Проблеми тривожностi пiдлiткiв
Змiст
Вступ
Роздiл 1. Емоцiйнi особливостi пiдлiткового вiку
1.1 Загальна характеристика психологiчних особливостей пiдлiткового вiку
1.1.1 Психологiчнi концепцii пiдлiткового вiку
1.1.2 Особливостi афективноi та мотивацiйноi сфери пiдлiтка
1.1.3 Проблема пiдлiтковоi кризи
1.2 Тривожнiсть як емоцiйний розлад
1.2.1 Персонологiчний пiдхiд до проблеми тривожностi
1.2.2 Характеристика тривожностi як психiчного явища
Роздiл 2. Корекцiя тривожностi у пiдлiткiв
2.1 Вихiднi данi дослiдження
2.2 Опис та аналiз отриманих даних
2.2.1 Дiагностика тривожностi у пiдлiткiв
2.2.2 Тренiнг корекцii тривожностi у пiдлiткiв
Заняття 1
Заняття 2
Заняття 3
Заняття 4
2.2.3. Повторне дiагностування
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
В Законi Украiни ВлПро освiтуВ» визначено стратегiчну мету освiти: Вл..розвиток людини як особистостi й найвищоi цiнностi суспiльства, розвиток ii талантiв, розумових i фiзичних здiбностей, виховання високих моральних цiнностей, формування громадян, здатних на осмислений суспiльний вибiр..В» [7; с.4] Реалiзацiя цiii стратегii здiйснюiться багатьма ланками системи освiти. Однiiю з таких ланок i соцiально-педагогiчна робота.
Визначенi прiоритети тАУ розвиток особистостi, ii талантiв, здiбностей, самостiйного вибору, тАУ i кiнцевою метою процесу соцiально-педагогiчного навчання i виховання, для досягнення якоi необхiдно подолати багато труднощiв, що проявляються на особистiсному рiвнi субтАЩiктiв цього процесу, саме субтАЩiктiв, бо цей процес визначаiться як субтАЩiкт-субтАЩiктний.
Найбiльш сприятливим для виникнення особистiсних труднощiв i пiдлiтковий вiк. Пошуки власного ВлЯВ» на соцiальному, особистiсному, екзистенцiйному рiвнi i природною еволюцiiю пiдлiткiв, тiiю фундаментальною потребою, яка обумовлюi поведiнку пiдлiтка i, в цiлому, його свiтосприйняття. Майже всi почуття та емоцii пiдлiтка переживаються на тлi прагнення незвичайного i нового, проте усвiдомлена перспектива будь-яких зовнiшнiх чи внутрiшнiх трансформацiй ВлЯВ» не лише приваблюi, але й викликаi чимало тривожних переживань, якi за несприятливих внутрiшнiх та зовнiшнiх обставин мають негативнi наслiдки для процесу соцiалiзацii i розвитку особистостi, i i одним iз важливих факторiв дезадаптацii.
Вибiр теми даного дослiдження продиктований необхiднiстю пошуку шляхiв вирiшення проблем пiдлiткового вiку, якi в умовах розвитку системи освiти, змiни сiмейних вiдносин, значно поглиблюються. Серед важливих проблем пiдлiткового вiку тАУ тривожнiсть, яка закономiрно у пiдлiтковому вiцi збiльшуiться. Проте часто вона перевищуi показник норми i набуваi форми дезадаптуючого фактора, що для пiдлiтка приносить тяжкi внутрiшнi переживання. Найчастiше такi пiдлiтки намагаються не видiлятися, бути просто виконавцями, бо не вмiють захистити своi прагнення бути собою. Тут i виникаi загроза для реалiзацii вищезгаданих прiоритетiв.
Мета даного дослiдження спрямована на вивчення явища тривожностi, ii динамiки та проявiв у життi пiдлiтка, а також пошук можливих шляхiв ii подолання. Тому вважаiмо, що результати даного дослiдження i важливi для розумiння проблем пiдлiткового вiку, вивчення особливостей тривожностi цього вiку та процесу ii корекцii. На основi результатiв таких дослiджень можна робити подальшi розробки шляхiв корекцii тривожностi.
В роботi нами було використано теоретичнi положення i результати дослiджень соцiального антрополога М. Мiд, теоретичнi концепцii пiдлiткового вiку зарубiжних дослiдникiв Ст. Холла, Е. Шпрангера, Ш. Бюллер, Е. Штерна, Е. Ерiксона, Ж. Пiаже та вiтчизняних Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконiна, Л.РЖ. Божович, РЖ.В. Добровiноi. А також положення З. Фрейда та К. Хорнi про тривожнiсть, теоретичнi дослiдження цього питання Ю. Ханiна, Г. Айзенка, Ч. Спiлбергера, Е. Ейдемiллiра.
Таким чином, обтАЩiктомдослiдження виступаi емоцiйна сфера пiдлiтка. Предметом дослiдження i подолання тривожностi у пiдлiтковому вiцi.
Основна мета полягаi у аналiзi явища тривожностi, ii дiагностицi та корекцii.
Вiдповiдно ми висуваiмо наступну гiпотезу даного дослiдження: ймовiрно, що тривожнiсть у пiдлiткiв буде пiдвищеною i найвищий рiвень тривожностi буде пов'язаний iз проблемами у спiлкуваннi з дорослими.
Для досягнення мети дослiдження i пiдтвердження гiпотези ми ставимо перед собою такi завдання:
1) Розглянути теоретичнi концепцii пiдлiткового вiку зарубiжних i вiтчизняних дослiдникiв;
2) Описати психологiчнi особливостi пiдлiткового вiку;
3) Вивчити явище тривожностi, ii особливостi, прояви i наслiдки;
4) Дослiдити рiвень тривожностi у пiдлiткiв;
5) Розробити та здiйснити корекцiю тривожностi.
6) Перевiрити ефективнiсть проведеноi корекцiйноi програми.
Роздiл 1. Емоцiйнi особливостi пiдлiткового вiку
1.1 Загальна характеристика психiчних особливостей пiдлiткового вiку
1.1.1 Психологiчнi концепцii пiдлiткового вiку
Пiдлiтковий вiк можна смiливо назвати улюбленим обтАЩiктом дослiдження вiковоi психологii. Причиною цього i те, що цей перiод i визначальним у життi будь-якоi дитини. Вiн являi собою доволi довгий i проблемний перехiд вiд дитинства до дорослостi. В цьому вiцi змiнюiться все, причому змiни починаються вiд цiлiсноi особистостi: вiдбуваiться подальше становлення ii структури. Саме тому цей вiк завжди в центрi уваги i саме тому вiн фiксуiться в усiх без винятку системах перiодизацii розвитку дитини, якими б рiзними вони не були.
Проте, серед психологiв не сформувалось спiльноi думки щодо питання меж пiдлiткового перiоду. Складнiсть перiодизацii даного вiкового етапу пов'язана iз виразною соцiокультурною специфiкою подорослiшання, зi значною гетерохроннiстю настання психологiчних змiн, характерних для вiку, з явищем акселерацii тощо. У захiднiй психологii взагалi спостерiгаiться традицiя об'iднання пiдлiткового вiку i юностi у вiковий перiод який називаiться перiодом подорослiшання(adolescence).Змiстом його i перехiд вiд дитинства до дорослостi, а межi можуть простиратися за рiзними перiодизацiями вiд 12 до 25 рокiв. Часто вживаним також i слово тАЮтiнейджер" як спiльна назва для всiх, кому вiд 13 до 19 рокiв (вiд назви чисел, якi закiнчуються на тАУ тАЮteenтАЭ).
У сучаснiй вiтчизнянiй психологii та психологii пострадянського простору цi перiоди розмежовуються. Пiдлiтковий вiк розглядаiться у хронологiчних межах 9/11-14/15 рокiв, що спiвпадаi в сучаснiй украiнськiй школi з часом навчання дiтей у 5-9 класах [12; с.21].
Вивчення питання слiд розпочати iз розкриття змiсту теоретичних положень найважливiших концепцiй пiдлiткового вiку. Це дасть змогу окреслити коло питань, що безпосередньо стосуються цього вiку, його симптоматику, побачити стабiльне й iсторично мiнливе в психологii пiдлiтка, розрiзнити феномен i його iнтерпретацiю в рiзних наукових концепцiях, краще усвiдомити пiдхiд до проблем пiдлiткового вiку. Розглянемо цi концепцii.
Ряд дослiджень дорослiшання дiтей в рiзних соцiо-культурних середовищах (Б.Зазо, М.Мiд. Н.М.Толстая, М.Коул) експериментально доводять, що специфiка протiкання та тривалiсть пiдлiткового перiоду варiюi залежно вiд рiвня розвитку суспiльства та його етно-культурних особливостей.
Особливо варто вiдмiтити внесок соцiального антрополога Маргарет Мiд у поглиблення уявлень про перехiдний перiод життя людини. У своiх роботах М.Мiд описуi процес подорослiшання в рiзних архаiчних суспiльствах (Самоа, Гвiнея, острови Океанii). Нею показано, що незважаючи на рiзнi традицii подорослiшання, у первiсних суспiльствах пiдлiтковий вiк протiкаi без особливих потрясiнь, безконфлiктно як для дiвчаток, так i для хлопчикiв. У бiльшостi архаiчних суспiльств перехiд вiд дитинства до дорослостi здiйснюiться через особливий обряд iнiцiацii, переважно орiiнтований на хлопчикiв. Обряд виконуi у такому суспiльствi функцiю соцiалiзацii, яка включаi ряд завдань: розвиток соцiальноi, груповоi та гендерноi iдентичностi.
У постiндустрiальному суспiльствi пiдлiтковий перiод i не лише досить тривалим у часi i маi тенденцiю до збiльшення, саме о цiй порi тимчасово наростають негативнi змiни у поведiнцi, спiлкуваннi та навчаннi дитини. Очевиднi вiдмiнностi у протiканнi пiдлiткового перiоду в рiзних типах культур М.Мiд пояснюi кардинальною вiдмiннiстю у змiстi завдань соцiалiзацii людини.
Швидкий i безкризовий перехiд вiд дитинства до дорослостi, властивий архаiчним суспiльствам, обумовлений тим, що завдання соцiалiзацii тут не орiiнтованi на iндивiдуальний розвиток особистостi людини, а спрямованi на розвиток ii спiльностi iз соцiальною групою. Тут прабатьки бачать у своiх онуках повне повторення i реалiзацiю себе.
Тривалiсть i кризовий характер пiдлiткового вiку в постiндустрiальних суспiльствах пов'язанi з тим, що:
В· соцiальна та психологiчна зрiлiсть в умовах складноi культури настаi значно пiзнiше бiологiчноi зрiлостi:
В· процес соцiалiзацii i культурноi передачi допускаi бiльш широку iндивiдуальну варiативнiсть:
В· втрачаi значення жорстка гендерна iдентичнiсть, припускаiться бiльш широке поiднання маскулiнностi та фемiнностi при виконаннi гендерних ролей;
В· молодi люди бiльше не повторюють моделi життя своiх батькiв i повиннi самовизначатися у життi [23; с.10-11].
Продовжимо розгляд теоретичних iдей щодо розвитку пiдлiтка, якi сформувались у iвропейськiй i американськiй психологii розвитку i представленi концепцiями Ст. Холла, Е. Шпрангера, Ш. Бюллер, Е. Штерна, Е. Ерiксона, Ж. Пiаже.
Автор першоi фундаментальноi працi про пiдлiтковий перiод, американський психолог Стiвен Холл, осмислюючи багатий i рiзноманiтний матерiал спостережень, висунув теорiю рекапiтуляцii, згiдно з якою розвиток iндивiда схематично вiдтворюi та повторюi iсторiю людського роду, виявляючись у генетично запрограмованiй послiдовнiй змiнi спадково зумовлених форм поведiнки, почуттiв i соцiальних iнстинктiв.
Вiдповiдно до теорii рекапiтуляцii Ст.Холл вважав, що пiдлiткова стадiя в розвитку особистостi вiдповiдаi перiоду романтизму в iсторii людства. Це промiжна стадiя мiж дитинством тАФ епохою полювання i збирання тАФ i дорослим станом тАФ епохою розвиненоi цивiлiзацii. На думку Ст.Холла, цей перiод вiдтворюi епоху хаосу, коли твариннi, антропоiднi, напiвварварськi тенденцii зiштовхуються з вимогами соцiального життя.
Ст.Холл уперше описав амбiвалентнiсть i парадоксальнiсть характеру пiдлiтка, видiливши низку основних протирiч, властивих цьому вiку. У пiдлiткiв надмiрна активнiсть може призвести до виснаження, божевiльна веселiсть змiнюiться зневiрою, впевненiсть у собi переходить у сором'язливiсть i смуток, егоiзм чергуiться з альтруiстичнiстю, високi моральнi прагнення змiнюються низькими спонуканнями, жага до спiлкування змiнюiться замкнутiстю, тонка чутливiсть переходить в апатiю, жвава допитливiсть тАФ у розумову байдужiсть, любов до читання тАФ у зневагу до нього, прагнення до реформаторства тАФ у любов до рутини, захоплення спостереженнями тАФ у нескiнченнi роздуми. Ст.Холл по праву назвав цей перiод перiодом Влбурi та натискуВ». Змiст пiдлiткового перiоду Ст.Холл описуi як кризу самосвiдомостi, переборовши яку, людина здобуваi Влвiдчуття iндивiдуальностiВ» [11; с.10].
РЖнший великий дослiдник пiдлiткового вiку, нiмецький фiлософ i психолог Е. Шпрангер у 1924 р. випустив книгу ВлПсихологiя юнацького вiкуВ», яка не втратила своii значущостi дотепер. В цiй працi пiдлiтковий вiк розглядаiться як перша фаза юностi. Ця фаза характеризуiться кризою, змiст якоi i звiльнення вiд дитячоi залежностi.
Е.Шпрангер розробив культурно-психологiчну концепцiю пiдлiткового вiку, вiдповiдно до якоi пiдлiтковий вiк тАФ це вiк вростання в культуру. Вiн писав, що психiчний розвиток тАФ вростання iндивiдуальноi психiки в об'iктивний i нормативний дух даноi епохи. Обговорюючи питання про те, чи завжди пiдлiтковий вiк i перiодом Влбурi i натискуВ», Е.Шпрангер описав три типи розвитку отроцтва:
- критичний (характеризуiться рiзким, бурхливим, кризовим перебiгом, коли пiдлiтковий вiк переживаiться як друге народження, у пiдсумку якого виникаi нове ВлЯВ»);
- мтАЩякий (плавний, повiльний, поступовий рiст, коли пiдлiток залучаiться до дорослого життя без глибоких i серйозних зрушень у власнiй особистостi);
- активний (пiдлiток сам активно i свiдомо формуi i виховуi себе, переборюючи зусиллями волi внутрiшнi тривоги i кризи).
Головнi новоутворення цього вiку, за Е.Шпрангером, тАФ вiдкриття ВлЯВ», виникнення рефлексii, усвiдомлення своii iндивiдуальностi [11; с.10]
Пошук бiологiчного змiсту пубертатного перiоду представлений у роботах Ш.Бюллер. Пiдлiтковий вiк у ii роботах визначаiться на основi поняття пубертатностi, не лише фiзичноi але i психiчноi. Психiчна пубертатнiсть, за Ш.Бюллер, пов'язана iз визрiванням особливоi бiологiчноi потреби тАФ потреби в доповненнi. Саме в цьому життiвому явищi i лежать, на ii думку, причини тих переживань, що характернi для пiдлiткового вiку. Зовнiшнi i внутрiшнi збудження, яким супроводжуiться дозрiвання, повинне вивести пiдлiтка зi стану самовдоволення i спокою, спонукати його до пошукiв i зближення з iстотою iншоi статi. Явища, що супроводжують дозрiвання, повиннi зробити людину шукаючою, незадоволеною своiю замкнутiстю, i ii ВлЯВ» повинно бути розкрите для зустрiчi з ВлТиВ».
Психiчнi симптоми перехiдного вiку починаються, як правило, в 11 тАФ 12 рокiв: пiдлiтки неприборканi й задерикуватi, iгри старших пiдлiткiв iм ще незрозумiлi, а для дитячих iгор вони вважають себе занадто великими. Перейнятися особистим самолюбством i високими iдеалами вони ще не можуть, i водночас у них немаi дитячого пiдпорядкування авторитету. Ця фаза i, за Ш.Бюллер, прелюдiiю до перiоду психiчноi пубертатностi. Наступна фаза тАУ негативна. Основнi ii риси, визначеннi Ш. Бюллер, тАУ це Влпiдвищена чутливiсть i дратiвливiсть, неспокiйний i легко збудливий станВ», а також Влфiзичне i душевне нездужанняВ», що виражаiться в дратiвливостi й вередуваннi. Пiдлiтки незадоволенi собою, iхня незадоволенiсть переноситься на навколишнiй свiт. Закiнчення негативноi фази характеризуiться завершенням тiлесного дозрiвання. РЖ тут починаiться третя фаза тАУ позитивна. Позитивний перiод приходить поступово i починаiться з того, що перед пiдлiтком вiдкриваються живi джерела радостi, до яких вiн до цього часу не був сприйнятливий. До усього цього приiднуiться любов, тепер уже свiдомо спрямована на доповнююче ВлТиВ». ВлЛюбов даi вихiд найважчiй напрузiВ», тАФ зазначаi Ш.Бюллер.
У роботi Ш.Бюллер зроблена спроба розглянути пубертатний вiк у iдностi органiчного дозрiвання i психiчного розвитку [11; с.11-12]
Е. Штерн привертаi увагу до розвитку особистостi пiдлiтка, i в залежностi вiд того, яка цiннiсть в структурi особистостi пiдлiтка вiдiграi визначальну роль, створюi типологiю особистостi i описуi шiсть особистiсних типiв:
- теоретичний, усi прагнення якого спрямованi на обтАЩiктивне пiзнання дiйсностi;
- естетичний тип тАУ особистiсть, для якоi обтАЩiктивне пiзнання далеке, вона прагне осягнути одиничний випадок;
- економiчний тип тАУ життям такоi людини керуi iдея користi, прагнення тАЮз найменшою витратою сили досягти найбiльшого результатутАЭ;
- соцiальний, сенс життя якого тАУ любов, спiлкування i життя для iнших людей;
- полiтичний тАУ характерне прагнення до влади, панування i впливу;
- релiгiйний тАУ спiввiдносить будь-яке одиничне явище iз загальним сенсом життя i свiту.
За Е. Штерном, перехiдний вiк характеризуi не тiльки особлива спрямованiсть думок i почуттiв, прагнень та iдеалiв, але особливий спосiб дiй тАУ тАЮсерйозна гратАЭ (промiжна форма мiж дитячою грою i серйозною вiдповiдальною дiяльнiстю тАУ вибiр професii, пiдготовка до неi, заняття спортом, участь у пiдлiткових органiзацiях, кокетство, флiрт, романтичнi залицяння тощо) [11; с. 12-13].
Класичнi дослiдження пiдлiткового вiку стосуються розвитку особистостi в певний iсторичний перiод, перiод першоi третини XX столiття, коли дитяча психологiя формувалася як самостiйна наука, залишаючись пiд впливом бiологiзаторських iдей. Особливо яскраво це проявилося в трактуваннi одного з найважчих психологiчних етапiв тАФ пiдлiткового. Психологiчнi змiни, що вiдбуваються в розвитку особистостi пiдлiтка, дослiдники пов'язували насамперед iз процесом статевого дозрiвання.
У другiй половинi XX столiття дослiдники поглибили розумiння ролi середовища в розвитку пiдлiтка. Так, Е.Ерiксон, що вважав пiдлiтковий вiк найважливiшим i найважчим перiодом людського життя, пiдкреслював: психологiчна напруженiсть, що супроводжуi формування цiлiсностi особистостi, залежить не тiльки вiд фiзичного дозрiвання, особистоi бiографii, а й вiд духовноi атмосфери суспiльства, вiд внутрiшньоi суперечливостi суспiльноi iдеологii. До настання пiдлiткового вiку дiти дiзнаються про цiлий ряд рiзних ролей тАУ учня або друга, брата або сестри, сина або дочки, покупця, пасажира тощо. У пiдлiтковому вiцi та юностi, за Е. Ерiксоном, людинi важливо зiбрати у цiле всi знання про себе й iнтегрувати цi численнi образи себе у особисту iдентичнiсть [13; с.7].
Пiдлiтковий вiк у концепцii Ж. Пiаже розглядаiться як вiк останньоi фундаментальноi децентрацii тАУ дитина звiльняiться вiд конкретноi привтАЩязаностi до даних у полi сприйняття обтАЩiктiв i починаi розглядати свiт з точки зору того, як його можна змiнити. За Ж. Пiаже, в цьому вiцi закiнчуiться формування особистостi, будуiться програма життя. Вiдчуваючи перешкоди з боку суспiльства у реалiзацii своiх життiвих програм i планiв перетворення свiтопорядку i залишаючись залежним вiд нього, пiдлiтки поступово соцiалiзуються [12; с. 14].
Специфiка вiку та розвиток особистостi пiдлiтка розглядаються вiтчизняними психологами Л.С. Виготським, Д.Б. Ельконiним, Л.РЖ Божович у системi трьох взаiмоповтАЩязаних категорiй: джерело, рушiйнi сили, умови розвитку. Дана понятiйна трiада розкриваi специфiку розвитку пiдлiтка як соцiально активного, дiяльного iндивiда.
Л.С. Виготський головне новоутворення вбачаi втому, що, за його словами, в драму розвитку вступаi нова дiюча особа, новий якiсно своiрiдний фактор тАУ особистiсть самого пiдлiтка. Виготський докладно розглядав проблему iнтересiв у перехiдному вiцi, називаючи ii Влключем до всiii проблеми психологiчного розвитку пiдлiткаВ». Вiн писав, що всi психологiчнi функцii людини на кожному ступенi розвитку, у тому числi й у пiдлiтковому вiцi, дiють не безсистемно, не автоматично i не випадково, а в системi, конкретними прагненнями, потягами й iнтересами. пiдлiтковому вiцi, пiдкреслював Л.С.Виготський, маi мiсце перiод руйнування й вiдмирання старих iнтересiв i перiод дозрiвання новоi бiологiчноi основи, на якiй згодом розвиваються новi iнтереси [23].
Л.С.Виготський перелiчив кiлька основних груп найяскравiших iнтересiв пiдлiткiв, якi вiн назвав домiнантами. Це Влезопова домiнантаВ» (iнтерес пiдлiтка до власноi особистостi); Влдомiнанта далиниВ» (установка пiдлiтка на великi масштаби, що для нього набагато суб'iктивно прийнятнiшi, нiж ближнi, поточнi, сьогоднiшнi); Влдомiнанта зусилляВ» (потяг пiдлiтка до опору, подолання, до вольових напруг, що iнодi виявляються в упертостi, хулiганствi, боротьбi проти виховательського авторитету, протестi й iнших негативних явищах); Влдомiнанта романтикиВ» (прагнення пiдлiтка до невiдомого, ризикованого, до пригоди, до героiзму). Л.С.Виготський вiдзначав також ще два новотвори вiку тАФ це розвиток рефлексii i на ii основi тАФ самосвiдомостi. Розвиток рефлексii у пiдлiтка, писав вiн, не обмежуiться тiльки внутрiшнiми змiнами самоi особистостi, у зв'язку з виникненням самосвiдомостi для пiдлiтка стаi можливим незмiрно глибше i ширше розумiння iнших людей. Розвиток самосвiдомостi, як нiяка iнша сторона душевного життя, вважав Л.С.Виготський, залежить вiд культурного вмiсту середовища.
У концепцii Д.Б.Ельконiна пiдлiтковий вiк, як будь-який новий перiод, пов'язаний з новоутвореннями, що виникають з провiдноi дiяльностi попереднього перiоду. Навчальна дiяльнiсть робить ВлповоротВ» вiд спрямованостi на свiт до спрямованостi на самого себе. Як уже зазначалося, багато авторiв зводили симптоми пiдлiткового вiку до початку статевого дозрiвання. Однак, як пiдкреслюi Д.Б.Ельконiн, самозмiна виникаi i починаi усвiдомлюватися спочатку психологiчно внаслiдок розвитку навчальноi дiяльностi i лише пiдкрiплюiться фiзичними змiнами. Це робить навернення до себе ще iнтимнiшим. Порiвнюючи себе з дорослим, пiдлiток доходить висновку, що мiж ним i дорослим нiякоi рiзницi немаi. Вiн починаi вимагати вiд навколишнiх, щоб його бiльше не вважали маленьким, вiн усвiдомлюi, що також маi права. Складаiться нова ситуацiя розвитку: панування дитячоi спiльноти над дорослими. У взаiмодii iз свiтом дитина засвоюi у цьому вiцi насамперед сферу моральних норм, на основi яких будуються соцiальнi взаiмини. Спiлкування зi своiми ровесниками тАУ провiдний тип дiяльностi в концепцii Д.Б. Ельконiна. Саме через цей вид дiяльностi засвоюються норми соцiальноi поведiнки, норми моралi, тут встановлюються стосунки рiвностi та поваги одне до одного. В цiй дiяльностi формуiться самосвiдомiсть [11; с.14-15].
Л.РЖ. Божович пояснюi вiкову кризу пiдлiткового вiку суперечнiстю, яка виникаi мiж прагненням пiдлiтка знайти бiльш самостiйну, бiльш дорослу позицiю у життi i вiдсутнiстю реальних можливостей для цього. Характеризуючи пiдлiтковий вiк, вона насамперед звертаi увагу на якiснi змiни у мотивацiйнiй системi дитини тАУ це спрямованiсть на майбутнi, iiрархiя мотивiв, опосередкована дiя мотивiв на основi свiдомо поставленоi цiлi i свiдомо прийнятого намiру, оформлення моральних переконань i морального свiтогляду. Важливим новоутворенням пiдлiткового вiку, на погляд Л.РЖ. Божович, i самовизначення, що характеризуiться розумiнням себе, своiх прагнень, можливостей, розумiння свого мiсця у людському суспiльствi [11; с. 16].
Отже, враховуючи рiзнi концепцii, якi були розкритi, можна стверджувати, що особливостi проявiв i перебiгу пiдлiткового перiоду залежать вiд конкретних соцiальних обставин життя i розвитку пiдлiтка, його соцiальноi позицii у свiтi дорослих. Вирiшальна роль у його психiчному розвитку належить передусiм системi соцiальних вiдносин. Бiологiчний чинник дii на пiдлiтка опосередковано тАУ через соцiальнi стосунки з оточенням.
1.1.2 Особливостi афективноi та мотивацiйноi сфери пiдлiтка
В пiдлiтковому вiцi вiдбуваiться бурхливий розвиток емоцiйноi сфери. Необхiдно насамперед зосередити увагу на аналiзi змiн, пов'язаних iз зростанням емоцiйноi напруженостi самосвiдомостi в цей перiод. Центральним утворенням у сферi переживань пiдлiтка стаi "почуття дорослостiтАЭ. Воно виявляiться як суб'iктивне переживання готовностi бути повноправним членом колективу дорослих, виявляiться у прагненнi до самостiйностi, бажаннi продемонструвати свою "дорослiсть", добиватися, щоб старшi поважали його особистiсть, рахувалися з його поглядами (Д.РЖ. Фельдштейн) [3; с.2].
Бажання виглядати дорослим в очах iнших може бути виражене у дiтей рiзною мiрою i маi тенденцiю до пiдсилення, коли не знаходиться пiдтвердження у оточуючих. Розвиток дорослостi в рiзних виявах залежить вiд того, у якiй сферi намагаiться себе ствердити пiдлiток, якого характеру набуваi його самостiйнiсть.
Т.В. Драгунова пропонуi такi види дорослостi:
1) наслiдування зовнiшнiх ознак дорослостi (палiння, гра в карти, вживання алкоголю, косметика, прикраси, способи вiдпочинку, розваг, залицяння тощо);
2) рiвняння пiдлiткiв-хлопцiв на якостi тАЮсправжнього чоловiкатАЭ сила, мiць, смiливiсть, мужнiсть, витривалiсть, воля, вiрнiсть у дружбi тощо);
3) соцiальна дорослiсть (виникаi в умовах спiвпрацi дитини i дорослого, де пiдлiток посiдаi мiсце помiчника дорослого);
4) iнтелектуальна дорослiсть (прагнення пiдлiтка щось знати i вмiти по-спрвжньому) [21; с.8-9].
Пiдлiтковому вiку властива рiзка змiна настрою та переживань, пiдвищена збудливiсть, iмпульсивнiсть, амбiвалентнiсть почуттiв. В цьому вiцi у дiтей спостерiгаiться наявнiсть тАЮпiдлiткового комплексу емоцiйностiтАЭ,який включаi перепади настрою пiдлiткiв тАУ вiд безмежноi радостi до похмуростi i навпаки без очевидних на те причин, а також виявлення полярних якостей, що чергуються (сентиментальнiсть i черствiсть; сором'язливiсть i розв'язнiсть; боротьба з авторитетами i обожнення кумирiв тощо).
В цей час з'являiться новий емоцiйний стан тАУ тАЮафект неадекватностiтАЭ(Л.Г.Божович та iн) [11; с.16]. Дослiдження показали, що в його основi лежить невiдповiднiсть самооцiнки, як правило, низькоi для пiдлiткiв високому рiвню домагань. Це переживання надуманоi несправедливостi i неадекватноi образи пiдлiтком у ситуацii неуспiху, коли вiдкидаiться власна вiдповiдальнiсть за результат, використовуiться захисна форма усвiдомлення подiй, а у невдачах звинувачуються iншi люди або обставини.
Загальне зростання особистостi пiдлiтка, розширення кола його iнтересiв, розвиток самосвiдомостi, новий досвiд спiлкування з однолiтками тАУ все це призводить до iнтенсивного зростання соцiально цiнних спонук i переживань, таких як: спiвчуття чужому горю, здатнiсть до безкорисливоi самопожертви та iн. Порiвняно з попереднiм перiодом, бiльш стiйкими стають емпатичнi переживання, але домiнуi егоцентрична емпатiя, тобто переживання за себе, страждання iншого виступаi приводом переживати за себе. На кiнець пiдлiткового перiоду в спiлкуваннi з ровесниками з'являiться здатнiсть до емоцiйноi децентрацii, коли пiдлiток здатний вiдсторонитися вiд власних емоцiйних переживань, сприймати емоцii, емоцiйнi стани iншого.
При переходi вiд пiдлiткового до юнацького вiку самосвiдомiсть молодоi людини втрачаi емоцiйну напруженiсть, iснуi на спокiйному емоцiйному фонi. Зростаi диференцiйованiсть емоцiйних реакцiй i способiв виявлення емоцiйних станiв, а також пiдвищуiться самоконтроль i саморегуляцiя емоцiйних станiв.
Щодо мотивацiйноi сфери пiдлiткiв, то розкриття даного питання варто розпочати з вiдтворення динамiки розвитку мотивацiйноi сфери дитини на попереднiх етанах та виокремити тi новоутворення, якi пiдготовлюють кардинальнi змiни в мотивацii пiдлiтка. При аналiзi мотивацii пiдлiтка необхiдно враховувати: бiологiчнi змiни (статеве дозрiвання); психологiчнi змiни (ускладнення о форм мислення, розвиток самосвiдомостi, розширення сфери вольовоi активностi); соцiальний контекст життя пiдлiтка.
Головну увагу потрiбно звернути на змiни, якi торкаються органiзацii системи мотивiв, а також наслiдкiв iх бiльшоi усвiдомленостi пiдлiтками.
В пiдлiтковому вiцi створюiться iiрархiчна система мотивiв. З розвитком процесiв самосвiдомостi спостерiгаються якiснi змiни мотивiв, вони стають бiльш стiйкими,бiльшiсть iнтересiв набувають стiйкого захоплення. За механiзмом дii мотиви стають не безпосередньо дiючими, а такими, що виникають на основi свiдомо поставленоi цiлi i свiдомо прийнятого намiру. Виникнення опосередкованих потреб робить можливим для пiдлiтка свiдоме управлiннясвоiми потребами i прагненнями, оволодiння своiм внутрiшнiм свiтом, формування довготривалих життiвих планiв i перспектив [23; с.32-33].
Окремоi уваги заслуговуi питання егоцентричноi спрямованостiпiдлiткiв. Вже на початку пiдлiткового вiку виникають стiйкi iнтереси i потреби, пов'язанi iз тАЮЯтАЭ, iншими словами виникаi егодомiнантна настанова, що проявляiться у iнтенсивному iнтересi пiдлiтка до свого внутрiшнього свiту, власноi особистостi (Л.С.Виготський), яка структуруi всю мотивацiйно-потребову сферу пiдлiтка, присутня у всiх його поведiнкових виявах, його емоцiях, почуттях, переживаннях. Зовнiшнiми ознаками цiii домiнанти виступають: реакцiя емансипацii, негативiзм, прагнення до ризику, а також такi специфiчнi феномени пiдлiтковоi поведiнки, як тАЮуявна аудиторiятАЭ, тАЮперсональний мiфтАЭ. Особливу увагу вважаiмо слiд придiлити останнiм.
Характерна для пiдлiткiв iдея, що за ними постiйно спостерiгають i оцiнюють, отримала назву уявна аудиторiя (Elkind, 1967). Створена направленою на себе уявою пiдлiтка, уявна аудиторiя спiвiснуi в його думках i переживаннях. Пiдлiтки використовують уявну аудиторiю з метою вивчення рiзних установок i поведiнки. Уявна аудиторiя також i й джерелом негативних переживань тАУ постiйноi хворобливоi вiдкритостi iншим людям. Так як пiдлiтки не впевненi в своiй iдентичностi, вони надмiрно сприйнятливi до думок iнших, намагаючись зрозумiти хто ж вони насправдi.
Водночас пiдлiтки охопленi своiми почуттями. РЖнколи вони вважають, що iх емоцii унiкальнi. РЗм здаiться, що нiхто й нiколи не переживав таких почуттiв i страждань. Одним iз проявiв егоцентризму, який Девiд Елкiнд визначив як персональний мiф, i вiдчуттям, що вони настiльки унiкальнi, що повиннi бути виключенi iз звичайних законiв природи. Вони думають, що з ними не може статися нiчого поганого i що вони будуть жити вiчно. Цi вiдчуття можуть лежати в основi ризикованоi поведiнки, яка i дуже поширена в пiдлiтковому вiцi [2; с. 516-517].
1.1.3 Проблема пiдлiтковоi кризи
Психологи рiзним чином тлумачать причини виникнення, характер i значення пiдлiтковоi кризи. Найбiльш впливовими й емпiрично обТСрунтованими i два теоретичнi пiдходи: безкризового протiкання пiдлiткового вiку (Х.Ремшмiдт, Д.Б.Ельконiн, М.Кле, М.Раттерта iн.) та нормативностi вiковоi кризи (Л.С.Виготський).
Вiдповiдно до першого - криза розглядаiться як результат неправильного ставлення дорослих, суспiльства в цiлому до пiдлiткiв, пояснюiться тим, що особистiсть не може справитися з проблемами, що постали перед нею на новому вiковому етапi [3; с.2]. Сутнiсть другого полягаi в тому, що характер протiкання, змiст i форми пiдлiтковоi кризи вiдiграють суттiву роль у загальному процесi вiкового розвитку. Протиставлення себе дорослим, активне завоювання новоi позицii i не лише закономiрним, але i продуктивним для формування особистостi пiдлiтка [23; с.41].
Варто звернути увагу на те, що iнтенсивнiсть, частота кризових симптомiв та способи iх виявлення досить сильно вiдрiзняються, залежно вiд етапу пiдлiткового вiку (фази: негативна, кульмiнацiйна - 13 рокiв, посткритична), а також залежать вiд iндивiдуальних особливостей дитини та середовища ii розвитку. В лiтературi описано два рiзних шляхи протiкання пiдлiтковоi кризи тАУ криза незалежностi та криза залежностi (РЖ.В.Дубровiна) [23; с. 41]. З точки зору розвитку пiдлiтка, найбiльш сприятливим i саме перший варiант протiкання кризи, який забезпечуi стрибок вперед, вихiд за межi старих норм, правил. Звернемо увагу на те, що в реальному життi, як правило, зустрiчаються пiдлiтки якi мають суперечливу внутрiшню позицiю, де водночас присутнi i прагнення до незалежностi (намагання розширити своi права, утвердити новi погляди i межi дозволеного), i прагнення до залежностi (очiкування допомоги, пiдтримки, захисту, опiки), i мова може вестися лише про те, яка з тенденцiй домiнуi.
1.2 Тривожнiсть як емоцiйний розлад
1.2.1 Персонологiчний пiдхiд до проблеми тривожностi
Життiдiяльнiсть як дорослоi людини, так i дитини перебiгаi у постiйних контактах з iншими людьми, предметами та явищами навколишньоi дiйсностi. До всього, що оточуi людину, вона виявляi певне ставлення, яке проявляiться у рiзноманiтних емоцiях. Це ставлення може бути позитивним, негативним або нейтральним. Нейтральне ставлення не пов'язане з виникненням емоцiй. Якщо предмети, явища вiдповiдають потребам, можливостям людини, вони викликають позитивне ставлення та виникнення позитивних емоцiй (задоволення, радостi, захоплення тощо). В протилежному випадку виникаi негативне ставлення та вiдповiднi емоцii (страх, образа, туга, сум, смуток, пригнiченiсть, збентеженiсть, схвильованiсть, тривога). РЖнакше кажучи, в емоцiях вiдображаються переживання людини, спiввiдношення мiж бажаннями, потребами та можливостями iх задоволення. Одним iз видiв таких емоцiйних переживань i тривожнiсть. Тривожнiсть вiдносять до емоцiйних розладiв, якi i причиною багатьох психiчних труднощiв, що стають на завадi до переживання людиною психологiчного комфорту.
Для того щоб глибинно вивчити питання тривожностi, звернемося до таких вiдомих психологiв у галузi особистостi як Зiгмунд Фрейд та Карен Хорнi [27; с. 127-128, 256-259]. Саме в теорiях особистостi цих психоаналiтикiв велике значення надаiться тривожностi.
Вiдповiдно до теорii особистостi З.Фрейда, структура особистостi складаiться з трьох компонентiв: id, Ego i Super-Ego, якi мiж собою взаiмоповтАЩязанi. Id являi собою найбiльш примiтивну пiдструктуру психiчного апарату, яка мiстить у собi iнстинктивнi потяги (серед важливих для життя iнстинктiв i сексуальний iнстинкт тАУ лiбiдо), що пiдкоренi принциповi задоволення. Воно i iррацiональним, аморальним i перебуваi у конфлiктi iз Ego i Super-Ego. Super-Ego, в свою чергу, тАУ це вища iнстанцiя в структурi психiки, яка виконуi роль внутрiшнього цензора i i джерелом моральних почуттiв. Ego ж i пiдструктурою особистостi, що виступаi посередником мiж id та Super-Ego, мiж iндивiдом та реальнiстю. Основна його функцiя тАУ самозбереження органiзму, сприйняття зовнiшнього свiту та пристосування до нього.
РЖнтерес до тривожностi у З.Фрейда виник коли вiн отримав першi результати здiйсненоi ним терапii. Ця зацiкавленiсть спершу привела його до припущення, що тривога, яку переживають багато його пацiiнтiв-невротикiв, i наслiдком неадекватного вивiльнення енергii лiбiдо. Однак в мiру накопичення досвiду Фрейд прийшов до розумiння, що подiбна iнтерпретацiя тривоги i неправильною. Через 30 рокiв вiн переосмислив свою теорiю i прийшов до наступного висновку: тривога i функцiiю Ego i призначення ii полягаi в тому, щоб попереджувати особистiсть про наближення загрози, з якою треба зустрiтися або оминути. Таким чином тривога даi можливiсть особистостi реагувати на загрозливу ситуацiю адаптивним способом.
Залежно вiд того, що i джерелом тривоги, Фрейд видiлив три види тривоги:
1) реалiстична тривога тАУ емоцiйна вiдповiдь на загрозу зовнiшнього свiту, вона i синонiмом до страху i може послаблювати здатнiсть людини ефективно боротися з джерелом загрози;
2) невротична тривога тАУ зумовлена тиском id; це вiдповiдь на загрозу того, що неприйнятнi iмпульси id стануть усвiдомленими, а Ego втратить здатнiсть iх контролювати. Тривога в даному випадку виходить iз страху, що, коли людина зробить щось погане, це буде мати тяжкi негативнi наслiдки.
3) моральна тривога тАУ зумовлена тиском Super-Ego; це емоцiйна вiдповiдь на те, що Ego вiдчуваi загрозу з боку Super-Ego. Моральна тривога виникаi завжди, коли id хоче виразити непристойнi думки та i дii, i Super-Ego вiдповiдаi на це почуттям вини , стиду або самозвинувачення.
Отже, основна функцiя тривоги, за Фрейдом, тАУ допомагати людинi уникнути усвiдомлення своiх негативних iмпульсiв i задовольняти iх прийнятним шляхом в потрiбний час.
На вiдмiну вiд Фрейда, Карен Хорнi не вважала, що тривога i необхiдним компонентом в психiцi людини. Навпаки, вона стверджувала, що тривога виникаi в результатi вiдсутностi вiдчуття безпеки в мiжособистiсних стосунках.
К.Хорнi вважала, що в дитинствi у людини i двi основнi потреби: потреба у задоволенi i потреба у безпецi. Задоволення охоплюi всi бiологiчнi потреби: в iжi, снi i т. д. Головною в розвитку дитини i потреба в безпецi, тобто це потреба бути любимим, бажаним, захищеним. Задоволення цiii потреби повнiстю залежить вiд батькiв дитини, якщо вони ii задовольняють формуiться здорова особистiсть. Якщо ж потреба не задовольняiться батьками у дитини формуiться базальна ворожiсть. В цьому випадку дитина знаходиться в тяжкiй ситуацii: вона залежить вiд батькiв i в той же час вiдчуваi по вiдношенню до них образу. Тому дитина подавляi своi негативнi вiдчуття до батькiв для того, щоб вижити.
Вiдповiдно теорii Хорнi тi ж самi негативнi переживання ворожостi потiм дитина вiдчуваi i по вiдношенн
Вместе с этим смотрят:
Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв
Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age
Positive and negative values of conformism
РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини
Абрахам Маслоу о потребностях человека