Конфлiкт в учнiвському колективi

Вступ

В педагогiчнiй дiяльностi вчителя значущим чинником i вмiння знайти вихiд iз конфлiктноi ситуацii, який би не вiв до приниження жодноi сторони, а, навпаки, спрямовував би конфлiктуючi сторони на адекватну самооцiнку своiх дiй i вчинкiв. Спосiб органiзацii вирiшення педагогiчного конфлiкту, побудованого на врахуваннi iндивiдуальних особливостей кожноi конфлiктуючоi сторони, передусiм учня, бiльш незахищеного у зiткненнi зi вчителем, слiд вибудовувати в контекстi гуманiстичного пiдходу.

Переклад з латинськоi мови слова ВлконфлiктВ» означаi зiткнення. Психологiчний словник даi таке визначення конфлiкту: це зiткнення протилежно спрямованих цiлей, iнтересiв, позицiй, думок, поглядiв опонентiв або суб'iктiв взаiмодii.

Незважаючи на великий обсяг дослiджень конфлiкту у фiлософii, соцiологii, психологii, етицi досi не вироблено загально прийнятого визначення конфлiкту. Так, бiхевiористи тлумачать конфлiкт як зiткнення з приводу альтернативних можливостей реагування. Представники психодинамiчних концепцiй розумiють конфлiкт як одночасну актуалiзацiю рiзних мотивiв. Представники когнiтивноi психологii конфлiкт сприймають як зiткнення феноменiв свiдомостi (iдей, цiлей, цiнностей). Проте усiм iснуючим пiдходам до цiii проблеми притаманна спiльна позицiя. Це уявлення про структуру конфлiкту: причини, динамiку (процесуальний бiк конфлiкту), класифiкацiю конфлiктiв та основнi функцii конфлiкту.

Пiдвалини бiльшостi конфлiктiв закладаються ще в дитинствi. Тягар пережитих психологiчних травм з вiком може, залежно вiд обставин життя, або загострюватись, або ж послаблюватись. Таким чином, причини мiжособистiсних конфлiктiв: специфiчнi формування базових новоутворень раннього вiку; деформацii Я-образу та Я-концепцii на етапах iх становлення (3. Фрейд); довiра-недовiра до свiту, антагонiзм тАФ залежнiсть, iнiцiативнiсть почуття провини (Е. Ерiксон); комплекс неповноцiнностi та жадоба переваги (А. Адлер); психологiчнi обмеження як результат невiдреагованих, незавершених ситуацiй (3. Фрейд); альтруiзм тАФ егоiзм (Е. Семпсон); манiпуляцii (Е. Шостром); агресивнiсть тАФ незалежнiсть (Г. Хорнi); привацii Вадепривацii (С. Розенцвейх). Досвiд переконуi, що причиною виникнення в майбутньому внутрiшнiх суперечностей може стати будь-яка ситуацiя, в якiй ущемлюються потреби людини. У зв'язку з цим становить iнтерес образ конфлiкту, тобто уявлення учасникiв про мотиви, цiлi, цiнностi як своi власнi, так i опонента. Часто в перекручуваннi цих уявлень, приписуваннi iм неiснуючих смислiв, втратi iнформацii, нездатностi адекватно оцiнювати ситуацiю та себе в нiй i криються причини багатьох конфлiктiв.

В школi проблема конфлiктностi всерединi учнiвського колективу та учнiв з педагогами i досить гострою. Тому, на мою думку, дослiдження даного питання i актуальним у сучаснi й педагогiцi. Це доводить i той факт, що багато вiдомих педагогiв зi свiтовим iмтАЩям присвятили чимало дослiджень саме тематицi конфлiкту в шкiльному колективi.

ОбтАЩiкт дослiдження: конфлiкт в учнiвському колективi.

Мета дослiдження: охарактеризувати основнi теорii конфлiкту та на iх основi знайти дiйовi практичнi прийоми подолання конфлiктностi в шкiльному колективi.

Завдання дослiдження:

- визначити рiзнi пiдходи до природи конфлiктiв;

- охарактеризувати основнi причини конфлiктностi в учнiвському колективi;

- визначити прийоми та методи профiлактики конфлiктностi та подолання конфлiктних ситуацiй

Роздiл 1. ПЕДАГОГРЖЧНРЖ КОНФЛРЖКТИ: ЗАСОБИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ПОДОЛАННЯ

Слово ВлконфлiктВ» викликаi у багатьох вiдверто негативнi асоцiацii. РД кiлька пояснень, чому ми намагаiмося за будь-яку цiну не конфлiктувати.

Конфлiктувати страшно. Можна зовсiм зруйнувати стосунки i втратити близьку i рiдну людину.

Конфлiктувати погано. Ми боiмося дiстати ярлик ВлсварливогоВ», ВлiстеричногоВ», ВлнезлагiдногоВ».

Минулий досвiд пiдказуi, що конфлiкт - це боляче, неприiмно.

Конфлiкт i тiльки виявленням накопиченого невдоволення та напруження, сигналом, що далi так жити неможливо. РЖ замiсть того, аби тiкати вiд нього, варто прислухатися i придивитися до цього сигналу. Проблема в тому, що дехто з нас не припускаi навiть i думки про те, що з конфлiкту може вийти щось добре, так само як i про те, що своi негативнi почуття (гнiв, роздратування, невдоволення) можна обговорювати та виявляти без шкоди для людей, якi живуть поруч.

Насправдi життя без конфлiктiв тАФ це iлюзiя.

Слiд зрозумiти, що конфлiкт тАФ це нормально. Усi люди рiзнi, i вiдмiнностi сприймати дуже важко. Негативнi почуття тАФ це такi самi почуття, як i позитивнi, якi потрiбно виявляти та обговорювати.

Якщо ми не виявляiмо вiдкрито своiх почуттiв i потреби або робимо вигляд, що не помiчаiмо iх, це ще не означаi, що вони кудись зникають. Вони залишаються ВлвсерединiВ» i Влпочинають виявлятисяВ» iншими способами.

Як виявити своi почуття i не поглибити конфлiкт?

Ключовий пiдхiд полягаi у використаннi ВлЯ-висловiвВ». Ви повiдомляiте iнформацiю про своi почуття, потреби або оцiнки без зневаги та осуду. Ви говорите про те, чого Ви хочете, що Вам необхiдно або що Ви думаiте, а не про те, що треба робити або говорити iншому. Ви обстоюiте своi iнтереси, але при цьому не чините тиску на iншу людину. Людина не буде почуватися припертою до стiни, в неi не буде потреби захищатися i, як наслiдок, входити у конфлiкт або загострювати його.

ВлЯ-висловиВ» просто починаються iз займенника ВлЯВ» i передають вашi власнi почуття або реакцiю.

ВлТи-висловиВ» передають звинувачення й оцiнку, що змушуi людину захищатися i провокуi ii до агресiй.

Внутрiшнi переконання, що сприяють виявленню агресii в конфлiктних ситуацiях:

1. Важко або навiть неможливо отримати в життi те, чого хочеться. Тому, якщо я хочу виграти, я повинен вступити в боротьбу. Оскiльки на всiх усього не вистачить, я повинен змагатися i боротися з iншими, щоб задовольнити своi бажання.

2. Я повинен приховувати своi потреби, думки i почуття, щоб нiхто не мав переваги передi мною, i щоб мене нiхто не зрадив.

3. Якщо хтось задовольнить своi потреби, тодi я, очевидно, не зможу задовольнити своi.

4. Якщо я не стану переможцем, люди вважатимуть мене слабким i переможуть мене. Я повинен бути переможцем за всяку цiну.

5. РЖнколи я можу застосувати силу, щоб отримати те, що менi потрiбно.

6. Якщо я попередив ii(його) i вона(вiн) все одно не робить того, що я вимагаю, це вона(вiн) винна(ен) в тому, що я застосовую силу.

Внутрiшнi переконання, якi закладуть основи розв'язання конфлiктiв без агресii:

1. Незалежно вiд того, як складаiться ситуацiя, мене нiщо не змусить застосувати силу!

2. Я можу сказати про те, чого я хочу, про те, що менi потрiбно i про те, що я вiдчуваю.

3. Я можу змиритися з тим, що не завжди отримуватиму те, чого менi хочеться. На цiй планетi, крiм мене, живуть й iншi люди!

4. Моi основне завдання тАФ досягнути взаiморозумiння i розв'язати проблеми, що виникли, а не змагатися i перемагати.

РЖснуi думка, що iз конфлiкту не може вийти нiчого путнього, тому що в конфлiктi хтось перемагаi, а хтось програi.

Привiд для конфлiкту тАФ це лише сигнал про те, що iснують прихованi потреби та iнтереси, якi ми не висловлюiмо. РЖ несумiснiсть наших поглядiв стосуiться лише приводу для конфлiкту. Така несумiснiсть пiдкрiплюiться вiдповiдними емоцiями.

Насправдi бiльшiсть конфлiктiв маi декiлька причин. РЖ цей факт робить можливими взаiмовигiднi розв'язки. Для кожного з учасникiв конфлiкту найважливiшими можуть бути зовсiм рiзнi обставини.

Ключ до взаiмовигiдного розв'язку в тому, щоб задовольнити найважливiшi для людини бажання, а натомiсть домогтися поступок в iнших, не таких важливих для неi питаннях.

Усi ми вже чимало читали про правила поведiнки в конфлiктнiй ситуацii тАФ не перебивати, не пiдвищувати голосу, слухати партнера. Але чомусь, коли нас поглинають емоцii, ми тАФ такi гарнi, добрi, iнтелiгентнi люди, починаiмо кричати, перебивати одне одного, згадувати старi помилки i робити все навпаки. Що ми намагаiмося один одному довести? Ми хочемо вирiшити питання: Влхто правий, хто винний?В» А що коли пiдiйти до конфлiкту, наперед вiдмовившись вiд цього запитання, просто не шукати винних i переможених.

Процесуальна сторона конфлiкту, його динамiка i змiною декiлькох послiдовних стадiй: вiд стадii потенцiйного конфлiкту - до його розв'язання.

Стадiя потенцiйного конфлiкту тАФ це ситуацiя, коли виникаi об'iктивна передумова конфлiкту, але вона до певного часу не усвiдомлюiться учасниками. Для них конфлiкт, як такий, ще не iснуi.

Досить важливою i стадiя усвiдомлення учасниками конфлiктноi ситуацii. При цьому можливi рiзнi варiанти спiввiдношення мiж реальними обставинами та уявним баченням.

Наприклад, в дiйсностi iснуi об'iктивна ситуацiя, при цьому учасники достатньо адекватно оцiнюють ситуацiю, себе i партнера. Це адекватно оцiнений конфлiкт. Вихiд iз такого конфлiкту, як правило, знаходять швидко i без особливих емоцiйних втрат.

Неадекватно оцiнений конфлiкт тАФ це такий, при якому iснуi об'iктивна конфлiктна ситуацiя, учасники усвiдомлюють ii як реальнiсть, але i суттiвi вiдхилення вiд дiйсностi. Чим сильнiшi перекручення в сприйманнi ситуацii, тим бiльше емоцiйних затрат потребуi розв'язання такого конфлiкту.

Стадiя конфлiктноi поведiнки, власне конфлiкт, або криза - це така форма конфлiктноi ситуацii, при якiй способи поведiнки, що використовувались ранiше, стають неприйнятними, з iх допомогою потреби конфлiктуючих сторiн не задовольняються.

Конфлiктна поведiнка маi двi сторони: по-перше, вона породжуi тенденцiю до розширення конфлiкту, до його дестабiлiзацii, загострення емоцiйного стану. Друга сторона тАФ це корекцiя образiв конфлiктноi ситуацii, що досягаiться за допомогою зворотного зв'язку i сприяi бiльш адекватному пошуку способiв вирiшення конфлiкту.

Наступна стадiя тАФ це розв'язання конфлiкту, тобто перетворення конфлiктноi ситуацii. Цього можна досягти через усунення причини конфлiкту або через змiну образiв конфлiкту. У психологiчному планi друга позицiя бiльш значима, оскiльки вона призводить до переструктурування цiнностей, установок, стереотипiв. При такому пiдходi розкриваються широкi можливостi для самовдосконалення. Тому пiсляконфлiктний перiод тАФ це часто процес переосмислення набутого досвiду, утвердження вибраноi позицii, переживання радостi i вдоволення вiд досягнутого результату.

Слiд вiдзначити, що iснуi цiлий ряд конфлiктiв, котрi можуть сприяти успiшному спiлкуванню, а, отже, виконувати позитивну функцiю в соцiальних контактах.

Вiдомi спецiалiсти в галузi управлiнськоi психологii К.Томае та Р. Кiлман видiляють п'ять основних типiв поведiнки в конфлiктних ситуацiях , що спираються на власний стиль, стиль iнших учасникiв конфлiкту, а також на тип самого конфлiкту .

Стиль поведiнки в кожному конкретному конфлiктi визначають ступенем прагнення задовольнити власнi iнтереси (дiючи активно чи пасивно) та iнтереси протилежноi сторони учасникiв конфлiкту (дiючи спiльно або iндивiдуально).

Якщо ваша реакцiя пасивна , то ви прагнете вийти з конфлiкту; якщо реакцiя активна, то ви будете намагатись розв'язати його. Прагнення до спiльних дiй викликаi спробу розв'язати цей конфлiкт разом з iншими його учасниками.

Прагнення до iндивiдуальних дiй спричинюi пошук шляху вирiшення проблем або ухилення вiд ii вирiшення . Видiленi п'ять стилiв поведiнки однаковою мiрою включають спiльнi та iндивiдуальнi дii, а також пасивну та активну поведiнку.

Той , хто використовуi стиль конкуренцii, завжди активний i прагне розв'язувати конфлiкт власним способом. Вiн не зацiкавлений у спiвпрацi з iншими, але здатний до вольових рiшень, прагне передусiм задовольнити власнi iнтереси за рахунок iнших, нав'язуючи своi рiшення. Такий шлях ефективний, коли людина маi певну владу. Але це вкрай неефективний метод розв'язання особистих конфлiктiв. Стиль конкуренцii викликаi в iнших почуття вiдчуження. Використання цього стилю маi сенс, якщо результат для вас дуже важливий, якщо маiте певний авторитет i вважаiте свiй варiант найкращим, якщо рiшення треба прийняти термiново i для цього i достатньо влади, якщо немаi iншого шляху i втрачати немаi чого, якщо не можете переконати групу, що ситуацiя кризова, але групу треба вести далi.

Стиль ухилення використовуiться в ситуацiях, коли позицiя нестiйка i вiдсутня спiвпраця з iншими з метою розв'язання проблеми. Цей стиль доцiльно застосовувати, якщо проблема не дуже важлива або коли вiдчуваiться помилковiсть власноi позицii та правильнiсть позицii iншоi сторони конфлiкту, коли сили нерiвнi або коли iнший надiлений владою. У цих випадках переважаi прагнення задовольнити власнi чи iншi iнтереси , характерний вiдхiд вiд проблеми, перекладання вiдповiдальностi за ii вирiшення на iнших, прагнення вiдкласти рiшення або використати iншi засоби.

Стиль ухилення застосовуiться, якщо вiдбуваiться спiлкування з психiчно складною людиною та якщо немаi причин пiдтримувати з нею контакти, а також за спроб прийняти рiшення в ситуацii, коли не зовсiм зрозумiло, що треба конкретно робити, та в цьому й немаi нагальноi потреби. Доцiльна ця стратегiя й у випадках вiдсутностi достатньоi iнформацii. Стиль пристосування означаi, що ви дiiте разом з iншою людиною, не намагаючись захищати власнi iнтереси. Цей стиль застосовуiться, якщо результати дуже важливi для iншоi людини й не дуже суттiвi для вас. Вiн корисний у ситуацiях, у яких ви не можете здобути перемогу, тому що iнший учасник конфлiкту маi владу. Ви дiiте в такому стилi й тодi, коли спiвчуваiте iншiй людинi й намагаiтеся пiдтримати ii.

Оскiльки, застосовуючи таку стратегiю, ви вiдсуваiте своi iнтереси, то краще вдаватись до неi, коли позитивне з'ясування ситуацii для вас не суттiве або коли участь у ситуацii не дуже значна. Якщо ви вважаiте, що поступаiтесь в чомусь дуже важливому i вiдчуваiте невдоволення, то метод пристосування в цьому разi не пiдходить. Вiн неприйнятний i тодi, коли ви вiдчуваiте , що iнша людина не збираiться поступитись чимось або не оцiнить вашого вчинку у вирiшеннi проблеми. Цей стиль треба застосовувати, коли ви, вiдступаючи, мало що втрачаiте, коли збираiтесь пом'якшити ситуацiю, а потiм повернутися до цього питання й обстояти свою позицiю.

Стиль пристосування може дещо нагадувати стиль ухилення, якщо використовувати його як засiб вiдстрочення вирiшення проблеми. Але головна вiдмiннiсть полягаi в тому, що ви дiiте разом з iншою людиною, ви робите те, чого вона прагне. Поступаючись, ви можете пом'якшити конфлiктну ситуацiю i налагодити стосунки.

Завдяки стилю спiвпрацi можна брати активну участь у розв'язаннi конфлiкту й захищати власнi iнтереси, але прагнути при цьому до спiвпрацi з iншими учасниками конфлiкту.

Спочатку треба виявити прагнення, цiлi, iнтереси обох сторiн, а потiм обговорити iх. Якщо у вас i час i рiшення маi неабияке значення, то це гарний спосiб отримання найбiльш ефективного результату й задоволення обопiльних iнтересiв.

Цей стиль найоптимальнiший, коли обидвi сторони мають рiзнi прихованi прагнення. У такому разi важко визначити чинник незадоволеностi. Отже, з метою успiшного використання стилю спiвпрацi треба витратити певний час на пошук внутрiшнiх, прихованих iнтересiв, щоб розробити засiб задоволення справжнiх прагнень обох сторiн. Якщо обидвi сторони розумiють, у чому полягаi причина конфлiкту, то вони мають можливiсть шукати новi засоби його розв'язання. Проте такий шлях вимагаi певних зусиль. Стиль спiвпрацi найважчий, але дуже ефективний.

Сутнiсть стилю компромiсу полягаi в частковому задоволеннi власних iнтересiв. Ви частково поступаiтеся iншим учасникам, але й вони роблять те саме. Такi дii можуть нагадувати спiвпрацю, але задоволення обопiльних потреб вiдбуваiться на поверховому рiвнi. Тут не аналiзуються прихованi, внутрiшнi потреби.

Стиль компромiсу найбiльш ефективний тодi, коли обидвi сторони прагнуть одного й того самого, хоча розумiють, що одночасно задовольнити iх iнтереси неможливо. Найпоширенiшi випадки його застосування: обидвi сторони мають однакову владу та протилежнi iнтереси; треба швидко досягти рiшення i немаi часу на обговорення; влаштовуi тимчасове вирiшення; iншi шляхи неефективнi; компромiс даi змогу зберегти нормальнi стосунки.

Важливо зрозумiти, що кожний з названих стилiв ефективний тiльки за певних умов. Треба вмiти адекватно використовувати кожен iз них i робити свiдомий вибiр, ураховуючи конкретнi обставини. Найкращий пiдхiд визначаiться конкретною ситуацiiю.

Зважаючи на те, що тема конфлiкту, згiдно шкiльноi програми ОБЖД розглядаiться в 7-му класi, зупинимось бiльш детально на особливостях його проявiв у пiдлiтковому вiцi.

Становлення внутрiшнього свiту , його усвiдомлення , поява стiйкого образу "Я" - найважливiший психологiчний процес пiдлiткового вiку. Його неодмiнно супроводжуi цiлий ряд хвилюючих драматичних переживань. Разом з усвiдомленням своii унiкальноi, неповторноi, несхожостi до iнших виникаi почуття самотностi. "Я" пiдлiтка ще невизнане, розпливчасте, воно часом переживаiться як вiдчуття внутрiшньоi порожнечi, яку потрiбно чимось заповнити.

До пiдлiткового вiку своя вiдмiннiсть вiд iнших приваблювала дитину лише за виключних обставин. У пiдлiтка картина змiнюiться. Орiiнтацiя одночасно на кiлькох значущих iнших роблять його психологiчну ситуацiю внутрiшньо-конфлiктною. Несвiдоме бажання уникнути минулих дитячих iдентифiкацiй активiзуi його рефлексiю, але разом з тим породжуi вiдчуття провини, невпевненiсть у собi, замкненiсть, постiйне незадоволення собою. Цi риси можуть закрiпитися i поступово перетворитися в постiйнi якостi, котрi в сукупностi сприяють виникненню комплексу неповноцiнностi.

Одним з найбiльш гострих протирiч пiдлiткового вiку i протирiччя мiж ставленням до себе та переживанням ставлення з боку iнших людей, особливо тих, яких пiдлiток найбiльше поважаi. Це протирiччя переживаiться пiдлiтком тим гострiше, чим менша дiлова й духовна близькiсть мiж ним та значущим для нього iншим. Подiбнi внутрiшнi протирiччя спричиняють явище кризи особистостi. Коренi так званоi кризи пiдлiткового вiку слiд шукати у специфiцi внутрiшнiх протирiч, властивих цьому вiковi. На цьому етапi виникають внутрiшнi протирiччя особистостi, якi мають особливий суб'iктивний сенс. Пiдлiтковi iнодi потрiбно докорiнно змiнити своi ставлення до багатьох явищ, у тому числi й до себе самого та якостей своii особистостi.

Вченi видiляють декiлька причин, що обмежують розширення прав пiдлiткiв i призводять до конфлiктiв:

1. вiдсутнiсть змiн у суспiльному становищi пiдлiтка порiвняно з дитинством (як вiн був, так i i "учнем", цiлком матерiально залежним вiд батькiв);

2. iнерцiя минулого досвiду дорослих у виглядi звички постiйне спрямовувати i контролювати дитину;

3. невмiння пiдлiткiв дiяти самостiйно;

4. надмiрнi претензii пiдлiткiв, якi перевищують iхнi можливостi та потребують втручання дорослих.

Т. Драгунова вказуi, що конфлiкт пiдлiтка й дорослого може мати три варiанти розвитку, з вiдповiдно рiзними картинами динамiки iхнiх стосункiв.

1. Поступове поглиблення протирiччя й розвиток конфлiкту, що маi тенденцiю до розростання у просторi та часi. Перша суперечка породжуiться ставленням дорослого до намагань пiдлiтка бути самостiйним як до таких, що не мають сенсу. Прагнення дорослого зберегти минулий стиль взаiмин викликаi опiр з боку пiдлiтка у виглядi рiзних форм протесту й непокори. При незмiнностi позицii дорослого подiбнi зiткнення стали систематичними та дедалi частiшими , а негативiзм пiдлiтка - наполегливiшим. Така ситуацiя може затягуватися на весь пiдлiтковий вiк та набрати форм хронiчного конфлiкту.

2. Конфлiкт iснуi, але проявляються епiзодично, вiн замаскований специфiчною поведiнкою дорослого: пiд натиском пiдлiтка, навiть суперечити своiм поглядом, вiн починаi дозволяти те, чого ранiше не дозволяв. Така непослiдовнiсть учинкiв дорослого, невизначенiсть меж доступного i можливого для пiдлiтка можуть зберiгатися тривалий час та сприяти розвитковi дорослостi пiдлiтка у рiчищi його iнтересiв i прагнень.

3. Дорослий з часом починаi бачити в пiдлiтковi вже далеко не малу дитину та вiдповiдно змiнюi своi ставлення до нього. Конфлiкт зменшуiться i може зникнути зовсiм.

В усiх варiантах загальним моментом i конфлiктний початок пiдлiткового перiоду, i всюди i так звана негативна фаза, яка вiдображаi певну форму переходу до нового типу стосункiв й умовах, коли зрушення в розвитку особистостi дитини на початку пiдлiткового вiку випереджають появу вiдповiдних змiн у взаiминах з дорослим. Позитивний же змiст негативноi фази полягаi в тому, що пiдлiток шляхом рiзних форм непокори ламаi попереднi ВлдитячiВ» стосунки з дорослим i нав'язуi новий тип вiдносин, яким об'iктивно належить майбутнi.

Учасники конфлiкту на основi створеного образу вдаються до певних дiй. При цьому у них виникають уявлення про можливi варiанти розв'язання конфлiкту. Рiвень усвiдомлення цих варiантiв визначаi мiру корекцii поведiнки в конфлiктi. Не поодинокi випадки, коли можливiсть виходу iз конфлiкту частково, або й зовсiм не усвiдомлюiться. У таких випадках виникаi невирiшуваний конфлiкт, що становить окремий напрям психокорекцiйноi роботи з конфлiктними ситуацiями.

Процесуальна сторона конфлiкту, його динамiка утворюються змiною кiлькох послiдовних стадiй: вiд стадii потенцiйного конфлiкту до його розв'язання.

Стадiя потенцiйного конфлiкту тАФ ситуацiя, коли виникаi об'iктивна передумова конфлiкту, яка до певного часу не усвiдомлюiться його потенцiйними учасниками. Для них конфлiкт як такий ще не iснуi.

Стадiя усвiдомлення учасниками конфлiктноi ситуацii передбачаi рiзнi варiанти спiввiдношення мiж реальними обставинами та уявним баченням.

Адекватно оцiнений конфлiкт тАФ iснуi об'iктивна конфлiктна ситуацiя; ii учасники досить адекватно оцiнюють цю ситуацiю, себе i партнера. Вихiд iз такого конфлiкту, як правило, знаходять швидко i без особливих емоцiйних затрат.

Неадекватно оцiнений конфлiкт тАФ iснуi об'iктивна конфлiктна ситуацiя, учасники усвiдомлюють ii як реальнiсть, але тлумачать ii з суттiвими вiдхиленнями вiд дiйсностi. Чим сильнiшi перекручення в сприйманнi ситуацii, тим бiльше емоцiйних затрат потребуi розв'язання такого конфлiкту.

Стадiя конфлiктноi поведiнки, або власне конфлiкт, кр и з а тАФ форма конфлiктноi ситуацii, при перебiгу якоi загальноприйнятi способи поведiнки стають неприйнятними, оскiльки за iх допомогою потреби конфлiктуючих сторiн задовольнити неможливо. Конфлiктна поведiнка маi двi сторони: по-перше, вона породжуi тенденцiю до розширення конфлiкту, до його дестабiлiзацii, загострення емоцiйного стану; по-друге, передбачаi корекцiю образiв конфлiктноi ситуацii за допомогою зворотного зв'язку i сприяi бiльш адекватному пошуку способiв вирiшення конфлiкту.

Стадiя розв'язання конфлiкту, тобто перетворення конфлiктноi ситуацii. Цього можна досягти усуненням причин конфлiкту або змiною образiв конфлiкту. В психологiчному аспектi друга позицiя бiльш значуща, оскiльки призводить до переструктурування цiнностей, установок, стереотипiв. При такому пiдходi розкриваються широкi можливостi для самовдосконалення учасникiв конфлiкту.

Тому пiсляконфлiктний перiод тАФ це часто процес переосмислення набутого досвiду, утвердження обраноi позицii, переживання радостi та задоволення вiд досягнутого результату. РЖснуi ряд конфлiктiв, котрi можуть сприяти успiшному вирiшенню ситуацii, а, отже, виконувати позитивну функцiю в соцiальних контактах.

Функцii конфлiкту подiляють на конструктивнi i деструктивнi.

Конструктивнi функцii конфлiкту тАФ конфлiктне могутнiм стимулом розвитку (особистостi, групи), оскiльки при iнтегративному його вирiшеннi виникають моменти iнновацiй, тобто ситуацii, при яких обидвi сторони конфлiкту усвiдомлюють реальностi, якi ранiше i не осмислювали. ВлШлях до iстини починаiться з нерозумiнняВ» тАФ говорили древнi. Вагомою i також пiзнавальна роль конфлiкту, його спонукання до самопiзнання.

Деструктивнi сторони конфлiкту тАФ психологiчний дискомфорт, напруження, емоцiйнi розлади, якi його супроводжують. Окрiм цього, деструктивними можуть бути наслiдки, зокрема, порушення комунiкацii, зниження згуртованостi групи тощо.

Здебiльшого конфлiкти вважають негативним явищем в спiлкуваннi. Благополучне чи успiшне спiлкування при цьому сприймаiться як безконфлiктне. Проте конфлiкти дуже вiдрiзняються один вiд одного. К. Левiн вперше запропонував класифiкацiю конфлiктiв. Мотивована своiми потребами особистiсть поводить себе певним чином: або наближаiться до мети, що задовольняi ii потреби, або ж вiддаляiться вiд неi. Це двi основнi тенденцii поведiнки, якi, на думку К. Левiна, ставлять людину в ситуацiю вибору i спричиняють конфлiкти.

Психоаналiтична типологiя конфлiктiв базуiться на фрейдiвськiй теорii структури особистостi. Психоаналiтики вважають, що конфлiкти, якi переживають люди, виникають мiж ВлВоноВ», ВлЯВ», ВлНад-ЯВ».

1. Конфлiкт мiж ВлЯВ» i ВлВоноВ». 3. Фрейд доводив, що саме зiткнення сил ВлЯВ» i ВлВоноВ» осмислюiться iндивiдом, однак захиснi механiзми залишаються при цьому неусвiдомленими. Наприклад, вдале витiснення буде неусвiдомленим доти, поки не актуалiзуються випадки стирання в пам'ятi спогадiв.

2. Конфлiкт мiж ВлНад-ЯВ» i ВлВоноВ». В цьому разi виникаi загроза порушення установок совiстi, що призводить до посилення тривоги, сорому i страху. Як наслiдок тАФ активiзуються вiдповiднi захиснi механiзми.

3. Конфлiкт мiж ВлЯВ» i реальнiстю. Психоаналiтики вважають, що всi конфлiкти особистостi iз зовнiшньою реальнiстю включають ВлЯВ». У разi не задоволення своii потреби ВлЯВ» використовуi повторний логiчний процес мислення, плануi спосiб досягнення задоволення бажання. На вiдмiну вiд ВлЯВ», ВлВоноВ» прагне негайно вдовольнити бажання i таким чином звiльнитися вiд напруження через пряму дiю або за допомогою уяви. ВлЯВ» з'ясовуi, якi бажання ВлВоноВ» повиннi бути задоволенi i в який спосiб, тобто ВлЯВ» стаi посередником мiж ВлВоноВ» i зовнiшньою реальнiстю, мiж ВлВоноВ» i ВлНад-ЯВ». В тих випадках, коли ВлЯВ» iде назустрiч бажанням ВлВоноВ», iгноруючи реальнiсть, виникаi конфлiкт мiж ним i зовнiшньою дiйснiстю.

Психоаналiтики вважають, що не iснуi конфлiктiв мiж ВлВоноВ» i ВлНад-ЯВ», оскiльки мiж ними завжди знаходиться ВлЯВ». ВлВоноВ» i ВлНад-ЯВ» конфлiктують лише в тому розумiннi, що кожне iз них прагне використати ВлЯВ» у власних iнтересах.

Класифiкацiя конфлiктiв Д. Дойч. За основу виникнення конфлiкту взято три ознаки:

- наявнiсть об'iктивноi конфлiктноi ситуацii;

- усвiдомлення учасниками сутi конфлiкту;

- адекватнiсть цього усвiдомлення.

При цьому було видiлено певнi типи конфлiктiв.

Дiйсний конфлiкт, вiн iснуi об'iктивно i сприймаiться учасниками адекватно.

Умовний, або ситуативний, конфлiкт; наявнiсть його залежить вiд обставин, що легко змiнюються i не усвiдомлюються учасниками конфлiкту.

Перенесений конфлiкт, тобто ситуацiя, коли iснуi усвiдомлений конфлiкт, в основi якого лежить iнший, неусвiдомлений.

Латентний конфлiкт, який ще не усвiдомлюiться його учасниками, а тому вiдсутнi конфлiктнi дii.

Обманний конфлiкт, при якому вiдсутнiй реальний конфлiкт, а i лише схиблене сприйняття учасниками один одного.

Типологiя конфлiктiв за Е. Шостромом. За нею всi конфлiкти умовно подiляють на двi великi групи тАФ манiпулятивнi та актуалiзаторськi.

Манiпулятивний конфлiкт. Найхарактернiшими проявами манiпулятивноi поведiнки i: брехня, неусвiдомлення себе та iнших, прагнення контролю за iншими та за ситуацiiю, цинiзм.

Манiпулятивнi конфлiкти залишаються нерозв'язаними доти, поки iхнi учасники заслiпленi власними iлюзiями, поки в них немаi бажання знайти взаiморозумiння один з одним. Вони навiть зацiкавленi у збереженнi конфлiктноi ситуацii, оскiльки вiдчувають себе в нiй безгрiшними. Для подолання манiпулятивного конфлiкту його потрiбно перевести в стан актуалiзаторського.

Актуалiзаторський конфлiкт базуiться на протилежних засадах вiдносно манiпулятивного тАФ на чесностi, усвiдомленостi власноi вiдповiдальностi, свободi самовираження i вiдкритостi, довiри до себе i до iнших.

Рольовий конфлiкт становить особливий iнтерес для соцiальноi психологii. В основу його закладено сутнiсть таких понять як статус, роль i прийняття ролi.

Статус особистостi тАФ це мiсце, яке посiдаi людина в групi, органiзацii, колективi. Розрiзняють два основних типи статусiв:

- статуси, якi визначаються детермiнантними ознаками особистостi (вiк, стать);

- набутi статуси, якi формуються пiд впливом виду дiяльностi, рiвня знань, досвiду тощо.

Динамiку змiни статусу називають роллю. Основними структурними елементами соцiальних ролей i очiкування, якi подiляють на права i обов'язки.

Коли мiж рольовими очiкуваннями виникають протирiччя, особистiсть потрапляi в конфлiктну ситуацiю

РЖснують три основнi типи рольових конфлiктiв:

1. Мiжрольовi конфлiкти. Виникають в ситуацiях, коли вiд людини вимагають одночасного виконання двох несумiсних або ж недостатньо скоординованих ролей. Наприклад, рiзнi вимоги до пiдлiтка як до сина у сiм'i i як до учня.

2. Внутрiшньорольовi конфлiкти. Виникають в ситуацiях, коли людина виконуi лише одну роль, але немаi згоди з приводу пред'явлення вимог щодо цiii ролi з боку еталонноi групи, в рамках якоi виконуiться ця роль. Прикладом можуть бути рiзнi вимоги до пiдлiтка з боку викладачiв та одногрупникiв.

3. Конфлiкт типу особистiсть тАФ роль. Проявляiться у випадках, коли особистiсть бере на себе роль, яка не вiдповiдаi ii здiбностям, iнтересам, нахилам. Це за своiю сутнiстю конфлiкт службовоi i професiйноi невiдповiдностi.

Конфлiкти, що виникають у педагогiчнiй дiяльностi становлять окрему групу. Вони мають такi особливостi:

- професiйна вiдповiдальнiсть учителя за розв'язання конфлiктноi ситуацii значно вища, нiж в будь-якому iншому конфлiктi, оскiльки учнi за посередництвом учителя засвоюють соцiальнi норми взаiмин мiж людьми;

- учасники конфлiкту мають рiзний соцiальний статус, чим i визначаiться рiзна поведiнка iх у конфлiктi;

- рiзниця у вiцi i життiвому досвiдi зумовлюi бiльшу вiдповiдальнiсть учителя за своi помилковi дii;

- через присутнiсть iнших учнiв конфлiкт набуваi виховного значення;

- професiйна позицiя вчителя у конфлiктi зобов'язуi його взяти на себе iнiцiативу щодо розв'язання конфлiктноi ситуацii i при цьому зумiти iнтереси учня поставити на перше мiсце;

- стереотипнi уявлення учителя (схильнiсть до одноосiбного оцiнювання, впевненiсть у своiй правотi та iн.) часто блокують прийняття ним оптимальних рiшень;

- будь-яка помилка учителя при розв'язаннi конфлiкту породжуi новi конфлiктнi ситуацii;

- конфлiкт в педагогiчнiй ситуацii легше попередити, анiж його розв'язати.

Отже, розумiння причин, процесуальних аспектiв конфлiкту, його типiв, функцiй даi можливiсть спрямовано i послiдовно вести роботу з метою оптимiзацii спiлкування, використовуючи при цьому рацiональнi прийоми розв'язання конфлiктiв.

Основне завдання вчителя в подоланнi конфлiктiв тАФ вiдновити або полiпшити iснуючi взаiмини його з учнями(-ем), а можливо, i перебудувати iх заново. Слiд навчитися пiдходити до розгляду ситуацii з позитивних позицiй, тобто не намагатися негайно усунути певнi недолiки вихованцiв, а прагнути виявити та мобiлiзувати iхнi позитивнi якостi, здiбностi i своi також. Проблеми конфлiктностi в педагогiчному процесi тiсно пов'язанi з рiвнем та ступенем пiдготовленостi педагогiчних працiвникiв до рацiонального професiйного i особистiсного спiлкування з учнями, що й визначаi мiру гуманiзацii взаiмин у системi Влучитель тАФ ученьВ».

Потреба у вiдповiднiй психолого-педагогiчнiй пiдготовцi педагогiв велика. Пошук ефективних форм роботи доводить, що тiльки за рахунок книг та лекцiй набути знань, умiнь та досвiду ефективного спiлкування з учнями неможливо. Потрiбнi форми роботи з високим рiвнем iндивiдуальноi активностi. З цiiю метою можуть бути використанi прийоми активного соцiально-психологiчного навчання.

Нами розроблена i впродовж чотирьох рокiв апробована система занять для учителiв рiзних спецiальностей в обсязi 30 годин. Загальна мета роботи полягаi в розширеннi прийомiв педагогiчноi взаiмодii в конфлiктних ситуацiях з учнями та мiж учнями на основi поглиблення механiзмiв особистiстю рефлексii.

Мета конкретизована в таких завданнях:

1. Ознайомлення учасникiв з функцiями конфлiкту з акцентуванням уваги на його творчому потенцiалi.

2. Актуалiзацiя стереотипних форм поведiнки у конфлiктах.

3. Спонукання до самопiзнання, самовираження через мову внутрiшнього ВлЯВ».

4. Пошук варiантiв мiнiмально емоцiйно затратноi поведiнки в конфлiктних ситуацiях.

5. Узагальнення набутого досвiду.

Система занять передбачаi кiлька етапiв:

1. Пiдготовчий етап. Учасникам пропонуiться вступна лекцiя на тему: ВлДiагностика конфлiктноi схильностi педагогаВ». Вiдбуваються знайомство iз специфiкою занять, режимом роботи, прийняття групових правил.

2. Дiагностичний етап. Актуалiзуються неефективнi стереотипнi форми поведiнки в конфлiктних ситуацiях, виявляiться мiра iндивiдуальноi конфлiктноi схильностi та прояви механiзмiв Влпсихологiчного захистуВ».

3. Корекцiйний етап. Проводиться корекцiя деструктивних форм поведiнки, що викликають сильне емоцiйне напруження у професiйнiй дiяльностi.

На другому етапi успiшно можуть бути використанi письмовi завдання, психомалюнки, тестовi опитування, рольовi iгри тощо.

Приклад. Учасникам пропонують на окремих аркушах продовжити фразу ВлКонфлiкт тАФ це..В» Процедура повторюiться тричi, кожен раз аркуш передають по колу. Далi передбачена дискусiя з подiлом учасникiв на двi пiдгрупи: одна називаi позитивнi властивостi конфлiкту, друга тАФ негативнi. Групова рефлексiя доповнюi розпочату роботу. Необхiдно наголосити на нових, несподiваних, а подекуди i дивних рисах конфлiкту, досi невiдомих учням. Пiсля цього iм пропонуiться намалювати образ конфлiкту. Малюнки аналiзують вибiрково, залишаючи за кожним учасником право оприлюднити авторство або ж зберегти анонiмнiсть.

Розширити знання про способи поведiнки у конфлiктних ситуацiях даi можливiсть тест Томаса. Пiсля його опрацювання учасникам пропонуiться дiлова гра: ВлЯк би дiяли ви..?В»

Приклад. На уроцi лiтератури всi учнi працювали над виробленням навичок створення лiтературного портрета. Вчителька запропонувала описати зовнiшнiсть знайомоi iм людини. Один зухвалий учень почав вголос читати свою роботу, i вчителька в портретi, ВлзображеномуВ» учнем, впiзнала себе тАФ так влучно були вiдображенi деталi ii поведiнки та зовнiшностi. РЗй захотiлося зойкнути, примусити його замовкнути, вийти iз класу.

Перше коло обговорення тАФ вашi конкретнi дii в наведенiй ситуацii, друге тАФ вашi почуття, вашi переживання. Таке розмежування даi змогу зосередитися на аналiзi дiй та внутрiшньому емоцiйному станi. Близько 85 % учителiв заявили, що зроблять вигляд, нiби нiчого не сталося i намагатимуться спокiйно продовжувати урок. При цьому вони переживатимуть почуття гнiву, образи, обурення, роздратування. Невiдповiднiсть мiж дiями та емоцiйним станом вказуi на внутрiшню нестабiльнiсть i невмiння рацiонально застосовувати один iз стилiв поведiнки цими вчителями в конфлiктнiй ситуацii. Отже вони потребують вдосконалення технiки поведiнки в умовах перед-конфлiктноi та конфлiктноi ситуацiй.

Стиль конкуренцii передбачаi активнiсть суб'iкта конфлiкту i його схильнiсть розв'язувати конфлiкти з опорою на власний досвiд. Особливоi зацiкавленостi у спiвпрацi з iншими у нього немаi, але проявляiться його здатнiсть до вольових дiй. Згiдно з описом динамiки конфлiкту Томаса-Кiлмена, i намагання задовольнити власнi

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Абрахам Маслоу о потребностях человека