Психологiчна допомога при ВРЖЛ-iнфекцii

ВСТУП

РОЗДРЖЛ 1. ЗАХВОРЮВАННЯ НА СНРЖД ТА ОСОБЛИВОСТРЖ ПЕРЕБРЖГУ

1.1 Етiологiя хвороби

1.2 Епiдемiологiя

1.3 Патогенез та клiнiчнi прояви ВРЖЛ

1.4 Лiкування та профiлактика

1.5 Характеристика стресового стану при ВРЖЛ

РОЗДРЖЛ 2. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ БОРОТЬБИ З ХВОРИМИ НА СНРЖД

2.1 СНРЖД тАУ медико-соцiальнi проблеми i перспективи

2.2 Порядок надання медико-соцiальноi допомоги ВРЖЛ-iнфiкованим дiтям

2.3 Робота служби "Телефон довiри"

2.4 Консультування в зв'язку з тестуванням на ВРЖЛ

РОЗДРЖЛ 3. ДОСЛРЖДЖЕННЯ ПСИХОЛОГРЖЧНОГО СТАНУ ВРЖЛ-РЖНФРЖКОВАНИХ ТА ХВОРИХ НА СНРЖД

3.1 Клiнiчнi ознаки депресивних станiв

3.2 Психологiчна допомога при депресiях та стресах хворим ВРЖЛ-iнфекцii

3.3 Методика та результати дослiдження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ1

Актуальнiсть. У нашому суспiльствi, на жаль, iснуi ряд соцiальних проблем, пов'язаних iз ВРЖЛ, i бiльшiсть iз них виникаi через нестачу iнформацii про вiрус, дискримiнацiю ВРЖЛ-позитивних людей у суспiльствi й недостатнiй державнiй пiдтримцi.

Внаслiдок дискримiнацii багато людей бояться пройти тестування на ВРЖЛ або розкрити свiй ВРЖЛ-статус, що значно обмежуi iх можливостi отримати вiдповiдне та своiчасне лiкування. ВРЖЛ-позитивним украiнцям, якi повiдомляють про свiй статус, часто вiдмовляють у наданнi медичних та соцiальних послуг, особливо коли вони належать до груп високого ризику, у тому числi споживачiв iнтАЩiкцiйних наркотикiв, працiвникiв комерцiйного сексу та чоловiкiв, що мають секс з чоловiками. Значна кiлькiсть ВРЖЛ-позитивних людей стикаiться з порушенням прав на працю, освiту, медичну допомогу та конфiденцiйнiсть дiагнозу.

Зараз в Украiнi функцiонуi мережа центрiв профiлактики та боротьби з ВРЖЛ/СНРЖДом, але iх недостатньо, щоб надати послуги всiм, хто цього потребуi. Окрiм того, вони здебiльшого розташованi в обласних центрах, i люди з невеликих населених пунктiв не мають можливостi отримати належну допомогу. Результати опитування, проведеного у червнi 2005 року, засвiдчили, що 32% ВРЖЛ-позитивних респондентiв не знали, чи ВРЖЛ-iнфекцiя розвинулася в iхньому органiзмi настiльки, що вони потребують антиретровiрусноi терапii, оскiльки цi люди не мали доступу до вiдповiдних закладiв, де було б проведено належне медичне обстеження.

Гострою проблемою залишаiться надання допомоги ВРЖЛ-позитивним дiтям. РЖнфраструктура надання медичних послуг дiтям, що живуть з ВРЖЛ/СНРЖДом, i недосконалою: немаi нацiонального центру для лiкування дiтей, iстотно обмежено можливостi iх ранньоi дiагностики (до 18 мiсяцiв); у бiльшостi медичних установ вiдсутнi сучасне обладнання та препарати для лiкування опортунiстичних захворювань. В центрах СНРЖДу немаi посади педiатра, у той час як спостерiгаються непоодинокi випадки, коли медичнi працiвники в полiклiнiках, через позитивний ВРЖЛ-статус дитини, вiдмовляють у наданнi iй медичноi допомоги.

В Украiнi бракуi навчальних програм пiдвищення обiзнаностi з питань ВРЖЛ/СНРЖДу, якi б фiнансувалися державою. Недостатньо використовуються такi ефективнi методи профiлактики поширення ВРЖЛ як соцiальна реклама на радiо та телебаченнi, а також освiтнi програми у школах. Бiльшiсть iснуючих iнформацiйних та освiтнiх кампанiй з питань ВРЖЛ/СНРЖДу проводяться та/або фiнансуються мiжнародними донорськими та украiнськими недержавними органiзацiями.

Також необхiдно докласти зусиль для охоплення таких уразливих груп населення як увтАЩязненi та чоловiки, що мають секс з чоловiками. Люди, що перебувають у мiсцях позбавлення волi, знають про ВРЖЛ/СНРЖД недостатньо: за результатами дослiдження, проведеного у 2005 роцi, тiльки 39% з них знали про те, як попередити передачу ВРЖЛ статевим шляхом. Також обмежено доступ увтАЩязнених до лiкування ВРЖЛ; через поганi санiтарно-гiгiiнiчнi умови та харчування вони ризикують заразитися туберкульозом та iншими опортунiстичними захворюваннями.

Поiнформованiсть та знання про ВРЖЛ/СНРЖД чоловiкiв, що мають секс з чоловiками, також невисокi, тодi як ризикована поведiнка широко розповсюджена. Пiд час дослiдження, проведеного у 7 мiстах Украiни, лише 53% чоловiкiв, вказали, що вони користувалися презервативом пiд час останнього статевого акту з чоловiком. Водночас бракуi програм профiлактики ВРЖЛ, спрямованих саме на цю цiльову групу.

РЖнфекцiйне захворювання, що спричиняiться вiрусом iмунного дефiциту людини (ВРЖЛ) i передаiться переважно статевим i парентеральним (при внутрiшньом'язевих та внутрiшньовенних iн'iкцiях) шляхами. Основною особливiстю цiii iнфекцii i зростаюче пригнiчення iмунiтету (захисноi системи органiзму людини), чим викликаi клiнiчно виражену форму - синдром набутого iмунодефiциту (СНРЖД, AIDS), який проявляiться лiмфоаденопатiiю (збiльшення лiмфатичних вузлiв), iнтоксикацiiю органiзму, нашаруванням iнфекцiйних i онкологiчних захворювань та закiнчуiться смертю.

В 1981 роцi у районi Лос-Анджелеса (США), серед молодих чоловiкiв гомосексуалiстiв були виявленi хворi з рiдкiсним захворюванням - пневмонiiю, яку викликаi Pneumocyslis carini (пневмоциста) i саркомою Капошi (пухлина шкiри). Як вiдомо, пневмоцистна пневмонiя зрiдка трапляiться у будинках пристарiлих, але перебiгаi в нетяжкiй формi. У Лос-Анджелесi, навпаки, запалення легень мало затяжний тяжкий перебiг i смертельнi наслiдки. Саркома Капошi, як вiдомо, i рiдкiсною формою раку шкiри. Вона розвиваiться переважно в осiб похилого вiку у виглядi висипань на пiдошвах та iнших дiлянках тiла, перебiгаi тривалий час i вiдносно доброякiсно. Тут вона вражала молодих чоловiкiв, ускладнювалась метастазами (вiддаленi вiд первинного вогнища ураження будь-яких органiв раковим процесом) i закiнчувалась емерi пiсно.

Спецiальнi дослiдження показали, що у хворих серйозно страждаi iмунна система - рiдко послаблюiться iмунiтет (саме клiтинний iмунiтет). З легкоi руки журналiстiв хворобу назвали синдромом набутого iмунодефiциту, така назва i невдалою, хоча би по тiй причинi, що у переважноi бiльшостi заражених спостерiгаiться довготривале вiрусоносiйство без ознак ураження клiтин iмунноi системи. Сам синдром набутого iмунодефiциту належить до багатопричинних станiв, то i о може викликатись рiзними факторами, а не лише вiрусом СНРЖДу. Для позначення цiii патологii все частiше вживають термiн "ВРЖЛ-iнфекцiя" (ВРЖЛ-вiрус iмунодефiциту людини).

Предмет дослiдження тАУ психофiзiологiчнi особливостi ВРЖЛ-iнфiкованих та хворих на СНРЖД.

Об`iкт дослiдження тАУ психологiчнi проблеми ВРЖЛ-iнфiкованих та хворих на СНРЖД.

Мета дослiдження полягаi втому, щоб охарактеризувати надання психологiчноi допомоги ВРЖЛ-iнфiкованим та хворим на СНРЖД.

Завдання роботи:

1) проаналiзувати суть, поширення та перебiг захворювання на СНРЖД;

2) охарактеризувати особливостi надання психологiчноi допомоги ВРЖЛ-iнфiкованим та хворим на СНРЖД;

3) проаналiзувати особливостi депресивних станiв серед ВРЖЛ-iнфiкованих та хворих на СНРЖД.

1.1 Етiологiя хвороби

Вiдкриття збудника пов'язане з дослiдженнями, що були виконанi в Пастерiвському iнститутi (Францiя) пiд керiвництвом професора Люка Монтаньi i в Нацiональному iнститутi раку (США) групою Роберта Гаяло.

У зв'язку з тим, що хвороба вражаi клiтини iмунноi системи, шукали вiруси, спроможнi вбивати лiмфоцити. Наприкiнцi 1983 року групою Л.Монтаньi зроблено повiдомлення про те, що одержано новий вiрус i доведено його етiологiчну (причинну) роль у розвитку СНРЖДу. Мри цьому використовувалась методика пошуку вiрусу Р.Галло. Через декiлька мiсяцiв аналогiчний вiрус було вiдкрито i в лабораторii Р.Галло. Обох вчених визнано першовiдкривачами вiрусу СНРЖДу.

Розрiзняють два неповнi i йми збудника - вiруси iмунодефiциту людини 1 i 2 (ВРЖЛ-1 i ВРЖЛ-2). Перший розповсюджений у всiх краiнах свiту, другий переважно в Захiднiй Африцi, але вже виявляiться в рiзних краiнах РДвропи й Америки.

РЖснуi декiлька гiпотез про виникнення новоi хвороби.

1. Спочатку гадали, що вiрус отримано в умовах лабораторii i призначений був для бiологiчноi вiйни. Але шляхи зараження досить складнi i на ефект вiд такоi зброi треба було б чекати дуже довго.

2. Бiльш вiрогiдне природне виникнення захворювання. У 1985 роцi дослiдники з Гарвардського унiверситету видiлили вiд африканських зелених мавп вiрус, який за своiю будовою i властивостями близький до ВРЖЛу. Було встановлено, що вiн патогенний (заразливий) для азiатських макак i спричиняi у них хворобу, яка нагадуi СНРЖД у людини. Цей вiрус знайдено, також i у мавп у природних котловинах центральноi Африки, де зосереджена велика кiлькiсть радiоактивних руд. Саме радiоактивний фон в мiсцях ii видобування легко мiг викликати появу мутанта, що став збудником СНРЖДу.

У центральнiй Африцi виявлено найбiльш раннi серологiчнi докази ВРЖЛ - iнфекцii у людей i найвищий рiвень захворюваностi супроти iнших регiонiв планети. Тому центральнi райони Африки вважаються тiiю територiiю, де у 70-тi роки розпочалась сучасна пандемiя.

Припускають, що з Африки вiрус потрапив з мiгрантами на о.Гаiтi, а звiдти - до США. Жителi цього екзотичного острова через злиднi легко стають жертвами сексуальноi експлуатацii багатих громадян США. Епiдемiя досить швидко розповсюдилась у США, а далi - продовжила трiумфальний похiд вiрусу в iншi краiни i його розповсюдження триваi.

ВРЖЛ дуже чутливий до нагрiвання. При температурi 56В° С вiн гине до 30О хв., а при 100 В° С - зразу гине. На нього згубно дiють ефiр, ацетон, 70% етиловий спирт, 0.2% розчин гiпохлориту натрiю. Вiрус зберiгаi життiздатнiсть у висушеному станi протягом 4-6 дiб при 22В° С, а при нижчiй температурi - значно довше.

1.2
Епiдемiологiя

ВРЖЛ-iнфекцiя належить до антропонозiв - джерелом i хвора людини або вiрусоносiй. Хворi заразнi протягом усього життя. Максимальна тривалiсть вiрусоносiйства ще не встановлена, але вже добре вiдомо, що число осiб iнфiкованих вiрусом у багато разiв перевищуi число хворих на СНРЖД. РЖнфiкований стаi заразним досить швидко, нерiдко через 1-2 тижнi пiсля зараження. Таким вiн, очевидно, залишаiться до кiнця життя.

Вiрус в органiзмi людини виявляiться найчастiше у кровi, спермi та цервiкальному (канал шийки матки) секретi. Природним шляхом у великiй кiлькостi вiн видiляiться iз спермою, куди потрапляi з лiмфоцитами.

Збудник передаiться: РЖ - при статевому контактi, 2 - парентеральним шляхом (внутрiшньом'язевi та внутрiшньвепнi iн'iкцii, переливання кровi та кровозамiнникiв), 3 - трапсплацентарно або пiд час пологiв.

Основний шлях зараження - статевий, бо саме вiн забезпечуi природний перехiд вiрусу вiд однiii людини до iншоi. Найбiльшу небезпеку становлять особи з невпорядкованим статевим життям, в першу чергу гомосексуалiсти. Вони тiсно зв'язанi з наркоманами, якi вживають наркотики парентерально.

За даними психiатрiв, гомосексуалiзм зустрiчаiться як симптом психiчноi хвороби або як самостiйна форма психопатii.

Проте самi гомосексуалiсти вважають себе повнiстю здоровими, елiтою, вершками суспiльства, а всiх решта вiдносять до людей нижчого класу. З таким мисленням гомосексуалiстам не тiльки легко вести особливий спосiб iнтимного життя, але й пропагувати його. Крiм психiчних передумов, мотивацiiю до статевих зносин з особами тiii ж статi може бути вiдсутнiсть осiб протилежноi статi, пошук нових вражень, а нерiдко заробiток.

У США гомосексуалiзм широко розповсюдився у 60-тi роки, в перiод так званоi сексуальноi революцii, коли секс в усiх доступних фантазiях i формах пропагувався як життiва цiннiсть i виявлення свiту. Тепер у США офiцiйно зареiстровано 2.5 млн. чоловiкiв-гомосексуалiстiв, i них 25% -бiсексуалiсти.

Найбiльшу небезпеку для пасивного статевого партнера становлять анальнi зносини. По-перше, слизова оболонка прямоi кишки бiльш ранима, нiж пiхва, бо мас лише двошаровий епiтелiй, який виконуi функцiю механiчного захисту. По-друге, у слизовiй оболонцi прямоi кишки розмiщено багато клiтин, де не тiльки затримуiться сперма, але й накопичуються лейкоцити. По-третi, часта травматизацiя слизовоi оболонки прямоi кишки спричиняi розвиток запального процесу, який супроводжуiться мiграцiiю лейкоцитiв i iх скупченням в мiсцях ушкодження.

Спочатку вважали, то природний шлях передачi ВРЖЛу можливий тiльки iз спермою, а тому заражена жiнка не може передати збудника статевому партнеру, спостереження показали помилковiсть такоi думки. РД дуже багато фактiв зараження чоловiкiв, якi мали стосунки i хворими повiями. Однак у видiленнях жiночих статевих органiв вiрусу значно менше, нiж у спермi чоловiкiв. Але в заражених жiнок кiлькiсть збудника дуже зростаi при запальних захворюваннях статевоi сфери i кровотечах.

Останнiм часом набираi значення потенцiйна небезпека зараження жiнок при штучному заплiдненнi, якщо сперму отримано вiд iнфiкованого донора. РЖснуi неабиякий ризик зараження, якщо взяти до уваги, що такий спосiб продовження людського роду стаi популярним в багатьох краiнах. Тiльки в СРЖ НА щороку народжуiться понад 20 000 дiтей пiсля штучного заплiднення.

У деяких краiнах друге мiсце за частотою зайняв парентеральний шлях зараження. Найчастiше вiн реалiзуiться при внутрiшньовенному введеннi наркотикiв/ Вiрус передасться нерiдко при переливаннi iнфiкованоi донорськоi кровi та ii препаратiв, пересадцi органiв, також при користуваннi забрудненими кров'ю медичними iнструментами, якими порушуiться цiлiсть шкiри i слизових оболонок. У таких випадках СПРЖД можна розцiнювати як ятрогенну (iнфекцiя що обумовлюiться непрофесiйними дiями медикiв) iнфекцiю.

Трапляються внутрiшньолiкарнянi ВРЖЛ-iнфекцii. Вражаючим прикладом може бути спалах в калмицькiй столицi Елiстi, де у 1988 ропi за короткий час було виявлено групу iнфiкованих дiтей. Компетентна комiсiя встановила, що вони перебували на лiкуваннi в дитячiй лiкарнi у зв'язку з рiзними захворюваннями, де й заразились. Джерелом iнфекцii був батько однiii дитини, який повернувся iз тривалого закордонного вiдрядження. Перебуваючи в Конго, вiн отримував парентеральне лiкування i став вiрусоносiiм, про що сам не знав. Цей чоловiк заразив свою жiнку, а та -дитину. Остання стала часто хворiти i потрапила у дитячу лiкарню. За пропозицiiю лiкарiв, батько здав власну кров, з якоi виготовили плазму i ввели декiльком дiтям цього стацiонару. РЖншi заразились пiд час внутрiшньовенних i внутрiшньом'язевих iн'iкцiй лiкiв. Цi iн'iкцii медсестри робили одним шприцом, замiняючи лише голку, що с грубим порушенням санiтарних вимог.

Спалах ВРЖЛ-iнфекцii в Калмикii призвiв до того, що в Росiйськiй Федерацii на кiнець 1990 року парентеральний шлях став провiдним у розповсюдженнi вiрусу. В Елiстi, Ростовi-на-Дону, Ставрополi i Волгоградi за короткий час було виявлено 270 малюкiв, iнфiкованих ВРЖЛом мри здiйсненнi внутрiшньовенних манiпуляцiй.

У США i краiнах Захiдноi Свропи дiти складають 1.5-10% всiх хворих, половина з них i грудного вiку. За даними американських вчених, вiрогiднiсть внутрiшньоутробноi передачi вiрусу iмунодефiциту досягаi 20-40%. Найчастiше плiд заражаiться в останньому триместрi. Решта дiтей отримують вiрус пiд час пологiв внаслiдок травматизацii тканин або при годуваннi грудним молоком, чому сприяi попадання у молоко матерi кровi.

До парентерального шляху зараження треба також вiднести передачу вiрусу при ритуальних процедурах, що зв'язанi з пораненням (обрiзання, видалення клiтора, татуювання). Трапляються курйози. Описано зараження iвропейця, котрий здiйснив обряд кровного братання з африканським другом. З цiiю метою кожен зробив собi насiчку шкiри в дiлянцi передплiччя i лезом ножа обмiнявся краплями кровi. При цьому африканець, не знаючи, що вже i вiрусоносiiм, заразив iвропейця. Або у Францii стався такий випадок. Один полiцейський догнав дрiбного хулiгана, який намагався утекти з мiсця негiдного вчинку. У напливi безсилоi лютi хулiган вкусив його в руку i заявив, що хворий на СНРЖД. Доцiльно, однак зазначити, що парентеральне попадання слини, очевидно, не веде до зараження. В однiй з психiатричних лiкарень, психiчно хворий, що мав СНРЖД, покусав 30 медичних працiвникiв. Однак жоден з них не заразився i не став вiрусоносiiм.

Треба врахувати професiйний ризик зараження. Число медичних працiвникiв, якi заразились при обслуговуваннi хворих на ВРЖЛ-iнфекцiю, у свiтi продовжуi збiльшуватись.

Ймовiрнiсть професiйного зараження медичного персоналу при попаданнi екскрету хворого на iх слизовi оболонки або при пошкодженнi шкiри iнфiкованим предметом, очевидно, не перевищуi 0.1-0.4%.

Епiдемiологiчнi спостереження показують, що ВРЖЛ значно рiдше передаiться парентерально, нiж гепатит В. Описано випадки, коли вiд хворих, iнфiкованих обома вiрусами, заразились парентерально тiльки гепатитом. При вiрусному гепатитi В до зараження призводить бiля 10% парентеральних iнцидентiв з медичним персоналом. РЖншими словами, вiрогiднiсть парентерального зараження збудником гепатиту В у 5 разiв бiльша, нiж ВРЖЛом. Треба мати на увазi, що в умовах лiкарнi хворi отримують внутрiшньовеннi i внутрiшньом'язовi iн'iкцii, тодi як медичнi працiвники тiльки поверхневi пошкодження шкiри, якi значно рiдше зумовлюють зараження.

Досi немаi достовiрних даних про побутове зараження вiрусом iмунодефiциту людини. Теоретично, одначе, припускають, що факторами передачi можуть стати побутовi речi, як бритва, ножицi, зубна щiтка, на якi потрапила iнфiкована крон. Якщо таким iнструментом порiжеться iнша людина, то вона може заразитись.

Передача вiрусу зi слиною пiд час поцiлунку маловiрогiдна. Заразитись через слину можна тiльки тодi, коли в нiй мiститься кров, лейкоцити. Розрахунки показують, що достатня для зараження доза вiрусу мiститься у 0.1 мл кровi хворого. Саме така кiлькiсть iнфiкованноi кровi повинна бути у слинi та ще й потрапити у кровоносне русло реципiiнта, що практично маловiрогiдно. Правда. iснують способи поцiлунку, наприклад, "французьський" шляхом обмiну слини на кiнчику язика. При хворобах органiв роговоi порожнини, зокрема парадонтозi, у слинi можуть бути домiшки кровi. Тому, як кажуть "береженого бог береже". Артисти багатьох театрiв США i краiн РДвропи, яким у спектаклi доводиться цiлуватись, вимагають у своiх партнерiв i партнерiв медичну довiдку про вiдсутнiсть вiрусоносiйства.

На пiдставi сказаного можна зробити висновок, що до груп пiдвищеного ризику iнфiкування ВРЖЛом належать такi особи:

1. Гомо- i бiсексуалiсти.

2. Наркомани, якi вводять собi наркотики внутрiшньовенно.

3.Рецiпiiнти кровi, ii препаратiв i органiв.

4. Повii та iншi особи, якi проводять безладне статеве життя.

5. Хворi на венеричнi хвороби та вiруснi гепатити В,С,Д.

6. Дiти, матерi яких носii ВРЖЛу.

Питання про сприйнятливiсть до ВРЖЛ-iнфекцii потребуi подальшого вивчення. Очевидно, вона загальна, тому що пiл час переливання iнфiкованоi донорськоi кровi заражаються всi реципiiнти. Набутого iмунiтету немаi.

Вiрус iмунодефiциту настiльки адаптований до клiтин лейкоцитного ряду i нестiйкий у зовнiшньому середовищi, що може передаватись вiд людини до людини тiльки при прямому контактi "кров-кров" або "сперма-кров". Вiн не адаптований до таких живих переносникiв, як комарi чи клiщi, а тому не може передаватись за допомогою трансмiсивного механiзму.

Залежно вiд часу розповсюдження розрiзняють 3 зони сучасноi пандемii ВРЖЛ-iнфекцii. До першоi належать Центральна Африка i Карибський басейн, якi характеризуються передачею вiрусу переважно при гетеросексуальних контактах. Друга юна охоплюi Пiвнiчну Америку, Захiдну РДвропу, Австралiю й Океанiю, де вiрус циркулюi переважно серед гомосексуалiстiв i наркоманiв. Третя юна розповсюджуiться на Схiдну РДвропу та Азiю, в тому числi на Украiну. Тут епiдемiя СНРЖДу лише розпочалась, але темпи ii рiзко зростають. Так, в РЖндii число хворих у першiй половинi 1990-их рокiв зросла в 71 раз. Таiланд у 1990 роцi займав 57-ме мiсце у свiтi, а в 1996 - вже п'яте. Камбоджа за тим же показником перейшла з 173-го на 59-те мiсце. Багато хто усвiдомлюi, що одною з причин такого зросту i iндустрiя дитячого сексу, яка процвiтаi у вищезгаданих азiатських краiнах.

У деяких краiнах Африки склалась катастрофiчна ситуацiя: щороку вiрус вражаi майже 2% населення. Вiдносно частiше, нiж в iнших регiонах, iнфiкуються дiти. У рядi районiв Кенii та Уганди частка ВРЖЛ-iнфiкованих досягаi 70%. Вже трапляються невеликi села. Мешканцi яких майже вимерли вiд СНРЖДу. Весь свiт облетiв знiмок, на якому фотоапарат зафiксував траурну процесiю з декiлькох родичiв, якi приiхали у село, щоб провести на цвинтар останнього жителя - жертву СНРЖДу. За тiii ж причини рiзко скоротилось виробництво на деяких пiдприiмствах. У розповсюдженнi ВРЖЛ-iнфекцii в Африцi, безперечно, велику роль зiграли урбанiзацiя i проституцiя. В деяких краiнах iнфiкованими виявилось до 80% повiй.

Як повiдомляi преса, на теренi колишнього Радянського Союзу першою жертвою СНРЖДу, яку вдалось виявити, став гомосексуалiст, який повернувся з Танзанii, де тривалий час працював перекладачем i, очевидно, заразився. З 24 спокушених ним юнакiв 5 заразились. Надалi один заразив свою наречену - дев'ятикласницю, iнший - коханку i дружину, вiд якоi, в свою чергу, iнфiкувалась дитина. Цей чоловiк виявився ще й донором, i декiлька людей заразились, копи iм переливали кров. Сумарний результат такий: вiд РЖ хворого заразилось 14 осiб.

За орiiнтовними оцiнками ВООЗ, вiрусом СНРЖДу заражено понад 20 мiльйонiв людей. Вiрусоносii i хворi на СПРЖД виявленi в 160 краiнах. Згiдно з офiцiйними даними, загальна кiлькiсть захворiлих досягаi З мiльйонiв. Проте спецiалiсти твердять, що ця цифра дуже занижена, тому що виявити вдаiться тiльки частину хворих, не в усiх краiнах налагоджена реiстрацiя iнфiкованих.

В 1995 роцi епiдемiчна ситуацiя рiзко погiршилась. У порiвняннi з попереднiм роком кiлькiсть вперше виявлених ВРЖЛ-iнфiкованих громадян збiльшилась у 34 рази i на кiнець 1995 року склала 1490. Майже у 70% нових iнфiкованих осiб становили наркомани. Найбiльшi спалахи iнфекцii були зареiстрованi у Миколаiвськiй, Одеськiй областях i в Автономнiй Республiцi Крим.

В останнi роки в Украiнi спостерiгаiться поширення ВРЖЛ-iнфекцii найбiльше серед осiб, якi вживають наркотичнi речовини шляхом iн'iкцiй, i дещо повiльнiше серед тих, хто не маi постiйного статевого партнера. Епiдемiя поширилась на всi областi Украiни. Станом на початок 1998 року зареiстровано близько 18 тисяч iнфiкованих осiб.

До клiнiчного неблагополуччя в Украiнi призводять такi основнi фактори:

1) стрiмкий рiст iнфекцiйних споживачiв наркотикiв (iх кiлькiсть досягла 0.5 мли осiб); 2) невпинний рiст венеричноi захворюваностi (за 7 рокiв число хворих на сифiлiс зросло в 250 разiв): 3) активна мiграцiя населення, що веде до подальшого розповсюдження проституцii , наркоманii та iнших вад суспiльства.

Зубожiння великого прошарку людей, зростання наркоманii i проституцii, слабка матерiальна база закладiв охорони здоров'я та iншi соцiальнi бiди, що спiткали молоду державу у 90-х роках негативно вiдбилися на епiдемiчнiй ситуацii.

Незважаючи на цi данi про неухильне ускладнення епiдемiчноi ситуацii, у населення немаi достатньоi настороженостi стосовно BРЖJI-iнфекцii. Схiднiй РДвропi загрожуi епiдемiя, яку за масштабами можна порiвняти з тiiю, що охопила Африку.

1.3 Патогенез та клiнiчнi прояви ВРЖЛ

Лише два види людських клiтин дуже чутливi до ВРЖЛу: Т-лiмфоцити i макрофаги, бо на iх поверхнi i рецептори, до яких може причепитись вiрус. "Прилiпившись" до поверхнi цих клiтин i проникнувши всередину, вiрус запускаi зворотний синтез свого геному: ДНК, що утворилась, приiднуiться до хромосоми клiтини i перетворюiться у провiрус, що може тривалий час (вiд декiлькох мiсяцiв до 10 рокiв) зберiгатись у неактивному станi. В iнших випадках провiрус виявляi себе, синтезуючи вiруснi бiлки, що веде до утворення вiрусiв iмунодефiциту. Останнi заражають новi, чутливi до них клiтини. Цей "ланцюговий процес" охоплюi все бiльшу кiлькiсть Т-лiмфоцитiв. макрофагiв i, зокрема, моноцитiв, руйнуючи матерiальну основу клiтинного iмунiтету.

Важлива особливiсть ВРЖЛу полягаi в тому, що клiтини, н яких вiн розмножуiться, через деякий час гинуть. Виникаi так званий антипатичний ефект. Бiльшiсть iнших видiв ретровiрусiв не мають цитопатичиоi дii, тобто вiрус i клiтина можуть спiвiснувати мирно невизначений час.

Органiзм хворого не залишаiться осторонь, вiн реагуi на вторгнення чужинцiв, виробляючи антитiла. В результатi антитiдоутворення та iнших змiн iмунноi системи мiж органiзмом зараженоi особи ВРЖЛом настаi крихка рiвновага, яка може зберiгатись нiвроку, а той й декiлька рокiв. .V людини немаi жодних отак хвороби, але вона вже заразна для iнших Манiфестацii хвороби можуть сприяти повторне зараження вiрусом iмунодефiциту, нашарування iншоi iнфекцii, наприклад герпесу, чи загальне ослаблення iмунiтету, викликане рiзними причинами (голод, перевтома, психiчна або фiзична травма). Науцi нiс мало вiдомi механiзми переходу провiрусу в активну форму i розвитку перших клiнiчних проявiв.

Як вiдзначалось, iнфекцiйний процес супроводжуiться формуванням гуморального (виробляються захиснi тiльця) iмунiтету. Вже через 1-3 мiсяцi пiсля зараження у кровi з'являються антитiла до антигенiв вiрусу. Але вони не мають повноцiнного захисного значення, хоч i досягають великого титру. Незважаючи на велику концентрацiю противiрусних антитiл у кровi, збудник, завдяки внутрiшньоклiтинному розташуванню, зберiгаiться в органiзмi носiя. Носiйство може перейти у прогресування захворювання.

Особливий практичний iнтерес викликають частота i строки переходу вiрусоносiйства у захворювання, бо вiд цього залежить подальша доля iнфiкованоi особи. Згiдно з даними десятирiчного спостереження, протягом 5 рокiв пiсля iнфiкування 20-30% осiб розвиваiться СПРЖД, коли у репни 10-60% носiiв клiнiчнi ознаки захворювання не розвиваються.

СПРЖД маi багатолику та рiзнобарвну клiнiчну картину. За влучним виразом одного клiнiциста, "щоб знати СПРЖД, треба знати всю медицину".

РЖнкубацiйний перiод триваi вiд РЖ мiсяця до 10 рокiв i бiльше. У дiтей вiн коротший, нiж у дорослих. Пiсля зараження при статевому контактi вiй звичайно коротший, нiж при переливаннi кровi.

Клiнiчний перебiг хвороби умовно можна подiлити 'на декiлька перiодiв. У 30-50% iнфiкованих вiрусом вже через 2-4 тижнi пiсля зараження спостерiгаiться гострий перiод. Вiн характеризуiться наявнiстю гарячки, ангiни, збiльшення шийних лiмфатичних вузлiв, печiнки та селезiнки. Аналiз кровi вказуi на лiмфопенiю (зменшення кiлькостi лiмфоцитiв в кровi).

Через 7-10 днiв загальний стан хворого покращуiться, основнi прояви патологiчного процесу зникають. Складаiться враження, що настало видужання. Насправдi ж хвороба переходить в наступний, латентний перiод, який може тривати довго, iнодi роки. РДдиною ознакою хвороби може бути збiльшення лiмфовузлiв тАУ задньошийних, надключичних, пахових, лiктьових та iнших. Вони, як правило, великi, незлученi, рухомi, деякi болючi. Вiдносно менше дiагностичне значення маi збiльшення передньошийних i кутощелепних вузлiв, тому що вони можуть збiльшуватись при захворюваннях зубiв, ясен i верхнiх дихальних шляхiв. Навряд чи можна надавати серйозного значення також паховому лiмфаденiту, оскiльки вiн виявляiться у багатьох практично здорових людей i маi неспецифiчну природу.

Експерти ВООЗ пiдозрiлим на ВРЖЛ-iнфекцiю вважають збiльшення бiльш нiж одного лiмфовузла, бiльше нiж однiii анатомiчноi дiлянки, крiм паховоi, яке триваi понад 1.5 мiсяця.

Надалi розвиваiться СНРЖД-асоцiйований симптомокомплекс, або преСНРЖД, що i третiм клiнiчним перiодом. Вiн триваi частiше вiд РЖ до 6 мiсяцiв, рiдше - декiлька рокiв. Цей перiод характеризуiться великою рiзноманiтнiстю i неспецифiчнiстю проявiв.

Найбiльш характернi для мреСРЖРЖРЖДу перемiжна постiйна гарячка невiдомоi етiологii i генералiзована лiмфаденопатiя. Температура тiла може пiдвищуватись у будь-яку пору доби, але частiше це вiдбуваiться у другiй половинi дня i ночi.

Клiнiчнi та гематологiчнi прояви СНРЖД-асоцiйованого симптомокомплексу

- гарячкова реакцiя

- перiодичний пронос

- значне схуднення (бiльше 10% маси тiла)

- астенiя (пiдвищена втомлюванiсть)

- частi поти

- переметуюча генералiзонава лiмфаденопатiя (минуще збiльшення лiмфатичних вузлiв)

- кандидоз (грибкове ураження) оболонок роговоi порожнини

- лейкоплакiя язика

- лiмфопенiя ( зменшення кiлькостi лiмфоцитiв)

- тромбоцитопенiя (зменшення кiлькостi тромбоцитiв)

- дерматити (запалення шкiри)

Хворий стаi кволим, часто i рясно потii, особливо вночi. Багатьох осiб турбуi пронос, який також ослаблих: сили. Виражена iнтоксикацiя з гарячкою i проносом ведуть до прогресуючоi втрати маси тiла й схуднення.

Можуть спостерiгатись кашель, задишка, себорейний дерматит, алопецiя. Типовими с ускладнення, викликанi активiзацiiю умовно-патогенноi флори у виглядi гноячкових уражень шкiри, зокрема фолiкулiтiв, кандидозних стоматитiв i езофагiтiв (запалення стравоходу). У мiру прогресування хвороби ураження набувають полiорганного характеру.

Незважаючи на вказанi змiни, СНРЖД-асоцiйований симтомокомплекс в цьому перiодi безпосередньо не загрожуi життю хворого. Перiодично спостерiгаiться суттiве покращання здоров'я i навiть настаi короткочасна або тривала клiнiчна ремiсiя, i тодi складаiться враження про видужання.

Наступний, останнiй, перiод - власне СНРЖД. Вiн обумовлений повною неспроможнiстю iмунноi системи. Клiнiчна картина залежить вiд приiднання тяжкоi опортунiстичноi iнфекцii або саркоми Капотi, на пiдставi яких дiагностують цей фiнальний перiод.

Пiд опортунiстичними iнфекцiями (опортунiст-пристосуванець) розумiють захворювання, що викликанi умовно-патогенною або сапрофiтною флорою, яка бурхливо розмножуiться в умовах нестачi iмунних сил.

У хворих на СНРЖД вже описано 17- iнфекцiйних захворювань, з них дуже небезпечними i 20. В залежностi пiд ураження рiзних органiв i систем видiляють церебральну, легеневу, кишкову, лисемiновану та неопластичну форми СНРЖДу.

Церебральна форма спостерiгаiться у 30-90% хворих. Вона розвиваiться внаслiдок ураження нервовоi тканини вiрусом СНРЖДу та опортунiстичною iнфекцiiю. Доведено, то концентрацiя вiрусноi РИК у головному мозку значно перевищуi ii вмiст в iнших тканинах. З опортунiстичних захворювань вiдносно частiше виникають некротичний енцефалiт i абсцес головного мозку на грунтi токсоплазмозу, цитомегаловiрусний енцефалiт. У багатьох хворих уражуються мозковi судини, що супроводжуiться численними геморагiями. Може розвинутись первинна або вторинна лiмфома мозку. Крiм того, бувають ураження периферичноi нервовоi системи у виглядi невритiв, радикулiтiв i нейромiозитiв.

Про розвиток церебральноi форми свiдчать частий або постiйний бiль голови, змiна поведiнки, дезорiiнтацiя у часi та просторi, ослаблення пам'ятi, апатiя, поява рiзноманiтноi неврологiчноi симптоматики. У дiтей вiдмiчаiться затримка психомоторного розвитку з переходом у деменцiю. У пiзнiй стадii енцефалопатii настаi, потьмарення свiдомостi аж до коми, приiднуються тонiчнi та клонiчнi корчi.

Легенева форма СНРЖДу характеризуiться розвитком пневмонii. У краiнах Захiдноi РДвропи найчастiше виявляiться пневмонiя пневмоцистноi етiологii. ii частота досягаi 60%. Пiд час клiнiчного обстеження виявляють болi в грудях, кашель, задишку, гарячку з рясним потовидiленням, сухi та вологi хрипи в легенях. Перебiг хвороби тяжкий. Прогноз щодо життя може бути несприятливим. Крiм пневмоцист, пневмонiю можуть викликати рiзнi види бактерiй (стафiлококи, легiонели), вiруси (герпесу, цитомегалii), гриби, часто в поiднаннi. ii Украiнi пневмоцистне запалення легень дiагностуiться значно рiдше, нiж бактерiйнi та вiруснi пневмонii, що ускладнюють СНРЖД.

Кишкова форма перебiгаi з тяжкою дiареiю. У 60% хворих пронос обумовлений найпростiшими, головним чином криптоспоридiями. У природi, як вiдомо, вони викликають переважно захворювання телят. поросят, птицi. Криптоспоридiоз у людей, котрi не мають СНРЖДу, трапляiться дуже рiдко.

Дисемiнована форма зустрiчаiться найчастiше у тропiках i субтропiках. Вона характеризуiться розвитком туберкульозу легень та iнших органiв, спричиненого мiкобактерiями пташиного типу, якi у звичайних умовах патологiчний процес у людини не викликають. Перебiг атипового мiкобактерiозу тяжкий, зi стiйкою гарячкою, ознаками ураження рiзних органiв i швидким схудненням.

Неопластична форма СНРЖДу найчастiше зв'язана з розвитком пухлини-саркоми Капошi, рiдше - лiмфоми мозку та злоякiсних пухлин iншоi локалiзацii.

Як вiдомо, саркому Капошi описано ще в минулому столiттi. Це злоякiсне пухлинне захворювання ретикулогiстоцитарноi системи з переважним ураженням шкiри, рiдше - слизових оболонок ротовоi порожнини, шлунка й кишок. При нiй з'являються темно-коричневi плями, вузли i бляшки з крововиливами. Розмiри плям не перевищують 5 см. Класична саркома Капошi виникаi зрiдка у лiтнiх людей, переважно на пiдошвах i гомiлках, не утворюi виразок i дуже рiдко метастазуi у внутрiшнi органи, а тому маi вiдносно доброякiсний перебiг.

У хворих на СНРЖД саркома Капошi маi такi особливостi: 1) уражаi осiб молодого i середнього вiку; 2) первиннi елементи з'являються на головi та тулубi; 3) висипання нагноюються i утворюються виразки; 4) саркома метастазуi у внутрiшнi органи, тобто дiйсно маi злоякiсний перебiг; 5) захворювання вiдзначаiться високою летальнiстю, тривалiсть життя хворих частiше не перевищуi 1,5 року.

Для дiтей, хворих на СПРЖД, у порiвняннi з дорослими характерна висока частота тяжких бактерiйних iнфекцiй з розвитком сепсису, пневмонii, менiнгiту, абсцесiв, синуiту, отиту, що, вiрогiдно, обумовлено слабким виробленням антитiл. РЖз запального вогнища видiляють такi мiкроорганiзми, як пневмококи, стафiлококи, гемолiтична паличка, ешерихii, клебсiiли, каiлiди, менiнгококи, сальмонели.

У випадку внутрiшньоутробного зараження у дитини на першому роцi життя можна спостерiгати характернi змiни розвитку: мiкроцефалiю, квадратне чоло, плоский нiс, витрiшкуватiсть, блакитний колiр склер, малу масу i довжину тiла при народженнi.

Прогресуюча енцефалопатiя ускладнюiться паралiчами. Привертають увагу слабкий, монотонний плач. Загальне пригнiчення, обширна пiодермiя, плiснявка.

Новонародженi зi СНРЖДом страждають гiпотрофiiю i частими iнфекцiйними захворюваннями, погано розвиваються. Може приiднатись паротит, що не властиве цiй вiковiй групi. У кровi часто виявляють анемiю, тромбоцито- i лiмфопенiю. Остання у дiтей виражена менше, нiж у дорослих.

Критерii дiагнозу. Дiагностика ВРЖЛ-iнфекцii, у тому числi СНРЖДу, - дуже складне i вiдповiдальне завдання. Гiпердiагностика не допустима адже повiдомлення про зараження може викликати в потерпiлого шокову реакцiю, крайнiй ступiнь вiдчаю з втратою самоконтролю. Вiдомi самогубства осiб, у яких дiагностовано СНРЖД. Траплялись випадки, коли пiсля такого вчинку при патологiчному дослiдженнi наявнiсть СНРЖДу вiдкидалась. Треба також пам'ятати, що виявлення ВРЖЛ-iнфекцii тягне за собою низку соцiально-правових проблем i обмежень, якi ускладнюють житiя та звужують свободу дiй ураженоi особи.

Попри добру поiнформованiсть лiкарiв про СПРЖД не гак вже рiдко буваi пiзнi розпiзнавання хвороби. Як повiдомляла преса, у жовтнi 1988 року в Санкт-Петербурзi вiд СНРЖДу померла 29-рiчна студентка технологiчного iнституту, яка протягом 9 рокiв займалась проституцiiю. Це був перший випадок реiстрацii смертi вiд СНРЖДу в тодiшньому Радянському Союзi. Сумним у цiй iсторii було i те, що хвора багаторазово зверталась за медичною допомогою, лiкувалась в iнститутських клiнiках. Дiагноз розпiзнав лише патологоанатом. Випадки такоi дiагностики пiсля смертi хворого на СПРЖД трапляються i тепер.

Важливим критерiiм дiагностики i епiдемiологiчний анамнез. Дуже пiдозрiлими па можливiсть ураження ВРЖЛом с гомосексуалiзм, наркоманiя, проституцiя, статевi зв'язки з приiжджими iз США, краiн Тропiчноi Африки, Карибською басейну та Захiдноi РДвропи, тобто з тих регiонiв, де високий рiвень iнфiкування населення. Особливоi уваг

Вместе с этим смотрят:

РЖсторiя виникнення та розвитку масажу

Аборты

Аденовирусная инфекция

Азотные и кислородные ванны, нафталановая нефть

Акушерська операцiя - накладання акушерських щипцiв