Реформа охорони здоров'я
МРЖНРЖСТЕРСТО ОСВРЖТИ ТА НАУКИ УКРАРЗНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩРЖЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
ВлЗАПОРРЖЗЬКИЙ НАЦРЖОНАЛЬНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТВ»
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
ВлРЕФОРМА ОХОРОНИ ЗДОРОВтАЩЯВ»
Запорiжжя, 2010
Змiст:
Введення
1. РЖсторiя реформування системи охорони здоровтАЩя
2. Система охорони здоровтАЩя
2.1 Основнi принципи охорони здоров'я
2.2 Формування державноi полiтики охорони здоров'я
2.3 Реалiзацiя державноi полiтики охорони здоров'я
3. Програми реформування охорони здоровтАЩя 2002 -2007рр.
4. Громадська рада, ii роль в системi охорони здоровтАЩя
5. Сьогоднiшня ситуацiя системи реформування охорони здоровтАЩя
6. РЖноземний досвiд медичного реформування та рекомендацii реформування охорони здоровтАЩя для Украiни з досвiду Словаччини та iнших краiн
Висновок
Лiтература
В
ступ
Актуальнiсть теми дослiдження.
Ситуацiя в охоронi здоровтАЩя i однiiю з найгострiших у нашiй краiнi. Ця дуже важлива соцiальна галузь iснуi на межi виживання. Громадяни, яким право на здоровтАЩя маi забезпечити держава, реально цього права не мають. Сiльська медицина ВлмертваВ» (а там, до речi, також живуть люди), профiлактичний напрямок наказав довго жити, медична допомога на рiвнi районних центрiв не вiдповiдаi сучасним вимогам ефективностi та якостi. Реалii сьогодення не райдужнi. Крiм того, демографiчнi показники в Украiнi невтiшнi, зi щорiчною тенденцiiю до погiршання, i не останню роль у цьому процесi вiдiграi теперiшнiй стан медицини. Суттiво збiльшуються побутовий травматизм, кiлькiсть хворих iз захворюваннями серцево-судинноi системи, онкологiчними та психiчними хворобами, туберкульозом, СНРЖДом, наркоманiiю та алкоголiзмом. Смертнiсть серед людей працездатного вiку зростаi, а тривалiсть життя скорочуiться. Нацiя вимираi! Якщо нас було 52млн, то зараз трохи бiльше 46 млн. А скiльки буде в недалекому майбутньому?
Для подолання демографiчноi кризи Украiнi потрiбно пiдвищити ефективнiсть системи охорони здоровтАЩя. Полiпшення фiнансування галузi можливе через запровадження системи страховоi медицини, зменшення ролi державних фондiв у фiнансуваннi медицини та створення умов для приходу приватного капiталу на ринок.
Предмет дослiдження тАУ система охорони здоровтАЩя в Украiнi.
ОбтАЩiкт дослiдження тАУ реформа охорони здоровтАЩя.
Мета тАУ дослiдження сучасного стану системи охорони здоровтАЩя та його реформування.
Завдання:
- дослiдити iсторiю реформування системи охорони здоровтАЩя;
- визначити поняття, принципi системи охорони здоровтАЩя;
- проаналiзувати програми реформування охорони здоровтАЩя 2002 -2007рр.;
- вивчити роль Громадськоi ради в системi охорони здоровтАЩя;
- дослiдити сьогоднiшню ситуацiю системи реформування охорони здоровтАЩя в Украiнi;
- проаналiзувати iноземний досвiд медичного реформування.
Влада в Украiнi, яка перетворилась в арену не тiльки громадянськоi вiйни, а й iноземноi iнтервенцii, неодноразово переходила вiд однiii суспiльно-полiтичноi сили до iншоi, що призводило до двовладдя. За цей же короткий час Украiна пережила декiлька етапiв своii державностi, кожний з яких характеризувався своiми особливостями щодо побудови центральних органiв управлiння охороною здоровтАЩя. Перший з них тАУ перiод правлiння Украiнськоi Центральноi Ради тАУ охоплював тринадцять з половиною мiсяцiв (17 березня 1917 р. тАУ 29 квiтня 1918 р.), за якi Украiна пройшла шлях вiд частини Росiйськоi iмперii через нацiонально-територiальну автономiю (перший унiверсал УЦР вiд 23 червня 1917 р.) до проголошення Украiнськоi Народноi Республiки (третiй унiверсал УЦР вiд 20 листопада 1917 р.) i ii незалежностi (четвертий унiверсал УЦР вiд 22 сiчня 1918 р.) [1].
Формуючи власнi управлiнськi структури, Центральна Рада в частинi управлiння медико-санiтарною справою попервах наслiдувала приклад Тимчасового уряду Росii, який вищим своiм медико-адмiнiстративним органом проголосив Центральну лiкарсько-санiтарну Раду. Результатом цього стало створення в Киiвi Крайовоi (в розумiннi державноi украiнськоi) лiкарсько-санiтарноi Ради тАУ першого органу управлiння медико-санiтарною справою автономноi Украiни. З доповiддю "Утворення Крайового медично-санiтарного органа при Генеральному Секретарiатi Украiнськоi Центральноi Ради" (перший уряд автономноi Украiни) на 1-му Крайовому лiкарсько-санiтарному зтАЩiздi (Киiв) 15 жовтня 1917 р. виступив декан медичного факультету Украiнського Народного Унiверситету професор О.В. Корчак - Чепуркiвський. По доповiдi лiкаря Н.П. Малигiна "Про лiкарсько-санiтарний устрiй на Украiнi при новому ii державному будiвництвi на демократичних засадах" зтАЩiзд прийняв резолюцiю, в якiй наголошувалось, що "весь лiкарсько-санiтарний устрiй повинен базуватись на тих же, напрацьованих громадською медичною думкою, демократичних основах, на яких ранiше будувалась земська медицина".
Як вiдомо, основними ii принципами були, зокрема, безкоштовнiсть медичноi допомоги, ii загальна доступнiсть, профiлактичний напрямок, участь громадськостi у будiвництвi системи медико-санiтарноi допомоги, а в галузi управлiннятАУпринцип самоврядування, що Украiнська Центральна Рада i вважала доцiльним запровадити на теренi автономноi Украiни [4] .
Тимчасовий уряд Росii змушений був визнати не тiльки новий орган управлiння медичною справою в Украiнi тАУ Крайову лiкарсько-санiтарну Раду, а i необхiднiсть взаiмодii з ним з органiзацiйних питань. Про це наголошено в урядових тезах "По вопросу о врачебно-санитарном строе в России при новом государственном ее устройстве на демократических началах" (1917).
Проте у звтАЩязку зi змiною полiтичноi ситуацii, обумовленоi громадянською вiйною, переходом на окремих територiях влади вiд УЦР до бiльшовикiв i навпаки, Департамент охорони здоровтАЩя, як орган управлiння, фактично не розпочав своii дiяльностi i не змiг внести нiчого нового в управлiння медико-санiтарною справою.
У той же час у районах, контрольованих органами радянськоi влади, яка проголосила побудову нових органiв державного управлiння, почалась поступова лiквiдацiя дореволюцiйних форм управлiння медичною справою (губернських та повiтових лiкарських управ) i створення при виконкомах мiсцевих рад медико-санiтарних вiддiлiв тАУ перших радянських органiв управлiння медичною справою. Тобто, в управлiннi медичною справою, а скорiше тАУ медичною допомогою, наступило двовладдя [2].
Другий етап у формуваннi центральних органiв управлiння медичною справою вiдноситься до перiоду правлiння гетьмана П.П. Скоропадського. Цей перiод розпочався пiсля падiння УЦР в кiнцi квiтня 1918 р., тривав сiм з половиною мiсяцiв (29 квiтня тАУ 18 грудня 1918 р.) i ознаменувався проголошенням Украiнськоi держави (29 квiтня 1918 р.) та скасуванням всiх законiв Центральноi Ради. Безпосередньо в управлiннi медико-санiтарною справою спостерiгалося повернення до дореволюцiйних форм: вiдновленням дiяльностi мiських управ з вiддiлами народного здравiя, губернських та повiтових земських управ з санiтарними бюро.
Але для iсторii управлiння украiнською медициною перiод гетьманату особливо знаменний тим, що саме цей уряд вперше в iсторii Украiни на початку травня 1918 р. заснував власний нацiональний орган централiзованого управлiння медичною справою на рiвнi мiнiстерства тАУ Мiнiстерство Народного ЗдоровтАЩя i Опiкування (наймало примiщення у Товариства швидкоi допомоги по вул. Рейтарськiй, 22). В самiй назвi мiнiстерства, що поiднувала народне здоровтАЩя з опiкою, вiдтворювались iсторичнi надбання вiтчизняноi медицини (заснування в Украiнi ще в ХV ст. Медико - опiкувальних закладiв) щодо всебiчного пiдходу до справи пiклування про здоровтАЩя населення. В законопроектi про мiнiстерство вказано: "РЖ. Мiнiстерство Народного ЗдоровтАЩя i Опiкування i вищим керуючим i доглядаючим органом по всiм справам, якi торкаються охорони народного здоровтАЩя i опiкування в рiзних галузях державного та громадського управлiння i обтАЩiднуi, згiдно з iдиним державним планом, всi заходи вiдносно народного здоровтАЩя i опiкування РЖРЖРЖ. Всi медико-санiтарнi та пiклувальнi, громадськi та приватнi iнституцii пiдлягають компетенцii Мiнiстерства Народного ЗдоровтАЩя i Опiкування i всi розпорядження уряду вiдносно цих iнституцiй переводяться виключно через Мiнiстерство Народного ЗдоровтАЩя i Опiкування" [3].
Функцii мiнiстерства формувалися за першочерговими вимогами того часу: органiзацiя охорони здоровтАЩя цивiльного населення, забезпечення разом з Мiнiстерством вiйськових справ санiтарноi опiки торговельного флоту, сприяння Мiнiстерству внутрiшнiх справ у репатрiацii украiнських громадян, допомога полоненим, разом з Мiнiстерством закордонних справ тАУ повернення емiгрантiв-украiнцiв iз краiн Заходу та Далекого Сходу, спiвпраця з Мiнiстерством торгiвлi у справi придбання за кордоном лiкувальних засобiв для Украiни. Про невiдкладнi завдання мiнiстерства того часу свiдчить украiнський державний i полiтичний дiяч, iсторик Д.РЖ. Дорошенко: "Мiнiстерство Народного Здоров'я i Опiкування мало перед собою дуже складне i важке завдання: полiпшити санiтарне становище краю, що був кiлька рокiв почасти тереном вiйни, або ж найближчим запiллям мiльйонових армiй, був весь захоплений виром громадянськоi вiйни; в краю розвинулись пошеснi хвороби, загрожувала зi сходу холера, а тим часом медичний i санiтарний апарат був у значнiй мiрi зруйнований i почувався величезний брак медикаментiв i санiтарних засобiв.
Третiй етап тАУ перiод правлiння уряду Директорii (18 грудня 1918 р. тАУ друга половина 1919 р.), створеного опозицiйним до гетьмана Украiнським Нацiональним Союзом. Вiн характеризувався вiдновленням законiв Украiнськоi Народноi Республiки, тобто часiв Центральноi Ради, i проголошенням 22 сiчня 1919 р. акту ii воззтАЩiднання з Захiдно - Украiнською Народною Республiкою (ЗУНР, 1918) в iдину соборну Украiну. В основу управлiння медико-санiтарною справою Директорiя поклала гетьманське законодавство, зберiгши Мiнiстерство Народного ЗдоровтАЩя i Опiкування, яке пiд час ii перебування в Киiвi очолив Б.П. Матюшенко.
Другим мiнiстром охорони здоровтАЩя перiоду Директорii на короткий час став колишнiй земський i санiтарний лiкар, доктор медицини, професор медичного факультету Киiвського унiверситету О.В. Корчак-Чепуркiвський, який у 1907 р. першим в Росiйськiй iмперii на базi Киiвського комерцiйного училища почав читати лекцii з соцiальноi медицини. Вiдомий громадський дiяч, активний учасник створення Всеукраiнського лiкарського товариства, один iз iнiцiаторiв заснування в кiнцi 1917 р. в Киiвському унiверситетi першого в iсторii Украiни медичного факультету з викладанням украiнською мовою i перший його декан. З його iмтАЩям повтАЩязане створення першоi украiнськоi класифiкацii хвороб, формування украiнськоi науково-медичноi термiнологii, укладання (разом з М. Галиним) першого росiйсько-украiнського медичного словника.
За перiод перебування вiдступаючого в 1919 р. пiд натиском Червоноi Армii вiйськ уряду Директорii послiдовно у Вiнницi (лютий), Рiвному (квiтень) i тимчасовiй столицi УНР тАУ КамтАЩянець-Подiльскому (червень) мiнiстрами охорони здоровтАЩя призначались М. Бiлоус (данi не виявленi) i Дмитро Одрина (1892 тАУ 1919) тАУ уродженець Бiлоцеркiвського повiту Киiвськоi губернii, вихованець медичного факультету унiверситету св. Володимира (1916). У Секретарiатi Украiнськоi Центральноi Ради вiн займався органiзацiiю вiйськовоi медико-санiтарноi справи, учасник створення Украiнського Червоного Хреста, у червнi 1919 р. тАУ мiнiстр охорони здоровтАЩя i заступник Голови Ради Мiнiстрiв [1].
Наведене свiдчить, що кожен з урядiв Украiни перiоду започаткування украiнськоi державностi намагався вирiшувати проблеми управлiння медичною справою, але в умовах громадянськоi вiйни, значних руйнувань медико-санiтарноi мережi i епiдемiй вони обмежувались в основному черговими його реформами, якi в той складний час не могли досягти мети.
Крiм того, управлiння на мiсцях повнiстю залежало вiд характеру влади, яка в певний час являлась панiвною на данiй територii, що в цiлому протягом бiльше двох рокiв призводило до двовладдя в управлiннi медичною справою в Украiнi. Щодо управлiння медико-санiтарною справою в Захiдноукраiнськiй Народнiй Республiцi (листопад 1918 р. тАУ листопад 1919 р.), то вищим ii медико-адмiнiстративним органом став Державний секретарiат здоровтАЩя, який очолював вихованець Вiденського унiверситету, лiкар i громадський дiяч Галичини РЖван Куровець (1863 тАУ 1931). Пiсля падiння УНР (листопад 1920р.) ii представники в емiграцii (Польща, Тарнiв) в лютому 1921 р. сформували Раду Республiки як тимчасовий верховний орган народноi влади ("уряд у вигнаннi"), яка iснувала до серпня 1921 р.
30 грудня 1922 р. у м. Москвi вiдбувся РЖ Всесоюзний зтАЩiзд Рад, який розглянув питання про утворення СРСР, у складi якого була i Украiна як одна з 15-ти республiк СРСР. Постало питання координацii мiроприiмств у галузi охорони здоровтАЩя усiх республiк Союзу РСР. На РЖРЖ Всеукраiнському зтАЩiздi здороввiддiлiв (1923 р.) було пiдкреслено необхiднiсть придiляти увагу створенню мережi полiклiнiк, жiночих та дитячих консультацiй, розширенню профiлактичних заходiв не тiльки у дiяльностi санiтарних лiкарiв, але i лiкарiв лiкувального профiлю. Полiклiнiкам придавалося все бiльшого значення в органiзацii лiкувально-профiлактичноi допомоги населенню.
Великi труднощi викликало налагодження санiтарного стану мiст та селищ Украiни, що пояснюiться розрухою у роки громадянськоi вiйни та iноземноi вiйськовоi iнтервенцii. Були прийнятi невiдкладнi заходи iз створення санiтарноi органiзацii, що являло на той час величезнi труднощi з причин величезного дефiциту санiтарних лiкарiв. Залучення старих фахiвцiв до спiвробiтництва з радянськими органами охорони здоровтАЩя на перших порах викликало органiзований опiр серед деякоi частини лiкарiв, яка закликала до саботажу народноi охорони здоровтАЩя. Але все ж таки найбiльш свiдомi представники медичноi iнтелiгенцii без вагань стали спiвпрацювати з органами радянськоi влади з метою пiдготовки та виховання нових кадрiв медичних працiвникiв, якi були так потрiбнi молодiй державi [3].
З 1928 р. на Украiнi почала швидкими темпами розвиватися мережа санiтарно-епiдемiологiчних станцiй. На початок 1941 р. система охорони здоровтАЩя Украiнськоi РСР налiчувала 29000 лiкарiв та 91000 середнiх медпрацiвникiв. Вони творчо працювали у 16 медичних iнститутах, 4 iнститутах удосконалення лiкарiв та фармацевтiв, i 45 науково-дослiдних iнститутах республiки.
Розгром соцiальноi медицини мав для украiнськоi здоровоохорони цiлий ряд тяжких наслiдкiв, що й досi визначають ii методологiчну слабкiсть та невизначенiсть. До управлiння охороною здоровтАЩя замiсть соцiальних медикiв i органiзаторiв охорони здоровтАЩя прийшли клiнiцисти - терапевти, хiрурги, акушери-гiнекологи, що й привели ii врештi-решт до сьогоднiшнього стану. Кафедри соцiальноi медицини (гiгiiни) були перейменованi в кафедри органiзацii здоровтАЩя, i були заповненими випадковими людьми.
У роки Другоi свiтовоi вiйни медичнi працiвники Украiни виявили мужнiсть та героiзм на фронтах i в тилу ворога. Вони сприяли укрiпленню обороноздатностi воiнiв Червоноi армii, партизан, забезпечували ефективну систему евакуацii та лiкування поранених i хворих воiнiв, надавали квалiфiковану медичну допомогу широким верствам населення.
Переконливим показником високоi дiiвостi вiйськово-медичноi служби Червоноi армii та громадських органiв охорони здоровтАЩя i повернення до строю 72 % поранених та 90 % хворих воiнiв.
Було проведено величезну роботу по вiдновленню матерiально-технiчноi бази охорони здоровтАЩя та дiяльностi медичних закладiв Украiни. На початку вересня 1945 р. на Украiнi було 4780 амбулаторно-полiклiнiчних закладiв та понад 800 санiтарно-епiдемiчних станцiй. Вiдновили свою дiяльнiсть майже усi сiльськi лiкарськi дiльницi. Бiля 6700 фельдшерських та фельдшерсько-акушерських пунктiв, закладiв охорони матерi та дитини, аптечна мережа.
Почали випуск продукцii пiдприiмства медичноi промисловостi. На визволенiй територii Украiни у найкоротшi строки створювалися евакуацiйнi шпиталi. На початок 1945 р. у таких шпиталях на Украiнi працювало понад 15000 медичних працiвникiв. У республiцi на початок 1945 р. було 12000 лiкарiв (не враховуючи тих, що працювали у евакуацiйних шпиталях), що становило 45,3 % вiд кiлькостi лiкарiв станом на 1 сiчня 1941 р. [4].
На кiнець 1950 р. у лiкувально-профiлактичних установах Украiни працюi уже 48600 лiкарiв та 136400 чол. середнього медичного персоналу, що значно перевищило iх кiлькiсть у довоiннi роки. Завдяки проведеним заходам по упорядженню водного господарства республiки, органiзацii лiкування вiдповiдного контингенту хворих було досягнуто великих успiхiв у боротьбi з малярiiю. Так, у 1957 р. в Украiнi було виявлено лише 63 хворих на малярiю проти 489000 у 1945 р. Великий внесок у цi досягнення зробили фахiвцi та вченi Киiвського науково-дослiдного iнституту загальноi та комунальноi гiгiiни.
У результатi виконання задач, поставлених урядом перед органами охорони здоровтАЩя, в медичних закладах Украiни на початку 70-х рокiв уже працювало 157100 лiкарiв, у тому числi у системi МОЗ УРСР - 127300. На кожних 300 жителiв республiки припадало по 1 лiкарю та 3 фахiвцi середнього медичного персоналу. Були створенi спецiалiзованi бригади швидкоi медичноi допомоги, оснащенi найсучаснiшою технiкою. Ще вищий рiвень швидкоi медичноi допомоги населенню було досягнуто за рахунок обтАЩiднання станцii з лiкарнею швидкоi медичноi допомоги. Такi обтАЩiднання почали функцiонувати у рядi мiст Украiни.
Для покращання стацiонарноi допомоги сiльському населенню у полiклiнiках усiх центральних районних лiкарень було створено спецiалiзованi кабiнети (з 15-20 спецiальностей), що наблизило до сiльського населення багато видiв спецiалiзованого лiкування. З метою наближення педiатричноi допомоги до сiльських дiтей, у 1971 - 1975 рр. Центральнi районнi лiкарнi та сiльськi дiльничнi амбулаторii було укомплектовано лiкарями - педiатрами.
Великий та складний шлях був пройдений за роки перебування Украiни у складi Союзу РСР. Змiнювалися та ускладнювалися функцii Наркоздоровя - Мiнiстерства охорони здоровтАЩя Украiнськоi РСР, його колегii, апарату, Ученоi медичноi ради вiдповiдно до задач, що висувалися вищим керiвництвом на рiзних етапах розвитку економiки краiни, соцiальноi полiтики.
Пiсля проголошення незалежностi Украiни перед мiнiстерством охорони здоровтАЩя постало завдання органiзацii охорони здоровтАЩя незалежноi держави в умовах економiчноi кризи. Постала потреба у реформуваннi галузi згiдно нових економiчних умов та розробка вiдповiдного медико-санiтарного законодавства [4].
2. Система охорони здоровтАЩя
Кожна окрема людина i народ у цiлому повиннi мати не тiльки конституцiйне, а й реальне право на охорону здоровтАЩя, вiдповiдальнiсть за нього лежить на суспiльствi i державi. Важливо не просто дати людинi право на охорону здоровтАЩя, а й гарантувати право на безпечне для життя i здоровтАЩя навколишнi середовище, вiдповiднi умови працi i побуту. Цi права можуть бути реалiзованi тiльки зусиллями всього суспiльства, i хоча держава з цiiю метою створюi функцiональну систему тАФ охорону здоровтАЩя, вiдповiдальнiсть несуть усi: i уряд, i Верховна Рада, i президент, суспiльство загалом. З цього приводу колишнiй генеральний директор ВООЗ доктор Г.Х. Брунтланд сказала: ВлНасправдi мiнiстрами охорони здоровтАЩя i президент i премтАЩiр-мiнiстр, тiльки вони про це не знаютьВ».
Насамперед важливо усвiдомити, що охорона здоровтАЩя тАФ складна функцiональна система i що тiльки системний комплексний пiдхiд може дати бажаний результат. Тому в управлiннi охороною здоровтАЩя, на моi переконання, вельми корисною була б участь фахiвцiв iз системного аналiзу. Вони стверджують, що будь-яка система тАФ це тiсна взаiмодiя певних ланок, якi обтАЩiднанi спiльною метою. Функцiональна система живе за певними законами, котрi потрiбно не тiльки пiзнавати, а й постiйно iх дотримуватися. Порушення цих законiв згубно позначаiться на дiiздатностi системи i може призвести до ii розпаду [5].
Спецiально уповноваженим центральним органом державноi виконавчоi влади в галузi охорони здоров'я i Мiнiстерство охорони здоров'я Украiни, компетенцiя якого визначаiться положенням, що затверджуiться Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни.
Функцii спецiально уповноважених органiв державноi виконавчоi влади в адмiнiстративно-територiальних одиницях Украiни покладаються на вiддiл охорони здоров'я Ради Мiнiстрiв Республiки Крим та органи мiсцевоi державноi адмiнiстрацii.
Основними принципами охорони здоров'я в Украiнi i:
1. визнання охорони здоров'я прiоритетним напрямом дiяльностi суспiльства i держави, одним з головних чинникiв виживання та розвитку народу Украiни;
2. дотримання прав i свобод людини i громадянина в галузi охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантiй;
3. гуманiстична спрямованiсть, забезпечення прiоритету загальнолюдських цiнностей над класовими, нацiональними, груповими або iндивiдуальними iнтересами, пiдвищений медико-соцiальний захист найбiльш вразливих верств населення;
4. рiвноправнiсть громадян, демократизм i загальнодоступнiсть медичноi допомоги та iнших послуг в галузi охорони здоров'я;
5. вiдповiднiсть завданням i рiвню соцiально-економiчного та культурного розвитку суспiльства, наукова обТСрунтованiсть, матерiально-технiчна i фiнансова забезпеченiсть;
6. орiiнтацiя на сучаснi стандарти здоров'я та медичноi допомоги, поiднання вiтчизняних традицiй i досягнень iз свiтовим досвiдом в галузi охорони здоров'я;
7. попереджувально-профiлактичний характер, комплексний соцiальний, екологiчний та медичний пiдхiд до охорони здоров'я;
8. багатоукладнiсть економiки охорони здоров'я i багатоканальнiсть ii фiнансування, поiднання державних гарантiй з демонополiзацiiю та заохоченням пiдприiмництва i конкуренцii;
9. децентралiзацiя державного управлiння, розвиток самоврядування закладiв та самостiйностi працiвникiв охорони здоров'я на правовiй i договiрнiй основi [6].
2.2 Формування державноi полiтики охорони здоров'я
Основу державноi полiтики охорони здоров'я формуi Верховна Рада Украiни шляхом закрiплення конституцiйних i законодавчих засад охорони здоров'я, визначення ii мети, головних завдань, напрямiв, принципiв i прiоритетiв, встановлення нормативiв i обсягiв бюджетного фiнансування, створення системи вiдповiдних кредитно-фiнансових, податкових, митних та iнших регуляторiв, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров'я. {Частина перша статтi 13 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом № 3421-IV вiд 09.02.2006} [5].
Для вирiшення питань формування державноi полiтики охорони здоров'я при Верховнiй Радi Украiни можуть створюватися дорадчi та експертнi органи з провiдних фахiвцiв у галузi охорони здоров'я та представникiв громадськостi. Порядок створення та дiяльностi цих органiв визначаiться Верховною Радою Украiни.
Складовою частиною державноi полiтики охорони здоров'я в Украiнi i полiтика охорони здоров'я в Республiцi Крим, мiсцевi i регiональнi комплекснi та цiльовi програми, що формуються Верховною Радою Республiки Крим, органами мiсцевого i регiонального самоврядування та вiдображають специфiчнi потреби охорони здоров'я населення, яке проживаi на вiдповiдних територiях
Реалiзацiя державноi полiтики охорони здоров'я покладаiться на органи державноi виконавчоi влади.
Особисту вiдповiдальнiсть за неi несе Президент Украiни. Президент Украiни у своiй щорiчнiй доповiдi Верховнiй Радi Украiни передбачаi звiт про стан реалiзацii державноi полiтики в галузi охорони здоров'я.
Президент Украiни виступаi гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечуi виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органiв державноi виконавчоi влади, проводить у життя державну полiтику охорони здоров'я та здiйснюi iншi повноваження, передбаченi Конституцiiю Украiни ( 254к/96-ВР ).
Кабiнет Мiнiстрiв Украiни органiзуi розробку та здiйснення державних цiльових програм, створюi економiчнi, правовi та органiзацiйнi механiзми, що стимулюють ефективну дiяльнiсть в галузi охорони здоров'я, забезпечуi розвиток мережi закладiв охорони здоров'я, укладаi мiжурядовi угоди i координуi мiжнародне спiвробiтництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своii компетенцii здiйснюi iншi повноваження, покладенi на органи державноi виконавчоi влади в галузi охорони здоров'я. {Частина четверта статтi 14 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом N 3421-IV ( 3421-15 ) вiд 09.02.2006}
Мiнiстерства, вiдомства та iншi центральнi органи державноi виконавчоi влади в межах своii компетенцii розробляють програми i прогнози в галузi охорони здоров'я, визначають iдинi науково обгрунтованi державнi стандарти, критерii та вимоги, що мають сприяти охоронi здоров'я населення, формують i розмiщують державнi замовлення з метою матерiально-технiчного забезпечення галузi, здiйснюють державний контроль i нагляд та iншу виконавчо-розпорядчу дiяльнiсть в галузi охорони здоров'я.
Рада Мiнiстрiв Республiки Крим, Представники Президента Украiни та пiдпорядкованi iм органи мiсцевоi державноi адмiнiстрацii, а також виконавчi комiтети сiльських, селищних i мiських Рад народних депутатiв реалiзують державну полiтику охорони здоров'я в межах своiх повноважень, передбачених законодавством [6].
3. Програми реформування охорони здоровтАЩя 2002 -2007рр
Програма реформування системи надання медичноi допомоги населенню.
Заходи з реалiзацii Програми реформування системи надання медичноi допомоги населенню 2002 року висвiтленi у 7 роздiлах:
1. Регламентацiя мiнiмально необхiдного обсягу медичноi допомоги(МД);
2. Формування адекватноi органiзацiйноi структури системи надання МД населенню областi (порядок змiни спiввiдношення амбулаторного i стацiонарного секторiв);
3. Фiнансування механiзму ефективного розподiлу i використання фiнансових ресурсiв охорони здоров'я;
4. Пiдвищення ефективностi управлiння галуззю i створення оптимальних механiзмiв функцiонування медичних установ;
5. Створення i впровадження багатоканальноi системи фiнансування МД;
6. Створення i впровадження системи управлiння якiстю МД;
7. Визначення механiзмiв соцiального захисту персоналу установ охорони здоров'я [7].
Полiтика в областi фiнансовоi пiдтримки регiональних систем охорони здоров'я Украiни.
Обсяги реальних фiнансових надходжень вiд населення до системи охорони здоров'я в 10-15 разiв вищi, нiж показуi офiцiйна статистика. По Одесi iх розмiр складаi бiльше нiж 80% державного бюджету, який видiляiться на охорону здоров'я. Видатки на охорону здоров'я в сiмейному бюджетi середньостатистичноi сiм'i сягаi 50-60% прожиткового мiнiмуму, прийнятого на Украiнi. Тому обов'язковий компонент реформ - це захист фiнансових ресурсiв населення, якi залучаються в охорону здоров'я. Найбiльш прийнятим механiзмом захисту споживача i система медичного страхування. Саме страхування ризикiв в медичнiй сферi дозволяi:- бiльш чiтко розподiлити вiдповiдальнiсть за здоров'я мiж державою та населенням (державнi програми та обсяг медичних послуг за страховим полiсом);- пiдвищити вiдповiдальнiсть населення за збереження свого здоров'я та лiкувальних закладiв за якiсть медичних послуг, упорядкувати витрати населення на надання послуг та створити прозору i зрозумiлу систему залучених коштiв в систему охорони здоров'я;- пiдiйти до вирiшення найбiльш значимоi проблеми в системi суспiльних вiдносин солiдарноi вiдповiдальностi за стан здоров'я рiзних прошаркiв населення;- пiдiйти до вирiшення проблеми в системi суспiльних вiдносин солiдарноi вiдповiдальностi за стан здоров'я рiзних прошаркiв населення.
Стратегiя дiяльностi лiкарських кас та фондiв сприяння здоров'ю, побудованих на принципах благодiйностi, в своiй бiльшостi спрямована не на захист населення, а на створення умов дiяльностi ЛПЗ. Крiм того, значна частина цих фiнансових iнституцiй створена за участю виробникiв медичних послуг та фармацевтичних фiрм. Саме такi ознаки притаманнi органiзацiям, що захищають своi корпоративнi iнтереси, а дiяльнiсть спрямована на задоволення своiх потреб, а не населення. Це не тiльки суперечить принципам медичного страхування але й фiлософii соцiального захисту населення. Легалiзацiя умов фiнансового здирства звичайно ж не може розглядатися через призму захисту населення, це i небезпечним прецедентом державноi бездiяльностi.
Ще одним обов'язковим компонентом системи реформ, на думку автора, повиннi стати заходи, спрямованi на розподiл функцiй установ, якi займаються акумуляцiiю коштiв вiд населення чи держбюджету i ресурсним забезпеченням ЛПЗ.
Це може бути втiлене через органiзацiю ресурсних центрiв. Створення останнiх дозволить:
1. акумулювати фахiвцiв з проблем маркетингу та економiстiв в галузi технологiчного та медикаментозного забезпечення галузi;
2. o всi операцii щодо закупки ресурсiв провести за умов тендерних дослiджень, для чого органiзувати iдину тендерну групу в областi;
3. o створити чiтку i прозору систему ресурсних та фiнансових потокiв на територii; o знизити вартiсть обладнання та iнших матерiалiв по лiзингу i використати iншi механiзми оплати ресурсiв охорони здоров'я.
Фаховий пiдхiд до проблеми ресурсного забезпечення дозволяi уникнути необТСрунтованостi закупок, сумнiвних угод, нецiльового використання фiнансiв. Схема дiяльностi ресурсних центрiв у запропонованiй моделi багатоканального фiнансування закладiв забезпечить не тiльки ефективне використання ресурсiв у галузi медичноi допомоги, але i створить необхiднi умови переходу на новi принципи управлiння системою. Створення неприбуткових пiдроздiлiв (ресурсних центрiв) дозволить повернути довiру до медичноi галузi та до держави в соцiальнiй полiтицi. Особливого мiсця в роботi органiв управлiння набуваi дiяльнiсть контролю за якiстю медичних послуг [8].
Законопроекти з медичного страхування 2007року.
Депутати птАЩятого скликання внесли до розгляду Верховноi Ради три законопроекти з медичного страхування, два з яких ВлПро загальнообовтАЩязкове державне соцiальне медичне страхуванняВ» (ОСМС) (№№ 3155 вiд 09.02.2007 р. та 3155-1 вiд 12.02.2007 р.) i один ВлПро фiнансування охорони здоровтАЩя та медичне страхуванняВ» (ФОЗМС) (№ 2192 вiд 19.09.2006 р.). Проекти ОСМС та ФОЗМС не стикуються мiж собою, оскiльки передбачають рiзнi моделi ОМС. Пiд час читання цих документiв складаiться враження, що iх розробкою, особливо ОСМС, займалися теоретики, дуже далекi вiд практики. Теорiя це добре, але законопроекти з ОМС, у випадку прийняття одного з них, потрiбно буде втiлювати в життя, i всi теоретичнi ВлнапрацюванняВ» можуть мати непередбаченi наслiдки як для суспiльства, так i для економiки в цiлому. Цiкаво, чи читали цi проекти депутати, пiдписи яких стоять пiд цими документами?. Тепер слiд коротко зупинитися на найбiльш значимих положеннях цих законопроектiв.
Законопроекти ОСМС мають незначнi розбiжностi, але головна iдея в них одна тАФ дофiнансування охорони здоровтАЩя (до iснуючого бюджетного) та створення Фонду обовтАЩязкового медичного страхування (ФОМС). Дана модель ОМС базуiться на принципах соцiальноi справедливостi, солiдарностi та рiвностi (принаймнi так стверджують розробники законопроектiв). ОСМС практично нiчим не вiдрiзняються вiд законопроектiв, якi розглядалися депутатами минулих скликань i не були прийнятi. Вони не передбачають гонорарноi доплати медичним працiвникам та участь комерцiйних страхових компанiй, i, на думку експертiв, така модель медичного страхування приречена на провал, хоча захисники ОСМС ствер-джують протилежне. Законопроекти пропонують обовтАЩязковий збiр коштiв пропорцiйно доходу громадян у загальнодержавний пул (ФОМС) та розподiл за принципом необхiдностi отримання медичноi допомоги (дай Боже).
Створення ФОМС з вiдповiдними пiдроздiлами в кожному обласному та районному центрi тАФ додаткова громiздка монопольна структура, ВлночвиВ» для чиновникiв, стимулятор корупцii та зловживань. Фонд, включаючи регiональнi пiдроздiли, фiнансуiться виключно зi страхових внескiв застрахованих, на що будуть витрачатися мiльярди гривень (!!!) (чи перепаде щось застрахованим?). ФОМС, згiдно з законопроектами, маi великi права, особливо як контролюючий орган, та повноваження, а обмежень на його затрати немаi. Загалом кошти фонду швидко вичерпаються, а нашi громадяни, бiльшiсть iз яких будуть застрахованими, звернувшись по допомогу до медичного закладу, опиняться в непростiй ситуацii: фонд не зможе оплатити медичнi послуги, а медичнi заклади, у свою чергу, будуть змушенi вiдмовляти в наданнi цих послуг або надавати iх за власнi кошти. Наслiдки будуть катастрофiчними. Крiм цього, страховi механiзми ОСМС медики сприймуть в ВлштикиВ», оскiльки вони не передбачають матерiальноi зацiкавленостi, i готiвковi неформальнi вiдносини продовжать вiдiгравати основну роль в отриманнi якiсноi медичноi допомоги застрахованими. Аналогiчна модель ОМС не один рiк функцiонуi в Росii, вона викликаi масу нарiкань та показала свою недiiздатнiсть [9].
Згiдно з ОСМС, сплачувати страховi внески в ФОМС будуть працедавцi, бюджет, Пенсiйний фонд та Фонди соцiального страхування. Розмiр внеску пропорцiйний доходу працiвника: багатий платить бiльше, бiдний менше. Пiдхiд правильний, якби працiвники сплачували страховi внески за рахунок власних коштiв. У Нiмеччинi, наприклад, страховi внески на ОМС складають близько 14 % вiд доходу працiвника (7,5 % сплачуi сам працiвник, другу частину працедавець). Про це чомусь нiхто не говорить. У нас, згiдно з рiшенням Конституцiйного Суду Украiни вiд 29.05.2002 р., заборонена оплата громадянами медичноi допомоги, у тому числi й у формi обовтАЩязкових страхових платежiв. Тобто платити за своiх працiвникiв доведеться працедавцям, для яких це обернеться серйозним додатковим навантаженням. Наша економiка i так як мiнiмум на 50 % в тiнi, а якщо додадуться платежi з ОМС, то вся легальна зарплата одразу пiде в тiнь. Працедавцю буде невигiдно виплачувати високу зарплату, i як наслiдок, вiдрахування в Пенсiйний фонд та Фонди соцстраху суттiво зменшаться. Хто вiд цього виграi? Медицина, громадяни, чи, можливо, хтось третiй?.
Прихильники ОСМС стверджують, що така модель ОМС базуiться на загальновизнаних свiтових стандартах, що вона i соцiально справедливою, не обмежуi пацiiнта в правах на медичну допомогу i суттiво покращить стан нашоi медицини. Ми вже це проходили тАФ соцiальнiсть, справедливiсть, права i т.д. Наслiдки в наявностi [9].
ВлСерйознийВ» пiдхiд наших чиновникiв до iвропейських стандартiв давно вiдомий: Влбери якомога бiльше, давай якомога меншеВ». Не доросли ми до iхнiх стандартiв. Необхiдно, щоб змiнилася свiдомiсть чиновникiв, якi, прикриваючись голословними заявами, продовжують дерибанити бюджетнi кошти, а при введеннi ОСМС будуть комфортно Влловити золоту рибкуВ» й у страховому фондi. Вони знають, чого хочуть i чим можна буде ВлпорулитиВ», тому i створюють серйозне протистояння всiм iншим моделям ОМС, займаючись популiзмом i ВлзапудрюваннямВ» мiзкiв пересiчним громадянам, якi здебiльшого не дуже компетентнi в цих питаннях. ОСМС не призведе до радикальних змiн у медичнiй галузi, а тiльки дискредитуi медичне страхування та законсервуi проблеми охорони здоровтАЩя. Можливо, хтось i не згiдний iз цiiю думкою, кожен маi право висловити свою позицiютАж
Законопроект ФОЗМС передбачаi модель бюджетно-страховоi медицини i включаi двi програми медичноi допомоги. Перша тАФ державна програма медичного забезпечення, згiдно з якою держава бере на себе зобовтАЩязання з надання н
Вместе с этим смотрят:
РЖсторiя виникнення та розвитку масажу
Аборты
Аденовирусная инфекция
Азотные и кислородные ванны, нафталановая нефть
Акушерська операцiя - накладання акушерських щипцiв