Корекцiя тривожностi у молодших школярiв

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ

КАФЕДРА ПЕДАГОГРЖКИ Й ПСИХОЛОГРЖРЗ

ДИПЛОМНА РОБОТА

На тему:

ВлКорекцiя тривожностi у молодших школярiвВ»

2007

Введення

У цей час збiльшилося число тривожних дiтей, що вiдрiзняються пiдвищеним занепокоiнням, непевнiстю, емоцiйною нестiйкiстю. Виникнення й закрiплення тривожностi пов'язане з незадоволенням вiкових потреб дитини. Стiйкою особистiсною освiтою тривожнiсть стаi в пiдлiтковому вiцi, опосередковуючись особливостями ВлЯ-концепцiiВ», вiдношення до себе. До цього вона i похiдною до широкого кола порушень. Закрiплення й посилення тривожностi вiдбуваiться по механiзму Влзамкнутого психологiчного колаВ», ведучого до нагромадження й поглиблення негативного емоцiйного досвiду, що, породжуючи у свою чергу негативнi прогностичнi оцiнки й визначаючи багато в чому модальнiсть актуальних переживань, сприяi збiльшенню й збереженню тривожностi.

Тривожнiсть маi яскраво виражену вiкову специфiку, що виявляються в ii джерелах, змiст, формах прояву компенсацii й захисти. Для кожного вiкового перiоду iснують певнi областi, об'iкти дiйсностi, якi викликають пiдвищену тривогу бiльшостi дiтей у незалежностi вiд наявностi реальноi погрози або тривожностi як стiйкого утворення. Цi Влвiковi пiки тривожностiВ» i наслiдком найбiльш значимих соцiогенних потреб.

У данi Влвiковi пiки тривожностiВ» тривожнiсть виступаi як неконструктивна, котра викликаi стан панiки, зневiри. Дитина починаi сумнiватися у своiх здатностях i силах. Але тривога, дезорганiзуi не тiльки навчальну дiяльнiсть, вона починаi руйнувати особистiснi структури. Тому знання причин виникнення пiдвищеноi тривожностi, приведе до створення й своiчасного проведення корекцiйно-розвиваючоi роботи, сприяючи зниженню тривожностi й формуванню адекватного поводження в дiтей молодшого шкiльного вiку.

Актуальнiсть теми в тому, що була зроблена спроба систематизацii теоретичних джерел у зв'язку з дослiджуваними проблемами, установлена залежнiсть мiж тривожнiстю й незадоволенiстю статусним мiсцем у групi однолiткiв дiтей молодшого шкiльного вiку. Була зроблена спроба створення системи корекцiйно-розвиваючих занять, включених у систему загальноосвiтнiх урокiв, що сприяють зниженню тривожностi в поведiнцi дiтей молодшого шкiльного вiку.

Цiль дослiдження тАУ вивчення проблеми тривожностi в дiтей молодшого шкiльного вiку.

Об'iкт дослiдження тАУ прояв тривожностi в дiтей молодшого шкiльного вiку.

Предмет дослiдження тАУ причини виникнення тривожностi в дiтей молодшого шкiльного вiку.

Гiпотеза дослiдження тАУ передбачаiться, що встановлення певних причин пiдвищеноi тривожностi в дiтей молодшого шкiльного вiку сприяi проведенню цiлеспрямованоi корекцiйно-розвиваючоi програми, що приводить до зниження тривожностi в поведiнцi дiтей молодшого шкiльного вiку.

Для досягнення поставленоi мети й перевiрки висунутоi гiпотези дослiдження були визначенi наступнi задачi:

1. Проаналiзувати й систематизувати теоретичнi джерела по розглянутiй проблемi.

2. Дослiджувати особливостi прояву тривожностi в дiтей молодшого шкiльного вiку й установити причини пiдвищеноi тривожностi.

3. Вивчити вплив спецiально органiзованих корекцiйно-розвиваючих занять, спрямованих на зниження тривожностi в дiтей молодшого шкiльного вiку.

4. Комплекс методiв дослiдження представлений наступними групами:

- аналiз й узагальнення психологiчних i педагогiчних джерел по проблемi дослiдження з використанням категорiального апарата й принципiв психологiчноi науки, насамперед принципiв системностi й розвитку;

- експеримент, що формуiться (у формi органiзованих корекцiйно-розвиваючих занять iз дiтьми другого класу й робота з педагогiчним колективом);

- що констатуi й контрольний експерименти, спрямованi на виявлення рiвня тривожностi, а також фiксацiю результатiв, досягнутих пiсля проведення корекцiйно-розвиваючих занять;

- методи якiсного й кiлькiсного аналiзу емпiричних даних.

- Структура й обсяг роботи тАУ дипломна робота складаiться iз введення, трьох глав, висновку, лiтератури, додаткiв.

У першому роздiлi даiться теоретичне обТСрунтування феномена тривожностi, розглядаiться дослiдження проблеми тривожностi у вiтчизнянiй i зарубiжнiй психологii, а також проблеми шкiльноi тривожностi.

Другий роздiл присвячений розгляду особливостей взаiмодii дiтей молодшого шкiльного вiку з однолiтками. Робиться опис стратегiям взаiмодii i iхнiй вплив на ефективнiсть спiльноi дiяльностi, розкриваiться зв'язок комунiкативноi компетентностi й незадоволеностi дитини положенням у групi однолiткiв.

У третьому роздiлi описуiться проведене експериментальне дослiдження, що складаiться iз трьох етапiв: що констатуi, формуючий i контрольний. Представлено результати дослiдження прояву тривожностi в дiтей молодшого шкiльного вiку й простежування взаiмозв'язку тривожностi й незадоволеностi своiм положенням у групi однолiткiв, розкриваiться змiст й ефективнiсть корекцiйно-розвиваючоi роботи, спрямованоi на зниження тривожностi в дiтей молодшого шкiльного вiку.

1. Огляд лiтератури

1.1 Дослiдження проблем тривожностi у вiтчизнянiй психологii

У психологiчнiй лiтературi, можна зустрiти рiзнi визначення поняття тривожностi, хоча бiльшiсть дослiдникiв сходяться у визнаннi необхiдностi розглядати його диференцiйовано тАУ як ситуативне явище i як особистiсну характеристику з урахуванням перехiдного стану i його динамiки.

Тривожнiсть тАУ це Влпереживання емоцiйного дискомфорту, пов'язане з очiкуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що грозить,В». Розрiзняють тривожнiсть як емоцiйний стан й як стiйку властивiсть, рису особистостi або темпераменту.

По визначенню Л.Ф. Обухова: ВлТривожнiсть тАУ постiйно або ситуативно проявляi властивiсть, що, людини приходити в станi пiдвищеного занепокоiння, вiдчувати страх i тривогу в специфiчних соцiальних ситуацiяхВ».

Широке поширення отримало в останнi роки використання в психологiчних дослiдженнях диференцiйованого визначення двох видiв тривожностi: Влтривожнiсть характеруВ» i ситуацiйна тривожнiстьВ».

По визначенню А.А. Петровськоi: ВлТривожнiсть тАУ схильнiсть iндивiда до переживання тривоги, що характеризуiться низьким порогом виникнення реакцii тривоги; один з основних параметрiв iндивiдуальних розходжень. Тривожнiсть звичайно пiдвищена при нервово-психiчних i важких соматичних захворюваннях, а також у здорових людей, що переживають наслiдки психотравми, у багатьох груп осiб iз суб'iктивним проявом, що вiдхиляiться, неблагополуччя особистостiВ». Сучаснi дослiдження тривожностi спрямованi на розходження ситуативноi тривожностi, пов'язаноi з конкретною зовнiшньою ситуацiiю, i особистiсноi тривожностi, що i стабiльною властивiстю особистостi, а також на розробку методiв аналiзу тривожностi, як результату взаiмодii особистостi i ii оточень.

Аракiлов Н.РД. у свою чергу, вiдзначаi, що тривожнiсть тАУ це багатозначний психологiчний термiн, що описують як певний стан iндивiдiв в обмежений момент часу, так i стiйка властивiсть будь-якоi людини. Аналiз лiтератури останнього рокiв дозволяi розглядати тривожнiсть iз рiзних точок зору, що допускають твердження про те, що пiдвищена тривожнiсть виникаi й реалiзуiться в результатi складноi взаiмодii когнiтивних, афективних i поведiнкових реакцiй, провокоiмих при впливi на людину рiзними стресами. Тривожнiсть тАУ як риса особистостi пов'язана з генетично детермiнованими властивостями функцiонуючого мозку людини, що спричиняються постiйно пiдвищеним почуттям емоцiйного порушення, емоцiй тривоги.

У дослiдженнi рiвня домагань у пiдлiткiв М.З. Неймарк виявила негативний емоцiйний стан у виглядi занепокоiння, страху, агресii, що було викликано незадоволенням iхнiх домагань на успiх. Також емоцiйне неблагополуччя типу тривожностi спостерiгалося в дiтей з високою самооцiнкою. Вони претендували на те, щоб бути ВлнайкращимиВ» учнями, або займати найвище положення в колективi, тобто минулого високi домагання в певних областях, хоча дiйсних можливостей для реалiзацii своiх домагань не мали.

Вiтчизнянi психологи вважають, що неадекватно висока самооцiнка в дiтей складаiться в результатi неправильного виховання, завищених оцiнок дорослими успiхiв дитини, захвалювання, перебiльшення його досягнень, а не як прояв уродженого прагнення до переваги.

Висока оцiнка навколишнiх i заснована на нiй самооцiнка цiлком влаштовуi дитину. Зiткнення ж iз труднощами й новими вимогами виявляють його неспроможнiсть. Однак, дитина прагне всiма силами зберегти свою високу самооцiнку, тому що вона забезпечуi йому самоповага, добрий стосунок до себе. Проте, це дитинi не завжди вдаiться. Претендуючи на високий рiвень досягнень у навчаннi, вiн може не мати достатнiх знань, умiнь, щоб домагатися iх, негативнi якостi або риси характеру можуть не дозволити йому зайняти бажане положення серед однолiткiв у класi. Таким чином, протирiччя мiж високими домаганнями й реальними можливостями можуть привести до важкого емоцiйного стану.

Вiд незадоволення потреби в дитини виробляються механiзми захисту, що не допускають у свiдомiсть визнання неуспiху, непевностi й втрати самоповаги. Вiн намагаiться знайти причини своiх невдач в iнших людях: батьках, учителях, товаришах. Намагаiться не зiзнатися навiть собi, що причина неуспiху перебуваi в ньому самому, вступаi в конфлiкт iз усiма, хто вказуi на його недолiки, проявляi дратiвливiсть, уразливiсть, агресивнiсть. Неймарк називаi це Влафектом неадекватностiВ» тАУ ВлтАжгостре емоцiйне прагнення захистити себе вiд власноi слабостi, будь-якими способами не допустити у свiдомiсть непевнiсть у себе, вiдштовхування правди, гнiв i роздратування проти всього й всiхВ». Такий стан може стати хронiчним i тривати мiсяцi й роки. Сильна потреба в самоствердженнi приводити до того, що iнтереси цих дiтей направляються тiльки на себе.

Такий стан не може не викликати в дитини переживання тривоги. Спочатку тривога обТСрунтована, вона викликана реальними для дитини труднощами, але постiйно в мiру закрiплення неадекватностi вiдносини дитини до себе, своiм можливостям, людям, неадекватнiсть стане стiйкою рисою його вiдносини до свiту, i тодi недовiрливiсть, пiдозрiлiсть й iншi подiбнi риси, що реальна тривога стане тривожнiстю, коли дитина буде чекати неприiмностей у будь-яких випадках, об'iктивно для нього негативних.

На думку Славiна Л.С. афект стаi перешкодою правильного формування особистостi, тому дуже важливо його перебороти. У роботах цього авторiв указуiться, що дуже важко перебороти афект неадекватностi. Головне завдання полягаi в тiм, щоб реально привести у вiдповiдностi потреби й можливостi дитини, або допомогти йому пiдняти його реальнi можливостi до рiвня самооцiнки, або спустити самооцiнку. Але найбiльш реальний шлях тАУ це перемикання iнтересiв i домагань дитини в ту область, де дитина може домогтися успiху й затвердити себе. Так, дослiдження Славиному, присвячене вивченню дiтей з афективним поводженням, показало, що складнi емоцiйнi переживання в дiтей пов'язанi з афектом неадекватностi.

Крiм того, дослiдження вiтчизняних психологiв показують, що негативнi переживання, що ведуть до труднощiв у поводженнi дiтей, не i наслiдком уроджених агресивних або сексуальних iнстинктiв, якi Влчекають визволенняВ» i все життя задовольняють над людиною.

Цi дослiдження можна розглядати як теоретичну базу для розумiння тривожностi, як результат реальноi тривоги, що виникаi в певних несприятливих умовах у життi дитини, як освiти, що виникають у процесi його дiяльностi й спiлкування. РЖнакше кажучи, це явище соцiальне, а не бiологiчне.

Проблема тривожностi маi й iнший аспект тАУ психофiзiологiчний.

Другий напрямок у дослiдженнi занепокоiння, тривоги iде по лiнii вивчення тих фiзiологiчних i психологiчних особливостей особистостi, якi спричиняються ступiнь даного стану.

Велика кiлькiсть авторiв уважають, що тривога i складовою частиною стану сильноi психiчноi напруги тАУ ВлстресуВ».

Вiтчизнянi психологи, що вивчали стан стресу, внесли в його визначення рiзнi тлумачення.

Так, Бiтякова М.Р. вивчала стрес, отриманий у лабораторних умовах. Вона визначаi стрес як стан, що виникаi в екстремальних умовах, дуже важких i неприiмних для людини. Бiтякова М.Р. визначаi стрес, як психологiчне, а не нервова напруга, що виникаi в Влукрай важкiй ситуацiiВ».

При всiх розходженнях у тлумаченнi розумiння ВлстресуВ», всi автори сходяться в тiм, що стрес тАУ це надмiрна напруга нервовоi системи, що виникаi в досить важких ситуацiях. Ясно тому, що стрес нiяк не можна ототожнювати iз тривожнiстю, хоча б тому, що стрес завжди обумовлений реальними труднощами, у той час як тривожнiсть може проявлятися в iхнiй вiдсутностi. РЖ по силi стрес i тривожнiсть тАУ становища рiзнi. Якщо стрес тАУ це надмiрна напруга нервовоi системи, то для тривожностi така сила напруги не характерна.

Можна думати, що наявнiсть тривоги в станi стресу зв'язано саме з очiкуванням небезпеки або неприiмностi, з передчуттям його. Тому тривога може виникнути не прямо в ситуацii стресу, а до настання цих станiв, випереджати iх. Тривожнiсть, як стан, i i очiкування неблагополуччя. Однак тривога може бути рiзноi залежно вiд того, вiд кого суб'iкт очiкуi неприiмностi: вiд себе (своii неспроможностi), вiд об'iктивних обставин або вiд iнших людей.

Блюм Г. уважав важливим той факт, що, по-перше, як при стресi, так i при фрустрацii автори вiдзначають у суб'iкта емоцiйне неблагополуччя, що виражаiться в тривозi, занепокоiннi, розгубленостi, страху, непевностi. Але ця тривога завжди обТСрунтована, пов'язана з реальними труднощами.

Так РЖ.В. РЖмедадзе прямо зв'язуi стан тривоги з передчуттям фрустрацii. На ii думку, тривога виникаi при антиципацii ситуацii, що мiстить небезпека фрустрацii актуалiзованоi потреби. Таким чином, стрес i фрустрацiя при будь-якому iхньому розумiннi мiстять у собi тривогу.

Пiдхiд до пояснення схильностi до тривоги з погляду фiзiологiчних особливостей властивостей нервовоi системи ми знаходимо у вiтчизняних психологiв.

Так, у лабораторii Павлова РЖ.П., було виявлено, що, швидше за все нервовий зрив пiд дiiю зовнiшнiх подразникiв вiдбуваiться в слабкого типу, потiм у збудливого типу й найменше пiдданi зривам тварини iз сильним урiвноваженим типом з гарною рухливiстю.

Данi Коломенського Я.Л. також указують на зв'язок стану тривоги iз силою нервовоi системи. Висловленi ним припущення про зворотну кореляцiю сили й чутливостi нервовоi системи, знайшло експериментальне пiдтвердження в дослiдженнях В.Д. Небилiцина. Вiн робить припущення про бiльш високий рiвень тривожностi зi слабким типом нервовоi системи.

Нарештi, варто зупинитися на роботi В.С. Мерлiна, що вивчали питання симптомокомплексу тривожностi. Випробування тривожностi проводив двома шляхами тАУ фiзiологiчним i психологiчним.

Особливий iнтерес представляi дослiдження В.А. Бакеiва, проведене пiд керiвництвом А.В. Петровського, де тривожнiсть розглядалася у зв'язку з вивченням психологiчних механiзмiв сугестивностi. Рiвень тривожностi у випробуваних вимiрявся тими ж методиками, якими користувався В.В. Белоус.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в основi негативних форм поводження лежать: емоцiйне переживання, неспокiй, незатишнiсть i непевнiсть за своi благополуччя, що може розглядатися як прояв тривожностi.

1.2 Розгляд феномена тривожностi в зарубiжних наукових школах

Розумiння тривожностi було внесено в психологiю психоаналiтиками й психiатрами. Багато представникiв психоаналiзу розглядали тривожнiсть як уроджена властивiсть особистостi, як споконвiчно властивiй людинi стан.

Засновник психоаналiзу З. Фрейд затверджував, що людина маi кiлька вроджених потягiв тАУ iнстинктiв, якi i рушiйною силою поводження людини, визначають його настрiй. З. Фрейд уважав, що зiткнення бiологiчних потягiв iз соцiальними заборонами породжуi неврози й тривожнiсть. Споконвiчнi iнстинкти в мiру дорослiшання людини одержують новi форми прояву. Однак у нових формах вони наштовхуються на заборони цивiлiзацii, i людина змушена маскувати й придушувати своi потяги. Драма психiчного життя iндивiда починаiться з народження й триваi все життя. Природний вихiд iз цього положення Фрейд бачить у сублiмування Вллiбiдiозноi енергiiВ», тобто в напрямку енергii на iншi життiвi цiлi: виробничi й творчi. Удала сублiмацiя звiльняi людину вiд тривожностi.

В iндивiдуальнiй психологii А. Адлер пропонуi новий погляд на походження неврозiв. На думку Адлера, в основi неврозу лежать такi механiзми, як страх, острах життя, острах труднощiв, а також прагнення до певноi позицii в групi людей, що iндивiд у силу яких-небудь iндивiдуальних особливостей або соцiальних умов не мiг домогтися, тобто чiтко видно, що в основi неврозу лежать ситуацii, у яких людина в силу тих або iнших обставин, тiiю чи iншою мiрою випробовуi почуття тривоги. Почуття неповноцiнностi може виникнути вiд суб'iктивного вiдчуття фiзичноi слабостi або яких-небудь недолiкiв органiзму, або вiд тих психiчних властивостей й якостей особистостi, якi заважають задовольнити потреба в спiлкуваннi. Потреба в спiлкуваннi тАУ це i в той же час потреба належати до групи. Почуття неповноцiнностi, нездатностi до чого-небудь доставляi людинi певнi страждання, i вiн намагаiться позбутися вiд нього або шляхом компенсацii, або капiтуляцiiю, вiдмовою вiд бажань. У першому випадку iндивiд направляi всю енергiю на подолання своii неповноцiнностi. Тi, якi своiх труднощiв не зрозумiли й у кого енергiя була спрямована на себе, зазнають невдачi.

Прагнучи до переваги, iндивiд виробляi Влспосiб життяВ», лiнiю життя й поведiнки. Уже до 4тАУ5 рокiв у дитини може з'явитися почуття неудачливостi, непристосованостi, незадоволеностi, неповноцiнностi, якi можуть привести до того, що в майбутньому людина потерпить поразку.

Адлер висуваi три умови, якi можуть привести до виникнення в дитини неправильноi позицii й стилю життя. Цi умови наступнi:

1. Органiчна, фiзична неповноцiннiсть органiзму. Дiти iз цими недолiками бувають цiлком зайнятi собою, якщо iх нiхто не вiдволiче, не зацiкавить iншими людьми. Порiвняння себе з iншими приводить цих дiтей до почуття неповноцiнностi, приниженостi, стражданню, це почуття може пiдсилюватися завдяки глузуванням товаришiв, особливо це почуття збiльшуiться у важких ситуацiях, де така дитина буде себе почувати гiрше, нiж звичайна дитина. Але сама по собi неповноцiннiсть не i патогенною. Навiть хвора дитина почуваi здатнiсть змiнити ситуацiю. Результат залежить вiд творчоi сили iндивiдуума, що може мати рiзну силу й по-рiзному проявлятися, але завжди визначальною метою. Адлер був першим, хто описав труднощi й тривогу дитини, пов'язанi з недостатнiстю органiв, i шукав шляхи iхнього подолання.

2. До таких же результатiв може привести й розпещенiсть. Виникнення звички все одержувати, нiчого не даючи в обмiн. Легко доступна перевага, не пов'язане з подоланням труднощiв, стаi стилем життя. У цьому випадку всi iнтереси й турботи також спрямованi на себе, немаi досвiду спiлкування й допомоги людям, турботи про iх. РДдиний спосiб реакцii на труднощi тАУ вимоги до iнших людей. Суспiльство розглядаiться такими дiтьми як вороже.

3. Вiдкинутiсть дитини. Знедолена дитина не знаi, що таке любов i дружнi спiвробiтництво. Вiн не бачить друзiв й участi. Зустрiчаючись iз труднощами, вiн переоцiнюi iх, а тому що не вiрить у можливiсть перебороти iх за допомогою iнших i тому не й у своi сили. Вiн не вiрить, що може заслужити любов i високу оцiнку шляхом дiй, корисних людям. Тому вiн пiдозрiлий i нiкому не довiряi. У нього немаi досвiду любовi до iнших, тому що його не люблять, i вiн платить ворожiстю. Звiдси тАУ нетовариськiсть, замкнутiсть, нездатнiсть до спiвробiтництва.

Умiння любити iнших вимагаi розвитку й тренування. У цьому Адлер бачить роль членiв сiм'i й, насамперед, матерi й батька. Отже, в Адлера в основi конфлiкту особистостi, в основi неврозiв i тривожностi лежить протирiччя мiж ВлхотiтиВ» (волi до могутностi) i ВлмогтиВ» (неповноцiннiсть), що випливають iз прагнення до переваги. Залежно вiд того, як дозволяiться це протирiччя, iде весь подальший розвиток особистостi. Сказавши про прагнення до могутностi як споконвiчнiй силi, А. Адлер приходить до проблеми спiлкування, тобто прагнення до переваги не може мати мiсце без групи людей, у якiй може бути здiйснена ця перевага.

Конкуренцiя, боротьба, страх, що виникаi в цiй боротьбi, i всi конфлiкти, що випливають звiдси, особистостi, не могли пройти повз такого проникливого психолога, як Адлер. Вiн не зрозумiв, чому виникло це прагнення до панування як основний мотив поводження. Тому вiн помилково прийняв це конкретно-iсторичне явище захiдного суспiльства 20‑х рокiв за загальнолюдське й уважав його вродженим бiологiчним iнстинктом, а звiдси виникнення тривожностi, страху, занепокоiння й iнших явищ, пов'язаних з неможливiстю здiйснити своi прагнення до панування. Недолiком Адлеровськоi концепцii i не зроблене розходження мiж занепокоiнням адекватного, обТСрунтованого й неадекватним, тому чiткого подання про тривожнiсть як специфiчному станi, вiдмiнному вiд iнших подiбних станiв.

Проблема тривожностi стала предметом спецiального дослiдження в неофрейдiстiв й, насамперед у К. Хорнi. У теорii Хорнi головнi джерела тривоги й занепокоiння особистостi кореняться не в конфлiктi мiж бiологiчними потягами й соцiальними заборонами, а i результатом неправильних людських вiдносин. У книзi ВлНевротична особистiсть нашого часуВ» Хорнi нараховуi 11 невротичних потреб:

1. Невротична потреба в прихильностi й схваленнi, бажання подобатися iншим, бути приiмним.

2. Невротична потреба в ВлпартнерiВ», що виконуi всi бажання, очiкування, острах залишитися на самотi.

3. Невротична потреба обмежити своi життя вузькими рамками, залишатися непомiченим.

4. Невротична потреба влади над iншими за допомогою розуму, передбачення.

5. Невротична потреба експлуатувати iнших, одержувати краще вiд них.

6. Потреба в соцiальному визнаннi або престижi.

7. Потреба особистого обожнювання. Роздутий образ себе.

8. Невротичнi домагання на особистi досягнення, потребу перевершити iнших.

9. Невротична потреба в самозадоволеннi й незалежностi, необхiдностi нi в кому не бiдувати.

10.Невротична потреба в любовi.

11.Невротична потреба в перевазi, досконалостi, недосяжностi.

К. Хорнi вважаi, що за допомогою задоволення цих потреб людина прагне позбутися вiд тривоги, але невротичнi потреби ненаситнi, задовольнити iх не можна, а, отже, вiд тривоги немаi шляхiв рятування. Хорнi переносить акцент iз тодi анатомо-физiологiчноi iнтерпретацii, що домiнувала, неврозiв на соцiальну, а вирiшальним фактором iхнього виникнення бачить порушення в людських взаiминах. Це в коренi мiняi й цiль терапii, що тепер полягаi не в тiм, щоб допомогти пацiiнтовi впоратися зi своiми iнстинктами, а в тiм, щоб навчити його iснувати без Влневротичних похилостейВ», знайти в самому собi точку опори.

У великому ступенi К. Хорнi близький С. Салiвен. Вiн вiдомий як творець Влмiжособистiсноi теорiiВ». Особистiсть не може бути iзольована вiд iнших людей, мiжособистiсних ситуацiй. Дитина з першого дня народження вступаi у взаiмини з людьми й у першу чергу з матiр'ю. Весь подальший розвиток i поводження iндивiда обумовлене мiжособистiсними вiдносинами. Салiвен уважаi, що в людини i вихiдне занепокоiння, тривога, що i продуктом мiжособистiсних (iнтерперсональних) вiдносин. Салiвен розглядаi органiзм як енергетичну систему напруг, що може коливатися мiж певними межами тАУ станом спокою, розслабленостi (ейфорiя) i найвищим ступенем напруги. Джерелами напруги i потреби органiзму й тривога. Тривога викликаiться дiйсними або мнимими погрозами безпеки людини.

Салiвен так само, як i Хорнi, розглядаi тривожнiсть не тiльки як одне з основних властивостей особистостi, але i як фактор, що визначаi ii розвиток. Виникнувши в ранньому вiцi, у результатi зiткнення з несприятливим соцiальним середовищем, тривога постiйно й незмiнно i присутнiм протягом всього життя людини. Рятування вiд почуття занепокоiння для iндивiда стаi Влцентральною потребоюВ» i визначальною силою його поводження. Людина виробляi рiзнi ВлдинамiзмиВ», якi i способом рятування вiд страху й тривоги.

РЖнакше пiдходить до розумiнню тривожностi Е. Фромм. На вiдмiну вiд Хорнi й Салiвена Фромм пiдходить до проблемi психiчного дискомфорту з позицii iсторичного розвитку суспiльства. Вiн уважаi, що в епоху середньовiчного суспiльства з його способом виробництва й класовою структурою людина не була вiльна, але вiн не був iзольований i самотнiй, не почував себе в такiй небезпецi й не випробовував таких тривог, як при капiталiзмi, тому що вiн не був ВлвiдчуженийВ» вiд речей, вiд природи, вiд людей. Людина була з'iднана з миром первинними узами, якi Фромм називаi Влприродними соцiальними зв'язкамиВ», що iснують у первiсному суспiльствi. З ростом капiталiзму розриваються первиннi узи, з'являiться вiльний iндивiд, вiдiрваний вiд природи, вiд людей, у результатi чого вiн випробовуi глибоке почуття непевностi, безсилля, сумнiву, самiтностi й тривоги. Щоб позбутися вiд тривоги, породженою Влнегативною волеюВ», людина прагне позбутися вiд самоi цiii волi. РДдиний вихiд вiн бачить у втечi вiд волi, тобто втеча вiд самого себе, у прагненнi забутися й цим придушити в собi стан тривоги. Фромм, Хорнi й Салiвен намагаються показати рiзнi механiзми рятування вiд тривоги.

Фромм уважаi, що всi цi механiзми, у тому числi Влвтеча в себеВ», лише прикриваi почуття тривоги, але повнiстю не рятуi iндивiда вiд ii. Навпаки, почуття iзольованостi пiдсилюiться, тому що втрата свого ВлЯВ» становить самий хворобливий стан. Психiчнi механiзми втечi вiд волi i iррацiональними, на думку Фромма, вони не i реакцiiю на навколишнi умови, тому не в змозi усунути причини страждання й тривоги.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що тривожнiсть заснована на реакцii страху, а страх i вродженою реакцiiю на певнi ситуацii, пов'язанi зi збереженням цiлiсностi органiзму. Автор не роблять розходження мiж занепокоiнням i тривожнiстю. РЖ те й iнше з'являiться як очiкування неприiмностi, що один раз викликати в дитини страх. Тривога або занепокоiння тАУ це очiкування того, що може викликати страх. За допомогою тривоги дитина може уникнути страху.

Аналiзуючи й систематизуючи розглянутi теорii можна видiлити кiлька джерел тривоги, якi у своiх роботах видiляють автори:

1. Тривога через потенцiйну фiзичну шкоду. Цей вид занепокоiння виникаi в результатi асоцiювання деяких стимулiв, що загрожують болем, небезпекою, фiзичним неблагополуччям.

2. Тривога через втрату любовi (любовi матерi, розташування однолiткiв).

3. Тривога може бути викликана почуттям провини, що звичайно проявляiться не ранiше 4‑х рокiв. У бiльш старших дiтей почуття провини характеризуiться почуттями самоприниження, досади на себе, переживання себе як невартого.

4. Тривога через нездатнiсть оволодiти середовищем. Вона вiдбуваiться, якщо людина почуваi, що не може впоратися iз проблемами, якi висуваi середовище. Тривога пов'язана з почуттям неповноцiнностi, але не iдентична йому.

5. Тривога може виникнути й у станi фрустрацii. Фрустрацiя визначаiться як переживання, що виникаi при наявностi перешкоди до досягнення бажаноi мети або сильноi потреби. Немаi повноi незалежностi мiж ситуацiями, якi викликають фрустрацii й тими, якi приводять у стан тривоги (втрата любовi батькiв i так далi) i автори не дають чiткого розходження мiж цими поняттями.

6. Тривога властива кожнiй людинi в тiм або iншому ступенi. Незначна тривога дii мобiлiзуючи до досягнення мети. Сильне ж почуття тривоги може бути Влемоцiйно калiчитьВ» i привести до розпачу. Тривога для людини представляi проблеми, з якими необхiдно впоратися. РЖз цiiю метою використаються рiзнi захиснi механiзми.

7. У виникненнi тривоги велике значення надаiться сiмейному вихованню, ролi матерi, взаiминам дитини з матiр'ю. Перiод дитинства i що визначаi наступний розвиток особистостi.

Каган же, з одного боку, розглядаi тривогу як уроджену реакцiю на небезпеку, властивоi кожноi особистостi, з iншого боку тАУ ставить ступiнь тривожностi людини в залежнiсть вiд ступеня iнтенсивностi обставин (стимулiв), що викликають почуття тривоги, з якими зiштовхуiться людина, взаiмодiючи з навколишнiм середовищем.

Lersild A, розглядаi стан страху, занепокоiння й тривоги як реакцiю суб'iкта на подii, що вiдбуваються безпосередньо в навколишнiм оточеннi. Розходження мiж цими явищами не робиться. Занепокоiння властиве вже дитинi, коли вiн чуi голосний звук, випробовуi раптове перемiщення або втрату опори, а також iншi раптовi подразники, до яких органiзм виявляiться непiдготовленим. Однак маленька дитина залишаiться нечутливим до багатьом стимулам, якi можуть його потенцiйно тривожити в бiльш пiзньому вiцi.

РЖнакше розглядаi емоцiйне самопочуття Роджерс. Вiн визначаi особистiсть як продукт розвитку людського досвiду або як результат засвоiння суспiльних форм свiдомостi й поводження. У результатi взаiмодii з навколишнiм середовищем у дитини виникаi подання самому себе, самооцiнка. Оцiнки привносяться в подання iндивiда самому себе не тiльки як результат безпосереднього досвiду зiткнення iз середовищем, але також можуть бути запозиченi в iнших людей i сприйнятi так, немов iндивiд виробив iх сам. Роджерс визнаi те, що людина думаi про себе, тАУ це ще не i для нього реальнiсть, а що людинi властиво перевiряти свiй досвiд на практицi навколишнього свiту, у результатi чого, вiн виявляiться в станi поводитися реалiстично. Однак, деякi сприйняття залишаються неперевiреними й це приводить в остаточному пiдсумку до неадекватного поводження, що приносить йому шкоду й формуючу тривожнiсть, тому що людина в цих випадках не розумii, вiд чого його поводження виявляiться невiдповiдним вимогам.

РЖнше джерело тривожностi Роджерс бачить у тiм, що i явища, якi лежать нижче рiвня свiдомостi, i якщо цi явища носять загрозливий характер для особистостi, то вони можуть бути сприйнятi пiдсвiдомо ще до того, як вони усвiдомленi. Це може викликати вегетативну реакцiю, серцебиття, що свiдомо сприймаiться як хвилювання, тривога, а людина не в змозi оцiнити причини занепокоiння. Тривога йому здаiться безпричинною. Основний конфлiкт особистостi й основну тривогу Роджерс виводить зi спiввiдношення двох систем особистостi тАУ свiдомоi й несвiдомоi. Якщо мiж цими системами i повна згода, то в людини гарний настрiй, вiн удоволений собою, спокiйний. РЖ навпаки, при порушеннi погодженостi мiж двома системами виникають рiзного роду переживання, занепокоiння й тривога. Головною умовою, що попереджаi цi емоцiйнi стани, i вмiння людини швидко переглядати свою самооцiнку, змiнювати неi, якщо цього вимагають новi умови життя. Таким чином, драма конфлiкту в теорii Роджерса переноситься вiд площини ВлбiосоцiоВ» у площину, що виникаi в процесi життя iндивiда мiж його поданнями про себе, що сложились у результатi минулого досвiду й даного досвiду, що вiн продовжуi одержувати. Це протирiччя тАУ основне джерело тривожностi.

Аналiз основних робiт показуi, що в розумiннi природи тривожностi в закордонних авторiв можна простежити два пiдходи тАУ розумiння тривожностi як споконвiчно властиво людинi властивiсть, i розумiння тривожностi як реакцiю на ворожий людинi зовнiшнiй мир, тобто виведення тривожностi iз соцiальних умов життя.

Однак, незважаючи на, здавалося б, принципове розходження мiж розумiнням тривожностi як бiологiчноi або соцiальноi, ми не можемо роздiлити авторiв по цьому принципi. Цi двi точки зору постiйно зливаються, змiшуються в бiльшостi авторiв. Так, Хорнi або Салiвен, якi вважають тривогу споконвiчною властивiстю, Влосновною тривогоюВ», проте, пiдкреслюють й ii соцiальне походження, ii залежнiсть вiд умов формування в раннiм дитинствi.

Навпаки, Фромм, що коштуi начебто на зовсiм iнших соцiальних позицiях, у той же час уважаi, що тривога виникаi в результатi порушення Влприродних соцiальних зв'язкiвВ», Влпервинних узВ». А що таке природнi соцiальнi узи?В» тАУ це природнi, тобто не соцiальнi. Тодi тривога i результатом вторгнення соцiального в бiологiчне. Це ж розглядаi Фрейд, але тiльки замiсть руйнування природних потягiв, на його думку, вiдбуваiться руйнування Влприродних зв'язкiвВ».

Таке ж змiшання соцiального й бiологiчного в розумiннi тривожностi ми спостерiгаiмо в iнших авторiв. Крiм вiдсутностi чiткостi в розумiннi природи тривожностi у всiх авторiв, незважаючи на нескiнченнi приватнi розходження, i ще одна загальна риса: нiхто не робить розходження мiж об'iктивно обТСрунтованою тривожнiстю й тривожнiстю неадекватноi.

Таким чином, якщо розглядати тривогу або тривожнiсть як стан, переживання, або як бiльш-менш стiйку особливiсть особистостi, те несуттiво, наскiльки вона адекватна ситуацii. Переживання обТСрунтованоi тривоги, очевидно, не вiдрiзняiться вiд необТСрунтованого переживання. Суб'iктивно ж стани рiвнi. Але об'iктивно рiзниця дуже велика. Переживання тривоги в об'iктивно тривожнiй для суб'iкта ситуацii тАУ це нормальна, адекватна реакцiя, реакцiя, що свiдчить про нормальне адекватне сприйняття миру, гарнiй соцiалiзацii й правильному формуваннi особистостi. Таке переживання не i показником тривожностi суб'iкта. Переживання ж тривоги без достатнiх пiдстав означаi, що сприйняття миру i перекрученим, неадекватним. Адекватнi вiдносини з миром порушуються. У цьому випадку мова йде про тривожнiсть як особливiй властивостi людини, особливому видi неадекватностi.

1.3 Розгляд проблеми шкiльноi тривожностi

На думку К. Хорнi почуття тривоги являi собою вiдчуття iзольованостi й немiчностi дитини у ворожому свiтi. Цiлий ряд ворожих факторiв у навколишнiм середовищi, може викликати в дитини непевнiсть: пряма або непряма перевага iнших людей, зайве замилування або його повна вiдсутнiсть, прагнення встати на сторону одного з батькiв, що сваряться, занадто мало або занадто багато вiдповiдальностi, iзоляцiя вiд iнших дiтей, нестримане спiлкування. У цiлому причиною тривоги може бути все, що порушуi в дитини почуття впевненостi, надiйнiсть у його взаiминах з батьками. У результатi тривог i занепокоiння виростаi особистiсть, що роздираi конфлiктами. З метою побоювання вiд страху, занепокоiння, почуття безпорадностi й iзоляцii в iндивiда з'являiться визначення ВлневротичнiВ» потреби, якi вона називаi невротичними рисами особистостi, засвоiними в результатi порочного досвiду.

Дитина, випробовуючи до себе вороже й байдужне вiдношення навколишнiх, охопленою тривогою, виробляi свою систему поводження й вiдносини до iнших людей. Вiн стаi злiсним, агресивним, замкнутим, або намагаiться знайти владу над iншими, щоб компенсувати вiдсутнiсть любовi. Однак, таке поводження не приводить до успiху, навпроти, воно ще бiльше загострюi конфлiкт i пiдсилюi безпораднiсть i страх.

Тому що мир, на думку Хорнi, потенцiйно ворожий дитинi й взагалi людинi, то страх, як би теж заздалегiдь закладений у людинi i iдине, що може позбавити людини вiд тривоги тАУ це благополучний раннiй досвiд виховання, придбана в сiм'i. Хорнi виводить тривожнiсть iз неблагополучно сформованих вiдносин особистостi з ворожим йому миром i розумii ii як вiдчуття iзольованостi й безпорадностi в цьому свiтi. У такому положеннi можна було б назвати природним, якби ii прояви обмежувалися лише тими ситуацiями, де i реальна ворожiсть. Але Хорнi не вiдокремлюi адекватну тривожнiсть вiд неадекватноi. Оскiльки мир взагалi ворожий людинi, то виходить, що тривожнiсть завжди адекватна.

Трансформацiя тривоги вiд матерi до дитини висуваiться Салiвеном як постулат, але для нього залишаiться неясним, по яких

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Абрахам Маслоу о потребностях человека