Трансформацiя полiтичного устрою Югославii в кiнцi 90-х тАУ початку ХХРЖ ст.

Курсова робота

на тему:

"Трансформацiя полiтичного устрою Югославii в кiнцi 90-х тАУ початку ХХРЖ ст."

Вступ

Югославськi землi з давнiх часiв посiдали одне з провiдних мiсць в життi балканського регiону. Завжди звертали на себе значну увагу. З iсторii югославських земель можна виокремити певнi перiоди, коли до них був особливо загострений iнтерес Наприклад, у другiй половинi ХРЖХ столiття, коли югославськi територii були розмiнною картою в великiй полiтицi iвропейських держав. У 1914 роцi Сербiя фактично спровокувала початок Першоi Свiтовоi вiйни. У часи Другоi Свiтовоi вiйни югославський регiон знов починаi звертати на себе посилену увагу, а по закiнченню вiйни посiдаi значне мiсце не тiльки в РДвропi, а й в свiтi. Певний спад цiкавостi до цього регiону простежувався у 70тАУ80 тi роки, а з кiнця 80х рокiв Югославiя знов займаi мiсце загального центру уваги. Тепер югославський регiон викликав до себе великий iнтерес через розпад Югославii тАУ конституцiйноi федеративноi держави. Югославськi подii викликали до себе жвавий iнтерес i з боку Украiни, адже проходили i проходять вони в безпосереднiй близькостi вiд ii меж. Особливо цi подii вдарили по ПридунавтАЩю тАУ краю, який тiсно повтАЩязаний з економiчною артерiiю РДвропи тАУ Дунаiм. Саме тому варто вивчати югославськi подii 90х, а особливо кiнець 90х - початок ХХРЖ столiття, коли вiдбувся остаточний розвал Югославii як держави, ii корiнна трансформацiя. Таким чином актуальнiсть обраноi теми не тiльки не зменшуiться, а й збiльшуiться через останнi подii.

Хронологiчнi рамки курсовоi роботи охоплюють перiод з 1997 року i до 2006 року. Саме в межах цього хронологiчного простору i можливим дослiдження останнього етапу загибелi Югославii. А тому цi роки i особливо зручними при дослiдженнi теми.

Географiчнi межi роботи охоплюють Сербiю з автономними одиницями Косово i Методiя, Воiводину та незабаром незалежну Чорногорiю (яка вже давно i фактично незалежною). Такi географiчнi межi дозволяють к повному обсязi дослiдити подii вiдрiзку часу що розглядаiться.

Предметом дослiдження i особливостi розпаду Югославii тАУ етнiчнi, релiгiйнi, територiальнi, зовнiшньо i внутрiшньополiтичнi, вiйськовi.

ОбтАЩiктом дослiдження i процес трансформацii полiтичного устрою Югославii тАУ суспiльно-полiтичнi, зовнiшньополiтичнi, економiчнi та iншi аспекти.

Метою роботи i висвiтлення особливостей процесу трансформацii полiтичного устрою Югославii в кiнцi 90х - початку ХХРЖ столiття, зокрема специфiки, суспiльно-полiтичних, зовнiшньополiтичних, територiальних процесiв.

Виходячи з дослiдженого матерiалу автор визначив наступне коло завдань курсовоi роботи:

- висвiтлити хiд трансформацii полiтичного устрою Югославii в кiнцi 90х - початку ХХРЖ столiття;

- дослiдити головнi причини трансформацii югославськоi полiтичноi системи;

- проаналiзувати наслiдки цих змiн;

- оцiнити iх значення для балканського регiону в цiлому, та югославських земель зокрема;

- звернути увагу на особливостi югославськоi трансформацii;

- зтАЩясувати, як вiдреагувала свiтова спiльнота на полiтичнi змiни в Югославii;

- визначити ступiнь участi зовнiшньополiтичних сил у югославських змiнах;

- охарактеризувати сучасний стан колишнiх югославських земель, як на них вiдбилися змiни.

РЖсторiографiя теми. Тема курсовоi роботи торкаiться останнiх подiй i i недостатньо дослiдженою. Вiдсутнi комплекснi працi з цiii теми. Бiльш менш дослiдженi подii 1997тАУ2001 рокiв, А вже подii 2003тАУ2006 рокiв залишаються в основному бiлою плямою дослiдники ще не осилили всю сукупнiсть останнiх подiй i це впливаi на кiлькiсть робiт з даноi теми. З опрацьованих авторами праць можна виокремити наступнi: ВлНовiтня iсторiя централь iвропейських та балканських краiнВ» Ярового В.РЖ., ВлНовiтня iсторiя краiн РДвропи та АмерикиВ» Родрiгеса А.М. та Пономарьова М.В., ВлГеополiтикаВ» Дергачова В.А.

Найгрунтовнiшою з них i праця Ярового В.РЖ. Це вiдомий дослiдник iсторii словтАЩянських народiв, який стабiльно пiдтримуi за собою репутацiю передового дослiдника iсторii словтАЩян. В своiй останнiй роботi вiн доволi коротко, але насичено описав подii розпаду Югославii. Головну увагу придiлив початку та серединi 90х рокiв. З iнтересуючих нас часiв вiн ТСрунтовно дослiдив перiод з 1997 по 2002 роки Придiлив значну увагу розгортанню Косовського конфлiкту та його переростанню в регiональну проблему. В незначнiй мiрi дослiдив процес приходу до влади опозицii, розгортання суперечностей мiж Сербiiю та Чорногорiiю, натовсько-югославськоi вiйни. Останньою подiiю, яку розглядаi Яровий i пiдписання мiж керiвництвом Сербii i Чорногорii договору про ВлПро принципи перебудови вiдносин мiж Сербiiю i ЧорногорiiюВ», внаслiдок чого назва ВлЮгославiяВ» зникла зникла з полiтичноi карти свiту, а зтАЩявилася назва ВлСРЖЧВ» (Сербiя i Чорногорiя). Автор нейтрально описуi подii, але не зважаючи на це, в його працi простежуiться прихильнiсть вiдносно приходу до влади демократичноi опозицii, обособлення Чорногорii, змiни зовнiшньополiтичного вектору у напрямi захiдноiвропейських структур: Ради РДвропи, РДС, НАТО. В той же час дii Пiвнiчноатлантичного альянсу вiн трактуi як агресiю.

Значний iнтерес представляi робота Родрiгеса А.М. та Пономарьова М.В., це також дуже вiдомi дослiдник але з iсторii краiн РДвропи та Америки (передусiм Захiдноi). В третiй частинi фундаментальноi працi ВлНовiтня iсторiя краiн РДвропи та АмерикиВ» вони придiлили певну увагу i подiям на Балканах. У главi третiй ВлКраiни схiдноi РДвропи у 1945тАУ2000 рокахВ» автори непогано прослiдили процес розгортання чорногорсько-сербського протистояння, косовську проблему, натiвсько-югославськi вiйни. В незначнiй мiрi торкнулися того, як прийшла до влади опозицiя на чолi з Воiславом Коштуницею. Усi цi подii розглянутi неупереджено, обтАЩiктивно, що i дуже важливим.

Геополiтичну оцiнку подiям на Балканах даi Дергачов. Вiн негативно ставиться до вiйни НАТО з Югославiiю, вважаi, що внаслiдок цього ситуацiя в регiонi не тiльки не полiпшиться, а навiть стане гiршою. Зокрема вважаi що вiд Сербii можуть вiддiлитися не тiльки Косово, а й Чорногорiя (яка вже вiддiлилася) та Воiводина (адмiнiстративна одиниця на пiвночi Сербii, в ПридунавтАЩi, населена переважно угорцями). Це в свою чергу призведе до погiршення етнiчних стосункiв. Звертаi увагу на те, що вперше за останнi столiття Захiд виступи на боцi мусульман проти православних.

Загалом подii трансформацii полiтичного устрою Югославii в кiнцi 90х тАУ початку ХХРЖ столiття дослiдженi не дуже добре, передовсiм бракуi обтАЩiмних, ТСрунтовних та обтАЩiктивних робiт.

Джерельною базою курсовоi роботи i перiодичнi видання тАУ газети, журнали. Саме вони подають найсвiтлiшу iнформацiю. Серед газет по кiлькостi матерiалу перше мiсце посiдаi ВлДзеркало життяВ» вiд 17 червня 2006 року. В нiй розглядаiться питання перспектив незалежностi Косово. Оцiнюiться загальна полiтична та етнiчна ситуацiя в регiонi, яку роль вiдiграi у вирiшеннi конфлiкту РДС та НАТО, розглядаiться ставлення до косовського питання таких краiн, як Францiя, Австрiя, ФРН, Нiдерланди.

Менш цiнним джерелом iнформацii i ВлФакти та коментарiiВ». В них як правило подаiться стисла iнформацiя в незначному обтАЩiмi. Так у газетi вiд 17 квiтня 1999 року повiдомляiться про те, що вiйська НАТО можливо використовують зброю заборонену женевськими угодами. У номерi за 14 березня 2006 року мiстяться вiдомостi про причини смертi Слободана Мiлошевича, та суспiльну реакцiю на це; в номерi за 16 березня 2006 року повiдомляiться про те, де буде похований перший президент, та знов розглядаються причини його смертi; нарештi у номерi вiд 17 березня 2006 року подаiться iнформацiя про похорон Мiлошевича в Белградi.

З використаних газет найменша кiлькiсть iнформацii мiститься у ВлКиiвських вiдомостяхВ» за 14 квiтня 2005 року. У рубрицi ВлКороткоВ» повiдомляiться про заяву командуючого iвропейськими силами НАТО генерала Д. Джонса, в якiй вiн наголосив на можливостi зменшення чисельностi миротворчого контингенту в Косово.

Проте найбiльшу кiлькiсть iнформацii автор взяв з журналiв ВлЕхо планетиВ» та ВлНовий часВ». З великоi кiлькостi журналiв ВлНовий час були опрацьованi номери за 1998 рiк, №24, 25, 26.

В номерах 25 та 26 мiстяться насиченi за змiстом статтi, присвяченi косовськiй проблемi. Автори розглядають ситуацiю в цьому краi та полiтичну гостроту навколо нього напередоднi натiвсько-югославськоi вiйни. А в номерi 24 автор статтi ВлЧорногорська альтернативаВ» Олександр Дiдусенко оцiнюi стен чорногорсько-сербських вiдносин на 1998 рiк, конкретизуi появу черговоi кризи в полiтицi Мiлошевича.

Проте основний обтАЩiм iнформацii був взятий з журналiв ВлЕхо планетиВ». Було опрацьовано i використано матерiал з чотирнадцяти номерiв вiд 1999 по 2006 роки. В них значний обтАЩiм iнформацii, але вiн викладений в переважнiй бiльшостi з поглядiв Росii на балканськi подii. Це i мiнусом, адже вiдсутня обтАЩiктивнiсть та незаангажованiсть.

За 1999 рiк було опрацьовано i використано лише один номер тАУ 27, виданий вже пiсля вiйни НАТО з Югославiiю. В ньому i стаття Миколи Хагiнцева ВлЧас розбиратися: хто винен?В», В якiй росiйський автор даi оцiнку наслiдкам вiйни для Сербii, Косово, положенню сербiв в Косово, реакцiю сербського керiвництва на результати вiйни.

За 2000 рiк було опрацьовано два номери тАУ 12 та 42. В першому, у статтi ВлВ Сербii знову пахне вiйноюВ» мiстяться вiдомостi про сепаратистський рух на пiвднi Сербii, що почав розгортатися пiсля вводу вiйськ КФОР. А в другому номерi, у статтi ВлОксамитова революцiяВ», описуються подii початку жовтня, коли було повалено уряд Мiлошевича шляхом масових демонстрацiй, значна увага придiлена стосункам з Чорногорiiю, докладно розбираються подii Влоксамитовоi революцiiВ». Розглядаiться як новий лiдер Сербii Воiслав Коштунiца.

За 2001 рiк використано матерiал лиши з одного номеру тАУ 15. Опрацьована була стаття ВлМiлошевич пiд арештом. Що далi?В». В нiй докладно розглядаiться постать колишнього сербського лiдера та коло його прибiчникiв i ворогiв.

З номерiв за 2002 рiк були опрацьованi i використанi у курсовiй роботi номери 17, 39, 41, 48. У першому з перелiчених номерiв ретельно розглядаiться питання майбутнiх стосункiв мiж Сербiiю i Чорногорiiю, даiться оцiнка новому державному утворенню тАУ СiЧ. В другому тАУ iнформацiя про вибори 2002 року в Сербii, ТРрунтовно описуються претенденти на президентське крiсло, iх передвиборчi програми та заяви. А в третьому номерi даiться оцiнка першого туру цих виборiв, iх результати. Нарештi в останньому номерi в статтi ВлЮгославiя. Екзамен, провалений РосiiюВ», подаiться в хронологiчнiй послiдовностi реакцiя та дii Росii на подii в Югославii у 1999тАУ2002 роках.

За 2003 рiк було опрацьовано три номери тАУ 4, 7, 12. У першому з цих номерiв у статтi ВлЮгославii не буде. Але що буде?В» мiститься iнформацiя про сербсько-чорнргорськi вiдносини, про економiчний стан Сербii, про боротьбу двох сербських лiдерiв Зорана Джинджича i Воiслава Коштунiци. В статтi ВлПрощавай ЮгославiяВ» з №7 пiдводиться пiдсумок пiд iснуванням Югославii. В третьому номерi дуже докладно описуiться вбивство Зорана Джинджика, розглядаються певнi версii, подаються вiдомостi з бiографii колишнього премтАЩiра. А в номерах 50тАУ51 за 2004 рiк мiститься iнформацiя про суд над Мiлошевичем в Гаазi, його ворогiв та прибiчникiв i зокрема росiйських свiдкiв.

В номерах 20тАУ21 за 2006 рiк продовжуiться тема суду над сербськими вiйськовими. Зокрема в статтi ВлДе генерал?В» мiстяться вiдомостi про пошуки сербського генерала Ратко Младiча. А в номерах 22тАУ23 пiдводиться iдиний пiдсумок стосовно iснування СiЧ, повiдомляiться про припинення iснування цього державного утворення та здобуття Чорногорiiю незалежностi.

Методологiчна база курсовоi роботи. У роботi використано проблемний метод, який передбачаi комплексний пiдхiд у дослiдженнi теми, а також метод iсторизму.

Методико-теоретичною основою загальнонауковi принципи системностi, обтАЩiктивностi, iсторизму.

Курсова робота складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, лiтератури та додаткiв.

У РЖ роздiлi, який називаiться Влвнутрiшньополiтична ситуацiя в Югославii наприкiнцi 90х тАУ початку ХХРЖ столiття.В» розглядаiться косовський конфлiкт, натiвсько-югославська вiйна, падiння режиму Мiлошевича та прихiд до влади опозицii.

У РЖРЖ роздiлi тАУ ВлШлях вiд Югославii до ii повного крахуВ» розглядаiться процес перетворень постiйного устрою в Югославii, утворення СiЧ та припинення iснування цього державного формування.

РЖсторiя Югославii i дуже цiкавою i актуальною. Вона потребуi ТСрунтовного дослiдження, адже з кiнця 80х i до початку ХХРЖ столiття на ii теренах вiдбулася неiмовiрна кiлькiсть подiй, процесiв, якi суттiво вплинули на полiтичну, етнiчну та релiгiйну ситуацiю на Балканах.

Роздiл 1

1.1 Проблема Косово

Косовська проблема набагато ширша, нiж думаi бiльшiсть пересiчних громадян. На пострадянському просторi i поширеною думка, що югославський диктатор Йосип Броз Тiто за часiв свого правлiння дозволив албанцям заселити Косово через слабку заселенiсть цього краю., а пiсля його смертi невдячнi албанцi почали боротьбу з сербами i батогом захопили цi землi. Проте ця точка зору зовсiм не вiдображаi дiйсностi. Конфлiкти подiбнi до того, що вiдбуваiться зараз в Косово вiдбувалися i ранiше. Причиною i цього i заплутана iсторiя цього краю, що дозволяi усiм конфлiктуючим сторонам казати про свою правоту.

На початку ХРЖРЖ столiття територiя Косово i Метохii стала одним з найбiльш значущих сербських феодальних надiлiв. На ii територii знаходилось кiлька сербських культурних центрiв. Вiдомий сербський воiвода Стефан Не манiя, спираючись саме на Косово, зумiв затвердитись на престолi. Пiсля смертi сербського короля Стефна Душана (1355) Сербська держава розпалась i Косово стало фактично незалежним. В 1389 роцi на косовському полi вiдбулася вирiшальна битва мiж обтАЩiднаними вiйськами Сербii i Боснii та турками. Внаслiдок поразки край був захоплений османами. Саме в цi часи були закладенi пiдвалени майбутнiх конфлiктiв бо з приходом туркiв багато сербiв покинули своi землi i пiшли на пiвнiч, а на iх мiсце почали заселятися албанцi. [1.9. стор. 116]

Пiсля розгрому турецького вiйська в 1683 роцi пiд Вiднем коалiцiя iвропейських краiн змогла витiснити туркiв з багатьох балканських регiонiв, але в 1699 роцi, за умовами Карловицького мирного договору, за османською державою залишилися усi югославськi землi, а так як серби допомагали iвропейцям, на них впала помста туркiв. Рятуючись вiд знищення серби масово переселяються на пiвнiч, зокрема за Дунай. В ХVIII тАУ XIX столiттi, при пiдтримцi турецького уряду почалося систематичне заселення цих земель албанцями. На початку ХХ столiття Косово ввiйшов до Королiвства сербiв, хорватiв i словенцiв. В цей час югославський уряд почав витiсняти албанське населення, чим фактично спровокував перший конфлiкт. Конфлiкти виникали i в подальшi роки i ставали дедалi гострiшими.

Саме подii в Косово започаткували процес розпаду югославськоi держави., а постiйне погiршення становища в краi неухильно вело до дестабiлiзацii в краiнi. Албанське населення, чисельнiсть якого швидко зростало, вимагало надання рiднiй мовi статусу офiцiйноi та збiльшення державних дотацiй на розвиток краю. Нацiоналiстичний рух албанцiв в Косово швидко переростав в радикальний. Все частiше виникали сутички мiж албанським та словтАЩянським населенням, в результатi яких сербiв та чорногорцiв стали витiсняти з рiдних територiй. Косовськi албанцi проголосили гасло утворення Влетнiчно чистого КосоваВ». Такi подii в краi ображали нацiональнi почуття сербiв.

Косовська проблема спонукала вiдродження сербського нацiонального руху. Його духовним центром стала Сербська академiя наук i мистецтв. Саме в ii надрах у 1986 роцi було пiдготовлено Влмеморандум про становище в ЮгославiiВ», який визнав сербський народ головною жертвою режиму Й. Тiто. На зтАЩiздi СК Сербii в травнi 1986 року було обрано нове керiвництво на чолi з С. Мiлошевичем, яке стало домагатися перегляду положень конституцii та обмеження прав автономiй. З керiвних посад Сербii невдовзi усунули протiтовських дiячiв. У 1988 роцi сербська влада розгорнула масовi акцii солiдарностi з словтАЩянським населенням Косова.

Союзне виконавче вiче прагнуло нормалiзувати в краiнi здiйснення економiчних заходiв, але становище в Косовi погiршувалося. З року в рiк збiльшувалася чисельнiсть сербiв i чорногорцiв, якi були вимушенi залишати край. У Косово то запроваджувався вiйськовий стан, то здiйснювалася чергова програма. Однак всi цi заходи врештi-решт виявилися неадекватними.

Неспроможнiсть розвтАЩязання косовськоi проблеми не тiльки пiдточувала проблеми iРЮ, а й загальмувала здiйснення реформ. Усе це пiдсилювала вiдцентровi настроi в Словенii i Хорватii, керiвництво яких виступало з критикою сербськоi полiтики вiдносно албанцiв Косова. Акцii протесту проти полiтики Сербii у жовтнi 1988 року вiдбулися також у Воiводинi. Усi цi подii розхитували полiтичний механiзм федерацii.

Союзна скупщина у листопадi 1988 року ухвалила майже 40 поправок до конституцii iРЮ, бiльшiсть з яких стосувалася господарського механiзму, а решта тАУ вiдносин мiж федеративним центром i республiками. Союзному виконавчому вiчу надавалося право втручатися у справи республiк i краiв, яких останнi не дотримувались. Створювалися iдинi фiнансова, кредитна, податкова i валютна системи. Органи федеральноi влади надiлялися правом визначати стратегiю науково-технiчного розвитку. Були схваленi також закони, якi забезпечували союзному уряду право виступати арбiтром при розвтАЩязаннi суперечок, що виникали мiж субтАЩiктами федерацii. Автономнi краi позбавлялися елементiв державностi.

Невдовзi прийнятi поправки до конституцii Сербii позбавили Косово i Воiводину автономних прав. Цей крах Белграда викликав протести косовських албанцiв У свою чергу по Сербii прокотилася хвиля демонстрацiй, учасники яких вимагали застосування жорстких заходiв щодо албанських сепаратистiв. Невдовзi косовське керiвництво було усунуте зi своiх посад, а в краi запроваджувалася комендантська година.

У конфлiкт навколо Косова втягнулись i iншi республiки, якi не погоджувалися видiлити кошти з федерального бюджету на пiдтримку громадського порядку в Сербii. Надалi косовське питання все бiльше роздiляло федеральнi республiки, стимулюючи розпад Югославii. Мiлошевич ще бiльше загострив ситуацiю, добившись прийняття в 1989 роцi новоi конституцii (вересень 1990 року вона набула чинностi), згiдно з якою вiдновлялося верховенство республiканських законiв над крайовими, було скасовано конституцiю лiквiдовано законодавчi та виконавчi органи влади Косова. У вiдповiдь на це вiдбулося кiлька демонстрацiй, якi були швидко придушенi. В 1991 роцi в краi був проведений нелегальний референдум, який ухвалив незалежнiсть Косова. Албанськi нацiоналiсти проголосили ВлРеспублiку КосовоВ», сформували парламент i уряд, а президентом обрали письменника РЖ. Ругову. Для боротьби за незалежнiсть була використана органiзацiя ВлВизвольна армiя КосоваВ» (ВАК), яка вперше заявила про себе в 1993 роцi. Фактично в Косово була створена Влтiньова державаВ». Пiсля цього i до 1998 року ситуацiя в Косово нагадувала мiну сповiльненоi дii. Конфлiкт поступово загострювався.

В результатi стався вибух. Якщо з 1991 по 1997 роки в Косово вiдбулося лише кiлька нападiв албанських бойовикiв на сербську полiцiю та мирних громадян, то в 1998 роцi ситуацiя рiзко загострилась.

Албанцi розгорнули масштабнi бойовi дii i взяли пiд контроль майже половину Косова, пiдiйшли до столицi краю тАУ Прiштiни. Лiдери ВАК закликали до зброi усiх чоловiкiв вiком вiд 15 до 55 рокiв. Таким чином край, який був фактичним стимулом розпаду Югославii, тепер мав зiграти останню роль в його добитi. Всiм було абсолютно зрозумiло, якщо Белград не утримаi Косова у складi залишкiв Югославii i iй прийде кiнець. Адже це стимулюватиме вiдцентровi тенденцii в Чорногорii та Воiводинi. Крiм того поразка в Косово мала добити нацiоналiстичний режим Мiлошевича, внаслiдок чого вектор внутрiшньоi та зовнiшньоi полiтики сербiв мав докорiнно змiнитися. Таким чином Косово перетворилося на полiтичний вузол, який мав суттiво змiнити ситуацiю на Балканському пiвостровi. Вiн мав пiдвести межу пiд довготривалим процесом трансформацii полiтичного устрою Югославii.

В липнi тАУ серпнi 1998 року, пiсля вводу в Косово додаткових пiдроздiлiв югославськоi армii з важкими озброiннями, США в ультимативнiй формi почали вимагати вiд Белграда негайного припинення бойових дiй. Тим не менш операцii сербських сил у Косово продовжувалися до осенi. З краю у сусiднi Албанiю i Македонiю хлинув потiк бiженцiв. В жовтнi iх чисельнiсть сягнула за 300 тисяч чоловiк. [18. стор 185] Лише пiд прямою загрозою авiанальотiв з боку НАТО, югославське керiвництво погодилося розпочати поетапний вiдвiд вiйськ, та розмiстити в краi наглядачiв з ОБСРД. Проте заходи лише тимчасово стабiлiзували ситуацiю в краi. Головною причиною незгод став правовий статус Косова. Сербська сторона принципово вiдмовлялась вiд жодних форм розширення косовськоi автономii, албанцi ж вимагали права на самовизначення та навiть розглядали можливiсть виходу зi складу федерацii. Мiжнароднi переговори, присвяченi косовськiй проблемi, пройшли у лютому 1999 року в, були зiрванi непоступливiстю обох сторiн. Вже в цей час стало зрозумiлим, що якщо сербське керiвництво не пiде на радикальнi поступки то вiйни з НАТО не оминути. Командування Пiвнiчноатлантичного альянсу спiльно накопичувало сили i, зрозумiла рiч не мало довго тримати iх в бездiяльностi. Крiм того США та ряд iвропейських краiн вiдразу ж зайняли проалбанську позицiю з метою добити залишки непокiрливоi Югославii.

24 березня 1999 року керiвництво НАТО оголосило про зри полiтичних переговорiв по Косово та своiй готовностi нанести авiацiйнi удари по вiйськовим обтАЩiктам в Югославii для того, аби схилити керiвництво краiни до бiльш конструктивноi позицii. Одночасно на територiю Македонii був передислокований 11-тисячний контингент вiйськ НАТО. В послiдуючi два мiсяцi територiя Косово та iншi регiони Югославii знаходились пiд ракетно-бомбовими ударами. Основнi удари завдавались по Сербii. Але головноi поразки Югославiя зазнала в пропагандистськiй вiйнi. Ще одною, не менш серйозною, поразкою була вiдсутнiсть союзникiв. Росiя, на яку дуже сподiвався Мiлошевич, фактично зрадила Югославiю, не зробивши жодноi реальноi дii щоб допомогти Влбратському народовiВ». [8.стор20] Опинившись пiд жорстоким полiтичним i жорстоким тиском, перед перспективою гуманiтарноi катастрофи всерединi краiни, Югославське керiвництво було змушене пiти на згоду з НАТО.

20 червня 1999 року 84 тАУ денна вiйськова операцiя вiйськ НАТО пiд назвою ВлСоюзницька силаВ», яка тривала з 24 березня, згiдно з угодою 10 червня була припинена. В червнi сербськi вiйська залишили Косово i згiдно з резолюцiiю РБ ООН №1244 вiд 10 червня 1999 року а Косовi було створено мiжнародну адмiнiстрацiю та введено мiжнароднi сили безпеки (НДОР) за участю НАТО.

Проте поразка Югославii в вiйнi не призвела до затишшя у балканському регiонi. Косовський конфлiкт був фактично заморожений. Зокрема це стосуiться питання визначення статусу Косова. РЖ з часом воно набуваi все бiльшого значення.

31999 року (пiсля завершення операцii НАТО у Сербii) й досi провiнцiя Косово фактично i самостiйною територiю пiд опiкою ООН та РДвросоюзу. Влада у провiнцii на всiх рiвнях повнiстю перебуваi в руках албанського етносу. У мiсцевому полiтикумi та суспiльствi iснуi абсолютний консенсус щодо необхiдностi здобуття незалежностi Косово.

Офiцiйно Косово залишаiться складовою частиною Сербii, а остаточний статус провiнцii визначаiться на переговорах мiж Белградом та Прiштiною за посередництва ООН i РДС. Сербська меншина у краi стабiльно зменшуiться, що посилюi позицii албанцiв на переговорах. Впливу Белграда на полiтику керiвництва Косово фактично немаi.

У краi дiють стабiлiзацiйнi сили НАТО, основне завдання яких тАУ недопущення нових зiткнень албанського населення з сербською меншиною та вiдповiдне розмежування територiй iх компактного проживання. Поступово зростаi в Косово безпекова роль РДС, який узяв на себе полiтичне лiдерство з визначення майбутнього як Косово, так i регiону Захiдних Балкан загалом. Переговори про майбутнiй статус Косово досi були безрезультатними i перспектива покращення ситуацii поки що не проглядаiться. Жодноi серйозноi домовленостi мiж Сербiiю та Косово досягти не вдаiться, з огляду. тАУ .на небажання сторiн iти на компромiс. Керiвництво Косово однозначно виступаi за повну незалежнiсть краю, у цьому його пiдтримують, згiдно з соцопитуваннями, 88% населення провiнцii; ще 8% виступають за приiднання Косово до Албанii.

З iншого боку, керiвництво Сербii, зокрема ii прем'iр-мiнiстр Воiслав Коштунiца, категорично вiдкидаi можливiсть незалежностi. Белград пропонуi принцип: Влменше, нiж незалежнiсть, бiльше, нiж автономiяВ». За цим принципом Косово отримуi право на власного президента й уряд, якi матимуть широкi сувереннi права на територii краю, але йому буде заборонено мати представництво в ООН, здiйснювати самостiйну зовнiшню та оборонну полiтику i мати вiдповiднi вiдомства (МЗС та МО). З боку Белграда лунають пропозицii взагалi вiдкласти розгляд питання статусу Косово на двадцять рокiв. Серед основних вимог Сербii також забезпечення соцiального захисту етнiчним сербам Косово та свободи вiросповiдання.

В квiтнi у Вiднi вiдбувся вже третiй раунд переговорiв лише за поточний рiк. Наразi обговорюються питання фiнансування сербськоi общини та ii зв'язкiв iз Сербiiю. Питання прав людини та нацiональних меншин сторони обговорювати поки що не готовiтАж

В умовах, коли учасники не можуть дiйти якого-небудь компромiсу, зростаi роль третiх сторiн та iх бачення шляхiв вирiшення проблеми. У ролi посередникiв тут виступають ООН (персонально представлена спецiальним представником, колишнiм президентом Фiнляндii Мартi Ахтiсаарi) та РДвропейський Союз (найчастiше представлений Верховним представником iз питань Спiльноi зовнiшньоi та без-пековоi полiтики Хав'iром Соланою та представником головуючоi у РДС краiни). Сьогоднiшню позицiю посередникiв не можна визначити як чiтку й однозначну. РЖ це також не сприяi розв'язанню проблеми.

Проте керiвництво РДвросоюзу й окремих краiн РДвропи дедалi частiше висловлюi припущення про можливе вiдокремлення Косово вiд Сербii. Зокрема мiнiстр закордонних справ Великоi Британii Джек Стро недавно заявив, що Влнайвiрогiднiшим варiантом врегулюваннi ситуацii, що склалася, i незалежнiсть КосовоВ». Вирiшення проблеми Косово для РДвропейського Союзу тАУ своiрiдна Влсправа честiВ», Вллакмусовий папiрецьВ», що маi продемонструвати здатнiсть Брюсселя не лише ефективно дiяти як економiчне об'iднанням заможних держав, ай виступати потужним регiональним та глобальним актором, який може досягати власних зовнiшньополiтичних цiлей поза своiми межами й нести вiдповiдальнiсть за безпеку i стабiльнiсть в усьому континентi. Саме на територii колишньоi Югославii, i Косово зокрема, проходять практичну апробацiю Спiльна полiтика безпеки та оборони РДС i його новостворенi Сили швидкого реагування. Це почалося пiсля того, як Брюссель став переймати на себе вiдповiдальнiсть за стабiльнiсть i безпеку у центрi РДвропи вiд ООН та НАТО.

Зацiкавленiсть РДвросоюзу у врегулюваннi ситуацii на Балканах маi й iншу складову, що впливаi на загальну безпеку об'iднання. Адже щороку з Балкан до РДС нелегально пробираються 120 тис. осiб, а 80% усього героiну, який потрапляi на територiю Об'iднаноi РДвропи, надходить саме з цiii територii. Значну частину зазначених нелегальних трафiкiв утримуi саме Косово.

Невизначеностi ситуацii додала i раптова змiна влади у Косово, пов'язана зi смертю у сiчнi 2006 р. багаторiчного лiдера косоварiв РЖбрагiма Ругови. У лютому президентом було обрано близького соратника Ругови тАУ Фатмiра Сейдiу. Новий президент, що здобував освiту у США та Францii, активно обстоюi прозахiдний курс. У березнi прем'iр-мiнiстром Косово став генерал Визвольноi армii Косово, яка воювала з сербами у 90-тi роки, тАУ Агiм Чеку (також брав участь у бойових дiях проти сербiв на боцi Хорватii пiд час сербсько-хорватськоi вiйни).

Белград вважав А Чеку най неприйнятнiшою кандидатурою на посаду голови уряду краю й пiдозрюi його у скоiннi воiнних злочинiв. З огляду на це, варто очiкувати, що суперечностi на переговорах можуть ще бiльше загостритися, а iх перебiг тАУ стати ще не ефективнiшим (До того ж недавно^: мiнiстром оборони Сербii та Чорногорii став Зоран Станковiч тАУ колишнiй соратник лiдера боснiйських сербiв Ратко Младiча, який розшукуiться Гаазьким трибуналом за вiйськовi злочини.)

Як РДвросоюз, так i ООН визнали повну легiтимнiсть нового керiвництва i висловили впевненiсть у його здатностi вести подальшi переговори. Керiвництво Косово пiдтвердило абсолютну вiдданiсть iвропейським та iвроатлантичним принципам i заявило про курс на iнтеграцiю до РДС та НАТО, чим також посприяло змiцненню прихильностi до себе з боку Брюсселя.

Позитивно впливаi на сприйняття РДвропою прагнень косовських албанцiв також iнтенсивний iнтеграцiйний дiалог iз РДС та НАТО Албанii, де пiсля парламентських виборiв 2005 р. соцiалiстичний уряд замiнила правоцентристська коалiцiя на чолi з Демократичною партiiю, яка сформувала молодий прозахiдний уряд.

Слiд Зазначити, що РДвропа розумii i небезпеки, якi можуть виникнути у разi проголошення незалежностi Косово. Це здатне створити прецедент i викликати невигiдну для РДС реакцiю в iнших регiонах, де Брюссель маi своi зовнiшньополiтичнi та без-пековi iнтереси. Передусiм iдеться про Приднiстровську Молдавську Республiку, Нагiрний Карабах, Абхазiю, Пiвденну Осетiю)

Таким чином Косовський конфлiкт, що маi довготривалу iсторiю i сприяв розпаду Югославii, був одним зi стимулiв трансформацii ii полiтичного устрою й досi не завершився, а й маi перспективи розвитку (це зокрема стосуiться долини Прешово на пiвднi Сербii). Загалом, пiдводячи пiдсумок пiд усiм вищесказаним, треба зазначити, що Косовська проблема зiграла значну роль в трансформацii Югославii, недооцiнювати ii значення в цьому не можна. Проте й давати однозначну оцiнку теж не слiд.

1.2 ВлЖовтнева революцiяВ» в Югославii

Слободан Мiлошевич по сутi нiколи не був тим диктатором, яким його зображують на Заходi. Так, це був авторитарний володар, проте спирався вiн не стiльки на вiйськову пiдтримку, скiльки на пiдтримку народу. Це був публiчний полiтик, а не кабiнетний (як наприклад Сталiн) i це пiдтверджують останнi подii, коли вiдбувся похорон колишнього лiдера у Белградi 17 березня 2006 року, тАУ вулицi мiста були переповненi його прихильниками, що само вже по собi руйнуi захiдну теорiю про те, що Мiлошевич передусiм спирався на вiйськових.

З самого початку своii активноi полiтичноi дiяльностi Слободан Мiлошевич зайняв позицii сербського нацiоналiзму, а враховуючи, що нацiоналiзм в той час користувався значною пiдтримкою сербськоi спiльноти (та й не тiльки серби пiдтримали iдею нацiоналiзму, а також хорвати, словенцi, босняки, албанцi, македонцi, чорногорцi, воiводинцi), це вже само по собi принесло йому широку популярнiсть i пiдтримку в народi. Пiдвалини свого довгого полiтичного життя Мiлошевич заклав у 1986тАУ1990 роках, будучi головою Пезидii ЦК СК Сербii, членом Президii ЦК СКЮ. Вже тодi вiн вiдiйшов вiд iдеi Вiтовського соцiалiзму. В 1990тАУ1997 роках був президентом Сербii, а в 1997тАУ2000 р. тАУ президентом СРЮ. [20.стор783] РЖ на протязi всього цього перiоду у Мiлошевича були суперники в серединi каiни, дiяла опозицiя. Але народ пiдтримував саме його через те, що Слободан був бiльш зрозумiлий iм, з його гаслом створення ВлвеликоiВ» Сербii, захисту iнтересiв сербiв у колишнiх республiках Югославii. Загалом нацiоналiстичнi iдеi тодi в Сербii панували i саме це тримало Мiлошевича при владi. Вiн був борцем за права сербiв.

Проте поразки в вiйнах з Боснiiю i Герцеговиною, Хорватiiю, Словенiiю, втрата Македонii, поразка у вiйнi з НАТО, посилення вiдцентрованих тенденцiй в Чорногорii i Воiводинi, вкрай важке економiчне становище пiдiрвали безграничний авторитет Мiлошевича i призвели к утворенню можливостi для приходу до влади опозицii. Це стало остаточно зрозумiлим по закiнченню вiйнi з НАТО.

Вперше опозицiя заявила про себе, як про серйозну силу в 1996 роцi, в листопадi, пiд час виборiв до народноi скупщини СРЮ та мiсцевих органiв. Тодi правляча коалiцiя на чолi з СПС здобула 64 мiсця в скупщинi iз 138, а опозицiя, яка обтАЩiдналася у блок ВлРДднiстьВ» на чолi iз Зораном Джинджичем отримала 22 депутатськi мандати. На виборах до мiсцевих органiв правляча коалiцiя перемогла у 75% виборчих округiв, але у Белградi та великих мiстах перемогу здобула опозицiя. РЗi лiдер Зоран Джинджич посiв мiсце мера Белграда (хоч i не на довго). Тодi влада спробувала опротестувати кiлька результатiв, проте опозицiя вивела на вулицi багатотисячнi демонстрацii i правлячi кола поступилися. Проте надалi, до закiнчення натiвсько-югославськоi вiйни, опозицiя активних дiй не робила. Але потiм, вiдчувши послаблення влади Мiлошевича та СПС, зайняла активну позицiю. В вереснi 2000 року вiдбулися президентськi вибори, на яких було два головних суперника тАУ Мiлошевич тАУ лiдер правлячоi коалiцii, та Воiслав Коштуниця тАУ лiдер Демократичноi опозицii Сербii. [13.стор15]

24 вересня 2000 року вiдбулися вибори, на протязi кiлькох днiв правляча коалiцiя не давала жодних повiдомлень про остаточнi результати. Спочатку пролунала заява про перемогу Мiлошевича вже в першому турi, потiм почали казати про другий тур голосування. Центрвиборчком призначив повторне голосування на 8 жовтня. При цьому кандидату вiд опозицii (ДОС) Коштуницi не вистачило всього 0,4% для абсолютноi перемог.

На прохання опозицii порiвняти офiцiйнi та неофiцiйнi пiдсумки голосування за допомоги мiжнародних структур, бо спецiальноi комiсii, пролунала високомiрна вiдмова. Росiйському президенту Володимиру Путину дали зрозумiти, що його посередництво небажане. Проявившим таку ж iнiцiативу грекам, вiдповiдi взагалi не дали. Членiв ДОС у Центрвиборчкомi до аналiзу документiв не допустили. Пiдсумки голосування по округах не опублiкували. РЖ нарештi тАУ рiшення Конституцiйного суду вiдмiнити пiдсумки виборiв та провести iх заново, коли захочеться Мiлошевичу.

Опозицiя висунула владi ультиматум до 15 години 5 жовтня визнати перемогу Коштунiци. Ранком на Белград рушили сотнi автобусiв i автомобiлiв iз прихильниками ДОС iз провiнцii. Полiцiя намагалася зупинити iх, але манiфестанти розтрощили всi виставленi барикади. Пiсля мiтингу в будинку Скупщини СРЮ, у якому брало участь, за даними органiзаторiв, до пiвмiльйона громадян, парламент був узятий штурмом i розграбований. Надалi атацi пiддався будинок державного телебачення. Воно було пiдпалено й майже повнiстю вигорiло. Був установлений контроль за iншими, близькими до уряду, засобами масовоi iнформацii, захопленi деякi полiцейськi дiлянки, штаб-квартири Соцпартii Сербii (УПС) i руху ВлЮгославськi лiвiВ». Властиво, протягом трьох годин влада в столицi перейшла в руки демонстрантiв. Полiцiя чинила опiр лише в будинку парламенту й телебачення. Потiм полiцейських взагалi не було видно на вулицях.

Пiсля визнання перемоги Воислава Коштуници Конституцiйним судом вiн офiцiйно став на посаду. президента, проголосивши клятву перед новим складом парламенту. Але ця подiя лише вiдкрила нову сторiнку протистоянь у югославському суспiльствi.

А в груднi 2000 року вiдбулися парламентськi вибори (23 грудня), на яких перемогу (64% голосiв) перемогу здобув блок вiсiмнадцяти партiй тАУ ВлДемократична опозицiя СербiiВ» (ДОС). В результатi перемоги опозицiя зайняла

Вместе с этим смотрят:

"Держава" Платона

Presidential еlections in the USA

РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй

Анализ "пурпурной революции" в Ираке

Анализ агитационных печатных материалов на муниципальных выборах