Форми iдеологiчного контролю i пiар процесу в тоталiтарних суспiльствах

Вступ...................................................... 2

Роздiл 1. Теоретичнi аспекти сутностi тоталiтаризму................ 8

1.1 Поняття та сутнiсть тоталiтаризму............................ 8

1.2 Полiтичнi риси iдеологiчного контролю в тоталiтарних суспiльствах 9

1.3 Рiзновиди тоталiтаризму................................... 11

1.4 Сила i слабкiсть тоталiтаризму.............................. 13

Роздiл 2. Суспiльство в тоталiтарноi системи..................... 25

2.1 Основна характеристика тоталiтарноi системи................. 25

2.2 РЖдеологiя тоталiтарноi системи в Украiнi в ХХ ст............... 27

2.3 Пiар процесу в тоталiтарних суспiльствах.................... 32

Роздiл 3. Сучаснi форми тоталiтаризму i авторитаризму.

Подiбнiсть та сутнiсна рiзниця................................. 15

3.1 Тоталiтаризм та авторитаризм.............................. 15

3.2 Подiбнiсть та сутнiсна рiзниця.............................. 17

Висновки.................................................. 35

Список лiтератури........................................... 39

Актуальнiсть теми дослiдження величезна, адже форми iдеологiчного контролю i пiар процесу в тоталiтарних суспiльствах на сучасному етапi полiтичного життя нашоi краiни дасть вiдповiдь на безлiч питань, та окреслить напрямки подальшого становлення громадянського суспiльства.

Тоталiтаризм (вiд лат. totaliter тАФ всеохоплюючий) i феноменом, особВнливiстю XX ст. Найтиповiшими його втiленнями були фашистська РЖталiя, гiтлерiвська Нiмеччина i Радянський Союз протягом майже всього часу його iснування. Основними видами тоталiтаризму були фашизм (нацизм) i сталiнський соцiалiзм.

Тоталiтаризм як суспiльне явище включаi в себе такi основнi ознаки:

У галузi iдеологii i внутрiшньоi полiтики:

- спосiб втiлення у життя утопiчноi iдеi (незалежно вiд того, якi вихiднi принципи в неi були закладенi, наприклад, загальноi рiвВнностi й добробуту i т. п.);

- абсолютний, всезагальний, нiчим не обмежений контроль за життям суспiльства i кожноi людини зокрема;

- панування iдиноi iдеологii, iдиноi правлячоi партii, яка володii монопольним правом полiтичноi дiяльностi; заборона полiтичноi та iдейноi опозицii i свободомислення;

- нiчим не обмежене насильство, диктатура i терор для досягнення мети (сила тАФ головний аргумент, а мета виправдуi засоби).

У галузi економiки:

-перетворення всiii власностi у державну, чи власнiсть слухняних державi пiдприiмцiв;

-неможливi або вкрай утрудненi прояви особистоi iнiцiативи, пiдприiмництва у господарськiй дiяльностi;

-мiлiтаризацiя i централiзацiя економiки, бюрократизацiя влади й управлiння у цiлому.

У галузi культури, освiти й виховання, прав людини:

-всезагальний (тотальний) контроль над духовним життям i творчiстю;

-полiтичне стеження, нехтування прав i свобод людини й громадянина;

-створення системи всебiчного впливу на особистiсть через сiм'ю, школу, засоби масовоi iнформацii, державнi i громадськi органiзацii, дiяльнiсть яких повнiстю контролюiться партiйно-державним апаратом;

-формування культу особи вождя: намагання перетворити народ у натовп, слухняний його волi.

Тоталiтаризм був i залишаiться ворогом демократii i гуманiзму, громадянського суспiльства i правовоi держави.

В усiх державах, де панував тоталiтарний режим, вiн залишив пiсля себе страшну спадщину. Особливо гiркими були його плоди у краiнах, якi входили до складу тоталiтарних держав на правах Влмолодшого браВнтаВ», як, скажiмо, Украiна в СРСР.

Предметом дослiдження i форми iдеологiчного контролю i пiар процесу .

ОбтАЩiктом дослiдження i тоталiтарнi суспiльства.

Проблема сутностi таких полiтичних режимiв розглядалась у численних працях дослiдникiв. Серед авторiв праць, у яких наведено особливостi як тоталiтаризму, так i авторитаризму, тАУ Х. Арендт, М. Драхт, М. Кертiс, К. Фрiдрiх, З. Бжезинський, Р. Арон, Ж. Желев, Т. Адорно та iншi.

Засобом мобiлiзацii мас та легiтимацii режиму при тоталiтаризмi виступаi вiдповiдна iдеологiя. Тому наявнiсть iдиноi офiцiйноi iдеологii i ще однiiю визначальною рисою тоталiтарного режиму. РЖдеологiю, настанови якоi стосуються всiх сфер суспiльства i для якоi притаманне несприйняття старих порядкiв та заклик будувати новий свiт (за необхiдностi тАУ й насильницьким шляхом), мають пiдтримувати всi громадяни.

РЖмплементацiя такоi iдеологii в масову свiдомiсть, а також здiйснення тотального контролю над суспiльством i метою тоталiтарноi влади. Для цього тоталiтаризм використовуi iдеологiчну пропаганду, iндоктринацiю та методи полiтичноi соцiалiзацii, коли iндивiди опановують форми полiтичноi поведiнки, суспiльнi норми та цiнностi. РЖ якщо для функцiонування тоталiтарного режиму суттiвою i дiiвiсть тоталiтарноi пропаганди (в реальностi тАУ замiна пропаганди iдеологiчною обробкою) для формування тотальноi вiдданостi, яка виступаi психологiчною основою тоталiтарного панування, то, як зазначено вище, у авторитарних державах проблема пiдтримки режиму населенням, як правило, нехтуiться. Також, якщо наголошувати на розбiжностях режимiв, полiтизацii суспiльства (освiти тощо) при тоталiтаризмi можна протиставити деполiтизацiю населення в авторитарних краiнах. Такi заходи спрямовуються на формування вiдповiдного типу особистостi, психологiя якоi i дозволяi тотальне домiнування (як здiйснення мети режиму).

Тоталiтарний режим iдеологiзуi всi сфери життя, втрачаючи всяку здiбнiсть до самокорекцii. При цьому iдеологiя виходить з деякоi первинноi системи iдеалiв. Жовтнева революцiя ввела у нас iстотно нову (замiсть самодержавноi) систему вищих iдеалiв: свiтову соцiалiстичну революцiю, ведучу до комунiзму тАФ царства соцiальноi справедливостi, i iдеальний робочий клас. Ця система iдеалiв послужила основою для створеноi в 30-i роки iдеологii, яка проголошувала iдеi Влнепогрiшимого вождяВ» i Влобразу ворогаВ». Народ виховувався у дусi преклоняння перед iм'ям вождя, у дусi безмежноi вiри в справедливiсть кожного його слова. Пiд впливом феномену Влобраз ворогаВ» поширювалася пiдозрiлiсть i заохочувалося доносительство, що вело до вiдокремлення людей, зростання недовiр'я мiж ними i виникнення синдрому страху. Протиприродне з точки зору розуму, але поiднання ненавистi до дiйсних i уявних ворогiв i страху, що реально iснуi в свiдомостi народу, за себе, обожнювання вождя i брехлива пропаганда, терпимiсть до низького рiвня життя i побутовоi невлаштованостi тАФ все це виправдовувало необхiднiсть протистояння Влворогам народуВ». Вiчною боротьбою з Влворогами народуВ» в суспiльствi пiдтримувалася постiйна iдеологiчна напруженiсть, направлена проти щонайменшого вiдтiнку iнакомислення, самостiйностi думок. Кiнцевою ВлнадзадачеюВ» всiii цiii жахливоi дiяльностi було створення системи терору страху i формальноi однодумностi.

Будь-яка тоталiтарна система створюi культ. Але справжнiм i головним об'iктом його виступаi не людина, а влада як така. Культ влади тАФ в цьому полягаi iство тоталiтарноi системи. Влада виявляiться надцiннiстю тАФ цiннiстю абсолютного, вищого порядку. Хто маi владу тАФ маi все: розкiшне життя, пiдлесливiсть тих, що оточують, можливiсть висловлювати думки по будь-якому приводу, задовольняти кожну свою чудасiю i так далi Хто не маi влади, не маi нiчого тАФ нi грошей, нi безпеки, нi пошани, нi права на свою думку, смаки, вiдчуття.

Кровавий тоталiтаризм, основою якого було позбавлення людей iнформацii, вiдходить у минуле. Знищували психологiчно i фiзично. Це часи Союзу i кучмiзму. Саме за намагання донести до людей iнформацiю, був вбитий i керiвник проекту "Украiнська правда" Георгiй Гонгадзе.

РЖнформацiя стаi доступною безлiччю шляхiв, в тому числi, ii обнародують конкуруючi мiж собою владнi тоталiтарнi угруповання. РЖ зупинити цей потiк можна, тiльки втопивши у кровi усю краiну. Тому тоталiтаризм змiнив тактику, йому вдалося мiмiкрувати, зберiгши свою суть.

Тоталiтаризм неосвiченостi. Люди мають iнформацiю, але не можуть нею скористатися. Наявнiсть однiii iнформацii нейтралiзуiться iншою, абсолютно протилежного змiсту, або безлiччю неузгоджених тлумачень одного i того самого повiдомлення.

Приклади на кожному кроцi. Найперше, це економiчна оцiнка показникiв дiяльностi уряду. Одне i теж одночасно називають як видатним досягненням, так i катастрофою.

Як от цiна на газ i умови його придбання. Опублiковано безлiч даних з цього приводу, а в результатi тАУ безпораднiсть у розумiннi процесу та його наслiдкiв.

Вiдсутнiсть у людей належних знань, призводить до неможливостi однозначно оцiнити ситуацiю. Саме це робить неможливим ефективне управлiння суспiльними процесами з боку громадян.

Адже для прийняття рiшень, потрiбна не iнформацiю, а зроблений на ii основi i за допомогою знань висновок.

Перефразувавши, скажу так тАУ хто володii iнформацiiю i знаннями для ii опрацювання, той володii Украiною. Ось тут час поставити пряме запитання тАУ в чиiх руках знання?

За рахунок бюджетних (суспiльних) коштiв утримуiться наука i освiта. А чи багато у громади знань, необхiдних для того, щоб орiiнтуватися у тих процесах, що вiдбуваються в державi?

Складаiться враження, що бiльшiсть з освiтнiх i наукових установ цiлеспрямовано утримуються в абсолютно безпорадному станi з допомогою недофiнансування та обмежуючого адмiнiстрування. Деякi, для котрих i все необхiдне, працюють на тоталiтарнi угруповання, котрi здiйснюють керування краiною.

Сьогоднi боротьба за добробут i процвiтання полягаi саме в боротьбi за загальнонародну доступнiсть знань. Слiд зауважити, що дуже важливою i форма iх подання, вiд якоi безпосередньо залежить плiднiсть зусиль з iх опанування широким загалом.

Народ Украiни повинен мати i повсякденно використовувати науковi знання у всiх сферах життя, в економiцi, в полiтицi, в юриспруденцii та в iнших царинах суспiльних взаiмовiдношень.

Основою тоталiтаризму i вiра в лiдера, слiпа вiра, що не потребуi рацiональноi доказовостi. Звiсно, потiм вона змiнюiться такою ж слiпою ненавистю ошуканих. Але нескiнченна змiна лiдерiв, кожен з яких починаi як месiя, а закiнчуi як негiдник, дозволяi в цiлому утримувати стан керованостi слiпим суспiльством.

Змiнюються лiдери i повтАЩязанi з ними владнi угруповання, а для людей нiчого не мiняiться. Боротьба мiж лiдерами точиться лише навколо розподiлу ресурсiв. РЖ iхнi цiлi, принаймнi зрозумiлi. Натомiсть важко зрозумiти мотивацiю людей, якi теж приймають участь у тiй боротьбi, фактично, борються проти себе.

Безперечно, на руку владним пройдисвiтам i людська вiдсутнiсть знань, i звичка жити в умовах диктатури, i облудливi PR-технологii, i вiдверта брехня.

Але ж це тотальна профанацiя триваi так довго, що розумiнню не пiдлягаi. Ця стабiльнiсть, яку мала б зруйнувати якщо не продумана послiдовнiсть рацiональних дiй, то хоча б безглузда випадковiсть, напрочуд мiцно тримаiться.

РЖ це дозволяi зробити висновок: володарi та здобувачi "владних крiсел" дотримуються мiж собою негласноi домовленостi по недопущенню громади до управлiння суспiльними процесами, по недопущенню демократii.

Ознакою появи у iх таборi "бiлоi ворони", може бути тiльки одне цiлеспрямованi зусилля по поширенню в народi суспiльних знань вiдносно управлiнню краiною.

Роздiл 1. Теоретичнi аспекти сутностi тоталiтаризму

1.1 Поняття та сутнiсть тоталiтаризму

Тоталiтаризм як тип полiтичноi системи виник в XX ст. Що ж до самого цього слова а так само тоталiтарних iдей, то вони виникли набагато ранiше.

Теорiя тоталiтаризму складалася в 40тАФ50-х рр. i отримала розвиток в подальшi десятилiття. Вона широко використовувалася Заходом в цiлях iдеологiчноi боротьби проти комунiстичних краiн. Першi класичнi теоретичнi дослiдження по проблемах тоталiтаризму -роботи Ф. Хайека ВлДорога до рабстваВ» (1944) i X. Аренд ВлРЖстоки тоталiтарiзмуВ» (1951), а також спiльна праця К. Фрiдрiха i 3. Бжезiнського ВлТоталiтарна диктатура i автократiяВ» (1956), в якому зроблена спроба емпiрично обгрунтувати тоталiтаризм як поняття, сталiнiзм, що вiдображаi, i iншi однотипнi полiтичнi режими.[4, с.23]

Пiзнiшi спроби створити емпiричну, побудовану на базi реальних, фактiв теорiю тоталiтаризму не мали успiху, оскiльки, вiдображуючи найодiознiшi полiтичнi системи XX ст, вони у мiру пом'якшення, лiбералiзацii краiн командного соцiалiзму, все бiльше розходилися з дiйснiстю i до того ж не вiдображали принципових вiдмiнностей рiзних тоталiтарних систем.

Тоталiтарна iдеологiя пройнята патерналiстським духом, протекцiйним вiдношенням вождiв, якi доносять соцiальну iстину, до недостатньо освiчених мас. РЖдеологiя як iдине вiрне учення носить обов'язковий для всiх характер. У нацистськiй Нiмеччинi навiть був виданий спецiальний закон що передбачаi iдину, обов'язкову для всiх нiмцiв iдеологiю. Тоталiтарне суспiльство створюi потужну систему iдеологiчноi обробки населення, манiпулювання масовою свiдомiстю. При цьому полiтична пропаганда значною мiрою ритуалiзуiться, набуваi деяких рис релiгiйного культу.

Для тоталiтаризму характернi монополiя влади на iнформацiю, повний контроль над ЗМРЖ, крайня нетерпимiсть до всякого iнакомислення, розгляд iдейних опонентiв як полiтичних противникiв. Ця будiвля усуваi громадську думку, замiнюючи ii офiцiйними полiтичними оцiнками. Заперечуються загальнолюдськi основи моралi, а сама вона пiдкоряiться полiтичнiй доцiльностi i по сутi руйнуiться.

Всiляко пригнiчуються iндивiдуальнiсть, оригiнальнiсть в думках, поведiнцi, одягу i тому подiбне Культивуються стаднi вiдчуття: прагнення не видiлятися, бути як всi, зрiвняльнiсть, а також низовиннi iнстинкти: класова i нацiональна ненависть, заздрiсть, пiдозрiлiсть, доносительство i тому подiбне У свiдомостi людей посилено створюiться образ ворога, з яким не може бути примирення. Всiляко пiдтримуються бойовi настроi, атмосфера секретностi, надзвичайного положення, яке не допускаi розслаблення, втрати пильностi. Все це служить виправданню командних методiв управлiння i репресiй.

1.2 Полiтичнi риси iдеологiчного контролю в тоталiтарних суспiльствах

1. РЖ вiдповiдностi з логiкою тоталiтарноi системи всеосяжна iдеологiзацiя суспiльств доповнюiться його тоталiтарним заполiтизовуванням, гiпертрофованим апаратом влади, ii проникненням у всi пори соцiального органiзму. Всесильна влада виступаi головним гарантом iдеологiчного контролю над населенням.

2. Тоталiтаризм прагне до повного усунення цивiльного суспiльства, незалежного вiд влади приватного життя.

3. Полiтична система, а точнiше, партiйно-державна органiзацiя суспiльства, служить стержнем, фундаментом всiii соцiальноi i економiчноi органiзацii, яка вiдрiзняiться жорсткою iiрархiчною структурою.

4. Ядром тоталiтарноi полiтичноi системи виступаi гранично централiзований полiтичний рух за новий порядок на чолi з партiiю нового, тоталiтарного типа. Ця партiя зростаiться з державою i концентруi в собi реальну владу в суспiльствi. Забороняiться всяка полiтична опозицiя i створення без санкцiй властей будь-яких органiзацiй.

5. До полiтичних рис тоталiтарного суспiльства вiдносяться також наявнiсть потужного апарату соцiального контролю i примусу (служби безпецi, армiя, мiлiцiя i тому подiбне), масовий терор, залякування населення.

6. Слiпа вiра i страх - головнi ресурси тоталiтарного управлiння. здiйснюiться сакралiзацiя верховноi влади i ii носiiв, створюiться культ вождiв.[4, с.34]

У той же самий час тоталiтарна полiтична система претендуi на вираження народноi волi, втiлення вищоi народностi, або демократii вищого типа. Вона використовуi безальтернативнi форми демократii, якi передбачають ухвалення рiшень без голосування на основi безпосередньоi реакцii учасникiв зборiв i що створюють видимiсть всенародноi пiдтримки, якi не дозволяють робити реальний вплив на процес ухвалення рiшень. За допомогою псевдодемократичних iнститутiв влади забезпечуiться висока формальна мобiлiзацiя i участь, наприклад 99,9-процентна участь у виборах.

Тоталiтаризм намагаiться створити адекватну собi соцiальну структуру. Прагнучи знайти масову опору, вiн проголошуi перевагу певного класу, нацii або раси, дихотомiчно дiлить всiх людей на своiх i чужих. При цьому обов'язково знаходиться внутрiшнiй або зовнiшнiй ворог буржуазiя, iмперiалiзм, iвреi i тому подiбне в процесi лiквiдацii або обмеження приватноi власностi вiдбуваiться масова люмпенiзацiя населення. РЖндивiд потрапляi в тотальну залежнiсть вiд держави, без якоi переважна бiльшiсть людей не можуть отримати коштiв iснування: роботу, житло i тому подiбне

Особа втрачаi всяку автономiю i права, стаi повнiстю беззахисною перед всесильною владою, потрапляi пiд се тотальний контроль. Робиться спроба сформувати Влнову людинуВ», рисами якоi i беззавiтна вiдданiсть iдеологii i вождям, стараннiсть, скромнiсть у вжитку, готовнiсть на будь-якi жертви ради Влзагальноi справиВ».

Одночасно з ломкою колишньоi соцiальноi структури формуiться нова. Суспiльство диференцiюiться головним чином залежно вiд розподiлу влади. Володiння владою або вплив на неi стаi основою соцiальноi стратифiкацii, економiчних i соцiальних привiлеiв. Формуiться новий, номенклатурний панiвний клас - головна опора тоталiтарних суспiльств.

Хоча тоталiтаризм, особливо в його найбiльш послiдовному, комунiстичному варiантi, здiйснюючи зрiвнялiвку в розподiлi для бiльшостi громадян, претендуi на формування соцiально однорiдного суспiльства, насправдi вiн породжуi глибоку соцiальну нерiвнiсть.

Панування iдеологii i полiтики виявляiться не лише в соцiальноi сферi, але i в економiцi. Тут вiдмiнними рисами тоталiтаризму i iтатiзацiя господарського життя, соцiальне обмеження, а в iдеалi повне усунення приватноi власностi, ринкових вiдношень, конкуренцiя, планерування i командно-адмiнiстративнi методи управлiння. Встановлюiться монополiя держави на розпорядження всiма найважливiшими суспiльними ресурсами i самою людиною.[6, с.73]

1.3 Рiзновиди тоталiтаризму

Разом iз спiльнiстю засадничих iнституцiйних рис тоталiтарнi полiтичнi системи мають i iстотнi особливостi, що дозволяi видiлити декiлька iх найважливiших рiзновидiв. У залежностi вiд пануючоi iдеологii, що впливаi на вмiст полiтичноi дiяльностi, iх зазвичай пiдроздiляють на комунiзм, фашизм i нацiонал-соцiалiзм.

РЖсторично першою i класичною формою тоталiтаризму став комунiзм (соцiалiзм) радянського типа, почало якому поклала воiнно-комунiстична система, яка у загальних рисах сформувалася в 1918 р. Комунiстичний тоталiтаризм бiльшою мiрою, чим iншi рiзновиди, виражаi основнi риси цих суспiльств, оскiльки обумовлюi повне усунення приватноi власностi i, отже, всякiй автономii особи, абсолютну владу держави.

Та все ж характеристика соцiалiзму радянського типа як тоталiтарiзму однобiчна i не розкриваi вмiст i цiлi полiтики в цьому типовi суспiльства.

Другий рiзновид тоталiтарних полiтичних систем - фашизм. Вперше вiн був встановлений в РЖталii в 1922 1. Тут тоталiтарнi риси були вираженi не повною мiрою. РЖталiйський фашизм тяжiв не стiльки до радикального будiвництва нового суспiльства, скiльки до вiдродження iталiйськоi нацii i величi Римськоi iмперii, встановлення порядку, твердоi державноi влади. Фашизм претендуi на вiдновлення або очищення Влнародноi душiВ», забезпечення колективноi iдентичностi на культурному або етнiчному ТСрунтi, лiквiдацiю масовоi злочинностi. У РЖталii кордону фашистського тоталiтаризму встановлювалися позицiiю найбiльш впливових в державi кругiв: короля, аристократii, офiцерського корпусу i церкви. Коли приреченiсть режиму стала очевидною, цi круги змогли самi вiдчужити Муссолiнi вiд влади.

Третiй рiзновид тоталiтаризму нацiонал-соцiалiзм. Як реальний полiтичний i суспiльний устрiй вiн виник i Нiмеччинi в 1933г. Нацiонал-соцiалiзм маi спорiдненiсть з фашизмом, хоча дуже багато запозичуi в радянського комунiзму i перш за все революцiйнi i соцiалiстичнi компоненти, форми органiзацii тоталiтарноi партii i держави i навiть звернення ВлтоваришВ». В той же час мiсце класу тут займаi нацiя, мiсце класовоi ненавистi ненависть нацiональна i расова. Якщо в комунiстичних системах агресивнiсть направлена перш за все усередину - проти власних громадян (класовою ворога), i в нацiонал-соцiалiзмi - зовнi, проти iнших народiв. Головнi вiдмiнностi основних рiзновидiв тоталiтаризму яскраво вираженi в iх цiлях (вiдповiдно: комунiзм, вiдродження iмперii, свiтове панування арiйськоi раси) i соцiальних перевагах (робочий клас, нащадки римлян, нiмецька нацiя).[8, с.13]

Будь-якi тоталiтарнi держави так чи iнакше примикають до трьох основних рiзновидiв тоталiтаризму, хоча усерединi кожноi з цих груп i iстотнi вiдмiнностi, наприклад, мiж сталiнiзмом в СРСР i диктаторським режимом Пол-поту в Кампучii.

1.4 Сила i слабкiсть тоталiтаризму

Тоталiтаризм в його комунiстичнiй формi виявився найбiльш життiпридатним. У окремих краiнах вiн iснуi i сьогоднi. РЖсторiя показала, що тоталiтарна система володii досить високою здатнiстю мобiлiзацii ресурсiв i концентрацii засобiв для досягнення обмежених цiлей, наприклад перемоги у вiйнi, оборонного будiвництва, iндустрiалiзацii суспiльства i так далi Деякi автори розглядають тоталiтаризм як одну з полiтичних форм модернiзацii слаборозвинених краiн.

Комунiстичний тоталiтаризм придбав значну популярнiсть в свiтi завдяки своiму зв'язку з соцiалiстичною iдеологiiю, що мiстить багато гуманних, iдеi. Привабливостi тоталiтаризму сприяв i страх iндивiда, що ще не вiдiрвався вiд общинно-колективiстськой пуповини, перед вiдчуженням, конкуренцiiю i вiдповiдальнiстю, властивими ринковому суспiльству. Живучiсть тоталiтарноi системи пояснюiться також наявнiстю величезного апарату соцiального контролю i примусу, жорстоким придушенням всякоi опозицii.

Та все ж тоталiтаризм - суспiльство-самоiд, не здiбне до ефективного творення, дбайливому, iнiцiативному господарюванню i що iснуi головним чином за рахунок багатих природних ресурсiв, експлуатацii, обмеження попиту бiльшостi населення. Тоталiтаризм - закрите суспiльство, не пристосоване до своiчасного якiсного оновлення, облiку нових вимог свiту, що безперервно змiнюiться. Його адаптивнi можливостi обмеженi iдеологiчними догмами. Самi тоталiтарнi можновладцi i полоненими утопiчноi за своiю суттю iдеологii i пропаганди.

Як вже наголошувалося, тоталiтаризм не зводиться лише до диктаторських полiтичних систем, протистоячих захiдних демократiй, що iдеалiзуються. Тоталiтарнi тенденцii, що виявляються в прагненнi органiзувати життя суспiльства, обмежити особисту свободу i цiлком пiдчинить iндивiда державному i iншому соцiальному контролю, мають мiсце i в краiнах Заходу.

Роздiл 2. Сучаснi форми тоталiтаризму i авторитаризму. Подiбнiсть та сутнiсна рiзниця

2.1 Тоталiтаризм та авторитаризм

Тоталiтаризм i полiтичним режимом, якому притаманнi полiтичне, економiчне, iдеологiчне панування правлячоi елiти, органiзованоi у цiлiсний бюрократичний партiйно-державний апарат (очолюваний лiдером), тотальний контроль над суспiльством, втручанням в усi його сфери з метою здiйснення такого контролю. (Запропоноване визначення i одним з можливих, оскiльки автори багатьох дослiджень з питань тоталiтаризму, пiдручникiв, словникiв наводять рiзнi визначення цього поняття).

До рiзновидiв тоталiтаризму належать:

В· комунiстичний тоталiтаризм (як штучна форма соцiальноi iнтеграцii, заснована на приматi класового пiдходу, запереченнi права на приватну власнiсть, заборону автономii особистостi тощо);

В· фашизм (який у первiсному варiантi iталiйськоi iдеократii тяжiв до забезпечення нацiональноi iдностi пiд владою сильноi держави, передбачав синтез концепцii нацii як цiнностi та догматизованого принципу справедливостi);

В· нацiонал-соцiалiзм (як синтезований тип iдеократii, який передбачаi втiлення iдей расизму, шовiнiзму, зовнiшньополiтичноi експансii) [1, с.24].

Таким чином, тоталiтарними можна вважати режими у нацистськiй Нiмеччинi, в СРСР (досталiнський та сталiнський перiоди), у Китаi за часiв правлiння Мао Цзедуна, у Камбоджi за часiв правлiння Пол Пота, в РЖталii за часiв правлiння Муссолiнi та деякi iншi.

Авторитаризм можна визначити як недемократичний полiтичний режим, який передбачаi концентрацiю влади в руках окремоi особи або групи осiб, котрi не прагнуть досягнення суспiльноi згоди стосовно легiтимностi iх влади. При цьому вiдбуваiться зменшення ролi представницьких iнститутiв влади i громадян в цiлому, вони усуваються вiд процесу прийняття полiтичних рiшень.

Серед авторитарних режимiв виокремлюють:

В· вiйськово-бюрократичнi диктатури, встановленi внаслiдок вiйськових переворотiв через наявнiсть нерозвиненого громадянського суспiльства та слабкiсть демократичних традицiй, коли офiцерський корпус виступаi найбiльш зорганiзованою силою, яка маi ресурси для захоплення влади у державi (Грецiя, Аргентина, Бразилiя, Парагвай, Чилi, деякi iншi краiни Латинськоi Америки, Африки та Азii);

В· персональнi тиранii, рiзновидом яких виступаi султанiзм, коли влада належить диктаторовi та спираiться на пiдтримку розгалуженого полiцейського апарату (Сомалi, Гаiтi, Уганда, Нiкарагуа);

В· абсолютистськi монархii, коли монарх маi необмежену владу у виконавчiй, законодавчiй та судовiй сферах, а представницьких органiв влади не iснуi (Йорданiя, Марокко, Саудiвська Аравiя, Катар, Оман, ОбтАЩiднанi Арабськi Емiрати);

В· олiгархiчнi, коли влада належить певним корпоративним кланам;

В· вождистськi (або режими особистоi влади), якi спираються на авторитет сильного лiдера, можуть мати пiдтримку народу i передумовою становлення яких може виступати певна загроза для держави (що дозволяi лiдерам використовувати для консолiдацii населення гасла нацiоналiзму, незалежностi, модернiзацii тощо);

В· змiшанi, якi мiстять елементи рiзних режимiв (наприклад, вiйськовий режим, який було встановлено у Чилi 1973 року, пiзнiше було трансформовано у режим особистоi влади);

В· неототалiтарнi режими, якi формально функцiонують за наявностi багатьох партiй, опозицii, перiодичних виборiв, але влада зберiгаiться в руках однiii партii (Сирiя).

При цьому у деяких краiнах (Сiнгапур, Пiвденна Корея, Таiланд) авторитарна влада змогла сконцентрувати зусилля та ресурси для розвтАЩязання завдань економiчного зростання, проведення радикальних реформ, забезпечення громадського порядку, а також не допустити протистояння групових iнтересiв.

2.2 Подiбнiсть та сутнiсна рiзниця

Деякi дослiдники тоталiтарних режимiв схильнi вiдносити iх до авторитарних диктатур. Причиною цього i нехтування принципових вiдмiнностей цих режимiв, зокрема, особливостей iх приходу до влади, цiлей державного панування та механiзмiв управлiння суспiльством. Проте деякi автори звертають увагу на недоцiльнiсть пiдмiни понять. Зокрема, у працi тАЬДжерела тоталiтаризмутАЭ Х. Арендт наголосила на принципових розбiжностях мiж тоталiтарним правлiнням, диктатурами i тиранiями. Деспотii та тиранii, на ii думку, передбачають рiвнiсть умов для пiдвладних, але для тоталiтарного правлiння таке зрiвнювання не було достатнiм, оскiльки не зачiпало неполiтичних суспiльних звтАЩязкiв мiж пiдвладними. М. Драхт вказував, що тоталiтарнi диктатури, на вiдмiну вiд авторитарних, намагаються впровадити у суспiльствi радикально нову систему цiнностей. М. Кертiс визначив тоталiтаризм як тАЬспецифiчний тип сучасного режиму за часiв масовоi демократii, який тримаi населення пiд контролем за допомогою рiзноманiтних засобiв, особливо терорутАЭ. Автор зазначив, що iснують iншi диктатури, де маi мiсце тАЬелiтистське управлiння, довiльне використання полiтичноi влади, зведення до мiнiмуму особистих прав iндивiдiв, iiрархiчнi iнститутитАЭ [2, с. 43]. Я. Корнаi у працi тАЬСоцiалiстична систематАЭ звернув увагу на те, що часто соцiалiстичну систему ототожнювали iз вiйськовою диктатурою [4, с.22 ]. Але необхiдно зважати, що за умов вiйськовоi диктатури влада перебуваi в руках вiйськових, а у класичнiй соцiалiстичнiй системi управлiння суспiльством здiйснюi партiя. Проте варто враховувати важливу роль, яку у такiй державi вiдiграють армiя та полiцiя пiд контролем партiйних органiв. Водночас вiйськовi диктатури у Латинськiй Америцi, Африцi та Азii, якi здiйснюють терор, за своiм характером, як зазначив автор, не виступають тоталiтарними, оскiльки не прагнуть контролювати всi без винятку сфери суспiльства.

Коли йдеться про становлення тоталiтаризму, то вирiшальну роль у той перiод вiдiграi масова пiдтримка тоталiтарних рухiв, а згодом тАУ тоталiтарних режимiв. Наявнiсть масового суспiльства, яке виступаi однiiю з передумов його тоталiтарностi, призводить до необхiдностi харизматичного лiдера або лiдера, який згодом стаi харизматичним. Натомiсть становлення авторитарного правлiння вiдбуваiться внаслiдок насильницького захоплення влади окремою особою або групою осiб [5, с.54] (коли iснуi пiдтримка елiти рiзними зацiкавленими силами). При цьому, на вiдмiну вiд тоталiтаризму, в цей перiод характерною i деполiтизацiя мас, нейтральне або вороже iх ставлення до влади. Проте це не виключаi можливiсть появи харизматичного лiдера в авторитарнiй державi.

Харизматичний лiдер за умов тоталiтарного режиму очолюi iдину в краiнi партiю, яка маi монополiю на владу. На таку рису тоталiтарноi держави вказуi бiльшiсть дослiдникiв тоталiтаризму. Зокрема К. Фрiдрiх та З. Бжезинський у працi тАЬТоталiтарна диктатура та автократiятАЭ зазначали, що необхiдною для тоталiтаризму i наявнiсть iдиноi масовоi партii, яку, як правило, очолюi одна людина i до складу якоi входить вiдносно невелика частина населення; таку партiю органiзовано за iiрархiчним принципом, i вона або стоiть над бюрократичною державною органiзацiiю, або тiсно з нею повтАЩязана [6, с.52]. Р. Арон у працi тАЬДемократiя та тоталiтаризмтАЭ також писав про наявнiсть монопольного права партii на полiтичну дiяльнiсть [7, с.43].

На противагу принципу заборони створення iнших партiй при тоталiтаризмi, за авторитарних режимiв можлива багатопартiйнiсть, але реальноi конкуренцii мiж партiями у боротьбi за владу немаi. При цьому допускаiться обмежений плюралiзм, iснування формальноi, пiдконтрольноi владi опозицii, навiть формальна боротьба за владу. Проте дiяльнiсть такоi опозицii не може загрожувати основам системи. Реальна конкуренцiя у боротьбi за полiтичну владу не допускаiться.

Заборона суспiльно-полiтичного плюралiзму, опозицiйних партiй та рухiв i особливiстю суто тоталiтарних режимiв. У тоталiтарнiй державi заборонено навiть формальну опозицiю. Таку ситуацiю зумовлено вимогою всезагальноi пiдтримки режиму, коли заборонено не лише опозицiйну дiяльнiсть, але й опозицiйнi переконання. При цьому, рiзнi пiдходи до зазначеного питання за умов функцiонування обох видiв недемократичних режимiв призводять до того, що реальна опозицiя iснувати не може.

Що стосуiться громадянського суспiльства, то його скасування тоталiтарною державою з метою усунення впливу рiзних суспiльних груп, якi можуть мати рiзнi iнтереси та чинити опiр режимовi, призводить до порушення соцiальних звтАЩязкiв (мiж iндивiдами, суспiльними групами, звтАЩязкiв з державою). Натомiсть у авторитарнiй державi зазвичай i елементи громадянського суспiльства, якi не повнiстю поглинаються державою.

Однiiю з найсуттiвiших особливостей тоталiтарного режиму, яка виступаi його метою i водночас засобом функцiонування, i встановлення тотального контролю над усiма сферами суспiльства. (Легкiсть здiйснення контролю над суспiльством пiд час виникнення тоталiтарних рухiв та встановлення тоталiтарних режимiв зумовлюiться пошуком членами суспiльства контролюючоi сили, а потреба у зовнiшньому контролi, у свою чергу, виникаi через невпевненiсть у своiму становищi та небажання брати на себе вiдповiдальнiсть). Авторитарне ж правлiння не претендуi на таку монополiю. Йому притаманне обмежене адмiнiстративне втручання, збереження автономностi особистостi та суспiльства у неполiтичних сферах.

В цiлому, полiтична несвобода особи безпосередньо повтАЩязана iз сутнiстю феноменiв як тоталiтаризму, так i авторитаризму. Проте вона i тАЬпасивноютАЭ за авторитарних режимiв та тАЬактивноютАЭ за режимiв тоталiтарних. Останнi потребують не лише усунення опору з боку населення, але й висловлення лояльностi до режиму у формi активноi пiдтримки, яка i подiбною до поведiнки членiв масового суспiльства. Таку пiдтримку громадяни мають висловлювати на мiтингах, манiфестацiях, iнших масових зiбраннях: це маi формувати iлюзiю долученостi особи до ширших суспiльних процесiв та iлюструi прагнення тоталiтарного режиму мобiлiзувати маси на реалiзацiю поставлених ним завдань, зумовлене потребою використання рис маси та ii атомiзованих iндивiдiв.

Стосовно проблеми мобiлiзацii населення у тоталiтарних державах та простоти ii здiйснення, то це обумовлюiться маргiналiзацiiю iндивiдiв (внаслiдок суспiльно-полiтичних та економiчних криз, якi мали мiсце у ХРЖХ тАУ на початку ХХ ст.), яким притаманне прагнення забезпечити стабiльнiсть свого становища, та виникненням масового суспiльства. Тоталiтаризм широко використовуi такi форми мобiлiзацii мас, як вибори (якi i формальними), урочистi збори, мiтинги, паради (оскiльки манiпулювати масою набагато легше через наявнiсть спiльного для неi настрою та зменшення схильностi ii членiв критично сприймати iнформацiю) [8, с.34]. Тут важливу роль вiдiграi й патерналiстська свiдомiсть, для якоi будь-яка влада i законною та виправданою, оскiльки може гарантувати стабiльнiсть. (Наявнiсть патерналiстськоi свiдомостi також маi суттiве значення у деяких авторитарних державах).

Формування такоi свiдомостi не належить до цiлей авторитарних диктатур, якi потребують лише усунення опору з боку населення. Тому за умов авторитаризму маi мiсце так звана ВлпасивнаВ» несвобода особи, коли громадяни не мають права брати участь в опозицiйних рухах, але i не зобовтАЩязанi вiдкрито пiдтримувати режим.

Оскiльки тоталiтарна влада спираiться на пiдтримку народу, то такому режимовi притаманний культ вождя. Наявнiсть у мас мотивацii пошуку вождiв, якi можуть вiдновити суспiльну стабiльнiсть, можна пояснити за допомогою психологii атомiзованоi маси. Маса не лише прагне знайти контролюючу силу, але й сама звеличуi лiдерiв. За допомогою такого iррацiонального звтАЩязку з вождями маса вiдчуваi себе субтАЩiктом iсторii. Зокрема, Х. Арендт звернула увагу на таке явище, як iдентифiкацiя мас iз лiдерами. Тому велич вождiв маси сприймали як власну велич.

Варто вiдзначити й iншу причину виникнення культу вождiв у тоталiтарних суспiльствах тАУ активне впровадження у свiдомiсть народу за допомогою засобiв пропаганди мiфiв про героiзм вождiв. Такий лiдер маi вiдчувати настроi маси. У свою чергу, вождь формуi маси, хоч вони цього не усвiдомлюють.

Лiдери маси i харизматичними. Про харизматичнiсть диктаторiв авторитарних держав можна говорити лише у деяких випадках (коли йдеться про вождистськi диктатури тощо). При авторитаризмi, наприклад, коли йдеться про держави Пiвденноi Америки або деякi iвропейськi диктатури, зберiгаiться дистанцiя мiж народом та диктатором тАУ полiтичним лiдером, якого вiн не пiдтримуi i який такоi пiдтримки не потребуi, оскiльки спираiться на суто силовi методи захоплення влади та управлiння. (На силовi структури влади при здiйсненнi управлiння суспiльством спираються i тоталiтарнi, i авторитарнi режими). Проте нехтувати пiдтримкою населення може не кожен авторитарний правитель.

В цiлому для тоталiтарноi влади питання ii легiтимацii i визначальн

Вместе с этим смотрят:

"Держава" Платона

Presidential еlections in the USA

РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй

Анализ "пурпурной революции" в Ираке

Анализ агитационных печатных материалов на муниципальных выборах