Особливостi емоцiйних реакцiй в ранньому юнацькому вiцi
Вступ
Роздiл 1.Теоретико-методологiчнi засади дослiдження емоцiйних реакцiй в ранньому юнацькому вiцi
1.1ВаВаВа Аналiз понять ВлемоцiiВ», Влемоцiйнi станиВ», Влемоцiйнi реакцiiВ»
1.2ВаВаВа Емоцiйне реагування i його характеристики
1.3ВаВаВа Логiка розвитку емоцiйноi сфери в ранньому юнацькому вiцi
1.4ВаВаВа Чинники, що впливають на емоцiйнi реакцii осiб раннього юнацького вiку
Роздiл 2. Органiзацiя, методи та результати емпiричного дослiдження особливостей емоцiйних реакцiй юнацтва
2.1ВаВаВа Методика та органiзацiя дослiдження особливостей емоцiйних реакцiй в юнацькому вiцi
2.2ВаВаВа Психологiчний аналiз проявiв емоцiйних реакцiй у ранньому юнацькому вiцi
2.3ВаВаВа Психологiчнi рекомендацii стосовно корекцii нестiйкоi емоцiйноi сфери
Висновки
Список використаноi лiтератури
Додатки
Вступ
Актуальнiсть дослiдження. Вiдомо, що юнацький перiод розглядаiться як такий, пiд час якого суперечностi розвитку набирають особливоi гостроти. Це зумовлено специфiчними явищами, що свiдчать про перехiд вiд дитинства до дорослостi, що супроводжуiться якiсною перебудовою усiх сторiн розвитку особистостi. Саме у цей перiод вiдбуваiться усвiдомлення дитиною своii iндивiдуальностi, змiнюiться ii ставлення до навколишнього свiту, до себе, до iнших людей, вiдбуваiться перебудова потреб та мотивiв, поведiнки. Водночас змiнюються вимоги суспiльства до представникiв раннього юнацького вiку. У зв'язку з цим юнакам необхiдно погоджувати своi потреби з очiкуваннями оточуючих та вимогами соцiальних норм.
Необхiднiсть такого погоджування часто пов'язана iз значними труднощами, котрi й стають причиною виникнення суперечностей у розвитку пiдлiтка. Цi суперечностi можуть протiкати в гострiй формi, зумовлюючи сильнi емоцiйнi переживання, порушення у поведiнцi школярiв, у iх взаiминах з дорослими та ровесниками.
Актуальнiсть дослiдження обумовлена, перш за все, необхiднiстю подальшоi теоретичноi та практичноi розробки проблеми емоцiйних проявiв та реакцiй на рiзних етапах онтогенезу особистостi. Вiдомо, що емоцiйнiсть як стiйка властивiсть iндивiдуальностi, як одна з психологiчних складових темпераменту (Б.М.Тiплов, В.Д.Небилiцин, А.РД.Ольшаннiкова) виконуi системоутворюючу функцiю у структурi рис особистостi та окремих ii якостей (О.П.Саннiкова); емоцii (В.К.Вiлюнас, Г.С.Костюк. О.Я. Чебикiн та iн.) та емоцiйнiсть (А.РД.Ольшанникова, О.РЖ.Палей) беруть участь у регуляцii дiяльностi, i детермiнантами успiшностi дiяльностi та спiлкування (О.П.Саннiкова).
Одночасно у рядi дослiджень вiдзначаiться уразливiсть, у першу чергу, емоцiйноi сфери особистостi як дорослих, так i юнацтва (Г.О.Балл, О.РЖ.Захаров, Г.Крайг, та iн.). Саме тому дослiдження емоцiйноi сфери юнакiв, особливостей прояву емоцiй та реакцiй юнакiв пiд час спiлкування з однолiтками на сучасному етапi, який характеризуiться пiдвищеною емоцiогенiстю, що обумовлена соцiальними перебудовами у сучасному суспiльствi, у перiод соцiальних змiн, i актуальним i значущим.
Крiм того, враховуючи те, що саме у пiдлiтковому та юнацькому вiцi закладаються основи наступного емоцiйного життя у зрiлi роки (П.М.Якобсон), враховуючи пiдвищену емоцiйну чутливiсть юнакiв до впливiв сучасного соцiуму, при спiлкуваннi з групою однолiткiв, виникаi необхiднiсть у дослiдженнi iндивiдуального середовища дитини.
Незважаючи на те, що у психологii i чимало робiт, у яких розглядаються тi чи iншi аспекти емоцiйноi сфери юнакiв ( Т.О.Гаврилова, РЖ.В.Дубровiна, РЖ.С.Кон, А.РД.Личко, А.М.Прихожан, Ф.Райс, А.О.Реан та iн.), фактично вiдсутнi дослiдження, в яких вивчалися б iндивiдуально-психологiчнi особливостi емоцiйних реакцiй юнацтва, особливо у контекстi спiлкування з групою однолiткiв.
Актуальнiсть даноi теми визначаiться також необхiднiстю вирiшення проблеми оптимiзацii взаiмин юнакiв мiж собою та гармонiзацii iх взаiмин в цiлому, втiлення у практику виховання пiдростаючого поколiння принципу особистiсно зорiiнтованого пiдходу.
Усе сказане i зумовило вибiр теми бакалаврського дослiдження ВлОсобливостi емоцiйних реакцiй в ранньому юнацькому вiцiВ».
Мета дослiдження полягаi у вивченнi особливостей емоцiйних реакцiй осiб раннього юнацького вiку; у розробцi й обТСрунтуваннi методiв корекцii рiвня емоцiйностi та емоцiйних реакцiй юнакiв.
У вiдповiдностi з поставленою метою були визначенi наступнi завдання дослiдження:
1. На пiдставi теоретико-методологiчного аналiзу лiтератури обТСрунтувати пiдходи до дослiдження проблеми емоцiйних реакцiй, емоцiйних станiв, розглянути структуру цих явищ, iх психологiчний змiст та специфiку проявiв у юнацькому вiцi.
2. Застосувати комплекс дiагностичних методик, релевантних метi та завданням дослiдження; створити психодiагностичний iнструментарiй, спрямований на вивчення емоцiйностi, емоцiйних реакцiй осiб юнацького вiку.
3. Емпiрично дослiдити якiснi показники емоцiйних реакцiй юнацтва в групi однолiткiв, властивостей особистостi залежно вiд типу характеру юнака, простежити взаiмозвтАЩязок цього типу на емоцiйнiсть спiлкування, емоцiйна реакцii юнака в групi однолiткiв.
4. Визначити типи емоцiйностi (комбiнацii емоцiйних модальностей) юнакiв.
5. Розробити психологiчнi рекомендацii для корекцii рiвня емоцiйностi та емоцiйних реакцiй для тих осiб, у яких виявився пiдвищений або понижений рiвень прояву емоцiйних переживань.
ОбтАЩiкт дослiдження тАУ емоцiйнiсть та прояви емоцiйних реакцiй в ранньому юнацькому вiцi.
Предмет дослiдження тАФ якiснi характеристики емоцiйностi та характеристики прояву емоцiйних реакцiй юнацтва в залежностi вiд типу характеру.
Методи дослiдження. Теоретичнi методи: аналiз фiлософськоi, психологiчноi та психолого-педагогiчноi лiтератури; емпiричнi: спостереження, тестування, анкетування; методи математичноi обробки даних: статистичнi та аналiтичнi. У психодiагностичний комплекс увiйшли традицiйнi стандартизованi методики. До методик належать: опитувальник формально-динамiчних властивостей iндивiдуальностi (ОФДВРЖ) В.М.Русалова, тест-опитувадльник тАФ ВлДiагностика домiнуючоi емоцiйноi модальностi юнакiвВ» (Л.А.Рабинович в модифiкацii Т.Г.Сирицо), методика дiагностики типу емоцiйноi реакцii на впливи стимулiв навколишнього середовища (В.В. Бойко), самооцiночний тест ВлХарактеристики емоцiйностiВ».
Вибiрку склали 30 школярiв раннього юнацького вiку тАФ учнi 11 класу Рiвненськоi ЗОШ №13. Вибiрка орiiнтована на другу фазу пiдлiткового (раннього юнацького) вiку за мiжнародною класифiкацiiю тАФ 14-18 рокiв.
Структура дослiдження: бакалаврська робота складаiться зi вступу, двох частин, перша, з яких тАФ теоретична, друга тАФ практична, складаiться з емпiричного психологiчного експерименту, обТСрунтування результатiв дослiдження та розробки психологiчних рекомендацiй, висновкiв, додаткiв та списку використаноi лiтератури, який налiчуi 74 найменування.
1.1 Аналiз понять ВлемоцiiВ», Влемоцiйнi станиВ», Влемоцiйнi реакцiiВ»
РЖнтерес до емоцiйних явищ виникаi не тiльки у психологiв, але й у представникiв усiляких наукових дисциплiн i професiй: бiологiв, фiзiологiв, медикiв, фiлософiв, соцiологiв, педагогiв, юристiв, мистецтвознавцiв, космонавтiв. Вiн продовжуi зростати, оскiльки збiльшуiться комплекс теоретичних i практичних проблем, для розв'язання яких необхiднi глибокi знання
емоцiйноi сфери життя людини.
Незважаючи на очевиднiсть i широку представленiсть емоцiй у нашiй психiцi, на сьогоднi в лiтературi не iснуi iхнього загальновизнаного короткого й точного визначення. Емоцii розглядаються як Влсуб'iктивнi реакцii людини i тварин на вплив внутрiшнiх i зовнiшнiх подразникiв, що виявляються у виглядi задоволення i невдоволення, радостi, страху тощо. Супроводжуючи практично будь-якi прояви життiдiяльностi органiзму, емоцii вiдбивають у формi безпосереднього переживання значущiсть явищ i ситуацiй та служать одним iз головних механiзмiв внутрiшньоi регуляцii психiчноi дiяльностi й поведiнки, спрямованих на задоволення актуальних потребВ» [29, 33].
Як правило, емоцii тiсно пов'язанi з певними потребами iндивiда. Зв'язок цей полягаi в тому, що емоцiя, насамперед своiрiдно обслуговуi ту або iншу потребу, спонукаючи до необхiдних для ii задоволення дiй. Як уже зазначалося, емоцiйнi процеси обслуговують нашi потреби, пiд якими розумiiмо певнi властивостi органiзму або особистостi. Це обслуговування потреб емоцiями полягаi в тому, що вони оцiнюють як власний стан потреб, вiдбиваючи його в суб'iктивному переживаннi, так i рiзнi обставини, що сприяють або заважають iхньому задоволенню, тим самим спонукаючи iндивiда до вiдповiдних поведiнкових актiв.
Емоцii як невiд'iмний компонент психiчноi дiяльностi змiнюються у процесi життя людини. Вплив емоцiй на протiкання багатьох психiчних процесiв посилюi необхiднiсть пiзнання механiзмiв iхнього виникнення, розвитку i можливого коригування в навчально-виховному процесi.
Незважаючи на надзвичайно велику увагу, яку фахiвцi придiляють проблемi емоцiй у рiзних галузях наукових знань, визначення iхньоi сутностi залишаiться актуальним питанням i для сучасних дослiджень (Вiлюнас В.К., РЖзард К.Е., Леонтьiв А.Н., Рубiнштейн С.Л., Тихомиров О.К., Чебикiн О.Я.та iн.) [12], [29], [43], [65], [70], [72]. Основна складнiсть щодо цього пов'язана з кiлькома причинами. По-перше, з-поза того, що ряд авторiв по-рiзному витлумачують поняття ВлемоцiiВ». Так, однi з них (Ананьiв Б.Г., Вундт В, та iн.) [2], [14] емоцii ототожнюють з почуттями й переживаннями, а iншi чiтко диференцiюють iх (Анохiн П.К., Вiлюнас В.К., РЖзард К.Е., Леонтьiв А.Н. та iн.) [3], [12], [29], [43] . По-друге, визначення емоцiй ускладнюiться тим, що вони щiльно iнтегруються з iншими властивостями, процесами i станами (Запорожець О.В., Додонов Б.РЖ., та iн.) [23], [17].
У цьому аспектi можна умовно видiлити два пiдходи до розумiння емоцiй. По-перше, пiдхiд, в якому змiстовий бiк поняття емоцii розглядаiться на рiвнi специфiчноi форми вiдображення, тобто у виглядi переживання (Ананьiв Б.Г., Додонов Б.РЖ.) [2], [17]. По-друге, пiдхiд, у якому емоцii розглядаються як специфiчна форма ставлення суб'iкта до тих чи iнших обставин. Узагальнення цих та iнших пiдходiв дозволило розглядати емоцii як складний психiчний процес, пов'язаний з вiдображенням вiдношення у формi специфiчного полiмодального почуттiвого тону, спрямованого на дii внутрiшнiх та зовнiшнiх факторiв життiдiяльностi.
Отже, емоцiя тАФ це загальна активна форма переживання органiзмом своii життiдiяльностi. Розрiзняють простi та складнi емоцii. Переживання задоволення вiд iжi, бадьоростi, втоми, болю тАФ це простi емоцii. Вони властивi i людям, i тваринам. Простi емоцii в людському життi перетворилися на складнi емоцii i почуття. Характерною ознакою складних емоцiй i те, що вони виникають у результатi усвiдомлення об'iкта, що викликав iх, розумiння iхнього життiвого значення, наприклад переживання задоволення при сприйманнi музики, пейзажу.
Емоцiям властива полярнiсть. Вона виявляiться в тому, що кожна емоцiя, кожне почуття за рiзних обставин можуть виявлятися протилежно: Влрадiсть тАФ гореВ», Вллюбов тАФ ненавистьВ», Влсимпатiя тАФ антипатiяВ», Влзадоволення тАФ незадоволенняВ». Полярнi переживання мають явно виражений позитивний або негативний вiдтiнок. Умови життя та дiяльностi викликають почуття рiзного рiвня активностi.
Однiiю з характеристик емоцiй i задоволення i невдоволення. Можна видiлити велику кiлькiсть рiзних характеристик емоцiй. Найчастiше емоцii подiляються на основi легко зрозумiлих критерiiв на такi групи:
1) нижчi й вищi емоцii;
2) позитивнi й негативнi;
3) стенiчнi й астенiчнi;
4) емоцiйнi реакцii та стани.
ВаНижчi й вищi емоцii. До нижчих почуттiв вiдноситься задоволення функцiональних потреб. Вищi почуття звичайно виникають пiд час задоволення духовних потреб. Цi емоцii носять яскраво виражений суспiльний характер i свiдчать про ставлення людини до рiзних сторiн i явищ громадського життя тАФ моральних, iнтелектуальних, естетичних. Однак, як свiдчить практика, чiткоi межi мiж вищими й нижчими емоцiями немаi.
Емоцii позитивнi й негативнi. РЖснуi думка, що позитивнi емоцii тАФ це кориснi для людини емоцii, а негативнi для неi шкiдливi. На думку К.РЖзарда, позитивнi емоцii полегшують взаiмодiю людей, розумiння ними ситуацiй i зв'язку мiж об'iктами, а негативнi - вiдчуваються як шкiдливi й не сприяють взаiмодii [29, 36]. Деякi психологи вважають таке мiркування неправильним. Набагато ближчим до iстини i твердження, в якому позитивнi емоцii пов'язують просто з приiмнiстю, а негативнi тАФ з неприiмнiстю iхнього безпосереднього переживання. Позитивнi емоцii несуть у собi позитивну оцiнку визначеного об'iкта, а негативнi тАФ негативну. Варто, однак, зазначити, що бувають емоцii, якi оцiнюють ситуацiю, в котрiй об'iкт виявив себе негативно, а його самого тАФ позитивно. Наприклад, такою i емоцiя жалю й спiвчуття.
Стенiчними називають емоцii, що пiдвищують життiдiяльнiсть органiзму, астенiчними тАФ почуття гнiтючоi, гальмуючоi життiдiяльностi, що знижують енергiю суб'iкта. Як приклад, ми можемо навести радiсть як стенiчне переживання, а сум тАФ як астенiчне переживання. Незважаючи на те, що астенiчнi емоцii користуються дурною репутацiiю, було б неправильним твердження, що астенiчнi переживання цiлком шкiдливi. Бiологiчно вони теж необхiднi, хоча б для того, щоб дати вiдпочинок перевтомленому органiзмовi, уберегти його вiд перенапруги. Дослiджуючи проблему прояву iндивiдуально-психологiчних i особистiсних якостей суб'iкта мовленнiвоi дiяльностi у вживаннi ненормативноi лексики, ми можемо вiдзначити важливiсть таких астенiчних емоцiй. Узагалi вживання ненормативноi лексики дуже специфiчне, не одноманiтне. У рiзних психологiчних станах людинi iнодi властиве вживання ненормативноi лексики. Найчастiше це вiдбуваiться в результатi стресiв, нервових зривiв, переживань, негативних, а iнодi й позитивних емоцiй. У даному випадку астенiчнi емоцii, що супроводжуються використанням ненормативних виразiв, можуть вiдiграти певною мiрою позитивну роль, забезпечуючи психологiчну розрядку органiзму [17, 51].
Емоцiйнi реакцii являють собою короткочаснi реакцii на визначений об'iкт, ситуацiю або подiю, емоцiйнi стани тАФ бiльш статичнi i тривалi стани, що нiби оцiнюють iснуючий стан речей у цiлому.
Той або iнший емоцiйний стан звичайно виникаi як афект дii попередньоi йому сильноi емоцiйноi реакцii. Виникнувши в результатi певноi емоцiйноi реакцii, емоцiйний стан надалi може позначатися на наступному реагуваннi людини на всiлякi явища дiйсностi.
Вплив емоцiйних реакцiй середньоi сили на поведiнку людини добре контролюiться ii свiдомiстю. У тих ситуацiях, коли емоцiйна реакцiя носить особливо iнтенсивний характер i спричиняi у людини часткову втрату контролю над собою, що виражаiться в незапрограмованих нею заздалегiдь, мало обмiркованих, iмпульсивних учинках, це називають афектом.
РЖснуi велика й рiзноманiтна група емоцiйних станiв. Це стани роздратованостi, невдоволення, тривоги, страху, радостi, зворушеностi, суму. Якщо при цьому компонент порушення слабшав, то такий стан називають настроiм.
РЖншi двi групи емоцiйних станiв тАФ порушення або напруга. У першому випадку маiться на увазi хвилювання, занепокоiння, тривога, а в другому тАФ стрес. Стан напруги похiдний вiд порушення: вiн настаi тодi, коли порушення доводиться стримувати.
Залежно вiд iндивiдуальних особливостей особистостi, ii стану i ставлення до ситуацii та об'iктiв, що викликають переживання, емоцii i почуття виявляються бiльш або менш iнтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.
Характерною особливiстю емоцiй i те, що вони захоплюють особистiсть загалом. Здiйснюючи майже блискавичну iнтеграцiю, тобто об'iднання в iдине цiле всiх функцii органiзму, емоцii сигналiзують про кориснi або шкiдливi впливи на органiзм, завдяки цьому вони мають унiверсальне значення для життя органiзму. Охоплюючи всi рiзновиди переживань людини тАФ вiд глибоких страждань, якi травмують, до високих форм радостi та соцiального вiдчуття життя, емоцii стають як позитивним чинником у життiдiяльностi, пiдносячи активнiсть органiзму, так i негативним, пригнiчуючи всi його функцii.
Встановлено, що емоцii, а саме довготривалi негативнi емоцii (страх, переживання болю тощо), вiдiграють вирiшальну роль у розвитку так знаних неврогенних захворювань, вважаi вiдомий фiзiолог П.К.Анохiн [3, 19].
Природа емоцiй i почуттiв органiчно пов'язана з потребами. Потреба як нужда в чомусь завжди супроводжуiться позитивними або негативними переживаннями в рiзноманiтних iх варiацiях. Характер iх переживання зумовлюiться ставленням особистостi до потреб, обставин, якi сприяють або не сприяють iх задоволенню.
Потреби людини i тварин вiдрiзняються за своiм змiстом, iнтенсивнiстю та способом iх задоволення, а це зумовлюi вiдмiннiсть в емоцiях людей i тварин, навiть у таких, якi i спiльними для людей та тварин тАФ гнiв, страх, радiсть, сум тощо. Людськi емоцii докорiнно змiнилися в процесi iсторичного розвитку людини, вони олюднилися, набули своiрiдних особливостей. Голод, наприклад, вiдчуваiться людиною не так, як твариною. Людина залежно вiд обставин може стримувати свiй голод, вiдмовлятися вiд iжi.
У людини як суспiльноi iстоти виникли вищi, духовнi потреби, а з ними й вищi почуття тАФ моральнi, естетичнi, пiзнавальнi, якi не властивi тваринi. Твариннi емоцii залишилися на рiвнi iнстинктивних форм життiдiяльностi. Почуття сорому, вказував Ч.Дарвiн, властиве лише людинi. Емоцii та почуття людини взаiмно пов'язанi з ii дiяльнiстю: дiяльнiсть викликаi рiзноманiтнi переживання у зв'язку зi ставленням до неi та успiхами у виконаннi, а емоцii i почуття, в свою чергу, стимулюють людину до дiяльностi, наснажують ii, стають внутрiшньою спонукою, ii мотивами. Почуття збагачують життя людини. РЖдеi без почуттiв тАФ холоднi, позбавленi життiвостi та енергii, не здатнi перейти в дiло. Переконанiсть у чомусь без почуттiв неможлива.
Рiзноманiтнi реакцii органiзму на ситуацiю пов'язанi з виникненням емоцiй. РЖснуi iнсВнтинктивна координацiя мiж актом сприймання i реакцiями органiзму. Сприймання як активний процес передбачаi, що об'iкт або ситуацiя сприймаються не лише так, як вони iснують, а й у своiму емоцiйному значеннi: ми сприймаiмо появу вiвчарки не лише як собаки, а й як хижака, що нам загрожуi. Будь-який акт передбачаi наявнiсть стимулу й вiдповiдi. Поява стимулу супроводжуiться активацiiю, його вибiр зумовлюiться потягом, а форма вiдповiдi, спосiб поВнведiнки вiдображають координацiю мiж стимулом i вiдпоВнвiддю. Емоцiя виникаi щоразу, коли задоволення потреби не вiдбуваiться, коли дiя не досягаi цiлi.
Фiзiологу РЖ. П. Павлову належить учення про динамiчний стереотип тАФ сталу систему реакцiй-вiдповiдей тварини i людини, яка вiдповiдаi певнiй комбiнацii зовнiшнiх сигнаВнлiв [56, 172]. При порушеннi стереотипу з'являються ознаки емоцiй. Зокрема, емоцiя виникаi тодi, коли виконання дii пов'язане з перешкодою. Якщо людина може втекти, вона не вiдчуваi емоцii страху. Або, навпаки, емоцiя виникаi, коли перешВнкоди не виявляiться там, де вона маi бути. Якщо не поруВншуiться динамiчний стереотип реакцiй (вiдповiднiсть мiж певним стимулом i комплексом реакцiй), виразнiсть емоцiй занадто низька. Емоцiя тАФ це реакцiя iндивiда на тi ситуацii, до яких iндивiд не може водночас адаптуватися, i значення ii переважно функцiональне.
Емоцiя може викликати порушення пам'ятi, навичок, замiну складних дiй легшими, простiшими. Ця дезорганiВнзацiя зумовлюiться активною реакцiiю суб'iкта вiдповiдно до ситуацii. Емоцiйна реакцiя може бути адекватною ситуВнацii, але рiвень ii органiзацii тАФ нижчим, нiж заведено в данiй культурi. Органiзуюче i дезорганiзуюче значення емоВнцii не тотожне ii корисностi. Дезорганiзацiя може бути коВнрисною в певнiй ситуацii (заплакати, щоб вплинути на iншу людину; виявити наполегливiсть у подоланнi труднощiв).
Але питання про емоцii тАФ не лише питання про ступiнь реакцii, яка викликаi порушення адаптивноi поведiнки. ЛюВндина як суб'iкт, що пiзнаi i змiнюi свiт, не байдужа до нього. Людина не безстоВнроннiй споглядач подiй, вона iх активний учасник.
Переживання емоцiйних станiв тАФ радостi, любовi, дружби, симпатii, прихильностi або болю, суму, страху, ненавистi, презирства, огиди тощо тАФ завжди супроводжуються вiдповiдними зовнiшнiми або внутрiшнiми виразами. Емоцii з гiпоталамусу розповсюджуються на всi ефекторнi органи. Достатньо виникнути емоцiйному збудженню, як негайно включаiться весь органiзм в його вираження. Зовнiшнi вирази емоцiй та почуттiв виявляються в рухах, позах, у руховiй та вокальнiй мiмiцi, iнтонацiях мовлення, рухах очей тощо.
Внутрiшня або вiсцеральна i вираженiсть переживань яскраво виявляiться в серцебиттi, диханнi кров'яному тиску, змiнах в ендокринних залозах, органах травлення та видiлення.
Зовнiшнi або експресивне вираження емоцiй i почуттiв помiтне навiть у немовлят. Але воно ще мало диференцiйоване. З досвiдом, особливо iз засвоiнням дитиною мовлення, експресивне вираження емоцiй i почуттiв набуваi рiзноманiтних вiдтiнкiв. Багатство iх настiльки велике, що в мовi iснують близько 5000-6000 слiв, якими переважно передаються тi чи iншi переживання. З досвiдом i розвитком мовлення дитина поступово оволодiваi експресивними виразами, певною мiрою стримуi iх, але це не значить, що цим самим гальмуiться емоцiя. П.К. Анохiн вважаi, що у таких випадках пригнiчуються лише тi чи iншi периферiйнi компоненти емоцiй тАФ рухи, мiмiка, сама ж емоцiя, раз вона виникла, неминуче розповсюджуiться на iншi, головним чином на вiсцеральнi компоненти [3, 22]. Проте формування витриманостi у дiтей позитивно позначаiться на iхнiй життiдiяльностi та стосунках у колективi. З оволодiнням експресивними способами виразу емоцiй i почуттiв формуiться здатнiсть сприймати й розумiти рiзноманiтнi форми та вiдтiнки виразу переживань, умiння iх розпiзнавати.
Разом з цим розвиваiться умiння користуватися ними з метою впливати на iнших. Ця здатнiсть необхiдна для артиста, а особливо для педагога, який, розпiзнавши завдяки спостережливостi внутрiшнi стани та переживання учня, може керувати ними, впливати на них з виховною метою власними експресивно виявленими почуттями.
Залежно вiд обставин i стану органiзму, його пiдготовленостi до переживань, емоцii i почуття можуть бути вираженi по-рiзному. Почуття страху, наприклад, може викликати або астенiчну реакцiю тАФ скутiсть, шок, або ж реакцiю стенiчну. Горе може викликати апатiю, бездiяльнiсть, розгубленiсть або вiдповiднi енергiйнi дii.
Форми та iнтенсивнiсть виявлення емоцiй i почуттiв значною мiрою залежать вiд вихованостi, рiвня культури особистостi, традицiй та звичаiв. Це особливо позначаiться на вираженостi iх зовнiшнiми засобами тАФ мiмiчними та пантомiмiчними рухами, жестами. Внутрiшнi ж iх вираження (серцебиття, дихання, дiя ендокринноi системи) вiдбуваiться вiдносно незалежно вiд соцiальних чинникiв.
Емоцiйнi стани та форми iх виявлення детермiнуються переважно соцiальними чинниками, але не можна iгнорувати у з'ясуваннi iхньоi природи й деяких природжених особливостей людини. Багатство емоцiйних станiв виявляiться у формi настроiв, афектiв, стресiв, фрустрацiй, пристрастей.
Настрiй тАФ це загальний емоцiйний стан, який своiрiдно забарвлюi на певний час дiяльнiсть людини, характеризуi ii життiвий тонус. Розрiзняють позитивнi настроi, якi виявляються у бадьоростi, та негативнi, якi пригнiчують, демобiлiзують, викликають пасивнiсть. Настрiй тАФ це такий загальний емоцiйний стан, який виразно не спрямований на щось конкретне. Причини настроiв тАФ найрiзноманiтнiшi; непiдготовленiсть до дiяльностi, страх перед очiкуваною невдачею, хворобливi стани, i приiмнi звiстки тощо. Особливе мiсце серед причин, що викликають настроi, посiдаi марновiрство. Вiра в прикмети, особливо негативнi, викликаi пасивнiсть, страх, розладнуi психiчну дiяльнiсть особистостi. Мiра пiддатливостi настроям маi iндивiдуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не пiддаються настрою, не занепадають духом навiть у тих випадках, коли для цього i якiсь пiдстави, а, навпаки, борються з труднощами. Легкодухi швидко пiддаються настроям. Вони потребують пiдтримки колективу.
Афекти тАФ це сильне, короткочасне збудження, що виникаi раптово, оволодiваi людиною такою мiрою, що вона втрачаi здатнiсть контролювати своi дii та вчинки. Прикладом афектiв може бути несподiване переживання тАФ сильна радiсть, вибух гнiву, страх. У станi афекту порушуiться саморегуляцiя органiзму, яка здiйснюiться ендокринною системою, дiяльнiсть внутрiшнiх органiв, послаблюються гальмiвнi процеси кори великих пiвкуль головного мозку. РЖ.П.Павлов, аналiзуючи афективний стан, зазначав, що людина в станi афекту, що перевищуi гальмiвну функцiю кори, говорить i робить те, чого вона не дозволяi собi у спокiйному станi i про що шкодуi, коли мине афект [56, 178]. Особливо рiзко виявляiться афективний стан при сп'янiннi, за якого гальмiвнi процеси значно послаблюються. Афекти викликаються несподiваними гострими життiвими ситуацiями, в якi потрапляi людина. Афект, як i настрiй, залежить певною мiрою вiд iндивiдуальних особливостей людини тАФ ii темпераменту, характеру, вихованостi. Афективнi люди часто-густо спалахують без будь-яких для цього причин. Афекти викликають глибокi змiни в психiчному життi людини, виснажують ii. Людина, виховавши в собi здатнiсть контролювати себе, володiти своiми рухами, може контролювати своi афективнi реакцii. Разом з тим усiм людям бiльшою чи меншою мiрою властиве афективне життя, без якого вони, як слушно зауважила Л.РЖ.Божович, перетворилися б на пасивних, байдужих iстот [9, 46].
Стрес де в чому нагадуi афект. Вiн, як i афект, виникаi за напружених умов життя та дiяльностi, у небезпечних ситуацiях, що виявляються несподiвано й потребують негайних заходiв. У стресовому станi поведiнка значною мiрою дезорганiзуiться, спостерiгаються безладнi рухи, порушення мовлення, помилки в переключеннi уваги, у сприйманнi, пам'ятi та мисленнi, виявляються неадекватнi емоцii. Лише твердi вмiння та навички в стресовому станi можуть залишатися без змiн. Практика показуi, що висока iдейнiсть, дисциплiнованiсть, органiзованiсть та самовладання запобiгають дезорганiзацii поведiнки за умов стресу.
Фрустрацiя являi собою своiрiдний емоцiйний стан, характерною ознакою якого i дезорганiзацiя свiдомостi та дiяльностi в станi безнадiйностi, втрати перспективи. М.Д.Левiтов називаi такi рiзновиди фрустрацii, як агресивнiсть, дiяльнiсть за iнерцiiю, депресивнi стани, характерними для яких i сум, невпевненiсть, безсилля, вiдчай [42, 103] Фрустрацiя виникаi у результатi конфлiктiв особистостi з iншими, особливо в колективi, в якому людина не дiстаi пiдтримки, спiвчутливого ставлення. Негативна соцiальна оцiнка людини, яка торкаiться ii особисто тАФ ii значущi стосунки, загрожуi престижу, людськiй гiдностi, тАФ спричиняi стан фрустрацii. Вiн виникаi у людей з пiдвищеною збудливiстю, з недостатньо розвиненими гальмiвними процесами, у невихованих, розбещених дiтей.
Пристрастi тАФ це сильнi, стiйкi, довготривалi почуття, якi захоплюють людину, володiють нею i виявляються в орiiнтацii всiх прагнень особистостi в одному напрямi, в зосередженнi iх на однiй метi. Пристрасть тАФ це суттiва сила людини, що енергiйно прагне до свого предмета. Вона породжуi неослабну енергiю в прагненнi до мети. Пристрасть виявляiться в найрiзноманiтнiших сферах людського життя та дiяльностi тАФ в працi, навчаннi, науцi, спортi, мистецтвi. Вона маi вибiрковий характер i виявляiться не лише в емоцiйнiй, а й у пiзнавальнiй, вольовiй сферах, у наполегливостi.
Пристрастi бувають позитивнi та негативнi. Навiть позитивна пристрасть, якщо вона заважаi дiяльностi, навчанню, стаi негативною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускаi уроки, недосипаi, то саме по собi читання книжок з позитивного перетворюiться на негативне. Пристрасть до алкоголю, курiння тощо згубно позначаiться на працi та життi людини.
Позитивнi пристрастi тАФ захоплення працею, навчанням тАФ i тiiю силою особистостi, яка породжуi велику енергiю в дiяльностi, сприяi продуктивностi працi. РЖ.П.Павлов закликав молодь бути пристрасною в роботi та наукових шуканнях. ВлПам'ятайте, тАФ писав вiн, тАФ що наука вимагаi вiд людини великого напруження i великоi пристрастiВ» [56, 183].
Емоцiйнi реакцii тАФ посмiшка, смiх, плач, лють, страх, схвильованiсть, iмпульсивнiсть дii або повна нерухомiсть тАФ тiсно пов'язанi з подiями, що iх зумовили. В екстремальних умовах, коли людина не може оволодiти певною ситуацiiю, розвиваються так званi афекти тАФ особливий вид емоцiй, якi супроводжуються сильною, бурхливою реакцiiю (наприклад, страх, гнiв). Цi реакцii не контролюються свiдомiстю, тому iх важко стримувати.
Емоцiя зазвичай розумiiться як переживання, щиросердечне хвилювання. Ще в першiй половинi XX столiття говорили про афекти як емоцiйнi реакцii, спрямованi на розрядку виниклого емоцiйного порушення. Наприклад, С. Л. Рубiнштейн використав термiни ВлемоцiйнiВ» й ВлафективнiВ» як рiвнозначнi: Вл..тричленний розподiл психiчних явищ на iнтелектуальнi, емоцiйнi i вольовi не може бути утримано. Первинним, основним i двочленний розподiл психiчних процесiв на iнтелектуальнi й афективнi..В» [65, 269].
Емоцiйне реагування характеризуiться знаком (позитивнi або негативнi переживання), впливом на поведiнку i дiяльнiсть (стимулюючий або гальмуючий), iнтенсивнiстю (глибина переживань i величина фiзiологiчних зрушень), тривалiстю протiкання (короткочасною або тривалiстю), предметнiстю (ступiнь усвiдомленостi й зв'язку з конкретним об'iктом).
РЖ. В.Мельничук, поряд зi знаком, iнтенсивнiстю, тривалiстю й предметнiстю, видiляi такi характеристики, як iхню реактивнiсть (швидкiсть виникнення або змiни), якiсть (зв'язок з потребою), ступiнь iхнього довiльного контролю [48, 150]. Перша з них не викликаi заперечень. Хоча, говорячи про швидкiсть виникнення емоцiйних реакцiй, варто сказати й про швидкiсть iхнього зникнення. Сумнiв викликають двi iншi характеристики, особливо остання. Довiльний контроль емоцiй тАФ це прерогатива вольовоi сфери особистостi, а не емоцiйноi.
ВаПо тому, якi переживання i в людини (позитивнi - задоволення або негативнi - вiдраза) емоцiйне реагування вiдзначаiться знаком Вл+В» або Вл-В». Треба, однак вiдзначити, що цей розподiл багато в чому умовний i принаймнi не вiдповiдаi позитивнiй або негативнiй ролi емоцiй для даноi людини в конкретнiй ситуацii. Наприклад, таку емоцiю, як страх, беззастережно вiдносять до негативних, але вона безумовно маi позитивне значення для тварин i людини, i крiм того, може робити людинi приiмнiсть. К. РЖзард вiдзначаi позитивну роль i такоi негативноi емоцii, як сором [29, 56]. Крiм того, вiн вiдзначаi, що i радiсть, яка проявляiться у формi зловтiхи, може принести людинi, яка ii вiдчуваi, таку ж шкоду, як i гнiв.
Тому К. РЖзард вважаi, що Влзамiсть того щоб говорити про негативнi i позитивнi емоцii, було б вiрнiше вважати, що iснують такi емоцii, якi сприяють пiдвищенню психологiчноi ентропii, i емоцii, якi, навпроти, полегшують конструктивну поведiнку. Подiбний пiдхiд дозволить нам вiднести ту або iншу емоцiю в розряд позитивних або негативних залежно вiд того, який вплив вона чинить на внутрiшньо-особистiснi процеси й процеси взаiмодii особистостi з найближчим соцiальним оточенням при облiку бiльш загальних етологiчних i екологiчних факторiвВ» [29, 56-57].
Високий ступiнь позитивного емоцiйного реагування називаiться блаженством. Наприклад, людина вiдчуваi блаженство, грiючись у вогню пiсля довгого перебування на морозi або, навпаки, поглинаючи холодний напiй у спекотну погоду. Для блаженства характерно, що приiмне вiдчуття розливаiться по всьому тiлу.
Вищий ступiнь позитивного емоцiйного реагування називаiться екстазом, або екстатичним станом. Це може бути релiгiйний екстаз, який переживали середньовiчнi мiстики, а в наш час представники деяких релiгiйних сект; такий стан також властивий шаманам. Зазвичай люди вiдчувають екстаз, коли переживають верх щастя.
Цей стан характеризуiться тим, що вiн захоплюi всю свiдомiсть людини, стаi домiнуючим, завдяки чому в суб'iктивному сприйняттi зникаi зовнiшнiй свiт, i людина перебуваi поза часом i простором. У руховiй сферi при цьому спостерiгаiться або нерухомiсть тАФ людина довгостроково залишаiться в прийнятiй позi, або, навпаки, людина вiдчуваi тiлесну легкiсть, проявляi радiсть, що доходить до несамовитостi, та виражаiться в бурхливих рухах.
Рiвнi емоцiйного реагування по С. Л. Рубiнштейну
С. Л. Рубiнштейн у рiзноманiтних проявах емоцiйноi сфери особистостi видiляi три рiвнi [65, 573]. Перший тАУ це рiвень органiчноi афективно-емоцiйноi чутливостi. Вiн пов'язаний з фiзичними вiдчуттями задоволення тАФ невдоволення, якi обумовленi органiчними потребами. Вони можуть бути, згiдно Рубiнштейну, як спецiалiзованими, мiсцевого характеру, вiдображаючи як емоцiйне зафарблення або тону окреме вiдчуття, так i бiльше загального, розлитого характеру, вiдображаючи бiльш-менш загальне самопочуття людини, не зв'язане у свiдомостi з конкретним предметом (безпредметнi туга, тривога або радiсть).
Другий, бiльше високий рiвень емоцiйних проявiв, згiдно Рубiнштейну, становлять предметнi почуття (емоцii). На змiну безпредметноi тривоги приходить страх перед чим-небудь. Людина усвiдомлюi причину емоцiйного переживання. Опредмеченнiсть почуттiв знаходить своi вище вираження в тому, що самi почуття диференцiюються, залежно вiд предметноi сфери, до якоi вони вiдносяться, на iнтелектуальнi, естетичнi i моральнi. РЖз цим рiвнем зв'язане замилування одним предметом i вiдраза до iншого, любов або ненависть до певноi особи, обурення на якусь людину або подiю й т.п.
Третiй рiвень пов'язаний з бiльш узагальненими почуттями, аналогiчними за рiвнем узагальненостi вiдверненому мисленню. Це почуття гумору, iронii, почуття пiднесеного, трагiчного й т.п. Вони теж можуть iнодi виступати як бiльш-менш приватнi стани, присвяченi до певного випадку, однак найчастiше вони виражають загальнi стiйкi свiтогляднi установки особистостi. Рубiнштейн називаi iх свiтоглядними почуттями [65, 574].
Таким чином, пiдсумовуi Рубiнштейн, Влу розвитку емоцiй можна.. намiтити наступнi щаблi: 1) елементарнi вiдчування як прояви органiчноi афективноi чутливостi, що грають у людинi пiдлеглу роль загального емоцiйного фону, забарвлення, тону або ж компонента бiльш складних почуттiв; 2) рiзноманiтнi предметнi почуття у виглядi специфiчних емоцiйних процесiв i станiв; 3) узагальненi свiтогляднi почуття; всi вони утворюють основнi прояви емоцiйноi сфери, органiчно включеноi в життя особистостiВ» [ 65, 579].
Види емоцiйного реагування
Дотепер iснують великi труднощi у видiленнi рiзних видiв емоцiйного реагування, чому багато в чому сприяi термiнологiчна плутанина. На думку В. К. Вiлюнаса, це i свiдоцтвом того, що Влфеноменологiчний матерiал, пояснити який покликана теорiя емоцiй, не маi чiтко помiтних ознак, якi могли б забезпечити деяке iдине споконвiчне iх угруповання i упорядкуванняВ» [ 12, 5].
З облiком наведених вище характеристик емоцiйних реакцiй у психологii традицiйно видiляють наступнi iхнi класи: емоцiйний тон вiдчуттiв, емоцii (включаючи афекти), настроi. Бiльш продуктивний i пiдхiд у В. М. Смирнова й О. РЖ. Трохачова, якi видiляють емоцiйнi реакцii й емоцiйнi стани [64, 27].
Емоцiйнi реакцii (гнiв, радiсть, туга, страх) пiдроздiляються ними на емоцiйний вiдгук, емоцiйний спалах й емоцiйний вибух (афект). Емоцiйний вiдгук i, на думку авторiв, са
Вместе с этим смотрят:
Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв
Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age
Positive and negative values of conformism
РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини
Абрахам Маслоу о потребностях человека