Приготовление суспензий и эмульсий, порошков и растворов, настоев и отваров

Змiст. 1

Вступ. 2

Порошки, як лiкарська форма, iх класифiкацiя, бiофармацевтична оцiнка. 3

Стадii технологiчного процесу виготовлення порошкiв, iх характеристика. 8

Контроль якостi, правила пакування i оформлення до вiдпуску недозованих порошкiв 18

Власна технологiя недозованих порошкiв. 22

Практична частина. 42

Висновки та рекомендацii 63

Список використаноi лiтератури. 64

Порошки тАУ одна з найбiльш древнiх лiкарських форм, що вживалася в медичнiй практицi ще за 2500тАУ3000 рокiв до нашоi ери i не втратила значення дотепер. Аналiз екстемпоральноi рецептури показав, що у формi порошкiв прописуються рiзноманiтнi лiкарськi засоби органiчноi i неорганiчноi природи, густi речовини i рiдини в кiлькостях, що не впливають на iх сипкiсть.

Технологiя порошкiв досить проста для виконання. Проте знання, набутi за основними правилами готування порошкiв, послугують базисом для вивчення складнiших лiкарських форм: суспензiй, мазей, супозиторiiв, пiгулок як аптечного, так i заводського виробництва.

Порошки i компонентами майже усiх лiкарських форм, через те що iх основною перевагою являiться зручнiсть введення до лiкарськоi форми та простота в зберiганнi i перевезеннi, бiльшiсть з них легко подрiбнюються без допомiжних засобiв, змiшуються до утворення однорiдноi консистенцii.

Широко застосовуються в фармакотерапii багатьох захворювань, а також використовуюьбся для профiлактики i усунення наслiдкiв хвороб.

Часто застосовуються як допомiжнi речовини в приготуваннi лiкарських засобiв з сильнодiючими та на

Порошки тАУ тверда лiкарська форма для внутрiшнього i зовнiшнього застосування, що складаiться з одноi чи декiлькох подрiбнених речовин i маi властивiсть сипкостi.

Звичайними допомiжними речовинами при виготовленнi порошкiв лiкарських речовин i розрiджувачi, застосовуванi у випадку порошкування отрутних i сильнодiючих препаратiв, що прописуються в дуже малих дозах, i розчинники тАУ частiше концентрованi розчини етилового чи спирту ефiру. Як правило, як розрiджувач використовуються молочний цукор (лактоза) i бурячний цукор (сахароза).

Цукор молочний (Saccharum lactis) являi собою кристалiчний бiлого кольору порошок без запаху, слабко солодкого смаку, добре розчинний у водi. Лактоза поряд iз сахарозою (звичайним цукром) i дисахаридом, що зустрiчаiться в природi у вiльному станi. Звичайно лактоза мiститься в молоцi (4тАУ5%), iз сироватки якого вона i може бути отримана. Вiдмiнною рисою лактози в порiвняннi iз сахарозою i незначна гiгроскопiчнiсть, що робить особливо зручноi застосування лактози при розведеннi порошкiв лiкарських речовин, виписаних у малих кiлькостях. У цьому вiдношеннi досить удалоi виявилася щiльнiсть лактози 1,52 г./см³, що мало вiдрiзняiться вiд щiльностi ряду лiкарських речовин, наприклад багатьох алкалоiдiв i глiкозидiв.

Однак варто мати на увазi, що так називана iндиферентнiсть лактози дуже вiдносна; ця допомiжна речовина може вступати в рiзного виду взаiмодii як з iншими допомiжними речовинами лiкiв, так i з дiючими iнгредiiнтами. Наслiдком подiбного роду взаiмодiй може бути змiна активностi лiкарськоi речовини аж до повноi його чи iнактивацii, частiше, змiна процесiв його абсорбцii.

Цукор бурячний (Saccharum) тАУ бiлi твердi шматки дрiбнокристалiчного будiвлi, безбарвнi чи кристали бiлий мiкрокристалiчний порошок без запаху, iз солодким смаком. Легко розчиняiться у водi, утворити розчин нейтральноi реакцii; нерозчинний в абсолютному спиртi, бензолi i хлороформi. Гiгроскопiчний. Виходить з цукрового очерету i цукрового буряка.

До переваг порошкiв як лiкарськоi форми можна вiднести:

В· простоту приготування, точнiсть дозування;

В· унiверсальнiсть складу (у формi порошкiв можна сполучити рiзнi за складом i властивостями лiкарськi речовини);

В· зручнiсть збереження i транспортування.

Недолiки порошкiв:

В· повiльнiша терапевтична дiя порiвняно з рiдкими лiкарськими формами;

В· погана здатнiсть до зберiгання через велику питому поверхню (легко втрачають або поглинають воду, окисляються i т. п.);

В· незручнiсть прийому пахучих, барвних i речовин, що мають неприiмний смак;

В· подразна дiя на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту.

При внутрiшньому застосуваннi порошки мають постiйний контакт зi слизовими оболонками, починаючи з ротовоi порожнини i стравоходу, що спричиняi прояв алергiйних реакцiй i пошкоджуючоi дii.

Деякi недолiки порошкiв можна усунути, що й робиться на практицi. Наприклад, леткi i барвнi речовини вiдпускають у капсулах. Для лiкарських речовин, що викликають подразнення слизовоi оболонки (еуфiлiн, кислота ацетилсалiцилова, натрiю бромiд та iн.), а також для речовин, що у шлунку пiддаються метаболiчному перетворенню з утворенням неактивних чи небажаних продуктiв, застосовують кишковорозчиннi оболонки (у формi таблеток чи капсул). Так, покриття сульфадимезину i сульфапiридазину ацетилфталiлцелюлозою дозволяi знизити процес iх ацетилування в порожнинi шлунка i пiдвищити змiст активноi форми препаратiв у кровi на 15тАУ20%.

На жаль, промисловiсть випускаi обмежену кiлькiсть таблеток з кишковорозчин-ним покриттям (лiобiл, солiзим, бонафтон, нафтамон, фурадонiн), причому в одному дозуваннi. Розподiл iх на дози неприпустимий через порушення кишковорозчинного покриття. Тому в умовах аптек виникаi необхiднiсть одержання кишковорозчинних форм. Для цього порошки помiщають у кишковорозчиннi капсули.

Класифiкацiя порошкiв.

У залежностi вiд складу порошки роздiляють на:

В· простi (Pulveressimplices), що складаються з одного iнгредiiнта,

В· складнi (Pulverescompositi), що складаються з декiлькох iнгредiiнтiв (iнодi до 10)

У залежностi вiд характеру дозування порошки класифiкують на:

В· дозованi (тобто роздiленi на окремi дози тАУ Pulveresdivisi)

В· недозованi (тобто нероздiленi тАУ Pulveresindivisi)

У залежностi вiд способу застосування розрiзняють порошки для:

В· внутрiшнього (Pulveresadusuminternum), чи орального (Pulveresperoralia),

В· зовнiшнього (Pulveresadusumexternum) застосування.

Порошки для внутрiшнього (орального) застосування являють собою лiкарську форму, що складаiться з твердих вiльних сухих часток рiзного ступеня подрiбнення. До порошкiв для внутрiшнього застосування вiдноситься бiльшiсть екстемпоральних порошкiв у дозуваннi вiд 0,1 до 1,0 г на прийом. Вони повиннi мати порiвняно високий ступiнь дисперсностi, що забезпечуi швидке розчинення речовини в соках шлунково-кишкового тракту, i високу адсорбцiйну здатнiсть.

До порошкiв для зовнiшнього застосування вiдносяться:

В· присипки, застосовуванi для лiкування ран i рiзних уражень шкiри чи слизових оболонок;

В· порошки для вдувань, застосовуванi для вдування в порожнини тiла (нiс, вухо, носоглотку i т. п.);

В· зубнi порошки;

В· нюхальнi порошки;

В· порошки для готування розчинiв для полоскань, примочок, обмивань i т. п.;

В· порошки для боротьби з комахами тАУ дуети.

Основнi вимоги, якi висуваються до порошкiв:

В· сипкiсть;

В· рiвномiрний розподiл речовин у всiй масi складного порошку;

В· однорiднiсть змiшування;

В· точнiсть дозування;

В· стабiльнiсть.

У залежностi вiд медичного призначення i способу застосування порошки повиннi мати визначений розмiр часток. Якщо немаi вказiвок в окремих статтях, порошки для внутрiшнього застосування повиннi бути подрiбненi до 0,16 мм (ДФ XI).

Порошки, призначенi для застосування у виглядi присипок i вдувань, а також як дуети, повиннi бути подрiбненi до часток розмiром 0,1 мм iз метою досягнення максимального збiльшення сумарноi поверхнi цих порошкiв.

Зубнi порошки також вимагають тонкого подрiбнення, тому що вмiст у них великих твердих часток може привести до ушкодження емалi зубiв.

Нюхальнi порошки, навпаки, щоб уникнути iхнього попадання в гортань i бронхи, варто подрiбнювати до середнього розмiру часток 0,2 мм. При вдиханнi такий порошок повинен потрапити лише у верхнi дихальнi шляхи, але аж нiяк не в бронхи й альвеоли.

Порошки для готування рiзних розчинiв у домашнiх умовах, як правило, вiдпускаються з аптек без додаткового подрiбнення (калiю перманганат, кислота борна, натрiю гiдрокарбонат).

Присипки тАУ тонкоподрiбненi порошки, призначенi для нанесення на шкiру з терапевтичною чи профiлактичною метою. Присипки, застосовуванi для нанесення на рани, ушкоджену шкiру чи слизовi оболонки, а також порошки для немовлят повиннi готуватися в асептичних умовах, а якщо вони витримують вплив високоi температури тАУ пiддаватися стерилiзацii. Це зв'язано з тим, що багато iнгредiiнтiв, якi входять до складу присипок (наприклад, бiла глина, тальк i т. п.), можуть мiстити хвороботворнi мiкроорганiзми.

Способи прописування порошкiв. Дозованi порошки виписують двома способами:

РозподiльнимтАУ коли в рецептi прописана кiлькiсть речовини на одну дозу i зазначено, скiльки таких порошкiв треба приготувати (застосовуiться найбiльш часто).

Rp.: Dibazoli 0,01

Papaverini hydrochloridi 0,02

Sacchari 0,25

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №10

Signa. По РЖ порошку 2 рази в день.

Роздiловим тАУ коли в рецептi прописана кiлькiсть лiкарськоi речовини вiдразу на всi порошки i зазначено, на скiльки доз необхiдно роздiлити загальну масу (застосовуiться рiдко).

Rp.: Dibazoli 0,1

Papaverini hydrochloridi 0,2

Sacchari 2,5

Misce, fiat pulvis

Divide in partes aequales №10

Signa. По РЖ порошку 2 рази в день.

Для бiльшоi послiдовностi i зручностi розгляду технологiчнi стадii, застосовуванi при готуваннi порошкiв, можна роздiлити на два етапи:

Перший тАУ Перетворення грубодисперсних речовин у порошкоподiбний стан i одержання однорiдноi сумiшi, що складаiться з часток бiльш-менш однакового розмiру. Для цього застосовують такi технологiчнi стадii:

В· подрiбнення,

В· просiювання (в умовах аптеки застосовують рiдко)

В· змiшування

Другий тАУ Одержання з порошковоi сумiшi окремих вiдповiдно оформлених доз. Стадii:

В· дозування,

В· пакування

В· оформлення

Необхiднiсть виконання тих чи iнших технологiчних стадiй при готуваннi порошкiв залежить вiд складу рецептурного пропису, iх медичного призначення i фiзико-хiмiчних властивостей лiкарських речовин (агрегатний стан, щiльнiсть, колiр, запах та iн.).

Подрiбнення (Pulveratio) лiкарських речовин маi велике значення при готуваннi порошкiв. Як правило, тонкоподрiбненi речовини володiють бiльшим терапевтичним ефектом. Чим бiльш подрiбнена лiкарська речовина, тим швидше i повнiше вона може всмоктуватися, а нерозчиннi речовини краще адсорбуються слизовими оболонками i надають кращу терапевтичну дiю. Подрiбнення маi велике значення також для оптимального змiшування i точного дозування. При подрiбнюваннi розмiр часток лiкарських речовин вирiвнюiться, пiсля чого вони легко i добре змiшуються i не розшаровуються при дозуваннi.

Подрiбнення тАУ це процес зменшення розмiрiв часток твердих лiкарських засобiв за допомогою рiзних пристосувань.

Вибiр методу подрiбнення залежить як вiд природи речовини, що подрiбнюiться, так i вiд необхiдноi тонкостi одержуваного порошку. Подрiбнення досягаiться за допомогою рiзних механiчних зусиль: роздавлювання; розколювання; удару; стирання; рiзання.

У застосовуваних методах подрiбнення цi зусилля звичайно поiднуються. Так, наприклад, подрiбнення в ступцi характеризуiться поiднанням стирання з роздавлюванням, а розмелювання в дисковому млинку ВлексцiльсiорВ» зв'язано з розриванням i стиранням, i т. п. Для подрiбнення твердих речовин краще поiднувати удар з роздавлюванням (кристалiчнi солi); для в'язких матерiалiв тАУ розтирання з розриванням; для ламких матерiалiв тАУ розколювання i розтирання.

Процеси подрiбнення зв'язанi зi значною витратою енергii на утворення нових поверхонь, подолання сил зчеплення мiж частками (подолання внутрiшнього тертя часток при iх деформуваннi пiд час руйнування), подолання зовнiшнього тертя мiж подрiбнюваними матерiалами i робочими частинами апаратури.

Теорiя дроблення вперше була запропонована Рiттiнгером ЛЗона ТСрунтуiться на гiпотезi, що робота подрiбнення прямо пропорцiйна поверхнi розподiлу, чи iнакше, обернено пропорцiйна квадратам лiнiйних розмiрiв (це так звана поверхнева теорiя подрiбнення). Пiзнiшому часу належить теорiя Кiка, яка полягаi в тому, що робота, затрачена при подрiбненнi, прямо пропорцiйна обсягу чи масi тiла (об'iмна теорiя подрiбнення). Обидвi цi теорii доповнюють одна одну i можуть бути застосованi: теорiя Рiттiнгера тАУ для тонкого подрiбнення, переважно розтиранням; теорiя Кiка тАУ для грубого подрiбнення, переважно роздавлюванням i ударом. Проте обидвi теорii не вiдображають повною мiрою всiх явищ, що вiдбуваються при дробленнi.

Основоположником фiзико-хiмiчноi механiки академiком П.А. Ребiндером була запропонована iдина теорiя подрiбнення. За спостереженнями П.А. Ребiндера, енергiя, затрачувана на подрiбнення матерiалу, являi собою суму робiт, що йдуть на деформацiю подрiбнюваного тiла i на утворення нових поверхонь. При збiльшеннi кiлькостi часток росте iх питома поверхня (вiдношення загальноi поверхнi часток до iхнього обсягу) i при цьому збiльшуiться вiльна поверхнева енергiя. Дана залежнiсть може бути виражена таким рiвнянням:

де:

ΔF тАУ прирiст вiльноi поверхневоi енергii часток;

ΔS тАУ прирiст вiльноi поверхнi часток;

σтАУ поверхневий натяг речовини;

ΔF => min.

При механiчному подрiбнюваннi одночасно вiдбуваiться два процеси: роз'iднання часток пiд дiiю прикладеноi сили й укрупнення дрiбних часток пiд дiiю сил взаiмного притягання.

Коли процеси роз'iднання й укрупнення часток здобувають однакову швидкiсть, тобто знаходяться в рiвновазi, подальше подрiбнення речовин не маi сенсу, тому встановлюiться оптимальний час подрiбнення. Вiн неоднаковий для рiзних речовин i при подрiбнюваннi в ступцi складаi приблизно 2тАУ3 хвилини. При подальшому подрiбнюваннi порошок стаi пухкiшим, iнодi вiдволожуiться за рахунок поглинання з повiтря вологи, газiв, може вiдбуватися злипання часток у бiльшi агрегати чи адсорбцiя (прилипання) порошку до стiнок ступки, тобто вiдбуваiться зменшення вiльноi поверхнi енергii.

Таким чином, у результатi подрiбнення виходять порошки, що складаються з часток визначених розмiрiв, якi вiдрiзняються за ступенем подрiбнення.

Ступiнь подрiбнення тАУ це вiдношення середнього початкового розмiру шматка матерiалу до його середнього розмiру в поперечнику пiсля подрiбнення.

Якщо ж необхiдний бiльший ступiнь подрiбнення, нiж досягнутий у момент стабiлiзацii, необхiдно наситити вiльну поверхневу енергiю дрiбних часток, для чого застосовують спецiальнi прийоми:

В· подрiбнення порошкiв у присутностi допомiжних речовин (наприклад, молочного цукру);

В· подрiбнення з додаванням летких рiдин (95% етиловий спирт, ефiр).

При подрiбнюваннi в ступцi вiдразу декiлькох iнгредiiнтiв вони подрiбнюються незалежно один вiд одного, тому в ступцi рацiональнiше порошкувати сумiш речовин, нiж кожну з них окремо, за винятком важкопорошкованих лiкарських речовин, де необхiдне додавання допомiжних рiдин.

Леткi розчинники застосовують також при розтираннi особливо отруйних лiкарських речовин (наприклад, ртутi дихлориду, миш'яковистого ангiдриду) для зменшення пилоутворення. Необхiдно враховувати, що ртутi оксицiанiд при сильному розтираннi вибухаi, тому розтирати його треба обережно.

Порошкування в'язких речовин виконують за наявностi молочного цукру, який беруть у спiввiдношеннi 1:1 до узятоi основноi речовини.

Такi лiкарськi речовини як фiтин, цинку оксид, магнiю оксид, ртутi амiдохлорид, солi хiнiну, кислота ацетилсалiцилова, магнiю карбонат та iншi, при розтираннi щiльно прилипають до стiнок ступки i спресовуються, тому iх рекомендують розтирати обережно, без особливих зусиль. При необхiдностi цукор перед подрiбненням можна висушити при температурi 40тАУ60 В°С i розтирати в пiдiгрiтiй ступцi, тому що навiть при невеликiй вологостi цукор грудкуiться i прилипаi до стiнок ступки.

Нерозчиннi у водi речовини: сiрка, бутадiон, терпiнгiдрат тАУ дуже електризуються при розтираннi, що викликаi розпилення, особливо при спробi зiбрати iх целулоiдною пластинкою. Тому цi речовини, щоб уникнути втрат, варто розтирати одночасно з прописаними водорозчинними речовинами чи рiдинами.

В аптечних умовах для подрiбнення твердих речовин (часто в поiднаннi зi змiшуванням) використовують ступки або рiзнi апарати: бiгуни, дезiнтегратори, дробарки, молотковi ступки, барабаннi млинки та iн., що дозволяють механiзувати процес виготовлення порошкiв.

Ступки (Mortaria) випускаються рiзних форм i розмiрiв. Вони виготовляються з рiзних матерiалiв: порцеляни, скла, сталi, мiдi, латунi, агату.

Порцеляна вiдноситься до тендiтних матерiалiв високоi твердостi, стiйких при помiрних навантаженнях до стирання, тому вона найбiльш придатна для виготовлення аптечних ступок. Промисловiстю випускаються ступки рiзноi величини. Залежно вiд робочого обсягу iснуi сiм номерiв ступок.

Товкачик (pistilla), за допомогою якого подрiбнюють лiкарськi речовини, що знаходяться в ступцi, повинен вiдповiдати розмiру ступки. Внутрiшня поверхня ступки i голiвка товкачика не повиннi бути глазурованими, тому що товкачик буде ковзати. Поверхня голiвки товкачика повинна мати якомога бiльше зiткнення з поверхнею ступки, iнакше неподрiбненi частки будуть затримуватися в недоступних для товкачика вигинах. У мiру використання шорсткостi поверхонь ступки i маточки згладжуються, зменшуються розмiри пор, через що погiршуються властивостi ступки як подрiбнюючого апарата.

При подрiбнюваннi отруйних речовин i таких, що подразнюють слизовi оболонки, необхiдно застосовувати спецiальнi ступки з кришками (чохлами) чи накривати ступку папером, закривати обличчя марлевою маскою з ватним прошарком i надягати захиснi окуляри.

При подрiбнюваннi необхiдно враховувати максимум завантаження ступки, що, за В.Д. Козьмiним, не повинен перевищувати 1/20 обсягу, щоб забезпечити оптимальне подрiбнення лiкарських речовин. Подрiбнюючи речовини в ступцi, товкачик обертають кистю руки без участi плечового i лiктьового суглобiв. Ступку тримають лiвою рукою, щiльно притискаючи до столу.

При подрiбнюваннi невелика кiлькiсть лiкарських речовин губиться в порах ступки. Заповнюi пори ступки речовина, що розтираiться першою. Кiлькiсть втрат визначаiться структурою речовини, i для того, щоб установити послiдовнiсть iх додавання, необхiдно знати величину втрат лiкарських речовин у ступках (визначаiться експериментально).

Для ступок iнших розмiрiв величину втрати, розраховану для ступки №1, множать на коефiцiiнт робочоi поверхнi, що показуi, у скiльки разiв зростають втрати речовини при збiльшеннi розмiру ступки порiвняно з втратами при використаннi ступки №1.

У залежностi вiд особливостей твердих речовин iх втрати за рахунок ВлзатиранняВ» можуть коливатися в досить широких межах. Наприклад, у ступцi №1 втрати глюкози не перевищують 7 мг, у той час як для вiсмуту нiтрату основного вони складають 42 мг. Користуючись таблицею втрат, неважко вирiшити, з якого iнгредiiнта треба починати готування складного порошку. Якщо в прописi немаi допомiжноi речовини (цукор), подрiбнення варто починати з тiii речовини, що виписана у бiльшiй кiлькостi i найменше втрачаiться в порах ступки.

Просiвання (curbatio). Подрiбненi лiкарськi засоби необхiдно просiвати крiзь визначенi сита. Мета цiii операцii тАУ одержання продукту з однаковим розмiром часток, що вирiшують ситовим аналiзом.

Просiвання регламентуiться спецiальною статтею ДФ XI ВлВизначення подрiбнення порошкiв i ситаВ».

Сита бувають металевi, виготовленi штампуванням металевого листа, i тканиннi, виготовленi з шовкових (ДСТ 4403тАУ77), капронових (ОСТ 17тАУ46тАУ82) i металевих (ДСТ 214тАУ83) ниток. Розрiзняють сита вiдкритi, що представляють собою порожнi цилiндри, виготовленi з металу чи дерева, дно яких затягнуто вiдповiдною тканиною з визначеною величиною отворiв, i закритi, що складаються з власне сита, прийомника, у який надходить матерiал, що просiваiться, i кришки, що захищаi його вiд розпилення.

При необережному користуваннi у сит, виготовлених iз шовку, розташування ниток може мiнятися, внаслiдок чого виходить порошок з рiзним розмiром часток.

Номер шовкового сита вказуi, яка кiлькiсть отворiв припадаi на 1 см.

Номер металевого дротяного сита вiдповiдаi розмiру отворiв сита в мiлiметрах.

Номер пробивних сит iз круглими отворами вiдповiдаi дiаметру отвору в мiлiметрах, помноженому на десять.

Номер сита з довгастими отворами вiдповiдаi ширинi отвору в мiлiметрах, помноженому на десять.

Необхiдно вважати, щоб речовини, що подрiбнюються, не взаiмодiяли з матерiалом сита i не змiнювали свого складу.

Результат просiювання прямо залежить вiд тиску, пiд яким проходить порошок, вiд величини отворiв сита, а також вiд тривалостi i сили, з якими проводиться просiювання. Тому при просiюваннi необхiдно враховувати вплив зазначених факторiв i проводити цей процес не дуже швидко, ретельно перемiшуючи порошок.

Для одержання порошкiв, вiльних вiд дрiбнiших частинок, вдаються до методу Влподвiйного просiюванняВ», який полягаi в тому, що вiд дрiбнiшого порошку звiльняються просiюванням через наступне густiше сито.

При просiюваннi зручно користуватися вiброситом.

В умовах аптеки при готуваннi порошкiв лiкарськi речовини прямо в ступцi доводять до потрiбного розмiру часток, що визначаiться вiзуально, без допомоги сит.

Змiшування (mixtio) тАУ це процес, у результатi якого досягаiться однорiднiсть, тобто однакове спiввiдношення складових часток у будь-якiй частинi одержуваноi сумiшi.

Процес змiшування тАУ основна операцiя при готуваннi складних порошкiв. При недостатньо ретельному змiшуваннi iнгредiiнтiв окремi дози порошку, одержуванi при наступному його дозуваннi, можуть мiстити рiзну кiлькiсть лiкарських речовин. Це може несприятливо вiдбитися на лiкувальнiй дii лiкарського препарату, а при використаннi сильнодiючих i отруйних лiкарських речовин навiть тАУ призвести до отруiння.

Спосiб i порядок змiшування порошкiв залежить вiд вагового спiввiдношення прописаних iнгредiiнтiв та iх фiзико-хiмiчних властивостей (агрегатний стан, волого-вбирання та iн.) У залежностi вiд зазначених факторiв виробленi дуже важливi практичнi положення, якi варто дотримувати при змiшуваннi порошкiв.

Основнi з них такi:

Лiкарськi речовини складного порошку виписанi в рiвних чи приблизно рiвних кiлькостях (спiввiдношення в масi не перевищуi 1:5). У цьому випадку можливi два варiанти змiшування.

1. Якщо фiзико-хiмiчнi властивостi лiкарських речовин приблизно однаковi, то iх змiшують з урахуванням величини втрат при розтираннi в ступцi.

2. Якщо фiзико-хiмiчнi властивостi лiкарських речовин рiзнi, то змiшування i подрiбнення починають iз крупнокристалiчноi речовини, а потiм до неi додають дрiбнокристалiчнi.

Аморфнi речовини (тальк, магнiю оксид, крохмаль та iн.) змiшують з порошковою масою без додаткового подрiбнення.

Легкорозпорошуванi речовини додають в останню чергу i змiшують обережно.

Rp.: Analgini

Butadioni ana 0,15

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №6

Signa. По 1 порошку 2 рази в день.

У даному випадку при змiшуваннi лiкарських речовин варто враховувати, що бутадiон сильно електризуiться i розпорошуiться, а також маi бiльшу величину втрат при розтираннi, тому рацiонально першим помiщати в ступку анальгiн. У ступцi розтирають спочатку 0,9 г анальгiну, а потiм додають 0,9 г бутадiону i змiшують. Розважують по 0,30 г. у вощенi капсули.

Про розпорошуванiсть лiкарських речовин судять не по величинi iх щiльностi, а по iх об'iмнiй масi.

Об 'iмна маса тАУ це маса (вага) 1 см³ речовини в повiтряно-сухому порошкоподiбному станi в умовах вiльного насипання в яку-небудь iмнiсть.

Об'iмна маса характеризуi ступiнь розпорошуваностi лiкарських речовин. Чим менше об'iмна маса речовини, тим бiльше речовина схильна до розпорошування. Розпорошуванiсть речовин обумовлена також величиною сил зчеплення мiж частками й у значнiй мiрi залежить вiд вологостi iнгредiiнтiв порошку.

Rp.: Magnesii oxydi

Bismuthi subnitratis'ra 0,25

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №12

Signa. По 1 порошку 2 рази в день

У даному випадку об'iмна маса магнiю оксиду дорiвнюi 0,387 (речовина легко розпорошуiться), а вiсмуту нiтрату основного тАУ 1,735. Втрати при розтираннi в ступцi для вiсмуту нiтрату основного тАУ 42 мг, а для магнiю оксиду тАУ 16 мг. Тому частиною магнiю оксиду затирають пори ступки, потiм додають вiсмуту нiтрат основний, а потiм частинами додають магнiю оксид i змiшують.

Лiкарськi речовини складного порошку виписанi в рiзних кiлькостях (спiввiдношення в масi бiльше 1:5). У цьому випадку порядок готування порошку наступний: першим подрiбнюють лiкарський засiб, що входить у бiльшiй кiлькостi i маi меншi втрати у порах ступки. Потiм подрiбнений порошок висипають на капсулу, залишаючи в ступцi невелику кiлькiсть (приблизно стiльки, скiльки буде наступного iнгредiiнта). Змiшування починають з iнгредiiнта, прописаного в найменшiй кiлькостi, поступово додаючи iншi речовини в порядку зростання прописаних кiлькостей, з огляду на кристалiчну структуру i розпорошуванiсть лiкарських речовин.

Лiкарськi речовини складного порошку (у багатокомпонентних прописах) можуть бути виписанi одночасно й у рiвних, i в рiзних кiлькостях. У цьому випадку необхiдно керуватися всiма зазначеними вище положеннями, не порушуючи основного правила змiшування: вiд меншого до бiльшого.

Rp.: Phenobarbitali 0,3

Dibazoli 0,1

Papaverini hydrochloridi 0,2

Sacchari 2,0

Misce, fiat pulvis

Divide in partes aequales №10,

Signa. По РЖ порошку 2 рази в день.

У ступку помiщають 2,0 г цукру, розтирають, частину вiдсипають на капсулу, залишивши в ступцi кiлькiсть, приблизно рiвну масi дибазолу (0,1 г), додають дибазол, змiшують з цукром, розтираючи сумiш, потiм додають 0,2 г папаверину гiдрохлориду i змiшують при розтираннi. Наприкiнцi додають фенобарбiтал (0,3 г), частинами цукор з капсули i змiшують до однорiдностi.

У даному випадку важливе не перемiшування порошковоi сумiшi, а тривале подрiбнення i перемiшування перших порцiй наважок речовин.

Процес змiшування при готуваннi складних порошкiв вiдбуваiться значно легше i швидше, нiж порошкування.

Про якiсть змiшування лiкарських засобiв судять по ступеню iх дисперсностi й однорiдностi отриманоi сумiшi, яку визначають надавлюванням товкачика на готову порошкову масу. При переглядi неозброiним оком маси приготовленого порошку не повинно виявлятися окремих часток iнгредiiнтiв. Сумiш, що мiстить фарбованi лiкарськi засоби, не повинна мати рiзнобарвних часток.

Ступки з приготовленою масою до розважування, щоб у неi не потрапляв пил, рекомендуiться накривати пластинкою з пластмаси або iншого матерiалу.

Пакування порошкiв i медичнi капсули. Для пакування порошкiв, залежно вiд iх фiзико-хiмiчних властивостей, використовують рiзнi пакувальнi матерiали: письмовий, парафiнований i вощений папiр, пергамент i пiдпергамент, целофан, полiетиленову плiвку, картон i т. п.

t тАУ Кожну окрему дозу порошку висипають на заздалегiдь розкладенi рядами паперовi капсули, яких беруть по числу прописаних порошкiв, а потiм загортають. Заповненi капсули складають по три (п'ять) для зручностi рахунку i помiщають у паперовий пакет або коробочку.

Капсули з проклеiного паперу (простi капсули) застосовують для пакування негiгрос-копiчних i нелетких речовин; з вощеного i парафiнованого паперу тАУ для пакування гiгроскопiчних речовин, а також речовин, що змiнюються пiд дiiю кисню, вуглекислоти, що легко вивiтрюються. Вощенi i парафiнованi капсули непридатнi для упакування порошкiв, розчинних у воску чи парафiнi (ефiрнi олii, камфора, ментол, фенiлсалiцилат та iн.) Камфора i ментол утворюють евтектичний сплав з воском.

Пергаментнi капсули використовуються для упакування летких i розчинних у воску i парафiнi речовин (ментолу, тимолу, камфори та iн.) Целофановi капсули використовують у тих же випадках, що i пергаментнi. Пергамент i целофан незначно пропускають пари i гази, у той же час вони жиронепроникнi.

В останнi роки практикуiться можливiсть вiдпускати порошки у спецiальних пакетах з полiетиленовоi плiвки. Однак не всi речовини можна вiдпускати в цiй упаковцi через ii газопроникнiсть (наприклад, йод, камфору).

Недозованi порошки вiдпускають у паперових пакетах, картонних i пластмасових коробках. Порошки, що мiстять значну кiлькiсть кристалiзацiйноi води, що легко пiддаються вивiтрюванню, наприклад, натрiю тетраборат, натрiю сульфат, магнiю сульфат i iн., до помiщення iх у пакет чи коробку загортають у пергаментний чи парафiнований папiр. Порошки, якi мiстять речовини, що легко розкладаються (калiю перманганат i iн.), вiдпускають у скляних баночках (чи трубочках), закупорених пробкою.

Присипки бажано вiдпускати в спецiальнiй упаковцi з додатковою внутрiшньою кришкою, що маi дрiбнi отвори для розпилення.

За вказiвкою лiкаря порошки можна вiдпускати в спецiальних медичних капсулах.

Медичнi капсули (Capsulae) тАУ дозована лiкарська форма, що складаiться з лiкарського засобу, вкладеного в оболонку. Желатиновi капсули були вперше запропонованi у Францii в XIX столiттi. Зараз вони дуже широко застосовуються в Захiднiй РДвропi, Америцi, де iх наповняють лiкарськими засобами заводським шляхом. Вони призначенi для захисту лiкарських засобiв вiд впливу зовнiшнього середовища, маскування неприiмного смаку i запаху, для попередження дii лiкiв на зуби, слизову оболонку порожнини рота чи шлунка. Капсули зазвичай призначають для прийому всередину. Однак i капсули для пiдсадження пiд шкiру, для введення в пряму кишку.

Оболонка капсули виготовлена з желатину чи iнших речовин, пластичнiсть яких забезпечена шляхом додавання таких речовин, як глiцерин i сорбiт. До складу оболонки можуть входити такi допомiжнi речовини, як поверхнево-активнi речовини, непрозорi наповнювачi, консерванти, пiдсолоджувачi, барвники, дозволенi до медичного застосування, i ароматизатори. Поверхня капсул може бути маркiрована.

У капсулах можуть вiдпускатися твердi, рiдкi чи в'язкi лiкарськi речовини. В аптечнiй практицi найчастiше в капсулах призначаються такi лiкарськi засоби, як етакридину лактат, резорцин та iн. Вмiст капсул може складатися з однiii чи бiльш дiючих речовин i таких допомiжних речовин, як розчинники, розрiджувачi, зволожувачi i розпушувачi, або без допомiжних речовин. Вмiст капсули не повинен руйнувати оболонку.

Однак оболонка пiд впливом травних сокiв повинна руйнуватися i вивiльняти вмiст капсули.

Розрiзняють чотири типи капсул:

В· твердi з кришечками (Capsulae durae operculatae),

В· м 'якi з цiльною оболонкою (Capsulae molles),

В· кишковорозчиннi (Capsulae enterosolubiles)

В· капсули з модифiкованим вивiльненням (Capsulae retard seu Capsulae cum liberatione modificata).

Для вiдпустки порошкоподiбних речовин застосовують лише твердi желатиновi капсули, що являють собою порожнi цилiндрики з закругленими днищами, якi входять щiльно один в один (мал. 97).

Виготовляють капсули заводським способом, вiсiм номерiв тАУ вiд 000 (найбiльшого розмiру) до п'яти (найменшого розмiру). В них мiститься вiдповiдно вiд 0,1 до 1,5 г порошкоподiбних речовин. Найбiльш часто застосовують капсули №№2тАУ5, тому що капсули бiльших розмiрiв важко ковтати.

РДмнiсть желатинових капсул, приведена в таблицi 12, залежить вiд ступеня стиснення порошку, об'iмноi маси i т. п.

Наповняють капсули порошками так: спочатку вiдваженi дози розкладають на вiдкритi паперовi капсули, потiм кожну дозу за допомогою частого натискування на порошок меншим по дiаметру цилiндриком (днищем) набивають доти, поки не увiйде весь порошок.

Для лiкарських речовин, що погано набиваються, допускаiться попереднi зволоження невеликою кiлькiстю спирту. У крайньому випадку порошок акуратно засипають у денце капсули.

Пiсля цього закривають його iншим цилiндриком (кришечкою). Якщо кришечка зiскакуi, то за допомогою ватки внутрiшнi ii краi злегка змочують водою. Зараз використовують спецiальнi прилади для заповнення желатинових капсул (мал. 98).

Вiдповiдно до вимог ДФ XI, желатиновi капсули повиннi бути прозорi i при збовтуваннi протягом 10 хвилин з 20-кратною кiлькiстю води, нагрiтоi до 35тАУ40 В°С, повиннi давати прозору рiдину, що не маi стороннього запаху i смаку. М'якi капсули у видi кулястих, овальних чи довгастих вмiстилищ призначенi переважно для вiдпускання рiдких лiкiв (наприклад, олiя касторова). Оболонка м'яких капсул може бути твердою чи еластичною залежно вiд вмiсту пластифiкаторiв.

Кишечнорозчиннi капсули тАУ це капсули зi змiнним вивiльненням, тобто iх призначення полягаi в стiйкостi до шлункового соку i вивiльненнi дiючоi речовини чи речовин у кишковому соку. Вони можуть бути виготовленi шляхом нанесення на твердi чи м'якi капсули кислотостостiйкоi оболонки (кишковорозчиннi капсули) чи шляхом заповнення капсул гранулами або частками, покритими кислотостiйкою оболонкою.

Оформлення порошкiв. Порошки, приготовленi в аптеках, оформляють основною етикеткою

ВлПорошкиВ». При необхiдностi наклеюють попереджувальну етикетку: ВлЗберiгати в сухому, прохолодному, захищеному вiд свiтла мiсцiВ».

На упаковцi iнших приготовлених в аптецi лiкарських препаратiв, що мiстять отруйнi засоби, повинна наклеюватися етикетка ВлПоводитися з обережнiстюВ».

Усi приготовленi лiкарськi препарати, що мiстять речовини списку А, зберiгаються до вiдпуску в окремiй шафi, що замикаiться.

Оцiнка якостi порошкiв включаi опитувальний, фiзичний, органолептичний, хiмiчний (вибiрково) контроль i контроль при вiдпуску.

При оцiнцi якостi порошкiв проводиться насамперед аналiз документацii (рецепту, ППК), перевiрка сумiсностi лiкарських засобiв, перевiрка доз лiкарських речовин спискiв А та Б i норми вiдпуску наркотичних лiкарських засобiв. Перевiряють вiдповiднiсть кольору, смаку, запаху властивостям вхiдних лiкарських речовин. Визначають вiдхилення в масi окремих доз допустимим нормам, що вiдповiдають вимозi загальноi статтi ДФ XI. Однорiднiсть перевiряють пiсля натискання голiвкою товкачика на масу порошку (на вiдстанi 25 см вiд ока не повинно бути видимих окремих часток, блискiток). Сипкiсть перевiряють пересипанням порошку з однiii капсули в iншу, при цьому не повинно бути грудкування. Перевiряють оформлення порошкiв тАУ вiдповiднiсть етикеток, упаковки.

Недозованi порошки. Порошки для розчинiв. Найчастiше для цього призначають рiзнi лiкарськi засоби в кристалiчному видглядi, з яких хворий сам готуi вiдповiднi розчини (полоскання, спринцювання, обмивання i т. п.)

Rp.: Acidiborici 15,0

Da. Signa. По 1 чайнiй ложцi на одну склянку води. Полоскання.

Вiдважують на ВР‑20 15,0г кислоти борноi i вiдпускають у паперовому пакетi чи в картоннiй коробочцi.

Присипки. Рецептура складних присипок вiдрiзняiться великою розмаiтiстю. Як основнi допомiжнi речовини найчастiше використовують тальк, крохмаль, бiлу глину та iн. Залежно вiд складу присипки можуть сприймати воду (крохмаль, бентонiт), олii (цинку оксид, титану дiоксид), олii i воду (бiл

Вместе с этим смотрят:

РЖсторiя виникнення та розвитку масажу

Аборты

Аденовирусная инфекция

Азотные и кислородные ванны, нафталановая нефть

Акушерська операцiя - накладання акушерських щипцiв