Фармакологiя гельмiнтозiв

Змiст

Актуальнiсть проблеми

Етiологiя та епiдемiологii гельмiнтозiв

Механiзми патогенноi дii

Механiчна дiя

Стимуляцiя розвитку алергiчних реакцiй

Вплив на мiкрофлору

РЖмунодепресивна дiя

Порушення обмiнних процесiв

Токсичний вплив

Дiя антиферментiв гельмiнтiв

Нервово-рефлекторний вплив

Стимуляцiя новоутворень.

Психогенна дiя

Шляхи зараження

Перебiг гельмiнтозiв

Клiнiчна картина

Систематична характеристика збудникiв найважливiших трематодозiв людини

Систематична характеристика збудникiв найважливiших цестодозiв людини

Систематична характеристика збудникiв найважливiших нематодозiв людини

Принципи лiкування глиснтних iнвазiй

Протигельмiнтнi препарати

Вибiр засобу для специфiчноi терапii

Нематодози

Трематодози

Цестодози

Загальна характеристика протипаразитарних засобiв

Левамiзол (Levamisolum)

Мебендазол (Mebendazole)

Дитiазанiн (Dithiazaninum)

Пiрантел (Pyrantel)

Пiрвiнiю ембонат (Pyrvinium embonate)

Пiперазин (Piperazinum)

Дiетилкарбамазин (Diethylcarbamazine)

Нафтамон (Naphthammoni)

ФРЖЛРЖКСАН (Filixanum)

Фенасал (Phenasalum)

Амiноакрихiн (Aminoacrichinum)

Празиквантел (Praziquantel)

Хлоксил (Chloxylum)

Бiтiонол (Bitionolum)

Метрiфонат (Metrifonat, Bilaroit)

Оксамнiхiн (Oxamnichinum)

Альбендазол (Albendazole)

Ефективнiсть використання широкоспектрального препарату альбендазол

Лiкування кишкових нематодозiв

Лiкування тканинних нематодозiв

Лiкування тканинних цестодозiв

Технологiя отримання Альбендазолу

Актуальнiсть проблеми

Медична гельмiнтологiя тАФ наука, що вивчаi гельмiнтiв тАФ збудникiв хвороб людини i захворювання, якi вони викликають, а також заходи профiлактики i боротьби з ними.

Гельмiнтози тАФ найбiльш поширенi i масовi паразитарнi захворювання людини, що виникають в результатi складних взаiмин мiж найбiльш високоорганiзованими багатоклiтинними паразитами тАФ гельмiнтами i органiзмом господаря. Бiльшiсть гельмiнтозiв характеризуiться тривалим протiканням i широким дiапазоном клiнiчних проявiв - вiд безсимптомних до важких форм.

Термiн ВлгельмiнтозиВ» (вiд грецьк. helmins тАФ черв'як, гельмiнт) введений Гiпократом, який детально описав клiнiку деяких з цих хвороб (аскаридозу, ентеробiозу, тенiозу, ехiнококозу, шистосомозу).

За даними Всесвiтньоi органiзацii охорони (ВООЗ) здоров'я за останнiх 10 рокiв в свiтi паразитарними захворюваннями заразилося бiльше 4,5 млрд. людей. 95% людей на Землi заражено паразитами. РЖ ця статистика включаi не лише бiднi i неблагополучнi краiни Влтретього свiтуВ». За даними ВООЗ в благополучнiй i далеко не бiднiй РДвропi паразити присутнi у кожного третього жителя. За спостереженнями американського доктора Роса Андерсона 85-95% дорослого населення США маi паразитiв, але не знаi про це.

За даними офiцiйноi медичноi статистики, сумарний показник захворюваностi рiзними паразитарними захворюваннями в 10 разiв вище за захворюванiсть гострими кишковими iнфекцiями i по своiй частотi порiвнянний iз захворюванiстю грипом. Паразитарних захворювань припадаi на частку 14 млн. смертей в рiк, що складаi, приблизно, 25% вiд загальносвiтового показника смертностi.

Вдумайтеся в цi цифри! 95% людей носять в собi вiд 1 до 5 видiв паразитiв! А у кого i домашнi тварини, ця цифра зростаi до 99,9%. Тому, дуже недалекi вiд iстини вiдомi фахiвцi народноi i альтернативноi медицини тАФ Елiсiiва О.РЖ., Семенова Н.А., Малахов Г.П., Свiщева Т., якi стверджують, що паразити присутнi практично в кожного.

Цiкаву статистику розподiлу ролей iнфекцiйних i паразитарних агентiв при виникненнi онкологiчних захворювань даi ВООЗ (1996, Женева)

(дана таблиця узята з книги Елiсiiвой О.РЖ. ВлЧерви-паразити тАУ причина нерозпiзнаних дiагнозiвВ»). Паразити вражають практично всi органи i тканини людини. Наприклад, в кишечнику паразитують аскариди, гострики, бичачий цiп'як, широкий стьожак, лямблii, амеби, трихомонади; у жовчних шляхах тАФ печiнковий i сибiрський сисун, лямблii; у пiдшкiрно-жировiй клiтковинi тАФ збудник ришти, в м'язах тАФ личинки трiхинел, в кровоносних судинах тАУ шистостоми, в ЦНС тАУ токсоплазми, в легенях тАУ аскариди, токсари, пневмоцисти тощо.

Паразити викликають сенсибiлiзацiю органiзму з подальшим розвитком алергiчних реакцiй, механiчне пошкодження органiв i тканин господаря i порушення iх функцiй, рiзнi запальнi процеси, анемiю. Вони погiршують всмоктування харчових речовин i вiтамiнiв, виснажують iмунну систему знижують резистентнiсть (опiрнiсть) органiзму. Отруюють його продуктами своii життiдiяльностi, обтяжують перебiг iнших захворювань, i основою для важких iнфекцiй i пухлинних процесiв.

Ехiнококоз кiстки

Личинковi стадii бiльшостi гельмiнтiв здатнi мiгрувати в рiзнi тканини, вражаючи легенi, серце, головний мозок, очi, м'язи i кiстки, що iнколи призводить до необоротних наслiдкiв, включаючи слiпоту, епiлептичнi напади, недоумство, враження внутрiшнiх органiв, а iнколи i до летальних наслiдкiв.

Loa loa в контАЩюктивi ока

Особливо згубна дiя паразитiв на органiзм дитини. У iнвазованих ними дiтей розвиваються неврологiчнi розлади: вони стаютьзбудливими, легко виснажуються, погано засинають. Характерне виникнення або посилення проявiв алергiчного дiатезу, кишкового дисбактерiозу, що сприяi розвитку кишкових iнфекцiй. В уражених дiтей часто розвиваiться бiлкова i вiтамiнна недостатнiсть, що приводить до затримки фiзичного, психомоторного i мовного розвитку.

Зниження пiд впливом паразитiв iмунологiчноi реактивностi приводить не лише до частiших захворювань дитини, але i до значного зниження вироблення антитiл у вiдповiдь на введення вакцин, що обумовлюi неефективнiсть вакцинацii проти дифтерii, кашлюку, кору, правця, полiомiiлiту i багатьох iнших iнфекцiйних хвороб.

Етiологiя та епiдемiологii гельмiнтозiв

Збудники гельмiнтозiв вiдносяться до надтипу Scotecida, який обтАЩiднуi багатоклiтинних безхребетних тварин, що мають двосторонньо-симетричне, витягнуте в довжину тiло, покрите кутикулою. Стiнки тiла сколецид утворенi шкiрно-мускулястим мiшком; iх тканини формуються iз трьох зародкових листкiв. Надтип сколецид включаi декiлька типiв. Медичне значення мають гельмiнти, що вiдносяться до типiв плоских (Plathelminthes) i круглих (Nemathelminthes), червiв. Плоскi черви, якi паразитують у людини, входять до складу класiв трематод (Trematoda, сисуни) i цестод (Cestoda, стьожковi черви). Первинно-порожниннi гельмiнти людини належать до класу нематод (Nemotoda, круглi черви). Отже, класифiкацiю паразитiв можна представити таким чином:

За мiсцем перебування на господарях розрiзняють:

1. Ектопаразити (паразитуючi на зовнiшнiх покривах) тАУ це рiзнi вошi, клiщi, блохи.

2. Ендопаразити (паразитуючi усерединi органiзму своiх господарiв) тАУ це рiзнi найпростiшi i гельмiнти:

2.1. Найпростiшi (Protozoa). Це самостiйнi одноклiтиннi органiзми.

До них вiдносяться амеби (викликаi амебну дизентерiю, та сприяi дисбактерiозу), лямблii (збудники лямблiозу), токсоплазми, трихомонади, пневмоцисти, балантидii, криптоспоридii, а також малярiйнi плазмодii, лейшманii i iн.

2.2. Гельмiнти (черви, глисти) за будовою тiла дiляться на:

2.2.1. Круглi черви (нематоди). До них вiдносяться гострики, аскариди, волосоголовцi, анкiлостоми, некатори, стронгiолоiди, трихiнели, фiлярiii та iн.

2.2.2. Плоскi черви, якi у свою чергу подiляються на:

2.2.2.1.1. Стьожковi черви (цестоди). До них вiдносяться широкий стьожак, бичачий цiп'як, свинячий цiп'як, карликовий цiп'як, ехiнокок, альвеококк i iн.

2.2.2.1.2. Сисуни (трематоди). До них вiдносяться опiсторхи(котячий сисун), клонорхи, дiкроцелii, фасцiоли, парагонiми, метагонiми, нанофiiти, шистосоми i iн.

Впродовж свого життiвого циклу гельмiнти проходят декiлька стадiй розвитку тАФ яйце, личинку, дорослого паразита. Кожна стадiя часто мешкаi в рiзнiй екологiчнiй ланцi тАФ зовнiшнi середовище, органiзм тварини або декiлькох видiв тварин, в яких послiдовно розвиваються рiзнi стадii паразита.

В даний час вiдомо 287 видiв гельмiнтiв, що паразитують у людинi, з них близько 50 видiв мають широке поширення. Близько 100 видiв зареiстровано на територii Украiни, iз яких найбiльш часто зустрiчаються 20.

Багато паразитiв, i особливо гельмiнти, потребують змiни господарiв. Господар - це органiзм, який служить для паразита мiсцем проживання i джерелом живлення. Господар може бути остаточним (дефiнiтивом), коли в ньому мешкаi доросла, статевозрiла особина паразита, i промiжним, коли в ньому мешкаi личинкова стадiя.

Так, бичачий цiп'як в дорослiй стьожковiй стадii паразитуi в кишечнику людини, а в личинковiй (у виглядi фiни) тАФ в м'язах великоi рогатоi худоби. В даному випадку людина i остаточним господарем, а велика рогата худоба - промiжним. РЖнший вигляд гельмiнтiв тАФ ехiнокок в дорослiй стадii мешкаi в кишечнику собаки (остаточний господар), в личинковiй стадii (у виглядi мiхурiв) тАФ у внутрiшнiх органах сiльськогосподарських тварин i людини (промiжнi господарi). Для деяких гельмiнтiв iснують два промiжнi господарi, у такому разi другий з них називаiться додатковим. Наприклад, личинки широкого стьожака проходят розвиток спочатку в прiсноводих рачках тАФ циклопах (промiжний господар), а потiм в рибi (додатковий господар).

Гельмiнти, розвиток яких вiдбуваiться з обов'язковою участю промiжного господаря, називаються бiогельмiнтами (опiсторх, бичачий цiп'як, широкий стьожак i iн.), якщо ж для розвитку поза органiзмом господаря необхiдне лише перебування в грунтi тАФ геогельмiнтами (аскарида, волосоголовець i iн.). Такий розподiл ввели Скрябiн К.РЖ. i Шульц Р.С. (1931). Людина, iнвазована, тобто заражена, бiо- або геогельмiнтами, не i джерелом зараження безпосередньо для тих, що оточують. Вiдповiдно гельмiнтози (захворювання, викликанi гельмiнтами) подiляють на бiогельмiнтози i геогельмiнтози.

Проте i декiлька гельмiнтiв (карликовий цiп'як, гострик), яйцями яких заражаються безпосередньо вiд хвороi людини контактно-побутовим дорогою, в основному через забрудненi руки. На цiй пiдставi видiлена група контактних гельмiнтозiв (Шульман Е.С, 1952).

На територii Украiни найчастiше зустрiчаються паразитарнi захворювання, що викликаються гостриками, аскаридами, волосоголовцями, трихомонадами, лямблiями, цiптАЩяком карликовим, амебами, токсоплазмами, трихинелами, токсокарами, пневмоцистами, котячими сисунами (опiсторхами), печiнковими сисунами, легеневими сисунами, неозброiним i озброiним цiп'яком, широким стьожаком, ехiнококом. Останнiм часом зустрiчаються тропiчнi гельмiнтози - шистосоматози i фiлярiатози.

Тривалiсть життя гельмiнтiв рiзних видiв в органiзмi остаточного господаря складаi вiд декiлькох тижнiв (гострики) до декiлькох рокiв (цiп'яки) i навiть десятилiть (опiсторхи).

Механiзми патогенноi дii

Механiзми патогенноi дii гельмiнтiв на органiзм людини i надзвичайно рiзноманiтним.

Личинки багатьох гельмiнтiв, що потрапили в органiзм людини пероральним шляхом або через шкiру, а також що вийшли в кишечнику з яiць здiйснюють мiграцiю через рiзнi органи i тканинi, пiд час якоi ростуть та розвиваються. При цьому паразити мають механiчну пошкоджуючу дiю на тканини i органи людини.

Механiчна дiя

Механiчна дiя гельмiнтiв на тканини господаря також пов'язана з iх фiксацiiю на слизовiй оболонцi кишечника i рiзних iнших органах. В цьому випадку паразити наносять механiчнi пошкодженнi своiми крючками, присосками, рiжучими пластинками i кутикулярними шипиками i викликають подразнення з подальшою запальною реакцiiю. Клубок аскарид, особливо у дiтей, може викликати кишкову непрохiднiсть i навiть розрив кишечника. Велике число паразитуючих волосоголовцiв здатнi порушувати зв'язок мiж слизовою та пiдслизовою оболонками i призводити до випадiння прямоi кишки.

Механiчне пошкодження тканин сприяi iнокуляцii i активацii патогенних мiкроорганiзмiв, що особливо часто виявляiться в тих випадках, коли гельмiнти на деяких стадiях свого розвитку здiйснюють мiграцiю в органiзмi господаря. Наприклад, личинки аскарид, анкiлостом, стронгилоiдов при мiграцii через стiнку кишечника вiдкривають дорогу для мiкробiв, що знаходяться в травному трактi.

Клубок аскарид, що викликав кишкову непрохiднiсть

Кишкова мiкрофлора (сальмонели, кишкова паличка, рiзноманiтнi коки i iн.) може проникнути в кишкову стiнку i стiнку сечового мiхура по шляхах мiграцii яiць шистосом.

Стимуляцiя розвитку алергiчних реакцiй

Стимуляцiя розвитку алергiчних реакцiй тАФ найважливiший чинник патогенезу при всiх гельмiнтозах. Алергiя виникаi унаслiдок сенсибiлiзацii органiзму людини продуктами обмiну i розпаду гельмiнтiв, антигенними властивостями, якими вони володiють. При додатковому або повторному (ззовнi) надходженнi антигенiв гельмiнтiв виникають алергiчнi реакцii негайного i сповiльненого типiв.

До реакцiй негайного типу вiдносяться анафiлактичний шок, алергiчна кропив'янка, лихоманка, набряки i iн. В основi механiзму цих реакцiй лежить взаiмодiя антигена гельмiнтiв з антитiлами, а також з гiстамiном i гiстамiноподiбними речовинами, що звiльняються з тканин господаря та беруть участь в регуляцii життiво важливих функцiй органiзму i вiдiграють важливу роль в патогенезi захворювань. Алергiчнi процеси послаблюють дiю продуктiв обмiну гельмiнтiв на органiзм господаря, затримують розвиток i мiграцiю личинок гельмiнтiв. Проте надмiрно вираженi алергiчнi реакцii можуть викликати порушення функцiй органiзму господаря i навiть призвести до його загибелi. Алергiчнi реакцii найбiльш вираженi в раннiй фазi iнвазii тАФ пiд час мiграцii личинок; бурхливий iх прояв спостерiгаiться при супер- i реiнвазiях i нерiдко супроводжуiться процесами аутосенсибiлiзацii органiзму.

Реакцii сповiльненого типу розвиваються тривалiше. У iх основi лежать пролiферативнi процеси в ретикулоендотелiальнiй системi i сполучнiй тканинi, пов'язанi з подразненням iх антигенами гельмiнтiв. До таких процесiв вiдносяться фагоцитоз, еозинофiлiя, алергiчне запалення стiнки кишечника, бронхiв, жовчних проток, що супроводжуються еозинофiльною iнфiльтрацiiю i набуханням сполучноi тканини. У рiзних тканинах органiзму, сенсибiлiзованого алергенами гельмiнтiв, виникають паразитарнi вузлики (гранулеми), що i скупченнями клiтинних елементiв навколо живих i загиблих личинок гельмiнтiв.

Для гельмiнтозiв, що викликаються тканинними паразитами, характерна еозинофiлiя, що i компонентом алергiчних реакцiй. Еозинофiли зв'язуючись з антитiлами, що покривають мiгруючих личинок, видiляють на поверхню паразитiв лiзосомнi ферменти, якi нейтралiзують бiологiчно активнi продукти обмiну паразитiв. Еозинофiли обмежують тканинну запальну реакцiю, видiляючи багато ферментiв, що регулюють вироблення гiстамiну i гiстамiноподiбних речовин. У комплексi з РЖgE, рiвень якого при гельмiнтозах незмiнно пiдвищуiться, еозинофiли разом iзз тканинними базофiлами, Т-лiмфоцитами, макрофагами i iншими клiтинами включаються в процеси формування гранулем, якi обмежують патогенну дiю личинок на органiзм господаря.

Вплив на мiкрофлору

Продукти обмiну, що видiляються гельмiнтами при паразитуваннi в кишечнику, сприяють змiнi бiоценозу кишечника i збiльшенню частки патогенноi i умовно-патогенноi мiкрофлори.

РЖмунодепресивна дiя

Деякi iнфекцiйнi хвороби (шигельоз, черевний тиф, туберкульоз) у поiднаннi з гельмiнтозами протiкають в бiльш важких формах, гiрше пiддаються лiкуванню i частiше дають ускладнення i рецидиви.

Порушення обмiнних процесiв

Порушення обмiнних процесiв при гельмiнтозах пов'язане з погiршенням живлення господаря унаслiдок споживання гельмiнтами частини поживних речовин, що поступають в його органiзм. Гельмiнти споживають багато метаболiчно цiнних бiлкiв, жирiв, вуглеводiв, вiтамiнiв i мiкроелементiв. Деякi гельмiнти i гематофагами (анкiлостоми, волосоголовець). Пiд впливом гельмiнтiв порушуiться всмоктування жпоживних речовин, насамперед вiтамiнiв i мiкроелементiв, що обумовлене патоморфологiчними i функцiональними змiнами слизовоii оболонки шлунково-кишкового тракту. При ряду гельмiнтозiв змiнюiться активнiсть ферментiв, що приймають участь в обмiнi бiлкiв i лiпiдiв, порушуються механiзми загальноi нейрогуморальноi регуляцii обмiнних процесiв. Внаслiдок цього тривала та iнтенсивна iнвазiя, особливо стьожаками або аскаридами, сприяi розвитку гiповiтамiнозу, анемii i виснаження.

Токсичний вплив

Токсичний вплив гельмiнтiв обумовлений дiiю продуктiв обмiну речовин i секретiв залоз, що видiляються ними, внаслiдок чого в органiзмi господаря розвиваються рiзнi патологiчнi процеси. Пiд впливом продуктiв обмiну речовин гельмiнтiв порушуються функцii центральноi нервовоi системи, пiдвищуiться або пригнiчуiться ii збудливiсть, можуть виникати судоми. Деякi продукти обмiну гельмiнтiв володiють антигенними властивостями i беруть участь в сенсибiлiзацii органiзму з послiдуючим розвитком алергiчних i шокових явищ. Деякi продукти обмiну гельмiнтiв можуть викликати гемолiз еритроцитiв, впливати на залози внутрiшньоi секрецii i органи травлення.

Дiя антиферментiв гельмiнтiв

Кишковi гельмiнти видiляють особливi речовини, якi нейтралiзують травнi ферменти хазяiна i захищають паразита вiд iх дii. У тканинах аскариди, наприклад, виявлена речовина, що нейтралiзуюi дiю пепсину i трипсину.

Нервово-рефлекторний вплив

Нервово-рефлекторний вплив гельмiнтiв виражаiться в подразеннi ниминервових закiнчень (iнтерорецепторiв), що нерiдко призводить до важких вегетативних порушень, що супроводжуються бронхоспазмами, дисфункцiiю кишечника, дерматологiчними реакцiями.

Стимуляцiя новоутворень.

Експериментально встановлена здатнiсть деяких гельмiнтiв стимулювати розвиток новоутворень. При опiсторхозi i клонорхозе частiше розвиваiться рак печiнки. У хворих сечостатевим шистосомозом в сечовому мiхурi нерiдко утворюються папiломи i виникаi рак.

Психогенна дiя

Зовнiшнiй вигляд гельмiнтiв, що виходять з анального отвору (членики цiп'якiв i iн.) або через рот (аскариди), може викликати у осiб з нестiйкою психiкою або тих, якi страждають первинними психiчними захворюваннями, сильний психоемоцiйний стрес, який залишаiться в iх свiдомостi навiть пiсля лiкування iнвазii, змушуючи знов i знов лiкуватися вiд вже неiснуючого захворювання. Такi хворi уявними паразитозами iнодi досить важко пiддаються реабiлiтацii навiть при тривалому лiкуваннi у психiатрiв.

Шляхи зараження

Зараження найчастiше вiдбуваiться перорально (через рот) за допомогою двох шляхiв передачi: геоорального (через руки, продукти харчування або предмети ужитку, а також через шерсть i пiр'я домашнiх тварин i птиць, забрудненi частками грунту, що мiстить iнвазивнi яйця гельмiнтiв i цисти найпростiших) тАУ при аскаридозi, ентеробiозi, лямблiозi, токсокарозi, ехiнококозi, цистицеркозi i iн.,або ксенотрофного (при вживаннi в iжу недостатньо термiчно обробленого м'яса, риби, що мiстять iнвазивнi личинки паразитiв) тАУ при токсоплазмозi, трихiнельозi, тенiозi i так далi Також iснуi контактний шлях зараження: пасивно (наприклад, трiхомонади при статевому контактi) i активно (наприклад, метацеркарii шистосом активно проникають через шкiрнi покриви людини пiд час купання у водоймах).

Менш значимий повiтряно-краплинний шлях передачi (наприклад, пневмоцисти поширенi у виглядi аерозоля в повiтрi). Зараження людини фiлярiатозами реалiзуiться трансмiсивним (через кров) шляхом передачi личинок цих гельмiнтiв специфiчними переносниками - кровососучими двокрилими комахами. В Украiнi данi вiдносно зараження фiлярiатозами вiд мiсцевих комах поки що вiдсутнi. Це захворювання можна привести з собою з краiн з екваторiальним клiматом.

Також можлива трансплацентарний шлях передачi (тобто плоду в утробi матерi, наприклад, токсоплазмоз). В порядку природного вiдбору у паразита виробилися властивостi, що збiльшують можливiсть iх попадання в органiзм господаря. Такою особливiстю паразитiв i iх виняткова плодючiсть. Так, анкiлостома даi за добу до 25 000 яiць, Fasciolopsis buski тАФ до 48 000, а аскарида людська тАФ до 200 000 яiць. РДдина особина цiп'яка неозброiного може давати за добу до 4 900 000 яiць, а за рiк тАФ до 440 млн. У зв'язку з цим, в повiтрi, що оточуi нас, предметах ужитку, продуктах харчування, на шерстi домашнiх тварин, часто у водi, навiть при дотриманнi всiх необхiдних правил гiгiiни, яiць, цист, личинок паразитiв залишаiться хоч би невелика кiлькiсть.

Часто зараження вiдбуваiться iз-за недостатньоi кулiнарноi обробки м'яса або риби.

Так, щоб знешкоджувати личинок опiсторхозу в рибi сiмейства коропових при ii солiннi необхiдний 20% розчин солi i час засолки 2 тижнi (хто пiсля такоi обробки буде цю рибу взагалi споживати?). Виходить, що сподiватися не заразитися паразитами, можна лише при дуже хорошому iмунiтетi i резистентностi органiзму, що у наш час зустрiчаiться досить рiдко.

Перебiг гельмiнтозiв

У клiнiчному перебiгу гельмiнтозiв видiляють гостру i хронiчну стадii. В деяких випадках гельмiнтози можуть протiкати iнапаратно.

Гостра стадiя продовжуiться вiд двох тижнiв до двох мiсяцiв пiсля зараження. Вона обумовлена впровадженням гельмiнта i життiдiяльнiстю його личинок, антигени яких викликають алергiчнi реакцii. Цi реакцii особливо вираженi при мiграцii личинок гельмiнтiв в тканинах. Провiднi клiнiчнi синдроми цiii стадii: лихоманка, еозинофiлiя, лiмфаденопатiя, полiморфнi висипання на шкiрi, артралгii i мiалгii, що зудять. При цьому можуть виникнути важкi ураження органiв: набряковий легеневий синдром, дифузно-осередкова еозинофiльная пневмонiя, алергiчний мiокардит, гепатит (iнодi з жовтяницею), алергiчний менiнгоенцефалiт, енцефаломiiлiт, змiни бiлкового складу кровi i iн.

На початку другоi, хронiчноi, стадii вiдбуваiться дозрiвання молодих гельмiнтiв. Клiнiчнi явища в цей перiод менш вираженi.

У подальшому перiодi хронiчноi стадii, коли особливо висока репродуктивна активнiсть гельмiнтiв, найбiльшою мiрою виявляються специфiчнi для даного гельмiнтозу синдроми. У мiру зниження iнтенсивностi життiдiяльностi паразитiв вони поступово стихають.

РЖнапарантнi форми гельмiнтозiв протiкають безсимптомно, хоча в органiзмi людини можуть спостерiгатися iмунологiчнi, а також функцiональнi i морфологiчнi змiни, типовi для вiдповiдного захворювання.

Ступiнь прояву клiнiчних симптомiв при кожному гельмiнтозi залежить вiд величини i чисельностi паразитiв, особливостей iх бiологii i мiсця локалiзацii в органiзмi господаря. Велике значення в розвитку клiнiчноi картини маi також вiк i стан органiзму господаря. У дiтей iнвазiя гельмiнтозами викликаi значно важчi патологiчнi процеси, нiж у дорослих, i часто вiдбиваiться на загальному розвитку iх органiзму.

Набутий iмунiтет пiсля перенесеного захворювання специфiчний, проте при бiльшостi гельмiнтозiв вiн слабковиражений i недовготривалий. Специфiчнi антитiла, що виробляються в перiод розвитку захворювання, зникають через 6 тАУ 12 мiсяцiв пiсля видужання.

Клiнiчна картина

Паразитарнi захворювання часто, до певного моменту, мають латентну (приховану) форму перебiгу, або симптоми наявностi паразитiв маскуються пiд такими характерними для багатьох захворювань проявами як:

тАв хронiчна втома;

тАв змiна апетиту (частiше його погiршення);

тАв нервознiсть;

тАв порушення моторики ШКТ (нудота, iнколи блювота, закрепи, проноси, метеоризм); тАв слинотеча;

тАв анемiя i iншi змiни кровi тАУ пiдвищення ШОЕ, еозинофiлiя;

тАв бiль в рiзних групах м'язiв, суглобах;

тАв головний бiль;

тАв ВлбезпричиннеВ» перiодичне пiдвищення температури тiла до субфебрильних цифр (37-38В°С);

тАв безсоння i iншi порушення сну;

тАв гiповiтамiноз;

тАв рiзнi шкiрнi прояви;

тАв алергiчнi прояви;

тАв частi захворювання дихальноi системи (iнколи аж до бронхiальноi астми);

тАв бруксизм тАУ скрегiт зубами пiд час сну.

Виходить, що доки ми паразитiв справно ВлгодуiмоВ», вони не сильно нас ВлдокучаютьВ». А повiльно Влiдять живцемВ», поки порушення в нашому органiзмi не стануть вираженими. Тодi вiдбуваiться якiсний стрибок. Значно ускладнюiться перебiг захворювань, якi були ранiше (до появи паразитiв в органiзмi), з'являються вираженi iмуннi порушення (оскiльки паразити надають сильну iмунодепресивну дiю), сприяючи виникненню нових захворювань аж до злоякiсних i СНРЖДу.

Клiнiчнi прояви паразитарних захворювання характеризуються великою рiзноманiтнiстю спостережуваних симптомiв, в основi яких лежать бiологiчнi особливостi окремих видiв паразитiв, зв'язанi, перш за все, з локалiзацiiю iх в органiзмi людини. Немаi таких органiв i тканин, якi не можуть вражатися тими або iншими видами паразитiв.

Симптоми функцiональних розладiв шлунку, хронiчного гастриту, виразковоi хвороби, ентероколiту спостерiгаються при локалiзацii будь-яких видiв паразитiв в кишечнику.

Клiнiчнi симптоми дискiнезii жовчовивiдних шляхiв, холециститу, холангiту iнколи проявляються при паразитуваннi опiсторху, клонорхозу, фасцiол, стронгiлоiд, лямблiозу. Трематоди, що локалiзуються в печiнцi, сприяють розвитку злоякiсних пухлин цього органу. Важкi ураження печiнки з утворенням паразитарних кiст викликають ехiнокок i альвеокок. Закупорка жовчних шляхiв проникаючими туди аскаридами призводить до розвитку обтурацiйноi жовтяницi. Цi гельмiнти мiгруючи по загальнiй жовчнiй протоцi потрапляють в печiнку i пiдшлункову залозу, що при масивнiй iнвазii може призвести до розриву даних органiв з розвитком в хворого важкого перитонiту.

Клiнiчнi прояви панкреатиту часто спостерiгаються у хворих опiсторхозом, рiдше при деяких iнших гельмiнтозах (парагонiмоз, шистосомоз). У хворих з кишковим шистосомозом нерiдко розвиваiться цироз печiнки i асцит, зважаючи на травмуючу дiю яiць гельмiнтiв, що потрапляють в печiнку за системою ворiтноi вени. При iнтенсивному ураженню гостриками або волосоголовцями слiпоi кишки, i проникненнi цих гельмiнтiв в апендикс можуть спостерiгатися клiнiчнi симптоми апендициту.

Клiнiка ряду гельмiнтозiв, збудники яких локалiзуються за межами травноi системи, характеризуiться ще бiльш рiзноманiтними симптомами. Симптоми характернi для пневмонii можуть спостерiгатися в результатi патогенноi дii на легенi мiгруючих личинок аскарид, анкiлостом, стронгiлоiд, сисунiв, токсокар i так далi.

При проникненнi збудникiв шистосомозiв (перкутанно, тобто через шкiру) i фiлярiатозiв (шляхом специфiчноi iнокуляцii, при укусi специфiчних комах) в органiзм людини, в початковому перiодi захворювання часто спостерiгаються ураження шкiри у виглядi дерматозiв i обмежених набрякiв.

Для початковоi стадii вухерерiозуi бругiоза характерний гарячковi стани, що супроводяться розвитком лiмфаденiту. Надалi розвиваiться слоновiсть кiнцiвок i грудних залоз, хiлурiя i гiдроцеле. Типовi ознаки токсоплазмозу наступнi: захворювання починаiться повiльно iз скарг на загальну слабкiсть, знижений апетит, порушення сну, пiтливiсть. З'являiться дратiвливiсть, головний бiль, зниження пам'ятi, розумовоi працездатностi. Температура тiла, як правило, 37,2 - 37,6 незрiдка багато мiсяцiв, iнколи хвилеподiбного характеру, у жiнок може бути пов'язана з менструальним циклом. Турбують болi в м'язах, особливо гомiлок. Часто виникаi вiдчуття серцебиття, перебоi серця, тупi болi в областi серця, що давлять. Може порушуватися зiр. Хронiчний токсоплазмоз протiкаi хвилеподiбно, з перiодами загострення хвороби i полiпшення стану. При тривалому перебiгу захворювання розвиваiться невиношування вагiтностi, безплiддя.

Список симптомiв паразитарних захворювань далеко не повний i приведений для того, щоб задумалися над тим, як складно поставити дiагноз на пiдставi однiii лише клiнiчноi картини (окрiм ситуацiй, коли починають вiдходити окремi гельмiнти або iх членики, але до цього моменту iх в органiзмi утворюiться досить багато).

Систематична характеристика збудникiв найважливiших трематодозiв людини

Найбiльше медичне значення мають наступнi таксономiчнi групи трематод:

Вiддiл Fasciolida включаi трематод рiзноманiтних розмiрiв з рiзною формою тiла. Ротовiй присоскiв знаходиться в переднiй частинi тiла, черевний часто розташований поблизу неi. а жовточники розмiщенi в бiчних частинах тiла трематоди у виглядi гроноподiбних утворень. Статевi отвори вiдкриваються попереду черевного присоска. Життiвий цикл у деяких видiв проходить за участю всього одного промiжного господаря.

У людини паразитують наступнi передставники вiддiлу Fasciolida:

Родина Dioctophymidae, вид Dioctophyme renale (Goeze, 1782), Stiles, 1901. Fasciolidae (крупнi види; церкарii iнцистуються на водних рослинах), види:

Fasciola hepatica Linnaeus, 1758; F. gigantica, Cobbold, 1855; Fasciolopsis buski, Lankester, 1857, Stiles, 1901.

Родина Dicrocoeliidae (сiмтАЩяники розташованi попереду яiчника; цер-карii iнцистуються у комахах), вид Dicrocoelium lanceotum, Stiles et Has-sall, 1906.

Родина Nanophyetidae (черевний присосок на серединi тiла, великi сiмтАЩяники розташованi в кiнцi тiла), вид Nanophyetus salmincola, Chapin, 1927 (цi.: N. schikhobalowi, Skrjabin et Podjapolskaja, 1931).

Родина Paragonimidae (сiмтАЩяники розташованi поряд один з одним позаду яiчника; церкарii iнцистуються у ракоподiбних), вид Paragonimus westermanii, Kerbert, 1878, Bream, 1899.

Вiддiл Heterophyida тАФ дрiбнi i середньоi величини трематоди. Статевi залози переважно в заднiй половинi тiла. Розвиваються за участю двох промiжних господарiв (частiше молюскiв i риби). У людини паразитують:

Родина Heierophyidae (дрiбнi види, церкарii iнцистуються у рибах), види:

Heterophyes heterophyes, Siebold, 1852, Stiles et Hassall, 1900; Metagofiimus yokogawai, Katsurada, 1912.

Родина Opisthorchidae (сiмтАЩяники розташовуються один за одним позаду яiчника, церкарii iнцистуються у рибах), види:

Opisthorchis felineus, Rivolta, 1884, Blanchard, 1895; Opisthorchis vivemni, Poi-ter, 1886, Stiles et Hassail, 1895; Clonorchis sinensis, Cobbold, 1875, Loos 1907.

Вiддiл Schistosomatida тАФ роздiльностатевi трематоди з вузьким i довгим тiлом. Присоски розвиненi слабо. Яйця зазвичай забезпеченi шипиками. Паразитують в кровоноснiй системi теплокровних. Розвиваються за участю одного промiжного господаря тАФ молюска. РЖнвазивнi личинки тАФ церкарii (фуркоцеркарii тАФ тобто що мають роздвоiний вилкоподiбний хвiст) активно проникають через зовнiшнi шкiрнi покриви в органiзм господаря дефiнiтива. У людини паразитують:

Родина Schistosomatidae: основнi види: Schistosoma haemawbium, Bil-harz, 1852, Weinland, 1858; S. japonkum, Katsurada, 1904, S. mansoni. Sambon, 1907; локально поширенi види: S. intercalatum, S. malayensis, S. mat-theei, S. mekongi.

Систематична характеристика збудникiв найважливiших цестодозiв людини

Клас цестод (Cestoidea) включаi шiсть вiддiлiв, з яких медичне значення мають, в основному, два: вiддiл стьожаки (Pseudophyllidea) i вiддiл цiп'яки (Cyclophyllidea).

До вiддiлу Pseudophyllidea вiдноситься примiтивнi цестоди, сколекс яких маi дорсальну i вентральну борозенки тАФ ботрii; генiтальна пора розташована на вентральнiй поверхнi тiла; личинка маi червоподiбну форму. Розвиток в бiльшостi випадкiв вiдбуваiться за участю двох промiжних господарiв. Личинковi стадii представленi корацидiiм, процеркоiдом i плероцеркоiдом. Стьожаки i паразитами широкого кола хребетних тварин (вiд риб до людини включно).

Паразитами людини i передставники родини Diphylbbothriidae.

До них вiдносяться цестоди крупного розмiру (вiд 1 до 10 метрiв i бiльш). Статевi отвори вiдкриваються на черевнiй сторонi членика; зовнiшнiй отвiр пiхви лежить позаду отвору зовнiшнього копулятивного органу в статевiй клоацi. Позаду неi розташований отвiр матки. Матка розетковидна. Види: Diphyllobothrium latum, Linnaeus, 1858, Luke 1910; D. minus, Cho-bdkovski, 1916; D. strictum, Talysln, 1932; D. skrjahini (Plotnikoff, 1933), D. giliaci-cum (Ruikewich, 1937), D. luxi (Rutkewich, 1937), D. nenzi (Petrow, 1938), D. tungussicum (Podjapobkaja et Gnedina, 1930). Останнi п'ять видiв зустрiчаються дуже рiдко. На личинковiй стадii у людини паразитують Spirometra erinacei тАФ europaei (Rudolphi, 1819).

Вiддiл CyclophyUidea тАФ найчисленнiший вiддiл цестод, об'iднуючий найбiльш спецiалiзованих представникiв класу, паразитуючих головним чином в наземних хребетних, тАФ рептилiях, пташках i ссавцям. Сколекс з чотирма добре розвиненими присосками часто маi i вiночки крюкiв; генiтальна пора вiдкриваiться на бiчному краю членика. Личинковi форми представленi онкосферою i рiзними формами ларвоцист.

Вiддiл включаi наступних паразитiв людини i домашнiх тварин:

Родина Taeniidae. Цестоди рiзного розмiру тАФ вiд 1 см до 10 м i бiльш. Довжина зрiлих проглотид бiльше ширини; сiмтАЩяникiв велика кiлькiсть; личинки паразитують у хребетних тварин.

Пiдродина Taeminae, види:

Taenia solium Linnaeus, 1758;

Т. saginata (Goez.e,1782), Wehdand, 1858;

Multiceps multiceps (Leske, 1780; Hall, 1910) (на личинковiй стадii).

Пiдродина Echinococcinae:

Echinococcus granulosus (Busch, 1786), Rudolphi, 1801 (на личинковiй стадii);

Echinococcus multilocularis (Leuckart, 1858, Abuladse, I960) (на личинковiй стадii).

Родина Hymenolepididae. Дрiбнi i середньоi величини цестоди. На ско-лексi i хоботок з одним рядом крюкiв. Зрiла матка у виглядi поперечноi трубки. Паразити ссавцiв i птахiв. Промiжнi господарi у бiльшостi видiв тАФ членистоногi. Види:

HymenoJepis тато (Siebold, 1852), Blanchard, 1891;

Н. diminuta (Rudolphi, 1819), Blanchard, 1891;

H. fratema (Stiles, 1906).

Родина Dilepididae

вид Dipylidium caninum (Linnaeus, 1758), Railliel, 1892.

Систематична характеристика збудникiв найважливiших нематодозiв людини

Нематоди, що мають фазмiди i численнi статевi сосочки, вiдносяться до пiдкласу Secernentea (Phasmidia), а нематоди, що не мають фазмiд i статевих сосочкiв у самцiв, складають пiдклас Adenophorea (Aphasinldia).

У пiдклас Secernentea входять п'ять вiддiлiв:

Вiддiл Rhabditida тАФ стравохiд маi два розширення тАФ бульбуса (рабдито-видний стравохiд). До цього вiддiлу вiдносяться дрiбнi тонкi нематоди, в життiвому циклi яких i вiльноживучi i паразитичнi поколiння. Рабдитовиднi личинки виходять з яiчних оболонок ще в кишечнику господаря або протягом декiлькох годинникiв пiсля виходу яiць в зовнiшнi середовище. Геогельмiнти.

У людини паразитуi Strongyloides stercoralis (Bavay, 1876), Stiles et Has-sall, 1902, що в

Вместе с этим смотрят:

РЖсторiя виникнення та розвитку масажу

Аборты

Аденовирусная инфекция

Азотные и кислородные ванны, нафталановая нефть

Акушерська операцiя - накладання акушерських щипцiв