Теорiя елiт, бюрократii i технократii

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Нацiональний унiверситет ВлОстрозька академiяВ»

Правничий факультет

Кафедра кримiнально-правових дисциплiн

Курсова робота на тему:

Теорiя елiт, бюрократii i технократii

Виконала:

студентка групи П-12

Кухар РЖванна РЖванiвна

Острог, 2008

Змiст

ВСТУП

РОЗДРЖЛ I. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ТЕОРРЖЙ ЕЛРЖТ

1.1 Поняття полiтичноi елiти

1.2 Класичнi теорii елiт

1.3 Сучасна полiтична елiта

РОЗДРЖЛ II. ТЕОРРЖРЗ БЮРОКРАТРЖРЗ

2.1 Бюрократiя. Загальна характеристика

2.2 Рацiональна теорiя бюрократii Макса Вебера

2.3 Марксистське тлумачення бюрократii

2.4 Теорii бюрократii на сучасному етапi

РОЗДРЖЛ III. ТЕХНОКРАТИЗМ, ЙОГО КОНЦЕПЦРЖРЗ

3.1 Першi концепцii А. Сен-Симона

3.2 Т. Веблен тАУ Влбатько технократизмуВ»

3.3 Д. Гелбрейт i його технократичнi iдеi

3.4 Сучаснi теорii технократii

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ

Вступ

В другiй половинi XIX ст. у звтАЩязку з централiзацiiю бюрократичного полiтичного життя настав новий перiод у сприйняттi людьми полiтики, влади. Вiн вiдображений в теорii елiт Вiльфредо Парето, Роберта Мiхельса i Гаетано Моски. На початку XX ст. елiтарний пiдхiд щодо вивчення полiтики був доповнений вивченням впливу так званих заiнтересованих груп i новим поглядом на пiдпорядковуючу роль бюрократii в справi реалiзацii влади в суспiльствi i в краiнi. Особливий вид соцiального аналiзу полiтики зiставила концепцiя технократii.

Актуальнiсть дослiдження зумовлена недостатнiм вивченням даноi теми у системi полiтичних наук.

Вiдомо, що елiта i носiiм нацiональноi iдеi. Саме ця група керуi всiiю нацiiю, стоячи на чолi ii полiтичних органiзацiйних установ, творить певнi культурнi, моральнi, полiтичнi й органiзацiйнi цiнностi, якi потiм привласнюi собi вся нацiя, i завдяки яким нацiя живе i тримаiться. Полiтичнi елiти прямо чи опосередковано здiйснюють владу, керують полiтичним процесом, усiма видами полiтичноi дiяльностi, розвивають полiтичну культуру. Утворення i функцiонування держав, полiтичний режим i суспiльно-економiчний устрiй також залежить вiд типу i сили елiт. Тому нам необхiдно показати всiм людям важливiсть наявностi цiii елiти у державi.

Державна влада з часом набуваi самостiйностi щодо суспiльства, стаi служити власним потребам i свiй корпоративний iнтерес у реалiзацii суспiльних функцiй бюрократiя видаi за загальнi iнтереси. Досягнути прогресу в розвитку всiх сфер нашого життя без подолання бюрократизму неможливо. Тому необхiдна боротьба проти нього.

Прихiд до влади технократiв тАУ непомiтний перехiд економiчноi, полiтичноi влади до рук професiоналiв, людей, якi ранiше стояли за спинами керiвникiв чи власникiв. Нам необхiдний цей перехiд для того, щоб до влади прийшла Влмайстри своii справиВ», якi зможуть навести лад всерединi держави i пiдняти ii рiвень розвитку.

Метою роботи i дослiдження теорiй елiт, бюрократii i технократii, iх аналiз та встановлення необхiдностi iхнього iснування.

Реалiзацiя цiii мети передбачаi розвтАЩязання таких наукових завдань:

- дослiдити iсторiю виникнення полiтичноi елiти ;

- опрацювати класичнi теорii елiт;

- розглянути теорii бюрократii за Максом Вебером;

- опрацювати марксистське тлумачення бюрократii;

- дослiдити погляди Сен-Симона та Т. Веблена на технократiю;

- дослiдити розвиток теорiй елiт, бюрократii i технократii на сучасному етапi.

У курсовiй роботi використовувалися такi методи як:

- системного аналiзу: роздiлила обтАЩiкт мого дослiдження на окремi частини для детального його вивчення. Такими частинами стали роздiли i пiдроздiли моii курсовоi ;

- порiвнянь: в рамках спiвставлення рiзних теорiй елiт, теорiй бюрократii i технократii;

- iсторичний: простеження iсторичного розвитку теорiй елiт, бюрократii i технократii.

ОбтАЩiктом дослiдження i концепцii теорiй елiт, бюрократii i технократii.

Предметом роботи i iсторiя виникнення i розвитку теорiй елiт, бюрократii i технократii; iх мiсце в системi полiтичних концепцiй.

Практичне значення дослiдження полягаi у тому, що його результати можуть бути використанi у пiдготовцi лекцiй i практичних занять iз теорii полiтологii, соцiологii. Робота може бути одним iз джерел для опрацювання матерiалу по цiй темi.

Структура роботи. Курсова робота складаiться iз вступу, трьох роздiлiв, висновкiв та списку використаноi лiтератури:

У вступi розкрита актуальнiсть нашого дослiдження; сформульованi обтАЩiкт, предмет, мета, завдання, методи та практичне значення науковоi роботи.

Роздiл I. ВлПоняття та види теорiй елiтВ». У ньому висвiтлено загальну характеристику феномену елiтизму, його iсторичний розвиток; охарактеризовано класичнi теорii елiт; подано характеристику сучасноi полiтичноi елiти.

Роздiл II. ВлТеорii бюрократiiВ». У цьому роздiлi дослiджено рацiональну теорiю бюрократii М. Вебера та марксистськi погляди на бюрократизм, охарактеризовано сучасний його стан.

Роздiл III. ВлТехнократизм, його концепцiiВ». Тут охарактеризовано концепцii А. Сен-Симона, погляди Т. Веблена та технократичнi iдеi Д. Гелбрейта.

У висновку стисло подаються результати нашого дослiдження.

Роздiл I. Поняття та види теорiй елiт

1.1 Поняття полiтичноi елiти

Термiн ВлелiтаВ» походить вiд латинського eligere i французького elite, що означаi Влвибраний, кращий, добiрнийВ». Починаючи з XII ст., це поняття використовували для позначення товарiв вищоi якостi, а згодом тАФ у сферi суспiльного життя для вирiзнення груп тАЬкращихтАЭ людей тАФ вищоi знатi, духовенства, вiйськових. В XIX ст. так стали називати вищi групи у системi суспiльноi iiрархii[1]
.

Елiтою називають:

- людей, якi отримали найвищий iндекс у сферi своii дiяльностi (Парето);

- найбiльш активних у полiтичному вiдношеннi особистостей, що зорiiнтованi на владу, тобто органiзовану меншiсть суспiльства, правлячий клас (Моска);

- людей, якi користуються в суспiльствi найбiльшим престижем, статусом, багатством; осiб, що iнтелектуально чи морально стоять над масою, мають розвинуте почуття вiдповiдальностi (Ортега-i-Гассет);

- людей, надiлених владою (Етцiонi);

- людей, якi мають формальну владу в органiзацiях та iнститутах, що визначають суспiльне життя (Дай);

- особистостей, надiлених харизмою (Фройнд);

- творчу меншiсть суспiльства на противагу нетворчiй бiльшостi (Тойнбi);

- меншiсть, що здiйснюi найбiльш важливi функцii в суспiльствi (Келлер);

- порiвняно невеликi групи, якi складаються з осiб, що посiдають провiдне становище в полiтичному, економiчному, культурному життi суспiльства (теорiя елiтного плюралiзму);

- найбiльш квалiфiкованих спецiалiстiв, менеджерiв та вищих службовцiв у системi бюрократичного управлiння (теорiя технологiчного детермiнiзму);

- провiдних представникiв рiзних соцiальних груп тАФ професiйних, етнiчних, локальних (Боден)[2]
.

Полiтична елiта тАУ самостiйна, вища, вiдносно привiлейована група людей, надiлена особливими психологiчними, соцiальними i полiтичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженнi i здiйсненнi рiшень, пов'язаних з використанням державноi влади або впливом на неi. Вона вiдiграi надзвичайно важливу роль у полiтичному життi суспiльства.

Правляча елiта маi свою структуру. Вона складаiться з трьох взаiмоповтАЩязаних елементiв:

1. Полiтична елiта, яка i частиною правлячоi, виступаi носiiм владних функцiй. РЗi вплив на систему владних вiдносин визначаiться спiввiдношенням сил усерединi самоi елiти, спiввiдношенням полiтичних сил у державi, формою полiтичного устрою, наявнiстю й гостротою полiтичних конфлiктiв. Полiтична елiта володii психологiчними, соцiальними й полiтичними якостями, бере безпосередню участь у схваленнi та здiйсненнi рiшень, пов'язаних iз використанням державноi влади чи впливом на неi.

2. Бюрократична елiта охоплюi представникiв управлiнського апарату. Вони мають владнi повноваження, впливають на виконання важливих державних функцiй.

3. Комунiкацiйна та iдеологiчна елiта тАФ представники науки, культури, духовенства та засобiв масовоi iнформацii[3]
.

Важливим i подiл елiт на закритi i вiдкритi (за доступом до влади).

Вiдкрита елiта допускаi спонтанний приплив нових членiв. Вона формуiться за такими принципами:

- економiчна вагомiсть;

- полiтичний статус;

- популярнiсть;

- професiоналiзм у своiй сферi дiяльностi;

- пiдтримання власного авторитету;

- члени елiти пiддаються остракiзмовi за порушення дисциплiни;

- увага до суспiльноi думки.

Закрита елiта характерна для тоталiтарного режиму i маi такi ознаки:

- члени елiти не пiддаються остракiзмовi за порушення дисциплiни;

- головне в пiдборi тАФ вiдданiсть вождевi з урахуванням особистих якостей;

- спосiб пiдбору тАФ кадрова полiтика партii та влади;

- заперечуi спонтаннiсть формування;

- посадова вимога тАФ точне виконання директив керiвництва;

- iгноруi громадську думку.

Що ж до добору елiт, то К. Мангайм визначаi три типи:

- на основi кровi;

- на основi приватноi власностi;

- на основi iнтелектуальноi продуктивностi.

На його погляд, елiта кровi характерна для доiндустрiального суспiльства, елiта багатства тАФ для iндустрiального, а елiта продуктивностi тАФ для постiндустрiального[4]
.

Вважають, що управлiння не може реалiзуватись усiм суспiльством, а маi здiйснюватись квалiфiкованою елiтою. РЖснування цiii активноi меншостi зумовлена психiчною i соцiальною нерiвнiстю людей, iх неоднаковими природними здiбностями, можливостями i бажаннями брати участь у полiтицi, полiтичною пасивнiстю широких мас тощо.

Отже, полiтичнi елiти здiйснюють владу, беруть участь у виробленнi полiтичних норм, керують полiтичним процесом, розвивають полiтичну культуру, вiдiграють провiдну роль у функцiонуваннi державного апарату.

1.2 Класичнi теорii елiт

У перiод античностi елiтарний свiтогляд знайшов своi вiдображення в працях Платона, який вважав, що державнi функцii можуть виконувати тiльки вибранi тАФ тi, хто отримав особливе виховання i маi досвiд управлiння державними справами. Людей, якi не володiють належними знаннями, слiд усунути вiд здiйснення управлiнських функцiй, щоб уникнути хаосу в державному керiвництвi. Вiн вирiзняв три своiрiднi соцiальнi групи: правителiв-фiлософiв, воiнiв-охоронцiв i простих громадян, що становлять керовану бiльшiсть. Цi групи iснують у жорстких соцiальних межах. Проте Платон вважав можливим перехiд обдарованоi людини з нижчоi соцiальноi групи до вищоi та навпаки[5]
. Його теорiя справила значний вплив на вчених, якi розвивали теорiю елiт на зламi XIXтАФXX ст., тАФ iталiйських соцiологiв В. Парето i Г. Моску.

Г. Моска, подiляв суспiльство на меншiсть, яка править, та бiльшiсть, якою правлять. Вiн визначав елiту як полiтично найактивнiшу групу людей, зорiiнтованих на здобуття та утвердження влади. Моска вважав, що основою суспiльного розвитку i не економiка, а полiтика. Правляча елiта концентруi у своiх руках керiвництво державним механiзмом, а тому маi безпосереднiй вплив на економiчну ситуацiю в краiнi. Право влади меншостi над бiльшiстю Г. Моска виводить з якостей, що притаманнi правлячiй меншостi. До цих якостей, що вiдкривають доступ до правлячого класу, належить передовсiм органiзованiсть. ВлСто осiб, якi дiють узгоджено, зi спiльним розумiнням справи, тАФ зазначаi вчений, тАФ переможуть тисячу людей, якi незгоднi один з одним i якi спiлкуються тiльки один з однимтАжВ». Г. Моска визначив кiлька рис, якi притаманнi правлячiй елiтi: перевага над оточенням, авторитет, вiдчуття вищостi. Цi риси випливають з вiйськових подвигiв, багатства, високого походження, високих моральних якостей, мiсця в церковнiй iiрархii та володiння мистецтвом управлiння.

Також Г. Моска виокремив двi тенденцii у розвитку полiтичного класу, який пiзнiше назвав елiтою: аристократичну й демократичну. Перша з них проявляiться у прагненнi полiтичного класу стати спадковим якщо не юридичне, то фактично - шляхом вiдтворення на власнiй основi. Суть другоi тенденцii полягаi в оновленнi складу полiтичного класу за рахунок найбiльш здiбних до управлiння, активних представникiв нижчих верств суспiльства. Найбiльш бажаною для суспiльства i рiвновага мiж аристократичною i демократичною тенденцiями, бо вона забезпечуi як наступництво i стабiльнiсть у керiвництвi суспiльством, так i якiсне оновлення самого керiвництва[6]
.

Незалежно вiд Г. Моски, i майже в той самий час, теорiю полiтичних елiт розробив В. Парето. Своi погляди з цього питання вiн виклав у працi "Трактат iз загальноi соцiологii" (1916). Як i Г. Моска, В. Парето виходив з того, що суспiльством завжди правила й повинна правити вибрана, надiлена особливими соцiальними та психологiчними властивостями меншiсть тАУ елiта. РЗРЗ складають iндивiди, якi вирiзняються високими показниками в тiй чи iншiй сферi дiяльностi.

В. Парето подiляi елiту на правлячу i неправлячу - контрелiту. Правляча елiта тАУ це всi тi, хто прямо чи опосередковано бере участь в управлiннi суспiльством. Контрелiта - це люди, якi надiленi характерними для елiти психологiчними властивостями, але внаслiдок свого соцiального статусу i рiзного роду бар'iрiв не мають доступу до управлiння. Соцiальна рiвновага потребуi постiйного оновлення складу правлячоi елiти шляхом введення до неi iндивiдiв з елiтарними властивостями з нижчих верств суспiльства i вилучення тих, хто таких властивостей не маi. Однак це не вiдбуваiться, оскiльки правляча елiта прагне зберегти своi привiлеi i передати iх у спадок особам з неелiтарними iндивiдуальними властивостями. У результатi погiршуiться якiсний склад правлячоi елiти, вона вироджуiться, що спонукаi кiлькiсно зростаючу контрелiту до боротьби за владу. Остання скидаi правлячу елiту i встановлюi власне панування. Так вiдбуваiться змiна правлячих елiт, яку В. Парето назвав "законом циркуляцii елiт".

За В. Парето, iснують два головних типи елiт, якi послiдовно змiнюють один одного: елiта "левiв" та елiта "лисiв". Першу характеризують крайнiй консерватизм, силовi методи правлiння. Друга, навпаки, динамiчна, ii складають майстри обману й полiтичних комбiнацiй. Стабiльна полiтична система характеризуiться переважанням елiти "левiв", а нестабiльна, яка вимагаi творчо мислячих, енергiйних дiячiв, новаторiв, - елiти "лисiв".

Кожен тип елiти маi певнi переваги на тому чи iншому етапi суспiльного розвитку. Та з часом вони перестають вiдповiдати потребам керiвництва суспiльством. Елiта вироджуiться й вiдповiдно до Влзакону циркуляцii елiтВ» поступаiться мiсцем контрелiтi, яка за допомогою мобiлiзованих нею невдоволених мас установлюi своi полiтичне панування. Маси вiд такоi змiни елiт нiчого не виграють i залишаються об'iктом панування та експлуатацii[7]
.

Близькими до висновкiв Вiльфреда Парето i Гаетано Моски були погляди третього вiдомого творця класичноi теорii полiтичних елiт тАУ нiмецького соцiолога Роберта Мiхельса. Учений стверджував, що сама органiзацiя суспiльства вимагаi елiтарностi й закономiрно вiдтворюi ii.

У своiй основнiй працi "До соцiологii партiйностi в сучаснiй демократii" (1911) Р. Мiхельс на прикладi нiмецькоi соцiал-демократii доводив, що суспiльство не може функцiонувати без великих органiзацiй. Керiвництво такими органiзацiями не можуть здiйснювати всi iхнi члени, бiльшiсть яких i некомпетентними, пасивними й байдужими як до повсякденноi дiяльностi органiзацiй, так i до полiтики в цiлому. Ефективнiсть функцiонування великих органiзацiй потребуi виокремлення керiвноi меншостi, яка, маючи спецiальну освiтньо-професiйну пiдготовку, формулюi програми, готуi вибори, управляi фiнансами тощо. Ця меншiсть поступово, але неминуче виходить з-пiд контролю рядових членiв, вiдриваiться вiд них i пiдпорядковуi полiтику власним iнтересам, пiклуючись передусiм про збереження свого привiлейованого становища. Так з необхiднiстю закону, який Р. Мiхельс назвав "залiзним законом олiгархiчних тенденцiй", в органiзацiях i суспiльствi в цiлому виокремлюiться керiвна меншiсть - елiта.

Будь-яким, навiть демократичним суспiльством, стверджував Р. Мiхельс, завжди фактично править олiгархiчна елiтарна група. Демократiя як безпосередня влада мас неможлива суто технiчно й недоцiльна з огляду на некомпетентнiсть мас i iх байдуже ставлення до полiтики.

Р. Мiхельс заперечував закон циркуляцii елiт В. Парето, вважаючи, що елiта виступаi як iдина згуртована сила, бо рiзнi ii групи мають спiльний iнтерес - збереження свого панiвного становища. Хоча мiж представниками елiти й точиться неперервна боротьба, для мас вона i прихованою. А тому потрiбно говорити не про подiл елiти на правлячу й неправлячу, а про подiл суспiльства на елiту як панiвну привiлейовану касту i маси як "демократичну декорацiю".

Класичнi концепцii елiт В. Парето, Г. Моски та iнших учених, нинi критикують за надмiрне наголошування на психологiчних чинниках, за iгнорування демократичних i лiберальних цiнностей, а перебiльшення ролi лiдерiв, нехтування активностi мас, недостатнiй рiвень урахування свiдомостi суспiльства i цинiчне ставлення до боротьби за владу[8]
.

Отже, усi iснуючi теорii елiт становлять сукупнiсть соцiально-фiлософських концепцiй, якi стверджують, що необхiдними складниками будь-якоi соцiальноi структури i вищий привiлейований прошарок чи прошарки, що здiйснюють функцii управлiння, розвитку культури. Це i i елiта, поряд з якою спiвiснуi маса звичайних людей.

1.3 Сучасна полiтична елiта

Сучасна полiтична елiта i внутрiшньо диференцiйованою. РЗРЗ подiляють на правлячу, контрелiту i опозицiю. Правляча елiта тАФ це група осiб, рiшення яких iстотно впливають на процес функцiонування i розвитку суспiльних iнститутiв. Призначенням цiii елiти полягаi у володiннi владою та утриманнi ii. Контрелiта тАУ це та полiтично активна верства, з якоi в майбутньому може бути сформований новий тип елiти, що прийде на змiну iснуючiй. РЗРЗ дii спрямованi на те, щоб вiдiбрати владу в панiвноi елiти. Опозицiя тАУ це будь-яка полiтично органiзована група, що критикуi уряд i прагне здобути владу.

Розрiзняють також вищу елiту, яка приймаi або безпосередньо впливаi на прийняття загальнодержавних рiшень, i середню елiту, яка складаiться з iнтелектуалiв, службовцiв, учених, менеджерiв тощо. Складовою частиною полiтичноi елiти i адмiнiстративна, до якоi належать службовцi-управлiнцi.

У сучаснiй захiднiй полiтологii наявнi два основнi пiдходи до визначення полiтичноi елiти та ii ролi в суспiльствi тАФ функцiональний i цiннiсний. Прихильники функцiонального пiдходу за головну ознаку полiтичноi елiти беруть соцiальний статус людини, ii мiсце i роль у системi владних управлiнських структур. Вони визначають елiту як меншiсть населення, котра приймаi важливi рiшення в суспiльствi i керуi бiльшiстю (П. Шарон), або як меншiсть, котра здiйснюi найважливiшi функцii в суспiльствi, маi найбiльшу вагу i вплив (С. Келер).

Прихильники цiннiсного пiдходу визначальною ознакою полiтичноi елiти вважають духовний аристократизм, заслуги, особистi переваги (культура, освiта, мораль, воля, фiзичний стан) одних людей над iншими. Х. Ортега-i-Гассет елiтою вважав тих, хто володii найвищим почуттям вiдповiдальностi. Згiдно iз З. Фрейдом елiта тАФ це позначена особливими якостями група, яка дii на людей подiбно магнiту. Отже, належнiсть до полiтичноi елiти в даному разi визначаiться культурно-психологiчними особистими якостями людини, з якими вона народжуiться чи якi в неi виховано[9]
.

Останнiми часом в полiтичнiй науцi набули поширення цiннiснi концепцii елiт, теорii демократичного елiтизму, концепцii плюралiзму елiт, лiберальнi концепцii.

Цiннiснi концепцii елiт об'iднують такi спiльнi настанови:

- елiта тАФ найцiннiший елемент суспiльства, надiлений високими здiбностями в найважливiших для держави сферах дiяльностi;

- панiвне становище елiти вiдповiдаi iнтересам усього населення;

- формування елiти i наслiдком природного добору суспiльством найцiннiших своiх представникiв;

- елiтарнiсть тАФ закономiрний наслiдок рiвностi можливостей, вона не суперечить сучаснiй представницькiй демократii.

Згiдно з теорiями демократичного елiтизму керiвна група не лише надiлена певними якостями, а також здатна виконувати функцiю захисту демократичних цiнностей (свободи особистостi, слова, друку, полiтичноi конкуренцii).

Концепцii плюралiзму елiт:

- передбачають визнання наявностi багатьох елiт одночасно, вплив яких обмежений певними сферами дiяльностi;

- перебування елiт пiд постiйним впливом мас;

- наявнiсть демократичноi конкуренцii елiт; мiнливiсть i нестiйкiсть вiдносин влади i як наслiдок тАФ вiдсутнiсть стiйких позицiй панiвного класу;

- умовнiсть вiдмiнностей мiж елiтою та масою з огляду на широкi можливостi доступу до лiдерства.

Теорii плюралiзму елiт (полiтична, економiчна, адмiнiстративна, вiйськова, релiгiйна, наукова) врiвноважують одна одну i таким чином нiбито запобiгають встановленню тоталiтаризму[10]
.

Лiволiберальнi концепцii елiт базуються на критицi елiтарностi суспiльства з демократичних позицiй, структурно-функцiональному пiдходi до елiти; визнаннi глибоких вiдмiнностей мiж елiтою та масою, складностi структури панiвноi елiти.

Сучасна елiта в рiзноманiтних сферах суспiльно-полiтичного життя частiше не маi якихось особливих бiопсихологiчних якостей чи, простiше кажучи, яскраво виражених талантiв, здiбностей, надбань. Натомiсть складаiться вражання, що в елiту суспiльства потрапляють дедалi бiльше людей з ординарними якостями та без особливих заслуг перед своiю державою.

Нинiшнi суспiльство маi явно елiтний характер, а будь-якi спроби усунути елiти з полiтичного життя в ХХ ст. призводили до появи тоталiтарних режимiв та деградацii елiти[11]
. Ось чому в демократичних краiнах питання стоiть не про усунення елiти з полiтичноi арени, а про формування висококвалiфiкованоi, ефективно правлячоi групи, пiдконтрольноi суспiльству. З огляду на це виняткового значення набуваi i проблема полiтичного лiдерства як така, що безпосередньо повтАЩязана з проблематикою елiти.

Роздiл II. Теорii бюрократii

2.1 Бюрократiя. Загальна характеристика

Термiн бюрократiя походить вiд франц. bureaucratie тАУ панування канцелярii тАУ специфiчна форма соцiальних органiзацiй та вiдносин у суспiльствi, в яких центри виконавчоi влади практично незалежнi вiд бiльшостi iх членiв; вищий привiлейований прошарок чиновникiв-адмiнiстраторiв у державi[12]
. Це поняття використовуiться, як правило, для характеристики вiдповiдних засобiв управлiнськоi дiяльностi. Бюрократiя i апаратом панування, iнструментом влади, який мiстить внутрiшнi протирiччя тАУ залишаючись апаратом, вiн перебираi владу над владою.

Бюрократiя притаманна не тiльки державi, хоча це поняття часто повтАЩязуiться лише з державою, а й взагалi будь-яким органiзацiям. Передумовою ii iснування i специфiчна професiйна управлiнська дiяльнiсть, тобто необхiднiсть засвоiння певних вмiнь i навичок, а також технiчна неможливiсть безпосередньоi демократii. Особливо поширились цi передумови в сучасному iндустрiальному та постiндустрiальному суспiльствi, хоча, безумовно, бюрократiя iснувала i ранiше, в традицiйних суспiльствах. Бюрократiя приходить на змiну старим формам влади тому, що вона являi собою технiчно бiльш довершений спосiб органiзацii тАУ настiльки ж, наскiльки машинне виробництво перевершуi ручну працю.

Бюрократii притаманнi такi риси:

- систематична мобiлiзацiя людських та матерiальних ресурсiв для здiйснення чiтко визначених цiлей i планiв;

- використання професiйно пiдготовлених кадрiв, обiймаючи неспадкоiмнi посади з означеним колом повноважень i сферою дiяльностi;

- професiйна спецiалiзацiя i розподiл працi, що координуiться iiрархiiю пiдпорядкування, пiдзвiтною певнiй владi або клiiнтурi.

Основним призначенням бюрократii i пригнiчення iндивiдуальних особливостей, забезпечення суспiльноi iдностi, утвердження однаковостi й максимальноi полiтичноi монолiтностi суспiльства.

Бюрократiя тримаiться на таiмностi, диктатурi влади, вождизмi лiдерiв, створюi сувору iiрархiю влади i знищуi iндивiдуалiзм та колегiальнiсть. Вона породжуi не злагоду, а поступки, при цьому часто спираiться також на форми примусу, коли iншими способами не вдаiться досягти прийнятного консенсусу.

Масштаби, сила й жорсткiсть дiй бюрократii обмежуються лише рiвнем i глибиною демократизацii суспiльства як ii антиподом. Розширення i поглиблення бюрократизацii суспiльних вiдносин i сталою тенденцiiю дiяльностi чиновницького апарату. Загальмувати, обмежити i звузити сферу ii дiяння може процес демократизацii та самоврядування народу. Тому ступiнь свободи суспiльства i громадянина, визначаiться результатами протиборства демократii i бюрократii.

Вважаiться помилковою думка, що подiл державноi влади на три гiлки усуваi бюрократiю. Свiтова практика свiдчить: бюрократiя ще бiльше змiцнила своi позицii. Проте з цього не випливаi, що будь-яке професiйне управлiння i бюрократичним. Воно стаi таким лише з монополiзацiiю управлiнськоi функцii, з абсолютизацiiю ii спецiалiзацii, зосередженням управлiння в окремiй соцiальнiй верствi суспiльства.

2.2 Рацiональна теорiя бюрократii Макса Вебера

Макс Вебер у своiй працi тАЬГосподарство i суспiльствотАЭ дiйшов висновку, що бюрократiя тАУ тАЬприроднатАЭ та тАЬобовтАЩязковатАЭ форма будь-якоi соцiальноi органiзацii. Вiн визначив останню як систему управлiння, що маi своi ознаки. Веберiвська iдеальна модель бюрократичноi органiзацii базуiться на трьох опорах тАУ нейтральностi, компетентностi та ефективностi. Автор вважав, що iй притаманнi безособистiснiсть, рацiональнiсть, сувора регламентованiсть та обмеженiсть вiдповiдальностi, якi i iдеалом будь-якоi органiзацii. Така модель базуiться на жорстких бюрократичних принципах:

- створення особливих сфер компетенцii шляхом розподiлу посад мiж службовцями, визначення обсягу влади, якою надiлена кожна посадова особа при розвтАЩязаннi питань (тобто застосовуiться авторитарна влада керiвника, який ухвалюi рiшення, вiддаi розпорядження пiдлеглим i контролюi iх виконання, а останнi застосовують управлiнськi рiшення до конкретних ситуацiй);

- надiлення посадовоi особи правами i забезпечення ii роботою лише залежно вiд рiвня виконання нею своiх службових обовтАЩязкiв.

За Максом Вебером бюрократiя втiлюi найбiльш ефективнi i рацiональнi способи управлiння. Вона компетентна, квалiфiкована, побудована на принципi iiрархii, маi чiтко визначенi права й обов'язки, а отже, найбiльш дисциплiнована i законослухняна, одержуi фiксовану платню i не володii тими ресурсами, якими розпоряджаiться, що сприяi зменшенню корупцii.

Висновки Вебера базувалися на аналiзi бюрократичноi моделi Нiмеччини, але обТСрунтованi ним правила побудови та функцiонування бiльшостi структурних ланок державного управлiння. Основнi iх правила такi:

- адмiнiстративнi установи органiзуються вiдповiдно до власноi iiрархii;

- кожна установа маi власну дiлянку компетенцii;

- державних службовцiв не обирають а призначають на пiдставi професiйноi квалiфiкацii, зазначеноi в дипломах, або за наслiдками iспитiв;

- державнi службовцi отримують заробiтну платню вiдповiдно до рангу;

- державний службовець маi тiльки одне мiсце роботи;

- державний службовець не володii установою, у якiй працюi;

- звiльнення державного службовця з посади базуiться на рiшеннi iнстанцii, що стоiть вище[13]
.

Створення органiв управлiння з урахуванням цих ознак формуi рацiональний тип бюрократii, що в iдеалi здатна дiяти в режимi прийняття оптимальних рiшень на пiдставi виключно компетентних i неупереджених оцiнок. Вебер вважаi, що бюрократiя повинна мати професiйнi навички та рацiональнi знання, дотримуватися сувороi дисциплiни, бути вiдповiдальною, поважати закони. У веберiвському розумiннi бюрократiя тАУ це максимальна рацiоналiзацiя колективноi управлiнськоi дiяльностi, що забезпечуi утвердження оптимального державного устрою та структуруi суспiльство[14]
. Рацiональний пiдхiд до феномена бюрократii тлумачить ii як найефективнiшу форму органiзацii, винайдену людьми, оскiльки вона реально даi змогу наблизитися до рацiонального управлiння через використання найкращих здiбностей людей, якi мають спiльнi цiлi.

Макс Вебер розрiзнив два типи рацiональноi теорii бюрократii: традицiйну тАЬпатрiмонiальнутАЭ i сучасну рацiональну. Переважною сферою впливу патрiмонiальноi бюрократii i царина державного управлiння, а ii метою тАУ збереження традицiйних структур суспiльного життя. Доменом рацiональноi бюрократii, яка формуiться в Новий час, була сфера приватно-господарчоi дiяльностi, перш за все внутрiшньогосподарська дiяльнiсть великих промислових пiдприiмств. РЗi метою було забезпечення суто формальноi ефективностi виробництва, тому, виходячи з мiркувань доцiльностi, вона не була обтяжена нiякими традицiйними цiнностями.

Рацiональна бюрократична органiзацiя характеризуiться:

- ефективнiстю, яка досягаiться завдяки чiткому розподiлу обовтАЩязкiв мiж членами органiзацii, що даi можливiсть використовувати висококвалiфiкованих спецiалiстiв на керiвних посадах;

- суворою iiрархiчнiстю влади, що дозволяi вищим посадовим особам здiйснювати контроль за виконанням завдань пiдлеглими;

- формально встановленою i чiтко фiксованою системою правил, якi забезпечують одноманiтнiсть управлiнськоi дiяльностi i застосування загальних iнструкцiй до окремих випадкiв в найкоротший термiн;

- безособовiстю адмiнiстративноi дiяльностi i емоцiйною нейтральнiстю стосункiв, що виникають мiж функцiонерами органiзацii, де кожен маi виступати не як iндивiд, а як носiй соцiальноi влади, уособлення певноi посади.

Отож, у розумiннi М. Вебера поняття бюрократii i близьким до поняття управлiння взагалi. Втiм, бюрократiя не спiвпадаi з управлiнням тАУ по-перше, там, де в будь-якому управлiннi присутнi елементи самоуправлiння; по-друге, там, де бюрократизм обмежуiться полiтичним лiдерством.

2.3 Марксистське тлумачення бюрократii

Вперше розгорнуту характеристику бюрократii i бюрократизму дали К. Маркс i Ф. Енгельс, iхнi розумiння цього соцiального явища ТСрунтувалося на тому, що спочатку суспiльство за допомогою простого подiлу працi створило собi особливi органи для захисту спiльних iнтересiв. Однак з часом цi органи, головний з яких - державна влада, задовольняючи своi особливi iнтереси, iз слуг суспiльства перетворилися на його повелителiв. Бiльше того, державний бюрократичний апарат може набути самостiйностi, згубноi для суспiльства i часом шкiдливоi навiть для тих класiв, яким вiн покликаний служити. Бюрократiя iз засобу досягнення цiлей соцiального управлiння перетворюiться на самоцiль, ii цiнностi перетворюються на державнi. Марксистське тлумачення бюрократii виходить з розумiння ii як суспiльного явища, що маi соцiально-класовий змiст. Це спецiально призначений адмiнiстративний механiзм, що слугуi iнтересам правлячого класу. Бюрократiя ототожнюi себе з державою, свiй бюрократичний iнтерес у здiйсненнi суспiльних функцiй видаi за загальнi iнтереси. В основi бюрократичноi системи лежить принцип "слiпого пiдкорення, вiри в авторитет, у механiзм твердо встановлених формальних дiй, готових принципiв, поглядiв, традицiй". К. Маркс зазначав, що загальний дух бюрократii i таiмницею, таiнством, i додержання його забезпечуiться у власному середовищi ii iiрархiчною органiзацiiю, а щодо зовнiшнього свiту - ii замкненим корпоративним характером. Тому "вiдкритий дух" держави, а також державне мислення здаються бюрократii зрадою ii таiмницi[15]
.

Бюрократична каста суспiльства, що зосередила в своiх руках владу, постiйно нав'язуi народним масам своi погляди на державне життя, намагаiться повчати, що "начальство все краще знаi, що про загальнi принципи управлiння можуть судити тiльки вищi сфери, якi мають всебiчнi i бiльш глибокi знання про офiцiйну природу речей.

Марксисти розробили механiзм усунення бюрократii вiд влади: постiйна ротацiя i виборнiсть чиновникiв, посилення адмiнiстративних важелiв впливу на державних службовцiв, громадський контроль за дiяльнiстю бюрократичних установ. В цьому випадку, в разi побудови комунiстичного суспiльства бюрократiя вiдмираi разом iз державою, адже народнi маси самi здатнi здiйснювати управлiнськi функцii.

Погляди марксистiв з часом зазнали еволюцii: вiд фiлософського заперечення держави i бюрократii до рутинного осуду бюрократа i бюрократизму. Головне кредо марксизму зводилося до того, що бюрократiя, як i кожне суспiльне явище, маi соцiально-класовий змiст.

Отже, марксизм розглядав бюрократiю як особливий адмiнiстративний механiзм, що дii на користь iнтересам правлячого класу. Характерною його рисою i наявнiсть особливоi верстви осiб, якi в умовах класового суспiльства зосереджують у своiх руках владу, спецiалiзуються на управлiннi й поставленi в привiлейоване щодо народу становище. Тобто, бюрократизм породжуiться не функцiональними особливостями управлiння, а його соцiально-полiтичними та економiчними характеристиками.

2.4 Теорii бюрократii на сучасному етапi

Останнiм часом дедалi зростаi полiтична роль бюрократii. Вона i важливою частиною урядових тимчасових або постiйних структур i операцiй. Отже, говорити про полiтичну нейтральнiсть бюрократичноi машини не доводиться. Власне, й ранiше бюрократiя фактично не була вiдгороджена вiд полiтичних сил, що домiнували в суспiльствi, iхнi соцiальне замовлення вона i покликана була виконувати. А тепер йдеться про безпосередню участь бюрократii у полiтицi та полiтичнiй боротьбi. Однак i суспiльне життя не вiльне вiд бюрократизацii. Чиновницький персонал фактично управляi масовими органiзацiями. Полiтичнi партii утримують великий управлiнський апарат, який дедалi бiльше централiзуiться, а разом з цим централiзуiться i процес прийняття рiшень. Вiдтак роль партiйного чиновника в дiяльностi партii зростаi. Державна влада з часом набуваi самостiйностi щодо суспiльства, стаi служити власним потребам i свiй корпоративний iнтерес у реалiзацii суспiльних функцiй бюрократiя видаi за загальнi iнтереси. Добитися прогресу в розвитку всiх сфер нашого життя без подолання бюрократизму неможливо. Тому необхiдна боротьба проти нього.

Сучаснi дослiдники критикують веберiвський "iдеальний" тип бюрократii, але це ще не означаi, що його цiлковито вiдкинуто. Багато захiдних соцiологiв вважають, що теорiя бюрократii М, Вебера i тепер маi бути основою для конструювання бюрократичноi (адмiнiстративноi) органiзацii. Бюрократiя не повинна зводитися лише до ii "iдеального" типу, вона маi i негативнi властивостi, що забезпечить унiверсальне розумiння ii в рiзних за своiю природою соцiальних структурах[16]
.

Бюрократiя зазнала змiн як у формах iснування, так i в методах здiйснення своiх функцiй. Пристосування ii до нових соцiальних умов вiдбуваiться надзвичайно активно. Дослiдники проблем бюрократii вказують на два загальних чинники, якi впливають на еволюцiю органiзацiйних (бюрократичних) моделей у сучасному суспiльствi:

1) постiйний прогрес у засобах i методах передбачення й органiзацii; 2) зростаюча витонченiсть iндивiда у дедалi складнiшiй культурi.

Для еволюцii, якоi зазнала бюрократiя краiн Заходу, найбiльш характернi тенд

Вместе с этим смотрят:

"Держава" Платона

Presidential еlections in the USA

РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй

Анализ "пурпурной революции" в Ираке

Анализ агитационных печатных материалов на муниципальных выборах