1. Полiтекономiя як полiтична наука 1. Полiтична економiя вивчаi всю систему економiчних вiдносин в iх iдностi i взаiмодii з обмеженими продуктивними силами та полiтичними, iдеологiчними i соцiальними iнститутами суспiльства. Вона, пiзнаючи закони, показуi, як люди i суспiльство мають здiйснювати кiнцевий вибiр рiдкiсних ресурсiв, як найкраще виробляти рiзнi товари i послуги, розподiляти й обмiнювати iх з метою максимального задоволення потреб людей. 2. Полiтичну економiю вивчають, тому що вона: а) розкриваi соцiально-економiчну сутнiсть суспiльства та ступiнь його розвитку; б) виявляi закони i принципи, якi регулюють поведiнку людей та iх вiдносини у процесi виробництва, розподiлу, обмiну та споживання рiзноманiтних благ; в) озброюi суспiльство економiчними знаннями, необхiдними для прийняття правильних фундаментальних рiшень. 3. Полiтична економiя використовуi рiзноманiтний iнструментарiй для дослiдження економiчного життя суспiльства: всезагальнi методи та рiзнi конкретнi способи i прийоми. До останнiх належать: метод науковоi абстракцii, iндукцiя i дедукцiя, принципи iдностi логiчного й iсторичного, статистичнi спостереження, збиранняй упорядкування фактiв, моделювання процесiв, складання графiкiв, використання числових i алгебраiчних прикладiв та iн. 4. Виведенi економiстами узагальнення називаються тАЮтеорiямитАЭ, тАЮкатегорiямитАЭ, ВлзаконамиВ», ВлпринципамиВ», ВлмоделямиВ». Формулювання цих узагальнень становить завдання полiтичноi економii. 5. Позитивна полiтекономiя описуi факти, наявнi процеси i вiдносинив данiй економiцi. Нормативна полiтекономiя уособлюi в собi оцiннi судження (Влщо маi бутиВ»). 6. Полiтична економiя виконуi перш за все пiзнавальну функцiю: вивчаi i пояснюi процеси та явища економiчного життя на основiнаукового доказу. Крiм того, полiтекономiя виконуi практичну, iдеологiчну та теоретико-методологiчну функцii. 5. Економiчнi iнтереси, його обтАЩiкт i функцiя Економiчнi iнтереси та iх структура. Люди, домогосподарства, пiдприiмства та iншi структури суспiльства, вступаючи мiж собою у зв'язки, переслiдують певнi економiчнi iнтереси. Варто взяти на увазi, що iнтерес, по-перше, i похiдним вiд категорii ВлпотребаВ» i, по-друге, виступаi як форма прояву економiчних вiдносин людей. Економiчний iнтерестАФ це реальний, зумовлений економiчними вiдносинами та принципом економiчноi вигоди мотив i стимул соцiальних дiй людей щодо задоволення потреб. Економiчний iнтерес i перш за все породженням i соцiальним проявом потреби, ii усвiдомленням. Але реалiзуються iнтереси через трудову, господарську дiяльнiсть людей, iхнi економiчнi вiдносини. У навчальнiй лiтературi можна зустрiти дещо iншi трактування економiчного iнтересу: ВлЕкономiчний iнтерес тАФ це вигода, якоi досягають у процесi реалiзацii економiчних вiдносинВ» (Гальчинський А. С, РДщенко П. С, Палкiн Ю. I. Основи економiчних знань. тАФ К., 1999. тАФ С. 63); ВлЕкономiчнi iнтереси тАФ це спонукальнi мотиви господарськоi дiяльностi людей, зумовленi iх мiсцем у системi вiдносин власностi i суспiльного подiлу працi, притаманними iм потребамиВ» (Политическая экономия / В. А. Медведев, Л. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. тАФ М., 1990. тАФ С. 87). Виходячи iз сутностi економiчних iнтересiв стаi зрозумiлим, чому вони виступають могутнiм двигуном економiчного прогресу, створюють таку силу, яка приводить у дiю всю економiчну систему суспiльства. РЖнтереси формуються i реалiзуються через практичну дiяльнiсть людей. Змiст iнтересiв визначаiться матерiальними умовами життя, мiсцем, яке вони посiдають в iсторико-конкретних виробничих вiдносинах, а також полiтичними, моральними та соцiальними факторами. Сучаснi суспiльства i класовими. У зв'язку з цим в iнтересах людей знаходить своi вiдображення iх класова належнiсть. Так, клас капiталiстiв маi iнтереси, вiдмiннi вiд iнтересiв робiтничого класу чи селянства. Капiталiсти i власниками промислових, торговельних пiдприiмств, рiзних посередницьких структур, рекламних агентств, земельних ресурсiв, транспортних систем тощо. iх економiчний iнтерес полягаi в розширеннi масштабiв власного виробництва, нагромадженнi капiталу, зростаннi особистого багатства i споживання. У робiтника свiй iнтерес тАФ знайти роботу, пiдвищити квалiфiкацiю, заробити на життя, мати можливiсть утримувати сiм'ю, своiчасно заплатити за квартиру чи за лiкування. РЖнтереси визначаються становищем вiдповiдного класу чи соцiальноi групи в суспiльствi, а в кiнцевому результатi тАФ пануючими формами власностi. Розглядаючи значення об'iктивних факторiв, якi впливають на суть економiчних iнтересiв, варто наголосити i на тому, що вони залежать також вiд самого соцiального суб'iкта, його свiдомостi, соцiальноi активностi, мiсця в суспiльствi тощо. Цi обставини ускладнюють структуру економiчних iнтересiв, оскiльки людина виступаi не тiльки як представник певного класу, а i як РЖндивiд, який маi певний рiвень свiдомостi, особисту позицiю до явищ економiчного життя та участi у трудовому процесi. Тому в системi економiчних iнтересiв слiд видiляти iндивiдуальнi iнтереси. Зростання добробуту кожного, його мiсце в суспiльному виробництвi значною мiрою залежить вiд участi в трудовiй дiяльностi, пiдприiмництвi, винахiдництвi, вiд порядностi, квалiфiкацii, дисциплiнованостi. В особистому iнтересi проявляються вiдносини мiж працiвником i суспiльством у цiлому, а також мiж працiвником i пiдприiмством за формами участi у виробництвi, розподiлом доходiв, вирiшенням трудових суперечок, умовами працi та побуту та iн. Крiм особистих i класових iнтересiв iснують також iнтереси трудових колективiв та економiчнi iнтереси держави. РЖнтереси трудових колективiв фiксуються при укладаннi трудових договорiв i реалiзуються у процесi спiльноi працi, участi у розподiлi прибутку, пiдтриманнi соцiального партнерства тощо. Держава реалiзуi своi економiчнi iнтереси, якi за суттю можна вважати загальнонародними: засоби економiчноi полiтики, розподiл нацiонального доходу, регулювання суспiльного виробництва, проведення полiтики соцiального захисту. Роль економiчних iнтересiв держави як своiрiдноi форми загальнонародних iнтересiв поступово зростаi. Держава, крiм того, виконуi функцiю згладжування суперечностей мiж iнтересами класiв i соцiальних груп. Варто усвiдомлювати, що iснують рiзнi способи впливу на iнтереси людей, за допомогою яких забезпечуiться iх участь у виробництвi. Цi способи тАФ рiзноманiтнi. Проте головними з них i такi: 1) позаекономiчний примус; 2) економiчний вплив на iнтересилюдини; 3) моральне i матерiальне заохочення трудовоi активностi. В останньому разi велике значення мають особиста свiдомiсть, трудова активнiсть i бажання будь-що пiднести свiй престиж на пiдприiмствi i в суспiльствi. На практицi всi цi способи впливу на iнтереси людей спiвiснують i так чи iнакше поiднуються. I Проте найбiльш активно використовуiться система економiчного примусу на iнтереси людей: продаж робочоi сили робiтниками пiд загрозою голоду, iнтенсивна праця завдяки наявностi безробiття, збиткова робота пiдприiмства, щоб уникнути банкрутства i розорення тощо. Перехiд Украiни до ринкових вiдносин посилюi вплив на iнтереси людей важелiв саме економiчного примусу. 11. Товар i його властивостi Властивостi товару та його суперечностi. В умовах товарного виробництва кожне благо виробляiться як товар. Вiн являi собою економiчну клiтинку товарних вiдносин. Як клiтинка i складовою всiх елементiв живого органiзму, так i товарнi вiдносини пронизують усi зв'язки спецiалiзованого товарного господарства. Обмiн товарiв тАФ складне явище економiчного життя, саме в обмiнi прихованi i зосередженi таiмницi ринковоi економiки. Тому аналiз сутностi товару i важливим аспектом предмета полiтичноi економii. Товар i попередником багатьох iнших економiчних категорiй ринковоi економiки тАФ грошей, капiталу, найманоi працi, капiталiзму та iн. Тому, щоб зрозумiти цi та iншi категорii сучасноi економiчноi системи, важливо пiзнати i зрозумiти сутнiсть товару. Американський економiст П. Самуэльсон вважаi, що товар тАФ це економiчне благо, яке i вiдносно рiдким. Таке визначення скорiше стосуiться однiii з властивостей товару, а не його сутностi. Товар тАФ це насамперед продукт виробництва, здатний задовольняти яку-небудь потребу i призначений для обмiну. Далi ми побачимо, що товаром можуть бути i такi . блага чи ресурси, якi не i результатом виробництва (земля, кориснi копалини, iншi продукти природи). Кожен товар маi кiлька властивостей. Слiдуючи за К. Марксом, у нашiй лiтературi традицiйно називають двi властивостi товару: споживчу вартiсть i вартiсть. Щодо цього аспекту питання у авторiв i дещо iнша думка: товар, крiм цих властивостей, маi ще одну властивiсть, а саме тАФ вiдносну рiдкiсть. Термiн тАЮспоживна вартiстьтАЭ i iдентичним поняттю ВлкориснiстьВ». Властивiсть товару задовольняти будь-яку потребу людини називаiться його кориснiстю. РЖнша властивiсть товару тАФ це його вiдносна рiдкiсть. Все те, що продаiться, маi бути обмеженим, тобто рiдкiсним. У свiтi, який вiн i, навiть дiти знають, що на питання Влякий з двох?В» не можна вiдповiдати ВлобидваВ». Ця рiдкiсть i iншим вираженням закону зростаючих потреб та закону обмеженостi виробничих ресурсiв. Якби всi блага, що виробляються, не були щодо наших потреб вiдносно рiдкiсними, тодi не було б економiчних благ, товарiв i грошей. Всi блага були б безплатними, як повiтря. Наступна властивiсть товару тАФ iде його вартiсть. Продукт, який суспiльство виробляi в необмеженiй кiлькостi, не може бути товаром, вiн не може мiстити в собi таке економiчне явище, яке полiтична економiя називаi вартiстю. Вартiсть i категорiiю вiдносно рiдкiсних благ, якi за цих умов виступають як товари спецiалiзованого виробництва, з iншого боку, вона i категорiiю спецiалiзованого виробництва та вiдносин обмiну. У сферi обмiну товарами виникаi i функцiонуi категорiя мiновоi вартостi. Мiнова вартiсть характеризуiться перш за все як кiлькiсне спiввiдношення, пропорцiя, в якiй один товар обмiнюiться на iнший. 15. Ринковi вiдносини, iх суб'iкти i об'iкти. Ринковi вiдносини тАФ це вiдносини i зв'язки, якi складаються мiж продавцями i покупцями в процесi купiвлi-продажу товарiв. Суб'iктами ринкових вiдносин i споживачi, виробники i постачальники ресурсiв. Споживачами виступають тi суб'iкти, якi мають грошi: пiдприiмцi, найманi працiвники, дрiбнi товаровиробники, пенсiонери, учнi та студенти. Таким чином, суб'iктом ринкових вiдносин виступаi майже все населення краiни. За умов ринковоi економiки щоб споживати, потрiбно спочатку купити на ринку. Виробниками продукцii виступають пiдприiмства тАФ капiталiстичнi i простi товаровиробники. Вони виробляють товари i послуги, якi мають задовольнити потреби споживачiв тАФ покупцiв. Постачальниками ресурсiв, таких як земля, праця, капiтал i пiдприiмницький хист, i власники цих ресурсiв. Землю як виробничий ресурс постачають землевласники, працю тАФ ii носii тАФ робiтники, iнженерно-технiчнi працiвники, менеджери, iншi спецiалiсти. Капiтал постачають власники засобiв виробництва тАФ капiталiсти, а пiдприiмницькi здiбностi тАФ пiдприiмцi. При аналiзi ринкових вiдносин прийнято також видiляти два таких основних суб'iкти: домогосподарства i пiдприiмства. Цi суб'iкти властивi для моделi чистоi ринковоi економiки, за якоi роль держави в економiчних процесах мiнiмальна. Домогосподарства виконують двi основних функцii в ринковiй економiцi: вони i основними постачальниками всiх економiчних ресурсiв i водночас основною видатковою групою в нацiональному господарствi. Пiдприiмства i другим основним компонентом приватного сектору. Пiдприiмства тАФ це основна ланка народного господарства, яка забезпечуi виробництво товарiв i послуг та здiйснюi комерцiйну дiяльнiсть з метою одержання прибутку. Пiдприiмства, як i домогосподарства вкрай рiзноманiтнi тАФ вiд гiгантiв, таких як холдингова компанiя ВлЛуганськвугiлляВ», яка маi 35 пiдприiмств iз загальною кiлькiстю 29 тис. працiвникiв1, до крихiтних майстерень i бакалейних крамничок тАФ з одним-двома працiвниками. У змiшанiй ринковiй економiцi важливим суб'iктом ринкових вiдносин i держава (за визначенням захiдних економiстiв тАФуряд).Держава i ринкова система дiлять мiж собою основнi фундаментальнi проблеми ринковоi економiки. Завдяки цьому функцiонування приватного сектору на основi ринковоi системи модифiкуiться державним сектором рiзними способами, такими, наприклад, як перерозподiл доходу i багатства; коригування розподiлу ресурсiв, контроль за рiвнем зайнятостi та iнфляцii тощо. Основними об'iктами ринкових вiдносин i: 1) товари i послуги, якi постаченi на ринок або якi можуть бути постаченi за певного рiвня цiни. До товарiв ми включаiмо i капiтальнi блага, тобто засоби виробництва; 2) робоча сила, або праця; 3) земля та iншi природнi ресурси; 4) нерухомiсть: будiвлi, споруди, житло. 18. Антимонопольне законодавство Конкуренцiя, як було показано вище, за своiю природою явище суперечливе. Суперечливiсть ця полягаi в тому, що кожен власник (приватний, колективний, груповий) прагне до монополii, бо вона гарантуi високi прибутки, суспiльство ж у цiлому вiд монополii маi збитки й тому прагне усунути або обмежити ii. А це означаi, що для збереження конкуренцii суспiльство повинно сприяти органiзацii певноi системи конкурентних вiдносин. Як же цивiлiзований свiт захищаiться вiд монополiзму? Напрями захисту продиктованi самим характером монополiзму. По-перше, на тих ринках, де i умови для виникнення "природного монополiзму", тобто, де i перешкоди для ефективного функцiонування ринкового механiзму, створюються державнi громадськi регулюючi органи для контролю за економiчною поведiнкою суб'iктiв ринку, схильних до використання свого монопольного становища виключно у власних iнтересах. Так, у США близько 10 % ВНП виробляiться регульованими галузями. По-друге, там, де монополii формуються на пiдприiмницькiй основi, тобто виникають виключно з метою забезпечення засновникам монопольного прибутку за рахунок iнших суб'iктiв ринкових вiдносин шляхом штучного обмеження конкуренцii, громадський (державний) контроль набуваi форми антимонопольного законодавства, яке передбачаi стримання або запобiгання розвитку монополiй. Отже, в першому випадку мова йде не про лiквiдацiю або обмеження сфери дiяльностi природних монополiй, а лише про введення iх дiяльностi в регульоване русло. В другому випадку законодавство про штучнi (пiдприiмницькi) монополii, як правило, маi заборонний характер. Це особливо проявилося в перших антимонопольних законах, прийнятих у США. Зокрема, в знаменитому антитрестовському законi Шермана (1890р.), вiдомому як "хартiя економiчних свобод", записано прямо, що будь-яка угода, що маi за мету обмеження виробництва або торгiвлi, оголошуiться незаконною. А будь-яка особа, яка прагне монополiзувати яку-небудь частину виробництва або торгiвлi, вважаiться винною в скоiннi злочину. Закон Клейтона, прийнятий у 1914 р., дещо посилив змiст закону Шермана. В ньому оголошуiться поза законом цiнова дискримiнацiя покупцiв, забороняються "примусовi" угоди, згiдно з якими виробник може диктувати покупцям умови реалiзацii своiх товарiв. Першi антимонопольнi законодавчi акти в РДвропi були прийнятi в 30-тi роки 20 ст. При великiй рiзноманiтностi всi вони передбачають головне - забезпечення свободи конкуренцii шляхом обмеження монополiзму. Отже, якщо узагальнити захиснi заходи вiд монополiзму, якi проводяться в краiнах з послiдовно сформованою ринковою економiкою, iх можна звести до наступного: 1. Бiльшiсть розвинутих краiн свiту прийняла законодавчi акти, згiдно з якими утворення об'iднань картельного типу мiж пiдприiмствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренцii за цiнами. 2. Одночасно законодавства передбачають реiстрацiю товарних знакiв i марок товарiв для того, щоб зробити можливим диференцiацiю продуктiв i конкуренцiю за таким важливим параметром, як якiсть. 3. Державою регулюються, як правило, й загальнi умови угод, тобто межi, в яких може укладатися господарський договiр. Значна частина текстiв договорiв заздалегiдь визначаiться законодавцем i не може бути змiнена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав'язувати свою волю покупцям. 4. Рiвень концентрацii в окремих галузях настiльки високий, що в них iснують такi великi господарськi одиницi, якi в змозi встановити своi панування над ринком i без укладання картельних угод. Тому в бiльшостi краiн законодавство регулюi i це питання. Для цього видiляються рiзнi критерii монополiзацii ринку, про що мова йшла вище. 5. Щоб визначити, чи i цiни, за якими продаються товари, конкурентними чи монопольними, органи влади проводять iх аналiз, здiйснюють контроль над прибутками та витратами, порiвнюють з цiнами на iнших, паралельних ринках. Украiна, формуючи ефективне ринкове середовище, теж зробила першi кроки до цивiлiзацii конкурентних процесiв, свiдченням того i прийняття в 1992 р. Закону "Про обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсноi конкуренцii у пiдприiмницькiй дiяльностi". 22. Суть пiдприiмництва та умови його iснування. Пiдприiмництво тАФ це самостiйна, iнiцiативна господарська дiяльнiсть громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) i здiйснюiться вiд свого iменi на власний ризик та пiд свою особисту майнову вiдповiдальнiсть чи юридичноi особи тАФ пiдприiмства (органiзацii). Щодо Закону Украiни ВлПро пiдприiмництвоВ», то там зазначено, що пiдприiмництво тАФ це самостiйна iнiцiатива, систематична на власний ризик дiяльнiсть з виробництва продукцii, виконання робiт, надання послуг та заняття торгiвлею з метою отримання прибутку. Якщо дiяльнiсть фiзичних або юридичних осiб не пов'язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися пiдприiмницькою. Сучасна економiчна наука вивчаi пiдприiмництво як вид дiяльностi, в основу якого покладенi такi ознаки: 1) свобода вибору термiнiв i методiв дiяльностi, самостiйнiсть у прийняттi рiшень; 2) постiйна наявнiсть фактора ризику; 3) орiiнтацiя на досягнення комерцiйного успiху; 4) iнновацiйний характер дiяльностi. Пiдприiмництво тАФ не лише особливий вид дiяльностi, а й певний стиль i тип господарськоi поведiнки, яким притаманнi: тАв iнiцiативнiсть i пошук нетрадицiйних рiшень у сферi бiзнесу; тАв готовнiсть наражатися на ризик; тАв гнучкiсть i постiйне самооновлення; тАв цiлеспрямованiсть i наполегливiсть у бiзнесовiй дiяльностi. Крiм того, пiдприiмництво тАФ це комплекс особливих функцiй, що виконуються в економiцi, спрямований на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механiзму, постiйне оновлення економiки господарюючих суб'iктiв, створення iнновацiйного поля дiяльностi. Сучасна економiчна лiтература виокремлюi три головних функцii сфери пiдприiмницькоi дiяльностi: тАв ресурсну (формування i продуктивне використання капiталу, трудових, матерiальних та iнформацiйних ресурсiв); тАв органiзацiйну (органiзацiя маркетингу, виробництва, збуту i реклами та iнших господарських прав); тАв творчу (новаторськi iдеi, генерування та активне використання iнiцiативи, умiння ризикувати). РЖз зазначеного вище випливаi такий важливий висновок: пiдприiмництво маi завжди супроводжуватись науково-технiчною, органiзацiйною i комерцiйною, економiчною творчiстю, новими пiдходами до вирiшення господарських завдань; воно зумовлюi особливий, антибюрократичний стиль господарськоi поведiнки, пiдвалинами якоi i, з одного боку, постiйний пошук нових можливостей i ресурсiв, а з iншого тАФ персональна вiдповiдальнiсть за наслiдки своii дiяльностi. В Украiнi суб'iктами пiдприiмницькоi дiяльностi можуть бути: тАФ громадяни Украiни, iнших держав, не обмеженi законом у правоздатностi та дiiздатностi; тАФ юридичнi особи всiх форм власностi, установлених Законом Украiни ВлПро власнiстьВ». Об'iктами пiдприiмницькоi дiяльностi i товари, продукти, послуги. Пiдприiмницька дiяльнiсть здiйснюiться згiдно з чинним законодавством: тАв без використання найманоi працi; тАв з використанням найманоi працi; тАв без утворення юридичноi особи; тАв з утворенням юридичноi особи. 29. Шляхи розв'язання глобальних проблем. Тенденцiя до зростання ресурсiв, що вiдволiкаються на вiйськовi потреби, веде до загострення економiчних i соцiальних проблем у багатьох краiнах, негативно впливаi на розвиток цивiльного виробництва i рiвень життя народiв. А потреби вирiшення глобальних проблем постiйно i гостро вимагають змiн на користь цивiльних потреб нацiональних пропорцiй мiж ресурсами, що йдуть на воiннi i мирнi цiлi, тобто демiлiтаризування економiки. Демiлiтаризацiя економiки краiни тАФ це роззброiння i лiквiдацiя оборонних галузей виробництва. Оскiльки мiлiтаризованi галузi становлять воiнно-промисловий комплекс краiни, то демiлiтаризацiя ВПК передбачаi конверсiю пiдприiмств, що працюють на оборону. Конверсiя тАФ це змiна пропорцiй розподiлу фiнансових, людських i матерiальних ресурсiв мiж цивiльною i воiнною сферою, переключення в ходi роззброiння воiнного виробництва та iнших видiв вiйськовоi дiяльностi на мирнi цiлi. У багатьох розвинутих краiнах, а особливо в колишнiх радянських республiках, активно триваi процес конверсii воiнного виробництва, на яку покладались великi надii у зв'язку з вивiльненням значноi кiлькостi виробничих потужностей i робочоi сили. Проте в дiйсностi конверсiя виявилась справою досить дорогою як в економiчному аспектi (переоснащення складного i специфiчного обладнання), так i в соцiальному (масове скорочення працiвникiв оборонних галузей i чисельностi збройних сил). За оцiнками експертiв, початковi витрати на конверсiю перевищують витрати на гонку озброiнь. За цих умов вихiд може бути лише один: народи всiх краiн спiльно i органiзовано мають здiйснити ядерне роззброiння, суттiво зменшити вiйськовi витрати, подолати мiжнацiональнi та внутрiшньонацiональнi воiннi конфлiкти. Складний комплекс проблем виникаi на стику взаiмовiдносин суспiльства, людини, природи. Глобальнi проблеми суттiво впливають на структуру i механiзм суспiльного вiдтворення i формують якiсно новий еколого-економiчний тип вiдтворення; впливають на бiологiчнi i соцiальнi аспекти вiдтворення не тiльки робочоi сили, але й людськоi популяцii взагалi. Однiiю з таких проблем i лiквiдацiя зубожiння, голоду, хвороб, безробiття i неграмотностi, якi охоплюють великi зони сучасного свiту. Зараз у свiтi бiльше голодуючих, нiж будь-коли в iсторii людства. Бiднiсть i вiдсталiсть характернi перш за все для краiн, що розвиваються, де проживаi майже 2/3 населення планети. Тому дану глобальну проблему часто називають проблемою подолання вiдсталостi краiн, що розвиваються. Сьогоднi у найбiднiших краiнах близько 1,2 млрд осiб живуть нижче порога зубожiння, понад 1 млрд неграмотних, понад 1,5 млрд позбавленi елементарноi медичноi допомоги, кожна третя дитина до 5 рокiв голодуi. Вiдсталiсть слаборозвинутих краiн ускладнюiться демографiчною проблемою, яка полягаi в несприятливих для економiчного розвитку динамiцi населення та зрушення у його вiковiй структурi. Особливоi гостроти демографiчнiй проблемi надаi той факт, що понад 80 % приросту свiтового населення припадаi на краiни, що розвиваються. Ареною демографiчного вибуху нинi i краiни Пiвденноi Африки, Близького та Середнього Сходу, меншою мiрою Пiвденноi Азii. Населення краiн, що розвиваються, збiльшилось за 1990-тi рр. на 16 %, у той час як чисельнiсть жителiв розвинутих краiн лише на 5 %, а в постсоцiалiстичних краiнах залишилась на попередньому рiвнi. Величезнi масштаби зубожiння та вiдсталостi викликають сумнiви в тому, чи можливо взагалi говорити про нормальний розвиток i прогрес людського суспiльства, коли переважна частина жителiв планети опинилася за межею пристойного iснування. Проблема рiдкостi ресурсiв i зон зубожiння набирають загальносвiтового характеру. Для ii вирiшення потрiбна така система заходiв: тАв динамiчний розвиток слаборозвинутих краiн у соцiально-економiчнiй i науково-технiчнiй сферах; тАв новий свiтовий порядок, який гарантуватиме реальну допомогу вiдсталим краiнам у вирiшеннi iх проблем. | 2 Функцii полiтичноi економii Функцii полiтичноi економii. Полiтекономiя виконуi насамперед пiзнавальну функцiю. Вона покликана вивчати i пояснювати процеси i явища економiчного життя суспiльства на основi наукового доказу. Будь-яке знання цiнне тим, що може служити керiвництвом до практичних дiй для суспiльства. Тому полiтична економiя не повинна обмежуватися простою констатацiiю фактiв. Наука зобов'язана вiдкривати закони, що управляють економiчними процесами, i розробляти шляхи iх використання. Отже, з пiзнавальною функцiiю полiтичноi економii тiсно пов'язана ii практична функцiя. Практична функцiя полiтичноi економii полягаi в тому, щоб допомагати людям зрозумiти наше суспiльство: описати, пояснити i спрогнозувати економiчний прогрес, наприклад, необхiднiсть переходу до соцiально орiiнтованоi економiки. Вiддача вiд полiт-економiчних дослiджень найбiльша тодi, коли економiчнi знання застосовуються в розробцi полiтики, яка спрямована на побудову кращого суспiльства. Ця вiдмiннiсть мiж теорiiю науки та ii застосуванням на практицi i центральною для сучасноi полiтекономii. Полiтична економiя виконуi також iдеологiчну функцiю. Багато питань полiтичноi економii мають прямий вихiд на iдеологiчну сферу, зачiпають iдеологiчну боротьбу рiзних суспiльних сил, i волю яких виражають вiдповiднi партii. Так, в Украiнi дiють лiвi партii (комунiстична i соцiалiстична), правi партii (лiберально-демократична, народний рух Украiни, республiканська тощо), центристськi партii (соцiал-демократична, народно-демократична i т.д.). РЖдеологiчна функцiя нашого навчального посiбника полягаi в обТСрунтуваннi для Украiни вибору вiдповiдноi моделi змiшаноi економiчноi системи, яка повинна замiнити соцiалiстичну систему радянського зразка. Цiлком очевидно, що цю функцiю полiтична економiя маi виконувати на основi наукового доказу, шляхом розкриття й узагальнення реальноi дiйсностi, вироблення сучасного економiчного i полiтичного мислення. Потрiбно довести на системi фактiв, що, наприклад, одержавлена соцiалiстична економiка не може мати майбутнього через певнi суттiвi недолiки чи вади, характернi для неi. Ще одна функцiя полiтекономii тАФ методологiчна.Полiтична економiя виступаi як теоретичний фундамент цiлого комплексу економiчних наук тАФ галузевих (економiка промисловостi, сiльського господарства, будiвництва, транспорту та iн.) i функцiональних (економiка працi, фiнанси, грошовий обiг i кредит, економiчна статистика). Крiм того, низка економiчних наук перебувають на стику рiзних галузей знання тАФ економiчна географiя, теорiя управлiння (менеджменту), iсторiя народного господарства та iн., для яких полiтична економiя теж i теоретичною основою. 7. Продуктивнi сили як матерiальна основа економiчноi системи Сутнiсть продуктивних сил. Продуктивнi сили тАФ це система факторiв виробництва, яка забезпечуi перетворення речовин природи, вiдповiдно до потреб людей створюi матерiальнi та духовнi блага i визначаi зростання продуктивностi суспiльноi працi. Вони виступають серцевиною економiчноi системи, становлять ii матерiальну основу. На цьому етапi аналiзу виробництва його можна визначати як цiлеспрямоване функцiонування продуктивних сил, яке забезпечуi людина. Розглядаючи мiсце людини в системi виробництва, перш за все треба мати на увазi, що вона i фактором виробництва i його основною продуктивною силою. Без людини, людського фактора виробництво неможливе. Саме людина оживляi речовi фактори виробництва, приводить iх у рух. По-друге, людина i творцем бiльшостi вiдтворюваних засобiв виробництва, таких як машини, сировина, iнструменти, споруди, будiвлi тощо. По-третi, людина органiзуi виробництво матерiальних благ i послуг вiдповiдно до своiх потреб, тобто забезпечуi цiлеспрямоване функцiонування всiii системи продуктивних сил суспiльства. 9. Натуральна форма органiзацii виробництва Сутнiсть i риси натурального господарства. Натуральне виробництво тАФ це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб i потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною i економiчна замкнутiсть. Це означаi, що такi господарства повнiстю або майже повнiстю iзолювали себе вiд суспiльного подiлу працi. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляi продукти для продажу. В умовах натурального господарства проявляються такi риси економiки: 1) господарська одиниця не бере участi в суспiльному подiлi працi, хоча останнi може мати певний ступiнь розвитку i використовуiться бiльшою чи меншою кiлькiстю iнших господарських одиниць. До розкладу первiснообщинного ладу i виникнення першого великого подiлу суспiльноi працi натуральне господарство було абсолютною формою його органiзацii в суспiльствi (общинi); 2) кожне натуральне господарство намагаiться виробляти необхiднi життiвi засоби, тобто фонд життiвих благ для виробника i членiв його сiм'i. Цей фонд виступаi засобом людей до життя, вiдтворення iх; 3) засоби виробництва виробляються безпосередньо в господарськiй одиницi з тим, щоб процес виробництва був забезпечений не тiльки земельними ресурсами, а й засобами виробництва, створеними в даному господарствi. Економiчною основою натурального господарства i сiльське господарство i домашня промисловiсть. Домашня промисловiсть являi собою виробництво в сiльському господарствi готових продуктiв для особистого i виробничого споживання. Виготовляються вони iз сировини, яка добуваiться чи виробляiться в цьому ж господарствi. Домашнi промисли i необхiдною складовою натурального господарства. Варто мати на увазi, що домашня промисловiсть виникла в епоху первiснообщинного ладу, у бiльшостi народiв на стадii неолiту, коли формувались галузi землеробства i тваринництва. Домашня промисловiсть охоплювала такi виробництва, як ковальське, гончарне, ткацьке, столярне. Великого значення набули переробка в межах господарства продукцii землеробства i тваринництва, виготовлення взуття, одягу, предметiв хатнього вжитку. Найбiльш раннiми й унiверсальними видами домашньоi промисловостi були: обробка дерева, шкiр, войлока, плетiння корзин, вiрьовок, виготовлення засобiв риболовства, примiтивних сiльськогосподарських знарядь. Домашня промисловiсть була складовою економiки докапiталiстичних економiчних формацiй, особливо феодальноi. Суспiльство, в якому панувало натуральне господарство, складалося з маси розрiзнених i роз'iднаних, досить однорiдних господарських одиниць, кожна з яких являла собою вiдособлений, замкнений свiт: патрiархальне господарство, примiтивна сiльська община, феодальний маiток. РЖсторичне значення натурального господарства полягаi в тому, що: 1) воно i iсторично першим типом господарськоi дiяльностi людей; 2) з'явилися першi галузi господарства: землеробство i тваринництво; 3) на базi домашньоi промисловостi створювались умови для виникнення ремесла i кустарного виробництва, а також для нового великого подiлу суспiльноi працi; 4) людина вперше оволодiла методами виробництва засобiв виробництва для землеробства, тваринництва i домашньоi промисловостi; 5) розширене застосування примiтивних засобiв працi i поступове iх удосконалення пiдносили продуктивнiсть працi в системi натуральних господарств. 12. Виникнення i розвиток грошових вiдносин. Виникнення загальноi, чи грошовоi, форми вартостi. Грошi i категорiiю товарного господарства, i iсторiя iх появи нерозривно пов'язана з товарообмiном. На раннiх етапах розвитку людського суспiльства, коли суспiльний подiл працi тiльки започатковувався, вiдбувався безпосереднiй обмiн товару на товар. Спочатку це був випадковий i епiзодичний обмiн, коли в рiзних груп людей унаслiдок певного збiгу обставин з'являлись надлишки окремих продуктiв за нестачi iнших, що i зумовило виникнення потреби в обмiнi. Такий обмiн може бути виражений формулою: х товару А = у товару Б. У цьому випадку певна кiлькiсть одного товару обмiнюiться на вiдповiдну кiлькiсть iншого. В основi обмiну лежить вартiсть як внутрiшня суспiльна властивiсть товару, що проявляiться в кiлькiснiй визначеностi мiнових пропорцiй. Далi, для спрощення аналiзу, будемо вважати, що вартiсть товару створюiться лише працею, а остання, як вважаi К. Маркс, в умовах товарного виробництва виступаi водночас як конкретна i абстрактна праця. У процесi обмiну товари вiдiграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладi товар А) виконуi активну функцiю, виражаючи свою вартiсть в iншому (товарi Б), який i лише засобом для вираження вартостi першого товару, вiдiграючи пасивну роль. Вiдповiдно до цього розрiзняють форми вартостi, в яких перебувають товари А i Б. Товар, який виражаi свою вартiсть в iншому, перебуваi у вiдноснiй формi вартостi. Товар же, який слугуi засобом для вираження вартостi iншого, перебуваi в ii еквiвалентнiй формi. Вiдносна та еквiвалентна форми вартостi i iднiстю протилежностей, якi взаiмно передбачають i взаiмно виключають одна одну. Взаiмно передбачають, оскiльки вiдносна форма вартостi i такою тiльки стосовно еквiвалентноi, i навпаки. Взаiмно виключають, тому що коли товар перебуваi у вiдноснiй формi вартостi, то вiн не може одночасно перебувати в еквiвалентнiй, i навпаки. Еквiвалентна форма вартостi маi певнi особливостi. Перша полягаi в тому, що кориснiсть (споживна вартiсть) товару-еквiвалента безпосередньо виражаi свою протилежнiсть тАФ вартiсть. Власна кориснiсть того товару, який перебуваi в еквiвалентнiй формi (товар Б) не маi значення, оскiльки цей товар лише виражаi вартiсть iншого товару (товару А). Друга особливiсть еквiвалентноi форми вартостi полягаi в тому, що конкретна праця, втiлена у товарi-еквiвалентi (товар Б), виражаi свою протилежнiсть тАФ абстрактну працю, затрачену на виробництво iншого товару (товару А), тобто кориснiсть товару-еквiвалента, створена конкретною працею, стаi формою вияву абстрактноi працi, яка була затрачена на виробництво iншого товару. Оскiльки на початковому етапi розвитку суспiльства обмiн мав епiзодичний i нерегулярний характер, а нi товари, якi обмiнюються, нi самi пропорцii обмiну ще не були усталеними, то вiдповiдна форма вартостi (х товару А = у товару Б) отримала назву простоi, одиничноi, чи випадковоi, де одному товару, що перебуваi у вiдноснiй формi вартостi, вiдповiдаi тiльки один iнший товар, що перебуваi в еквiвалентнiй формi вартостi. При цьому, якщо помiняти товари А i Б мiсцями, суть простоi форми вартостi не змiниться, змiняться лише ролi товарiв. Подальше поглиблення суспiльного подiлу працi, зокрема, поява спочатку ремiсникiв, а потiм i купцiв, сприяло розвитку товарних вiдносин. Вiдбувся перехiд вiд випадкового, епiзодичного обмiну до регулярного. Вiн знаменував також перехiд вiд простоi, одиничноi чи випадковоi форми вартостi до повноi, або розгорнутоi. ii формулу можна виразити так: х товару А = у товару Б = г товару В = ц товару Г = м> товару Д. Отж
Вместе с этим смотрят:
"Держава" Платона
Presidential еlections in the USA
РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй
Анализ "пурпурной революции" в Ираке
Анализ агитационных печатных материалов на муниципальных выборах
|