Психологiя публiчного виступу

Реферат

на тему:

ВлПсихологiя публiчного виступуВ»

Переконати велику кiлькiсть слухачiв значно важче, нiж переконати одного спiврозмовника. Насамперед через те, що аргумент, переконливий для одного, може бути непереконливим для iншого. У кожного своя система цiнностей i авторитетiв. Зокрема, в очах одного мовець може мати високий статус та iмiдж, а в очах iншого тАФ зовсiм навпаки (наприклад, через належнiсть до рiзних соцiальних груп). Правило iмiджу й статусу говорить, що аргументи оратора для першого будуть бiльш вагомими, нiж для другого.

За поняттями одного слухача мовець тАФ приiмний спiврозмовник: iмпонують його зовнiшнiй вигляд, голос, манери. РЖншого ж щось дратуi в ораторi. Беручи до уваги правило приiмного спiврозмовника, перший ставитиметься до почутих аргументiв доброзичливо, другий тАФ критично.

Для бiльшостi людей виступ перед аудиторiiю здаiться нелегким завданням. Сотнi рокiв людей хвилюi проблема: як викласти своi думки з найбiльшою яснiстю, легкiстю i дохiдливiстю. Надзвичайно заманливо було б стверджувати, що почуття незручностi, страху й трепету перед аудиторiiю можна перебороти легко й просто. На жаль, це не так. Не iснуi легкого й швидкого шляху.

Що ж i причиною несподiваних змiн у людинi, коли iй тiльки доручають пiдготуватися до виступу, викласти своi думки? Чому нормальна людина раптом стаi невиразною, починаi запинатися, а жести стають безладними? Чому виникаi страх перед публiчним виступом?

Для бiльшостi розмова з приятелем тАФ це нормальне i приiмне проведення часу. У той же час аналогiчна розмова на ту ж саму тему перед аудиторiiю здаiться вже чимось неприродним i викликаi внутрiшнi занепокоiння. Чому?

Справа в тому, що змiнюiться наша роль.

У повсякденному життi, беручи участь у розмовi, ми рiдко зазнаiмо утиску з боку оточення та обстановки, у якiй протiкаi розмова. Ми знаiмо, що в будь-яку мить, ледь опинившись у скрутному становищi, ми можемо вiдмовитися вiд продовження розмови i зняти iз себе яку-небудь вiдповiдальнiсть за неi. Такi умови спiлкування дають нам змогу сконцентруватися на головному тАФ передачi своiх думок та iнформацii.

РЖнакше стоiть справа, коли ми зтАЩявляiмося перед аудиторiiю, незалежно вiд ii розмiрiв i ступеня доброзичливостi щодо нас. Опинившись перед слухачами, оратор знаi, що вiн маi до кiнця виголосити свою промову. Вiн усвiдомлюi, що на нього одного цiлком покладена вiдповiдальнiсть за зустрiч з аудиторiiю. Виявившись без звичноi пiдтримки, людина зазнаi труднощiв.

Далi, у розмовi можна зупинитися в будь-який момент, i завжди знайдеться хто-небудь, хто ii продовжить. Пiд час розмови за обличчями й висловленнями ваших спiврозмовникiв ви вiдразу ж можете оцiнити той ефект, що спричинили вашi слова. Звертаючись же з промовою до публiки, у вiдповiдь ми отримуiмо лише мовчання. Нiхто, як правило, не реагуi на нашi висловлення. Нiхто не вiдповiдаi на нашi запитання, нiхто не висловлюi нi пiдтримки, нi осуду.

Чи зможемо ми довiдатися, зрозумiли нас чи нi? Саме тому передусiм треба знати тi чинники, якi впливають на спiлкування, знати й умiти користатися ораторськими прийомами, а також знати правила й принципи побудови промови.

1. Пiдготовка до виступу. Не можна сiсти й пiдготувати промову на 30 хвилин. Промова повинна визрiти. Виберiть тему на початку тижня, обмiрковуйте ii у вiльний час, обговорюйте ii з друзями. Ставте самому собi всiлякi запитання на дану тему. Записуйте всi думки й приклади, що приходять вам у голову.

Пiсля того як ви обмiркували питання самостiйно, йдiть у бiблiотеку й попрацюйте з лiтературою на цю тему.

Досвiд показуi, що на кожну хвилину виступу припадаi в середньому 20тАФ25 хвилин, якi треба витратити на визначення теми, збiр, аналiз та узагальнення iнформацii, складання плану й коротких тез.

У процесi пiдготовки подумайте про свою аудиторiю. Подумайте про ii iнтереси й бажання. Що буде для неi цiкаво, а що нi.

Зберiть бiльше матерiалу, бiльше iнформацii, нiж ви можете використовувати. Набудьте все це заради тiii додатковоi впевненостi в собi, що ви отримаiте, набудьте це заради того впливу, який буде вчинено на вашу свiдомiсть, настрiй, на всю вашу манеру говорити.

Якщо матерiалу у вас досить i ви його добре продумали, то варто перейти до плану виступу. Завдання плану тАФ зробити мову стрункою, логiчно звтАЩязаною й послiдовною.

Крiм того, обовтАЩязково потрiбно готувати тези чи конспект виступу. Конспект привчаi до стрункостi й стислостi викладу, чiткостi формулювань. Але скласти конспект тАФ це не механiчно виписати кiлька фраз i завчити iх. Необхiдно робити записи пiд час пiдготовки тАФ докладнi, великi. Можливо, за ними ви будете репетирувати свою промову. Ви безумовно почуватимете себе краще, якщо записи будуть з вами пiд час виступу, однак нi в якому разi не читайте з папiрця. Читання з папiрця на 50 % знищуi iнтерес аудиторii до виступу, тому що при цьому вiдсутнiй контакт, близькiсть, якi повиннi iснувати мiж оратором i слухачем.

Не треба читати промову з папiрця, але й не треба намагатися заучувати ii напамтАЩять слово в слово. Це вiднiмаi багато часу й таiть у собi неприiмностi. Якщо ви вивчите промову напамтАЩять, то iдине про що ви думатимете пiд час виступу, так це про те, як би не збитися й не забути якоiсь фрази. Весь виступ стане вiдразу ж натягнутим, холодним, безбарвним. Тому не варто даремно витрачати на це час.

Адже коли у вас маi бути важлива розмова дiлового характеру, ви ж не заучуiте напамтАЩять те, що говоритимете? Ви обмiрковуiте питання доти, поки основнi думки не стануть для вас зовсiм ясними. Ви можете зробити кiлька нотаток i заглянете в деякi документи. Ви скажете собi: ВлЯ висуну таке-то положення. Я скажу, що треба зробити те й те з таких причинВ». Потiм ви перелiчите самому собi доводи й проiлюструiте iх конкретними прикладами.

Приблизно так само необхiдно готуватися й до публiчного виступу.

Необхiдно не механiчне, слiпе заучування, а розумне повторення, вироблене вiдповiдно до певних властивостей сприйняття.

Доцiльно не вiдкладати пiдготовку до публiчного виступу на останнiй день.

Припустимо, що незважаючи на всю пiдготовку ви в серединi промови раптово все забули й стоiте перед слухачами скамтАЩянiвши i не в змозi продовжувати.

Пiсля того як ви обмiркували й скомпонували свою промову, репетируйте ii про себе, коли ви йдете по вулицi. Усамiтнитесь де-небудь i виголосiть промову цiлком вiд початку до кiнця, з жестами, давши собi волю. Уявiть собi, що ви звертаiтеся до справжньоi аудиторii. Чим частiше ви це робитимете, тим краще ви почуватимете себе, коли настане час вашого публiчного виступу.

Справжня пiдготовка полягаi також у тому, щоб витягти щось iз себе, пiдiбрати й скомпонувати власнi думки.

Необхiдна попередня пiдготовка до виступу. Ви повиннi мати ясне й певне уявлення про те, що ви говоритимете. Це маi бути щось таке, що зацiкавило вас i про що ви неодмiнно хочете повiдати iншим. Якщо ваш розум i серце справдi будуть поглинутi важливою iдеiю i вам дуже захочеться подiлитися цiiю iдеiю i вплинути на розум i серця ваших слухачiв, ви раптом вiдчуiте, що ваша промова ллiться сама собою. Вона не буде для вас тягарем, не викликатиме нiяких труднощiв. Таким чином, добре пiдготовлена промова тАФ на девтАЩять десятих здiйснена промова.

2. Секрет гарного виступу. Отже, ви перед аудиторiiю.. Продумайте все заздалегiдь. Почнiть з того, як ви повиннi зтАЩявитися. Ваша хода повинна бути рiвною. ПамтАЩятайте, що будь-який ваш рух буде моментально помiчено. Дивлячись на вас, слухачi повиннi вiдчути значущiсть вашого виступу.

Як мовець ви для них особистiсть, а особистiсть завжди перебуваi в центрi уваги. Навчiться використовувати увагу, яку придiляють вам, що не завжди означаi, що люди тiльки й чекають вашоi невдачi.

Найменша помилка тАФ i вас перестануть слухати. Якщо ви почнете запинатися й перепрошувати, то слухачi почнуть сумнiватися у вашiй компетентностi, а також у тому, чи маi сенс узагалi вас слухати. Вам необхiдно вступити в контакт зi слухачами. Усе повинно вiдбуватися так само, як у дiалозi, тiльки границi дiалогу надзвичайно розширюються. Проте змiнитися повинна лише сила вашого голосу, а стиль мовлення змiнюватися не повинен. Так само, як i в дiалозi, варто дивитися на слухачiв (слухачi повиннi бачити вашi очi).

Варто памтАЩятати, що багатьом подобаiться, коли звертаються безпосередньо до них. Оратор не повинен байдуже дивитися поверх людей чи пильно дивитися в стелю. Будь-який слухач повинен вiдчути, що його побачили. РЖнодi корисно зупинити погляд на окремому слухачевi (якщо помiтно його особливу участь). Цей контакт очей бажано змiцнити (швидкого погляду часто недостатньо). Звертайте свiй погляд i на кiлькох слухачiв. Якщо перед вами велика група, то виберiть слухачiв у рiзних частинах аудиторii. Не залишайте без уваги жодного сектору аудиторii, iнакше ви ризикуiте в якiйсь ii частинi втратити всiляку пiдтримку.

Не починайте свiй виступ вiдразу, трохи почекайте. Нiяких метушливих рухiв, вони моментально вiдволiкають слухачiв вiд сутi виступу i викликають рiзнi асоцiацii, часто далекi вiд змiсту промови. Виступаючи, не ходiть бiля трибуни, тому що слухачi почнуть вас розглядати, а не слухати. ПамтАЩятайте, що головним психологiчним чинником, який впливаi на слухачiв, i саме ви i слухачi оцiнюють, як ви одягненi, як ви тримаiтеся на трибунi, як ви говорите, чи знаiте ви те, про що говорите.

ПамтАЩятайте про виразнiсть мовлення. Зрозумiлiсть мовлення однаковою мiрою страждаi вiд того, що слова вимовляються дуже повiльно чи дуже швидко.

У виступi варто намагатися уникати помилок. РЖнодi буваi досить 2тАФ3 мовних помилок, щоб скласти думку про рiвень мовця; особливо небезпечнi в цьому вiдношеннi неправильнi наголоси, що вiдразу виставляi людину в невигiдному свiтлi.

Варто також ураховувати, що активно слухати людина може в середньому 15 хвилин. Потiм необхiдно зробити паузу чи невеликий вiдступ, привести будь-який цiкавий факт. Крiм того, необхiдно памтАЩятати про роль жесту в публiчному виступi. На думку деяких дослiдникiв, жест у виступi несе близько 40 % iнформацii. З цим твердженням можна погодитися чи нi, але спробуйте пiд час виступу тримати руки Влпо швахВ» забувши про жести, i ви вiдразу ж вiдчуiте ВлдеревтАЩянуВ» сухiсть голосу, скутiсть думок.

Коли ви виступаiте, у вас i не тiльки слухачi, а й глядачi. Однак лише глухi радi надмiрнiй жестикуляцii.

Найкраще, коли постава пiд час виступу спокiйна, а жести вiльнi, але не недбалi. Жестикуляцiя може й повинна супроводжувати перебiг думок. Жвавою жестикуляцiiю частiше користаються, щоб пiдкреслити своi слова. За допомогою рук можна показати розмiри предмета, указати на якi-небудь предмети, пiдкреслити важливiсть сказаного.

Однак, варто врахувати деякi правила:

близько 90 % жестiв необхiдно робити вище пояса. Жести, зробленi руками нижче пояса, часто мають значення непевностi, невдачi, розгубленостi;

лiктi не повиннi знаходитися ближче нiж на 3 см вiд корпусу. Менша вiдстань буде символiзувати незначнiсть i слабiсть вашого авторитету;

жестикулюйте обома руками. Найважче тАФ почати користуватися жестами, якi ви вважаiте прийнятними.

Дейл Карнегi запропонував кiлька правил, дотримання яких зробить ваш виступ успiшним. Починайте мовлення iз сильним i наполегливим прагненням досягти своii мети. Якщо вашi прагнення млявi й слабкi, вашi досягнення матимуть такий самий характер. Але якщо нi, то ви з великим пiднесенням почнете самонавчання i самовдосконалення. Навiщо це треба? Подумайте про те, яке значення для вас маi формування бiльшоi впевненостi в собi i здатностi бiльш переконливо говорити перед аудиторiiю.

Подумайте про те, яке значення це може мати для вас у суспiльному сенсi, яких друзiв ви можете придбати, про зростання вашого особистого впливу, про те, що ви зможете займати керiвнi посади. РЖ це приведе вас до керiвноi посади швидше, нiж будь-яка iнша дiяльнiсть, про яку ви можете подумати.

На думку Чонси Депью, нiяка iнша здатнiсть, якою може володiти людина, не дасть iй можливостi з такою швидкiстю зробити картАЩiру i домогтися визнання, як здатнiсть добре говорити.

Потрiбно твердо знати те, про що ви збираiтесь говорити.

Якщо людина не обмiркувала, заздалегiдь не спланувала свою промову i не знаi, що вона говоритиме, вона не може почувати себе впевнено перед слухачами. Вона нагадуватиме слiпого, що веде iншого слiпого. У цьому разi наш оратор неминуче повинен бентежитися, почувати себе винуватим.

Треба виявляти впевненiсть. Чудовим свiдомим шляхом до впевненостi перед аудиторiiю i такий, коли ви дiiте, начебто справдi впевненi й смiливi, напружте свою волю i напад страху змiниться натхненням мужностi й упевненостi.

Випрямiться на весь зрiст, дивiться прямо в очi вашим слухачам i починайте говорити так упевнено, начебто вони всi виннi вам грошi. Уявiть собi, що це саме так. Уявiть, що вони зiбралися тут, щоб просити вас вiдкласти термiн сплати. Це дасть вам сприятливий психологiчний ефект.

Не треба нервовими рухами застiбати i розстiбати ТСудзика на пiджацi, перебирати в руках намисто чи робити метушливi рухи.

Якщо вам важко впоратися iз знiяковiлiстю перед аудиторiiю, послухайте пораду: Практикуйтеся! Практикуйтеся! Практикуйтеся!

Це дуже важливо. Тому що iдиний спосiб виробити впевненiсть у собi пiд час виступiв тАФ якнайбiльше практикуватися. Страх i наслiдком непевностi, непевнiсть викликана незнанням того, на що ви здатнi, а це незнання тАФ результат недостатнього досвiду. Тому створiть собi багаж успiшного досвiду, i вашi страхи зникнуть.

3. Як завоювати увагу аудиторii. Як починати виступ? Дуже часто все стаi зрозумiлим уже пiсля першого вимовленого речення, i якщо воно невдале, то привернути увагу слухачiв стаi неможливим.

Саме тому постаi проблема Влобразу оратораВ». Багато пишуть i говорять про Влособистiсть оратораВ», про те, що вiд нього потрiбно, яким вiн повинен бути (ерудицiя, культура тощо). Але ми не маiмо на увазi реальну особистiсть, що виступаi перед аудито- рiiю. Мова йде про конструювання потрiбного ораторовi образу, про певне враження, яке оратор своiю промовою справляi на слухачiв. Вiн може виступати й у ролi лiдера чи трибуна, й у ролi людини, яка нiби радиться з аудиторiiю, iнформуi аудиторiю, у ролi коментатора подiй тощо.

Це питання стратегii. У стратегii ораторського мистецтва початок виступу маi надзвичайно важливе значення.

Так, Горацiй, видатний римський поет, висловив таку мудру думку: ВлТой, хто добре почав, може вважати свою справу виконаною наполовинуВ».

Першi слова повиннi бути надзвичайно простi, доступнi, зрозумiлi й цiкавi, вони повиннi ВлзачепитиВ» увагу слухачiв. Перше враження слухачiв маi бути позитивним, уселяти впевненiсть, що час не буде даремно загублено. У лiтературi часто можна зустрiти перелiк прийомiв, що допомагають мовцю вiдразу привернути увагу, зацiкавити слухачiв. Так, можна почати з яскравого епiзоду, намалювати картину, дати афоризм, цитату, почати з парадокса. Однак безсумнiвно, що вони не i характеристиками вступу. Образний опис, що постаi у головнiй частинi, може успiшно застосовуватися в будь-якiй частинi промови.

Яскравий початок значною мiрою втрачаi своi значення (i навiть шкодить) будучи самодостатнiм. РЖнтерес слухачiв повинен збiльшуватися, кожна наступна частина повинна бути сильнiше попередньоi. На практицi трапляiться нерiдко зiштовхуватися з протилежним тАФ з ефектним, вражаючим уяву початком i ВлсiримВ» продовженням. Пiдiбрати один яскравий приклад, цитату, образ неважко. Набагато складнiше органiзувати весь виклад.

Виокремимо основнi правила, за допомогою яких можна привернути увагу слухачiв:

ВлпробудiтьВ» своiх слухачiв;

зацiкавте слухачiв, покажiть iз самого початку, що ваша промова не буде схожою нi на що з того, що вони чули ранiше;

дайте зрозумiти, що тi факти, якi ви збираiтесь запропонувати, легко зрозумiлi й цiкавi;

збудiть цiкавiсть. Один оратор починав свою лекцiю про полковника Томаса Лоуренса таким чином: ВлОдного разу я йшов центральною вулицею РДрусалима i зустрiв людину, яка була вбрана в розкiшний одяг схiдного владики. У неi збоку висiла крива золота шабля, яку носять тiльки нащадки пророка Магомета. Однак ця людина була зовсiм не схожа на араба. У неi були блакитнi очi, а очi в арабiв завжди чорнi чи карiВ». Такий початок приковуi ваша увага. Ви хочете почути ще. Ким вона була? Чому вдягалася, як араб? Що з нею сталося? Вам цiкаво;

почнiть з якоi-небудь розповiдi чи конкретноi iлюстрацii; дуже цiкаво, коли оратор розповiдаi про своi особистi враження чи починаi розповiдати iсторiю, у якiй сам брав участь;

використовуйте який-небудь предмет; це найлегший спосiб, щоб привернути увагу. Один оратор почав свiй виступ, тримаючи високо над головою монету. Усi слухачi стали розглядати ii. Тодi вiн запитав: ВлЧи траплялося кому-небудь iз присутнiх знаходити таку монету на тротуарi?В»;

поставте запитання; якщо виступ починаiться iз запитання, що змушуi аудиторiю думати разом з мовцем, то це обовтАЩязково збудить уяву аудиторii;

почнiть iз цитати з промови якоi-небудь вiдомоi людини; слова такоi людини завжди привертають увагу, тому гарна цитата завжди пiдходить для початку виступу;

звтАЩяжiть тему свого виступу з життiво важливими iнтересами ваших слухачiв; почнiть iз будь-якого зауваження, що безпосередньо стосуiться iнтересiв аудиторii. Це обовтАЩязково приверне увагу. Ми дуже зацiкавленi в таких речах, що безпосередньо й сильно торкаються нас.

Отже, з чого варто почати? Новачки схильнi починати виступ або з гумористичноi розповiдi, або з вибачення. РЖ те й iнше звичайно буваi невдалим. Далеко не всi люди можуть з успiхом розповiсти смiшний анекдот. Немаi нiчого складнiшого й рiдкiсного в усьому нелегкому ораторському мистецтвi, нiж умiння змусити смiятися слухачiв. Звичайно подiбна спроба оратора-новачка бентежить аудиторiю, замiсть того щоб зробити iй приiмнiсть. Розповiдi повиннi бути доречними, а не для того, аби розповiсти.

Друга серьозна помилка, що новачок звичайно робить на початку виступу тАФ це вибачення: ВлЯ не оратор.. Я не пiдготувався до виступу..В» Цього не можна говорити нi в якому разi! Так чи iнакше, якщо ви непiдготовленi, деякi помiтять це без вашоi допомоги. РЖншi не помiтять. Навiщо ображати своiх слухачiв, уселяючи iм думку, що ви не вважали за потрiбне пiдготуватися. Слухачi чекають вiд вас не вибачень, а цiкавоi iнформацii.

У ту саму мить, як ви зтАЩявилися перед аудиторiiю, слухачi неминуче вiддали вам свою увагу. Неважко зберегти ii протягом наступних 5 секунд, але нелегко утримати ii протягом наступних 5 хвилин. Тому починайте свiй виступ з якого-небудь цiкавого повiдомлення вже в найпершому реченнi.

Не починайте говорити вiдразу, як тiльки пiднiметесь на трибуну. Ви добре зробите, якщо обведете всiх слухачiв привiтним, але впевненим поглядом. Цей прийом i першим можливим контактом оратора зi слухачем. Перше позитивне враження, яке слухачi одержать вiд вас, часто i вирiшальним.

Деякi оратори починають промову пiдкреслено тихо, для того щоб змусити слухачiв бути уважними. У стародавностi вчителi ораторськоi майстерностi рекомендували навiть вимовляти першi речення нiби коливаючись i з удаваною непевнiстю, щоб у такий спосiб досягти напруги й завдяки цьому тАФ зосередженостi.

Надзвичайно важливим i звертання до слухача. Багатьом складно вибрати форму звертання. Звертання до слухача тАФ це перший крок до зближення з ним. Контакт зi слухачами встановлюiться у вiдвертiй i дружнiй манерi, однак, залежно вiд ситуацii, з перевагою довiрчостi чи ж з дотриманням дистанцii. У бiльшостi випадкiв використовуються нейтральнi звертання, але вони безбарвнi. Звертання по можливостi враховуi склад слухачiв, наприклад: шановнi друзi, дорогi колеги. Якщо слухачi невiдомi, то шанобливе звертання сприймаiться як перебiльшення. Звертання повинне бути шанобливим, але не раболiпним.

Якщо стосунки зi слухачами стали теплiшими, то бiльше не потрiбно вживати надто дистанцiйне звертання, однак воно маi бути без недоречноi близькостi. Звертання завжди служить для пiдтримки контакту зi слухачами, причому щоб його правильно вжити, потрiбнi ще певний досвiд i своiрiдне тонке чуття.

Крiм того, дуже важливою i налаштованiсть на слухача, на аудиторiю. Не слiд недооцiнити або переоцiнити iх. Завжди легше говорити, звертаючись до однорiдного складу слухачiв (фахiвцiв, студентiв, колег). Перед неоднорiдним складом аудиторii говорити набагато складнiше.

Нелегко одночасно говорити правильно як з фахiвцями, так i з дилетантами (надто велика рiзниця в освiтi). На жаль, небагато ораторiв можуть налаштувати себе на рiзнi склади слухачiв. Деякi, блискуче опанувавши академiчне мовлення, не володiють популярною мовою, що заважаi iм легко перебудуватися i вiльно спiлкуватися в будь-якiй аудиторii.

Так, Гамiльтон говорив: ВлНастройся на своiх слухачiв. Подумай про те, що бiльше привертаi iхню увагу, що вони хотiли б почути, що в них викликаi приiмнi спогади, i натякни на речi, про якi вони знаютьВ».

Потрiбно завжди ставити себе на мiсце слухача, особливо якщо в промовi висловлюiться певна думка. Оратор повинен не тiльки уявити слухача, а й вiдчути його. Якi цi люди, що мене слухають? Що вони думають, що вони вiдчувають, що вони знають, що хотiли б почути i що я повинен iм сказати? Чи буде те, що я хочу сказати, новим для слухача чи я ломлюся у вiдчиненi дверi?

Усе, що говорить оратор, може бути i добре, i правильно, однак слухачу це нецiкаво. Слухачу завжди цiкавi факти й думки, що стосуються його самого.

Отже, увага слухачiв завойована. Як ii утримати й пiдсилити? Для цього iснуi багато засобiв. Розглянемо лiнгвiстичнi засоби, якi допомагають впливати на слухачiв.

Найважливiше правило говорить: все абстрактне варто уявити наочно, за допомогою влучних порiвнянь i прикладiв, а також образiв i коротких розповiдей, що включаються в промову. Вiдшукуйте гарнi приклади i порiвняння: вони створюють яснiсть, тому що повтАЩязанi з вiдомим, а це вiдоме i мiстком, який допомагаi розумiнню. Невеликi спогади про пережите, вставленi в промову анекдоти тАФ усе це урiзноманiтнюi промову. ПамтАЩять слухачiв довго утримуi захоплюючий опис подii.

Порiвняння рiдко коли маi доказову силу. Однак завдяки наочностi, а часто й дотепностi, iх охоче використовують. Найлiпше запамтАЩятовуються смiшнi порiвняння.

Повтор викликаi спогад, глибше закрiплюi основну думку, пiдвищуi переконливiсть промови. РЖснуi велика кiлькiсть основних видiв повторiв:

дослiвний повтор (ВлНiхто, абсолютно нiхто не маi на це права!В»);

частковий повтор (ВлЯ кинув докiр опоненту один раз, я дорiкнув йому в другий разВ»);

розширений повтор: Цицерон не обмежився скупою констатацiiю факту: ВлУсi ненавидять тебе, ПiзоВ». Вiн продовжував далi, деталiзуючи: ВлСенат ненавидить тебетАжримськi вершники не виносять твого видутАж римський народ бажаi твоii загибелiтАж вся РЖталiя проклинаi тебетАжВ».

Заклик (вигук): ним охоче користуються в промовах, у яких необхiдно висловити певну думку. Заклик тАФ це наполегливе звертання до слухачiв (у бiльшостi випадкiв коротке i точне): ВлПодумаiмо при цьому!В». Вигук не вживаiться часто, тому що його дiя зменшуiться. Вигук повинен бути переконливим i ненастирливим.

Цитування: деякi оратори прикрашають свою промову безлiччю цитат, та вони необхiднi в наукових лекцiях, а у популярних виступах швидко стомлюють слухачiв.

Попередженням ви створюiте у слухачiв пiдвищене чекання. Наприклад: ВлЯ хочу вам докладно пояснитиВ»; ВлЯ хочу це чiтко показати на прикладiВ»; ВлтАжВи будете здивованi тим, якi для цього i пiдставитАжВ» тощо.

Гра слiв з ВлпiдтекстомВ» охоче сприймаiться слухачами. Будь-яка гра слiв заснована на багатствi звтАЩязкiв мовлення. Наприклад, американський президент Кеннедi якось закiнчив свою промову так: ВлМи не боiмося нiяких переговорiв, але ми нiколи не станемо вести переговорiв зi страхуВ».

Натяк тАФ це ефективний прийом, що прояснюi, загострюi висловлення. Нерiдко це натяк на яке-небудь висловлення чи факт. Наприклад: ВлМенi не треба пояснювати вам доклад- но, якi наслiдки матиме ця подiя..В»; ВлВи вже знаiте, до чого я хилюВ».

У разi вживання натяку важливо прилучити слухача до спiльного мiркування. Наведемо ще один приклад.

РЖрландський проповiдник Джонатан Свiфт був кафедральним оратором, що вселяв страх уiдливими натяками. ВлЛюбтАЩязнi парафiяни, тАФ почав вiн якось, i три види порочноi гординi, iменованi гординею народження, гординею багатства i гординею таланту. Про третiй грiх я поширюватися не буду, тому що серед вас немаi нiкого, у кого вiн на совiстiВ».

Вставка тАФ це зауваження, яке робиться мимохiдь. РЗi функцiя тАФ прилучити слухача до моменту висловлення (Вл..але, можливо, ви ще не цiлком подiляiте мiй погляд, тому я хочу привести вам докази..В»).

Ще один цiкавий прийом тАФ це прийом парадоксального цитування. Вiн може використовуватися для створення певного емоцiйного настрою слухачiв. Так, для пiдготовки аудиторii до сприйняття своiх iдей один з лекторiв, що виступав з проблем молодi, звернувшись до аудиторii, прочитав такi цитати.

1. ВлНаша молодь любить розкiш, вона погано вихована, вона насмiхаiться над начальством i анiтрошки не поважаi старихВ» (Сократ, 470тАФ399 рр. до н. е.).

2. ВлЯ втратив усякi надii вiдносно майбутнього нашоi краiни, якщо сьогоднiшня молодь завтра вiзьме у своi руки кермо влади, тому що ця молодь нестерпна, невитримана, просто жахливаВ» (Гесиод, 720 р. до н. е.).

3. ВлНаш свiт досяг критичноi стадii. Дiти бiльше вже не слухають своiх батькiв. Мабуть, кiнець свiту вже не дуже далекийВ» (iгипетський жрець, що жив за 2000 рокiв до н. е).

4. ВлЦя молодь розтлiнна до глибини душi. Молодi люди ворожi i недбайливi. Нiколи вони не будуть походити на молодь колишнiх часiв. Молоде поколiння сьогоднiшнього дня не зумii зберегти нашу культуруВ». (Виявлено на глиняному горщику, знайденому серед руiн Вавилона, вiк горщика тАФ бiльше 3000 рокiв.)

Коли частина слухачiв оплесками пiдтримала висловленi думки, тому що вони збiгалися з iхнiми власними оцiнками сучасноi молодi, лектор назвав iмена авторiв цитат.

Усi перелiченi засоби взаiмодiють один з одним за допомогою рiзноманiтних звтАЩязкiв, причому часом один засiб ВлубудованийВ» в iнший. Варто мати на увазi, що iх не рекомендуiться застосовувати занадто купчасто, iнакше iх дiя притупляiться. Багато хто з мовцiв застосовують цi засоби неусвiдомлено, але пiд час пiдготовки промови потрiбно свiдомо ВлвбудовуватиВ» цi засоби в ii структуру. Ораторськi прийоми повиннi бути представленi в промовi в повному обсязi.

4. Як закiнчувати виступ. Немаловажним i те, як закiнчити виступ. Тому що слухачi швидше за все найдовше памтАЩятатимуть прикiнцевi фрази.

Нiколи не можна закiнчувати виступ словами: ВлОсь приблизно все, що я хотiв сказати з цього питання. Мабуть, на цьому я закiнчуВ».

Закiнчуйте виступ, але не кажiть про те, що ви закiнчуiте.

Розглянемо деякi варiанти можливого завершення виступу:

зробiть коротке резюме висловлених вами положень; оратор роздумував над своiм виступом протягом певного часу, однак всi iдеi, що вiн висловив i новими для слухачiв; вони влучають у слухачiв, подiбно заряду дробу. Деякi з них можуть торкнутися iх, але бiльшiсть пролiтаi мимо. Слухачi можуть памтАЩятати безлiч речей, але нiчого точно. Один iрландський полiтичний дiяч говорив iз приводу виступiв: ВлСпочатку розповiсти публiцi, що ви збираiтеся розповiсти iй, потiм розповiдайте, а потiм розповiсти iй про те, що ви вже розповiлиВ», таким чином дайте короткий огляд сказаного i резюме;

зробiть слухачам вiдповiдний комплiмент;

викличте посмiшку чи смiх;

процитуйте вiдповiднi поетичнi рядки.

Пiдготуйте гарний початок i гарне закiнчення виступу, зробiть так, щоб вони були повтАЩязанi мiж собою. Завжди закiнчуйте свiй виступ ранiше, нiж вашi слухачi захочуть цього.

5. Риторичнi прийоми до публiчного виступу. Дiлова риторика припускаi насамперед урахування чинникiв, якi iстотно впливають на комунiкативне спiлкування.

Перший чинник тАФ це урахування складу аудиторii, тобто того, що характеризуi ii культурно-освiтнi, нацiональнi, вiковi та професiйнi особливостi.

Другий чинник припускаi урахування змiсту й характеру самого виступу. Слiд зазначити, що неприпустимо авторитарний тон i безапеляцiйнiсть висловлень. Необхiдно виявляти довiру до людей, радитися з ними в процесi виступу.

Третiй чинник вимагаi обтАЩiктивноi самооцiнки оратором своiх iндивiдуально-дiлових якостей, компетентностi в тих питаннях, якi порушенi у виступi. Важливо не переоцiнювати i не занижувати свою пiдготовленiсть.

Умовно видiляють такi види комунiкативного спiлкування:

менторський тАФ повчальний;

такий, що надихаi, тАФ пiдвищуi людей, вселяi в них вiру у своi духовнi сили й особистiснi якостi;

конфронтацiйний тАФ зухвалий, викликаi у людей бажання заперечувати, не погоджуватися;

iнформацiйний тАФ орiiнтований на передачу слухачам певноi iнформацii, вiдновлення в iхнiй памтАЩятi будь-якоi iнформацii.

Дiловим людям варто прагнути всiляко уникати менторського тону в процесi спiлкування, а також того, щоб у мiру професiйних успiхiв у них у голосi не зтАЩявилися повчальнi нотки, властивi йому. Пiд час спiлкування не повинно бути нiякоi пози, нiякого прояву своii iнтелектуальноi переваги над людьми, iгнорування iхньоi реакцii на iнформацiю, що викладаiться.

РЖнформацiйна манера комунiкативного спiлкування не користуiться популярнiстю в дiлових людей. Вони найчастiше звертаються до тiii манери спiлкування, яка надихаi, а в окремих випадках використовують конфронтацiйну манеру. Звичайно ця манера знаходить своi застосування як прийом активiзацii уваги слухачiв, допомагаi втягувати iх в обговорення проблеми.

Умiнню говорити, чи ораторського мистецтва, навчали ще в античностi. Воно припускаi умiння точно формулювати своi думки, викладати iх доступною для спiврозмовника мовою, орiiнтуватися в спiлкуваннi на реакцiю спiврозмовника. Для успiшного дiлового спiлкування життiво необхiдно опанувати основи культури мовлення.

Мовлення в дiловому спiлкуваннi спрямоване на те, щоб переконати спiврозмовника у правильностi своiх поглядiв i схилити до спiвробiтництва.

Переконливiсть визначаiться:

психологiчними чинниками, самою атмосферою бесiди, що може бути сприятливою чи несприятливою, доброзичливою чи недоброзичливою;

культурою мовлення.

Мовленнiва культура в дiловому спiлкуваннi виражаiться в оцiнцi рiвня мислення спiврозмовника, його життiвого досвiду й у звертаннi до спiврозмовника зрозумiлою для нього мовою. Пiд час дiловоi розмови потрiбно вживати простi, яснi й точнi слова, грамотно формулювати свою думку. Недарма iснуi висловлення Влрiже слухВ».

У книзi Зiгерта i Ланг ВлКерiвник без конфлiктiвВ» виокремлюються типовi помилки, повтАЩязанi з орiiнтацiiю на себе, що не дозволяють донести свою думку до спiврозмовника.

Якщо в спiлкуваннi ми орiiнтованi на себе, а не на спiврозмовника, то ми:

не органiзовуiмо своi думки перед тим, як iх висловлюiмо, а говоримо спонтанно, вимагаючи, щоб iншi ВлвстигалиВ» за нами;

через недбалiсть чи невпевненiсть не виражаiмо своii думки точно, тому вони набувають двозначностi;

говоримо надто довго, отже, слухач до кiнця нашоi промови вже не памтАЩятаi, про що йшлося спочатку;

продовжуiмо говорити, не зважаючи на те, чи реагуi слухач.

Промови без орiiнтацii на спiврозмовника мають форму монологу. Сума втрат iнформацii за монологiчного спiлкування може сягати 50 %, а в деяких випадках тАФ i 80 % обсягу вихiдноi iнформацii.

Вiдомi такi правила переконливого спiлкування.

Перше правило (правило Гомера). Послiдовнiсть наведених аргументiв впливаi на iхню переконливiсть. Найпереконливiший такий порядок аргументiв: сильнi тАФ середнi тАФ найсильнiшi.

З цього правила випливаi: починайте не з прохання, а з аргументiв. Слабкi аргументи краще не використовувати, тому що шкоди вiд них набагато бiльше, нiж користi.

Особа, яка приймаi рiшення, (ОПР) придiляi бiльше уваги слабким мiсцям у ваших аргументах, тому що прийнявши позитивне рiшення, вона бере на себе не вирiшення результату справи, а надiйнiсть ii.

Слiд назвати досить важливу обставину. Той самий аргумент для рiзних людей може бути i сильним, i слабким. Тому сила аргументiв повинна визначатися з погляду ОПР.

Друге правило (правило Сократа). Для одержання позитивного рiшення з важливого для вас питання поставте його на третi мiсце, а перед ним тАФ два коротких, простих для спiврозмовника питання, на якi вiн без ускладнень скаже вам ВлтакВ».

2400 рокiв iснуi це правило, воно перевiрено сотнею поколiнь освiчених людей. РЖ тiльки порiвняно недавно були зтАЩясованi глибокi (фiзiологiчнi) причини, що пояснюють ефективнiсть даного прийому.

Установлено, що коли людина говорить чи чуi ВлнiВ», у ii кров надходять гормони норадреналiну, що настроюють ii на боротьбу. Навпаки, слово ВлтакВ» приводить до видiлення морфiноподiбних речовин тАФ Влгормонiв задоволенняВ» (ендорфiнiв).

Одержавши двi порцii гормону задоволення, спiврозмовник розслаблюiться, стаi доброзичливим, йому психологiчно легше погодитися, нiж вступати у боротьбу.

Однiii порцii ендорфiнiв може виявитися недостатньо, щоб перебороти поганий настрiй, у якому, можливо, перебуваi спiврозмовник. Крiм того, людина не здатна миттiво перебудуватися, треба дати iй бiльше часу й бiльше гормонiв задоволення, щоб забезпечити цей процес.

Попереднi питання повиннi бути короткими, щоб не стомлювати спiврозмовника, не вiднiмати в нього багато часу. Крiм того, у разi тривалоi пiдготовки до основноi частини розмови збiльшуiться ймовiрнiсть того, що хтось втрутиться (телефонним дзвоником чи вiзитом) у розмову, i ваша пiдготовка пiде на користь iншому.

Третi правило (правило Паскаля). Не заганяйте спiврозмовника у кут. Дайте йому можливiсть Влзберегти обличчяВ».

Часто спiврозмовник не погоджуiться з нами тiльки тому, що згода якось асоцiюiться в його свiдомостi з утратою своii гiдностi. Наприклад, вiдкрита погроза сприймаiться як виклик, i щоб не здатися боягузливим, людина робить усупереч необхiдному, можливо навiть на шкоду собi. Або ж коли ii викрили в чомусь, що ганьбить ii гiднiсть, погодитися тАФ значить погодитися з негативною оцiнкою своii особистостi.

Запропонуйте таке рiшення, що дасть спiврозмовнику можливiсть з честю вийти зi скрутного становища тАФ це допоможе йому прийняти вашу точку зору!

Четверте правило. Переконливiсть аргументiв значною мiрою залежить вiд iмiджу й статусу того, хто переконуi.

Одна справа, коли слухаiш людину авторитетну, шановну, iнша тАФ людину, яку не сприймаiш серйозно.

Четвертим правилом користуються тi, хто просить шановну людину Влзамовити за себе слiвцеВ». Чи посилаються на думку авторитету, цитують його в пiдтвердження своiх доводiв.

Статус тАФ це позицiя в суспiльствi. Студент, доцент, професор, декан, ректор; робiтник, майстер, начальник цеху, директор тАФ це статуси. Статус даi вiдповiдь на питання Влякий?В»: гарний чи поганий, розумний чи дурний, красивий чи нi, приiмний чи неприiмний тощо.

Високий посадовий чи соцiальний стан, успiхи в якiйсь галузi, освiченiсть, визнання оточення, високi особистiснi якостi пiднiмають статус та iмiдж людини, а разом з тим тАФ i вагу його аргументiв. Пiдтримка колективу пiдвищуi статус iндивiда, оскiльки статус колективу вище статусу будь-якого його члена.

У студентському життi правило iмiджу виявляiться в тому, що (як говорять досвiдченi старшокурсники) Влспочатку ти працюiш на гарну залiковку, потiм вона працюi на тебеВ».

Щоб застосовувати четверте правило, варто мати на увазi розбiжнiсть у сприйняттi статусiв залежно вiд ситуацii. Наприклад, соцiологiчнi опитування, проведенi напередоднi виборiв депутатського корпусу, показали, що виборцi вiддають перевагу (за iнших рiвних умов) чоловiкам, а не жiнкам; особам середнього вiку, а не молодим i лiтнiм.

Навпаки, у судових засiданнях що

Вместе с этим смотрят:

Cистема роботи шкiльного психолога з профiлактики та подолання проблем статево-рольовоi поведiнки старшокласникiв

Features of evaluation and self-esteem of children of primary school age

Positive and negative values of conformism

РЖндивiдуально-психологiчнi особливостi здiбностей людини

Абрахам Маслоу о потребностях человека