Особливостi впливу практичноi дiяльностi на емоцiйне вигорання психолога

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Львiвський нацiональний унiверситет iменi РЖ. Франка

Фiлософський факультет

Кафедра психологii

Курсова робота

ВлОсобливостi впливу практичноi дiяльностi на емоцiйне вигорання психологаВ»

Виконала студентка IV курсу

психологiчного вiддiлення

фiлософського факультету

Стасюк Марiя Миколаiвна

Науковий керiвник:

доцент кафедри психологii

Католик Галина Вiкторiвнi

Львiв 2007

ВСТУП

Традицiйно i в суспiльнiй свiдомостi, i в науковiй лiтературi при вивченi професiйноi дiяльностi спецiалiстiв соцiономiчних професiй (лiкарiв, педагогiв, психологiв, соцiальних працiвникiв та iн.) акцент робиться, перш за все, на позитивних аспектах роботи з людьми. Разом з тим цiлком очевидно, що саме робота з людьми через високi вимоги, якi ставляться перед представниками таких професiй, особливу вiдповiдальнiсть та емоцiйнi навантаження потенцiйно мiстить в собi небезпеку тяжких переживань, повтАЩязаних з робочими ситуацiями, i ймовiрнiсть виникнення професiйного стресу.

Саме тому зараз багато зусиль науковцiв спрямовано на дослiдження взаiмодii мiж людьми, виявлення впливу професiйних факторiв на особистiсть, зокрема на деформацiю особистостi. У зарубiжнiй та вiтчизнянiй лiтературi можна зустрiти багато дослiджень феномену емоцiйного вигорання. Детально дослiдженi з точки зору потенцiйного розвитку даного феномену такi професii: персонал лiкарень, як лiкарi, так i медичнi сестри; педагоги, соцiальнi працiвники. Дослiдження власне психологiв зустрiчаються значно рiдше. Саме тому у цiй працi дослiджуваними виступають психологи, якi, зазвичай, залишаються Влза кадромВ».

Метою даноi роботи i виявити, наскiльки впливаi робота з людьми на формування та розвиток емоцiйного вигорання у психологiв.

Завдання:

В· вивчити структуру синдрому емоцiйного вигорання, яка притаманна психологам;

В· зтАЩясувати звтАЩязок мiж розвитком емоцiйного вигорання та рисами особистостi;

В· порiвняти особливостi формування та розвитку емоцiйного вигорання у психологiв та механiкiв тАУ працiвникiв СТО.

ОбтАЩiктом дослiдження виступаi формування та розвиток синдрому емоцiйного вигорання.

Предмет дослiдження: вплив практичноi дiяльностi на формування i розвиток емоцiйного вигорання психологiв.

Гiпотези:

o Припустимо, що iнтернали менше схильнi о синдрому емоцiйного вигорання.

o Припустимо, що у екстравертiв менше виявляiться синдром емоцiйного вигорання, нiж у iнтровертiв.

o Припустимо, що синдром емоцiйного вигорання бiльше притаманний психологам, нiж механiкам.

Дана робота складаiться з двох роздiлiв. Перший з них маi назву: ВлЕмоцiйне вигорання i робота психологаВ», де проводиться аналiз праць вiтчизняних та зарубiжних авторiв, якi займалися дослiдженням цiii проблеми. Основними працями, на якi опиралися при вивченнi даноi проблеми i Бойко В. В. ВлСиндром эмоционального выгорания в профессиональном общенииВ» i Рогинская Т.И. ВлСиндром выгорания в социальных профессияхВ».

У другому роздiлi описано власне дослiдження, а також аналiз та iнтерпретацiя отриманих результатiв

1.ЕМОЦРЖЙНЕ ВИГОРАННЯ РЖ РОБОТА ПСИХОЛОГА

1.1 Синдром емоцiйного вигорання: погляд на проблему

Ще 1970-тi роки ХХ столiття було виведено поняття Влсиндром емоцiйного вигоранняВ». Перш за все це поняття характерно для представникiв професiй типу Вллюдина тАУ людинаВ», якi змушенi постiйно спiлкуватися з iншими людьми, при чому не за власним вибором.

Декiлька десятилiть назад К. Маслач дала рiзке формулювання: ВлЗгорання тАУ плата за спiвчуттяВ». Звiдси i пiшла порада не брати на себе чужих проблем, не розчинятися в чужому ВляВ», придiляти бiльше уваги своiму внутрiшньому свiту, не ставати рабом своiх обовтАЩязкiв, усiляко уникати моногонii, не шукати у роботi порятунку вiд власних проблем, на кiнець (i це беззаперечно) тАУ просто спокiйно виспатися.

Г.Л. Станкевич зауважуi, що саме через високi вимоги, якi ставляться до комунiкативноi компетентностi психолога, а також через труднощi ВлприймаючогоВ», ВлбезумовногоВ» спiлкування, виникаi проблеми особистiсноi захищеностi психолога тАУ одне iз актуальних питань професiйноi екологii. Можливо, саме застереження, якi виникають у звтАЩязку з цим, змушують психотерапевтiв триматися за панцир свого професiоналiзму, що дозволяi йому залишатися закритим i вiдгородженим у взаiмодii з пацiiнтом. Але нiчого так не оголюi, як прагнення бути закритим. Саме в професiйнiй закритостi ховаiться загроза дисоцiативностi переживань, яка може служити деформуючим фактором у нашiй професii. РЖгнорування власних невирiшених проблем живить мiф про те, компетентнi психотерапевти можуть i повиннi ефективно працювати з будь-якими пацiiнтами в будь-який час i при будь-яких обставинах.

Синдром емоцiйного вигорання описуiться як специфiчний вид професiйноi деформацii людей, якi працюють в тiсному контактi з пацiiнтами при наданнi професiйноi допомоги. Термiн ВлburnoutВ» (Влемоцiйне вигоранняВ») був запропонований американським психiатром Фроуденбергером у 1974, яким вiн характеризував психологiчний стан здорових людей , якi знаходяться в iнтенсивному i тiсному спiлкуваннi з пацiiнтами (клiiнтами) i емоцiйно навантаженiй атмосферi при здiйсненнi професiйноi допомоги. Соцiальний психолог К. Маслач визначила цей стан як синдром фiзичного i емоцiйного виснаження, включаючи розвиток негативноi самооцiнки, негативного ставлення до роботи, втрату розумiння i спiвчуття у вiдношеннi до клiiнтiв чи пацiiнтiв. Спершу пiд поняттям синдром емоцiйного вигорання розумiли стан виснаження з почуттям власноi непотрiбностi. Пiзнiше симптоматика даного синдрому значно розширилась за рахунок психосоматичного компоненту. Дослiдники все бiльше повтАЩязували синдром з психосоматичним самопочуттям, вiдносили його до стану перед хвороби. В Мiжнароднiй класифiкацii хвороб (МКХ тАУ 10) синдром емоцiйного вигорання належить до рубрики Z73 тАУ ВлСтрес, повтАЩязаний з труднощами пiдтримки нормального способу життяВ».

Як пише ряд авторiв, iснуi дуже багато визначень ВлburnoutВ», але Фроуденбергер говорить, що професiйне вигорання Влi виснаженням енергii у професiоналiв у сферi соцiальноi допомоги, коли вони почувають себе перевантаженими проблемами iнших людей.В» Як вiн стверджуi, тут виникаi цинiчна установка: ВлНавiщо хвилюватися? Це немаi нiякого значенняВ». Коли працiвник вигоряi з будь-якоi причини, вiн стаi неефективним у своiх цiлях i дiях. Вигорання тАУ це такий стан емоцiйного i фiзичного виснаження, коли людина не може повноцiнно функцiонувати. Люди не можуть дiяти адекватно, якщо вони нiколи не виходять за рамки своii професiйноi ролi.

Маслач пiдкреслюi, що вигорання тАУ це не втрата творчого потенцiалу, не реакцiя на нудоту, а швидше Влемоцiйне виснаження, яке виникаi на фонi стресу, викликаного мiжособистiсним спiлкуваннямВ».

Вiтчизнянi дослiдники (Абрамова Г.С., Юдчиц Ю.А.) розглядають синдром емоцiйного вигорання як стан Влпрофесiйноi деформацiiВ». Автори вказують, що симптоми вигорання проявляються у професiоналiв, якi працюють в системi Вллюдина тАУ людинаВ», тобто у тих, хто через професiйнi обовтАЩязки змушений весь свiй робочий день спiлкуватися з людьми. Схильнiсть до вигорання спостерiгаiться у представникiв певних професiй, якi надiленi владою, що важко контролюiться i важко обмежуiться. Дану точку зору пiдтримують А.Р. Конечний i М. Боухал, на думку яких, професiйна деформацiя (вигорання) поступово розвиваiться iз професiйноi адаптацii. На прикладi медичних працiвникiв вони прослiдковують динамiку даного феномену. Певний ступiнь адаптацii першопочатково природний для медичного працiвника. Сильне сприйняття страждань iншоi людини на початку професiйноi дiяльностi, з часом, як правило притупляiться. Автори дивляться на вигорання з точки зору однiii певноi професii, в той же час, пiдкреслюють те, що Влпрофесiя ризикуВ» обовтАЩязково повинна належати до системи Вллюдина тАУ людинаВ».

Бойко вказуi, що синдром емоцiйного вигорання тАУ це вироблений особистiстю механiзм психологiчного захисту у виглядi повного чи часткового виключення емоцiй (зниження iх енергетики) у вiдповiдь на певнi психотравмуючi впливи.

1.1.1 Загальнi вiдомостi про синдром емоцiйного вигорання

Синдром емоцiйного вигорання тАУ це реакцiя органiзму, яка виникаi в результатi тривалоi дii професiйних стресiв середньоi iнтенсивностi. Не РДвропейськiй конференцii ВООЗ у 2005 р. вiдмiчено, що стрес, повтАЩязаний з роботою, i важливою проблемою приблизно для третини працiвникiв краiн РДвропейського союзу i вартiсть вирiшення проблем з психiчним здоровтАЩям у звтАЩязку з цим складаi в середньому 3-4% валового нацiонального доходу.

Синдром емоцiйного вигорання тАУ процес поступовоi втрати емоцiйноi, когнiтивноi i фiзичноi енергii, що проявляiться в симптомах емоцiйного, розумового виснаження, фiзичноi втоми, особистоi вiдгородженостi i зниження задоволення виконанням роботи. В лiтературi в якостi синонiму емоцiйного вигорання, використовуiться термiн Влсиндром психiчного вигоранняВ». Вигорання можна розглядати як стереотип емоцiйноi, частiше за все професiйноi, поведiнки. ВлВигоранняВ» - частково функцiональний стереотип, оскiльки дозволяi дозувати i економно витрачати енергетичнi ресурси. В той же час можуть виникати його дисфункцiйнi наслiдки, коли вигорання негативно вiдбиваiться на виконаннi професiйноi дiяльностi i стосунках з партнерами. РЖнколи синдром емоцiйного вигорання позначаiться поняттям Влпрофесiйне вигоранняВ», що дозволяi розглядати це явище в аспектi особистоi деформацii пiд впливом професiйних стресiв.

Серед професiй, в яких синдром емоцiйного вигорання зустрiчаiться найчастiше (вiд 30 до 90% працiвникiв), слiд вiдзначити лiкарiв, учителiв, психологiв, соцiальних працiвникiв, рятiвникiв, працiвникiв правоохоронних органiв. Майже 80% лiкарiв-психiатрiв, психотерапевтiв, психiатрiв-наркологiв мають рiзного ступеня вираження ознаки синдрому емоцiйного вигорання; 7,8% тАУ рiзко виражений синдром емоцiйного вигорання, що призводить до психосоматичних i психовегетативных порушень. За iншими даними, серед психологiв-консультантiв i психотерапевтiв ознаки синдрому емоцiйного вигорання рiзного вираження виявляються у 73% випадкiв; в 5% визначаiться виражена фаза виснаження, яка проявляiться емоцiйним виснаженням, психосоматичними i психовегетативними порушеннями.

Серед медичних сестер психiатричних вiддiлень ознаки синдрому емоцiйного вигорання виявляються у 62,9% опитуваних. Фаза резистенцii домiнуi в картинi синдрому у 55,9%; виражена фаза виснаження визначаiться у 8,8% респондентiв у вiцi 51 - 60 рокiв i зi стажем роботи в психiатрii бiльше 10 рокiв.

Тi чи iншi симптоми вигорання мають 85% соцiальних працiвникiв. Сформований синдром вiдзначаiться у 19% респондентiв, у фазi формування тАУ у 66%.

За даними англiйських дослiдникiв, серед лiкарiв загальноi практики виявляiться високий рiвень тривоги в 41% випадкiв, клiнiчно виражена депресiя тАУ в 26% випадкiв. Третина лiкарiв використовуi медикаментознi засоби для корекцii емоцiйного напруження, кiлькiсть спожитого алкоголю перевищуi середнiй рiвень. У дослiдженнi, проведеному вiтчизняними вченими у 26% терапевтiв вiдзначаiться високий рiвень тривожностi, а у 37% - субклiнiчна депресiя. Ознаки синдрому емоцiйного вигорання виявляються у 61,8% стоматологiв, при чому у 8,1% - у фазi виснаження.

Синдром емоцiйного вигорання спостерiгаiться у третини працiвникiв кримiнально-виконавчоi системи, якi безпосередньо спiлкуються iз засудженими, i у третини працiвникiв правоохоронних органiв.

1.1.2 Моделi емоцiйного вигорання

На даний момент iснуi декiлька моделей емоцiйного вигорання, якi описують даний феномен.

Ø Однофакторна модель емоцiйного вигорання (Пайнс, Аронсон). Згiдно цiii моделi, вигорання - стан фiзичного, емоцiйного i когнiтивного виснаження, яке викликаiться тривалим перебуванням в емоцiйно перевантажених ситуацiях. Виснаження виступаi головною причиною ( фактором), а iншi прояви дисгармонii переживань i поведiнки вважають наслiдком. На думку прихильникiв цiii моделi, ризик емоцiйного вигорання загрожуi не тiльки представникам соцiальних професiй.

Ø Двофакторна модель (Д. Дирендонк, В. Шауфелi, Х. Сiкста). Синдром емоцiйного вигорання зводиться до двомiрноi конструкцii, яка складаiться з емоцiйного виснаження i деперсоналiзацii. Перший компонент, який одержав назву ВлафективногоВ», стосуiться сфери скарг на власне здоровтАЩя, фiзичне самопочуття, нервове напруження, емоцiйне виснаження. Другий - деперсоналiзацiя - проявляiться у змiнах ставлення або до пацiiнтiв, або до себе. Вiн одержав назву ВлустановочногоВ».

Ø Трьохфакторна модель (К. Маслач, С. Джексон). Синдром психiчного вигорання являi собою трьохмiрний конструкт, який включаi в себе емоцiйне виснаження, деперсоналiзацiю i редукцiю особистих досягнень. Емоцiйне виснаження розглядаiться як основна складова емоцiйного вигорання i проявляiться у зниженому емоцiйному фонi, байдужостi и емоцiйному перенасиченнi.

Друга складова (деперсоналiзацiя) проявляiться в деформацii стосункiв з iншими людьми. В одних випадках це може бути пiдвищення залежностi вiд навколишнiх. В iнших - пiдсилення негативiзму, цинiзм установок i почуттiв у вiдношеннi до реципiiнтiв: пацiiнтiв, клiiнтiв i т.п.

Третя складова емоцiйного вигорання - редукцiя особистих досягнень - може проявлятися або в тенденцii негативно оцiнювати себе, занижувати своi професiйнi досягнення та успiхи, негативiзмi у вiдношеннi до службових достоiнств i можливостей, або у применшеннi власного достоiнства, обмеженнi своiх можливостей, обовтАЩязкiв у вiдношеннi до iнших.

Ø Чотирьохфакторна модель (Firth, Mims, Iwanicki, Schwab). У чотирьохфакторнiй моделi вигорання один iз його елементiв (емоцiйне виснаження, деперсоналiзацiя чи редукованi професiйнi досягнення) подiляiться на два окремих фактори. Наприклад, деперсоналiзацiя, повтАЩязана з роботою i з реципiiнтами вiдповiдно i т. д.

Ø Процесуальнi моделi емоцiйного вигорання розглядають вигорання як динамiчний процес, який розвиваiться в часi i маi певнi фази чи стадii. Процесуальнi моделi розглядають динамiку розвитку вигорання як процес зростання емоцiйного виснаження, внаслiдок якого виникають негативнi установки у вiдношеннi до субтАЩiктiв професiйноi дiяльностi. Спецiалiст, якого подолало вигорання, стараiться створити емоцiйну дистанцiю у стосунках з ними як спосiб подолати виснаження. Паралельно розвиваiться негативна установка у ставленнi до власних професiйних досягнень (редукцiя професiйних досягнень).

Ø Динамiчна модель (Б. Перлман i Е.А. Хартман). Емоцiйне вигорання як динамiчний процес, що розвиваiться в часi, характеризуiться зростаючою ступiнню вираженостi його проявiв. Ця модель описуi розвиток процесу емоцiйного вигорання як прояв трьох основних класiв реакцii на органiзацiйнi стреси. Це:

В· фiзiологiчнi реакцii, що проявляються у фiзичних симптомах (фiзичне виснаження);

В· афективно-когнiтивнi реакцii (емоцiйне i мотивацiйне виснаження, деморалiзацiя/деперсоналiзацiя);

В· поведiнковi реакцii, якi виражаються в симптоматичних типах долаючоi поведiнки (дезадаптация, дистанцiювання вiд професiйних обовтАЩязкiв, знижена робоча мотивацiя i продуктивнiсть).

Ø Згiдно процесуальноi моделi (М. Буриш) розвиток синдрому емоцiйного вигорання проходить ряд стадiй. (детальнiше див. Стадii емоцiйного вигорання).

1.1.3 Дiагностика

Фактори

Синдром емоцiйного вигорання проявляiться в:

a) почуттi байдужостi, емоцiйного виснаження (людина не може вiддаватися роботi так, як це було ранiше);

b) дегуманiзацii (розвитку негативного ставлення до своiх колег i клiiнтiв);

c) негативному самосприйняттi у професiйному планi - недостатнiсть почуття професiйноi майстерностi.

Видiляють три основних фактори, якi вiдiграють суттiву роль в синдромi емоцiйного вигорання - особистiсний, рольовий та органiзацiйний.

Особистiсний фактор. Проведенi дослiдження показали, що такi змiннi, як вiк, сiмейний статус, стаж даноi роботи, нiяк не впливають на емоцiйне вигорання. Але у жiнок в бiльшiй степенi розвиваiться емоцiйне виснаження, нiж у мужчин, у них вiдсутнiй звтАЩязок мотивацii (задоволення оплатою працi) i розвиток синдрому при наявностi звтАЩязку зi значимiстю роботи як мотивом дiяльностi, задоволенiсть професiйним ростом. Люди, якi вiдчувають недостатнiсть автономностi (Влнадкерованi особистостiВ»), бiльше пiддаються ВлвигораннюВ».

Психолог Фрейденберг описуi ВлзгораючихВ» як спiвчуваючих, гуманних, мтАЩяких, iдеалiстiв, орiiнтованих на людей, i - одночасно - нестiйких, iнтровертованих, одержимих навтАЩязливими iдеями (фанатичнi), ВлполумтАЩянихВ» i таких, що легко солiдаризуються. Махер (Maxer E.) поповнюi цей список ВлавторитаризмомВ» (авторитарним стилем керiвництва) i низьким рiвнем емпатii. В. Бойко вказуi наступнi особистiснi фактори, якi сприяють розвитку синдрому емоцiйного вигорання: схильнiсть до емоцiйноi холодностi, схильнiсть до iнтенсивного переживання негативних обставин професiйноi дiяльностi, слабка мотивацiя емоцiйноi вiддачi в професiйнiй дiяльностi.

Рольовий фактор. Встановлений звтАЩязок мiж рольовою конфлiктнiстю, рольовою невизначенiстю i емоцiйним вигоранням. Робота в ситуацii розподiленоi вiдповiдальностi обмежуi розвиток синдрому емоцiйного вигорання, а при нечiткiй чи нерiвномiрно розподiленiй вiдповiдальностi за своi професiйнi дii цей фактор рiзко зростаi навiть при суттiво низькому трудовому навантаженнi. Сприяють розвитку емоцiйного вигорання тi професiйнi ситуацii, при яких спiльнi зусилля не узгодженi, немаi iнтеграцii дiй, наявна конкуренцiя, в той же час як успiшний результат залежить вiд узгодженостi дiй.

Органiзацiйний фактор. Розвиток синдрому емоцiйного вигорання повтАЩязаний з наявнiстю напруженоi психоемоцiйноi дiяльностi: iнтенсивне спiлкування, пiдкрiплення його емоцiями, iнтенсивне сприйняття, переробка i iнтерпретацiя отримуваноi iнформацii i прийняття рiшень. Другий фактор розвитку емоцiйного вигорання - дестабiлiзуюча органiзацiя дiяльностi i неблагополучна психологiчна атмосфера. Це нечiтка органiзацiя дiяльностi i планування працi, недостатнiсть необхiдних засобiв, наявнiсть бюрократичних моментiв, багатогодинна робота, яка маi важко вимiрюваний змiст, наявнiсть конфлiктiв як в системi Влкерiвник - пiдлеглийВ», так i мiж колегами.

Видiляють ще один фактор, що обумовлюi синдром емоцiйного вигорання - наявнiсть психологiчно важкого контингенту, з яким доводиться мати справу професiоналу у сферi спiлкування (важкi хворi, конфлiктнi покупцi, ВлважкiВ» пiдлiтки i т.д.).

Симптоми

Функцii дiяльностi людини, якi безпосередньо повтАЩязанi зi стресом, потребують високоi iнтенсивностi мисленнiвих процесiв, швидкостi i великоi кiлькостi прийняття рiшень, насиченостi дiй, швидкостi реакцiй на втручання зовнiшнiх факторiв, безперервного спiлкування з iншими людьми, рiзного статусу, рiзних професiйних i соцiальних груп. ВлЛюдський факторВ» i неформальнi стосунки в колективi лише додають емоцiйного напруження. Тривале, постiйне перебування у стресi неодмiнно розвиваi синдром емоцiйного вигорання.

Особлива небезпека - поiднання особистоi iмпульсивностi, низькоi емоцiйноi стiйкостi з неефективними стилями поведiнки в конфлiктних ситуацiях. Синдром емоцiйного вигорання високого ступеня розвитку i виснаження спостерiгаiться у працiвникiв, якi надають перевагу пасивнiй втечi вiд вирiшення конфлiктiв.

Синдром емоцiйного вигорання рiдше уражаi тих, хто працюi в стилi ВлкомпромiсВ» та ВлспiвпрацяВ».

У мiру тривалостi iнтенсивноi дiяльностi, впливу стрес-факторiв, розвиваiться синдром емоцiйного вигорання, зтАЩявляiться почуття втоми, яке змiнюiться розчаруванням, зниженням iнтересу до своii роботи. Далi, обовтАЩязково вiдбуваiться змiна поведiнки людини, починаються психосоматичнi реакцii, якi переходять в серйознi захворювання, i, як результат - втрата сенсу життя i внутрiшня руйнацiя.

Синдром емоцiйного вигорання маi наступнi прояви:

Ø почуття байдужостi, емоцiйного виснаження, спустошення (людина не може вiддаватися роботi так, як це було ранiше);

Ø дегуманiзацiя (розвиток негативного ставлення до своiх колег i клiiнтiв);

Ø негативне самосприйняття в професiйному планi (почуття недостачi почуття професiйноi майстерностi).

Фiзичнi симптоми:

В· Рiзке пiдвищення втомлюваностi;

В· Хронiчна втома;

В· Головний бiль;

В· Сприйнятливiсть до змiн зовнiшнього середовища;

В· Змiни артерiального тиску;

В· Астенiя (безсилля, слабiсть);

В· Обмеження рухiв шиi, болi в спинi;

В· Мимовiльнi рухи - стискання кулакiв, скованiсть;

В· Збiльшення чи втрата ваги;

В· Задишка;

В· Безсоння;

В· Статева дисфункцiя

Емоцiйнi симптоми:

В· Недостатнiсть емоцiй, не емоцiйнiсть;

В· Песимiзм, цинiзм i черствiсть в роботi та особистому життi;

В· Байдужiсть i втома;

В· Вiдчуття фрустрацii i безпорадностi, безнадiя;

В· Дратiвливiсть, агресивнiсть;

В· Тривога, посилення iррацiональноi тривожностi, нездатнiсть зосередитися;

В· Депресiя, почуття провини;

В· Нервовi ридання, iстерики, душевнi страждання;

В· Втрата iдеалiв чи надiй, чи професiйних перспектив;

В· Збiльшення деперсоналiзацii власно чи iнших (люди стають безликими, як манекени);

В· Переважаi почуття самотностi.

Поведiнковi симптоми:

В· Робочий час бiльше 45 годин на тиждень;

В· Пiд час робочого дня зтАЩявляiться втома i бажання перерватися, вiдпочити, вiдпочити;

В· Байдужiсть до iжi, без надлишкiв;

В· Мале фiзичне навантаження;

В· Виправдання вживання тютюну, алкоголю, лiкiв;

В· Нещаснi випадки (наприклад, травми, падiння, аварii i т. д.)

В· РЖмпульсивна емоцiйна поведiнка.

РЖнтелектуальний стан:

В· Зменшення iнтересу до нових теорiй та iдей в роботi;

В· Зменшення iнтересу до альтернативних пiдходiв у вирiшеннi проблем (наприклад, в роботi);

В· Збiльшення туги, апатii чи недостача куражу, смаку та iнтересу до життя;

В· Надавання переваги стандартним шаблонам, рутинi, анiж творчому пiдходу;

В· Цинiзм чи байдужiсть до новизни, нововведень;

В· Мала участь чи вiдмова вiд участi у розвиваючих експериментах (тренiнгах, навчаннi);

В· Формальне виконання роботи.

Соцiальнi симптоми:

В· Немаi часу чи енергii для соцiальноi активностi;

В· Зменшення активностi та iнтересу до планування вiльного часу, до хоббi;

В· Соцiальнi контакти обмежуються роботою;

В· Обмеженi взаiмостосунки з iншими, як вдома, так i на роботi;

В· Вiдчуття iзоляцii, нерозумiння iнших та iншими;

В· Вiдчуття недостачi пiдтримки з боку сiмтАЩi, друзiв, колег.

Стадii

Рiзнi дослiдники по-рiзному пiдходять до визначення стадiй емоцiйного вигорання. Це пояснюiться рiзноманiтнiстю пiдходiв до розумiння сутi процесу вигорання. На даний момент iснуi кiлька теорiй, якi видiляють стадii емоцiйного вигорання.

Дж. Грiнберг пропонуi розглядати емоцiйне вигорання як прогресуючий птАЩятиступеневий процес.

1. Перша стадiя емоцiйного вигорання (Влмедовий мiсяцьВ»). Працiвник зазвичай задоволений роботою i завданнями, ставиться до них з ентузiазмом. Однак, в процесi продовження робочих стресiв професiйна дiяльнiсть починаi приносити все менше задоволення i працiвник стаi все менше енергiйним.

2. Друга стадiя (Влнедостача паливаВ»). ЗтАЩявляiться втома, апатiя, можуть виникнути проблеми зi сном. За вiдсутностi додатковоi мотивацii i стимулювання у працiвника втрачаiться iнтерес до своii працi або зникають привабливiсть роботи в данiй органiзацii i продуктивнiсть його дiяльностi. Можливi порушення трудовоi дисциплiни i вiддаленiсть (дистанцiювання) вiд професiйних обовтАЩязкiв. У випадку високоi мотивацii працiвник може продовжувати горiти, пiдживлюючись внутрiшнiми ресурсами, але на шкоду власному здоровтАЩю.

3. Третя стадiя (хронiчнi симптоми). Надмiрна праця без вiдпочинку, особливо ВлтрудоголiкiвВ», призводить до таких фiзичних явищ, як виснаження i схильнiсть до захворювань, а також до психологiчних переживань - хронiчноi дражливостi, загостреноi злоби чи почуття пригнiченостi, Влзагнаностi в кутВ». Постiйне переживання нестачi часу (синдром менеджера).

4. Четверта стадiя (криза). Як правило, розвиваються хронiчнi захворювання, в результатi чого людина частково чи повнiстю втрачаi працездатнiсть. Посилюються переживання невдоволеностi власною ефективнiстю i якiстю життя.

5. ПтАЩята стадiя емоцiйного вигорання (Влпробивання стiниВ»). Фiзичнi i психологiчнi проблеми переходять в гостру форму i можуть спровокувати розвиток серйозних небезпечних захворювань, якi загрожують життю людини. У працiвника зтАЩявляiться стiльки проблем, що його картАЩiра знаходиться пiд загрозою.

Динамiчна модель Б. Перлман i Е.А. Хартман видiляi чотири стадii емоцiйного вигорання.

1) Перша стадiя - напруження, повтАЩязане з додатковими зусиллями для адаптацii до ситуацiйних робочих потреб. Таке напруження викликають два найбiльш iмовiрних типи ситуацiй. Перший: навички i вмiння працiвника недостатнi, щоб вiдповiдати статусно-рольвим i професiйним вимогам. Другий: робота може не вiдповiдати його очiкуванням, потребам чи цiнностям. Тi й iншi ситуацii створюють протирiччя мiж субтАЩiктом i робочим оточенням, що запускаi процес емоцiйного вигорання.

2) Друга стадiя супроводжуiться сильними вiдчуттями i переживаннями стресу. Багато стресогенних ситуацiй можуть не викликати вiдповiдних переживань, оскiльки вiдбуваiться конструктивне оцiнювання своiх можливостей i усвiдомлюваних вимог робочоi ситуацii. Рух вiд першоi стадii емоцiйного вигорання до другоi залежить вiд ресурсiв особистостi i вiд статусно-рольвих та органiзацiйних змiнних.

3) Третя стадiя супроводжуiться реакцiями основних трьох класiв (фiзiологiчнi, афективно-когнiтивнi, поведiнковi) в iндивiдуальних варiацiях.

4) Четверта стадiя являi собою емоцiйне вигорання як багатогранне переживання хронiчного психологiчного стресу. Будучи негативним наслiдком психологiчного стресу, переживання вигорання проявляiться як фiзичне, емоцiйне виснаження, як переживання субтАЩiктивного неблагополуччя - певного фiзичного чи психологiчного дискомфорту. Четверта стадiя образно спiвставляiться з Влзатуханням горiнняВ» при вiдсутностi необхiдного палива.

Згiдно моделi Буриша (Burisch, 1994) розвиток синдрому емоцiйного вигорання проходить ряд стадiй. Спочатку виникають зоровi енергетичнi затрати - наслiдок екстремально високоi позитивноi установки на виконання професiйноi дiяльностi. У мiру розвитку синдрому зтАЩявляiться почуття втоми, яке поступово змiнюiться розчаруванням, зниженням iнтересу до своii роботи. Варто, однак, зазначити, що розвиток емоцiйного вигорання iндивiдуальний i визначаiться вiдмiнностями в емоцiйно-мотивацiйнiй сферi, а також умовами, в яких протiкаi професiйна дiяльнiсть людини.

В розвитку синдрому емоцiйного вигорання М. Буриш видiляi наступнi стадii чи фази:

1) Попереджуюча фаза

a) Надмiрна участь:

В· надмiрна активнiсть;

В· вiдмова вiд потреб, не повтАЩязаних з роботою, витiснення iз свiдомостi переживань невдач i розчарувань;

В· обмеження соцiальних контактiв.

b) Виснаження:

В· почуття втоми;

В· безсоння;

В· загроза нещасних випадкiв.

2) Зниження рiвня власноi участi:

a) У ставленнi до спiвпрацiвникiв, пацiiнтiв:

В· втрата позитивного сприйняття колег;

В· перехiд вiд допомоги до нагляду i контролю;

В· приписування вини за власнi невдачi iншим людям;

В· домiнування стереотипiв у поведiнцi у ставленнi до спiвпрацiвникiв, пацiiнтiв - поява негуманного пiдходу до людей.

b) У вiдношеннi до iнших оточуючих

В· вiдсутнiсть емпатii:

В· байдужiсть;

В· цинiчнi оцiнки.

c) У вiдношеннi до професiйноi дiяльностi:

В· небажання виконувати своi обовтАЩязки;

В· штучне продовження перерв у роботi, запiзнення, закiнчення роботи ранiше, нiж потрiбно;

В· акцент на матерiальний аспект при одночасному незадоволеннi роботою.

d) Зростання вимог:

В· втрата життiвого iдеалу;

В· почуття переживання того, що iншi люди використовують тебе;

В· заздрiсть.

3) Емоцiйнi реакцii:

a) Депресiя:

В· постiйне почуття провини, зниження самооцiнки;

В· необТСрунтованi страхи, лабiльнiсть настрою, апатiя.

b) Агресiя:

В· захиснi установки, звинувачення iнших, iгнорування власноi участi в невдачах;

В· вiдсутнiсть толерантностi i здатностi до компромiсу;

В· недовiрливiсть, конфлiкти з оточенням.

4) Фаза деструктивноi поведiнки

a) Сфера iнтелекту:

В· зниження концентрацii уваги, вiдсутнiсть здатностi виконувати складнi завдання;

В· ригiднiсть мислення, вiдсутнiсть уяви.

b) Мотивацiйна сфера:

В· вiдсутнiсть власноi iнiцiативи;

В· зниження ефективностi дiяльностi;

В· виконання завдань чiтко за iнструкцiiю.

c) Емоцiйно-соцiальна сфера:

В· байдужiсть, уникання неформальних контактiв;

В· вiдсутнiсть участi в життi iнших людей або надмiрна привтАЩязанiсть до однiii людини;

В· уникання тем, повтАЩязаних з роботою;

В· самодостатнiсть, самотнiсть, вiдмова вiд хобi, сум.

5) Психосоматичнi реакцii i зниження iмунiтету;

В· нездатнiсть до релаксацii у вiльний час;

В· безсоння, сексуальнi порушення;

В· пiдвищення тиску, тахiкардiя, головнi болi;

В· болi в хребтi, порушення травлення;

В· залежнiсть вiд нiкотину, кофеiну, алкоголю.

6) Розчарування i негативна життiва установка:

В· почуття безпорадностi i безсенсовностi життя;

В· екзистенцiйний вiдчай.

1.2 Робота психолога

У суспiльствi поступово змiнюiться ставлення людей до роботи. Люди втрачають впевненiсть у стабiльностi свого соцiального i матерiального статусу, в гарантованостi робочого мiсця. Загострюiться конкуренцiя за престижну та високооплачувану роботу. Паралельно iдуть процеси вузькоi спецiалiзацii професii i, одночасно, глобалiзацii з сумiжними галузями. Швидко змiнюються запити ринку працi. Падаi рейтинг ряду соцiально значимих професiй - медичних працiвникiв, вчителiв, вчених, соцiальних працiвникiв, психологiв.

Традицiйно у суспiльнiй свiдомостi, i в науковiй лiтературi при вивченнi професiйноi дiяльностi спецiалiстiв соцiономiчних професiй (лiкарiв, педагогiв, соцiальних працiвникiв, психологiв i т. д.) акцент робився, перш за все, на позитивних аспектах роботи з людьми. Разом з тим цiлком очевидно, що саме робота з людьми через високi вимоги, особливу вiдповiдальнiсть i емоцiйнi навантаження потенцiйно мiстять в собi небезпеку важких переживань, повтАЩязаних з робочими ситуацiями, i ймовiрнiсть виникнення професiйного стресу.

Психологiя як вид професiйноi дiяльностi вимагаi вiд спецiалiста особливих знань, умiнь i навичок, а також особистiсних якостей, без яких здiйснення психологiчноi допомоги практично неможливо. Серед значимих якостей можна видiлити такi, як гуманiстична спрямованiсть особистостi, особиста i соцiальна вiдповiдальнiсть, загострене почуття добра i справедливостi, почуття власного достоiнства i повага достоiнства iншоi людини, терпимiсть, вихованiсть, поряднiсть, емпатiйнiсть, готовнiсть зрозумiти iнших i прийти до них на допомогу, емоцiйна стiйкiсть, особистiсна адекватнiсть за самооцiнкою, рiвнем домагань i соцiальноi адаптованостi.

Професiйна дiяльнiсть психолога, не залежно вiд рiзновиду виконуваноi роботи, належить до групи професiй з пiдвищеною моральною вiдповiдальнiстю за здоровтАЩя i життя окремих людей, груп населення i суспiльства в цiлому. Постiйнi стресовi ситуацii, в якi потрапляi психолог в процесi складноi соцiальноi взаiмодii з клiiнтом, постiйне проникнення в суть соцiальних проблем клiiнта, особиста незахищенiсть та iншi морально-психологiчнi фактори здiйснюють негативний вплив на здоровтАЩя психолога.

Психологiчне консультування, психотерапiя, як i соцiальна робота вiднесена до професiй, якi вимагають постiйного великого навантаження, вiдповiдальностi i таких, що мають вельми невизначенi критерii успiху.

Психологам, за родом своii дiяльностi будучи втягненими в тривале напружене спiлкування з iншими людьми, властивий, як iншим спецiалiстам, що працюють в системi Вллюдина - людинаВ», вже згадуваний синдром емоцiйного вигорання.

Соцiальна робота ставить жорсткi вимоги до психофiзiологiчних особливостей спецiалiста-професiонала i вимагаi науково обТСрунтованi методи вiдбору, адаптацii спецiалiстiв-психологiв i профiлактики синдрому емоцiйного вигорання.

1.2.1 Найголовнiшi вимоги до особистостi психолога

РЖснують точки зору, згiдно з якими успiх роботи практичного психолога визначаiться, перш за все, системою психотехнiк, якi застосовуються. РЖншими словами, провiдна роль вiдводиться психологiчному i психотерапевтичному iнструментарiю, при цьому особистiснi характеристики психолога вважаються чимось другорядним. Схожа позицiя притаманна теоретичним концепцiям, якi розглядають психологiчну допомогу як вплив психолога на клiiнта.

Гуманiстична позицiя полягаi в тому, що розвиваючий i оздоровлюючий ефект виникаi в результатi створення атмосфери емпатii, щиростi, саморозкриття i особливих теплих взаiмовiдносин мiж психологом i клiiнтами. Отже, потрiбно, щоб психолог мав такi особистiснi характеристики, якi дозволили б йому турбуватися про утворення максимально сприятливих умов для розвитку самосвiдомостi, здiйснення особистiсних змiн.

Узагальнюючи численнi дослiдження професiйно важливих особистiсних рис психотерапевтiв i психологiв, можна видiлити наступнi особистiснi риси, якi бажанi для практичного психолога:

В· концентрацiя на клiiнтi, бажання i здатнiсть йому допомогти;

В· вiдкритiсть до вiдмiнних вiд власних поглядiв i суджень, гнучкiсть i терпимiсть;

В· емпатичнiсть, чутливiсть, здатнiсть створювати атмосферу емоцiйного комфорту;

В· автентичнiсть поведiнки, тобто здатнiсть декларувати групi iстиннi емоцii i переживання;

В· ентузiазм i оптимiзм, вiра в здатнiсть учасникiв до змiн i розвитку;

В· врiвноваженiсть, терпимiсть до фрустрацii i невизначеностi, високий рiвень саморегуляцii;

В· впевненiсть в собi, позитивне ставлення до самого себе, адекватна самооцiнка, усвiдомлення власних конфлiктних областей, потреб, мотивiв;

В· багата уява, iнтуiцiя;

В· високий рiвень iнтелекту.

К. Рудестам пише про взаiмозвтАЩязок особистiсних рис, теоретичних установок i стилiв управлiння у групового психотерапевта( цi слова, на нашу думку, можуть стосуватися будь-якого практичного психолога): вiн Влповинен бути частково артистом, частково ученим, який поiднуi почуття i iнтуiцiю з професiйним знанням методiв i концепцiй. З одного боку, з розвитком самосвiдомостi, ростом досвiду i знань про групову та iндивiдуальну динамiку зростаi надiйнiсть iнтуiцii. Концептуальнi рамки, метод осмислення керiвником елементiв поведiнки, якi вiн спостерiгаi, можуть служити йому основою для перевiрки почуттiв i надiйностi iнтуiцii. С iншого боку, концептуальнi методи i рамки, якi використовуються без урахування iнтуiцii i почуттiв, можуть привес

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Абрахам Маслоу о потребностях человека