Формування етосфери в полiтичному життi суспiльства
МРЖНРЖСТКРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ
ВНЗ ВлУЖГОРОДСЬКИЙ НАЦРЖОНАЛЬНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТВ»
ФАКУЛЬТЕТ СУСПРЖЛЬНИХ НАУК
Кафедра полiтологii
БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА
Формування етосфери в полiтичномужиттi суспiльства
Ужгород тАУ 2009
ЗМРЖСТ
ВСТУП
РОЗДРЖЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГРЖЧНРЖ ПРЖДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТОiЕРИ В ПОЛРЖТИЧНРЖЙ НАУЦРЖ
1.1 Етичнi проблеми культурно-цивiлiзацiйноi кризи сучасностi
1.2 Передумови виникнення науковоi концепцii етосфери
1.3 Етосфера як новий стратегiчний шлях розвитку людства
РОЗДРЖЛ 2 МОРАЛЬНО-ЕТИЧНРЖ ПРИНЦИПИ ПОЛРЖТИЧНОГО ЖИТТЯ СУСПРЖЛЬСТВА
2.1 Полiтичне життя суспiльства в контекстi етичних проблем
2.2 Вiдповiдальнiсть, автентичнiсть та глибинне спiлкування як принципи взаiмовiдносин сучасних людей у суспiльствi
2.3 Етика не насилля як принцип полiтичного життя суспiльства в добу глобалiзацii
РОЗДРЖЛ 3 АКТУАЛЬНРЖ ПРОБЛЕМИ ПОЛРЖТИЧНОГО ЖИТТЯ СУСПРЖЛЬСТВА З ТОЧКИ ЗОРУ ФОРМУВАННЯ ЕТОiЕРИ
3.1 Етика влади та опозицii
3.2 Журналiстська етика та етика ЗМРЖ
3.3 Наукова етика
3.4 Перспективи формування етосфери в Украiнi
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛРЖТЕРАТУРИ
ВСТУПАктуальнiсть дослiдження. Полiтика i мораль тАУ вiчнi союзники i супротивники. Полiтика сприяi утворенню мережi соцiальних зв'язкiв людини, групи, спiльноти з державою. Мораль покликана здiйснювати духовне iднання суспiльства. Виникнувши як об'iктивно необхiднi й спорiдненi регулятори суспiльного життя, полiтика i мораль у процесi свого розвитку стали самостiйними iнститутами, почали дiяти за власними законами.
Мораль значно давнiша, нiж полiтика. Лiтопис моральних угод помiтно багатший порiвняно з iсторiiю полiтичних договорiв. Полiтика i мораль значно рiзняться за своiм суб'iктом. Суб'iкт полiтики тАУ великi соцiальнi спiльноти i утворення тАУ соцiальна група, клас, партiя, держава. Суб'iкт моралi тАУ вселюдська спiльнота, рiд людський тобто загальнолюдська мораль. Соцiальна або професiйна мораль i модифiкацiями загальнолюдськоi, окремий iндивiд тАУ iндивiдуальна мораль. Полiтика заземлена у практичнi проблеми, мораль спрямована у сферу духовних цiнностей, якi сягають глибин людськоi душi. Полiтика навiть у боротьбi за права i свободу спираiться на необхiднi закони, ii вимоги в силу цього i обов'язковими. Моральна людина, навiть зустрiвшись з безумовною необхiднiстю вчинити щось проти власноi совiстi, демонструi свободу людського духу, право вибору.
Якщо полiтика вимагаi, то мораль переконуi. Якщо полiтика здiйснюiться за допомогою спецiальних iнститутiв та органiзацiй, то мораль iснуi як природна й необхiдна атмосфера. Вiдсутнiсть моральних чинникiв як у ВлверхiвВ», так i в ВлнизiвВ» спричинюi суспiльну катастрофу. Полiтика може бути рiзною, мораль же або i, або ii немаi.
РЖстотно рiзняться полiтика й мораль i за оцiнкою ефективностi дiяльностi полiтика. Навiть одна поразка нерiдко спричиняi завершення його полiтичноi кар'iри. РЖнакше сприймаiться невдача моральною свiдомiстю. Страждання, скрута, навiть смерть моралiста не лише не дискредитують його, але, навпаки, надають додатковоi сили його аргументацii. Навiть тимчасово вiдступаючи, полiтика нацiлена на практичний результат. Моральна поведiнка в основi своiй безкорислива. Питання про владу, ii здобуття та збереження тАУ головне для полiтика.
Отже, на перший погляд здаiться, що полiтика i мораль речi несумiснi. Але все ж таки iсторiя суспiльного життя демонструi i безлiч зразкiв чесноi полiтики, iдностi благородних моральних мотивiв i вiдповiдальноi полiтичноi дiяльностi. Для сучасного суспiльства потреба в морально орiiнтованiй полiтицi i життiво необхiдною. Полiтика не може бути простим засобом пiдпорядкування суспiльства владi, вона покликана бути iнструментом гуманiзацii суспiльства. Утверджуiться розумiння полiтики як науки i дiяльностi з метою оптимiзацii соцiальних процесiв, забезпечення стабiльного громадянського миру, демократизацii держави, ii соцiального спрямування. Це передбачаi потребу етичного вимiру державноi дiяльностi, моральноi експертизи полiтичних програм, застосування моральних критерiiв для оцiнки полiтики i полiтикiв.
Необхiднiсть моральних вимiрiв полiтики продиктована i обставинами глобального порядку. Екологiчнi катастрофи, гострi мiжнацiональнi конфлiкти, масовий голод в багатьох краiнах, вiйни й кровопролиття наприкiнцi XX ст. потребують новоi глобальноi полiтики, загальнолюдськоi етики, якi ТСрунтувалися б на визнаннi прав людини на гiдне життя. Згiдно з Конвенцiiю про захист людських прав i гiдностi особистостi (березень 1997 р.) Влiнтереси i благополуччя особистостi повиннi мати прiоритет стосовно вищих iнтересiв суспiльстваВ».
Переорiiнтацiя полiтики на гуманiстичнi цiлi вимагаi зустрiчних крокiв полiтики i моралi. Сучасно мислячий полiтик маi враховувати те, що полiтика може бути ефективною, якщо поiднуватиме в собi орiiнтацiю на суспiльну кориснiсть (полiтична доцiльнiсть) i на забезпечення вiльного розвитку особистостi (моральнiсть, гуманiзм). Полiтика повинна визначати межi свого втручання в суспiльне життя, особливостi взаiмодii з такими неполiтичними структурами, як громадянське суспiльство, сiм'я, приватне життя. Адже свобода вибору, невимушенiсть у дiях тАУ основнi ознаки моральностi людини.
Актуальнiсть теми дослiдження даноi бакалаврськоi роботи визначаiться i тим, що полiтична палiтра сучасного суспiльства, в тому числi украiнського, демонструi рiзноманiтнi погляди на призначення i змiст полiтичноi дiяльностi саме в етичному аспектi. Серед сучасних полiтикiв немало вiдвертих прихильникiв Макiавеллi або носiiв екстремiстських поглядiв. Для демократично мислячого полiтика принциповим i визнання прiоритетiв морального чинника, гуманiстична орiiнтованiсть, обов'язкове врахування моральних наслiдкiв полiтичних рiшень i дiй.
На сучасному етапi розвитку суспiльства ми спостерiгаiмо багато кризових явищ. Цiла низка рiзного роду проблем тАУ полiтичних, соцiально-економiчних, демографiчних, екологiчних тощо тАУ продовжують тривожити кожну людину. Але мало хто вбачаi причини кризових явищ у дефiцитi духовностi й моральностi. Мiж тим оцiнка полiтики й полiтичного життя суспiльства з точки зору моралi тАУ справа не нова, достатньо пригадати хоча б Платона i Аристотеля, християнську традицiю. Старий пiдхiд до спiввiдношення полiтичного та етичного вже не може задовольнити нас, вiн не вiдповiдаi сучасним реалiям багатостороннього й динамiчного свiту. Тому ми звертаiмося до принципово новоi науковоi концепцii етосфери, яку спробуiмо застосувати на прикладi полiтичного життя суспiльства. Проблему формування етосфери в сучасному життi полiтичного суспiльства практично не вивчено, та й сам процес такого формування здебiльшого ще в майбутньому. РЖ це тодi, коли формування етосфери як нового стратегiчного шляху суспiльного розвитку може забезпечити нам вихiд iз кризи.
Мета даноi бакалаврськоi роботи тАУ розкрити сутнiсть концепцii етосфери, та особливостi, проблеми i можливостi формування етосфери у полiтичному життi сучасного суспiльства, проаналiзувати тi аспекти полiтичного життя, якi не спiвпадають з нормами моралi, а отже i несумiсними з формуванням етосфери.
ОбтАЩiкт даного дослiдження тАУ полiтичне життя суспiльства на початку ХХРЖ ст. в контекстi кризових явищ сучасностi.
Предмет дослiдження тАУ фiлософська концепцiя етосфери, спiввiдношення моралi й полiтики, моральнi аспекти дiяльностi в полiтичнiй, науковiй та iнших сферах суспiльного життя.
Для досягнення поставленоi мети, ми поставили перед собою наступнi задачi:
В· визначити теоретично-методологiчнi пiдходи до виникнення полiтичноi етосфери;
В· висвiтлити культурно-етичнi проблеми сучасностi;
В· обТСрунтувати концепцiю етосфери як новий стратегiчний шлях розвитку людства;
В· розглянути етичнi проблемi суспiльства, повтАЩязанi з полiтичним життям;
В· визначити принципи взаiмовiдносин сучасних людей у суспiльствi в контекстi формування полiтичноi етосфери;
В· проаналiзувати актуальнi проблеми полiтичного життя суспiльства з точки зору формування етосфери;
В· охарактеризувати етичнi норми рiзних груп суспiльства: влади, ЗМРЖ, наукову етику, тощо;
В· розглянути перспективи формування етосфери в Украiнi.
Методи дослiдження. В процесi написання даноi бакалаврськоi роботи використано сукупнiсть загальнонаукових методiв: метод аналiзу наукових статей, метод аналiзу, метод порiвняння, а також соцiологiчний пiдхiд тАУ заснований на визнаннi соцiальноi зумовленостi полiтичних явищ, системний пiдхiд, культурологiчний пiдхiд, в якому ми орiiнтуiмося на виявлення залежностi полiтичних процесiв вiд полiтичноi культури.
Джерельною базою нашого дослiдження виступають рiзнi законодавчi та нормативнi акти, такi як Конституцiя Украiни тАУ основний закон держави, де визначаються основнi права людини, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека як головна цiннiсть [2]; ВлКонвенцiя про захист прав i гiдностi людини щодо застосування бiологii та медициниВ» [6], мiжнародний документ, прийнятий Радою РДвропи 4 квiтня 1997 року, в якому визначаiться головним принципом те, що iнтереси i благополуччя особистостi повиннi мати прiоритет стосовно вищих iнтересiв суспiльства; Закон Украiни ВлПро друкованi засоби масовоi iнформацiiВ» [3], цей Закон створюi правовi основи дiяльностi друкованих засобiв масовоi iнформацii в Украiнi, встановлюi державнi гарантii iх свободи вiдповiдно до Конституцii Украiни; Закон Украiни ВлПро телебачення i радiомовленняВ» [5], який регулюi вiдносини, що виникають у сферi телевiзiйного та радiомовлення на територii Украiни, визначаi правовi, економiчнi, соцiальнi, органiзацiйнi умови iх функцiонування, спрямованi на реалiзацiю свободи слова; Закон Украiни ВлПро iнформацiйнi агентстваВ» [4], цей закон вiдповiдно до Конституцii Украiни, iнших законiв Украiни та мiжнародно-правових документiв закрiплюi правовi основи дiяльностi в Украiнi iнформацiйних агентств та iх мiжнародного спiвробiтництва; Кодекс професiйноi етики украiнського журналiста [7], який визначаi основнi морально-етичнi орiiнтири, яких журналiст маi дотримуватися при виконаннi своiх професiйних обов'язкiв з тим, щоб його дiяльнiсть всiляко сприяла якнайкращому i найефективнiшому виявленню власних творчих можливостей; ВлСофiйська декларацiяВ» [8], прийнята пiд егiдою ЮНЕСКО на РДвропейському семiнарi у вереснi 1997 року зi змiцнення незалежних i плюралiстичних засобiв iнформацii та iншi.
На жаль, слiд зазначити, що наукових монографiчних дослiджень по данiй темi на даний момент ще не немаi. Тому теоретичною та методологiчною базою нашого дослiдження виступають ряд посiбникiв з полiтологii, з теорii держави i права, працi та статтi з фiлософii.
Для вивчення передумов виникнення концепцii про етосферу цiнним для нас i збiрка фiлософських праць В. РЖ. Вернадського ВлФiлософськi думки натуралiстаВ» [19], зокрема, ВлКiлька слiв о ноосферiВ» [18] та ВлНаукова думкаь як планетарне явищеВ» [17], де вiн показуi тiсний зв'язок фiлософii i природознавства i розкриваi практичне застосування фiлософського пiдходу до розумiння шляхiв розвитку цивiлiзацii i людства, розкриваi сутнiсть свого бачення концепцii ноосфери.
Також нами використано критичне дослiдження з професiйноi журналiстськоi етики Д. Авраамова [9], дослiдження з полiтичноi комунiкацii К. Крос та Р. Гакета ВлПолiтична комунiкацiя i висвiтлення новин у демократичних суспiльствах: перспективи конкуренцiiВ» [33].
Для вивчення сутностi полiтичних процесiв у сучасному суспiльствi нами використано такi посiбники як ВлАналiз полiтики: концепцii, практикаВ», Веймера Д.Л., ВайнiнТСа Е.Р. [16], у якому викладено теоретичнi засади, методику i практику аналiзу полiтики з урахуванням суспiльних цiнностей для експертiв, консультантiв з законотворчоi дiяльностi тi iнших; ВлПолiтична фiлософiяВ» [41] пiдручник пiд редакцiiю РД.М. Сулiми та колективу авторiв, у якому на основi системного пiдходу з широким використанням структурно-логiчних схем та iлюстративного матерiалу у пiдручнику висвiтлено основнi проблеми, що i обтАЩiктом сучасноi полiтичноi науки, в контекстi фiлософських та соцiокультурних проблем; академiчний курс ВлПолiтологiяВ» [37] пiд редакцiiю Панова М. РЖ. та колективу авторiв, який визначаi систему категорiй i понять, предмет i методи, закономiрностi та функцii полiтологii. У книзi викладенi основнi проблеми науки про полiтику, полiтичну владу й державу, сучаснi полiтичнi вiдносини, режими, iнститути та полiтико-правовi процеси. Крiм цього нами використано ряд посiбникiв для студентiв ВНЗ: з полiтологii тАУ П. Шляхтуна, М. Юрiя, В. Пiчи, Н. Хоми, РЖ. Дробiнки; з теорii держави i права тАУ В. Котюка, з етики тАУ П. Прибутька, Л. Дубчака та енциклопедичних видань тАУ ВлПолiтологiчний енциклопедичний словникВ» [40], ВлЮридична енциклопедiяВ» [59].
Також матерiалом для нашого дослiдження був матерiал наукових статей, присвячених проблемам полiтики, етики та формування етосфери. Зокрема це Беллестрем К.-Г ВлВлада та моральВ» [13], в якiй автор аналiзуi фiлософський звтАЩязок мiж поняттями полiтики i моралi, та обТСрунтовуi можливiсть сумiсностi цих понять. Правовi засади депутатськоi етики розглянутi в статтi Грушанськоi Н. ВлРЖнститут депутатськоi етики. Поняття та сутнiстьВ» [24], що мiстять низку цiнних суджень та iдей для нашого дослiдження формування етики влади. Стаття Сiмкiна Г. М. ВлНародження етосфериВ» [48], в якiй автор на основi фiлософського вчення В. РЖ. Вернадського про ноосферу та концепцii Влблагоговiння перед життямВ» А. Швейцера аналiзуi народження феномену етосфери. Крiм цих матерiалiв нами було використано ряд статей з полiтичних питань таких авторiв як П.П. Гайденко, Ю. Н. Давидова та iнших.
Бакалаврська робота складаiться iз вступу, трьох роздiлiв, висновкiв та списку використаних джерел та лiтератури. У першому роздiлi ВлТеоретико-методологiчнi пiдходи до вивчення етосфери в полiтичнiй науцiВ» на основi фiлософських концепцiй та аналiзу сучасного стану полiтичних, культурних та соцiологiчних процесiв у суспiльствi ми розглядаiмо передумови виникнення феномену етосфери. У другому роздiлi ВлМорально-етичнi принципи полiтичного життя суспiльстваВ» ми визначаiмо проблеми моралi у сучасному полiтичному суспiльствi, принципи взаiмовiдносин сучасних людей у суспiльствi. У третьому роздiлi ВлАктуальнi проблеми полiтичного життя суспiльства з точки зору формування етосфериВ» ми визначаiмо головнi принципи етики влади, журналiстики, ЗМРЖ, науковоi етики в контекстi формування феномену етосфери.
РОЗДРЖЛ 1ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГРЖЧНРЖ ПРЖДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТОiЕРИ В ПОЛРЖТИЧНРЖЙ НАУЦРЖНа початку ХХ столiття iвропейська цивiлiзацiя зiткнулася з безлiччю проблем, якi вимагали осмислення: економiчна нестабiльнiсть, розгубленiсть i вiдчай перед лицем суспiльних катастроф, занепад традицiйних цiнностей тощо. На рубежi ХХ - ХХI столiть, в умовах зростаючих взаiмозв'язкiв мiж краiнами та взаiмозалежностi iх в цiлому у свiтi, всi цi суперечностi набули глобального характеру. Крiм того, за кiлькiстю рiзного роду потрясiнь, якi випали на один iнтервал тАУ столiття тАУ минуле столiття не може порiвнятись iз жодним iншим попереднього iсторичного розвитку. Саме сьогоднi соцiокультурна ситуацiя така, що людському суспiльству загрожуi антропологiчна катастрофа планетарного масштабу. Ознакою наближення до цiii межi i глибинна антропологiчна криза, що лише загострюiться з плином часу. Поза всяким сумнiвом, специфiка i новизна сучасного кризового стану соцiуму як свiтовоi системи не може розглядатися поза контекстом глобалiзацii. Остання i основним домiнуючим явищем, що вiдображаi динамiку розвитку нинiшньоi епохи. Орiiнтованiсть глобалiзацiйних процесiв на досягнення якомога бiльшоi взаiмозалежностi краiн свiту загострюi проблему мiжцивiлiзацiйних суперечностей, сприяi нiвеляцii традицiй нацiональних держав i самобутнiх локальних культур [27, с. 46].
Для нашого сьогодення вже звичними стали такi визначення сучасностi, як Влкiнець iсторiiВ», ера науково-технiчноi революцii, постiвропейський час, атомна епоха. Кожна з цих характеристик беззастережно накладаiться на нинiшнiй стан цивiлiзацii, що переживаi техногенний етап свого розвитку. Множиннiсть визначень епохи виражаi не лише особливий динамiзм i драматизм цивiлiзацiйних процесiв, але i усвiдомлення свiтовим спiвтовариством того, що наш свiт перебуваi на роздорiжжi тАУ в ситуацii кризи. Багато ознак цiii кризи за своiю суттю не i новими: глобалiзацiя лише додала iм планетарного й гранично загостреного характеру [27, с. 51].
РЖсторiя людськоi думки засвiдчуi, що на цивiлiзацiйнi ВлвикликиВ» завжди знаходилися певнi ВлвiдповiдiВ». Найвiдомiшими сучасними концепцiями, що з'являються на виклик часу, i глобалiстськi проекти. Проте, головним предметом iх дослiдження була, в основному, екологiчна проблематика, а соцiокультурна, як правило, розглядалася лише у внутрiшньоцивiлiзацiйному аспектi. Такий пiдхiд не враховуi специфiки геополiтичних реалiй сучасностi, пов'язаних з глобалiзацiйними процесами. В цьому значеннi, наприклад, концепцiя Хантiнгтона i виходом на бiльш високий теоретичний рiвень, оскiльки вона описуi мiжцивiлiзацiйнi взаiмодii. Проте, незважаючи на зазначене, й вона не даi повного, багатоаспектного розумiння сутi кризи сучасноi епохи, а передусiм ii джерела. Натомiсть теорiя зiткнення цивiлiзацiй пропонуi правильний теоретичний орiiнтир тАУ обТСрунтовуi наявнiсть суперечностей мiж рiзними краiнами i регiонами, iх приналежнiстю до рiзних соцiокультурних свiтiв. Разом з тим, подiбний пiдхiд, втiлений у глобалiстських проектах, залишаi вiдкритим питання про глибиннi пiдвалини загальноi кризи техногенноi цивiлiзацii [49, с. 127].
Нинiшня техногенна цивiлiзацiя, що характеризуiться особливим суб'iкт-об'iктним типом свiтосприймання, яке бере початок з епохи Реформацii, перебуваi в нестiйкому станi. Техногенна дiяльнiсть людства впродовж декiлькох столiть якiсно змiнила як природне середовище, так i культуру та соцiум. У сучасну епоху науково-технологiчний розвиток значною мiрою випереджаi розвиток соцiокультурних регуляторiв, якi перестали бути адекватними новим технiчним можливостям людства. Соцiум, наука i культура перебувають на рiзних еволюцiйних рiвнях. Вiдбуваiться очевидне прискорення науково-технiчного прогресу при одночасному ВлконсервативномуВ» iснуваннi людини. Порушився динамiчний баланс мiж технологiчним потенцiалом суспiльства i моральнiстю. Ця суперечнiсть настiльки загострилася, що перетворюi проблему антропологiчноi кризи з фiлософсько-антропологiчноi на загальнокультурну, пов'язану не лише з осмисленням ознак i причин критичного стану сучасноi цивiлiзацii, але й пошуком унiверсальних стратегiй цивiлiзацiйного розвитку, при дотриманнi яких з'явиться вiрогiдна можливiсть запобiгання назрiваючоi антропологiчноi катастрофи [49, с. 135].
Сучасний свiт знаходиться в ситуацii, висловлюючись термiнами синергетики, Влстiйкого нерiвноважного стануВ». Щоб його змiнити або хоча б пiдтримувати, долаючи негативнi тенденцii й запобiгаючи таким чином антропологiчнiй катастрофi, необхiдно виробити вiдповiднi компенсуючi стратегii дiяльностi та соцiальних трансформацiй. Попри те, що, починаючи з епохи Нового часу, наука стала важливим чинником культурно-iсторичноi еволюцii i соцiального прогресу, вона так i не змогла виробити механiзми, якi сприяють регуляцii врiвноваженого цивiлiзацiйного розвитку. Натомiсть вона часто вдосконалювала i нарощувала потенцiал руйнiвних технологiй. Криза наукового розуму, що переживаiться нами, i зайвим доказом обмеженого застосування наукового знання до вирiшення щонайгострiших соцiокультурних проблем.
Якщо рокiв десять тому про глобальну кризу говорили лише вченi, то сьогоднi цей факт i очевидним. Криза охоплюi всi аспекти життя людини, суспiльства, природи i техносфери.
Паралельно з деградацiiю навколишнього середовища розвиваiться ще небезпечнiший процес тАУ процес iнтелектуального i морального виродження людини, ii обездуховлення. Серед причин ii виникнення тАУ вiдчуження вiд природи, землi, дому, родини, зростаюча урбанiзацiя, надзвичайна метушливiсть людини, насильство з боку полiтичних, соцiальних, комерцiйних органiзацiй, iнформацiйний вибух. Альберт Швейцер визначив людину ХХ-го сторiччя як Влявище явно патологiчнеВ», оскiльки в нiй Влвиразно ослаблена здатнiсть мислитиВ». Для сучасноi технологiчноi цивiлiзацii здатнiсть мислити пiдмiнюiться ii iмiтацiiю тАУ здатнiстю механiчно накопичувати вiдомостi (думки, факти, правила, зразки) [27, с. 84].
У сучасному свiтi на психiчнi захворювання страждаi майже половина мiльярда людей, причому iх число зростаi. ЗтАЩявляються новi психiчнi захворювання, наприклад, повтАЩязанi зi СНРЖДом. За даними спецiальних вибiркових дослiджень, виконаних в 60-ти краiнах за 90 рокiв XX столiття, поширенiсть психiчних захворювань зросла в 6 разiв. В 40 разiв зросла поширенiсть алкоголiзму i в 29 разiв тАУ олiгофренii.
Порiвняно ВлневидимаВ» деградацiя на духовному i психiчному рiвнях призводить до цiлком реальноi кровi. За роки першоi свiтовоi загинуло приблизно 20 мiльйонiв людей, що вдвiчi бiльше, нiж за два попереднi столiття. Друга свiтова вiйна забрала 50 мiльйонiв життiв. У бiльш нiж 150 вiйнах, якi були розвтАЩязанi з того часу, загинуло 20 мiльйонiв i було поранено 60 мiльйонiв осiб.
Головна особливiсть сучасних конфлiктiв тАУ жорстокiсть, яка досягла небачених ранiше масштабiв. Звiряча лютiсть людей стосовно одне одного тАУ не винахiд сучасноi епохи, але ще нiколи вона не виявлялась з такою силою i таким розмахом. Повсюдно поширилися мародерства, захоплення заручникiв, масовi зТСвалтування, обстрiл транспорту з медичною допомогою, застосування жiнок i дiтей як Влгарматного мтАЩясаВ» тАУ коли виникаi необхiднiсть прорвати лiнiю фронту або подолати мiннi поля.
На думку серйозних вчених, демографiчнi процеси, розiгрiвання атмосфери, накопичення у водi отрутохiмiкатiв, ерозiя ТСрунтiв, послаблення озонового шару, скорочення запасiв продовольства, загибель багатьох видiв тварин викличуть безкомпромiсну боротьбу за перерозподiл залишкiв природних ресурсiв, тож застосування у майбутньому ядерноi зброi виглядаi цiлком вiрогiдним.
Радикальнi змiни, якi супроводжують сучасну добу, дають пiдстави вважати ii переломною в iсторii цивiлiзацii. Нiгiлiзм, першi ознаки якого були помiтнi в ХРЖХ столiттi, згодом проявив себе на повну силу, ставши однiiю з головних причин жахливих катаклiзмiв, що мали мiсце в ХХ столiттi. Вони засвiдчили давню iстину: людська дiяльнiсть, позбавлена у своiх орiiнтацiях вiдповiдноi моральноi основи, приречена на зло. Рiзноманiтнi науковi дисциплiни антропологiчного, соцiологiчного спрямування вiльнi, в силу традицiй iвропейського рацiоналiзму, вiд аксiологiчного компоненту, виявились безсилими вирiшити проблему подолання деструктивних устремлiнь homo sapiens. Поступово приходить усвiдомлення, що тiльки мораль може бути надiйним нормативним регулятором та сенсожиттiвим орiiнтиром людськоi поведiнки. Поряд з цим етичний вакуум, породжений нiгiлiзмом, намагалися заповнити iдеологii комунiзму та фашизму, рiзного роду псевдонауковi вчення, якi проте тiльки поглибили кризу.
Глобальнi проблеми, через iхню повтАЩязанiсть з людською дiяльнiстю, вимагають адекватноi етичноi вiдповiдi. Даний фактор разом iз кризою основ, етичним вакуумом зумовлюi виключну актуальнiсть етики, яка у структурi сучасного фiлософського знання займаi провiднi позицii [10, с. 43].
Поряд iз цим вiдбуваються динамiчнi процеси в розвитку самоi етичноi теорii, ii самовизначення як науки. Вiдсутнiсть у межах традицiйноi етики бажаних вiдповiдей на актуальнi питання сучасностi спонукаi до творення нових етичних теорiй або розширення та переосмислення змiсту традицiйних цiнностей та чеснот.
Зрушення в етицi зумовленi також змiнами у загальнонауковому свiтоглядi. Положення синергетики, антропний принцип, якi визначають обличчя сучасноi науки, позначаються на етичнiй теорii, розширюючи ii розумiння буття, особливо в тих галузях, що повтАЩязанi з природничо-науковим знанням (екологiчна етика, бiоетика).
Вiтчизняна етична думка останнiм часом усе частiше звертаiться у своiх побудовах до концепцii ноосфери (вiд гр. ВлноосВ» тАУ розум), опрацьованоi видатним украiнським науковцем В.Вернадським. Творча спадщина вченого викликаi нову хвилю зацiкавлення в науковоi спiльноти: вiн, як i бiльшiсть генiальних мислителiв, висловив iдеi, якi випередили свiй час. Говорячи про передумови зародження етосфери, необхiдно розiбратися в поняттях бiосфери, техносфери, ноосфери.
Наприкiнцi II свiтовоi вiйни В. Вернадським було сформульовано уявлення про ноосферу. Центральною iдеiю творчостi вченого була iднiсть бiосфери та людства. Розробивши цiлiсне вчення про бiосферу, вiн пiшов далi, розвиваючи iдею еволюцii бiосфери в ноосферу [17, с. 204-205]. Пiд бiосферою (термiн введено Е. Зюссом у 1875 р.) розумiють область активного життя, що охоплюi нижню частину атмосфери, гiдросферу, верхню частину лiтосфери. Особливiстю бiосфери i взаiмодiя живих органiзмiв мiж собою; iхня сукупна дiяльнiсть проявляiться як геохiмiчний чинник планетарного масштабу [18, с. 105].
Еволюцiя бiосфери в ноосферу, за В. Вернадським, вiдбуваiться завдяки змiнам бiосфери пiд тиском науковоi думки людства [17, с. 213-215]. ВлНаразi ми переживаiмо, тАУ писав вчений, тАУ нову геологiчну еволюцiйну змiну бiосфери. Ми входимо в ноосферу. Ми входимо в неi тАУ у новий стихiйний геологiчний процес тАУ у грiзний час, в епоху руйнiвноi свiтовоi вiйни. Але важливим для нас i той факт, що iдеали нашоi демократii йдуть в унiсон зi стихiйним геологiчним процесом, iз законами природи, вiдповiдають ноосферi. Тому можна дивитися в наше майбутнi впевненоВ» [19, с. 95]. Автор свiдомо звертаi увагу на активiзацiю геологiчних процесiв. На його думку, головною геологiчною силою поступово стаi людина тАУ Homo Sapiens тАУ та ii розум, наукова думка соцiального людства. ВлПiд впливом науковоi думки та людськоi працi бiосфера переходить у повий стан тАУ ноосферуВ» [18, с. 106]. Визначаючи ноосферу як вищу стадiю розвитку бiосфери Землi, в умовах якоi людська думка перетворюiться на геологiчну планетарну силу, В. Вернадський вкладав у це поняття високий гуманiтарний смисл, смисл за своiю сутнiстю етичний. Це було передчуття новоi епохи спiвiснування саме в етичному аспектi.
На сьогоднi вченим вiдомо, що система бiосфери надзвичайно стiйка. Наукове мислення людини лише пiдходить до бiосферних феноменiв, до змiни ii форм тощо, але вже зараз можна зробити припущення, що в якостi натякiв на глобальнi нестацiонарнi стани бiосфери необхiдно визнати змiни великих геологiчних епох. На думку Г. Сiмкiна, якщо людству вдасться уникнути глобальноi ядерноi катастрофи, яка загрожуi розколом земноi кулi, то глобального знищення бiосфери очiкувати не слiд, оскiльки дуже складними та стiйкими i ii функцiональнi бiогеохiмiчнi блоки, багаторазово дубльованi. РЖнша справа тАУ локальнi катастрофи, якi загрожують насамперед iндустрiально розвинутим краiнам [48, с. 96]. Цi катастрофи можливi передусiм тому, що так звана бiла раса iсторично склалася як особлива форма людини, адаптована до засвоiння найбiльш екологiчно екстремальних зон Землi та масштабного техногенного будiвництва. В цьому сенсi генетично, морфологiчно та екологiчно вона протиставляiться iншим, пiвденнiшим за своiм походженням расам, ii специфiчнiсть виявляiться i в особливостях прихованих метапрограм та культури. Важливим чинником в усвiдомленнi цiii специфiки стала екологiчна оцiнка феномену техногенноi дiяльностi людини як особливого ВлприродногоВ» механiзму iзоморфноi природноi еволюцii органiчного та неорганiчного свiту Землi.
Людина, бiологiчна iстота за своiм походженням, одночасно перетворюiться на носiя особливоi, соцiальноi форми iснування. Це принципово нова якiсть, нова фундаментальна сутнiсть людини, що перетворюi ii на Влнад бiологiчнуВ» iстоту, виводить з-пiд жорсткого контролю природи. Надiлена вiльною свiдомiстю, людина приступаi до побудови принципово нових моделей i метапрограм штучного, техногенного свiту, який прийнято називати техносферою або iндустрiальною оболонкою Землi [48, с. 96].
Колись iнтенсивна техногенна дiяльнiсть була засобом екологiчноi та соцiальноi оптимiзацii суворих умов життя. Штучне техногенне середовище в системi вищих метапрограм природи й людини було особливим чинником збiльшення тривалостi iсторичного (в геологiчному розумiннi) iснування так званоi бiлоi раси (порiвняно з iншими, зокрема тропiчними расами); з iншого боку, воно сприяло виснаженню природних ресурсiв життя, природних екосистем пiвнiчних регiонiв. ВлЗ екологiчноi точки зору, тАУ вважаi Г. Сiмкiн, тАУ техногенну дiяльнiсть людини взагалi можна розглядати як своiрiдний ВлпланВ» дiяльностi самоi природи, що актуалiзуiться через людину i покликаний в силу соцiальноi (вiльноi, необмеженоi) сутностi людини подовжити геологiчну тривалiсть життя усього людства, а разом з ним всiii бiосфери й ноосфери ЗемлiВ» [48, с. 97].
Отже, бiла людина, ставши пiонером широкомасштабного iндустрiального будiвництва, виразником iдеi глобального техногенного прогресу, створила техногеннi перспективи цивiлiзацii, якi у другiй половинi минулого столiття були взятi на озброiння майже всiма народами свiту. Але ж сучасна екологiчна ситуацiя свiдчить про те, що шлях глобального iндустрiального розвитку поступово перетворився на шлях повiльноi смертi людства, шлях небезпеки хiмiчного ураження природи й людства, яке покличе за собою його генетичне виродження. Головну роль у цьому процесi вiдiграють хiмiчнi й радiоактивнi речовини.
Суперiндустрiальна стадiя сучасного розвитку техногенноi цивiлiзацii породила екологiчну кризу практично усього середовища життя бiлоi людини, загрожуi розпаду природних i штучних екосистем, земному iснуванню багатьох видiв рослин, тварин, iнших органiзмiв, появою нових хвороб (СНРЖД), зникненням багатьох типiв асоцiацiй, популяцiй рослин i тварин, нарештi, духовним виродженням самоi людини як представника суперiндустрiальноi цивiлiзацii. Таким чином, назрiла необхiднiсть критично оцiнити iндустрiальний феномен зi всiма його смертельними небезпеками, реальними психологiчними трагедiями для людини та всiii природи, зробити екологiчно правильнi висновки при виборi стратегiчних шляхiв розвитку. Подальша напружена ескалацiя iдей суперiндустрiального суспiльства, що виснажуi iнтелектуальнi ресурси людства та фiзичнi ресурси планети, викликаi все бiльше критики; в той же час сучасна людина виявилася багато в чому непiдготовленою до пошукiв iнших, Влне iндустрiальнихВ», ВлнекосмiчнихВ» тощо стратегiчних планiв [48, с. 98]. Мiж тим, такi пошуки потрiбнi. Як вiдомо, сучаснi захiднi суспiльства називають постiндустрiальними; це свiдчить про те, що трагедiю суперiндустрiальноi фази цiлком усвiдомлено, рiшення про необхiднiсть стримування iндустрiального розвитку прийняте де-факто. Йдеться про новi ВлнатуральнiВ» технологii, сiльськогосподарськi технологii, перевiд iндустрiальних технологiй на другий план, розвиток iх Влпо мiнiмумуВ». Але глобальна екологiчна криза ще не призвела до стратегiчних поворотiв цивiлiзацii, яка по сутi залишаiться iндустрiальною.
Ще десятилiття тому вважалося, що феномен ноосфери В. Вернадського стане рятiвним в вирiшеннi глобальних кризових явищ. Вченi пiдносили наукову думку як планетарне явище, вважаючи ii (за В. Вернадським) за наймогутнiшу та найефективнiшу геологiчну силу планети, вiрили в iдиний порив узагальненого iнтелекту людства, у глобальнi розробки нових екологiчно безпечних технологiй. Але, як ми бачимо, новi виснажливi iндустрiальнi програми продовжують розгортатися, часто поспiшно, стихiйно, легковажно. У зв'язку з падiнням духовностi виникла нова загроза - розбудова бездушноi рацiоналiстичноi ноосфери технократичного типу, позбавленоi моральних начал, любовi, милосердя, спiвчуття. А мiж тим В. Вернадський пов'язував становлення ноосфери з високими проявами думки культурноi, етично загостреноi, за якоi унеможливлювалася б ситуацiя екологiчноi та генетичноi катастроф [48, с. 100].
У 1915 р. нiмецький та французький мислитель, протестантський геолог i мiсiонер, лiкар i музикант, лауреат Нобелевськоi премii свiту (1952 р.) А. Швейцер (Schweitzer) (1875-1965 pp.) у своiй працi ВлКультура i етикаВ» висунув принцип так званоi Влглибокоi пошани до життяВ» [57, с. 81] як шлях морального оновлення людства. Можливiсть подолання моральноi та духовноi кризи вчений вбачав у розробцi нових проблем культури епохи технократичноi влади. На його глибоке переконання, в духовнiй та моральнiй сферi вже на початку на XX ст. вiдчувалася криза, мав мiсце занепад культури. На думку А. Швейцера, iснуi тiсний зв'язок мiж культурою та свiтоглядом, i катастрофу культури може викликати тiльки катастрофа свiтогляду. Культура тАУ це духовний i матерiальний прогрес, який вiдбуваiться тiльки у супроводi морального розвитку людини й людства в цiлому. Головне завдання культури - моральне вдосконалення iндивiда i суспiльства в цiлому [57, с. 112].
На жаль, поколiння XX ст. повiрили в закономiрний технологiчний прогрес i вирiшили, що вiн не потребуi моральних iдеалiв [48, 100-101]. Криза культури з точки зору А. Швейцера пов'язана iз втратою iдеалiстичного свiтогляду, тому iдиним шляхом ii подолання i повернення до цього свiтогляду. Свiтогляд людства у XX ст. не тiльки вiдiйшов вiд духовностi, вiн вiдiйшов вiд позицiй рацiональноi думки на позицii емоцiйно збiднiлоi, висушеноi душi; думка стала жорстко рацiоналiстичною, формалiзовано-технократичною. Нова технократична наука, покликана задовольняти iнтереси iндустрii, що швидко розвивалася, знецiнила духовнi сили людини, сповнила ii тривожними очiкуваннями катастроф, привнесла розгубленiсть, за якими послiдувало падiння моральних норм. Людина та ii одвiчна культура задихнулися у какофонii новоi масовоi ВлкультуриВ», значною мiрою втративши моральнi та духовнi орiiнтири. ВлЦе можна пояснити тiльки тим, тАУ писав А. Швейцер, тАУ що свiтогляд цей не мав справжнього корiння у теоретичнiй думцi. РЖдеi, що його породили, були благороднi, емоцiйнi, але не глибокi. Вони не стiльки доводили факт зв'язку етичного начала з началом життiстверджуючим, скiльки iнтуiтивно вiдчували його. Тому, пiдтримуючи життiстверджуюче й моральне начало, теоретична думка не дослiджувала по-справжньому анi того, анi iншого, анi внутрiшнiх зв'язкiв мiж нимиВ» [57, с. 141].
А. Швейцер постiйно шукав вiдповiдь на кардинальне питання про етичну сутнiсть людини, питання, пов'язане з проблемами насильства людини над людиною, людини над твариною.
Таким чином, вчення В. Вернадського та А. Швейцера створили передумови для виникнення поняття етосфери.
Перш нiж переходити до розгляду поняття етосфери, коротко розглянемо бiльш звичнi спорiдненi поняття етосу, етнологii, етики. Етос (гр. ethos) тАУ термiн античноi фiлософii, що позначаi внутрiшнiй стiйкий моральний характер (в цьому етос протиставляiться пафосу як нестiйкому душевному переживанню) будь-якоi особи чи явища. Етологiя (термiн було введено в бiологiю РЖ. Жоффруа Сент-РЖлером у 1859 р.) у традицiйному розумiннi тАУ бiологiчна наука, що вивчаi поведiнку тварин у природних умовах, аналiзуi ii генетично обумовленi компоненти, проблеми ii еволюцii. Нарештi, сучасна етика (гр. ethika) як фiлософська дисциплiна вивчаi мораль. Фундаментальне значення моралi для суспiльного життя вiдзначали багато м
Вместе с этим смотрят:
"Держава" Платона
Presidential еlections in the USA
РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй
Анализ "пурпурной революции" в Ираке
Анализ агитационных печатных материалов на муниципальных выборах