Фiзична реабiлiтацiя хворих на гiпертонiчну хворобу

Змiст

Вступ

Роздiл РЖ. Причини виникнення, клiнiчнi прояви гiпертонiчноi хвороби та використання засобiв фiзичноi реабiлiтацii.

1.1 Анатомо-фiзiологiчнi особливостi серцево-судинноi системи

1.2 Основнi причини виникнення хвороби

1.3 Основнi клiнiчнi прояви та перебiг захворювання

1.4 Медикаментозне лiкування гiпертонiчноi хвороби

1.5 Лiкувальне харчування

1.6 Засоби ФР при гiпертонiчнiй хворобi

1.7 Фiтотерапiя при гiпертонiчнiй хворобi

1.8 Профiлактика гiпертонiчноi хвороби

Роздiл РЖРЖ Органiзацiя та методи дослiдження

2.1 Органiзацiя дослiдження

2.2 Методи дослiдження

Роздiл РЖРЖРЖ. Результати дослiджень та iх обговорення

3.1 Вплив ЛФК на змiни артерiального тиску

3.2 Вплив комплексу засобiв ФР

Висновок

Рекомендацii

Список використаноi лiтератури

Додатки

Вступ

Актуальнiсть дослiдження

На сучасному етапi розвитку суспiльства все гострiше постаi проблема збереження i змiцнення здоровтАЩя людей, дотримання здорового способу життя. У нашiй краiнi склалася критична ситуацiя iз станом здоровтАЩя населення, рiзко зросла захворюванiсть, особливо на гiпертонiю (у 3 рази), стенокардiю (у 2, 4 рази), iнфаркт мiокарда (30%).

Цi хвороби значно поширилися за останнi десятирiччя в економiчно розвинених краiнах, стали головною причиною iнвалiдностi та смертностi. Для успiшноi боротьби з хворобами серця i судин недостатньо лише загальнодержавних i суто медичних заходiв. Дуже важливе значення маi також ознайомлення широких верст населення з основними принципами фiзичноi реабiлiтацii та принципами запобiгання даних захворювань [9,16].

Серцево-судинна система вiдiграi важливу роль в життiдiяльностi органiзму, постачаi всiм тканинам i органам поживнi речовини, виносить продукти обмiну. Тому при захворюваннях апарату кровообiгу порушуiться функцiональна дiяльнiсть усього органiзму, знижуiться працездатнiсть, наступаi передчасна старiсть. Серцево-судиннi захворювання i основною причиною iнвалiдностi i смертностi людей у бiльшостi краiн свiту.

Захворюваннями серцево-судинноi системи i - ендокардит, мiокардит, перикардит, дистрофiя мiокарда, вродженi i набутi вади серця, атеросклероз, iшемiчна хвороба серця, гiпер- та гiпотонiчна хвороби, облiтеруючий ендартерiiт, тромбофлебiт, варикозне розширення вен. Виникненню захворювання сприяi ряд чинникiв зовнiшнього i внутрiшнього середовища: переiдання, вживання алкоголю, палiння, гiподинамiя, фiзичнi i нервово-психiчнi перевантаження, iнфекцii, iнтоксикацii, спадковiсть тощо.

Захворювання серцево-судинноi системи проявляються болем у дiлянцi серця, порушенням його ритму, серцебиттям, задишкою, набряками, синюхою (цiаноз). Вони супроводжуються недостатнiстю кровообiгу рiзного ступеня.

Серцево-судиннi захворювання лiкують комплексно включенням з медикаментозного лiкування, дiiтотерапii, психотерапii, вiдповiдного рухового режиму, фiзичноi реабiлiтацii. Засоби останньоi - ЛФК, лiкувальний масаж, фiзiотерапiя, працетерапiя. iх призначають як у лiкарняний, так i в пiслялiкарняний перiоди реабiлiтацii. У реабiлiтацiйних центрах, полiклiнiчному, санаторному та диспансерному етапах реабiлiтацii можливе використання механотерапii (тренажери).

Гiпертонiчна хвороба тАУ важлива проблема сучасноi медицини. Вона належить до захворювань, причина розвитку яких багато в чому залежить вiд самоi людини.

Тому необхiдно виховувати у кожноi людини i всього суспiльства дбайливе ставлення до свого здоровтАЩя. тАЬСвiдоме i вiдповiдальне ставлення до здоровтАЩя як до загальнонародного багатства повинно стати нормою життя i поведiнки всiх людей. Це передбачаi викорiнення шкiдливих звичок, виховання фiзичноi культури, дотримання режиму працi, харчування i вiдпочинку, пiдвищення санiтарноi культури населення ..тАЭ Пiдвищення санiтарноi культури населення сприяi зниженню захворюваностi на хвороби органiв кровообiгу. Активна i свiдома позицiя хворого та його близьких тАУ важливий фактор ефективноi боротьби з гiпертонiчною хворобою [1, 3, 4].

Мета дослiдження: вивчення впливу засобiв фiзичноi реабiлiтацii на пацiiнтiв з гiпертонiчною хворобою РЖРЖ ступеню вiком 40 тАУ 60 рокiв

м. Рiвне. Отримання даних результатiв проведених дослiджень, iх аналiз, обТСрунтування позитивного впливу засобiв фiзичноi реабiлiтацii на пацiiнтiв.

ОбтАЩiкт дослiдження: процес фiзичноi реабiлiтацii хворих на гiпертонiчну хворобу РЖРЖ ступеню вiком 40 тАУ 60 рокiв м. Рiвне.

Предмет дослiдження: ефективнiсть впливу засобiв ФР на хворих з гiпертонiчною хворобою РЖРЖ ступеню Рiвненськоi полiклiнiки №3.

Завдання дослiдження

1. Узагальнити результати дослiджень i формування науковоi думки вчених про позитивний вплив засобiв ФР на всiх етапах лiкування.

2. Дослiдити позитивний плив засобiв ФР, зокрема ЛФК на пацiiнтiв якi знаходяться на диспансерному облiку в полiклiнiцi №3 м. Рiвне з дiагнозом: гiпертонiчна хвороба РЖРЖ ступеня.

3. Провести аналiз ефективностi впливу ФР на стан здоровтАЩя пацiiнтiв.

4. Розробити рекомендацii для застосування ЛФК при гiпертонiчнiй хворобi.

Роздiл РЖ. Причини виникнення, клiнiчнi прояви гiпертонiчноi хвороби та використання засобiв фiзичноi реабiлiтацii. 1.1. Анатомо-фiзiологiчнi особливостi серцево-судинноi системи

Щоб глибше зрозумiти змiни, що виникають в органiзмi людини при гiпертонiчнiй хворобi, а також методи i заходи запобiгання цiй тяжкiй недузi. Необхiдно передусiм мати уявлення про будову та фiзiологiчнi функцii серцево-судинноi системи.

Вiдомо, що для нормальноi життiдiяльностi людського органiзму необхiдне постiйне надходження до тканин i органiв кровi, яка приносить поживнi речовини та кисень i забираi вiдпрацьованi продукти (шлаки). Постачання кровi здiйснюiться органами кровообiгу: серцем i судинами. Серцево-судинну систему схематично можна порiвняти з замкнутою системою рiзного калiбру трубок, по яких безперервно з рiзною швидкiстю рухаiться кров.

Серце мiститься в груднi клiтцi, дещо злiва вiд середньоi лiнii, мiж правою i лiвою легенями, i становить порожнистий мтАЩязовий орган масою 250-300 г. Розмiр його у здоровоi дорослоi людини приблизно дорiвнюi розмiру стиснутого кулака. За формою воно нагадуi конус, основою повернутий догори, а верхiвкою тАУ донизу. Серце складаiться з 4 порожнин (камер). Повздовжня мтАЩязова перетинка дiлить орган на двi половини, якi перетинаються мiж собою: праве i лiве серце. Кожна половина серця складаiться iз сполучних мiж собою двох вiддiлiв: верхнього тАУ передсердя i нижнього тАУ шлуночка. Верхнiй вiддiл вiдокремлений вiд нижнього перегородкою з клапанами, якi вiдкриваються тiльки всередину шлуночка i в нормальних умовах забезпечують циркуляцiю кровi тiльки в одному напрямку тАУ з передсердь у шлуночки, а з них в артерii [1,4, 5].

Серце дii як своiрiдний нагнiтально-всмоктувальний насос i i основним двигуном, що забезпечуi постiйну циркуляцiю кровi. При кожному скороченнi воно виштовхуi в аорту 50 тАУ 70 г кровi. Безперервно i ритмiчно скорочуючись за одну хвилину у 70 тАУ 80 разiв, воно перекачуi 4 тАУ 5 л кровi (близько 7000 л на добу). Однак не всi вiддiли серця скорочуються одночасно. Передсердя i шлуночки функцiонують по черзi. В момент скорочення передсердь шлуночки розслабляються, а пiд час розслаблення iх шлуночки скорочуються. Пiсля цього настаi пауза тривалiстю 0,4 с, коли розслабляються i шлуночки, i передсердя. В цей перiод серце дiстаi короткочасний вiдпочинок, а потiм весь цикл повторюiться спочатку.

При скороченi шлуночкiв кров iз серця викидаiться пiд напором, i в судинах виникаi певний тиск. Вiн вимiрюiться на плечовiй артерii i називаiться артерiальним тиском.

Кровоноснi судини, по яких кров тече вiд серця, називаiться артерiальним, а судини, по яких кров рухаiться до серця тАУ венами. Артерii розгалужуються на дрiбнiшi судини тАУ артерiоли, якi, дедалi зменшуючись у дiаметрi, переходять у величезну кiлькiсть найдрiбнiших судин тАУ капiлярiв, дiаметр яких приблизно вiдповiдаi дiаметру людськоi волосини. Всi тканини i органи людини пронизанi густою капiлярною мережею. Загальна довжина кровоносних судин у людини близько 100000 км (у 2.5 рази бiльша за довжину екватора землi).

Стiнка кровоносноi судини маi мтАЩязовий шар. Що складаiться з тонких волокнин, якi постiйно перебувають у певнiй фiзiологiчнiй напрузi тАУ тонусi. Звiдси походить i назва хвороби. Слово тАЬгiпертонiятАЭ складаiться з двох грецьких слiв: тАЬгiпертАЭ (понад, надмiрний) i тАЬтонустАЭ (напруга). Артерiальний тиск здоровоi людини залежить вiд сили скорочення серця, еластичностi судин, скорочення дрiбних артерiй, дiаметра артерiол внутрiшнiх органiв. Тиск кровi в артерiях завжди вищий, нiж у венах. Артерiальнi судини також можуть скорочуватись i розслаблятись i тим самим впливати на рух кровi. При ритмiчному скороченнi серцевого мтАЩяза кров з лiвого шлуночка виштовхуiться в аорту, а потiм через артерii i артерiоли тАУ у капiлярну мережу. Тут вона вiддаi тканинам кисень i поживнi речовини, що надiйшли в органiзм з харчовими продуктами, забираi вiдпрацьованi шлаки i надходить у венозну капiлярну мережу. Дрiбнi вени зливаються у двi великi: верхню i нижню порожнистi вени. З цих вен кров рухаiться в праве передсердя, а потiм тАФ у правий шлуночок i через легеневу артерiю спрямовуiться в судинну систему легенiв. У легенях кров звiльняiться вiд вуглекислого газу, збагачуiться киснем i тече у лiве передсердя, а потiм виштовхуiться у лiвий шлуночок [37,42].

Артерiальний тиск залежить не тiльки вiд роботи серця. Всi органи, в тому числi серце i судини, перебувають пiд постiйним контролем центральноi нервовоi системи, зокрема судинно-рухового центру головного .мозку, який впливаi на тонус судин. Пiдвищення тонусу судин i прискорення роботи серця визначаiться симпатичною нервовою системою, а зниження тонусу судин, розширення iх дiаметра i уповiльнення серцевоi дiяльностi тАФ парасимпатичною нервовою системою, блукаючим нервом. Всiм вiдомо, що при хвилюваннi з'являiться серцебиття, червонii або блiдне шкiра обличчя, пiдвищуiться артерiальний тиск.

Тиск змiнюiться i пiд дiiю гормонiв тАФ особливих речовин, що виробляються залозами внутрiшньоi секрецii. Так; надниркова залоза виробляi адреналiн, гiпофiз тАФ вазопресин, а щитовидна залоза тАФ тиреоiдин. Цi гормони сприяють пiдвищенню артерiального тиску. Внаслiдок погiршення кровопостачання нирки в нiй може утворюватися особлива речовина ренiн, яка також призводить до пiдвищення тиску.

Пiд час скорочення (систоли) шлуночка в судинах виникаi найбiльший тиск кровi, який називають максимальним, або систолiчним. В момент розслаблення (дiастоли) серця реiструiться найменший, тобто мiнiмальний, або дiастолiчний тиск. Для здоровоi людини середнього вiку максимальний артерiальний тиск вважаiться нормальним, коли вiн перебуваi в межах 110тАФ140 мм рт. ст., а мiнiмальнийтАФ в межах 70тАФ90 мм рт. ст. Величину артерiального тиску позначають дробом: у чисельнику тАФ максимальний артерiальний тиск, а в знаменнику тАФ мiнiмальний.

1.2 Основнi причини виникнення хвороби

РЖснують декiлька теорiй про причини i механiзм розвитку гiпертонiчноi хвороби та найбiльш визнаною i неврогенна, тобто теорiя виникнення хвороби внаслiдок надмiрного психоемоцiйного напруження. При цьому певне значення мають тривала скрутна життiва ситуацiя, розумова перевтома, хронiчне недосипання, невмiння керувати своiми переживаннями. Найчастiше гiпертонiчна хвороба вражаi людей стриманих, якi не люблять виявляти свiй душевний стан, приховують негативнi емоцii i замикаються в собi. Це призводить до неврозу, що стаi поштовхом до розвитку хвороби. Видатний радянський терапевт Г. Ф. Ланг називав гiпертонiчну хворобу Влхворобою невiдреагованих емоцiйВ». Не випадково у народi побутуi думка, що коли дуже тяжко, слiд поплакати тАФ стане легше [ 11,13, 45].

Психоемоцiйне перенапруження негативного характеру i провiдною, але не iдиною причиною гiпертонiчноi хвороби. Далеко не у всiх людей, якi зазнали горя, виникаi ця хвороба. РЖстотне значення в розвитку ii маi спадковiсть. Радянський дослiдник РЖ. А. Ривкiн довiв, що в сiм'ях, де на гiпертонiчну хворобу хворiли обоi батькiв, дiти хворiють значно частiше, нiж в сiм'ях, де хворiв тiльки один iз батькiв. Крiм того, у таких сiм'ях дiти, як правило, емоцiйно неврiвноваженi, схильнi до ожирiння, ендокринних хвороб та алергiчних реакцiй. У них виявляiться пiдвищений вмiст холестерину в кровi. У осiб iз спадковою схильнiстю до гiпертонiчноi хвороби перебiг ii здебiльшого ускладнений, а лiкування тАФ менш ефективне. Як правило, у них значно ослаблена нервова система. Це проявляiться в неадекватнiй реакцii на фактори зовнiшнього середовища. Наприклад, незначнi подразники, що не викликають у здорових людей пiдвищення артерiального тиску, у схильних до гiпертонiчноi хвороби призводять до пiдвищення його на тривалий час. Нерiдко такi особи дуже вразливi, перебiльшують значення дрiбних образ, довго переживають неприiмнi подii дня i т. iн. [11].

У розвитку гiпертонiчноi хвороби певну роль вiдiграють й iншi фактори. Численнi науковi дослiдження свiдчать, що для виникнення ii неабияке значення маi професiя людини. Частiше гiпертонiчна хвороба зустрiчаiться в осiб, зайнятих напруженою розумовою працею, що вимагаi помiтних психоемоцiйних затрат. Здебiльшого це працiвники адмiнiстративно-управлiнського апарату, робота яких характеризуiться постiйним контактуванням з великою кiлькiстю людей, з частою змiною емоцiйного фону. На неi хворiють ученi, письменники, диспетчери, телефонiсти, вчителi. Серед лiкарiв гiпертонiчна хвороба вражаi найбiльше хiрургiв i анестезiологiв. Розвитковi ii сприяють несприятливi виробничi умови, забруднення навколишнього середовища.

Люди, зайнятi важкою фiзичною працею, рiдше хворiють на гiпертонiчну хворобу". Так, за даними Ц. О. Левiноi, серед вантажникiв Одеського порту гiпертонiчна хвороба дiагностуiться у 9 разiв рiдше, нiж серед iнженерно-технiчного персоналу. Сiльське населення хворii на неi менше, нiж мiське, хоча ця рiзниця у мiру прискорення науково-технiчного прогресу скорочуiться. Ученi вважають, що на частоту розвитку хвороби впливаi також надмiрне споживання натрiю хлориду. Дослiдник М. РЖ. Фатула, обстеживши мешканцiв сiл Закарпатськоi областi, якi споживають воду з пiдвищеним (у 2тАФ5 разiв) вмiстом натрiю хлориду, встановив, що серед них хворих на гiпертонiчну хворобу у 3 рази бiльше, нiж серед тих, хто п'i воду з нормальним вмiстом цiii солi. При надмiрному споживаннi натрiю хлориду в стiнках артерiй i артерiол вiдкладаiться натрiй. Це призводить до набухання судинних стiнок, пiдвищення iхнього тонусу, посилення чутливостi артерiол до пресорних впливiв.

Додатковим фактором, що сприяi появi хвороби, i гiподинамiя, тобто малорухливий спосiб життя, недостатнi фiзичне навантаження. Науково-технiчний прогрес рiзко скоротив фiзичну працю людини i одночасно збiльшив навантаження на ii нервову систему. Подiбно до того, як глибоководна риба в процесi багатовiкового розвитку пристосувалася до колосального тиску води, так i людський органiзм з його серцево-судинною системою протягом тисячолiть пристосувався до постiйного фiзичного навантаження, до щоденноi фiзичноi працi. Рiзке обмеження м'язовоi активностi, що спостерiгаiться протягом останнiх 1тАФ2 поколiнь людей, i незвичним станом для органiзму сучасноi людини i певною мiрою сприяi розвитковi гiпертонiчноi та iнших хвороб [34, 47].

Гiпертонiчна хвороба виникаi головним чином у людей середнього i похилого вiку, переважно в осiб вiком вiд 40 до 60 рокiв. Французькi клiнiцисти називають ii Влхворобою осенi людського життяВ». Однак в останнi десятилiття вона значно ВлпомолодiлаВ» i зустрiчаiться навiть у дiтей.

Процент хворих на гiпертонiчну хворобу серед чоловiкiв i жiнок приблизно однаковий, але в окремi вiковi перiоди вiдзначаiться iстотна рiзниця. До 40 рокiв частiше хворiють чоловiки, а пiсля 40 тАФ жiнки. Пiсля 55 рокiв гiпертонiчна хвороба у жiнок зустрiчаiться в 3 рази частiше, нiж у чоловiкiв. Значну роль у розвитку ii вiдiграють ендокриннi порушення, травми черепа, iнфекцii, курiння та вживання алкогольних напоiв.

Видатний кардiолог О. Л. МтАЩясников вважав, що причиною хвороби i ряд факторiв, серед яких провiдне значення маi порушення вищоi нервовоi дiяльностi пiд впливом ii постiйного перенапруження в зв'язку з надмiрним або неадекватним, невiдреагованим психоемоцiйним збудженням. Як уже зазначалося, внаслiдок тривалоi дii негативних емоцiй перенапружуiться нервова система, порушуiться функцiя центральноi нервовоi системи РЖ виникаi невроз. Звичайний невроз, або функцiональне порушення вищоi нервовоi дiяльностi, лежить в основi багатьох патологiчних (хворобливих) станiв, якi не су проводяться навiть тимчасовим пiдвищенням артерiального тиску (гiпертензiiю). В осiб з такими неврозами (неврастенiя, психастенiя, iстерiя) гiпертензiя також зрiдка може з'являтися, але не частiше, нiж в осiб, якi не мають цих неврозiв. Неврастенiя, iстерiя самi по собi не ведуть до розвитку гiпертонiчноi хвороби. О. Л. МтАЩясников пiдкреслюi, що гiпертонiчна хвороба тАФ це невроз, вiстря якого спрямоване на серцево-судинний апарат.

Такий невроз призводить до порушення регуляцii тонусу м'язiв судинних стiнок i звуження просвiту численних артерiол внутрiшнiх органiв. Потiм до цього процесу приiднуються додатковi механiзми, що пiдтримують високий рiвень артерiального тиску. Звужуються артерiоли нирок i надниркових залоз, виникаi iшемiя (недостатнi кровопостачання) цих органiв, i вони починають видiляти речовини, якi мають здатнiсть звужувати судини (ренiн, норадреналiн). Внаслiдок цього артерiальна гiпертензiя посилюiться, стабiлiзуiться (закрiплюiться). Таким чином, механiзм розвитку гiпертонiчноi хвороби складаiться з двох основних етапiв: первинного тАФ нервового i вторинного тАФ гуморального, пов'язаного з порушенням обмiну речовин.

Однак деякi аспекти виникнення та розвитку гiпертонiчноi хвороби досi ще повнiстю не з'ясованi. Невiдомо, яким чином невротичнi функцiональнi змiни призводять до органiчних стiйких змiн тонусу судин, не до кiнця зрозумiлий механiзм успадкування гiпертонiчноi хвороби.

1.3 Основнi клiнiчнi прояви та перебiг захворювання

Гiпертонiчна хвороба тАФ це захворювання всього органiзму iз залученням у патологiчний процес багатьох систем i органiв, переважно серцево-судинноi системи. Подiбно до iнших тривалих хвороб вона здебiльшого починаiться поступово, непомiтно для людини, без виражених симптомiв. Збiльшення систолiчного i дiастолiчного тиску хворi спочатку не помiчають i дiзнаються про свою хворобу при випадковому вимiрюваннi артерiального тиску пiд час масових профiлактичних оглядiв або при зверненнi до лiкаря з приводу iншого захворювання чи заповнення санаторноi карти. Видатний французький учений Р. Лерiш писав: ВлХвороба тАФ це драма в двох актах, з яких перший розiгруiться в похмурiй тишi наших тканин при погашених вогнях. Коли з'являiться бiль або iншi неприiмнi явища,тАФ це майже завжди другий актВ».

Однак бувають випадки, коли гiпертонiчна хвороба починаiться гостро, раптово i несподiвано тАФ пiсля сильного нервово-психiчного потрясiння.

Початкова стадiя гiпертонiчноi хвороби може проявлятися характерним невротичним станом: пiдвищенням збудливостi i дратливостi, нестiйким настроiм, плаксивiстю. Хворi часто скаржаться на розлад сну, неможливiсть зосередитися пiд час розумовоi роботи, неприiмнi вiдчуття, якi важко пояснити, охарактеризувати словами. При цьому часто змiнюiться настрiй тАФ вiд тривожного до тривожно-тужливого. З'являються незадоволення собою, схильнiсть до конфлiктiв на роботi i особливо в домашнiй обстановцi. РЖнодi такi хворi вважають, що всi цi ознаки пов'язанi з перевтомою i до лiкаря не звертаються, чим сприяють прогресуванню гiпертонiчноi хвороби [26, 32].

Однiiю з раннiх ознак гiпертонiчноi хвороби i головний бiль непостiйного характеру i рiзноi локалiзацii. Однi хворi вiдчувають його найчастiше в потиличнiй дiлянцi, iншi тАФ в лобнiй чи у скронях. Головний бiль звичайно з'являiться в кiнцi робочого дня, але iнодi буваi i зранку, коли хворий прокидаiться з важкою головою, особливо пiсля поганого сну.

Нерiдко хворi скаржаться на запаморочення, шум РЖ дзвiн у вухах та в головi, миготiння темних мушок або райдужних кiл перед очима, поколювання в дiлянцi серця, сильне серцебиття, перебоi в серцевих ударах, так зване ВлзавмиранняВ» серця, неможливiсть спати на лiвому боцi i т. РЖн. Зрiдка хворого турбуi вiдчуття онiмiння пальцiв, повзання мурашок по шкiрi (парестезii). Перелiченi ознаки початковоi стадii хвороби нестiйкi, вони минають, бо пов'язанi з тимчасовими, що перiодично виникають, спазмами (звуженнями) судин рiзних органiв.

Гiпертонiчна хвороба, яку не лiкують або лiкують погано, як правило, триваi роками, перiодично стан хворого погiршуiться, вiн втрачаi на деякий час працездатнiсть. РЖнодi хвороба су проводиться тяжкими, небезпечними для життя ускладненнями.

Для оцiнки перебiгу гiпертонiчноi хвороби i призначення правильного лiкування запропоновано багато класифiкацiй хвороби. Одна з них, досить поширена,тАФ класифiкацiя О. Л. МтАЩясникова. Враховуючи виваженiсть клiнiчних проявiв, рiвень артерiального тиску, його стiйкiсть, наявнiсть змiн i ускладнень функцiй окремих органiв i систем, О. Л. МтАЩясников подiляi хворобу на три стадii, а кожну стадiю на двi фази:

РЖ стадiя: фаза А-тАФлатентна (прихована), передгiпертонiчна; фаза Б тАФ перехiдна, транзиторна (АТ 140 тАУ 159 систолiчний, 90 тАУ 99 дiастолiчний мм рт. ст.).

II стадiя: фаза АтАФнестiйка, лабiльна; фаза Б тАФ стiйка, стабiльна (160 тАУ 179 систолiчний, 100 тАУ 109 дiастолiчний мм рт. ст.).

III стадiя: фаза А тАФ компенсована (коли порушенi функцii здатнi вiдновлюватися); фаза Б тАФ декомпенсована (порушенi функцii не вiдновлюються (бiльше 180 систолiчний, дiастолiчний бiльше 110 мм рт. ст.).Фаза А РЖ стадii характеризуi початок хвороби, коли артерiальний тиск у звичайних умовах нормальний РЖ пiдвищуiться при емоцiональних або холодових пробах. Вона часто спостерiгаiться у людей з пiдвищеною чутливiстю до подразникiв навколишнього середовища. В подальшому стан може не прогресувати, виникнення гiпертонiчноi хвороби не обов'язкове. Включення в класифiкацiю цiii фази зумовлене необхiднiстю своiчасного проведення профiлактичних заходiв, встановлення лiкарського нагляду за хворим, щоб не допустити розвитку гiпертонiчноi хвороби, особливо при несприятливих умовах працi та побуту. У фазi Б спостерiгаiться пiдвищення артерiального тиску га поява за певних умов на короткий час деяких симптомiв хвороби [4, 11, 12].

Нормальний сон, спокiй, усунення причин, що викликають психоемоцiйне перенапруження, сприяють нормалiзацii тиску i вiдновленню доброго самопочуття. У подальшому, при негативних обставинах тиск може пiдвищуватись знову. Ця стадiя захворювання i оборотною, оскiльки ще немаi ознак стiйкого ураження серця чи iнших органiв, хоч iнодi i бувають гiпертонiчнi кризи (рiзке загострення хвороби).

У фазi А II стадii артерiальний тиск найчастiше постiй-Г; але пiдвищений, i рiвень його нестiйкий. Лiвий шлуночок серця, змушений працювати в несприятливих умовах пiдвищеного тиску, помiтно збiльшуiться. Виявляються певнi змiни судин очного дна. Фаза Б характеризуiться значним i стiйким пiдвищенням артерiального тиску; максимальний тиск сягаi 200 мм рт. ст. i бiльше. Ознаки гiпертрофii (збiльшення) серця i змiни судин очного дна бiльш вираженi. Частiше виникають гiпертонiчнi кризи, якi протiкають тяжко. Всi ознаки хвороби, що мали мiсце у першiй стадii, посилюються i стають бiльш стiйкими. Працездатнiсть хоч i збережена, але звичну роботу хворi виконують з бiльшим напруженням. Головний бiль непокоiть частiше, шум РЖ дзвiн у вухах супроводжуiться деяким зниженням слуху або поiднуiться iз запамороченням. Особливо посилюiться головний бiль у погано провiтрюваному примiщеннi або при похилому положеннi тiла. Хворi iнодi вiдчувають задишку пiд час швидкоi ходьби або коли пiднiмаються сходами. Бувають приступи сильного болю за грудиною при фiзичному напруженнi. При цьому спостерiгаються одна-двi з перелiчених ознак або поiднання iх.

Фаза А III стадii хвороби характеризуiться вираженими дистрофiчними i склеротичними змiнами внутрiшнiх органiв, особливо серця, нирок i мозкових судин, без значного порушення функцiй цих органiв. Артерiальний тиск високий i стiйкий. Фаза. Б вiдрiзняiться рiзко вираженим порушенням функцiй внутрiшнiх органiв. Залежно вiд переважного ураження того чи iншого органа розвиваються кардiосклероз з недостатнiстю кровообiгу, iнфаркт мiокарда або тромбоз мозкових судин. Артерiальний тиск високий, але може бути i нижчим, нiж у II стадii, якщо виникають ускладнення (iнфаркт чи iнсульт).

Самопочуття хворого значно погiршуiться. Вiн скаржиться на рiзкий розлад сну, млявiсть i сонливiсть вранцi, погiршання пам'ятi. Приступи стенокардii (грудноi жаби) появляються не тiльки при фiзичному напруженнi, але й у станi спокою. Розвиваються недостатнiсть кровообiгу, iнсульт або ниркова недостатнiсть.

Перебiг хвороби змiнюiться пiд впливом атеросклеротичного процесу у судиннiй системi. Атеросклероз i Влрiдною сестроюВ» гiпертонiчноi хвороби. Хоч це два рiзнi за своiю природою захворювання, але вони впливають одне на одне i часто погiршують стан здоров'я хворого. Суть атеросклерозу схематично можна пояснити так. На внутрiшнiй стiнцi судин вiдкладаiться з кровi, яка протiкаi по них, жироподiбна речовина холестерин у виглядi бляшок, схильних до розпаду. На мiсцi зруйнованоi бляшки розростаiться нееластична сполучна тканина. Тому стiнки судин стовщуються, втрачають свою пружнiсть, а просвiт артерiй звужуiться, внутрiшня поверхня iх стаi нерiвною. Рух кровi по таких артерiях утруднюiться, i значно погiршуiться кровообiг життiво важливих органiв: серця, головного мозку i нирок.

Розрiзняють повiльно прогресуючий РЖ швидко прогресуючий перебiг гiпертонiчноi хвороби. Останнiй називають ще злоякiсною гiпертензiiю, яка зустрiчаiться переважно у молодому вiцi. Характеризуiться вона гострим початком, коли артерiальний тиск пiдвищуiться до 250/140тАФ300/170 мм. рт. ст., рiзким головним болем, блюванням, втратою зору внаслiдок набряку сосочкiв зорових нервiв i вiдшарування сiткiвки. Хвороба швидко прогресуi i тiльки завдяки своiчасному введенню високоефективних сучасних медичних препаратiв вдаiться запобiгти трагiчному фiналу. Ранiше ж, до винайдення таких препаратiв, хворий неодмiнно помирав.

Повiльно прогресуючий перебiг хвороби в останнiй стадii маi чотири форми (залежно вiд переважного ураження органа): серцеву, мозкову, ниркову та змiшану. РЖзольоване ураження судин лише одного органа зустрiчаiться рiдко, найчастiше спостерiгаiться змiшана (серцево-мозкова) форма.

Крiм того, розрiзняють гiпертонiчну хворобу i симптоматичнi гiпертензii, якi нiчого спiльного, крiм пiдвищеного тиску, не мають з гiпертонiчною хворобою.

Крiм класифiкацii О. Л. МтАЩясникова, офiцiйно визнано класифiкацiю гiпертонiчноi хвороби, запропоновану в жовтнi 1961 р. Комiтетом експертiв Всесвiтньоi органiзацii охорони здоров'я (зi змiнами i доповненнями 1978 p.). Ця класифiкацiя розрiзняi три стадii хвороби, РЖ стадiя характеризуiться високим артерiальним тиском без ознак органiчних змiн серцево-судинноi системи. При II стадii спостерiгаiться високий артерiальний тиск iз змiнами в серцево-судиннiй системi без iнших ознак органiчних уражень. Характерною ознакою для цiii стадii хвороби i гiпертрофiя (збiльшення) лiвого шлуночка серця, яка виявляiться рентгенологiчним РЖ електрокардiографiчним методами дослiдження. При оглядi очного дна спостерiгаються звивистiсть i звуження артерiй та стиснення вен артерiями. У РЖРЖРЖстадii гiпертонiчноi хвороби з'являються ознаки серцевоi недостатностi або симптоми iшемiчноi хвороби серця. Ураження головного мозку супроводжуiться сильним головним болем, дезорiiнтацiiю, судорогами i вiдповiдними змiнами судин очного дна. РЖнодi порушуiться функцiя нирок, розвиваiться ниркова недостатнiсть.

Слiд зазначити, що подiл гiпертонiчноi хвороби на стадii певною мiрою умовний, схематичний. Не завжди можна провести чiтку межу мiж окремими стадiями РЖ фазами ii. Крiм того, хвороба не обов'язково прогресуi i проходить усi три стадii. РЖнодi ознаки РЖ чи II стадii тримаються досить тривалий час. Правильне лiкування та усунення причин, що викликали хворобу, можуть запобiгти ii дальшому розвитковi i сприяти поступовому одужуванню пацiiнта. У III стадii гiпертонiчна хвороба не пiддаiться лiквiдацii, але цiлком можливо досягти значного полiпшення стану хворого i збереження його працездатностi на тривалий час.

Перебiг хвороби, особливо у II або III стадii, нерiдко ускладнюiться гiпертонiчним кризом. Це рiзке, раптове загострення хвороби, за образним висловом О. Л. МтАЩясникова, Влквiнтесенцiя гiпертонiчноi хвороби, ii згустокВ». В. Ф. Зеленiй назвав гiпертонiчний криз вегетативною бурею. Вiн виникаi внаслiдок судинного спазму дрiбних артерiй мозку, серця або нирок. Найчастiше мiсцевий судинний спазм розвиваiться на фонi загального. При спазмi мозкових судин пiд час гiпертонiчного кризу змiнюiться коефiцiiнт (спiввiдношення) артерiального тиску в скроневiй i плечовiй артерiях. У здорових людей вiн дорiвнюi 0,5, у хворих тАФ 0,6тАФ0,7, а пiд час кризу збiльшуiться до 0,8тАФ0,9.

Криз виникаi не лише при тяжкому перебiгу гiпертонiчноi хвороби або в ii пiзнiй стадii. Вiн спостерiгаiться у всiх стадiях хвороби i в будь-якому вiцi. Провокаторами, або безпосереднiми причинами, кризу можуть бути сильне несподiване емоцiйне перенапруження (тяжка звiстка, скрутне становище тощо), рiзке коливання барометричного (атмосферного) тиску, контрастна змiна погоди. Частiше гiпертонiчний криз виникаi у клiмактеричний перiод i пiд час менструацii [15, 20].

РЖснують два типи гiпертонiчного кризу. Перший спостерiгаiться у хворих з РЖ чи II стадiiю хвороби. Виникаi криз швидко, без провiсникiв i триваi вiд кiлькох хвилин до РЖтАФ З год. Характеризуiться гiпертонiчний криз раптовим бурхливим пiдвищенням артерiального тиску, рiзким головним болем, здебiльшого пульсуючого характеру, нудотою, а iнодi i блюванням. Характерною i змiна зорового вiдчуття: перед очима виникаi ВлсiткаВ» або ВлтуманВ», а iнодi на кiлька секунд втрачаiться зiр. Супроводиться криз почуттям занепокоiння, збудливiстю, пiдвищеною дратливiстю. Хворий скаржиться на приплив кровi до голови, пiтливiсть, похолодiння рук i нiг, вiдчуття повзання мурашок, болi в дiлянцi серця, серцебиття, задишку, нестачу повiтря, сухiсть у ротi тощо. Хворий виглядаi зляканим, руки i ноги в нього тремтять, шкiра стаi вологою, забарвлення ii швидко змiнюiться. Нерiдко шкiра обличчя, шиi та грудей покриваiться червоними плямами. Пiсля закiнчення кризу у хворого видiляiться багато свiтлоi сечi, а РЖнодi велика кiлькiсть калу.

Другий тип кризу спостерiгаiться при гiпертонiчнiй хворобi III стадii (дуже рiдко тАФ II стадii). На вiдмiну вiд першого типу вiн розвиваiться поступово i триваi довше: вiд кiлькох годин до кiлькох (4тАФ5 i бiльше) днiв. При цьому на фонi поганого самопочуття ще бiльше пiдвищуiться артерiальний тиск, значно посилюiться головний бiль (розпираючого характеру), з'являються запаморочення, дзвiн у вухах. Спостерiгаiться млявiсть, сонливiсть, хворий нiби оглушений, його непокоять нудота i блювання. Зрiдка бувають марення, тимчасовий розлад мови, ослаблення зору i слуху. Хворий нерiдко скаржиться на стискаючий бiль у грудях, задишку. Виглядаi вiн млявим, загальмованим, шкiра у нього холодна i суха. Нерiдко обличчя у хворого червоне з синюшним вiдтiнком. Якщо розвиваiться серцева недостатнiсть, то з'являються застiйнi вологi хрипи в нижнiх вiддiлах легенiв, дихання частiшаi, iнодi розвиваiться приступ серцевоi астми,

При першому типi гiпертонiчного кризу бiльше пiдвищуiться систолiчний тиск i менше тАФ дiастолiчний. При другому типi артерiальний тиск пiдвищуiться в основному за рахунок дiастолiчного. Рiзке i раптове пiдвищення тиску при кризах i першого, i другого типiв не завжди минаi безслiдно для хворого. Чим частiше виникаi криз, тим тяжче протiкаi хвороба i тим бiльший ризик виникнення рiзних ускладнень: iнфаркту мiокарда, крововиливу у мозок з розвитком паралiчiв, крововиливу у сiткiвку ока з раптовою слiпотою. Зрiдка може розвинутись психоз.

1.4 Медикаментозне лiкування гiпертонiчноi хвороби

Лiкування хворих на гiпертонiчну хворобу по можливостi треба максимально iндивiдуалiзувати. Вибираючи метод лiкування, лiкар враховуi тип нервовоi системи хворого, його вiк, стадiю, фазу та форму хвороби, реактивнiсть органiзму та ефективнiсть медикаментiв. Лiкування слiд починати з ранньоi стадii хвороби, проводити його комплексно, систематично, пунктуально i достатньо тривалий час.

Правильне лiкування повнiстю лiквiдуi гiпертонiчну хворобу в початковiй стадii, а в наступних стадiях стабiлiзуi перебiг, запобiгаi прогресуванню ii. Приступаючи до лiкування, передусiм необхiдно усунути або нейтралiзувати фактори, що травмують нервову систему, i по можливостi усунути причини, що викликали хворобу. Комплексне лiкування передбачаi комбiноване застосування лiкувальних засобiв в iндивiдуально пiдiбраних дозах, дiiти, фiзiотерапевтичних процедур.

Лiкування хвороби в РЖ стадii провадиться в полiклiнiцi. Лише зрiдка хворого направляють у лiкарню: коли виникав необхiднiсть поглибленого обстеження. Перебування таких хворих у стацiонарi повинно бути короткочасним, бо тривале утримання iх на лiкарняному режимi несприятливо позначаiться на самопочуттi.

У II та III стадiях хвороби, особливо при загрозi ускладнення, хворих госпiталiзують, оскiльки вони потребують систематичного лiкарського нагляду, зокрема вимiрювання базального тиску. У лiкарнi визначаються iндивiдуальнi оптимальнi дози медикаментiв для хворого.

Медикаментозне лiкування. Поворотним пунктом в iсторii лiкування гiпертонiчноi хвороби можна вважати 1952 p., коли було впроваджено в терапевтичну практику резерпiн та iншi препарати [30, 37].

Величезна кiлькiсть медикаментiв, виробництво яких зростаi з кожним роком, даi змогу вибрати найбiльш ефективне для конкретного хворого поiднання лiкувальних засобiв. Величезний арсенал протигiпертензивних медикаментiв умовно можна подiлити на переважно седативнi засоби, тобто такi, що заспокоюють нервову систему, нейтралiзують негативнi емоцii, та гiпотензивнi, тобто спрямованi на зниження артерiального тиску.

Правильний вибiр i рацiональне поiднання рiзних седативних та гiпотензивних препаратiв даi змогу досягти лiкувального ефекту у хворих з пiзньою стадiiю хвороби i навiть при злоякiсному перебiгу гiпертонiчноi хвороби.

Лiкування починають з малих доз медикаментiв, якi поступово збiльшують. Досягнувши виражених позитивних наслiдкiв, оптимальну дозу вживають ще деякий час, а потiм поступово знижують ii до пiдтримуючоi. Пiдтримуюча доза тАФ це мiнiмальна кiлькiсть препарату, яка даi змогу зберегти i закрiпити одержаний в процесi лiкування результат.

При лiкуваннi молодих хворих треба прагнути максимального гiпотензивного результату, тобто цiлковитоi нормалiзацii артерiального тиску. Тiльки тривале, стiйке зниження артерiального тиску i ефективним заходом запобiгання прогресуванню хвороби, розвитковi недостатностi кровообiгу або ураженню нервовоi системи. При правильному лiкуваннi гiпертонiчноi хвороби у молодих осiб мозковi змiни (енцефалопатiя) спостерiгаються дуже рiдко.

Важче домогтися максимального зниження артерiального тиску у осiб похилого вiку, оскiльки це в них супроводжуiться погiршенням самопочуття. Адже пiдвищений протягом багатьох рокiв артерiальний тиск став для цих людей звичайним, iхнiй органiзм пристосувався до певного рiвня тиску.

У людей похилого вiку необхiдно особливо чiтко проводити диференцiальну дiагностику гiпертонiчноi хвороби i симптоматичноi атеросклеротичноi гiпертензii, при якiй пiдвищуiться лише систолiчний тиск. Тим часом майже в 50 % випадкiв атеросклеротичноi гiпертензii у осiб вiком 60тАФ65 рокiв помилков

Вместе с этим смотрят:

РЖсторiя виникнення та розвитку масажу

Аборты

Аденовирусная инфекция

Азотные и кислородные ванны, нафталановая нефть

Акушерська операцiя - накладання акушерських щипцiв