Празька весна та "Нiжна революцiя" як основнi чинники краху комунiстичноi системи в Чехословаччинi

Киiвський славiстичний унiверситет

РЖнститут славiстики та мiжнародних вiдносин

Кафедра мiжнародних вiдносин

Спецiальнiсть - 7030401.

Дипломна робота

На тему

тАЬПразька веснатАЭ та тАЬНiжна революцiятАЭ як основнi чинники краху комунiстичноi системи в Чехословаччинi

Студента 5-го курсу

Горiшного Миколи

Михайловича

Науковий керiвник

док. iст. наук., проф.

Мартиненко А.К.

Киiв - 2006

ЗМРЖСТ

Вступ .........................................................................с. 3-9

РОЗДРЖЛ 1

СТАНОВЛЕННЯ КОМУНРЖСТИЧНОГО РЕЖИМУ У ЧЕХОСЛОВАЧЧИНРЖ ПРЖСЛЯ ДРУГОРЗ СВРЖТОВОРЗ ВРЖЙНИ ТА СПРОБИ ЙОГО РЕФОРМУВАННЯ............................с. 9

1.1 Соцiально-полiтична ситуацiя в Чехословаччинi пiсля Другоi Свiтовоi вiйни. Становлення комунiстичного режиму........................................................... с. 9-14

1.2 Початок соцiально-економiчних та полiтичних реформ у Чехословаччинi. Протистояння мiж iх прихильниками та противниками...................................................с. 14-19

1.3 тАЬПрограма дiйтАЭ Чехословацьких реформаторiв....................................с. 19-26

РОЗДРЖЛ 2.

ПРИДУШЕННЯ тАЬПРАЗЬКОРЗ ВЕСНИтАЭ, ОКУПАЦРЖЯ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ ВРЖЙСЬКАМИ КРАРЗН ОВД ......................................................................с.26

2.1 Вiйськова iнтервенцiя в Чехословаччину.......................................с.26 - 29

2.2 Переговори лiдерiв тАЬПразькоi веснитАЭ у Москвi та пiдписання документiв про вихiд з кризовоi ситуацii ........................................................................с.29-31

2.3 Повернення Чехословаччини до старого курсу - тАЬнормалiзацiятАЭ ...................с. 31-32

2.4 Наслiдки збройноi окупацii Чехословаччини....................................с. 32-38

РОЗДРЖЛ 3

тАЬНРЖЖНА РЕВОЛЮЦРЖЯтАЭ тАУ ОСНОВНИЙ ФАКТОР КРАХУ КОМУНРЖСТИЧНОРЗ СИСТЕМИ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНРЖ ТА ЗМРЖНИ СУСПРЖЛЬНОГО ЛАДУ....................................................................тАжтАж....с.38

3.1 Соцiально-економiчна ситуацiя в Чехословаччинi напередоднi тАЬНiжноi революцiiтАЭ.....с.38-48

3.2 Хартiя-77 як головна опозицiя КПЧ.............................................с.48-55

3.3 Передумови, початок та хiд тАЬНiжноi РеволюцiiтАЭ..................................с.55-63

3.4 Створення Громадянського Форуму та його роль в подiях тАЬНiжноi революцii..........с.63-82

3.5. Змiни в полiтицi КПЧ пiсля початку тАЬНiжноi революцiiтАЭ...........................с.82-85

3.6 Новий курс внутрiшньоi полiтики пiсля перемоги тАЬНiжноi революцiiтАЭ в Чехословаччинi.с.85-98

Висновки. ..................................................................с. 99-104

Посилання ................................................................с. 104-111

Список використаних джерел та лiтератури ..........................с. 111-114

Вступ

Кiнець 80-х i початок 90-х рокiв ХХ столiття став переломним в iсторii краiн Центрально-Схiдноi РДвропи. Краiни даного регiону РДвропи тАУ Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунiя, Югославiя, Болгарiя зробили рiшучий поворот у бiк демократичного розвитку, почали поривати традицiйнi звтАЩязки з СРСР i орiiнтуватися на зближення з новими iвропейськими структурами

Соцiалiстичнi вiдносини, тоталiтарна полiтична система, утвердженi в цих краiнах пiсля 1945-48 рокiв, переживали глибоку кризу. Народи бачили вихiд iз становища в розривi з соцiалiзмом, тоталiтарною системою i в переходi на iвропейськi рейки розвитку тАУ рейки захiдних демократiй та ринковоi економiки.

Процес переходу був дуже складним i тривалим. Вiн залежав вiд розстановки сил як в серединi кожноi краiни, так i на мiжнароднiй аренi. Особливо велике значення мали реформи в самому Радянському Союзi, який очолював соцiалiстичний табiр i створенi ним мiжнароднi органiзацii тАУ Раду Економiчноi взаiмодопомоги та Органiзацiю Варшавського Договору. Чим глибшi були кризи перетворення в Радянському Союзi, тим гострiшою була криза соцiалiзму i тоталiтарних форм управлiння краiною, чим бiльше проявлялася криза економiки, полiтичноi системи, соцiальних вiдносин, тим швидше в краiнах всiii системи соцiалiзму створювалися умови для пошукiв нових шляхiв розвитку, переходу до загальноiвропейськоi системи демократii та ринковоi економiки, якi в 60-80-х роках ХХ столiття продемонстрували своi переваги над соцiалiстичним свiтом.

Кожна з краiн Центрально-Схiдноi РДвропи мала свiй шлях переходу до новоi системи. В одних вiн тривав багато рокiв i був дуже складним (Польща, Угорщина, НДР), в iнших супроводжувався збройними сутичками, громадянською вiйною (Румунiя, Югославiя). Чехословаччина стала прикладом порiвняно цивiлiзованого i мирного вiдходу вiд комунiстичноi системи. Сучасники знайшли влучну назву тим подiям, якi визначили новий шлях розвитку Чехословаччини: тАЬнiжна революцiятАЭ, або тАЬоксамитова революцiятАЭ. В цьому розкриваiться специфiка краху комунiстичноi системи в Чехословаччинi. Здiйснивши переворот в краiнi швидко, без особливих складностей i жертв, народи Чехословаччини тим самим збагатили iсторичний досвiд розвитку людства

Саме тому актуальнiсть теми обумовлена цiлим рядом чинникiв, якi призвели до краху комунiстичного режиму в Чехословаччинi, та особливiстю швидкого, цивiлiзованого i безкровного вiдходу краiни вiд тоталiтарноi влади комунiзму.

ОбтАЩiктом дослiдження i т. з. тАЬНiжна революцiятАЭ в Чехословаччинi в контекстi тогочасноi полiтичноi i соцiальноi ситуацii в краiнi.

Предметом дослiджень i причини виникнення, форми, хiд i перебiг тАЬнiжноi революцiiтАЭ в Чехословаччинi, як основного чинника краху тоталiтарноi комунiстичноi системи в краiнi.

Хронологiчними межами роботи i 1945-ий рiк, коли вiдбулося закiнчення Другоi Свiтовоi вiйни i Чехословаччина стала на соцiалiстичний шлях розвитку, та 1993-iй рiк, коли пiсля закiнчення тАЬнiжноi революцiiтАЭ i остаточно вiдходу вiд тоталiтарноi комунiстичноi системи Чехословаччина розпалася на двi новi, незалежнi держави тАУ Чехiю i Словаччину.

Метою дослiдження i спроба проаналiзувати та прослiдкувати зародження i розвиток причин виникнення тАЬНiжноi революцiiтАЭ в Чехословаччинi, як основного фактору краху комунiстичноi системи у цiй краiнi в 1989 роцi, визначити роль тАЬПразькоi веснитАЭ, як першоi спроби чехословацького народу реформувати iснуючу на той час комунiстичну систему. Виходячи з мети у роботi поставлено такi завдання:

В· розкрити та проаналiзувати процес встановлення соцiалiстичного ладу в Чехословаччинi.

В· проаналiзувати розвиток Чехословаччини за часiв панування комунiстичноi партii.

В· визначити негативнi соцiально-економiчнi тенденцii в життi Чехословаччини за часiв комунiстичноi системи.

В· розглянути роль тАЬПразькоi веснитАЭ як спроби реформування тогочасного державного устрою та однiii з причин подальшоi ескалацii антикомунiстичних настроiв чехословацького народу.

В· дослiдити подii тАЬнiжноi революцiiтАЭ, як основного чинника краху комунiстичноi системи в Чехословаччинi та ii впливу на подальший розвиток держави.

Наукова новизна дослiджень полягаi у тому, що на рiвнi магiстерськоi роботи зроблено спробу узагальнюючого, системного дослiдження iсторичних коренiв краху комунiстичного режиму в Чехословаччинi, ролi таких подii як тАЬпразька веснатАЭ та тАЬнiжна революцiятАЭ на шляху до переходу Чехословаччини до загальноiвропейськоi системи демократii.

Огляд лiтератури. При написаннi роботи автором було опрацьовано велику кiлькiсть лiтератури, яку можна подiлити на кiлька груп. Зокрема до найважливiших джерел слiд вiднести матерiали XVII1
та XVIII2
зтАЩiздiв КПЧ, у яких висвiтлюiться дiяльнiсть комунiстичноi партii Чехословаччини, соцiально-економiчне становище у краiнi, зокрема, пiсля подiй тАЬПразькоi веснитАЭ 1968 року та подiй тАЬНiжноi революцiiтАЭ 1989 року вiдповiдно. Порiвняння цих документiв дало змогу не тiльки скористатися iнформацiйно-статистичними матерiалами, якi розмiщенi в них, а i прослiдкувати процес еволюцii КПЧ на рiзних етапах проходження революцiйних перетворень у Чехословаччинi. Також слiд вiдзначити заяву радянського уряду про визнання помилковим ввiд армiй птАЩяти армiйських соцiалiстичних краiн на територiю Чехословаччини i 19681
роцi, яка вiдiграла важливу роль у iсторii протистояння чехословацького суспiльства i КПЧ та в русi до демократичних перетворень. Важливим джерелом iнформацii для роботи стала нова програма дiй КПЧ прийнята в груднi 1989 року2
, у якiй робився аналiз суспiльно-полiтичноi ситуацii в краiнi та визнавалося, що внаслiдок невiрноi полiтики КПЧ Чехословаччина зайшла в глибоку кризу.

Що стосуiться монографiй, то особливу увагу слiд придiлити роботi захiдного автора Владiмiра Тисменяну тАЬПоворот у полiтицi: Схiдна РДвропа вiд Сталiна до ГавелатАЭ3
, у якiй ТСрунтовно висвiтлено iдейнi та iсторичнi процеси розвитку та виходу з пiд Радянськоi сфери впливу краiн Схiдноi РДвропи. Важливою i також монографiя Вiктора Приходька тАЬНiжна революцiятАЭ в Чехословаччинi та формування нового курсу внутрiшньоi та зовнiшньоi полiтики краiнитАЭ1
, де автор робить спробу проаналiзувати причини виникнення тАЬНiжноi революцiiтАЭ у Чехословаччинi, ii хiд i наслiдки для внутрiшнього розвитку краiни. ТРрунтовними роботами з цiii проблематики i також монографii чеських авторiв тАУ свiдкiв i учасникiв революцiйних подiй, якi i одним з найважливiших джерел з цiii проблематики, це, зокрема, книга Вацлава Гавела тАЭЗаочний допростАЭ2
, у якiй автор розповiдаi про перебiг подiй, активним учасником яких вiн був, та вiдкриваi ранiше невiдомi сторiнки тАЬНiжноi революцiiтАЭ в Чехословаччинi.

Дуже цiнним джерелом iнформацii i i газетнi та журнальнi статi, серед яких особливо варто вiдзначити наступнi, зокрема, публiкацiю газети тАЬПравдатАЭ пiд назвою тАЬПуть без насилия: Беседа с Президентом ЧССР В. ГавеломтАЭ3
, у якiй вже на той час Президент ЧiР Вацлав Гавел розповiдаi про причини виникнення та безкровного перебiгу тАЬНiжноi революцiiтАЭ в Чехословаччинi. Багато матерiалу, при написаннi роботи, було взято автором з публiкацii газетi тАЬСвiт про УкраiнутАЭ частини книги з мемуарами Олександра Дубчека4
, де вiн детально розповiдаi про хронологiю подiй пiсля введеня вiйськ краiн-членiв ОВД на територiю Чехословаччини та про переговори з Л.Брежнiвим у Москвi. Варто також зазначити, що велика кiлькiсть лiтератури, виданоi за часiв Радянського Союзу i яка стосуiться проблематики, що дослiджуiться автором в цiй роботi, i необтАЩiктивною у висвiтленнi подiй тАЬПразькоi веснитАЭ та тАЬНiжноi революцiiтАЭ i розкриваi перебiг тих подiй однобоко, суто з точки зору комунiстичноi iдеологii.

Структура роботи пiдпорядкована метi та основним завданням дослiдження, яке здiйснювалось за планом, що складаiться з : вступу, трьох роздiлiв, висновкiв, посилань, списку використаних джерел та лiтератури.

У вступнiй частинi йдеться про актуальнiсть обраноi теми, визначено мету, обтАЩiкт та предмет дослiдження, названо основнi завдання роботи, визначено хронологiчнi межi, подаiться аналiз джерельноi бази, розповiдаiться про наукову новизну дослiдження, стан науковоi розробки проблеми та подаiться власне структура роботи.

Перший роздiл роботи присвячено розвитку Чехословаччини вiд Другоi Свiтовоi вiйни до тАЬПразькоi веснитАЭ, другий роздiл розповiдаi про поразку тАЬПразькоi веснитАЭ, окупацiю Чехословаччини та ii наслiдки, третiй роздiл присвячено тАЬНiжнiй революцiiтАЭ та краху комунiстичноi системи в Чехословаччинi. У висновках пiдводяться пiдсумки роботи, зроблено спробу осмислити, проаналiзувати i систематизувати причини, якi призвели до падiння комунiстичноi системи в Чехословаччинi.

РОЗДРЖЛ 1

СТАНОВЛЕННЯ КОМУНРЖСТИЧНОГО РЕЖИМУ У ЧЕХОСЛОВАЧЧИНРЖ ПРЖСЛЯ ДРУГОРЗ СВРЖТОВОРЗ ВРЖЙНИ ТА СПРОБИ ЙОГО РЕФОРМУВАННЯ

1.1Соцiально-полiтична ситуацiя в Чехословаччинi пiсля Другоi Свiтовоi вiйни. Становлення комунiстичного режиму.

На новий, соцiалiстичний шлях розвитку Чехословаччина, як i ряд iнших краiн Центральноi та Пiвденно-Схiдноi РДвропи, стала уже в першi повоiннi роки. У травнi 1945 року була визволена Прага. Вирiшальну роль у визволеннi краiни вiд фашизму вiдiграла Радянська Армiя. Понад 165 тисяч радянських воiнiв загинули в боях за визволення Чехословаччини. Посильний внесок в розгром фашистських сил, зосереджених в Чехословаччинi, зробили американськi вiйська, якi наступали iз заходу. Про це вiдверто почали говорити лише останнiми роками¹. Серед борцiв за визволення були i болгарськi, i румунськi частини, патрiоти Угорщини i Австрii. Бойовою славою вкрили себе бiйцi чехословацького вiйськового корпусу пiд командуванням Л.Свободи. На вiвтарi слави - подвиги учасникiв чехословацького Руху Опору².

Отже, свободу чеському i словацькому народам було завойовано спiльними зусиллями антигiтлерiвськоi коалiцii, представниками рiзних краiн РДвропи, i це не могло не позначитися на життi краiни.

Пiсля вiйни, у полiтичному життi краiни дедалi бiльшу роль починала вiдiгравати Комунiстична Партiя Чехословаччини i Комунiстична Партiя Словаччини. Навий лад, який починав формуватися в Чехословаччинi, як i в iнших краiнах, назвали тАЬнародною демократiiютАЭ. На той час перед Чехословаччиною вiдкривалися два можливих шляхи розвитку. На чолi держави стояв Е. Бенеш, його спiльником був мiнiстр закордонних справ Я. Масарик. РЗх програмою виступала орiiнтацiя на захiднi демократii, на Англiю, Францiю, а особливо на Швецiю i Данiю. Вони були прихильниками старих демократичних режимiв, виступали проти поспiшних реформ, закликали приiднатися до системи мiжнародних вiдносин захiдних краiн, в тому числi до плану Маршала, не пориваючи союзу з СРСР та краiнами Центральноi та Пiвденно-Схiдноi РДвропи3
.

Другий курс полiтики (пiд впливом СРСР) висували КПЧ та КПС, якi дiяли спiльно i вiдстоювали шлях прискореного переходу до соцiалiстичного будiвництва, встановлення планового розвитку господарства. У зовнiшнiй полiтицi iх орiiнтирами були Радянський Союз, краiни народноi демократii РДвропи. КПЧ рiшуче виступала проти приiднання Чехословаччини до плану Маршала, активно пропагувала iдеi тАЬхолодноi вiйнитАЭ.

Головне зiткнення цих двох курсiв припало на 1948 рiк. Великi сили мали прихильники Е. Бенеша, а ще бiльшi К. Готвальда. Боротьбу iх в лютому 1948 року ранiше оцiнювали як перемогу пролетарськоi революцii мирним шляхом без громадянськоi вiйни4
. Новi ж даннi свiдчать, що в лютому 1948 року дiяли не тiльки робiтники, демократична iнтелiгенцiя, селяни, але i сила впливу СРСР, радянськi радники в Празi. К. Готвальд вийшов переможцем у цiй боротьбi i Чехословаччина рiзко взяла курс влiво, по шляху соцiалiстичного будiвництва. РЖдеали захiдноi демократii змушенi були поступитися. Вiдомий полiтичний дiяч Р. Сланський справедливо зазначав, що пiсля 1948 року Чехословаччина стала частиною радянськоi сфери впливу в РДвропi5
. Вiдразу пiсля цього, стрiмко почала посилюватись роль КПЧ, зрiс ii вплив на всi сфери життя, до неi вступали мiльйони громадян. Посилення ролi КПЧ вело до утвердження адмiнiстративно-командних методiв управлiння.

У ходi соцiалiстичного будiвництва краiна, безперечно змiнювала своi обличчя. Зростала питома вага iндустрii, посилювалася роль машинобудування тАУ серцевини промисловостi краiни. Однак досягнення цi давалися великою цiною. Усi кошти йшли на розвиток важких галузей промисловостi, а легка промисловiсть, харчова, побутове обслуговування сильно вiдставали. Стагнацiя галузей промисловостi групи тАЭБтАЭ негативно позначилася на матерiальному становищi населення, в першу чергу робiтникiв i селян, дрiбних ремiсникiв i торговельникiв.

Важким тягарем лягла на Чехословаччину гонка озброiння, яка дуже швидко зростала в умовах протистояння двох систем i загострення тАЬхолодноi вiйнитАЭ. Чехословацька промисловiсть традицiйно була високо мiлiтаризована, а протягом 50-60-х рокiв питома вага збройних заводiв ще бiльше зросла. Вiйськова промисловiсть надто дорого обходилася краiнi.

Незаперечним i той факт, що протягом 50-60-х рокiв вiдбувався процес подальшого пiдпорядкування зовнiшньоi полiтики i зовнiшньоторговельних звтАЩязкiв СРСР, Радi Економiчноi Взаiмодопомоги створеноi у 1949 роцi. Рiшення РЕВ стримували iнiцiативи Чехословаччини, не давали iй можливостi виходу на iвропейськi i свiтовi ринки.

Не могли пройти безслiдно для Чехословаччини i важливi подii, якi вiдбувалися в сусiднiх краiнах. Маються на увазi, в першу чергу виступи протестiв проти тоталiтарноi системи в НДР в червнi 1953 року, коли вся краiна була охоплена масовими демонстрацiями з вимогами демократизацii суспiльства i забезпечення кращих умов життя. У наведеннi порядку в Берлiнi брали участь радянськi танки тАЬТ-34тАЭ, та бронетранспортери. Лише в Берлiнi на вулицях загинуло бiльше 20 чоловiк6
. Починаючи з лiта 1953 року, десятки тисяч схiдних нiмцiв тiкали з ФРН, яка швидко розвивалася i обiгнала НДР. Чехословаччина була сусiдньою з НДР краiною. Багато нiмцiв переходили на ii бiк i приносили звiстки про стан в краiнi Подii в НДР влiтку 1953 року впливали на формування опозицiйних сил в Чехословаччинi.

Ще бiльший резонанс у краiнi викликали подii в Польщi i Угорщинi у 1956 роцi, коли пiд впливом рiшень ХХ зтАЩiзду КПРС i реформ Хрущова в СРСР посилився процес демократизацii, в краiнах соцiалiзму на авансцену вийшли поляки, коли 28 червня 1956 року виступили проти тоталiтаризму робiтники Познанi, а за ними робiтники i ряду iнших мiст. Опозицiя розробила програму реформ, iдеi якоi доходили i до Чехословаччини.

Та найбiльший вплив на краiни Центральноi i Пiвденно-Схiдноi РДвропи зробила угорська нацiональна революцiя 1956 року, висунута нею програма кардинальних реформ внутрiшнього i мiжнародного життя. Радянськi вiйська жорстоко придушили мужнiй виступ угорського народу. За прагнення бути вiльними, знищити систему тоталiтаризму, повалити уряд угорських сталiнiстiв М. Ракошi та Е. Гере угорський народ заплатив дорогою цiною: майже три тисячi чоловiк загинули в боях, за вироками судiв було розстрiляно майже 500 чоловiк, 2300 осiб були засудженi на рiзнi строки тюремного увтАЩязнення7
. Великi жертви понесла i радянська сторона. Тiльки в армii генерала Е. Малишева загинуло близько 800 чоловiк i понад 1500 було поранено. Цi подii не могли не вплинути на iншi краiни, в тому числi i на Чехословаччину.

У серединi 60-х рокiв у Чехословаччинi розпочалися дiйсно серйознi труднощi. Як свiдчать матерiали ХРЖРЖРЖ зтАЩiзду КПЧ (червень 1966 року), птАЩятирiчнi плани практично не виконувалися. Знижувалася продуктивнiсть працi, уповiльнювався науково-технiчний прогрес. На мiсцi стояло сiльськогосподарське виробництво, не виконувалася програма соцiального розвитку i полiпшення матерiального становища трудящих.

Усi цi процеси сильно кидалися у вiчi на фонi сусiднiх краiн Австрii i ФРН, якi робили швидкi економiчнi кроки вперед. Ситуацiя у Чехословаччинi ускладнювалася i мiжнародними подiями. Захiднi краiни прискорювали озброiння. РЗх прагнули випередити краiни Варшавського Пакту, утвореного в 1955 роцi, на чолi якого стояв СРСР. Чехословацька економiка все бiльше мiлiтаризувалася, що лягало тягарем на все суспiльство.

Широкий резонанс в краiнi мало опублiкування результатiв роботи спецiальноi комiсii по реабiлiтацii засуджених в роки керiвництва К. Готвальда (1949-1953). Було визнано невинними суворо покараних керiвникiв Чехословаччини тАУ Г. Гусака, Л. Новоместського, В. Клементiса, якi звинувачувалися в нацiоналiзмi i у звтАЩязках з мiжнародними розвiдками. Чехословацьке суспiльство активно обговорювало грубi порушення прав людини, засуджувало незаконнi i лад, за якого таке допускалося. Чехословацька преса дедалi частiше писала про наслiдки сталiнських репресiй в СРСР. Таким чином, нагромаджувався комплекс негативних матерiалiв, формувалася опозицiя, зростали ряди прихильникiв реформ.

Паралельно вiдбувався процес вихваляння КПЧ, дiяльностi А. Новотного, як першого секретаря ЦК КПЧ i президента республiки. А.Новотний швидко сприйняв науково необгрунтованi iдеi Л.Брежнiва про комунiстичне суспiльство, про досягнення радянськоi демократii8
. Вiн нереально оцiнював рiвень економiки i соцiального розвитку Чехословаччини, диктатуру пролетарiату прагнув видати за всенародну державу, а про життя в краiнi говорив, як про початок комунiстичного суспiльства. Якщо порiвнювати з СРСР, то в Чехословаччинi при А.Новотному був Влмайже комунiзмВ». Але коли порiвняти з сусiднiми захiдними краiнами, то очевидним було вiдставання.

1.2 Початок соцiально-економiчних та полiтичних реформ у Чехословаччинi. Протистояння мiж iх прихильниками та противниками.

У таких умовах в серединi 60-х рокiв i розроблена була програма реформ, яка називалася - ВлПринципи вдосконалення системи планового управлiнняВ». Намiчалося здiйснити комплекс заходiв, якi передбачали перехiд до ринкових вiдносин. Основний тягар лягав на такi ринковi механiзми господарювання, як вiльний вибiр пiдприiмствами партнерiв, комерцiйний кредит, конкуренцiя, договiрне цiноутворення. Передбачалися i новi механiзми управлiння сiльським господарством⁹. Хоч економiчнi перетворення проводилися i непослiдовно, але викликали змiни в полiтичному життi краiни. В рядах КПЧ створилася група прихильникiв реформ - О.Дубчек, Ч.Цiсарж, В.Славiк, О.Чернiк, Й.Смрковський i противникiв - А.Новотний, В.Бiляк, Я.Штефан, Й.Ленарт, К.Фойтiк. Прискорив хiд подiй сiчневий 1968 року пленум ЦК КПЧ, на якому було звiльнено першого секретаря А.Новотного i замiсть нього обрано О.Дубчека. Рiшення пленуму спрямовувалося на прискорення реформування всiх сфер життя краiни. Це одержало дальший розвиток в ВлПрограмi дiйВ», схваленiй з iнiцiативи О.Дубчека навеснi 1968 року¹⁰. Програма по-новому ставила ряд принципових питань життя КПЧ i краiни: правляча партiя повинна здiйснювати керiвну роль не шляхом панування над суспiльством, а слугуючи йому; взаiмовiдносини мiж рiзними партiями в Нацiональному фронтi повиннi будуватися на принципах рiвностi i партнерства; необхiдно прискорити економiчнi та полiтичнi реформи, в тому числi запровадити федеральний устрiй краiни, щоб покласти край нерiвноправному становищу словакiв, врегулювати життя iнших нацiональних меншин.

Навеснi та влiтку 1968 року активiзувалося все суспiльно-полiтичне життя. Найактивнiшi реформiстськi сили об'iдналися в такi органiзацii, як ВлКлуб активних непартiйнихВ», ВлКлуб колишнiх засуджених за антидержавну дiяльнiстьВ» (К-231), ВлКлуб незалежних письменникiвВ». Активiсти профспiлок висунули лозунг: ВлПрофспiлки - без комунiстiв!В». Серед молодi також виникли десятки рiзних органiзацiй i клубiв. Всi вони домагаiшся швидкого проведення реформ. Вимоги не носили антисоцiалiстичного характеру, а були спрямованi на замiну тоталiтарноi системи демократичною. Домагалися створення демократичного соцiалiзму, соцiалiзму з людським обличчям. Чехословацькi журналiсти назвали реформи Влпразькою весноюВ»¹¹.

Спроба лiдерiв ВлПразькоi ВесниВ» здiйснити реформи зустрiла рiшучий опiр не лише з боку антиреформiстiв Чехословаччини, але особливо iдеологiв Влортодоксального соцiалiзмуВ» в СРСР та його союзникiв по РЕВ i Варшавському Договору. Л.Брежнiв заявив, що реформiсти Чехословаччини вiдступили вiд соцiалiзму i загрожують його завоюванням. Я.Кадар вважав, що в особi лiдера Влпразькоi весниВ» О.Дубчека маiмо хитрого словацького селянина, який хоче всiх водити за нiс -В.Ульбрiхт вважав, що чехословацькi реформатори - це хитрi ревiзiонiсти i все завойоване хочуть знищити.

Празькi реформатори, запропонувавши модель соцiалiзму, що корiнним чином вiдрiзнялася вiд радянськоi, святкували перемогу. Нове керiвництво Чехословаччини, аби змiцнити своi становище в краiнi, вирiшило залучити до полiтичного процесу широкi соцiальнi верстви. РЗхнi намiри викликали пiдозру з боку догматикiв у самiй Чехословаччинi та у краiнах-учасницях Варшавського пакту, насамперед в НДР, Польщi i Радянському Союзi. Нова криза була наслiдком тiii ж не довiри до владних структур, що спричинила соцiальнi заворушення в Польщi та Угорщинi 1956 року. Незважаючи на наполегливi спроби комунiстичноi влади створити образ нацiональноi злагоди, вони сприймались широким загалом як варiанти застарiлоi сталiнськоi моделi. У Чехословаччинi президент Антонiн Новотний у птАЩятдесятi роки безпосередньо брав участь у органiзацii чисток i завжди був проти полiтичноi реабiлiтацii жертв терору. Новотний вiдмовлявся засуджувати чистки i бойкотував будь-яку спробу реформувати гiперцентралiзованi та репресивнi полiтичнi i економiчнi структури. Краiну роздирали економiчний i полiтичний застiй, деморалiзацiя. Голоси в самiй компартii i поза нею закликали вiдмовитись вiд сталiнськоi моделi комунiзму.

Дискусii на тему культури на початку шiстдесятих рокiв дали поштовх критицi претензiй партii на монополiю влади. РЖдеологiчнiй гегемонii партii було кинуто виклик пiд час колоквiуму, присвтАЩяченому творчостi Франца Кафки, що вiдбувся 1963 року в Люблiце. На цiй зустрiчi чеськi iнтелiгенти пiддали сумнiву принципи соцiалiстичного реалiзму, згiдно з якими мистецтво пiдпорядковувалося полiтичним цiнностям, якi вiдстоювала комунiстична партiя. Притчi Кафки про людину, якiй загрожували анонiмнi сили страшного бюрократичного монстра, сприймалися як застереження щодо сучасних тоталiтарних структур. Стривожений хвилею можливого дисиденства, Новотний засудив появу ревiзiонiзму, як серйозну загрозу для соцiалiзму в Чехословаччинi. Влiтку 1967 року на зтАЩiздi письменникiв було пiддано критицi цензуру i втручання партii у творчий процес. З критикою режиму Новотного виступила i низка письменникiв-комунiстiв, яким набридла офiцiйна брехня. Письменник Людвик Вакулик недвозначно засудив те, як неохоче режим Новотного розлучаiться iз сталiнськоi практикою та спростував заяви партii, яка начебто забезпечила прогрес Чехословаччини упродовж 20 рокiв соцiалiстичноi системи. На його думку жодну людську проблему не було розвтАЩязано у Чехословаччинi за цi 20 рокiв тАУ починаючи з таких елементарних потреб як житлове будiвництво, школи, економiчний добробут, i закiнчуючи бiльш високими життiвими вимогами, якi не можуть задовольнити недемократичнi уряди, як наприклад, почуття власноi повноцiнностi у суспiльствi, пiдпорядкування полiтичних рiшень етнiчним критерiям, вiра у значення навiть малоi справи, необхiднiсть довiри мiж людьми, розвиток освiти для всього народу.

Пiсля цього виступу вiйна мiж партiйним апаратом i бунтiвною iнтелiгенцiiю стала неминучою1
2. Вакулика i чимало його однодумцiв серед лiтераторiв виключили з комунiстичноi партii. Проти критично налаштованих iнтелiгентiв було органiзовано наклепницькi кампанii. Але хвилювання набирали силу i невдовзi охопили унiверситети, збуривши неспокiй серед студентства.

Другою причиною кризи було поблажливе i нерiдко презирливе ставлення влади до словакiв. Серед словацьких iнтелiгентiв i в партiйних колах ширився рух за бiльшу самостiйнiсть Словаччини у ii стосунках з празьким урядом. Цей рух очолив Перший секретар компартii Словаччини Олександр Дубчек, випускник Вищоi партiйноi школи у Москвi, вiдомий своiми про хрущовськими поглядами. Ще один вiдомий захисник прав словакiв у складi федеративноi республiки тАУ Густав Гусак. Професiйний юрист ветеран комунiстичного руху, Гусак був одним з керiвникiв словацького антинацистського повстання 1944 року. Засуджений за сфабрикованим звинуваченням у нацiоналiзмi на початку 50-х рокiв, Гусак для багатьох залишався переконаним прихильником реформ.

У перiод мiж жовтнем 1967 i сiчнем 1968 рокiв полiтична боротьба у вищих ешелонах влади продовжувала загострюватися. Позбавлений необхiдноi пiдтримки серед членiв Центрального комiтету, котрi вбачали в ньому головного винуватця кризи, Новотний звернувся за допомогою до Брежнiва. Пiсля недовгоi поiздки до Праги Генеральний Секретар Радянського Союзу дiйшов висновку, що позицiя Новотного настiльки хитка i нестабiльна, що iдиним способом вийти з кризи було негайне усунення його вiд влади. У сiчнi пленум ЦК компартii Чехословаччини звiльнив Новотного з поста Генерального секретаря замiнивши його Александром Дубчеком, керiвником Словаччини, який ще ранiше насмiлився кинути виклик авторитету Новотного 1
3. Через кiлька тижнiв стало зрозумiло, що програма нового керiвника виходила за рамки незначних змiн системи. У березнi Новотний змушений був скласти повноваження як Президент Чехословаччини. Його наступником став Людвик Свобода, шанований армiйський генерал, якого прибiчники Сталiна тримали на вiдстанi. Ще одну жертву судових спектаклiв тАУ Йозефа Стрковського тАУ було обрано Головою Нацiональних Зборiв. Прихильникiв твердоi лiнii у Президii ЦК було замiнено апаратниками з оточення Дубчека. Перед партiiю постало завдання: не лiквiдувати iснуючу систему, а модернiзувати i зробити ii ефективною.

1.3 тАЬПрограма дiйтАЭ Чехословацьких реформаторiв

Основнi iлюзорнi принципи про можливiсть реформування соцiалiстичноi системи, а також упевненiсть Дубчека, що централiзовану планову систему можна зробити ефективною, були викладенi у важливому документi, пiдготовленому комунiстичними реформаторами: тАЬПрограма дiйтАЭ, затвердженiй Центральним комiтетом у квiтнi 1968 року. Хоча у документi йшлося про вiрнiсть чехословацьких комунiстiв принципам марксизму-ленiнiзму, у програмi робився акцент на рiшучiсть демократизацii iснуючоi системи. Партiя проголошувала намiр вiдмовитися вiд адмiнiстративно-командних методiв, урочисто обiцяючи вiддавати перевагу методу переконання а не примусу. Законнiсть було проголошено основоположним принципом, необхiдним для iснування сильноi держави. Таким чином основнi пункти документу, який мав назву тАЭШлях Чехословаччини до соцiалiзмутАЭ, передбачали:

1. новi гарантii свободи слова, друку, зборiв, вiросповiдання;

2. закони про вибори, якi б забезпечили ширший вибiр кандидатiв та реальну свободу для чотирьох не комунiстичних партiй, iнтегрованих в Нацiональний фронт i пiдконтрольних комунiстичнiй партii;

3. обмеження прерогатив комунiстичноi партii у взаiмовiдносинах з парламентом та урядом;

4. глибокi економiчнi реформи, спрямованi на розширення самостiйностi пiдприiмств, щоб вiдродити обмежену кiлькiсть приватних пiдприiмств, забезпечити конвертованiсть валюти i пiдняти на новий рiвень торгiвлю з Заходом;

5. незалежна судова влада

6. федеральний статус Словаччини

7. розробка проекту новоi конституцii до кiнця 1969 року1
4.

Ця програма була результатом компромiсу мiж радикальними реформаторами i консервативною фракцiiю у партiйному керiвництвi. Деякi з цих iдей звучали досить обнадiйливо, iншi ж повторювали провiдну роль партii. У своiй загальнiй орiiнтацii програму могли б сприйняти прихильники демократичного крила у своiх пошуках новоi моделi соцiалiзму. по сутi це була спроба зберегти керiвну роль партii, зробити ii генератором пробудження суспiльства: Пронизана вiрнiстю iдеалам соцiалiзму, програма чiтко пiдтверджувала рiшучiсть нового керiвництва вiдмовитися вiд радянськоi моделi соцiалiзму. Було реабiлiтовано велику кiлькiсть полiтичних втАЩязнiв, тепер жертвам сталiнських репресiй дозволялося органiзовуватися у своi асоцiацii i мати своi клуби. Саме в цей момент вiдкрилася двоiста природа Празькоi Весни; з одного боку, це був реформiстський рух, iнiцiйований згори групою комунiстiв, невдоволених поганим станом економiки i соцiальними хворобами, якi характеризували режим Новотного. З iншого тАУ оскiльки цей рух розгортався i широкi маси i верстви населення перейнялися реформiстськими iдеями, - представники новонароджуваного чеського i словацького громадянського суспiльства виступили з критикою масштабiв офiцiйноi стратегii оновлення.

Оскiльки Дубчек i його соратники дiйшли висновку, що справжнiй соцiалiзм немислимий без демократii, вони вiдкрили зелену вулицю незалежним iнiцiативам знизу, в тому числi можливiсть застосовувати не комунiстичнi, навiть антикомунiстичнi групи i обтАЩiднання. Швидкi темпи демократизацii сптАЩянили чеську iнтелiгенцiю, яка завжди була на боцi бiльш радикального комунiстичного керiвництва. Однак провiдна ланка компартii виявилася неспроможною чiтко визначити пiдхiд до вирiшення основних дилем краiни дехто з членiв Президii висловлювався за продовження глибоких реформ. РЖншi ж, наляканi можливiстю справдi втратити владу у плюралiстичнiй системi, скаржились на появу правих сил i вимагали вiд Дубчека жорсткiшоi полiтики. Але здебiльшого партiя повнiстю пiдтримувала iдеi, якi вiдстоював Дубчек. Для них iдиною альтернативою задушливiй сталiнськiй системi був соцiалiзм з людським обличчям.

Тривогу домашнiх ортодоксiв, що iнiцiйованi партiiю реформи можуть стати причиною стихiйного громадянського руху проти комунiстичноi системи, також подiляли радянське керiвництво та iх союзники. На самiтi, що вiдбувся у Дрезденi, у Схiднiй Нiмеччинi, всi комунiстичнi лiдери Варшавського пакту (крiм президента Румунii Чаушеску) висловили стурбованiсть вiдносно ходу подiй у Чехословаччинi1
5. У наступнi мiсяцi пiд час зустрiчi Дубчека з Брежнiвим, чеський керiвник намагався розвiяти побоювання радянського керiвництва щодо небезпеки контрреволюцii в його краiнi. У своiй критицi реформ Дубчека Брежнiв висловив незадоволення не тiльки комунiстичноi верхiвки у Радянському Союзi, а й у iнших краiн блоку вони не могли змиритись з бажанням Чехословаччини побудувати альтернативну модель соцiалiзму, суспiльства, у якому б до людини ставилися б по-людськи, а не просто як до знаряддя для втiлення планiв партii.

В той час, як загострювався конфлiкт мiж чехословацькими реформаторами i рештою лiдерiв Варшавського Пакту, мiжнародний комунiстичний рух входив до новоi фази криз i неспокою. Югослави та румуни публiчно висловилися проти застосування iноземних сил для придушення демократичного руху в Чехословаччинi. Ряд комунiстичних партiй, в тому числi французька, iталiйська та iспанська, надiслали аналогiчнi попередження до Москви. Впродовж цих мiсяцiв розгорiлася гостра полемiка щодо сутi марксистського iнтернацiоналiзму та права кожноi комунiстичноi партii самостiйно визначати полiтичну лiнiю; це був перiод народження iвро комунiзму, полiтичноi платформи, яку прийняла низка компартii Захiдноi РДвропи. РДврокомунiзм кидав виклик Кремлю в його правi диктувати свою лiнiю iншим партiям, а також вiдстоював нерозривний звтАЩязок мiж соцiалiзмом i плюралiстичною демократiiю. Заперечення Чехословаччиною застарiлоi радянськоi моделi з ii ультра централiзмом i пiдозрiлим ставленням до будь-яких iнiцiатив подiляло багато комунiстичних партiй Заходу, якi доводили, що слiд вiдмовитися вiд ленiнського принципу диктатури пролетарiату. Протилежних поглядiв дотримувалися апологети сталiнського курсу у Китаi та Албанii. Вони засудили Празьку Весну як спробу реставрувати капiталiзм.

У Чехословаччинi ж iнтелiгенцiя продовжувала вимагати вiд керiвництва поглиблення полiтичного плюралiзму i забезпечення гарантiй, якi б унеможливлювали повернення до сталiнських командних методiв. Чехословацькi керiвники, зокрема, Перший секретар Дубчек i Голова Нацiональних Зборiв Смрковський безпосе

Вместе с этим смотрят:

"Держава" Платона

Presidential еlections in the USA

РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй

Анализ "пурпурной революции" в Ираке

Анализ агитационных печатных материалов на муниципальных выборах