiй бiологiчнiй нешкiдливостi. Тому пошук природних допомiжних речовин, очевидно, буде продовжуватися i надалi. В даний час з використовуваних допомiжних речовин приблизно 1/3 приходиться на природнi. Рослиннi бiополiмери використовують в якостi емульгаторiв, стабiлiзаторiв, пролонгаторiв i для iнших цiлей при виробництвi лiкарських форм.

Природнi допомiжнi речовини мають iстотний недолiк тАУ вони пiдданi високоi мiкробноi контамiнацii, у зв'язку з чим розчини полiсахаридiв i бiлкiв швидко псуються. Крiм того, у складi мiкрофлори неорганiчних сполук можуть виявлятися не тiльки умовно-патогеннi, але i патогеннi мiкроорганiзми. У даному випадку використання прийнятних методiв стерилiзацii i додавання антимiкробних речовин (консервантiв) значною мiрою може знизити до гранично припустимих норм мiкробну контамiнацiю природних допомiжних речовин.

Синтетичнi i полiсинтетичнi допомiжнi речовини знаходять широке застосування в технологii лiкарських форм. Цьому сприяi iхня приступнiсть, тобто можливiсть синтезу речовин iз заданими властивостями, бiльш ефективних i менш токсичних. При одержаннi напiвсинтетичних допомiжних речовин маiться можливiсть удосконалювання властивостей природних речовин. Наприклад, похiднi целюлози: натрiiва сiль метилцелюлози розчинна у водi, а оксипропiлцелюлоза не розчинна, тому вона використовуiться для покриття оболонками таблеток i драже з метою захисту лiкарських речовин вiд кислого середовища шлункового соку i т.д. Похiднi ланолiну (ацетильованi, оксиетильованi й iн.) на вiдмiну вiд ланолiну по складу тотожнi шкiрному жиру людини, не викликають алергiйних реакцiй i через меншу в'язкiсть у порiвняннi з ланолiном зручнiше при виготовленнi мазей.

Необхiдно також враховувати, що синтетичнi i напiвсинтетичнi допомiжнi речовини можуть замiнити ряд харчових продуктiв.

Широке використання синтетичних i напiвсинтетичних допомiжних речовин освiтлено в технологii кожноi лiкарськоi форми.

Природнi допомiжнi речовини

Крохмаль складають полiсахариди (97,3тАУ98,9%), бiлковi речовини (0,28тАУ1,5%), клiтковина (0,2тАУ0,69%), мiнеральнi речовини (0,3 тАУ 0,62%). Крохмаль складаiться з 2 фракцiй тАУ амiлози й амiлопектину. Молекула амiлози являi собою довгу частку, що складаiться з гликозиднiх залишкiв (до 700). Амiлопектин маi бiльш складна будову i складаiться з розгалужених молекул, що мiстять до 2000 залишкiв О-глюкопиранози. Чим коротше ланцюг, тим фракцiя краще розчиняiться у водi. Так, амiлоза розчиняiться в теплiй водi, а амiлопектнн тiльки набухаi. Клейстеризацiя виражаiться в сильному набряканнi крохмальних зерен, iхньому розривi й утвореннi втАЩязкого гiдрозолю.

Крохмаль використовують у твердих лiкарських формах, у тому числi пiгулках (у сумiшi з глюкозою i цукром), мазях. Як стабiлiзатор суспензiй i емульсiй застосовують 10% розчин.

Альгiнати використовуються як допомiжнi речовини. Особливе значення серед них здобувають кислота альгiнова i ii солi. Кислота альгiнова являi собою ВМС, одержуване з морських водоростей (ламiнарiй). Вона завдяки своiм фiзико-хiмiчним властивостям здатна утворювати втАЩязкi водянi розчини i пасти; володii гомогенизирующими, що розпушують, стабiлiзуючими властивостями й iн. Це послужило пiдставою для широкого використання iх у складi рiзних фармацевтичних препаратiв у якостi що розпушують, емульгуючих, що пролонгують, плiвкоутворювальних допомiжних речовин, а також для готування мазей i паст.

Кислота альгiнова i ii натрiiва сiль практично нешкiдливi. Вони i найбiльш перспективними новими допомiжними речовинами, особливо для виробництва готових лiкарських засобiв.

Агароiд являi собою ВМС рiзного ступеня полiмеризацii з малою реакцiйною здатнiстю. До складу полiмеру входять глюкоза i галактоза, а також мiнеральнi елементи (кальцiй, магнiй, сiрка й iн.). Агароiд, отриманий з водоростей, у 0,1% концентрацii маi стабiлiзуючими, розпушуючi i ковзаючими властивостями. У сумiшi з глiцерином у 1,5% концентрацii може також бути використаний як мазева основа. Агароiд володii й коригуючим ефектом.

Пектин i пектиновi речовини входять до складу клiтинних стiнок багатьох рослин. Це ВМС, що представляють за структурою полiгалактуронову кислоту, частково етерифiковану метанолом.

Характерною властивiстю розчинiв пектину i висока желатинуюча здатнiсть. Пектин становить iнтерес для створення дитячих лiкарських форм.

Мiкробнi полiсахариди складають важливий клас природних полiмерiв, що володiють рiзноманiтними властивостями (пролонгуючi, стабiлiзуючi гетерогеннi системи i т. п.), завдяки яким вони можуть застосовуватися як основи для мазей, лiнiментiв. У Санкт-Петербурзькому хiмiко-фармацевтичному iнститутi розроблена технологiя одержання ряду нових мiкробних полiсахаридiв, що характеризуються апiрогенiстю, малою токсичнiстю, що визначаi можливiсть використання iх як допомiжнi речовини.

З групи цих речовин найбiльше поширення одержав аубазидан тАУ позаклiтинний полiсахарид, одержуваний при мiкробiологiчному синтезi за допомогою дрiжджового гриба Aureobasidium puilulans. Завдяки своiй будовi, розгалуженiй структурi, конфiгурацii i конформацii моносахаридiв у молекулi полiмеру (м.м. 6тАУ9 млн) вiн маi гарну розчиннiсть у водi, даi втАЩязкi розчини, пластичнi гелi, може взаiмодiяти з iншими речовинами, що визначаi його практичне застосування. Аубазидан (0,6% i вище) утворить гелi, що можуть використовуватися як основа для мазей, 1% тАУ для плiвок i губок. У концентрацii 0,1тАУ0,3% аубазидан використовуiться як пролонгатор очних крапель. У даному випадку позитивним моментом i стiйкiсть розчинiв при термiчнiй стерилiзацii до 120 В°С. Аубазидан також i ефективним стабiлiзатором i емульгатором.

Колаген i основним бiлком сполучноi тканини, складаiться з макромолекул, що мають трьохспиральну структуру. Головним джерелом колагена служить шкiра великоi рогатоi худоби, у якiй мiститься його до 95%, колаген одержують шляхом луго-сольовоi обробки спилка.

Колаген застосовують для покриття ран у видi плiвок з фурацилiном, кислотою борноi, олiiю облепиховою, метилурацилом i також у видi очних плiвок з антибiотиками. Застосовуються губки гемостатические i з рiзними лiкарськими речовинами. Колаген забезпечуi оптимальну активнiсть лiкарських речовин, що зв'язано з глибоким проникненням i тривалим контактом лiкарських речовин, включених у колагеновую основу, iз тканинами органiзму.

Сукупнiсть бiологiчних властивостей колагена (вiдсутнiсть токсичностi, повна резорбцiя й утилiзацiя в органiзмi, стимуляцiя репаративних процесiв) i його технологiчнi властивостi створюють можливiсть широкого використання його в технологii лiкарських форм.

Желатин одержують при випарюваннi обрiзкiв шкiри. Основною амiнокислотою желатину i глiкокол (25,5%), мiститься багато аланiна (8,7%), аргiнiну (8,2%), лейцину (7,1%), лiзина (5,9%) i глютамiновоi кислоти, Желатин являi собою ВМС бiлковоi природи. Вiн i активним емульгатором i стабiлiзатором, але через гелеобразуючi властивостi дуже рiдко застосовуiться в аптечнiй практицi. Емульсii виходять густими, щiльними, вони швидко пiдданi мiкробноi контамiнацii.

Желатин завдяки високим гелеобразуючим властивостям використовують для виготовлення мазей, супозиторiiв, желатинових капсул i iнших лiкарських форм.

Желатоза являi собою продукт неповного гiдролiзу желатину. Не маi здатнiсть желатинуватися, але маi високi емульгуючi властивостi. Негативною властивiстю i нестандартнiсть речовини, тому в рядi випадкiв розчини желатози можуть мати високу в'язкiсть i пружнiсть.

З неорганiчних полiмерiв найбiльше часто використовуються бентонiт, аеросил, тальк.

Бентонiт тАУ природний неорганiчний полiмер. Зустрiчаються у видi мiнералiв кристалiчноi структури з розмiрами часток менш 0,01 мм. Мають складний склад i представляють в основному алюмогiдросиликати.

У складi глинистих мiнералiв мiститься 90% оксидiв алюмiнiю, кремнiю, магнiю, залiза i води. Катiонами i К⁺, Na⁺, Са²⁺, Mg²⁺ тому глинистi мiнерали можуть вступати в йонообмiннi реакцii. Це дозволяi регулювати iх фiзико-хiмiчнi властивостi й одержувати системи з заданими властивостями, так називанi модифiкованi бентонiти. Бентонiти активно взаiмодiють з водою. Внаслiдок утворення гiдратноi оболонки частки глинистих мiнералiв здатнi мiцно утримувати воду i набухати в нiй, значно збiльшуючись в обсязi. Найбiльшоi набухаемостью володiють натрiiвi солi бентонiтiв (обсяг збiльшуiться в 17 разiв), кальцiiвi солi бентонiтiв збiльшуються в обсязi тiльки в 2,5 рази. Ще бiльше збiльшуються в обсязi напiвсинтетичнi бентонiти тАУ триетаноламiнобентонiти (у 20тАУ22 рази).

Бентонiти бiологiчно нешкiдливi.

РЖндиферентнiсть бентонiтiв до лiкарських речовин, здатнiсть до набрякання та гелеутворення дозволяють використовувати iх при виробництвi багатьох лiкарських форм: мазей, таблеток, порошкiв для внутрiшнього i зовнiшнього застосування, пiгулок, гранул. Зi здатнiстю бентонiтiв пiдвищувати в'язкiсть (особливо натрiiвих форм) зв'язана можливiсть використовувати iх у концентрацii 3тАУ5% для стабiлiзацii суспензiй. Бентонiти, особливо триетаноламiновi форми, володiють i емульгуючими властивостями.

Бентонiти забезпечують лiкарським препаратам м'якiсть, дисперснiсть, високi адсорбцiйнi властивостi, легку вiддачу лiкарських речовин i стабiльнiсть.

Аеросил, як i бентонiти, вiдноситься до неорганiчних полiмерiв. Аеросил тАУ колоiдний кремнiю диоксид тАУ являi собою дуже легкий, бiлий, високодисперсний, з великою питомою поверхнею порошок, що володii вираженими адсорбцiйними властивостями. У водi аеросил у концентрацii 1тАУ4% утворить драглнподiбнi системи з глiцерином, олiiю вазелiновою.

Аеросил широко застосовують для стабiлiзацii суспензiй з рiзним дисперсiйним середовищем. Це сприяi кращоi фiксацii суспензiй на шкiрi, пiдсилюючи терапевтичний ефект. Загущающую здатнiсть аеросила використовують при одержаннi гелiв для мазевих основ. У порошках застосовують при виготовленнi гiгроскопiчних сумiшей i як диспергатор.

Адсорбцiйнi властивостi використовують з метою стабiлiзацii сухих екстрактiв (зменшуiться iхня гiгроскопiчнiсть). Додавання аеросила до пiгулок значно пiдвищуi iхню стiйкiсть до висихання в процесi збереження. Вiн пiдсилюi в'язкiсть супозиторноi маси, додаi iй гомогенний характер, забезпечуi рiвномiрний розподiл лiкарських речовин, дозволяi вводити рiдкi i гiгроскопiчнi речовини.

Синтетичнi i напiвсинтетичнi допомiжнi речовини

Особливе мiсце серед ВМС, використовуваних у технологii лiкарських форм, займають ефiри целюлози. Фiзiологiчна нешкiдливiсть, коштовнi фiзико-хiмiчнi i технологiчнi властивостi цих допомiжних матерiалiв дозволяють застосовувати iх у якостi стабiлiзуючих, пролонгуючих, основоутворюючих засобiв, а також для пiдвищення якостi багатьох лiкарських форм.

У технологii лiкарських форм використовують простi i складнi ефiри целюлози. Вони являють собою продукти замiщення водневих атомiв гiдроксильних груп целюлози на спиртовi залишки тАУ алкiди (при одержаннi простих ефiрiв) чи кислотнi залишки тАУ ацили (при одержаннi складних ефiрiв).

Метилцелюлозу розчинну зручнiше використовувати в технологiчнiй практицi.

Вiдносна м.м. метилцелюлози (МЦ) складаi 150тАУ300 тис. МЦ розчинна являi собою простий ефiр целюлози i метанолу. Може мати вид злегка жовтуватого порошку, гранульованого чи волокнистого продукту без запаху i смаку. МЦ розчинна в холоднiй водi, глiцеринi, нерозчинна в гарячiй водi. Для виготовлення водяних розчинiв МЦ заливають водою, нагрiтоi до температури 80тАУ90 ^СС, у кiлькостi 1/3 вiд необхiдного обсягу одержуваного розчину. Пiсля зниженнi температури до кiмнатноi додають iншу холодну воду. Охолодженi розчини прозорi. При нагрiваннi до температури вище 50 В°С водянi розчини МЦ коагулюють, але при охолодженнi гель знову переходить у розчин. Розчини володiють вираженими поверхнево-активними властивостями. Концентрованi розчини МЦ псевдопластичнi, майже не мають тiксотропних властивостей. При висиханнi розчини утворять прозору мiцну плiвку.

Водянi розчини МЦ володiють високоi сорбцiйною, емульгуючою i змочувальною здатнiстю. У технологii застосовують 0,5тАУ1% воднi розчини в якостi загущувачiв i стабiлiзаторiв, для гiдрофiлiзацii гiдрофобних основ мазей i лiнiментiв; у якостi емульгатора i стабiлiзатора при виготовленнi суспензiй i емульсiй, а також пролонгуючих компонентiв для очних крапель. 3тАУ8% воднi розчини, iнодi з додаванням глiцерину, утворять глiцерогелi, що застосовують як невисихаючу основу для мазей.

Натрiй-карбоксиметилцелюлоза i iншим похiдним метилцелюлози. Вона являi собою натрiiву сiль простого ефiру целюлози i глiколевоi кислоти.

Nа-КМЦ (м.м. 75 000тАУ85 000) маi вид бiлого чи злегка жовтуватого порошку, або волокнистого продукту без запаху, розчинна в холоднiй i гарячiй водi. Nа-КМЦ у рiзних концентрацiях (0,5тАУ1тАУ2%) застосовують у якостi пролонгатора дii лiкарських речовин в очних краплях i iн'iкцiйних розчинах, стабiлiзаторiв, формоутворювача в емульсiях i мазях (4тАУ6%). Гели Nа-КМЦ на вiдмiну вiд гелiв МЦ сумiснi з багатьма консервантами.

Крiм МЦ i Nа-КМЦ, у технологii готових лiкарських засобiв використовують оксипропiлметилцелюлозу й ацетилцелюлозу.

Полiвiнол тАУ найбiльш розповсюджений синтетичний водорозчинний полiмер вiнiлацетату. Полiвiнол (полiвiнiловий спирт тАУ ПВС) вiдноситься до синтетичних полiмерiв алифатического ряду.

По величинi молекулярноi маси ПВС подiляють на чотири групи: олiгомери (4000тАУ10 000); низько молекулярнi (10 000тАУ45 000); середньомолекулярнi (45 000 тАУ 150 000); високомолекулярнi (150 000тАУ500 000).

ПВС являi собою порошок бiлого чи злегка жовтуватого кольору, розчинний у водi при нагрiваннi. Володii високою реакцiйною здатнiстю завдяки наявностi гiдроксильних груп.

У технологii лiкарських форм 1,4тАУ2,5% розчини ПВС застосовують у якостi емульгатора, загущувача i стабiлiзатора суспензiй; 10% розчини тАУ мазевих основ i очних плiвок.

Полiвiнiлпиролiдон являi собою полiмер N-вiнiлпiролiдона.

ПВП тАУ безбарвний i прозорий, гiгроскопiчний полiмер (м.м. 10 000тАУ100 000). Найбiльше широко застосовуiться ПВП, що маi молекулярну масу 12 600тАУ35 000. Вiн розчинний у водi, спиртах, глiцеринi, легко утворюi комплекси з лiкарськими сполуками (вiтамiнами, антибiотиками).

ПВП використовуiться в медицинi i фармацевтичнiй технологii як стабiлiзатор емульсiй i суспензiй, прологуючий компонент, наповнювач для таблеток i драже. Вiн також входить до складу плазмозамiнювачiв, аерозолей, очних лiкарських плiвок. Гели на основi ПВП використовують для готування мазей, у тому числi призначених для нанесення на слизуватi оболонки.

Полiакриламiд. В останнi роки одержали дуже широке поширення, полiакриламiд (ПАА) i його похiднi.

ПАА тАУ полiмер бiлого кольору, без запаху, розчинний у водi, глiцеринi. Воднi розчини i типовими псевдопластичними рiдинами. Отримано i бiорозчинний полiмер, вiн широко використовуiться для лiкарських бiорозчинних очних плiвок, що забезпечують максимальний час контакту з поверхнею коньюнктиви. 1% розчини ПАА використовують для пролонгування дii очних крапель. Успiшно застосовують i iншi види лiкарських плiвок тАУ тринiтролонг. Водянi розчини ПАА сумiснi з багатьма електролiтами, ПАВ i консервантами.

ПАА перспективний для створення нових лiкарських форм.

Полiетиленоксиди являють собою полiмери етиленоксида.

Полiетиленоксиди (ПЕО) чи полiетиленглiколи (ПЕГ) одержують шляхом полiмеризацii етиленоксида в присутностi води i калiю гiдроксида.

Консистенцiя ПЕО залежить вiд ступеня полiмеризацii. У нашiй краiнi випускають ПЕО з рiзним ступенем полiмеризацii (м.м. 400тАУ4000). ПЕО-400 являi собою грузла прозора безбарвну, рiдина, ПЕО-1500 тАУ воски (температура плавлення 35тАУ41 В°С), ПЕО-4000 тАУ тверда речовина бiлого кольору з температурою плавлення 53тАУ61 В°С.

Характерною рисою ПЕО i гарна розчиннiсть у водi, етанолi. Вони не змiшуються з вуглеводнями i жирами, утворюючи з ними емульсiю; малочутливi до змiни рН, стабiльнi при збереженнi.

ПЕО мають украй малу токсичнiсть, що обумовлюi дуже широке застосування у фармацевтичнiй практицi тАУ у технологii мазей, емульсiй, суспензiй, супозиторiiв i iнших лiкарських форм. Основи для мазей найчастiше представляють собой композицiю рiдких i твердих ПЕО, що мають втАЩязко-пластичну консистенцiю. Однак вони роблять дiю, що висушуi, на слизуватi оболонки.

ПЕО зручно використовувати також для супозиторних основ.

Похiдними сополiмерiв етиленоксида i спени i твiни.

Спени тАУ ефiри сорбiтана з вищими жирними кислотами.

Найбiльше часто застосовуються спени тАУ ефiри вищих жирних кислот: спен-20 тАУ ефiр лауриновоi кислоти; спен-40 тАУ ефiр пальмiтиновоi кислоти; спен-60 тАУ ефiр стеариновоi кислоти; спен-80 тАУ ефiр олеиновой кислоти.

Спени i лiпофiльними сполуками. Вони розчиннi в олiях, а також етанолi, утворюють емульсii типу вода/олiя. У зв'язку з неiоногенним характером сумiснi з багатьма лiкарськими речовинами.

Твiни являють собою моноефири полiоксиетильованого сорбiтана (спена) i вищих жирних кислот. Твiни одержують шляхом обробки спенов етилепоксидом у присутностi натрiю гiдроксида (каталiзатор). Етерифiкацiя вiдбуваiться по мiсцю вiльних гидроксидов. Твiни добре розчиняються у водi й органiчних розчинниках. До медичного застосування дозволений твiн-80, що представляi собою моноефир олеiновоi кислоти.

Твiн-80 i неiоногенним ПАР. Вiн добре розчинний у водi, олiях рослинних i мiнеральних. Служить гарним емульгатором з високим значенням ГЛБ (15тАУ16), тому застосовуiться i як солюбiлiзатор. Як емульгатор i стабiлiзатор твiн-80 застосовують для стабiлiзацii емульсiй i суспензiй, у тому числi i для iн'iкцiйного введення.

Жироцукри тАУ неповнi складнi ефiри сахарози з вищими жирними кислотами (стеаринова, пальмiтинова, лауринова й iн.)

Жиросахара тАУ новий клас ПАР твердоi, в'язкоi i рiдкоi консистенцii з дуже цiнними властивостями. Вони не мають запаху i смаку, в органiзмi розпадаються на жирнi кислоти, фруктозу i сахарозу, iндиферентнi для шкiри. Застосовуються в якостi солюбiлiзаторiв, емульгаторiв (при виготовленнi емульсiй для парентерального введення), стабiлiзаторiв,

Силiкони являють собою кремнiйорганiчнi полiмери. За структурою пiдроздiляються на лiнiйнi, сiтчастi i циклiчнi. Серед кремнiйорганiчних полiмерiв найбiльший iнтерес з фармацевтичноi точки зору представляють полiорганосилоксани з лiнiйними ланцюгами молекул, що випускаються у видi олiгомеров (кремний-органiчнi рiдини). Основу силiконiв складаi силоксановий кiстяк тАУ ланцюг атомiв кремнiю, що чергуються з киснем. Вiльнi зв'язки кремнiю заповненi органiчними радикалами (метильним, етильним, фенiльним i iн.). Найбiльш широке застосування одержали диетилполiорганосилоксановi рiдини;

Полiмер зi ступенем полiмеризацii 5 одержав назву есилон-4, а полiмер зi ступенем конденсацii 15 тАУ есилон-5. Вони являють собою безбарвнi, прозорi, втАЩязкi, гiгроскопiчнi рiдини без запаху i смаку.

Силiкони володiють багатьма цiнними властивостями, що обумовлюють можливiсть iхнього застосування. У зв'язку з вiдсутнiстю хiмiчно активних груп вони характеризуються високою хiмiчною iнертнiстю: не окисляються, не пiддаються дii агресивних середовищ, мають гiдрофобнi властивостi, термостiйкi, не змiшуються з водою, етанолом, глiцерином. Силiкони сумiснi з компонентами мазей i лiнiментiв (вазелiном, парафiном, олiя

Вместе с этим смотрят:

РЖсторiя виникнення та розвитку масажу

Аборты

Аденовирусная инфекция

Азотные и кислородные ванны, нафталановая нефть

Акушерська операцiя - накладання акушерських щипцiв