Мистецтво, як вагомий засiб впливу на формування особистостi пiдлiтка

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Педагогiчний коледж

Львiвський нацiональний унiверситет iменi РЖвана Франка

Випускна курсова робота

Мистецтво як вагомий засiб впливу на формування особистостi пiдлiтка

Виконала: студентка групи ДШС-41

спецiальностi ВлСоцiальна педагогiкаВ»

Кренцiв Мирослава Любомирiвна

Керiвник роботи: викладач фахових дисциплiн

спецiальностi ВлСоцiальна педагогiкаВ»

Мовчан Оксана Петрiвна

Львiв тАУ 2009

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Соцiально-психологiчна сутнiсть мистецтва, як значного фактору впливу на становлення особистостi в пiдлiтковому вiцi

1.1 Поняття мистецтва, його соцiальнi функцii та рiзновиди

1.2 Мистецтво як катарсис

1.3 Спiлкування з мистецтвом як засiб соцiалiзацii пiдростаючого поколiння

Роздiл 2. Мистецтво як важливий засiб в соцiально-педагогiчнiй роботi

2.1 Використання рiзних видiв мистецтва в дiяльностi соцiального педагога

2.2 Театральне мистецтво як одна з форм розвитку особистостi пiдлiтка

Роздiл 3 Дослiдження цiннiсних орiiнтацiй старшокласникiв

3.1 Вихiднi данi дослiдження

3.2 Опис проведеного дослiдження

3.3 Аналiз результатiв дослiдження

Висновок

Список лiтератури

Додатки

Вступ

На протязi iсторичного розвитку людства мистецтво посiдало одне з провiдних мiсць у системi формування особистостi людини. Його розглядали як частину свiту, як певний духовний засiб пiзнання навколишньоi дiйсностi. Власне всiм рiзновидам мистецтва надавали цiлющого значення, вважали, що за його допомогою людина тАЬочищаiтАЭ своi тiло та душу. На сучасному етапi розвитку суспiльства молода людина стикаiться у процесi життiдiяльностi з рiзноманiтними чинниками, що здiйснюють негативний вплив на формування особистостi. Суспiльство, де етично-моральнi норми, цiнностi втратили своi значення, а на перший план виступають псевдо норми, потребуi особливого засобу формування свiдомостi у молодого поколiння. Саме багатограннiсть мистецтва, невичерпнiсть його можливостей вiдкриваi новий шлях до генерацii гармонiйноi особистостi. Розкриття внутрiшнього свiту людини через ii творчiсть виступаi на сьогоднiшнiй день основним прiоритетом, цiллю, митою життя в iдеалi багатьох людей.

Питання вивчення особливостей взаiмозвтАЩязку тАЬособистiсть - мистецтвотАЭ зустрiчаiться ще у фiлософських поглядах Платона. Вивченням даного питання займалися Фiхте, Шопенгауер, Шеллiнг, Лiне, Фереро та В. Соловйов.

Мистецтво на сьогоднiшнiй перiод стаi одним iз засобiв самореалiзацii особистостi та способом вирiшення життiвих труднощiв сучасноi людини. Його роль у вихованнi пiдростаючого поколiння неухильно зростаi, оскiльки протидiяти явищам бездуховностi, аморальностi можна лише шляхом формування усвiдомлення важливостi та прiоритету загальнолюдських цiнностей, вдосконалення творчого потенцiалу, прагнення до пiзнання.

Метою даноi роботи i дослiдити вплив мистецьких засобiв на становлення особистостi в пiдлiтковому вiцi.

ОбтАЩiктом дослiдження i особистiсть пiдлiтка, а предметом тАУ система цiннiсних орiiнтацiй, що формуiться пiд дiiю мистецтва в пiдлiтковому вiцi.

Таким чином, доцiльно поставити такi завдання:

В· розглянути сутнiсть мистецтва та проаналiзувати його соцiальнi функцii;

В· охарактеризувати рiзновиди мистецтва;

В· здiйснити аналiз концептуального пiдходу до мистецтва як катарсису;

В· проаналiзувати значення використання мистецтва в дiяльностi соцiального педагога в роботi iз пiдростаючим поколiнням;

В· виявити вплив мистецьких засобiв на становлення цiннiсних орiiнтацiй в пiдлiтковому вiцi;

Гiпотеза дослiдження:

В· ймовiрно, що мистецтво здiйснюi вагомий вплив на становлення цiннiсних орiiнтацiй в особистостi пiдлiтка;

При проведеннi дослiдженнi використали такi емпiричнi методи: опитувальник, тренiнговi заняття i спостереження, а також використовували методи опрацювання iнформацii: синтез, порiвняння, аналiз, iндукцiя.

Дослiдження проводили за допомогою опитувальника тАЬЦiннiснi орiiнтацiiтАЭ М. Рокича та двох тренiнгових занять.

Дане дослiдження проводилося у Львiвськiй загальноосвiтнiй школi №1 в 10 тАУ А класi. Кiлькiсть респондентiв дослiдження становить 24 учнiв вiком 15 тАУ 16 рокiв.

Роздiл 1. Соцiально-психологiчна сутнiсть мистецтва, як значного фактору впливу на становлення особистостi в пiдлiтковому вiцi

1.1 Поняття мистецтва, його соцiальнi функцii та рiзновиди

Мистецтво - це суспiльна технiка почуття, знаряддя суспiльства, за допомогою якого воно залучаi в коло соцiального життя саме iнтимнi i саме особистi сторони людини [9;120]. Мистецтво i формою вiдображення культури, воно намагаiться вiдтворити ряд життiвих явищ, подiй, iсторiю суспiльства. Тому мистецтво робить вплив не тiльки на почуття iндивiда, а й на його волю, сприйняття оточуючого свiту. Мистецтво становить стрижень духовноi культури, i колективною памтАЩяттю людства, яка здiйснюi зв'язок поколiнь, рiзних народiв та культур. Воно цiннiсно орiiнтуi людину в свiтi, розвиваi у неi творчий дух, пробуджуi у людинi творця.

Ряд дослiдникiв визначають рiзну кiлькiсть функцiй мистецтва, але, незалежно вiд кiлькостi, всi цi функцii взаiмоповтАЩязанi, доповнюють одна одну i становлять цiлiсне явище. Отже мистецтво виконуi такi функцii:

В· Суспiльно-перетворююча та компенсаторська, якi проявляються як iдейно-естетичний вплив на людей (завдяки цiй здатностi мистецтво залучаi людей до цiлеспрямованоi дiяльностi, що змiнюi суспiльство, спонукаi його до розвитку, зокрема пробуджуiться активнiсть кожного iндивiда створювати самого себе, прагнення до само змiни i саморозвитку);

В· Пiзнавально-еврестична функцiя розглядаi мистецтво як знання та просвiта (мистецтво пiзнаi дiйснiсть вiдносно людини, в усьому багатствi форм, що сприймаiться людською чуттiвiстю; також воно виступаi засобом просвiти, передачi досвiду, фактiв життя, засобом навчання, передачi навичок мислення i узагальнення системи поглядiв);

В· Художньо-концептуальна функцiя дозволяi побачити у художньому творiннi уявлення митця про свiт у цiлому, людину та ii мiсце у свiтi;

В· Функцiя передбачення маi свiй прояв у тому, що мистецтво здатне прогнозувати майбутнi, воно спiввiдноситься з людською iнтуiцiiю, яка здiйснюi стрибок через розриви iнформацii, однак набагато важливiшим i соцiальнi передбачення, прогнози щодо майбутнього людини та суспiльства;

В· РЖнформативна та комунiкативна функцii полягають в тому, що твiр мистецтва мiстить у собi певне повiдомлення, iнформацiю, яка i доступна тiльки певному колу людей (мистецтво обтАЩiднуi людей, спонукаi iх до взаiмодii, спiлкування, обмiном знаннями та культурними досягненнями);

В· Виховна функцiя даi змогу мистецтву впливати на склад думок та почуттiв людини в цiлому (мистецтво постаi як катарсис формування цiлiсноi особистостi).

В· Сугестивна функцiя полягаi у тому, що мистецтво здатне навiювати певний склад думок та почуттiв (емоцiйний вплив мистецтва дii безпосередньо, прямо на почуття того, хто сприймаi, ця якiсть маi найбiльшу силу, яка спроможна впливати на особистiсть, вдосконалюючи чи руйнуючи ii);

В· Естетична функцiя сприяi формуванню естетичного смаку, здiбностей, цiнностей та потреб людини, мистецтво цiннiсно орiiнтуi людину в свiтi, розвиваi у неi творчий дух;

В· Гедонiстична функцiя маi прояв у тому, що мистецтво тАУ сфера свободи й майстерностi, якi несуть насолоду [9;126].

Мистецтво тАУ невiдтАЩiмна частина життя людини та суспiльства. Воно вiдбиваi життя в його цiлiсностi, повноти та загальнолюдськiй значущостi, у тому, що цiкаво кожнiй людинi.

Багатоманiтнiсть видiв мистецтва даi можливiсть естетично освоювати свiт у всiй його складностi i багатствi. Немаi головних i другорядних видiв мистецтва, кожний з них маi своi особливостi та переваги, по рiзному виражаi сутнiсть життя людини. Отже вид мистецтва - це реальнi форми художньо-творчоi дiяльностi, що рiзняться, способом втiлення художнього змiсту, специфiкою творення художнього образу [22;78]. Зупинимось на короткiй характеристицi деяких з них.

Декоративно-прикладне мистецтво (лат. decoro тАУ прикрашаю) i нацiональним за своiю природою, воно народжуiться iз звичаiв, навичок, вiрувань народу та безпосередньо наближаiться до його виробничоi дiяльностi, його побуту [9;145]. Цей вид мистецтва тАУ один iз найдавнiших видiв художньоi творчостi, який i невичерпним джерелом формування моральних якостей, громадських рис, нацiональноi свiдомостi, пробудження творчоi активностi у особистостi.

Архiтектура (грец. аrchitecton тАУ будiвничий) тАУ це мистецтво проектувати i будувати будинки та iншi споруди, що створюють матерiально органiзоване середовище, необхiдне людям для iхньоi життiдiяльностi [9;151]. Цей вид мистецтва вiдображаi устрiй життя суспiльства, рiвень його матерiального та духовного розвитку. Мета цього виду мистецтва - формування дiйсностi за законами краси при спорудженнi будiвель, що задовольняють потреби людини. Архiтектура створюi утилiтарно-художнiй свiт, вiдмежований вiд природи, такий, що протистоiть стихiям i дозволяi людям використовувати цей "олюднений простiр" у вiдповiдностi з iх потребами i можливостями.

Скульптура (лат. sculpo тАУ вирiзаю) тАУ це вид мистецтва, в якому образи дiйсностi вiдтворюються в пластичних, обтАЩiмно-просторових формах при використаннi рiзних матерiалiв [9;156]. У сприйняттi скульптурних творiв бере участь усе тiло людини, а не тiльки очi. Людина вiдчуваi мтАЩязове напруження, розумом сприймаi близький стан, вiдчуваi схоже напруження душi, кращий спосiб сприйняття скульптури тАУ спроба провести по ii силуету рукою.

Графiка тАУ це вид мистецтва, назва якого походить вiд грецького слова, що в перекладi означаi тАЬпишу, дряпаю, малюютАЭ [9;158]. Графiку можна вважати основою всiх образотворчих мистецтв. РЗй притаманнi такi риси: високий ступiнь умовностi зображення, лаконiзм, загостренiсть образiв, сконцентрованiсть засобiв виразностi, iмпровiзацii, ефект незакiнченостi, який примушуi довершити процес творення художнього образу у своiй уявi.

Живопис, як вид мистецтва, здатний вiдтворити видиму реальнiсть за допомогою кольору на поверхнi. Психологи уподiбнюють вплив живопису на людину впливу музики, оскiльки в ньому вiдтворюiться в однiй миттiвостi усе людське життя в усьому блиску кольору.

Музика ж завжди визнавалася надзвичайним видом мистецтва. З давнини використовуiться цiлющiсть музики не тiльки для духовного здоровтАЩя, але й для фiзичного та психiчного. Терапевтичну властивiсть музики пiдкреслюють i психологи, стверджуючи, що за допомогою певноi мелодii можна спонукати певного емоцiйного стану людини. Музика - це вид мистецтва, який вiдображаi реальну дiйснiсть в емоцiйних переживаннях i наповнених почуттям iдеях, що виражаються через звуки особливого роду, в основi яких - узагальненi iнтонацii людськоi мови.

В наш час великоi популярностi досягаi хореографiя. Мистецтво хореографii будуiться на музично органiзованих, умовних, виразних рухах людського тiла. У тому, як людина рухаються, жестикулюi, дii й пластично реагуi на дii iнших, виявляiться особливостi ii характеру, складу почуттiв, своiрiднiсть особистостi, нацiональнi якостi.

Своiрiдним видом мистецтва i лiтература, тобто мистецтво слова. Вона вiдображаi свiт у художньому словi, охоплюi суспiльнi вiдносини, природнi явища, духовне життя особистостi, передаi емоцiйний стан людини, ii вiдчуття та почуття. Лiтература маi унiкальнi пiзнавальнi можливостi, адже за допомогою слова дiйснiсть дослiджуiться комплексно, у всiй багатогранностi - не тiльки чуттiво, але й через умовивiд. Крiм художньоi лiтератури, видiляють такi види мистецтва: театр, кiно i телебачення. Найбiльш масовим видом мистецтва i кiно. Монтаж, ракурс, план, зйомки, наплив, застосування звуку i кольору тАУ усе це зумовило силу впливу кiно на глядача. В сучасному свiтi кiно та телебачення, зумовлюють значний вплив на формування особистостi дитини. Демонструючи шаблони мiжособистiсних вiдносин, комплекс цiнностей, переконань дитина несвiдомо переносить iх в своi життя, свою життiву стратегiю.

Значення художньоi культури у сучасному свiтi неухильно зростаi, оскiльки .протистояти явищам бездуховностi, зневаги до мистецьких надбань людства можна лише шляхом вдосконалення творчих потенцiй суспiльства, усвiдомлення прiоритету загальнолюдських цiнностей i розумiння перспективи гуманiтарного розвитку культури.

1.2 Мистецтво як катарсис

Мистецтво i складною, за своiю природою, дiяльнiстю митця. Переживання творчого екстазу або процесу розрядки, вивiльнення i образiв фантазii в спонтанному осяiннi розглядають вченi, як своiрiдний стан катарсису.

Цей неповторний стан душi творчоi людини характеризуiться певним чином :

В· Як стан депресii або переживання гнiту творчих задумiв, образiв уяви, що мають навтАЩязливий характер;

В· Як непереборна потреба митця вiддiлитися, звiльнитися, очиститися в процесi творiння вiд навтАЩязливих образiв фантазii;

В· Прагнення людини в образах творчоi уяви видiлити певнi творчi задатки та потенцiйну творчiсть особистостi;

В· Як намагання вiдшукати особистiстю в процесi творчоi дiяльностi гармонiю почуттiв [6;70].

Першi спроби вивчення природи процесу творчостi як катарсису зустрiчаються у фiлософських думках Платона. Бiльш глибинним вивченням цього питання займались Шеллiнг, Шопенгауер, Фiхте та В. Соловйов. Злиття в одне цiле нашого тАЬЯтАЭ iз обтАЩiктом творчоi дiяльностi в абсолютнiй безмежностi i заклечаiться анестезуюча дiя катарсису зазначив Шеллiнг [6;72]. Шопенгауер розходився з Шеллiнгом в розумiннi природи мистецтва як катарсису: на його думку, не тАЬобтАЩiктивний свiт зникаi в нашiй творчостiтАЭ, а навпаки тАУ наше тАЬЯтАЭ зникаi, розтворюiться в естетичному творiннi свiту [6;73]. Вiн бачить джерело мистецтва в адекватному пiзнаннi iдей i визнаi його, як певний вид творiння предметiв не залежно вiд будь-яких законiв, умов певного часу i простору.

За вченням Фiхте, процес художньоi та науковоi творчостi i тАЬпевним знищенням iндивiдума та злиття його з абсолютно чистою формою розуму, тобто iз богом тАЭ, в злиттi нашого тАЬЯтАЭ iз тАЬвищою формою розумутАЭ, на скiльки воно долаi умови певного часу та простору i заклечаiться анестезуюча дiя катарсису, як повного розпилення особистостi та зтАЩiднання з богом [7;70]. Погляди Шеллiнга на природу катарсису роздiляi i В.Соловйов, приписуючи лiтературному мистецтву терапевтичну дiю катарсису, як внутрiшнього просвiтлiння. Так як оточуючий свiт реальноi дiйсностi нерозривно пов'язаний з духовним свiтом, то тАЬокреме промiння, вiдблиски вищого свiту повиннi тАУ за словами В.Соловйова, тАУ проникати в нашу реальнiсть, i створювати, мiстити всю красу, iстину, iдеалтАЭ [7;74]. РЖстинний поет, зазначаi вчений, повинен проникати в тАЬсерединутАЭ племенi, вивчати побут, фольклор, звичаi та ритуали, вiрування до настання тАЬ осяяння тАЭ, внутрiшнього просвiтлiння, яке називаiться натхненням.

Флобер пiдкреслював в своiму тлумаченнi катарсису здатнiсть художника розтворитися до повного забуття в естетичному процесi творiння, тАЬперестати бути людиноютАЭ i тАЬперетворюватися чистим поглядом пiзнаннятАЭ[6;76]. Лiкувальну дiю музики як терапевтичного чинника проти психологiчного напруження, депресii та негативного емоцiйного стану, спроможну здiйснити переворот в душi людини, тАУ факт встановлений наукою. Терапевтичний вплив пiснi та гри на особистiсть людини проявляiться у вивiльненнi накопиченоi потенцiйноi енергii через ритмiчний унiсон звукiв та рухи рiзних частин тiла. Наприклад, хорова пiсня пiд час напруженоi, стомлюючоi дiяльностi нормалiзуi своiм темпом напруження мтАЩязiв; з першого погляду безцiльна гра вiдповiдаi несвiдомому поклику тренувати та упорядковувати мтАЩязову чи розумову силу. В цьому розумiннi естетичнi емоцii зводяться до функцii тАУ вивiльняти запас енергii i розряджати приховану нервово-мозкову силу в ритмi танцю, гри, мелодii, вiрша i пiснi, як в своiрiдному психофiзiологiчному катарсису, даючи вихiд накопиченiй нервовiй енергii. В терапевтичнiй дii психофiзiологiчному катарсису, як прояв волi i сприймання потягу, прихованi психологiчнi чинники, що пояснюють позитивний вплив мистецтва та лiтератури на погляди i смаки суспiльства. Воно збагачуi духовний досвiт людини та спонукаi до досягнення iдеалiв добра, краси та любовi до людей.

РЖснуi другий пiдхiд до вивчення природи катарсису, який розглядаi мистецтво, як процес розширення творчоi особистостi шляхом звiльнення потенцiйноi енергii душi, закладеноi в ii унiверсальнiй iндивiдуальностi та перетворення ii в образи творчоi фантазii (Гюго, Вейлiнгер, Лiне, Фереро). Такий дуалiзм в розкриттi питання про природу естетичного катарсису пояснюiться двояким пiдходом до проблематики генiальностi як багатогранного синтезу творчоi енергii. О. Вайнiнгер бачить, на вiдмiну Шопенгаура, в генiальностi тАЬживий мiкрокосмостАЭ, що надiлений унiверсальною перцепцiiю та втiлення самого найцiкавiшого, живого, усвiдомленого, неперервного, цiлiсного тАЬЯтАЭ, як синтезу всiх потенцiйних енергiй, закладених багатограннiстю неповторностi генiя [7;51]. Погляд Вейнiнгера на природу генiя подiляв Скрябiн: тАЬГенiй помiщаi всi переливи вiдчуттiв окремих людей i тому вiн мiстить в собi свiдомiсть всiх сучасних людейтАЭ [7;53].

Гюго характеризуi унiверсальнiсть генiя, як здатнiсть бути тАЬбагатоликимтАЭ, поiднувати в собi декiлька iндивiдуальностей, типiв, концентрувати iх в своiй iндивiдуальностi. Як живий мiкрокосмос i унiверсальна особистiсть, генiй приховуi в собi в творчому станi ряд рiзноманiтних нахилiв, потягiв включаючи i потяг до злочинностi. В цьому розумiннi генiй тАУ прихований, не виявлений злочинець, оскiльки йому притаманний прихований потяг до протиправноi дii, злочину. В цьому розумiннi художнi перевтiлення, перенесення внутрiшнiх переживань на обтАЩiкт творчоi дiяльностi служить для генiя-творця захисним чинником для вiдводу закладених потенцiйних аномальних потягiв, якi б без цього перейшли б в дiю. Даючи вихiд аномальним схильностям творчоi людини в створеннi певних образiв у фантазii, творчий процес як катарсис стаi певним чином сублiмацiiю тАУ замiщенням, перевтiленням агресивноi енергii в творчу. Надiляючи героiв своiх творiв негативними якостями, потягами та пристрастями до протиправних дiй, чи вчинками, що суперечить нормам та цiнностям суспiльства людина проектуi на них закладенi в нiй самi латентнi стани схильностi до цих аномальних форм поведiнки. Емоцiйне перевтiлення супроводжуiться вiдчуттям художника психологiчного стану героiв його творчостi та викликаi в його душi спiвпереживання iх емоцiй, але художник перевтiлюючись в героiв своiх творiв, створюючи iхнiй внутрiшнiй свiт не повинен бути таким самим як вiн, а лише тАЬоднотипнимтАЭ зi своiм героiм, вiдноситись до одного iз ним психологiчному типу.

Таким чином, основною базою естетичноi реакцii i мистецькi афекти, якi переживаються людиною зi всiiю силою, але знаходять в собi розряд в тiй дiяльностi фантазii, яка потребуi вiд особистостi постiйне сприйняття мистецтва. Завдяки цьому центральному розряду надзвичайно затримуiться i подавляiться зовнiшня моторна реакцiя афекту, i людинi починаi здаватися, що вона переживаi тiльки фантомнi вiдчуття. На цiй iдностi почуття i фантазii i засноване будь-яке мистецтво. Його особливiстю виступаi те, що воно, викликаi в людини протилежно направленi афекти, затримуi тiльки завдяки початку антитези моторне вираження емоцiй i, зiштовхуючи протилежнi iмпульси, змiщуючи афекти змiсту, афекти форми.

При цьому перетворенi афекти, в iхньому самозгораннi, у вибуховiй реакцii, яка призводить до розряду тих емоцiй, якi були викликанi, i полягаi катарсис мистецтва (естетичноi реакцii).

1.3 Спiлкування з мистецтвом як засiб соцiалiзацii пiдростаючого поколiння

Духовна культура за своiю будовою обтАЩiднуi всi сфери життя людини: дiяльнiсть, потреби, взаiмовiдносини. РЗi компонентами стають розумова, художня, естетична, екологiчна, правова i полiтична культура формування людських вiдносин. Показником рiвня розвитку i досконалостi людських стосункiв вважають духовнiсть як iнтегративну якiсть особистостi. Вона виявляiться у потребi жити, творити вiдповiдно до iдеалiв iстини, добра i краси. Тут знаходять своi вiдображення i почуття людини, i рiвень морально-естетичноi i громадськоi позицii, здатнiсть до спiвчуття, спiвпереживання, милосердя.

Культурне середовище, збагачене животворною атмосферою загальнолюдського соцiально-культурного досвiду, здатне сприяти вихованню в людини прагнення до самореалiзацii, формувати почуття соцiальноi вiдповiдальностi, навички критичного мислення. У такому середовищi формуiться повага до загальнолюдських матерiальних та духовних цiнностей, умiння поважати особистiсть, здатну адекватно сприймати i творчо збагачувати навколишнiй свiт.

Рiзноманiтнiсть почуттiв i суджень людини породжуються в ii свiдомостi завдяки розширенню спiлкування з iншими людьми, рiзними культурами, поглядами, далекими i близькими iсторичними епохами. Формування молодi в середовищi тАЬкультурного напруженнятАЭ виробляi здатнiсть до самовизначення, формування активноi життiвоi позицii, здатностi до пошуку нових знань, терпимостi до чужоi думки i поглядiв [17;176]. Людина, яка маi широкi соцiально-культурнi контакти, як правило, задоволена життям, спокiйно та доброзичливо ставитися до представникiв iнших культур i релiгiй, психологii та iдеологii. Вiдповiдне соцiально-культурне середовище даi можливiсть створити сприятливi умови для розвитку творчоi природи молодоi людини, скерувати iх на забезпечення психологiчноi безпеки та свободи, пiдтримку творчих пошукiв дитини i захисту ii свiдомостi вiд негативного впливу, розкрiпачення внутрiшнiх сил i заохочення успiхiв.

Значення мистецтва як фактора соцiалiзацii особистостi полягаi в морально-естетичному характерi його впливу: емоцiйний змiст твору стаi стимулом для формування та вияву почуттiв, емоцiйним фоном життя та дiяльностi людини. Спiлкування з мистецтвом активiзуi емоцii, думки, свiтосприймання людини, викликаi асоцiацii, якi мали мiсце в ii особистому життi, почуття та переживання.

Основу спiлкування з мистецтвом становлять важливi психологiчнi механiзми процесу сприймання. Вони повтАЩязанi з дiалектичним характером взаiмодii iндивiдуально-емоцiйного розвитку особистостi, рiвнем ii iнтелектуального та культурного розвитку, художньо-естетичного та життiвого досвiду, з одного боку, та дiалектичнiстю взаiмодii форми та змiсту твору, пiзнавальних i творчих елементiв мистецтва пiд час його сприйняття тАУ з iншого. Емоцii та почуття, що виникають при спiлкуваннi з мистецтвом, формуються на межi свiдомого та iнтуiтивно-пiдсвiдомого, але проблема до цього часу залишаiться ще недостатньо вивченою [17;179].

Соцiалiзацiя особистостi засобами мистецтва вiдбуваiться в актах тАЬспiвтворчостiтАЭ та тАЬспiвпереживаннятАЭ. тАЬСпiвтворчiстьтАЭ у процесi спiлкування з мистецтвом тАУ це така активiзацiя емоцiйноi та iнтелектуальноi сфер свiдомостi людини, коли в процесi сприйняття актуалiзуiться весь ii емоцiйний та iнтелектуальний досвiд, уява, здатнiсть до спiвпереживання [17;184].

Здатнiсть до спiвпереживання тАУ це здатнiсть по-своiму повторити той шлях, який пройшов художник. Вона залежить вiд двох обставин:

В· Якiсть та досконалiсть твору мистецтва. Якщо змiст твору вiдiрваний вiд життя та його проблем, вiд життiвого досвiду читача (глядача) тАУ вiн не викликаi вiдгуку, а почуття та думки його автора не можуть бути сприйнятi iншими людьми. Не викликаi душевного вiдгуку i твiр, який тiльки логiчними засобами вирiшуi художнi завдання. РЖстинний витвiр мистецтва i за формою реалiстичним. У ньому, як правило, додержуються законiв вiдображення та втiлення емоцiйно-чуттiвоi стихii життя.

В· Ступiнь пiдготовленостi слухача. Оскiльки форма в мистецтвi завжди умовна, ii сприйняття i наслiдком виховання. Виховуiться також здатнiсть засвоювати життiвий досвiд, що мiститься в творi мистецтва i закодований в його специфiчних формах [23;476].

Вплив мистецтва на формування особистостi як фактора ii соцiалiзацii залежить вiд вiкових особливостей, психiчного стану, провiдного типу художньо-естетичноi дiяльностi людини. Молодший шкiльний вiк визначаiться у психолого-педагогiчнiй лiтературi як вiк, коли активно набуваiться емпiричний досвiд та емоцiйно-чуттiве ставлення до навколишньоi дiйсностi. У цей перiод духовний свiт дитини формуiться завдяки активiзацii ii емоцiй та почуттiв.

Важливою психолого-педагогiчною характеристикою дiтей середнього шкiльного вiку i яскравий вияв предметно-образноi iнтерпретацii, яка починаi переважати над емоцiйнiстю сприйняття. Процеси соцiалiзацii вiдбуваються за рахунок iнтенсивного морального формування особистостi.

Процеси соцiалiзацii за допомогою мистецтва цiкаво вiдбуваються у дiтей пiдлiткового вiку. Увага пiдлiткiв починаi зосереджуватися на внутрiшньому життi людини, вони прагнуть усвiдомити своi стосунки з колективом однолiткiв. Активiзуються процеси самопiзнання, самовизначення, визначення особистих етико-естетичних поглядiв i суджень, оцiнок, засвоiння соцiально прийнятих норм поведiнки.

У своiх соцiальних вiдносинах пiдлiтки стають активнiшими, а iхня дiяльнiсть в усiх сферах тАУ все бiльш усвiдомленою. РЗм притаманнi глибина переживань, виявлення iндивiдуальних смакiв, уподобань. Вплив мистецтва на соцiалiзацiю особистостi дитини в цей перiод здiйснюiться через формування духовних потреб. Освiтньо-розвивальна та цiннiсно-виховна функцii мистецтва набувають у свiдомостi дитини iнтегративного значення, цiлiснiсть пiзнання даi змогу подолати суперечностi вiкових особливостей, висвiтлити та вiдбити чуттiвий свiт у його дiяльнiсному аспектi.

Перiод активноi соцiалiзацii найбiльш очевидно виявляiться в старшому шкiльному вiцi. Формуються iндивiдуально-особистiснi потреби, форма поведiнки стаi засобом самовираження, самоствердження. Зростаi значення мистецтва, воно все бiльш впливаi на активiзацiю та соцiалiзацiю особистостi на якiсно новому понятiйному i чуттiвому рiвнях; динамiчно формуiться певний соцiальний тип особистостi. Зростаi iнтерес до музичного мистецтва. Бурхливий розвиток звуко- та вiдеотехнiки сприяi поширенню впливу масовоi культури, переважно низького ТСатунку, як за змiстом, так i за професiйним оформленням [23;489].

Популярнiсть масового мистецтва в молодiжному середовищi пояснюiться прагненням пiдростаючого поколiння ствердити своi особисте тАЬЯтАЭ на противагу старшим поколiнням, iхнiм смакам, iнтересам, потребам, цiнностям, якi молодь вважаi застарiлими. Спiлкування з предметами та результатами дiяльностiтАЭмасовоi культуритАЭ не потребуi глибокоi теоретичноi пiдготовленостi, розвинутостi смакiв, потреб та iдеалiв, тому спiлкування з нею доступне широкому колу людей.

Прагнення до самостiйностi, до усвiдомлення себе в системi суспiльних вiдносин, соцiальна активнiсть та почуття вiдповiдальностi загострюють бажання молодих людей самоутвердитися, зайняти певне соцiально значуще мiсце серед ровесникiв. Оскiльки музика i одним з найдоступнiших видiв мистецтва, найбiльш поширеним проведення дозвiлля молодi, то захоплення рок-музикою i тАЬважким металомтАЭ стаi престижним серед молодi, особливо шкiльного вiку. Це захоплення стаi своiрiдною вiзитною карткою, перепусткою до певноi категорii ровесникiв.

Роздiл 2. Мистецтво як важливий засiб в соцiально-педагогiчнiй роботi

2.1Використання рiзних видiв мистецтва в дiяльностi соцiального педагога

Дiяльнiсть соцiального педагога передбачаi широкий спектр соцiальних послуг, якi надаються клiiнтам для iхнього iнформування, консультування, обслуговування, стимулювання тощо. Надаючи певну послугу, соцiальний педагог може одночасно виконувати одну або декiлька ролей: учитель соцiальних умiнь, консультант, менеджер, захисник прав клiiнта, лiдер команди, експерт, дослiдник, анiмато, режисер. Професiйнi ролi, якi виконуi соцiальний педагог демонструють його умiння бути гнучким, мобiльним, будувати певнi сценарii професiйних ситуацiй, артистичним, креативним.

Власне, соцiальний педагог, як режисер, постановник соцiальних дiйств, в своiй дiяльностi використовуi рiзнi види мистецтва, що дозволяi йому проявити творчiсть, оригiнальнiсть, органiзаторськi здiбностi. Органiзовуючи соцiальне дiйство, вiн застосовуi рiзноманiтнi методи: органiзацiйнi, педагогiчнi, психологiчнi, методи стимулювання та iншi.

Органiзовуючи соцiальне дiйство, соцiальний педагог включаi в нього ряд компонентiв, що здiйснюють педагогiчний i психологiчний вплив на глядача та учасникiв соцiального дiйства. Тут соцiальний педагог використовуi педагогiчний метод формування свiдомостi, який спрямований на формування певних оцiнок, суджень, цiнностей, свiтогляду особистостi [21;275]. Споглядаючи певне дiйство пiдлiток бачить приклад поведiнки, оцiнку дiй, вчинкiв, що схвалюються чи, навпаки, вважають аморальними i засуджуються в даному суспiльствi, вiн переносить у власний свiт та на цiй основi в його свiдомостi формуiться уявлення про те, як люди оцiнюють цю поведiнку, що певним чином здiйснюi вплив на свiдомiсть учня.

Ще один метод, який активно використовуiться в органiзацii соцiального дiйства тАУ метод стимулювання дiяльностi. Вiн спрямований на спонукання особистостi людини до розвитку , особистiсного зростання, змiнi поведiнки, розвитку мотивацii на соцiально схваленi способи i види дiяльностi. До цього методу вiдносять: гру, змагання, заохочення, схвалення [23;189].

При органiзацii соцiального дiйства соцiальний педагог застосовуi також психокорекцiйнi методи тАУ арттерапiя, казкотерапiя, музикотерапiя, кольоротерапiя, психогiмнастика, бiблiотерапiя, iгротерапiя, драмотерапiя та iншi [25;20].

Арттерапiя тАУ це лiкування мистецтвом. Арттерапiя i засобом вiльного самовиразу, само прояву й самопiзнання, вона зумовлюi атмосферу довiри, розумiння внутрiшнього свiту дитини [13;34]. При використаннi даного методу пiд час взаiмодii соцiального педагога та клiiнта вiдбуваiться мобiлiзацiя творчого потенцiалу особистостi, внутрiшнiх механiзмiв саморегуляцii i самомобiлiзацii. Видiляють кiлька варiантiв цього методу:

В· Використання вже iснуючих творiв мистецтва через iх аналiз та iнтерпретацiю клiiнтами;

В· Спонукання клiiнтiв до самостiйноi творчостi;

В· Використання творiв мистецтва i самостiйна творчiсть клiiнта;

В· Творчiсть самого спецiалiста тАУ лiплення, малювання тощо, спрямованi на взаiмодiю iз клiiнтом [13;46].

Використання музики в дiяльностi соцiального педагога з корекцiйною метою сприяi виникнення у слухачiв певних емоцiй, переживань тощо. Цей метод i найбiльш ефективним, якщо музичний твiр виконуi сам педагог, тому що це сприяi виникненню обставин спонтанного взаiмовпливу, бiльшоi автентичностi, довiрливостi [18;71]. Складання музичноi програми потребуi певноi режисури, знання потреб, рiвня культури учасникiв, необхiдно враховувати актуальнiсть ситуацii в групi, музичну тематику тощо.

Ритмотерапiя тiсно повтАЩязана з музикотерапiiю та iншими засобами мистецтва, ритмом природи, певним колоритом рухiв, дiй. Красива ритмiчна музика сприяi гармонiйному емоцiйному розвитку людини в працi, побутi. У цiлому ритмотерапiя даi змогу iндивiдууму виконувати рiзнi соцiальнi ролi й задовольняти потреби в емоцiйних звтАЩязках, розвиваi естетичнi потреби i збагачуi новими засобами емоцiйного вираження. Застосовуючи даний метод в дiяльностi соцiального педагога, дозволяi створити доброзичливу атмосферу в колективi, налагодженню мiжособистiсних взаiмовiдносин; людина пiд час виконання рiзних рухiв, мiмiки, жестiв засвоюi певнi ролi, типи поведiнки, що i прийнятними в суспiльствi, вiдбуваiться розвиток пiзнання, розширення дiапазону поведiнкових стратегiй, вiдтворення нових, креативним способiв взаiмодii iз свiтом та iншими людьми.

Органiзовуючи соцiальне дiйство соцiальний педагог використовуi поруч iз музикою, танцем, живописом, мистецтвом слова та iншими його рiзновидами i казку. Казка мiстить глибинне значення, передаi мудрiсть, знання, норми поведiнки, цiнностi вiд старшого поколiння до молодого, за допомогою метафоричностi, простотi викладу змiсту казка i одним iз найефективнiших методiв корекцii та терапii iз учнями пiдлiткового вiку. Застосування казкотерапii в органiзацii соцiальних дiйств можна в таких формах: створення казок та iх постановка, казкова подорож, надання нового змiсту вiдомим казкам (задаiться соцiальна тематика, висвiтлення актуальноi проблематики в суспiльствi), постановка казки за допомогою ляльок [13;57].

Одним iз нових методiв роботи соцiального педагога i використання екранних мистецтв в своiй дiяльностi (органiзацiя функцiонування кiноклубiв, кiнолекторiiв, вiдеоклубiв при реабiлiтацiйних центрах, соцiальних службах, навчальних закладах) з метою естетичного розвитку, формування соцiального поводження у соцiумi, оздоровчо-лiкувального, позитивного впливу на свiдомiсть i психологiю особистостi, соцiальноi освiти i навчання. Кiномистецтво вiдiграi визначальну роль у формуваннi особистостi, розвитку ii емоцiйноi сфери. Сприймати твiр кiномистецтва потребуi вiд глядача постiйноi роботи думки, уваги, сформованоi емоцiйноi культури, певноi естетичноi пiдготовленостi, ось чому осмислене сприйняття кiнострiчки маi стимулюватися з боку соцiального педагога [21;356].

Отже, широке поле дiяльностi соцiального педагога даi можливiсть для використання рiзних видiв мистецтва з метою розвитку особистостi дитини, корекцii ii поведiнки, попередження негативного впливу факторiв зовнiшнього середовища.

2.2 Театральне мистецтво як одна з форм розвитку особистостi пiдлiтка

Важливе мiсце в загальнiй системi виховання молодого поколiння посiдаi театральне мистецтво. Мистецтво театру тАУ засiб пiзнання свiту i людини, але водночас воно здатне вести людину за собою, встановлюючи духовну iднiсть творця i глядача [21;285]. Театр тАУ це видовищна органiзацiя процесу педагогiчного впливу, одна з форм формування особистостi, i те, наскiльки високою буде професiйна пiдготовка соцiального педагога, настiльки ефективним, успiшним i творчим буде цей вплив. В театральному самодiяльному колективi виконуються двi функцii: соцiально-виховна та художньо-творча [21;289]. Соцiально-виховна функцiя полягаi в органiзацii змiстовного дозвiлля дiтей та молодi, у змiцненнi та розвитку театрального колективу, де у процесi взаiмодii вiдбуваiться процес соцiального виховання тАУ дiагностика та корекцiя мiжособистiсних стосункiв, набуття та розвиток комунiкативних навичок, розвиток творчого потенцiалу.

Соцiальний педагог тАУ керiвник театральноi групи не тiльки режисер, художник i органiзатор, але й педагог-психолог. Вiн органiзовуi, сприяi змiцненню позитивних емоцiй серед учасникiв, створюi такi умови дiяльностi групи, де формуються: вiдповiдальнiсть, впевненiсть у власнi сили, взаiмопiдтримка, взаiмоповага серед учасникiв. Сцена формуi свободу, розкутiсть дiй, почуттiв, вмiння природно поводитися. В пiдлiтковому вiцi, коли проявляiться невпевненiсть у власнi сили, страх бути смiшним, не таким як iншi, певнi комплекси тАУ театральна дiяльнiсть, участь в постановцi певноi вистави дозволяi самовиразитися, змiнити власну поведiнку, пiдвищити самооцiнку дитини. При цьому важливо розглядати театралiзовану дiяльнiсть в цiлiсностi, а саме важливого значення маi пiдготовчий процес, коли вiдбуваiться формування групи, розподiл ролей та оволодiння ними. Тому пiдготовк

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Абрахам Маслоу о потребностях человека