Неводнi розчини в аптечнiй технологii лiкiв
Змiст
Вступ
1. Розчини як лiкарська форма, iх класифiкацiя i бiофармацевтична оцiнка
1.1 Визначення рiдких лiкарських форм
1.2 Класифiкацiя рiдких лiкарських форм
1.3 Бiофармацевтична оцiнка розчинiв
2. Характеристика розчинникiв, що використовуються в приготуваннi рiдких лiкарських форм
2.1 Поняття рочинностi
2.2 Вимоги до розчинникiв
2.3 Етанол, спирт етиловий (Spiritus aethylicus, spiritus vini)
2.4 Хлороформ (Chioroformium)
2.5 Ефiр медичний (Aether médicinales)
2.6 Глiцерин (Glycerinum)
2.7 Жирнi олii (Olea pinguia)
2.8 Масло вазелiнове (Oleum vaselini, paraffinum liquidum)
2.9 Димексид (Dimexidum)
2.10 Способи позначення концентрацii
3. Розрахунки по розведенню етилового спирту
3.1 Явище контракцii
3.2 Застосовуванi концентрацii спирта
3.3 Розрахунок концентрацii спирта
4. Технологiя виготовлення неводних розчинiв
4.1 Готування розчинiв на летких розчинниках.
4.2 Готування розчинiв на нелетких розчинниках
4.3 Готування розчинiв на комбiнованих розчинниках
5. Практична частина
Список використаноi лiтератури
Крiм водних розчинiв, у технологii лiкарських засобiв широко використовуються спиртовi, глiцериновi, маслянi, силiконовi й iншi неводнi розчини. Неводнi розчини являють собою гомогеннi дисперснi системи, структурними одиницями в який i iони i молекули. Для готування таких розчинiв використовуються неводнi розчинники, що обумовлено головним чином тим, що багато лiкарських речовин не розчиняються у водi. У бiльшостi випадкiв неводнi розчини використовують для зовнiшнього застосування (наприклад, для змазування слизуватих оболонок, шкiрних покривiв, примочок, iнгаляцiй, полоскань, промивань, крапля для носа i вуха, утирань). Значно рiдше вони застосовуються усередину.
Так само, як i до водних, до них пред'являються визначенi вимоги. Неводнi розчини повиннi вiдповiдати медичному призначенню для досягнення необхiдного лiкувального ефекту, не мiстити механiчних включень, бути стабiльними при збереженнi. До складу цiii групи розчинiв входять рiзнi лiкарськi речовини, однак в основному це антисептики, мiсцевi анестетики, протимiкознi, антибактерiальнi, протизапальнi i болезаспокiйливi засоби.
З технологiчноi точки зору неводнi розчинники подiляють на двi групи: леткi розчинники (спирт етиловий, хлороформ, ефiр, бензин, скипидар, i iн) i нелеткi розчинники (жирнi олii, рiдкий парафiн, глiцерин, димексид, полiетиленоксиди, есилони й iн.). Крiм цього, у даний час застосовують також комбiнованi розчинники (етанол iз глiцерином, глiцерин з димексидом, водою й iн). Перевагами iх i можливiсть сполучення в однiй лiкарськiй формi декiлькох дiючих речовин з рiзною розчиннiстю, використання неводних розчинникiв одночасно як лiкувальнi засоби.
Неводнi розчини простi у виготовленнi, рiзноманiтнi по способах призначення, бiльш стабiльнi при збереженнi, чим воднi. Якiсть неводних розчинiв i вибiр технологiчних прийомiв iхнього виготовлення залежать головним чином вiд фiзико-хiмiчних властивостей розчинникiв. Неводнi розчинники вiдрiзняються друг вiд друга хiмiчною структурою, наявнiстю i кiлькiстю функцiональних груп, дiелектричною проникнiстю, рiзною розчинюючою здатнiстю стосовно лiкарських речовин i, як наслiдок, рiзною стабiльнiстю, ступенем хiмiчноi i фармакологiчноi iндиферентностi.
Незважаючи на настiльки велику розмаiтiсть, усi вони вiдповiдають вимогам, пропонованим до розчинникiв лiкарських препаратiв. Але оскiльки кожний неводний розчинник маi своi особливостi, то вельми актуальною темою i вивчення цих особливостей та технологii приготування неводних розчинiв.
Рiдкi лiкарськi форми - це форма вiдпуску лiкiв, одержуваних шляхом змiшування або розчинення дiючих речовин у водi, спиртi, олiях та iнших розчинниках, а також шляхом витягування дiючих речовин з рослинного матерiалу.
За своiю фiзико-хiмiчною природою всi рiдкi лiкарськi форми i вiльними всебiчно дисперсними системами, у яких лiкарськi речовини (тобто дисперсна фаза) рiвномiрно розподiленi в рiдкому дисперсiйному середовищi.
Залежно вiд ступеня подрiбнення дисперсноi фази i характеру ii зв'язку з дисперсiйнiм середовищем (розчинником) розрiзняють наступнi фiзико-хiмiчнi системи: справжнi розчини низько - i високомолекулярних сполук, колоiднi розчини (золi), суспензii й емульсii. Окремi лiкарськi форми можуть представляти комбiнованi дисперснi системи - сполучення основних типiв дисперсних систем (настоi i вiдвари, екстракти та iн).
Застосовуючи вiдповiднi технологiчнi прийоми (розчинення, пептизацiю, суспендування чи емульгування), лiкарська речовина (тверда, рiдка, газоподiбна) може бути доведена до бiльшого чи меншого ступеня дисперсностi: вiд iонiв i молекул до грубих часток, помiтних пiд мiкроскопом чи неозброiним оком. Це маi велике значення для лiкувального впливу лiкарськоi речовини на органiзм, що неодноразово пiдтверджено гюфармацевтичними дослiдженнями.
Розчини - це гомогеннi сумiшi двох чи бiльшого числа речовин, у яких усi компоненти розподiленi в об'iмi розчинника у виглядi окремих атомiв, молекул чи iонiв у виглядi груп з порiвняно незначного числа цих часток.
За медичним призначенням розрiзняють такi рiдкi лiкарськi форми:
для внутрiшнього застосування (ad usum internum),
для зовнiшнього застосування (ad usum externum),
для iн'iкцiйного введення (pro injectionibus).
Рiдкi лiки для внутрiшнього застосування називають звичайно мiкстурами.
Рiдкi лiки для зовнiшнього застосування подiляються на:
рiдини для полоскань,
рiдини для обмивань,
рiдини для примочок,
рiдини для спринцювань,
рiдини для клiзм,
i т.п.
За поiднанням рiдкi лiки подiляються на:
простi
складнi.
Простi - це розчини, що включають тiльки один розчинений iнгредiiнт, складнi - вiд двох i бiльше.
Залежно вiд природи розчинника розчини подiляються на:
воднi
неводнi (спиртовi, глiцериновi, олiйнi).
Розчини бувають:
ненасиченi,
насиченi,
пересиченi.
Ненасиченим називаiться розчин, у якого границя розчинностi не досягнута.
Насичений розчин - це розчин, який мiстить максимально можливу за певних умов кiлькiсть речовини.
Пересичений - це розчин, у якому мiститься розчиненоi речовини бiльше тiii кiлькостi, яка вiдповiдаi його нормальнiй розчинностi за даних умов.
В аптечних умовах частiше виготовляють ненасиченi розчини, рiдше - насиченi i пересиченi, бо вони i нестiйкими системами.
Крiм розчинiв твердих i рiдких лiкарських засобiв, застосовуються ще деякi розчини газiв у водi, наприклад, амiаку (10-25%), хлористого водню (25%), формальдегiду (36,5-37,5%) i т.п. В аптеках цi концентрованi розчини в мiру необхiдностi розводяться водою або iншим розчинником до зазначеноi в рецептi концентрацii.
У фiзико-хiмiчному вiдношеннi розчини не i однорiдною групою, оскiльки охоплюють рiдкi дисперснi системи з рiзним ступенем дисперсностi:
справжнi розчини низькомолекулярних сполук;
розчини високомолекулярних сполук;
колоiднi розчини.
За всiма цими категорiями дисперсних систем здавна закрiпилося одне загальне найменування розчини (наприклад, розчин натрiю хлориду, розчин протарголу, розчин желатину), хоча кожна система маi своi особливостi.
РЖстиннi розчини охоплюють двi категорii дисперсних систем:
iонно-дисперснi (з розмiром часток порядку 0,1 нм). До них вiдносяться розчини електролiтiв (наприклад, натрiю хлориду). Розчинена речовина знаходиться у виглядi окремих гiдратованих iонiв i молекул у деяких рiвноважних кiлькостях;
молекулярно-дисперснi (з розмiром часток порядку 1 нм). До них вiдносяться розчини неелектролiтiв (наприклад, цукор, спирт). Розчинена речовина розпадаiться на окремi кiнетичнi самостiйнi молекули.
РЖстиннi розчини гомогеннi, iх компоненти не можуть бути роздiленi фiльтруванням чи будь-яким iншим способом. Вони добре дифундують, зберiгають тривалий час гомогеннiсть, якщо тiльки в них не починають вiдбуватися вториннi хiмiчнi процеси (гiдролiз, окислювання i т.п.) або вони не пiддаються мiкробному забрудненню. Ця стiйкiсть дуже важлива при виготовленнi внутрiаптечних заготiвель i розчинiв-концентратiв для бюреткових установок.
Широке застосування рiдких лiкарських форм обумовлене тим, що вони мають цiлий ряд переваг перед iншими лiкарськими формами:
рiзноманiтнiсть способiв призначення;
зниження подразнюючих властивостей деяких лiкарських речовин (бромiдiв, йодидiв);
простота i зручнiсть застосування, особливо в педiатрii i герiатричнiй практицi;
можливiсть маскування неприiмного смаку;
при прийомi усередину вони всмоктуються i дiють швидше, нiж твердi лiкарськi форми (порошки, таблетки та iн), дiя яких виявляiться пiсля розчинення iх в органiзмi;
пом'якшувальна й обволiкаюча дiя ряду лiкарських речовин виявляiться найбiльш повно при iх застосуваннi у виглядi рiдких лiкiв;
деякi лiкарськi речовини: магнiю оксид, крейда, вугiлля, бiла глина, вiсмуту нiтрат основний - найкраще виявляють адсорбцiйну дiю у виглядi тонких суспензiй.
Разом з тим, рiдкi лiкарськi форми мають i деякi недолiки:
розчини погано зберiгаються, оскiльки речовини в розчиненому виглядi легше пiддаються процесам гiдролiзу та окислювання, нiж у сухому;
розчини i сприятливим середовищем для розвитку мiкроорганiзмiв, звiдси малий термiн зберiгання рiдких лiкарських форм - не бiльше 3 дiб;
менш зручнi при транспортуваннi, вимагають бiльше часу для приготування i спецiальноi упаковки;
за точнiстю дозування рiдкi лiки уступають твердим лiкарським формам. Наприклад, порошки дозуються в аптецi, а мiкстури - досить умовними мiрами дозування: столовими ложками, краплями.
Для усунення цих недолiкiв деякi лiкарськi форми, застосовуванi в рiдкому видi, готуються на заводах у виглядi дозованих форм (таблеток, сухих мiкстур, порошкiв), якi розчиняються у водi самими хворими перед уживанням.
Розчини зазвичай характеризуються кiлькiсною перевагою однiii складовоi частини, яку прийнята називати розчинником. Лiкарський засiб (чи засоби), що перебувають у розчинi в меншiй кiлькостi, називають розчиненою речовиною. Поняття "розчинник" i "розчинена речовина" - умовнi, особливо в тих випадках, коли кiлькiсть складових частин розчину приблизно однакова.
Розчинення слiд розглядати як процес утворення з двох чи декiлькох компонентiв однорiдних систем, що мають у всiх своiх частинах однаковий хiмiчний склад i фiзичнi властивостi.
Розчиннiсть твердого лiкарського засобу в рiдинi чи взаiмна розчиннiсть рiдин - це умова виникнення розчину. У фармакопеi пiд розчиннiстю мають на увазi властивiсть речовини розчинятися в рiзних розчинниках. Вiдомостi про розчиннiсть лiкарських речовин приводяться у фармакопейних статтях i довiдкових таблицях. Препарат вважають розчиненим, якщо в розчинi при спостереженнi в проникаючому свiтлi не виявляються частинки речовини.
Стосовно розчинностi до деякоi мiри керуються старим положенням "подiбне розчиняiться в подiбному", тобто у свiтлi сучасних поглядiв на будову молекули це представляiться так: у неполярних розчинниках (бензин, ефiр та iн) добре розчиняються рiзнi сполуки з неполярними чи малополярними молекулами i не розчиняються речовини iншого типу. Навпаки, розчинник iз сильно вираженим полярним характером молекул (вода), як правило, розчиняi речовини з молекулами полярного i iонного типiв i не розчиняi речовини з неполярними молекулами.
До полярних розчинникiв вiдносяться рiдини, що поiднують велику дiелектричну постiйну, великий дипольний момент iз наявнiстю функцiональних груп, якi забезпечують утворення координацiйних (здебiльшого водневих) зв'язкiв: вода, кислоти, нижчi спирти i глiколi, амiни i т.п. Наявнiсть полярних груп у молекулi речовини сильно впливаi на ii розчиннiсть. Як правило, речовини добре розчиннi у водi i одна в однiй, якщо на кожну полярну групу доводиться не бiльше трьох атомiв вуглеводневого радикала. При бiльшiй наявностi вуглеводневих радикалiв мiж молекулами виникають настiльки великi дисперсiйнi сили, що вони перешкоджають розчиненню таких речовин у полярних розчинниках.
Полярнi речовини - це речовини з iонним (iоннi кристали) i полярним зв'язком (полярнi молекули), наприклад, натрiю хлорид.
До неполярних розчинникiв вiдносяться рiдини з малим дипольним моментом, якi не мають активних функцiональних груп, наприклад, вуглеводнi, галоiдалкiли та iн. Неполярнi речовини - це речовини строго симетричноi структури, без електричних полюсiв (наприклад, парафiн, скипидар, камфора, тимол та iн).
Однак вищенаведене правило не завжди дiйсне, особливо стосовно складних органiчних сполук, що мiстять як полярнi групи (-ОН, - S03H, - NH2, - СООН, - СООNa), так i неполярнi (алкiльнi чи арильнi радикали). До таких сполук вiдносяться вуглеводи, спирти, кетони, органiчнi кислоти, амiни та iншi. Розчиннiсть цих речовин залежить вiд переваги полярних чи неполярних груп. Наприклад, спирт етиловий (С2Н5ОН) змiшуiться з водою в будь-яких спiввiдношеннях, амiловий (С5Н11ОН) - не вище 10%, а спирт цетиловий (С16Н33ОН) практично у водi не розчиняiться.
Взаiмна розчиннiсть рiдин чи твердих речовин у рiдинах залежить вiд ряду властивостей цих речовин: хiмiчноi природи, величини i будови часток, електричного заряду (у випадку iонiв), дипольних моментiв i т.п.
Вiдома так звана необмежена розчиннiсть, коли двi рiдини розчиняються одна в однiй у всiх спiввiдношеннях, i обмежена, коли розчиннiсть однiii рiдини в iншiй обмежена визначеною концентрацiiю. При обмеженiй взаiмнiй розчинностi двох рiдин А i Б кожна з них розчиняiться, причому пiсля вiдстоювання утворюiться два шари, якi розташовуються один над другим у порядку зменшення щiльностi i складаються один з розчину Б в А, а iнший - з розчину А в Б.
Розчини займають промiжне положення мiж хiмiчними сполуками i механiчними сумiшами. Вiд хiмiчних сполук розчини вiдрiзняються змiннiстю свого складу, а вiд других - своiю однорiднiстю Ось чому розчинами називають однофазнi системи змiнного складу, утворенi не менш нiж двома незалежними компонентами.
Д.РЖ. Менделiiв уперше став розглядати розчинення не тiльки як фiзичний процес, але i як процес хiмiчноi взаiмодii речовини, що розчиняiться, з розчинником. Зокрема, при розчиненнi завжди поглинаiться чи видiляiться енергiя (теплота розчинення) i змiнюiться об'iм рiдини. Дослiдження розчинiв за допомогою рiзних методiв дало можливiсть установити наявнiсть у багатьох з них так званих сольватiв чи гiдратiв, що утворюються в результатi вiдповiдних процесiв сольватацii i гiдратацii. Гiдратацiя речовин у водних розчинах складаi окремий випадок сольватацii всяким розчинником. Якщо розчинник - вода, то цi сполуки називаються гiдратами. Процес гiдратацii слiд розглядати як хiмiчну реакцiю приiднання води до речовини.
Гiдратацiя вiдбуваiться пiд впливом сил молекулярноi взаiмодii молекул води i гiдратованоi речовини. Солi гiдратуються iонами, якi мають значнi електричнi поля, що притягають електричнi полярнi молекули води. Чим сильнiше поле iона, тобто чим бiльший його заряд i менший радiус, тим сильнiше вiн гiдратуiться i тим мiцнiшi утворенi гiдрати. Утворення сольватiв у багатьох випадках змiнюi властивостi речовини, яка розчиняiться, що легко визначаiться безпосереднiм спостереженням.
Наприклад, йод, що складаiться з окремих молекул, у газоподiбному станi маi фiолетове забарвлення. Таке ж забарвлення зберiгаiться при розчиненнi йоду в бензинi. Якщо ж йод розчинити в спиртi виходить розчин темно-коричневого кольору. Ця змiна забарвлення свiдчить про наявнiсть взаiмодii мiж молекулами йоду i спирту. Гiдрати - досить нестiйкi сполуки, у багатьох випадках вони розкладаються вже при випарюваннi розчинiв. Але iнодi гiдратна вода настiльки мiцно зв'язана з молекулами розчиненоi речовини, шо при видiленнi останнього з розчину вона входить до складу його кристалiв.
До таких лiкарських речовин вiдноситься глюкоза, терпiнгiдрат, магнiю сульфат, мiдi сульфат, галуни, кодеiн та iн., що i кристалогiдратами з рiзним вмiстом кристализацiйноi води. При видаленнi води з кристалогiдратiв вони змiнюють зовнiшнiй вигляд i окремi властивостi (мiдi сульфат, гiпс, кристалiчна сода й iн). У гiдратованому станi перебувають i окремi iони розчиненоi у водi солi, що маi визначальне значення для багатьох властивостей розчинiв солей. РЖдея гiдратацii iонiв у розчинах була уперше висловлена РЖ.А. Каблуковим та В.А. Кiстяковським. Теоретичнi основи розчинення бiльш докладно розглядаються в курсi фiзичноi i колоiдноi хiмii.
У процесi готування рiдких лiкарських форм завжди застосовуiться розчинник, який i i вiдповiдним дисперсiйним середовищем. Пiд розчинниками мають на увазi хiмiчнi сполуки або сумiшi, здатнi розчиняти рiзнi речовини, тобто утворювати з ними однорiднi системи - розчини, що складаються з двох чи бiльшого числа компонентiв.
Як розчинники в медичнiй практицi для готування розчинiв застосовують:
воду очищену,
етиловий спирт,
глiцерин,
жирнi i мiнеральнi олii,
ефiр,
хлороформ.
Зараз з'явилася можливiсть трохи розширити асортимент розчинникiв за рахунок кремнiйорганiчних сполук, етилен - i пропiленглiколiв, диметилсульфоксиду (ДМСО) та iнших синтетичних речовин.
До розчинникiв, застосовуваних при готуваннi рiдких лiкiв, пред'являються визначенi вимоги:
розчинники повиннi бути стiйкими при збереженнi, хiмiчно i фармакологiчно iндиферентнi;
повиннi мати високу розчинюючу здатнiсть;
не повиннi мати неприiмний смак i запах;
повиннi бути дешевi, загальнодоступнi i мати простий спосiб одержання;
не повиннi бути вогненебезпечними i леткими;
не повиннi служити середовищем для розвитку мiкроорганiзмiв.
Вiдповiдно до хiмiчноi класифiкацii розчинники подiляють на:
органiчнi
неорганiчнi
Спирт етиловий (С2Н5ОН) являi собою прозору, безбарвну рухливу рiдину з характерним запахом i пекучим смаком, кипить при 78 В°С.
Для фармацевтичних цiлей застосовуiться етанол, одержуваний шляхом зброджування сировини, що мiстить полiсахариди, в основному картоплi i зерна. Етанол iншого походження для готування лiкарських форм не використовуiться у зв'язку з присутнiстю недопустимих домiшок (спирту метилового та iнших сполук).
Спирт етиловий можна вiднести до неводних розчинникiв з визначеною часткою умовностi, тому що застосовують не абсолютний етанол, а водно-спиртовi розчини рiзноi мiцностi. Концентрацiю водно-спиртового розчину виражають в об'iмних вiдсотках, що показують кiлькiсть мiлiлiтрiв абсолютного етанолу в 100 мл розчину при 20 В°С.
Етанол в одних випадках використовують як хороший розчинник для багатьох органiчних i неорганiчних сполук (органiчнi кислоти, ефiрнi та жирнi олii, камфора, ментол, йод, танiн, левомiцетин, алкалоiди та iн), а в iнших - як лiкарський засiб у виглядi розчинiв, що мiстять спирт. Розчиняюча здатнiсть етанолу залежить вiд його концентрацii. Так, наприклад, олiя касторова легко розчиняiться в безводному (абсолютному) спиртi, 85% етанол розчиняi близько 10% олii касторовоi, 70% - тiльки 1%, а 40% - практично ii не розчиняi.
Спирт змiшуiться у всiх спiввiдношеннях з водою, глiцерином, ефiром, хлороформом. Вiн нейтральний, не окисляiться киснем повiтря, маi бактерiостатичну i бактерицидну дiю в залежностi вiд концентрацii розчину. Найбiльшi антисептичнi властивостi маi спирт 70%, тому що вiн легко проникаi всередину клiтини через оболонку мiкроорганiзмiв i убиваi протоплазму. У концентрацiях вище 70% спирт викликаi денатурацiю бiлковоi оболонки, що перешкоджаi його проникненню всередину клiтини до протоплазми, а тому бактерицидна властивiсть спиртiв вищих концентрацiй не проявляiться.
До негативних властивостей спирту слiд вiднести його неiндиферентнiсть, сп'яняючу дiю - смертельна доза 96% спирту етилового близько 210-300 мл. Вiн сприяi зсаджуванню бiлкiв, ферментiв, легко займаiться, маi високу гiгроскопiчнiсть, несумiснiсть з окислювачами (наявнiсть у молекулi гiдроксильноi групи): калiю перманганатом, бромом, мiцною азотною кислотою та iн. Займистiсть i леткiсть спирту прямо залежать вiд його мiцностi. З деякими солями (кальцiю хлоридом, магнiю нiтратом) спирт етиловий даi кристалiчнi сполуки.
Якiсть етанолу регламентуiться ДФ X (Spiritus aethylicus 95%).
Зберiгають спирт у добре закупорених бутлях темного скла в прохолодному мiсцi, подалi вiд вогню.
Хлороформ - це безбарвна, прозора рухлива летка рiдина з характерним запахом i солодким смаком. Змiшуiться у всiх спiввiдношеннях зi спиртом етиловим, ефiром. У хлороформi добре розчиняються лiкарськi речовини, нерозчиннi чи малорозчиннi у водi: кислота борна, бутадiон, камфора, левомiцетин, хлорбутанолгiдрат, ментол та iн. Вiн маi, як усi галогенопохiднi, наркотичну i дезiнфiкуючу дiю, вiдноситься до сильнодiючих речовин (список Б), тому застосування його обмежене.
Використовуiться головним чином у лiкарських формах для зовнiшнього застосування. У неводних розчинах хлороформ зазвичай прописують у комбiнацii з яким-небудь основним розчинником: спиртом етиловим, жирними олiями та iн. Ширше використовуiться хлороформ у технологii лiнiментiв. На вiдмiну вiд спирту етиловий хлороформ дозують за масою. Пари незаймистi, але шкiдливi для здоров'я. Зберiгають у добре закупорених iмностях у прохолодному, захищеному вiд свiтла мiсцi.
Ефiр - це безбарвна, прозора легкозаймиста рiдина, своiрiдного запаху, пекучого смаку. Ефiр медичний часто називають просто ефiром. Вiн розчиняi багато лiкарських речовин; розчиняiться в 12 частинах води, змiшуiться у всiх спiввiдношеннях зi спиртом етиловим, хлороформом, петролейним ефiром, жирними й ефiрними олiями. По розчиняючiй здатностi вiн аналогiчний хлороформу: у ньому розчиняються тi ж лiкарськi речовини i приблизно в тiй же концентрацii, що й у хлороформi.
Пари ефiру отруйнi. Вони мають схильнiсть опускатися на пiдлогу, дуже рухливi i можуть накопичуватися на далекiй вiдстанi вiд джерела випаровування ефiру. Займаiться ефiр при температурi 40 В°С. Ефiр так само, як i хлороформ, маi наркотичну дiю, вiдноситься до списку Б, у неводних розчинах використовуiться рiдко i тiльки в комбiнацii з iншими розчинниками, дозують його за масою.
У технологii готових лiкарських засобiв ефiр застосовуiться при виготовленнi деяких настойок i екстрактiв, а також у виробництвi колодiю.
З огляду на легку займистiсть ефiру, вибухонебезпечнiсть його пари з повiтрям, при роботi з ним необхiдно строго додержувати технiки безпеки. Зберiгають ефiр медичний у добре закупорених iмностях у прохолодному захищеному вiд свiтла мiсцi подалi вiд вогню.
Глiцерин являi собою безбарвну сиропоподiбну прозору гiгроскопiчну рiдину солодкого смаку, нейтральноi реакцii, розчиняiться у водi, спиртi й у сумiшi ефiру зi спиртом, але не розчиняiться в ефiрi, хлороформi i жирних олiях. У глiцеринi легко розчиняються: кислота борна, натрiю тетраборат, хлоралгiдрат, натрiю гiдрокарбонат, танiн, протаргол та iн. Глiцериновi розчини легко змиваються водою i мають меншу адсорбцiю розчинених речовин, чим вiдрiзняються вiд розчинiв жирних олiй.
У фармацевтичнiй практицi застосовують не абсолютний глiцерин (так само, як i етанол), а розведений водою зi вмiстом глiцерину 86-90% i щiльнiстю 1,225-1,235, тобто зi вмiстом води 12-15%.
Це зв'язано з тим, що безводний глiцерин дуже гiгроскопiчний i маi подразнюючi властивостi. Застосовують його головним чином у лiкарських формах для зовнiшнього вживання.
Розчини глiцерину в концентрацiях 25% i вище виявляють антисептичну дiю, бiльш розведенi - гарне живильне середовище для мiкроорганiзмiв. Через велику в'язкiсть розчинення в ньому лiкарських речовин при кiмнатнiй температурi вiдбуваiться повiльно, тому його слiд виготовляти при нагрiваннi на водянiй банi до температури 40-60 В°С. Через високу гiгроскопiчнiсть зберiгають глiцерин у добре закупорених iмностях.
Олii являють собою сумiшi складних ефiрiв глiцерину i вищих жирних кислот. За зовнiшнiм виглядом - це прозорi чи злегка пофарбованi маслянистi рiдини без запаху або iз слабким характерним запахом. У медичнiй практицi застосовують тiльки олii, одержуванi холодним пресуванням.
Жирнi олii застосовуються в технологii вушних i носових крапель, мазей, лiнiментiв, iн'iкцiйних розчинiв i як розчинник для неполярних i малополярних лiкарських засобiв: камфори, ментолу, фенiл - салiцилату, кислоти бензойноi, фенолу кристалiчного, тимолу, алкалоiдiв, деяких вiтамiнiв та iн. Як усi жири, олii рослиннi не змiшуються з водою, мало розчиннi в спиртi етиловому, але легко - в ефiрi i хлороформi.
Для виготовлення лiкарських форм найчастiше використовують мигдальну (Oleum Amygdalarum), персикову (Oleum Persicorum), маслинову (Oleum Olivarum), соняшникову (Oleum Helianthi) та iншi олii. Якiсть кожноi з них регламентуiться ДФ визначеними показниками: величиною щiльностi, кислотним, йодним, перекисним числом, числом омилення та iн.
Розчинення лiкарських речовин у них, як i в глiцеринi, слiд робити при нагрiваннi на водянiй банi.
Будучи бiологiчно нешкiдливими, фармакологiчно iндиферентними, олii рослиннi, на жаль, мають невисоку хiмiчну стабiльнiсть. Присутнiсть у iх складi ненасичених жирних кислот - причина згiркання рослинних олiй. При цьому в результатi окислювання i гiдролiзу жирiв утворюються перекиснi сполуки, альдегiди та iншi продукти. Олii набувають неприiмного смаку i запаху.
Свiтло, кисень повiтря, а також волога, рiзнi мiкроорганiзми пiдсилюють цi процеси. Зберiгають жирнi олii в добре закупорених i наповнених доверху iмностях у прохолодному захищеному вiд свiтла мiсцi.
Масло вазелiнове - рiдкий парафiн, являi собою фракцiю нафти, одержувану пiсля вiдгону гасу. Це безбарвна, прозора масляниста рiдина без смаку i запаху, що представляi сумiш граничних вуглеводнiв (С10Н12-С15Н32). Змiшуiться у всiх спiввiдношеннях з ефiром, хлороформом, бензином, олiями, крiм касторовоi, не розчиняiться у водi i спиртi. Олiя вазелiнова - гарний розчинник для йоду, камфори, ментолу, тимолу, йодоформу, кислоти бензойноi та iнших лiкарських засобiв. За розчиняючою здатнiстю його можна порiвняти з рослинними олiями.
Проте слiд зазначити, що сполуки, якi мiстять гiдроксильнi i карбонiльнi групи, у вазелiновому маслi розчиняються значно гiрше, нiж у жирних олiях. Наприклад, резорцин розчиняiться в жирних олiях, а у вазелiновому маслi - практично нерозчинний.
Масло вазелiнове не всмоктуiться через шкiру i слизовi оболонки i сповiльнюi резорбцiю лiкарських речовин. РЖстотним його недолiком i те, що при нанесеннi на шкiру воно значною мiрою перешкоджаi ii газо - i теплообмiну, що при запальних процесах, безумовно, небажано.
З цiii причини, а також через обмежену розчиняючу здатнiсть, масло вазелiнове в технологii неводних розчинiв застосовуiться рiдше, нiж рослиннi олii - головним чином у розтираннях i краплях для носа. Бiльш широко воно використовуiться при виготовленнi мазей.
Зберiгати масло вазелiнове слiд у закритих iмностях в захищеному вiд свiтла мiсцi.
Димексид - диметилсульфоксид. Це сiркоорганiчна сполука, похiдне диоксиду сiрки, у молекулi якого один атом кисню замiщений двома метильними групами. У фармацевтичну практику ввiйшов порiвняно недавно, у нашiй краiнi синтезований у 1966 р. Являi собою безбарвну, прозору рiдину чи безбарвнi кристали зi специфiчним запахом, дуже гiгроскопiчний. Димексид добре змiшуiться зi спиртом етиловим, ацетоном, глiцерином, хлороформом, ефiром, олiiю касторовою. З водою змiшуiться у всiх пропорцiях, у спiввiдношеннi 2: 1 утворюi з водою гiдрат, що супроводжуiться значним видiленням тепла.
У димексидi легко розчиняються лiкарськi речовини рiзноi хiмiчноi природи. Це обумовлено високою полярнiстю димексиду (дiелектрична проникнiсть 49,0 при 25 В°С), а також здатнiстю утворювати асоцiати, сполуки включень (адукти) та iншими властивостями.
Цiкавiсть до цього розчинника пов'язана не тiльки з його високою розчинюючою здатнiстю, але i властивiстю швидко проникати через ушкодженi тканини, проводячи iз собою лiкарськi речовини. Крiм того, димексид маi знеболюючу, протизапальну та жарознижуючу дii, а також антимiкробну активнiсть. Цi властивостi димексиду, поряд з його бiологiчною нешкiдливiстю, дозволяють передбачати ширше його застосування в технологii рiзних лiкарських форм (емульсiй, лiнiментiв, мазей), а також вести мову про можливiсть зниження доз лiкарських речовин у розчинах, приготовлених на димексидi.
Зберiгають димексид у щiльно закритих банках у захищеному вiд свiтла мiсцi.
У рецептах концентрацiю розчинiв позначають такими способами:
Вказують концентрацiю лiкарськоi речовини у вiдсотках (яка показуi вагову кiлькiсть розчиненоi речовини в грамах у 100 мл розчину).
Rp.: Solutionis Kalii iodidi 2% 200 ml
Da. Signa.
Вказують кiлькостi лiкарськоi речовини i розчинника.
Rp.: Kalii iodidi 4,0
Aquae purificatae200 ml
Misce. Da. Signa.
Вказують кiлькiсть лiкарськоi речовини i загальний об'iм розчину, що досягаiться додаванням прописаного розчинника (позначаiться за допомогою латинського "ad" - до).
Rp.: Kalii iodidi 4,0
Aquae purificatae ad200 ml
Misce. Da. Signa.
Вказують вiдношення кiлькостi прописаноi лiкарськоi речовини до загальноi кiлькостi одержуваного розчину за допомогою латинського "ех" - з.
Rp.: Solutionis Kalii iodidi ex 4,0 - 200 ml
Da. Signa.
Незважаючи на рiзнi способи прописування розчинiв калiю йодиду, його об'iм дорiвнюi 200 мл, кiлькiсть лiкарськоi речовини складаi 4,0 г.
Вказують ступiнь розведення лiкарськоi речовини, наприклад, (1: 1000), (1: 5000). (1: 10000) i об'iм цього розчину.
Rp.: Solutionis Furacilini (1: 5000) 200 ml
Da. Signa.
З усiх приведених способiв найчастiше застосовуiться спосiб позначення концентрацii розчину у вiдсотках.
При змiшуваннi спирту етилового i води вiдбуваiться контракцiя (стиск), що супроводжуiться видiленням тепла i змiною об'iму, причому об'iм сумiшi завжди менше суми обох об'iмiв.
Наприклад, при змiшуваннi 500 мл спирту етилового i 500 мл води об'iм одержаноi при цьому сумiшi буде дорiвнювати не 1000, а 940 мл.
Це явище зв'язане з утворенням спиртогiдратiв рiзного складу iз взаiмоущiльненням молекул спирту i води при iх розташуваннi в просторi. Максимум стиску спостерiгаiться у водно-спиртовоi сумiшi, що маi мiцнiсть 54-56%.
При концентрацii спирту 35% i нижче явище контракцii при розведеннi спирту водою вже не спостерiгаiться. Спирт мiцнiстю нижче 40% маi, подiбно до води, гiдролiтичнi властивостi, а в концентрацii вище 40% цiii здатностi не маi.
Мiцнiсть спирту визначають за допомогою спиртометрiв, рефрактометричним методом або за щiльнiстю спиртового розчину.
Розведення спирту водою чи змiшування водно-спиртових розчинiв рiзноi концентрацii - це повсякденнi операцii в аптецi.
Однак, з огляду на особливостi спирту етилового, при його змiшуваннi з водою доводиться щоразу розраховувати необхiдну кiлькiсть спирту i води.
Якщо в рецептi не вказана концентрацiя спирту, то використовують 90% етиловий спирт, за винятком випадкiв, коли вказана iнша концентрацiя (наказ МЗ Украiни № 197):
| 96% спирт | 1-2% розчини йода 1% розчин цитраля |
| 95% спирт | 1,5% розчин перекису водню |
| 70% спирт | 1-2% розчини кислоти салiциловоi 0,5-1-2-3% розчини кислоти борноi 1-2% розчини резорцину 0,25-1-2-3-5% розчини левомiцетину 4% розчин Танину 2% спирт камфорний 10% спирт мурашиний |
| 60% спирт | 1-2% розчини дiамантового зеленого 1% розчин метiленового синього |
Вместе с этим смотрят:
РЖсторiя виникнення та розвитку масажу
Аборты
Аденовирусная инфекция
Азотные и кислородные ванны, нафталановая нефть
Акушерська операцiя - накладання акушерських щипцiв