Прояв агресii в кризовi перiоди
РЕФЕРАТ
Курсова робота: 38 сторiнок, 16 джерел, 1 таблиця.
ОбтАЩiкт дослiдження: психологiчний стан, психологiчнi стосунки.
Предмет дослiдження: агресiя у кризовi перiоди.
Мета дослiдження: простежити проблему прояву агресii у кризовi перiоди.
Завдання:
- визначити поняття агресii;
- розглянути теорii походження агресii;
- розглянути причини виникнення агресii в кризовi перiоди;
- виявити, як проявляiться агресiя в кризовi перiоди;
- зробити вiдповiднi висновки.
Новизна роботи полягаi у спробi уявити сучасний погляд на вивчаючу проблему, у спробi представити самостiйну точку зору.
Методи дослiдження:
- аналiз першоджерел;
- метод системного аналiзу.
АГРЕСРЖЯ, АГРЕСИВНРЖСТЬ, АГРЕСИВНА ДРЖЯ, ФРУСТРАЦРЖЯ, ТЕОРРЖЯ ПОТЯГУ, ФРУСТРАЦРЖЙНА ТЕОРРЖЯ, ТЕОРРЖЯ СОЦРЖАЛЬНОГО НАВЧАННЯ, РОЗДРАТУВАННЯ, НЕГАТИВРЖЗМ, ОБРАЗА, ПРЖДОЗРРЖЛРЖСТЬ, ВЕРБАЛЬНА АГРЕСРЖЯ, ФРЖЗИЧНА АГРЕСРЖЯ, УПЕРТРЖСТЬ, НОРОВИСТРЖСТЬ, СВАВРЖЛЛЯ, ЗНЕЦРЖНЮВАННЯ.
ЗМРЖСТ
РЕФЕРАТ
ВСТУП4
1. ТЕОРРЖРЗ ВИНИКНЕННЯ АГРЕСРЖРЗ
1.1 Теорiя потягу (психоаналiтичний пiдхiд)
1.2 Екологiчний пiдхiд
1.3 Фрустрацiйна теорiя (гомеостатична модель)
1.4 Теорiя соцiального навчання (бiхевiористична модель)
2. ПРОЯВ АГРЕСРЖРЗ В КРИЗОВРЖ ПЕРРЖОДИ
2.1 Дитяча агресивнiсть. Вiковi особливостi прояву дитячоi агресивностi5
2.2 Причини виникнення та шляхи усунення агресii в перiод кризи трьох рокiв
2.3 Причини виникнення та шляхи усунення агресii в молодшому дошкiльному вiцi
2.4 Причини виникнення та шляхи усунення агресii в пiдлiтковому вiцi
2.4.1 Психологiчнi особливостi пiдлiткового вiку
2.4.2 Дослiдження стану агресii в пiдлiтковому вiцi
ВИСНОВКИ
ДОДАТКИ
СПИСОК ЛРЖТЕРАТУРИ
ВСТУПСлово агресiя походить вiд латинського тАЬaggrediтАЭ, що означаi тАЬнападатитАЭ. Воно здавна iснуi в iвропейських мовах, однак, значення йому надавалося не завжди однакове. До початку XIX столiття агресивним вважалося будь-яке активне поводження, як доброзичливе, так i вороже. Пiзнiше, значення цього слова змiнилося, стало бiльш вузьким. Пiд агресiiю стали розумiти вороже поводження у вiдношеннi оточуючих людей.
РЖснуi безлiч теоретичних обТСрунтувань виникнення агресii, ii природи i факторiв, що впливають на ii прояв. Але усi вони пiдпадають пiд наступнi чотири категорii. Агресiя вiдноситься до:
1. Уродженим спонуканням i задаткам;
2. Потребам, що активiзуються зовнiшнiми стимулами;
3. Пiзнавальним i емоцiйним процесам;
4. Актуальним соцiальним умовам у поiднаннi з попереднiм навчанням.
Пiд агресивнiстю можна розумiти властивiсть особистостi, що характеризуiться наявнiстю деструктивних тенденцiй, в основному в областi субтАЩiкт - субтАЩiктних вiдносин. РЖмовiрно, деструктивний компонент людськоi активностi i необхiдним у творчiй дiяльностi, тому що потреби iндивiдуального розвитку з неминучiстю формують у людях здатнiсть до усунення i руйнування перешкод, подоланню того, що протидii цьому процесовi.
Агресивнiсть маi якiсну i кiлькiсну характеристики. Як i усяка властивiсть, вона маi рiзний ступiнь виразностi: вiд майже повноi вiдсутностi до ii граничного розвитку. Кожна особистiсть повинна мати визначений ступiнь агресивностi. Вiдсутнiсть ii веде до пасивностi, вiдомостi, конформностi i т.д. Надмiрний розвиток ii починаi визначати весь вигляд особистостi, що може стати конфлiктною, нездатною до свiдомоi кооперацii, i т.д. Сама по собi агресивнiсть не робить суб'iкта свiдомо небезпечним, тому що, з одного боку, iснуючий зв'язок мiж агресивнiстю й агресiiю не i твердим, а, з iншоi сторони, сам акт агресii може не приймати свiдомо небезпечнi i не схвалюванi форми. У життiвiй свiдомостi агресивнiсть i синонiмом "зловмисноi активностi". Однак саме по собi деструктивне поводження "зловмиснiстю" не володii, таким його робить мотив дiяльностi, тi цiнностi, заради досягнення i володiння якими активнiсть розвертаiться. Зовнiшнi практичнi дii можуть бути подiбнi, але iхнi мотивацiйнi компоненти прямо протилежнi.
Тема курсовоi роботи: Прояв агресii в кризовi перiоди.
Мета дослiдження: простежити проблему прояву агресii в кризовi перiоди.
Завдання роботи:
- визначити поняття агресii;
- розглянути теорii походження агресii;
- розглянути причини виникнення агресii в кризовi перiоди;
- виявити, як проявляiться агресiя в кризовi перiоди;
- зробити вiдповiднi висновки.
Методи дослiдження:
- аналiз першоджерел;
- метод системного аналiзу.
1. теорii виникнення агресii
Засновником цiii теорii i ЗиТСмунд Фрейд. Вiн вважав, що агресивне поводження по своiй природi iнстинктивне i неминуче. У людинi iснуi два найбiльш могутнi iнстинкти: сексуальний (лiбiдо) i iнстинкт потягу до смертi (танатос). Енергiя першого типу спрямована на змiцнення, збереження i вiдтворення життя. Енергiя ж другого типу спрямована на руйнування i припинення життя. Вiн затверджував, що вся людська поведiнка i результатом складноi взаiмодii цих iнстинктiв, i мiж ними iснуi постiйна напруга. Через те, що iснуi гострий конфлiкт мiж збереженням життя (еросом) i ii руйнуванням (танатосом), iншi механiзми (зсув) служать метi направляти енергiю танатоса зовнi, у напрямку вiд тАЬЯтАЭ. А якщо енергiя танатоса не буде звернена зовнi, то це незабаром приведе до руйнування самого iндивiдуума. Таким чином, танатос побiчно сприяi тому, що агресiя виводиться назовнi i спрямовуiться на iнших.
Цю теорiю можна вiдобразити наступною схемою:
Зменшити iмовiрнiсть появи небезпечних дiй може зовнiшнiй прояв емоцiй, що супроводжують агресiю [1;280].
Нове звучання ця тема одержала завдяки роботам К.Лоренца, що дотримував еволюцiйного пiдходу до агресii, що було схоже з позицiiю З.Фрейда.
Згiдно Лоренцу, агресiя бере початок насамперед з уродженого iнстинкту боротьби за виживання, що i присутнiм у людей так само , як i в iнших живих iстот. Вiн вважав, що агресивна енергiя, що маi своiм джерелом iнстинкт боротьби за виживання, генеруiться в органiзмi спонтанно, безупинно, у постiйному темпi, регулярно накопичуючись з часом. Таким чином, розгортання явно агресивних дiй i спiльною функцiiю:
1. Кiлькостi накопиченоi агресивноi енергii.
2. Наявностi стимулiв, що полегшують розрядку агресii.
Але, чим бiльша кiлькiсть агресивноi енергii маiться в даний момент. Тим менший стимул потрiбний для того, щоб агресiя виплеснулася зовнi, тобто агресивне поводження може виплеснутися спонтанно.
Лоренц вiдзначав, що крiм уродженого iнстинкту боротьби всi живi iстоти надiленi можливiстю придушувати своi прагнення, тобто мають стримуючий початок, що перешкоджаi нападовi на представникiв свого виду. А люди, у свою чергу, мають бiльш слабкий стримуючий початок, нiж тварини. Звiдси, технiчний прогрес (зброя масового знищення) може привести до знищення людини як виду.
Ослаблення агресii можливе шляхом рiзних дiй. Також Лоренц затверджував, що любов i дружнi вiдносини можуть виявитися несумiсними з вираженням вiдкритоi агресii i можуть блокувати ii прояву [2;169].
1.3 Фрустрацiйна теорiя (гомеостатична модель)
Ця теорiя, запропонована Д.Доллардом, протипоставляiться двом, вище описаним. Тут агресивне поводження розглядаiться як ситуативний, а не еволюцiйний процес. Основнi положення цiii теорii звучать так:
В· Фрустрацiя завжди приводить до агресii в якiй-небудь формi.
В· Агресiя завжди i результатом фрустрацii.
У вiдношеннi спонукання до агресii вирiшальне значення мають три фактори:
1. Ступiнь очiкуваного суб'iктом задоволення вiд майбутнього досягнення мети;
2. Сила перешкоди на шляху досягнення мети;
3. Кiлькостi послiдовних фрустрацiй.
Тобто, чим у бiльшому ступенi суб'iкт вiдчуваi задоволення та чим сильнiше перешкода i чим бiльша кiлькiсть реакцiй блокуiться, тим сильнiше буде поштовх до агресивноi поведiнки. А якщо фрустрацii випливають одна за iншою, то iхня сила може бути сукупною i це може викликати агресивну реакцiю бiльшоi сили.
Коли з'ясувалося, що iндивiдууми не завжди реагують агресiiю на фрустрацiю, Доллард i спiвавтори прийшли до висновку, що подiбна поведiнки не виявляiться в той же момент фрустрацii насамперед через погрозу покарання. У цьому випадку вiдбуваiться тАЬзсувтАЭ, у результатi якого агресивнi дii направляються на iншу людину, напад на яку асоцiюiться з найменшим покаранням [3;29].
На вiдмiну вiд iнших, ця теорiя говорить, що агресiя являi собою засвоiне поводження в процесi соцiалiзацii через спостереження вiдповiдного образу дiй i соцiальне пiдкрiплення. Тобто вiдбуваiться вивчення людськоi поведiнки, орiiнтованоi на зразок.
Ця теорiя була запропонована Балдурой i представлена в роботi у видi таблицi 1.1., що пояснюi засвоiння, провокування i регуляцiю агресивноi поведiнки.
Таблиця 1.1. Теорiя соцiального навчання Балдури.
| Агресiя, що здобуваiться за допомогою: | В· Бiологiчних факторiв (наприклад, гормони, нервова система) В· Навчання (наприклад, безпосереднiй досвiд, спостереження) |
| Агресiя провокуiться: | В· Впливом шаблонiв (наприклад, порушення, увага) В· Неприйнятним звертанням (наприклад, нападки, фрустрацiя) В· Спонукальними мотивами (наприклад, грошi, замилування) В· РЖнструкцiями (наприклад, накази) В· Ексцентричними переконаннями (наприклад, параноiдальними переконаннями) |
| Агресiя регулюiться: | В· Зовнiшнiм заохоченням i покаранням (наприклад, матерiальна винагорода, неприiмнi наслiдки) В· Вiкарним пiдкрiпленням (наприклад, спостереження за тим, як заохочують або карають iнших) В· Механiзмами саморегуляцii (наприклад, гордiсть, провина) |
З його погляду, аналiз агресивноi поведiнки вимагаi облiку трьох моментiв:
1. Способiв засвоiння подiбних дiй;
2. Факторiв, що провокують iх появу;
3. Умов, при яких вони закрiплюються [2;250].
Тому, iстотне значення тут придiляiться навчанню, впливовi первинних посередникiв соцiалiзацii, а саме батькiв, на навчання дiтей агресивнiй поведiнцi. Зокрема, було доведено, що поведiнка батькiв може виступати як модель агресii i, що в агресивних батькiв звичайно бувають агресивнi дiти. Також ця теорiя затверджуi, що засвоiння людиною широкого дiапазону агресивних реакцiй тАУ пряме заохочення такоi поведiнки. Тобто одержання пiдкрiплення за агресивнi дii пiдвищуi iмовiрнiсть того, що подiбнi дii будуть повторюватися i надалi. Разом з тим, iстотне значення маi результативна агресiя, тобто досягнення успiху при використаннi агресивних дiй. Сюди ж вiдноситься i вiкарний досвiд, тобто спостереження заохочення агресii в iнших. Соцiальне заохочення i покарання вiдносяться до спонукання агресii. Самозаохочення i самопокарання тАУ моделi вiдкритоi агресii, регульованi заохоченням i покаранням, що людина встановлюi для себе сама.
Хочеться вiдзначити, що ця теорiя залишаi набагато бiльше можливостей запобiгти i контролювати людську агресiю. Тому i двi причини:
1. Вiдповiдно до теорii, агресiя - придбана модель соцiальноi поведiнки.
2. Соцiальне навчання передбачаi прояв агресii людьми тiльки у визначених соцiальних умовах.
В даний час теорiя соцiального навчання i найбiльш ефективною в пресказаннi агресивноi поведiнки, особливо якщо i зведення про агресора i ситуацiю соцiального розвитку.
Таким чином, з вищезгаданих теорiй, що пояснюють природу агресивностi, можна зробити наступнi висновки:
В· прояв агресii пояснюють бiологiчнi i соцiальнi фактори;
В· агресивнiсть може бути не тiльки жорстокою, але i нормальною реакцiiю iндивiдуума в ходi боротьби за виживання;
В· агресивнi дii можуть бути ослабленi або спрямованi в соцiально прийнятнi рамки за допомогою позитивного пiдкрiплення неагресивного поводження, орiiнтацii людини на позитивну модель поведiнки, змiна умов, що сприяють проявовi агресii.
Розглянувши основнi теорii, що пояснюють природу агресивностi, визначимо основнi поняття.
Р.Берон i Д.Рiчардсон вважають, що агресiя, у якiй би формi вона не виявлялася, являi собою поведiнку, спрямовану на заподiяння шкоди або збитку iншiй живiй iстотi, що мають усi пiдстави уникати подiбноi поведiнки з собою. Дане комплексне визначення мiстить у собi наступнi положення:
1. Агресiя обов'язково маi на увазi навмисне, цiлеспрямоване заподiяння шкоди жертвi;
2. В якостi агресii може розглядатися тiльки таке поводження, що маi на увазi заподiяння шкоди або збитку живим органiзмам;
3. Жертви повиннi мати мотивацiю уникнення подiбного звертання iз собою [5;214].
Пiд агресiiю, по А.Фромму, варто розумiти будь-якi дii, що заподiюють або мають намiр завдати шкоди iншiй людинi, групi людей або тваринi, а також заподiяння збитку взагалi всякому неживому об'iктовi [6;320].
Агресивнiсть, по Р.С.Немову, розумiiться як ворожiсть - поведiнка людини у вiдношеннi iнших людей, що вiдрiзняiться прагненням заподiяти iм неприiмностi, нанести шкоду [7;190].
тАЬПсихологiчний словниктАЭ за редакцiiю Зiнченко пропонуi наступне визначення: Агресiя - мотивоване деструктивне поводження, що суперечить нормам i правилам спiвiснування людей у суспiльствi, що наносить шкоду об'iктам нападу (одушевлений i неживим), що приносить фiзичний збиток людям або викликають у них психологiчний дискомфорт (негативнi переживання, стан напруженостi, страху, пригнiченостi) [8;79].
Прояв агресii досить рiзноманiтний.
Розрiзняють два основних типи агресивних проявiв:
В· цiльова агресiя;
В· iнструментальна агресiя.
Перша виступаi як здiйснення агресii як заздалегiдь спланований акт, цiль якого - нанесення шкоди або збитку об'iктовi. Друга вiдбуваiться як засiб досягнення деякого результату, що сам по собi не i агресивним актом.
Структуру агресивного прояву запропонували у своiх роботах Заградова Й., Осинський А.К., Левiтiв Н.Д.:
По спрямованостi:
В· Агресiя, спрямована зовнi;
В· Аутоагресiя - спрямована на себе.
По метi:
В· РЖнтелектуальна агресiя;
В· Ворожа агресiя.
По методу вираження:
В· Фiзична агресiя;
В· Вербальна агресiя.
По ступеню виразностi:
В· Пряма агресiя;
В· Непряма агресiя.
По наявностi iнiцiативи:
В· РЖнiцiативна агресiя;
В· Оборонна агресiя.
Тепер визначимо, що така агресивна дiя й агресивна поведiнка, агресивнiсть, тому що часто в цi поняття вкладають той самий змiст.
Агресивна дiя - це прояв агресивностi, як ситуативноi реакцii. Якщо ж агресивнi дii перiодично повторюються, то в цьому випадку варто говорити про агресивну поведiнку.
Сама ж агресивнiсть маi на увазi ситуативний, соцiальний, психологiчний стан безпосереднiй перед або пiд час агресивноi дii.
Так само хочеться вiдзначити, що кожна особистiсть повинна мати визначений ступiнь агресивностi, тому що агресiя i невiд'iмною характеристикою активностi й адаптивностi людини.
В. Клайн вважаi, що в агресивностi i визначенi здоровi риси, що просто необхiднi для активного життя. Це - наполегливiсть, iнiцiатива, завзятiсть у досягненнi мети, подолання перешкод. Цi якостi властивi лiдерам [2;47].
Р.С.Хоманс вважаi, що агресiю може викликати ситуацiя, пов'язана з прагненням до справедливостi [2; 120].
Стан фрустрацii - це психiчний стан, що характеризуiться наявнiстю стимульованоi потреби, що не знайшла свого задоволення. Цей стан супроводжуiться рiзними негативними переживаннями: роздратуванням, розпачем.
Таким чином, агресiю можна розглядати як бiологiчно доцiльну форму поведiнки, що сприяi виживанню й адаптацii. З iншого боку, агресiя розцiнюiться як зло, як поведiнка, що суперечить позитивнiй сутностi людей.
Румянцева Т.Р. вважаi, що сьогоднi на перший план висуваiться нормативний пiдхiд. Вiдповiдно до цiii точки зору, в визначеннi поведiнки як агресивного, вирiшальне мiсце повинне належати поняттю норми. Норми формують своiрiдний механiзм контролю за позначенням тих або iнших дiй. Поняття норми формуiться в процесi соцiалiзацii дитини. Звiдси, поведiнку будемо назвати агресивною при наявностi двох обов'язкових умов:
1. Коли мають мiсце згубнi для жертви наслiдку;
2. Коли порушенi норми поведiнки [11; 23].
Важливу роль у становленнi агресивноi поведiнки вiдiграють навчання i виховання. Психологи визнають, що над агресивними проявами можливий контроль, пов'язаний iз процесом соцiалiзацii. Соцiалiзацiiю агресii можна назвати процес навчання контролевi власних агресивних спрямувань i вираження iх у формах, прийнятних у рамках даноi цивiлiзацii. В результатi соцiалiзацii багато хто вчаться регулювати своi агресивнi iмпульси, адаптуючись до вимог суспiльства.
РЖншi ж залишаються досить агресивними, але вчаться виявляти агресiю бiльш тонко: через словеснi образи, схованi примуси, завуальованi вимоги та iнше.
Третi нiчому не навчаються i виявляють своi агресивнi iмпульси у фiзичному насильствi.
РЖ тут важливу роль вiдiграi раннiй досвiд виховання дитини в конкретному культурному середовищi, сiмейнi традицii й емоцiйне тло вiдносин батькiв до дитини.
На думку психологiв пiддатливiсть до агресивних дiй формуiться в мiру нагромадження недолiкiв у процесi соцiалiзацii. Видiляють два ступенi соцiалiзацii:
В· засвоiння соцiального досвiду, цiнностей, норм культурноi поведiнки;
В· засвоiння субкультурного досвiду меншого обсягу, але утримуючи норми поведiнки, що допускають агресивнiсть.
Таким чином, пiддатливiсть до агресивних дiй формуiться при недостатньо збалансованiй соцiалiзацii.
2. ПРОЯВ АГРЕСРЖРЗ В КРИзовi ПЕРРЖОДИАгресивнi дii в дитини можна спостерiгати вже iз самого раннього дитинства. В першi роки життя агресiя виявляiться майже винятково в iмпульсивних приступах упертостi, що часто не пiддаються керуванню дорослими. Виражаiться це, найчастiше, спалахами злостi або гнiву, що супроводжуються лементом, бриканням, кусанням, забiякувастю.
Згiдно Б.Споку, в однорiчному вiцi нормальними явищами можуть вважатися: замахування дитини на матiр за те, що вона зробила щось неприiмне йому [12; 46].
Як вiдзначаi РД. Гаспарова, на другому роцi життя зростаi активнiсть дитини. З розширенням можливостей самостiйних дiй зростаi незалежнiсть у поводженнi дитини. Часом це прагнення до незалежностi - знамените тАЬЯ сам!тАЭ - виливаiться в першi спроби маленькоi людини настояти на своiму, всупереч бажанню батькiв [13;59].
До трьох рокiв скарги на упертiсть сина або дочки звучать наполегливiше. У цей перiод дiти 2х - 3х рокiв попадають у дитячi сади, де починаi формуватися досвiд взаiмодii з однолiтками як процес бiльш-менш тривалоi пiдтримки i розгортання дiй, спрямованих на iнших.
У цей перiод агресiя носить iнструментальний характер. Конфлiкти мiж дiтьми найчастiше виникають у ситуацii мати рiч, звичайно iграшку. Прояв агресивностi в цьому вiцi, головним чином, залежить вiд реакцii i вiдношення батькiв до тих або iнших форм поведiнки. Якщо батьки i вихователi вiдносяться нетерпимо до будь-яких проявiв вiдкритоi агресii, то в результатi можуть формуватися символiчнi форми агресивностi, такi як ниття, фиркання, упертiсть, неслухнянiсть i iншi види опору, а також прояву непрямоi агресii.
В цьому вiцi пiдсилюiться тАЬдослiдницький iнстинкттАЭ, i в цей же час маля зiштовхуiться з цiлою системою нових, для його досвiду, заборон, обмежень i соцiальних обов'язкiв. Потрапляючи в конфлiктну ситуацiю мiж спонтанним iнтересом i батькiвським тАЬне можнатАЭ, дитина мимоволi випробуi найсильнiшу депривацiю - обмеження можливостi задоволення своiх потреб. РЖншими словами, приводить до стану фрустрацii. Дитина сприймаi цю ситуацiю як акт вiдкидання з боку батькiв. Неможливiсть вирiшення цього конфлiкту приводить до того, що в ньому просипаiться злiсть, розпач, агресивнi тенденцii.
Однак, якщо ранiше батьки на агресивнiсть дитини реагували ласкою, то тепер вони частiше прибiгають до погроз, позбавленням задоволень, iзоляцii.
А. Фромм, вказуi на iснування феномена тАЬперенесеннятАЭ, що у три-чотири роки i однiii iз самих звичайних прикмет агресивностi. Суть його в тiм, що дитина не насмiлюiться в цьому вiцi вiдкрито виливати свою злiсть на матiр i переносить гнiв i агресивнiсть на iнший, бiльш необразливий об'iкт. Дитина не може узяти верх над матiр'ю з батьком насамперед тому, що вони дорослi i мають реальний авторитет. До того ж дитинi вже прищеплене почуття поваги i слухняностi, нехай навiть iз застосуванням погроз i покарань [6; 160].
Дитина до актiв насильства може вiдносити досить широкий спектр дiй, у який включаються навiть такi, як позбавлення ласощiв, iграшки, вербальнi переконання, вимовленi пiдвищеним тоном.
До шести-семи рокiв до iнструментальноi агресii починаi домiшуватися агресiя, адресована на iнших людей особисто. Вiдбуваiться змiна форм агресii: частота просто фiзичного нападу зменшуiться за рахунок росту бiльш тАЬсоцiалiзованихтАЭ форм (образа, боротьба).
Обговорюючи проблему агресивностi в молодшому дошкiльному вiцi не можна не вiдзначити, що цей вiк збiгаiться з кризою трьох рокiв.
В.В.Лебединський вiдзначаi, що перiоди вираженоi агресивностi дитини. Його гармонiчнi вiдносини, що порушують, з навколишнього i нормального афективного розвитку, що спостерiгаються в процесi, в основному збiгаються з переживаннями вiкових афективних i особистiсних криз [13;204].
Е. Клер у роботi тАЬПро особистостi трирiчноi дитинитАЭ видiлила кiлька важливих симптомiв цiii кризи: негативiзм, упертiсть, норовистiсть, свавiлля, знецiнювання дорослих, протест-бунт, прагнення до деспотизму [13;102].
Розшифруiмо цi поняття.
Негативiзм тАУ це такi прояви в поведiнцi дитини, коли вона хоче зробити що-небудь тiльки тому, що це запропонував хтось з дорослих, тобто це реакцiя не на змiст дii, а на саму пропозицiю дорослих.
Упертiсть - така реакцiя дитини, коли вона наполягаi на чому-небудь не тому, що йому це сильно захотiлося, а тому що вона це зажадала, тобто реакцiя на своi власне рiшення.
Норовистiсть носить, на вiдмiну вiд негативiзму, безособовий характер. Вона спрямована проти норм виховання, встановлених для дитини.
Свавiлля укладаiться в прагненнi дитини до самостiйностi. Спостерiгаiться самостiйнiсть у намiрi, у зачатку.
Знецiнювання дорослих.
Протест-бунт, що виявляiться в частих сварках з батьками. тАЬВся поведiнка дитини набуваi рис протесту, начебто дитина знаходиться в станi вiйни з навколишнiми, у постiйному конфлiктi з ними,тАЭ - писав Л.С.Виготський [14;304].
У родинi з iдиною дитиною зустрiчаiться прагнення до деспотизму. Дитина виявляi деспотичну владу стосовно усього навколишнього i вишукуi для цього безлiч способiв.
Як вважав Д.Б.Ельконiн, криза трьох рокiв - це криза соцiальних вiдносин, а всяка криза вiдносин i криза свого тАЬЯтАЭ [15;49 ]. Л.С.Виготський вказував, що в даних симптомах дитина виступаi як важковиховувана. Дитина, що не доставляла турбот i труднощiв, тепер виступаi як iстота, що стаi важким для дорослих. Завдяки цьому, створюiться враження, що дитина рiзко змiнилася протягом якогось часу. З тАЬбебiтАЭ, якого носили на руках, вiн перетворився в перекiрливе, уперте, негативне, заперечливе, що ревнуi або деспотичне, так що вiдразу весь його вигляд у родинi мiняiться [14;38].
У кризi трьох рокiв вiдбуваiться те, що називають роздвоiнням: тут можуть бути конфлiкти, дитина може лаяти матiр, iграшки, запропонованi в невiдповiдний момент, вона може iх розламати зi злiстю, вiдбуваiться змiна афективно-вольовоi сфери, що вказуi на зрослу самостiйнiсть i активнiсть дитини. Тенденцiя до самостiйноi дiяльностi знаменуi собою те, що дорослi не закритi для дитини предметом i способом звертання до неi, а як би вперше розкриваються перед нею, виступають як носii зразкiв дiй i вiдносин у навколишньому свiтi.
Феномен тАЬЯ самтАЭ означаi не тiльки виникнення зовнi помiтноi самостiйностi, але й одночасне вiддiлення дитини вiд дорослоi людини. У результатi такого вiддiлення дорослий як би вперше виникають у свiтi дитячого життя. Дитячий свiт зi свiту обмеженого предметами перетворюiться у свiт дорослих людей.
Дитина приходить у наш свiт дорослою з тАЬпроблемноютАЭ поведiнкою, з погляду дорослих, що обумовлюiться нерозвиненiстю афективно емоцiйно-вольовоi сфери, звiдси невмiння керувати своiми емоцiями.
З одного боку, самостiйнiсть дитини у всьому, а з iншого боку - слабка саморегуляцiя. РЖ нам дорослим, особливо батькам, потрiбно бути ще бiльш уважними i спiвчуваючими дитинi в цей перiод часу, тобто поставитися до неi з розумiнням.
Але, як вiдзначаi Б.Спок, саме в цей перiод дитинства батьки тАЬконсолiдуютьсятАЭ i усi разом починають придушувати тАЬсамоствердження дитинитАЭ. РЖ, звичайно, батьки для цього використовують будь-якi засоби [12;76].
Як вiдзначаi К. Бютнер, вiд дiтей вимагають вiдповiдностi батькiвським представленням про поведiнку. А цi представлення мають на увазi повну тАЬпокiрнiстьтАЭ. Але, незважаючи на те, що переважають негативнi вiдносини з дорослими, дiти, все-таки, постiйно намагаються до встановлення i збереження позитивних взаiмин з ними. РЖ, якщо цi взаiмини не задовольняють дитини, у нього виникають глибокi афективнi переживання, що ведуть або до значного зниження активностi в спiлкуваннi з однолiтками, або до агресивностi стосовно них. В цьому випадку ми говоримо про нерозумiння батьками своii дитини, ii важкого перiоду. РЖ це нерозумiння виражаiться застосуванням фiзичноi сили i брутальностi стосовно тАЬсвого милого бебiтАЭ.
Батьки стають нестерпними, сварячись з дитиною й один з одним через його виховання. А в цьому випадку, при вихованнi дiтей в атмосферi постiйних скандалiв, бiйок, непорозумiнь у родинi в дитини культивуiться i пiдсилюiться невмiння стримувати безпосереднi емоцiйнi реакцii, збудливiсть, конфлiктнiсть. Заражаючи дратiвливiстю дорослих, дiти переносять ii на своi найближче оточення - однолiткiв. РЖ, хочеться повторитися, що саме в молодшому дошкiльному вiцi перед дiтьми дорослi виступають як носii зразкiв дiй i вiдносин у навколишньому свiтi. РЖ, звичайно ж, у цьому вiцi в першу чергу такими зразками i батьки.
Питання сiмейного виховання i впливу взаiмин у родинi на дитину стали розроблятися в рамках психолого-педагогiчного пiдходу (К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.А.Сухомлинський, Е.А.Аркiн, А.Н.Леонтьев, А.В.Запорожець, Н.И.Лисина, В.К.Копирло й iн.).
Автори, що займаються цiiю проблемою призначають важливу роль ранньому досвiдовi виховання дитини в конкретному культурному середовищi, сiмейним традицiям i емоцiйному фонi вiдносин батькiв до дитини.
М. Мiд вивчаючи примiтивнi спiвтовариства, зробила дуже цiкавi спостереження. У тих спiвтовариствах, де дитина маi негативний досвiд, як правило, формуються негативнi риси особистостi. Зокрема, стиль взаiмодii з дорослими зводиться до наступного: мати рано вiдлучаi дитину вiд грудей, надовго iде працювати, спiлкування з матiр'ю вiдбуваiться рiдко.
Подальше виховання залишаiться досить суворим: в основному, використовуються частi покарання, ворожiсть дiтей по вiдношенню один до одного не викликаi в дорослих осудiв. В результатi, формуються такi якостi як тривожнiсть, пiдозрiлiсть, сильна агресивнiсть, егоiзм i жорстокiсть.
А.А. Бодалев вважаi, що оцiнка дитиною iншоi людини i його дiй i простим повторенням оцiнки авторитетним для дитини дорослим. Звiдси батьки i еталоном, по якому дiти звiряють i будують свою поведiнку [15;301].
Передаючи соцiально корисний досвiд, батьки, часом передають i негативнi його сторони, що i дуже емоцiйно зарядженим тАЬкерiвництвом до дiiтАЭ. Не маючи свого особистого досвiду, дитина не в змозi спiввiднести правильнiсть моделей поводження, що нав'язуються, з об'iктивною реальнiстю.
Самi ж батьки завжди задоволенi, хоча можуть i не показувати виду, коли дiти iх наслiдують, нехай навiть у самому дурному вiдношеннi.
Таким чином, спираючи на отриманi данi, можна зробити такий висновок, що на соцiалiзацiю агресii впливають два основних фактори:
В· зразок вiдносин i поведiнки батькiв;
В· характер пiдкрiплення агресивноi поведiнки з боку навколишнiх.
Зокрема, був установлений зв'язок мiж батькiвським покаранням i агресiiю у дiтей. Батьки часто по-рiзному реагують на агресивну поведiнку дiтей в залежностi вiд того, чи спрямоване воно на них або однолiткiв.
Р.Берон, Д.Рiчардсон указують на залежнiсть мiж практикою сiмейного керiвництва й агресивною поведiнки у дiтей, що зосередилася на характерi i строгостi покарань, а також на контролi батьками поведiнки дiтей. Виявлено, що жорстокi покарання пов'язанi з вiдносно високим рiвнем агресивностi в дiтей, а недостатнiй контроль i догляд за дiтьми корелюi з високим рiвнем асоцiальностi, що найчастiше супроводжуiться агресивною поведiнкою [5;10].
Р.С.Сирс, Е.Е.Маккобi, К.Левiн у своiму дослiдженнi також виявили два головних фактори, що визначають можливий розвиток агресивностi в поведiнцi дитини:
1. Поблажливiсть, тобто ступiнь готовностi батькiв прощати вчинки, розумiти i приймати дитину;
2. Строгiсть покарання батьками агресивних проявiв дитини.
Найменш агресивнi тi дiти, батьки яких не були схильнi нi до поблажливостi, нi до покарання. РЗхня позицiя тАУ в осудi агресii i доведеннi цього до зведення дитини, але без строгих покарань у випадку провини. Батьки бiльш агресивних дiтей поводилися так, начебто будь-яке поводження дiтей пристойне, не роблячи своi вiдношення до агресii бiльш ясним. Однак, коли дитина робила провину, вона була суворо покарана. Строгiсть батькiв, якщо вона послiдовна та досить чуттiва для дитини, може привести до придушення агресивних iмпульсiв в присутностi батькiв, але поза будинком дитина буде поводитися ще бiльш агресивно.
Крiм того, схильний до тiлесного покарання батько, хоча i ненавмисно, подаi дитинi приклад агресивноi поведiнки.
Дитина, у цьому випадку, робить висновок, що агресiя стосовно навколишнiх припустима, але жертву завжди потрiбно вибирати меншу i слабкiшу себе. Вона дiзнаiться, що фiзична агресiя тАУ засiб впливу на людей i контролю над ними, i буде прибiгати до нього при спiлкуваннi з iншими дiтьми.
Якщо покарання занадто збуджуi i засмучуi дiтей, вони можуть забути причину, що породила подiбнi дii батькiв.
Фактично стратегiя соцiалiзацii в цьому випадку заважаi засвоiнню правил прийнятноi поведiнки, тобто пiсля суворого покарання дитина розсерджена або розстроiна. Вона через бiль може забути, за що ii покарали.
Дiти, що змiнили свою поведiнку в результатi настiльки сильного впливу, швидше за все не зроблять норми, що iй намагаються прищепити, своiми внутрiшнiми цiнностями. Тобто вони коряться тiльки доти, поки за iхньою поведiнкою спостерiгають.
Отже, формування агресивних тенденцiй у дiтей вiдбуваiться декiлькома шляхами:
1. Батьки заохочують агресивнiсть у своiх дiтей безпосередньо, або показують приклад (модель) вiдповiдного поводження стосовно iнших i навколишнього середовища.
2. Батьки карають дiтей за прояв агресивностi. З дослiджень видно, що:
В· Батьки, що дуже рiдко придушують агресивнiсть у своiх дiтей, виховують у дитинi надмiрну агресивнiсть.
В· Батьки, що не карають своiх дiтей за прояв агресивностi, iмовiрнiше всього, виховують у них надмiрну агресивнiсть.
В· Батькам, розумно гнiтячи агресивнiсть у своiх дiтей, як правило, вдаiться виховати умiння володiти собою в ситуацiях, що провокують агресивне поводження.
Щоб подолати агресiю в цьому вiцi батьки повиннi прислухатися до дитини, давати можливiсть iй щось зробити самiй, але постiйно бути поруч, якщо дитинi знадобиться допомога, не слiд будувати життя дитини з одних заборон.
Говорячи про вiдносини тАЬбатько-дитинатАЭ, ми говоримо про взаiмовiдносини мiж ними i про положення, що займаi дитина в родинi. Якщо у дитини (незалежно вiд того, до якоi вiковоi групи вона належить) поганi вiдносини з одним або обома батьками, якщо дитина почуваi, що ii вважають нiкуди не придатною, або не вiдчуваi батькiвськоi пiдтримки, вона, можливо, виявиться залученою у злочинну дiяльнiсть, буде ополчатися на iнших дiтей, однолiтки будуть вiдзиватися про неi як про агресивну дитину, вона буде поводитися агресивно стосовно батькiв.
Шефер з'ясував, що вiдносини батькiв до своii дитини можна описати двома парами важливих ознак:
В· неприйняття - розташування;
В· терпимiсть тАУ стримування [9;112].
Ступiнь виразностi цих ознак обумовлюi характер виховного впливу. В.РЖ.Гарбузов видiлив три типи негативних вiдносин батькiв до дитини:
Тип А тАУ вiдкидання (неприйняття дитини, демонстрацiя недоброзичливого вiдношення)
Тип Б - гiперсоцiалiзацiя (надвимогливе вiдношення: надмiрна критика, причепливiсть, покарання за найменшу провину)
Тип В - гiперопiка (езопове виховання: надпiклувальне вiдношення, при якому дитина позбавлена можливостi самостiйно дiяти) [10;193].
Перший тип формуi у дитини вiдчуття покинутостi, незахищеностi, непевностi в собi. Дитина не почуваi пiдтримки, тАЬстiнитАЭ за яку можна сховатися. Крiм того, вiдкидання руйнуi механiзм iдентифiкацii (дитина не приймаi батькiвськi переконання). При холодних емоцiйних вiдносинах вона не маi позитивних поведiнкових моделей реагування. Це знижуi здатнiсть саморегуляцii дитини.
Другий тип (гiперсоцiалiзацiя), начебто б надаi дитинi зразок для розвитку i спрямований на формування сильноi, вольовоi особистостi, але все-таки приводить до негативних результатiв - озлобленостi, прагненню робити заборонне тАЬнишкомтАЭ та iнше. Тут критика з боку батькiв звичайно не i конструктивною i тому не приводить до позитивних результатiв. Критика на адресу дитини формуi в нього почуття неповноцiнностi, тривожностi i чекання нових невдач. Найчастiше дитина, що займаi таке положення в родинi, виявляiться неспроможною i не здатною зайняти високе положення в групi. РЖ ця неспроможнiсть приводить до того, що агресивна поведiнка дитини служить iй для самоствердження в групi.
Також, батьки, пред'являючи завищенi вимоги до дитини, не враховують ii особливостей i можливостей. РЖ звiдси надмiрна завантаженiсть дитини заняттями. Причому заняття, невiдповiднi вiковi й iнтересам дитини можуть привести до виникнення неврозу, що провокуi агресивну поведiнку.
Третiй тип (гiперопiка) також порушуi нормальний розвиток особистостi. Вона надаi дитинi можливiсть одержання батькiвськоi ласки i любовi, однак, надмiрний догляд приводить до iнфантилiзму, несамостiйностi, нездатностi приймати рiшення i протистояти стресам, знижуi особистiснi здiбностi до саморегуляцii.
Такi дiти, вважають психологи, найчастiше стають жертвами агресii. РЖ, з огляду на, що вони нездатнi постояти за себе, у них спостерiгаiться непряма агресiя, тобто своi негативнi емоцii вони зганяють на iнших предметах (рвуть книги, розкидають iграшки, карають iграшки в грi й iн.).
Таким чином, неправильне вiдношення до дитини в родинi також веде до формування агресивних тенденцiй у поводженнi дитини.
У висновку огляду лiтератури можна привести висловлення Перрi i Бассей що:
тАЮАгресивнi дiти, як правило виростають у родинах, де дистанцiя м
Вместе с этим смотрят:
Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв
Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age
Positive and negative values of conformism
РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини
Абрахам Маслоу о потребностях человека