Медико-психологiчнi аспекти роботи психолога в психоневрологiчних закладах
Змiст
Вступ
1. Основнi аспекти медико-психологiчноi роботи психолога
1.1 Специфiка цiлей i завдань медико-психологiчноi роботи психолога
1.2 Змiст роботи психолога у психоневрологiчних закладах
1.3 Форми роботи психолога
1.4 Психотерапевтичнi методи: напрямки роботи
1.5 Психологiчне консультування
1.6 Психокорекцiйна робота психолога
2. Особливостi органiзацii психотерапевтичноi допомоги при рiзних захворюваннях
2.1 Психотерапевтична допомога хворим неврозами i граничних з ними станами
2.2 Органiзацiйнi основи психотерапевтичноi допомоги хворим алкоголiзмом i наркоманiями
2.3 Органiзацiйнi основи психотерапевтичноi допомоги хворим психозами
2.4 Органiзацiйнi основи психотерапевтичноi допомоги хворим нервово-органiчними та соматичними захворюваннями
3. Аналiз практичноi роботи психолога в психоневрологiчних закладах
3.1 Оцiнка та анамнез проблем пацiiнтiв з депресивними станами
3.2 Методики дiагностики депресивних станiв
3.3 Аналiз результатiв проведеного дослiдження
Висновки
Список лiтератури
Додатки
Вступ
Актуальнiсть теми. В умовах життiдiяльностi сучасного суспiльства зростаi значущiсть психологiчноi науки та потреба у висококвалiфiкованих практичних психологах, здатних ефективно розвтАЩязувати професiйнi завдання. У звтАЩязку з цим виникаi необхiднiсть наукового аналiзу дiяльностi психологiв i пошуку шляхiв подальшого удосконалення iх фаховоi пiдготовки.
Вирiшення проблеми пiдвищення професiйноi компетентностi психологiв залежить, передовсiм, вiд оволодiння необхiдною системою знань, технологiiю та методами роботи, iндивiдуально-психологiчних особливостей (здiбностей до професiйноi дiяльностi, сформованостi професiйно-важливих якостей, мотивацii) тощо. Проблемi професiйного становлення практичних психологiв присвяченi науковi працi Г.Абрамовоi, О.Бондаренка, А.Деркача, РЖ.Дубровiноi, Р.Нiмова, Р.Овчаровоi, Н.ПовтАЩякель, А.Прихожан, РД.Рогова, В.Семиченко, Н.Чепелiвоi, Т.Яценко та iн., якi свiдчать про те, що система професiйноi пiдготовки психологiв потребуi неперервного удосконалення.
Важливою складовою професiйноi компетентностi практичного психолога i вмiння встановлювати професiйнi цiлi та пiдбирати засоби для iх досягнення, адже саме ця здатнiсть i передумовою i показником активноi, цiлеспрямованоi та ефективноi фаховоi дiяльностi. Тому проблема формування умiнь визначення, утворення та постановки професiйних цiлей психологами у перiод iх фаховоi пiдготовки набуваi особливого значення.
Вибiр вихiдноi теоретичноi позицii для надання професiйного впливу на внутрiшнiй свiт iншоi людини являi собою для практичного психолога головний момент вирiшення питання про змiст взаiмодii з клiiнтом.
Ухвалення рiшення про психологiчну корекцiю i шляхи ii здiйснення визначаiться оволодiння психологом змiсту своii корективноi роботи. Психологiчна корекцiя - це обТСрунтований вплив психолога на дискретнi характеристики внутрiшнього свiту людини, тобто психолог маi справу з конкретними проявами бажань, переживань, пiзнавальних процесiв i дiй людини. Вплив здiйснюiться на пiдставi теоретичного уявлення про норму здiйснення дiй, про обсяг змiсту переживань, про норму перебiгу пiзнавальних процесiв, про норму цiлеспрямування в тому або iншому конкретному вiковому перiодi.
Практичний психолог користуiться психодiагностичною iнформацiiю для спiвставлення ii з теоретичними даними про закономiрностi вiкового розвитку i складаi програму корекцiйноi роботи з конкретною людиною або групою людей.
За останнi десятилiття розвиток психотерапii вирiс до виявiв декiлькох десяткiв методiв, що виступають переважно як технiчнi прийоми або умов i стилю проведення психотерапii. Класифiкацii психотерапевтичних методiв, що приводяться, варто розглядати лише як спробу iх упорядкування, що дозволяi ефективнiше iх орiiнтуватис в цiй областi.
Через зростаючу роль особистiсно-орiiнтованоi психотерапii, що забезпечуi змiстовний, реконструктивний характер психотерапевтичних впливiв, так само як i розробку особистiсно-орiiнтованих систем психогiгiiни i психопрофiлактики, цим питанням придiляiться бiльша увага. Значний iнтерес являють собою особливостi застосування психотерапii в рiзних областях медицини. Хоча психотерапiя використовуiться при широкому колi захворювань як наука лiкування, а також для вирiшення психогiгiiнiчних i психопрофiлактичних задач, одначе етiопатогенетичного значення вона набуваi лише при психогенiях, виникнення i плин яких обумовлений психiчним фактором.
Органiзацiйнi структури медичноi допомоги в охоронi здоров'я, вiдбиваючи досягнутий теоретичний рiвень окремих областей, у свою чергу i найважливiшим стимулом для подальших дослiджень. З розвитком нових методiв психотерапii, особливо особистiсно-орiiнтованоi (реконструктивноi) груповоi психотерапii, а також "поведiнкових" методiв зростаi актуальнiсть етичних i деонтологiчних аспектiв iх використання.
Мета роботи тАУ полiпшити, вдосконалити дiяльнiсть у роботi психолога в психоневрологiчних закладах.
Об`iкт дослiдження тАУ медико - психологiчнi аспекти роботи психолога як складову систему лiкарськоi роботи.
Предмет дослiдження тАУ застосування психотерапевтичних засобiв лiкування вiдомих захворювань.
Основнi завдання:
1) розглянути основнi аспекти медико-психологiчноi роботи психолога;
2) охарактеризувати особливостi органiзацii психотерапевтичноi дiяльностi при рiзних захворюваннях;
3) проаналiзувати практичну роботу психолога в психоневрологiчних закладах.
Слiд вiдзначити, що деякi науковцi вважають психологiчне консультування навiть окремою галуззю практичноi психологii , яка маi право на самостiйне iснування. Дiяльнiсть психолога-консультанта являi собою особливий вид надання психологiчноi допомоги, в результатi якоi людина отримуi необхiдну психологiчну iнформацiю, яка дозволяi iй глибше зрозумiти соцiальне середовище, визначити своi мiсце в ньому, налагодити гармонiйнiшi взаiмовiдносини, усвiдомити новi цiнностi i смисл життя.
У зв'язку iз широким упровадженням психотерапii в медичну практику випереджальний характер може носити розвиток ii основ у тiй або iншiй областi медицини. Так, для областi неврозiв i iнших граничних станiв щодо актуальнiшоi в даний час стаi подальша розробка психологiчних i соцiально-психологiчних основ психотерапii, при психосоматичних порушеннях - психофiзiологiчних ii основ i т.д. Не випадково пiд час наукових зустрiчах психотерапевтiв нерiдко складаiться враження, що психотерапiя, не встигнувши оформитися в самостiйну дисциплiну, власне кажучи вже розпадаiться на рiзнi субспецiальностi.
Оскiльки психотерапiя до останнього часу розвивалася, ТСрунтуючись на медичних знаннях i досвiдi лiкування, насамперед оформилася медична ii модель, у якiй кiнцевою метою, як наприклад, i усунення тих або iнших дисфункцiй органiзму. Одначе, у зв'язку з тим, що це усунення, про що свiдчить, наприклад, практика лiкування хворих психогенними захворюваннями, вiдбуваiться за допомогою удосконалення здатностi людини до саморегуляцii (яка включаi не тiльки психофiзiологiчний гомеостаз, але i - з облiком соцiальноi детермiнованостi природи людини - реалiзацiю цiнностей, обумовлених суспiльним середовищем), правомiрним стаi iснування й iнших моделей психотерапii, зокрема, психогiгiiнiчноi, психопрофiлактичноi та iнших.
Таким чином, на сьогоднiшнiй день актуальною i проблема формування в майбутнiх психологiв умiнь встановлення цiлей психологiчноi допомоги, дiагностики та корекцii, формування цiлей при виборi засобiв i прийомiв впливу на особистiсть пацiiнта. При цьому особливо перспективним, на нашу думку, i вивчення рефлексивних механiзмiв, завдяки дii яких можливе забезпечення продуктивностi професiйного цiлеутворення пiд час вирiшення завдань.
1.
Основнi аспекти медико-психологiчноi роботи психологаПсихологи постiйно збагачують своi знання про новi науковi досягнення в галузi професiйноi дiяльностi, беруться за розв'язання тiльки тих завдань, якi належать до сфери iх компетенцii. У разi неспроможностi завдання психологи передають його iншому досвiдченому фахiвцевi або допомагають людинi, яка звернулася за пiдтримкою, налагодити контакт з професiоналами, що можуть надати очiкувану допомогу.
Психологи не застосовують методiв i процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологiв Украiни. У тих випадках, коли психологiчнi методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органiв Товариства), психолоВнги, проводячи експеримент з обмеженим контингентом дослiджуваних, попереджають iх про застосування неперевiрених методiв i технiчних пристроiв або про свiй недостатнiй рiвень оволодiння ними [17].
Психолог публiкуi пiд своiм iм'ям лише ту працю, яка повнiстю виконана ним самим або мiстить iстотний власний внесок; недопустима публiкацiя з метою особистоi, матерiальноi вигоди недостатньо пiдготовлених праць, невалiдизованих методик, а психолог не може виконувати практичноi роботи, не маючи належноi квалiфiкацii та досвiду.
Психолог прагне до адекватних знань про своi iндивiдуальнi якостi та особливостi i визначення меж власних професiйних можливостей. Особистiснi психологiчнi проблеми (якi негативно впливають на якiсть виконання обов'язкiв) можуть бути показником професiйноi непридатностi i мають якомога швидше коригуватись та розв'язуватись психологом.
Психологи суворо додержуються принципу добровiльноi участi пацiiнта в обстеженнях. Пiд час роботи з дiтьми, пацiiнтами з тяжкими психiчними розладами (в крайнiх випадках) допускаються вiдхилення вiд принципу добровiльностi, але в межах законодавчих норм; обов'язком психолога i намагання налагодити з пацiiнтом спiвробiтництво. Психологи утримуються вiд непотрiбних спроб.
Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких вiн i обов'язково-примусовим (наприклад, у разi проведення психологiчноi експертизи), не мають права змушувати пацiiнта повiдомляти вiдомостi поза його волею, не можуть вживати примусових заходiв для одержання даних, крiм випадкiв, коли така iнформацiя сприятиме безпецi навколишнiх чинникiв або волi самого пацiiнта.
Психологи не беруть участi в дiях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати пацiiнта розповiдати про свою життiву фiлософiю, полiтичнi, релiгiйнi чи етичнi переконання, не повиннi вимагати вiдмовитися вiд них.
Психологи беруть на себе професiйну вiдповiдальнiсть за квалiфiковане обстеження, консультування, лiкування. Вони домовляються про термiни завершення своii дiяльностi або доцiльнiсть спрямування пацiiнта до iншого компетентного спецiалiста. Вiдповiдальнiсть з психолога знiмаiться, якщо вiн упевнився, що iнший спецiалiст узяв вiдповiдальнiсть за пацiiнта на себе.
Психологи не мають матерiальних або особистих привiлеiв, не можуть використовувати своi знання i становище, довiрливе ставлення i залежнiсть пацiiнта у власних корисливих iнтересах. У тих випадках, коли послуги i платними, про фiнансовi умови домовляються заздалегiдь; не встановлюiться додаткова оплата за консультацii i не береться плата з тих, кого психолог навчаi або збираiться опрацьовувати. Якщо пацiiнт може отримати психологiчну допомогу безкоштовно або меншим коштом в iншого фахiвця, то психолог iнформуi про це пацiiнта.
Психолог уникаi встановлення неофiцiйних взаiмин з пацiiнтом, якщо це може стати на перешкодi проведенню дiагностичноi, консультацiйноi i корекцiйноi роботи з ним. Мiж психологом i пацiiнтом не повинно бути статевоi близькостi у перiод, коли псиВнхолог несе вiдповiдальнiсть за нього [22].
Психолог маi право вирiшувати, на якому етапi консультування або лiкування можна дати об'iктивний професiйний висновок, а у випадках, коли вiн не може дiяти в iнтересах пацлiiнта, роз'яснюi йому i батькам (опiкунам, пiклувальникам) реальний стан справ.
Висновок за результатами проведеного обстеження чи лiкування робить сам психолог, вiн не може перекладати це на iнших. Психолог повинен чiтко i однозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозумiти i використати отриманi данi на користь пацiiнта.
Психолог не робить висновкiв i не даi порад, не маючи достовiрних знань про пацiiнта або ситуацiю, в якiй вiн перебуваi. У звiтi (висновку) психолога маi мiститися лише необхiдна i водночас достатня, що вiдзначаiться цiлковитою надiйнiстю результатiв, iнформацiя для розв'язання поставленого завдання, вказуватися межi здiйснюваних дослiджень, характер виявлених симптомiв тАФ постiйний чи тимчасовий.
Психолог у доступнiй формi повiдомляi обстежуваному про поставлений дiагноз i методи та засоби допомоги. При цьому вiн зобов'язаний обачливо i обережно висловлюватися щодо виявлених патологiй у психiчному станi пацiiнта. Психолог обов'язково попереджаi про те, хто i для чого може використати цi данi; вiн не може приховувати вiд людини, якi офiцiйнi рiшення можуть бути винесенi на пiдставi його висновку.
Психолог уповноважений особисто запобiгати некоректному i неетичному використанню результатiв дослiджень i повинен виконувати цей обов'язок незалежно вiд посадовоi субординацii.
Психолог зобов'язаний додержуватися конфiденцiйностi у всьому, що стосуiться взаiмин з пацiiнтом, його особистого життя i життiвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявленi симптоми i небезпечними для пацiiнта та iнших людей, i психоВнлог зобов'язаний поiнформувати тих, хто може надати квалiфiковану допомогу. Конфiденцiйностi можна не додержуватись, якщо пацiiнт просить або погоджуiться, аби в його iнтересах iнформацiю було передано iншiй особi.
Психолог не збираi додаткових вiдомостей про обстежуваного без його згоди i задовольняiться лише тiiю iнформацiiю, яка потрiбна для виконання професiйного завдання. Запис на магнiтну стрiчку i вiдеоплiвку, фотографування i занесення iнформацii про пацiiнта до комп'ютерних банкiв даних здiйснюються лише за згодою учасникiв.
Психолог зобов'язаний оберiгати професiйну таiмницю, не поширювати вiдомостей, отриманих у процесi дiагностичноi i корекцiйноi роботи, додержуватись анонiмностi роботи з пацiiнтом (наприклад, пiд час навчання, в публiкацiях). Для демонстрацii i прослуховування будь-яких матерiалiв потрiбний письмовий дозвiл людини, за чиiю згодою вони були записанi; на вимогу пацiiнта матерiали негайно, знищуються.
Документацiя роботи психологiв повинна вмiщувати лише професiйно необхiднi матерiали. До цих матерiалiв, пов'язаних з конфiденцiйним змiстом дiяльностi психологiв, маi виключатися доступ стороннiх осiб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до iнших фахiвцiв, потрiбно спецiально ознайомити iх з питаннями, що стосуються умов i термiну зберiгання таких матерiалiв, а також обмежень у використаннi iнформацii про пацiiнта i запобiгти застосування мiри вiдповiдальностi за недодержання конфiденцiйностi [11].
Якщо психолог не в змозi надалi виконувати своi функцii, вiн з'ясовуi, чи потрiбно зберiгати матерiали (також i iнформацiю, занесену до комп'ютера). В разi потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцiй iншому фахiвцевi.
Психолог iнформуi пацiiнтiв про правила додержання конфiденцiйностi. Смерть або зникнення обстежуваного не звiльняi психолога вiд необхiдностi зберiгати професiйну таiмницю.
Психолог не передаi методичних матерiалiв особам, якi не уповноваженi здiйснювати психологiчну дiяльнiсть; не розкриваi сутi i призначення конкретноi методики (за винятком доступних роз'яснень правоохоронним i судовим органам).
Робота з психокорекцii - неминучий елемент дiяльностi практикуючого психолога. Вона може бути успiшною i плiдною при наявностi точних уявлень як у пацiiнта, так i в терапевта про цiлi i сутнiсть проведеноi роботи.
На вiдмiну вiд класичноi ситуацii пацiiнт - терапевт, багаторазово описаноi в лiтературi, у ситуацii реальноi взаiмодii звичайно включаiться деяке третi лице - замовник.
Для психолога в цiй ситуацii важливо зберегти власнi цiлi, уявлення про результати i методи своii працi.
Перший крок - визначитися, яка робота маi бути:
тАв консультативна,
тАв з психокорекцii,
тАв психотерапевтична.
Консультативна робота психолога спрямована на те, щоб за допомогою спецiально органiзованого процесу спiлкування актуалiзувати в пацiiнта додатковi психологiчнi ресурси i здiбностi, що можуть забезпечити йому знаходження виходу з важкоi життiвоi ситуацii. Увага при цьому типi надання допомоги придiляiться не стiльки наявним проблемам i порушенням, скiльки ресурсам особистостi пацiiнта, його можливостям.
Хоча клiнiчнi психологи i психiатри роздiляють загальну фундаментальну задачу - лiкування психiчних розладiв - iхня пiдготовка, погляди i методологii найчастiше досить вiдрiзняються. Можливо, найбiльш важливою вiдмiннiстю i те, що психiатри - це медичнi лiкарi з як мiнiмум 4-5 роками медичноi пiдготовки i ще декiлькома роками iнтернатури, протягом якоi вони найчастiше можуть вибрати вузьку спецiалiзацiю (наприклад, робота з дiтьми або iнвалiдами). Наслiдком цього i те, що психiатри, як правило, використовують медичну модель для оцiнки психологiчних проблем (тобто пацiiнтiв вони розглядають як пацiiнтiв iз захворюваннями), а лiкування iх найчастiше ТСрунтуiться на застосуваннi психотропних препаратiв як головного методу по досягненню лiкувального ефекту (хоча багато психiатрiв i використовують у своiй дiяльностi психотерапiю). РЗх медична пiдготовка дозволяi iм повною мiрою використовувати все медичне оснащення сучасноi клiнiки.
Клiнiчнi психологи ж, як правило, не прописують медикаменти, хоча в останнi роки в деяких штатах США спостерiгаiться змiни щодо надання дозволу психологам з деякими обмеженнями прописувати медикаментознi препарати. Для цього iм необхiдно пройти додаткову спецiальну пiдготовку, а медикаменти, в основному, обмежуються психотропними препаратами. Звичайно ж багато клiнiчних психологiв працюють у спiвробiтництвi з психiатрами, щоб забезпечити усi своi терапевтичнi нестатки.
Вибiр вихiдноi теоретичноi позицii для надання професiйного впливу на внутрiшнiй свiт iншоi людини представляi для практичного психолога головний момент у рiшеннi питання про змiст взаiмодii з пацiiнтом i користувачем [12].
Ухвалення рiшення про психологiчну корекцiю i шляхи ii здiйснення визначаiться уявленням психолога про змiст своii корективноi роботи. Оскiльки психологiчна корекцiя - це обТСрунтований вплив психолога на дискретнi характеристики внутрiшнього свiту людини, тобто психолог маi справу з конкретними проявами бажань, переживань, пiзнавальних процесiв i дiй людини. Вплив виявляiться на пiдставi теоретичного уявлення про норму здiйснення дiй, про норму змiсту переживань, про норму протiкання пiзнавальних процесiв в певному вiковому перiодi.
Практичний психолог користуiться психодiагностичною iнформацiiю для зiставлення ii з теоретичними даними про закономiрностi вiкового розвитку i складаi програму корекцiйноi роботи з конкретною людиною або групою людей. РЖншими словами, психолог, що займаiться корекцiiю, працюi за наступною схемою: а) що i? б) що повиннео бути? в) що треба зробити, щоб стало так?
Основною науковою категорiiю, що направляi рiшення цього питання, i категорiя норми психiчного розвитку, що дозволяi обТСрунтувати системний перехiд до роботи практичного психолога.
Досить важливо видiлити в цiй категорii наступнi рiвнi ii аналiзу: 1) нейропсихологiчний; 2) загальнопсихологiчний; 3) вiково-психологiчний.
На першому, нейропсихологiчному, рiвнi практичний психолог, аналiзуючи психодiагностичнi данi, може зробити висновок про мозкову органiзацiю дослiджуваного явища. Знання про функцiональну органiзацiю мозку, про локальнi ураження мозку й основних принципiв локалiзацii функцiй дозволяi вибрати адекватнi засоби i способи впливу в психокорекцiйнiй роботi.
Загальнопсихологiчний рiвень аналiзу змiсту норми психiчного розвитку припускаi використання даних про основнi закономiрностi i механiзми функцiонування внутрiшнього свiту людини.
Вiково-психологiчний рiвень аналiзу змiсту норми психологiчного розвитку дозволяi конкретизувати загальнопсихологiчнi данi й iндивiдуалiзувати iх вивчення практичним психологом.
Звичайно, практичному психологу не треба замiняти роботу нейропсихолога. Робота в контактi фахiвцiв рiзного профiлю - умова ефективностi при проведеннi психологiчноi корекцii.
Проте основнi вiдомостi з областi нейропсихологii повиннi складати основу вихiдних теоретичних знань практичного психолога [21].
Психологи, якi працюють у спецiалiзованих комiсiях, психiатричних та наркологiчних стацiонарах, проводять патопсихологiчнi дослiдження. Медичнi психологи при соматичних вiддiленнях займаються вивченням особистi пацiiнтiв, особливостями iх реагування на ситуацiю хвороби, лiкування, оперативного втручання тощо. Не менший обсяг дослiдницькоi роботи i у шкiльних психологiв, починаючи з дiагностичного вивчення особистостi школярiв i завершуючи формуючими експериментами з удосконалення навчально-виховного процесу.
Слiд вiдрiзняти дослiдницьку дiяльнiсть вiд науково-дослiдноi. Як правило, науковi дослiдження проводяться пiд науковим керiвництвом, вирiзняються чiткiстю структури, суворiстю контролю та жорстким дотриманням етичних вимог. На виходi такi дослiдження мають не лише практичнi данi, а й мiстять певнi узагальнення та висновки, що претендують на наукову новизну та цiннiсть.
Психологiчна практика сприяi збагаченню iндивiдуального досвiду, змiнюi рiвень свiдомостi й характер потреб, впливаi на вибiр цiнностей, формуi тi чи тi цiлi й ставлення до соцiальних норм. Вона передбачаi опредметнення психологiчного змiсту суб'iкта. На авансцену тут виходить дiло, справа, дiяльнiсть. З одного боку, психологiчна практика покликана знаходити засоби опредметнення, об'iктивування внутрiшнього свiту людини. Й чим адекватнiшi iнструменти будуть вiднайденi для таких цiлей, тим результативнiшим стаi процес розпредметнення. Розпредметнення тАФ зворотний шлях до пiзнання психологiчних передумов психiчних явищ, якi проступають у поведiнцi суб'iкта, в опредметнених продуктах його дiяльностi. А це пов'язане з глибинним розумiнням змiсту психiки завдяки розширенню свiдомостi суб'iкта та проникненню в несвiдому його сферу.
В психокорекцiйнiй практицi психолог плануi ii процес, що виражаiться в органiзованiй певним чином взаiмодii людини з людиною, й вiдповiдаi за кiнцевий результат. У цьому психологiчна практика вiдрiзняiться вiд практичноi психологii, яка фактично виступаi промiжною ланкою мiж академiчною психологiiю й практикою втiлення цих знань. Вона передбачаi орiiнтацiю психолога на пiзнання психологiчних закономiрностей в умовах взаiмин "тут i тепер", якi спонтанно виникають, на розумiння закономiрностей цих взаiмин та дiагностику внутрiшнiх причин конкретноi поведiнки суб'iкта, першопричин його особистiсноi проблеми. В практичнiй психологii найчастiше не збiгаються в часi психодiагностика та психокорекцiя, орiiнтацiя на норму й вiдхилення вiд неi замiсть актуалiзацii внутрiшнього потенцiалу "Я" суб'iкта.
Розрiзняють психологiчну корекцiю iндивiдуальну i групову.
У першому випадку вiдбуваiться безпосереднiй вплив на конкретну людину з боку психолога, який використовуi для цього рiзнi методи роботи.
В другому - вплив здiйснюiться на групу людей, як правило близьких за вiком i якi мають майже подiбнi проблемами. Тут вплив на конкретного iндивiда здiйснюiться шляхом органiзацii спецiального процесу взаiмодii учасникiв групи, у результатi якого i досягаiться мета корекцii.
Незважаючи на розмаiтiсть формулювань, можна сказати, що психологiчна корекцiя як вид психологiчноi практики - дiяльнiсть психотерапевта, яка направлена на усунення людини вiд рiзних психологiчних i соматичних проблем за допомогою психологiчних методiв.
У загальному видi можна видiлити двi загальнi моделi в дiлянцi психологiчноi корекцii. Перша з них дотримуi медичноi моделi взаiмодii психотерапевта i клiiнта (пацiiнта). Психологiчна корекцiя в цьому випадку спрямована на допомозi клiiнту позбутися хворобливих симптомiв, за допомогою спецiальних процедур. Психотерапевт виступаi тут як авторитетний експерт, якiй цiлком контролюi процес психотерапii i який несе всю повноту вiдповiдальнiсть за результат своiх дiй. Сюди можна вiднести когнiтивнi i поведiнковi моделi психологiчноi корекцii, наприклад рацiонально-емотивну терапiю А.Еллiса, нейролiнгвiстичне програмування, патогенетичну психотерапiю й iн [45].
РЖнша модель припускаi збiльшення вiдповiдальностi пацiiнта за процес i результат психологiчноi корекцii; цiль терапii - не стiльки позбавлення хворого вiд симптомiв, скiльки особистiсна змiна i розвиток пацiiнта пiд впливом психотерапевтичного досвiду. Фахiвець iз психологiчноi корекцii виступаi тут як рiвноправний спiврозмовник, жива незалежна особистiсть, яка допомагаi iншоi особистостi вiдшукати в собi i своiму найближчому оточеннi ресурси для змiни i розвитку своii психiки. Вiдповiдальнiсть за процес i результат психотерапii в бiльшому ступенi тут переходить до пацiiнта. Така модель реалiзуi себе в рамках клiiнт-центрованоi терапii К. Роджерса, гештальт пiдходу Ф. Перлза, екзистенцiальноi психотерапii й iн.
РЖндивiдуальна робота з психокорекцii проводиться в самому простому варiантi в ходi психодiагностики: дитина заохочуiться, якщо вона правильно виконуi завдання, разом з нею виробляiться оптимальна стратегiя навчання, робляться спроби корекцii самооцiнки.
РЖснують наступнi показання для iндивiдуальноi (а не груповоi) роботи з психокорекцii:
тАв дошкiльний вiк дитини;
тАв наявнiсть iстотних дефектiв зовнiшностi або важких соматичних захворювань;
тАв ситуацii "швидкоi допомоги" ( якщо в ходi обстеження виявляються iнтенсивнi агресивнi й аутоагресивнi тенденцii);
тАв iнтимний характер проблеми (потерпiлi вiд сексуального насильства, дисморфомания i т.п.);
тАв кризи втрати сенсу життя;
тАв шизоiдна акцентуацiя i психопатiя.
Якщо пiдлiток страждаi психiчним захворюванням, то проводити заходи з психокорекцii повинен висококвалiфiкований фахiвець у тiсному конт актi з лiкуючим лiкарем хворого, при постiйному обговореннi результатiв. Спроби психологiчноi корекцii таких станiв, як марення, глибока депресiя, немотивована агресiя, сексуальнi девiацii, в умовах роботи шкiльного психолога i неприпустимими. При неврозах i психопатiях бажане сполучення лiкування i спостереження разом з психiатром. Якщо порушення поведiнки, проблеми спiлкування, кризи i т.п. виникають у рамках акцентуацii особистостi, або повного здоров'я дитини - це пряме показання для роботи з психокорекцii.
РЖндивiдуальна психокорекцiя може проводитися в рамках рiзних теоретичних пiдходiв: iгровоi терапii, психодрами, когнiтивноi терапii, логотерапii, нейролiнгвiстичного програмування (НЛП) i т.д. Застосування психоаналiзу i голотропного подиху, а також деяких видiв тiлесно-орiiнтованоi терапii недоцiльно в роботi з дiтьми i пiдлiтками, тому що вони можуть привести до дуже негативних психологiчних наслiдкiв. Такого роду методи вимагають високоi квалiфiкацii психолога [50].
Гештальт-терапiя.
Гештальт-терапiя розрахована в основному на роботу з групою, але можливо ii застосування в iндивiдуальному варiантi. Гештальт-терапiя - гуманiстичний i цiлiсний пiдхiд до рiшення психологiчних проблем, що зв'язанi з минулою життiдiяльнiстю i досвiдом, який заважаi в досягненнi цiлей. Пiдхiд орiiнтований на досвiд клiiнта, який виявляiться в момент терапii, у безпечнiй обстановцi.
Кiнцева мета дiяльностi психолога i клiiнта - здорове, адекватне самовираження i рiшення проблем. Засновником гештальт-терапii i Фрiц Перлинi. Основними принципами психолога, який працюi в руслi даноi концепцii, i:
1. Цiлiсний пiдхiд.
2. Концентрацiя уваги за рухом тiла, засобах вiдбиття почуттiв.
3. РЖнтуiтивне почуття на припинення обговорення теми.
4. Формування здатностi задовольнити своi потреби.
5. Здатнiсть визначити межi контакту. Гештальт-терапiя застосовуiться, в основному, у роботi з пiдлiтками, якi страждають неврозами, невротичним розвитком особистостi. Вiдносним протипоказанням i наявнiсть психотичних станiв, збудливоi психопатii. схильнiсть до самогубства або аутоагрессii.
Особливого устаткування при проведеннi в iндивiдуальному варiантi цей стиль терапii не вимагаi. У гештальт-терапii вимикаються такi механiзми невротичного розвитку особистостi, якi пов'язанi з порушеннями меж мiж особистiстю i навколишнiм середовищем: проекцiя, iнтроекцiя, злиття, ретрофлексiя, уникнення.
Проекцiя - процес, при якому властивостi однiii особистостi, приписуються навколишнiм ii людям: осудження iнших людей за риси, якi i у клiiнта. Проекцiя виявляiться в негативних оцiнках навколишнiх, обвинуваченнi iх.
РЖнтроекцiя - присвоiння собi вiдносин, думок, зразкiв поведiнки iнших людей. Виявляiться в конформноi поведiнки, життi за законами "iнших".
Злиття - вiдсутнiсть розмежувань мiж власним "Я" i "Я" iншоi людини, коли суб'iкт не може допустити, щ о близька iй людина маi iншi думки i бажання. У мовi такого суб'iкта використовуiться займенник "ми"; при виявленнi розходжень мiж собою й iншою людиною вiн вiдчуваi страх, оскiльки це суперечить його переконанню в iнстинктивному розумiннi iм думок i почуттiв близьких людей.
Ретрофлексiя - надлишок самоконтролю, самодисциплiни i самообмеження. Це приводить до м'язовоi напруги, вiдчуттю "клубка в горлi", психосоматичним захворюванням.
Уникнення - вiдхiд вiд прямого контакту з iншою особистiстю, надмiрна запальнiсть, часта змiна предмету дiяльностi.
У процесi роботи з психокорекцii психолог створюi теплу i довiрчу атмосферу, пропонуi клiiнту згадати i пережити "тут i зараз" переживання, якi травмують. виконати визначенi вправи.
Для бiльш успiшного розумiння даного виду роботи з психокорекцii приводиться фрагмент запису спiлкування психолога i пiдлiтка.
Групова психокорекцiя
Для ведення груп з психокорекцii бажане примiщення, у якому всi учасники групи могли б вiльно пересуватися, сидiти i бачити один одного. Якщо передбачаiться проведення динамiчних, тiлесно- орiiнтованих вправ, то потрiбно м'яке покриття на пiдлозi. При наявностi коштiв, бажане устаткування: магнiтофон, вiдеокамера i вiдеомагнiтофон, що дозволяi провести запис групового заняття з метою його наступного аналiзу [39].
Проведення групових занять з психокорекцii може бути успiшним при наступних станах психiки клiiнта:
1) страхах,
2) заiкуватостi.
3) високоi агресивностi,
4) порушеннях спiлкування,
5) неадекватнiй самооцiнцi i соцiальноi дезадаптацii,
6) епiзодичному вживанню наркотикiв. Протипоказанням для груповий роботи з психокорекцii i:
тАв наявнiсть важких психiчних розладiв (марення, галюцинацiй, слабоумствi),
тАв явне рухове розгальмування,
тАв проблеми iнтимно-особистiсного характеру (сексуальнi порушення, пережитi психотравми i т.д.),
тАв виражена шизоiдна психопатiя,
тАв наркоманiя I-II стадii,
тАв активне небажання пiдлiтка працювати в групi. При деяких станах iндивiдуальна робота виявляiться значно бiльш ефективною, чим групова.
До цих станiв вiдносяться: нервова анорексiя, нав'язливостi. ритуали, важкi форми раннього дитячого аутизму та i iн.
При проведеннi груповий психокоррекцiйноi роботи з дiтьми i пiдлiтками бажано дотримуватися наступних принципiв добору групи:
1) вiдносна однорiднiсть групи за вiком (рiзниця не бiльш 3 рокiв).
2) максимальна рiзнорiднiсть по акцентуацiях,
3) у дошкiльникiв i молодших школярiв можливе функцiонування групи хлопчикiв i дiвчаток разом, у пiдлiткiв - краще окремо:
4) у залежностi вiд характеру групи ii чисельнiсть може бути рiзноманiтноi, але оптимальна -5-10 чоловiк;
5) бажана закритiсть групи (тi самi учасники працюють на всiх заняттях), але можливi i вiдкритi групи (зi змiною учасникiв).
Наскiльки добре учасники групи знайомi один з одним до початку занять, маi велике значення при деяких формах роботи, але рiдко залежить вiд бажань психолога; у групових заняттях можуть брати участь учнi визначеного класу, школи, пацiiнти вiддiлення лiкарнi i т.д. Тiльки в деяких випадках, при роботi в консультативних службах удаiться досягти анонiмностi учасникiв групи. Перед початком роботи в групi обов'язковим i проведення ретельного патопсихологiчного обстеження дiтей, консультацiя з лiкуючим лiкарем даноi дитини, згода самоi дитини i ii батькiв на таку форму роботи.
З розвитком психотерапii в нашiй краiнi зростаi потреба в систематику використовуваних психотерапевтичних методiв. Кожний з них являi собою спосiб лiкувального впливу на психiку людини i через психiку на весь його органiзм, що не суперечить визначенню психотерапii як лiкувального впливу на особистiсть i через особистiсть на органiзм хворого. Природно тому очiкувати, що при вiдсутностi iдиноi, загальновизнаноi теорii особистостi, iдиного розумiння закономiрностей ii функцiонування, порушень i вiдновлення цього функцiонування в сучаснiй медицинi можуть спiвiснувати рiзнi концепцii психотерапii [33].
В захiдних краiнах найбiльший розвиток одержали три психотерапевтичних напрямки: 1) психоаналiтичний (психодинамiчне, динамiчне) - психоаналiз S. Freud i його ортодоксальних учнiв, iндивiдуальна психологiя A. Adler, аналiтична психологiя С. G. Jung, неофрейдизм К. Ноrnеу, Е. Fromm, H. S. Sullivan; 2) бiхевiористський (Н. J. Eysenck, J. Wolpe i iн.) i 3) екзiстенцiально-гуманiстичний (недирективна психотерапiя С. R. Rogers, гештальт-терапiя, логотерапiя V. Е. Frankl i iн.). Вони характеризуються двома методологiчними пороками - бiологiзацiiю соцiального i психологiчного i психологiзацiiю соцiального з неминучим перекручуванням реальних вiдносин мiж людиною i суспiльством.
У рамках кожного з психотерапевтичних напрямкiв виникають новi методи, форми, прийоми психотерапii, назви яких нерiдко покликанi вiдбити власну унiкальнiсть кожного з них [Karasu Т., 1977], маскувати похiдний iх характер стосовно основних напрямкiв у психотерапii i вже iснуючим у них методам. Це багато в чому пояснюiться тим, як зауважуi Z. Skoda (1979), що мрiiю кожного честолюбного психотерапевта i створення нового, незвичайного прийому, внесення свого оригiнального внеску в iсторiю психотерапii.
Aleksandrowicz (1979) зробив спробу проаналiзувати все рiзноманiття значень, у яких використовуiться поняття методу в психотерапii: 1) методи психотерапii, що мають характер "технiк" (гiпноз, релаксацiя, психогiмнастика й iн.); 2) методи психотерапii, що визначають "умови", що сприяють оптимiзацii досягнення психотерапевтичних цiлей (сiмейна психотерапiя й РЖн.); 3) методи психотерапii в значеннi "iнструмента", яким ми користуiмося в ходi психотерапевтичного процесу (таким iнструментом може бути психотерапевт у випадку iндивiдуальноi психотерапii або група при груповiй психотерапii); 4) методи психотерапii в значеннi терапевтичних "iнтервенцiй" (утручань), розглянутих або в параметрах "стилю" (директивний, недирективний), або в параметрах "форми" (переконання, роз'яснення й iн.).
Якщо ж звернутися до сис
Вместе с этим смотрят:
Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв
Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age
Positive and negative values of conformism
РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини
Абрахам Маслоу о потребностях человека