Вода очищена як розчинник в аптечнiй практицi

Змiст

1. Характеристика розчинникiв, якi застосовуються для приготування рiдких лiкарських форм. 2

2. Вимоги ДФ Х до розчинникiв. 10

4. Методи одержання та очищення води. 23

5. Контроль якостi води очищеноi та води для iнтАЩiкцiй. 42

7. Практична частина. 44

Список використаноi лiтератури. 71

1. Характеристика розчинникiв, якi застосовуються для приготування рiдких лiкарських форм

У процесi готування рiдких лiкарських форм завжди застосовуiться розчинник, який i i вiдповiдним дисперсiйним середовищем. Пiд розчинниками мають на увазi хiмiчнi сполуки або сумiшi, здатнi розчиняти рiзнi речовини, тобто утворювати з ними однорiднi системи - розчини, що складаються з двох чи бiльшого числа компонентiв. Як розчинники в медичнiй практицi для готування розчинiв застосовують: воду очищену, етиловий спирт, глiцерин, жирнi i мiнеральнi олii, рiдше - ефiр, хлороформ. Зараз з'явилася можливiсть трохи розширити асортимент розчинникiв за рахунок кремнiйорганiчних сполук, етилен - i пропiленглiколiв, диметилсульфоксиду (ДМСО) та iнших синтетичних речовин.

До розчинникiв, застосовуваних при готуваннi рiдких лiкiв, пред'являються визначенi вимоги:

розчинники повиннi бути стiйкими при збереженнi, хiмiчно i фармакологiчно iндиферентнi;

повиннi мати високу розчинюючу здатнiсть;

не повиннi мати неприiмний смак i запах;

повиннi бути дешевi, загальнодоступнi i мати простий спосiб одержання;

не повиннi бути вогненебезпечними i леткими;

не повиннi служити середовищем для розвитку мiкроорганiзмiв.

Вiдповiдно до хiмiчноi класифiкацii розчинники подiляють на неорганiчнi й органiчнi сполуки.

Вода очищена (Aqua purificata). З неорганiчних сполук найчастiше застосовуваним розчинником у медичнiй практицi i вода очищена (по ДФ X - вода дистильована).

Вода фармакологiчно iндиферентна, доступна i добре розчиняi багато лiкарських речовин, але в той же нас у нiй досить швидко гiдролiзуються деякi лiкарськi речовини i розмножуються мiкроорганiзми.

Вода демiнералiзована (Aqua demineralisata) (чи знесолена) за якiстю вiдповiдаi водi очищенiй i останнiм часом все частiше використовуiться замiсть неi. Високий вмiст солей у вихiднiй водi погiршуi умови перегонки, а також якiсть води очищеноi. Тому дуже важливим i знесолення твердоi природноi води перед перегонкою.

Вода для iн'iкцiй (Aqua pro injectionibus). Санiтарнi вимоги до одержання, транспортування i зберiгання води для iн'iкцiй приведенi в наказi МОЗ Украiни № 139 вiд 14.06.93 р. "Про затвердження iнструкцii щодо санiтарно-протиепiдемiчного режиму аптек". Вона повинна вiдповiдати усiм вимогам, пропонованим ФС 42-2620-89 до води очищеноi, i не мiстити пiрогенних речовин.

Пiрогенними речовинами (вiд грецького слова руr - вогонь, латинського generatio - народження) називають продукти життiдiяльностi i розпаду мiкроорганiзмiв, токсини, загиблi мiкробнi клiтини.

Для визначення пiрогенностi в Украiнi прийнятий метод, описаний у ДФ XI ("Випробування на пiрогеннiсть"). Сучаснi свiтовi фармакопеi, такi як Британська 1998 p., РДвропейська 1997 р., США 1995 p., Чеська 1997 p. поряд з тестом на бактерiальнi ендотоксини також мiстять i "Тест на пiрогени". Крiм офiцiйного бiологiчного методу випробування на пiрогеннiсть, за рубежем широко застосовують лiмулус-тест (лiм-тест), оснований на утвореннi гелю при взаiмодii бактерiальних пiрогенiв з лiзатом амебоцитiв. У НДРЖФ Росii розроблено аналогiчний чутливий, але бiльш простий метод, заснований на здатностi грамнегативних мiкроорганiзмiв (основнi продуценти пiрогенних речовин) утворювати гель у 3% розчинi калiю гiдроксиду. *

Етанол, спирт етиловий (Spiritus aethylicus, spiritus vini). Спирт етиловий (С2Н5ОН) являi собою прозору, безбарвну рухливу рiдину з характерним запахом i пекучим смаком, кипить при 78 В°С.

Для фармацевтичних цiлей застосовуiться етанол, одержуваний шляхом зброджування сировини, що мiстить полiсахариди, в основному картоплi i зерна. Етанол iншого походження для готування лiкарських форм не використовуiться у зв'язку з присутнiстю недопустимих домiшок (спирту метилового та iнших сполук).

Спирт етиловий можна вiднести до неводних розчинникiв з визначеною часткою умовностi, тому що застосовують не абсолютний етанол, а водно-спиртовi розчини рiзноi мiцностi. Концентрацiю водно-спиртового розчину виражають в об'iмних вiдсотках, що показують кiлькiсть мiлiлiтрiв абсолютного етанолу в 100 мл розчину при 20 В°С.

Етанол в одних випадках використовують як хороший розчинник для багатьох органiчних i неорганiчних сполук (органiчнi кислоти, ефiрнi та жирнi олii, камфора, ментол, йод, танiн, левомiцетин, алкалоiди та iн), а в iнших - як лiкарський засiб у виглядi розчинiв, що мiстять спирт. Розчиняюча здатнiсть етанолу залежить вiд його концентрацii. Так, наприклад, олiя касторова легко розчиняiться в безводному (абсолютному) спиртi, 85% етанол розчиняi близько 10% олii касторовоi, 70% - тiльки 1%, а 40% - практично ii не розчиняi.

Спирт змiшуiться у всiх спiввiдношеннях з водою, глiцерином, ефiром, хлороформом. Вiн нейтральний, не окисляiться киснем повiтря, маi бактерiостатичну i бактерицидну дiю в залежностi вiд концентрацii розчину. Найбiльшi антисептичнi властивостi маi спирт 70%, тому що вiн легко проникаi всередину клiтини через оболонку мiкроорганiзмiв i убиваi протоплазму. У концентрацiях вище 70% спирт викликаi денатурацiю бiлковоi оболонки, що перешкоджаi його проникненню всередину клiтини до протоплазми, а тому бактерицидна властивiсть спиртiв вищих концентрацiй не проявляiться.

До негативних властивостей спирту слiд вiднести його неiндиферентнiсть, сп'яняючу дiю. - смертельна доза 96% спирту етилового близько 210-300 мл. Вiн сприяi зсаджуванню бiлкiв, ферментiв, легко займаiться, маi високу гiгроскопiчнiсть, несумiснiсть з окислювачами (наявнiсть у молекулi гiдроксильноi групи): калiю перманганатом, бромом, мiцною азотною кислотою та iн. Займистiсть i леткiсть спирту прямо залежать вiд його мiцностi. З деякими солями (кальцiю хлоридом, магнiю нiтратом) спирт етиловий даi кристалiчнi сполуки.

Якiсть етанолу регламентуiться ДФ X (Spiritus aethylicus 95%).

При змiшуваннi спирту етилового i води вiдбуваiться контракцiя (стиск), що супроводжуiться видiленням тепла i змiною об'iму, причому об'iм сумiшi завжди менше суми обох об'iмiв. Наприклад, при змiшуваннi 500 мл спирту етилового i 500 мл води об'iм одержаноi при цьому сумiшi буде дорiвнювати не 1000, а 940 мл. Це явище зв'язане з утворенням спиртогiдратiв рiзного складу iз взаiмоущiльненням молекул спирту i води при iх розташуваннi в просторi. Максимум стиску спостерiгаiться у водно-спиртовоi сумiшi, що маi мiцнiсть 54-56%. При концентрацii спирту 35% i нижче явище контракцii при розведеннi спирту водою вже не спостерiгаiться. Спирт мiцнiстю нижче 40% маi, подiбно до води, гiдролiтичнi властивостi, а в концентрацii вище 40% цiii здатностi не маi.

Мiцнiсть спирту визначають за допомогою спиртометрiв, рефрактометричним методом або за щiльнiстю спиртового розчину.

Розведення спирту водою чи змiшування водно-спиртових розчинiв рiзноi концентрацii - це повсякденнi операцii в аптецi. Однак, з огляду на особливостi спирту етилового, при його змiшуваннi з водою доводиться щоразу розраховувати необхiдну кiлькiсть спирту i води. З метою полегшення цих розрахункiв i попередження можливих помилок у додаваннях до ДФ XI приведенi довiдковi таблицi, якими провiзор-технолог повинен навчитися користуватися при розведеннi спирту. Зберiгають спирт у добре закупорених бутлях темного скла в прохолодному мiсцi, подалi вiд вогню.

Хлороформ (Chloroformium). Це безбарвна, прозора рухлива летка рiдина з характерним запахом i солодким смаком. Змiшуiться у всiх спiввiдношеннях зi спиртом етиловим, ефiром. У хлороформi добре розчиняються лiкарськi речовини, нерозчиннi чи малорозчиннi у водi: кислота борна, бутадiон, камфора, левомiцетин, хлорбутанолгiдрат, ментол та iн. Вiн маi, як усi галогенопохiднi, наркотичну i дезiнфiкуючу дiю, вiдноситься до сильнодiючих речовин (список Б), тому застосування його обмежене.

Використовуiться головним чином у лiкарських формах для зовнiшнього застосування. У неводних розчинах хлороформ зазвичай прописують у комбiнацii з яким-небудь основним розчинником: спиртом етиловим, жирними олiями та iн. Ширше використовуiться хлороформ у технологii лiнiментiв. На вiдмiну вiд спирту етиловий хлороформ дозують за масою. Пари незаймистi, але шкiдливi для здоров'я. Зберiгають у добре закупорених iмностях у прохолодному, захищеному вiд свiтла мiсцi.

Ефiр медичний (Aether medicinales). Це безбарвна, прозора легкозаймиста рiдина, своiрiдного запаху, пекучого смаку. Ефiр медичний часто називають просто ефiром. Вiн розчиняi багато лiкарських речовин; розчиняiться в 12 частинах води, змiшуiться у всiх спiввiдношеннях зi спиртом етиловим, хлороформом, петролейним ефiром, жирними й ефiрними олiями. По розчиняючiй здатностi вiн аналогiчний хлороформу: у ньому розчиняються тi ж лiкарськi речовини i приблизно в тiй же концентрацii, що й у хлороформi.

Пари ефiру отруйнi. Вони мають схильнiсть опускатися на пiдлогу, дуже рухливi i можуть накопичуватися на далекiй вiдстанi вiд джерела випаровування ефiру. Займаiться ефiр при температурi 40 В°С. Ефiр так само, як i хлороформ, маi наркотичну дiю, вiдноситься до списку Б, у неводних розчинах використовуiться рiдко i тiльки в комбiнацii з iншими розчинниками, дозують його за масою.

У технологii готових лiкарських засобiв ефiр застосовуiться при виготовленнi деяких настойок i екстрактiв, а також у виробництвi колодiю.

3 огляду на легку займистiсть ефiру, вибухонебезпечнiсть його пари з повiтрям, при роботi з ним необхiдно строго додержувати технiки безпеки. Зберiгають ефiр медичний у добре закупорених iмностях у прохолодному захищеному вiд свiтла мiсцi подалi вiд вогню.

Глiцерин (Glycerinum) являi собою безбарвну сиропоподiбну прозору гiгроскопiчну рiдину солодкого смаку, нейтральноi реакцii, розчиняiться у водi, спиртi й у сумiшi ефiру зi спиртом, але не розчиняiться в ефiрi, хлороформi i жирних олiях. У глiцеринi легко розчиняються: кислота борна, натрiю тетраборат, хлоралгiдрат, натрiю гiдрокарбонат, танiн, протаргол та iн. Глiцериновi розчини легко змиваються водою i мають меншу адсорбцiю розчинених речовин, чим вiдрiзняються вiд розчинiв жирних олiй.

У фармацевтичнiй практицi застосовують не абсолютний глiцерин (так само, як i етанол), а розведений водою зi вмiстом глiцерину 86-90% i щiльнiстю 1,225-1,235, тобто зi вмiстом води 12-15%.

Це зв'язано з тим, що безводний глiцерин дуже гiгроскопiчний i маi подразнюючi властивостi. Застосовують його головним чином у лiкарських формах для зовнiшнього вживання.

Розчини глiцерину в концентрацiях 25% i вище виявляють антисептичну дiю, бiльш розведенi гарне живильне середовище для мiкроорганiзмiв. Через велику в'язкiсть розчинення в ньому лiкарських речовин при кiмнатнiй температурi вiдбуваiться повiльно, тому його слiд виготовляти при нагрiваннi на водянiй банi до температури 40-60 В°С. Через високу гiгроскопiчнiсть зберiгають глiцерин у добре закупорених iмностях.

Жирнi олii (Oleapinguia) являють собою сумiшi складних ефiрiв глiцерину i вищих жирних кислот. За зовнiшнiм виглядом - це прозорi чи злегка пофарбованi маслянистi рiдини без запаху або iз слабким характерним запахом. У медичнiй практицi застосовують тiльки олii, одержуванi холодним пресуванням.

Жирнi олii застосовуються в технологii вушних i носових крапель, мазей, лiнiментiв, iн'iкцiйних розчинiв i як розчинник для неполярних i малополярних лiкарських засобiв: камфори, ментолу, фенiл-салiцилату, кислоти бензойноi, фенолу кристалiчного, тимолу, алкалоiдiв, деяких вiтамiнiв та iн. Як усi жири, олii рослиннi не змiшуються з водою, мало розчиннi в спиртi етиловому, але легко - в ефiрi i хлороформi.

Для виготовлення лiкарських форм найчастiше використовують мигдальну (Oleum Amygdalarum), персикову (Oleum Persicorum), маслинову (Oleum Olivarum), соняшникову (Oleum Helianthi) та iншi олii. Якiсть кожноi з них регламентуiться ДФ визначеними показниками: величиною щiльностi, кислотним, йодним, перекисним числом, числом омилення та iн.

Розчинення лiкарських речовин у них, як i в глiцеринi, слiд робити при нагрiваннi на водянiй банi. Будучи бiологiчно нешкiдливими, фармакологiчно iндиферентними, олii рослиннi, на жаль, мають невисоку хiмiчну стабiльнiсть. Присутнiсть у iх складi ненасичених жирних кислот - причина згiркання рослинних олiй. При цьому в результатi окислювання i гiдролiзу жирiв утворюються перекиснi сполуки, альдегiди та iншi продукти. Олii набувають неприiмного смаку i запаху.

Свiтло, кисень повiтря, а також волога, рiзнi мiкроорганiзми пiдсилюють цi процеси. Зберiгають жирнi олii в добре закупорених i наповнених доверху iмностях у прохолодному захищеному вiд свiтла мiсцi.

Масло вазелiнове (Oleum vaselini, paraffinum liquidum) - рiдкий парафiн, являi собою фракцiю нафти, одержувану пiсля вiдгону гасу. Це безбарвна, прозора масляниста рiдина без смаку i запаху, що представляi сумiш граничних вуглеводнiв (С10Н12 - С15Н32). Змiшуiться у всiх спiввiдношеннях з ефiром, хлороформом, бензином, олiями, крiм касторовоi, не розчиняiться у водi i спиртi. Олiя вазелiнова гарний розчинник для йоду, камфори, ментолу, тимолу, йодоформу, кислоти бензойноi та iнших лiкарських засобiв. За розчиняючою здатнiстю його можна порiвняти з рослинними олiями.

Проте слiд зазначити, що сполуки, якi мiстять гiдроксильнi i карбонiльнi групи, у вазелiновому маслi розчиняються значно гiрше, нiж у жирних олiях. Наприклад, резорцин розчиняiться в жирних олiях, а у вазелiновому маслi - практично нерозчинний.

Масло вазелiнове не всмоктуiться через шкiру i слизовi оболонки i сповiльнюi резорбцiю лiкарських речовин. РЖстотним його недолiком i те, що при нанесеннi на шкiру воно значною мiрою перешкоджаi ii газо - i теплообмiну, що при запальних процесах, безумовно, небажано.

З цiii причини, а також через обмежену розчиняючу здатнiсть, масло вазелiнове в технологii неводних розчинiв застосовуiться рiдше, нiж рослиннi олii - головним чином у розтираннях i краплях для носа. Бiльш широко воно використовуiться при виготовленнi мазей.

Зберiгати масло вазелiнове слiд у закритих iмностях в захищеному вiд свiтла мiсцi.

Димексид (Dimexidum) - диметилсульфоксид. Це сiркоорганiчна сполука, похiдне диоксиду сiрки, у молекулi якого один атом кисню замiщений двома метильними групами. У фармацевтичну практику ввiйшов порiвняно недавно, у нашiй краiнi синтезований у 1966 р. Являi собою безбарвну, прозору рiдину чи безбарвнi кристали зi специфiчним запахом, дуже гiгроскопiчний. Димексид добре змiшуiться зi спиртом етиловим, ацетоном, глiцерином, хлороформом, ефiром, олiiю касторовою. З водою змiшуiться у всiх пропорцiях, у спiввiдношеннi 2: 1 утворюi з водою гiдрат, що супроводжуiться значним видiленням тепла.

У димексидi легко розчиняються лiкарськi речовини рiзноi хiмiчноi природи. Мабуть, це обумовлено високою полярнiстю димексиду (дiелектрична проникнiсть 49,0 при 25 В°С), а також здатнiстю утворювати асоцiати, сполуки включень (адукти) та iншими властивостями.

Цiкавiсть до цього розчинника пов'язана не тiльки з його високою розчинюючою здатнiстю, але i властивiстю швидко проникати через ушкодженi тканини, проводячи iз собою лiкарськi речовини. Крiм того, димексид маi знеболюючу, протизапальну та жарознижуючу дii, а також антимiкробну активнiсть. Цi властивостi димексиду, поряд з його бiологiчною нешкiдливiстю, дозволяють передбачати ширше його застосування в технологii рiзних лiкарських форм (емульсiй, лiнiментiв, мазей), а також вести мову про можливiсть зниження доз лiкарських речовин у розчинах, приготовлених на димексидi.

Зберiгають димексид у щiльно закритих банках у захищеному вiд свiтла мiсцi.

2. Вимоги ДФ Х до розчинникiв

Згiдно ДФ Х до розчинникiв висуваються наступнi вимоги:

Стаття 73. Aqua destillata Вода дистильована

Опис. Безбарвна прозора рiдина без запаху i смаку. рН 5,0-6,8.

Кислотнiсть чи лужнiсть. До 10 мл води додають 1 краплю розчину метилового червоного; з'являiться жовте забарвлення, що переходить у рожеве вiд додавання не бiльш 0,05 мл 0,01 Н, розчину соляноi кислоти.

Сухий залишок.100 мл води випарюють досуха i сушать при 100-105В°до постiйноi ваги. Залишок не повинний перевищувати 0,001%,

Речовини, вiдновники.100 мл води доводять до кипiння, додають 1 мл 0,01 Н. розчину перманганату калiю i 2 мл розведеноi сiрчаноi кислоти, кип'ятять 10 хвилин; рожеве забарвлення води повинне зберегтися.

Вугiльний ангiдрид. При збовтуваннi води з рiвним обсягом вапняноi води в наповненiй доверху i добре закритiй посудинi не повинне бути помутнiння протягом 1 години.

Нiтрати i нiтрити. До 5 мл води обережно доливають 1 мл розчину дифенiламiну; не повинне з'являтися блакитного забарвлення.

Амiак 10 мл води не повиннi мiстити амiаку бiльш нiж 1 мл еталонного розчину, розведеного водою до 10 мл (не бiльш 0,00002% у препаратi). Вода не повинна давати реакцiй на хлориди, сульфати, кальцii та важкi метали.

Зберiгання. У закритих посудинах.

Примiтка. При одержаннi води дистилят збирають у приймач, з фiльтром для повiтря.

Стаття 74. Aqua pro injectionibus Вода для iн'iкцiй

Вода для iн'iкцiй повинна всi випробування з статтi "Aqua destillata". Крiм того, перевiряють на вiдсутнiсть пiрогенности. Вода для iн'iкцiй застосовуiться свiжеперегнана.

Для готування iн'iкцiйних розчинiв на водi, позбавленоi вуглекислоти, воду кип'ятять безпосередньо пiсля дистиляцii протягом 30 хвилин.

Зберiгання. В асептичних умовах. Вода придатна до вживання на протязi не бiльш 24 годин.

Стаття 631. Spiritus aethylkus 95% Спирт етиловий 95% Spiritus Vini 95% Спирт винний 95%

Опис. Прозора безбарвна, летка рiдина з характерним спиртовим запахом i пекучим смаком. Кипить при 78В°. Легко загоряiться, горить синюватим слабко свiтлим бездимним полум'ям.

Розчиннiсть. Змiшуiться у всiх спiввiдношеннях з водою, ефiром, хлороформом, ацетоном i глiцерином.

Дiйснiсть.2 мл препарату змiшують з 0,5 мл льодяноi оцтовоi кислоти i 1 мл концентрованоi сiрчаноi кислоти i нагрiвають до кипiння; виявляiться характерний запах етилацетату.

0,5 мл препарату змiшують з 5 мл розчину iдкого натру, додають 2 мл 0,1 Н. розчину йоду; з'являiться запах йодоформу i поступово утворюiться жовтий осад йодоформу.

Щiльнiсть 0,812-0,808, що вiдповiдаi вмiсту спирту 95-96%.

Нерозчиннi у водi речовини. Сумiш рiвних обтАЩiмiв етилового спирта i води повинна бути прозорою.

Кислотнiсть. До 20 мл препарату додають 25 мл свiжепрокиптАЩяченоi i охолодженоi води i 5 крапель розчину фенолфталеiну. Рiдина повинна забарвлюватись в рожевий колiр, стiйкий протягом 30 секунд, вiд додавання не бiльш 0,2 мл 0,05 Н. розчину iдкого натру.

Органiчнi основи.10 мл препарату пiдкисляють 2 краплями розведеноi сiрчаноi кислоти i випарюють на водянiй банi. Залишок розчиняють у декiлькох краплях води i додають 1 мл розчину iдкого натру; не повинний вiдчуватися запах амiаку й органiчних основ.

Хлориди, сульфати, важкi метали, 6 мл препарату розбавляють водою до 30 мл.10 мл цього розчину не повиннi давати реакцii на хлориди, сульфати i важкi метали.

Альдегiди. До сумiшi 10 мл препарату, 10 мл води i 1 мл розчину нiтрату срiбла додають по краплях розчин амiаку до зникнення осаду, що спочатку утворюiться. Сумiш повинна залишатися безбарвною i прозорою при стояннi в темному мiсцi протягом 12 годин.

Речовини вiдновники. Цилiндр iз притертою пробкою обполiскують випробуваним спиртом, вносять 50 мл цього спирту i занурюють на 10 хвилин у воду, що маi температуру 15В°. таким чином, щоб вода знаходилася вище рiвня спирту в цилiндрi. Пiсля закiнчення 10 хвилин у цилiндр додають 1 мл 0,02% розчину перманганату калiю, закривають цилiндр пробкою i. перемiшавши рiдину, знову занурюють у воду, що маi температуру 15В°. При стояннi червоно-фiолетове забарвлення сумiшi поступово змiнюiться i повинне досягти забарвлення еталона не ранiше чим через 20 хвилин.

Сивушнi олii. Смужку фiльтрувального папера змочують сумiшшю, що складаiться з 10 мл препарату, 5 мл води i 1 мл глiцерину. Пiсля випарювання рiдини не повинний вiдчуватися стороннiй запах.

Сивушнi олii й iншi органiчнi речовини.10 мл препарату помiщають у невелику колбу, ретельно обполiскану випробуваним спиртом, доливають при постiйному збовтуваннi в кiлька прийомiв 9 мл концентрованоi сiрчаноi кислоти, сумiш нагрiвають до утворення пухирцiв пiни i дають iй охолонути. Рiдина повинна залишатися безбарвною.

Дубильнi й iншi екстрактивнi речовини. До 4 мл препарату додають 0,8 мл розчину амiаку; не повинне з'являтися забарвлення.

Нелеткi речовини.10 мл препарату випарюють досуха на водянiй банi i сушать при 100-105В° до постiйноi ваги. Залишок не повинний перевищувати 0,01%.

Метиловий спирт. До 0,5 мл препарату, вiдмiряним пiпеткою i помiщеним у конiчну колбу iмнiстю 50 мл, додають з пiпетки 4,5 мл води, струшують i через 5 хвилин додають 2 мл розчину перманганату калiю у фосфорнiй кислотi. Через 10 хвилин додають по краплях насичений розчин бiсульфiту натрiю до знебарвлення розчину i 1 мл свiжовиготовленого 2% розчину динатрiевоi солi хромотроповоi кислоти. Потiм поступово додають 10 мл концентрованоi сiрчаноi кислоти (порцiями по 1 мл з iнтервалом у 1 хвилину) i перемiшують; не повинне бути фiолетового забарвлення.

Фурфурол. У градуйований цилiндр iз притертою пробкою вносять 10 крапель свiжоперегнаного анiлiну, 3 краплi концентрованоi соляноi кислоти i додають випробуваний спирт до обсягу 10 мл. Протягом 10 хвилин рiдина повинна залишатися безбарвною.

Зберiгання. У добре укупоренiй тарi, у прохолодному мiсцi.

Стаття 632. Spiritus aethylicus 90%, 70% et 40% Спирт етиловий 90%, 70% i 40% Spiritus Vini 90%, 70% et 40% Спирт винний 90%, 70% i 40%

Опис. Безбарвна прозора рiдина з характерним спиртовим запахом.

Спирт етиловий 90 %.

Готування. Змiшують 927 мл етилового спирту 95% i 73 мл води. Щiльнiсть 0,830-0,826, що вiдповiдаi вмiсту Спирту 90 - 91%.

Спирт етиловий 70% Готування. Змiшують 675 мл етилового спирту 95% i 325 мл води.

Щiльнiсть 0,886-0,883, що вiдповiдаi вмiсту Спирту 70 - 71%.

Спирт етиловий 40%

Готування. Змiшують 360 мл спирту етилового 95% i 640 мл води.

Щiльнiсть 0,949-0,947, що вiдповiдаi вмiсту Спирту 39,5 - 40,5%.

Зберiгання. У добре укупоренiй тарi.

Стаття 160. Chloroformium Хлороформ

Трихлорметан.

Опис. Безбарвна, прозора, важка, рухлива, летка рiдина з характерним запахом i солодким пекучим смаком. Пари хлороформу не загоряються.

Консервують додатком 0,6-1% безводного спирту.

Розчиннiсть. Мало розчинний у водi, змiшуiться у всiх спiввiдношеннях з безводним спиртом, ефiром, бензином i багатьма ефiрними i жирними олiями, не змiшуiться з глiцерином.

Температура кипiння 59,5-62В° (залишок у перегоннiй колбi зберiгають для визначення нелеткого залишку).

Щiльнiсть 1,474-1,483.

Стороннiй запах.20 мл препарату виливають на чистий фiльтрувальний папiр, що не маi запаху, складений вчетверо i помiщену в чашку Петрi, що знаходиться на пiдiгрiтiй до 50В° водянiй банi (у витяжнiй шафi). Пiсля випарювання хлороформу папiр не повинний мати стороннього запаху.

Кислотнiсть, хлориди i вiльний хлор.15 мл препарату збовтують з 30 мл води i водяний шар вiдокремлюють.

10 мл водяного шару пiсля додавання 4 крапель бромфенолового синього повиннi забарвлюватись в синьо-фiолетовий колiр.

5 мл водяного шару, розведенi водою до 10 мл. не повиннi давати реакцii на хлориди.

10 мл водяного шару не повиннi забарвлюватись в синiй колiр вiд додавання 0,5 мл безбарвного розчину йодиду калiю i 0,5 мл розчину крохмалю.

Органiчнi домiшки.15 мл препарату збовтують протягом 15-20 секунд iз 10 мл концентрованоi сiрчаноi кислоти в склянцi з притертою пробкою, попередньо сполосканiй 2 рази випробуваним хлороформом i потiм 2 рази концентрованою сiрчаною кислотою. Пiсля вiдстоювання протягом 1 години в темному мiсцi при температурi 15В° сiрчанокислотний шар не повинний забарвлюватись.

Вода. При охолодженнi 10 мл препарату до (-3В°) - (-4В°) не повинно з'являтися каламутi.

Нелеткий залишок. Залишок пiсля визначення температури кипiння з перегонноi колби переносять за допомогою 10 мл вiдiгнаного хлороформу в зважену скляну чашку чи бюкс. Хлороформ випарюють на водянiй банi. Залишок пiсля висушування при 100В° не повинний перевищувати 0,002%,

Спирт. У склянку з притертою пробкою iмнiстю 300-500 мл помiщають 25 мл 0,1 Н. розчину бiхромату калiю, 25 мл концентрованоi азотноi кислоти i охолоджують у крижанiй водi. До охолодженоi сумiшi додають 1 мл препарату i залишають на 5 хвилин, перiодично перемiшуючи.

Потiм додають 100 мл води, 5 мл розчину йодиду калiю, залишають на 5 хвилин у темному мiсцi i йод, що видiлився, титрують 0,1 Н. розчином тiосульфату натрiю (iндикатор - крохмаль).

Паралельно проводять контрольний досвiд.

1 мл 0,1 Н. розчину бiхромату калiю вiдповiдаi 0,00115 мл спирту, вмiст якого повинно бути 0,6-1% (за вагою).

Зберiгання. Список Б. У добре укупорених склянках жовтогарячого скла, у прохолодному мiсцi.

Вища разова доза усередину 0,5 мл. Вища добова доза усередину 1 мл.

Застосовують зовнiшньо, iнодi усередину, а також для лабораторних робiт i як консервант; для наркозу непридатний.

Стаття 34. Aether medicinalis Ефiр медичний

Опис. Безколiрна прозора, дуже рухлива, легко загоряiться, летка рiдина, своiрiдного запаху, пекучого смаку. Пари ефiру з повiтрям, киснем i закисом азоту утворюють у визначених концентрацiях вибухову сумiш.

Розчиннiсть. Розчинний у 12 частинах води, змiшуiться у всiх спiввiдношеннях з 95% спиртом, бензолом, хлороформом, петролейним ефiром, жирними й ефiрними олiями.

Температура кипiння 34-36В°. Щiльнiсть 0,714-0,717.

Кислотнiсть.10 мл препарату збовтують з 10 мл свiжепрокиптАЩяченоi i охолодженоi води; на нейтралiзацiю вiддiленого водяного шару не повинне витрачатися бiльш 0,08 мл 0,02 Н. розчину iдкого натру (iндикатор - фенолфталеiн).

Нелеткий залишок.50 мл препарату помiщають у зважену скляну чашку i випаровують при кiмнатнiй температурi. Залишок, висушений при температурi 100-105В°, не повинний перевищувати 0,001 г.

Перекис.20 мл препарату збовтують з 2 мл безбарвного розчину йодиду калiю в цилiндрi з притертою пробкою iмнiстю 25 мл i залишають у темному мiсцi на 1 годину; не повинне спостерiгатися пожовтiння нi ефiрного, нi водяного шарiв.

Альдегiди. При збовтуваннi 10 мл препарату з 1 мл реактиву Неслера в пробiрцi з притертою пробкою допускаiться поява протягом 1 хвилини жовто-бурого забарвлення, що переходить у сiрувато-буру каламуть. Не допускаiться утворення осаду.

Стороннiй запах.10 мл препарату виливають частинами на чистий фiльтрувальний папiр, що не маi запаху розмiром 5 X 5 см. i дають випаруватися на повiтрi. Пiсля випарювання ефiру не повинне вiдчуватися стороннього запаху.

Зберiгання. Список Б. У добре укупоренных склянках жовтогарячого скла, у захищеному вiд свiтла, прохолодному мiсцi, удалинi вiд вогню.

Вища разова доза усередину 0,33 мл (20 крапель). Вища добова доза усередину 1 мл (60 крапель).

Застосовують зовнiшньо, а також для виготовлення настойок, екстрактiв i iн.; для наркозу непридатний. РЖнодi призначають усередину (при блювотi).

Стаття 472. Olea pinguia Олii жирнi

Жирнi олii являють собою сумiшi глiцеридiв рiзних високомолекулярних жирних кислот.

Жирнi олii одержують пресуванням з насiнь i плодiв. Для приготування iн'iкцiйних розчинiв застосовують олii, одержуванi холодним пресуванням зi свiжого насiння.

Опис. Прозорi, звичайно бiльш-менш пофарбованi маслянистi рiдини без запаху чи зi слабким характерним запахом.

Розчиннiсть. Практично нерозчиннi у водi, мало розчиннi в спиртi, в ефiрi, хлороформi, петролейному ефiрi. Виключення складаi касторова олiя, легко розчинна в спиртi, важко - у петролейному ефiрi.

При дослiдженнi жирних олiй визначають колiр, запах, смак, розчиннiсть i числовi показники.

Парафiн, вiск, смолянi олii.1 мл олii нагрiвають з 10 мл 0,5 Н, спиртового розчину iдкого калiю при безупинному збовтуваннi, при чому омилення настаi дуже швидко. Отриманий прозорий розчин не повинний каламутнiти вiд додавання 25 мл води.

Перекису, альдегiди.1 мл олii збовтують протягом 1 хвилини з 1 мл концентрованоi соляноi кислоти, додають 1 мл ефiрного розчину флороглюцина (1: 1000) i знову струшують. Поява рожевого чи червоного забарвлення вказуi на наявнiсть вибiленоi олii чи олii, що розклалася, присутнiсть яких не допускаiться.

Мила. У жирних олiях, застосовуваних для готування iн'iкцiйних розчинiв (мигдальне i персикове), визначення мила проводиться в такий спосiб.5 мл олii спалюють у порцеляновому тиглi i прожарюють. Залишок не повинний перевищувати 0,01%. До залишку додають 1 мл свiжепрокиптАЩяченоi води, розчиняють при легкому нагрiваннi i додають 2 краплi розчину фенолфталеiна. Рiдина не повинна забарвлюватись або слабке рожеве забарвлення, що з'явилося, повинне швидко зникнути, що вказуi на вмiст мила в олii не бiльш 0,001%.

Для жирних олiй, не застосовуваних для готування iн'iкцiйних розчинiв, реакцiю на присутнiсть мила проводять у такий спосiб: 50 мл води, змiшаноi з 10 краплями розчину фенолфталеiна, кип'ятять у конiчнiй колбi iмнiстю 250 мл протягом хвилини, при цьому розчин повинний залишатися безбарвним. Потiм до гарячоi води доливають 5 мл олii i кип'ятять ще 5 хвилин, пiсля чого рiдину охолоджують до кiмнатноi температури, ставлять на лист бiлого папера i додають ще 10 крапель розчину фенолфталеiна. Отриманий розчин повинний бути безбарвним, що вказуi на вiдсутнiсть мила чи вмiст його не бiльш 0,01%.

Числовi показники. У жирних олiях визначають щiльнiсть, показник заломлення, кислотне число, число омилення i йодне число, зазначенi у вiдповiдних статтях.

Зберiгання. У прохолодному, захищеному вiд свiтла мiсцi. В аптеках - у добре укупорених, заповнених доверху склянках; на складах - у бляшанках.

Стаття 473. Oleum Amygdalarum Олiя мигдальне

Жирна олiя, одержувана холодним пресуванням насiнь двох рiзновидiв мигдалю звичайного (солодкий i гiркий) - Amygdalus communis L. var. dulcis DC. et Amygdalus communis L. var. amara DC., род. розовi - Rosaceae.

Опис. Прозора рiдина жовтуватого кольору без запаху, приiмного маслянистого смаку. На повiтрi не висихаi. При температурi - 10В° не повинне застигати, залишаючись рiдким i прозорим.

Розчиннiсть, Розчинне в 60 ч. абсолютного спирту, легко розчинне в ефiрi i хлороформi.

Дiйснiсть.5 мл олii збовтують з 1 мл охолодженоi сумiшi рiвних обсягiв води, концентрованоi сiрчаноi кислоти й азотноi кислоти, що димить; виходить маса слабко жовтуватого кольору; не повинне виходити нi червоного забарвлення (олiя абрикосова чи персикова), нi буруватого (кунжутна чи бавовняна олiя).

4 мл олii нагрiвають на водянiй банi в колбi зi зворотним холодильником, при частому збовтуваннi з 50 мл 0,5 Н. спиртового розчину iдкого калiю до повного омилення, тобто до одержання однорiдноi прозороi рiдини. До 20 мл омиленоi рiдини додають 40 мл теплоi води; при цьому розчин повинний залишатися прозорим (вiдсутнiсть мiнеральних олiй). До цього розчину в дiлильнiй лiйцi додають 10 мл розведеноi соляноi кислоти i екстрагують жирнi кислоти, що видiлилися, 25 мл ефiру. Ефiрний шар вiдокремлюють i зневоднюють 2 мл безводного сульфату натрiю протягом 5-10 хвилин. Ефiрний розчин процiджують через вату, змочену ефiром. Ефiр вiдганяють при 35-40В° залишок його видаляють продуванням до зникнення запаху ефiру. Жирнi кислоти фiльтрують через маленький фiльтр у пробiрку.

Отриманi жирнi кислоти пiсля 24-годинного стояння при 20В° повиннi залишатися прозорими.1 мл цих кислот повинний розчинятися в 1 мл спирту, утворюючи прозорий розчин, що при кiмнатнiй температурi не повинний видiляти жирних кислот i каламутнiти при подальшому додаваннi до нього 1 мл спирту (стороннi олii).

Парафiн, вiск, смолянi олii, перекиси, альдегiди визначають, як зазначено в статтi "Olea pinguia".

Мила визначають, як зазначено в статтi "Olea pinguia". Домiшка мила для олii, використовуваного для емульсiй, не повинна перевищувати 0,01%; для олii, використовуваного для iн'iкцiй - 0,001%.

Вода, бiлки. Розчин 1 обсягу олii в 2 обсягах бензину повинний бути прозорим i без осаду.

Кунжутне, арахiсове, бавовняне олii. До 20 мл що залишилася омиленоi рiдини додають 0,5 мл розчину фенолфталеiну i по краплях соляну кислоту до зникнення червонуватого забарвлення, пiсля чого колбу занурюють на 10 хвилин у воду при 15В° i вiдфiльтровують хлорид калiю, що видiлився.10 мл фiльтрату ставлять у воду при 9-10В°, пiсля закiнчення 30 хвилин не повинне утворитися нi осаду, нi каламутi.

Цiанiди, синильна кислота. У невелику колбу вносять 5 мл олii i 5 мл розведеноi сiрчаноi кислоти. Колбу нещiльно закривають корковою пробкою з щiлиною в нижнiй частинi пробки по дiаметру. У щiлину вставляють смужку фiльтрувального паперу шириною 1 см. i такоi довжини, щоб нижнiй край смужки знаходився на 1 - 1,5 см. над рiвнем рiдини. Нижнiй кiнець смужки змочують 1 краплею розчину iдкого натру. Колбу закривають пробкою з уставленою смужкою i ставлять на гарячу водяну баню на 15 хвилин. Потiм колбу знiмають, кiнчик смужки, змочений розчином iдкого натру, вiдрiзають i помiщають у порцелянову чашку. На папiр у чашцi наносять 1 краплю насиченого розчину сульфату закисного залiза i нагрiвають на водянiй банi 1 хвилину. На папiр у чашцi наносять 1 краплю 5% розчину хлориду окiсного залiза i 1 краплю концентрованоi соляноi кислоти; не повинне спостерiгатися синього чи блакитного забарвлення рiдини чи паперу.

Щiльнiсть 0,913-0,918. Показник заломлення 1,470-1,472. Кислотне число не бiльш 2,5. Число омилення 190 - 195. Йодне число 93-102,Стаття 478. Oleum Persicorum Олiя персикова.

За назвою "Олiю персикова" розумiють жирну олiю, одержувану холодним пресуванням насiнь наступних рослин пiдродини сливових - Prunoideae: персик звичайний - Persica vulgaris Mill., абрикос звичайний - Armeniaca vulgaris Lam., слива домашня - Prunus domestica L. t слива розтопирена (син. алича) - Prunus divaricata Ledeb., род. розовi тАУ Rosaceae.

Опис. Прозора рiдина яскраво-жовтого кольору, без запаху зi слабким своiрiдним запахом, приiмного маслянистого смаку. На повiтрi не висихаi. При температурi - 10В° олiя не повинна застигати, залишаючись рiдкою i прозорою, допускаiться лише поява тонкоi плiвки на поверхнi олii.

Розчиннiсть. Розчинна в 60 ч. абсолютного спирту, легко розчинна в ефiрi, хлороформi.

Дiйснiсть.5 мл олii збовтують з 1 мл охолодженоi сумiшi рiвних обсягiв води, концентрованоi сiрчаноi кислоти й азотноi кислоти, що димить; виходить маса червонуватого кольору (слабко жовтуватий колiр указуi на мигдальну олiю, бурувате забарвлення - на кунжутну чи бавовняну олiю).

4 мл олii нагрiвають на водянiй банi в колбi зi зворотним холодильником при частому збовтуваннi з 50 мл 0,5 Н. спиртового розчину iдкого калiю до повного омилення, тобто до одержання однорiдноi прозороi рiдини. До 20 мл омиленоi рiдини додають 40 мл теплоi води; при цьому розчин повинний залишатися прозорим (вiдсутнiсть мiнеральних олiй).

До цього розчину в дiлильнiй лiйцi доливають 10 мл розведеноi соляноi кислоти i екстрагують жирнi кислоти, що видiлилися, 25 мл ефiру. Ефiрний шар вiдокремлюють i зневоднюють 2 мл безводного сульфату натрiю протягом 5-10 хвилин. Ефiрний розчин процiджують через вату, змочену ефiром. Ефiр вiдганяють при 35-40В°, залишок його видаляють продуванням до зникнення запаху ефiру. Жирнi кислоти фiльтрують через маленький фiльтр у пробiрку. Отриманi жирнi кислоти пiсля 24-годинного стояння при 20В° повиннi залишатися прозорими.1 мл цих кислот повинний розчинятися в 1 мл спирту, утворити прозорий розчин, що при кiмнатнiй температурi не повинний видiляти жирних кислот i каламутн

Вместе с этим смотрят:

РЖсторiя виникнення та розвитку масажу

Аборты

Аденовирусная инфекция

Азотные и кислородные ванны, нафталановая нефть

Акушерська операцiя - накладання акушерських щипцiв